Типологія будівель і споруд

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конспект лекцій

З курсу "Теоретичні та методичні основи архітектурного проектування"

"Типологія будівель і споруд"

Дудка О.М.

Вступ

Ціль дисципліни 4 модуля “Типологія будівель та споруд" - це формування у студентів загальних знань про класифікацію і номенклатуру типів і видів будівель, вивчення основних тенденцій їх розвитку, оволодіння студентами знаннями, необхідними для практичної роботи.

Основні завдання дисципліни:

- ознайомлення студентів з актуальними проблемами при проектуванні житлових, громадських і промислових будинків та споруд;

- розгляд містобудівних вимог до об'єктів проектування відповідно до їх призначення, розміщення й оточення;

- формування у студентів необхідних знань з нормативно-технічних вимог до різних типів будівель для використання їх в архітектурному проектуванні;

- подання композиційних можливостей рішень як екстер'єру, так і інтер'єру при проектуванні житлових, громадських та промислових об'єктів.

Конспект лекцій з курсу "Теоретичні та методичні основи архітектурного проектування" модуль 4 - "Типологія будівель і споруд" для студентів 3 курсу, розрахований на вивчення в 6 семестрі. Курс закінчується іспитом.

Курс лекцій 4 модуля "Типологія будівель і споруд" є складовою частиною дисципліни "Теоретичні та методичні основи архітектурного проектування". Цей модуль складається з трьох змістових модулів:

ЗМ 4.1.Основи проектування житлових будинків;

ЗМ 4.2.Основи проектування громадських будівель і споруд;

ЗМ 4.3.Основні принципи і прийоми планування й забудови промислових підприємств.

Відповідно до завдань, поставлених перед дисципліною, і враховуючи обсяг лекційного матеріалу, частину матеріалу (за вказівкою лектора) студенти проробляють самостійно за літературними джерелами, а також виконують три альбоми графічних завдань за тематикою трьох змістовних модулів. Ці альбоми, доповнюючи конспекти лекцій, повинні стати допоміжним матеріалом для курсового та дипломного архітектурного проектування, а також сприяти якісному виконанню підсумкових тестів за тематикою цього модуля.

У процесі освоєння курсу студенти мають отримати знання:

- про класифікацію і номенклатуру типів і видів будівель;

- про містобудівне значення тих чи інших типів будівель;

- про характерні морфологічні особливості різних типів житлових, громадських та промислових будівель і споруд;

- про вплив вимог санітарної гігієни та безпеки на архітектуру будівель та споруд;

- про кількісні та якісні параметри будівель і споруд, що відповідають сучасному рівню розвитку, матеріальним і культурним потребам та можливостям суспільства.

Структура модуля 4 "Типологія будівель і споруд" (2 кредити/72години)

Тема	Лекції	Практичні заняття	Індивідуальна робота	Самостійна робота
Змістовий модуль 4.1. "Основи проектування житлових будинків"
Тема 1. "Цілі і завдання дисципліни. Житлові будинки"	2	__	1	2
Тема 2. "Безліфтові житлові будинки"	2	__	1	2
Тема 3. "Багатоповерхові житлові будинки"	4	__	1	2
Всього Змістовий модуль 4.1.	8		3	6
Змістовий модуль 4.2. "Основи проектування громадських будівель і споруд"
Тема 4. "Основи проектування громадських будівель і споруд"	2	__	1	1
Тема 5. "Комунікаційні зв'язки громадських будівель та комплексів"	2	__	1	1
Тема 6. "Будинки системи освіти, виховання та підготовки кадрів"	2	__	1	2
Тема 7. "Будинки видовищних та культурно-освітніх установ"	4	__	1	2
Тема 8. "Будинки і споруди фізкультурно-оздоровчі і спортивні"	2	__	1	2
Тема 9. " Культові споруди і будівлі"	2	__	1	1
Тема 10. "Будинки і комплекси торгово-побутового обслуговування та громадського харчування"	2	__	1	2
Тема 11. "Будівлі НДІ, проектних і громадських організацій та керування"	2	__	1	2
Тема12. "Транспортні будівлі і споруди"	2	__	1	1
Тема 13. "Будівлі комунального господарства"	2	__	1	1
Всього Змістовий модуль 4.2.	22		10	15
Змістовий модуль 4.3. "Основні принципи і прийоми планування і забудови промислових підприємств"
Тема 14. "Основні принципи планування й забудови промислових підприємств"	1	__	1	2
Тема 15. "Типи промислових будівель і споруджень"	1	__	1	2
Всього Змістовий модуль 4.3.	2		2	4
Всього	32			40
Всього годин	72

1. Житлові будинки

1.1 Житлове середовище як об'єкт проектування

У масштабі населеного місця, житлового району або комплексу житлове середовище являє собою сукупність природного ландшафту, житлових будинків, об'єктів культурно-побутового обслуговування, транспортних і пішохідних шляхів, елементів озеленення й благоустрою. Сполучення цих елементів утворить цілісну систему - житлове середовище.

У межах одного будинку житлове середовище формується квартирами, елементами інженерно-комунікаційного забезпечення, а іноді й приміщеннями громадського призначення.

Якість житлового середовища визначається її функціонально-планувальними, гігієнічними, технічними й естетичними характеристиками, які рівнозначно важливі і для квартири для селитебних зон. Наявність цих характеристик забезпечує комфорт проживання, що є головною метою в проектуванні житла.

Дуже важливим є питання про створення сприятливого житлового cередовища, а саме повернення житловій забудові індивідуальних рис і архітектурної своєрідності, комплексність повсякденного культурно-побутового обслуговування і зв'язок з природою. Рішення екологічних завдань вимагає всебічного обліку природно-кліматичних даних (напрямок пануючих вітрів, характер рельєфу), а також дбайливого відношення до всіх природних ресурсів. Ефективним засобом створення нормальної екологічної обстановки в житловому середовищі є правильно обрані планувальні прийоми житлової забудови й типи житлових будинків.

Найбільшими можливостями для створення сприятливого житлового середовища є використання таких засобів: як озеленення, обводнювання, архітектура землі, використання дизайну, скульптури й синтезу мистецтв. Озеленення й обводнювання, крім художньо-естетичних функцій, також сприяють поліпшенню мікроклімату житла і навколишньої території.

1.2 Основні фактори, що впливають на проектування житла

Основні фактори, що впливають на проектування житла:

- соціальні;- демографічні;

- природно-кліматичні;

- містобудівні;

- конструктивні;

- економічні.

Проблема житла - одна з найгостріших проблем людства. Вона породжена соціальними причинами й має соціальний зміст. “Проблема будинку - проблема епохи. Від неї сьогодні залежить рівновага суспільства" - сказав Ле Корбюзье.

Система житла досить повно відбиває ієрархічну структуру суспільства:

1. Індивідуум - індивідуальний простір у квартирі;

2. Внутрісімейний осередок - приміщення для внутрісімейної групи;

3. Родина - житловий осередок (квартира);

4. Сусідське співтовариство - житловий будинок, житловий комплекс;

5. Міське співтовариство - житловий район, селище, місто.

Соціальна модель житла - це система вимог, пропонованих родиною до його функціональної програми й просторової структури.

Всім видам житла властиві деякі загальні соціальні функції:

- збереження здоров'я проживаючих у ньому людей (досягається за рахунок створення необхідних санітарно-гігієнічних умов);

- зміцнення родини й створення в ній здорового психологічного клімату (внутрісімейне спілкування);

- подальший розвиток родини (від житлових умов часто залежить кількість дітей в родині);

- виховання дітей;

- організація вільного часу (реалізується як у квартирі, так і поза нею);

- підвищення професійної кваліфікації (наукова праця та інші види надомної діяльності);

- створення умов для відпочинку (індивідуального й сімейного);

- виконання ролі психологічного притулку (можливість ізолюватися від зовнішнього оточення).

Всі ці функції зводяться до підвищення комфорту проживання людей і кожна з них повинна мати матеріально-просторове втілення.

1.3 Класифікація житла. Основні типи житлових будинків

Основні критерії для класифікації житла:

- призначення за часом і характером проживання;

- поверховість;

- об'ємно-планувальна структура;

- конструктивне рішення;

- матеріал обгороджувальних конструкцій.

За часом і характером проживання житло підрозділяється на постійне (житлові будинки квартирного типу й будинки з громадським обслуговуванням) і тимчасове (гуртожитки).

За поверховістю розрізняють 2 групи житлових будинків: безліфтові (малоповерхові: 1-3 поверхів і середньої поверховості: 4-5 поверхів) і ліфтові (багатоповерхові: 6-9 поверхів, підвищеної поверховості: 10-16 й висотні: вище 16 поверхів).

За об'ємно-планувальною структурою житлові будинки бувають: одноквартирні (садибні), блоковані (двох- і більше квартирні), секційні, коридорні, галерейні й змішаної структури.

За конструктивним рішенням житлові будинки підрозділяються на: панельні, каркасні, каркасно-панельні, великоблочні, об'ємно-блокові, монолітні й зі штучних матеріалів (цегла й вироби з місцевих матеріалів).

За матеріалом обгороджувальних конструкцій житлові будинки бувають: із дерева, цегли, бетону, залізобетону, силікатних матеріалів та місцевих матеріалів (природного каменю та ін.).

1.4 Квартира і її елементи

Квартира - це приміщення, у якій людині в різні періоди його життя доводиться проводити більшу частину свого часу. Якщо раніше квартира була в основному місцем задоволення фізіологічних потреб родини (сон, харчування, внутрісімейне спілкування й виховання дітей, особиста гігієна), то в цей час вона здобуває ще й функцію духовного розвитку особистості (самоосвіта, професійна й аматорська діяльність).

Квартири різняться за кількістю житлових кімнат: 1, 2, 3, 4, 5 й більше. У всіх типах будинків квартири можуть розміщатися в одному або в різних рівнях. За цією ознакою всі види квартир діляться на два основних типи:

- квартири з розташуванням всіх приміщень в одному рівні;

- квартири, розташовувані у двох і більше рівнях.

Перший принцип проектування квартири - функціональне зонування, тобто надання кожному процесу життєдіяльності частини простору, що забезпечує умови для його здійснення. За цим принципом в кожній квартирі виділяються такі зони:

- житлова, підсобні й допоміжні приміщення (господарські у сільському житлі);

- колективна (спільна кімната, вітальня, їдальня, дитяча-ігрова й обслуговуюча їх підзона - кухня, убиральня, комори) і індивідуальна (особисті житлові кімнати, спальня подружжя й обслуговуюча їх підзона - ванни, гардеробні, коридори);

- денної активності й індивідуального користування.

Другий принцип проектування квартири - забезпечення автономності кожної із зон при їх раціональному взаємозв'язку: кухні з передньою й спільною кімнатою, кухні із приквартирною ділянкою (у малоповерхових садибних і блокованих будинках), спільної кімнати з передньою, спалень із санвузлами й т.д. У значній мірі комфортність квартири досягається місцем розміщення окремих її структурних елементів: кухні й спільної кімнати ближче до входу (виходу), спалень - у глибині квартири.

Приміщення - основний елемент просторової організації квартири, що включає одну або кілька зон побутових процесів життєдіяльності. За характером використання всі приміщення квартири можна розділити на 2 групи: житлові приміщення і підсобні приміщення.

Передня або прихожа - свого роду вестибюль квартири. Вона служить місцем зберігання верхнього одягу, взуття, господарських і спортивних приналежностей. Передня - це завжди гардероб, тут одягаються перед виходом і роздягаються, увійшовши у квартиру. Тут зустрічають гостей і відвідувачів. Крім того, передня - центр комунікацій у квартирі. У передній обов'язково є 2 зони: вхідна, де знімають верхній одяг і звільняються від поклажі й друга зона, що організується як хол, де може бути дзеркало, столик, крісло. Відокремити вхідну зону можна за допомогою вбудованих шаф. Ширина передньої повинна бути не менше 1,4 м.

Головним елементом композиції квартири й самим більшим і парадним приміщенням є спільна кімната. Спільна кімната для внутрісімейного спілкування й прийому гостей має дві основні зони: зону відпочинку й зону їдальні, а в однокімнатних квартирах ще робочою й спальною зонами. Найбільш зручними вважаються спільні кімнати зі співвідношенням сторін від 1:1 до 1:1,5. Більш просторові й дуже зручні в експлуатації спільні кімнати, що мають у плані складні обриси. Спільна кімната може бути прохідною (із числом кімнат не менше 3-х).

Житлові особисті приміщення призначені для розміщення в них зон індивідуального користування. Вони проектуються, як правило, трьох типів:

- спальня для подружньої пари;

- житлова кімната (спальня) для однієї людини;

- житлова кімната (спальня) для двох чоловік.

Всі особисті кімнати повинні бути непрохідними. Площа спальні на одну людину приймається не менше 8м2, при мінімальній ширині - 2,25м; спальні для двох чоловік - не менше 12м2 при мінімальній ширині - 2,5м; подружні спальні - не менше 12м2 при мінімальній ширині 3м.

Іноді група особистих приміщень доповнюється кабінетом, у якому переважне значення мають зона розумової праці (робочий стіл) й зона відпочинку (диван).

Найкращим для розміщення особистих речей є вбудовані шафи й шафи-купе. Влаштовуються вони або у вигляді шафової перегородки, або в торці приміщення. Іноді зона розміщення одягу й білизни з особистих приміщень виноситься в спеціально обладнані приміщення - гардеробні, які дуже зручні в експлуатації.

У кухнях здійснюються процеси господарського обслуговування родини (готування й прийом їжі, прасування, шиття й т.п.). Залежно від величини кухні проектують у вигляді: кухні-ніші, робочої кухні, кухні з епізодичним прийомом їжі й кухні-їдальні. Останнім часом одержує поширення одне приміщення достатньої площі для розміщення робочої зони, зони прийому їжі й зони спілкування з установкою телевізора, розрахованих на повний склад родини.

Санітарно-гігієнічні приміщення бувають в основному 4 типів: ванна, душова, убиральня й сполучений санвузол. Основними приладами, що становлять їхнє встаткування є ванна або джакузі, душовий піддон, умивальник, унітаз, рукомийник і в окремих випадках - біде. Розміри приміщень призначаються залежно від складу встаткування. Ширина вбиралень повинна бути не менше 0,8 м, а глибина - не менше 1,2 м. Всі приміщення санітарних вузлів повинні бути обладнані витяжною вентиляцією.

Відкриті або літні приміщення квартири - це додаткове місце для відпочинку, прийому їжі й господарських робіт. Площі літніх приміщень повинні становити не більше 15% загальної площі квартири. У групу літніх приміщень квартири входять: різні види балконів (від французького з мінімальним виносом плити 0,3 м до балкона з виносом 1,05 м); балкони-лоджії (з виносом плити до 1,5 м); лоджії; тераси й засклені веранди.

Класифікуючи квартири з позицій умов інсоляції й провітрювання, їх ділять на: квартири однобічної орієнтації (світловий фронт квартири виходить на одну сторону будинку) без наскрізного провітрювання й квартири двосторонньої орієнтації (світловий фронт квартири розташований під кутом або із протилежних сторін будинку), які мають наскрізне або кутове провітрювання, тобто оптимальними гігієнічними якостями. При цьому необхідна інсоляція в одно-, двох- і трикімнатних квартирах повинна бути забезпечена не менш, ніж в одній кімнаті; у чотирьох-, п'яти- і шестикімнатних квартирах - не менш ніж у двох кімнатах.

Один з основних принципів проектування житла - індивідуалізація підходу до рішення всіх питань, тобто облік того, що кожна людина - це особистість зі своїми запитами, потребами й інтересами. Цей принцип визначає необхідність гнучкого планування житла. Гнучке планування житла - це така організація квартири, що дозволяє видозмінювати квартиру залежно від тимчасових змін у родині. Гнучке планування сприяє також рішенню проблеми реконструкції й навіть ремонту.

Сума площ житлових кімнат становить житлову площу квартири, а сума площ всіх приміщень квартири - загальну площу квартири.

2. Безліфтові квартирні будинки

В основі типологічного ряду житлових будинків, що не мають ліфтів є дві групи, що відрізняються, головним чином, характером зв'язку з навколишнім середовищем.

До першої групи відносяться житлові будинки із прямим зв'язком квартир із приквартирними земельними ділянками при кожній квартирі. До цієї групи відносяться одноквартирні (індивідуальні) садибні будинки й багатоквартирні блоковані будинки, що складаються із блок-квартир, кожна з яких має свій вихід назовні. Це, як правило, 3-х поверхові будинки.

До іншої групи безліфтових будинків відносяться багатоквартирні житлові будинки, що не мають приквартирних ділянок, з виходами назовні через сходи, галереї й коридори. Житлові будинки цієї групи діляться на дома секційного, коридорного й галерейного типів. Як правило, вони мають середню поверховість 3-5 поверхів.

Безліфтові квартирні будинки - найпоширеніший вид масового житлового будівництва, особливо в малих населених пунктах, хоча в цей час здобуває поширення й у містах (котеджі й блоковані будинки підвищеної комфортності).

2.1 Індивідуальні житлові будинки

Об'ємно-планувальні рішення будинків.

У цей час індивідуальні або садибні житлові будинки діляться на два типи: сільські садибні будинки із земельною ділянкою 10-15 соток і міські котеджі із земельною ділянкою 6-12 соток. У деяких випадках земельна ділянка сільського садибного будинку може бути збільшеною до значних розмірів, а садиба трансформуватися у фермерське господарство будь-якої спеціалізації.

Планування сільського садибного будинку повинно передбачати чіткий функціональний розподіл квартири на дві зони: житлову й господарську. У першу входять житлові кімнати, їдальня, передня й тамбур, у другу - кухня, робоча кухня (заготівля кормів, овочів), комори. Підвальну частину будинку використовують для зберігання запасів овочів, складу інвентаря, майстерні.

Для сільського садибного будинку велике значення має ізоляція приміщень, пов'язаних з господарством від житлової частини квартири. Тому звичайно влаштовують два входи в будинок: основного - з боку вулиці й додаткового - з боку двору, з робочої кухні або коридору. У міських котеджах також найчастіше буває два входи: з боку вулиці й з боку озелененої ділянки для відпочинку.

Існує три основних типи садиб:

- садиби з окремо збудованими будівлями - житловим будинком і надвірними господарськими будівлями;

- садиби з вбудованими або прибудованими до будинку господарськими будівлями;

- садиби у вигляді комплексу житлових і господарських приміщень, організованих навколо внутрішнього житлового двору.

За об'ємно-планувальною характеристикою садибні житлові будинки діляться на дома з квартирами в одному рівні й будинки з квартирами у двох і більше рівнях.

Дома з квартирами у двох рівнях доцільно проектувати при загальній площі квартири більше 90м2 і при кількості кімнат більше трьох. Такі будинки називаються котеджами. Існує кілька типів будинків із квартирами у двох рівнях:

- мансардний будинок;

- будинок з неповним другим поверхом;

- будинок з однаковими по площі двома поверхами;

- будинок зі зміщенням рівнів підлоги, одна із частин якого одноповерхова.

У мансардному будинку приміщення верхнього поверху розташовуються в межах горищного простору. При цьому ухил скатного даху повинен бути не менше 450. Для більш повного використання горищного простору стелі приміщень мансарди роблять зі скошеними кутами.

У будинку з неповним другим поверхом спільна кімната або вітальня часто мають підвищену висоту.

Звичайний двоповерховий будинок має рівні за площею поверхи і для нього характерні багатокімнатні квартири (5 і більше кімнат).

Будинок зі зміщенням рівнів підлоги доцільно застосовувати на крутому рельєфі.

Внутрішній зв'язок приміщень здійснюється за допомогою внутрішньоквартирних сходів, які можуть розташовуватися в передній або в спільній кімнаті. Сходи ці мають більший ухил, чим звичайні будинкові сходи, виконуються полегшеними, як правило, дерев'яними. Мінімальна ширина таких сходів 0,9м. Вони можуть бути відкритими або обмежені стінами. Відкриті сходи стають активним елементом інтер'єру.

Прийоми забудови садибними житловими будинками.

Архітектурно-художні якості садибної забудови залежать не тільки від виразності житлових будинків, але в значній мірі й від планувального рішення забудовуваної території.

При забудові вулиць застосовують різні архітектурно-просторові рішення. Вулиці можуть мати прямолінійний або криволінійний обрис. Дома можуть бути розташовані вздовж вулиці в одну лінію або з відступами від неї.

Але найцікавіші об'ємно-просторові рішення дають розташування житлових садибних будинків у вигляді різноманітних груп. Групова забудова сприяє також зменшенню довжини вулиць, а також скороченню на 15-20% довжини інженерних мереж. Крім того, групова забудова створює сприятливі умови для відпочинку й ігор дітей. Це групи, утворені навколо внутрішнього простору - саду, дитячого майданчика або навколо невеликого торговельного будинку. Вони можуть бути замкнутими або розкритими в одну сторону. Інший прийом - утворення груп будинків уздовж тупикових проїздів, які звичайно закінчуються площадкою для стоянки й розвороту автомобілів, або площадкою із садом. Петельна забудова також являє собою прийом утворення групи будинків, об'єднаних навколо петельного проїзду.

2.2 Блоковані житлові будинки

Об'ємно-планувальні рішення. Типи блок-квартир.

Багатоквартирний блокований житловий будинок складається з ряду блок-квартир, що примикають друг до друга й мають самостійні входи і приквартирні земельні ділянки.

Житлові будинки утворюються з'єднанням однакових або різних за типами квартир і етажності блоків. Основний тип блоку - рядовий, бічні стіни якого є загальними для сусідніх блоків. Входи в них звичайно робляться із двох сторін. По краях будинку розташовуються торцеві блоки. У будинках складної конфігурації використовують ще й поворотні блоки. Вони можуть бути розгорнуті як під тупим, так і під прямим кутом. Застосовують також блоковані будинки із хрестоподібних блоків, коли необхідна більша щільність забудови. Хрестоподібні блоки звичайно складаються із чотирьох одноповерхових або двоповерхових квартир, що мають двосторонню орієнтацію й наскрізне або кутове провітрювання.

Застосовують також блоковані будинки з Г-образних, П-образних і Т-образних блоків, які також дають більшу щільність забудови. Такі будинки мають замкнуті або напівзамкнуті внутрішні дворики.

Блоковані будинки з успіхом застосовують при забудові на крутому рельєфі. Будівництво таких будинків ведеться на схилах з ухилом 150 і більше.У блокованих будинках, як правило, застосовують 3 основних типи квартир:

- одноповерхові в одноповерхових блоках;

- одноповерхові у двоповерхових блоках;

- двоповерхові квартири.

Зустрічаються й інші типи квартир: двоповерхові з неповним другим поверхом, квартири з мансардним поверхом, триповерхові квартири. Але найпоширенішим типом блокованого будинку є будинок із квартирами у двох рівнях.

Прийоми блокування й забудови.

Кількість блок-квартир в одному будинку буває від 3 до 12. Незалежно від типу блоків прийоми блокування можна звести до 5 основних схем:

1. Лінійна, коли блоки примикають до однієї лінії забудови.

2. Блокування зі зміщенням блоків.

3. Блокування за допомогою господарських споруд.

4. Просторове блокування (“килимова забудова").

5. Блокування на рельєфі.

Найпоширеніше лінійне блокування. З композиційних міркувань і для поліпшення інсоляції квартир застосовують блокування зі зміщенням. Блоки зміщують в одну або на обидва боки перпендикулярно до вулиці або під кутом до неї. Блокування на рельєфі здійснюються по горизонталі й по вертикалі.

При забудові блокованими будинками застосовують різні планувальні прийоми. Найпростіший з них - однорядна забудова уздовж вулиць або з периметру кварталу. Забудова може бути прямолінійна, криволінійна, суцільна “змійкою", “килимова" великої щільності. У великих житлових комплексах іноді застосовують кілька прийомів відразу.

2.3 Безліфтові секційні житлові будинки

Такі будинки висотою від 2-х до 5-ти поверхів застосовують у будь-якому кліматичному районі в міському й сільському будівництві. Секційні будинки складаються з однієї або декількох однакових, або різних секцій і відрізняються поверховістю, довжиною й конфігурацією плану.

Секції бувають двох-, трьох- і чотириквартирними. Відповідно до числа й типу квартир прийнята умовна позначка типу секцій: 3-4, 1-2-3, 2-2-2-2, де число цифр відповідає числу квартир у секції, а значення цифр - кількості кімнат у кожній квартирі.

За орієнтацією секції бувають: широтної й меридіональної, необмеженої, частково обмеженої й обмеженої орієнтації.

Залежно від розташування в плані будинку розрізняють три основних типи секцій: рядові, торцеві й поворотні, причому кожна з них може мати різні варіанти форми плану. Рядові секції мають дві зовнішні стіни, торцеві - три. Найбільш просте рішення торцевої секції складається в повторенні рядової секції тільки зі зміною конструкції торцевої стіни. Поворотні секції можуть мати різні кути повороту. В масовому будівництві часто зустрічаються секції з поворотом на 900 (так звані кутові) і 1350. Іноді застосовують секції складної форми: хрестоподібні, у вигляді трилисника або секції вільної форми.

Прийоми блокування секцій.

Прийоми блокування секцій у секційних будинках багато в чому схожі з блокуванням квартир у блокованих будинках. Це ті ж побудови в лінію, зі зміщенням в одну сторону або із чергуванням виступів і відступів. На рельєфі можливий криволінійний або ламаний план будинку, що відповідає напрямку горизонталей. Секції блокують так, щоб всі сходи розташовувалися з однієї сторони будинку й переважно з боку двору. У тих випадках, коли за умовами орієнтації це неможливо, на перших поверхах роблять наскрізні проходи.

В умовах крутого рельєфу застосовується зміщення секцій по вертикалі з утворенням так званих “каскадних" будинків. В умовах теплого клімату внаслідок зсуву верхніх поверхів над нижніми в кожній квартирі верхнього поверху створюються відкриті тераси подібно тому, як це робиться в блокованих будинках.

Прийоми забудови секційними будинками.

Основний планувальний і первинний елемент забудови секційними будинками - житлова група. Вона може приймати різні просторові форми - поєднуватися в квартали й житлові утворення. Групи можуть розташовуватися уздовж вулиць, навколо тупикових або кільцевих проїздів, можуть бути розташовані вільно або регулярно, можуть бути замкнутими або відкритими. Секційні будинки можуть бути об'єднані в житловий комплекс.

2.4 Безліфтові галерейні й коридорні житлові будинки

Галерейні й коридорні житлові будинки в основі своєї планувальної структури мають розвинену горизонтальну комунікацію - галерею або коридор, за допомогою якої квартири з'єднуються зі сходами. Вони мають мінімальне число сходів і відрізняються простотою конструктивних схем.

Галерейний тип будинку призначений тільки для теплого клімату. Основне його достоїнство полягає в тому, що всі квартири в ньому мають двосторонню орієнтацію, що створює гарні умови для інсоляції й наскрізного провітрювання. У галерейних і коридорних будинках можуть розміщатися як невеликі квартири, так і квартири з більшим числом кімнат.

Планувальні схеми галерейних безліфтових будинків можна звести до трьох основних груп: лінійні, зчленовані й просторові. Конфігурація лінійних будинків може бути: прямокутною, зі зміщенням квартир і криволінійнюї. Довжина будинків з одними сходами звичайно не перевищує 40м, однак зустрічаються будинки довжиною 50м.

Іншим різновидом галерейних будинків є галерейні будинки терасової структури. У галерейних будинках тераси звичайно бувають з одного боку, а галереї розташовуються із протилежною.

Просторові схеми галерейних будинків застосовуються в основному при створенні житлових комплексів і мають найрізноманітніші форми в плані, замкнуті й напівзамкнуті з внутрішніми дворами.

У будинках коридорного типу коридори для створення необхідних санітарно-гігієнічних умов повинні мати відповідну ширину, освітленість і провітрювання. Ширина коридору повинна бути не менше 1,4м при його довжині не більше 40м і 1,6м - при довжині понад 40м. Коридори повинні мати природне висвітлення, для чого в їх торцях роблять вікна, а при великій довжині коридору - додатково світлові кишені. При одному освітленому торці довжина коридору не повинна перевищувати 24м, а при двох - 48м. Відстань між двома світловими кишенями повинне бути не більше 30м.

Коридорні будинки середньої поверховості в основному прямокутні або прямокутні зі зміщенням у плані будинку. Але зустрічаються й більш складні форми плану.

До недоліків коридорних будинків можна віднести недостатню ізоляцію квартир від коридору, як джерела шуму, обмежену орієнтацію й відсутність наскрізного провітрювання.

2.5 Змішані структури безліфтових будинків

Найбільш характерні комбінації змішаного типу безліфтових будинків - це сполучення зблокованих квартир, пов'язаних із землею, зі звичайною побудовою галерейного або коридорного будинку. Сполучення різнохарактерного житла по горизонталі може відбуватися шляхом звичайного блокування різних типів будинків (наприклад, у середній частині можуть розташовуватися секції, а по краях блок-квартири).

Малоповерхові житлові будинки підвищеної щільності для міської забудови.

Найважливішою перевагою великоплотної одно-чотириповерхової міської забудови є її архітектурно-планувальні якості. Малоповерхова забудова із включенням будинків середньої поверховості, як правило, відрізняється різноманіттям об'ємно-просторових побудов, виразним силуетом, розмаїтістю типів будинків, максимальним злиттям архітектури із природою, масштабністю всіх елементів забудови з людиною.

Ця забудова також дає економію дорожніх покриттів до 20-25%.

Практика закордонного будівництва дає безліч прикладів великоплотної забудови, які можна звести до чотирьох основних типів:

1. Традиційна малоповерхова забудова з підвищеною щільністю розміщення будинків відносно один одного із включенням будинків середньої поверховості.

2. Традиційна терасова забудова на рельєфі з одне-, двоповерховими, а іноді й каскадними будинками.

3. Забудова із застосуванням терасних будинків на рівнинній місцевості.

4. Щільна, іноді суцільна забудова з квартирами в одному або двох рівнях, як правило, на рівному місці. Підвищена щільність створюється максимальним зближенням будинків.

3. Багатоповерхові житлові будинки

3.1 Спеціальні вимоги до багатоповерхових житлових будинків

Багатоповерхові житлові будинки - найбільш масовий вид будівництва у великих і найбільших містах. Вони повинні відповідати функціональним, конструктивним і художнім вимогам. Найбільш важливі умови проектування й будівництва житлових багатоповерхових будинків - це містобудівні; екологічні; кліматичні;демографічні; технічні; економічні.

Містобудівні умови - найбільш важливі при виборі поверховості й просторового рішення житлового будинку. Поверховість будинку обумовлена двома важливими умовами: композиційними (необхідність силуетного рішення) і економічними, які потребують велику щільність житлового фонду. В умовах реконструкції часто виникає вимога необхідності зниження поверховості в історично й художньо-силуетній забудові. Містобудівні умови накладають певні вимоги й при виборі планувальної структури житлового будинку, а також при рішенні перших поверхів. Склад обслуговуючих установ і їхнє місце в структурі житлового будинку залежить від того, що сусідить з ним: вулиця, площа, чи перебуває він усередині житлового комплексу, в центрі або на периферії міста або в районі реконструкції.

Специфіка житлових багатоповерхових будинків, їх більша висота й довжина, а також більша щільність забудови й близькість житлових будинків до міського транспорту вимагають особливих прийомів для створення нормальних санітарно-гігієнічних умов проживання.

Житлові будинки великої висоти й довжини створюють значні зони затінення території, які ніколи не опромінюються сонцем, тому інсоляція територій при забудові багатоповерховими будинками так само важлива, як і інсоляція приміщень. При меридіональному або діагональному розташуванні житлових будинків затінення території з обох сторін будинків рівноцінно й не порушує норм інсоляції. Затінена територія мінімальна при сітчастій і змішаній поверховості забудови й максимальна при рядковій.

Високі й протяжні житлові будинки служать значною перешкодою для вітру, внаслідок чого порушується провітрювання території, необхідне в одних випадках і шкідливе - для інших. У районах помірного клімату будинки варто розташовувати так, щоб двори були захищені від холодних північних вітрів, але були б відкриті з півдня.

Протипожежні заходи в житлових багатоповерхових будинках.

У житлових багатоповерхових будинках функціонально важлива система вертикальних і горизонтальних зв'язків і аварійної евакуації жителів представляє собою сходово-ліфтовий вузол. Він включає: сходи, ліфти, на першому поверсі - вестибюль і сміттєзбиральник, а на типових поверхах - ліфтові холи, відділені дверима, з яких можна потрапити в коридори, що ведуть до входів у квартири й на незадимляємі сходи, а також до сміттєпроводу.

Планування сходово-ліфтового вузла секційних будинках до 9 поверхів не вимагають застосування особливих протипожежних заходів. У цьому випадку квартири повинні мати вихід на одні звичайні сходи й переходи по балконах із секції в секцію при наявності зовнішніх сходів у торцевих секціях.

У будинках вище 9 поверхів пожежні норми передбачають три типи незадимляємих сходів, з них у житлових будинках два типи. Перший тип повинен мати вхід на сходи через зовнішнє повітряне середовище - по балконах, лоджіях, відкритих переходах, галереях. Другий тип сходової клітки має у своєму обсязі пристрій, що забезпечує підпір повітря в ній при пожежі. Вважається, що повсякденно жителі цих будинків для вертикальних пересувань користуються тільки ліфтом, а сходи призначені тільки для аварійного використання.

Незадимляємі сходові клітки бувають опалювальні, які перебувають в обсязі житлового будинку, і неопалювані (для південних районів), прибудовані до довгої або торцевої стіни будинку з незаскленими трьома або двома стінами.

Необхідна кількість ліфтів, їх вантажопідйомність і швидкість приймаються залежно від поверховості житлового будинку й навантаження на ліфт.

Типи житлових багатоповерхових будинків.

Житлові багатоповерхові будинки залежно від основних параметрів, що визначають їх планувальну структуру, діляться на три групи: секційні, коридорні й галерейні та змішаної структури. У будинках першої групи (секційних) планувальною основою служить секція, в якій квартири групуються навколо сходно-ліфтового вузла, холу й невеликих відрізків коридору. Другу групу становлять коридорні й галерейні будинки, в яких квартири розташовані уздовж коридору або галереї. Третя група містить житлові будинки зі змішаною планувальною структурою, в якій рівною мірою беруть участь коридорна (галерейна) і секційна планувальні схеми, що чергуються по поверхах.

3.2 Секційні житлові багатоповерхові будинки

У практиці житлового будівництва найпоширеніші житлові багатоповерхові будинки. Планувальною відмінністю секцій житлових будинків 6-9, 10-16 і більше поверхів є пристрій сходно-ліфтового вузла й число ліфтів. Так само як і в будинках середньої поверховості секції за орієнтацією бувають: необмеженої (широтної), частково обмеженої (широтної) і обмеженої орієнтації (меридіональної), а за розташуванням в плані будинки можуть бути рядовими, торцевими, поворотними й кутовими. Поворотні секції можуть мати різний обрис: Т-образне, хрестоподібне, Z-образне й більш складні обриси.

Планування житлових односекційних будинків має переваги перед багатосекційними будинками. Їх світлова поверхня значно більше, ніж у рядовій секції багатосекційного будинку, що дозволяє компонувати більше число квартир навколо сходно-ліфтового вузла, використовуючи весь світловий периметр. Для житлових односекційних будинків характерне застосування різноманітних планів: у формі трилисника, квадрата, хреста, трикутника, кола й більш складних форм.

Односекційні житлові будинки використовуються при формуванні архітектури великих магістралей і вузлів міста. Можливість використання односекційних будинків як містобудівних акцентів, утворюючих силует міста, є однією з причин збільшення їх поверховості від 16 до 30 поверхів. Крім цього, їх доцільно розміщувати на крутому рельєфі, тому що завдяки малій площі підстави такий будинок не руйнує схил і не заважає озелененню.

3.3 Коридорні та галерейні будинки

Основою планування коридорного будинку служать коридори. Існує кілька варіантів розташування коридорів щодо їх числа й місця в розрізі будинку: по центру або зі зсувом з осі розрізу будинку, через 1, 2 або 3 поверхи. Розташування коридору в розрізі визначає просторову організацію квартири: в 2 або 3 рівні, з перепадом рівнів усередині квартири на один поверх або половину.

Кожний прийом рішення коридорного житлового будинку має свої переваги й недоліки. Наявність коридорів створює сприятливі умови для включення в житловий будинок приміщень суспільного обслуговування на проміжних поверхах. Коридорні житлові будинки при наявності всіх квартир у різних рівнях мають необмежену орієнтацію.

У плануванні житлового будинку коридорно-секційного типу сполучені прийоми планування секційних і коридорних житлових будинків, завдяки чому можна уникнути основних недоліків коридорного будинку при збереженні майже рівних умов економічності. Основними комунікаціями коридорно-секційного житлового будинку є сходно-ліфтові вузли й коридори через два-чотири поверхи. Об'ємно-планувальні рішення коридорних житлових будинків досить різноманітні: у вигляді хреста, з розташуванням корпусів за трьома напрямками або їх комбінації у вигляді більш складних просторових груп.

Галерейні житлові будинки.

Галерейний тип будинку за об'ємно-планувальною побудовою повторює коридорний тип будинку, але при цьому сходно-ліфтові вузли залишаються відкритими, тому такі будинки застосовуються в районах з теплим і жарким кліматом.

Просторова структура галерейного житлового будинку характеризується тими ж ознаками, що й коридорного: розташуванням галерей і просторовим рішенням квартир у різних рівнях.

Терасові житлові будинки.

Терасові житлові будинки будують в тих випадках, коли вони перебувають усередині житлової зони, вдалині від джерел шуму й забруднення повітряного середовища. Для повноцінного використання терас важливі близькість озеленення і відкритий вид на навколишній ландшафт.

Терасову форму житлового будинку можна здійснити, використовуючи конструкцію східчастих поперечних стін так, щоб відступи поверхів утворювали відкриті тераси, а простір квартири зміщався в глибину будинку. Терасовий житловий будинок може бути здійснений як із секційною, так і з коридорною (галерейною) структурою комунікацій. Тераси (від двох до п'яти) можуть бути з однієї або обох сторін будинку, причому часто використовують дворівневі квартири з виходом з нижньої в невеликий садок.

3.4 Житлові будинки на рельєфі

На територіях із складним рельєфом будують будинки великої поверховості. Забудова схилів будь-якої орієнтації й крутості може здійснюватися багатоповерховими житловими будинками майже всіх видів: багатосекційними, односекційними, коридорними, галерейними і їх різновидами. У містобудівній практиці встановлені наступні характеристики житлових будинків і планувальних прийомів їх розміщення залежно від крутості схилів:

1. На територіях з ухилами 15-20% (кут нахилу земної поверхні 80-110) використовуються рівнинні типи житлових будинків з перекомпонуванням перших поверхів. Вони можуть розташовуватися як уздовж, так і поперек горизонталей, а пішохідні й транспортні шляхи - переважно уздовж горизонталей. Дома, розташовані паралельно горизонталям, називаються паралельно-цокольними.

2. На територіях з ухилами 20-30% (110-170) застосовують спеціальні види житлових будинків з переважним розташуванням перпендикулярно горизонталям. При цих ухилах можливо використовувати ліфти й ескалатори для підйому жителів, які живуть не тільки в цих будинках, але й для переміщення пішоходів з низьких територій на більш високі.

3. На територіях з ухилом 30-60% (170-350) забудова компонується з житлових будинків, що утворюють групи з населенням 1,5-2 тис. жителів. До них повинні бути включені установи громадського обслуговування, розташовані на середніх відмітках, з мінімальним радіусом обслуговування. На цих територіях економічними й зручними для жителів є будинки, розташовані перпендикулярно горизонталям.

Зорове сприйняття забудови на схилах відрізняється від рівнинного. Одночасно видно його повну панораму, і чим крутіше схил, тим вона гарніша. Розташування будинків поперек горизонталей більш сприятливе, тому що вони залишають відкритою природу схилу, а з вікон добре видний навколишній ландшафт.

3.5 Шумозахисні житлові будинки

Житлові будинки, у яких акустичний комфорт досягається планувальними прийомами, називаються шумозахищеними або шумозахисними будинками.

На цей час вироблено ряд прийомів планування шумозахисного житлового будинку, секції і квартири якого досить комфортні. Розрізняють ці види будинків для магістралей південної й північної орієнтації. Найбільш поширеними є шумозахисні житлові будинки, розташовані на південних сторонах магістралей, коли дворовий фасад звернен до тихої зони і повністю опромінюється сонцем. Найбільші обмеження мають будинки, розташовані на північних сторонах магістралей. У цьому випадку доцільне застосування коридорного типу житлового будинку з розташуванням коридору з боку магістралі. Перші поверхи шумозахисних і шумозахисних будинків найчастіше роблять нежитловими.

3.6 Багатофункціональні житлові будинки

Для приміщень нежитлового призначення можуть бути використані житлові будинки будь-якого типу, але для кожного з них є свої вимоги до функціональної організації й до конструктивних особливостей рішення самого житлового будинку. Якщо для обслуговуючих приміщень, призначених тільки для жителів цього будинку, потрібен гарний зв'язок з усіма квартирами, то при використанні цих приміщень для міського обслуговування необхідна їх максимальна ізоляція від житлової частини будинку.

Якщо обслуговуючі приміщення займають повністю перший, проміжний або останній поверх, то зберігається гарний зв'язок між ними й квартирами з використанням тільки ліфтів і сходів.

У зонах громадських центрів, де переважають установи загальноміського значення, вони, як правило, розташовуються в перших поверхах житлових будинків. Тут може бути використаний прийом створення захисної або буферної зони із приміщень адміністративного або ділового призначення, які займають половину житлового будинку по вертикалі, а друга, паралельна їй половина будинку, зайнята квартирами. Інший прийом полягає у використанні сильно виступаючих перед фасадом житлового будинку перших поверхів, зайнятих великими установами міського обслуговування.

Дахи цих установ використовуються як пішохідні простори, що ведуть до входів у житловий будинок. Квартири розміщують, починаючи з висоти 5-7 поверху. Об'єднання в житловому будинку приміщень різного призначення вимагає розподілу людських потоків, які направляються до житла і суспільних установ. Сходно-ліфтові вузли, вестибюлі, коридори й інші комунікації, що обслуговують різні частини будинку, повинні бути ізольовані друг від друга.

3.7 Багатофункціональні житлові комплекси

Це група споруд різних по функціональному призначенню (житло, суспільні й адміністративні установи), об'єднаних одним композиційно-планувальним задумом. Основні категорії житлових комплексів діляться на дві групи: комплекси з відкритою системою обслуговування та комплекси із закритою й напівзакритою системою обслуговування.

До першої групи ставляться житлові багатофункціональні комплекси різних типів, що формуються в реконструйованих зонах міста і характерні для районів нового будівництва. В умовах реконструкції комплекси можуть бути торгово-житловими, рекреаційно-житловими, адміністративно-житловими або змішаними багатофункціональними із включенням різних суспільних установ. Залежно від розмірів комплексів і їх розміщення в структурі забудови, вони можуть являти собою невеликі групи, що займають частину кварталу (локальні), цілий квартал (квартальні), кілька кварталів (районні), розвиватися уздовж фронту вулиць (лінійні) або займати значні території із прилягаючими кварталами (розвинені магістральні).

До другої групи ставляться спеціалізовані житлові комплекси із закритою й напівзакритою системою обслуговування. Це житлові молодіжні комплекси (МЖК), дома-комплекси для інвалідів й дитячі дома-інтернати. Молодіжний житловий комплекс - особливий тип житла, що складається з житлових квартирних будинків та об'єктів обслуговування. Величина МЖК 1,5-7 тис. чоловік. Обслуговуючі установи МЖК бувають відкритої форми, що працюють як на комплекс, так і на район, і закриті форми обслуговування, необхідні для колективних форм гуртожитку й самоврядування. Об'ємно-просторова організація МЖК буває різноманітною. В останні роки МЖК - це розвинені комплекси з дитячими дошкільними установами, загальноосвітніми школами, торгово-побутовими й громадськими культурно-суспільними центрами.

3.8 Тимчасові житла

Гуртожитки підрозділяються на:

- гуртожитки для самотніх студентів, робочих і молодих фахівців;

- гуртожитку для сімейної молоді;

- змішані типи гуртожитків.

Звичайна місткість гуртожитків коливається від 200 до 1000 місць. При місткості більше 1000 місць організується комплекс або студмістечко із загальними блоками культурно-побутового й медичного обслуговування. Висота гуртожитків звичайно не перевищує 16 п-в, але найпоширеніші 9-п-ві.

За плануванням гуртожитки бувають коридорного й квартирного типу. Сучасні гуртожитки - це гуртожитки квартирного типу, в т.ч. й для одинаків.

Житлове середовище для одинаків містить дві-чотири кімнати для проживання в кожній з них двох-трьох чоловік (12 і 18м2), що мають загальну прихожу й компактний, часто сполучений санвузол з душовим піддоном, умивальником і унітазом. Кожне житлове середовище або їх група звичайно включає кухню із двома-трьома плитами. Житлове середовище для сімейної молоді являє собою малометражну квартиру з кухнею або кухнею-нішею.

Планувальна структура житлового поверху гуртожитку - коридорна, багато- і односекційна.

Мінімальна норма житлової площі в гуртожитках - 6м2 на людину, що зв'язано, по-перше, з тимчасовим характером проживання, і, по-друге, з винесенням ряду функціональних процесів у приміщення культурно-побутового обслуговування (буфет, кімната для занять, бібліотека із читальним залом у гуртожитках для учнів і т.п.).

4. Основи проектування громадських будівель та споруд

Містобудівна організація суспільного обслуговування будується за принципом “східчастої" системи. Залежно від частоти користування всі установи й підприємства обслуговування діляться на 3 основні групи: установи й підприємства епізодичного, періодичного й повсякденного користування. Установи й підприємства епізодичного користування обслуговують населення всього міста, планувальних районів і являють собою громадське обслуговування міського значення. Установи й підприємства періодичного й повсякденного користування становлять громадське обслуговування місцевого значення (в основному в житловій забудові).

Режим функціонування громадських будинків визначає їх взаємозв'язок з різними структурними елементами міста. Так, навчально-виховні будинки (дитсадки, школи) перебувають у тісному зв'язку з житловою забудовою, спортивні споруди і пристрої розміщуються поблизу садів, парків і водоймів і входять у систему озеленення міста. На розміщення підприємств торгівлі й громадського харчування впливає система міського транспорту. Будучи пунктами притягання значних мас людей, громадські будинки, як правило, розміщуються або на жвавих магістралях і площах міста, або в безпосередній близькості від них.

Громадські будинки є структурними основними елементами забудови загальноміських центрів і центрів планувальних районів. Вони разом із транспортними магістралями й мережею вуличних і пішохідних трас створюють планувальну структуру міста, в якій відіграють роль архітектурних домінант. Образність архітектури громадських будинків і комплексів залежить від їх соціального призначення й визначає художній вигляд міських ансамблів.

4.1 Містобудівні та архітектурно-художні особливості проектування громадських будівель і споруд

Громадські будинки служать орієнтирами в перспективі вулиць і проспектів. Блискучим прикладом цьому є будинок Адміралтейства в Санкт-Петербурзі, золотий шпиль якого служить орієнтиром для 3 магістралей. Перспективу Московського проспекту й вулиці Сумської в Харкові замикає купол Успенського собору.

Громадські будинки - основні споруди, що визначають силует міста. У минулому силует міста визначали в основному культові будинки: стовп Івана Великого в Москві, купол Ісаакієвського собору в Санкт-Петербурзі, храм св. Софії в Константинополі, дзвіниця Києво-Печерської лаври, дзвіниця Успенського собору в Харкові. Сьогодні силует міста визначається його громадськими будинками (Московський університет на Воробйових горах, ансамбль будинків на площі Свободи в Харкові). Розміщення таких будинків у центрі міста дозволяє одночасно з їх доцільним об'ємно-просторовим рішенням використовувати і висотність для створення виразного силуету.

4.2 Класифікація громадських будинків

Різні типи громадських будинків і споруд розвивалися в часі як кількісно, так і якісно. Одні з них мають древні прототипи, інші виникли в більш пізні часи, треті з'явилися в наш час. Можна чекати й надалі народження нових видів і типів громадських будинків. Багато будинків, зберігаючи своє призначення, безупинно перетворювались якісно, а іноді ставали несхожими або мало схожими на своїх попередників. Велика різниця між сучасним супермаркетом і будинком середньовічного торговця із крамницею на першому поверсі, житлом на другому й складом на третьому, але те й інше - торговельні будинки.

У той же час сучасний театр і цирк зберегли багато загального зі своїми античними й середньовічними прототипами.

Кількісна зміна - поява нових, небувалих раніше будинків, таких, як кінотеатри із самими різними способами проекції, вокзали, аеропорти, концертні зали зі складною звуко- і світлоапаратурою.

Всього налічується близько 400 видів і різновидів громадських будинків і споруд. У свою чергу види підрозділяються на типи, кожному з яких властиві свої об'ємно-просторові схеми. У класифікацію включені найбільш масові типи громадських будинків, які діляться за розповсюдженим традиційним принципом їх поділу - за призначенням (функцією). Відповідно до Державних будівельних норм України (ДБН Б.2.2-9-99. Громадські будинки й споруди. Основні положення) громадські будинки й споруди діляться на:

1. Будинки дитячих дошкільних установ:

- дитячі дошкільні установи загального, спеціального й оздоровчого типу;