Організаційно-правові засади провадження посередницької діяльності митного брокера та митного перевізника в Україні

Введення дефініцій „митне адміністрування” та „публічно-сервісна діяльність митних органів” у загальні положення Митного кодексу України усуне неоднозначне тлумачення, ототожнення понять „митні послуги”, „управлінські послуги митних органів”, „послуги митних посередників”.

Також необхідно зазначити, що основними видами підприємницької діяльності в галузі митної справи є:

- посередницька діяльність митного брокера;

- посередницька діяльність митного перевізника;

- функціонування митних ліцензійних складів;

- функціонування складів тимчасового зберігання товарів;

- діяльність магазинів безмитної торгівлі;

- діяльність вантажних митних комплексів, автопортів, терміналів.

Елементи посередництва у своїй діяльності, крім митних брокерів та митних перевізників, мають власники митних ліцензійних складів та складів тимчасового зберігання у випадках декларування ними товарів своїх клієнтів.

Діяльність експедиторів (транспортних експедиторів) опосередкована щодо підприємництва в галузі митної справи.

Такі види підприємницької діяльності, як діяльність митного брокера, митного перевізника та функціонування митних ліцензійних складів можуть поєднуватись між собою або існують окремо, незалежно один від одного. Однак для експлуатації митних ліцензійних складів необхідною умовою є наявність ліцензії митного брокера (на цей час - свідоцтва про визнання підприємства декларантом).

Розділ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ПОСЕРЕДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МИТНОГО БРОКЕРА ТА МИТНОГО ПЕРЕВІЗНИКА

2.1 Роль і місце митних брокерів при здійсненні митних процедур

Як зазначають фахівці митної справи, інститут митних брокерів існує давно. Понад сто років вони здійснюють свою діяльність в різних країнах світу. Останнім часом об'єми міжнародної торгівлі значно зростають, що викликає підвищення тарифів і кількості укладених торгівельних угод, тому і роль митного брокера значно зросла. Це пояснюється тим, що митне оформлення та декларування мають свої особливості, що потребує певних специфічних знань та умінь. Відповідно їх незнання суттєво ускладнює процес здійснення митних процедур.

На сьогодні ні один імпортер, крупний або дрібний, не може здійснювати ефективну діяльність без використання послуг кваліфікованого митного брокера. В багатьох країнах світу митне оформлення товарів і транспортних засобів проводиться, як правило, лише за участю митних брокерів. Деякі, особливо крупні імпортери утримують штатних фахівців, які працюють виключно на дану компанію. Однак в цілому митні брокери є співробітниками приватних агентств, які діють від імені різних імпортерів і виступають професійними посередниками.

У всіх країнах світу в різний час відношення до митниці було не однозначне, інколи складне. Це підтверджували і учасники зовнішньоекономічної діяльності, і транспортники - ті, хто практично щодня мав ділові стосунки з митниками. Щоб виправити це положення, в Європі, на початку ХIХ століття було ухвалено рішення - створити структуру, яка б спростила взаємовідносини митників з учасниками зовнішньоекономічної діяльності.

Звернемося до історії становлення митної брокерської діяльності на прикладі колишнього СРСР. Чому саме на цьому прикладі? Тому, що наша держава, в тому числі і митна служба, їх становлення та розвиток безпосередньо пов'язані з Радянським Союзом.

Історія митних брокерів колишнього СРСР не така вже тривала і починалася вона з того, що з метою забезпечення ефективного управління зовнішньоекономічною діяльністю держави постановою Ради Міністрів СРСР від 7 березня 1989 року № 203 „Про заходи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності” була введена система державного регулювання ЗЕД. Вона передбачала:

- реєстрацію учасників зовнішньоекономічних зв'язків;

- декларування товарів та іншого майна, що переміщувались через державний кордон СРСР.

Зазначеною постановою вперше в Радянському Союзі в процедуру митного оформлення товарів і іншого майна, що переміщуються через державний кордон, вводилося поняття „декларування”, яке здійснювалося шляхом надання відповідним митним органам вантажної митної декларації (далі - ВМД) встановленого зразка. Цей документ повністю відповідав аналогічному документу, прийнятому в зарубіжній практиці, - Єдиному адміністративному документу ЄС.

Спочатку послуги з декларування вантажів надавалися радянським підприємцям так званими спецекспортерами - організаціями. Вони здійснювали зовнішньоекономічну діяльність ще за часів радянської державної зовнішньоторговельної монополії і тому мали значний досвід роботи в зазначеній сфері.

Правовою основою їх діяльності слугувало Положення про порядок пропуску і декларування товарів і майна, що переміщуються через державний кордон СРСР, затверджене наказом Головного управління державного митного контролю при Раді Міністрів СРСР (ГУ ДМК СРСР) від 18 серпня 1989 року № 137. В розділі 7 зазначеного Положення передбачалося, що декларування на договірній основі товарів і майна, що належить іншим підприємствам, об'єднанням, організаціям, може здійснюватися союзною організацією, що визнана митницею декларантом, а також визначався перелік мінімальних вимог до такої організації. Наказом була затверджена також форма свідоцтва на право декларування зовнішньоторговельних вантажів. За три роки (1989 - 1991) було видано 62 таких свідоцтва. В той же період на кожній радянській митниці нараховувалося в середньому не більше п'яти фірм-декларантів.

Розпад СРСР і встановлення кордонів між колишніми республіками Радянського Союзу надали нового імпульсу розвитку даного виду посередницької діяльності.

Виникла потреба в появі організацій, які на професійному рівні здійснювали б декларування вантажів, що ввозяться з-за кордону чи вивозяться за межі держави, в основному, з таких причин:

- по-перше, саме тоді держава відмовилася від монополії в галузі зовнішньоторговельної діяльності і надала дозвіл підприємницьким структурам на вільний, самостійний вихід на зовнішні ринки;

- по-друге, митні органи стали активно впроваджувати сучасні, специфічні, на той час, способи і методи митного оформлення і контролю, що, в свою чергу, вимагало спеціальних знань від осіб, що переміщували товари через митний кордон.

На початку 90-х років, наприклад, ситуація на ринку залізничних перевезень СРСР характеризувалася двома різноспрямованими тенденціями: зросла потреба в перевезеннях з боку торгового бізнесу, що народжувався, а забезпечити її транспортна система Радянського Союзу, що розвалювався, не могла. Так само залізничники не мали змоги вирішити зазначені проблеми самостійно. Власники товарів змушені були вести переговори з представниками інших держав Союзу незалежних держав, укладати угоди з виконавцями різних видів транспортних послуг. Тоді і з'явилися структури, які забезпечували оплату вартості експортно-імпортних перевезень для клієнта на різних ділянках залізниць, оплачували послуги портів, проводили митні платежі, розміщували вантажі на складах тощо.

Серед цих фірм були як державні, так і приватні, які вийшли з тих же державних експедиторських компаній у процесі їх реструктуризації. Так, „Союззовніштранс”, провівши акціонування, перетворився на холдингову компанію, яка створила мережу представництв у всіх портах Росії. Ряд спеціалізованих фірм виділився з „Союзтранзиту”. У свою чергу Міністерство шляхів сполучення (МШС) теж заснувало компанію - фрахтового агента „Трансрейл”. Аналогічні процеси відбулися і на регіональному рівні. Так, у Росії (Свердловська область), перші експедиторські компанії вийшли зі складу колишніх спецекспортерів: компаній „ЕКО”, „УралТЕК”, „УВОМС”.

Проте, більшість вантажовідправників продовжували безпосередньо працювати із залізницею. Почали створюватися сервісні центри на рівні Міністерства шляхів сполучення СРСР, які пізніше переросли в дорожні центри фірмового транспортного обслуговування. Таким чином, на початку 90-х років ринок експедиторських послуг в Росії був фактично сформований.

Відповідним чином формувалася і правова база. Так, Митний кодекс Російської Федерації 1993 року містив окремий розділ (глава 24), присвячений діяльності митного брокера. В ньому визначалися основні вимоги до організації, що претендує на отримання ліцензії митного брокера, а також передбачені випадки, в яких ліцензію можна анулювати, відкликати або призупинити.

У той же час в названому Кодексі містилась значна кількість норм відсильного характеру, оскільки неможливо було без відповідних підзаконних актів, самостійно врегулювати відносини щодо введення і повноцінного функціонування інституту митних брокерів.

У свою чергу підзаконна нормативна база, що врегульовувала дане питання, формувалася занадто повільно. Лише в липні 1996 року Уряд Російської Федерації затвердив Положення про діяльність митного брокера. Поява передбачених зазначеним Кодексом перших брокерських структур пов'язана із затвердженим в червні 1998 року Державним митним комітетом Росії Порядком ліцензування і здійснення контролю за діяльністю митного брокера митними органами. Вказані нормативні акти і ряд відомчих актів Держмиткому Російської Федерації дозволили, нарешті, врегулювати основні практичні аспекти діяльності митного брокера і питання його взаємозв'язків з іншими учасниками ЗЕД, а також митними органами.

Після проголошення незалежності нашої держави перед митниками виникли складні та відповідальні завдання по забезпеченню економічних інтересів України. Закон України „Про митну справу в Україні”, прийнятий Верховною Радою 25 червня 1991 року, заклав підвалини організації митної справи в державі [19]. Митну систему України було створено на базі існуючої інфраструктури колишнього СРСР на території України. Враховуючи, що внаслідок досить умовного характеру кордонів між колишніми радянськими республіками, недостатнього технічного оснащення митниць, відсутності нормативної бази і досвідчених фахівців, Україна опинилась фактично відкритою для незаконного ввезення і вивезення товарів і транспортних засобів.

Таким чином, з'явилася нагальна потреба у розробці та впровадженні нових порядків та технологічних схем здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон держави. Враховуючи зазначене та з метою належного виконання завдань, що виникли перед митною службою, за короткий час було створено розгалужену мережу митних установ по всій території України та на її кордонах, підготовлено та введено в дію нормативно-правові акти з організації митного контролю та митного оформлення.

Можна вважати, що з 1992 року відбулося становлення та розвиток самостійної митної брокерської діяльності в Україні із затвердженням наказу тодішнього Державного митного комітету України від 4 вересня 1992 року № 173 „Положення про діяльність митних брокерів на території України” з досягненням апогею в 1995 році, коли кількість організацій, що займались митною брокерською діяльністю, перевищувала п'ять тисяч [55].

Зазначене Положення передбачало, що митним брокером може бути українська чи іноземна особа, зареєстрована як суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності на території України. До речі, чинне законодавство передбачає, що митним брокером може бути лише підприємство-резидент.

Для здійснення митної брокерської діяльності суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності необхідно було отримати відповідний дозвіл Державного митного комітету України, а також мати у своєму штаті особу митного брокера (спеціаліста з митного оформлення), яка б отримала кваліфікаційне свідоцтво Держмиткому України. Було встановлено збір у розмірі 50 000 карбованців, за видачу свідоцтва на здійснення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності брокерської діяльності і визнання його декларантом. Пізніше ця сума становила 500 доларів США, а на сьогодні - 1 000 доларів США за видачу нового свідоцтва і 1 000 доларів за його щорічну перереєстрацію зі сплатою у гривнях за курсом, офіційно встановленим Національним банком України.

У цьому Положенні зазначалося, що митний брокер має право самостійно здійснювати будь-які операції щодо митного оформлення товарів, виконувати посередницькі функції за рахунок і за дорученням особи, яку він представляє. При здійсненні митного оформлення митний брокер виконував обов'язки і ніс відповідальність в такому ж обсязі як і особа, що самостійно переміщує товари чи інші предмети через митний кордон України.

Митний брокер, уповноважений особою, яку він представляє, повинен здійснити митне оформлення товарів через відповідну угоду, доручення або інший акт. Обов'язки митного брокера також були викладені у Положенні відповідно до статті 48 чинного на той час Митного кодексу України. (Детально ці аспекти будуть розглянуті у наступному розділі).

У 1997 році, з метою, перш за все, приведення у відповідність до чинного законодавства України, а також у зв'язку зі змінами, які відбулися у митному регулюванні зовнішньоекономічної діяльності, Державною митною службою України наказом від 22 липня 1997 року № 340 було затверджено нове „Положення про діяльність підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору” [55]. При цьому, наказ Держмиткому України від 4 вересня 1992 року № 173 був визнаний таким, що втратив чинність.

Приведення діяльності зазначених підприємств у відповідність з чинним законодавством означає, що відсутні такі поняття і терміни, як „митний брокер” та „особа митного брокера”. На це вказує назва положення і його зміст, вони замінені, відповідно, на терміни „підприємство, що здійснює декларування на підставі договору” та „особа, уповноважена на декларування”, згідно з Митним кодексом України 1991 року.

У Митному кодексі України 2002 року правове регулювання діяльності митних брокерів отримало подальше удосконалення та розвиток. Цьому актуальному, за умови створення незалежної правової бази, питанню присвячено окремий розділ кодексу „Підприємницька діяльність із надання послуг з декларування товарів і транспортних засобів та перевезення товарів, що переміщуються через митний кордон України або перебувають під митним контролем”, до якого включено шість основоположних статей, частина з яких є нормами прямої дії [6]. При цьому законодавець знову звернувся до таких понять як „митний брокер” та „митний перевізник”, трактуючи їх визначення, встановлюючи правові засади їх діяльності.

Як уже зазначалось, свого апогею у розвитку митні брокери України досягли в 1995 році, коли за даними тодішнього Держмиткому України їх налічувалось понад 5 тис. організацій. Однак загальний спад експортно-імпортних операцій (за 1999 рік, наприклад, об'єм імпорту скоротився на 30 - 40%) безпосередньо вплинув і на кількість брокерських організацій.

Так, за результатами перереєстрації підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору, проведеної на початку 2000 року, всього перереєстровано 1034 організації. При цьому слід враховувати, що до зазначеного числа входять також 346 митних ліцензійних складів, однією із умов діяльності яких є наявність митної брокерської ліцензії. Таким чином можна констатувати, що митних брокерів в Україні станом на грудень 1999 року - січень 2000 року було перереєстровано всього 688 організацій.

Станом на початок 2005 року Держмитслужбою було перереєстровано 1231 підприємство, що здійснює митно-брокерські функції, а 155 підприємств з різних причин щорічну перереєстрацію не пройшли [123] .

Діяльність митних брокерів взагалі і на території України зокрема, має дуже важливе і суттєве значення при здійсненні процедури декларування і митного оформлення товарів. В умовах частих змін митного і податкового законодавства, нормативно-правових актів і положень нормативних документів Державної митної служби України суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють експортно-імпортні операції, не встигають орієнтуватися на ці зміни. Достатньо зазначити, що тільки ставки ввізного мита, наприклад, змінювалися в окремі роки щомісяця, а інколи і частіше. Незважаючи на подальшу лібералізацію зовнішньоекономічної політики держави, зусилля Державної митної служби України щодо гармонізації і спрощення митних процедур, цей процес залишається все ще занадто складним.

Необхідно зазначити, що прискорити процедуру митного оформлення товарів, а отже і зовнішньоторговельний обіг, уникнути простоїв транспортних засобів, труднощів, пов'язаних з нетарифним регулюванням (сертифікацією продукції, проходженням екологічного, ветеринарного, радіологічного та інших видів контролю), скоротити витрати, пов'язані з цією процедурою, професійно здатні фахівці, якими є митні брокери.

Таким чином, інститут комерційних посередників в Україні у галузі митної справи розвивається досить швидкими темпами, що пов'язано з гострою потребою господарюючих суб'єктів у професійних послугах - митних брокерів і митних перевізників.

Брокер - професійний учасник митних відносин у сфері митного декларування, найбільш підготовлений для того, щоб надати клієнту допомогу. Відносини між брокером та клієнтом виникають з ініціативи клієнта, але цілком зрозуміло, що брокер не повинен пасивно очікувати, коли хтось звернеться до його послуг. Тому брокери, як звичайні суб'єкти підприємницької діяльності, можуть рекламувати свої послуги, що є основним видом їхньої підприємницької діяльності.

Отже, звертаючись до послуг митного брокера, клієнти мають певні переваги, зокрема:

- з'являється можливість отримувати послуги висококваліфікованих фахівців у такій специфічній сфері, як митне декларування та митне перевезення (оскільки для митних посередників пред'являються певні фінансові, професійні та кваліфікаційні, організаційно-технічні, спеціальні вимоги, а це в свою чергу зменшує ризик клієнтів через таких посередників);

- витрати на послуги, пов'язані з проведенням декларування товарів та транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон, а також перевезенням товарів, що перебувають під митним контролем за участю митних посередників, у галузі митної справи значно менші, оскільки розраховуються в розмірі визначеного процента до обсягу товарів, що переміщуються (перевозяться);

- значне збільшення обсягів експортно-імпортних операцій та їх оперативне оформлення за допомогою суб'єктів підприємницької діяльності в галузі митної справи, знижує зростання власних витрат на такі цілі та сприяє значній економії часу.

2.2 Правовий статус митного брокера в Україні

Новий Митний кодекс України, який набрав чинності 1 січня 2004 року, став результатом тривалої роботи з удосконалення митного законодавства, зокрема: усунення прогалин; неоднозначного тлумачення окремих правових норм; приведення у відповідність чинного законодавства країни з реаліями сьогодення. Цілком зрозуміло, що прагнення України до європейської інтеграції та інтеграції до світової господарської системи, загалом, не могли залишити митне законодавство без змін. На жаль, прийняття у 2002 році Митного кодексу України не усунуло всіх існуючих проблем, зокрема щодо необхідності приведення законодавства у відповідність з положеннями розділу VII „Підприємницька діяльність із надання послуг з декларування товарів і транспортних засобів та перевезення товарів, що переміщуються через митний кордон України або перебувають під митним контролем”. Проблема ґрунтується на відсутності чітко визначеного правого статусу митних брокерів, ліцензійних умов здійснення їх діяльності, та визначенні правової природи даних представницьких правовідносин.

Чинний Митний кодекс містить цілий ряд розділів, яких не було в Митному кодексі України 1991 року. Введення таких розділів сприяло удосконаленню правового регулювання ряду правовідносин у галузі митної справи. Зокрема, серед них такий розділ, як „Підприємницька діяльність із надання послуг з декларування товарів і транспортних засобів та перевезення товарів, що переміщуються через митний кордон України або перебувають під митним контролем” [6].

Безперечно, що удосконалення митного законодавства вимагає встановлення порядку діяльності підприємств, що надають посередницькі послуги в галузі митної справи. Реалії сьогодення потребують необхідного наукового осмислення та визначення правового статусу митного брокера та митного перевізника як нових суб'єктів у митній сфері, що не наділені державно-владними повноваженнями.

У розділі VII Митного кодексу України визначені основи правого статусу митного брокера і митного перевізника. Цю новацію митного законодавства слід розглядати як підсумок еволюції різних форм посередницької діяльності в сфері митної справи, а також як результат звернень до митних органів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору, фахівців у цій сфері щодо законодавчого закріплення цього інституту у митному праві. Митні брокери забезпечують оперативне оформлення експортно-імпортних вантажів, а оскільки останнім часом значно збільшуються обсяги міжнародної торгівлі, то ні один великий чи малий імпортер (експортер) не може здійснювати свою діяльність без використання послуг митного посередника, який би представляв його інтереси перед митними органами. Тому цілком зрозуміло, чому значно зростає роль та посилюється місце митного брокера в сучасних умовах.

Розкриваючи правовий статус митного брокера, передусім з'ясуємо сутність декларанта, оскільки таким також є і митний брокер.

Поняття декларанта, як суб'єкта митних правовідносин, є одним із найважливіших в термінології митного законодавства. Відповідно до визначення термінів, які вживаються в Митному кодексі України (стаття 1), декларант - це юридична чи фізична особа, яка здійснює декларування товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України [6, Ст. 1].

Разом з тим, інтереси підприємств та громадян, як зазначено у статті 26 Митного кодексу України, можуть представляти митні брокери та інші особи на підставі відповідного договору, укладеного з підприємством, або нотаріально посвідченого доручення, виданого громадянином [6, Ст. 26].

Відповідно до статі 87 Митного кодексу України декларантом може бути тільки особа, яка має чітко визначені повноваження, щодо товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон та підлягають декларуванню, а також відповідно до зазначених повноважень реалізовує право на декларування, виконує встановлені законодавством обов'язки та несе передбачену законодавством відповідальність, пов'язану з декларуванням [6, Ст. 87].

Як правило, право декларування мають підприємства або громадяни, які відповідно до чинного законодавства є власниками товарів та транспортних засобів, що декларуються.

Необхідно враховувати, що декларування товарів і транспортних засобів, власником яких є підприємство, можливе працівником даного підприємства, який має відповідні повноваження. Таким працівником може бути особа, яка відповідно до установчих документів є розпорядником фінансових та матеріальних цінностей, або особа, зарахована до штату даного підприємства, якій надані повноваження щодо декларування товарів і транспортних засобів, що належать вказаному підприємству. Разом з тим, митний орган має право рекомендувати адміністрації підприємства заміну зазначеної особи, якщо у процесі її роботи виявлено недостатній рівень знань з питань декларування або невиконання (неналежного виконання) нею обов'язків декларанта.

Статтею 73 Митного кодексу України визначені обставини, за яких при митному оформленні повинен бути присутній декларант, в тому числі і митний брокер. Це обумовлено необхідністю надання додаткової інформації усно або письмово, надання додатково витребуваних митним органом документів, роз'яснення положень щодо партії товарів, що декларується тощо. Необхідно зазначити, що у таких випадках декларант має бути присутнім при проведенні митного оформлення тільки на вимогу посадової особи митного органу. Разом з тим, у частині другій зазначеної статті визначені обставини, за яких декларант повинен бути присутнім обов'язково, а саме, при:

- огляді та переогляді товарів та транспортних засобів;

- огляді та переогляді ручної поклажі та багажу [6, Ст. 73].

На вимогу посадової особи митного органу, декларант має бути присутнім обов'язково на інших етапах митного оформлення. У разі відсутності декларанта посадова особа митного органу у визначеному законодавством порядку має право відмовити у митному оформленні товарів і транспортних засобів.

Вважаємо такий стан справ невірним, бо на відміну від декларанта митний брокер має більш широкі повноваження. Якщо декларант має можливість декларувати лише „свої” товари, тобто він є їх власником або набуває таких прав відповідно до умов зовнішньоекономічного контракту, то митний брокер може декларувати товари будь-якого власника на підставі договору з ним. У тих випадках, коли декларанти декларують „свої” товари, на практиці їх для зручності називають ще „самодекларантами”.

З переходом до ринкової економіки, в Україні намітилися тенденції до розширення сфери діяльності фізичних та юридичних осіб, які займаються професійним посередництвом.

В галузі митної справи, як зазначалося, посередницькі функції здійснюються митними брокерами та митними перевізниками.

З'ясуємо, що означає цей термін, який походить від англійського „broker” і означає „посередник”. На цей час в Україні здійснюють свою діяльність біржові, страхові, митні брокери, а також брокери з нерухомості. Щодо суті і змісту діяльності їх поєднує одне - посередництво або представлення інтересів своїх клієнтів перед органами виконавчої влади, державними, громадськими та іншими організаціями.

Митним брокером, згідно з статтею 176 Митного кодексу України, може бути підприємство-резидент або його відокремлений підрозділ (філія, представництво тощо), що здійснює декларування товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, і має ліцензію на право здійснення митної брокерської діяльності, видану спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи [6, Ст. 176].

В російському законодавстві, наприклад, даний термін розуміється як:

„Таможенным брокером (представителем) может быть российское юридическое лицо, включенное в Реестр таможенных брокеров (представителей) (статья 140). Казенное предприятие не может быть таможенным брокером (представителем). Таможенный брокер (представитель) совершает от имени декларанта или других заинтересованных лиц по их поручению таможенные операции. Таможенный брокер (представитель) вправе ограничить сферу своей деятельности совершением таможенных операций в отношении определенных видов товаров в соответствии с Товарной номенклатурой внешнеэкономической деятельности либо в отношении товаров, перемещаемых через таможенную границу определенными видами транспорта, а также совершением отдельных таможенных операций или регионом деятельности в рамках региона деятельности одного (нескольких) таможенного органа (таможенных органов). Отношения таможенного брокера (представителя) с декларантами и другими заинтересованными лицами строятся на договорной основе. Отказ таможенного брокера (представителя) от заключения договора при наличии у него возможности оказать услугу или выполнить работу не допускается” [8].

Зупинимось на дослідженні правового статусу митного брокера за чинним законодавством України. Простежуючи тенденції розвитку митного законодавства України щодо регламентації даного питання, слід зазначити, що в Митному кодексі України 1991 року термін „митний брокер” взагалі не зустрічається, йдеться лише про особу (підприємство), що здійснює декларування на підставі договору і допускається до декларування шляхом видачі такому підприємству свідоцтва про визнання його як декларанта.

Подальший перехід до ринкових відносин викликав появу у сфері митної справи нового суб'єкта, не наділеного державно-владними повноваженнями, а саме - митного брокера. Тодішній Державний митний комітет України своїм наказом від 4 вересня 1992 року № 173 затвердив Положення про діяльність митних брокерів на території України. Відповідно до цього наказу митний брокер - це будь-яка українська чи іноземна особа, зареєстрована у відповідному порядку як суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності на території України, яка має право на підставі ліцензії здійснювати будь-які операції щодо митного оформлення, виконувати посередницькі функції за рахунок і за дорученням особи, яку вона представляє [55].

Як зазначалося, наказом Державної митної служби від 22 липня 1997 року № 340 було затверджено нове Положення про діяльність підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору, та скасовано дію попереднього (наказ від 04.09.1992р. № 173), що регламентувало діяльність митних брокерів [56]. Затвердження нового положення мало на меті узгодження чинного законодавства з питань визначення статусу суб'єктів декларування з чинним на той момент Митним кодексом України 1991 року.

У наказі Державної митної служби України від 22 липня 1997 року № 340 відсутній термін „митний брокер” (так само як і в Митному кодексі України 1991 року), де йдеться про підприємство, що здійснює декларування на підставі договору, яке виконує обов'язки і несе відповідальність у повному обсязі як власник (володілець), який самостійно переміщує товари чи інші предмети через митний кордон України. Пунктом 2.6 нового Положення передбачено, що взаємовідносини підприємства, яке здійснює декларування на підставі договору з власником вантажу (володільцем), базуються на договірній основі [56].

Чинний Митний кодекс України знову офіційно повернув термін „митний брокер”. Відповідно до статті 176 Митного кодексу України, митний брокер (посередник) - це підприємство, що здійснює декларування товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, і має ліцензію на здійснення митної брокерської діяльності, видану уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. Митні брокери здійснюють свою діяльність відповідно до норм Митного кодексу України та ліцензійних умов, що затверджуються спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та органом ліцензування.

Нині таким органом є Державна митна служба України. Водночас, до 1 січня 2005 року діяла норма старого Митного кодексу, зокрема ст. 47, відповідно до якої документом, на підставі якого підприємство допускалося до декларування товару, було свідоцтво про визнання підприємства декларантом. З 1 січня 2005 року стаття 47 Митного кодексу 1991 року повинна була втратити чинність, а стаття 176 Митного кодексу 2002 року - вступити в силу. На це звертала увагу і Державна митна служба України у листі від 16 січня 2004 року №11/2-09-299, в якому вказується про введення ліцензування з 1 січня 2005 року. Однак, Законом України № 2285-IV „Про Державний бюджет України на 2005 рік” термін дії статті 47 Митного кодексу 1991 року продовжений до 1 січня 2006 року [13].

Отже, ліцензування діяльності митних брокерів буде запроваджено лише з 1 січня 2006 року. Таким чином наказ Державної митної служби України від 22 липня 1997 року № 340 „Про затвердження положення про діяльність підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору” поки ще регламентує діяльність митних брокерів на території України, хоча в тексті наказу і відсутній термін „митний брокер”, а йдеться про підприємство, що здійснює декларування на підставі договору, виконує обов'язки і несе відповідальність у повному обсязі як власник (володілець), що самостійно переміщує товари чи інші предмети через митний кордон України.

Таким чином, положення даного наказу не відповідають нормам чинного Митного кодексу України, в якому фігурує поняття „митний брокер”, а не „підприємство, що здійснює декларування на підставі договору”, що, в свою чергу, вимагає термінового вирішення даного питання.

Можливо такі прогалини в митному законодавстві, що викликають неоднозначне тлумачення і, як наслідок породжують суперечливі ситуації під час виконання митними органами покладених на них обов'язків, будуть вирішені шляхом внесення змін та доповнень до чинного Митного кодексу України.

Сьогодні обговорюється проект Закону України „Про внесення змін та доповнень до Митного кодексу України” [25]. Загалом даний законопроект має комплексний характер і торкається багатьох сфер діяльності митних органів. Зокрема, в проекті передбачена зміна порядку здійснення діяльності митними брокерами, тому буде доречним обговорення доцільності та ефективності даних змін. Вже сьогодні даний законопроект викликає чимало дискусій, що пояснюється тим фактом, що інтереси суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, митних посередників та митних органів не співпадають, адже автором проекту є Державна митна служба України.

В законопроекті передбачено введення нового поняття „фахівець із декларування”. Таким фахівцем є особа, що перебуває у трудових відносинах із митним брокером і отримала кваліфікаційне посвідчення фахівця з декларування. Таке кваліфікаційне посвідчення видається фахівцеві з декларування після проходження обов'язкового курсу навчання у навчальних закладах митної служби. Необхідно зазначити, що спроби визначити статус нового суб'єкта у посередницьких відносинах в митній сфері („фахівця із декларування”) вже зустрічались раніше. Так, у проекті ліцензійних умов провадження діяльності митних брокерів та митних перевізників, що спільно розроблений Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва і Державною митною службою України визначено, що фахівець із декларування - це посадова особа (митний брокер), уповноважена митним органом на здійснення декларування товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон. Цікавим є той факт, що у проекті ліцензійних умов провадження діяльності митних брокерів та митних перевізників, що запропонований Дирекцією Асоціації митних брокерів України таке поняття відсутнє, а запропонований термін „агент з митного оформлення вантажів і товарів”, причому кваліфікаційні вимоги до цієї особи в даному проекті більш ліберальні, ніж у проекті Держмитслужби України.

Серед інших нормативно-правових актів крім Митного кодексу України, що регламентують діяльність підприємців з надання послуг із декларування товарів, транспортних засобів та митного перевезення передусім слід назвати Закон України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 року, з посиланням на норми статей 178 та 183 зазначеного Кодексу [18; 6]. Цей закон встановив норми прямої дії щодо визначення порядку ліцензування та видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню; встановлення державного контролю у сфері ліцензування та відповідальності суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Згідно з частиною третьою статті 3 цього Закону ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню [18].

Саме в статті 9 цього закону посередницька діяльність митного брокера та митного перевізника розглядається як така, що підлягає ліцензуванню. В даному законі не містяться ліцензійні умови, які передбачені безпосередньо для здійснення посередницької діяльності митних брокерів та митних перевізників, оскільки вони розробляються спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та затверджуються окремим наказом. Механізм ліцензування також деталізується постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження переліку органів ліцензування” № 1698 від 14 листопада 2000 року та постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності” № 756 від 4 липня 2001 року [30; 29].

На жаль Ліцензійні умови провадження митної брокерської діяльності ще не затверджені, а в пресі, на телебаченні, в Інтернеті можна знайти обговорення проектів ліцензійних умов, авторами яких є Державна митна служба України та Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, а також Асоціація митних брокерів України. При цьому слід відзначити стійку тенденцію, що спостерігається на даній стадії. Коли автором законопроекту виступає орган державної влади (Державна митна служба України), зміни, як правило, спрямовані на розширення повноважень митних органів при здійсненні митного контролю, а також посилення контролю за експортно-імпортними операціями суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Коли ж автором законопроекту є підприємці або їх об'єднання (Асоціація митних брокерів України, Асоціація міжнародних експедиторів України), зміни, передусім, спрямовані на лібералізацію відносин між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та митними органами.

Слід також акцентувати увагу на тому, що в обговорюваному законопроекті „Про внесення змін до Митного кодексу України” передбачається, що митний брокер (перевізник) будуть діяти на підставі свідоцтва (сьогодні - ліцензії), що видається Державною митною службою України [25]. Чи доцільна заміна ліцензії на свідоцтво? Очевидна мета таких змін, на нашу думку, полягає в наступному. Загальний порядок видачі ліцензій, зокрема на здійснення діяльності митного брокера й митного перевізника, встановлено Законом України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”. Заміна слова „ліцензія” словом „свідоцтво” (слушно нагадати, що такі саме зміни відбулися у митному законодавстві Російської Федерації), фактично припиняє дію Закону в частині ліцензування діяльності митних брокерів. Це, в свою чергу, дозволить Державній митній службі України розробити свій порядок (положення) видачі свідоцтв, відмінний від того, який діє зараз. На нашу думку, порядок видачі ліцензій на здійснення посередницької діяльності митного брокера та митного перевізника має визначатися відповідними Ліцензійними умовами, які затверджує Державна митна служба України за погодженням із Державним комітетом з питань регуляторної політики та підприємництва України, що позитивно вплине на діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до чинного Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” суб'єкт господарювання, який має намір проводити посередницьку діяльність митного брокера та отримати спеціальну ліцензію, особисто або через уповноважений ним орган чи особу, звертається до органу ліцензування. Безумовно, що норми цього закону не визначають ліцензійних умов провадження діяльності саме митного брокера. Такі умови повинні розроблятися та затверджуватися відповідно до даного закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють здійснення зовнішньоекономічної діяльності і митної справи (і не суперечити їм), та визначати кваліфікаційні, організаційні, технологічні й інші вимоги до даного виду господарської діяльності. Проаналізуємо положення проекту Ліцензійних умов провадження посередницької діяльності митного брокера, які визначають не тільки ліцензійні умови, але і закріплюють правовий статус митного брокера.

Для провадження посередницької діяльності митного брокера, митний брокер повинен мати у своєму штаті не менше двох фахівців з декларування. Фахівець з декларування повинен мати вищу або середню спеціальну освіту. Свідченням повноважень на декларування, наданих митним органом, у діяльності якого фахівець з декларування здійснює декларування товару є персональне кваліфікаційне посвідчення, видане йому як особі, уповноваженій на декларування в митних органах.

Керівник підприємства, що має намір стати митним брокером, повинен мати вищу освіту та досвід роботи не менше 3 років у галузі зовнішньоекономічної діяльності.

При порушенні обов'язків ліцензія може бути анульована. Підставою для анулювання ліцензії є акт про:

- встановлення факту неподання в установлений термін повідомлення про зміну даних зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії і акту про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії;

- встановлення факту передачі ліцензії іншій юридичній або фізичній особі для проведення господарської діяльності;

- невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов.

Підставою для анулювання ліцензії також може бути заява ліцензіата про анулювання ліцензії.

У разі скасування ліцензії встановлений збір за її видачу поверненню не підлягає. Повторна заява про видачу ліцензії може бути розглянута через один рік з дня винесення рішення про скасування ліцензії, за умови усунення причин, що стали причиною її скасування.

Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через десять днів з дня його прийняття. Це рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Крім того, ліцензія митного брокера може бути скасована митницею, якщо фахівець:

- неодноразово не виконував свої обов'язки;

- неодноразово порушував або не виконував вимоги законодавчих та інших нормативних актів;

- визнаний винним у підробленні документів, хабарництві, а також у випадках неодноразового вчинення правопорушень, передбачених Митним кодексом України та інших законодавчих актів;

- заподіяв істотні збитки особі, яку він представляє, в тому числі шляхом протиправного використання даних, що становлять комерційну таємницю або конфіденційну інформацію, за рішенням суду;

- у разі неотримання особою, уповноваженою на декларування, кваліфікаційного свідоцтва протягом трьох місяців з дня складання екзамену.

Технологічні вимоги до митного брокера, що закріплені у згаданому проекті ліцензійних умов визначають коло обов'язків митного брокера. Так митний брокер зобов'язаний:

- декларувати митному органу товари;

- забезпечувати сплату встановлених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів) з товарів, що ним декларуються;

- згідно з вимогами законодавства безкоштовно декларувати товари, що надходять в Україну як гуманітарна допомога;

- перевіряти дійсність документів, необхідних для здійснення митного оформлення;

- за погодженням з митним органом здійснювати ідентифікаційний огляд, якщо товаросупровідні документи не представляють повних відомостей, необхідних для декларування товарів;

- пред'являти митному органу товари й транспортні засоби, що декларуються;

- подавати митному органу документи, що містять відомості, потрібні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів;

- на вимогу митного органу бути присутнім при митному оформленні товарів і транспортних засобів та сприяти посадовим особам митного органу під час митного оформлення цих товарів і транспортних засобів;

- на вимогу митного органу здійснювати навантаження, вивантаження, перевантаження, визначення кількості товарів, відновлення пошкодженої упаковки, відкриття упаковки, пакування чи перепакування товарів, що підлягають митному оформленню, а також відкриття приміщень та інших місць, де зберігаються ці товари;

- інформувати митні органи про пошкодження тари й упаковки, невідповідність товарів їх відомостям, зазначеним у транспортних, комерційних та інших документах, необхідних для здійснення митного оформлення цих товарів;

- сприяти в разі потреби проведенню ветеринарного, фітосанітарного та інших видів державного контролю, якому підлягають задекларовані товари й транспортні засоби;

- дотримуватись умов і обмежень щодо розпорядження товарами й транспортними засобами, якщо митне оформлення не завершено;

- подавати для ознайомлення суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності на їх вимогу ліцензію на провадження діяльності;

- вести реєстр договорів, укладених з особами, яких він представляє та яким надає послуги, та подавати ці договори митному органу на його вимогу.

Також митний брокер для забезпечення своєї діяльності повинен мати електронно-обчислювальну, копіювальну техніку й відповідне програмне забезпечення, які гарантують забезпечення сумісності програмних продуктів і засобів автоматичної обробки інформації, використовуваних цим митним брокером, з програмними продуктами та засобами автоматичної обробки інформації, що використовуються митними органами України.

Проектом ліцензійних умов передбачений також обов'язок митних брокерів застрахувати власну діяльність на суму не менш як 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та мати у власності, або на праві повного господарського відання майно, що може бути віднесене до першої та другої груп основних фондів згідно із Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств”. Порівняно із митним законодавством Російської Федерації, за яким сума страхування діяльності митного брокера не повинна бути менша ніж 20 млн. рублів (Ст. 140 ТК РФ) та розробленим механізмом забезпечення виконання зобов'язань митними брокерами гарантіями банку (брокерське підприємство забезпечує свою роботу фінансовою гарантією 1,5 млн. євро), вимоги українського законодавства з даних питань виглядають надто ліберальними. Як наслідок такого стану речей можливе збільшення кількості підприємств, що займаються митною брокерською діяльністю та зниження їх рівня професійної кваліфікації.

Сьогодні зберігає чинність наказ Держмитслужби України від 22 липня 1997 року № 340, який регламентує механізм легалізації діяльності митних брокерів, оскільки згаданий вище проект ліцензійних умов ще не прийнятий. При цьому, Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва було прийнято рішення, яким Державній митній службі України запропоновано скасувати зазначений наказ.

У свою чергу Держмитслужбою України зазначене рішення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 року № 1310 „Про порядок оскарження центральними органами виконавчої влади, головами місцевих державних адміністрацій рішень Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва” було оскаржено до Урядового комітету економічного розвитку. Відповідно до п. 3 цього рішення дія рішення Держпідприємництва призупинена з дня надходження до Урядового комітету скарги до прийняття нею рішення про відмову в задоволенні скарги, а в разі задоволення - до скасування рішення Держпідприємництва.

На даний час Держпідприємництво, на виконання доручення Кабінету Міністрів України, підготувало на засідання Урядового комітету додаткові матеріали, які зможуть обґрунтувати доцільність скасування зазначеного наказу Державної митної служби України.

Доречним при дослідженні правового статусу митного брокера буде проведення порівняльного аналізу чинного та перспективного законодавства, що визначатиме його правове положення в Україні.

Підприємство, що здійснює декларування на підставі договору, відповідно до чинного на сьогодні наказу Держмитслужби України від 22 липня 1997 року № 340, має право від свого імені за рахунок і за дорученням власника (володільця) вантажу самостійно здійснювати наступні операції в галузі митної справи:

- декларувати товари, транспортні засоби та інші предмети;

- подавати митному органу України документи, необхідні для митного оформлення;

- пред'являти митниці товари, транспортні засоби та інші предмети, що декларуються;

- забезпечувати сплату митних платежів, установлених для товарів, транспортних засобів та інших предметів, що декларуються;

- виконувати в межах своєї компетенції інші дії, необхідні для митного оформлення та митного контролю товарів і транспортних засобів, що декларуються;

- оскаржувати у визначеному порядку рішення митних органів України.

Зазначене підприємство крім того зобов'язане:

- на вимогу митного органу України бути присутнім при митному оформленні товарів і транспортних засобів та сприяти працівникам митниці під час митного оформлення вантажів;

- здійснювати на вимогу митниці визначення кількості, завантаження, розвантаження, перевантаження товарів, виправлення пошкодженої упаковки, відкриття упаковки, пакування чи перепакування товарів, що підлягають митному оформленню, а також відкриття приміщень та інших місць, де можуть знаходитися зазначені товари.

Особа, уповноважена на декларування, також повинна правильно нараховувати та сплачувати всі податки та збори, встановлені для задекларованих товарів, якщо це передбачено угодою підприємства, що здійснює декларування на підставі договору, з власником (володільцем) вантажу, а також здійснювати у формах, які не суперечать чинному законодавству України, контроль за своєчасною і повною сплатою митних платежів власником (володільцем) вантажу.

До обов'язків такого підприємства входить сприяння, а при необхідності проведення ветеринарного, фітосанітарного та інших видів державного контролю, якому підлягають задекларовані товари, транспортні засоби та інші предмети. Крім того, зазначена особа, повинна дотримуватись умов та обмежень щодо використання товарів, транспортних засобів та інших предметів, розпорядження ними, якщо митне оформлення не завершено, негайно інформувати митні органи про пошкодження тари й упаковки, невідповідність товарів їх відомостям у транспортних, комерційних та інших документах, які мають відношення до митної справи.

Окрім зазначених обов'язків підприємство повинно забезпечувати відповідність використовуваних ним засобів автоматичного оброблення інформації та програмних продуктів засобам автоматичного оброблення інформації та програмним продуктам, що використовуються митними органами України.

Зазначений наказ Держмитслужби України закріплює й ті обов'язки особи, уповноваженої на декларування, що безпосередньо не розкривають зміст доручення, мають не технологічний, а скоріше організаційно-технічний характер. Серед таких обов'язків слід виділити:

- подання для ознайомлення суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, на їх вимогу, свідоцтва про визнання підприємства декларантом, Положення про діяльність підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору, та інформації про умови угоди між підприємством, що здійснює декларування на підставі договору, та власником (володільцем) вантажу;

- ведення реєстру укладених договорів із власниками (володільцями) вантажів та представлення митниці, на її вимогу, угоди між підприємством, що здійснює декларування на підставі договору та власниками (володільцями) вантажів;

- перевірка повноважень власника (володільця) щодо приналежності йому товарів, транспортних засобів та інших предметів;

- надання консультацій власникам (володільцям) вантажів щодо вимог митного законодавства України.