Ландшафтний фітодизайн

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЕРЕДМОВА

У наш час одне з найважливіших завдань, що постали перед людиною, - раціональне облаштування середовища людського існування. Від цього залежить майбутнє всього нашого біологічного виду, взагалі можливість його існування. Людина за досить короткий проміжок часу свого існування стала однією з найрушійніших сил у межах Всесвіту, але дедалі частіше її дії набувають неприродно-ірраціонального характеру. Замість того щоб зрозуміти мудрість природи як прояву вічності та влаштовувати своє існування відповідно до її законів, людина намагається задовольняти тільки нагальні утилітарні потреби, не дбаючи про наслідки непродуманих дій, нехтуючи навіть своїм внутрішнім мірилом природного раціоналізму - почуттям прекрасного. Не існує в природі нічого ірраціонального - навпаки, все має свій зміст. Якщо ми це не здатні зрозуміти, то це не ознака нерозумності природи, а ознака нашої недостатньої обізнаності, небажання це розуміти, пізнавати. Тільки нескінченний потяг до самовдосконалення і неперервний поступ у напрямку пізнання як своєї власної, так і навколишньої природи здатен відкривати перед нами нові горизонти нескінченної досконалості цього дивовижного Всесвіту, пронизаного духом єдності та гармонії.

Саме почуття прекрасного, естетизм, є підсвідома ознака раціонального. Тому якщо ми говоримо про прекрасне, то ми говоримо про розумне, хоча можемо цього й не розуміти. Проте незнання, нерозуміння тієї чи іншої проблеми, феномена не звільняє нас від відповідальності за наслідки наших практичних дій. Відповідно до цього ми повинні продумувати кожен наш крок, усі наші дії, дізнаватися якомога більше про принципи існування природних систем та змінювати навколишній світ відповідно до цих знань. Саме цьому повинна служити така дисципліна, як ландшафтний дизайн, зокрема такий її розділ, як ландшафтний фітодизайн, який можна розглядати як прикладний аспект вчення про сферу розуму - «ноосферу».

Ландшафтний фітодизайн як дисципліна - це прикладний прояв естетизму ландшафту, тобто облаштування, створення природно-антропогенного ландшафту згідно з законами прекрасного, які становлять найвищий прояв раціоналізму як самої природи, так і всього природного в людині, і одним з основних інструментів у цьому процесі естетично-раціонального перетворення довкілля є сама природа, а саме такий важливий її складник, як рослинний світ. Тому ландшафтний фітодизайн повинен бути обов'язковою частиною культурного ландшафтного будівництва.

ландшафтний фітодизайн садовий мистецтво

РОЗДІЛ 1. ЛАНДШАФТНИЙ ФІТОДИЗАЙН ЯК КОМПЛЕКСНА ДИСЦИПЛІНА

Ландшафтний фітодизайн - це різновид ландшафтного дизайну (ландшафтного проектування), що полягає в зміненні навколишнього ландшафтного середовища переважно з допомогою рослин та їх штучно створених угруповань, а також інших видів організмів, що перебувають із рослинами в різних консортивних (функціональних) зв'язках.

Ландшафтний дизайн (ландшафтне проектування) - це прикладна форма естетики ландшафту, тобто влаштування природно-антропогенного ландшафтного оточення згідно з законами естетики, краси, синтез творчості природи та людини. Це мистецтво та практичне втілення ідей щодо озеленення, благоустрою, створення садово-паркових насаджень, газонів, гірок і використання малих архітектурних форм у зеленому будівництві.

Головне завдання ландшафтного фітодизайну - створення гармонії, краси з урахуванням зручності використання будівель, зі зменшенням конфліктності між урбанізованими формами антропогенного середовища та природою (у першу чергу рослинністю - автотрофним блоком антропогенної екосистеми), що досить часто зазнає шкоди від них. Початок ландшафтного дизайну пов'язаний з уявленнями про втрачений рай на Землі, тому і не вгасає бажання людини створити біля свого житла «райський» куточок.

Незважаючи на всю складність завдання, ландшафтному дизайнеру необхідно дотримуватись у своїй творчості три основних принципів «правильного саду»: простота; зручність; краса. Поняття «ландшафтний дизайн» з'явилося близько 100 років тому в США, коли перед американськими архітекторами постало завдання облаштування перших національних парків. Поняття ландшафтного фітодизайну близьке до понять «ландшафтний дизайн» та «ландшафтна архітектура», «садово-паркове мистецтво». Ці поняття стали основою формування ландшафтного фітодизайну як дисципліни. Вираз «ландшафтна архітектура» уперше застосував американський планувальник національних парків Ф. Олмстед у 1866 р.

Ландшафтна архітектура (ландшафтне будівництво) - це вид мистецтва (розділ архітектури), мета якого - організація просторового середовища за допомогою природного матеріалу, що гармонізує пластичні особливості існуючого рельєфу.

Садово-паркове мистецтво - вид архітектурно-художньої творчості, що полягає в поєднанні природи, архітектури, пластичних мистецтв у композиційно цілісний твір, передбачає єдність архітектурних ансамблів із пейзажем, або ландшафтом.

Архітектура (від грец. бсчйфекфпнйкз - будівництво) - це одночасно наука і мистецтво проектування споруд, а також власне система споруд, що формують просторове середовище для життя й діяльності людей відповідно до законів краси. Функціональні, конструктивні та естетичні якості архітектури, а саме корисність (зручність), міцність і краса, тісно взаємопов'язані.

Дизайн (від англ. design - проектування, задум, план, мета, намір, творчий задум, проект, креслення, розрахунок, конструкція, ескіз, малюнок, узор, композиція, мистецтво композиції, твір мистецтва) - це творчий метод, процес і результат художньо-технічного проектування об'єктів, їх комплексів і систем, орієнтований на досягнення найбільш повної їх відповідності до середовища загалом, а також до потреб людини, як утилітарних, так і естетичних. Він об'єднує художньо-предметне мистецтво і науково обґрунтовану інженерну практику у сфері виробництва.

Об'єкт дизайну - об'єкт, який модифікують за допомогою дизайну в напрямку вирішення проблем проектування або соціальної привабливості. Так, об'єктом ландшафтного фітодизайну є ландшафт, який видозмінюється з допомогою рослин та їх угруповань як у бік кращих практичних та естетичних характеристик, так і в бік кращого, сучаснішого вигляду.

Ландшафт - це складний природно-географічний комплекс, у якому всі основні компоненти: рельєф, клімат, вода, ґрунти, рослинність і тваринний світ - знаходяться в складній взаємодії, утворюючи однорідну за умовами розвитку нерозривну систему. У розглядуваному випадку мова йде в першу чергу про антропогенні ландшафти, які необхідно трансформувати в культурний ландшафт, при цьому природні ландшафти виступають еталоном для порівняння, використовуваним у процесі створення ландшафтних композицій.

Курс «Ландшафтний фітодизайн» є комплексна, складна дисципліна, яка тісно взаємодіє з такими біологічними дисциплінами, як ботаніка, систематика вищих рослин, екологія, охорона навколишнього середовища, геоботаніка, географія рослин, екокліматологія, лукознавство, екологія рослин, фітопатологія, дендрологія, квітникарство, фітофармакологія, лісова таксація, газонознавство, фізіологія рослин, анатомія та морфологія рослин, генетика та селекція, інтродукція рослин, лісознавство, агролісомеліорація, лісівництво, гідробіологія, гідрологія, зоологія, мікологія, мікробіологія, протистологія, садівництво, та іншими природничими (ландшафтознавство, геологія та мінералогія, геоморфологія, агрохімія, ґрунтознавство, матеріалознавство, агрофізика тощо), гуманітарними (образотворче мистецтво, архітектура, історія архітектури, естетика, культурологія та ін.) і точними дисциплінами (опір матеріалів, математичний аналіз, математична статистика й теорія імовірності, комп'ютерне проектування тощо). Цей курс становить базу для таких дисциплін: дендропроектування; садово-паркове господарство; паркознавство; системи озеленення міст; містобудівництво; зелене будівництво та ін.

РОЗДІЛ 2. ІСТОРІЯ САДОВО-ПАРКОВОГО МИСТЕЦТВА. СТИЛІСТИКА САДУ

2.1 ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ САДОВО-ПАРКОВОГО МИСТЕЦТВА

Оскільки об'єктом ландшафтного фітодизайну є навколишнє ландшафтне середовище, то саме його ми й намагаємося змінювати відповідно до засвоєних нами природних принципів гармонії та раціоналізму людини. Для цього необхідно з'ясувати, із чим ми маємо справу. Ландшафт ми можемо розглядати як конкретний регіональний комплекс або як початкову одиницю фізико-географічного районування.

Географічний ландшафт - це природний територіальний чи акваторіальний комплекс, що являє собою генетично однорідну ділянку з однотипними: геологічною будовою; рельєфом; гідрокліматичним режимом; поєднанням ґрунтів і біоценозів. Це розуміння ландшафту є надто широке. Людина на даний момент здатна змінювати лише окремі елементарні одиниці ландшафту, або фації. Докорінна зміна ландшафту на геохімічному рівні в наш час неможлива.

Елементарний ландшафт (фація) - найменший природно-територіальний комплекс, який відповідає географічній фації (або підфації), а за наявності біотичного компонента - біогеоценозу, найменша елементарна геосистема.

Геосистема - це система в межах тієї чи іншої ділянки земної поверхні, у межах якої просторово та функціонально поєднуються в одне ціле існуючі елементи живої та неживої природи.

Схема ієрархії геосистем така: фація (види - класи - типи) - локальний рівень > урочище (види - класи - типи) > місцевість (види - класи - типи) > ландшафт (види - класи - типи) - регіональний рівень > ландшафтний округ > ландшафтна провінція > епігеосфера (географічна оболонка) - глобальний рівень (ландшафтні зони, країни, області).

Б. Б. Полинов розрізняв три великі групи елементарних ландшафтів - елювіальні, супераквальні і субаквальні. Усі елементарні ландшафти можна поділити на природні, тобто не трансформовані діяльністю людини (первинні), та антропогенні, що зазнали певних змін від господарської діяльності людини. Серед антропогенних фацій можна виділити культурландшафти, створені спрямованими, раціональними діями людини. Вони з'являються в результаті ландшафтного проектування.

Людина як вид з'явилася на Землі, за останніми даними, близько 150-200 тис. років тому. Перші антропогенні зміни ландшафтних природних систем відбулися вже близько 9 тис. років тому на Близькому Сході, де після виникнення землеробства починали будуватися перші міста. Саме в ці часи, можливо, з'являються перші сади, переважно плодових рослин, а також «священні гаї». З появою перших могутніх цивілізацій - Шумеру та Єгипту - людина почала створювати не тільки утилітарні сади, але й сади, що виконували інші функції - релігійні, розважальні, рекреаційні та ін.

Єгипет. Близько 6 тис. років тому почало формуватися садово-паркове мистецтво. Сади створювали при храмах, палацах та житлових будинках заможної частини населення. Єгипет - батьківщина регулярного напрямку в ландшафтному мистецтві. У Давньому Єгипті сади формували за такими принципами:

1) застосування регулярного (формального) планування (геометричність і симетричність);

2) використання ритму як композиційного елемента;

3) використання алейних та рядових насаджень;

4) уведення екзотів до асортименту рослин.

Сади в Єгипті виконували релігійні, утилітарні та естетичні функції.

Месопотамія. Перші сади в Месопотамії з'явилися майже в той самий час, що й на території Єгипту. Це сади на терасах зикуратів (храмових пірамід), потім - біля царських палаців та будинків вельмож. Пізніше з'явилися парки для полювання та відпочинку. Особливо відомими були «висячі сади» цариці Семіраміди. Месопотамію певною мірою можна вважати батьківщиною іррегулярного (пейзажного) напрямку в ландшафтному мистецтві. Садово-паркова архітектура мала такі особливості:

1) відсутність поділу садів на симетричні чотирикутники, більш вільне їх розміщення (прототип пейзажного напрямку). При цьому їм була властива загальна регулярність, обумовлена геометрично правильною будовою зрошувальної системи;

2) багатий асортимент рослин, у тому числі екзотів;

3) терасування (сади на дахах);

4) використання квіткових рослин переважно на верхніх терасах.

Сади виконували релігійні, утилітарні, естетичні та рекреаційні функції.

Персія та Індія відрізнялися високим рівнем розвитку садово-паркового мистецтва. Тут сади були символом раю, створювалися для відпочинку при царських резиденціях та потребували великих фінансових витрат. Основою їх будови були:

1) геометричне (регулярне) планування - «чор-бакх» -- «чотири квадрати». Утворений великий квадрат ділили на 4 менші квадрати і т. д.;

2) розміщення алей, викладених плитами, за якого вони пересікалися під прямим кутом, заповнення простору між ними густими деревними насадженнями або ставками та розкішними квітниками;

3) поділ простору за допомогою доріжок, а також рослин або великої кількості дрібних каналів із водою;

4) використання дерев та квітів рідкісних видів для розташування в головній частині саду. Особливо поширені були старі міцні тінисті платани, на гілках яких влаштовували альтанки.

Функції саду - утилітарні, естетичні, рекреаційні, релігійні.

У Давній Греції були наявні такі типи озеленення, як герони («священні гаї»), філософські сади та приватні сади. Міські площі озеленяли рядовими насадженнями вздовж доріг. Греки запозичили досвід митців Єгипту та Близького Сходу. Особливостями будови садів були:

1) строга пропорційність у ландшафтному дизайні. Для їх створення застосовували принципи рівноваги, ритму та симетрії;

2) терасування (на відміну від Єгипту);

3) висаджування на терасах великих дерев, квітів, створення фонтанів;

4) більш вільна композиція, декоративність, нагромадження зелених мас;

5) використання звивистих сходів, великої кількості прикрас.

У Давньому Римі домінувала ідея протиставлення геометричних та прямолінійних форм штучного ландшафту вільній мальовничості навколишньої природи. Існували такі типи садів: сади внутрішніх двориків - віридарії, приватні сади при віллах, «священні гаї», публічні сади, сади-іподроми, сади-перистилі. Вони мали такі особливості будови:

1) регулярне планування з терасово-східчастим композиційним рішенням;

2) функціональне зонування території;

3) особливі зелені внутрішні дворики - «віридарії», оточені колонами та прикрашені фонтаном або невеликим басейном та клумбами. Стіни дворика покривали фресками, на яких було зображено перспективи фантастичних садів;

4) використання трельяжів та боскетів, пергол;

5) використання як складових елементів міських садів партерів, прорізаних алеями, що перетиналися під прямим кутом, басейнів з фонтанами, рибних ставів; 6) багате архітектурне оздоблення;

7) використання топіарного мистецтва (живі скульптури);

8) велика кількість екзотичних квітів;

9) поява газонів;

10) наявність оглядових точок;

11) великі площі парків;

12) багатий асортимент рослин.

Функції саду - утилітарні, естетичні, рекреаційні, релігійні.

Мусульманський Схід. В арабському мистецтві набули свого вираження як ідеї, успадковані від Риму, так і персидські. Для мусульманського саду характерні:

1) строга геометричність запозичена в персів («чор-бакх»);

2) орнаментальність у плануванні саду та квітників;

3) дрібні, геометричної форми, басейни;

4) використання мозаїки та глазурованих плиток, велика площа мостінь, яскраві кольори;

5) велика кількість ароматичних рослин;

6) закритість саду від навколишнього світу (харам).

Мавританський Захід. Для іспано-мавританського саду властиві простота планування та індивідуальність рішень. Особливості будови саду полягають у такому:

1) використання фонтанів, басейнів;

2) обов'язкова присутність у регулярному плануванні внутрішнього дворика (патіо);

3) влаштування оглядових точок, оформлення аркад;

4) переважання екзотичних рослин, які відповідають кліматичним умовам (мандарин, кипарис, апельсин, олеандр);

5) вільне висаджування рослин, відсутність стрижки;

6) відсутність газонів з огляду на жаркий клімат;

7) застосування декоративного мостіння (один із найважливіших елементів саду).

Китай. Китайська ландшафтна архітектура, або фен-шуй, тісно пов'язана з філософськими ідеями даосизму, конфуціанства та буддизму. Для китайського саду характерні:

1) багатоплановість та символічність композиції;

2) плавні лінії великих водоймищ, рельєфу, вільно зростаючі рослини;

3) використання архітектурних споруд, надписів і каміння, що підкреслюють настрій ландшафту, переважання яскравих кольорів в архітектурі будівель, містків тощо, округла форма дверних та віконних отворів;

4) тонкий взаємозв'язок із музикою, літературою, живописом, емоційність;

5) пейзажне планування території;

6) гармонія, рівновага форм та розмірів;

7) розміщення кожної рослини та елемента ландшафту відповідно до сторін світу;

8) використання декількох вишуканих оригінальних кольорів в оточенні природної зелені. Відповідно до фен-шуй це сприяє безперервному потоку енергії «ци» краще, ніж яскрава та строката клумба, позбавлена витонченості;

9) невеликий, але вишуканий асортимент рослин невеликої кількості форм;

10) функціональний поділ саду на сад величі та могутності, сад веселощів та дозвілля, сад затишку та споглядання;

11) композиції з рослин та каменю, переважно мальовничого та рельєфного;

12) використання декоративного городу;

13) мистецтво бонсай;

14) слабка вираженість топіарного мистецтва.

Функції саду такі: естетичні; утилітарно-практичні; духовні; рекреаційні.

У Японії існує багато типів садів: сади прогулянок, сади при будиночках для чайних церемоній, присадибні сади, тематичні сади-імітації гори Фуцзіями, видів Китаю, Кіото, медитаційні сади каміння «кара-сенсуй» (сади дзен), «сади на підносі» (бонсай) та ін. Для японського саду характерні:

1) лаконічність та асиметричність пейзажу, мініатюризація природного ландшафту;

2) ретельний підбір деталей: нічого зайвого та випадкового;

3) невимушена краса, повна філософського та поетичного змісту;

4) символічність усіх елементів та деталей пейзажу - води, каміння, ліхтарів та ін.;

5) використання елементів фен-шуй, запозичених з Китаю (принципи рівноваги та гармонії інь-янь, акцентуація тих чи інших деталей тощо);

6) використання кам'яних скульптур;

7) зв'язок із поезією та іншими видами мистецтва;

8) поєднання рослин, води та каміння. Як вважають японці, каміння природного вигляду, викликає відчуття давнини. Серед рослин акцент робиться на карликові форми;

9) використання в поєднанні з іншими композиційними елементами або самостійно медитаційних садів каміння, садів дзен, або «кара-сенсуй», а також «сухих» струмків;

10) мітате - дизайнерський прийом, застосовуваний спочатку в чайних садах. У вільному перекладі цей термін звучить як «новий погляд», а суть мітате полягає в пошуку нової ролі для старих предметів, який має назву «мітате-моно»;

11) застосування принципу запозичення пейзажів, гармонія саду з оточенням, використання повітряної перспективи;

12) баланс та асиметрія;

13) відсутність єдиного чіткого центру композиції;

14) використання тріад як один із принципів Дзен;

15) розподіл простору за допомогою огорож, що, у свою чергу, зумовлює наявність проходів. Ці два елементи відіграють найважливішу роль у японському ландшафтному дизайні. Принципи межі та переходу органічно вплітаються в загальну концепцію японського просторового дизайну, оскільки ці ж принципи лежать в основі побудови японського суспільства;

16) використання топіарного мистецтва.

У Європі на початку епохи середньовіччя формується власний стиль, якому властиві простота, скромність і в першу чергу практичність. Садово-паркове мистецтво доби середньовіччя - невеликі сади при монастирях та замках. Оточені високими кам'яними стінами, монастирські сади були частиною автономного господарства, створювали відчуття ізольованості від зовнішнього світу та відчуття безпеки. Для садів середньовічної Європи характерні:

1) поділ садів на три частини: сад лікарських рослин біля лікарні; город із грядками салату-латуку, цибулі, буряку, моркви та пряних рослин; кладовище з фруктовими деревами, висадженими шпалерами;

2) вирощування лише корисних рослин або рослин-символів (троянди, лілії, півники);

3) регулярне планування, обов'язкова присутність фонтана та басейну. Сад переважно ділили на чотири частини (доріжками);

4) увага до центру перетину доріжок (там висаджували кущ троянди або встановлювали скульптурне зображення розп'яття Ісуса Христа);

5) особливий настрій і призначення садів (сади були затишними, тихими, оглядовими);

6) влаштування феодальних садів посередині території замків;

7) використання дернових лав, живоплотів, фонтанів, газонів із ромашками, вирощування лікарських та ароматичних трав;

8) використання альтанок, обвитих зеленню. Функції саду - практичні, утилітарні та духовні.

Для садів у добу розквіту середньовіччя характерні нові елементи:

1) оточення садів решітчастими загорожами;

2) фіксування меж саду, за допомогою вербового шпалерника, а також кам'яних стін, щільних загорож, підстрижених дерев;

3) розширення асортименту декоративних рослин.

У пізньому середньовіччі (13-15 ст.) окрім розважальних парків, існували такі сади: закритий сад для відпочинку; утилітарний город; ділянки, де вирощували лікарські рослини (аптекарські городи). До елементів саду для відпочинку належать:

1) закрита прямокутна або квадратна ділянка;

2) невеликий лужок, огороджений решіткою;

3) алеї, прикрашені фонтанами та трохи піднятими над рівнем землі газонами з квітами;

4) ділянка з декоративними фруктовими деревами серед квітників, квадратних грядок трав і рослин, що чергувались у шаховому порядку, а іноді й серед вибагливо обрізаного чагарнику;

5) ставок.

Невдовзі з'являються перші ботанічні сади (у містах Піза та Болонья) при перших університетах.

Сади епохи Ренесансу (Відродження). У 1250 р. в Монпельє вже був ботанічний сад, який входив до складу знаменитої медичної школи, створеної арабськими лікарями Іспанії. Однією з найважливіших персон раннього Відродження був молодший син Людовіка II Анжуйського - Рене (1409-1480 р.). Герцог Анжуйський і граф Прованський, влаштовуючи свої головні резиденції в Анжері й Екс-ан-Провансі, створює тут безліч садів для відпочинку.

Елементи садів раннього Відродження (згідно з Дж. Бокаччо) такі:

1) симетричні пагорби й тераси на них;

2) газони та квітники, що взаємно поєднуються;

3) елементи архітектури та скульптури;

4) водоймища, фонтани з білого мармуру, де вода ллється зі скульптури, що стоїть на колоні, та проходить по штучних, тонко сконструйованих каналах.

Розквіт Відродження. Зразком садів цієї доби є флорентійські сади Лоренсо Медічі, вілла Мадама в Римі. Знамениті творці даної епохи - Леон Баттіста Альберті, римські папи Мартін V Колонна, Микола V та Юлій II. Елементами садів є:

1) високі кам'яні огорожі, що не закривають видів саду, розміщеного на схилі;

2) колекції античних скульптур;

3) велична архітектура забудови;

4) сплановані насадження дерев;

5) використання стійких порід дерев;

6) земляні насипи на пагорбах, їх терасування;

7) вписування саду в навколишню природу, гармонізація.

Невдовзі на базі цих садів формується стиль італійського бароко. Найвідоміші зразки - це вілли Боболі, Гарзоні, Брента, Фарнезе, Ланте, д'Есте.

Особливості ландшафтної архітектури італійського бароко такі:

1) терасоване розміщення саду на схилах, при цьому тераси пов'язані сходами;

2) підкреслена архітектурність;

3) велика кількість водяних пристроїв;

4) топіарне мистецтво - мистецтво фігурної стрижки дерев та кущів;

5) використання ширококронних декоративних дерев, листопадних та плодових дерев;

6) поява нового прийому - боскета;

7) замкнутість регулярних італійських садів. Їх регулярність не жорстка. Сади пишні й багаті, але помірно;

8) урахування колористики саду. Функції саду - практичні, утилітарні, рекреаційно-естетичні та духовні.

Діяльність французького гугенота Соломона де Кауса (близько 1576-1626 р.) поєднує в собі різні стилі європейської ландшафтної архітектури: більш раннє італійське бароко з більш пізніми стилями, що з'явилися невдовзі (голландське бароко, французький класицизм, англійський пейзажний стиль та ін.).

Голландське бароко сформувалося в Голландії, в умовах рівнинних територій, відвойованих у моря. Цей стиль набув поширення також у Росії. Зразки стилю - королівський сад Кейкенгофф, сади Петергофа, Оранієнбаума, Царського Села. Особливостями стилю були:

1) регулярне міське планування;

2) використання не тільки природного водного компонента, але й проектування великої кількості штучних каналів (причому активне будівництво каналів супроводжувала не менш активна їх перебудова);

3) невеликі розміри, затишок і комфорт, домашність;

4) геометричність планування (але будинок, як правило, розташовували в бік від осі симетрії);

5) активне використання штучних форм рельєфу, але, на відміну від високих терас Італії, значно менших розмірів (вертюгадени й булінгріни);

6) садові скульптури, топіарне мистецтво;

7) переважання рослин над іншими елементами оформлення саду;

8) велика кількість квітів, серед яких перевагу віддавали духмяним. Функції саду - практично-утилітарні, рекреаційно-естетичні, пізнавальні та духовні.

У результаті мініатюризації цього стилю та під впливом англійського пейзажного стилю сформувався голландський буржуазний стиль.

Французький регулярний, або формальний, стиль виник у Франції на базі італійського бароко. Найяскравішими прикладами цього стилю є сади Во-ле-Віконту, Марлі, Тюїльрі, Сен-Клу, Версалю та інші сади видатного ландшафтного архітектора Андре Ленотра (1613-1700). Найвиразніші риси стилю такі:

1) регулярне планування з осьовим поділом саду;

2) зорове розширення простору;

3) домінування будинку, збудованого в класичному стилі, переважно на узвишші;

4) поділ території саду на функціональні зони;

5) переважання газонів та вічнозелених насаджень над квітковими культурами;

6) фігурна стрижка зелених насаджень;

7) створення із квітів красивих партерів - бродері, переважно поблизу будівель та біля входу;

8) наявність водних партерів та регулярно спланованих каналів;

9) великі площі парків;

10) значна роль архітектури;

11) кенконси й боскети, лісопаркові насадження, використовувані на периферії парку;

12) відкриті огорожі у вигляді насипних валів і ровів із зеленими огорожами - «а-ах».

Серед функцій саду можна вказати: практично-утилітарні; рекреаційно-естетичні; романтично-куртуазні; соціально-політичні; духовні.

Англійський пейзажний стиль формується під впливом як європейських, так і далекосхідних напрямків ландшафтної архітектури (Китай, Японія, Корея) і мистецтва Індії. Найяскравіші зразки стилю - сад у Латон-Ху, Королівські ботанічні сади в К'ю, Сайтон-Хаус, Боднант, Хескомбкорт, Грейндж, Стаурхед, та ін. Найвидатніші митці - Уїльям Кент, Ланселот Браун, Хемфрі Рептон. Особливостями пейзажного стилю є:

1) природність пейзажів, відсутність чітких меж між садом та навколишньою природою;

2) плавність ліній нерівного рельефу, рослин, доріжок та водоймищ;

3) контраст світла і тіні, особлива увага до фактури крон, листя;

4) рух у всьому - у звивистих доріжках, серед рослин, біля природних водоймищ;

5) провідна роль рослин-солітерів та груп дерев;

6) відсутність парадності, переважання ідей романтизму та сентиментальності;

7) велике різноманіття форм і видів рослин;

8) значна площа під класичними англійськими газонами;

9) використання яскравих пейзажних квітників, основою яких є багаторічники;

10) застосування малих архітектурних форм;

11) продумане розміщення деталей та елементів, яке здається хаотичним, застосування принципів перспективи, рівноваги, ритму, золотого перерізу, гармонії, контрасту тощо;

12) використання природного будівельного матеріалу або його імітація;

13) активне використання водоймищ.

Функції саду такі: практично-утилітарні; рекреаційно-естетичні; романтично-куртуазні; пізнавальні; духовні.

Як різновид англійського пейзажного стилю формується романтичний стиль садово-паркового мистецтва. Для саду, створеного в цьому стилі, характерні:

1) наявність таємних укрить і боскетів;

2) використання ліан, плакучих форм рослин;

3) наявність руїн, ротонд, таємничих альтанок, лав;

4) певна занедбаність, сильна тінистість саду, іноді наявність занедбаного таємничого ставу;

5) лабіринт вузьких, занедбаних стежок серед вікових дерев;

6) природний високий травостій;

7) старі красивоквітучі чагарники.

На території Росії в цей час на базі англійського пейзажного, романтичного стилів та голландського бароко виникає власний стиль - російський присадибний. Для російського саду характерні:

1) поєднання краси та корисності;

2) наявність плодових дерев;

3) гармонія дизайну саду з навколишньою природою;

4) переважання деревних порід, здебільшого «вікових»;

5) алеї з зімкнутими кронами дерев та молодим підліском;

6) наявність ставу з плакучими вербами, укритого куширами, ряскою, лататтям;

7) наявність павільйонів та альтанок;

8) велика площа та розмах;

9) духмяні квітучі чагарники та дерева.

На початку 19 ст. на околицях міст cтали з'являтися широковідомі котеджні сади, що створили особливий стиль садової моди. Особливості котеджного «сільського» (кантрі) стилю такі:

1) практичність. У котеджних садах без особливої вибагливості зростають звичайні дерева, чагарники та «сільські» квіти, що чергуються із грядками овочів. За стилем котеджні сади найбільше нагадують традиційні радянські присадибні господарства або дачні ділянки;

2) природний стиль в оформленні квітників із пишно квітучих одно- та багаторічників, що не потребують особливого догляду;

3) простота форм і матеріалів (тини, ґрунтові, цегляні, вапнякові доріжки);

4) намагання сумістити корисність та красу;

5) домашність і затишок;

6) значна кількість витких ліан та квітучих кущів;

7) наявність плодових дерев; 8) використання міксбордерів.

Різновидом котеджного стилю можна вважати стиль «сад-патіо», де велика площа саду зайнята площадкою з мостінням (плиткою, камінням тощо) для пасивного відпочинку. Виник цей вид саду в Іспанії як пародія на мавританський стиль (патіо - двір без даху). Його функції - утилітарно-практичні, декоративно-естетичні, рекреаційні.

Спочатку в колоніях, а потім і в метрополіях набуває поширення колоніальний стиль. Центром його виникнення вважають Сполучені Штати Америки. Для колоніального саду характерні:

1) легковажність у плануванні та догляді за садом;

2) використання як основних матеріалів дерева, трісок і каменю;

3) переважання рослин-солітерів;

4) висаджування рослин у дерев'яні діжки;

5) поширеність анімалістичних скульптур із дерева та каменю;

6) підкреслення основного настрою стилю - м'якого, повільного темпу життя, переважання сонячних веранд, пергол, обвитих квітучими ліанами;

7) використання таких садових меблів, як гамак, складані крісла з плетеними спинками.

У середині 19 ст. з'являється явище еклектики. Відбувається змішування різних напрямків та стилів, зумовлене функціональним зонуванням території саду внаслідок бажання замовників розмістити на території своїх приватних садиб якнайбільше імітацій екзотичних куточків світу. Особливостями еклектичного стилю є:

1) оформлення різних ділянок саду в різних стилях;

2) наявність в'їзної та парадної зон, найчастіше відповідних регулярному, строгому стилю, з обов'язковим партером;

3) відповідність зони для відпочинку стилям, максимально наближеним до природи, тобто ландшафтному, лісовому, стилю фен-шуй або японському;

4) певна занедбаність, вільне розташування насаджень за загального регулярного планування (іноді за відсутності догляду).

На початку 20 ст. в архітектурі та образотворчому мистецтві зародився своєрідний естетичний напрям, одна з форм еклектики - рух «Art & Crafts». Сади в стилі «Art & Crafts», що отримали назву «садові кімнати», являють собою ланку просторів, відокремлених один від одного, наче рамами, високими живоплотами. Деталі стилю такі:

1) садові кімнати;

2) різні стилі в кімнатах;

3) буйство барв у строгих зелених рамках (живоплотах);

4) наявність інтриги.

Важлива поява в цей час природних садів, у так званому екологічному стилі. Дикі сади вперше з'явилися в Німеччині та Голландії як експеримент у галузі паркового дизайну. Ознаками стилю є:

1) імітація місцевих природних систем;

2) використання місцевих природних видів рослин;

3) відсутність догляду за рослинами;

4) облагородження за рахунок мережі доріжок;

5) наявність місцевих видів тварин, грибів та ін.

Усе частіше на «Челсі» та інших садівничих виставках з'являються сади-офіси, сади-кухні, сади-вітальні і навіть сади-галереї під відкритим небом. Проект Центрального парку в Нью-Йорку, розроблений Фредеріком Олмстедом, дав у другій половині 19 ст. початок процесу, пов'язаному з асиметрією та гнучким плануванням, яке охоплювало відразу цілу низку різних громадських місць. Ландшафтна архітектура виокремлюється як самостійна дисципліна. Виникає авангардизм, для якого характерні підкреслено штучні проекти із застосуванням нових матеріалів та технологій (прийоми мінімалізму, хай-тека, оптичні ілюзії, яскраві барви, постмодернізм). Його складники - абстрактні скульптури, геометричні форми, наче створені для публічних місць.

З'являється декілька нових течій у садовому мистецтві. Особливо цікавий напрямок - модерн, арт-нуво, або югендстиль (сучасний, новий для 20 ст. стиль). Для саду в стилі модерн характерні:

1) геометричність, але не симетричність планування. Чітка геометрія планування контрастує зі звивистими лініями гнучкого рослинного орнаменту;

2) прості, чіткі лінії огорож, малі архитектурні форми;

3) мінімум видів рослин (мінімалізм);

4) відносна умовність зонування території;

5) обмежена кількість аксесуарів;

6) символічність;

7) яскраво виражена індивідуальна ритмічність композиції;

8) єдність конструктивного та художнього;

9) будинок як центр композиції (у тому ж мотиві, що й сад), принцип подібності, переважання одного мотиву скрізь;

10) планування простору за спіраллю. Це підкреслено послідовністю відкритих просторів, які відходять від будинку;

11) поєднання функціональності та зручності з вишуканістю;

12) переважання духмяних квітів;

13) використання приставних фігур - діжок зі штамбовими рослинами;

14) поєднання дерев, що мають чітку геометричну форму (архітектурність форм) з природними місцевими видами (контраст);

15) використання кованих арок і трельяжів, тунелів та інших каркасних конструкцій з виткими рослинами (переважно гліцинія);

16) домінування серед чагарників красивоквітучих видів;

17) розміщення плавального басейну та тенісного корту на виду;

18) мостіння з плит, викладених геометричним рисунком.

У другій половині 20 ст., з появою великої кількості синтетичних матеріалів, формується стиль хай-тек. Сад у цьому стилі відзначається такими особливостями:

1) динамічність форм, часто їх асиметрія;

2) умовність зонування;

3) переважання рослин з декоративним листям;

4) використання як будівельних матеріалів скла, металу, бетону;

5) використання дзеркал;

6) створення арт-об'єктів з яскравими акцентами. Головне при цьому - незвичність поєднань, дизайнерський ризик.

У 1950-х рр. на базі ідей «Баухаузу» та теоретиків модернізму виникає нова течія в садовому дизайні - постмодернізм, стиль, що відроджує історичні принципи побудови композиції (симетрія, перспектива, пропорційність), використовуючи елементи всіх стилів. Ключові фігури того часу - Чарльз Дженкс, Томас Чорч, Ден Кайлі, Джеймс Роуз, Гаррет Екбо, Лоуренс Халпрін, Роберто Бурле Маркс. Особливості нового напрямку такі:

1) мінімізація садових просторів;

2) необхідність сильного догляду за садом, а отже, і детальних садових проектів;

3) посилення екологічного підходу до підбору рослин, що відкривають сад для навколишнього середовища;

4) використання місцевих дерев і чагарників, у чому виражається симпатія до сільської місцевості, де вони зростають;

5) використання польових квітів вільних посадок у садах гравійного типу;

6) спроби виразити суть місця в нових художніх формах, гнучкі форми ландшафту;

7) стиль саду, що прикрашає життя, а не спотворює його;

8) сад як продовження будинку, корисної площі;

9) радикальний еклектизм; намагання вписати абстрактні елементи та ретро, історизм (стилізація під попередні напрямки) у навколишній пейзаж;

10) тематичність, регіональність композицій;

11) орнаменталізм у композиції;

12) контекстуалізм, колажність, неораціоналізм.

З середини 20 ст. з'являється багато нових стилів ландшафтного мистецтва, наприклад, етнічний, який висвітлює особливості культури певної країни, екзотик-стиль, що імітує багату тропічну рослинність далеких країн. Зустрічаються сади-імітації: псевдоготичний, псевдорегулярний, псевдо-романський, псевдояпонський тощо. Цікаві такі форми садів: виставкові, або сади огляду (сади експозиції, демонстрації - сади квітів і трав, сади флори певного регіону); топіарні - демонструють можливості формування рослин шляхом обрізання; контейнерні - складаються з рослин, що зростають у посудинах, які можна пересувати; водні - центром їх є водоймища з властивими їм видами рослин і тварин; тематичні - сади ночі, сади світла, сади кольору, сади дощу, сади метеликів; антисади, де рослини виконують другорядну роль; міські сади, або сади відпочинку.

Для міських садів характерні такі ознаки:

1) економія простору;

2) розміщення на дахах та балконах;

3) активне вертикальне озеленення;

4) наявність садових кімнат, що поєднуються з приміщеннями;

5) наявність геопластичних проектів.

Цікаві також «дитячі» сади, особливостями яких є:

1) наявність місць для безпечного відпочинку (відсутність отруйних, колючих рослин, захищеність від оточення);

2) пізнавальна роль (колекції для проведення занять та екскурсій);

3) можливість навчальної праці (грядки з квітковими та овочевими рослинами).

Існує велике різноманіття напрямків та стилів ландшафтного дизайну. Вибір стилю саду залежить від ландшафтних особливостей ділянки (її конфігурації, оточення, розмірів) та архітектурного стилю, у якому побудовано основні споруди.

2.2 СТИЛЬ (СТИЛІСТИКА) САДУ

Стиль (стилістика) саду - це організація та оформлення певним чином простору, коли певний задум втілено в цілісності форм і структур. Найкращий спосіб поєднання на одній ділянці багатьох стилів - це поділ саду на різні зони. Існує три напрями в ландшафтній архітектурі:

- регулярний, (формальний), для якого характерні неприродність, геометричність і найчастіше - симетричність композицій;

- пейзажний (неформальний), що відзначається оформленням композицій в дусі, близькому до природного;

- еклектика, або змішання.

Основні стилі садів, їх види та їх переважне поширення в різних країнах такі:

1) Англія: до ландшафтного мистецтва входять нижчезазначені стильові напрямки та види: природний (у неформальному вигляді); кантрі як різновид котеджного (його ще називають «сільським»); класичний (у регулярному вигляді); пейзажний (у неформальному вигляді); неоколоніальний;

2) Італія: римські сади; монастирські сади;

3) Франція: сади епохи класицизму (у формальному вигляді); сади в стилі бароко (у європейському вигляді); класичні скульптурні, або топіарні;

4) Греція: сади в класичному стилі; скульптурні; контейнерні;

5) Іспанія: сади-патіо; контейнерні сади;

6) Росія та Україна: класичний (у регулярному вигляді); кантрі-різновиди котеджного («сільський», «бабусин» сад); природно-романтичний; сад «дикої природи»;

7) Далекий Схід: китайський сад; японський сад; сади дзен; «кам'янистий сад»;

8) Мусульманський Схід: «райські сади» або парадизи;

9) середземноморський регіон: терасовані сади; сади-патіо;

10) Голландія: голландське бароко; голландський буржуазний стиль;

11) європейська середньовічна стилістика (готика): монастирські сади; середньовічні сади;

12) колоніальні та постколоніальні країни: колоніальний та постколоніальний стилі; котеджний стиль; сад «дикої природи»; американський лісовий;

13) епоха модерну: скульптурний; модерн; «Art & Crafts»;

14) хай-тек: архітектурні форми зі штучного матеріалу (водоспади зі скла, штучне каміння, метал, габіони, пластик тощо);

15) еклектика: поєднання регулярного та пейзажного саду;

16) сади огляду, або виставкові (Zen Garden): маленькі садочки для ознайомлення з будь-яким стилем.

В садах нашого часу (переважно великих, загальнодержавного значення), досить часто проводиться функціональне зонування території з виділенням різних ділянок різного призначення (адміністративно-господарська зона, зони культурно-розважального, спортивно-оздоровчого, тихого та дитячого відпочинку, заповідна зона, наукова зона, зона експозиції, тощо), які можуть бути сплановані з використанням різноманітної стилістики, різних напрямів ландшафтного мистецтва.

РОЗДІЛ 3. ОСНОВИ АРХІТЕКТУРНО-ПЛАНУВАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОСТОРУ

Рельєф - це архітектурна основа будь-якого ландшафту та основа будь-якої ландшафтної композиції. Композиція (від лат. compositio - складання, зв'язування, з'єднання) - це таке розмішення частин і форм елементів архітектури або їх комплексу, співвідношення їх між собою та цілим, що визначається різноманітним змістом архітектури і навколишніми умовами, будується за законами науки та мистецтва, слугує меті створення реалістичного витвору, який відповідає певним техніко-економічним, ідейно-естетичним та функціональним вимогам, а також відрізняється гармонічністю, органічним поєднанням, відповідністю частин і цілого у всіх зв'язках та взаємовідношеннях. Провідна роль рельєфу зумовлена його стабільністю порівняно з іншими компонентами ландшафту. Відповідно форми рельєфу здійснюють вплив на інші ландшафтні компоненти. Ступінь нахилу схилу значно впливає на створення ландшафтної композиції. Рельєф повинен бути підкреслений та виразний. Види рельєфу, що можуть бути використані, такі: позитивні форми (гори, пагорби, височини, виступи, горби, камені); негативні форми (ущелини, яри, балки, котловини, улоговини, западини, низовини та ін.). Вода як елемент ландшафту може бути використана як самостійний елемент і як поєднувальна основа, щоб підсилювати сприйняття. Найбільш відомі форми водоймищ, використовуваних у ландшафтному дизайні - це джерело, струмок, каскад, фонтан, водоспад, ріка та море, декоративний басейн, озеро, став, болітце. Як у регулярному, так і в пейзажному стилі взаємодія водних елементів із навколишньою рослинністю дозволяє виявити й підкреслити стильові особливості ландшафту. Для регулярних композицій найбільш характерні бордюри, газони, рабатки та клумби геометричних форм навколо декоративних басейнів, каналів, фонтанів тощо. Лише іноді використовують водні рослини, та й ті в незначній кількості. Оформлення водоймищ рослинністю важливе переважно в пейзажному напрямі. До елементів композиції також належать деревно-чагарникові угрупування, клумби і квітники, газони та луки, елементи архітектури.

Організація простору. Будь-який ландшафт являє собою об'ємно-просторову структуру (композицію), що складається з взаємозв'язаних елементів: лінійних, об'ємних, площинних. Композиційне поєднання цих елементів визначає просторовий характер пейзажу. Ландшафтному дизайнеру необхідне знання нижче вказаних архітектурних понять та універсальних законів дизайну.

Простір - інтервал між двома пунктами чи об'єктами; обмежена частина розширення; відстань; площа.

Лінія - геометричний об'єкт, геометричне місце точок, що задовольняє певне рівняння; межа поверхні; довжина; пряма, що з'єднує деякі дві точки, визначає напрям.

Форма - зовнішній тривимірний контурний вигляд чи конфігурація певного об'єкта.

Масштаб - відношення довжини ліній на кресленні, плані або карті до довжини відповідних ліній у натурі (числовий масштаб). Масштабність форми - показник величини предмета відносно певного еталона. У дизайні еталоном, із яким ця величина співвідноситься виступають розміри людського тіла.

Пропорція - співвідношення частин цілого між собою, або рівність двох співвідношень. Пропорційність форми - характеристика співвідношення частин цілого між собою.

Межа - матеріальний об'єкт, який позначає межі земельної ділянки, або умовна лінія на поверхні, яка розділяє дві ділянки.

Г. Рептон установив правила побудови просторових планів. Для цього необхідно створити глибину перспективи з такими її елементами:

- точка огляду та перший просторовий план (основні елементи першого плану служать своєрідним обрамленням головної пейзажної картини; глибиною першого плану повинна бути подвоєна (чи потроєна) висота найвищого об'єкта);

- проміжний середній план (впливає на ступінь відкритості чи закритості виду; залежно від поставленої мети його можуть формувати густі куртини дерев та чагарників, галявина, схили річкової долини над водною поверхнею та ін.);

- задній план та фокус композиції, на який спрямована перспектива (це найвиразніший елемент багатопланового ландшафту, що привертає до себе увагу глядача).

Віста вузька перспектива, спрямована облямовувальними площинами в бік елемента ландшафту, що вирізняється, фокуса перспективи. Вона включає ті ж елементи, що й глибина перспективи. Співвідношення глибини простору між планами виражає пропорція 1:2:4. Якщо висота дерева - 5 м, то глибина першого плану - 10 м, середнього - 20 м, заднього - 40 м.

Кожен з основних просторових планів може бути серією більш дрібних нюансних планів, які можна розрізнити в процесі їх більш уважного розгляду. Важливо враховувати закономірності зорового сприйняття. До них належать: величина кута зору на об'єкт чи пейзаж; закон лінійної перспективи (взаємозв'язок видимої величини предмета і його віддаленості); закон повітряної перспективи (послаблення чіткості контурів та забарвлення предметів за їх віддалення).

Прийоми садового дизайну такі:

1) правила ритму (закономірного межування великих та малих форм, руху та спокою, контрастного і приглушеного, світла і тіні; стійке відчуття ритму формується за умови повторення елементів не менше 4-6 разів, але до певної межі, оскільки може виникнути відчуття одноманітності сприйняття; ритм, за якого інтервали одноманітні, називають метром);

2) прогресія (зміна розмірів елементів за певною закономірністю);

3) домінанта (принцип домінантності пов'язує елементи дизайну відношеннями домінування та залежності; якщо в архітектурі немає таких елементів, то дизайнеру потрібно їх створити, бо увага до домінантного елемента формується шляхом симетричного врівноваження взаємозв'язаних частин, їх ритмічної організації або за допомогою кольорового контрасту);

4) контраст (сильно виражена відмінність об'єктів за 1 або кількома характеристиками - формою, кольором, відкритістю та закритістю простору, світлом і тінню та ін.; послідовні контрасти виникають під час руху, і тому враження від ландшафту значною мірою залежить від попередніх вражень);

5) нюанс (тонкий перехід, ледве помітна відмінність форм, кольорів, просторів);

6) правила симетрії - випливають із пластики побудови природних систем, які характеризують закон гармонії пропорцій, частин та цілого організму (гармонія та рівновага в ландшафтній композиції можуть бути досягнуті в результаті застосування двох прийомів - симетрії й асиметрії; у разі асиметричного композиційного рішення формується динамічна рівновага, коли об'єкти, різні за колоритом, величиною та формою, розміщують так, що складається враження гармонії; для симетричного планування характерне внесення впорядкованості, строгості, чіткий осьовий поділ території, де однакові основні елементи композиції, а також їх більш дрібні частини та деталі розміщують на однаковій відстані від головної осьової перспективи, що створює враження святковості);

7) збалансованість, яку забезпечують правильним розміщенням елементів у пейзажі (симетричної рівноваги досягають розміщенням двох елементів однакової візуальної маси на одній відстані від уявного центру інтер'єру - дзеркальні композиції; асиметричної рівноваги досягають розташуванням двох «нерівноважних» елементів на неоднакових відстанях від уявного центру: візуально більш важкий елемент розміщують ближче до уявного центру, щоб урівноважити більш легкий, що знаходиться далі від нього; радіальна рівновага структурно тотожна симетричній, але вона вимагає округлої форми, коли багато елементів знаходяться на одній відстані від центру, як стільці навколо круглого стола);

8) правила статики та динаміки (спокою та руху в пластичному рішенні композиції);

9) золотий переріз як закономірне розчленування в архітектурі (золотий переріз, золота пропорція, поділ у крайньому та середньому відношенні - поділ неперервної величини на дві частини в такому відношенні, за якого менша частина так відноситься до більшої, як більша до всієї величини, що відповідає відношення 1:1,618);

10) архітектурний ордер - вид архітектурної композиції, яка складається з вертикальних та горизонтальних частин у відповідній архітектурно-стильовій обробці; у класичній формі сформувався в Давній Греції;

11) гармонія (досягнення цілісної взаємодії всіх перерахованих вище інструментів та елементів дизайну).

РОЗДІЛ 4. КОЛОРИСТИКА І ФОРМОТВОРЕННЯ В ПРОЦЕСІ СТВОРЕННЯ ЛАНДШАФТНИХ КОМПОЗИЦІЙ

4.1 ФОРМОТВОРЕННЯ

Під властивостями просторової форми розуміють сукупність усіх її ознак, сприйманих зором: геометричний вигляд (конфігурація); величина; розміщення в просторі; маса; фактура; текстура; колір; світлотінь. Розглянемо їх детальніше:

1) геометричний вигляд, або конфігурація - властивість форми, яку визначає відношення її розмірів за 3 координатами простору, а також характер поверхні форми; буває об'ємний, площинний та лінійний залежно від розтягнутості відносно умовної осі координат. Елементи конфігурації такі: