Типологія будівель і споруд

Генплан виставочної території проектується на основі тематичного змісту виставки й з урахуванням містобудівної ситуації. Композиція генерального плану виставки відповідає планувальним прийомам:

регулярній, радіально-кільцевій, концентричній, вільній та змішаній.

За композицією виставочні будівлі підрозділяються на:

- централізовані;- децентралізовані.

Централізовані композиції відрізняються компактністю плану й функціонально вільним універсальним простором, що сприяє сприйняттю відвідувачами експозиції в цілому. До децентралізованих композицій ставляться блокові прийоми виставочних будівель.

Розрізняють прийоми компактного розміщення блоків і вільне їхнє розміщення. Вільне ізольоване або зв'язане переходами розміщення блоків забезпечує необхідне розмежування розділів експозиції й зв'язок з оточенням. Відкриті простори й переходи включаються в композицію і маршрут руху.

У виставочних експозиціях застосовують динамічні засоби показу: телеекрани, поліекрани, діафільми з дикторським текстом, звуковим супроводом і кінофільмами, що сприяє більш повному розкриттю експозиції.

Велике значення надається відкритій експозиції великогабаритних експонатів. Звичайно для цього служать внутрішній дворик або відкрита площадка біля павільйону приблизно такої ж площі. Тут же передбачаються водойми, фонтани, озеленення.

8. Будинки й споруди фізкультурно-оздоровчі і спортивні

Спортивні будинки й споруди підрозділяються на: основні, допоміжні й приміщення для глядачів. Основні є головною частиною спортивних споруд і можуть бути:

- учбово-тренувальними (для навчання й тренувань);

- демонстраційними (для проведення змагань у присутності глядачів);

- для загально-фізичної підготовки й активного відпочинку.

Основні спортивні будинки й споруди також підрозділяються на:

- криті (спортивні зали, криті басейни, манежі, криті тенісні корти, криті стадіони, Палаци спорту й ін.), у яких заняття проводяться в закритих приміщеннях;

- відкриті ( площадки, поля, бігові легкоатлетичні й ковзанярські доріжки для учбово-тренувальних занять і змагань), у яких основні заняття проводяться на відкритому повітрі.

Допоміжні спортивні приміщення й споруди призначаються для обслуговування й забезпечення експлуатації спортивних споруд.

Спортивні будинки класифікуються за функціональним призначенням відповідно до видів спорту, для яких вони призначені.

За містобудівними ознаками спортивні споруди підрозділяються на мікрорайонні, районні, міжрайонні й загальноміські. Мікрорайонні спортивні споруди будуються тільки площинними. Спортивні районні споруди проектують з об'єднаними у фізкультурно-спортивний центр житлового району, до складу якого, крім значного числа ігрових майданчиків, входять спортивне ядро, спортзал і відкритий плавальний басейн. До міжрайонних споруд, крім ігрових майданчиків, входять спортивне ядро, футбольне поле, спортивні зали, відкриті й криті плавальні басейни. районним або міжрайонним центром.

8.1 Cтадіони

Стадіон - основний елемент мережі фізкультурно-спортивних споруд, призначених для навчальної, тренувальної й демонстраційної роботи з різних видів спорту. Він являє собою комплекс будинків і споруд, до складу якого входять: спортивне ядро або спортивна арена з місцями для глядачів, площадки для спортивних ігор, а також інші відкриті й криті спортивні споруди для різних видів спорту з підсобними територіями й приміщеннями.

Структурним найважливішим елементом стадіону є арена. Існує 3 типи спортивних арен: для масових виступів, для легкої атлетики й футболу.

Площа арени диктується розмірами футбольного поля (105х70м). Найбільш поширені арени для легкої атлетики й футболу з довжиною бігових доріжок 400м.

Стадіони, як правило, розташовують на добре озеленених ділянках, бажано поблизу парку. Територія стадіону має 3 основні зони:

учбово-тренувальну, демонстраційну й зону обслуговування.

Учбово-тренувальна зона складається зі спортивних площадок і споруд для повсякденних занять із виділенням території для занять із дітьми. Демонстраційна зона, крім арен і трибун, включає частину території для відпочинку відвідувачів, буфетів, кіосків і т.п. Розміри демонстраційної зони перебувають у прямої залежності від місткості трибун. Зона обслуговування поєднує господарські й експлуатаційні служби стадіону, майстерні, склади, оранжереї й т.п. Однією з основних умов проектування трибун, що визначають їх композицію, є забезпечення глядачам нормальної видимості арени й дії, що відбувається на ній. У практиці проектування й будівництва визначилися 4 основні форми плану трибун: однобічні, двосторонні, тристоронні й замкнуті.

За конструктивним рішенням трибуни можуть бути: на ґрунтовій основі, на опорних конструкціях і на змішаних конструкціях.

8.2 Криті спортивні споруди та будівлі

Криті спортивні споруди підрозділяються на: спортивні зали й корпуси;

криті тенісні корти; манежі;криті басейни; криті ковзанки; Палаци спорту; криті стадіони.

Всі ці типи споруд можна розділити на 3 групи:

- з габаритами, які визначаються розмірами баскетбольної площадки;

- з розмірами поля для гри в хокей (30х61 м);

- з розмірами й формою для проведення занять легкою атлетикою.

Спортивні зали призначені в основному для учбово-тренувальних занять і не мають постійних місць для глядачів. Зали бувають спеціалізованими й багатоцільовими.

Спортивними корпусами називаються окремі будівлі з одним або декількома спортивними залами й необхідними допоміжними приміщеннями. Спортивні корпуси найчастіше бувають 3- і 4-зальними, іноді з плавальним басейном. Криті тенісні корти виділені в особливу категорію критих спортивних споруд за певною специфікою гри в теніс. Через маленькі розміри м'яча вони повинні мати підвищену освітленість. Критий стадіон - це універсальна будівля, що має великий спортивний зал зі спортивною ареною й постійними трибунами великої місткості (до 150 тис. глядачів). Основна відмінність критих стадіонів - яскраво виражений демонстраційний характер. Найбільш універсальні криті стадіони з великою ігровою ареною розміром 79х151м (при біговій доріжці 400м).

Манежі - це будинки, призначені для учбово-тренувальних занять і змагань з легкої атлетики, кінного спорту, футболу (в зимовий час або в міжсезоння). Постійних трибун і місць для глядачів може й не бути, а якщо вони влаштовуються, то на балконах другого поверху.

8.3 Плавальні басейни

За своїм призначенням басейни бувають: купальні, навчальні, спортивні й змішані. Басейни бувають також штучні й природні. Штучні басейни підрозділяються на: відкриті, криті, комплексні та що трансформуються.

Критий басейн - споруда з ваннами, розташованими в закритому опалювальному приміщенні. Комплексний басейн - споруда, що включає в собі стаціонарні відкриті (з підігрівом або без) і криті ванни.

9. Культові будівлі й споруди

Розміщення культових споруд у структурі населених місць залежить від планувальної структури поселень, організації мережі об'єктів обслуговування, а також від типологічного й архітектурно-планувального рішення.

Соціально-ідеологічне значення культової будівлі вимагає створення умов для його домінування в навколишнім середовищі, а також ключової ролі в композиційній організації забудови. Відносно до особливостей забудови, культова споруда може займати центральне положення, або замикати основні напрямки сприйняття, що проходять вздовж головних композиційних зв'язків.

Монастирі можуть розташовуватися на селитебній території або за межами міських і сільських поселень. Скити можуть розміщуватися на території монастиря або на окремих ділянках. Монастирські подвір'я можуть розташовуватися в міських і сільських поселеннях.

На ділянках культових будівель і їх комплексів передбачаються під'їзні дороги до головного входу храму, а також до основних евакуаційних виходів із всіх споруд, що входять до храмового комплексу. Головний вхід на територію культових споруд розміщують з боку підходів і зупинок міського транспорту. На територіях храмових комплексів повинні бути передбачені стоянки автомобілів з розрахунку 2 на кожні 50 місць місткості храму. Стоянки легкових автомобілів і автобусів, а також зупинки суспільного транспорту розміщають на відстані не більше 50м від будівлі храмів. Територія храмового комплексу повинна бути озелененою на 15% площі ділянки. Площадки й обходи навколо культових будівель виконують із твердого покриття.

9.1 Християнські храми (православні й католицькі)

Орієнтація християнського храму (православного або католицького) чітко позначена. Вівтар повинен бути орієнтований чітко на схід, а будівля орієнтована по лінії схід-захід. Тому головний вхід у храм завжди орієнтований на захід. Розміри земельних ділянок храмів та їх комплексів, що включають основні будівлі і споруди богослужбового й допоміжного призначення, приймають 7м2 площі ділянки на одиницю місткості храму. В умовах існуючої забудови цей показник може бути зменшений, але не більше ніж на 20-25%.

Територія храмового комплексу ділиться на такі функціональні зони: вхідну, храмову, допоміжного призначення й господарську.

У вхідній зоні розміщаються кіоски й крамниці для продажу церковних речей і місця для парафіян. Вхідна зона повинна мати функціональний зв'язок із храмовою зоною. У храмовій зоні, призначеної для проведення релігійних обрядів, розміщуються: храми, дзвіниці, каплиці, площадки для проведення культових заходів і відпочинку парафіян. Навколо храму організовується круговий обхід для проходження Хресного ходу під час церковних свят, шириною 3-5м із площадками шириною 6м перед бічними входами в храм і проти вівтаря. Перед головним входом у храм передбачається площа з розрахунку 0,2м2 на одне місце в храмі. У храмовій зоні допускається розміщення поховань. Допоміжна зона призначається для організації парафіяльної, навчальної, благодійної та іншої діяльності. У цій зоні рекомендується розміщувати недільну школу, богадільню або інші споруди.

Господарська зона храмового комплексу передбачає розміщення господарських споруд, у тому числі складів, майстерень, гаражу для автомобілів, площадки для сміттєзбиральника. Тут влаштовують зручні під'їзди з боку транспортних магістралей і стоянки для вантажного, легкового автотранспорту, що належить храму. Ділянка храмового комплексу обгороджується по периметру декоративною металевою огорожею висотою 1,5-2м.

Типологія культових будівель і споруд визначається не тільки архітектурно-планувальною організацією, а також режимом літургійного процесу. Існують такі основні типи православних храмів: кафедральний собор; соборна церква; монастирський храм; парафіяльна церква; каплиця; цвинтарна церква; меморіальна церква.

Кафедральний собор (1500, 1000, 500 парафіян) розташовується, як правило, у центрі міста або в комплексі з будівлями архієрейської резиденції, або монастирського комплексу. Це особливий тип соборного храму, розрахований на богослужіння за участю архієрея - представника єпархії або патріархії (тоді він називається патріаршим кафедральним храмом). Масовість відвідувань у моменти богослужінь визначають його великий обсяг.

Соборна церква (місткість 500 і 300 парафіян) розташовується в складі міського центру або житлового району. Це будівля, розрахована на проведення соборних богослужінь групою священиків на чолі з архієреєм. Одночасно собор виконує функції парафіяльної церкви й відрізняється від неї частотою богослужінь. Сакральне ядро будівлі, як правило, має один або кілька прибудов. Апсида центрального престолу обладнується місцем із троном для архієрея. Необхідно враховувати пристрій спеціального приміщення хрестильні, пов'язаного з притвором.

Монастирський комплекс складається з богослужбових будівель і споруд: храм (100-1500 чол.), трапезний храм, лікарня, домова церква, каплиця, дзвіниця; і будівель допоміжного призначення: келійний корпус, будинок намісника, господарські служби, церковна крамниця, недільна школа, готель, виробничі майстерні.

Монастирський храм (300, 200 і 100 чол.) можна віднести до типу соборного храму, де проводять щоденні богослужіння одночасно групою ієреїв. Розміщується такий храм на території монастиря у взаємозв'язку з комплексом допоміжних монастирських споруд.

Парафіяльна церква (500, 300, 200, 100 і 50 парафіян) розташовується в складі центру житлового району, у кварталі, мікрорайоні, у центрі селища або села. До функціонально-планувальної структури вона включає всі частини храму: сакральне ядро, обрядовий простір, притвор, дзвіницю. Залежно від розмірів парафіяльної церкви вівтарна частина може бути скорочена до одного приміщення ( у храмах малої місткості). У парафіяльних храмах середньої й великої місткості доцільно передбачати спеціальні приміщення (крестильні, співочі хори), а також допоміжні приміщення.

Каплиці - специфічний тип культових будівель малої місткості (50, 30 парафіян), у яких немає вівтаря. Каплиця являє собою будівлю, що має сакральне ядро з невеликим молитвеним простором. Каплиці можуть стояти окремо, бути прибудованими до храму, входити до складу храмового комплексу, будівлі або комплексу суспільного призначення, розташовуватися самостійно в природному оточенні. Каплиці діляться на: водосвятні, похоронні, меморіальні й богослужбові.

Цвинтарна церква (200, 100, 50 і 30 чол.) близька до каплиці. Вона розташовується на території цвинтаря або в структурі ритуально-похоронних комплексів (крематоріїв і т.п.). Меморіальна церква (100, 50 і 30 чол.) розташовується в парковій зоні, на території меморіального комплексу, у місцях, які мають історико-меморіальне значення. Важливою ознакою таких храмів є художня виразність, що повинна відповідати тематиці всього меморіального історико-архітектурного ансамблю в цілому.

За кількістю поверхів (ярусів) храми можуть бути одноповерховими, одноповерховими із цокольним поверхом і двоповерховими. По кількості глав храми бувають одноглавими й багатоглавими (3, 5 і більше глав). Загальна площа храму приймається 0,5-1,0м2 на одного парафіянина. Форми основних елементів храму, його функціональні й декоративні елементи визначаються православною традицією й символікою.

9.2 Мусульманські мечеті

Основними типами культових мусульманських храмів є соборні мечеті, квартальні мечеті, мечеть-дюбре й медресе.

Соборна мечеть (1000, 500, 300, 200 чол.) - це храм, у якому богослужіння проводяться по п'ятницях і у святкові дні. Вона, як правило, розташовується у центрі міста, селища або села й відрізняється великими розмірами. Квартальна мечеть (250, 150, 100 чол.) - храм для молитви у будень, призначається для віруючих житлового району або значного житлового кварталу. Мечеть-Дюбре (50 і 25 чол.) - храм, з'єднанний із гробницею (мавзолеєм) і, як правило, розташовується на цвинтарі. Мечеть-Медресе (100 і 50 чол.) - храм, з'єднаний з ісламським навчальним закладом медресе й розташовуваний у житловій зоні.

Всі типи мечетей орієнтуються михрабом на Каабу - головної святині мусульманської релігії в м. Мекка. Будівля мечеті розташовується, як правило, з відступом від червоної лінії забудови. Глибина відступу залежить від конкретних умов проектування: необхідністю перед мечеттю автостоянки, смуг зелених насаджень, а також, коли мечеть без огорожі (квартальна мечеть). Між магістральним проїздом і мечеттю необхідно передбачити відкриту площу, де розташовують фонтан або невеликий басейн, який для віруючих має ритуальне значення.

Традиційний тип мечеті - прямокутник в плані й складається з великого молитовного залу, розділеного стовпами, і двору, оточеного галереями з аркадами, посередині якого перебуває колодязь або басейн для обмивання. У квартальних мечетях двір може бути й не передбачений.

Площа частини мечеті, де розміщаються віруючі для молитов, приймається не менше 0,7м2 на одну людину, а загальна площа храму 1,1-1,3м2 на одиницю місткості храму. У південно-східній частині молитовного залу розміщують кафедру для читання Корана й проповідей, а біля неї (у стіні, що спрямована на Мекку) - молитовну нішу - михраб. Михраб являє собою напівкруглу в плані нішу з напівсферичним завершенням, а габарити можуть змінюватись в межах 2-метрові висоти.За традицією із правої сторони михраба влаштовується минбар - підвищена на 3-7 сходів площадка для проведення проповідей.

У соборних і квартальних мечетях місткістю до 250 чоловік передбачається спеціальне приміщення - молитовний зал для жінок, що має самостійний вхід. У дворі мечеті, як правило, передбачають ритуальний басейн відкритого або критого (павільйонного) типу із проточною водою.

До молитовного залу мечеті, як правило, примикає мінарет. Мінарет - це кругла, квадратна або багатогранна споруда при мечеті, з балкона якого муедзин (глашатай) призиває мусульман до молитви.

9.3 Синагоги

Синагога - іудейська молитовня, у якій також проходять релігійні дискусії. Синагоги діляться на 4 основних типи: центральну (хоральну) синагогу з розвиненим складом приміщень, меморіальну синагогу, синагогу й молитовню.

Центральна (хоральна) синагога розміщається в центральній частині міста й має місткість 500, 300 і 150 чоловік. Меморіальна синагога розміщається в меморіальних центрах і зонах і має місткість 300, 200 і 100 чоловік. Синагога розташовується в житловому районі, мікрорайоні або кварталі й має місткість 200, 100 і 75 чоловік. Молитовня розташовується в житловому районі, мікрорайоні або кварталі й має місткість 75 і 50 чоловік.

При плануванні синагоги враховуються такі особливості:

- головний вхід у синагогу, як правило, розташовується із заходу;

- до входу в синагогу примикає двір - місце зустрічі й спілкування членів іудейської громади, а також проведення святкових ритуалів;

- ділянка, призначена для стоянок автотранспорту.

Традиційно синагога являє собою прямокутник в плані з центральним молитовним залом, з амвоном (бімою) і вівтарем - Ковчегом завіту (Арон Кадеш), орієнтованими до Єрусалиму. Молитовний зал часто ділиться на 2, 3 або 5 нефів.

Основою архітектурно-планувальною організацією молитовного залу є його центричність, що підкреслюється віссю " схід-захід". По центру західної стіни влаштовується притвор, напроти нього на східній стіні - ніша для розміщення Ковчега завіту. На осі "схід-захід" у центральній частині молитовного залу розміщається Біма - місце для виконання культових обрядів, читання Тори, а також для проповідей.Ковчег завіту (Арон Кадеш) в іудаїзмі - вівтарна шафа для збереження священних сувоїв біля східної стіни. Це головний змістовний і композиційний елемент молитовного залу.

Площа частини синагоги, де розташовуються віруючі, приймається з розрахунку не менше 0,7м2 на одну людину. Загальна площа синагоги приймається з розрахунку 0,6-1,2м2 на одиницю місткості.

10. Будинки і комплекси торгово-побутового обслуговування та громадського харчування"

10.1 Будівлі підприємств роздрібної торгівлі

Основним видом підприємств роздрібної торгівлі є магазини. Вони розміщаються на вулицях, магістралях і площах, поблизу зупинок суспільного транспорту й на основних пішохідних шляхах населення.

Ділянка забудови магазина ділиться, як правило, на дві зони:

- зону для покупців (вхідна площадка, площадки для відпочинку, сезонної торгівлі, для реклами);

- господарську (під'їзди для вантажного автотранспорту, розвантажувальні площадки й платформи).

Магазини складаються з наступних основних груп приміщень:

- торговельні й інші приміщення для обслуговування покупців (торговельні зали, зали прийому й видачі замовлень, кафетерій і т.п.);

- приміщення для прийому й зберігання товарів і приміщення для підготовки товарів до продажу (приймальні, розвантажувальні, комори, фасувальні й т.п.);

- підсобні приміщення (приміщення для тари, інвентарю, майстерні, т.п.);

- адміністративні й побутові приміщення (конторські, кімнати громадських організацій, медпункт, їдальня й буфет для персоналу, гардеробні й душові);

- технічні приміщення (венткамери, холодильні установки, тепловий вузол, радіовузол, машинні відділення ліфтів і т.п.).

Залежно від взаємного розташування основних груп приміщень у магазинах застосовуються наступні об'ємно-планувальні схеми:

- фронтальна з розташуванням приміщень для покупців уздовж осі, паралельно головному фасаду;

- глибинна з розташуванням уздовж перпендикулярної головному фасаду осі послідовно торговельної й підсобно-складської груп приміщень;

- кутова (два варіанти). Перший варіант: до торговельної групи із двох сторін примикають підсобно-складські приміщення; другий варіант: торговельні приміщення охоплюють із двох сторін підсобно-складські приміщення;

- змішана з орієнтацією основних груп приміщень на головний фасад.

Для великих будівель застосовуються рішення з вертикальним зонуванням, при якому підсобно-складська група займає підвальні або верхні поверхи.

Устаткування в торговельних залах розташовується за такими планувальними схемами:

- лінійної (дволінійної - при встаткуванні торговельних місць прилавками й шафами, однолінійної - при встаткуванні тільки прилавками);

- острівними (прилавки розташовуються навколо вільно вартого встаткування);

- боксами (прилавки розміщаються із трьох сторін навколо шаф, що примикають до стіни);

- салонної (торговельне встаткування розосереджене в залі, товари відкрито експонуються у вітринах).

Площа для експозиції товарів становить приблизно 60% площі торговельного залу, а для покупців - приблизно 40%. Місткість магазинів визначається площею торговельного залу (для продовольчих магазинів торговельні площі приймаються 90-900м2, для непродовольчих - 90-5400м2).

10.2 Універсами (супермаркети)

Універсами - великі комплексні магазини самообслуговування з універсальними асортиментами продовольчих товарів, а також непродовольчих товарів найбільш масового попиту, з відділом замовлень і кафетерієм.

Архітектурно-планувальні рішення торговельних залів засновані на розміщенні встаткування з великим викладенням товарів, на швидкому проходженні потоку покупців, з найменшою витратою часу на доставку товарів у торговельний зал. Планування підсобних приміщень тут вирішується прямолінійно від завантажувальної до комор і далі в торговельний зал при єдиному рівні підлоги.

Метод самообслуговування визначає планувальне рішення торговельного залу з доступними для огляду рядами і ярусами товарів, розставлених прямолінійно із широкими проходами (2,5м) у напрямку касових апаратів.

Потужність універсамів - 400-2000м2 торговельної площі. Універсами з торговельною площею понад 1000м2 проектують частіше у два торговельних яруси із завантаженням в одному або у двох рівнях, що забезпечують на рівні кожного торговельного ярусу розвантаження.

Закордонні супермаркети, як правило, одноповерхові без підвалів. У них улаштовуються антресолі для розміщення адміністративних приміщень за рахунок зниження висоти підсобно-складських приміщень першого поверху.

10.3 Універмаги

Універмаги - великі торговельні підприємства з універсальними асортиментами непродовольчих і продовольчих товарів. Для будівництва в містах застосовуються універмаги з торговельною площею 3500-2000м2 і більше. Універмаги будуються багатоповерховими, що є композиційними акцентами у формуванні центрів міст і торговельних комплексів.

Існує в основному 8 схем об'ємно-планувальних рішень універмагів:

1)неторгові приміщення розміщають над торговельними;

2)неторгові й торговельні приміщення розташовують поверхово;

3)неторгові приміщення розташовують за периметром торговельних залів;

4)неторгові й торговельні приміщення розташовують, чергуючи одне за іншим;

5)неторгові приміщення зосереджені в центральній частині торговельних залів;

6)схема "східчаста спіраль" заснована на поверховому розташуванні торговельних і складських приміщень із можливістю повної механізації подачі товарів з підсобних приміщень у торговельний зал;

7)схема "подовжений тротуар" (Швейцарія) заснована на ідеї підйому відвідувачів з рівня тротуару до торговельного пандусу (на пандусі уздовж основного проходу, що йде на верхні поверхи, улаштовано викладення товару);. 8)схема "вільний зал", при якому за габарити торговельних залів виносяться всі вертикальні комунікації й частина неторгових приміщень.

Найбільше поширення одержали перші 3 схеми. Четверта схема використовується при проектуванні високомеханізованих універмагів. Висота торговельного залу універмагу або супермаркету 4 - 6м. Для вертикальних зв'язків, крім сходів у торговельних залах використовуються ліфти й ескалатори.

10.4 Криті ринки

Криті ринки в містах ставляться до числа найбільш відвідуваних масових суспільних будівель повсякденного користування і їх функціонування пов'язане з великими вантажними потоками.

Критий ринок як значна за обсягом великопролітна споруда повинна розміщуватись в місті так, щоб разом з іншими будівлями міг створити цікавий архітектурний ансамбль. Існує в основному два прийоми розміщення критих ринків у місті: острівний (будівля ринку займає квартал, обмежений вулицями, або центральне положення на площі); у кварталах міської забудови.

За потужністю криті ринки підрозділяють на 3 групи:

- малі на 100 торговельних місць;

- середні на 400-600 торговельних місць;

- великі - понад 1000 торговельних місць.

Об'ємно-планувальні рішення критих ринків розділяють на 3 основні типи:

- децентралізований або павільйонний;

- комбінований;

- централізований.

Криті ринки комбінованого типу являють собою композицію з павільйонів, об'єднаних торговельними критими переходами. Найбільш компактні криті ринки централізованого типу.

Територія критого ринку, як правило, включає:

- ринкова площа для підходів покупців і стоянок автомобілів;

- ділянка, безпосередньо зайнята будівлею ринку й площадкою для літньо-осінньої сезонної торгівлі;

- господарський двір зі зручними під'їздами до місць розвантаження.

У торговельному залі критого ринку розташовують разові й стаціонарні торговельні місця, розділені проходами для покупців. Звичайно разові місця являють собою відкриті ряди, розташовані в центральній частині торговельного залу. Стаціонарні місця - невеликі намети або кіоски, розташовані вздовж зовнішніх стін. Для кращої організації внутрішніх вантажних потоків і шляхів руху покупців необхідне їх розчленовування й ізоляція. Існує кілька прийомів розміщення складів і холодильників у критих ринках: в окремих будівлях; на першому поверсі; на другому поверсі; у підвалі.

10.5 Торгові центри

Торгові центри, що поєднують різні підприємства торгівлі, громадського харчування й побутового обслуговування міста, надають населенню широкий вибір товарів та послуг. Вони також відкривають великі можливості для рішення містобудівних і архітектурно-художніх завдань, будучи архітектурними акцентами в міській забудові.

Торгові центри діляться на 2 основні групи: місцеві торгові центри й торгові центри міського значення.

Місцеві торгові центри є найбільш масовими й обслуговують населення житлових комплексів і житлових районів. Торгові центри міського значення за містобудівною ознакою діляться на наступні типи:

- торговий центр планувального району;

- спеціалізований торговий центр;

- загальноміський торговий центр.

Торгові центри планувальних районів обслуговують житлові масиви з населенням 50-250 тис. жителів. Спеціалізовані центри розміщаються автономно в місцях найбільшого притягування відвідувачів і, як правило, кооперовано із транспортними вузлами. Загальноміський торговий центр розміщується, як правило, у центральній частині міста й одночасно є торговельним комплексом центрального планувального району.

Останнім часом в архітектурно-будівельній практиці одержав поширення прийом розміщення загальноміських торгових центрів над магістралями і їх перетинаннями. Зупинки суспільного транспорту в цьому випадку включаються в структуру центрів, а транзитний транспорт пропускається під платформою.

Територія центра, як правило, складається із 3 основних планувальних зон:

- пішохідної, що включає пішохідні площі й вулиці, площадки посадочних платформ для пасажирів суспільного й індивідуального транспорту, траси для транзитних пішоходів, ділянки зелених насаджень і майданчики відпочинку відвідувачів центра, площадки для сезонної торгівлі;

- транспортно-господарської, що включає площадки для під'їзду суспільного транспорту, площадки для автостоянок легкового й вантажного транспорту, площадки для вантажних під'їздів і траси для транзитних проїздів;

- зони забудови, що включає площадку під будівлю й резервні площі для розвитку центра.

Існують в основному два прийоми функціонального зонування й угруповання об'єктів торгового центра: горизонтальне (площинне) і вертикальне (багатоярусне). Прийом вертикального зонування дозволяє скоротити загальну площу ділянки в 2-3 рази. Найпоширенішою є 2-ох, 3-ох ярусна побудова планувальних зон.

Основний пішохідний рівень поєднує універмаги, універсами, спеціалізовані магазини й салони, експрес-закусочні й інші об'єкти, що формують основний потік відвідувачів центра. Ресторани, кафе й інші рідше відвідувані об'єкти розташовуються осторонь від основного потоку відвідувачів, вище або нижче головного пішохідного рівня й повідомляються між собою вертикальними комунікаціями (сходами, пандусами, ліфтами, ескалаторами).

В умовах високої щільності сучасної міської забудови особливого значення набуває архітектурне рішення значних за площею покрівель будівель суспільно-торговельних центрів як додаткових площадок для літньої торгівлі, відпочинку й видових площадок.

10.6 Будівлі підприємств громадського харчування

Будівлі підприємств громадського харчування розміщуються в місцях додатку праці й навчання, у житлових масивах і в зонах відпочинку.

Підприємства харчування відкритої мережі проектують у складі суспільно-торговельних центрів, окремими будівлями та вбудованими або прибудованими до будівель іншого призначення.

Ділянка підприємства громадського харчування ділиться на 2 зони:

- для відпочинку відвідувачів і розміщення додаткових місць у літню пору;

- господарську з під'їзними шляхами й розвантажувальними площадками.

Наймасові підприємства громадського харчування - їдальні, що бувають 3 видів: відкриті для всіх громадян; для працівників даного підприємства;

їдальні зі змішаним режимом роботи, що в будь-який час працюють для відвідування як співробітниками цього підприємства, так і всіма громадянами. Їдальні, як правило, працюють за принципом самообслуговування.

Особливий вид підприємств громадського харчування - закусочні, розраховані на швидке обслуговування масового контингенту відвідувачів з вузькими асортиментами блюд, в основному холодних й нескладними в приготуванні (сосискові, пельменні тощо), і працюють за принципом самообслуговування. Підприємства громадського харчування швидкого обслуговування розповсюджені за рубежем, а в нашій країні одержали в останній час поширення підприємства "стандартного харчування" (Макдональдси й т.п.). Відмітною рисою таких підприємств є можливість швидко поїсти. Спеціалізовані асортименти й швидкість готування їжі становлять сутність цих підприємств.

Крім їдалень і закусочних у номенклатуру підприємств громадського харчування входять різні кафе, які можуть бути загального типу й спеціалізовані: кафе-морожене, дитячі, сімейні, або кафе по інтересах (кафе музичні, театральні, артистичні, шахові й т.п.). Обслуговування в кафе може бути за принципом самообслуговування або з офіціантами.

Сполучення видовищних розваг із громадським харчуванням оптимально здійснюється в кіно-кафе, кафе-виставках, кабаре, ресторанах-вар'єте і просто ресторанах, у яких відвідувачі обслуговуються офіціантами. До підприємств громадського харчування ставляться також кафе і ресторани, у яких елементом розваги є незвичайні асортименти блюд (кафе і ресторани з національними кухнями, коктейль-бари й т.п.).

У підприємствах громадського харчування є наступні групи приміщень:

- складські приміщення (різні комори, холодильні камери, завантажувальні);

- виробничі приміщення (гарячий цех, холодна заготовочна, м'ясо-рибний, овочевий цех, кондитерський цех, мийка їдальні й кухонного посуду, кімната шеф-кухаря);

- торговельні приміщення (вестибюль, гардероб, туалети для відвідувачів, обідні зали, буфет і т.п.);

- адміністративно-побутові приміщення (кабінет директора, конторські приміщення, кімната персоналу, гардеробні, душові, санвузли для персоналу).

При плануванні будівель громадського харчування, як правило, обідні зали повинні розташовуватися в одному рівні з гарячим і холодним цехом і мийним столовим посудом.

Зали ресторанів і кафе великої місткості можуть бути розділені панелями-екранами, або декоративними ґратами на окремі групи. Архітектурно-планувальну композицію залів, ресторанів і кафе багато в чому визначає естрадно-танцювальна зона. У залах великої місткості влаштовуються дві танцювальні площадки з однією естрадою. Танцювальне коло є центром композиції залу і його часто піднімають або опускають щодо рівня підлоги залу.

10.7 Будівлі підприємств побутового обслуговування

Всі підприємства побутового обслуговування діляться на 2 групи:

- підприємства безпосереднього стандартного обслуговування населення (комплексні приймальні пункти, перукарні, фотоательє, різноманітні майстерні, майстерні з ремонту побутової техніки й т.п.);

- великі централізовані підприємства промислового типу (великі механізовані цехи й фабрики).

Для побутового обслуговування характерна постійна зміна форм і видів послуг населенню. Якісь види й форми послуг зникають через непотрібність, якісь виникають знову.

Включення до складу підприємств побутового обслуговування не властивих раніше службі побуту елементів, а саме - торговельних приміщень із продажу супутніх товарів, підприємств громадського харчування для відвідувачів, відеотек тощо, виявляє нову тенденцію у формуванні сучасних будівель служби побуту, що сприяє підвищенню комплексності й комфортності обслуговування відвідувачів і, крім того, збагачує об'ємно-планувальне рішення будівель.

Основними підприємствами побутового обслуговування міського значення зі стандартним і індивідуальним видами обслуговування є будинки побуту. Вони являють собою комплексні підприємства на 100-300 робочих місць із широким набором видів обслуговування (перукарня й косметичний салон, термінова хімчистка й прання білизни, майстерні середнього й дрібного ремонту різних речей і приладів, кафе-бар, демонстраційний зал мод, виставочний зал і т.д.).

Підприємства побутового обслуговування проектують як в окремих будівлях, так і в прибудованих або вбудованих приміщеннях будівель різного призначення.

Характер планування й об'ємно-просторова композиція будівель побутового обслуговування залежить від потужності підприємств. Для дрібних і середніх підприємств характерне компактне планування з розташуванням приміщень навколо залу прийому замовлень. Для великих характерна коридорна система із залом прийому замовлень із однієї сторони коридору або на всю ширину будівлі.

11. Будівлі НДІ, проектних і громадських організацій та керування

11.1 Будівлі науково-дослідних інститутів

У цей час наука перетворилася у важливий містобудівний фактор. Сучасні наукові установи займають значні території й часто визначають архітектурний вигляд великих міських районів. У цей час в ряді великих міст визначилися райони переважного розміщення наукових установ. Часто навколо великого міста розміщуються спеціалізовані наукові комплекси, що включають поряд із НДІ комплекси конструкторських бюро, експериментальних виробництв і ВНЗ.

Залежно від області досліджень прийнято розподіляти НДІ на 2 групи:

- група НДІ природничих наук ( 1 секція - фізико-технічні й математичні науки, 2 секція - хіміко-технічні й біологічні науки, 3 секція - науки про Землю);

- група НДІ суспільних наук ( 4 секція).

До складу НДІ входять наступні основні види будівель і споруд:

- адміністративно-обслуговуючі будівлі (адміністрація, конференц-зали, їдальні й т.п.);

- лабораторні корпуси загальнонаукового типу (4-8 поверхів);

- теоретичні й проектно-конструкторські будівлі (необмеженої поверховості);

- спеціальні лабораторії, представлені значним числом різних типів будівель;

- експериментально-виробничі будівлі;

- будівлі й споруд матеріально-технічного постачання.

Найбільш характерним для генпланів НДІ є чітке функціональне зонування території. Будівлі НДІ групуються за функціональною ознакою й за санітарними вимогами. Як правило, безпосередньо на границі ділянки розташовуються адміністративно-суспільні будівлі, а у глибині - лабораторно-виробничі будівлі й споруд інженерно-технічного забезпечення. Це так званий принцип глибинного зонування.

11.2 Будівлі органів керування, кредитування й громадських організацій

Призначення будівель органів керування різноманітне: це будівлі урядових закладів, громадських організацій, адміністративно-господарських організацій, установ зв'язку тощо. Будівлі керувань класифікуються за видами установ, для яких вони призначені. У них може розміщуватися одна або кілька установ чи організацій. Широко поширені універсальні будівлі, планування яких повинно дозволяти кожній установі організовувати внутрішній простір відповідно до своїх вимог.

Залежно від об'ємно-просторової композиції й розташування в міській структурі управлінські будівлі й комплекси можуть бути домінантою на площі або вулиці; формувати забудову; організовувати замкнутий, протяжний або відкритий міський простір; служити орієнтиром важливого планувального вузла. За містобудівним значенням будівлі керувань підрозділяються на містоформуючі і обслуговуючі (призначені для установ керування населеного пункту, в якому вони розташовані).

Будівлі містоформуючої групи беруть участь, як правило, у формуванні міського центра. У столичних містах і регіональних центрах виділяються урядові комплекси. Вони створюють складну симетричну або вільну композицію різних просторів і споруд.

Великі будівлі й комплекси є потужними центрами трудового тяжіння. При їх розміщенні необхідно враховувати близькість до зупинок суспільного транспорту та величину потоків пішоходів і транспорту. Ділянки будівель керування повинні включати підходи й під'їзди, озеленення й автостоянки, а в малих населених пунктах також господарські двори з гаражами й навісами.

Основними приміщеннями в будівлях керувань, проектно-конструкторських організацій є кабінети, робочі кімнати й робочі зали. У міністерствах і великих адміністративно-господарських установах основні приміщення - робочі кімнати й зали. У будівлях невеликих міністерств і громадських організацій співробітники розміщуються в невеликих робочих кімнатах і кабінетах. У будівлях конструкторсько-проектних організацій виробничі відділи звичайно розміщуються в залах, адміністративно-управлінський персонал - у робочих кімнатах, а керівництво - у кабінетах. Велике значення в будівлях керування й громадських організацій мають зали для різних родів засідань і нарад (конференц-зали). Основний елемент такого залу - естрада, де встановлюють стіл для президії, кафедру для оратора й у глибині - екран. Розташування місць, проходів і виходів із залу повинні відповідати тим же вимогам, що й у клубах. При конференц-залі необхідні одна-дві кімнати для президії, кімната для інвентарю, а також кулуари, які нерідко використовуються як фойє або виставочний зал.

Специфічні касові й операційні зали банків, які розділяються бар'єром на дві зони: операційно-касову зону і зону для клієнтів. Чітко розділяються на дві зони й зали судових засідань у будівлях судів.

Композиція будівель керування, суспільних і проектно-конструкторських організацій найчастіше являє собою один або кілька багатоповерхових обсягів з повторюваними типовими поверхами, у яких розташовуються приміщення основного призначення. При плануванні типових поверхів застосовують коридорну систему планування і бескоридорну великозальну. Зустрічається також змішане планування, у якому робочі кімнати чередуються з великопросторовими залами. За ознакою варіабельності й способами членування розрізняють тверду й гнучку схему планування будівель керування.

Приміщення громадського харчування в будівлях керування, кредитування і громадських організацій проектують за відповідними нормами. У будівлях місткістю 50-250 чоловік повинні бути буфети, а більше 250 чоловік - їдальні.

Для формування архітектурного вигляду будівель керування використовується гостра силуетна побудова, а саме контрастне зіставлення простого багатоповерхового або висотного обсягу будівлі пластично розробленому низькому обсягу конференц-залу. Широко розповсюджений прийом розвинених нижніх поверхів, що утворює так званий стилобат та багатоповерхової частини, що примикає до нього.

12. Транспортні будівлі й споруди

12.1 Вокзали всіх видів транспорту

Вокзали, як правило, є великими суспільними спорудами загальноміського значення й часто визначають собою перше враження від міста.

Вокзали класифікуються за рядом загальних для них ознак:

- за видами використовуваного транспорту й призначенням;

- за розташуванням на магістралі;

- за пропускною здатністю й відповідною їй місткістю;

- за категоріями пасажирів.

За видами транспорту й призначенням вокзали підрозділяються на:

- залізничні вокзали і павільйони;

- річні й морські вокзали та павільйони;

- автобусні вокзали і павільйони;

- аеровокзали в аеропортах, міські агентства і аеровокзали.

За розташуванням на магістралі розрізняють вокзали:

- кінцеві, де відбувається формування поїздів, судів, автобусів, літаків;

- вузлові, як правило, з великими потоками пасажирів, що пересаджуються;

- проміжні, розташовані між великими станціями або портами.

Відповідно до пропускної здатності (кількість пасажирів, що пройшли за одиницю часу) і місткості вокзали підрозділяються на:

- малі, що одночасно обслуговують від 25 до 300 пасажирів;

- середні - від 300 до 700 пасажирів;

- більші - від 700 до 1500 пасажирів;

- великі - 1500 і більше пасажирів.

Існує кілька основних категорій пасажирів: далекі, місцеві, транзитні, приміські, міжнародні, які різняться за принципами організації їхнього обслуговування.

Потоки приміських пасажирів відрізняються високою інтенсивністю й великою нерівномірністю за часом доби й року. Їх доцільно відокремлювати від пасажирів далекого прямування, а зупинки приміського транспорту наближати до зупинок міського транспорту.

Обслуговування міжнародних пасажирів передбачається тільки на прикордонних станціях і тих портах чи аеропортах, з яких транспорт відправляється безпосередньо за кордон. Особливістю таких вокзалів є повне відділення пасажирів внутрішніх ліній від пасажирів міжнародних ліній, пов'язане з проведенням прикордонних і митних формальностей.

Річні, морські і автобусні вокзали і центральні міські транспортні агентства доцільно розміщувати переважно в центральній частині міста або близько до неї, в зоні масового пішохідного руху. Вокзали зв'язуються із центром міста, як правило, магістральними вулицями загальноміського значення. У зв'язку з цим на підходах до великих вокзалів транспортні перетинання повинні бути в різних рівнях. Іноді під'їзди до великих вокзалів здійснюються за більш складними схемами. Так, в аеровокзалі у Вашингтоні (арх. Э. Сааринен) під'їзди з боку міста організовані в трьох рівнях. Верхній призначений для пасажирів, що вилітають, середній - для тих, що прибувають, нижній - для стоянок автомобілів, таксі й автобусів.

Вокзали різних видів транспорту відрізняються головним чином рішеннями перонів, які визначають пропускну здатність всього вокзального комплексу і його планувальну схему.

Залізничні вокзали залежно від рішення перону підрозділяються на: тупикові, острівні й берегові. Тупикові розташовуються у тупиках станційних колій і збереглися як виключення в окремих містах. Нечисленні й вокзали острівного типу, розташовані між залізничними коліями. Найбільш поширені вокзали берегового типу, розташовані паралельно шляхам і збоку від них. Вокзали берегового типу з'єднуються з перонами або тунелями, або перехідними містками.

На річних вокзалах при сезонно змінюючому рівні води використовують вертикальні причальні стінки, набережні з посадковими площадками, розташованими в різних рівнях, і плавучі причали-дебаркадери.

На морських вокзалах повинен бути повний розподіл потоків руху пасажирів і потоків перевезення вантажів, що доцільно здійснювати по вертикалі. Звичайно для вантажів приділяється нижній ярус, пов'язаний із залізничними платформами, а для пасажирів - верхній.

На автобусних вокзалах для чіткої організації потоків пішоходів і транспорту потрібні спеціальні перони, ізольовані від загальноміських проїздів. На цих перонах пасажирські платформи можуть бути береговими, безпосередньо пов'язаними з вокзалом, напівострівними, оточеними з 2 сторін стоянками автобусів, або з окремими острівними платформами, відділеними від вокзалу проїздами. При проектуванні платформ відправлення на кожний автобусний пост потрібна ділянка 15-18м. Для скорочення довжини платформ відправлення використовують пилкоподібні, зубчасті й гребінчаті форми з розміщенням автобусів під кутом 30, 45, 60 і 90о. Найбільш економічні й зручні для маневрів автобусів зубчасті форми платформ під кутом 450. Перони великих автобусних вокзалів можуть вирішуватися багатоярусними.

У малих аеровокзалах перон майже завжди вирішується одноярусним з розміщенням літаків в один або кілька рядів. В аеровокзалах середньої й великої пропускної здатності для безпечного виходу пасажирів на посадку використовують тунелі або перехідні галереї й містки.

Вокзали різного призначення, як правило, мають ті самі групи приміщень:

- основні пасажирські приміщення (операційні зали, зали очікування, кімнати матері й дитини, ресторани, кафе, буфети, торговельні кіоски, довідкові бюро);

- адміністративно-службові приміщення (диспетчерські, кімнати чергових станції й вокзалу, кімнати лінійного персоналу, відділення зв'язку, тощо);

- підсобно-технічні приміщення (котельні, бойлерні, трансформаторні й вентиляційні камери, склади, пакгаузи й т.п.).

У вокзалах малої місткості каси й довідкові бюро розміщають у невеликому вестибюлі-холі, або в загальному залі. У вокзалах середньої й великої місткості влаштовують спеціальні операційні приміщення з послідовно розташованими за рухом пасажирів довідковими бюро, касами й кімнатами адміністрації. У вокзалах великих міст при розділенні потоків далеких і приміських пасажирів рекомендується влаштовувати окремі операційні зали, що полегшує орієнтацію пасажирів при підходах до вокзалу. Каси доцільно розташовувати або проти входу, або в торцях операційного залу. В операційних залах великих вокзалів розміщують поштові відділення з телеграфом, міжміськими й міськими телефонами, ощадну касу, а в окремих випадках агентства туристичних фірм і кіоски представників готелів.

Приміщення для прийому й видачі багажу, а також камери схову доцільно розташовувати поблизу основних шляхів руху пасажирів.

Велика група приміщень вокзалів призначена для очікування й відпочинку пасажирів: це зали чекання й кімнати тривалого перебування, кімнати матері й дитини, представницькі кімнати. Їх доцільно розташовувати у відносно тихій, непрохідній зоні із забезпеченням гарного огляду основних залів перону, що дозволяє пасажирам спостерігати за рухом транспорту. Безпосередньо в залі чекання розташовують підприємства громадського харчування (буфети, кафе, ресторани, закусочні), туалети, перукарні, а у залі прибуття - медпункт з кімнатою-боксом для захворілих пасажирів. У найбільш великих вокзалах, що обслуговують транзитних пасажирів, наприклад, в аеропортах, влаштовують зали перегляду телепередач і кінофільмів.

При проектуванні вокзалів застосовують централізовані, блоковані й павільйонні композиційні схеми. Централізовані схеми характерні для "багатофункціональних" будівель вокзалів, а блоковані - для об'єднаних вокзалів. Павільйонні композиції вимагають великої площі забудови з протяжними пішохідними й інженерними комунікаціями і використовуються рідко. У цей час перспективними є так звані об'єднані вокзали, призначені для послідовного обслуговування пасажирів двох або декількох видів транспорту. Відомі залізнично-автобусні, автобусно-річні, аэроавтобусні й інші вокзали. Сполучення різних видів транспорту можуть бути найрізноманітнішими. Найпоширеніші залізнично-автобусні вокзали, у яких залізничні й автобусні перони наближені друг до друга. У них пасажири можуть користуватися не тільки загальним перонним навісом, але й загальними приміщеннями. Більша частина великих морських вокзалів безпосередньо пов'язана із залізничними (Одеса, Рига, Владивосток і ін.). Для пересадження з морського судна на поїзд і навпаки досить спуститися (піднятися) на ескалаторі або перейти платформу.

Сучасні аеропорти відокремлені від міст і пов'язані з ними в основному автобусним повідомленням. У зв'язку із цим одержує розвиток обслуговування авіапасажирів у міських аеровокзалах, які не пов'язані з літаками.

У цей час поширені як симетричні, так і асиметричні планувальні схеми вокзалів. Залежно від розташування основних обсягів будівлі вокзалу може бути додані цілісність або розчленованість, статичність або динамічність. При цьому можуть бути використані прийоми контрасту з різким протиставленням декількох обсягів.

12.2 Спорудження для суспільного транспорту

Для великих і найбільших міст найбільш перспективний переважно рейковий пасажирський транспорт - метрополітен, швидкісний трамвай, а також надшвидкісні лінії монорейкових доріг. Відповідні траси й спорудження можуть бути частково розташовані в рівні поверхні землі на естакадах або насипах, але головним чином - нижче рівня землі.

Залежно від їхньої глибини розрізняють підземні спорудження дрібного закладення (10-15 м від рівня поверхні землі) і глибокого закладення, розташовані нижче 15 м.

Метрополітен містить у собі великий комплекс споруджень, головними з яких є станції, які необхідні практично на всіх основних пунктах утворення масових потоків пасажирів у великих містах: на головних площах і перехрестях магістральних вулиць, у центрах житлових районів, поблизу найбільших підприємств, універмагів, стадіонів, вокзалів, на перетинаннях ліній метро із залізницями й між собою.

За призначенням розрізняють станції кінцеві, пересадні і проміжні.

Станції дрібного закладення споруджуються "відкритим" способом - з розкриттям поверхні землі. У таких станціях застосовуються конструктивні стояково-балкові системи з одним, двома або декількома рядами опор або склепінні конструкції.

Станції глибокого закладення часто являють собою сполучення двох, трьох або декількох тунелів. Тунелі складаються із замкнутих і з'єднаних між собою кілець, утворених чавунними або залізобетонними тюбінгами. Станції глибокого закладення діляться на пилонні й колонні. Пілони (масивні опори) утворяться 2, 3, 4 або більшим числом тюбінгових кілець.

За об'ємно-планувальним рішенням станції метро бувають одноплатформні з пасажирською платформою "острівного" типу, розташованої між шляхами; двохплатформні - із платформами "берегового" типу, розташованими з обох боків шляхів, або, що зустрічається рідше, багатоплатформні, які використовуються найчастіше тільки в пересадних вузлах або в підземних залізничних станціях.