Типологія будівель і споруд

- дома дитини й дошкільні дитячі будинки;

- дошкільні установи, об'єднані з початковою або основною школою.

2. Будинки навчальних закладів:

- загальноосвітні й спеціалізовані школи;

- загальноосвітні спеціальні й санаторні школи-інтернати;

- міжшкільні учбово-виробничі комбінати;

- позашкільні установи;

- професійно-технічні навчальні заклади;

- вищі навчальні заклади;

- інститути підвищення кваліфікації фахівців.

3. Будинки й споруди для охорони здоров'я й відпочинку.

- лікувально-профілактичні установи;

- санітарно-профілактичні установи;

- установи судово-медичної експертизи;

- аптечні установи;

- санаторії й санаторії-профілакторії;

- установи відпочинку й туризму.

4. Будинки й споруди фізкультурно-оздоровчі й спортивні:

- відкриті фізкультурно-спортивні споруди;

- будинки й криті споруди;

- фізкультурно-спортивні й фізкультурно-оздоровчі комплекси.

5. Будинки культурно-видовищних і культових установ:

- видовищні будинки (театри, концертні зали, кінотеатри, цирки);

- досугові будинки (клуби, центри культури й дозвілля та ін.);

- музеї й виставки;

- бібліотеки;

- культові будинки, споруди й комплекси.

6. Будинки підприємств торгівлі й громадського харчування:

- будинки підприємств роздрібної торгівлі;

- будинки підприємств громадського харчування.

7. Будинки підприємств побутового обслуговування:

- комплексні підприємства побутового обслуговування;

- лазні, лазньо-оздоровчі комплекси;

- хімчистки й пральні.

8. Будинки установ соціального захисту населення:

- територіальні центри соціального обслуговування;

- дома-інтернати загального й спеціального типу.

9. Будинки науково-дослідних установ, проектних і громадських організацій і керування:

- будинки науково-дослідних інститутів;

- будинки проектних і конструкторських організацій;

- будинки інформаційних центрів;

- будинки органів керування;

- будинки для громадських організацій;

- будинки кредитування, страхування й комерційного призначення. Банки й банківські сховища;

- будинки архівів.

10. Транспортні будинки й споруди, призначені для обслуговування пасажирів:

- вокзали всіх видів транспорту;

- контори обслуговування пасажирів і транспортних агентств, касові павільйони.

11. Будинки для комунального господарства (крім виробничих, складських і транспортних будинків і споруд):

- будинки готельних підприємств, мотелів і кемпінгів;

- будинки для цивільних обрядів, похоронні бюро, крематорії;

- будинки житлово-експлуатаційних установ;

- громадські туалети.

12. Багатофункціональні будинки й комплекси, що включають приміщення різного призначення.

4.3 Функціональні основи проектування громадських будинків

Громадські будинки й комплекси - це об'єктне середовище, де протікають один й більше взаємно зв'язаних процесів суспільної діяльності людей. Головним фактором і основою об'ємно-планувального рішення таких будинків і споруд є функціональне призначення, тобто та громадська діяльність людини, заради якої будується будинок.

Для кожного виду громадських будинків характерні свої функціонально-технологічні процеси. Ці процеси розділяються на загальні й специфічні. До загальних процесів відносять різну суспільну або трудову діяльність людей, різноманітні види громадського обслуговування. Ці процеси вимагають забезпечення необхідного для них простору, організації руху людських потоків, зорового сприйняття і видимості, створення світлового й інсоляційного режимів, сприятливого повітряного середовища. Специфічні процеси властиві тільки одному певному роду діяльності людей, наприклад, лікувально-оздоровчої, навчально-виховної й т.п.

У кожному громадському будинку є головний функціонально-технологічний і другорядні процеси. Наприклад, у школах головний процес - навчальні заняття, а другорядні - громадське харчування й адміністративно-господарська діяльність. У деяких будинках можуть сполучатися кілька головних процесів. Наприклад, у їдалень, кафе, ресторанах протікають два головних процеси: процес готування їжі й процес харчування людей. Перший з них має виробничий характер, другий пов'язаний з обслуговуванням відвідувачів.

Один із принципів функціональної організації внутрішнього простору громадського будинку полягає у виявленні взаємозв'язків між окремими приміщеннями (або їх групами) при збереженні їх чіткого розмежування. Такий принцип здійснюється за допомогою так званого угруповання приміщень.

Угруповання внутрішніх просторів впливає на композиційне рішення громадського будинку. Коли ядро композиції розташовується по осі симетрії, а другорядні приміщення групуються довкола нього, формується симетрична схема. Коли ядро композиції розташовується не по осі симетрії, а супідрядні елементи вільно групуються стосовно нього, створюється асиметрична схема композиції.

Будь-який функціональний процес може мати кілька раціональних схем організації внутрішнього простору або об'ємно-планувальних схем. Можливі сполучення просторів можна звести до 7 схем: осередкової, коридорної, анфіладної, зальної, центричної, павільйонної й змішаної або комбінованої.

Осередкова схема складається із частин, в яких функціональні процеси проходять у невеликих рівнозначних просторових осередках (шкільні, лікувальні будинки), які можуть мати загальну комунікацію, що зв'язує їх із зовнішнім середовищем.

Коридорна схема складається з порівняно невеликих осередків, зв'язаних загальною горизонтальною комунікацією - коридором. Осередки при цьому розташовуються з 1 або 2 сторін коридору (адміністративні будинки, лікарні).

Анфіладна схема являє собою ряд приміщень, розташованих один за одним і об'єднаних між собою наскрізним проходом (музеї, виставки).

Зальна схема заснована на створенні єдиного простору для функцій, що вимагають великих нерозчленованих площ і вміщують більші маси людей (криті ринки, спортивні будинки, виставкові павільйони).

Центрична схема складається з великого зального приміщення, навколо якого групуються дрібні приміщення (видовищні будинки).

Павільйонна схема побудована на розподілі приміщень або їх груп в окремих обсягах-павільйонах, зв'язаних між собою єдиним композиційним рішенням (генеральним планом), наприклад, павільйонний ринок.

Змішані або комбіновані схеми створюються шляхом сполучення й спільного використання існуючих схем (клуби, Будинки культури й ін.).

Названі вище схеми угруповання просторів усередині будинків є основою при формуванні різних композиційних схем громадських будинків: компактної, протяжної або розчленованої. Компактна композиційна схема включає зальну, центричну й комбіновану схеми угруповань приміщень. Протяжна (лінійна) схема композиції заснована на коридорному й анфіладному угрупованні приміщень. Розчленована композиційна схема формується за принципом павільйонної системи.

Функціональне зонування громадських будинків.

При проектуванні великих громадських будинків доцільно проводити функціональне зонування, тобто розбивку на зони однорідних груп приміщень, виходячи зі спільності їх функціонального призначення й внутрішніх взаємозв'язків. Функціональне зонування вносить в архітектурно-планувальне рішення певну чіткість.

Розрізняють два види функціонального зонування: горизонтальне й вертикальне. У першому випадку всі внутрішні простори розташовуються, як правило, у горизонтальній площині й поєднуються в основному горизонтальними комунікаціями: коридорами або галереями. У другому - внутрішні простори розташовуються за рівнями і зв'язуються між собою, як правило, вертикальними комунікаціями: сходами, ліфтами, ескалаторами.

4.4 Основні планувальні елементи громадських будинків

Організація громадського будинку визначається розташуванням і взаємозв'язком його ядра (головного за функцією й розмірами приміщення) зі структурними вузлами або групами приміщень по горизонталі (у площині поверху) і вертикалі (між поверхами).

До структурних вузлів громадських будинків відносять:

- вхідні групи (тамбури, вестибюлі, гардероби);

- групи основних приміщень (різні зали, класи, аудиторії, кабінети);

- групи підсобних і допоміжних приміщень (санвузли, комори, вентиляційні);

- горизонтальні комунікації (коридори, галереї, холи, фойє);

- вертикальні комунікації (сходи, ліфти, ескалатори).

Входи бувають головні, службові й допоміжні. Головні входи включають комплекс приміщень: вестибюль із тамбурами, гардеробні, а також ряд допоміжних приміщень (довідкове бюро, різні кіоски й т.п.), які розміщуються в безпосередньому зв'язку з вертикальними комунікаціями. Як правило, у будинках влаштовується один головний вхід, але в будинках великої місткості влаштовується кілька головних входів і вестибюлів. Так, у критих стадіонах є кілька головних входів і вестибюлів для кожного сектора глядачів і для спортсменів. У більшості будинків входи виконують і евакуаційні функції.

У вестибюлі відбувається формування людських потоків і розподіл їх по коридорах, сходах, пандусах, ліфтових вузлах або ескалаторах. Архітектурно-просторове рішення вестибюля залежить від призначення будинку, його місткості й загальної планувальної структури.

Тамбури - невеликі шлюзові пристрої, які захищають вестибюлі від влучення холодного повітря в зимовий час. Основною вимогою до тамбура є вибір необхідних розмірів шлюзу по глибині. За евакуаційними вимогами всі двері тамбура повинні відкриватися назовні.

Гардеробні проектують для верхнього одягу з розрахунку площі на 1 місце 0,08м2 - 0,1м2. Глибина гардеробних не повинна бути більше 6м. Виключення становлять гардеробні шкіл і спортивних споруд. Бар'єр для видачі одягу повинен мати ширину 0,6-0,7м. Перед фронтом бар'єра передбачається вільний простір шириною не менше 3м для розміщення гардеробних, де здають і одержують одяг. Гардеробні можуть бути однобічні, двосторонні й острівні.

Групи основних приміщень діляться на три підгрупи:

- перша підгрупа приміщень осередкового характеру щодо невеликої площі (50-100м2) і висоти (3,3-3,6м) з бічним природним висвітленням, із застосуванням в основному сітки колон 6х6м і 6х3м (шкільні класи, лікарняні палати та т.п.);

- друга підгрупа приміщень великої площі (більше 200м2) і щодо невеликої висоти (3,3; 3,6; 4,2м), функціональний процес якої допускає розміщення колон із застосуванням уніфікованої й укрупненої сітки колон (6х6, 6х9, 9х9 і 12х12м м) із природним або змішаним висвітленням (торговельні зали, проектні зали);

- третя підгрупа зальних приміщень, де за функціональними вимогами не допускається розміщення колон. Такі зали мають великі площі (більше 1000м2) і висоту (6-12м і більше) з великопролітними конструкціями покриття, із застосуванням бічного й природного верхнього або штучного висвітлення (спортивні, виставочні зали, торгові центри, ринки, зали кінотеатрів і театрів).

Група підсобних і допоміжних приміщень ділиться на дві підгрупи:

- невеликі приміщення осередкового типу (лаборантські, комори, санвузли);

- приміщення великої площі (складські приміщення магазинів і т.п.).

Санітарні вузли включають убиральні, умивальні, а в деяких випадках душові, ванни, сушарки для одягу й т.п. Вони розміщуються в характерних місцях плану будинку: біля сходових кліток, вестибюлів, у внутрішніх кутах будинку, на основних шляхах руху людей у коридорах. У таких будинках, як лікарні, дитячі дошкільні установи, санітарні вузли розташовують при палатах і групових.

Кількість санітарно-технічних приладів установлюють залежно від призначення будинку, відповідно до існуючих норм. Звичайний санітарний вузол складається із двох приміщень - шлюзу, де розміщуються умивальники, і вбиральні, де розташовуються окремі кабіни з унітазами, а в чоловічих убиральнях - кабіни й пісуари. Двері кабін повинні відкриватися назовні, розміри кабін у чистоті приймаються 1,2х0,85м. Висота перегородок кабін повинна бути не менше 1,8м.

5. Комунікаційні зв'язки громадських будівель та споруд

5.1 Горизонтальні комунікації

Для здійснення зв'язку між різними групами приміщень у межах одного поверху будинку використовують горизонтальні комунікації: коридори, галереї, переходи, пасажі, проходи. У ряді суспільних будинків вони виконують також функції відпочинку, прогулянки, очікування. До цієї групи можна віднести також рекреації, коридори-чекальні, кулуари, фойє.

Основними горизонтальними комунікаціями є коридори. Вони діляться на наступні види: з однобічним розташуванням приміщень, із двостороннім і змішаним розташуванням приміщень, спарені коридори із приміщеннями з зовнішніх сторін і між ними.

Коридори можуть бути прямолінійними, криволінійними, з уступами, прямокутної, хресто- і В-образної форми, а також залежно від висвітлення, наскрізними (при двостороннім висвітленні з торців), тупиковими й зі світловими кишенями (при висвітленні з однієї сторони). Головними вважаються коридори, що ведуть до вертикальних комунікацій. Інші вважаються другорядними.

Мінімальна ширина головних коридорів (у чистоті) допускається 1,5м, другорядних - 1,25м при довжині не більше 10м, а в будинках учбово-просвітницьких і лікувально-профілактичних установ головні й другорядні коридори приймаються з мінімальною шириною відповідно 2,2м і 1,8м.

Довжина коридорів з однобічним розташуванням приміщень не нормується. При двостороннім розташуванні приміщень у тупиковому коридорі й висвітленні з одного торця максимальна довжина коридору допускається 24 м. Довжина наскрізних коридорів при висвітленні їх із двох торців не повинна перевищувати 48м. При більшій довжині коридору потрібно влаштовувати світлові кишені з максимальною відстанню між ними 24м, а між вікном у торці коридору й світловою кишенею - не більше 30м. Габарити світлових кишень без обліку коридору не повинні перевищувати двох квадратів щодо глибини.

Рекреаційні приміщення являють собою широкі коридори, призначені для відпочинку в навчальних закладах під час перерви між заняттями. У поліклініках основні коридори використовують також як приміщення для очікування. У цьому випадку при однобічному розташуванні кабінетів мінімальна ширина коридорів повинна бути 2,8м, а при двосторонньому - не менше 3м.

Кулуари і фойє включаються в ті будинки, які мають зали для глядачів. Кулуари безпосередньо примикають до залів для глядачів і є, з одного боку, місцем, звідки завантажується зал, з іншого боку - місцем для прогулянок і відпочинку під час антрактів. Фойє є основним приміщенням при залі для глядачів і призначено для очікування, відпочинку та прогулянок публіки, для устрою різних виставок і організації культурно-масових заходів.

Для горизонтальних комунікаційних зв'язків у великих громадських будинках і в суспільних центрах використовують також механічні пристрої - тротуари, що рухаються, і карвейери. Конструктивне устаткування й принцип дії тротуарів, що рухаються, практично не відрізняється від ескалаторів. Карвейер - невпинна транспортна система, обладнана кабінами з сидіннями місткістю 2-10 чоловік. Уздовж траси карвейеру через кожні 200-250м влаштовуються посадкові площадки, біля яких карвейер сповільнює рух.

5.2 Вертикальні комунікації

Вертикальні комунікації діляться на звичайні конструктивні (сходи й пандуси) і механічні (періодичної й безперервної дії). Найважливішими елементами вертикальних комунікацій є сходи, які діляться на вхідні, головні, службові, додаткові, аварійні й пожежні.

Вхідні виконуються у вигляді піднятої перед входом платформи із щаблями. Головні сходи служать для повсякденної експлуатації й розраховані на пересування основної маси людей. Вони розміщуються у вестибюлях і виконуються, як правило, відкритими. У будинках, де зали для глядачів або інших основних приміщень розміщуються на другому поверсі, головні сходи виконуються як парадні. Службові сходи розташовують при службових входах і призначаються для обслуговуючого персоналу. Додаткові сходи служать для організації додаткових зв'язків між поверхами й забезпечення підсобних функціональних процесів. Для евакуації людей з будинків при аварійних ситуаціях, крім головних і додаткових, необхідно мати ще й зовнішні аварійні сходи. Для переміщення пожежних установлюють вертикальні пожежні сходи.

Сходи всіх типів діляться на одномаршові, двухмаршові, трьохмаршові й багатомаршові. Форма сходів у плані залежить від взаємного розташування маршів і буває прямолінійною, прямолінійною з поворотом, прямолінійною розгалуженою, криволінійною, овальною, гвинтовою. Найбільш поширені в практиці проектування й будівництва - двохмаршові сходи як найбільш прості в конструктивному відношенні, економічні й раціональні в експлуатації.

Число сходів і розташування їх у плані будинку залежать від архітектурно-планувального рішення, ступеня вогнестійкості будинку, поверховості й інтенсивності людських потоків. Мінімальна ширина основних сходів повинна бути не менше 1,2м, а максимальна - не більше 2,4м. На всіх сходах ширина маршів повинна бути однаковою, а ширина площадок - рівною ширині маршу або більше її. Для забезпечення рівномірності руху по сходах і щоб уникнути нещасних випадків марші проектують однієї довжини. Кількість щаблів в одному марші основних сходів повинне бути не менше 3 і не більше 18.

Для зв'язку між поверхами поряд зі сходами використовуються пандуси - плоскі похилі конструкції без щаблів. Однак їх застосування обмежене, тому що внаслідок малого ухилу вони займають в 2-3 рази більшу площу, чим сходи, і тому неекономічні. Разом з тим пандуси відрізняються високою пропускною здатністю й служать гарними комунікаційними шляхами в будинках з інтенсивним масовим рухом людей.

У громадських будинках застосовуються також механічні пристрої - ліфти періодичної й безперервної дії (патерностери) і ескалатори.

За призначенням ліфти підрозділяються на пасажирські, вантажні, маловантажні, лікарняні й спеціальні. Пасажирські ліфти мають більшу місткість (12-20 чоловік) і вантажопідйомність (1000-1600кг). Залежно від швидкості руху вони діляться на звичайні (0,71-1,4 м/сек), швидкісні (2-4 м/сек) і лікарняні ( 0,5 м/сек).

Ліфтові шахти влаштовуються в глухих цегельних або бетонних стінах, а також можуть бути каркасними й опиратися на власний фундамент. Машинне приміщення найчастіше розміщується над шахтою, рідше - під шахтою. Ліфтові шахти можуть розміщуватись як усередині будинку, так і зовні.

У будинках висотою до 9 поверхів допускається розташовувати не більше двох ліфтів безпосередньо в сходовій клітці. Для розміщення груп ліфтів на кожному поверсі передбачаються ліфтові холи, де ліфти можуть розташовуватися рядами (але не більше чотирьох у ряді) або по периметру холу. Ширина приміщення холу перед фронтом ліфтів не повинна бути менше 2,5м, а між рядами ліфтів, звернених друг до друга, не менше 3,3м. Відстань від ліфтів до дверей віддаленого приміщення не повинна перевищувати 60м.

Ліфт безперервної дії (патерностер) являє собою багатокабінний підйомник, що безупинно рухається, з кабінами на 1 - 2 чоловіків. З інтервалом, рівним висоті поверху, кабіни підвішуються на сталевих канатах у ліфтовій шахті, що має відкриті позаповерхові прорізи для входів і виходів пасажирів.

До механічних піднімальних пристроїв безперервної дії ставляться також ескалатори - похилі сходи, що рухаються. Вони, як правило, застосовуються в будинках і спорудах з інтенсивними постійними пасажиропотоками: на станціях метрополітену, у будинках залізничних вокзалів і аеропортів, у великих торгових центрах, у ряді інших видовищних і адміністративних будинках.

При великій висоті підйому ескалатори обладнаються машинним приміщенням висотою 2,5м і технічним проходом висотою 1,4м зі сходами під кожною смугою. Кут нахилу ескалатора приймається звичайно не більше 300 (глибина щабля-візка дорівнює 40см, висота - 20см). Ширина ескалаторного полотна розрахована на розміщення 1-2 чоловіків на одному щаблі без вантажу або на одну людину з вантажем і приймається 50, 60, 75, 100, 120см.

5.3 Пожежна безпека й евакуація людей з будинків

Одним з найважливіших вимог при проектуванні громадських будинків є дотримання протипожежних вимог, що зменшують імовірність виникнення пожеж і забезпечують безпечну евакуацію людей.

Протипожежні заходи для будинків і споруд установлюються залежно від їх ступеня вогнестійкості, які підрозділяються на 5 ступенів. Вихідними даними, що визначають ступінь вогнестійкості будинку, є ступінь займистості й межі вогнестійкості будівельних конструкцій і матеріалів.

Залежно від ступеня займистості матеріали й конструкції діляться на:

- легко займисті;

- важко займисті;

- спаленні.

Межа вогнестійкості характеризується часом опору конструкції дії вогню в годинах до втрати міцності або стійкості конструкції.

Залежно від ступеня вогнестійкості й поверховості будинки розбиваються на відсіки, відокремлені друг від друга протипожежними стінами.

Для підвищення пожежної безпеки приміщення громадських будинків з легко займистими матеріалами відділяються від інших приміщень капітальними вогнестійкими конструкціями. Так, у театрах проріз порталу сценічної коробки повинен бути оснащений протипожежною завісою з вогнестійкого матеріалу, а в покритті сценічної коробки повинен бути димовий люк, що відкривається, розмір якого повинен становити не менше 12% площі планшета сцени.

Поряд з конструктивними протипожежними заходами особливо важливими є заходи щодо забезпечення надійної евакуації людей з будинку. У зв'язку з цим, протипожежними вимогами регламентується розміщення аудиторій, глядацьких і конференц-залів по поверхах залежно від їх місткості. На кожному поверсі будинку передбачається не менше двох евакуаційних виходів.

Сходи, як найбільш відповідальні шляхи евакуації, розташовуються в сходових клітках з огородженнями підвищеного ступеня вогнестійкості. З кожної сходової клітки передбачається вихід безпосередньо назовні або через вестибюль, відділений від інших приміщень перегородками із дверима.

У будинках 1-го і 2-го ступенів вогнестійкості головні сходи можуть бути відкритими, якщо інші запроектовані в закритих сходових клітках.

Аварійні зовнішні сходи, призначені для евакуації людей, повинні сполучатися із приміщеннями через балкони, відкриті галереї або плоскі покрівлі.

У громадських будинках висотою більше 10 поверхів 50% сходових кліток повинні бути незадимленими.

Незадимленість сходів забезпечується позаповерховими входами через повітряне середовище по балконах або лоджіях, або підпором повітря в сходовій клітці. Такі сходові клітки допускається проектувати без природного висвітлення, але з обов'язковим пристроєм штучного висвітлення, що включається автоматично-аварійно.

Такі сходові клітки в межах першого поверху обладнаються виходом безпосередньо назовні або через шлюз із дверима, що самозакриваються.

У висотних будинках ліфтові шахти повинні забезпечувати незадимленість поверхів шляхом створення в них підпору повітря. У цих випадках повинен влаштовуватися ліфт для перевезення пожежних підрозділів.

Для видалення диму з коридорів і холів передбачаються вентиляційні шахти із примусовою витяжкою й клапанами на кожному поверсі.

Для забезпечення пожежної безпеки ескалатори повинні дублюватися звичайними сходами, розташованими у вогнестійких сходових клітках. При цьому евакуаційна пропускна здатність сходів не повинна бути нижче максимальної пропускної здатності всіх встановлених ескалаторів.

6. Будинки системи освіти, виховання та підготовки кадрів

6.1 Будинки дитячих дошкільних установ

Дитячі дошкільні установи підрозділяються на:

- установи загального типу;

- установи спеціального призначення (для сліпих, глухих і розумово відсталих);

- санаторно-оздоровчого типу (для дітей з хронічними захворюваннями);

- дома дитини й дошкільні дитячі будинки;

- дошкільні установи, об'єднані з початковою або основною школою..

Основним і найпоширенішим типом дитячої дошкільної установи є установа загального типу, що обслуговує дітей з нормальним фізичним і розумовим розвитком.

За віком дітей, дитячі дошкільні установи підрозділяються на:

- дитячі ясла для дітей у віці до3 років;

- дитячі садки для дітей від 3 до 7 років;

- дитячі ясла-сади для дітей від декількох місяців до 7 років.

За характером або часом експлуатації дитячі дошкільні установи діляться на:

- денні; - цілодобові, де діти перебувають 6 днів (24 години на добу);- змішані, де в одних групах діти перебувають тільки вдень, а в інших - цілодобово.

За місткістю дитячі дошкільні установи підрозділяються на установи:

- малої місткості при числі дитячих груп до 4 включно;

- середньої місткості при числі груп від 5 до 8;

- великої місткості при числі груп від 9 до 14;

- дитячі комплекси при числі груп більше 14.

Найбільше масові дитячі дошкільні установи загального типу з денними групами розміщуються в житлових кварталах з радіусом обслуговування не більше 300м (у сільській місцевості - не більше 500м). Цілодобові або тижневі ясла-сади можуть не мати такого безпосереднього зв'язку з місцем проживання дітей, як денні. Радіус обслуговування таких установ не нормується. Дитячі ясла-сади спеціального призначення й санаторно-оздоровчі, розташовуються в приміській зоні в сприятливому природному середовищі.

Число місць у дитячих дошкільних установах встановлюється залежно від демографічної структури даного населеного місця, приймаючи розрахунковий рівень забезпеченості дітей дошкільними установами в межах 85%, у т.ч. загального типу -70%, спеціальних - 3%, санаторно-оздоровчих - 12%.

Всі приміщення кожної групи повинні бути скомпоновані в самостійний комплекс із окремим входом. Допускається один загальний вхід в 2 ясельні групи при розташуванні їх на другому поверсі. Дитячі приміщення обов'язково повинні бути світлими (відношення площі вікон до площі підлоги 1:4 - 1:5).

За композицією будинки дитячих дошкільних установ можуть бути:

- централізованого типу із внутрішнім зв'язком між приміщеннями;

- блокованого типу зі зв'язком через опалювальний перехід;

- павільйонного типу зі зв'язком через ділянку через неопалюваний перехід (тільки для південних районів).

Поверховість ясел-садів не повинна перевищувати, як правило, двох поверхів (ясельні групи бажано розташовувати на першому поверсі). У випадку триповерхового будинку на третьому поверсі розташовують тільки приміщення старших груп, зали для фізкультури й музичних занять, а також службово-побутові приміщення й прогулянкові веранди.

Кожна дитяча дошкільна установа повинна мати відособлену ділянку, розмір якої залежить від місткості цієї установи (ДБН 360-92, табл.6.1.). На цій ділянці виділяються наступні функціональні зони:

- зона дитячих ігрових площадок і споруд (окремих для кожної групи);

- зона зелених насаджень ( город-ягідник й сад);

- зона господарських площадок і споруд.

Групові площадки розташовують поблизу виходів з відповідних груп, при цьому вони не повинні бути прохідними. Їх розділяють чагарником, обладнають тіньовими навісами й пристроями для ігор і занять. Для дітей старшого віку крім групових передбачається загальна площадка для занять фізкультурою, город-ягідник і невеликий сад, іноді площадка для тварин і птахів, плавальний басейн. З господарського двору повинен бути окремий виїзд, незалежно від входів на ділянку. По периметру ділянка повинна бути обсаджена смугою зелених насаджень.

6.2 Будинки навчальних закладів

До будинків навчальних закладів відносяться:

- загальноосвітні й спеціалізовані школи;

- загальноосвітні спеціальні й санаторні школи-інтернати;

- міжшкільні учбово-виробничі комбінати;

- позашкільні установи;

- професійно-технічні навчальні заклади;

- вищі навчальні заклади;

- інститути підвищення кваліфікації фахівців.

Загальноосвітні й спеціалізовані школи.

Загальноосвітні школи є навчальними й виховними установами для дітей і підлітків у віці від 7 до 18 років. Шкільна мережа в місті організується за принципом рівномірного розташування шкіл у межах житлового кварталу. Радіус обслуговування населення цими школами нормується в межах 750 м (ДБН 360, додат.6.3., табл.1).

Головною ознакою класифікації загальноосвітніх шкіл є їх призначення. За цією ознакою вони підрозділяються на 3 типи:

1-й рівень - початкова школа (1-5 класи);

2-й рівень - основна школа (1-9 класи);

3-й рівень - середня повна школа (1-11 класи).

Основним типом загальноосвітніх шкіл є повні середні школи. Однієї з різновидів середньої повної школи є спеціалізовані школи, що мають певний ухил: математичний, іноземної мови, фізики, біології, мистецтва й ін.

Іншою важливою ознакою класифікації шкільних будинків є їх місткість, що залежить від кількості класів:

1-й рівень: у сільській місцевості-4 класи; у міських поселеннях -12, 16 класів;

2-й рівень:у сільській місцевості-9 класів; у міських поселеннях -18, 27, 36 кл.;

3-й рівень:у сільській місцевості -11, 22 класи; у міських поселеннях - 22, 33 кл.

Тип шкільного будинку вибирають, виходячи з розмірів населеного місця або житлового комплексу. При цьому варто застосовувати великі будинки, що мають більш повноцінний склад приміщень та економічні в будівництві.

Будинки загальноосвітніх шкіл складаються з наступних груп приміщень:

- навчальні (класи, кабінети, лабораторії);

- приміщення для трудового навчання й проф. орієнтації (різні майстерні);

- учбово-спортивні (спортзали 9х18, 12х24 і 18х30м);

- культурно-масового призначення(актовий зал з радіовузлом, гурткові);

-обслуговуючі приміщення (вестибюль, гардероб, їдальня, медпункт і адміністративно-господарські приміщення: кабінет директора, учительська, кабінет завуча, канцелярія, кімната техперсоналу й хозкомори).

Класи поєднуються в навчальні секції для кожної вікової групи (4-6 класів), що включають рекреацію й туалети. Найпоширенішою є навчальна секція з однобічним розташуванням класів і зальною рекреацією. Для старшого віку більш прийнята навчальна секція з однобічним або двостороннім розташуванням класів, об'єднаних коридорною рекреацією. Їдальні розміщують на 1 поверсі й розраховують на обслуговування всіх учнів у чотири посадки. Медпункт складається з медичної кімнати й кабінету зубного лікаря.

Аналогічними принципами керуються при проектуванні й експлуатації будинків професійно-технічних училищ.

За композиційними прийомами шкільні будинки ділять на 3 типи:

- централізовані; - блоковані (поширені); - павільйонні (для південних районів).

Шкільні будинки розміщуються на ділянках з відступом від червоної лінії забудови, як правило, не менш 15м. Вони передбачають наступні зони:

-спортивна, яка складається з легкоатлетичної площадки, площадок для спортивних ігор (футбол, волейбол, баскетбол), площадок для гімнастики й смуги перешкод;

- учбово-дослідницька, що включає ділянки овочевих і польових культур, плодовий сад і ягідник, теплицю, метеорологічну і географічну площадки;

- зона відпочинку, що включає площадки рухливих ігор для учнів 1-4 класів і тихого відпочинку для учнів 4-8 класів.

- господарська, що представляє господарський двір, який розташовується з бокового входу й має зелену захисну смугу за периметром двору шириною не менше 1,5м, а з боку вулиці - не менше 6м.

Крім звичайних загальноосвітніх шкіл, існують також загальноосвітні спеціальні (для сліпих, глухих і розумово відсталих дітей) і санаторні школи-інтернати (для дітей із хронічними захворюваннями), в яких діти вчаться й живуть. Такі школи розташовуються в приміській зоні або в зелених зонах міст. У будинках шкіл-інтернатів передбачаються спальні приміщення, які поєднуються в спеціальні секції. Медпункт у школах-інтернатах складається з кабінету лікаря, кабінету зубного лікаря, процедурної й ізолятора.

6.3 Вищі навчальні заклади

За призначенням ВНЗ підрозділяються на:

- університети; - технічні вузи; - медичні вузи; - сільськогосподарські; - педагогічні; - економічні;- вузи культури й мистецтва;- фізкультурні вузи.

За кількістю студентів денного відділення всі вузи діляться на:

- великі і найбільші (5-10 тис.ст.); - середні (2-5 тис.ст.); - малі (500-2 тис.ст.).

Основні напрямки розвитку вузів:

- укрупнення вузів і створення великих вузівських комплексів (спеціалізованих і кооперованих); - наближення вузів до місця праці (до виробництва й НДІ);

-розвиток наукових досліджень і створення єдиних комплексів (ВНЗ-НДІ, медичні науково-навчальні центри);

- технізація й індивідуалізація навчання, збільшення технічного оснащення вузів (комп'ютеризація й телецентри);

- комплексність навчальних, наукових, виробничих, спортивних, культурно-видовищних і обслуговуючих вузівських будинків і споруджень,

ВНЗ різного профілю планують з відповідними підприємствами й установами: університети - з НДІ; технічні ВНЗ - з галузевими констр-ми бюро, НДІ - з досвідченим виробництвом; медичні - із клініками; ВНЗ культури й мистецтва - з концертними й виставочними залами і театрами; фізкультурні - зі спортивними базами; сільськогосподарські - з підсобними господарствами.

Ділянка ВНЗ повинна забезпечувати розміщення повного комплексу будинків і споруд з урахуванням перспективного розвитку й мати гарний транспортний зв'язок з міськими центрами.

Територія внз включає наступні зони:

- учбово-наукову;- житлову (студентські гуртожитки);- спортивну;- зону житлових будинків професорьско-викладацького складу;- господарську.

При зонуванні території внз враховують наступні вимоги:

- територія повинна забезпечувати розміщення всіх зон і перспективний розвиток; - територія повинна бути відокремлена від транспортних магістралей і міський транспорт не повинен її перетинати;- компактне рішення забудови комплексу внз;- поетапний розвиток комплексу внз.

За функціональним призначенням приміщення навчальних корпусів діляться на:

- учбово-виробничі (навчальні, учбово-допоміжні, бібліотека, адміністративні, технічний центр, науково-виробничі приміщення);

- допоміжні (рекреаційні, обслуговуючі, господарські);

- підсобні (комунікаційні й технічні).

За архітектурно-планувальною ознакою всі приміщення навчальних корпусів можуть бути розділені на 2 групи:

- приміщення глибиною 6-7,5м (кафедри, кабінети, малі аудиторії), що не вимагають особливих конструктивно-планувальних рішень і розташовані у звичайних корпусах;

- група приміщень глибиною 9м і більше (актові й спортивні зали, великі аудиторії, читальні зали тощо), розташовувані у спеціалізованих блоках.

7. Будинки видовищних та культурно-освітніх установ

До установ культури відносять: кінотеатри, театри, концертні будинки, різні клуби й центри культури, музеї, виставки, бібліотеки й культові будинки, споруди й комплекси.

7.1 Кінотеатри

Кінотеатри належать до установ періодичного користування й розміщаються в центрах житлових або планувальних районів, а також у загальноміських центрах. Літні кінотеатри розміщаються в місцях відпочинку: в міських парках і приміській зоні.

За експлуатацією кінотеатри підрозділяють на кінотеатри круглорічної й сезонної дії (літні закриті й літні відкриті).

За репертуаром кінотеатри бувають: художнього фільму, хронікально-документальні, повторного фільму, мультфільму, прем'єрного фільму та ін.

За місткістю кінотеатри можуть бути: однозальними й багатозальними.

За системою кінопроекції: звичайні, широкоекранні, широкоформатні, стереоскопічні й панорамні.

Класифікація кінотеатрів за композиційними прийомами заснована на взаємному розташуванні фойє і залів для глядачів. Найчастіше фойє і зал для глядачів проектують на рівні першого поверху (горизонтальна схема), або зали розташовують над фойє та іншими допоміжними приміщеннями (вертикальна схема). Всі приміщення кінотеатру підрозділяються на наступні групи:

- глядацький комплекс;- кіноапаратний комплекс;- службово-господарські зони.

Глядацький комплекс включає: зал для глядачів, касовий вестибюль із приміщеннями кас, розподільні кулуари й фойє, буфет, курильну й санітарні вузли. Основним приміщенням кінотеатру й композиційним ядром є зал для глядачів. Планування залу для глядачів повинно створювати умови для гарної видимості з усіх місць, нормальної акустики, зручного розподілу глядачів на місцях і швидку їх евакуацію. Цими основними завданнями і визначаються співвідношення основних параметрів залу, його форма й обсяг, розміри та розташування екрана, розміщення місць і проходів між ними. Зал може бути без балкона або з балконом, що збільшує місткість залу й наближає глядача до екрана. Параметри залів по ширині й довжині залежать від місткості залів і виду застосовуваного в них екрана (звичайний, широкий, широкоформатний, широкоекранний). Всі зали кінотеатрів місткістю менше 800 місць обладнаються широким екраном, а при місткості більше 800 місць - широкоформатним. Довжина будь-якого залу не повинна перевищувати 45м - для кінотеатрів щорічної дії й 60м - для кінотеатрів сезонної дії. При розташуванні всіх місць у партері входи в зал для глядачів найчастіше влаштовуються в задній стіні, а виходи - у бічних стінах залу поблизу екрана.

За вимогами безпеки евакуацію із залів треба проводити протягом 2-х хвилин. Цей час забезпечується при ширині 0,6м проходів і дверей на кожні 100 глядачів, що евакуюються через даний прохід або двері. При цьому не враховуються вхідні двері, тобто евакуація через фойє не дозволяється.

Вестибюль із касами у великих кінотеатрах (на 600 місць і більше), як правило, ділиться на два приміщення: касовий і вхідний вестибюлі. Касовий вестибюль має самостійний вхід і повинен бути зв'язаний через двері з вхідним вестибюлем. З касовим вестибюлем і касами повинна бути безпосередньо зв'язана кімната адміністратора. У малих кінотеатрах каси звичайно розташовуються у вхідному вестибюлі.

Кіноапаратний комплекс включає наступні приміщення: кінопроекційну, перемотувальну, кімнату кіномеханіка, радіовузол, агрегатну й санвузол. Найкращі умови для проектування фільму створюються в тому випадку, коли вісь проекції середнього проектора збігається з перпендикуляром до екрана, відновленим у його центрі. Кількість кінопроекторів у проекційній приймають: у кінотеатрах круглорічної дії місткістю до 300 місць і в кінотеатрах сезонної дії - 2, у кінотеатрах щорічної дії місткістю 300 місць і більше - 3, у широкоформатних кінотеатрах - 4.

Службово-господарські приміщення включають: кабінет директора, кімнату адміністрації, контору, кімнату персоналу, плакатну, столярну майстерню, госпкладову, акумуляторну, кислотну й підсобні приміщення буфета.

Ділянка кінотеатру приймається від 0,3 до 0,7га відповідно для малих і великих кінотеатрів і повинна бути озелененою, а також повинні бути передбачені стоянки для легкових автомобілів.

За кордоном одержали поширення "автомобільні" кінотеатри на 500-1500 автомобілів. Відстань глядачів від екрана шириною 20-40м досягає 200м. Звуковий супровід фільмів здійснюється через портативні гучномовці, що вводяться в салон автомобіля.

7.2 Театрально-концертні будівлі і споруди

Театрально-концертні будівлі, як правило, розташовуються в загальноміських центрах. У великих містах такі будівлі іноді групуються у видовищні або культурні центри.

Головними входами є входи для глядачів. Окремий вхід передбачається для творчого й робочого персоналу. До будівлі повинен бути забезпечений під'їзд і підвіз декорацій. За вимогами протипожежних норм з усіх боків до театрально-концертної будівлі повинен бути забезпечений під'їзд пожежних машин. Поблизу (краще в підземному просторі) повинна бути передбачена стоянка для легкових автомобілів і автобусів.

Сучасна типологія театральних будівель включає:

- музичні театри (опера, балет, оперета);

- драматичні (драма, комедія);

- лялькові;

- музично-драматичні (універсальне використання).

Приміщення театральних будівель діляться на два взаємозалежних складних комплекси: демонстраційний або сценічний та глядацький, які разом становлять основний сценографічний вузол. Сценічна частина в театрах досить складна й становить 60-70% загальної площі будівлі й приблизно таку ж долю його вартості.

У демонстраційний комплекс театру входять:

- сцена;

- приміщення для театрального персоналу;

- групи адміністративних приміщень;

- службовий вестибюль зі своїм окремим входом;

- приміщення буфету;

- санвузли;

- група репетиційних залів і приміщень;

- група технічних приміщень;

- група майстерень (художніх, столярних, костюмерних);

- склади об'ємних декорацій, бутафорії, для костюмів та ін.

У театрах найбільше поширення одержала портальна або глибинна сцена, обладнана колосниками й підйомниками - пристроями для швидкої зміни декорацій. Портальна сцена розташовується в сценічній коробці, що має значно більшу висоту, ніж зал для глядачів. Ширина сцени в драматичних театрах приймається 8-14м при глибині сцени 5-10м, у музичних театрах за участю балету ширина сцени приймається 12м при глибині 12м.

Глибинна або портальна сцена включає ігрову площадку, бічні кишені, трюм, передню (просценіум або авансцену) і задню (ар'єрсцену) частини сцени. Під просценіумом перебуває оркестрова яма, підлога якої розташована на 2-2,5м нижче планшета сцени. Часто в драмтеатрах у планшеті сцени влаштовується поворотне коло, механізм якого розташовується в трюмі.

Глядацька частина включає: - зал для глядачів;

- касовий і вхідний вестибюлі;

- гардероб;

- фойє й кулуари;

- буфети;

- курильні;

- туалети.

Театральний зал для глядачів повинен створювати максимальний комфорт всім глядачам. Форма залу для глядачів може бути: прямокутною, секторальною, напівкруглою, підковообразною та ін.

Різноманіття видів концертних жанрів (класична музика, камерний, естрадна, джаз, хоровий спів, естрадні виступи, ансамблі пісні й танцю і т.д.) обумовило, з одного боку, - спеціалізацію залів (великі й малі зали філармонії зали, хореографічні, естрадні, лекційні, зали для всіх видів концертів), з іншого боку - їх універсальність.

Багатоцільові зали - це зали, в яких проводяться не тільки концерти, але й демонстрація кінофільмів, театралізовані дії, збори й спортивні змагання.

Концертні зали відрізняються від театральних відсутністю порталу й сценічної коробки. Місткість концертних будівель від 600 до 2500 місць.

7.3 Клуби

Клуби підрозділяються на 6 типів:

- сільський клуб (місткістю 150-400 місць);

- сільський Будинок культури (місткістю 300-700 місць);

- районний Будинок культури (місткістю 500-800 місць);

- міський клуб (місткістю 300-700 місць);

- міський Будинок культури (місткістю 500-1000 місць);

- клуби спеціального призначення (Будинок школяра, Будинок архітектора, Будинок учених, Будинок учителя, молодіжні клуби, клуби за інтересами - філателістів, шахістів, аматорів природи, пенсіонерів і ін.). Будівлі цих клубів проектують за спеціальними проектами.

Найпоширенішим типом клубної будівлі в цей час є клуб із двома різними видами діяльності: масової, розважальної (видовищна частина) і камерної, гурткової (клубна частина). Ці дві частини клубної будівлі можуть мати різне архітектурне рішення, при цьому блок видовищної частини є домінантою.

Приміщення всіх типів клубів, крім клубів спеціального призначення, за своїм функціональним призначенням діляться на три основні групи:

- приміщення видовищної частини;

- приміщення клубної частини;

- приміщення обслуговуючого й адміністративно-господарського призначення.

Іноді в будівлю клубу включається й спортивна частина зі спортзалом і обслуговуючими його приміщеннями.

Ядром видовищної частини є зал для глядачів. У клубах використання залу для глядачів носить універсальний характер (проведення зборів, конференцій, кіносеансів, концертів, спектаклів).

Серед специфічних особливостей клубного залу можна назвати пристрій природного висвітлення в залах малої місткості, де можливе проведення лекцій і зборів і де легко здійснюється затемнення залу.

Сцени й естради повинні мати просценіум (простір перед завісою) шириною не менше 1м. Сцени також повинні мати оркестрову яму, а іноді ще й трюм під сценою.

У групу обслуговуючих приміщень ігрових площадок усіх видів входять артистичні вбиральні, гримувальні, костюмерні, склад об'ємних декорацій, кімната художника, столярна й механічна майстерні, санвузли, душові, світлопроекційна, звукоапаратна, кіноапаратна, склад електроапаратури.

Приміщення клубної частини діляться на 4 основні групи:

- гурткову;

- лекційний зал-аудиторію;

- бібліотечну групу;

- групу відпочинку (вітальні, кафе, танцзал та ін.).

Гурткові кімнати групують за характером занять: для тихих занять і для шумних. Бібліотечна група повинна мати окремий вхід з вестибюлю й бути добре ізольована від шуму. Спортивна група приміщень клубу може мати один або кілька спортивних залів, басейн і ряд обслуговуючих приміщень.

7.4 Цирки

Прообразом сучасного цирку в типологічному плані є театри пантоміми, у яких засоби показу дії чергуються з клоунадою й гімнастикою. У зв'язку з впровадженням у репертуар цирку повітряної гімнастики й акробатики виник тип центричної купольної будівлі.

Зал для глядачів цирку складається з манежу (арени), амфітеатру, куполу, естради, приміщення для оркестру, освітлювальної ложі й містка. Манеж діаметром 13м став стандартним і задовольняє умовам всіх представлених у цирку жанрів. Підлога манежу покривається шаром утрамбованого чорнозему на ґрунтовій основі. У сучасних цирках підлогу манежу роблять такою, щоб вона опускалась для проведення водних пантомім.

Амфітеатр з рядами місць для глядачів оточує манеж суцільним килимом. Ухил амфітеатру визначається умовами видимості всього манежу з кожного місця і є одним з найбільш крутих серед видовищних споруджень.

Купол залу звичайно конічний або сферичний. У центрі купола над манежем на висоті не менше 18-20м влаштовується кільце діаметром, рівним діаметру манежу, в яке вмонтовані колосникові пристрої для підвіски й кріплення до неї гімнастичної апаратури.

Естрада звичайно розташовується над головним артистичним проходом і використовується для парадних виходів артистів. Освітлювальна ложа розташовується обов'язково над оркестром. Кільцевий освітлювальний місток служить для розміщення на ньому прожекторів, що забезпечують висвітлення манежу й підкупольного простору з усіх боків. Він розташовується уздовж капітальної стіни залу для глядачів, над останнім рядом амфітеатру, або у вигляді містка, підвішеного до конструкції купола на відповідній відстані.

Всі робочі приміщення звичайно групуються із задньої сторони будівлі, а всі приміщення для тварин проектують із природним висвітленням. Вони повинні бути максимально ізольовані від глядачів і мати безпосередній вихід.

Вестибюль і фойє мають у цирку свої характерні риси, обумовлені загальною композиційною структурою будівлі. Вестибюль у цирку звичайно сполучається з касовим вестибюлем. Гардероб розміщається під амфітеатром і має зв'язок з фойє першого поверху. Фойє являє собою кільцевий кулуар, що на першому поверсі одночасно служить проходом артистів під час дії в зал.

Сходи розташовують так, щоб забезпечити рівномірне завантаження залу для глядачів та їх евакуацію.

7.5 Музеї

Музеї (від грецького museion) - спочатку сховища скарбів, предметів "чудесних й дивних", потім святилища, храми муз на честь мистецтв і наук. У цей час музеї - освітні й просвітні центри, масове загальнодоступне джерело інформації про духовну й матеріальну культуру і постійно зростаючий науково-дослідний центр.

Типологія сучасних музеїв різноманітна. За класифікацією музеї бувають:

- художні; - історичні;- етнографічні;- меморіальні; - науково-технічні;

- природи;- музеї - архітектурні пам'ятники;- ботанічні й зоологічні сади;

- великі національні парки.

За обсягом музеї підрозділяються на:

- великі (80-300 тис.м3); - середні (30-80 тис.м3); - малі (10-30 тис.м3).

Музеям властиві типологічні ознаки й принципи побудови, які враховуються при проектуванні музейних будівель. Їх архітектурно-просторова побудова повинна сприяти розкриттю тематико-експозиційного задуму, а технічне оснащення - забезпечувати комфортний, світловий і акустичний режим.

Місце для розміщення музею вибирається з урахуванням фактора доступності й високої відвідуваності. Характерними прийомами розміщення музеїв у природному або містобудівному середовищі є:

- вільне острівне розташування музею на відкритій природній ділянці, що допускає круговий огляд будівлі з різних точок зору;

- розміщення музею в зоні центральної вулиці або площі міста.

- розміщення музею в складі культурного центра міста, що підвищує його відвідуваність.

Сучасний музей - багатофункціональний об'єкт, у якому існує ряд функцій: виставочна, зберігання експонатів, освітня, виховна, масово-просвітня, клубна, науково-дослідна і методична, що впливають на його внутрішню структуру й склад груп приміщень.

Сучасні будівлі музеїв включають кілька груп обов'язкових приміщень:

- обслуговування відвідувачів (вестибюль із гардеробом, інформаційно-довідковий центр, курильні, туалети, приміщення відпочинку, кімнати екскурсоводів, дитяча ігрова кімната й ін.);

- культурно-пропагандистського призначення (бібліотека, лекційний зал, зали періодичних виставок);

- постійної експозиції (експозиційні зали);

- адміністративно-господарські (кабінети адміністрації, науковців, малий конференц-зал, лабораторії, реставраційні майстерні, запасники, приміщення технічного устаткування й ін.).

Маршрут руху в музеї органічно пов'язаний з його планувальною структурою. Розповсюдженими типами руху є анфіладний і кільцевий, але при організації руху необхідно виключити петлі й зустрічні потоки.

Своєрідну планувальну структуру мають музеї-панорами. Центральним ядром тут є панорама, що вимагає спеціального круглого залу. Приміщення панорами повинно мати спеціальне висвітлення, а у центрі залу розміщуватись кільцева площадка для кругового огляду панорами.

Будівлі музеїв можуть бути одноповерховими, двоповерховими із цоколем, з перепадом експозиційних площ у півповерху або багатоповерховими.

Велике значення в сучасних музеях надається відкритій експозиції, розміщенню на території садово-паркової скульптури й творів монументально-декоративного мистецтва.

7.6 Виставки

Виставочні будівлі й комплекси мають 3 основні функції:

- показ досягнень;

- обмін інформацією;

- обмін досвідом.

Виставки й виставочні комплекси можуть розташовуватися: у міському центрі, на периферії з урахуванням розвитку міста або за його межами.

За складом учасників виставки бувають:

- всесвітні;- міжнародні;- окремих країн;- республіканські;

- обласні; - міські;- місцеві.

Розвиток архітектури всесвітніх виставок перебуває в прямому взаємозв'язку з науково-технічним прогресом. До створення таких виставок залучаються видатні архітектори миру. Завдяки цьому всесвітні й міжнародні виставки стають експериментальною перевіркою урбаністичних рішень, сучасних прийомів формоутворення в архітектурі, нових конструктивних рішень, використання прогресивних ідей, застосування нових матеріалів.

Виставки можуть бути тематичними й універсальними, постійними й тимчасовими, стаціонарними й пересувними.

Виставочні комплекси являють собою багатофункціональні архітектурно організовані простори. На відміну від музеїв демонстрація експозиції (особливо великих міжнародних виставок) супроводжується організацією відпочинку відвідувачів, для яких влаштовуються різні атракціони, ярмарки, розваги, а також передбачаються ресторани, кафетерії, кіноконцертні зали та ін.