Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретично-правові засади інвестицій та інвестиційної діяльності в Україні

1.1 Сутність, роль і призначення інвестицій та інвестиційної діяльності в Україні

1.2 Законодавчо-нормативна база здійснення інвестиційної діяльності

Розділ 2. Прагматизм інвестиційної діяльності в Україні

2.1 Інвестиційна привабливість України та методика її визначення

2.2 Характеристика та оцінка внутрішніх джерел інвестування в Україні

2.3 Залучення джерел інвестування через іноземні фінансово-кредитні установи

Розділ 3. Шляхи та перспективи активізації інвестиційної діяльності України в умовах ринку

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У період трансформації економіки суттєво зростає роль інвестиційної діяльності в державі. Від інтенсивності й результативності інвестиційних процесів залежить успіх перетворень, насамперед, у сферах економічного, політичного та соціального життя.

Необхідною передумовою розвитку економіки є висока інвестиційна активність. Вона досягається шляхом збільшення реалізованих інвестиційних ресурсів і найбільш ефективного їхнього використання в пріоритетних секторах матеріального виробництва і соціальної сфери. Саме інвестиції формують виробничий потенціал на новій науково - технічній базі і визначають конкурентні позиції країн на світових ринках. Інвестиційна діяльність, а також сукупність практичних дій з реалізації інвестицій, є одним із основних способів зростання національного доходу. Все це зумовлює необхідність визначення сутності інвестицій, а також визначення їх форм та видів, способів, визначення умов створення сприятливого інвестиційного клімату, залучення інвестицій та їх ефективне використання.

Цією проблемою займалися українські вчені: В. П. Александрова, Л.А. Бланк, А. С. Гальчинський, В. М. Геєць, О.Д. Даниленко, І. Ю. Єгоров, A.M. Мороз, А.А.Пересада, A.M. Поручник, В.П. Семеноженко, В.П. Соловйов, Ю.І.Стадницький. Серед зарубіжних економістів, які досліджували дану тему: В.В. Бочаров, Л.Дж. Гітман, Д.Тобін, Д.М. Кейнс, Дм. Міль, Ф. Модільяні, А. Пігу, В. Шарп, Й. Шумпетер.

Метою магістерської роботи є проведення комплексного дослідження та практичний аналіз інвестиційної діяльності у стратегії інноваційного розвитку та розробка пропозицій по вирішенню даної проблеми на сучасному етапі.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішувати такі завдання:

- висвітлити теоретичні підвалини та концептуальні засади інвестиційної діяльності, її необхідність та значення;

- розкрити сутність та форми інвестицій;

- вивчити нормативно - правову базу, що регулює інвестиційну діяльність;

- провести макроекономічний аналіз інвестиційних ресурсів та інвестиційних проектів;

- проаналізувати динаміку та структуру реального інвестування;

- оцінити ефективність іноземних інвестицій в Україні.

Об'єктом даного дослідження є інвестиційна діяльність в державі. Предметом є фінансові відносини, що виникають в процесі інвестиційної діяльності, орієнтованої на здійснення інноваційної моделі розвитку України.

У процесі роботи використані наступні методи:

загальнонаукові - аналіз, метод конкретизації; емпіричні - спостереження, порівняння, групування, деталізація та ін.

Теоретичною основою дослідження є роботи вчених світової економічної думки, статті журналів, монографії, підручники та посібники.

Методологічною основою даної роботи є Закон України „Про інвестиційну діяльність", Закон України „Про інноваційну діяльність", інша законодавча та нормативна база, яка стосується тих явищ і категорій, які пов'язані із інвестиційною діяльністю.

Фактологічною базою магістерської роботи є статистичні дані України 2000 - 2004 року та ін.

Наукова новизна дослідження полягає в розробленні теоретичних та методологічних засад та обґрунтування напрямів і механізмів підвищення активізації інвестиційної діяльності.

Наукове та практичне значення: уточнено та визначено зміст інвестицій та інвестиційної діяльності; розкрито основні складові інвестиційного процесу; проведено аналіз стану та ефективності інвестицій в Україні в умовах трансформаційних процесів ;розроблено шляхи удосконалення інвестиційної діяльності.

Практичне значення полягає в тому, що реалізація обґрунтованих напрямків підвищення ефективності інвестиційної діяльності, з урахуванням здійснення організаційних і економічних заходів дасть можливість збільшити інвестиції в Україні та підвищити активізацію інвестиційного процесу,що забезпечить реальні зрушення в економічний структурі суспільства.

Роботу виконано на 100 сторінках, робота складається з вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій, списку використаних джерел, також містить графічний матеріал, 9 таблиць, 5 рисунків.

Розділ 1. Теоретично-правові засади інвестицій та інвестиційної діяльності в Україні

1.1 Сутність, роль і призначення інвестицій та інвестиційної діяльності в Україні

Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 8 вересня 1991 року визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект [1, c. 188]. Наведене визначення, по-перше, враховує динамізм інвестицій, тобто розкриває взаємозв'язок, процес перетворення інвестиційних ресурсів у вкладення, витрати, і по-друге, дає гранично широку класифікацію інвестицій та об'єктів інвестиційних вкладень. На мою думку, хоч таке визначення інвестицій справді вигідно відрізняється, все ж таки воно має ряд недоліків. По-перше, серед об'єктів вкладення грошові засоби правильніше буде виділяти окремо, а не відносити їх до майнових цінностей, тим більше, що вони є основним інвестиційним ресурсом. Отже, коректніше буде сказати, що інвестиції - це вкладення грошових, майнових та інтелектуальних цінностей. Незрозуміло, чи тут автоматично вважається, що метою інвестиційних вкладень є отримання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту, чи інвестиції можуть здійснюватися з будь-якою метою, аби об'єкти вкладення відповідали вищезазначеним характеристикам. На нашу думку, об'єкти вкладення краще визначати як реальні та фінансові активи. Таке визначення є чіткішим і зрозумілішим і містить усі можливі об'єкти інвестиційних вкладень. По-друге, визначення досягнення соціального ефекту як мети інвестиційної діяльності суперечить сутності інвестицій як економічної категорії. Інвестиція може викликати як позитивний, так і негативний соціальний ефект, але при цьому вона залишається інвестицією.

Інше визначення дано у Законі України ”Про оподаткування прибутку підприємств” (у редакції Закону №283/97 від 22 травня 1997 року): інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів та нематеріальних активів, корпоративних прав, цінних паперів у обмін на кошти або майно (ст. 1.28). Тобто, категорія “інвестиція” у наведеному Законі вже розглядається як дія, операція. Дану точку зору в свій час підтримував П. Массе, який вважав, що поняття “інвестиція”, за прийнятою термінологією, означає одночасно і дію, і результат цієї дії, тобто і рішення інвестувати, й інвестовані блага 40, с. 110.

Інвестиції -- це «економічні ресурси, що спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення або модернізацію виробничого апарату» (Клас Еклунд). «Інвестувати означає купувати якесь добро заради того доходу, якого ми від нього чекаємо в майбутньому» (Дж. Кейнс) [57, с. 6]. Інвестиції - працюючий капітал. Між інвестором та приймаючою стороною (реципієнтом) існують тісніші зв'язки, що ґрунтуються на господарській діяльності, яку вони ведуть сумісно і результат котрої (негативний чи позитивний) для них теж є спільним. Кредитний же капітал працює тільки в руках позичальника (боржника). Переваги інвестиції перед кредитом суттєві, особливо це видно на прикладі іноземних інвестицій - відсутність зовнішнього боргу, політична незалежність, більш тісний зв'язок між інвестором та приймаючою стороною, залучення передових промислових та управлінських технологій. Але жодне із названих визначень не вказує на головну ознаку інвестицій - що це рух капіталу між суб'єктами без негайного розрахунку. Ще про одну, дуже суттєву ознаку інвестицій, говорив Г. Шварценбергер, який зазначив, що “власність” та “інвестиції” - це синоніми. Отже, у майновому розумінні можна виділити такі характерні риси інвестицій:

· це, насамперед, майно або майнові права, що мають певну господарську цінність, не обмежені в господарському обігу і можуть бути використані як інвестиції. Дати вичерпний перелік майна та майнових прав неможливо, у господарському обігу з'являються все нові майнові цінності, які можуть брати участь у ньому і виступати як інвестиції;

· це цінності, в тому числі інтелектуальні, які належать особі на праві власності чи іншому похідному від нього праві;

· у власника повинна бути певна правова підстава (титул), що дає право приймати рішення про розпорядження названими цінностями. Це право власності, право патентоволодіння, право на володіння цінними паперами тощо;

· відмова від негайного отримання зустрічного відшкодування від реципієнта (хоча такий вид інвестицій, як інвестиції у цінні папери, при біржових і позабіржових угодах і може мати дуже швидкий характер одержання прибутку, і саме з цієї позиції недоцільно включати довгостроковий характер як ознаку інвестиції) [11, с. 17].

Джерелом інвестицій є неспожита частина доходу, яку заощадили домогосподарства і підприємства. Мета інвестування полягає в отриманні додаткового доходу. Вона реалізується тільки тоді, коли норма очікуваного доходу перевищує відсоткову ставку (плату за інвестиції). Розміри передбачуваних інвестицій залежать від багатьох чинників, серед яких доцільно виділити такі:

· очікувана норма доходу від планованих інвестицій;

· відсоткова ставка. Інвестор при прийнятті рішення завжди виходить з існуючих альтернативних можливостей капіталовкладень, серед яких вирішальним практично завжди є і буде рівень відсоткової ставки;

· податки і податковий клімат у країні. Інвестування залежить від рівня податків. Занадто високий рівень оподаткування не стимулює інвестування. Високі податкові ставки, зменшуючи очікуваний доход, знижують норму очікуваного доходу;

· рівень інфляції на рік [54, с. 12].

Відомо, що інвестиції І -- функція відсоткової ставки В_ст: І = І (В_ст). При цьому важливо зазначити, що відсоткова ставка має бути скоригована на річний рівень інфляції. Йдеться про реальну відсоткову ставку РВ_ст, що кількісно визначається як різниця між номінальною відсотковою ставкою НВ_ст та рівнем інфляції на рік Р_інф. Зазначена функція є спадною, адже чим вищий рівень реальної відсоткової ставки РВ_ст.,_. тим нижчий рівень інвестицій І. Рівновага між інвестиціями і заощадженнями визначається завдяки гнучкій ставці відсотка. Проте за кейнсіанською моделлю заощадження -- це функція доходу, а не реальної відсоткової ставки. Отже, інвестиції є функцією відсоткової ставки, а заощадження -- функцією доходу. Цим, власне, кейнсіанська модель і підкреслює, що динаміка інвестицій і заощаджень визначається різними чинниками [57, с. 8].

Абстрагуючись від державних витрат і чистого експорту, взаємодію інвестицій, заощадження і доходу можна подати у вигляді такої формули: І(РВ_ст) = З(Д). Якщо І = З, рівність І(РВ_ст) = З(Д) є справедливою. Це ще раз свідчить про важливість дотримання певних пропорцій в економіці для рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Адже головна складність полягає в тому, що заощадження та інвестиції залежать від різних чинників. Якщо І = З, це означає, що заощадження та інвестиції перебувають у стані рівноваги. Основною умовою рівноваги є досягнення рівноважного доходу. Отже, слід визначити рівноважний рівень доходу, за якого заощадження та інвестиції врівноважуються, тобто збігаються (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Заощадження, інвестиції і рівноважний рівень доходу [8, с.21].

З рис. 1.1 видно, що в міру зростання доходу заощадження збільшуються. Розмір національного доходу Д₁, який відповідає точці перетину кривої заощадження З і кривої інвестицій І, і є тим рівнем, на якому сформувалася рівновага між заощадженнями і передбачуваними автономними інвестиціями І (інвестиціями, що не залежать від рівня доходу і є за будь-якого його рівня постійною величиною). Зазначений рівень доходу вищий за Д₀(коли автономні інвестиції не розглядаються як складова сукупних витрат).

Пряма К відповідає природному (потенційному) рівню доходу Д^*. Вона проходить правіше точки Е₁. Це підтверджує положення Дж. Кейнса про те, що рівноважний рівень доходу Д можливий і за неповної зайнятості. Проте заощадження та передбачувані інвестиції не завжди збігаються. Якщо за якогось певного рівня доходу Д заощадження З перевищують інвестиції І, це означає, що масштаби заощадження в країні перевищують масштаби інвестування. Йдеться про те, що частина товарів перестала знаходити збут, і збільшуються товарно-матеріальні запаси (або непередбачувані інвестиції). Якщо заощадження З виявляться меншими за інвестиції І, то зросте споживання. Адже низькі заощадження зумовлюють високе споживання. Це означає, що наміри бізнесу не збігаються з рівнем заощадження, що склався на певний період. Якщо непередбачувані інвестиції в товарно-матеріальні запаси почнуть зменшуватися -- це означає, що формуватимуться сприятливі умови для бізнесу щодо розширення виробництва [57, с. 9].

При здійсненні інвестиційної діяльності особливого значення набувають форми та види інвестицій, від яких залежать правове положення суб'єктів інвестиційної діяльності, оподаткування, митний режим, дивідендна політика та багато інших чинників. Сьогодні чіткої класифікації інвестицій у чинному законодавстві України немає. Виділимо загальні критерії для такої класифікації - це ступінь впливу інвестора на здійснення інвестиційної діяльності, інструмент, за допомогою якого опосередковується вкладення інвестиції в об'єкт інвестування та власне сам об'єкт інвестиційної діяльності:

1. Фізичні якості та родові ознаки цінностей, що інвестуються. Є першою ознакою, за якою можна класифікувати інвестиції. В Законі України “Про інвестиційну діяльність” (ч. 2, ст. 1) дається приблизний перелік цінностей, які можуть бути інвестиціями:

· грошові кошти у національній або іноземній валюті, що визначається конвертованою Національним банком України;

· цільові банківські вклади;

· корпоративні права (права власності на частку (пай) у статутному фонді господарських товариств та інших господарських організацій корпоративного типу);

· рухоме і нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, інші матеріальні цінності);

· майнові права, що витікають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

· сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва, але не запатентованих (ноу-хау);

· грошові вимоги та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, в т. ч. гарантовані першокласними банками та такі, що мають вартість у конвертованій валюті;

· права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів;

· інші цінності відповідно до чинного законодавства України [11,с.32].

За цією ознакою можна класифікувати інвестиції, умовно поділивши їх на майнові та немайнові. Немайнові інвестиції - усе те, що входить в поняття інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність включає права, що відносяться до літературних, художніх та наукових творів; виконавчої діяльності акторів, звукозаписів, радіо та телевізійних передач; винаходів у всіх галузях людської діяльності; наукових відкриттів; промислових зразків; товарних знаків; знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних визначень; захисту від недобросовісної конкуренції, а також інших прав, пов'язаних з інтелектуальною діяльністю у виробничій, науковій, літературній та художніх областях. Усі інші категорії інвестицій відносяться до майнових інвестицій. Характерним для них є матеріальне (тілесне) вираження: фінанси, матеріальні цінності, речові права.

2. За джерелами інвестування на першому етапі інвестиції можна поділити ще на дві групи. Це іноземні та внутрішні (національні інвестиції) інвестиції. Виділяють також спільні інвестиції (за участі вітчизняних та іноземних інвесторів).

Іноземні інвестиції відрізняються від внутрішніх тільки одним -іноземним походженням капіталу. Хоча за законодавством України, іноземна інвестиція кваліфікується не за її іноземним походженням, а за іноземним походженням інвестора. Це положення є, на мій погляд, необґрунтованим з теоретичної точки зору, оскільки при здійсненні інвестиційної діяльності першоосновою є інвестиційні цінності та об'єкти інвестування, а не суб'єкти інвестиційної діяльності. Але, крім того, не є секретом, що більшість іноземних інвестицій належать вітчизняним підприємцям, які шукали обхідні шляхи для їх вкладення з метою отримання пільг, чи з метою легалізації капіталів.

3. За формами власності можна виділити три групи інвестицій:

· недержавні (приватні та колективні);

· державні (включаючи комунальні);

· змішані (поєднання різних форм власності) [59, с. 23].

Інвестиції приватної чи колективної форми власності мають майже ідентичний правовий режим на відміну від державних та комунальних інвестицій, які в силу свого бюджетного походження та специфіки деяких категорій майна, що не може знаходитися у недержавній власності (наприклад, виготовлення та реалізація військової зброї), мають специфічний правовий режим.

4. За характером і ступенем участі суб'єктів в інвестиційній діяльності можна виділити прямі та портфельні інвестиції. Так, у пп.1.28.2 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначено поняття фінансових інвестицій, під якими слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції, у свою чергу, поділяються на прямі та портфельні.

Основне визначення прямих іноземних інвестицій сформульовано експертами Міжнародного валютного фонду (МВФ) у 1977 р. та Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) у 1983 р.: «інвестиції вважаються прямими, якщо здійснюються за межами національних кордонів з метою розширення виробництва товарів і послуг, закупівлі товарів для імпорту в країну базування або експорту в треті країни. Їх характерними рисами є те, що інвесторові належить управлінський контроль над підприємствами, і вони виступають у формі акціонерного капіталу і коротко- та довгострокових міжфірмових позик». Середина 80-х років відзначена радикальним поворотом у політиці регулювання прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в усьому світі. Це було обумовлено прискоренням процесу глобалізації і початком проведення широкомасштабних ринкових реформ у ряді країн Третього світу, а потім і в постсоціалістичних державах. У переважній більшості держав, де колись існувала безліч обмежень на доступ іноземного капіталу і твердий контроль за його діяльністю, загальний вектор регулювання ПІІ змінився на прямо протилежний. Був переглянутий інвестиційний режим у напрямку максимально повного включення прямих закордонних інвестицій у стратегію економічного розвитку і росту. Це відбилося в безпрецедентній по масштабах і темпам лібералізації режиму регулювання прямих іноземних інвестицій [39, с. 47].

Пряма інвестиція - господарська операція, яка передбачає внесення коштів чи майна у статутний фонд юридичної особи в обмін на корпоративні права, що емітовані цією юридичною особою. До прямих інвестицій можна віднести і безпосереднє внесення будь-яких цінностей на підставі договору інвестиції. Портфельна інвестиція - господарська операція, що передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (за винятком скупки акцій в обсягах, що перевищують 50% загальної суми емітованих акцій). Головною рисою, яка відрізняє прямі інвестиції від портфельних (непрямих), є те, що інвестор отримує право на участь в управлінні підприємством. Портфельні інвестиції не передбачають безпосередньої участі в управлінні підприємством, а тільки отримання інвестором дивідендів на акції та інші цінні папери. У цьому разі класифікація інвестицій здійснюється залежно від участі або неучасті в управлінні справами підприємства. Пряма інвестиція може характеризуватися не тільки прямим внеском в об'єкт інвестування, можливістю приймати управлінські рішення, а й іншими “закритими тісними взаємовідносинами” між інвестором та реципієнтом [41, с. 31].

Портфельні інвестиції так само можуть перетворюватися у прямі, якщо інвестор зможе брати участь в управлінні підприємством. І цей факт буде залежати не від того, чи купує він акції на первинному чи вторинному ринках, тобто, потрапляють кошти безпосередньо підприємству, акції якого він купує, чи фінансовому посереднику, а від того, у якій мірі інвестор зможе впливати на орган управління через участь у зборах власників товариства (загальних зборах акціонерів). Це залежить від кількості голосів, що належать інвестору як акціонеру чи пайщику товариства. Не торкаючись питань контрольного пакету акцій, який залежно від ступеню диверсифікації останніх може бути найрізноманітнішим (від 5-6% до пакету в 50% плюс одна акція), слід зазначити, що у будь-якому випадку інвестиція може вважатися прямою, якщо вона складає 10% плюс одна акція від загальної вартості статутного фонду.

Крім прямих і портфельних інвестицій Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” у пп. 1.28.1 виділяє капітальну інвестицію, під якою слід розуміти господарську операцію, що передбачає придбання будівель, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, основних фондів та нематеріальних активів, що підлягають амортизації. За цим положенням можна виділити ще одну групу інвестицій - реальні, під якими розуміють вкладення коштів у реальні активи (як матеріальні, так і нематеріальні).

5. За періодом інвестування виділяють короткострокові інвестиції - строк вкладення яких не перевищує одного року та довгострокові інвестиції - понад вказаний термін. Наведену вище класифікацію інвестицій можна продовжити, але вона буде лише деталізувати одну з вказаних груп інвестицій або виділяти певний напрям здійснення інвестиційної діяльності.

Інвестиційна діяльність є однією з форм господарської діяльності як комплексної, багатопланової діяльності, що включає елементи різних відносин, а також різні елементи правового регулювання. Вона визначається Законом України “Про інвестиційну діяльність” (ст. 2) як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій [1, с. 190]. Предметом правового регулювання інвестиційної діяльності виступають відносини по вкладенню, виробництву, розподілу матеріальних і нематеріальних благ та дії по керівництву та регулюванню цієї діяльності як цілісного комплексу господарських відносин (господарської діяльності). Під формою інвестиційної діяльності слід розуміти той правовий режим, у якому здійснюється вкладення інвестицій в об'єкт інвестування, тобто комплекс правовідносин із взаємодії суб'єктів інвестиційної діяльності, результатом якої є досягнення мети інвестування. Так, зокрема Законом України “Про інвестиційну діяльність” визначено форми інвестицій та інвестиційної діяльності, які фактично не несуть ніякого регулятивного змісту, а є суто декларативними:

· часткова участь у підприємствах корпоративного типу, що створюються двома і більше фізичними та/або юридичними особами;

· створення підприємств, що повністю належать інвестору чи придбання останнім у власність діючих підприємств повністю;

· не забороненого законодавством України придбання рухомого та нерухомого майна шляхом прямого його одержання або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

· у формі капітальних вкладень, тобто вкладення коштів у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів;

· придбання самостійно інвестором (суб'єктом інвестиційної діяльності) чи за участю інших фізичних та/або юридичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів;

· придбання інших майнових прав;

· в інших формах, не заборонених законами України [43, с. 28].

Залежно від об'єктів інвестування розрізняють такі форми інвестиційної діяльності:

а) інноваційна діяльність - така форма інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу;

б) капітальне будівництво - інвестиційна діяльність, що здійснюється з метою створення нових і відтворення діючих основних фондів, в які вкладаються кошти;

в) лізинг - довгострокова оренда устаткування, машин, споруд виробничого призначення (з поєднанням елементів відносин купівлі-продажу, доручення, кредиту) як особлива форма інвестування в основні фонди;

г) корпоративна (в т.ч. акціонерна) форма інвестиційної діяльності, яка включає в себе: портфельне інвестування - вкладення коштів у незначні за обсягом (від 1-5 до 10% статутного фонду) пакетів акцій з метою отримання дивідендів; фінансове інвестування - придбання значних за розміром (від 10 до 40% статутного фонду) підприємств з метою перепродажу стратегічним інвесторам, якщо вартість акцій досягне максимальної межі; стратегічне інвестування - вкладення коштів у придбання контрольного пакету акцій чи цілісного майнового комплексу підприємства з метою здійснення над ним контролю і отримання максимального прибутку від діяльності такого підприємства [11, с. 31].

Форма інвестиційної діяльності фактично і є тим критерієм, за яким можна виділити цю діяльність з-поміж інших, оскільки законодавством, яке регулює інвестиційну діяльність, крім безпосередньо регулятивної функції, виконується функція правовстановлююча, функція, що легалізує цю форму діяльності перед третіми особами, у тому числі і перед державою. Виходячи з основних положень вітчизняної та законодавчої практики можна зробити висновок, що інвестиційна діяльність загалом існує в двох формах: у формі (правовому режимі) господарюючого суб'єкта; у формі (правовому режимі) договору.

Інвестиційна діяльність може виражатися у підприємницькій діяльності та діяльності по регулюванню інвестиційних процесів. Інвестиційною діяльністю треба вважати не тільки сам акт (етап) вкладення, а весь комплекс дій. Тобто, комплекс заходів з моменту прийняття рішення про інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту визначається як інвестиційний цикл. Інвестиційний цикл охоплює передінвестиційну, інвестиційну та експлуатаційну фази. Ряд інвестиційних циклів, що повторюються - це інвестиційний процес. Поняття інвестиційного процесу ніде нормативно не регулюється, але це поняття поряд із суто економічним значенням носить правовий характер, оскільки безпосередня участь у здійсненні чи причетності до здійснення інвестиційної діяльності на тому чи іншому етапі інвестиційного процесу буде підставою виникнення права власності на отримані в результаті цієї діяльності цінності або обов'язку нести певні збитки. Суспільні відносини, що виникають при здійсненні інвестиційної діяльності, можна поділити на наступні групи:

· відносини, що виникають між суб'єктами господарювання з приводу пошуку джерел інвестування або накопичення капіталу, вкладення інвестицій в той чи інший об'єкт господарської діяльності;

· організаційно-розпорядчі відносини, які самі по собі не мають безпосередньої мети отримання прибутку, але створюють передумови для підприємницької діяльності та отримання прибутку. Це, зокрема, відносини по створенню та управлінню підприємством, майном та ін.;

· відносини по виробництву духовних та матеріальних благ, що виникають на національному та міжнародному ринках інвестицій;

· відносини, які складаються при здійсненні державного регулювання інвестиційних процесів [55, с. 14].

Вищевказані групи відносин, що виникають при здійсненні інвестиційної діяльності є різнорідними як за своєю сутністю, так і за предметом правового регулювання. Частина з них може бути віднесена до підприємницьких правовідносин (горизонтальні відносини), частина - до відносин у сфері управління, як державного, так і управління, що здійснюється безпосередньо самими суб'єктами господарських відносин (вертикальні відносини). Інвестиційні відносини - це особлива форма суспільно-господарських зв'язків, що виникають між суб'єктами господарювання з приводу вкладення, освоєння та використання результатів, що отримані в процесі здійснення різних видів господарської діяльності. Інвестиційні відносини є складовою частиною господарського обігу, який існує в рамках тієї чи іншої економічної системи. Інвестиційні відносини є зобов'язально-правовими за своєю природою.

Виходячи з вищезазначеного можна дати таке визначення інвестиційної діяльності. Це - господарська діяльність по накопиченню та вкладенню ресурсів, що можуть бути інвестицією, здійсненню будь-якої діяльності з цими ресурсами, що направлена на отримання прибутку та (або) іншого позитивного результату, управлінню, контролю та регулюванню цієї діяльності. Залежно від суб'єктів інвестиційної діяльності, джерел інвестування та форм власності розрізняють такі її види:

· інвестиційна діяльність, що здійснюється громадянами, підприємствами, господарськими об'єднаннями, спілками та товариствами, іншими юридичними особами, заснованими на приватній або колективній формі власності;

· інвестиційна діяльність, що здійснюється органами влади та управління України, Автономної Республіки Крим за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами, об'єднаннями і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

· інвестиційна діяльність, що здійснюється органами місцевого самоврядування та їх виконкомами за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів, а також комунальними підприємствами, об'єднаннями та установами за рахунок власних і позичених коштів;

· іноземне інвестування, що здійснюється іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

· спільне інвестування, що здійснюється громадянами та юридичними особами України, іноземних держав [11, c. 33].

Отже, поділ інвестиційної діяльності на види має практичне значення: залежно від суб'єктів, форм власності та джерел інвестування може розрізнятися правове регулювання інвестиційної діяльності.

1.2 Законодавчо-нормативна база здійснення інвестиційної діяльності

Інвестиційне законодавство України представлене актами всіх рівнів -- серед спеціальних законів тут виділяються закони, присвячені в цілому чи у значній частині регулюванню інвестиційної діяльності (наприклад, Закон України “Про захист іноземних інвестицій в Україні” від 10.09.91 р., Закон України “Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні” від 19.09.97 р.). Крім того, є чимало законів, що містять окремі норми, які регулюють інвестиційну діяльність (наприклад, Закони України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про господарські товариства”, “Про власність”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про захист іноземних інвестицій в Україні”, законодавство про приватизацію та фондовий ринок тощо.). Видано цілий ряд Указів Президента і Постанов Кабінету Міністрів, присвячених інвестиційній діяльності (наприклад, Указ Президента України “Про деякі питання іноземного інвестування” від 07.07.98 р., Постанова Кабінету Міністрів України “Про стимулювання інвестиційної діяльності” від 16.02.98 р. № 182). Відповідні нормативні акти видають державні органи, у функції яких входить регулювання інвестиційної діяльності. Варто враховувати і нетипові документи, наприклад, спільні заяви Кабінету Міністрів і Національного банку про межі “валютного коридору” для обмінного курсу гривні. Необхідно також брати до уваги різного роду офіційні роз'яснення (наприклад, Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби, Адміністрації Президента України та ін.), а також роз'яснення вищих судових інстанцій (наприклад, Вищого арбітражного суду України). Не можна не враховувати наявності безлічі нормативних вказівок, не закріплених документально, але, що виконуються в силу підпорядкованості і сформованій бюрократичній практиці [49, с. 72].

В Україні власне законодавство про інвестиційну діяльність з'явилося після прийняття 24 серпня 1991 року Акту проголошення незалежності України. Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 року є першим нормативним актом, що визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України. Закон направлений на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності. Закон України “Про іноземні інвестиції” від 13 березня 1992 року був першим нормативним актом, яким регламентовано процес іноземного інвестування в Україні. Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року “Про режим іноземного інвестування” зупинив його дію. Це було викликано тим, що згаданий закон мав ряд недоліків. Зокрема, в ньому не було встановлено мінімального розміру та виду іноземних інвестицій, для яких встановлювалися пільги. Таким чином, закон надавав можливість іноземним інвесторам отримувати податкові пільги на території України, а також обходити податкове законодавство і в своїх країнах, в разі існування угод про уникнення подвійного оподаткування між Україною та відповідною країною. Існував завуальований імпорт товарів під виглядом вкладів у статутні фонди спільних підприємств з наступною реалізацією третім особам. Виникла також потреба у диференціації пільгового режиму для інвестицій у конвертованій валюті, у формі майна, майнових прав, нових технологій тощо. У згаданому Декреті було змінено поняття підприємства з іноземними інвестиціями; до яких стали відносити підприємства з кваліфікаційними інвестиціями, тобто інвестиціями певних мінімальних розмірів і видів [37, с. 48].

19 березня 1996 року Верховна Рада України прийняла Закон України “Про режим іноземного інвестування”, який відмінив дію вищевказаного Декрету Кабінету Міністрів України. В цілому цей закон містить багато положень, які перейшли до нього з цього Декрету. Однак поряд з цим, в ньому міститься також багато якісно нових елементів, не всі з яких можуть отримати позитивну оцінку. Найважливішою суттєвою рисою нового закону, що відрізняє його від попереднього законодавства про іноземні інвестиції, є те, що для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством та міжнародними договорами України. Крім цього в законі містяться положення про те, що підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки відповідно до законодавства України. Проте, у цьому ж законі зазначається, що для окремих інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, які реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Але ці положення є, щонайменше, декларативними, якщо мати на увазі те, що цим же законом визнається таким, що втратив чинність Закон України “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні”. Окрім цього, цим законом були передбачені критерії надання пільг для інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій лише стосовно пріоритетних напрямків, в яких вони мають здійснюватися. А такі важливі критерії, як обсяг іноземних інвестицій, їх види до уваги не бралися [29, с. 19].

Поряд із вищезазначеним, у новому законі міститься ряд нових позитивних положень, яких не було у Декреті Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування”. Зокрема, чітко визначено момент набуття підприємством статусу підприємства з іноземними інвестиціями. Таким моментом вважається день зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Одначе, на практиці можуть виникнути складності у разі здійснення іноземного інвестування у вигляді майнових прав або прав інтелектуальної власності, що вже вимагає внесення відповідних роз'яснень до цього закону.

Позитивним є те, що державна реєстрація іноземних інвестицій за законом здійснюється лише після фактичного їх внесення, тоді як відповідно до зазначеного Декрету Кабінету Міністрів їх можна було реєструвати і до моменту фактичного внесення (тобто могли реєструватися лише наміри здійснити іноземну інвестицію). Більш чітко визначається порядок та умови звільнення від обкладання митом майна, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями. Особливістю правового регулювання інвестиційної діяльності на території України є те, що, поряд із Законами України “Про інвестиційну діяльність”, “Про режим іноземного інвестування”, інвестори мають враховувати також положення цілого ряду інших законів та підзаконних нормативних актів [40, с. 114].

При визначенні правового середовища інвестиційної діяльності в Україні не потрібно забувати також про те, що крім внутрішнього українського законодавства існує група міжнародних договорів (угод) України з окремими країнами про заохочення та взаємний захист інвестицій, що є одним із важливих джерел правового регулювання інвестиційної діяльності в Україні. Необхідність укладення подібних договорів (угод) викликана наступними чинниками:

1. Завдяки такому договору (угоді) кожна з держав, що уклала його, отримує можливість реалізації прав своїх громадян в іншій країні.

2. Для іноземного інвестора з будь-якої країни, який без сумніву ризикує, принципово важливо, щоб приймаюча країна надавала належний захист та гарантувала безпеку його капіталовкладень у цій країні. Наявність таких гарантій не лише у національному законодавстві, але і у міжнародній угоді розглядається як прагнення приймаючої країни забезпечити максимальне збереження іноземної власності та не застосовувати заходів з її примусового вилучення.

3. Створення договірного регулювання дає певну гарантію застосування передбаченого угодою режиму для інвестиції, незалежно від того, які зміни, в тому числі і законодавчі, можуть мати місце у країні-партнері за договором у майбутньому [32, с. 5].

В договорах (угодах) про заохочення і взаємний захист інвестицій, так як і в законодавстві про інвестиційну діяльність, мають знаходити своє відображення основні пріоритети державної політики України щодо залучення іноземних інвестицій до її економіки. Так, Закон України “Про дію міжнародних договорів на території України” передбачає, що укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори є невід'ємною частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. В цьому випадку міжнародний договір, учасником якого є Україна, має таку ж юридичну силу, як і її національний закон. Тому передбачається здійснення ратифікації міжнародних договорів (тих, які потребують ратифікації згідно із ст. 7 цього Закону) не у формі постанови Верховної Ради України, як це було раніше, а шляхом прийняття спеціального Закону про ратифікацію, який підписується Головою Верховної Ради України [50, с. 74].

В міжнародних договорах для іноземних інвесторів із країн, які є сторонами договору, може встановлюватися більш пільговий, відмінний від національного правовий режим. Тому, при укладенні міжнародних угод, потрібно враховувати реальність їх виконання, не включаючи до цих угод положення, які прямо протирічать внутрішньому законодавству країни, яка є стороною такої угоди. Аналіз показує, що основними положеннями договорів (угод) про заохочення і взаємний захист інвестицій є:

· визначення термінів “інвестиція”, “інвестор”, “доходи” та ін.;

· визначення сфери застосування цієї угоди;

· умови сприяння та захисту іноземних інвестицій;

· умови надання іноземним інвестиціям національного та режиму найбільшого сприяння;

· порядок компенсації збитків іноземним інвесторам;

· умови експропріації;

· умови переказу доходів від іноземних інвестицій та інших платежів;

· порядок вирішення спорів між договірною стороною та інвестором іншої договірної сторони та між самими договірними сторонами;

· застосування інших правил і зобов'язань [60, с. 30].

Важливим висновком, що стосується підвищення ефективності використання такого засобу правового регулювання іноземного інвестування, як міжнародні договори (угоди) про заохочення і взаємний захист інвестицій є те, що в Україні необхідно гармонійно поєднувати положення національного законодавства з положеннями таких угод, щоб створити єдине політико-правове середовище для діяльності іноземних інвесторів в Україні. Необхідне чітке визначення і систематизація пріоритетних напрямків в укладенні міжнародних угод про заохочення і взаємний захист інвестицій. При укладенні таких угод, потрібно також дотримуватися принципів додержання національних інтересів та економічної безпеки України.

До міжнародно-правових актів, що регулюють інвестиційну діяльність відносяться також двосторонні угоди про уникнення подвійного оподатковування. Відносно невисока тут питома вага багатосторонніх договорів за участю України. Варто мати на увазі, що ряд договорів, укладених Українською РСР, і договорів, укладених СРСР, продовжують діяти в силу правонаступництва України. Крім зазначеного, Україна є стороною ряду багатосторонніх угод з питань інвестиційної діяльності, що укладені членами Співдружності Незалежних Держав. Зокрема, це Угода про співробітництво в області інвестиційної діяльності, що підписана 24 грудня 1993 року та Конвенція про захист прав інвестора від 28 березня 1997 року в розвиток указаної Угоди 24 грудня 1993 року [53, с. 14].

Визначену роль у регулюванні інвестиційної діяльності відіграють рекомендаційні акти міжнародних організацій, зокрема, економічних. Прикладом може служити Посібник з регулювання прямих іноземних інвестицій, затверджений Комітетом з розвитку Всесвітнього Банку 21 вересня 1992 р. (членство України в організаціях-учасницях Групи Всесвітнього Банку підтверджено Законом України від 03 червня 1992 р.). Велику роль відіграє і так зване «м'яке право» -- міжнародні торгові звичаї й інші правила, що застосовуються в міжнародній торговій практиці; не закріплені у виді зобов'язуючих норм.

Отже, норми права, що регулюють суспільні відносини в сфері інвестування, знаходять своє формальне закріплення у відповідних нормативних актах. Законодавство про інвестиційну діяльність включає в себе видані відповідними державними органами нормативні акти: закони та підзаконні акти (постанови, укази, розпорядження, накази та ін.).

Розділ 2. Прагматизм інвестиційної діяльності в Україні

2.1 Інвестиційна привабливість України та методика її визначення

У державі цілеспрямовано усуваються бюрократичні перепони на шляху до процесу інвестування та знижуються інвестиційні ризики. Так, згідно чинного законодавства України, вкладені інвестиції не підлягають націоналізації чи реквізиції та гарантують іноземному інвесторові право на негайне і безперешкодне отримання його прибутків. Наявною є тенденція до зростання переваг тих іноземних компаній, які прийшли на український ринок першими. Водночас, високий рівень зношення основних фондів, наростання частки застарілого технологічного обладнання, недостатнє ресурсне забезпечення процесу технічного переозброєння та реконструкції підприємств суттєво посилюють проблему формування інвестиційного клімату в Україні.

Об'єктивно на різних рівнях управління як держави, так і її регіонів здійснюються відповідні кроки щодо покращення інвестиційного “клімату, зокрема налагоджується механізм функціонування системи пільг для інвесторів.

Економіка України потребує сьогодні значного обсягу як внутрішніх, так і іноземних інвестицій, оскільки довгостроковий економічний приріст забезпечується через підвищення продуктивності праці, технічне й технологічне переустаткування базових галузей економіки.

Прямим іноземним інвестиціям генетично притаманне ринкове, інноваційне та підприємницьке спрямування. Тому вони дуже ефективно впливають на реструктуризацію економіки, підвищення рівня її конкурентоспроможності, на розвиток підприємництва, запровадження прогресивної техніки і технологій, оновлення обладнання і продукції. Все це сприяє економічному зростанню, утвердженню вітчизняної економіки на внутрішньому та зовнішньому ринках. У зв'язку з цим проблема залучення іноземних інвестицій була і залишається однією із найактуальніших у забезпеченні ринкової трансформації економіки України.

Проте до 1994 р. залучення прямих іноземних інвестицій було дуже незначним -- 100--150 млн. дол. США на рік. Починаючи з 1994 р. динаміка значно поліпшилась. У 1996-- 1998 pp. прямих іноземних інвестицій щорічно залучалося вже по 500--70 ( млн. дол. США, темпи приросту постійно підвищувались.

Однак, починаючи з 1999 р. динаміка залучення іноземних інвестицій знизилась, втратила свою, рівномірність і зростання. У 1999-2000 pp. приріст прямих Іноземних інвестиції був нижчим, ніж у 1996-1998 pp. Це була загрозлива ситуація, особливо з огляду на стабілізацію виробництва та початок економічного зростання.

Зниження темпів залучення іноземних інвестицій викликало занепокоєння ще й тому, що вони і без того були дуже низькі порівняно з іншими пострадянськими та постсоціалістичними країнами. Середньорічні обсяги залучення і приросту іноземних інвестицій в Україну за 1998-2000 роки у 8-10 разів нижчі, ніж в Казахстані, Угорщині, Чехії, Польщі тощо.

За обсягом залучення прямих іноземних інвестицій на душу населення Україна посідала одне з останніх місць серед країн Центральної та Східної Європи. Цей показник в Україні сьогодні становить 90 дол. США, що майже у 10 разів менше, ніж у країнах Балтії, Чехії, Польщі.

В сучасних умовах відбувається зростання інвестиційної активності в Україні. Як показують дані таблиці 2.3., обсяг прямих іноземних інвестицій за період з 2002 - 2005рр. зріс практично в 3 рази (з 6794 млн. дол. США до 16375 млн. дол. США).

Загальний обсяг прями іноземних інвестицій, внесених в економіку України, на 1 січня 2006 р, становив 16375,2 млн. дол. США (з урахуваннями обсягів інвестицій, отримай їх на підставі даних НБУ та ФДМУ - щодо різниці між ринковою та номінальною вартістю акцій, майна тощо, не облікованої у статисти чи їй звітності окремих підприємств). Це становить 349 дол. на одну особу. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, включаючи позичковий капітал, на 1 січня 2006 р. становив 17301,9 млн. дол. США. Портфельні інвестиції нерезидентів, що входять до статутних фондів підприємств України, становлять 296,2 млн. дол. США^** http://me.kmu.gov.uz.

Понад 45% загального обсягу прямих іноземних інвестицій отримали підприємства промисловості. У 2005 р. значні обсяги інвестицій сконцентрувались на підприємствах металургії та з обробки металу - 1232,3 млн. дол. США.

Рис 2.3. Динаміка прями: іноземних інвестицій в Україну і з України (млн. дол. США) [76, 22].

Основні інвестиції надходять з країн ЄС (таблиця 2.2.), які вкладають в економіку України 71,17 % від загального обсягу інвестицій.

Основними країнами-інвесторами української економіки є: Німеччина (5505,3 млн. дол. США), Кіпр (562 млн. дол. США), Австрія (1423,6 млн. дол. США), США (1374,1 млн. дол. США), Сполучене Королівство (1155,3 млн. дол. США), Російська Федерація (799,7 млн. дол. США), Нідерланди (721,8 млн. дол. США) тощо.

Таблиця 2.2. Прямі іноземні інвестиції в Україну за країнами ЄС [75, 7] (млн. дол. США)

	Обсяги прямих інвестицій на
	01.01.2005	01.01.2006
Всього з країн ЄС	4946,3	11746,3
Австрія	361,1	1423,6
Бельгія	42,6	45,0
Греція	16,4	19,4
Данія	106,0	130,0
Естонія	26,2	28,4
Ірландія	46,2	46,1
Іспанія	40,1	43,0
Італія	103,1	117,6
Кіпр	1101,4	1562,0
Латвія	36,9	37,5
Литва	28,4	39,7
Люксембург	58,1	72,4
Мальта	8,6	8,8
Нідерланди	637,2	721,8
Німеччина	653,7	5505,5
Польща	194,7	224,0
Португалія	2,3	5,0
Словаччина	93,3	94,2
Словенія:	3,4	3,6
Великобританія	955,4	1155,3
Угорщина	177,3	191,1
Фінляндія	7,7	9,2
Франція	79,	82,4 82,4 |
Чеська Республіка	46,9	46,8
Швеція	120,3	133,9
Всього в Україну	9047,0	16375,2

Інвестування здійснювалось переважно у вигляді грошових внесків. Запільний обсяг інвестицій з України в економіку країн світу на 1 січня 2006 р. становив 218,2 млн. дол. США, у т.ч. у країни СНД - 107,9 млн. дол. США (49,5% до загального обсягу;, в інші країни світу - 110,3 млн. дол. США (50,5%). [77, 15]

Сьогодні з України інвестиції найбільше надходять в Росію - майже 47 % усіх інвестиційних надходжень, Польщу - 20,3 млн. дол. США, Панаму - 13,9 млн. дол. США., В'єтнам - 15, 9 млн. дол. США.( див. таблиця 2.3.)

Таблиця 2.3. Прямі інвестиції з України в економіку країн світу [75, 5] (млн. дол. США)

	Обсяги прямих інвестицій на 01.01.2006 (млн. дол. США)	У % до підсумку
Всього	218,2	100,0
у тому числі
Російська Федерація	102,5	47,0
Польща	20,3	9,3
Панама	18,9	8,7
В'єтнам	15,9	7,3
Сполучене Королівство	13,9	6,4
Іспанія	13,8	6,3
Сполучені Штати Америки	5,6	2,6
Гонконг	5,4	2,5
Австрія	4,6	2,1
Швейцарія	4,0	1,8
Грузія	2,2	1,0
Кіпр	2,1	0,9
Інші країни	9,0	4,1

Велику роль в оцінці середовища для інвестицій відіграють: ставлення до іноземних інвестицій у суспільстві, ступінь його розшарування, наявність чи відсутність згоди з основних питань економічного й соціального розвитку країни, рівень безробіття, можливість страйків.

На мікроекономічному рівні інвестиційний клімат проявляє себе через двохсторонні відносини фірми-інвестора і конкретних державних органів, господарських суб'єктів-позичальників, покупців, банків, а також профспілок і трудових колективів приймаючої країни. На цьому рівні відбувається конкретизація узагальненої оцінки інвестиційного клімату в ході реальних економічних, юридичних, культурних контактів іноземної фірми з новим середовищем.

Економічне зростання неможливе без вирішення проблем збільшення інвестицій у виробництво - від створення сприятливого інвестиційного клімату до перерозподілу фінансових засобів і вибору пріоритетних напрямів інвестицій. Досягти цього можна лише в рамках інтегрованої економічної системи. Іншими словами, економіка повинна бути „настроєна" на інвестиції й економічне зростання.