Ландшафтний фітодизайн

Якщо встановлена залежність фільтраційних та водоутримуючих властивостей від ґранулометричного складу, то виходячи з відомого оптимуму вирішується і зворотнє завдання - розраховується склад суміші для корененасиченого та підстилаючого шарів - певне співвідношення крупного та дрібного піску, тонкого пилу й зовсім дрібних дрібних мулистих частин, щоб забезпечити оптимум утримання і проведення води і речовин Основа таких розрахунків - функції залежності водоутримувальної та водопровідної здатності ґрунтів від гранулометричного складу або так звані педотрансферні функції (педо - ґрунтові, трансфер - переніс).

Наприклад, як розраховують оптимальну будову конструктозему для спортивного газону. Вода потрапляє на поверхню поля в вигляді атмосферних опадів або штучного поливу. Частина її вертається в атмосферу в вигляді випаровувань з поверхні та транспірації з трав'яного покриву (1-й шар). Корененасичений шар (до 7-10 см) повинен містити оптимальну для рослин кількість води (2-й шар), а зайву - ґрунтова конструкція повинна швидко зкидати в нижні шари (3-4-й шари), а потім в дрени. Тобто повинна бути необхідна для рослин кількість води в 2-му шарі, але в той же час цей шар повинен швидко пропускати через себе воду при інтенсивних опадах. Збільшують вологозапаси добавкою дрібних, пилуватих та мулистих частинок, а в той же час умова високої проникності для води, досягається за рахунок великих частинок піску. Друге протиріччя - стан міцності верхнього шару як механічної підкладки, з одного боку, та наявність в ньому води та повітря для життя рослин - з іншого. Оптимізація цих властивостей може бути досягнута завдяки регулюванню співвідношення великих мінеральних і органічних частин. Тому потрібно підібрати оптимальний склад ґрунтової суміші для 1-го шару (водоутримуюючий, з доброю водопровідністю та механічною міцністю), а потім і нижніх шарів. Розрахунки починають з визначення потоків вологи. Ми маємо середньобагаторічну кількість опадів, педотрансферні функції та математичну модель переносу вологи з шару в шар. Задавши початкову оптимальну кількість води у всій цій конструкції, розраховуємо динаміку вологи в ґрунті в різних його шарах протягом усього вегетаційного сезону. Якщо ця динаміка вологи у вказаних горизонтах не задовольняє оптимальному діапазону, то необхідно змінити склад частинок в суміші для різних горизонтів, відповідно зміняться педотрансферні функції. А після цього потрібно знову провести розрахунки руху води і повітря в ґрунтовій конструкції за допомогою прогностичної математичної моделі. Може виявитись, що величини вологості 1-го і 2-го шарів знаходяться не в діапазоні оптимальних значень, а як це часто буває післе випадання опадів, надто великі. Це свідчить про те, що вода застоюється в верхньому шарі, а він хоча й добре утримує воду, але погано її віддає. В результаті 1-й шар залишається довгий час вологим та не витримає механічних пошкоджень. Відповідно, необхідно збільшити швидкість віддачі вологи з цього шару. Тому змінюють товщину шарів і склад піщано-глинистої суміші в моделі за рахунок введення в педотрансферні функції верхнього шару більшої кількості великих, піщаних частин. Потім знову розраховують режим вологи в корененасиченій товщі та нижніх горизонтах. Так повторюють доти, поки не вдастся досягнути необхідного оптимуму вмісту води в 1-му шарі, доброго дренажу, швидкого тривалого підтримання скидання надлишку вологи під час дощів з поверхневих горизонтів в нижні та дрени. В цьому випадку використовують поліваріантні розрахунки: задавши первинний склад корененасиченого та нижніх шарів, розраховують рух вологи в ґрунті та її досяжнсть для рослин при різних за складностями метеоумов за допомогою математичної моделі переносу вологи. Змінюючи в моделі склад суміші, товщину шарів і кожного разу розраховуючи переніс води й повітря, в результаті можна підібрати оптимальний склад з глинистих, органічних, піщаних, гравійних частин та товщину для 1-6-го шарів. Для розділення можна використовувати геосинтетичне волокно. Звично ложе і дренаж покривають шаром крупного гранітного щебеню розміром 15-25 мм. По ньому вкладають шар щебеню (фракція от 5 до 7 мм), потім - шар крупного гравію (розмір від 3 до 5 мм), далі - дрібний гравій (фракція від 1 до 3 мм) і шари піску: крупного (1-0,5 мм), середнього (0,5-0,25 мм), дрібного (0,25-0,05 мм). Товщина шарів залежно від їх кількості може бути різною - від 5 до 25 см. Шари повинні розміщуватись під нахилом до меж поля. Цей метод можна використовувати для розрахунків ґрунтових конструкцій для теплиць, для кімнатних рослин (гідропоніка), озеленення пустелі, створення інших газонів. Але через певний час потрібно буде проводити реконструкцію, так як ця система не є самоврегульованою. Конструкція почне поступово замулюватись, гірше проводити воду та ущільнюватись. Такі ґрунтові конструкції використовуються при створенні безлічі елементів рельєфу та озеленення:

- глиняних замків на піщаних ґрунтах (горизонти знизу наверх: піщаний ґрунт - шар глини - шар піску - шар суглинку - шар ґрунту),

- рекультиваційних ґрунтових покриттів (порода відвалів чи териконів - шар піску - екран (від 1 м потужністю) - шар суглинку - шар ґрунту),

- дренажні системи, спеціальний дренаж для альпінаріїв, розміщених на глинистих та суглинистих г., конструктоземи для садів на дахах, системи гідроізоляції водойм, системи ґрунтових дорожних покриттів.

Типові схеми геоконструкцій на дахах з використанням геосинтетики - стандартна (ґрунтовий шар - геотекстиль «Runo» - дренажне полотно - геотекстиль «Runо» - полівінілхлоридна мембрана «Sіkа» - жорстка теплоізоляція «ХPS» - пароізоляція - бетонна плита), інверсійна (ґрунтовий шар - геотекстиль «Runo» - дренажне полотно - геотекстиль «Runo» - жорстка теплоізоляція XPS - полівінілхлоридна мембрана «Sіkа» - геотекстиль «Runo» - бетонна плита).

Зупинимось на особливостях геотекстильних матеріалів. Області використання:

1) утворює розділюючий, фільтруючий та армуючий шари між нижнім ґрунтом та насипним матеріалом, між дренажом та ґрунтом, між дренажною трубою та ґрунтом;

2) попереджує заливання насипного матеріалу частинами ґрунту, нерівномірне проникнення насипного матеріалу в ґрунт, обрушення відкосів;

3) дозволяє будівництво доріг на слабконесучому ґрунті, зменшуючи деформацію дорожного полотна;

4) захищає ізоляційне покриття від пошкодження жорсткою поверхнею бетону;

5) захищає ізоляційне покриття від пошкоджень гострим наповнювачем;

6) зменшує напругу між бетонною обробкою та гірською породою;

7) відводить ґрунтову та ливневу воду до дренажу, захищає ґрунт від ерозії;

8) забезпечує високу водопроникність берегових укріплень;

9) розвантажує несучі конструкції будівель;

10) знижує підвищений паровий тиск ґрунту;

11) розділює шари в складі конструктоземів.

Для покращення властивостей ґрунтів іноді використовують також штучні вологовбирачі та адсорбенти, до яких належать MaxiMarin (гель, у таблетках, порошковий, гранульований - NPK, гумус), поживний гель MaxiMarin - К (з «Радіфармом», стимулятором коренеутворення, з витяжок рослинного походження, що містить полісахариди, глікозиди, амінокислоти і бетаїни, особливі вітаміни, мікроелементи), MaxiMarin - антихрущ (з інсектицидом Актара 25 WG), ТЕРАВЕТ (зшитий співполімер поліакриламіду та поліакрілату калію), Т-400 - Agra Wet (комбінація різних розмірів кристалів для загального користування). В гель перед використанням заборонено добавляти глину, торф, компост чи інші компоненти. Ці продукти, основою яких є калій, розкладаються на азотні сполуки, двоокис вуглецю та воду, удобрюють ґрунт. Крім цього ці компоненти розпушують ґрунт, сприяють його кращій аерації, посилюють контакт коренів рослин з ґрунтом, обволікають коріння рослин при транспортуванні.

РОЗДІЛ 10. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ СИСТЕМАТИКИ РОСЛИН ТА ПОНЯТТЯ ПРО ЖИТТЄВІ ФОРМИ

10.1 ЗАГАЛЬНІ УЯВЛЕННЯ З ТАКСОНОМІЇ РОСЛИН

Основною таксономічною реально існуючою одиницею живого світу та структурною одиницею в системі організмів в наш час є поняття виду. Вид (лат. species) - таксономічна, систематична одиниця, група особин з загальними морфологічними, біохімічними ознаками та особливостями поведінки, що здатна до вільного взаємного зхрещування, що призводить до появи в ряді поколінь родючого потомства, яка закономірно розповсюджена в межах певного ареалу та подібно змінюється під впливом навколишнього середовища. Один вид можна відрізнити від іншого за 5 основними ознаками:

- морфологічний критерій дозволяє розрізняти різні види за зовнішніми та внутрішніми ознаками;

- фізіолого-біохімічний критерій зазначує неоднорідність хімічних властивостей та фізичних процесів різних видів;

- географічний критерий свідчить, що кожний вид має свій власний ареал;

- екологічний критерій дозволяє розрізняти види за комплексом біотичних та біотичних умов, в яких вони сформувалися, пристосувались до життя;

- репродуктивний критерій обумовлює репродуктивну ізоляцію виду від інших, навідь споріднених.

Іноді віділяють також додаткові критерії виду: цитологічний (хромосомний) та ін. Кожний вид є генетично замкнутою системою, репродуктивно ізольованою від інших вилів. В зв'язку з неодинаковими умовами середовища особи одного виду в межах ареалу формують більш дрібні одиниці - популяції. Реально кожен вид існує саме в вигляді популяцій. Види бувають монотиповими, що мають слабко диференційовану внутрішню структуру. Це ендеміки. Політипові види відрізняються складною внутрішньовидовою структурою.

При створенні даного видання нами використовувалися загальні положення бінарної наукової номенклатури, згідно з якою першою частиною назви рослини - є назва роду, другою частиною - власне назва виду, третьою - скорочені реквізити автора, чи авторів, які були першовідкривачами виду, чи приймали участь в його перейменнуванні. Наприклад: Ginkgo biloba L., де

Ginkgo (Гінкго) - родова назва таксону,

biloba (дволопатеве) - видова назва,

L. - скорочення від прізвища автора найменування - Лінней.

Таксономічні одиниці, рангом вище виду, які використовуються, також цілком відповідають міжнародному кодексу наукової номенклатури:

Domen - домен, імперія (відповідно Superdomen - наддомен );

Regnum - царство (відповідно Subregnum - підцарство);

Divisio - відділ (відповідно Subdivisio - підвідділ);

Classis - клас (відповідно Subсlassis - підвідділ, Іnfraсlassis - понадпідвідділ);

Ordo - порядок (відповідно Superоrdo - надпорядок, Subоrdo - підпорядок);

Familia - родина (відповідно Subfamilia - підродина);

Tribus - триба (відповідно Subtribus - підтриба);

Genus - рід (відповідно Subgenus - підрід);

Sectiо - секція (відповідно Subsectiо - підсекція);

Series - ряд, серія (відповідно Subseries - підсекція).

Таксономічні одиниці, рангом нижче виду:

1) підвид (subspecies, скорочено - ssp.) - географічно або екологічно відокремлені частини виду, особи яких під впливом чинників середовища в процесі еволюції набули стійких морфологічних особливостей, які їх відрізняють від інших представників цього виду В природі особини різних підвидів одного виду можуть вільно схрещуватись та давати родюче потомство;

2) різновидність, або варіація (varietas, скорочено - var.) - це група особин всередині виду, що не мають чіткого, обмеженого ареалу та які відрізняються від основної маси особин виду деякими окремими, не надто різкими та суттєвими, другорядними ознаками, що слабко успадковуються в поколіннях. Різновиди в природі з'являються завдяки взаємодії спадковості та різноманітного навколишнього середовища під час розвитку організмів в часі. Різновид розподіляється на підрізновиди, підваріації (subvarietas, скорочено - subvar.).

3) форма (formes, скорочено - f.) - це внутрішньовидова таксономічна одиниця, морфологічні відмінності якої в порівнянні з іншими представниками виду визначаються незначним числом спадкових ознак (нерідко однією ознакою). Форма поділяється на підформи (subformes, скорочено - subf.).

4) сорт, культивар, культивована варіація (cultivated variety, скорочено - cv.) - група культурних рослин, отримана в результаті селекції в рамках найнижчого із відомих ботанічних таксонів, яка характеризується певним переліком характеристик (корисних або декоративних), що відрізняють цю групу рослин від інших рослин того ж виду отличает эту группу растений от других растений того же виду. Іноді назва сорту також пишеться з великої букви, відокремлюючись верхніми простими скобками, наприклад: 'Filiformis' - 'Філіформіс' (ниткоподібна). Назва сортів або культиварів іноземного походження не перекладається на українську мову, так як можуть існувати такі ж за змістом найменування у культиварів українського походження. Відповідно також, українські назви культиварів не перекладаються на латину, або англійську мову, а просто пишуться в латинській звуковій транскрипції.

У даному посібнику активно використана новітня (генетична) система філогенії рослин - APG III, яка є однією із базових систем філогенії, поширених в наш час на Заході.

10.2 ЖИТТЄВІ ФОРМИ РОСЛИН

При створенні систем озеленення активно використовуються ріхноманітні життєві форми рослин. За основу класифікації життєвих форм (біоморф) використовується система К. Раункієра. Відповідно до неї рослини класифікуються за положенням бруньок по відношенню до поверхні ґрунту на 5 груп:

1) Фанерофіти - бруньки розміщуються високо над рівнем ґрунту (дерева, чагарники та ліани);

2) Хамефіти - бруньки розміщуються майже над поверхнею ґрунту або лежать на її поверхні (рослини-подушки, напівчагарники, активні хамефіти, пасивні хамефіти);

3) Гемікриптофіти - бруньки розміщуються на рівні ґрунту, або під підстилкою;

4) Криптофіти - бруньки знаходяться в ґрунті, або в воді (геофіти, гелофіти та гідрофіти);

5) Терофіти - точками відновлення є насінини, однорічники (зимує в вигляді насінини).

Виділяють також відділи та типи біоморф, беручи за основу структуру та період життя надземної кістякової вісі (чи вісей). Наприклад серед деревних рослин (фанерофітів та хамефітів) виділяють. Особливо цікавою є класифікація життєвих форм за І. Г. Серебряковим:

1) Дерева - деревні рослини зі стовбуром, що живе десятки та сотні років (ялина звичайна, бук лісовий, яблуня лісова. За характером листя поділяються на листяні та хвойні, листопадні та вічнозелені. Існують дерева, які не змінюють форму крони протягом життя (види дубу, тополі, кипарису, ялиці, ялини), та ті що її змінюють (види ялівцю, сосни тощо). В лісівничій практиці дерева за висотою поділяють умовно на дерева першої величини або порядку (понад 25 м), другої величини (від 15 до 25 м), третьої величини (від 7 до 15 м) та найбільш низькі (5--7 м);

2) Чагарники - деревні рослини, які мають стовбури, що живуть до 20-30 років, змінюючи один одного (ліщина звичайна, бруслина європейська);

3) Чагарнички - вічнозелені деревні рослини, які мають декілька стовбурів, які можуть змінювати один одного (брусниця, чорниця);

4) Напівчагарники - напівздерев'янілі, листопадні деревні рослини (окремі види спірей);

5) Напівчагарнички - напівздерев'янілі, вічнозелені деревні рослини (види полину тощо);

6) Деревні стелюхи (стелюшки) - деревні рослини, які мають горизонтальні пагони, сланку форму, з гілками, що добре вкорінюються (окремі види ялівцю, верб, берез);

7) Подушковидні деревні рослини - деревні, або напівдеревні рослини, звично вічнозелені, з вкороченими пагонами, що дуже сильно та щільно розгалуджені (без вираженого головного стовбура), які мають вигляд подушки (деревні пустельні види родини гвоздичних);

8) Дерев'янисті ліани - це деревні та напівдеревні рослини з довгими стеблами, не здатні зберігати вертикальне їх положення та вимушені використовувати як опори інші рослини, скелі, будівлі тощо. Бувають виткими та лазячими (відповідно бувають залежно від схожості з іншими деревними рослинами за віком існування основних стовбурів - деревні, чагарникові, напівчагарникові, чагарничкові, напівчагарничкові);

9) Напіздерев'янілі рослини, до яких іноді відносять напівчагарники та напівчагарнички - це деревні рослини, які займають проміжний стан між травянистими багаторічниками (гемікриптофітами та криптофітами) та напівчагарничками та напівчагарниками (види чебрецю, звіробою).

10) Відповідно трав'янисті рослини, що належать до гемікриптофітів, криптофітів та терофітів підрозділяються на трав'янисті полікарпики (плодоносять багато разів), трав'янисті монокарпики (плодоносять лише один раз).

У свою чергу, трав'янисті поліикарпики підрозділяються на ряд життєвих форм:

- стриженекореневі (багаторічні мятликові трави тощо);

- довгострижневі (люцерна, кермек, сальвія тощо), короткострижневі (сон-трава, жовтозілля Якова тощо);

- волотекореневі (жовтці, калюжниця болотна тощо), короткокореневищні (купена, вітрениця тощо);

- дереновинні трав'янисті полікарпики (щільнокущові, рідкокущові, довгокореневищні рослини);

- столоно-утворюючі рослини (майник дволистий, суниця, тощо);

- повзучі трав'янисті полікарпики (вероніка лікарська, лучний чай тощо);

- бульбоутворюючі полікарпики (любка дволиста, картопля, стрілолист тощо);

- цибулинні та бульбоцибулинні полікарпики (гусяча цибуля, цибуля, тюльпани, подсніжник сніжний, крокус сітчастий тощо).

Серед монокарпиків є дворічні та багаторічні рослини.

Однорічні трав'янисті монокарпики подразділяються на довговегетуючі (волошка синя, рутка лікарська), ефемери (вероніка весняна, крупка весняна тощо), листовидні (гірчак виткий), напівпаразитні (очанка, погремок тощо), паразитні (повитиця).

Серед багаторічних полікарпічних криптофітів, зокрема геофітів, є рослини, що встигають заквітувати, дати насіння, запасти поживні речовини та перейти до стану спокою також за коротку частину року. Це ефемероїди. Вони можуть бути лісовими (розвиваються до появи щільної тіні деревних рослин), степовими та пустельними (розвиваються за наяви вологи після короткочасних дощів, або сходження снігу).

В окремі групи тряв'янистих рослин виділяють епіфіти (рослини тропіків та субтропіків, що використовують як субстрат для зростання інші рослини, проте не беруть з них поживних речовин) та деревні паразити (іноді дуже редуковані травянисті, рідше деревянисті рослини, які паразитують на рослинах-хазяїнах). Відомі атмосферні епіфіти, котрі отримують поживні речовини та воду цілком з повітря (тіландсія уснеєвидна).

Серед гідрофітів, крім власне гідрофітів (корені в ґрунтовому субстраті, листя і квіти на поверхні води), водяних трав'янистих рослин виділяють іноді ті, що плавають - гідатофіти, та ті, що занурені - гедонофіти. Окрему групу водних рослин складають гелофіти - рослини з кореневищем, яке зростає в ґрунтовому субстаті, зануреному в воду, а основна масиа рослини розміщена над водою.

Крім вищевказаних біоморф існує безліч форм рослин за будовою:

- стовбура (ортотропний, нахилений, вигнутий, дугоподібний, пониклий, плагіотропний, або лежачий, повзучий, висхідний, колінчасто-висхідний, зламаний, звивистий, виткий, чіпкий, той, що лазить, той, що залазить, той, що вплітається, той, що звисає, той, що плаває, той, що вспливає, занурений);

- крони (симметричні форми крони - колоновидна, кулеподібна, пірамідальна, яйцеподібна, оберненояйцеподібна, пальмоподібна, напівсферовидна, зонтиковидна, овальна, еліптична; асиметричні - живописна, поникаюча, повисла, звисаюча, прапоровидна, сланка тощо);

- будови кори;

- характеру гілкування (дихотомічне, моноподіальне, симподіальне),

- листорозміщення (почергове, супротивне, спральне почергове, мутівчасте);

- особливостей квіткування (сезонні та ремонтантні);

- будовою та розмірами квітів та суцвіть (велико- та дрібноквіткові, з великими та дрібними суцвіттями, з різними типами суцвіть, простих або складних);

- особливостями плодоношення та будовою плодів (сухі та соковиті тощо);

- морфологією (прості та складні тощо) та розміром листя, листопадністю чи вічнозеленістю.

На основі всіх перелічених особливостей рослини поділяють на наступні групи за декоративністю:

1) декоративноквітуючі;

2) декоративноплоді;

3) декоративнолистяні;

4) декоративнокорі та декоративностволі;

5) декоративнокронні.

Крім вказаних вище груп можна виділити також групу ароматичних рослин, досить часто фітонцидних, які містять у себе в тканинах різні ефірні олії, духмяні смоли тощо. В окрему групу виділяються хвойні рослини.

По відношенню до освітлення рослини поділяють на геліофіти (світлолюбні), сциогеліофіти, геліосциофіти (напівсвідлолюби та тінестійкі) та сциофіти (тінелюби).

По відношенню до родючості ґрунтів рослини належать до евтрофів (зростають тільки на багатих ґрунтах), оліготрофів (можуть зростати на бідних ґрунтах) та мезотрофів (займають проміжне між попередніми групами положення).

По відношенню до окремих ґрунтових властивостей - поділяють на ацидофілів (зростають на кислих ґрунтах), нейтрофілів (зростають на ґрунтах з нейтральним значенням pH), алкафілів (зростають на лужних ґрунтах), галофілів ( зростають на засолених ґрунтах), кальцифілів (зростають на ґрунтах, багатих на кальцій), кальцифобів (не витримують наявності великої кількості кальцію в ґрунтах), ацидофобів (не витримують низького значення pH в ґрунті), алкафобів (не витримують значної лужності ґрунту), нітрофілів (зростають переважно на багатих нітратним азотом ґрунтах), псаммофілів (зростають на ґрунтах переважно легкого механічного складу - піщаних та супіщаних), петрофілів (зростають на каменистому субстраті).

При підборі до умов зростання на ґрунтах з глибоким засоленням або з ґрунтовим оглеєнням, використовують переважно рослин з поверхневою кореневою системою, і навпаки, для закріплення схилів, задернення піщаних кучугур використовують рослини з глибокою та розгалудженою кореневою системою.

По відношенню до ґрунтової вологи рослини поділяють на ксерофіти (посухостійкі), гігрофіти (вологолюбні), мезофіти (потребують помірного зволоження ґрунту) та гідрофітів (рослини, які зростають в воді). Ксерофіти розподіляються на группи сукулентів (тих, що запасають вологу в корінні, стеблові та листі) та склерофітів (тих, що зменшують розміри своєї поверхні та вкривають поверхню восковим покриттям, або ж мають щільне опушення).

По відношенню до рослинних спільнот (ценозів), де зростають у природних умовах рослини, їх види поділяють на сильванти (зростають у лісових фітоценозах), протанти (в лучних ценозах), степанти (в степових ценозах), палюданти (болотні види), акванти (водні рослини озер, річок, струмків, морських берегів), петранти (рослини скельних умов зростання), галофіти (утворюють спільноти на засолених ґрунтах солонців, солончаків, морських лиманів), рудеранти (створюють ценози на порушених ґрунтах, або при сукцессійних переходах одних спільнот в інші).

По відношенню до ролі, яку виконує вид рослин у складі спільноти він може бути едифікатором (створює або суттєво впливає на ґрунтові умови), або асектатором (зростає як «гість» в уже створених умовах). Відповідно едифікатори поділяють на домінанти та субдомінанти, за їх значенням при формуванні лісорослинних умов та ґрунтів.



10.3 ПРИНЦИПИ ПІДБОРУ РОСЛИН У ЛАНДШАФТНОМУ ФІТОДИЗАЙНІ

Композиційний підбір рослинного матеріалу визначається в першу чергу цільовим призначенням створюваного об'єкту і вимагає певних особливостей. Рослинний матеріал для міських садів та парків буде принципово іншим, ніж при створенні курортної зони, і зовсім іншим, ніж для лесопарку або рекреаційних зон охоронних територій. Органічна єдність рослинного матеріалу та призначення ділянки, що проектується, забезпечить збереження високих декоративних якостей ландшафту на довгий час. При підборі рослин керуються наступними принципами: екологічним, фітоценотичним, систематичним, та фізіономічним.

Екологічний принцип. Зовнішність різних рослин формується в певних умовах та повністю їм відповідає. Тому, для створення враження природності, до певних умов рельєфу, зволоження, до певних ґрунтів, характеру освітлення, підбирають відповідні рослини, що зростають у подібних умовах. У разу невідповідності рослини будуть почувати себе недобре, можуть втратити декоративні якості, а можливо і загинуть. Таким чином, основним критерієм вибору та розміщення деревно-чагарникової рослинності є умови місцезростання.

Фітоценотичний принцип (геоботанічний). Його основним завданням є аспекти взаємодії рослин в природніх та антропогенних ландшафтах. Відомо, що в природних системах певні види рослин особливо добре пристосовуються одна до одної (наприклад, береза та сосна, дуб та ясен, дуб та липа), в той же час існують види, що згубно впливають один на одного (ясен та бук, дуб та воліський горіх). Тому при проектуванні пейзажів рослинність розглядається як штучно створені рослинні угруповання, які повинні бути схожими на природнві фітоценози як зовні, так і за внутрішніми зв'язками. Не потрібно повністю копіювати певні рослинні спільноти, а достатньо підкреслити фітоценотичну єдність об'єднуваних видів. При цьому потрібно знати межі покращення декоративного ефекту, не надто захоплюючись експериментами з кольором. Наприклад, розміщення в сухому сосновому бору підліску із чагарників зі сріблястим листям та золотаво-жовтими квітами (зіновать, карагана, маслинка, обліпиха), що буде гармонізувати з мідно-червоним забарвленням стовбурів сосен, посилить враження сонячності та радості. При цьому намагання ввести в угруповання рослину, яка відповідає законам колористики, проте належить до іншого угруповання, може викликати психологічний дисонанс. Таким чином, розміщення рослин за межами їх природних зв'язків з певними фітоценозами, або розміщення їх в невідповідних їм угрупованнях та не властивих природних умовах, може викликати посилення конкуренції між рослинами, погіршує їх розвиток та може привести до загибелі. Композиція руйнується.

Систематичний принцип. Прояв цього принципу проявляє себе в використанні сумісних насаджень дерев та чагарників різних видів, які належать до одного роду. Такий підхід є вельми цікавим, оскільки у близьких видів рослин, згідно з законом гомологічних рядів Вавілова може бути багато спільного у властивостях та декоративних якостях. Концентрація на ділянці великої кількості числа таксонів рослин одного роду значно збільшує мальовничість ландшафту та створює ефект більшої сили та виразності.

Гармонічний принцип. Основою цього принципу є гармонічне поєднання зовнішнього вигляду, форми, текстури, фактури та кольору рослин, що входять до певних угруповань. Результатом є естетична єдність всієї композиції. Прикладом є такі поєднання, як: липа та калина; береза, жимолость та чубушник; чубушник та дельфіній. Цікаві поєднання створюють дерева з перистим складним листям (софора японська, чорний горіх, ясен), або кольоровим листям (клен гостролистий Шведлера, барбарис звичайний червонолистий, яблуня Недзведського). Таким чином, фізіономічний (гармонічний) принцип підбору має за мету висвітлення найбільш характерних рис будови рослинного матеріалу.

РОЗДІЛ 11. УГРУПУВАННЯ ДЕРЕВНО-ЧАГАРНИКОВИХ РОСЛИН ЯК КІСТЯК САДОВО-ПАРКОВИХ КОМПОЗИЦІЙ

11.1 ТИПИ УГРУПУВАНЬ ДЕРЕВНО-ЧАГАРНИКОВИХ РОСЛИН

Усі насадження деревних рослин різних розмірів та форм слід розділити на основні типи: солітер, группи, алеї та інші лінійні насадження, живоплоти, гаї, рідини та масиви.

Солітер - це розміщення окремо зростаючого дерева чи куща на відкритому просторі. Він передбачає умови його огляду зі всіх боків та фокусування на ньому уваги спостерігача, та характеризується яскравою індивідуальністю, що підкреслюється декоративними якостями, які вирізняють його серед оточуючих насаджень. Для повноцінного розвитку такої рослини необхідні оптимальні умови, що відповідають екологічному принципу його розміщення. Сфера впливу (біологічна та естетична) солітера визначається окружністю з радіусом, що рівний його висоті, якої він досягає в період його повного розвитку. Саме солітер переважно створює основний настрій. Вишуканість та легкість плакучих форм дерев з ажурною структурою крони (плакуча верба, береза повисла) асоціюється з сумом, ніжністю, задумливістю. Відчуття могутності та сили створюють дерева з щільною кроною, товстим стовбуром та розлогим галузистим гіллям (дуб, платан). Враження енергії та спрямованості догори, характерне деревам з пірамідальною та щільною кроною (ялиця, ялина, кипарис). Для солітеру велике значення мають колір, особливості будови крони, її фактура, рельєф, щільність, текстура кори. Форма крони може бути розкидистою, пірамідальною, колоновидною, кулястою, овальною, зонтиковидною, плакучою, сланкою. За щільністю (визначається гілкуванням) крони умовно поділяють на чотири типи: щільнокронні, напівщільнокронні, напіважурнокронні, ажурнокронні. Варіанти використання солітерів у ландшафтних композиціях можуть бути наступними:

1) головний елемент, що фокусує увагу (об'ємна домінанта простору);

2) акцент (розміщується перед однорідними щільними насадженнями);

3) розчленування простору (декілька мальовничо розміщених дерев);

4) посилення декоративності головного елемента композиції ( посилення нахилу схилу скелі або надання водоспаду враження «дикості»).

Група - це насадження, що зібране в самостійну композицію та розміщене окремо від масиву, яке займає ділянку, діаметр якої не перевищує подвійної максимальної висоти дерев. Підкреслене розміщення в просторі наближує її до солітерів. При створенні групи використовують як фізіономічний, так і екологічний та фітоценотичний принципи. Вони можуть розміщуватися навколо галявин, на галявинах, на пагорбах, біля водойм, на перехресті шляхів, біля будівель тощо.

Групи можуть бути чистими (майже всі групи від 2 до 7 дерев) та змішаними (за видовим складом), створеними з листяних (листопадних та вічнозелених), хвойних порід, змішаними хвойно-листяними. За кількістю рослин є малі (2-5 рослини), середні (6-10) та великі (10-20) групи. За складом вони бувають деревними, деревно-чагарниковими та чагарниковими.

За формою можуть утворюватися різні групи залежно від величини дерев, їх розміщення на плані та складу порід: сферичні, конусовидні, циліндричні, одноярусні та багатоярусні, симетричні без ядра (створені навколо уявних вісей симетрії) та асиметричні з ядром (що групуються навколо домінуючих в композиції дерев чи кущів), компактні (ущільненої посадки рослинного матеріалу) та розріджені (з великими відстанями між рослинами при висадці), щільні (переважно з рослин, що мають щільні та напівщільні типи крон) та ажурні (з ажурнокронних та напіважурнокронних рослин), регулярні (виконані в регулярних стилях) та іррегулярні (виконані з використанням прийомів пейзажної довільної архітектури), тощо.

Відстань між деревами в невеликих групах складає 3-5 м, в великих группах - 4-6 м, причому в центрі групи дерева висаджуються щільніше, ніж на периферії. В окремих випадках дерева в однопородних малих групах висаджуються методом гніздових посадок на відстані 0,5-1 м один від одного, утворюючи загальну крону великого діаметру («букетні групи»). Вони мають підкреслену силуетність та змінюють характер в залежності від різної зімкнутості дерев. При висадці світлолюбних порід відстані між саджанцями повинні бути - 3-5-7 м, при висадці тіневитривалих порід - 1-2-3 м. Відстані при посадці великих груп ажурнокронних дерев повинні бути - 4-5 м. При використанні маловікових саджанців відстані між ними будуть - 2-2,5 м (надалі проводять прорідження). В малих однопорідних групах дерев, з висотою штамбу 1,2-1,5 м, відстань між ними доцільно брати - 3-4 м. При створенні різнопорідних малих груп ця відстань повинна сягати 4-5 м (особливо при змішанні листяних та хвойних). На бідних ґрунтах відстань мід деревами буде становити 1/4 - 1/5, на багатих - 1/3 - 1/4 висоти дерева. Різнопорідні групи дерев можуть формуватися як гармонічні (нейтральні), або як контрастні (за контрастом форми, щільності, текстури крони, забарвлення кори, листя, квітів, гілок, плодів, структури ярусів).

Контрастні групи вирізняються асиметричним характером та динамічністю композиції. Частіш за все в ландшафтних композиціях використовують кольорові ньюанси, наприклад, використовуються породи контрастні за рядом ознак. Лінія силуета групи повинна бути красивою, врівноваженою та хвилястою, необхідно уникати хаотичності та одноманітності. Мимовільної симетричності силуету в пейзажних групах уникають шляхом розміщення в плані дерев за радіусами різної довжини, проведеними під різними кутами по відношенню до стовбура дерева, розміщеного посередині. В великих групах ріноманітність композиції створюють шляхом створення 2 або 3 вершин, одна з яких є домінуючою. Таким чином, декоративний вигляд групи визначається складом порід, числом та розміщенням дерев. Враховують також одинакову, або різну швидкість росту, довговічність порід, ефект феноритміки рослин (сезони квітування, утворення плодів, особливості та час осіннього забарвлювання листя).

Група дерев може бути доповнюючою в поєднанні з солітером або групою чагарників. Не рекомендується використовувати в одній композиції багато видів, найбільш ефектними є групи з 2-3 видів, причому один з них є домінантою, інші - підкорюються йому в біологічному та естетичному відношенні. Чагарники використовують при створенні груп для оформлення заднього плану композицій або для створення куліс, для прикривання недоліків забудівлі, в якості екранів при створенні ефекту несподіванки, для створення узлісь при переході до відкритих просторів, при створенні підліску. Яскраво та інтенсивно квітуючі чагарники використовують розміщуючи як поблизу, так і на віддалі від спостерігача. Види, що квітують не так інтенсивно, проте мають декоративні яскраві квіти, розміщують поблизу від доріжок. Це ж стосується і видів з яскравим забарвлення плодів.

Цікавими є групи чагарників змішані з багаторічними трав'янистими рослинами. Оптимальна кількістю чагарників в групі - 30-35, при найбільшому перерізі - 3-4 рослини (група має витягнуту форму та розміщується фронтально відносно основних точок огляду). Відстані між малими чагарниками - 0,5 м, між середніми - 0,75 м, між великими - 1,0-1,5 м, дуже великими - до 3 м. Оптимальний видовий склад - 5-6 видів, які підтримують декоративність протягом всього року. Чагарники з щільними та ажурними кронами в групах не поєднують. Враховують типологічний принцип підбору.

За призначенням всі групи поділяються на: групи, що є головним композиційним центром паркової частини (розміщують на галявинах, в так званих кишенях та ті, що завершують перспективу, закріплюють повороти доріжок, біля води); групи, що створюють фон для споруд або інших акцентів; групи, як перехід від масиву до відкритого простору; групи, що утворюють паркові куліси - рами та багатопланові перспективи; групи на узліссі масиву або куртини, що виділяються як акценти. До рядових насаджень відносять алеї та живоплоти. Вони є регулярними елементами, тому використовуються переважно при, створенні регулярних композицій, хоча можуть використовуватись і в ландшафтних композиціях.

Алея - це дорога для прогулянок, що обсаджується ритмічними рядами дерев та формує вузький простір, спрямований на який-небудь елемент композиції, що особливо виділяється. На територіях з пейзажним стилем, алеї слід розміщувати на тих ділянках доріг, де необхідно підкреслити композиційне значення об'єкту, розділити 2 відкритих простори або виділити простір з массиву насаджень (при цьому в останньому випадку алеї обсаджуються деревами, що відрізняються своєю формою від породного складу масиву). В регулярних композиціях алеї, як правило, спрямовані до головних композиційних вузлів та створюють враження парадності, тому необхідно створити враження великого масштабу (алея робиться достатньо широкою, зрідко висадженими високими деревами), в один або декілька рядів регулярно скомпонованих груп по 4-6 дерев. Для досягнення враженя урочистості використовують різні форми фігурної та геометричної стрижки крон дерев та живоплоти. Художній ефект алеї визачається ритмом силуетів крон та стовбурів певних характерних видів дерев, що віддаляються в перспективу. Якщо алея складається з дерев з формою крони, що звужуються доверху (колоновидні, пірамідальні, овальні), то буде зберігатися відносно великий просвіт неба і алея буде особливо урочистою. При використанні дерев з розлогою, кулястою або зонтичною формою крони, або при зімкненні на вузьких алеях крон напротів розміщених дерев та утворенні пологу, створюється лірична атмосфера. Існують також «криті» алеї, що створюються за допомогою перголи (опори для ліан та інших рослин). Використовують також трельяжі та арки, а також каркаси, які використовують для створення берсо (зеленого склепіння з гілок великих дерев на каркасі). Таким чином, спочатку визначається настрій композиції, а потім вже розробляється варіант алейної обсадки.

Живопліт - це щільне, зімкнуте рядове насадження дерев або чагарників однакової висоти, що створює враження «завіси» або «зеленої стіни». Він проектується з 2 та більшої кількості рядів дерев та чагарників, висаджених в шаховому порядку. Він може бути одноярусним чи багатоярусним, однопорідним чи різнопорідним, вільнорослим (з порід, що повільно зростають та мають компактну форму крони або гарно квітують та не витримують стрижки), стриженим (топіарні, що формуються фігурною обрізкою крони) та таким, що створюється із застосуванням спеціальних конструкцій (з витких рослин), та шпалерним, який створюються переплітанням гілля чагарників у вигляді решітки з прикріпленням пагонів до спеціального каркасу). Основна вимога до живоплоту - його непрозорість та одноманітна, відносно вертикальна бічна поверхня та спокійна лінія верхнього обрису крон.

Залежно від призначення, живоплоти бувають різні заввишки: бордюри - до 0,5 м (для влаштування партерів), низькі - 0,5-1,5 м, середні - 1,5-3 м, високі - више 3 м. Живоплоти використовують для захисту території, для виділення полотна дороги та розмежування смуг руху, для обрамлення та поділу ділянок парку (щільне обрамлення боскетів, зелених театрів, естрад та куліс, для маскування споруд та краєвидів. Використовують живоплоти переважно в регулярних композиціях.

Боскет - це замкнутий простір геометричної форми, що обмежується зі всіх сторін стриженим живоплотом з дерев та чагарників. Всередині нього розміщуються зелені театри, фонтани, декоративні басейни, лави для відпочинку, квітники.

Фігурні зелені насадження, або топіарі - це штучно сформовані за допомогою обрізки, переплітання гілок та інших засобів формування крон композиції з дерев та чагарників.

Найбільш великими насадженнями в ландшафтному проектуванні є гаї та масиви. Вони використовуються для підкреслення характеру ландшафту, для маскування небажаних об'єктів, як обмежувачі зовнішнього простору, для зосередження та втілення форм певних порід або спільнот дерев. Їх інколи називають «лісними» ландшафтами, тому що вони відтворюють природний лісовий ландшафт. Ландшафти «лісового» типу - збірне явище, в якому внаслідок зміни структури, заміни одних компонентів іншими, збільшення одних елементів за рахунок інших, художньо підкреслюються головні риси композиції. Для цього необхідна достатньо значна територія.

Гай - це насадження площею 0,5-1,5 га, що утворюється рідко розміщеними одновіковими деревами, та викликає враження одноманітного за характером відносно замкнутого простору. Його естетичний ефект створюється контрастом об'ємних форм дерев на фоні прогалин, мальовничою грою світла та тіні і сприймається, на відміну від солітера та групи дерев, з близької відстані. Тому при виборі асортименту враховуються також будова стовбурів, фактура та колір кори, структура гілкування, форма листя. Гаї можуть бути однопорідними та сформованими з двох порід, схожих за біологічними та декоративними властивостями. Вони використовуються як самостійні одиниці композиції, або як перехідний мотив від масиву до відкритого простору.

Массив формується біологічно стійким та декоративно підібраним угрупованням деревно-чагарникової та трав'янистої рослинності на площі до 10 га. Рослинний матеріал в масиві розміщується достатньо щільно (на відміну від гаю). Це сприяє формуванню однорідного та замкнутого характеру мікросередовища. Зменшується прозорість масиву та проникність ділянок, що забезпечує сприятливі умови розвитку флори та фауни. Масиви складаються з дерев різного розміру та можуть бути різними за асортиментом, проте в центральній частині зберігають домінуюче значення однієї або декількох порід.

Масиви повинні характеризуватися більш розчленованою структурою та розсіченими краями (ефект узлісся). Узлісся масиву дозволяє створити фон для груп та солітерів, які виділяючись на ньому, збагачуючи загальний вигляд пейзажу. По краю масиву слід розміщувати дерева змішаних порід, різноманітний зовнішній вигляд яких сприяє оживленню зеленої маси. Розміщені на узліссі дерева мають розкішну крону, створюють декоративний ефект, що можна посилити висадкою чагарників, які створюють плавний перехід від деревостану до травостану. Розсіченість узлісся сприяє використанню дотичних сонячних променів при грі світла та тіні.

При створенні масивів переважно користуються фітоценотичними принципами, імітуючи природні угруповання деревних рослин з їх структурою та функціональними зв'язками. Серед рослин, що входять до складу масивів повинні виділятися едифікатори (створюють лісорослинні умови) та асектатори (квартиранти). Едифікатори, відповідно поділяються на домінанти (основна порода) та субдомінанти (доповнювачі).

Масиви, як і природні формації спільнот можуть бути сумеречними темнохвойними (з ялини, ялиці, кедрової сосни), радісними та жвавими світлохвойними (з сосни звичайної, модрини сибірської), ошатними широколистяними (дуб звичайний, липа серцелиста, ясен високий), світлими дрібнолистяними (осика, береза бородавчаста). Відомі також змішані масиви (хвойно-листяні).

Цікавими є амфіценози, або екотони, угруповання, перехідні між різними угрупованнями, у яких є риси, характерні для обох висхідних угруповань (судіброви, субори, змішані ліси).

Цікавими є масиви, де добре сформована ярусність як деревно-чагарникового, так і трав'яного компонентів (наявність підліску, чагарникового ярусу, трав'янистого, мохового, лишайникового покриву, весняних ефемерів та ефемероїдів). В умовах степу досить актуальними є чисті насадження дубу, які є найбільш стійкими в зазначених умовах. Масиви з малою вертикальною зімкнутістю крон, що характеризуються відсутністю підліску називаються рідинами.



11.2 ПІДБІР АСОРТИМЕНТУ ДЕРЕВНО-ЧАГАРНИКОВИХ РОСЛИН ДЛЯ СТВОРЕННЯ СИСТЕМ ОЗЕЛЕНЕННЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Протягом багатьох років інтродукції на території Дніпропетровської області (зокрема в ботанічному саду Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара та Криворізькому ботанічному саду НАН України) проводилися дослідження з інтродукції та акліматизації рослин. На основі багаторчного досвіду був створений приблизний перелік найбільш декоративних та одночасно адаптованих до умов Степового Придніпров'я видів деревно-чагарникових рослин. У даній роботі він публікується з вказанням життєвої форми, основних екологічних рис, що характеризують відношення вказаних видів рослин до освітлення (геліофіти, сциогеліофіти, геліосциофіти), до родючості ґрунтів (евтрофи, мезотрофи, оліготрофи), до ґрунтової вологи (гігрофіти, мезофіти, ксерофіти), до окремих ґрунтових особливостей (кальцифіли, галофіли, алкафіли, ацидофіли, нітрофіли), до антропогенних чинників та чинників зимового середовища.

ВІДДІЛ ГОЛОНАСІННІ - GIMNOSPERMAE

Родина ГІНКГОВІ - GINKGOACEAE

1. Гінкго дволопатеве - Ginkgo biloba L.

Дерево 1-го порядку. Дкоративнолистяне. Геліофіт, ксеро-мезофіт, мезотроф, зимостійкий, стійкий до забруднення повітря, грибних і вірусних хвороб. Рідко уражається шкідниками.

Родина ГОЛОВЧАСТОТИСОВІ - CEPHALOTAXACEAE

1. Головчастий тис кістянковий - Сephalotaxus drupacea Siebold et Zucc. ex Endl.

Росте кущем. Вічнозелений, фітонцидний. Сциогеліофіт, евтроф, мезофіт. Достатньо зимостійкий.

Родина ТИСОВІ - ТАХАСЕАЕ

1. Tис ягідний, або негній-дерево - Taxus baccata L.

Кущ, або дерево. Вічнозелений, фітонцидний. Топіарі. Сциогеліофіт або геліосциофіт, мезофіт, мезотроф. Зимостійкий, однак у дуже холодні зими однорічні паг. Обмерзають. Стійкий у міських умовах.

2. T. гострокінцевий, японський. - Т. cuspidata Sieb. et Zucc.

Кущ, або дерево. Вічнозелений, фітонцидний,. Топіарі. Зимостійкіший, ніж т. ягідний, ксеромезофіт, олігомезотроф, сциогеліофіт.

3. T. середній - Т. Ч media Rehd. (T. baccata Ч T. cuspidata).

Кущ, або дерево. Вічнозелений, фітонцидний. Топіарі. Морозотійкий, ксеромезофіт, сциогеліофіт, мезотроф.

Родина КИПАРИСОВІ - CUPRESSACEAE

1. Метасеквойя розсіченошишкова - Metasequoia glyptostroboides Hu et Cheng.

Дерево 1-го порядку. Глицепадна, фітонцидна. Має напровесні яскраво-зелене надзвичайно декоративне забарвлення глиці, восени - золотаве. Мезотроф, геліофіт, мезофіт. Зимостійка. Міські умови витримує добре.

2. Ялівець звичайний - Juniperus communis L.

Кущ, або дерево. Вічнозелений. фітонцидний. Цілком зимостійкий, гігромезофіт, ацидофіл, оліготроф, сциогеліофіт.

3. Я. лускатий - J. squamata Lamb.

Сланка форма або кущ. Вічнозелений, фітонцидний. Цілком зимостійкий, мезофіт, оліготроф, геліофіт.

4. Я. лежачий - J. procumbens Sieb.

Стелюх. Вічнозелений фітонцидний,. Цілком зимостійкий, мезофіт, геліофіт, оліготроф.

5. Я. китайський - J. chinensis L.

Кущ або дерево. Вічнозелений, фітонцидний. Геліофіт, мезофіт, мезотроф, помірно зимостійкий.

6. Ялівець середній - Juniperus Ч media.

Кущ або дерево. Вічнозелений. фітонцидний . Геліофіт, ксеромезофіт, мезотроф, алкафіл, зимостійкий.

7. Я. віргінський - J. virginiana L.

Кущ, або дерево. Вічнозелений, фітонцидний. Цілком зимостійкий, геліофіт, мезофіт, алкафіл, кальцифіл, мезо-оліготроф. Витримує та слабкозасолені ґрунти.

8. Я. скельний - J. scopulorum Sarg.

Кущ, або дерево. Вічнозелений, фітонцидний. Помірно зимостійкий, геліофіт, мезофіт, алкафіл, кальцифіл, мезооліготроф.

9. Я. даурський - J. davurica Pall.

Стелюх. Вічнозелений, фітонцидний. Цілком зимостійкий, геліофіт, мезотроф, ксеромезофіт.

10. Я. козацький - J. sabina L.

Стелюхоподібна форма або кущоподібна. Вічнозелений, фітонцидний. Цілком зимостійкий, геліофіт, мезотроф, ксеромезофіт.

11. Я. горизонтальний - J. horizontalis Moench. (J. prostrata Pers.).

Стелюх. Вічнозелений, фітонцидний. Цілком зимостійкий, мезофіт, геліофіт, оліго-мезотроф.

12. Я. прибережний - J. сonferta Schlager.

Сланкий кущ або стелюх. Вічнозелений, фітонцидний. Зимостійкий, геліофіт, оліго-мезотроф, ксеромезофіт, алкафіл. Стійкий до засолення.

13. Кипарисовик Лавсона - Chamaecyparis lawsoniana Parl.

Дерево 1-го порядку. Вічнозелене, фітонцидне. Зимотійкий, мезофіт, однак сухість повітря переносить погано, геліофіт, мезотроф. Невибагливий до родючості ґрунту. У міських умовах росте добре.

14. K. горохоплідний - Ch. pisifera Sieb. et Zucc.

Дерево 1-го порядку. Вічнозелене, фітоццидне. Зимостійкий, мезотроф, мезофіт. У міських умовах росте добре.

15. К. туполистий - Ch. obtusa Sieb. et Zucc.

Дерево або кущ. Вічнозелене, фітонцидне. Гігромезофіт, страждає від сухості повітря, геліофіт, мезотроф. За морозостійкістю поступається перед к. горіхоплідним. Потерпає від весняних сонячних опіків.

16. Туя західна - Thuja occidentalis L.

Дерево 3-го порядку. Вічнозелене, фітонцидне. Топіарі. Зимостійка, лише у т. вереско-подібної в холодні зими обмерзають одно- і дворічні пагони. Мезофіт, мезотроф, геліофіт. У міських умовах росте добре.

17. T. складчаста, або гігантська - Th. plicata D. Don.

Дерево 1-го порядку. Вічнозелене, фітонцидне. Цілком зимостійка. Мезофіт, евтроф, геліофіт. У міських умовах росте добре.

18. Широкогілочник східний - Platycladus orientalis (L.) Franco

Дерево 3-го порядку. Вічнозелене та фітонцидне. Зимостійка, хоча в суворі зими обмерзає, а іноді цілком вимерзають нездерев'янілі паг. Геліофіт, ксерофіт, оліго-мезотроф, любить супіщані ґрунти. У міських умовах росте добре.

19. Мікробіота перехреснопарна - Microbiota decussata Коm.

Стелюх. Вічнозелений, фітонцидний. Геліофіт, дуже морозостійкий, мезофіт, мезотроф. Антропогенностійка.

Родина СОСНОВІ - PINACEAE

20. Ялиця корейська - Abies coreana Wils.

Дерево 1-го порядку. Вічнозелене, фітонцидне, декоративноплідне. Сциогеліофіт, мезофіт, мезотроф. Достатньо зимостійкий.

21. Я. цільнолиста - A. holophylla Maxim.

Дерево 1-го порядку. Вічнозелене, фітонцидне, декоративноплідне. Геліофіт, мегатроф, мезофіт.

22. Я. Нордмана, або кавказька - A. nordmanniana (Stev.) Spach.

Дерево 1-го порядку. Вічнозелене, фітонцидне, декоративноплідне. Сцилгеліофіт, евтроф, мезофіт. Зимостійка, хоча в суворі зими часто обмерзають однорічні пагони. Добре росте в міських умовах.

23. Я. біла, європейська, або гребінчаста - A. alba Mill.

Дерево 1-го порядку. Вічнозелене. фітонцидне, декоративноплідне. Зимостійка, але в суворі зими дуже обмерзає, гинуть навіть старі дерева. Гігромезофіт, сциогеліофіт, евтроф, любить супіщані ґрунти. Потерпає від загазованості повітря.

24. Я. одноколірна - А. соnсоlог Lindl. et Gord.

Дерево 1-го порядку. Вічнозелене. фітонцидне, декоративноплідне. Зимостійка, мезотроф, мезофіт, сциогеліофіт, добре витримує міські умови.

25. Псевдотсута Мензиса - Pseudotsuga menziesii (Mirb.) Franco.

Дерево 1-го порядку. Вічнозелене, фітонцидне, декоративноплідне. Геліофіт, ксеромезофіт, нейтрофіл, задовільно зимостійка, з віком - достатньо зимостійка.

26. Ялина звичайна, або європейська - Picea abies (L.) Karst.