Інвестицiйна дiяльнiсть України в умовах ринку

Досягти цього можна лише в рамках інтегрованої економічної системи. Іншими словами, економіка повинна бути „настроєна" на інвестиції й економічне зростання.

Чинники інвестицій. У загальному вигляді рівень інвестицій як ресурсів, спрямованих безпосередньо на відшкодування й збільшення функціонуючого основного капіталу, залежить від ряду чинників, кожних з яких впливає на їхній розмір. Тобто, розмір інвестицій є функцією ряду економічних показників, які стають у такому випадку чинниками, що впливають на нього.

До чинників, передусім, належать наступні.

Рівень структури сукупного попиту, що, у свою чергу, є функцією багатьох змінних. Хоч інвестиції можуть безпосередньо впливати на попит, але первинним і головним є, все ж, зв'язок: попит-інвестицій. Це визначається самим механізмом ринкової економіки. Інвестиційний попит в залежить від чинників, що визначують рівень і структуру сукупного попиту в цілому. Попиту є суспільним орієнтиром для товаровиробників і інвесторів (робити або не робити інвестиції) - це свого роду індикатор, що безпосередньо впливає на інвестиційну підприємницьку діяльність.

Норма відсотка. Норма відсотка вказує на ступінь доступності позикових засобів для товаровиробників. Низький рівень реального відсотка сприяє росту інвестицій з двох причин: по-перше, дешевшає позиковий капітал, по-друге, зростають, як правило, курси акцій, що певною мірою полегшує завдання мобілізації вільних коштів акціонерними товариствами. Водночас, низький рівень відсотка повинен стримувати сам процес накопичення коштів фінансовими посередниками. Проте, за Кейнсом, при високому рівні відсотка набуває великої сили інша залежність. Вона полягає в тому, що високий рівень відсотка скорочує обсяги інвестицій, а це створює тенденцію до зниження загального розміру зайнятості, прибутку, а отже, потенційного накопичення.

Гранична ефективність капіталу. Поняття граничної корисності капіталу визначається Кейнсом як співвідношення між поточною ціною пропозиції додаткової одиниці капітального майна й прибутком, що від нього очікується протягом усього терміну служби. На граничну ефективність капіталу має вирішальний вплив не поточний прибуток від капітального будівництва, а очікуваний майбутній прибуток.

Спрощена можна уявити граничну ефективність капіталу як шкалу або криву ефективність кожної одиниці капітальних вкладень із збільшенням їхніх обсягів. Це поняття близьке по своїй суті до відомо категорії норми прибутку. В обох випадках присутній момент підприємницьких очікувань і необхідність постійного порівняння з нормою відсотка. Через вплив на майбутню віддачу від капітального майна множини не завжди прогнозованих чинників, наприклад, техніко-технологічних (швидше моральне зношування технбіки й технології), споживчого попиту (переключення його на іншу номенклатуру продукції), грошово-кредитних (зміни умов кредитування, нові норми оподаткування), -значення цієї шкали граничної ефективності капіталу має характер більш-менш точних припущень учасників інвестиційного процесу. Але на самі припущення впливає загальний стан упевненості й довіри в економічному середовищі. Стан невпевненості змушує відкласти ефективності в інших випадках інвестиції „до кращих часів", і тим самим уявна крива граничної ефективності капіталу знижується. Стан упевненості й довіри в економічному середовищі, навпаки, робить прогнози і саму можливість здійснення ефективних інвестицій більш реальними (ознакою такого стану може служити підвищення курсу акцій), що одночасно підвищує всі значення шкали граничної ефективності капіталу. У цьому ж напрямі діє перспективна політика структурних змін в економіці.

Ранжирування країн світового співтовариства за індексом інвестиційного клімату або зворотним йому показником-індексом ризику характеризує відносну інвестиційну привабливість країни і є „барометром" для іноземних інвесторів. Визначальними напрямами формування сприятливих умов для розміщення та функціонування іноземного капіталу є наступні:

- стабілізація загальної економічної та політичної ситуації в країні;

- удосконалення законодавчої бази;

- розвиток інфраструктури, яка сприяє забезпеченню інвестиційного

клімату.

Інвестиційний ризик країни характеризується рівнем невизначеності прогнозу щодо одержання прибутку (доходу) від інвестиції. Структурно він, як правило, включає політичну, економічну і соціальну складові. Ризик іноземних інвестицій включає в себе всі типи ризику, пов'язані з інвестиціями внутрішніми, та крім того, додатковий ризик, який є результатом невизначеності, пов'язаної з можливістю конвертації доходів у валюту країни проживання інвестора. Він складається з політичного ризику та ризику обміну (або валютного ризику). Політичний ризик пов'язаний з тим, що іноземний уряд може обмежити конвертацію 'грошей, ввести додатковий податок або заборонити обмін валюти, можливість повної експропріації. Валютний ризик пов'язаний з невизначеністю валютного курсу.

Традиційно здійснення експертно-аналітичної оцінки інвестиційного клімату пов'язане з виведенням інтегрального показника ризику та відповідним ранжируванням країн шляхом визначення їх інвестиційного рейтингу через аналіз факторів їх політичного, економічного, соціально-культурного, інституціонального середовища, ресурсів та інфраструктури. Рейтинг привабливості України як об'єкта інвестицій був, зокрема, опублікований в 1997р. в журналах: „Euromoney" (визначено 135-е місце України серед 178 Kpam),"Central European Economic Review" (18-e місце серед 26 постсоціалістичних країнах),"\?а11 Street Journal" (135-е місце серед 150 країнах за показником „індекс економічної свободи").

Іноземні інвестори орієнтуються на оцінки численних консалтингових фірм, які регулярно простежують інвестиційний клімат у багатьох країнах світу, в тому числі в Україні. Проте оцінки інвестиційного клімату України, які даються закордонними експертами на їх регулярних засіданнях, що проводяться за межами України без участі українських експертів, є не досить достовірними, а можливо й упередженими.

У зв'язку з цим постає завдання формування національної системи моніторингу інвестиційного клімату України, її окремих регіонів. Це полегшить приплив та ефективне використання іноземних інвестицій, послужить орієнтиром для українських банків у власній кредитній політиці. Перші кроки в цьому напрямі вже зроблено. Механізм визначення інвестиційного рейтингу України та її регіонів уже успішно розробляється рядом компаній та наукових центрів. Так, кількісну оцінку соціально-політичного ризику інвестицій в економіку України здійснено фірмою „Калина"(інтегральна оцінка дорівнює 6,24-6,31 балам за 10-бальною багатофакторною (7 факторів)шкалою, де 10-гнайгірший інвестиційний клімат). Серйозну роботу щодо моніторингу інвестиційного клімату в Україні проводить фірма „SOCIS Gallup International", її оцінки базуються на експертних дослідженнях, здійснених спільно Центром досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки НАН України і Соціологічною службою в Україні „SOCIS Gallup".

Необхідним є ефективне практичне використання таких оцінкою на основі їх аналізу та узагальнення. Оцінка й прогнозування інвестиційної привабливості регіонів України мають використання для розробки державної регіональної політики, спрямованої на забезпечення розвитку окремих регіонів на основі раціонального використання економічних ресурсів кожного з них, оптимальної інтеграції регіонів, стимулювання розвитку експортних та імпортозамінних виробництв тих регіонів, які мають для цього найкращі умови, формування вільних (спеціальних) економічних зон тощо.

Одна з комплексних методик оцінки інвестиційної привабливості регіонів України передбачає ранжирування регіонів (областей) за п'ятьма синтетичними (узагальненими) показниками з урахуванням їх значущості. Важливою складовою аналізу інвестиційного клімату на мікрорівні є аналіз і оцінки проблем, з якими стикаються діючі в Україні підприємства з іноземними інвестиціями. Найбільш західні компанії, які працюють в Україні, головними проблемами з реалізацією інвестиційних проектів, вважають такі: неефективне та нестабільне законодавство; ігнорування вимог законодавства взагалі (українськими учасниками проектів); високий рівень корупції; несправедливу, на їхню думку, політику ліцензування в Україні; проблеми бухгалтерського обліку. За результатами опитування, проведеного Світовим банком, 86% українських підприємців сприймають рівень оподаткування як основну перешкоду розвиткові підприємства[134]. На основі дослідження Світового банку зроблено висновок, що прозорість та передбачуваність законодавства, необхідні для ефективної ринкової економіки, в Україні відсутні. У зв'язку з чим відсоток фінансування інвестиційних проектів Світовим банком в Україні є досить незначним до того ж, крім частих змін законодавства, нові закони нерідко мають зворотну силу, яка загрожує інвесторові необмеженим ризиком. Невиконання українською стороною вимог контрактів стало традиційним, причому часто досягти виконання їх умов не вдається навіть через суд. Інвесторів також відштовхує неефективність існуючої судової системи і особливо-наявного механізму реалізації рішень суду. Серйозною перешкодою, що стримує розвиток іноземного інвестування в Україні, залишаються українські норми та форма надання фінансової звітності, які значно відрізняються як від міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО), так і загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку США (ГААП).

Окремо слід зупинити на питанні неготовності багатьох підприємств України до залучення іноземних інвестицій. Причиною її є незадовільна організація праці на підприємствах, надзвичайно низький рівень маркетингу. Через побоювання втратити контроль над підприємством українська сторона іноді не приймає умов інвестицій, які в усьому світі вважаються прийнятими. Необхідно якнайшвидше узгодити правила торгівлі, які діють в Україні, з правилами Світової організації торгівлі (WTO). Це безсумнівно, сприятиме підвищенню надійності України як міжнародного торговельного партнера.

Певний інтерес становлять дослідження з даного питання Німецької консалтингової групи з економіки при Уряді України, до складу якої входять представники ряду наукових закладів Німеччини, зокрема Німецького інституту економічних досліджень (Берлін) та Інституту Східної Європи (Мюнхен). Зазначеною групою у період з 21 липня по 15 серпня 1997р. в Києві було проведено опитування представників 20 іноземних компаній, що інвестували в Україні 540млн.дол. США. В опитуванні взяли чотири підприємства, керівники яких є членами Консультативної ради з питань іноземних інвестицій в Україні. Оптимальні результати було порівняно з відповідними дослідженнями 1996р. по 470 німецьких компаніях щодо їх досвіду інвестування у країнах Центральної та Східної Європи (порівняння було проведене з даними по цьому регіону в цілому, а також по Росії і Чехії).

Висловлювання інвесторів щодо основних проблем виявилися майже одностайними. Сім перешкод для інвестицій було підтверджено 75% опитуваних. Найбільшою з них вони вважають правову невизначеність та (на 90%)транспорту інфраструктуру, а також недотримання зобов'язань з боку держави. У відповідях на запитання стосовно мотивів для інвестицій в Україні однозначно домінували мотиви освоєння нових та збереження потенціальних ринків збуту. Обсяг витрат на персонал-традиційний мотив для переміщення виробництва-відіграє незначну роль фірм, що ведуть виробництво в Україні, хоча вони високо оцінюють українських виробників. У цьому плані Україна як регіон інвестування має такі самі характеристики, як і Росія, але значно відрізняється від Чехії. Опитування щодо Чехії визначило, що спонукальним мотивом №1 для прямих іноземних інвестицій (ПП) в цю країну є низькі витрати на персонал, хоча в Чехії вони значно вищі, ніж в Україні. Це дозволяє зробити висновок, що названі для України перешкоди, які ускладнюють виробництво та роблять його дорожчим, перевищують переваги, які дає наявність висококваліфікованого та дешевого персоналу, і це справляє негативний вплив на її потенціал у конкуренції з іншими країнами за залучення ПП.

Слід зазначити, що жоден з опитуваних німецькими консультантами підприємців не заперечував величезного потенціалу України; всі вони планують подальші інвестиції в Україні та очікують на зрушення у політичній сфері для реалізації своїх планів.

При розгляді питання про правове регулювання іноземних інвестицій в Україні необхідно врахувати також те, що, крім внутрішнього національного законодавства, існує сукупність міжнародних договорів України з окремими країнами про сприяння та взаємний захист іноземних інвестицій. Такі угоди укладено з 44 країнами; половину з них ратифіковано.

Відповідно до Закону України „Про дію міжнародних договорів на території України", укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства.

Останнім часом намітилося пожвавлення діяльності зарубіжних інвесторів в Україні. Провідні європейські телекомунікаційні компанії, яким належить 49% статутного фонду спільного підприємства „Український мобільний зв'язок", планують інвестувати протягом десяти років близько Імлрд.дол.. Французька компанія „Алкатель" має намір вкласти у розвиток телекомунікацій України до 750 млн. дол.. Передбачається інвестування цією компанією протягом 3-5 років 1,5 млрд. дол.. Наведені приклади свідчать про певний прогрес у створенні в Україні умов для розвитку виробництва.

Що ж до загальноекономічної ситуації в країні, то сьогодні вже можна говорити про початок її стабілізації, незважаючи на значний ще негативний вплив політичної нестабільності. Існує необхідна нормативна база для проведення прозорої і вигідної для держави приватизації, розроблено різноманітні її варіанти, визначено чіткий перелік підприємств, що підлягають приватизації, і конкретні суми, які має отримати держава від приватизації. Уряд вживає заходів щодо подолання платіжної кризи, скорочення бартерних операцій. Припинено практику взаємозаліків. Надалі вони використовуватимуться лише в окремих випадках, визначених спеціальними постановами Кабінету міністрів України.

Робота уряду щодо макроекономічної стабілізації поєднується з розв'язанням проблем мікрорівня, стимулювання конкретних виробництв. Завдяки змінам, внесеним до Закону України „про підприємництво", майже у 3 рази скорочено кількість видів діяльності, що підлягають ліцензуванню. Спрощено порядок реєстрації та отримання ліцензій. 3 15 січня 1998р. введено в дію Закон „Про внесення в деякі закони України змін про відкриття банківських рахунків, яким надано право підприємцям відкривати кілька банківських рахунків за їх вибором. Передбачається також спрощення процесу реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, скасування експортних мит та індикативних цін, спрощення торговельних та митних процедур. Підвищення інвестиційної активності суб'єктів підприємницької діяльності сприяє прийнятий у грудні 1997р. Закон України „Про лізинг". Проводиться робота щодо розвитку ринку корпоративних цінних паперів. З метою створення належних умов для учасників фондового ринку Верховна Рада в грудні 1997р. прийняла Закон „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".

Для залучення реальних інвестицій, у тому числі іноземних, Фондом державного майна практикується продаж пакетів акцій через систему біржової торгівлі, позабіржову торгову систему, національну мережу центрів сертифікованих аукціонів, а також на комерційний і некомерційних конкурсах під інвестиційні зобов'язання покупців.

Почато роботу приєднання України до Вашингтонської конвенції 1965р. „про порядок вирішення інвестиційних спорів між держави та іноземними особами". Передбачено активізувати співробітництво з Корпорацією закордонних приватних інвестицій (ОРІС), Міжнародною фінансовою корпорацією. Уряд має намір продовжити співпрацю з Міжнародним валютним фондом над розробкою середньострокової програми стабілізації та структурної реформи, яка могла б бути профінансованою МВФ у рамках механізму розширеного фінансування. Важливу роль у співробітництві України з міжнародними організаціями відіграють Світовий банк, його підтримка структурної перебудови секторів української економіки та покриття дефіциту платіжного балансу й бюджету.

В Україні сталися суттєві позитивні зрушення на шляху просування реформ, їх законодавчого та нормативно-правового забезпечення, які створюють сприятливі умови для збільшення надходжень іноземного капіталу в економіку країни. Стабілізація макроекономічної ситуації та зростання виробництва, контрольованість інфляції, активізація споживчого попиту і підприємництва сприяють збільшення надходжень іноземних інвестицій в Україні.

Важливе значення в стимулюванні інвестиційної активності має удосконалення податкового законодавства з метою зниження рівня оподаткування підприємств, що дозволить їм направити значну частину вивільнених коштів на фінансування капітального будівництва. Проте податкова політика практично не містить заходів, спрямованих на зміцнення фінансового стану підприємства. Слід звернути увагу на відсутність в Україні системи стимулювання інвестиційної активності суб'єктів підприємницької діяльності. Необхідно вирішити питання про надання пільг для реалізації інвестиційних проектів, що мають загальноекономічне значення.

Широкомасштабні програми залучення іноземних інвестицій не виправдали себе ні в Україні, ні в більшості інших країн. Визначення законодавством умов, за виконання яких пільги надаватимуться автоматично (окремих галузей або необхідного розміру біномної інвестиції), на нашу думку, також є доцільним. Важливі для держави інвестиції не обов'язково пов'язані із залученням значних обсягів капіталу. Найприйнятнішим механізмом надання пільг по найважливіших інвестиційних проектах є ускладнення відповідних угод з іноземними інвесторами щодо таких проектів, які мають базуватися на ретельно опрацьованих загальних критеріях визначення як проектів, що заслуговують на державну підтримку, так і різновидів пільг, які повинні відповідати міжнародному законодавству. Все це має знайти відображення в прийнятих українським урядом законах.

Необхідною є розробка система заходів, спрямованої на підтримку банківського довгострокового кредитування інвестиційних проектів виробничої сфери. Слід також вирішити питання щодо застосування інвестиційного податкового кредиту для українських підприємств з метою стимулювання впровадження нової техніки у виробництво. Лише активізація інвестиційної діяльності та розробка її нового механізму дасть можливість здійснити структурну перебудову виробництва, освоїти випуск конкурентоспроможності продукції.

Аналізуючи ситуацію, що склалася із залученням та використанням інвестицій, експерти-економісти дійшли висновку, що вона не відповідає нинішнім вимогам. Для стимуляції цього процесу потрібно вжити ряд заходів:

Для допомоги потенціальному інвесторі швидко і правильно зорієнтуватися у виборі необхідного реципієнта назріла необхідність створення єдиної національної реєстраційної системи (можливо, на основі Ліцензійної палати України), як це зроблено в багатьох розвинутих країнах. До цього органу в передбачений законом строк має надходити необхідна інформація щодо юридичних осіб, і це сприяло б їх більшій відкритості для іноземних інвесторів.

Особливої важливості набувають юридичні аспекти проблеми інвестування, зокрема захист прав інвесторів.

З точки зору фахівців, слід також опрацювати і законодавчо закріпити процедуру злиття і поглинання комерційний структур, в активах яких є інвестицій нині капітали, оскільки нині це серйозна проблема, яка відштовхує потенціальних інвесторів.

Проблеми збільшення надходжень приватного іноземного капіталу в економіку України лишаються надзвичайно актуальними, особливо в контексті загострення конкуренції на ринках капіталу. Ефективним інструментом поліпшення інвестиційної привабливості України є зменшення податкового навантаження як на підприємця, так і на споживача. Створення привабливого інвестиційного клімату потребує об'єднання зусиль Верховної Ради, Кабінету Міністрів і неможливе без участі представників міжнародних фінансових організацій та інвестиційних компаній. Результатом такої співпраці має стати підготовка комплексної довгострокової Програми розвитку інвестиційної діяльності в Україні, а потім її прийняття і, безумовно, виконання.

Динамізм процесу становлення сприятливого інвестиційного клімату в Україні є позитивним щодо підприємницької діяльності інвесторів, а це дає змогу стверджувати, що ефективність, зростатиме. Зокрема, в державі відчувається тенденція до зростання уваги щодо підтримки реалізації різнопланових бізнесових інтересів вітчизняних та іноземних інвесторів.

2.2 Характеристика та оцінка внутрішніх джерел інвестування в Україні

Важливим завданням ринкової трансформації економіки України була заміна командно-адміністративної розподільчої ідеології інвестиційної політики ринковою ідеологією, що ґрунтується на засадах приватної власності, вільного підприємництва.

Ринкова інвестиційна політика передбачала припинення капіталовкладень у традиційних для планової економіки напрямах, які деформували її структуру, і спрямування інвестицій у розвиток приватного підприємницького сектора, ринкової інфраструктури, формування ринкових інституцій. [9, с. 119]

В умовах кризи основа зусилля у процесі ринкової трансформації інвестиційної діяльності спрямовувалися на пом'якшення кризових явищ, їхніх наслідків, на вкладення обмежених обсягів коштів у найефективніші,

Соціально значимі напрями - створення робочих місць, забезпечення працівників роботою і заробітною платою, наповнення споживчого ринку товарами і послугами.

У післякризовий період необхідною умовою забезпечення незворотності економічного зростання і підвищення конкурентоспроможності української економіки є створення нових та оновлення наявних виробничих потужностей її залученням передових технологій. Для досягнення цієї мети потрібні були значні інвестиції з усіх можливих джерел. [8, с.37]

Однак інвестиційна діяльність - це сектор економіки, найбільше уражений кризою. У 1991 - 1997 pp. обсяги інвестицій зменшилися у 5 разів, а їх питома вага у ВВП знизилась з 18,6до 13,3%.

Процес скорочення обсягів інвестицій, який розпочався у 1991 p., вдалося зупинити тільки у 1997 р. З 1998 р. обсяги інвестицій почали збільшуватись, проте вони все ще майже у 4 рази менші за рівень 1990р. При ньому суттєво змінилась структура інвестицій. Якщо у 1990 р. частка державних інвестицій становила майже третину, то у 2001 р. -- менше 5%. Одночасно зросла роль недержавних інвестицій: за рахунок власних коштів підприємств, кредитів банків, а також залучення прямих іноземних інвестицій. [3, с.37]

У 2005 р. порівняно з 2004 р. очікуваний приріст інвестицій в основний капітал становитиме більше 3%.

За результатами січня-вересня 2005 р. спостерігалося істотне уповільнення темпів зростання обсягу інвестицій в основний капітал (рис 2.9.). Підприємствами та організаціями усіх форм власності за рахунок усіх джерел фінансування освоєно 5 1,6 млрд. грн. інвестицій в основний капітал, що на 3,4% більше ніж за аналогічний період попереднього року (за січень-вересень 2004 р. - на 34,5%).

За 9 місяців 2005 р. капітальні інвестиції в Україні дорівнювали 60 млрд. грн. 85,8% від цієї суми, припадало на інвестиції в основний капітал.

В абсолютному виразі інвестиції в основний капітал становили 51,млрд. грн., що дорівнювало 103,4% в д аналогічного показника 9 місяців минулого року. 40,8% усіх інвестиції в основний капітал були здійснені у промисловості; 19,3% - у сфері транспорту та зв'язку; 16,4% - у сфері операцій з нерухомістю; 6,6% - в оптовій та роздрібній торгівлі; 4,8% - у сільському та лісовому господарстві, тощо.

У технологічній структурі інвестицій в основний капітал зростає частка витрат на придбання машин, обладнання, устаткування для новозбудованих об'єктів і для реконструкції та технічного переоснащення діючих підприємств. У 2003 p. питома. вага цих витрат становила 56% загального, обсягу (у 1999 р.-47,1%,).

Нині ця базова галузь дедалі більшою мірою перебирає на себе локомотиви, функцію зростання української економіки. Зміцнюється її інноваційний потенціал.

Рис 2.4 Динаміка обсягів інвестицій в основний капітал [77, 18]

Основним джерелом інвестування залишались власні кошти підприємств та організацій (61,6% усіх капіталовкладень).

Зростання соціальної складової у державних видатках значно зменшило обсяг державних інвестицій, що відповідно позначилось на інвестиційній діяльності окремих галузей економію:.

Порівняно з аналогічним періодом 2004 р. істотно (майже втричі) скоротилась питома вага коштів, освоєних за рахунок коштів державного бюджету, місцевих бюджетів - у 1,3 рази. Натомість у 1,8 раза збільшилась частка капіталовкладень, освоєних за рахунок кредитів банків та інших позик.

Частка коштів іноземних інвесторів у загальному обсязі інвестицій в основний капітал становила 5,5%. проти 3,1% у січні-вересні 2004 року.

В окремих галузях економіки за 9 місяців 2005 р. спостерігалося активне зростання інвестицій. Зокрема, у металургії і обробленні металу капіталовкладення в основний капітал зросли в 1,6 разу, у хімічному виробництві, у сфері торгівлі транспортними засобами та їх ремонту - в 1,5 разу (в тому числі роздрібній торгівлі - в 1,8 разу), виробництві коксу та продуктів нафтопереробки - на 42,4%.

Прискорюються темпи нарощування інвестицій у перспективних галузях економіки. Вкладення інвестиції і в основний капітал у легкій промисловості зросли в 2,2 разу, виробництві деревини та виробів з деревини - на 42,7%), сільському господарстві - на 32,5%.

Разом з тим, позначився тривожний процес відпливу інвестиційних ресурсів з інноваційно орієнтованих галузей промисловості, що призвело до утвердження традиційно сирої мінної моделі вітчизняного виробництва та експорту. Зокрема, відбувся негативний злам в інвестиційній сфері машинобудування: якщо за дев'ять місяців 2004 р. інвестиції у цій галузі зросли на 33,2%, то у 2005 році мало місце скорочення на 7,5%.

Неоднозначними є також підсумки інноваційної активності промислових підприємств. За 9 місяців 2005 р. інноваційну діяльність здійснювали 1012 підприємств, що на 3,3% менше, ніж за відповідний період попереднього року.

Кількість найменувань освоєних інноваційних видів продукції зменшилася на 17,2%, придбаних нових технологій - на 19,6%. Обсяг інноваційної продукції складає лише 6,3 % реалізованої продукції промисловості. Частка підприємств, що впроваджували інновації, яка становить лише 7,9%, є абсолютно невідповідною завданням формування інноваційної моделі соціально-економічного розвитку (рис. 2.5.).

Рис. 2.5. Динаміка інноваційної активності промислових підприємств [77, 10].

Важливим зовнішнім джерелом є страховий ринок, який акумулює кошти і вкладає інвестиції у різні сфери господарювання. Розвиток даного ринку сприятиме розвитку інвестиціних процесів в Україні.

Так, страховий ринок (рис. 2.6.) на сьогодні є найрозвиненішим та найдинамічнішим сектором ринку не банківських фінансових послуг України, який забезпечує більше 80% загального обсягу цих послуг. [29, с 218]

Рис. 2.6. Суб'єкти фінансового ринку України [75, 2]

У 2005 р. на страховому ринку відбувались значні якісні зміни, що свідчить про поступове його очищення від "схемних" операцій. Так, за січень-вересень 2005 p. обсяги вагових страхових платежів, зібраних страховиками України, скоротились порівняно з відповідним періодом 2004р. на 4132,1 млн. грн. (на 29,4% та становлять 9909,1 млн. гривень. Таке скорочення" відбулося за рахунок зменшення обсягів валових премій зі страхування фінансових ризиків і -3489,7 млн. грн.) та добровільного страхування відповідальності (-800,2 млн. гривень).

У структурі перестрахування за кордон у 2005 р. за межі країни передавались переважно реальні великі ризики, які не можуть утримуватись українськими страховиками самостійно.

Позитивні зміни на ринку страхування відображає динаміка структури зібраних страховиками платежів за видами страхування. За результатами діяльності страхового ринку за січень-вересень 2005 р. зросла питома вага соціально значущих видів страхування, таких як добровільне особисте страхування (на 1,94 в.п.) та страхування життя (1,41 в.п.), що свідчить про поступове відновлення довіри до страхових організацій.

У той же час, значно скоротилась (на 15,71 в.п.) частка страхування фінансових ризиків, що в 2004 р. було основою схем ухилення від оподаткування та виведення коштів за кордон підприємствами реального сектора економіки з використанням фіктивних страхових операцій. Таким чином, зменшення обсягів фіктивного страхування фінансових ризиків збільшить доходну частину держбюджету шляхом збільшення величини оподатковуваного прибутку підприємств.

Разом з тим, зростає часть і страхових платежів, отриманих від страхувальників-громадян. Сума страхових премій, отриманих від страхувальників-фізичних осіб за січень-вересень 2005 p., становила 1226,7 млн. грн., що більше відповідного періоду минулого року на 63% та свідчить про зростання класичного страхового ринку.

Позитивні зрушення на ринку відображає і рівень валових виплат. У 2005р. рівень виплат почав зростати та досяг 12,6 % за результатами січня-вересня 2005 p., тоді як за 6 попередніх років валові виплати по ринку скоротились з 31,01 % у 1999 р. до 7,9% за результатами 2004 року.

У 2005 р. продовжувалась тенденція до зростання фінансової стійкості страховиків. Так, загальний обсяг власного капіталу страховиків України на кінець жовтня 2005 р. становив понад 14,2 млрд. грн. (для порівняння: капітал банків на 1 липня 2005 р. - 22,1 млрд. грн.), перевищивши показник на аналогічну дату 2004 р. в 1,3 рази.

Важливим чинником, ще сприяв розвитку страхового ринку стало введення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Незважаючи на відсутність дієвого механізму контролю наявності страхових полісів, даний вид страхування стрімко розвивається. Повними членами Моторного (транспортного) страхового бюро станом на 23 січня 2006 р. є 14 страховиків, асоційованими членами 51.

Вже за дев'ять місяців 2005 р. обсяги премій, зібраних страховиками з цього виду страхування, досягли 458,1 млн. грн., перевищивши показник за весь 2004 р. на 90%. Введення в дію механізму захисту майнових прав потерпілих внаслідок ДТП коштом страховиків сприятиме не лише вирішенню вказаної соціальної проблеми, але й підвищенню страхової культури населення та зростанню ринку класичного страхування (додатково близько 1,5 млрд. грн. на рік) На кінець 2005 р. Держфінпослуг видано 84 ліцензії на провадження даного виду страхування.

Для створення належних законодавчих умов для розвитку кредитних спілок та інших видів кредитних кооперативів у 2005 р. прийнято розпорядження Держфінпослуг щодо врегулювання: діяльності кредитних спілок із залучення внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки; вимог до програмного забезпечення та спеціального технічного обладнання кредитних спілок провадження діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів кредитними установами тощо.

Станом на 1 жовтня 2005 р. у Державному реєстрі фінансових установ міститься інформація про 709 кредитних спілок. Кількість членів кредитних спілок збільшилася протягом січня - вересня 2005 р. на 35,2% і на 1 жовтня 2005 р. становила 1065 тис. осіб, з яких 412 тис. осіб (38,7%) мають чинні кредитні договори, та 76 тис осіб (7,1%) - мають внески на депозитних рахунках.

Сума активів кредитних спілок порівняно з початком року зросла на 50,11% і становить 1599,3 млн. грн. (рис 2.6.), з яких 91% (1452,4 млн. грн.) -це продуктивні та решта 9% (146,9 млн. грн.) - непродуктивні активи. Капітал кредитних спілок зріс протягом звітного періоду на 86,1% і на 1 жовтня 2005 р. становив 456,5 млн. гривень.

Сума кредитів, наданих членам кредитних спілок, на кінець вересня 2005 р. становила 1132,3 млн. грн. і зросла протягом дев'яти місяців 2005 р. на 60,5%. На 1 жовтня 2005 р. на депозитні рахунки було залучено вкладів на загальну суму 1054,2 млн. грн, (майже вдвічі більше відповідного показника на початок року). За дев'ять місяців 2005 р. загальна сума доходів, отримана кредитними спілками, становила 295,2 млн. грн., загальна сума витрат -237,1 млн. гривень.

Загальна сума активів інститутів спільного інвестування (крім венчурних фондів) становила 388,5 млн. грн. (на 1 жовтня 2005 p.), чистих активів - 381,67 млн. гривень. Структура інвестиційного портфелю фондів на 34,7% складалася з акцій, ні 35,6% - банківських депозитних рахунків підприємств. У власності фондів знаходились цінні папери 3739 емітентів. Інвестиційний портфель фондів на 92,16% складався з акцій, на 6,59% - з векселів і тільки на 1,25% - з інших фінансових інструментів.

Станом на 1 жовтня 2005 р. Держфінпослуг погоджено 67 статутів недержавних пенсійних фондів (далі - НПФ). На кінець січня-вересня 2005 р. шляхом укладання пенсійних контрактів із НПФ "статусу" вкладника набули 5127 осіб. Серед вкладників 362 юридичні особи (з них 318 вкладників "нових" НПФ та 44 юридичні особи здійснюють переукладання договорів із пенсійними фондами, які перебувають у стадії реорганізації) та 4765 фізичних осіб, з яких майже всі є вкладниками "нових" НПФ.

Переважну частку у структурі інвестованих пенсійних активів займають грошові кошти, розміщені на депозитних рахунках у банках - 77%, на акції і облігації українських емітентів припадає 8,5% і 11,5% відповідно, зараховуючи загальну тенденцію до поступового зменшення комерційними банками розміру відсоткових ставок на депозитні вклади спостерігалося вкорочення частки пенсійних активів, розміщених на депозитах у комерційних банках. Їх частка протягом третього кварталу скоротилася на 15,6 в.п. (з 92,6% на кінець червня до 77% на 1 жовтня 2005 року).

Незважаючи на певні успіхи у формуванні сприятливого інвестиційного клімату, залишається ще багато проблем, які вимагають свого вирішення. Йдеться, перш за все, про:

- нестабільність правового середовища для ділової активності; невизначеність з правами власності;

- нестабільність податкового законодавства, високий рівень та велика кількість податків;

- невідповідність українського законодавства міжнародним стандартам і нормам;

- відсутність механізму стимулювання рефінансування; недосконале корпоративне управління;

- недостатньо розвинута інфраструктура бізнесу, зокрема - відсутність потужної страхової компанії, яка б і окривала комерційні ризики під час реалізації особливо масштабних інвестиційних проектів, обмеженість довгострокових і недорогих, банківських ресурсів, відсутнє швидкісне транспортне сполучення з усіма промисловими та сировинними центрами;

- неефективна судова система тощо. [24, с.21]

Закріплення позитивних тенденцій у розвитку економіки України та підвищення життєвого рівня населення не в останню чергу залежить від збільшення джерел формування інвестиційних ресурсів та розширення шляхів доступу до них.

В Україні з цією метою необхідно вжити заходів, спрямованих на забезпечення сприятливих умов залучення і впровадження в економіку країни інвестиційних ресурсів через удосконалення правової бази, створення ефективних механізмів стимулювання інвесторів та усунення адміністративних перешкод у їхній діяльності, завдяки підвищенню інвестиційного іміджу України у світі. Крім того, слід посилити гарантії інвесторам шляхом забезпечення прозорості приватизаційних процесів, прискорення ухвалення законодавчих актів. Це призупинить паралельну тіньову приватизацію об'єктів державної та комунальної власності, відчуження їхніх активів за борги. [33, с. 118]

Потрібно вжити заходів щодо використання вільних виробничих потужностей, які простоювали в роки економічної кризи, та кваліфікованої робочої сили, запровадити нові підходи до політики капітальних видатків держави шляхом розроблення у складі державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік.

Треба створити умови для залучення виробничими підприємствами фінансових ресурсів на фінансових ринках шляхом випуску ними облігацій з метою збільшення обігових коштів, поступово підвищувати капіталізацію банківської системи з метою збільшення кредитних ресурсів у реальному секторі економіки. Доцільно розширити практику надання цільових кредитів для реалізації інвестиційних проектів, забезпечення здешевлення кредитних ресурсів.

Отже, Україна надає виключно важливого значення збільшенню притоку інвестицій для гармонійного розвитку регіонів та протидії зростанню регіональних диспропорцій. Потрібні заходи для забезпечення сталого, динамічного фінансового розвитку регіонів-- країни шляхом перенесення акцентів з традиційної централізованої політики на інтегрований підхід у розбудові потенціалу регіонів. Для цього доцільно стимулювати розвиток державних інструментів та активних регіональних і місцевих ініціатив.

Позитивні процеси в сучасній економіці України відкриють новий етап інвестиційної активності. За економічними прогнозами, в Україні щорічна динаміка збільшення ВВП у коротко-, середньо- та довгостроковій перспективі досягне рівня 5-6%. Забезпечити це Україна намагається шляхом ефективного використання власних ресурсів та широкого залучення інвестицій. [31, с.41]

За рахунок активізації інвестиційної діяльності в Україні будуть створені реальні передумови для вирішення основного геополітичного завдання нашої держави -- спочатку асоційована, а потім повне членство в Європейському Союзі. Це сприятиме створенню якісно нових передумов для внутрішньої політики у напрямі утвердження в Україні європейської моделі економічних та соціальних перетворень, загальноприйнятих в розвинутих державах стандартів науково-технічного прогресу, підвищення рівня та якості життя населення, демократії, гуманітарного розвитку, формування основних засад громадянського суспільства.

Таблиця 2.4 Інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення) [25].

Роки	Інвестиції в основний капітал, у фактичний цінах млрд. грн.	Темпи приросту (зниження, у % до відповідного періоду попереднього року)	У % до ВВП
1996	31,1	101,9	18,6
1997	228033,2	77,5	18,9
1998	937815,5	71,5	17,2
1999	12557,3	78,0	15,4
2000	12400,6	91,2	13,3
2001	13958,2	106,1	13,6
2002	17552,1	100,4	13,5
2003	23629,5	114,4	13,9
2004	32573,1	120,8	15,95
2005	35432,4	103,8	16,1

Структуру капітальних вкладень у 2005 році за галузями економічної діяльності ілюструє таблиця 2.5.

Інвестиційно привабливими залишаються харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів (37,3% усіх вкладень в обробну промисловість). Майже п'яту частину усіх інвестицій освоєно підприємствами транспорту, пошти та зв'язку. У соціально-культурну сферу спрямовано лише 17,3% загального обсягу інвестицій.

Сприятливий інвестиційний клімат повинен забезпечити насамперед,

захист прав інвестора від інвестиційних ризиків, тобто непередбачених втрат доходу й капіталу.

До чинників, що формують інвестиційний клімат країни, відносять:

- рівень розвитку продуктивних сил та стан інвестиційного ринку - це та структура виробництва, рівень розвитку робочої сили, стан ринку інвестиційних товарів та послуг.

Таблиця 2.5 Інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення у галузі економіки) в Україні у 2005 році [6].

Показники	Млн. грн.	% до загал, підсумку
1	2	3
Усього	267443,7	100,0
Сільське господарство, мисливство та лісове господарство	1185,7	4,3
Рибне господарство	4,9	0,1
Промисловість, у т.ч.	11755,8	44,6
добувна промисловість	3998,6	13,4
обробна промисловість	5288,3	23,4
виробництво й розподіл електроенергії, газу та води	2468,9	7,8
Будівництво	888,4	4,7
Оптова та роздрібна торгівля, у т.ч.	565,2	3,5
торгівля транспортними засобами та їх ремонт	84,2	0,5
оптова торгівля та посередництво	269,7	1,8
роздрібна торгівля побутовими товарами та їх ремонт	211,3	1,2
Готелі та ресторани	346,1	1,2
Транспорт і зв'язок, у т.ч.	6141,8	19,4
наземний транспорт	2892,9	7,7
водний транспорт	312,0	0,3
авіаційний транспорт	75,5	0,0
пошта і зв'язок	1822,3	7,0
1	2	3
Фінансова діяльність	438,3	2,1
Операції з нерухомості, здавання в найм та послуги юридичними особам	4030,6	15,4
Державне управління	224,1	0,6
Освіта	303,0	1,0
Охорона здоров'я та соціальна допомога	409,0	1,3
Колективні, громадські та особисті послуги	450,1	1,8

- політичні та правові чинники - створення відповідного законодавчого та нормативного поля, яке залежить від політичної волі законодавчої та виконавчої влади; заходи з державної підтримки та стимулювання інвестиційної діяльності; досягнення стабільності національної грошової одиниці; валютне регулювання; забезпечення привабливості об'єктів інвестування.

- стан фінансово-кредитної системи та діяльність фінансових посередників: інвестиційна діяльність комерційних банків; рівень розвитку та функціонування пара банківської системи; інвестиційна політика НБУ.

- статус іноземного інвестора: режим іноземного інвестування; діяльність міжнародних фінансово-кредитних інституцій; наявність вільних економічних та офшорних зон.

- інвестиційну активність населення: відносини власності у державі; стан ринку нерухомості; стабільність національної валюти тощо.

Сьогодні в Україні формування сприятливого інвестиційного клімату здійснюється з метою створення позитивного інвестиційного іміджу України відповідно до Указу Президента України "Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні" від 12.07.2001р. №512/2001.

Уряд розробив Програму розвитку інвестиційної діяльності в Україні на 2002-2011рр., де передбачив комплексні заходи щодо подальшого поліпшення інвестиційного клімату в Україні, зокрема:

дальшої дерегуляції підприємницької діяльності та лібералізації ділової активності у цій сфері, зокрема, шляхом забезпечення мінімізації втручання органів виконавчої влади у господарську діяльність підприємців, посилення персональної відповідальності керівників органів виконавчої влади за видання нормативно-правових актів, що негативно впливають на ринкове середовище та інвестиційний клімат в Україні;

завершення формування стабільної та передбачуваної нормативно-правової бази, яка б ґрунтувалась за принципом рівності всіх інвесторів та забезпечувала всебічне регулювання питань інвестиційної діяльності;

забезпечення прозорості процедури прийняття рішень центральними та місцевими органами виконавчої влади, поширення практики публічних обговорень проектів нормативно-правових актів із питань здійснення інвестиційної діяльності;

удосконалення механізмів управління корпоративними правами, у тому числі тими, що належать державі, забезпечення збільшення дивідендів (доходів), які нараховуються на акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств, посилення захисту прав дрібних акціонерів;

усунення структурних деформацій в економіці України шляхом випереджаючого нарощування темпів розвитку споживчих галузей та сфери послуг; залучення у пріоритетні галузі економіки і інвесторів, які мають довгострокові інтереси, посилення контролю за додержанням узятих ними інвестиційних зобов'язань;

підвищення ефективності процедур банкрутства;

забезпечення дальшого реформування податкової системи, в тому числі шляхом зниження податкового навантаження, оптимізації та підвищення прозорості процедури адміністрування податків, безумовного додержання прав платників податків;

підвищення інвестиційної привабливості об'єктів шляхом їх реструктуризації, забезпечення завершення відокремлення об'єктів соціальної інфраструктури; створення рівних умов для учасників приватизації, підвищення прозорості приватизаційних процедур, законодавчого врегулювання з урахуванням міжнародних стандартів та досвіду питань відповідальності за раніше спричинену підприємствами екологічну шкоду;

дальшого здійснення адміністративної реформи з метою вдосконалення та підвищення ефективності державного управління, усунення бюрократизму та проявів корупції, вдосконалення партнерських відносин між суб'єктами підприємницької діяльності й органами виконавчої влади;

розширення й модернізації транспортної інфраструктури України, зокрема, газотранспортної системи, зростання обсягів транзитних перевезень, створення національної мережі міжнародних транспортних коридорів на основі активізації залучення (інвестицій розвиток транспортної інфраструктури, дорожнього господарства, оновлення рухомого складу підприємств транспорту, у тому числі з використанням механізмів концесії, лізингу;

розвитку конкурентного середовища й збільшення надходжень інвестицій у галузі зв'язку, удосконалення тарифного регулювання, сертифікації та стандартизації у сфері надання телекомунікаційних послуг;

12) дальшого зміцнення банківської системи України, зростання рівня концентрації банківського капіталу, збільшення обсягів довгострокового кредитування реального сектора економіки, практичного запровадження механізмів іпотечного кредитування, забезпечення стимулювання залучення грошових вкладів населення, створення небанківських фінансових установ, стимулювання притоку іноземного капіталу у банківську сферу

13) пожвавлення інвестиційної діяльності у спеціальних економічних зонах і територіях пріоритетного розвитку, на яких запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності, насамперед на депресивних територіях;

стимулювання залучення інвестицій у наукову, науково- технічну та інноваційну діяльність. Створення нових та розвитку існуючих технопарків, технополісів, інноваційних бізнес-інкубаторів,

сприяння впровадженню судової реформи та забезпечення безумовного виконання судових рішень.

Розвиток системи комерційного кредитування, безумовно, відбувається, проте-це процес повільний, а той факт, що у розвинутих країнах комерційні банки втрачають частку ринку поступаючись нею банкам інвестиційним, наводить на думку, що Україні не має рації проходити той шлях, який пройшли фінансові інститути в західних країнах за останні сто років. Так само, як немає рації, наприклад, вволити в Україну систему оплати чеками, яка дотепер була поширена на Заході й уже перетворюється в атавізм. Крім того, завоювання довіри банками є тривалим процесом, а створювати механізм залучення інвестиційних вільних коштів підприємств необхідно вже зараз. Комерційні банки, безумовно, потрібні, проте вони не зможуть задовольнити попит на фінансові ресурси в економіці України, який зростає високими темпами.

На відміну від комерційних банків, корпоративні позичальники продемонстрували свою набагато більшу надійність.

Роль інвестиційної компанії полягає в організації й структуруванні угоди, вона має для цього відповідну фахову кваліфікацію й зв'язки у фінансовому співтоваристві.

Існують різні підходи до оцінки інвестиційного клімату національної економіки, що розрізняються від цілей дослідження, кількості аналізованих показників і їх якісних характеристик.

Існуюча методика оцінки інвестиційного клімату, що охоплює максимальну кількість економічних характеристик, показників торгівлі, характеристик політичного клімату, законодавчого середовища для інвестицій, дозволяє глибоко й усебічно оцінити ситуацію в країні на даний момент і сусідити про можливість її розвитку.

Для порівняльного аналізу інвестиційного клімату в державах Східної і Центральної Європи, включаючи країни, що раніше входили до СРСР, використовують спеціальні методики, де увага акцентується на темпах і перспективах реформ.

Методики бальної оцінки. Основна перевага яких - можливість кількісного зіставлення основних характеристик інвестиційного клімату для різних країн і виділення остаточного показника, який враховує величини всіх складових і ранжування різних країн, слугують критерієм їхньої привабливості для іноземних інвесторів.

Поняття інвестиційного клімату відрізняється складністю й комплексністю і може розглядатися на макро- і мікроекономічному рівнях.

На макроекономічному рівні воно у собі показника політичного (включаючи законодавство), економічного й соціального середовища для інвестицій.

Для потенційних інвесторів в Україні при політичної ситуації вирішальну роль відіграють політика держави щодо іноземних інвестицій, імовірність націоналізації іноземного майна, участь країни в системах міжнародних договорів із різних питань, міцність державних інститутів, наступність політичної влади, ступінь політичної влади, ступінь державного втручання в економіку і тощо.

На інвестиційному кліматі негативно позначаються не тільки прямі обмеження діяльності іноземних фірм, що містяться в законодавстві, а й нечіткість і, особливо, нестабільність законодавства країни-реципієнта, оскільки ця нестабільність позбавляє інвестора можливості прогнозувати розвиток подій, що знижує рентабельність вкладень.

Серед економічних партнерів основна увага в оцінці інвестиційного клімату приділяється загальному стану економіки, стану валютної, фінансової і кредитної систем, митному режиму, можливостям використання робочої сили

2.3 Залучення джерел інвестування через іноземні фінансово-кредитні установи

Практика залучення українськими банками міжнародних фінансових кредитів обмежена поки що переважно взаємодією з державними експортно-імпортними банками та міжнародними фінансовими установами. На відміну від перехідних економік Центральної та Східної Європи, Україна з причини відсутності значних зрушень у реформуванні національної економіки, що сповільнює процес залучення приватного іноземного капіталу у формі інвестицій, і сьогодні значною мірою потребує фінансування з боку міжнародних фінансових організацій. Співробітництво нашої держави з міжнародними фінансовими організаціями розпочалося лише з кінця 1994 р. За цей період Україною залучено 27 кредитів, 4 гранти Глобального економічного розвитку (на загальну суму 3,5 млрд. дол. США) та реалізовано Програму системної позики (на суму 250 млн. дол. США) від Світового банку; державі вдалося реструктуризувати значну частину своїх зовнішніх боргів. Визначаючи доцільність залучення кредитних ресурсів, слід відмітити, що найрезультативнішими для України були перші кредити МВФ, призначені для фінансування системних перетворень і перший кредит підтримки та інституційний і реабілітаційний кредити Міжнародного банку розвитку та реформування (МБРР). Саме завдяки надходженню цих коштів стало можливим прискорення формування власної фінансово-кредитної системи та золотовалютних резервів України. Крім того, ці ресурси забезпечили реалізацію ефективної монетарної політики (наслідком чого стало скорочення темпів інфляції), надходження валютних ресурсів в країну сприяли проведенню грошової реформи і введенню в обіг національної грошової одиниці, динамізували формування інфраструктури ринкового середовища та розбудову фінансових інструментів тощо.