До технічних вимог відносяться вимоги щодо оснащення транспортних засобів митного перевізника, технічні параметри яких повинні відповідати нормам стандартів та діючому законодавству щодо перевезення товарів під митним забезпеченням, тобто ті вимоги, що висуваються і для звичайних перевізників.

Митний перевізник повинен мати у своєму розпорядженні достатню кількість власних транспортних засобів. При рішенні керівника митного органу щодо перевезення товарів митним перевізником, суб'єкт підприємницької діяльності повинен забезпечити прибуття відповідної кількості транспортних засобів впродовж 24 годин до місця митного оформлення.

Митному перевізнику забороняється використовувати причепи, напівпричепи, контейнери та інше транспортне обладнання, що належить іншим особам.

Взаємовідносини між відправником товарів та митним перевізником регулюються відповідними договорами, у яких обов'язково визначається розподіл витрат митного перевізника, що пов'язані з транспортуванням товарів під митним контролем. Особливу увагу в договорах потрібно звернути на те, що правовий статус перевізника передбачає виконання наступних обов'язків:

- доставити товари до митниці призначення без змін їх стану або упаковки (окрім змін у випадку натурального зносу) та забезпечити цілісність товарів, що перевозяться;

- дотримуватися встановлених митним органом маршруту руху та термінів доставки вантажу;

- пред'являти товари та товаросупровідні документи у митницю призначення;

- не перевозити з товарами, що знаходяться під митним контролем, інших предметів;

- вести обов'язковий облік перевезень, що здійснювалися під митним контролем та надавати відповідному митному органу у встановлені терміни звіти про стан діяльності;

- не розголошувати отриману від відправника товарів інформацію, яка може становити комерційну, банківську або іншу таємницю, що охороняється законом;

- не виконувати будь-які операції щодо вантажу без дозволу встановленої посадової особи митних органів.

Митний перевізник несе відповідальність за цілісність товарів, що підлягають перевезенню під митним контролем до моменту фактичної їх передачі з дозволу митного органу особі, яка має певні повноваження щодо товарів, після доставки цих товарів до відповідного митного органу.

Також митний перевізник не несе відповідальності за втрати вантажу, що відбулися внаслідок дії форс-мажорних обставин, дорожньо-транспортної пригоди, якщо у встановленому законодавством порядку буде доведена його непричетність.

Отже, особливі вимоги до провадження посередницької діяльності митного перевізника полягають у тому, що: митний перевізник повинен мати на праві власності або на праві повного господарського відання майно, що може бути віднесене до першої та другої груп основних фондів згідно із Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств” [20]; взаємовідносини ліцензіата з особою, яку він представляє, визначаються договором доручення (сутність якого буде детально розглядатися в наступних розділах дисертаційного дослідження); митний перевізник має право укладати з Держмитслужбою України відповідні угоди.

Враховуючи, що митний перевізник здійснює перевезення вантажів, які в основному становлять значну вартість, він повинен гарантувати їх цілісність. З цією метою передбачається така особлива вимога для провадження діяльності митного перевізника як укладення відповідних угод.

Так, наприклад, типовою угодою про надання митним перевізником митним органам гарантії доставки товарів, що перебувають під митним контролем і перевозяться між митними органами автомобільним транспортом передбачається, що митний перевізник гарантує доставку в митний орган призначення товарів, що перебувають під митним контролем, або ж безумовну сплату митного боргу в разі недоставки цих товарів у митний орган призначення.

Впродовж терміну дії ліцензії на право здійснення діяльності митного перевізника до даного господарюючого суб'єкта можуть бути застосовані наступні обмеження:

- призупинення дії ліцензії;

- скасування ліцензії.

Призупинення дії ліцензії може бути застосовано щодо суб'єкта підприємницької діяльності у наступних випадках:

- невиконання покладених на митного перевізника обов'язків,

- на час проведення перевірки митним органом діяльності митного перевізника, якщо були випадки порушення митних правил під час перевезень.

За поданням керівника відповідного митного органу скасування ліцензії відбувається у разі, якщо:

- раніше вже застосовувалося призупинення дії ліцензії за невиконання покладених обов'язків;

- на підставі судового рішення про кримінальну справу, якщо митного перевізника було визнано винним;

- закінчення строку дії ліцензії;

- змінюється чинне законодавство.

На кожному окремому транспортному засобі поряд з іншими документами у водія повинна знаходитися завірена нотаріусом копія ліцензії на право здійснення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності митного перевізника.

Керівник підприємства „митного перевізника” повинен забезпечити:

- ознайомлення підлеглих з митними правилами, що є обов'язковими для митного перевізника;

- виконання покладених обов'язків у встановлені митним органом строки;

- надавати митному органу необхідні документи щодо товарів, тощо.

Ліцензіат повинен зберігати всю документацію, пов'язану зі здійсненням своєї діяльності, протягом строку, установленого законодавством України.

Митним кодексом України (Ст. 154) закріплені права та обов'язки перевізника, при цьому зазначається, що „Перевізники мають право не приймати для перевезення між митними органами товари у разі:

- оформлення митних і транспортних документів з порушенням порядку, встановленого законодавством України з питань митної справи;

- якщо митне забезпечення, накладене на транспортний засіб і упаковку товарів, не виключає можливості доступу до товарів без порушень такого забезпечення. Перевізники зобов'язані доставити товари у митний орган призначення, а також подати передбачені законодавством документи на них.

Витрати на такі перевезення відшкодовуються у порядку, передбаченому законом.” [6, Ст. 154].

З метою уникнення виконання зайвих операцій митного контролю митницею призначення (повторного митного огляду) та унеможливлення вилучення або заміни товарів під час перевезення товарів між митницями, митниці відправлення накладають митне забезпечення (одноразові номерні запірно-пломбувальні пристрої, пломби) на технічні засоби (двері, люки тощо), які перешкоджають проникненню у внутрішній простір засобів зберігання товарів (вантажний відсік, контейнер, цистерна тощо), які розміщені на транспортних засобах. Контрольні реквізити митного забезпечення (відтиски, відбитки символів) повинні зчитуватись однозначно та чітко, а самі пломби повинні бути накладені так, щоб було неможливо порушити їх реквізити та недоторканість шляхом звичайних передбачуваних на період перевезення дій. Дані про накладені пломби (контрольні реквізити) заносяться у митні та транспортні документи.

Як правило ініціатором перевезення виступають не митні органи, а підприємство перевізник або експедитор, оскільки така потреба мотивується необхідністю виконати обов'язок перевізника згідно з договором перевезення - доставити товар одержувачу в строк. Необхідність перевезення (доставки) товару перевізником від відправника до одержувача є головною умовою виникнення необхідності перевезення товару між митними органами.

Виконання таких перевезень здійснюється підприємствами з обов'язковим документальним оформленням транспортної операції, відповідно до закону порядку, який існує в країні, де здійснюється перевезення. В більшості країн світу документальне оформлення транспортної операції передбачає наявність, на момент перевезення транспортного документу, який для різних випадків застосування, наприклад для різних видів транспорту, може мати різну назву, форму, кількість примірників, правила заповнення тощо (наприклад: товарно-транспортна накладна, CMR, залізнична накладна, накладна СМГС (Соглашение о международном железнодорожном грузовом сообщении), авіаційна накладна, коносамент тощо).

У ряді випадків правила застосування такого документу, визначаються нормами національного законодавства, в інших випадках міжнародними нормами, наприклад застосування накладної для міжнародних автомобільних перевезень CMR передбачено Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (далі - КДПВ).

Разом з тим, головними ознаками для визнання митним органом документу як транспортного документу є наявність у ньому даних про: відправника, одержувача, перевізника та про товари (назва, кількість, вага), що перевозяться. Транспортні документи, як правило складаються власником товару (відправником, одержувачем), а засвідчуються і власником і перевізником. Деякі з таких документів крім документування транспортної операції виконують і інші функції (фінансові, майнові, господарчі тощо).

Транспортні документи, які подаються митниці для виконання перевезення між митницями, необхідно оформити. Зміст такого оформлення вимагає:

- по-перше, визнання поінформованості митних органів щодо виконання транспортної операції,

- по-друге, зарахування документа у статусі документа, як такого, що „перебуває під митним контролем”, останній вказує, що і сама транспортна операція виконується під контролем митних органів.

Технічне оформлення транспортного документа митницею передбачає нанесення на ньому відміток (записів, відбитків штампів, печаток тощо), які надають змогу перевізнику й іншим зацікавленим особам бути обізнаними у виконанні перевезення під митним контролем.

Поряд з транспортним документом для перевезення товару в іншу митницю перевізнику видається оформлений митний документ. Такі документи називають документами контролю доставки (далі - ДКД). Порядок застосування, заповнення, оформлення ДКД затверджується Державною митною службою України. Як правило ДКД складається підприємством (власником, перевізником, експедитором) та засвідчується посадовою особою митного органу (підписом, відбитком штампу, печатки тощо). Після засвідчення ДКД митником митний документ вважається оформленим.

Головними ознаками ДКД слід вважати наявність у ньому даних про: товар (назва, кількість, вага), перевізника, транспортний документ на товар. Крім того в ДКД обов'язково зазначається назва митниці у яку необхідно доставити товар (митниця призначення), встановлюється строк виконання доставки товару в митницю призначення.

Якщо операція по переміщенню товарів на етапі від митниці відправлення до митниці призначення виконується за участю однієї особи (фізичної особи), в ДКД наводиться письмове зобов'язання такої особи (представника перевізника: водія, супроводжуючого або представника власника товару), який бере на себе відповідальність за доставку. Підписання зобов'язання фізичною особою де-юре засвідчує фактичне прийняття товару до перевезення між митницями для доставки в митницю призначення у встановлений строк.

У випадку, коли переміщення товарів передбачає декілька осіб (фізичних осіб) виконавців, товар передається поетапно від одного виконавця іншому згідно з діючою технологією транспортування (наприклад поштові, залізничні перевезення), наведення в ДКД тексту зобов'язання та його підписання не має юридичного сенсу, або повинно виконуватись в присутності посадової особи митного органу на кожному етапі передачі товарів, що є абсолютно неприйнятним для митних органів.

На практиці підписання зобов'язання фізичною особою виконується до моменту оформлення митного документу, тому реалізувати право надане перевізнику - не приймати для перевезення між митними органами товари за умов, наведених у статті 154 Митного кодексу України, де-факто повинно мати наступне вирішення: фізична особа (представник перевізника), одразу після прийняття митного і транспортного документів, ознайомлюється з їх змістом та робить відповідну заяву („не приймаю”) митному органу. Якщо непорозуміння неможливо виправити терміново - заява подається у письмовій формі на ім'я начальника митного органу і розглядається відповідно до діючого порядку.

У випадку, коли від фізичної особи зазначена заява не подається, а товар, а також митні, транспортні та інші супровідні документи на товар, які набули статусу „документів під митним контролем”, вважаються прийнятими до перевезення на умовах, визначених у зобов'язанні, наведеному у ДКД. Отже, у всіх випадках, коли виникає потреба перевезти (перемістити) товари, які перебувають на митній території України під митним контролем, з однієї митниці (митниці відправлення) в іншу (митницю призначення) до виконання такого перевезення, як зазначалося, залучаються підприємства перевізники.

Підсумовуючи, слід зазначити, що статус митного перевізника дозволяє мати серйозні конкурентні переваги перед іншими перевізниками під час: перевезення митницями, перевезення товарів з одного підрозділу до іншого в межах зони одного митного органу, експорту товарів на шляху від місця митниці відправлення до пункту пропуску на митному кордоні України, а також імпорту товарів на шляху від пункту ввезення товарів на митну територію України до місця митниці призначення.

Таким чином, митний перевізник є альтернативою використовуваних раніше заходів гарантування доставки товарів до місця призначення перед митними органами. До того, як поняття „митний перевізник” було визначене Митним кодексом України, перевізники, згідно з Кодексом (стаття 161, пункти 1, 2, 4), могли вибирати такі заходи надання гарантій:

- надання власником товарів або уповноваженою ним особою гарантій митним органам;

- охорона й супровід товарів митними органами;

- перевезення вантажів на умовах Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів з використанням книжки МДП 1975 року (Конвенції МДП 1975 року) [6, Ст. 161].

На сьогодні у вантажовласника разом з зазначеними трьома заходами є можливість використовувати митного перевізника як забезпечення гарантії доставки товару до місця призначення. Внаслідок того, що утримувачі Книжок МДП вже забезпечені гарантією перед митними органами за порушення митних процедур, то для них немає необхідності в отриманні статусу митного перевізника.

Таким чином, присвоєння статусу митного перевізника найпривабливіше для перевізників, що забезпечують перевезення товарів підакцизної групи, для яких раніше передбачалося надання фінансових гарантій митним органам з обов'язковою доставкою товарів до митниці призначення .

Отже, тепер альтернативою даного виду надання гарантій митниці може стати залучення митного перевізника до перевезення товарів підакцизної групи.

Переваги при цьому такі:

- значне спрощення проходження різних митних процедур, заощадження часу митного оформлення, а також відпадає необхідність вилучення з обігу капіталу, який раніше призначався для внесення заставних сум у забезпечення фінансових гарантій для митних органів;

- отримання статусу митного перевізника буде зручним також для перевезення тих товарів, які не можуть користуватися гарантією. Йдеться про згадані підакцизні товари, і будь-які інші товари, для яких сума обов'язкових митних платежів перевищує 50 000 доларів США;

- на практиці, користуючись послугами митного перевізника, підприємцям не обов'язково вносити грошову заставу, надавати банківську гарантію, укладати з митним органом договір про супроводження та охорону вантажу підрозділами митної варти, а також перевозити вантажі на умовах Конвенції МДП.

Крім перелічених переваг, статус митного перевізника наділяє певним ступенем свободи у спілкуванні з митними органами. У наказі Державної митної служби України № 129 „Про затвердження Положення про порядок контролю за ввезенням на митну територію України окремих видів товарів” зазначається, що вид гарантії вибирається вантажовласником, тоді як постанова Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 390 про ввезення тих же окремих товарів свідчить, що міра забезпечення гарантії доставки визначається Державною митною службою України. Отже, з одного боку - гарантія вибирається, добровільно, а з другого - за „настійною рекомендацією” Державної митної служби України, що не завжди йде на користь перевізникам.

Таким чином, впровадження інституту митних перевізників вирішило неоднозначну ситуацію, яка існує на щодо стосовно використання тих чи інших гарантій, а саме шляхом залучення митного перевізника до перевезень вантажів під митним контролем по території України. Питання полягає лише в тому, чим буде підкріплюватися право митного перевізника виступати гарантом сплати обов'язкових митних платежів перед митними органами.

Для вирішення даного питання необхідно негайно розробити та впровадити дієвий механізм фінансових гарантій та страхування діяльності митних перевізників, можливостей відстрочки повернення фінансових платежів протягом певного проміжку часу, наслідком чого будуть всі підстави для того, щоб послуги митних перевізників зайняли тверді позиції на ринку міжнародних перевезень.

2.4 Організаційно-правові основи взаємодії митного брокера і митного перевізника з митними органами України щодо організації та здійснення митних процедур

Ефективне провадження посередницької діяльності митним брокером та митним перевізником багато в чому залежить від їх взаємодії з митними органами різного рівня.

Удосконалення митного законодавства в сфері взаємодії між митними органами і посередницькими структурами вимагає чіткого визначення форм та методів такої взаємодії.

Загальні засади взаємодії митних органів з державними і недержавними органами та фізичними особами урегульовані чинним законодавством. Так, глава 3 Митного кодексу України встановлює, що митні органи, спеціалізовані митні установи та організації, їх посадові особи при виконанні покладених на них завдань взаємодіють з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами та громадянами в порядку, встановленому законодавством [6, Ст. 26].

Проблеми взаємодії митних органів України з державними органами в тій чи іншій мірі досліджувались вітчизняними науковцями. Результати таких досліджень знайшли місце у працях Є.В. Додіна „Функции и формы деятельности таможенных органов Украины”, Л. Давиденко „Надання митних послуг громадянам”, С.В. Ківалова „Організаційно-правові аспекти митної справи в Україні”, П.М. Шеремета „Теоретично-методологічні основи дослідження правового регулювання митної діяльності в Україні”, а також в працях науковців А.П. Павлова, Д.В. Приймаченка, С.А. Степанка, О.М. Тропіної, Р.Б. Шишки, В.К. Шкарупи. Проте здебільшого це було дослідження проблем особливостей взаємодії митних органів з окремими державними органами різного рівня. Безпосереднім об'єктом нашого дослідження є взаємодія між митними органами та підприємцями-посередниками при здійсненні митних процедур.

Перш ніж аналізувати особливості взаємодії митних органів і митних посередників, доцільно дослідити зміст категорії „взаємодія”.

Незважаючи на досить широке застосування поняття „взаємодія” як у філософських, так і в інших науках зміст його достатньо не розкрито. Існує дві найбільш поширені в науці думки щодо визначення філософської категорії „взаємодія”. Перша концепція передбачає, що наявність зв'язків між будь-якими явищами об'єктивного світу з необхідністю викликає взаємодію між ними. За другим твердженням, філософська категорія „взаємодія” повністю ототожнюється з категорією „взаємозв'язок” [226, с. 194].

Відповідно до другої концепції для філософської категорії „взаємодія” характерна наявність, по-перше, лише таких зв'язків, які дозволяють об'єктам взаємодіяти один з одним, по-друге, самої взаємодії, внаслідок якої відбувається двостороння зміна взаємодіючих об'єктів [226, с. 194].

Більш переконливою є думка, відповідно до якої зміст досліджуваної категорії охоплює лише актуалізовані, діючі зв'язки, результатом яких є реальний вплив взаємодіючих об'єктів.

Форми взаємодії тісно пов'язані із формами діяльності митних органів щодо реалізації їх багаточисельних функцій. Серед основних функцій митних органів переважно називають фіскальну, регулятивну, правоохоронну, а також функцію надання митних послуг і підприємницьку [226, с. 195]. Саме реалізація регулятивної функції визначає основи взаємодії між митними органами та митними брокерами і митними перевізниками.

Регулятивна функція є однією з основних функцій митних органів України. Ця функція здійснюється митними органами як шляхом нормотворчості, так і шляхом правозастосування. Державна митна служба України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи і має значні повноваження у регулюванні правовідносин, що виникають у сфері митної справи. Відповідно до статті 13 Митного кодексу України Державна митна служба України в межах своїх повноважень видає відповідні накази, організовує та контролює їх виконання [6].

Правовий статус Державної митної служби України, її нормативні повноваження як спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади деталізовано в Положенні про Державну митну службу України, затвердженому Указом Президента України № 1022/2600 від 24 серпня 2000 року. Згідно з цим Указом Держмитслужба України узагальнює практику застосування законодавства і в установленому порядку пропонує відповідні пропозиції на розгляд Президенту України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Державна митна служба України організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Прикладами такої нормотворчості Держмитслужби України, що визначає форми її взаємодії з митними брокерами та митними перевізниками, є спільний наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Державної митної служби України „Про затвердження ліцензійних умов провадження посередницької діяльності митного перевізника” від 25 березня 2004 року № 34/212; накази Державної митної служби України „Про посилення контролю за діяльністю підприємств, що надають посередницькі послуги в галузі митної справи” від 9 червня 2004 року № 429 та „Про діяльність підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору” від 22 липня 1997року № 340 [51; 80; 56] та інші.

Проведене в попередніх розділах роботи дослідження чинного законодавства та нормативно - правових документів дозволяє визначити наступні основні форми взаємодії митних органів та підприємств, що надають посередницькі послуги в галузі митної справи:

Митні органи, в особі Державної митної служби України (або митниці, в разі делегування їм відповідних повноважень), приймають документи, що подаються для одержання ліцензії (свідоцтва) на провадження посередницької діяльності митного брокера чи митного перевізника, видають, переоформляють, анулюють зазначені ліцензії (свідоцтва), ведуть ліцензійні справи і ліцензійний реєстр митних брокерів і митних перевізників, з їх періодичною публікацією.

Митний орган, у регіоні обслуговування якого здійснює діяльність митний брокер (митний перевізник), з урахуванням специфіки своєї діяльності розробляє єдиний порядок здійснення митними брокерами операцій щодо митного оформлення, в тому числі і процедуру їх допуску до певних розділів інформаційної мережі митного органу для автоматизованої обробки інформації та електронної передачі даних, необхідних при здійсненні митним брокером своєї діяльності, з урахуванням вимог щодо захисту інформації.

Митний орган, у регіоні роботи якого здійснює діяльність митний брокер чи митний перевізник, запроваджує окремий, централізований облік підприємств-посередників із занесенням до обліку інформації про порушення митними брокерами та митними перевізниками вимог законодавства.

Відповідний митний орган у разі порушення митним брокером чи митним перевізником встановлених правил діяльності, повинен забезпечити своєчасне прийняття рішення щодо скасуванням (анулювання) дозвільних документів на здійснення підприємницької діяльності в галузі митної справи.

Митні брокери та митні перевізники мають право на отримання платних послуг, перелік яких затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року № 1952 (зокрема, інформування та консультування митними органами з питань посередницької діяльності, з питань митного законодавства тощо) [31].

Митні органи, в регіоні діяльності яких діють митні посередники, а також підвідомчі йому структурні підрозділи надають для доступного ознайомлення перелік та розташування усіх діючих у даному регіоні митних посередників.

Безпосередній контроль за діяльністю підприємств, що надають посередницькі послуги в галузі митної справи, здійснює митний орган, в регіоні діяльності якого вони діють, і митний орган, що видав відповідну ліцензію. Митний орган оформляє рішення щодо проведення перевірки діяльності митних посередників відповідним наказом, а зазначений митний посередник зобов'язаний сприяти проведенню такої перевірки. За результатами перевірки повинен складатися акт відповідної форми.

8. Митні посередники, в свою чергу, мають право вимагати від митного органу створення рівних умов здійснення підприємницької діяльності щодо надання послуг з декларування товарів і транспортних засобів та перевезення товарів, що переміщуються через митний кордон України або перебувають під митним контролем.

9. Особливою формою взаємодії митних органів та митних перевізників є укладення угод між митним перевізником та Державною митною службою України.

Таким чином, є всі підстави для ствердження , що визначені вище форми взаємодії митних посередників та митних органів України складають як зміст митного адміністрування, так і публічно-сервісної діяльності митних органів.

Зупинимось на дослідженні такої форми взаємодії як укладання угод між митним перевізником та Державною митною службою України, оскільки дана форма є новою для митного законодавства та малодослідженою.

З метою забезпечення належної взаємодії та організації виконання умов такої угоди Державна митна служба України бере на себе зобов'язання:

- надавати митному перевізникові інформацію, необхідну для виконання ним зобов'язань, передбачених такою угодою;

- забезпечувати можливість ознайомлення уповноважених представників митного перевізника з документами митного органу та з іншими матеріалами, необхідними для виконання митним перевізником зобов'язань перед митними органами в разі настання гарантійного випадку;

- визначати коло посадових осіб, уповноважених на взаємодію з митним перевізником з метою виконання умов угоди;

- митні органи повинні забезпечувати відправлення акту про настання гарантійного випадку та вимоги про сплату митного боргу митному перевізникові протягом трьох діб з моменту настання строку доставки товару, установленого митним органом.

У свою чергу, для забезпечення виконання наданої гарантії митним органам митний перевізник зобов'язується:

- визначити коло посадових осіб, уповноважених на взаємодію з митними органами з метою виконання умов угоди;

- надати Державній митній службі України перелік транспортних засобів підприємства, якими здійснюватимуть перевезення товарів, що перебувають під митним контролем;

- не передавати транспортні засоби, якими здійснюватимуть перевезення товарів, що перебувають під митним контролем, іншим юридичним чи фізичним особам для перевезення вантажів, що перебувають у зовнішньоекономічному обігу;

- відшкодовувати митному органу не пізніше 30 днів по одержанні акта й вимоги суму визначеного митного боргу, скориговану митним перевізником з урахуванням курсу валюти, установленого Національним банком України на день виплати цієї суми;

- повернути митному органу акт і вимогу без задоволення, якщо протягом періоду їх розгляду або до закінчення граничного строку сплати митного боргу товар був доставлений у митний орган призначення, із зазначенням причини повернення;

- у триденний термін повідомляти митному органу за місцем державної реєстрації про зміни парку транспортних засобів, власника, чи того, хто ним володіє. Угодою також встановлена відповідальність як Держмитслужби України, так і митного перевізника за її порушення чи невиконання.

При цьому наголошується, що сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства України, а усі розрахунки за митним боргом здійснюються через уповноважену Державною митною службою України банківську установу.

У свою чергу, митний перевізник несе відповідальність згідно з законодавством за дії, упущення, порушення, бездіяльність тощо своїх посадових осіб, агентів, персоналу, які виконують дії з перевезення товарів, що перебувають під митним контролем, між митними органами, як за свої власні дії, упущення, порушення чи бездіяльність.

В угоді також зазначаються обставини, за яких гарантійний випадок не настає. Ними можуть бути дії обставин непереборної сили: війни, військових дій, блокади; стихійного лиха (землетрусу, замету, повені, блискавки, смерчу, урагану, зсуву); дорожньо-транспортної пригоди за участю митного перевізника, яка призвела до повної або часткової втрати чи пошкодження товару, що перебував під митним контролем та переміщувався між митними органами.

Доказом настання зазначених обставин визнається виданий митним перевізником та/або іншим уповноваженим органом документ про настання таких обставин у зоні діяльності конкретного митного органу. У разі виникнення інших обставин непереборної сили сторони можуть внести їх до визначеного переліку.

Угода також передбачає порядок повернення митного боргу. Так, у разі доставки до митного органу призначення в повному обсязі та в незмінному стані товару, за який сплачено митний борг згідно з актом та вимогою, сума митного боргу повертається митному перевізникові в порядку, визначеному законодавством.

У випадку доставки до митного органу призначення частини товару або товару, який змінився (за винятком випадків природного зношення чи втрат за нормальних умов транспортування та зберігання), за який був сплачений митний борг згідно з актом та вимогою, відповідна частина суми митного боргу повертається митному перевізникові в порядку, визначеному законодавством.

Отже, наведений вище аналіз різних форм взаємодії митних органів та митних посередників дає всі підстави визначати відносини, які виникають між даними суб'єктами, за правовою природою як адміністративно-правові вертикального виду. Саме ці відносини, що характеризуються наявністю в однієї сторони владних повноважень (митні органи) щодо другої сторони відносин (митні посередники) найяскравіше виявляють сутність адміністративно-правового регулювання та складають зміст митного адміністрування.

Для даних відносин характерні:

- нерівність сторін;

- підлеглість однієї сторони іншій;

- наявність організаційної підпорядкованості чи її відсутність;

- підконтрольність і піднаглядність, нерівність сторін у юридичному розумінні.

Напевно єдиним винятком, коли форми взаємодії митних органів та митних посередників набувають не адміністративно-правового, а цивільно-правового змісту є укладення угод між ними (п. 3.3. Ліцензійних умов провадження посередницької діяльності митного перевізника) [51].

Крім того, як вже раніше зазначалось автором, взаємодія митних посередників з митними органами з питань реєстрації, ліцензування, сертифікації, атестації їх діяльності, консультуванню, інформуванню тощо можна розглядати сьогодні як публічно-сервісну діяльність останніх, тобто це така діяльність митних органів по створенню належних умов для проведення діяльності митними посередниками, за яких митні брокери та митні перевізники здатні ефективно реалізовувати та захищати свої права та законні інтереси.

Якщо розглядати проблему взаємодії даних суб'єктів у контексті положень Митного кодексу Європейського союзу [7], то відповідно до статті 5 передбачені дві схеми взаємодії митних брокерів і митних органів:

- по-перше, пряме представництво, яке передбачає відповідальність митного посередника перед митними органами тільки з питань своєї кваліфікації, професіоналізму та компетентності. Тобто за цією схемою митний посередник не несе фінансової відповідальності за клієнта, а межі відповідальності передбачені законодавством та угодою між митним агентом та його клієнтом;

- по-друге, опосередковане представництво, за яким брокер несе повну відповідальність за свого клієнта, в тому числі і фінансову.

Таким чином, кожна країна Європейського Союзу може обрати для себе ту чи іншу (але тільки одну) схему взаємодії митних посередників з митними органами для застосування в своїй країні.

Проаналізуємо вирішення даного питання в українському законодавстві. У Митному кодексі України чітко не визначено за яким варіантом представництва працюють митні брокери в Україні. Аналізуючи митне законодавство, що регламентує та регламентувало діяльність митних посередників в Україні, можливо зробити висновок про те, що в нашій державі переважають ознаки опосередкованого представництва. Хоча тенденції розвитку чинного законодавства дають підстави прогнозувати перехід в майбутньому до прямої схеми посередництва митних брокерів, яку, до речі, обрали більшість країн Європейського Союзу, де межі відповідальності митних посередників визначаються угодою між господарюючим суб'єктом і митним посередником.

Досліджуючи проблематику форм взаємодії митних посередників з митними органами за законодавством Російської Федерації, необхідно зазначити, що вони практично аналогічні українським. Зокрема, федеральний орган виконавчої влади, уповноважений в галузі митної справи, забезпечує безпосередній контроль, реалізацію дозвільно-реєстраційної та регулятивної функцій щодо митних посередників.

Враховуючи викладене, з метою подальшого удосконалення правового регулювання відносин між митними органами і підприємствами, що надають посередницькі послуги в галузі митної справи, доцільно було б:

при розробці Державною митною службою України нормативно-правових актів, які визначають організаційно-правові основи діяльності митних посередників, враховувати пропозиції та зауваження останніх, зокрема, запропонованих безпосередньо Асоціацією митних брокерів України. Це, в свою чергу, сприятиме застосуванню принципу партнерства у відносинах між митними органами та митними брокерами і митними перевізниками. Крім того, зазначене запобігатиме прийняттю юридично та економічно недоцільних і неефективних регуляторних актів;

розробити дієвий механізм надання митними органами митним посередникам необхідної інформації (правова, економічна, статистична) для їх діяльності;

- визначити оптимальний перелік документів щодо започаткування підприємницької діяльності із надання послуг у митній сфері;

- спростити (удосконалити) процедуру отримання дозвільних документів на провадження посередницької підприємницької діяльності при здійсненні митних процедур;

- розробити та впровадити механізм фінансових гарантій та страхування діяльності митних брокерів, що дасть можливість відстрочки повернення фінансових платежів протягом певного проміжку часу;

координація діяльності митних брокерів і митних перевізників вимагає розробки та прийняття оптимальних, високоефективних механізмів їх взаємодії між собою;

при розробці вітчизняної схеми взаємодії митних посередників з митними органами враховувати базові стандарти та принципи такої взаємодії, що закріплені у Митному кодексі Європейського союзу, адже вплив митного середовища на процеси інтеграції і бізнесові взаємовідносини між ЄС та Україною є досить відчутним;

впроваджувати у життя міжнародні конвенції щодо спрощення митних процедур і застосування новітніх технологій, які сприяють прискоренню митного контролю та оформленню товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Підсумовуючи, необхідно зазначити, що запропоновані організаційно - правові заходи зумовлені необхідністю підвищення рівня діяльності та удосконалення взаємозв'язків між посередницькими структурами та митними органами України і в кінцевому результаті спрямовані на прискорення товарообігу через митний кордон України, поліпшення діяльності митного брокера та митного перевізника, а також подальшого вдосконалення правового регулювання посередницької підприємницької діяльності в митній сфері України.

Висновки до розділу

Інститут митних брокерів посідає чільне місце в процедурі митного оформлення товарів. Маючи більш ніж сторічну історію, цей вид посередницьких послуг завоював довіру імпортерів товарів різних країн світу.

Варто зазначити, що в багатьох країнах митне оформлення товарів і транспортних засобів проводиться лише митними брокерами, а деякі, особливо великі, підприємства - учасники зовнішньоекономічної діяльності, мають у своєму штаті фахівців з митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон держави.

В Україні посередницькі послуги в митній сфері активно стали розвиватися після проголошення її незалежності. При цьому постала нагальна потреба у забезпеченні правової основи діяльності посередницьких структур, що надають відповідні послуги при здійсненні митних процедур.

Першим таким нормативно-правовим актом став наказ тодішнього Державного митного комітету України „Про затвердження Положення про діяльність митних брокерів на території України” від 4 вересня 1992 року № 173, яким врегульовувався порядок організації та здійснення діяльності брокерських посередницьких підприємств, встановлювалися їх права та обов'язки [55]. В подальшому нормативно-правові акти, що становили правову основу діяльності митних брокерів, удосконалювалися, приводилися у відповідність з вимогами як вітчизняних законодавчих актів, так і міжнародних договорів, що в тій чи іншій мірі врегульовували окремі питання здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Разом з цим, в нормативно-правових актах, що регулюють діяльність митних брокерів, мають місце суттєві недоліки, що заважають нормальній їх діяльності. Це, передусім, наявність норм, що протирічать чи дублюють одна одну, правова неврегульованість окремих аспектів діяльності митних брокерів. Враховуючи зазначене, автором пропонується ряд змін та доповнень до чинного законодавства, що регулює порядок надання підприємницьких посередницьких послуг при здійсненні відповідних митних процедур.

За останні роки значно зросла кількість вантажних перевезень учасниками зовнішньоекономічної діяльності як через митний кордон України, так і по території нашої держави. Належну допомогу власникам таких вантажів в їх перевезенні надають порівняно нові суб'єкти підприємницької діяльності - митні перевізники. Правовою основою їх діяльності, поряд з Митним кодексом України, іншими нормативно-правовими документами, є спільний наказ комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Державної митної служби України від 25 березня 2004 року № 34/212 „Про затвердження Ліцензійних умов провадження посередницької діяльності митного перевізника” [51]. Як зазначалося, митний перевізник для здійснення своєї діяльності, відповідно до статті 182 Митного кодексу України, повинен мати відповідну ліцензію [6].

Особливістю діяльності митних перевізників є те, що, по-перше, при транзитних перевезеннях товарів (внутрішній митний транзит) по митній території України не потребуються додаткові заходи з гарантування доставки товарів; по-друге - при здійсненні прохідного транзиту митною територією України не виникає необхідності додаткових гарантій доставки товарів до митниці призначення.

Виконання зазначених перевезень здійснюється посередницькими підприємствами з обов'язковим документальним оформленням відповідної транспортної операції. В більшості країн світу документальне оформлення транспортної операції передбачає наявність на момент перевезення транспортного документу, який для різних випадків застосування може мати різну назву, форму, кількість примірників тощо. У ряді випадків правила застосування зазначеного документу визначаються національним законодавством, в інших - міжнародними правовими актами.

Необхідно підкреслити, що митний перевізник, згідно зі встановленими правилами, несе відповідальність за дії, упущення, порушення чи бездіяльність своїх посадових осіб, персоналу, які виконують процедури щодо перевезення відповідних товарів, як за свої власні порушення правових приписів.

Взаємовідносини між власником (відправником) товару і митним перевізником регулюються відповідним договором, в якому відображаються як правовий статус перевізника, так і правовий статус власника товару.

Щодо організаційно-правових форм взаємодії митного брокера та митного перевізника з митними органами України, то необхідно зазначити, що вони в основному урегульовані нормами чинного законодавства, зокрема главою ІІІ Митного кодексу України [6]. Крім того, форми зазначеної взаємодії деталізуються в наказі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Державної митної служби України від 25 березня 2004 року № 34/212 „Про затвердження Ліцензійних умов провадження посередницької діяльності митного перевізника”, а також в наказах Держмитслужби України від 9 червня 2004 року № 429 „Про посилення контролю за діяльністю підприємств, що надають посередницькі послуги в галузі митної справи” та від 22 липня 1997 року № 340 „Про діяльність підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору” [51; 80; 56].

Проведене дослідження зазначених законодавчих актів та нормативно-правових документів показує, що основними організаційно-правовими формами взаємодії митних брокерів та митних перевізників з митними органами є: по-перше, те, що митні органи видають ліцензію на здійснення відповідних митних процедур; по-друге, контролюють діяльність зазначених підприємств-посередників; по-третє, митний орган розробляє єдиний порядок надання підприємницьких посередницьких послуг та здійснює централізований облік підприємств-посередників.

Таким чином, є всі підстави для ствердження , що визначені вище форми взаємодії митних посередників та митних органів України складають як зміст митного адміністрування (державна управлінська діяльність митних органів в межах своїх повноважень в забезпеченні митної справи) та публічно-сервісної діяльності митних органів, що проводиться з ініціативи митних посередників для обслуговування їх потреб, по наданню реєстраційно-ліцензійних, інформаційних та інших послуг.

Розділ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ПОСЕРЕДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МИТНИХ БРОКЕРІВ ТА МИТНИХ ПЕРЕВІЗНИКІВ

3.1 Теоретичні та практичні проблеми діяльності митних брокерів та митних перевізників

Відповідно до статті 177 чинного Митного кодексу України взаємовідносини митного брокера з особою, яку він представляє, визначаються договором доручення, а згідно зі статтею 182, відносини митного перевізника з власником товарів визначаються відповідним договором (але яким саме не наголошується). Таким чином, безпосередня підприємницька діяльність щодо надання послуг з декларування товарів і транспортних засобів та перевезення товарів, що переміщуються через митний кордон або перебувають під митним контролем, починається саме з укладання договору. Саме договір є підставою для виникнення відносин між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та підприємцями, що надають послуги з декларування товарів та їх переміщення [6].

Зупинимось на дослідженні правової природи даних правовідносин, оскільки їх оцінка знаходить неоднозначне тлумачення як в теорії права, так і в чинному законодавстві та на практиці.

Спробуємо визначити які це є правовідносини? Представницькі? Посередницькі? Агентські?

У сучасному митному законодавстві України та інших країн світу спостерігається стійка тенденція до визначення договірного характеру взаємовідносин між митними брокерами та їх клієнтами - господарюючими суб'єктами в сфері зовнішньоекономічної діяльності щодо представництва інтересів останніх.

Перед тим як перейти до розгляду специфіки представницьких правовідносин у сфері митної справи в контексті положень нового митного, цивільного та господарського законодавств України, доцільно ще раз наголосити, що у відповідності зі статтею 177 Митного кодексу України взаємовідносини митного брокера з особою, яку він представляє, визначаються договором доручення. Отже, для митних брокерів в законі чітко визначений вид договору за яким виникають відносини між ними та їх клієнтами. Щодо митних перевізників, то незважаючи на те, що у статті 182 Митного кодексу України не визначений саме вид договору, дана прогалина усунута пунктом 3.2. нових Ліцензійних умов провадження посередницької діяльності митного перевізника, за яким взаємовідносини ліцензіата з особою, яку він представляє, і визначаються договором доручення, який є цивільно-правовим договором [6; 51].

Даний акцент при визначенні виду цивільно-правового договору є не випадковим, оскільки відносини за даним договором є представницькими і полягають у тому, що одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок іншої (довірителя) певні юридичні дії. А відповідно до пункту 2.1. Положення про діяльність підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору (за яким діють сьогодні митні брокери) [56], а також відповідно до пункту 1.10. проекту Ліцензійних умов провадження посередницької діяльності митного брокера (автором якого є Асоціація митних брокерів України) передбачено, що ліцензіат здійснює посередницьку діяльність від власного імені за рахунок та за дорученням особи, яку представляє, а не від імені іншої особи (довірителя). Відносини представництва сьогодні регламентовані главами 17, 68 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 2 статті 237 передбачено, що не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені [9].

Отже, виявлено явні протиріччя в чинному митному законодавстві України, що суперечать фундаментальним положенням цивільного права.

Крім зазначених протиріч, слід зауважити, що незважаючи на те, що Митний кодекс України чітко не визначає діяльність митних брокерів та митних перевізників як підприємницьку або представницьку, слід зазначити, що в Ліцензійних умовах провадження даних видів діяльності вона розглядається як підприємницька посередницька. Таким чином, є також підстави досліджувати регламентацію даного питання за господарським законодавством.

Поняття посередницької діяльності (комерційного посередництва чи агентської діяльності) закріплено Господарським кодексом України [3].

Відповідно до положень зазначеного Кодексу (глава 31) комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Стаття 305 Господарського кодексу України містить норми, згідно з якими відносини, що виникають при здійсненні комерційного посередництва у сфері господарювання, можуть регулюватися прийнятими відповідно до цього Кодексу іншими нормативно-правовими актами, а в частині, не врегульованій такими актами, до агентських відносин можуть застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України, що регулюють відносини доручення. Але необхідно зауважити, що за агентським договором посередник діє від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок іншої особи (а не від власного імені).

Отже, знову маємо протиріччя.

Спробуємо більш детально проаналізувати зміст представницьких відносин з метою розв'язання існуючої колізії.

У статті 237 Цивільного кодексу України представництво визначається як правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана за повноваженням вчинити правочин від імені іншої, яку вона представляє. Характерною ознакою представницьких правовідносин є складний суб'єктний склад, де беруть участь три суб'єкти: особа, яку представляють, представник і третя особа. Отже, представництво є системою, що включає:

- внутрішні правовідносини представництва (між тим, кого представляють, і представником);

- зовнішні правовідносини представництва: між тим, кого представляють, і третьою особою (між представником і третьою особою).

Внутрішні відносини представництва складаються між господарюючим суб'єктом - власником товарів, транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і митним брокером (митним перевізником), який здійснюватиме декларування цих товарів, зумовлюючи виникнення у господарюючого суб'єкта прав і обов'язків внаслідок діяльності митного брокера.

Для зазначених відносин характерним є те, що вони:

- по-перше, спрямовані на упорядкування правових зв'язків між господарюючим суб'єктом у сфері зовнішньоекономічної діяльності і митними органами України, тобто мають характер організаційно-майнових правовідносин;

- по-друге, мають щодо цих зв'язків службовий (додатковий) характер;

- по-третє, виникають і реалізуються не в інтересах митного брокера (митного перевізника), а з метою здійснення інтересів власника товарів, транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Зовнішні відносини представництва є двох видів: по-перше, відносини між митним брокером (митним перевізником) і митними органами України, по-друге, правові відносини між господарюючим суб'єктом, кого представляють, і митними органами.

Зміст відносин, що виникають між митними брокерами (митними перевізниками) та митними органами вже розглядався нами у попередніх розділах роботи при дослідженні форм їх взаємодії.

У новому Цивільному кодексі України інститут представництва набув подальшого розвитку. Саме даний інститут є актуальним в контексті договору доручення, в якому значаться відносини, що виникають у митій сфері і є особливими, оскільки їх специфічність саме в комерційному (підприємницькому) характері діяльності митних брокерів та митних перевізників.

Відповідно до статті 243 зазначеного Кодексу комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців [9].

Комерційне представництво ґрунтується на нормах (за деякими винятками), встановлених для представництва і є видом добровільного представництва з особливим суб'єктним складом і сферою застосування. Особливістю суб'єктного складу відносин комерційного представництва в галузі митної справи є те, що комерційним представником є митні брокери - суб'єкти підприємницької діяльності, які засновані у встановленому законом порядку та діють на підставі ліцензії (свідоцтва) Державної митної служби України.