Організаційно-правові засади провадження посередницької діяльності митного брокера та митного перевізника в Україні

Митні брокери також зобов'язані: користуватися послугами виключно тих осіб, уповноважених на декларування, які зараховані до штату підприємства, що здійснює декларування на підставі договору; протягом трьох робочих днів інформувати митницю про факти прийому на роботу або звільнення з роботи особи, уповноваженої на декларування; забезпечувати відповідність знань осіб, уповноважених на декларування, які зараховані до штату підприємства, що здійснює декларування на підставі договору, до вимог, передбачених митним законодавством України.

Права, обов'язки і відповідальність підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору, не можуть бути обмежені договором між зазначеним підприємством та власником (володільцем) вантажу.

Підприємство, при припиненні посередницьких функцій зобов'язане протягом 15 днів, з дня припинення зазначеної діяльності надати митному органу, що веде облік операцій, повний звіт про операції щодо митного оформлення, проведені з дня видачі ліцензії. При цьому, підприємство повинно виконати всі зобов'язання перед митним органом, при здійсненні діяльності як митний брокер.

Рішення про припинення діяльності підприємства, як митного брокера, оформляється наказом органу, що видав таку ліцензію. Припинення діяльності підприємства у зв'язку з анулюванням ліцензії окремим наказом не оформляється.

Наказ або розпорядження вручається митному брокеру безпосередньо або направляється йому поштовим відправленням з повідомленням. При припиненні посередницької діяльності підприємству сплачені платежі за видачу ліцензії чи за поновлення її дії не повертаються.

Рішення про скасування кваліфікаційного свідоцтва може бути оскаржене безпосередньо до Держмитслужби України або до суду.

Якщо у правовому регулюванні митної справи сталися істотні зміни, особа, уповноважена на декларування, повинна у місячний строк, після виходу відповідного наказу начальника митниці, підтвердити відповідність своїх знань новим вимогам шляхом складання заліку комісії митниці. У разі невиконання цієї умови митний орган, який видав кваліфікаційне свідоцтво, припиняє його дію до такого підтвердження, але не більше ніж на два місяці. У разі не підтвердження особою, уповноваженої на декларування, відповідності своїх знань протягом цього терміну, митний орган, який видав кваліфікаційне свідоцтво, скасовує його.

Необхідно також наголосити на тому, що за розголошення інформації, що становить комерційну таємницю або є конфіденційною, згідно зі статтею 181 Митного кодексу України, митний брокер несе відповідальність відповідно до закону.

Комерційною таємницею підприємства вважаються відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам.

Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаного на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру, а також інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків, тощо), та інформація, приховування якої є загрозою життю й здоров'ю людей.

Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначаються керівником підприємства. Відомості, які не можуть становити комерційної таємниці, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Органи законодавчого управління, юридичні, фізичні особи та інші суб'єкти господарської діяльності, яким було надано інформацію, що становить комерційну таємницю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, не мають права розпорядження такою інформацією без дозволу відповідних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і несуть за це відповідальність згідно із законами України.

Тому інформація, отримана митним брокером та його працівниками від особи, яку вони представляють у процесі здійснення митних процедур, може використовуватися виключно для цілей цих процедур.

Отже, порівняно із проаналізованим наказом Держмитслужби України від 22 липня 1997 року № 340 „Про затвердження Положення про діяльність підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору” в проекті ліцензійних умов встановлені дещо інші, додаткові вимоги до суб'єктів, що надають такі послуги на підставі договору. Ці новації у митному законодавстві з досліджуваних питань полягають у наступному:

- по-перше, митний брокер повинен мати у своєму штаті не менше двох декларантів-посередників (осіб, уповноважених на декларування), які мають вищу або середню спеціальну освіту, пройдуть навчання на спеціальних курсах при учбових закладах митних органів, здадуть іспит на отримання кваліфікаційного свідоцтва особи, уповноваженої Держмитслужбою України на здійснення функцій митного брокера;

- по-друге, митним брокером може виступати не тільки підприємство, але й фізична особа - суб'єкт господарювання, яка повинна мати обов'язково вищу освіту та досвід роботи з декларування товарів і транспортних засобів або роботи в галузі митної справи не менше 3-х років;

- по-третє, суб'єкт господарювання, що здійснює посередницьку діяльність митного брокера (як фізична, так і юридична особа), повинен мати у власності майно, що може бути віднесене до першої та другої груп основних фондів згідно із Законом України від 28 грудня 1994 року „Про оподаткування прибутку підприємств” і сукупна вартість якого становить не менше ніж 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [20]. До такого майна належать будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування, вартість капітального поліпшення землі), а також автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

- по-четверте, окрім зазначених вище, додатково встановлюється обов'язок митного брокера згідно з вимогами законодавства безкоштовно декларувати товари, що надходять в Україну як гуманітарна допомога, а також за погодженням з митним органом здійснювати ідентифікаційний огляд, якщо товаросупровідні документи не містять повних відомостей, необхідних для декларування товарів та транспортних засобів, або з метою однозначної ідентифікації товару.

Порядок здійснення ідентифікаційного огляду регулюється наказом Держмитслужби України від 1 квітня 2002 року № 174 „Про затвердження Порядку проведення ідентифікаційного огляду товарів та інших предметів декларантом”, згідно з яким ідентифікаційний огляд розуміється як сукупність заходів, що здійснюються декларантом з метою визначення відомостей про товари та інші предмети, які дають змогу зробити висновок про країну їх походження, класифікацію згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності, кількісні та якісні характеристики, а також однозначно ідентифікувати їх тощо [64].

Таким чином, ідентифікаційний огляд можна визначити як засіб реалізації прав та обов'язків декларанта заявляти відомості про товари та інші предмети, що надходять на митну територію України.

Пунктами 3 та 4 зазначеного наказу також передбачено, що проведення ідентифікаційного огляду може здійснюватись й фізичною особою - суб'єктом господарської діяльності в разі подання ним відповідної письмової заяви. Однак це не передбачено чинним законодавством, зокрема Митним кодексом України, згідно з яким в якості митного брокера на сьогоднішній день може виступати лише підприємство, тобто юридична особа, що здійснює декларування на підставі договору. На наш погляд, ця норма вже не відповідає сьогоднішнім принципам здійснення підприємницької діяльності.

У зв'язку з цим, вважаємо за необхідне внести зміни до чинного Митного кодексу України (Ст. 176), а також привести у відповідність до нього інші нормативно-правові акти, що б дозволило суб'єктам господарювання без створення юридичної особи самостійно укладати договори з власниками (володільцями) товарів та транспортних засобів, на підставі яких здійснювати посередницьку діяльність митного брокера.

Для порівняння розглянемо деякі питання реєстрації та діяльності митних брокерів за кордоном. Так у Сполучених Штатах Америки, наприклад, у зв'язку із деякою відмінністю у законодавстві різних штатів, для роботи у кожному окремому штаті вимагається окрема ліцензія (дозвіл) від імені властей відповідного штату. За таку ліцензію також стягується окрема плата на користь адміністрації цього штату. Крім того, митний брокер повинен мати засвідчені повноваження від клієнта, якого він представляє. Для того, щоб стати ліцензованим брокером (licensed broker), особа повинна відповідати таким вимогам:

- мати вік не менше 21 року;

- бути морально витриманим;

- бути громадянином США;

- скласти відповідні іспити у митниці.

Особи, які склали іспити, отримують від імені директора регіональної митниці статус спеціального митного агента (Customs Special Agent in Charge). У США 97 % угод оформлюється ліцензованою третьою особою. Налічується близько 1300 компаній, що здійснюють брокерську діяльність. В середньому кількість співробітників у такій компанії складає біля 50 чоловік, однак в штаті деяких компаній налічується лише 3-7 співробітників.

Цікаво, що митні брокери в Італії, наприклад, здають екзамени лише в Римі.

В Німеччині зареєстровано 1 900 компаній, що надають послуги митних брокерів, 25 000 співробітників протягом року оформили 75 % митних декларацій від загальної їх кількості.

В Швейцарії біля 75 % декларацій також оформлюється брокерами-професіоналами [190].

В Японії експортне та імпортне декларування товарів із розміщенням вантажу на митний склад може здійснюватись лише ліцензованим митним брокером.

У Франції налічується більше 1150 брокерських агентств, які обробляють понад 15 мільйонів декларацій, що складає 85 % від їх загального об'єму декларацій. В середньому, близько 15 % митних декларацій оформляють самі власники товарів (як правило, це крупні компанії, які мають власну митну службу [154].

В країнах СНД також передбачений механізм легалізації діяльності митних посередників, що передбачає або одержання ліцензії або занесення в єдиний реєстр та отримання свідоцтва на право провадження брокерської діяльності. Згідно з статтею 139 Митного кодексу Російської Федерації митним брокером (представником) може бути лише російська юридична особа, що включена до Реєстру митних брокерів (представників). Щодо фахівців із декларування, то відповідно до статті 140 зазначеного кодексу першою умовою для включення до Реєстру митних брокерів (представників) в Російській Федерації є наявність в штаті заявника не менше двох фахівців з митного оформлення, які мають кваліфікаційний атестат [8].

У Митному кодексі Республіки Бєларусь (МК РБ) від 17 грудня 1997 року відсутнє поняття „митний брокер”, а запропоновано термін „митний агент” (Ст. 157), який діє на підставі ліцензії (Ст. 158) та повинен також мати у своєму штаті спеціалістів з митного оформлення (Ст. 161) [10].

За митним законодавством Республіки Казахстан також передбачена можливість звернення до послуг митних посередників, якими є ліцензовані відповідним чином митні брокери та митні перевізники [10].

У Митному кодексі Європейського Співтовариства (далі - ЄС), затвердженого Регламентом Ради № 2913/92 від 12 жовтня 1992 року [7] передбачено, що посередник (представник) в митній сфері має бути митним брокером, який виконує свої функції на постійній основі та має адресу на території ЄС. Отже, у ЄС так як і в інших країнах професійне посередництво у митній сфері здійснюють, як правило, митні брокери, до яких встановлюються певні вимоги для можливості провадження даного виду діяльності за умови одержання ліцензії, або так званого свідоцтва. Щодо гарантування рівня кваліфікації послуг митних брокерів у митному законодавстві більшості країн закріплена норма про необхідність наявності у штаті митного брокера фахівців із митного оформлення. Таким чином, у випадку набрання чинності законопроекту „Про внесення змін та доповнень до Митного кодексу України” та проекту Ліцензійних умов декларування товарів і транспортних засобів здійснюватиме винятково „фахівець з декларування”, що пройшов спеціальне навчання й одержав посвідчення встановленого зразка.

З метою підвищення фахового рівня осіб, уповноважених на декларування вантажів, в Україні періодично проводяться заняття. „Митний брокер має знати не менше інспектора”. З таким девізом ставиться до фахівців, уповноважених на декларування, Київська регіональна митниця. На жаль не всі вони добре обізнані з митним законодавством. Підтвердженням тому є постійні нарікання інспекторів транзитно-вантажних відділів митниць на те, що брокери часто некоректно проводять декларування, затягують митне оформлення і гальмують експортно-імпортні операції щодо суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Враховуючи зазначене, митним брокерам протягом двох місяців необхідно скласти залік на відповідність знань митної справи.

Як приклад, у Києві зареєстровано близько півтори тисячі брокерів, проте постійно працює лише тисяча. Так що залік дозволив упорядкувати список не лише якісно, але у кількісному відношенні. Напередодні заліків Асоціація митних брокерів України за домовленістю з Київською регіональною митницею організовує семінар-консультацію, в якому беруть участь провідні фахівці Київської регіональної митниці, керівники Асоціації митних брокерів України та декларанти. Комісія, очолювана одним із заступників начальника Київської регіональної митниці, заздалегідь надає перелік питань, за якими брокери повинні будуть складати залік. Це дає їм можливість добре підготуватись до випробувань та успішно їх скласти, а як результат - працювати в подальшому якісно, професійно, без помилок.

На наш погляд, якнайшвидше погодження з відповідними відомствами, доопрацювання та затвердження у встановленому порядку зазначених вище Ліцензійних умов послужить передумовою для ефективного розвитку митно-брокерської діяльності в Україні, що в свою чергу безперечно підвищить якість надання подібних послуг.

Доцільно також нашим законодавцям не зупинятись на досягнутому - новий Митний кодекс України, працювати надалі спільно з Державною Митною службою України, Асоціацією митних брокерів України, Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва над удосконаленням митного законодавства, що визначає статус митних посередників, встановлює основи взаємодії між ними, визначає статус Державної митної служби України як ліцензійного органу у цій сфері, адже без митних посередників, які здійснюють представництво та захист інтересів господарюючих суб'єктів, належне митне оформлення товарів практично неможливе.

2.3 Організаційно-правові засади посередницької діяльності митного перевізника

Від часу дії Митного кодексу України 1991 року, в міжнародному зовнішньоекономічному середовищі відбулися відчутні зміни - збільшилися об'єми експортно-імпортних перевезень товарів та потік громадян, які переміщують товари через кордон України, значно зросла кількість вантажних перевезень як через митний кордон України, так і по території нашої держави. При цьому значна частина такого вантажу знаходиться під митним контролем, що в свою чергу потребує деяких особливостей його переміщення. Все це зумовило ухвалення численних нормативно-правових актів, які регулюють порядок переміщення товарів і предметів через митний кордон України та впровадження у новому Митному кодексі України (2002 року) нового, раніше невідомого для вітчизняних митних відносин, - інституту митних перевізників.

Саме перехід до ринкових відносин в Україні визначив загальні тенденції розширення сфери діяльності фізичних та юридичних осіб, які займаються професійним посередництвом в даній галузі - митних перевізників, які є професійними учасниками митних відносин щодо перевезення товарів, що перебувають під митним контролем і є найбільш підготовленими, щоб надавати клієнту кваліфіковану допомогу.

Організаційно-правові засади провадження діяльності митних перевізників визначені рядом нормативно-правових актів. Основними серед них є:

- Митний кодекс України (розділ VII, глава 27) [6];

- Закон України від 1 червня 2000 року № 1775 „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” [18];

- постанови Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 року № 1698 „Про затвердження переліку органів ліцензування”; від 20 листопада 2000 року № 1719 „Про запровадження ліцензії єдиного зразка для певних видів господарської діяльності”; від 29 листопада 2000 року № 1755 „Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу”; від 4 липня 2001 року № 756 „Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності”[ 30; 39; 41; 29];

- спільний наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Державної митної служби України від 25 березня 2004 року № 34/212 „Про затвердження Ліцензійних умов провадження посередницької діяльності митного перевізника” [51];

- наказ Державної митної служби України від 6 квітня 2004 року № 243 „Про затвердження Порядку видачі ліцензії на провадження посередницької діяльності митного перевізника”[69].

Разом з тим, науковцями не приділялась належна увага, зазначеному суб'єкту митних правовідносин. Ця сфера залишається практично недослідженою. Лише частково деяких аспектів діяльності митного перевізника торкалися у своїх працях науковці І. Бондаренко, Л. Давиденко, Є. Додін, О. Ланко, В. Прокопенко, О.Чигак. Водночас поза їх увагою залишились організаційні та правові засади діяльності митного перевізника.

З'ясуємо, як розуміється поняття „митний перевізник”. Дослідження показує, що це поняття як в правових актах, так і науковцями трактується по-різному.

Так, Митний кодекс України в статті 182 це поняття трактує наступним чином:

“митний перевізник - підприємство, яке здійснює перевезення між митними органами товарів, що перебувають під митним контролем, без застосування при цьому заходів гарантування доставки товарів до митного органу призначення, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 161 Кодексу, і має ліцензію на право здійснення такої діяльності” [6, Ст. 182].

Необхідно зазначити, що відповідно до загальних положень Митного кодексу України під підприємством мається на увазі не тільки будь-яка юридична особа, а також і громадянин, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

В наказі Державної митної служби України від 5 березня 2004 року № 172 визначення цього терміну наступне:

„митний перевізник - підприємство-резидент України, яке здійснює перевезення між митними органами товарів, що перебувають під митним контролем, без застосування при цьому передбачених пунктами 1, 2 і 4 статті 161 Митного кодексу України заходів гарантування доставки товарів (вантажів) у митницю призначення й має відповідну ліцензію” [77].

У свою чергу в спільному наказі Держмитслужби України і Міністерства транспорту України від 30 березня 2001 року № 231/174 зазначено, що:

„митний перевізник - це залізниця, яка здійснює перевезення через митну територію України товарів (вантажів), що перебувають під митним контролем, без застосування при цьому заходів гарантування доставки товарів (вантажів) у митницю призначення, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 161 Митного кодексу України, і має ліцензію на право здійснення діяльності митного перевізника” [67].

Доречно зауважити, що за даним визначенням митним перевізником може бути лише залізниця, що породжує риторичне запитання. А чи є в Україні інші види транспорту, що можуть здійснювати перевезення? Як свідчать статистичні дані минулого року ліцензії на право здійснення діяльності митного перевізника отримували лише залізничні підприємства, а ось автопідприємствам довелося чекати такого права більше року. Не довіряла чомусь Держмитслужба автоперевізникам. Тільки у 2005 році Державна митна служба України видала (наказ від 3 березня 2005 року № 146) п'ятьом українським автотранспортним підприємствам ліцензії на здійснення посередницької діяльності митного перевізника (ЗАТ „Іллічівськзовніштранс”, ТОВ „Компанія Транспеле”, ТОВ „Київський республіканський Автоцентр”, ТОВ „Васт-Транс” та СП „Євротрейд”).

В Ліцензійних умовах про провадження посередницької діяльності митного перевізника, затверджених спільним наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Державної митної служби України від 25 березня 2004 року № 34/212 цей термін визначено наступним чином:

„митний перевізник - юридична чи фізична особа - суб'єкт господарської діяльності, який здійснює перевезення між митними органами товарів, що перебувають під митним контролем, без застосування при цьому передбачених законодавством заходів забезпечення доставки товарів у митний орган і має відповідну ліцензію, видану Державною митною службою України” [51].

Для порівняння, за митним законодавством Російської Федерації: „Таможенным перевозчиком может быть российское юридическое лицо, включенное в Реестр таможенных перевозчиков. Таможенный перевозчик осуществляет перевозку товаров, находящихся под таможенным контролем, в случаях и на условиях, которые установлены кодексом. Таможенный перевозчик вправе ограничить регион своей деятельности регионом деятельности одного (нескольких) таможенного органа (таможенных органов). Отношения таможенного перевозчика с отправителями товаров либо экспедиторами строятся на договорной основе. Отказ таможенного перевозчика от заключения договора при наличии у этого перевозчика возможности осуществить перевозку товаров не допускается” [8, Ст. 93]. Отже для провадження діяльності митного перевізника за російським митним законодавством, документом, що дає право займатися даним видом діяльності є не ліцензія, а свідоцтво і проваджувати таку діяльність мають можливість лише юридичні особи.

Таким чином термін „митний перевізник” в різних правових документах, від закону до наказу, трактується по-різному.

З'ясуємо правовий статус перевізника та форми його взаємодії з митними органами та суб'єктами господарювання при виконанні покладених на нього завдань. Досліджуючи дане питання, слід акцентувати увагу на тому, що митний перевізник є суто національною категорією, що надає певні переваги при перевезенні товарів під митним контролем по митній території України. В чому полягають такі переваги? До переваг даної національної категорії перевізників товарів, що знаходяться під митним контролем, на наш погляд, можна віднести:

- при транзитних перевезеннях товарів (внутрішній митний транзит) по митній території України відсутня потреба у додаткових заходах гарантування доставки товарів, окрім самого права користуватись статусом митного перевізника;

- при здійсненні транзиту митною територією України не виникає необхідності додаткових гарантій доставки товарів до митниці призначення.

Визначення терміну „митний перевізник” у Митному кодексі України обумовлює переваги виключно у національному полі, тому слід зазначити, що дана категорія перевізників має певні переваги при:

- перевезенні товарів між митницями;

- перевезенні товарів з одного підрозділу до іншого в межах зони одного митного органу;

- експорті товарів на шляху від місця митниці відправлення до пункту пропуску на митному кордоні України;

- імпорті товарів на шляху від пункту ввезення товарів на митну територію України до місця митниці призначення.

Відповідно до статті 182 Митного кодексу України митний перевізник, для здійснення своєї діяльності, повинен мати відповідну ліцензію. Видача ліцензій на провадження посередницької діяльності митного перевізника здійснюється згідно з наказом Державної митної служби України від 6 квітня 2004 року № 243, яким затверджено порядок їх видачі [6; 69].

Ліцензії на провадження посередницької діяльності митного перевізника (тут і далі - ліцензії) видаються зареєстрованим Державною митною службою України на території України суб'єктам господарської діяльності всіх форм власності незалежно від місця державної реєстрації.

Ліцензії оформляються на бланках єдиного зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2000 року № 1719 „Про запровадження ліцензії єдиного зразка для певних видів господарської діяльності”. При цьому, у ліцензії в обов'язковому порядку зазначається вид господарської діяльності, в нашому випадку - посередницька діяльність митного перевізника [39].

Для одержання ліцензії суб'єкт підприємницької діяльності разом із заявою про видачу ліцензії подає Держмитслужбі України документи, перелік яких визначено постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 року № 756 „Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності”, а саме:

- ліцензію на право здійснення перевізної, транспортно-експедиційної діяльності звичайного перевізника;

- свідоцтво про допущення транспортних засобів (як правило автомобілів) окремо на кожний, для перевезення товарів під митним контролем за митним забезпеченням;

- страхове свідоцтво (поліс);

- документи, що підтверджують право власності або оренди транспортних засобів;

- затверджений податковою адміністрацією документ аудитора або майновий документ органу державної виконавчої влади, що підтверджує наявність у підприємства основних фондів відповідних категорій та їх розмірів;

- інші необхідні документи [29].

Держмитслужба України наказом від 6 червня 2004 року № 243 визначила обставини, при яких подана заява може залишатися без розгляду. Причиною такого може бути перевірка наданих документів, під час якої встановлено, що:

- заява підписана особою, що не має на це повноважень;

- подано неповний комплект документів або документи не відповідають вимогам статті 10 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” і пункту 34 постанови Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 року № 756 [18; 29].

За умови, що всі документи відповідають зазначеним вимогам, розгляд заяви про видачу ліцензії здійснюється в такому порядку:

- розглядається відповідність документів законодавству України;

- приймається рішення про видачу ліцензії (її копії, дубліката) або готується мотивована відмова у її видачі;

- забезпечується перевірка фактичного надходження коштів за видачу ліцензії (її копії, дубліката) на відповідний рахунок згідно з пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 року № 1755 „Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу” (далі - відповідний рахунок);

- проводиться видача ліцензії, її копії або дубліката;

- вносяться відповідні дані до ліцензійного реєстру й направляються відомості до Єдиного ліцензійного реєстру [41].

При цьому, рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії приймається в строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати реєстрації заяви про видачу ліцензії. Протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення заявнику повідомляють про це в письмовій формі на офіційному бланку Держмитслужби України.

При відмові у видачі ліцензії у рішенні про відмову зазначаються обґрунтовані підстави для такої відмови.

Згідно з Ліцензійними умовами, підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:

- недостовірність даних у документах, поданих заявником;

- невідповідність особи заявника згідно з поданими документами Ліцензійним умовам провадження посередницької діяльності митного перевізника.

У випадку, коли підставою для відмови у видачі ліцензії є виявлення недостовірних даних у поданих документах, то нова заява про видачу ліцензії може бути прийнята не раніше ніж через три місяці після прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії.

Якщо ж підставою для відмови у видачі ліцензії є невідповідність особи заявника Ліцензійним умовам, то нова заява про видачу ліцензії може бути прийнята після усунення причин, що стали підставою для такої відмови.

Прийняте рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржене в установленому законодавством порядку.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 року № 1755 „Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу” термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності (крім видів господарської діяльності, зазначених у пунктах 3 і 4 цієї постанови) становить 5 років, за видачу ліцензії справляється плата в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо органом ліцензування є центральний орган виконавчої влади, або 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо органом ліцензування є місцевий орган виконавчої влади. Зазначена сума перераховується на відповідний рахунок Держмитслужби України. Слід відмітити, що дана сума набагато менша, ніж та, що сьогодні стягується за право здійснювати декларування на підставі договору (1500 $)[41].

Ліцензія на провадження посередницької діяльності митного перевізника видається не пізніше трьох робочих днів з моменту фактичного надходження коштів на відповідний рахунок.

У зазначених Ліцензійних умовах наголошується, що право підпису ліцензій має один із заступників Голови Держмитслужби України, підпис якого засвідчується гербовою печаткою Державної митної служби України.

Ліцензія видається заявнику або уповноваженій ним особі за наявності належним чином оформленого доручення на її отримання та документа, що посвідчує таку особу. Факт видачі ліцензії реєструється в журналі обліку й відображається в ліцензійному реєстрі.

У разі, коли передбачається провадження господарської діяльності, згідно з виданою ліцензією, також філіями й відокремленими підрозділами, то заявник подає Держмитслужбі України заяву про видачу відповідної кількості копій ліцензії. При цьому, за видачу копії ліцензії справляється плата в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, яка вноситься заявником на відповідний рахунок.

При створенні митним перевізником нової філії чи нового відокремленого підрозділу, які провадитимуть господарську діяльність згідно з отриманою ліцензією, митний перевізник повинен подати Держмитслужбі України відповідну заяву.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 року № 1755 „Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу” встановлено, що зазначені ліцензії видаються строком на 3 роки та є підставою для здійснення господарської діяльності, пов'язаної з провадженням посередницької діяльності митного перевізника на всій території України [41].

В Росії, наприклад, термін дії свідоцтва про включення до Реєстру митного перевізника дійсний протягом 5 років [8, Ст. 96].

Особливістю митного законодавства Росії є і те, що митні перевізники класифікуються на декілька видів:

- по-перше - зональні перевізники. Вони здійснюють свою діяльність лише в зоні обслуговування однієї митниці;

- по-друге - регіональні перевізники, - здійснюють свої функції в зоні діяльності декількох митниць, які підпорядковані одній регіональній митниці;

- по-третє, загальноросійські. Вони, у свою чергу, здійснюють митні перевезення по всій території Російської Федерації [8, Ст. 135].

Порядком видачі ліцензії на провадження посередницької діяльності митним перевізником в Україні встановлено, що він не може передавати ліцензію або її копію іншій юридичній або фізичній особі.

При ліквідації філії, відокремленого підрозділу митного перевізника чи припинення провадження ними господарської діяльності згідно з ліцензією, він зобов'язаний протягом семи робочих днів з моменту ліквідації або з дати припинення такої діяльності надіслати до Держмитслужби України відповідне повідомлення у письмовій формі. Про це вносяться відповідні зміни до журналу обліку й до ліцензійного реєстру.

При закінченні терміну дії ліцензії, якщо митний перевізник має намір провадити в подальшому зазначений у ліцензії вид господарської діяльності, він повинен отримати нову ліцензію в установленому порядку. При цьому нова ліцензія видається Держмитслужбою України не раніше останнього дня дії попередньої ліцензії.

В практичній діяльності митного перевізника інколи виникає необхідність для переоформлення ліцензії. Підставами для переоформлення ліцензії може бути:

- зміна найменування юридичної особи (якщо така зміна не пов'язана з реорганізацією юридичної особи) або прізвища, імені, по батькові фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності;

- зміна місцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності;

- зміни, пов'язані з провадженням митним перевізником певного виду господарської діяльності, зазначеного в статті 9 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” [18].

При виникненні зазначених підстав митний перевізник зобов'язаний протягом десяти робочих днів з моменту їх виникнення подати до Держмитслужби України такі документи:

- заяву про переоформлення ліцензії;

- ліцензію, що підлягає переоформленню;

- документи, які підтверджують зазначені в заяві зміни, або їх нотаріально засвідчені копії.

При цьому, за переоформлення ліцензії справляється плата в розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, яка вноситься перевізником на відповідний рахунок.

Одночасно з видачею переоформленої ліцензії Держмитслужбою України приймається рішення про визнання попередньої ліцензії недійсною та вносяться відповідні зміни до ліцензійного реєстру. При цьому, строк дії переоформленої ліцензії не може перевищувати строк дії, зазначений у ліцензії, що переоформлюється.

Не переоформлена в установлений строк ліцензія є недійсною.

Зазначеним наказом Держмитслужби України також встановлені підстави для анулювання ліцензії, якими може бути:

- заява митного перевізника про анулювання ліцензії;

- акт про повторне порушення перевізником Ліцензійних умов;

- рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання;

- нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності;

- акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії;

- акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній чи фізичній особі для провадження господарської діяльності;

- акт про встановлення факту неповідомлення Держмитслужби України в установлений строк про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії;

- акт про невиконання розпорядження про усунення порушень Ліцензійних умов;

- незабезпечення виконання Ліцензійних умов;

- акт про відмову перевізника в проведенні перевірки Держмитслужбою України його діяльності.

При прийнятті Держмитслужбою України рішення про анулювання ліцензії вносяться відповідні зміни до ліцензійного реєстру.

Розглянемо, як в практичній діяльності митних органів здійснюється анулювання ліцензії на провадження посередницької діяльності митного перевізника. У квітні 2004 року на виконання положень Закону України від 1 червня 2000 року № 1775-ІІІ „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” та Митного кодексу України Державною митною службою України, як органом ліцензування, було прийнято рішення про надання статусу митного перевізника шести залізницям України, в тому числі Львівській державній залізниці, Державному підприємству „Придніпровська залізниця”, Донецькій залізниці, Південній залізниці, Одеській залізниці, Державному територіально-галузевому об'єднанню „Південно-Західна залізниця”.

З моменту видачі ліцензій на провадження посередницької діяльності митного перевізника Держмитслужбою України проводився постійний моніторинг за додержанням ліцензіатами Ліцензійних умов провадження посередницької діяльності митного перевізника. Так, станом на серпень 2004 року було зафіксовано 90 фактів порушень митного законодавства залізницями України. Протягом 2004 - 2005 років Держмитслужбою України було зафіксовано близько 100 таких випадків зазначеними митними перевізниками [123; 124].

За час дії ліцензій Держмитслужба України неодноразово звертала увагу Укрзалізниці, що відповідно до Закону України від 1 червня 2000 року № 1775-ІІІ „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, у разі порушення митним перевізником вимог Ліцензійних умов провадження посередницької діяльності митного перевізника, Держмитслужба України, як орган ліцензування, має право на анулювання ліцензії на провадження посередницької діяльності митного перевізника, але порушення продовжувалися.

З огляду на вищезазначене, відповідно до статті 21 Закону України від 1 червня 2000 року № 1775-ІІІ „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” та пункту 3.11 наказу Держмитслужби України від 6 квітня 2004 року № 243 „Про затвердження Порядку видачі ліцензій на провадження посередницької діяльності митного перевізника”, вищезазначені ліцензії на провадження посередницької діяльності митного перевізника були анульовані. Про прийняте рішення Держмитслужба України інформувала Державну адміністрацію залізничного транспорту України та Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.

При цьому, з метою недопущення випадків ускладнень пропуску товарів, що переміщуються залізничним транспортом через митний кордон, листом від 1 квітня 2005 року № 25/2-9-19/3397-ЕП Держмитслужба України зобов'язала митні органи інформувати суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, зазначені відділення Укрзалізниці та їх структурні підрозділи про прийняте рішення [84].

Названі ліцензіати оскаржили рішення Держмитслужби України про анулювання ліцензій. Експертно-апеляційна рада Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва за результатами розгляду скарг шести залізниць до Держмитслужби визнала наказ Державної митної служби України „Про анулювання ліцензій на здійснення посередницької діяльності митного перевізника” таким, що не відповідає нормам діючого законодавства у сфері ліцензування.

Дане рішення було прийнято на засіданні експертно-апеляційної ради 11 травня 2005 року.

Розглянувши скарги ліцензіатів і надані Держмитслужбою України матеріали, а також заслухавши усні пояснення сторін, експертно-апеляційна рада встановила, що орган ліцензування не дотримувався вимог закону про здійснення контролю і складання відповідного акта перевірки ліцензійних умов. Також було встановлено, що причина, зазначена в наказі Держмитслужби України, не є правовою підставою для анулювання ліцензій і не відповідає вичерпному переліку таких підстав, наведених у статті 21 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”.

Також було відзначено, що, після засідання експертно-апеляційної ради Держкомпідприємництва 28 квітня 2005 року, Держкомпідприємництва просив орган ліцензування надати копії відповідних документальних матеріалів, але представники Державної митної служби України не надали на розгляд експертно-апеляційної ради матеріали, які б підтверджували факт порушення ліцензіатами законодавства з питань митної справи або ліцензійних умов здійснення посередницької діяльності митного перевізника.

Члени ради констатували, що дії органу ліцензування були оскаржені вчасно і з дотриманням відповідної процедури, але всупереч цьому Держмитслужба продовжила перешкоджати роботі підприємств Укрзалізниці з перевезення і після 28 квітня 2005 року.

За підсумками засідання Держкомпідприємництва видано розпорядження про усунення порушень законодавства Держмитслужбою України. Розпорядженням було запропоновано органу ліцензування скасувати свій наказ від 31 березня 2005 року.

На виконання вимог статті 184 Митного кодексу України Державна митна служба України відповідно до Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” та постанови Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 року № 1658 „Про затвердження порядку формування, ведення і користування відомостями ліцензійного реєстру та подання їх до Єдиного ліцензійного реєстру” формує і веде реєстр митних перевізників [18; 38]. Перелік зареєстрованих митних перевізників підлягає оприлюдненню будь-якими засобами, що визначаються Держмитслужбою України.

Користувачами відомостей з реєстру Держмитслужби України є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, громадяни України, підприємства, установи, організації усіх форм власності, міжнародні об'єднання та організації, іноземні юридичні та фізичні особи, особи без громадянства.

У разі скасування дії ліцензії суб'єкт підприємницької діяльності негайно виключається з реєстру Держмитслужби України. Інформація до усіх митних установ про виключення з реєстру надається засобами електронного зв'язку терміново. Про видачу ліцензії на провадження посередницької діяльності митного перевізника Державна митна служба України відповідно до статті 184 Митного кодексу України окремим листом повідомляє про їх використання в практичній діяльності начальників регіональних митниць та митниць їх підпорядкування.

Так, наприклад, листом „Про видачу ліцензій на провадження посередницької діяльності митного перевізника” від 26 квітня 2004 року №

25/2-9-16/5239-ЕП Державна митна служба України інформувала про видачу відповідних ліцензій митного перевізника таким підприємствам: Львівській державній залізниці; Державному підприємству „Придніпровська залізниця”; Донецькій залізниці; Південній залізниці; Одеській залізниці; Державному територіально-галузевому об'єднанню „Південно-Західна залізниця”.

При цьому, в листі обумовлено строк дії зазначених ліцензій з 26 квітня 2004 року до 25 квітня 2007 року, - тобто на 3 роки [86].

У зазначеному листі також повідомляється про те, що між зазначеними митними перевізниками та Державною митною службою України укладено угоди про надання митними перевізниками митним органам гарантії доставки товарів, що перебувають під митним контролем і перевозяться між митними органами залізничним транспортом.

Одночасно, митні перевізники гарантують обов'язкову доставку в митні органи призначення товарів, що перебувають під митним контролем, або ж безумовну сплату митного боргу (податки й збори (обов'язкові платежі), що підлягають сплаті під час митного оформлення товарів у разі їх ввезення на митну територію України для вільного використання) при недоставці цих товарів у митні органи призначення.

При настанні гарантійного випадку (порушення митним перевізником зобов'язань щодо обов'язкової доставки товару в митний орган призначення у визначений строк, за винятком випадків дії обставин, які не залежать від митного перевізника (далі - обставини непереборної сили) митний орган відправлення забезпечує надання акта про настання гарантійного випадку та вимоги про сплату митного боргу митному перевізникові протягом трьох діб з моменту настання строку доставки товару, установленого митним органом.

Перевізник зобов'язується відшкодувати митному органу не пізніше 90 днів по одержанні акта й вимоги суму визначеного митного боргу, скориговану митним перевізником з урахуванням курсу валюти, установленого Національним банком України на день виплати цієї суми, або повернути митному органу акт і вимогу без задоволення, якщо протягом періоду їх розгляду або до закінчення граничного строку сплати митного боргу товар був доставлений у митний орган призначення, із зазначенням причини повернення. Гарантійний випадок не вважається таким, що настав, якщо митний перевізник не виконав зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили:

- війни, військових дій, блокади;

- стихійного лиха (землетрусу, замету, повені, блискавки, смерчу, урагану, зсуву);

- пожежі, транспортної пригоди за участю митного перевізника, яка призвела до повної або часткової втрати чи пошкодження товару, що перебував під митним контролем та переміщувався між митними органами.

Достатнім доказом настання обставин непереборної сили визнається виданий митним перевізником або іншим уповноваженим органом документ про настання таких обставин у зоні діяльності конкретного митного органу.

У разі доставки в митний орган призначення в повному обсязі та в незмінному стані товару, за який був сплачений митний борг згідно з відповідним актом та вимогою, сума митного боргу повертається митному перевізникові в порядку, визначеному законодавством.

При доставці в митний орган призначення частини товару або товару, стан якого змінився (за винятком випадків природного зношення чи втрат за нормальних умов транспортування та зберігання), за який був сплачений митний борг згідно з зазначеними актом та вимогою, відповідна частина суми митного боргу повертається митному перевізникові в порядку, визначеному законодавством.

Митний перевізник несе відповідальність згідно з законодавством за дії, упущення, порушення, бездіяльність тощо своїх посадових осіб, агентів, персоналу, які виконують всі процедури щодо перевезення товарів, що перебувають під митним контролем, між митними органами, як за свої власні дії, упущення, порушення, бездіяльність.

Таким чином, отримавши відповідним чином оформлену ліцензію та уклавши угоду, митний перевізник має право здійснювати підприємницьку посередницьку діяльність. Засади його посередницької діяльності регулюються Ліцензійними умовами провадження посередницької діяльності митного перевізника (далі - Ліцензійні умови), які затверджені спільним наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Державної митної служби України від 25 березня 2004 року № 34/212 [51].

Необхідно зазначити, що при перевезенні товарів із застосуванням книжки міжнародних дорожніх перевезень (далі - МДП), а також при супроводженні перевезень підрозділами митної варти використання митного перевізника є не обов'язковим.

Зазначені Ліцензійні умови встановлюють відповідні вимоги до провадження посередницької діяльності митного перевізника, виконання яких є обов'язковим.

Законодавством України визначено фінансові, організаційні, кваліфікаційні, технологічні, технічні та особливі вимоги до провадження підприємницької посередницької діяльності митного перевізника. Розглянемо їх.

Так, до фінансових вимог відносяться платоспроможність митного перевізника, фінансові можливості якого повинні гарантувати негайну сплату всіх митних платежів у разі невиконання обов'язків щодо доставки товарів до митниці призначення в незмінному стані, відповідно до статті 162 Митного кодексу України.

Чинним законодавством визначається мінімальна гранична балансова вартість основних фондів митного перевізника. Відповідно до Державного класифікатора України класифікація основних фондів ДК 013-97 (затверджених наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 19 серпня 1997 р. № 507) основні фонди - це матеріальні цінності, експлуатаційний період і вартість яких відповідно перевищують один календарний рік та 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

До першої та другої групи основних фондів віднесені будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, транспортні засоби, зокрема, вантажні та легкові автомобілі, меблі, конторське (офісне) обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичного оброблення інформації.

До фінансових вимог додається також потреба страхування власної діяльності на суму не менш як 34 тис. гривень. Для порівняння, за Митним кодексом РФ страхова сума для митних перевізників складає 20 млн. рублів, що значно більше ніж в Україні. Об'єктом страхування у цьому випадку має бути відповідальність перед митними органами та особами, товари яких підлягають перевезенню митним перевізником. Мінімальний рівень страхових внесків, а також порядок цих виплат встановлюється чинним законодавством. Окремому страхуванню також підлягає кожен зареєстрований транспортний засіб.

Організаційними та кваліфікаційними вимогами до митного перевізника встановлено обов'язок керівника підприємства мати вищу освіту та досвід роботи не менше 3 років у галузі надання послуг з міжнародних перевезень. Крім того, митний перевізник повинен забезпечити умови здійснення перевезень товарів і мати у своєму штаті працівників, які мають здійснювати перевезення товарів, що перебувають під митним контролем, і які володіють знаннями основ митного законодавства.

Відповідно технологічними вимогами до митного перевізника є, власне, обов'язки митного перевізника. Основними з них є: доставляти в митні органи товари та товаросупровідні документи без будь-якої зміни їх упаковки або стану; дотримуватися встановленого митним органом строку доставки товарів; без дозволу митного органу не перевозити разом із товарами, що перебувають під митним контролем, інші товари; розміщувати товари, що надійшли до митниці призначення, у зонах митного контролю; після доставки товарів не залишати їх без дозволу митного органу без догляду, не змінювати місце стоянки, не здійснювати їх вивантаження чи перевантаження; подавати митному органу документи, що містять відомості, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів; бути присутнім при митному оформленні товарів та сприяти посадовим особам митного органу під час митного оформлення цих товарів і транспортних засобів; здійснювати на вимогу митного органу навантаження, вивантаження, перевантаження, визначення кількості товарів, усунення пошкоджень упаковки, відкриття упаковки, пакування чи перепакування товарів, що підлягають митному оформленню, а також відкриття приміщень та інших місць, де можуть зберігатися ці товари.