Ландшафтний фітодизайн

- вкладати пластини по прямій, не намагаючись їх зігнути, щоб отримати зігнутий край. Край робиться пряммм, а потім обрізаєтьтся зайве.

- післе ущільнення провіряють рівень газону за допомогою дошки та спиртового рівня. При наявності нерівностей дошку потрібно припідняти та додати чи прибратизайвий ґрунт.

- вкладають другий ряд, при цьому намагаючись більш щільніше прижимати його до першого. Краї пластин в сосідніх рядах повинні зміщуватись відносно один одного, як цеглини в кладці;

- завершуют вкладання всієї ділянки;

- готують наступну наступну суміш із торфа, суглинку та піску (для глинистих ґрунтів - 1 частина торфу, 2 частини суглинку, 4 частини піску; для суглинистих ґрунтів - 1 частин торфу, 4 частини суглинку, 2 частини піску; для піщаних ґрунтів - 2 частини торфу, 4 частини суглинку, 1 частина піску);

- ретельно закривають сумішем щілини між пластинами. При цьому потрібно стояти лише на дошкам, не на газоні.

Догляд за рулонним газоном включає в себе:

- стрижку. Коли трава піде в рост, необхідно підстригти газон, зрізаючи тільки кінчики трави. Надалі ножі можна поступово знижувати до досягнення бажаної висоти трави;

- полив. Новий газон витримує засуху гірше вкоріненого тому при тривалій відсутності дощів необхідне сильне зрошення. В середньому в суху погоду поливати потрібно раз в неділю, в жару та на піщаних ґрунтах - 2 рази в неділю, в прохолодну погоду - раз в 10 днів. Обприскувати газон кожний день або через день шкідливо - це сприяє розповсюдженню моху. Поливати краще вечором або вранці в прохолодну погоду;

- підживлення. Проводити підкормку краще перед дощем. Трава повинна бути сухою, а ґрунт - вологим. Не підживлюється дощ під дощем. Якщо післе підживлення дощу немає два дні, то газон ретельно поливають.

Ще одним шляхом створення газону є задернювання. Воно використовується при закріпленні відкосів або бровок газону впродовж доріжок, особливо на зворотах, та бровок квітників.Спочатку створюється основа, після чого насипають рослинну землю. Заготівлю дерну проводять на луках. Ширина дерновини повинна бути 25-30 см, довжина - 50-60 см, товщина - 6-8 см. Зберігають її штабелями (вкладають шматки травою до трави) не більш двох діб. Використовують задернування сплошне (на крутих схилах) та в клітину (на пологих). При сплошному типі дерновину вкладають як цеглини, при задернюванні в клітину під кутом 45є до основи. Дереновину закріплюють або на геосинтетичній решітці, або за допомогою кілочків. Проміжки між дерниною та вільними клітинами застипають землею.

12.2 ЕКОЛОГО-БІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ДЕРНОУТВОРЮЮЧИХ ТРАВ В УМОВАХ СТЕПОВОЇ ЗОНИ УКРАЇНИ

На основі літературних джерел та результатів власних досліджень нами проведений порівняльний аналіз еколого-біологічних особливостей основних газоноутворюючих трав в умовах степової зони України на тлі промислового забруднення середовища.

Тонконiг лучний - Poa pratensis L. Довгокореневищний злак, що утворює густi, вирівняні вiдносно поверхнi ґрунту травостої. Вперше описаний як вид в 1753 р. Одна рослина має декiлька повзучих пiдземних кореневищ - вiд коротких дугоподiбних, таких, що не мають горизонтальної частини, до досить довгих. При виходi на поверхню ґрунту вони формують пухкий кущик, котрий має переважно 4-6 пагонiв. Частина з них дає початок новим таким самим кореневищам i, отже, кущикам. Врештi, одна рослина з часом перетворюється в куртину. Останнi в суцiльному посiвi вростають одна в одну, утворюючи в сукупностi густу та мiцну на розрив дернину. Такi особливостi дозволяють цьому тонконогу формувати першокласнi газони, що здатнi самостiйно заповнювати випадковi прогалини в травостої.

Генеративні пагони цієї рослини досягають 100 см. Листовi пластинки - лiнiйнi, забарвлення - вiд темно- до свiтло-зеленого. Частiше пишуть, що максимальна їх ширина - 4 мм, хоч є й iншi дані: 2-5 мм та 2-6 мм. В умовах степової України ширина листової пластинки у тонконогу лучного становить 1,5-3 мм. Зустрічаємо свідчення про те, що тонконiг лучний має ширину листової пластинки понад 5 мм, а тонконiг вузьколистий - вiд 1 до 5 мм. Знайдено рослини тонконога лучного з величиною цього показника 6 мм та навiть 6,2 мм. Волоть пірамідальна, довжиною до 20 см. Це вранішній злак: квітує з 4-5 годин ранку у травні-липні.

Тонконiг лучний пристосовується до рiзних ґрунтiв. У лiтературi немає вiдомостей про те, що вiн закрiплює пiски. Проте ми виявили його саме в цiй ролi на вологих мiсцезростаннях. Усе ж найкращого розвитку вiн досягає на добре аерованних багатих ґрунтах. Це типовий мезофiт, а отже, дуже вологолюбний. Легко витримує суворi зими. Стiйкий до витоптування. Росте повiльно, низькорослий, тому косити його можна рiдше, нiж, наприклад, пажитницю багаторiчну. При висiвi в оптимальні осінні строки дає сходи на 9-11-й день. Повнiстю газон формується лише наступного року, проте вiдзначається виключно високим довголiттям. При правильному доглядi зберігає функцiональну здатнiсть до газоноутворення впродовж 20-30 рокiв i бiльше. В степовій зоні відростає з другої (1982 р.) або з третьої (як завжди) декади березня. Наприкінці березня - на початку квітня газон з тонконогу лучного стає повністю зеленим. Сильна промислова загазованiсть може зменшити цей термiн та знизити декоративнiсть: листова пластинка зменшується в розмірах, забарвлення листка бліде. Полiпшити ситуацiю може комплекс вiдповiдних технологiчних заходiв: регулярний полив, підживлення мінеральними добривами.

Стійким до забур'янення є його сорт ?Меріон?.

Тонконiг вузьколистий - Poa angustifolia L. Найбільш поширений в умовах звичайного степу аборигенний вид. Поширений по всій території України: в лісах, степах, на кам'янистих відслоненнях. Входить до складу більшості степових фітоценозів, де нерідко домінує. На цілинках може утворювати формацію Poa angustifolia L. На відміну від Poa pratensis росте на більш сухих місцях, що дозволило деяким авторам вважати його підвидом.

В умовах степу утворює невеликі міцні дернинки, має повзучі кореневища. Висота рослини до 80 см. Листки щетиновидні, уздовж складені: стеблові шириною 0,5-2 мм, верхній - 0,5-7 см довжиною. За нашими спостереженнями цей злак відростає в 2-3-й декаді березня і через 1-3 тижні газон стає геть зеленим. Волоть довжиною до 12 см, стиснута. В умовах степової зони України цвіте в травні, рідше на початку червня (1996 р.) Вважається нічним злаком. Цвітіння відбувається пізно ввечері (21-22 години з максимумом опівночі. Тривалість цього процесу 4-6 годин. Насіння формує в червні.

Газон, створений із Poa angustifolia, не потребує частої стрижки. Характерна висока посухостiйкiсть. Та якщо газон не поливати, декоративнiсть погiршується, а згодом виникає враження i про цiлковиту загибель травостою. Однак навiть за найсильнiшої спеки (характерної для степової України) i найдовшого посушливого перiоду (до двох мiсяцiв без дощiв) рослини не гинуть. Пiсля зволоження газон швидко вiдновлює свою нормальну життєздатність i високу декоративнiсть. При недостатній кількості вологи в ґрунті знижує до мінімуму листкову поверхню (скручує листки, але не припиняє вегетацію), завдяки цьому його можна вважати ксермезофітом. Цiй рослинi не страшнi найсуворiшi зими (з низькою температурою, безснiжжям, частими вiтрами, зледенiнням i т. iн.).

Тонконiг вузьколистий утворює мiцну та еластичну дернину. Росте повiльно. При виконанні регіональних агротехнічних правил (перш за все оптимальне косіння, полив, удобрення) утворює густий травостій, складений з вузьких (1,5-2,5 мм) листків. Чутливий до поливання та пiдживлення. За iнтенсивнiстю формування газону та довголiттям подiбний до тонконогу лучного.

На жаль, широке використання цієї рослини в озелененні територій стримується відсутністю відпрацьованих агротехнічних прийомів насінництва. Особливістю тонконогу вузьколистого є низький темп зростання і розвитку на ранніх етапах життя, що створює труднощі при отриманні сходів на загазованих територіях.

Тонконіг стиснутий - Poa compressa L. Рослина утворює довгі кореневища і невеликі пухкі дернинки. Стебло висотою до 70 см, стиснуте. Ширина листової пластинки 1-5 мм. В умовах степової України вже наприкінці березня - початку квітня формує зелений травостій. Волоть довжиною до 12 см. Цвіте в червні - на початку липня.

Поширений серед розрідженої рослинності техногенних територій і там, де вона зовсім відсутня. В цих місцях створює одновидові зарості. В умовах степової України морозостійкий і відносно посухостійкий. У промислово забрудненому середовищі поряд з тонконогом вузьколистим може формувати стійкі газони. Непогано росте на територіях із невисоким рівнем промислового забруднення. Широке поширення тонконогу стиснутого стримується недосконалістю агротехніки насінництва.

Костриця червона - Festuca rubra L. У природних умовах поширена переважно на рівнинних луках і лісах північної гумідної лісної та лісостепової зон. В степу зустрічається тільки як заносна рослина. В озелененні добре відома як високоякісна газонна трава.

Має пiдземну частину таку ж, як i у тонконога лучного. Проте iснують форми, позбавленi пiдземних повзучих кореневищ. У надземнiй частинi утворює травостій, що за однакових умов дещо густiший, нiж у тонконога. Вiдомо чимало його рас, що вiдрiзняються забарвленням листя - вiд сизувато-зеленого до темно-зеленого. Стебла голі, гладенькі або під волоттю шорсткі, біля основи вкриті червонобурими піхвами. Листова пластинка часто жолобкувата, шириною 1,0-2,0 мм, рiдко - до 2,5 мм. Волоть довжиною до 10 см, негуста, під час цвітіння розлога, до і після цвітіння - стиснута. Відноситься до вранішніх злаків: цвіте в Харківській області з 2 год 30 хв - 3 год 30 хв до 7 год за температури 11-18 °С і відносної вологості 60-98 %. Насіння формує у червні.

Цей злак можна вважати факультативним ксеромезофітом. Краще росте на ґрунтах з нейтральною реакцією, але можливе зростання на слабокислому та слаболужному середовищі. Костриця червона в природних умовах росте не тiльки на суглинках, але й на супiсках. Найкращого розвитку досягає все ж на легких рiзновидах ґрунту. Витримує періодичне затоплення . Вологолюбна, проте посуху переносить задовiльно, поступаючись у цьому сенсi лише тонконогові вузьколистому. Пiсля тривалої посухи вiдростає, але набуває слабо вираженої купинястостi. Поступово, за умов належного догляду (регулярне поливання, пiдживлення, скошування), цей недолiк усувається. Швидкiсть росту середня. В разі посiву в оптимальнi осiннi строки сходи з'являються на 7-8-у добу. При належному доглядi тривалiсть життя на газонах понад 20 рокiв. Цей показник зменшується на дiлянках, локалiзованих на територiях пiдприємств, перш за все чорної металургiї та хiмiчної промисловостi. Без реконструкції, але за наявності поливу, газон, створений нами із цього виду, безпосередньо на промисловому майданчику в радіусі 200 м від коксової батареї, знаходився в задовільному стані 4 роки. Функцiональну здатнiсть газону підвищує певна система агротехнiчних заходiв та дбайливе ставлення до нього. Існують повiдомлення про те, що тривалiсть життя клонiв костриці червоної може сягати 400 рокiв. Цей вид вирізняється високою здатністю до пагоноутворення. Міцну дернину на партерних газонах формує уже в перший рік життя (146 пагонів/дм²). Навіть на затінених паркових газонах, з розрідженим травостаном, в перший рік життя формує 76 пагонів/дм² .

Дуже декоративним є її сорт ?Агата?.

Костриця схiдна - Festuca orientalis (Hack.) V. Krecz. et Bobr. Має короткi повзучi кореневища, тому прогалини та огрiхи на газонi заповнює, але повiльно. Листя темно-зелене. Свiтлiшим стає лише при значнiй нестачi поживних речовин, або при збiговi кiлькох негативних впливiв: наявностi посухи, дiї високої концентрації промислової загазованостi тощо. Зелений, а частiше темно-зелений колiр газону зберiгається аж до початку зими. У кущiв, що ростуть окремо, ширина листових пластинок вiд 8 до 12 мм. Однак у густому посiвi (типовому для газонiв) при регулярному косiннi цi пластинки стають вужчими (4-6 мм), що значно полiпшує декоративнi властивостi газону.

Згаданий злак росте не тiльки на нейтральних, але й на слабко засолених ґрунтах, однаково стiйкий на суглинках i на супiсках, з бiльшостi газонних злакiв найдальше заходить у тiнь. Проте найкращi покриви формує на багатих ґрунтах. Вологолюбна рослина, до того ж здатна після тривалої посухи вiдновлювати декоративнiсть газону в повному обсязi. Зимостiйкiсть висока.

Швидкiсть росту при появi сходiв середня, у дорослих особин висока. Ця властивiсть корисна в разі раптової сильної дії газових викидiв промислового походження: пiсля скошування пошкоджених високо розташованих листкiв газон досить швидко вiдновлюється, зберiгаючи високу декоративнiсть i здатність до загального стабiлiзуючого впливу на довкiлля. Костриця схiдна - найконкурентноздатнiша серед iнших газонних злакiв. Тому дерновий покрив, утворений цiєю рослиною, найстiйкiший до проникнення небажаних видiв (бур'янiв).

При посiвi в оптимальнi строки сходи з'являються на 7-8-й день. Тривалiсть функцiональної здатностi газону - понад 25 рокiв. У нього великі перспективи щодо створення дернового покриву декоративного та iншого призначення в зонi впливу металургiйних, хiмiчних пiдприємств i т. п.

Костриця лучна - Festuca pratensis Huds. Це багаторiчний злак, що не має повзучих кореневищ. Кущi розростаються (як i у пажитницi) за рахунок плагiотропної частини пагонiв, тому прогалини на газонi хоч i заповнює, але надто повiльно. Листова пластинка зелена або свiтло-зелена, дещо грубiша в порiвняннi, наприклад, з тонконогом лучним. Довжина листків до 20 см, а ширина - до 5,0 мм. Висота рослини до 90 см. Дерен утворює не настiльки густий і міцний на розрив, як у названих вище злакiв. Волоть довжиною до 18 см, як і після цвітіння стиснута. Відноситься до ранішніх злаків: цвіте в умовах Харківської області з 4 год - 5 год 30 хв до 9 год - 9 год 30 хв за температури 10-26 °С і відносної вологості повітря 56-98 %.

Типовий луковий злак. Мезофіт. Поширений по всій території України на луках, лісах, узліссях. Найкраще розвивається на багатих суглинкових ґрунтах. Посухостiйкiсть невисока, але стан газону полiпшує навiть незначне поливання. Має глибоко проникаючу кореневу систему, завдяки чому частково компенсується нестача вологи в засушливі періоди. Через довготривалу посуху та вiдсутність в цей час поливу травостій частково вiдмирає, потiм, за умови нормального зволоження, досить швидко вiдростає, але мiсце вiдмерлих особин заповнює повiльно. Цей злак має дуже високу зимостiйкiсть. Кращий строк висіву насіння - літній по заздалегідь підготовленому парові. Швидкiсть росту середня. Сходи з'являються на 7-9-й день (якщо посiяти в оптимальнi строки). У зиму рослина входить з хороше сформованим кущем.

Тривалiсть функцiональної здатностi на газонi - 7-10 рокiв. В умовах промислової загазованостi цей вид може бути використаний для звичайних декоративних газонiв, а також для протиерозiйного покриття на мiсцях з близькими ґрунтовими водами та на схилах пiвнiчної експозицiї.

Костриця овеча - Festuca ovina L. Посухо-, морозостійкий і стійкий до весняних приморозків багаторічний щільнодерновинний злак. Стебла гладенькі, до 60 см заввишки. Листки багаточисельні, в основному, прикореневі. В умовах Київської області формує густий травостій (до 200 пагонів/дм²), який добре відроста після скошування. Швидкість росту середня. Сходи з'являються на 10-12 день. За умов посіву в оптимальні строки в зиму входить з добре сформованим кущем. Мезофіт. Невибаглива до ґрунту рослина, але погано росте на сирих та кислих почвах. Festuca ovina зовнi нагадує кострицю борознисту, але менш сухостiйка. У межах цього виду є, проте, посуховитривалi форми з сизувато- або голубувато-зеленим забарвленням листя.

Використовується для створення газонів як в лісостеповій, так і в степовій зонах. На техногенних територіях в умовах Дніпропетровської області проявляє середню газо-, димо- та пилостійкість. Функціональна здатність газону - до 4 років. Довговічність популяції - до 15 років. За промислового забруднення може бути використаний для створення звичайних декоративних газонів. Хороше переносить витоптування та низьке скошування.

Цікавим для озеленення є її вітчизняний сорт ?Забава?.

Пажитниця багаторiчна, райграс - Lolium perenne L. Пухкокущовий злак, що має дуже короткi, плагiотропнi кореневища. Тому прогалини та огрiхи на газонi заповнює самостiйно, але тiльки найменшi з них i дуже повiльно. Відноситься до низових злаків. Висота генеративних пагонів досягає 58-62 см, а вегетативних - 29,2-33 см. Листова пластинка нiжна, темно- або яскраво-зелена, з нижнього боку блискуча. Листки плоскі, вузьколінійні, 1-4 мм завширшки, 8-17 см завдовжки. Суцвіття - складений колос до 20 см завдовжки. Утрішній злак: цвіте з 9 год 30 хв - 10 год до 11 год 30 хв - 12 год за температури 22-35 єС і відносної вологості повітря 40-55 %.

Пажитниця - типовий мезофiт. Вiддає перевагу багатим суглинковим ґрунтам. У степовiй зонi України зиму переносить добре. Хороше переносить витоптування і часте скошування. Ця рослина - одна з таких, які найшвидше ростуть серед газонних злакiв. При посiвi в оптимальнi строки та при наявностi вологи сходи з'являються на 5-6-й день, і дуже скоро газон стає суспiль зелений. Переважно завдяки цьому пажитниця й цiнується в озелененнi. Але найвищої декоративності газони мають лиш упродовж перших 2-4 років. Далі травостій зрiджується i на 5-6-му році вiдмирає. Трапляються iнодi популяцiї, що тримаються на газонi довше. Є свiдчення про нормальне функцiонування газону протягом 8 років, засiяного насiнням цього виду. Проте й тi сорти та форми цiєї пажитницi, що є в Українi, цiлком бажанi як компонент травосумiшей, здатних до швидкого набуття газоном декоративного ефекту, а також коли заздалегiдь вiдомо, що довготривалість газону не обов'язкова. Треба, однак, мати на увазі, що функцiональність цього злаку на газонах техногенних територiй значно підвищує ретельний догляд (перш за все поливання, пiдживлення), особливий режим косiння. Висота зрiзаних рослин має становити 6 см, а не 4 см, як рекомендовано для бiльшостi видiв. За специфічних умов степової зони цей злак бажано використовувати в травосуміші.

Існують її сорти вітчизняної селекції: ?Лета?, ?Київський-101?, ?Вінницький?.

Келерія гребінчаста - Koeleria macrantha (Ledeb.) Schult. Утворює щільні дернини. Стебла тонкі, голі або опушені лише під суцвіттями, висотою до 40 см. Широко поширений в степу вид, який росте по схилах, галявинах, узліссях, сухих луках. На техногенних територіях середньостійка рослина. Функціональна здатність газону - до 6 років. При відсутності промислового забруднення тривалість життя значно більша - понад 15 років.

Типець, костриця валіська - Festuca valesiaca Gaud. Типовий для степу аборигенний вид. У природних умовах цей злак зустрічається як у напівпустелі і сухому степу, так і у сухих луках та лукових степах. Утворює міцну дернину. Стебла тонкі, до 50 см висотою. Листки шорсткі, 0,3-0,6 мм в діаметрі. Волоть довжиною до 8 см.

Післяобідній злак: в умовах Харківської області цвіте з 16 до 18 год - 18 год 30 хв за температури 18-30 єС і відносної вологості повітря 32-72 %. Переносить перепади зволоження. Високу посухостійкість поєднує з її достатньою жаростійкістю. Морозостійка і зимостійка рослина. Віддає перевагу багатим ґрунтам з рН 6,0-7,5. Завдяки високій витривалості в екстремальних умовах степової зони цей злак використовують для створення довголітніх дернових покриттів. В зоні промислового забруднення може бути доволі перспективним для газонів різного призначення.

Мiтлиця повзуча - Agrostis stolonifera L., Agrostis alba L. var. stolonifera. Ця рослина має короткi кореневища, але вiд зазначених вище рослин вiдрiзняється наявнiстю пагонiв, що стеляться по поверхнi ґрунту та укорiняються у вузлах. Розповзаючись у рiзнi боки, вони швидко заповнюють увесь простiр дiлянки, що задернюється. Листовi пластинки короткi, завширшки 1,5-3,0 мм, переважно свiтло-зеленi. Густооблистнені стебла і безплідні пагони на значному протязі лежачі, вище - підведені.

Утрішній злак: цвіте з 4 год - 4 год 30 хв до 6-7 год за температури 11-17 єС і відносної вологості повітря 60-95 %. Ця мiтлиця дуже вологолюбна, але тривалу посуху витримує. В посуху вона регулює водообмін за рахунок скорочення листової поверхні. Пiсля перiоду регулярних рясних поливів травостій поступово вiдновлюється. Морозiв не боїться, лише в зимовi мiсяцi трав'яний покрив стає буро-, або сiро-зеленим. Розмножувати можна насiнням, але газон швидше створити вегетативним способом, розсаджуючи дернини при достатньому поливаннi теплої пори року, але не пiзнiше вересня. Можна висаджувати i вiдтинками пагонiв, що стеляться (у кожному з них повинно бути не менше трьох вузлiв). Окремi особини утворюють густi куртини, котрi, вростаючи одна в одну, дають низькорослий, м'який травостій. На такому «килимi» особливо приємно сидiти, по ньому добре ходити, тому цей вид, якому властиві декоративні якості, рекомендують ще для створення дитячих майданчикiв. Матерiали, котрi ми маємо, дозволяють стверджувати, що цей вид можна впроваджувати на промислово загазованій територiї, але тiльки на мiсцезростаннях з високою вологiстю ґрунту.

Цікавим для культивування є її сорт ?Клонова?.

Мiтлиця тонка - Agrostis tenuis Sibth. Найближча серед згадуваних тут видiв до попередньої мiтлицi. Вiдрiзняється тим, що має короткi, тонкi повзучi кореневища, тому прогалини на газонi заповнює самостiйно, але повiльно. Утворює вузькi (1,0-1,5 мм) та короткi листовi пластинки з рiзними вiдтiнками кольору в межах зеленої частини свiтлового спектра. При функцiонуваннi газону в екологiчно сприятливих умовах формує еластичну, доволi міцну на розрив дернину з найнiжнiшим, витонченим i густим травостоєм, вирiвняним вiдносно поверхнi ґрунту. Вiддає перевагу багатим ґрунтам, хоч i заходить на їх кислi рiзновиди далi від iнших згаданих тут видiв. Серед останнiх найбiльш вологолюбна. Зими переносить успiшно. Швидкiсть росту низька. Посiяна в кiнцi серпня, сходи дає на 10-12-й день. У районах надмірного зволоження зберiгається на газонах декiлька десятилiть. У степовiй зонi в цьому аспекті ще не дослiджена. У промислово загазованiй зоні може бути доволi перспективною щодо створення газонiв найвищої якостi, тобто у найвiдповiдальнiших мiсцях, але за наявностi постiйного зволоження.

Цікавим для озеленення є її сорт ?Като?.

Свинорій пальчастий - Cynodon dactylon (L.) Pers. Багаторiчний злак, поєднує в собi структуру пiдземно- та надземноповзучої рослини. Листя свiтло-зелене шириною 3-6 мм, при регулярному викошуваннi стають тоншими. Серед згаданих тут видiв найстiйкіша щодо витоптування.

Цей злак добре пристосований до суглинку i супiску та слабо засолених ґрунтiв. Пiсля зiмкнення травостою добре протистоїть впливові небажаних видів. Швидкiсть росту середня. Негативна властивiсть цього виду - низька зимостiйкiсть в умовах Днiпропетровську. Тому доцільно використовувати на територiї промислових пiдприємств Кривого Рога, Нiкополя, Запорiжжя i т. iн., особливо на схилах пiвденної експозицiї. Для влаштування газону використовують пучки укорiнених ортотропних пагонiв, кореневища та вiдтинки плагiотропних надземних (тих, що стеляться) пагонiв.

Стоколос безостий - Bromopsis inermis (Leyss.) Holub. Це рослина з коротким повзучим кореневищем, утворює пухкі дернинки. Стебло прямостояче, висотою до 80-150 см, в нижній частині сплюснуте. Листки 4-6 мм завширшки, лінійні, плоскі. Волоть багатоколоскова, прямостояча.

Утрішній злак: цвісти починає з 5 год - 5 год 30 хв до 11 год - 11 год 30 хв за температури 16-18 °С і відносної вологості 70-90 %.

Ксеромезофіт. Володіє широкою екологічною амплітудою: хороше росте як у місцях з надмірним зволоженням, так і в достатньо сухих. Віддає перевагу багатим ґрунтам. В цілому ця рослина доречна як на незатінених, так і затінених ділянках різних типів газонів, а тим паче на різних типах дернового покриву в умовах техногенних територій.

Житняк гребiнчатий - Agropyron cristatum (L.) Gaertn. ssp. pectinatum. Багаторiчний злак, вiдомий своєю посухо- та солевитривалiстю. Це пухкокущовий багаторiчний злак з листовою пластинкою шириною 3-5 мм. Придатний для утворення дернового покриву в досить сухих мiсцях та в таких, де є ознаки слабкого засолення.

Пирiй повзучий - Elytrigia repens (L.) Nevski. Зелена або сизувато-зелена рослина висотою 50-130 см з довгим повзучим кореневищем. Листки плоскі, зверху шорсткі, до 10 мм завширшки. Суцвіття - прямостоячий колос довжиною до 15 см.

Післяобідній злак: цвіте з 14 год до 18 год - 18 год 30 хв за температури 20-32 °С і відносної вологості повітря 50-95 %. Кожна окрема рослина цвіте 7-8 днів, а популяція в цілому - 15-20 днів.

Рослині властива досить значна екологічна пластичність. У природних умовах росте на луках, уздовж доріг, на степових схилах, по чагарниках, як бур'ян на полях, городах та в садках. Цей вид вiдомий скорiше як бур'ян, що швидко розповсюджується довгими повзучими кореневищами. Зазначається вiн i серед газонних, але тiльки другорядних рослин. Проте ця рослина формує доволi стiйкi травостої на територiях, забруднених техногенними викидами. Вона стiйка до витоптування та рiзних екстремальних метеорологiчних явищ, характерних для Днiпропетровщини. Із збiльшенням висоти викошеного пирiю з 4 см, як це рекомендовано для бiльшостi газонних видiв, до 7-8 см, формується свiтло-зелений, вирiвнений вiдносно поверхнi ґрунту газон, що зеленiє впродовж року, окрiм зимових мiсяцiв.

Види, які ростуть на території промислових підприємств, зазнаючи вимову різних екологічних чинників, знаходяться в стресовому стані. Адаптація рослин до стресу - це складний метаболічний процес, який складається з великої кількості адаптивних механізмів, що дозволяють рослинному організму виживати в умовах постійної дії негативних факторів. Адаптація - це використання генетичного, екологічного (пластичність) та фізіологічного потенціалу виду в умовах, які змінюються. Реакції рослин на стрес по характеру їх прояву і направленності в відповідь на них метаболічних процесів поділяються на адаптивні (направлені на виживання), шкідливі (пагубні), а також нейтральні за своєю дією.

Типовою «адаптаційною організменною системою», що здатна існувати в конкретних екологічних умовах, є екобіоморфа. Екобіоморфа - це сукупність видів, які мають схожі форми росту, біологічні ритми, а також еколого- фізіологічні, в тому числі пристосувальні і середовищеутворюючі особливості, і отже, що відіграють близьку роль в угрупуваннях. Отримані цікаві матеріали матеріали щодо розуміння еколого-морфологічних особливостей багатьох рослин з метою вияснення причин, які обумовили домінантне положення тих чи інших видів в рослинних угрупуваннях в конкретних умовах існування. Крім того, увага до проблеми екобіоморф викликана тим, що один із найпродуктивніших напрямків практичного застосування теоретичних здобутків в екології та ботаніці має велике господарче значення при моделюванні фітоценозів. Концентрованим виявленням цього стали рекомендації по необхідному співвідношенню «біологічних груп» рослин для створення стійкого дернового покриву. Добір трав з цією метою здійснювався враховуючи їх екобіоморфологічні особливості. Отримані дані вказують, що газонні трави здатні формувати асиміляційний апарат в межах 1,2-3,6 м²/м² поверхні ґрунту з шириною листової пластинки (територія промислових підприємств) на вегетативних пагонах у мітлиці повзучої 0,24 см (в контролі 0,23 см), тонконогу лучного 0,18 см (0,28 см), костриці червоної, 0,19 см (0,23 см), а генеративних 0,20 см (0,20 см), 0,24 см (0,26 см) та 0,27 см (0,26) см відповідно. Також приводяться дещо інші цифри, наприклад для тонконогу лучного площа листків становить 5,94-6,45 дм²/м² в різних екологічних умовах. Це ж стосується і ширини листової пластинки. Наприклад, ширина листової пластинки костриці червоної може збільшуватися до 0,5 см.

У газонознавців немає й досі одностайності в розумінні біоморфологічних показників газоноутворювачих трав на території промислових підприємств. Наявність розбіжностей при характеристиці кожного конкретного виду в умовах екологічної нерівноваги змусила нас виконати дослідження для проведення обґрунтованного упорядкування наукових матеріалів відносно еколобіоморфологічних особливостей багаторічних газоноутворювачих злаків. При класифікації екобіоморф (висота вегетативних та генеративних пагонів, ширина листової пластинки) наведені згідно класифікації проф. Л. П. Мицика з корекцією відповідно до умов забруднених територій.

Терміни «екобіоморфа» та «життєва форма» рослин (в їх проекції на об'єкти, що вони означають) є близькими між собою і в спеціальній літературі часто використовуються як синоніми. Тому саме в такому розумінні й будемо їх застосовувати, не обговорюючи деталі, які все ж відрізняють ці поняття. Увага до проблеми екобіоморф, крім іншого, викликана тим, що, як видається, один із найпродуктивніших напрямків практичного застосування теоретичних здобутків в екології та ботаніці міститься на перехресті вчення про життєві форми та про моделювання фітоценозів. Концентроване виявлення цього демонструють рекомендації відносно співвідношення різних груп рослин при проектуванні лісових масивних та смугових насаджень, а також при складанні травосумішей для сіяних пасовищ, сіножатей, газонів та ін. Створені при цьому культурбіогеоценози стійкіші, а взаємини між компонентами прогнозованіші, коли, існує більш повна інформація про екобіоморфологічний статус рослин, що плануються до використання.

Зважаючи на й досі не однозначне розуміння поняття «екобіоморфа», в основному будемо дотримуватись довідкового тлумачення: це «сукупність видів, що мають схожі форми росту, біологічні ритми, а також еколого-фізіологічні, в тому числі пристосувальні й середовищеутворюючі (медиопативні) особливості і, отже, які відіграють близьку роль в угрупованні Більшість авторів про це поняття мають таке ж широке уявлення. Проте реалізація на практиці концепцій, пов'язаних з цільовим використанням екобіоморф та конкретних видів має складності, обумовлені різноманітністю їх оцінок окремими авторами. Цьому зарадити може обґрунтована, загальновизнана, зрозуміла класифікація екобіоморф рослин. На думку В. М. Голубєва, «єдиним та імовірним виходом з глухого кута, в якому перебуває класифікація (точніше таксономія) життєвих форм, є використання принципів лінійності або політомії».

В умовах посиленого техногенного тиску критерії класифікаційних розмежувань змінюються в більшій або меншій мірі порівняно з нормальними, екологічно відносно чистими умовами. Саме тому виникла необхідність створення відповідної схеми, пристосованої до умов, притаманних територіям підприємств металургійної та хімічної промисловості, розташованих в Степовому Придніпров'ї. В основу наших пропозицій покладена лінійна система життєвих форм рослин, в якій крім інших переваг, кожній одиниці надається певний символ, що дозволяє в закодованому вигляді зберігати одержану інформацію та обробляти її за допомогою технічних засобів. Вона, як і будь-яка лінійна система, відкрита для доповнень, уточнень та деталізації без заперечення попередніх напрацювань, що містяться в класифікаційних системах ієрархічного типу.

Показані нижче ознаки рослин є важливими критеріями реагування живої системи на екологічні фактори в різних рівнях її організації. Тому саме вони взяті за об'єкт найбільш уважного спостереження. Отже для техногенних умов Степового Придніпров'я ми пропонуємо виділяти такі класи багаторічних злаків за кожною із зазначених ознак:

1) Висота вегетативних пагонів:

- найнижчі. Висота основної маси вегетативних пагонів - менше 10 см. Із вивчених нами, - наприклад Agrostis stolonifera;

- низькорослі (10-20 см). Наприклад Fectuca valesiaca, Poa pratensis;

- середньорослі (20-30 см) - Dactylis glomerata, Poa angustifolia. В умовах без техногенного впливу цей показник дорівнює 20-35 см;

- високорослі (30-40 см) - Elytrigia repens. В умовах без техногенного впливу, цей показник становить 35-50 см;

- найвищі (понад 40 см). У відносно «чистих» умовах - понад 50 см. Серед вивчених нами в техногенних умовах таких видів не зареєстровано.

2) За ознакою висоти генеративних пагонів існують такі три класи із загальновідомими назвами:

- низові. Основна маса пагонів - менеше 30 см. Приклад - Agrostis stolonifera.

- середньорослі (30-60 см). Наприклад Poa pratensis, P. angustifolia, Dactylis glomerata, Elytrigia repens. В умовах без техногенного тиску інтервал висоти пагонів цього класу становить 30-60 см;

- верхові (понад 60 см). Серед вивчених нами таких не зазначено.

3) Ширина листової пластинки:

- найвужчелисті (менеше 1,5 мм) - Festuca velisiaca, F. ovina;

- вузьколисті (1,5-3,0 мм) - Poa angustifolia, Agrostis stolonifera;

- середньошироколисті (3,0-6,0 мм) - Poa pratensis, Dactylis glomerata;

- широколисті (6-9 мм) - Elytrigia repens, Festuca orientalis;

- найширшолисті (понад 9 мм). Серед вивчених нами в техногенних умовах таких не зареєстровано. В умовах без техногенного впливу до цього класу належить Festuca orientalis.

Вивчення ростових показників дозволяє говорити про зовнішній прояв впливу навколишнього середовища на рослину, що лише посередньо відображає залежність внутрішніх процесів рослинного організму від екологічних чинників. Дослідження фізіолого-біохімічних показників дає можливість розкрити як патогенетичні, так і адаптивні механізми, що притаманні рослинам в змінених умовах довкілля, і, шляхом впливу на ці механізми, застосовувати науково-обґрунтовані заходи для створення стійких штучних фітоценозів високої якості. При вивченні стану рослин за антропогенного пресінгу необхідне дослідження всіх сторін життєвого стану, оскільки вони важливі в однаковій мірі та взаємопов'язані.

При створенні газонів використовують також інші, менш адаптовані до степових умов види газонних злаків, які краще використовувати на невеликих ділянках під крапельне зрощування.

Тонконіг лісовий або дібровний, боровий - Poa nemoralis L. Багаторічний напівверховий злак з пухкокущовым типом кущіння, який утворює пухкі дерновини. В рік посіва темп росту та розвитку порівняно високий, повного розвитку досягає на другий рік, існує в травостані 5-6 років. Відрізняється від тонконогу лучного більшою тіневитривалістю. Рекомендується для влаштування газонів лучного типу в парках та лісопарках переважно в тіни, під пологом лісових насаджень, а також газонів партерних та звичайних в умовах притінки. Використовується рідко, як нестійкий до витоптування та стрижки.

Тонконіг звичайний - Poa trivialis L. Багаторічний злак с кореневищним типом кущіння. Утворює густий яскраво-зелений травостан, проте за ступінем вегетативного розвитку значно поступається тонконігу лучному. Повного розвитку сягає на другий рік, тривалість життя в травостані до 7 років. Відростання після стрижки уповільнене. Вимогливий до вологи ґрунту та родючості, тіньовитривалий, стійкий до пониження температур, до витоптування. Рекомендуєтся для влаштування газонів звичайного та лучного типів, у складі травосуміші.

Тонконіг болотняний - Poa palustris L. Багаторічний злак кореневищно-пухкокущового типу кущіння. В рік посіву рост та развиток уповільнений, повного розвитку досягає на 2 рік, тривалість життя в травостані 5-7 років. Добре переносить зкошування, утворюючи витончений декоративний травостан. Стійкий до підвищеного зволоження, до низьких температур, до витоптування. Пагано переносить тривалу засуху, росте на родючих ґрунтах. Рекомендується для влаштування звичайних та лучних газонів в умовах підвищеної зволоженості.

Тонконіг бульбистий - Poa bulbosa L. Пухкодернинний злак, до 20-25 см заввишки, що утворює розпушені дернинки з вузькою листковою пластинкою. Квітує з квітня по червень. Добре росте в степовій зоні, наи глинистих та кам'янистих схилах, на скелях, на узбіччях доріг. Посухостійкий, світлолюбний, погано відновлюється після витоптування. Перевагу віддає сухим та в міру зволоженим ґрунтам. Використовують в складі травосумішей для газонів, в альпінаріях тощо.

Полевиця собача - Agrostis canina L. Багаторічний злак заввишки до 30 см з тонкими короткими кореневищами та пагонами, що вкорінюються на поверхні. Утворює щільну, пружну дереновину яскраво-зеленого кольору. Із наземних вузлів формує велику кількість коротких бічних пагонів, що швидко вкорінюються з гкстим листям. Полюбляє надмірно зволожені торф'янисті ґрунти, проте добре зростає на інших типах ґрунтів. Морозостійкий, може зростати в умовах недостатнього освітлення. В рік посіва росте повільно, повністю формується на 2-3 рік. Рекомендується для використання на бідних, але добре зволожених ґрунтах.

Райграс багатоквітковий - Lolium multiflorum Lam. Пухкокущовий верховий злак. Добре зростає на родючих суглинистих ґрунтах. Теплолюбний. Вологолюбний, птоте тривалого затоплення не витримує. Один із найбільш швидкорослих злаків. Тому пригодний у тих випадках, коли необхідно найшвидше створити покриття газонного типу з метою замаскування, закріплення земельних інженерних споруд тощо. Використовується також для тимчасових декоративних газонів. Щільний травостан тримається тільки перший рік, на другий - сильно зріджується, на третій - майже повністю випадає.

Райграс високий - Arrhenatherum elatius (L.) P. Beauw. ex J. Presl & C. Presl. Пухкокущовий злак. Має добре розвинені глибоко занурені корені. Краще всього зростає на середньозволожених пухких суглинистих, але не дуже важких ґрунтах. Чутливий до пізньовесняних заморозків, холодних малосніжних зим не виносить. Характеризується середньою посухостійкістю. Один із злаків, що розвивається найбільш рано. Дає сходи через 10-12 (18-20) днів після посіву. Завдяки швидкомуу зростанню вже в 1-й рік утворює густий травостан з проективним покриттям 95-98 %. У наступні роки весною починає ріст рано і після зкошування відростає швидко. Повного розвитку досягає на другий рік. Колоситься в першій половині травня, цвіте в кінці травня, насіння дозріває до середини червня. Рослина не довговічна, в травостані утримується 3-5 років. Витоптування виносить посередньо. Пригодний для звичайних та лучних газонів, а також для задернення схилів.

Белардіахлоа фіолетова - Bellardiachloa violacea (Bell.) Chiov. Низькорослий щільнокущистий злак. Утворює низькорослий, щільний газон з фіолетовим відтінком. Не потребує частої стрижки.

Для створення газонів використовують також кострицю сріблясту (Festuca punctoria Sm.), к. сизу (F. glauca Lam.), к. Готьє (F. gautieri (Hach.) K. Richt.). У перший рік вони ростуть дуже повільно, відповідного розвитку досягають тільки на другий рік вегетації, а повного - на 3-4-й роки. На другий рік життя вони набувають високої конкурентної здатності і можуть витісняти бур'яни з травостану, виявляючи високу стійкість до високих концентрацій хлору, оксидів азоту, окису вуглецю. Можуть зростати в умовах жорсткого гідротермічного режиму.

12.3 ЛУКИ

Для лучних ландшафтів в лісовій, лісостеповій та степовій зонах, як інтразональному типу рослинності найбільш типовими є заплави річок. Достатня кількість вологи, багаті поживними речовинами ґрунти створюють досить сприятливі умови для розвитку лучної рослинності, тому ландшафти заплавних лук найбільш надійно формуються на знижених місцях (уздовж берегів струмків, річок та озер).

Лучні ландшафти заплави є поєднанням відкритих лучних просторів з залишками лісової рослинності та водної поверхні проток та озер.

Зовнішність цього ландшафту характеризується двома рисами:

- наявністю по берегах річок та інших водойм окремих екземплярів вологолюбних дерев (види беріз, верб, тополі, вільхи);

- збільшенням в травостані високорослого та широколистяного різнотрав'я, що пов'язано з родючістю та вологістю влажностью місцезростання. Тут без проблем може бути використано багато з дуже красивих високорослих багаторічників, наприклад, валеріана лікарська (Valeriana officinalis L.), таволга в'язолиста (Filipendula ulmaria (L.) Maxim.), лілійник (Hemerocallis fulva (L.) L., види півників (Iris sibirica L., I. halophila Pall.), купальниця європейська (Trollius europaeus L.). Із злакових видів зустрічаються типові лучні види - тонконіг лучний, тимофіївка лучна (Phleum pratense L.), грястиця збірна, щучник звивистий (Deschampsia flexuosa (L.) Trin.), стоколос прибережний (Bromus riparia (Rehm.) Holub.), стоколос м'який (Вromus mollis L.), лисохвіст лучний (Alopecurus pratensis L.), молінія блакитна (Mollinia coerulea (L.) Moench.), манник великий (Gliceria maxima (C. Hartm.) Holmb.).

Ландшафти суходольних лук значно відрізняються від заплавних. Вони не повязані з водоймами и часто є ланцюгом лужків різної величини, які за своєю конфігурацією можуть наближатися до квадратної форми або бути видовженими. Такі луки знаходяться переважно по сусідству з широколистяними породами дерев - видами дубу, липи, кленів, в'язів, а із дрібнолистяних порід - березою. Травостан складається із злаків та кидається в вічі масою квітів багаторічних рослин (різнотрав'я) - нивяника звичайного, гвоздики трав'янки (Dianthus deltoides L.), фіалки триколірної (Viola tricolor L.), різних видів дзвоників (Campanula glomerata L., C. persicifolia L.), жовтеців (Ranunculus polyanthemos L., R. repens L.), волошок (Centaurea scabiosa L.), короставник польовий (Knautia arvensis (L.) Coult.), скабіоза блідо-жовта (Scabiosa ochroleuca L.) чини лучної (Lathyrus pratensis L.), мишачого горошку звичайного (Vicia cracca L.), люцерни хмелевидної (Medicago lupulina L.) тощо. Із злаків додаються просянка розлога (Milium effusum L.), тимофіївка звичайна, покісниця розставлена (Puccinella distans (Jasc.) Parl.).

Особлива складність в проектуванні як заплавних, так і материкових лучних ландшафтів полягає в тому, щоб їх зовнішність була не тільки наближена до природної, але й посилена колористичними ефектами. Зокрема, кольорова гама лучного ландшафту може бути доповнена декоративним квітуванням (та плодоношенням) навколишніх дерев та чагарників. Цікаві варіанти дають групи чубушників, шипшин, калини, спірей, глодів, окремі дерева черемхи, яблунь, груш та вишень.

Слід врахувати, що протягом вегетаційного періоду зовнішність лук корінним чином змінюється залежно від фенологічних фаз, які вони проходять. У кажній з них лучна рослинність має свою яскраву кольорову гаму. Наприклад, для лук південного Сибіру весь період вегетації лучного угруповання можна розділити на 7 фаз аспектів, досить умовної тривалості:

- передвесеняна фаза - пробудження рослин, розкриття листя, що супроводжується «весняним позеленінням». Квітуючих рослин ще немає. Ця стадія стадия продовжується до часу відтавання та прогріву рослин та поверхні ґрунту;

- фаза початку фенологічної весни. В цю ранньовесняну стадію луки мають слабкий «фіалковий відтінок» від квітуючих фіалок триколірної (Viola tricolor L.), польової (V. arvensis Murr.) та собачої (V. canina L.);

- розквіт весни звично пов'язаний з стійким підвищенням температур. У цей час луки стають особливо багатоколірними від багатьох одночасно або майже одночасно квітуючих видів. Домінують жовті відтінки кульбаби лікарської (Taraxacum officinale Webb. ex Wigg.), жовтеця їдкого (Ranunculus acris L.);

- кінець весни - початок літа. Квітуючих видіврослин на луках стає ще більше, ніж в попередній період. Колосяться злаки - мятлик лучний, костриця червона;

- разпал літа (апогей фенологічного розвитку). Луки стають найбільш строкатими, синьо-зелено-бiлими від квітуючих дзвоників (Campanula rapunculoides L.) нивянику та підмареннику (Galium verum (L.) Scop.). Починається квітування низових злаків та разом з ними багатьох інших рослин;

- кінець літа. Луки стаютья менш яскравими. Загальний колорит складається з фарб, зумовлених плодоношенням. Число квітуючих рослин зменшується;

- осіння фаза. Квітуючі рослини одиничні або відсутні взагалі. Луки знову приймають світло-зелений відтінок в зв'язку з кущінням злаків. При формуванні культурних ландшафтів яскравість кожного аспекту може бути значно посилена введенням в травостан інтенсивно квітуючих садових форм рослин, квітування яких пов'язано з певним часом (наприклад, у розпалі літа можуть додатково використовуватися ліхніс (Lichnis fulgens Fisch., L. flos-cuculi L., L. viscaria L.), люпин (Lupinus annua L., L. polyphyllus Lindl.), різновиди веронік (Veronica spicata L., V. austriaca L., V. dahurica Stev., V. triphyllos L.), тощо).

РОЗДІЛ 13. КВІТКОВЕ ОФОРМЛЕННЯ

13.1 КВІТКОВИЙ ПАРТЕР

У регулярних композиціях квіти, в першу чергу, використовуються в партерах, проте коврові партери занадто складні в створенні, догляді та дуже дорогі. Квітковий партер можна створити в двох варіантах:

- основна частина партеру зайнята газоном, а квіти розміщені в вигляді бордюру по периметру або орнаментального малюнку по всій площі партеру. Крім квітів в орнаментальні партери можуть бути включені в штучні матеріали - різноколірне скло, галька, бита червона цегла, жовтий пісок тощо;

- ковровий квітковий партер представлений собою площину, щільно покриту низькорослими однорідними декоративно-листняними рослинами, що витримують стрижку та не допускаються до квітування. В результаті утворюється дуже щільна поверхня (при висоті раслин в 5-12 см). Можливою є заміна його простим великим малюнком, зробленим із однорічних рослин.

Із менш великих та складних елементів квіткового оформлення регулярних композицій можна використовувати бордюр, клумбу, рабатку, арабеску, валюту.

Бордюр - це вишукана смуга на клумбі або газоні (шириною 10-50 см), із одного або кількох рядів квітів. Як бордюрні ивикористовують низькі, компактні протягом всього сезону рослини. Бордюр оточує краї доріжок, квідників, газонів. Мета бордюру - виділити основні посадки, надати їм більш чіткі форми. Якщо він проектується навколо квітника, то не повинен бути яскравіше основного об'єкту (можна використовувати різні очитки - Sedum acer L., S. lydium Boiss., S. spurium Bieb., ломикамені - Saxifraga sarmentosa L., флокс - Phlox divaricata L., Ph. drummondii Hook.). У випадку обрамлення газону або доріжки, напроти, підійдуть більш яскраві рослини - карликові чорнобривці (Tagetes minuta L., T. patula L., T. lucida Cav.), фіалки (Viola patrinii Ging.), лобулярія морська - Lobularia maritima (L.) Desv., сальвія блискуча - Salvia splendens Sellow ex J. A. Schuttes, цинерарія морська - Jacobaea maritima (L.) Pelser & Meijden , агератум - Ageratum houstonianum Mill., ірезіне - Iresine herbstii Hook. ex Lindl., I. diffusa Humb. et Bonpl. ex Willd., вербена гібридна - Verbena x hybrida hort., іберис - Iberis amara L., види цинії - Zinnia elegans Jacq., Z. angustifolia Kunth, Z. grandiflora Nutt., льон великоквітковий - Linum grandiflorum Desf. тощо.

Клумба - це невеликий симетричний квітник в вигляді геометричних фігур (кола, овалу, квадрату, трикутнику, трапеції). Клумби розміщують в центральній частині парку або саду, часто перед архітектурними спорудами, вони можуть займати помітне місце в партері, біля водойм тощо. При ії створенні використовують як один вид рослин (тюльпани - Tulipa gesneriana L., T. schrenkii Regel., T. suaveolens Roth., T. greigii Regel., T. pubescens Willd., T. eichleri Regel. та їх гібриди, гіацинти - Hyacinthus orientalis L., нарциси - Narcissus. poeticus L., N. Ч hybridus hort.), так і декілька (наприклад тюльпани в центрі, а гадючу цибульку (Muscari racemosum Guss. ex Ten.) у вигляді кайми. Напам'ятаємо, що будь-яка композиція повинна відповідати цільовому призначенню проекту, тому строгість форм клумби скоріше відповідає парадним та офіційним ділянкам. При проектуванні міських пішохідних зон, дачних куточків відпочинку, дитячих майданчиків або цілих парків розваг доречне внесення національних або гумористичних мотивів. На клумбах можуть бути зображені емблеми, написи, календарі, портрети, квіткові годинники. Для клумб можна використовувати різноманітні східні складні візерунки. Відомі клумби з підвищеним центром на спеціальному каркасі. В центрі висаджують або велику виразну рослину (наприклад юку - Yucca filamentosa L., Y. gloriosa L., артишок - Gynura cardunculus L., щирицю - Amaranthus caudatus L.), або з металічного каркасу фігуру корабля-вітрильника, земної кулі, певної тварини, яку заставляють торфяними або керамічними горщичками з ампельними рослинами (петунія - Petunia Ч hybrida hort., красоля - Tropaeolum majus L., лобелія - Lobelia erinus L. тощо).

Видовжена квіткова смуга завширшки 50-100 см називається рабаткою (від нім. «грядка»). ЇЇ довжина визначається характером квіткової композиції та величиною ділянки та об'єкту, що оформлюється. Мінімальна ширина рабатки - 0,5 м, максимальна - 3-4 м. Рабатки розташовують вздовж доріжок, водойм, стін тощо. Розміщуються вони нарівні з газоном або трохи вище його. Вони можуть слугувати елементом складної партерної композиції. Рослини можна розмістити в вигляді малюнку або чергувати невеликими групами із різних видів. Для оформлення рабаток використовують цибулинні (гадючу цибульку, гіацинти, нарциси, тюльпани тощо) та кореневищні (госта - Hosta fortunei (Baker) Bailey), H. venrticosa Stearn., H. sieboldii (Paxton) J. W. Ingram, H. plantaginea (Lam.) Asch., астильба - Astilba x arendsii Arends., люпин - Lupinus annua L., L. polyphyllus Lindl., півники - Iris Ч hermanica hort., I. sibirica L. тощо.) рослини, різні за висотою, забарвленням, формі. Вона може складатися з одного або кількох видів рослин, з однорічників або багаторічників. Вони можуть бути одно- та багатоярусними, одно- або двобічними. Рослини на них висаджуються рядами або в шаховому порядку. Іноді в рабатках створюють геометричний малюнок типу рушника. Іноді багаторічники чергуються з однорічниками. Найкраще виглядають в рабатці нейтральні кольори (білий та сірий) від відмежовування інших кольорів, які утворюють диссонанс між собою. Наприклад, сірий колір цинерарії морської добре розмежовує яскраво-червону сальвію блискучу від темно-синього геліотропу (Heliotropium peruvianum L.). Але жовтогарячі або жовті сорти чорнобривців та геліотроп створюють контрастне поєднання, що не потребує відмежування.