Ландшафтний фітодизайн

Гірка - найбільш поширений тип рокарію, проте й найбільш скомпроментований. Багато фахівців їх вважають ознакою вульгарного смаку. Проте все це залежить від власне архітектору цього рокарію. Досить цікавим типом гірки є альпійска гірка, що переважно характеризується асортиментом рослин, характерних для каменистих осипів, скель, високогірних лук. Особливої уваги заслуговують компактні та елегантні форми. Більшість з них мають ефектне листя та яскраве квітування та є дуже вишуканими. Цшкавими є види тирличу, дзвоники Портеншлагу, осока Бергрена (Carex berggrenii Petrie), види сон-трави (Pulsatilla vernalis L., P. vulgaris L.), едраянтус сербський, білотка альпійська (Leontopodium alpinum Cass.), очиток тополелистий (Hylotelephium populifolium (Pall.) H. Ohba), о. скальний (H. cauticola (Praeger) H. Ohba), глобулярія серцелиста, кулівниця (Globularia cordifolia L.), вудсія багаторядникова, вульфенія каринтська (Wulfenia carintiaca Jacq.). Важливими є подушковидні та коврові рослини. Деревних рослин висаджують мало, переважно сланких та карликових.

Ландшафтна камениста гірка повинна імітувати гірські умови з типовими для них угрупованнями рослин. Рослини вибирають у відповідності до її габаритів. Вони повинні лише бути схожими на гірські. Добре виглядають компактні хвойні рослини (Abies balsamea (L.) Mill ?Nana?, Tsuga cfnadensis (L.) ?Carriere?, Chamaecyparis pisifera ?Squarrosa?). Небажаними є великоквіткові, крупномірні та агресивні та швидкорослі види. Гарно виглядають в композиції ефемероїди, які висаджують на великій гірці групами, на малій - пучками. Допустимими є лобелії, мезембреантенуми.

Для тіньової гірки - папороті, морохники, горянки, барвінки, копитні, яснотки. Серед асортименту ландшафтних каменистих гірок можуть бути вероніка колосиста, гейхера зрошена (Heuchera pulchella Woot.& Standl.), полин Шмідта, тирлич гібридний (Gentiana x hybrida hort.), молінія блакитна (Molinia caerulea (L.) Moench.), очиток еверса (Sedum ewersii Ledeb.), види орликів, дзвоники збірні, сон-трава розкрита (Pulsatilla patens (L.) Mill.), с. альпійська (P. alpina (L.) Delarbre), с. лучна (P. pratensis (L.) Mill.), бадан Штрахея (Bergenia stracheui (Hook. f. & Thomson) Engl.), денштедpія волосиста (Dennstaedria hirsuta (Sw.) Mett. ex Miq.), черевички плямисті (Cypripedium guttatum Sw.), очиток видний (Hylotelephium spectabile (Bereau) H. Ohba).

Пагорб, це композиція, до асортименту рослин якої входять в першу чергу ефектні деревні рослини: каликові сосни, ялівці, ялини, тсуги, барбарис Тунбергів, стефанандру Танаки, хеномелес японський, мигдаль степовий (Prunus tenella Batsch.), магонія падуболиста, види кизильнику. Як фон та для закріплення схилу використовують барвінки, живучки, ясколки, яснотки. Використовують також стійкі багаторічники - хости, лілійники, півники та сезонні рослини - цибулинні, однорічні та багаторічні квіти. Іноді використовуються кімнатні рослини - фуксії, бегонії тощо. Родзинкою цієї композиції можуть бути: язичник Пржевальського, первоцвіт дрібнозубчастий (Primula denticulata Sm.), п. звичайний (P. vulgaris L.), айстра альпійська (Aster alpinus L.), астильба простолиста (Astilbe simplicifolia Makino).

До складу рослин, що є наповненням композицій лощина та яр входять переважно тіньовитривалі та досить компактні в той же час види, та види схилів і скель. Основа композиції - лісові квіти та папороті. важливими є тіньові ґрунтопокривні рослини. Детально більшість із них описані в розділі про тіньові сади.

Основою ландшафтних рокаріїв є об'ємні та коврові рослини. Важливими є ґрунтопокривні та компактні деревні види. Серед хвойних домінують сортові туї, ялівці, сосни, кипарисовики. Перевага віддається сортам з щільною кроною, або тим, що витримують формуючу стрижку. Фктивно використовуються листяні чагарники - рододендрони, гортензії, барбариси, магонії, мигдалі.

Ґрунтопокривні рослини, що створюють кочки, висаджуються на скелях, ті, що розростаються великими коврами, - розміщуються біля каміння та на фоні щебеню. Органічними тут є хости, лілійники, вузьколисті півники, роджерсії, антерікуми, клопогони. Проте їх квітування не повинне бути занадто яскравим, щоб не відволікати від обрисів композиції. Велику роль відіграють як весняні (Crocus tommasinianus (L.) Herb., C. banaticus Heuff., C. reticulatus Stev. ex Adams., C. vernus (L.) Hill., C. ligusticus M.G. Mariotti, C. sieberi J. Gay., C. chrysanthus (L.) Herb., C. flavus (L.) Weston, Chionodoxa lochiae Meikle, Ch. lucidae Boiss., Ch. sardensis Whittall ex Barr & Sugden, Ch. siehei Stapf, Galanthus elwesii Hook. f., G. nivalis L., G. plicathus M. Bieb., L. vernum L.) так і осінні ефемероїди (Sternbergia colchicifolia Waldst. et Kit., Colchicum ancyrense B. L. Burtt, C. autumnale L.).

Асортимент рослин, що зростають у рокарії скеля повинен характеризуватися значною стійкістю до дефіциту вологи та до майже повної відсутності ґрунту. В скелях ґрунтопокривні рослини утворюють звисаючі «бороди». Звично використовуються мильнянка базиликова (Saponaria ocymoides L.), види полину, цимбалярія постінна, види дзвоників (Campanula cochlearifolia Lam.), голокучник Роберта (Gymnocarpium robertianum (Hoffm.) Newman). Ефектними є щільні кочки, розетки та пучки левізій, армерій, крупок (Draba aizoides L.), молодил, очитків (Sedum lydium Boiss.), рясту жовтого (Pseudofumaria lutea L. Borkh.), родіол (Rhodiola pachyclados (Aitch. & Hemsl) H. Ohba, R. rosea L.).

Асортимент рослин, що зростають в щебневих садах та прибережних галечниках повинен вирізнятися здатністю жити в обмежених умовах та характеризуватися неагресивністю. Головними в цих садах є вічнозелені рослини - коврові види та декоративні трави. Серед деревних рослин домінують сланкі види, переважно ялівці. Із листяних рослин - вишня Бессея, мигдаль степовий. Для прибережних галечників краще використовувати мертензії (Mertensia virginica Link.), сланкі ялівці та викривлені, майже розпластані сосни. В щебеневому саду використовують більш низькі, а в прибережному галечнику - більш високі види. В обох типах альпінаріїв використовують види чебрецю (Serpyllum lanuginosum (Mill.) Foure.), мокрець розпростертий (Sagina procumbens L.), кермек татарський (Goniolimon tataricum (L.) Boiss.). Серед злаків цікавими є колосняк піщаний (Leymus arenarius (L.) Hechst.), к. гіллястий (L. ramosus (Trin.) Tzvel.), бутелуа граціозна (Bouteloua gracilis (Willd. ex Hunth) Lag ex Griffiths), келерія сиза (Koeleria glauca (Sprader) DC.), костриця різнолиста (Festuca heterophylla Lam.), к. аметистова (F. amethystina L.), к. несправжньодалматська (F. pseudodalmatica Krajina).

Водні кам'янисті сади є прикладом водних садів, що формуються в межах рокарію, і асортимент рослин в них той же, що й в водних садах. Детально він розгладається в окремому розділі. Наприклад, для рослин гірського струмка характерні осока мохолюбна (Carex muskingumensis Schwein.), гірчак споріднений (Persicaria affinis Wall. ex Meisn.), кортуза алтайська (Cortusa altaica Losinsk.). Для рокарію з водоспадом характерні види ломикаменів, кочедижників, лучний чай монетолистий. Для болітця характерні симплокарпус (Symplocarpus fortidus Salisb.), аризема (Arisaema franchetianum Engl.), півники, сизирінгій (Sisyrinchium angustifolium Mill.), орхідні (Epipactis palustris (L.) Crantz ).

Терасовані рокарії характеризуються значним різноманіттям рослинного покриву залежно від його різновиду, тому детальніше розглянемо їх. Тераса може бути субстатом для зростання найрізноманітніших видів рослин, в залежності від обраної стилістики, таких як туя західна (Thuja occidenthalis ?Tiny Tim?), ялівець звичайний (Juniperus communis ?Depressa?, ?Repanda?), очитки (Sedum spurium ?Voodoo?). Терасований схил як головні елементи має ґрунтопокривні багаторічники та хвойні. Колоновидні форми хвойних (Juniperus scopulorum ?Blue Arrow?) - створюють висоти, кулясті (Thuja occidentalis ?Danica?) - надають об'єму, сланкі (Juniperus conferta ?Blue Pacific?) - підкреслюють горизонтальні площини, ґрунтопокривні (Juniperus horizontalis ?Wiltonii?) - заповнюють площини терас та спускаються з них ефектними язиками. Використовують кореневищні багаторічники, такі як хости, лілійники, півники, гейхери, медунки, перстачі (Potentilla eriocarpa Wall. ex Lehm.). Рослини каскаду повинні підкреслювати терасовану форму композиції. В «сухому каскаді» (без водойм) домінують ґрунтопокривні рослини, що стікфють з терас, такі як ясколка Біберштейна, очиток лідійський, антенарія альпійська (Antenaria alpina (L.) Gaerth.). У «водному» каскаді» (з водоймою) домінують хвойні та коврові рослини. Особливо цінуються ті види, що підкреслюють форму східців, - з розпластаною та ярусно-горизонтальною формою крони та ті, що формують висоту та об'єм. Перші висаджуються ближче до центру терас, другі - зкраю. В тіньових композиціях гарно виглядають гірські лісові види та тіньовитривалі чагарники (кизильник горизонтальний, мікробіота, ялівці). Для композиції розвали використовуютьяся будь-які рослини, що здатні утворювати зарості, що нагадують природні. Хвойні використовують помірно, зате використовуються активно папороті та декоративні трави, які є звично поселенцями зруйнованих будівель, наприклад ряст благородний (Corydalis nobilis (L.) Pers.).

Для композицій в стилістиці гірських лук характерні будь-які види, що зростають на природних альпійських луках. Головне, щоб вони були компактні, изькі, елегантні, вишукані та стійкі. Використовують армерії, тирличі, глобулярії, білотки, вероніки, чебреці, мінуарції, купальниці (Trollius pumilus D. Don). Із трав - карликові костриці, осоки, райграс французський (Arrenatherum elatiuf ssp. bulbosum). Для субальпійських лук властиві рослини схожі на види гірсько-лучних угруповань. Неможливим є використання великоквіткових багаторічників. Обов'язковими є декоративні трави, як низькі, так і високі, як компактні, щільнокущові, так і кореневищні. Особливе місце займають ґрунтопокривні рослини. Справжньою прикрасою композиції є види рябчику (Fritillaria tubiformis Gren & Godr., F. sewerzowii Regel.), віхалка лілійноквіткова (Anthericum liliago L.), анемона нарцисоквіткова (Anemone narcissiflora L.), миколайчики альпійські (Eryngium alpinum L.), родіола лінійнолиста (Rhodiola linearifolia Boriss.), скабіоза кавказська, айстра альпійська, жовтець льодовиковий (Ranunculus glacialis L.), первоцвіт високий (Primula elatior Hill.).

Рокарії-міксбордери - це в першу чергу міксбордери і асортимент рослин повинен відрізнятися в першу чергу декоративністю.

Для рокарію-полісаднику підходять будь-які низькорослі рослини, такі як котячі лапки, ломикамені, молодила, мшанки, очитки, смілки (Silеne suecica (Lodd.) Greuter & Burdet). Актуальними є також декоративні трави, що утворюють ворсяні дернини та ажурні фонтани.

Більшість рослин, що можуть входити до композиції гірський ліс, є рослинами тіньовиками та напівтіньовиками.Тут можуть зростати низькорослі хвойні - форми тису ягідного, кипарисовику горохоплідного, тсуги канадської. важливим елементом є лісові квіти - купени, черевички (Cypripedium macranthos Sw.), смілацини (Disporum smilacinum A. Gray), трициртіси, вороняче око великоквіткове (Trillium grandiflorum (michx.) Salisb.), види кандику (Erythronium hensersonii S. Wats., E. dens-canis L.), печіночниці, гіломекон японський (Hylomecon japonicum Thunb.). Значну роль в цьому випадку відіграють рододендрони.

Рокарій гірська долина характеризується великим різноманіттям створених людиною умов і в відповідності до них підбираються також і рослини. Не використовують тут лише традиційні квіткові рослини із елементів стандартного квіткового оформлення.

В японських садах асортимент рослин, як бажане, повинен відповідати видовому складу рослин цього регіону, або належати до аналогічних форм. Враховуються навіть види мохів та лишайників, які потрапляють сюди разом з камінням.

Рокарії в наш час є одним із найпопулярніших елементів озеленення, проте слід пам'ятати, що в посушливих умовах степової зони України для їх повноцінного існування необхідним є створення автоматизованої системи поливу, бажано крапельного а іноді й туманоутворюючих пристосувань. Іншим варіантом є підбір переважно місцевих степових видів, стійких до сухості, таких як мигдаль степовий, брандушка різноколірна, тюльпан шренка, види степових крокусів, півників низьких, видів сон-трави, видів ковили (Stipa capillata L., S. pulcherrima K. Koch., S. pennata L., S. lessingiana Trin. et Rupr.), рябчиків, волошки (Centaurea margaritacea Ten., C. margarita-alba Klokov., C. taliewii Kleopov), півонії тонколистої (Paeonia tenuifolia L.), астрагалів (Astragalus dasyanthus Pall., A. cretophilus Klokov, A. borystenicus Klokov) тощо.

РОЗДІЛ 16. ВОДНІ САДИ

Вода, як і зелені насаждення, - одна із найбільш важливих умов приміського відпочинку населення, тим більше в семиарідній зоні України. Тому слід використовувати найменшу можливість для створення водойми, враховуючи всі водні ресурси - струмки, протоки, заболочені території тощо. Проте слід пам'ятати, що більшість водойм в степовій зоні характеризуються дещо більш високим рівнем вмісту водорозсинних сполук в воді, в першу чегу гідрокарбонатів, а потім вже сульфатів та карбонатів натрію, калію. Це значно підлужує воду, тому будуть існувати певні обмеження для певних видів рослин, або будуть існувати можливі додаткові витрати, повязані з нейтралізаці\ю діїї цих спорлук. У загальній композиції парку чи присадибної ділянки водойма має вирішальне значення, і майже завжди всі композиційні вузли парку розміщуються по берегах водойм.

Гідротехнічні споруди - плотини, дамби, водоспуски, шлюзи - при штучному облаштуванні водойми повинні бути пов'язаними з навколишнім ландшафтом, вливатися в загальну композицію парку, де вони будуть частиною ландшафту, а не просто гідротехнічними спорудами. При осушенні заболочених територій можна створити цікаву систему проток та каналів.

Рель'єф території значно визначає облаштування водойм. В ярах та балках можна влаштувати каскадні ставки. Прикладом подібних рішень є ставки, що створені на території Криворізького ботанічного саду Національної академії наук та в дендропарці «Софіївка». Велика різниця в відмітках рель'єфу окремих частин парку дозволяє влаштовувати водойми на різних рівнях з системою водоспадів, що використовують водоскиди, які перекидають воду з одного ставу в інший. При цьому моде бути використаний закон сполучених судин (відомий як закон Бернулі). Якщо з верхньої водойми частину водоскиду спрямувати до нижньої в спеціально звуженій трубі, а потім розмістивши кінець труби вертикально посеред водойми на кам'яній, або бетонній платформі, то можна отримати фонтан з достатньо високим рівнем струменю води. Плаский рель'єф території дозволяє влаштовувати великі водойми з широкими просторами водного плеса. В улаштуванні водойм велике значення мають їх контури. Прості контури в зоровому плані дещо скорочують площу водойми, проте створюють враження великих водних просторів, особливо якщо берег попередньо зроблений низьким. Розрізані контури берегів водойми та острови розчленовують великі простори води, створюють різні умови обзору та зорово збільшують водяну поверхню. Оглядоіві майданчики та підходи до водойм бажано робити по повздовжним вісям водойм, що відкривають найбільш глибокі краєвиди.

При обробці берегів зеленими насадженнями, поперед всього, враховується рель'єф. При пласкому рель'єфі, коли немає різкої межі між берегами та водою, краще використовувати низькі насадження - трав'янисті, чагарники, а лісові масиви, як було сказано впопередньому технічному розділі, трохи віддаляють від урізу води. Це створюєще більш спокійний та відкритий ландшафт. Для отримання враження темної, похмурої води насадження потрібно придвинути до берегу, краще до зривистого.

Водоспад - це гідротехнічна споруда, що являє собою потік, що зпадає з висоти іноді в декілка метрів. Для більшого естетичного ефекту умовою форми водоспаду є білша ширина по відношенню до висоти падіння води.. Водоспади влаштовують звісно на перепадах рель'єфу. Водоспад є фокусним домінуючим елементом композиції. Водоспад повинен бути природнім та добре влаштованим в пейзаж. Створюється водоспад також з стійкими загатам з каміння, дамбами. Береги та русло водоспаду оформлються каменем або валуном, деревними та трав'янистими рослинами, з природньо підведеними доріжками. Водоспад облаштовують малими архітектурними формами з використанням добротних оброблених матеріалів - граніту, мармуру, плитняку, туфу різного забарвлення. Розмірами та формою струй можна керувати за допомогою водостоків. Так, наприклад, потужний потік отримується, якщо пропускати великі обсяги води через вузькі стоки. При обмеженій подачі води її пускають по поверхні масивної кам'яної брили. Тонке зеркальне плесо отримується в тому випадку, якщо широкий рівний водостік обмежений з боків бордюрами, що спрямовують потік води. В місці падіння водоспаду можна впаштувати невелике озеро, об поверхню якого разбивається маса води, що падає, за умови відведення водиобмежуються уламками скель, в яких зникає потік. Під водоспадом можна влаштувати таємний грот.

Каскади, як було попередньо зазначено, утворюються невеликими перепадами висот (0,5-0,8 м) на шляху потоку води, що несеться по гірському руслу. Каскади можна створювати за допомогою штучних резервуарів, проте такі каскади сильно програють в порівнянні з природнімии перекатами з брил, які вкладаються на дно струмка. Між виступами верхні площадки каскаду можуть мати горизонтальне чи нахилене положення, що зменшує чи збільшує швидкість руху води. Паралельно з каскадом можливе влаштування східців з площадками обзору, на яких встановлюють декоративну скульптуру, квіткові модулі з гарноквітуючими рослинами. Каскад гарно поєднується з іншими водними пристроями - фонтанами, фонтанчиками, водометами тощо.

Пороги влаштовуються нагромадженням у руслі водостоку великого каміння на шляху основного потоку води, що розбивається об перепону, з шумом та піною обходячи її, рухається надалі за руслом.

Канали - це відкриті штучні водоводи, що слугують певній спортивній меті або є поєднанням водойм за найкоротшими відстанями. Призначення каналів визначає їх чітку геометричну форму, яка збагачує пейзаж лінійною перспективою. Глибина каналів - 2-4 м, а ширина залежить від встановлених правилами доріжок для змагань в водних видах спорту. Ширину водопровідних каналів встановлюють з розрахунку об'єму води, що рухається за одиницю часу. Береги каналів закріплюють сваями (банкетні ряди), відкоси закріплюють дерном, на всьому протязі влаштовують набережну з обладнанням для глядачів оглядових точок. Популярними є з'єднання берегів каналів декоративними дуговидними містками.

Струмки або протоки - це відкриті штучні водоводи, що слугують з'єднуючим ланцюгом між водоймами, що слугують для прогулянок лодками та водяними велосипедами. Струмок - це не дуже широкий потік води, що має звивисте русло, та наближений до природних аналогів. Перед початком проектування бажано обрати тип течії у відповідності до умов, що створені. На рівній горизонтальній поверхні звично влаштовують потік рівнинного типу, що має дуже звивисте русло, яке пробивається через вологолюбну рослинність. На ділянці з нахилом закладають гірський струмок з каменистим ложем, який спадає каскадом з невеликих уступів та переривається тихими заплавами. Зміна нахилів на шляху руху струмка є дуже эфективним шляхом наближення до природних аналогів, при цьому слід пам'ятати що, чим крутіше нахил, тим вужче русло та навпаки.

Протоки різні за шириною залежно від поворотів, відгалуджень у вигляді рукавів, заплав, островів та порогів. Дно та частина берега, що затоплюються повинні мати природний чи штучний водонепроникний прошарок з піщано-гравійним баластом. Береги проток в силу слабкої течії води кріплять в частині, що затоплюється камяною кладкою або розсипом, в тій, що не затоплюється - «трав'яною одежою», низькими чагарниками та багаторічними трав'янистими рослинами. В зв'язку з цим вони є улюбленим місцем для птахів.

Канави - це малі штучні відкриті водоводи, які слугують для тимчасового чи постійного скидання води. Вони можуть слугувати декоративним елементом при вдповідному оформленні стінок. Для оформленния використовують плитняк, бутовий камінь, кирпич, дерев'яна оброблена антисептиками решітка, плетені конструкції. По відкосам розміщують трав'янисті багаторічники.

Протипожежні водойми - це технічні споруди, що використовуються в умовах посушливого та жаркого клімату, та слугують для зрошення рослин та створення комфортних умов для відпочинку відвідувачів садово-паркового об'єкту. До водойм цього типу належать арики з разбризкуючими спорудами та водні занавіси пристрої з чисельними фонтанними струменям та підсвіткою їх в вечірній час.

Фонтани - штучні пристрої для вибивання струменів води з спеціального отвору, з тим, щоб вони лилися та падали з різної висоти, нахилом, взаєморозміщенням та шляхами розбризкування.

Струмінь, стовп води, потоки або окремі краплі падаючої води створюють чисельну кількість варіантів фонтанів. Максимальна висота струменю води не повинна перевищувати половини диаметру чаші фонтану, так як при більшій висоті струменю води та сильному вітрі вода потрапляє на навколишній майданчик, що заважає відвідуванню фонтану. (Якщо діаметр чаші 10 м, то висота струменю - 4-5 м.) Витрати води в фонтанах садово-паркового об'єкту не повинен перевищувати 50-60 л/с. Фонтани можуть забеспечуватися водою із міської водомережі або із місцевого джерела водопостачання за допомогою насосу, а іноді - з водойми, де влаштований фонтан, за допомогою насосу. Для звільнення чаші фонтану від води на зимовий період його дно виконують з нахилом не менш 5 % до місця випуску. Фонтани з потужними струменями води та великою чашею встановлюють на великих алеях та вісях композиції та центральних алеях садово-паркового об'єкту як центрах композиції. Для оформлення фонтанів використовують кольоровий асфальт та бетон, керамічну плитку, чеканку. В ряді випадків біля паркових будівель розміщують пристінні фонтанчики з некількома водосбірними чашами. Різновидність фонтанів - фонтани без водозбірных чаш, коли вода використовується в вигляді завіс чи тонкої плівки. Конструкції таких фонтанів складаються з металічної пластини з трубою, по якій піднімається вода. Вода слабо фонтанує над поверхнею плити чи пластини, покриваючи ї тонкою плінкою та стікаючи по периметру, утворюючи водну завісу зі стоком водив добре дренований шар гальки. Іноді фонтани створюються, як бкло згадано, за рахунок перепаду висот або рівнів води між сусідніми водоймами. Вода із вищерозміщеної водойми подається по спеціальному водоводу до поверхні води нижчерозміщеної та за рахунок перепаду висот створюється додатковий тиск та струмінь фонтану.

Ставок - це обмежений водний простір, населений специфічною рослинністю та іншою біотою. Саме це відрізняє став від басейну. Існує кілька типів ставків:

- геометричні, яким надається правильна геометрична форма - округла, прямокутна, трапецієвидна тощо. Такі ставки по краю обгаптовуються плитняком із штучного або природного каменю. З точки зору сумісності їх бажано разміщувати біля будівель та майданчиків, що підкреслює їх прямі лінії;

- припідняті, як різновидність геометричних ставків. Їх розміщення над рівнем ґрунту дозволяє не рити котловину, вивозити ґрунт, полегшує догляд за ними;

- природні, які копіюють водойми в природі. Мають плавні обриси довільної форми, які по контуру звично засажуються специфічною болотною рослинністю, мають пологий спуск під воду, вистланий галечником або булижниками. Такі ставки розміщують в глибині саду, на межі газону.

Оптимальні розміри в ході закладання ставу, за яких є можливим цвітіння води, тобто її позеленіння внаслідок розмноження водоростей, складає не менше 3,5 м² для водної поверхні та не менше 0,5-0,7 метрів завглибшки. Для меньших водойм необхідно придбати пристрої для чищення води, найбільш ефективними серед яких є фільтри на основі ультрафіолетових ламп. Ефективним вирішенням проблеми є висадка рослин з плаваючим листям, яке закриває поверхню води (глечитки, латаття), а також рослин оксигенаторів, що збагачують воду киснем. Дія останніх заснована на конкуренції з водоростями за мінеральні солі та вуглекислий газ, розчинений в воді. Проте напровесні, коли ще відсутня водна рослинність, використовують альгіциди, які вибірково знищують водорості (на крайній випадок, що повязано з їх токсичністю).

Загати. Конструкції загат частіш за все є дворядними плетеними стінками з проміжками заповненими між ними трамбованою глиною, камінням або фашинами. Для цього фашини товщиною 20-30 см вкладають в 2-3 ряди та прикріплюють до дна яру вербовими кілками, що з часом вкорінюються та прростають. Камяні стінки сухого мощення та на розчині використовують тільки тоді, коли необхідна велика висота загати. Фундаменти таких стін заглиблюють в дно яру. За необхідності стінки можна влаштовувати з 3 рядів свай, забитих в шаховому порядку, та заповненим проміжком між ними.

Болота - утворюють перехідну зону між власне ставком та газоном або луками. Використовується для посилення природності композиції.

Флора водойм. Оформлення водойм за допомогою рослин може проводитись різними шляхами. Якщо дно водойми було ізольоване за допомогою плівок та має спеціально передбачені тераси, то рослини розміщуються переважно в спеціальних контейнерах з ґрунтовим чи мулистим субстратом. У випадку, якщо поверх гідроізолюючих бентонітових матів був насипаний ґрунтовий субстрат, то висаджуються в нього переважно рослини з невеликою кореневою системою або розміщуються плаваючі види. Якщо ж дно водойми є пртироднім, або заізольоване потужним шаром глинозему, то висаджуються будь які рослини, що характеризуються декоративністю. Все набагато простіше з оформленням берегів водойм. головним тут є те, щоб рослини не мали надто агресивну кореневу систему та не пошкоджували гідроізоляцію з зовнішнього боку. В водоймах з природним дном можна висаджувати навіть великі рослини з потужною кореневою системою.

Усі рослини природних водойм розподіляються за призначеннчм та життєвими формами на наступні групи:

- ті, що вкорінені в ґрунтовому субстраті на різних глибинах, та листя мають на поверхні. Прикладом їх є різні види, гібриди та сорти латаття (Nymphaea). У вітчизняних водоймах найчастіше зустрічаються латаття біле (Nymphaea alba L.) та латаття сніжно-біле (Nymphaea candida L.). Проте в останній час активно використовують гібридні види та сорти - Nymphaea x hybrida, що мають різні розміри. На великих глибинах висаджують наступні сорти: ?Charles de Meurville?, ?Escarboucle?, ?Gladstoneana?, ?Marliacea Carnea?, ?Richardsonii?. На менших глибинах висаджують: ?Arc-en-ciel?, ?Gloire de Temple-sur-Lot?, ?Lames Brydon?, ?Marliacea Albida?, ?Marliacea Chromatella?, ? Rose Arey?. На найбільш мілких місцезростаннях висаджють карликові сорти: ?Graziella?, ?Hermine?, ?Pygmaea Alba?, ?Pygmaea Helvola?, ?William Falconer?, ?Pygmaea Rubra?, ? Pygmaea Rubis?. На великих глибинах також висаджують глечики жовті (Nuphar lutea (L.) Sm.) та американські (N. advena (Aiton) W. T. Aiton). Серед інших глибинних рослин цікавими з позиції декративності є апоногетон двоколосковий (Aponogeton distachyos L. f.), плавун щитолистий (Nymphoides peltata (S. G. Gmel.) Kuntze) та оронтіум водяний (Orontium aquaticum L.);

- рослини, що плавають та занурені в воду. Цікавими є наступні види: водокарас звичайний (Hydrocharis morsus-ranae L.), тілоріз звичайний (Stratiotes aloides L.), водяний горіх (Trapa natans L.), водяний гіацинт (Eichhornia crassipes (Mart.) Solms), пухирчатка звичайна (Urticularia vulgaris L.), уруть різностороння (Myrisophyllum aquaticum (Vell.)Verds.), пісція (Pistia stratiotes L.), лагаросифон великий (Lagarosiphon major Ridl. Moss. ex Wager), турча болотна (Hottonia palustris L.), жовтець водяний (Ranunculus aquatilis L.). Окремо слід відмітити водяні плавючі папороті: азолла (Azolla filiculoides Lam.), сальвінія (Salvinia natans (L.) All.), марсілея чотирилиста (Marsilea quadrifolia L.), пілюльниця куленосна (Pilularia globulifera L.). Для достатньо великих водойм можна використовувати і інші плаваючі види: кушир занурений (Ceratophullum demersum L.), к. підводний (C. submersum L.), водяний лактук (Pistia stratiotes L.), елодею канадську (Elodea canadensis Michx.), ряску тридольну (Lemna trisulca L.), р. горбату (L. gibba L.), р. маленьку (L. minor L.), спіроделу багатокореневу (Spirodella (L.) Schleid.), вольфію безкореневу (Wolffia arrhiza (L.) Horkel ex Wimmer), рдесник кучерявий (Potamogeton crispus L.), р. Фріса (P. friesii Rupr.), р. Бертхольда (P. berchtoldii Fieber), р. стиснутий (P. compresus L.), з. злаколистий (P. gramineus L.), з. пронизанолистий (P. perfoliatus L.), р. блискучий (P. lutens L.), р. плаваючий (P. natans L.), р. вузлуватий (P. nodosus Poir.), р. гребінчастий (P. pectinatus L.), р. волосовидний (P. trichoides Cham. et Schlecht.);

- прибережні рослини. До цієї групи належать види рогозу (Typha minima funck ex Hoppe, T. angustifolia L., T. latifolia L.), сусак зонтичний, оситняг (Butomus umbellatus L.), види осок (Carex pendula Huds., C. riparia Curtis, C. hyrta L., C. distachia Huds, C. echinata Murray), куга Табернемонтана (Schoenaplectus tabernaemontanii (C. C. Gmel.) Palla), снить довга (Cyperus longus L.), ситник розвісистий (Juncus effusus L.), алісма подорожникова (Alisma plantago-aquatica L.), види лепехи (Acorus calamus L., A. gramineus Sol. ex Aiton), дармера (Darmera peltata (Torr. ex Benth.) Voss.), гравілат річковий (Geum rivale L.), череда трироздільна (Bidens tripartita L.), м'ята болотна (Mentha aquatica L.), лізіхітон американський (Lysichiton americanum Hulten & H. St. John), види гірчаку (Persicaria hydropiper (L.) Delabre, P. amphibia (L.) A. Gray), їжача голівка вузьколиста (Sparganium angustifolium Michx);

- квітуючі болотні рослини. Особливо ефектними є: зантедекія ефіопська (Zantedeschia aethiopica (L.) Spreng.), жовтець язичковий (Ranunculus lingua L.), авран лікарський (Gratiola officinalis L.), види орхідей (Dactylorhiza fuchsii druce ex Soo, D. maculata (L.) Soo, D. majalis (Rchb.) P.F. Hunt & Summerh., D. incarnata (L.) Soo, D. praetermissa W. & NW., Orchis mascula (L.) L., O. punctata Stev. ex Lindl.), лобелія кардинала (Lobelia cardinalis L.), кардамін лучний (Cardamine pratensis L.), види первоцвітів (Primula japonica A. Gray, P. denticulata Sm.), види півників (Iris tenuifolia Pall., I. japonica Thunb. ), бобівник трилистий (Menyanthes trifoliata L.), білокрильник болотний (Calla palustris L.), калюжниця болотна, види вербозілля, незабудка болотяна (Myosotis scorpioides L.), понтедерія серцелиста (Pontederia cordata L.), вероніка струмкова (Veronica beccabunda L.), види плакуну (Lythrum salicaria L., L. hyssopifolia L., L. intermedium Fisch. ex Colla, L. virgatum L.), зніту (Epilobium hirsutum L., E. palustre L., E. parviflorus Schreb. E. roseum Schreb. E. tetragonum L.), щебрику (Peplis alternifolia M. Bieb. P. portula L.), губастик (Mimulus ringens L.) білозір болотний (Parnassia palustris L.);

- декоративнолистяні рослини. До цієї групи належать всі види гост, ревінь тангутський (Rheum palmatum L.), види білокопитнику, язичнику, папоротей (Onoclea sensibilis l., Osmunda regalis L.,Thelipteris palustris Schott.), хвощ болотний (Equisetum palustre L.). Цікавими є також види перстачу, серед яких є як і водні (Potentilla palustris (L.) Scop.), так і прибережні лучні види (P. anserina L., P. reptans L., P. supina L.), з декоративним листям.

Таким чином, поєднуючи представнків усіх перерахованих груп рослин, можливим є створення рослинного оточення водойм.

Тваринне населення. З часом у воді з'явиться різноманітне тваринне населення. В першу чергу це представники світу комах (види стрекоз, комарів, водяних клопів-гребляків, водомірок, гладунів, жуки-плавунці, водолюби тощо), равликів (котушки, ставковики, калюжниці тощо). Невдовзі зявляться види жаб, тритони. Але не завжди екосистема штучного ставу буде перебувати в рівновазі, особливо в невеликих водоймах. Невеликі ставочки будуть промерзати, тому в них не зможе жити риба, а багато капризних рослин (німфеї, пістія, водяний гіацинт тощо), прийдеться прибирати на зиму в підвали та інші приміщення. Для того щоб запустити в водому японських коропіов, глибина його повинна бути ніяк не менше 80 см - тоді риби зможуть перезимувати. Чим більше водойма, тим краще для її жителів: в воді більше кисню, швидше встановлюється біологічна рівновага, легкіше догляд. Водні рослини в період росту потребують спеціальних добрив, а риба протягом року - регулярної підгодівлі. Обпадаюче листя верб може внаслідок свого розкладання можуть загрожувати здоров'ю ставу. Крім того, вербове листя містить таніни, шкідливі для вожної фауни. В результаті необхідна додаткова чистка. Таким чином, людина вцьому випадку повинна весь час корегувати стан біоти ставу. Проте чим більше став, тим догляд буде менший, і навпаки.

РОЗДІЛ 17. ДЕКОРАТИВНІ ГРЯДКИ

У наш час все більшої популярності набувають «декоративні грядки», як одна з найдавніших форм ландшафтного озеленення, яка отримала найбільшого поширення в часи Середньовіччя. Ще в давні часи Людина зрозуміла, що виращувати їстівні рослини краще, ніж просто збирати їх, розраховуючи тільки на милість природи. Так з'явилися перші грядки. Мета в них була суто утилітарна - продуктове забеспечення населення. Сади «для задоволення» з'явились дещо пізніше, спершу на Сході, а потім вже в середньовічній Європі. До 14 століття, як було зазначено раніше, сади включали в себе чітко розмежовані зони з фруктовими деревами, кухонними садиками, в яких вирощували овочі, пряні та лікарські трави, садики з водоймами, квітниками та садики задоволення. Такі сади, з приблизно одинаковым набором геометричних замкнених елементів, розміщувались на території замків великих феодалів и монастирів. Для нас особливо цікавими є середньовічні монастирські сади й грядки. Захищені монастирськими стінами й приховані від очей сторонніх, вони мали чітке, лаконічне геометричне планування. Вони були прості і в той же час вишукані. Разом з плодовими деревами, овочами та травами там вирощували різноманітні квіти, кожному з яких надавався певний зміст. Декоративні дерев'яні шпалери та решітки повторювали в своєму малюнку елементи архітектури (один із основних дизайнерських засобів поєднання архітектури з ландшафтною композицією). Вони служили вишуканою опорою для винограду, пишних витких троянд та жимолостей. Пізніше попередній погляд на планування саду, як серію окремих, не пов'язаних між собою елементів змінюється новим - сади стали будувати з розрахунку видової перспективи та вісьової симетрії.

Сад, як і раніше, складається з окремих частин, проте сприймається як єдине ціле. За тим же принципом плануються також і зони грядок. Замкнені, геометрично правильні дворики розміщуються за віссю один за іншим, поєднуючись між собою низькими бордюрами з самшиту, сальвії лікарської (Salvia officinalis L.), розмарину (Rosmarinus officinalis L.) або лаванди (Lavandula angustifolia Mill.). Прямі лінії гравійних доріжок підтримувалися арками, перголами або берсо. Поряд з будинком знаходився партер з різноманітним геометричним малюнком, який формувався та підтримувався за рахунок бардюрів з низкорослих рослин та гравійної підсипки. В ньому висаджували перемішано квіти, злаки, пряні трави. Найбільш відомі історичні декоративні грядки знаходяться у Франції в замку Вілландрі на р. Луарі, які займають площу 12,5 тис. м². У грядках-орнаментах розсаджена капуста (Brassica oleracea L.), морква (Daucus carota L. ssp. sativus), буряк (Beta vulgaris L.), боби (Vicea faba L.), салат-лактук (Lactuca sativa L.)та інші овочі. Грядки розмежовуються яблуневими та грушевими деревами, що сформовані як шпалери. Перед рослинами встановлені інформаційні таблички з поясненням їх символічних значень: гарбуз (Cucurbita pepo L.) - плодючість, капуста - розперізаність тощо. Крім цього, вони інформують про лікарські властивості кожного. Водограї, первинно створені для зрошення, є додатковим елементом декорації.

У середньовічній Росії існували такі типи саду, як «розважальний», «верховий», «красний город», та монастирські сади, які склалися ще до нововведень Петра I, та віддзеркалювали багатовікову національну традицію. Господарчі зони в монастирських садах, і в першу чергу грядки та плодові сади, носили регулярний характер, так як понад все повинні були забеспечувати максимальний врожай. Проте вони не були тільки утилітарними. Сад та грядки повинні були мати «райскі дерева», потім квіти, переважно духм'яні, та приваблювати до себе птахів. Крім того, обов'язково висаджували пряні та лікарські трави. В «верхових» висячих садах, розбитих на дахах палаців Кремля, в ящиках вирощували сальвію, руту (Ruta graveolens L.), м'яту, ромашку та інші ароматичні трави. При Петрові I у всіх великих містах були влаштовані аптекарскі грядки при монастирях та військових шпиталях. Найбільший з них з'явився в 1714 році на Аптекарському острові в Санкт-Петербурзі. Він мав традиційий для Західної Європи регулярний характер. Таким чином, регулярне планування грядок, опираючись саме на функціональність та утилітарне призначення цих зон, довгий час була переважаючою у всьому світі. Різниця була тільки в деталях оформлення та традиціях вирощування тих чи інших овочевих рослин.

Батьківщиною більш сучасного пейзажного стилю в оформленні декоративних грядок є Англія. Проте в пейзажних садах грядки як і раніше розбивали за чіткими геометричними ліниями в відповідності до вимог агротехніки, тому що грядка - це найбільш оптимальний шлях вирощування овочевих культур з метою отримання максимального врожаю на мінімальній площі. Пейзажний стиль, як згадувалося, характеризується вільними, близькими до природних, плавними лініями планування та розміщенням рослин не в геометричному порядці, а спираючись на інші композиційні принципи. Рослинні групи в таких садах створюють опираючись в першу чергу на декоративні характеристики рослин та їх поєднання одне з одним. Враховують форму, размір, колір та фактуру листя та квітів, а також інші зовнішні ознаки.

На початку 20 ст. в Європі з'явився ще один стиль, який як ніякий інший найкраще пасує до наших 6-20 соткових «маєтків». Це стиль кантрі, з образом сільського «бабусиного» саду. У витоків цього стилю стоїть відомий англійський ландшафтний дизайнер Гертруда Джекілл. Невеликі котеджні садочки, де вирощували овочі, квіти на зріз, прянощі та ароматичні рослини, Гертруда, зберігши їх чарівність та утилітарне призначення, перетворила в прекрасні, повні естетизму сади в сільському стилі з декоративними грядками та вишуканими квітковими композиціями. Те, що сади кантрі не вимагали ретельного догляду, додало їм популярності. Крім звичних кущів смородини, гортензії, шипшини таи флоксів, в садах цього стилю зайняли місце «окультурені» дикі рослини: деревії, вероніки, краснолисті подорожники та лобода.

Таким чином, декоративні грядки поєднують у собі як утилітарні, пізнавальні, так і естетичні функції. Тобто з одного боку - він може слугувати джерелом корисних для людини овочів, з іншого - прикрашати садибу. Зараз, як і раніше, такі невеликі декоративні грядки добре розміщувати неподалік від кухні або від місця, де готується гріль.

Є певні загальні вимоги до всіх типів грядок. Грядки повинні бути розбиті на сонячному місті, так як усі овочеві культури є геліофітами. При плануванні грядок потрібно враховувати, що їх ширина не повинна перевищувати 1,2 м, інакше буде важко дотянугнутися до її центра. Грядки краще зробити припіднятими на 10-15 см над загалним рівнем ґрунту ділянки. Дуже зручно використовувати для цього дошки. Доріжки між грядками повинні бути завширшки 40-50 см, щоб по ним зручно було рухатись. Можна зробити доріжки між грядками постійними, кам'яними або кожного року напровесні, після перекопки, закладати їх знову, засипаючи їх мульчою або соломою. Поливати грядки льодяною водою не рекомендується, тому поряд повинен бути резервуар з водою, для відстоювання та підігріву води. Її теж можна зробити декоративною.

Найкращими овочами для декоративних грядок є: салат (Lactuca sativa L., Lepidium sativum L.) кріп (Anethum graveolens L.), петрушка (Petroselinum crispum (Mill.) Nyman ex A. W. Hill.), цибуля (Allium schoenoprasum L., A. cepa L., A. fistulosum L., A. nutans L., A. hierochuntinum Boiss., A. porrum L., A. ramosum L., A. ursunum L.), селера (Apium graveolens L.), фенхель (Foeniculum vulgare Mill.), пастернак (Pastinaca sativa L.), капуста, буряк, зокрема листовий, або мангольд (Beta vulgaris L. var. vulgaris). Ці рослини мають багато сортів, напрочуд гарне листя, компактну форму. Овочі перемішують с однорічними квітами, щоб зробити грядки яскравішими.

Дуже гарно вписуються в декоративні грядки також ароматичні трави: чебрець (Thymus serpillum L., Th. vulgaris L., Th. marschallianus Willd., Th. Ч citridorus (Pers.) Schreb.), м'ята (Mentha Ч piperita L.), материнка (Oreganum vulgare L.), сальвія лікарська, майоран (Oreganum majorana L.), базілік (Ocimum basilicum L.), естрагон (Artemisia dracunculus L.), коріандр (Coriandrum sativum L.), тмін (Carum carvi L.), котовник (Nepeta cataria L.), чабер (Satureja hortensis L., S. montana L.), лаванда, гіссоп, меліса (Melissa officinalis L.).

Для більшості овочів, коли ми говоримо про їх декоративність, фактура листя, їх форма та форма всієї рослини в цілому, - основна декоративна ознака. Листя - це те, що формує їх зовнішність і, відповідно, впливає на те, як вони виглядають в групі в поєднанні з іншими компонентами композиції. Багато культур створюють насичені зелені плями, що приваблюють до себе фактурою листя. Це характерно для різних сортів петрушки, салату, щавелю (Rumex acetosa L.), естрагону, моркви, руколи (Eruca sativa Mill.), шпінату (Spinacia oleracea L.), китайської та пекінської капусти (Brassica rapa L. ssp. chinensis, ssp. pekinensis), різних видів цибулі. Велике фактурне листя ревеню (Rheum undulatum L., Rh. Ч hybridum Murray.) та хріну (Armoracia rusticana G. Gaertn. et Al.), редьки (Raphanus sativus L., R. candidus Worosch.), ріпи (Brassica rapa L.), брукви (Brassica napus L.), взагалі важко не помітити.

Дуже цікавими є поєднання, побудовані на контрасті щільних форм з великим листям та перистих, що утворюють ажурні кущі. Наприклад, привабливо виглядають пухнасті кущики моркви з розсіченим листям, блискуче велике листя мангольду та матове листя капусти. Якщо добавити грядкам трохи кольору, наприклад бордового листя деяких сортів салату, базиліку, мангольду або звичного буряку, то композиція стає шедевром. Гарним є поєднання срібла капустняного листя та червонолистих сортів салату, мангольду або буряків. А в поєднанні з теплими жовтогарячими квітами красолі капуста виглядає вже мило та по-домашньому. Добре поєднується сріблясте ажурне листя кабачків (Cucurbita pepo L. var. giromontia), патисонів (Cucurbita pepo L. var. melopepo), огірків (Cucumis sativus L.), динь (C. melo L.), кавунів (Citrulus vulgaris Schrad.) та гібридних гарбузів (Cucurbita pepo L. var. citrullina, var. clypeata, var. pomiformis, var. piriformis, var. verrucosa) на тлі червонолистого ревеню. Його листя та вишукані зонтичні суцвіття створюють гарний букет з кропом, фенхелем та квітуючим цикорієм. Материнка, з повітряно-легкими суцвіттями, звичайно гарно виглядає як сама по собі, в групах, так і як фон для більш щільних фактурних овочів. У поєднанні з іншими квітковими рослинами, наприклад, з яскраво-жовтогарячою календулою лікарською та небесно-блакитним цикорієм, вона створює настрій світлих червневих лук навіть у похмурий серпневий день. Листя моркви гарно виділяється на тлі сизого листя пірчастої цибулі, контрастуючи з ним як за колбором, так і за формою. Шніт-цибуля гарно поєднується з мангольдом або звичайним буряком.

Ще однією з найважливіших ознак овочевих рослин є їх плоди. Діапазон їх дуже широкий - від крихітних маленьких декоративних перчиків (Capsicum annuum L.), до гігантського розміру гарбузів.

Представники бахчових є справжніми королями декоративних грядок. Гарбузи, кабачки, патисони, гарбуздині, кавуни, дині можна размістити практично в будь-якій городній композиції. Їх кущові форми эфектно виглядають як на пістриженому газоні або серед мощення, так і в овочевому квітнику саду в стилі кантрі. Декоративні якості гарбуза є досить високими. Яскраво- жовтогарячі плоди прикрашають сад до поздньої осені. Дуже популярні декоративні дрібноплоді гарбузи - горгопки. Безліч плодів всіх відтінків жовтого та жовтогарячого кольору та форма росту потужними довгими батогами дозволяє їм значно виділятися серед інших овочевих рослин на грядках. Це також один з варіантів вертикального озеленення.

Цікавими є декоративні плоди баклажанів (Solanum melongena L.), помідорів (Solanum lycopersicum L. var. cerasiforme), фізалісу (Physalis philadelphica Lam.), перців (Capsicum frutescens L., C. annuum L. var. acuminatum, var. annuum, ssp. grossum, ssp. minimum, ssp. minimum, ssp. longum, ssp. frutescens), бамії (Abelmoschus esculentus (L.) Moench.). Для сівозміни та для огорож використовуються бобові рослини - квасоля (Phaseolus vulgaris L.), горох (Pisum sativum L.), чечевиця (Lens culinaris Medik.).

Основні вимоги та принципи регулярного планування грядок:

- ділянка з рівним рель'єфом;

- замкнутий геометричний простір, обмежений стіною, огорожею, живоплотом;

- прямі гравійні або мощені натуральним каменем доріжки;

- бажані, а для партерних грядок - обов'язкові, осьове планування та симетрія;

- симетричні акценти, якими, наприклад, можуть бути рослини, контейнери з квітами та травами, скульптурою, водоймою, водограєм;

- розміщення та форма гряд утворюють геометричний малюнок, наприклад квадрат, коло, прямокутник або подобу квіткових партерів;

- акцент на лінії за допомогою низьких формованих бардюрів - з гіссопу, сальвії, низькорослих кущових айстр, очитку видного, карликових сортів барбарису Тунбергу (наприклад, ?Kobold?), сортах кизильнику Даммера, кулястої туї або ж традиційних городніх культурах - петрушці, коріандрі та навіть моркви;

- для розмежування зон та секторів - конструкції для вертикального озеленення (перголи, треляжі, шпалери);

- розміщення кількох формованих дерев - в нашій смузі це можуть липи, клен татарський, клен гостролистий ?Globosa?, глід сливолистий та криваво-червоний, туя західна, ялина звичайна, види тису, що добре витримують стрижку та формовку;

- обовязкова присутність лікарських, пряних та ароматичних трав, а також квітів (особливо троянд, лілій, півників - християнських символів чистоти та чеснот) - райський сад повинен бути повний ароматів.

Основні вимоги та принципи пейзажного планування грядок:

- перевага пейзажної схеми полягає в тому, що не обовязковою є на ділянці якась певна обмежена господарча зона під грядки. Можна влаштувати оригінальний міксбордер, використовуючи змішані посадки овочів, пряних трав, лікарських рослин, ягідних культур та навіть чагарників. Використовують як однорічники, так і багаторічники, що підтримують чіткість структури та дозволяють потім на місці рано втративших декоративність видів (цибулі) підсіяти однорічні квіти або газонні трави;

- передбачається вірне розміщення рослин за висотою, враховуючи освітленість, з одного боку, та розміщення оглядової точки, з іншого. Тобто за У. Ремптоном потрібно визначити передній, середній та задній план овочевого квітника;

- детально підбираються кольорові поєднання міксбордеру. Можна дозволити його більш строкатим, ніж регулярні грядки. Чим більше контрастів - тим краще. Якщо ж кольорова палітра овочевих культур біднувата, то завжди можна ввикористати традиційні трав'янисті рослини та розмістити на грядках яскраві однорічники та багаторічні квіти.

- овочеві грядки гарно прикрасять і приховані ділянки саду і партер;

- для таких композицій підійде як рівна ділянка, так і невеликий похилий схил або пагорб. Експлікація схилу, тобто орієнтація за сторонами світу, може бути різною, за виключенням пфнічної, північно-західної та північно-східної;

- грядки та квітники при них можуть бути самой неочікуваної форми. Наприклад, у формі хвилі або вищуканих звивин. Така грядочка проте повинна мати невелику ширину - 50-60 см. Для того, щоб посадити два ряди моркви чи редиски, цього повинно вистачити. Якщо грядки розбиті на схилі, то грядки робляться поперек схилу, а не вздовж. Можливе терасування;

- міжряддя повинні бути чіткими, щоб не псувати, а підкреслювати малюнок грядок. Їх краще засипати шаром декоративного кольорового гравію, щепою або молотою корою дерев. Товщина такого шару повинна бути 15-20 см. Популярний гранітний гравій використовується, якщо грядки разбиті на рівній поверхні. Завширшки доріжки-міжряддя повинні бути не менше 40см;

- як роздільні смуги між грядками можна залишити траву, але в такому випадку, це повинен бути стрижений та доглянутий газон. У цьому випадку в міжрядді повинна проходити газонокосарка. Регулярно прийдеться підрізати краї газону спецуальним ножом - з одного боку, для того щоб не втрачати чіткість ліній, з іншого - щоб газонні злаки не залізали на територію овочів;

- уміло розміщена «Віста» підкреслить декоративність грядок;

- неширокі грядочки можуть дуже швидко втратити свою декоративність по мірі того, як достигають та використовуються овочі та зелень, тому композиції створюють так, щоб більш пізні культури розростаючись, маскували своїм листям пусті місця. Можна також провести підсів нових культур на звільнені місця;

- у випадку з вузькими грядками все інакше. Відсутність зелені порушить цільність малюнку, який був створений. Тому потрібно мати в своєму арсеналі насіння та розсаду овочів, трав та яскравих однорічників, для заміщення. З квітів можна створити неперервні бордюри (чорнобривці, петунії, бурачок). Можна висадити нові квіткові групи в певному ритмі, чередуючи їх із пряними травами та повільно дозріваючими овочами. Проміжки, які залишаються на грядках між такими «букетами», займають скороспілі культуры. Коли вони «відійдуть», то і надалі декоративні групи квітів та овочів, розміщені по всьому малюнку грядок, будуть «тримати» композицію в рамках задуманої картини;