Страхування фінансових ризиків

Визначення поняття та видів фінансового ризику, аналіз організаційних схем та правил їх страхування. Оцінка фінансової надійності та динаміки фінансових результатів страхової компанії. Аналіз практики формування резервів на покриття фінансових ризиків.

Рубрика Банковское, биржевое дело и страхование
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 15.05.2016
Размер файла 1,0 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Теоретичні основи управління фінансовими ризиками підприємств в сучасних умовах
    • 1.1 Економічний зміст фінансових ризиків підприємства, сутність та їх класифікація
    • 1.2 Теоретичні підходи до визначення ризиків у діяльності підприємств
    • 1.3 Механізм управління фінансовими ризиками підприємств
  • Розділ 2. Дослідження сучасного стану управління фінансовими ризиками Пат «Трест київпідземшляхбуд-2»
    • 2.1 Організаційна та економічна характеристика ПАТ «Трест Київпідземшляхбуд-2»
    • 2.2 Аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства
    • 2.3 Діагностика фінансових ризиків притаманних діяльності підпр
  • Розділ 3. Розробка шляхів вдосконалення процесу управління фінансовими ризиками ПАТ «Трест Київпідземшляхбуд-2»
    • 3.1 Впровадження служби ризик-менеджменту в систему управління фінансовими ризиками
    • 3.2 Шляхи вдосконалення управління фінансовими ризиками на підприємстві
    • 3.3 Характеристика сучасних способів мінімізації фінансових ризиків
    • 3.4 Шляхи вдосконалення процесу формування і використання резервів за фінансовими ризиками
  • Розділ 4. Глобальні проблеми сучасності та безпека життєдіяльності
  • Висновки та пропозиції
  • Список використаних джерел
  • Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Практична діяльність вітчизняних страхових компаній у сфері фінансових відносин виглядає скромною. У цілому в Україні ця діяльність не є досить прибутковою, а з усіх зареєстрованих страхових компаній фінансовими ризиками займаються одиниці. Це пояснюється, зокрема, і тим, що низький середній професійний рівень практики поєднується з недостатнім науковим, законодавчим нормативним і методологічним забезпеченням процесу страхування фінансових ризиків.

Хоча в світі страхування фінансових ризиків - доволі популярна і поширена послуга, в Україні у неї неоднозначна репутація і серед страховиків, і серед їхніх клієнтів.

Ризик є фундаментальним поняттям у страхуванні. Як відомо, ризик супроводжує життя людини від початку до кінця. Саме це призвело до пошуку методів запобігання ризикові та подолання його наслідків. Найбільш ефективним з цих методів є страхування. Ланцюжок взаємозв'язку ризику і страхування можна представити таким чином: ризик - вірогідний майновий збиток - майновий інтерес - страховий інтерес - страховий захист (страхування). Тут під ризиком розуміється вірогідна несприятлива подія, що несе в собі потенційну загрозу майновим інтересам певної особи.

Перші стверджують, що попит на цей вид страхування в Україні наразі дуже низький, і цей напрям лише починає розвиватися. Тим часом платежі зі страхування фінансових ризиків щорічно зростають зі швидкістю, якій інші види страхування можуть лише позаздрити.

Страхування фінансових ризиків на сьогоднішній день є ідеальним інструментом для проведення різного роду махінацій. Цьому багато в чому сприяє можливість довільного встановлення сум і тарифів, єдиної методики розрахунку яких для цього виду немає, а також віднесення платежів на витрати підприємств. Крім того, договір страхування фінансових ризиків найчастіше виписується так, що страхова подія стає взагалі віртуальною. Значною мірою такому стану речей сприяє класифікація страхування фінансових ризиків як комерційних ризиків, а це дає підприємствам змогу відносити страхові платежі на витрати, а не платити їх з прибутку, як за іншими видами.

Дослідженню теорії фінансових ризиків присвятили свої праці такі відомі зарубіжні та вітчизняні вчені-економісти, як: І.А. Бланк, М.С. Клапків, А.А. Гвозденко, В.В. Глущенко, Я.П. Шумелда та ряд інших.

Тема дипломної роботи. Розкриття теми дипломної роботи дозволяє проаналізувати як теоретичні аспекти процесу управління фінансовими ризиками страхових компаній, так і практичний зміст цього поняття. Розвинута система управління фінансовими ризиками є такою категорією, що, на сьогодні, виділяє країну серед усіх інших. Забезпечення даного розвитку покликане покращити добробут та економічну потужність економіки всієї країни.

Мета дипломної роботи. Отже, метою даної роботи є дослідження поняття фінансового ризику, процесу страхування фінансових ризиків, розгляд теоретичних засад і практичних аспектів страхування фінансових ризиків.

Завдання дипломної роботи. Для досягнення мети роботи перед автором ставиться завдання провести дослідження по наступним питанням:

- поняття, необхідність та види страхування фінансових ризиків;

- організаційні схеми та правила страхування фінансових ризиків;

- процедура страхування депозитів та втрат від прибутку;

- інструментарій управлінського впливу на фінансові ресурси у страховій діяльності;

- загальна характеристика страхової компанії як суб'єкта підприємницької діяльності;

- оцінювання фінансової надійності та динаміки фінансових результатів страхової компанії;

- аналіз практики формування страховими компаніями резервів на покриття фінансових ризиків;

- напрями диверсифікації страхового портфеля;

- характеристика сучасних способів мінімізації фінансових ризиків;

- шляхи вдосконалення процесу формування і використання резервів за фінансовими ризиками.

Об'єкт дослідження визначає сукупність фінансово-економічних відносин, пов'язаних із дослідженням причин появи фінансових ризиків і шляхів обмеження їх загроз.

Предмет дослідження - з'ясування загроз фінансових ризиків страхової компанії та вдосконалення управління.

Методологією проведеного дослідження склали філософські, загальнонаукові та конкретно наукові методи якісного і кількісного аналізу процесів і явищ управління фінансовими ризиками підприємств.

Інформаційною базою дослідження стали напрацювання вітчизняних і зарубіжних науковців, вивчення норм, вимог і правил вітчизняного законодавства, аналіз управлінських рішень та моніторингу страхових і фінансових ринків.

Структура роботи обумовлена предметом, метою та завданнями дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів і висновку.

Вступ розкриває актуальність, визначає ступінь наукової розробки теми, об'єкт, предмет, мета, завдання і методи дослідження, розкриває теоретичну і практичну значущість роботи.

У першому розділі розглядаються теоретико-методологічні засади страхування фінансових ризиків. У другому розділі проводиться аналіз фінансової діяльності підприємства в умовах невизначеності. Третя глава присвячена питанням нейтралізації фінансових ризиків.

У висновку підводяться підсумки дослідження , формуються остаточні висновки по розглянутій темі .

Розділ 1. Теоретичні основи управління фінансовими ризиками підприємств в сучасних умовах

1.1 Економічний зміст фінансових ризиків підприємства, сутність та їх класифікація

Ризик - це економічна категорія. Як економічна категорія він являє собою подію, що може відбутися або не відбутися. У разі здійснення такої події можливі три економічні результати: негативний (програш, збиток, збиток); нульовий; позитивний (виграш, вигода, прибуток).

Звичайно, ризику можна уникнути, тобто просто ухилитися від заходу, пов'язаного з ризиком. Однак для підприємця уникнути ризику часто означає відмову від можливого прибутку. 

Ризиком можна управляти, тобто використовувати різні заходи, що дозволяють певною мірою прогнозувати настання ризикової події і вживати заходів до зниження ступеня ризику. Ефективність організації управління ризиком багато в чому визначається класифікацією ризику.

Під класифікацією ризиків слід розуміти їх розподіл на окремі групи за певними ознаками для досягнення певних цілей. Науково обгрунтована класифікація ризиків дозволяє чітко визначити місце кожного ризику в їх загальній системі. Вона створює можливості для ефективного застосування відповідних методів і прийомів управління ризиком. Кожному ризику відповідає свій прийом управління ризиком.

Кваліфікаційна система ризиків містить у собі категорії, групи, види, підвиди і різновиди ризиків.

У залежності від можливого результату (ризикової події) ризики можна підрозділити на дві великі групи: чисті і спекулятивні.

Чисті ризики означають можливість одержання негативного або нульового результату. До цих ризиків відносяться: природно-природні, екологічні, політичні, транспортні і частина комерційних ризиків (майнові, виробничі, торговельні).

Спекулятивні ризики виражаються в можливості одержання як позитивного, так і негативного результату. До них відносяться фінансові ризики, які є частиною комерційних ризиків.

У залежності від основної причини виникнення (базисний або природний), ризики поділяються на такі категорії: природно-природні, екологічні, політичні, транспортні та комерційні.

Комерційні ризики являють собою небезпеку втрат у процесі фінансово-господарської діяльності. Вони означають невизначеність результату відданої комерційної угоди.

По структурній ознаці комерційні ризики поділяються на майнові, виробничі, торговельні, фінансові.

Майнові ризики - це ризики, пов'язані з імовірністю втрат майна громадянина-підприємця через крадіжку, диверсії, недбалості, перенапруги технічної і технологічної систем і т.п.

Виробничі ризики - це ризики, пов'язані зі збитком від зупинки виробництва внаслідок впливу різних факторів і, насамперед, із загибеллю або ушкодженням основних і оборотних фондів (обладнання, сировина, транспорт і т.п.), а також ризики, пов'язані з впровадженням у виробництво нової техніки і технології.

Торговельні ризики являють собою ризики, пов'язані зі збитком через затримку платежів, відмови від платежу в період транспортування товару, недоставляння товару тощо.

Класифікація фінансових ризиків

Найбільш повною є класифікація І.А. Бланка у зв'язку з тим, що вона не обмежена перерахуванням фінансових ризиків, а містить ще ознаки класифікації. До групи фінансових ризиків включені наступні ризики: ризик неплатоспроможності, ризик зниження фінансової стійкості, інвестиційний ризик, інфляційний ризик, дефляційний ризик, процентний ризик, депозитний ризик, валютний ризик, кредитний ризик, податковий ризик, криміногенний ризик. 

Розглядаючи схему ризиків на додатку 2, ми бачимо, що складовою частиною комерційних ризиків є фінансові ризики. Вони пов'язані з імовірністю втрат яких-небудь грошових сум або їх недоотриманням. Відзначимо, що фінансові ризики - це спекулятивні ризики, для яких можливий як позитивний, так і негативний результат. Їх особливістю є ймовірність настання збитку в результаті проведення таких операцій, які за своєю природою є ризикованими.

Отже, якщо згадати великими блоками класифікацію фінансових ризиків. Вони підрозділяються на ризики, пов'язані з купівельною спроможністю грошей, і на ризики, пов'язані з вкладенням капіталу (інвестиційні ризики).

До ризиків, пов'язаних з купівельною спроможністю грошей, відносяться наступні різновиди ризиків: інфляційні і дефляційні ризики, валютні ризики, ризик ліквідності.

Інвестиційні ризики містять у собі наступні підвиди ризиків: ризик упущеної вигоди, ризик зниження прибутковості, ризик прямих фінансових втрат. Ризик зниження прибутковості підрозділяється на процентні ризики і кредитні ризики. А кредитні ризики включають в себе біржові ризики, ризик банкрутства і селективні ризики.

Взаємозв'язок між основними учасниками фінансової системи, що включає в себе ринки, посередників, фірми, що представляють фінансові послуги, тощо, наочно відображена на рис. 2., Який являє собою діаграму руху фінансових потоків.

Засоби через різні елементи структури фінансової системи перетікають від компаній, що мають надлишки фінансових коштів, до тих, у кого спостерігається дефіцит цих коштів. Деякі фінансові потоки спрямовані від одних економічних суб'єктів (з надмірними засобами) до інших (з дефіцитом) через фінансових посередників, наприклад через банки. У той же самий час інші переміщаються, минаючи цих посередників, тобто через фінансові ринки.

Подібно переміщенню грошових ресурсів за допомогою фінансової системи, переміщаються і ризики. У фінансовій системі існують посередники, наприклад страхові компанії, які спеціалізуються на діяльності, пов'язаної з переміщенням ризику. Вони стягують з клієнтів, які хочуть знизити ступінь своїх ризиків, спеціальні страхові премії і передають їх інвесторам, які за певну винагороду згодні оплачувати страхові вимоги і нести ризик.

1.2 Організаційні схеми та правила страхування фінансових ризиків

У світовій практиці страхування фінансових ризиків є досить поширеним, а в Україні таке страхування має неоднозначну оцінку як серед страховиків, так і їх клієнтів. Попит на цей вид страхування є дуже низьким, але обсяги страхових платежів за цим видом страхування є значними.

Нині про популярність цього виду страхування не можна судити із сум отриманих страхових премій чи його частки у структурі страхового ринку. Пояснюється це тим, що страхування фінансових ризиків часто пов'язане з тіньовими схемами і застосовується для псевдооперацій.

Розглянемо, які схеми використовувались та використовуються вітчизняними підприємствами-страхувальниками та страховиками. Перша схема: укладення договору страхування за завищеною ціною. Наприклад, класичне страхування майна здійснюється за страховим тарифом 0,3%, а у договорі страхування майна зазначено 2%. Різниця у 1,7% -- це так звані зайві гроші, які страхова компанія може перевести зі свого рахунку [57, c. 35].

Друга схема -- «зарплатне схема»: керівництво певної підприємницької структури домовлялося зі страховою компанією (чи створювало свою) і під виглядом страхових відшкодувань виплачувало співробітникам заробітну плату, обходячи таким чином сплату податку та нарахування зарплати через фонд заробітної плати. Ця схема зараз уже не використовується, бо встановлені законодавчі обмеження.

Третя схема: використання страхових компаній для вивозу капіталу за кордон. Зі страховою компанією укладається договір страхування під ризик, можливість настання якого є низькою (у більшості випадків це саме договір страхування фінансових ризиків). Українська страхова компанія перестраховує такі ризики у перестраховика-нерезидента. Так, за даними Держфінпослуг, на вітчизняному ринку страхування працювала страхова компанія «Оберіг», за допомогою якої у 2013 р. за кордон було передано 925 млн. грн.

Четверта схема: використання страхової компанії для переведення грошей у готівку. Страхувальник -- керівник підприємства, маючи домовленість зі страховою компанією, укладає договір страхування майна і за перерахунком здійснює сплату страхового платежу (умовно 50 тис. грн.). Як фізична особа керівник цього ж підприємства страхує себе від нещасного випадку, уклавши договір страхування від нещасного випадку. При «настанні страхового випадку» отримує готівкою страхову суму, трохи меншу за розмір страхового платежу за договором страхування майна підприємства (умовно 45 тис. грн.). Різниця (у нашому випадку 5 тис. грн.) це винагорода страховій компанії.

П'ята схема: застосовується для оптимізації оподаткування. Вона дозволяє зменшити базу оподаткування прибутку підприємства за рахунок ставки оподаткування. Податок на прибуток підприємства -- 25%, податок на валовий дохід страхової компанії -- 3%. Таку схему використовують, коли існує кептивна страхова компанія або між керівництвом страхової компанії та керівництвом підприємства існують певні домовленості.

Шоста схема: використовується для купівлі нового підприємства. У межах, наприклад, фінансово-промислової групи, відбувається капіталізація страхової компанії, яка з часом купує цінні папери підприємства і стає його власником (співвласником). Таку схему часто використовують банки й страхові компанії, які утворюють фінансову групу для купівлі підприємств.

Завдяки ретельному аналізу страхового ринку можна виділити найпоширеніші способи «схемного» страхування, які реалізуються за допомогою дочірніх страхових структур. На нашу думку, всі оптимізаційні схеми, відповідно до руху грошових потоків, можна умовно поділити на дві групи [41, c. 42].

* Перша група включає оптимізаційні схеми, завдяки яким кошти накопичує страхова компанія.

* Друга група - це схеми, в яких передбачено повернення коштів в материнську компанію у вигляді страхового відшкодування.

Перша група - кошти накопичує страхова компанія. У цю групу зараховують способи, які дають змогу накопичити фінансові потоки корпорації у страховій компанії. Ці фінансові махінації можуть відбуватись в один або в два етапи (рис. 1.1).

На першому етапі страхова компанія займається накопиченням фінансових ресурсів за допомогою реалізації різних фінансових схем, зокрема:

1. Надання страхових договорів за помірно завищеними тарифами. Страхова компанія умисно завищує страхові тарифи для отримання додаткового прибутку. На страховому ринку ціну договорів коректує конкуренція, а у такому разі домовленість між страховиком і материнською компанією. Підвищення тарифів переважно використовується страховиком за тими видами ризику, які не є регламентовані і не мають стандартної методики розрахунку, зокрема це фінансові ризики.

2. Укладання договорів страхування щодо ризиків з низькою ймовірністю виникнення. Материнська компанія, окрім звичайних ризиків, страхує ризики, ймовірність виникнення яких близька до нульового значення. Тобто із самого початку і страхувальник, і страховик знають, що виплати за цими видами договорів здійснюватися не будуть. Отже, сплачені премії за укладеними угодами - це ніщо інше, як дохід страхової компанії. Якщо ж до цього додати, що ця компанія є дочірньою структурою, то стає зрозумілим, що ця схема із самого початку спрямована на оптимізацію фінансових потоків корпорації.

А -оптимізація фінансових потоків на І етапі у вигляді прибутку страховика

Рис. 1.1 Реалізація оптимізаційних схем для накопичення коштів у страховому кептиві [24, c. 37]

За допомогою таких способів страховий кептив збільшує власні прибутки і, по суті, вивільняє фінансові потоки материнської компанії. На цьому оптимізація фінансових потоків корпорації може бути завершена, але переважно існує і наступний етап фінансової схеми. Другий етап слугує формальному виведенню фінансових потоків з балансу корпорації. Найпоширенішими способами є перестрахування та інвестиції у цінні папери.

1. Оптимізація фінансових потоків за допомогою перестрахування. Донедавна перестрахування ризиків у нерезидентів було одним з найефективніших способів оптимізації фінансових потоків. Страхові компанії за допомогою перестрахування ризиків у низькорейтингових перестраховиків-нерезидентів виводили фінансові потоки за межі країни, а потім їх повертали за допомогою рахунків в офшорних банках.

Перестрахувальні платежі скеровувались переважно до країн Балтії та Молдови. Для боротьби із схемним страхуванням Держфінпослуг разом із Нацбанком вводили практику посиленого контролю операцій з перестрахування у нерезидентів. Страховикам заборонялось працювати з ринками, де немає державного нагляду за страховою діяльністю, а також із страховими компаніями, які не мають ліцензії на страхову і перестрахувальну діяльність. Окрім того, додатково було запроваджено податок на перестрахування низькорейтинговими перестраховиками-нерезидентами у розмірі 15%. Ця політика ефективно подіяла на перестрахування. Основними партнерами у сфері перестрахування ризиків сьогодні є Великобританія (47% від загального об'єму зовнішнього перестрахування), Росія (20%) та Німеччина (12%). Але фінансові махінації у сфері перестрахування продовжуються, та вже у інших модифікованих формах. Сьогодні перестрахувальні схеми переважно діють всередині країни, без виведення коштів за кордон. На думку самих страховиків, причиною цьому є недосконалість податкової системи [67].

2. Оптимізація фінансових потоків при купівлі цінних паперів страховою компанією. Страховики для нарощування страхових резервів та для збільшення статутного капіталу використовують різні фінансові махінації з цінними паперами. Суть однієї з них полягає у тому, що на баланс організації свідомо вноситься значно вища сума вартості нового активу.

Друга група - кошти повертаються до страхувальника. У цій групі основою різних способів оптимізації фінансових потоків корпорації є фінансові махінації, пов'язані із отриманням материнською компанією страхових виплат. Страхові виплати - це, по суті, фінансові потоки, які повинні бути спрямовані на покриття понесених збитків. Але якщо збитки лише формальні, то за рахунок отриманих коштів, материнська компанія може реалізувати й інші заплановані цілі. Зокрема, кошти можуть бути спрямовані на реконструкцію материнської компанії, на розвиток корпорації загалом чи на реалізацію інвестиційних проектів. Загальну схему цього процесу ми відтворили на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Реалізація оптимізаційних схем для повернення коштів материнській компанії [24, c. 38]

1. Повернення страхувальнику зайвих переплачених коштів за договором убезпечення життя. За цією схемою страхувальник вносить до страховика платежів більше ніж передбачено договором убезпечення життя. Згодом він повертається до страховика з вимогою про повернення зайвих сплачених коштів. Страховик погоджується і, як правило, вимагає сплатити штраф та повертає клієнту ці кошти, наприклад, чеком. Отже, страхувальник ефективно приховує зв'язок між цими коштами і незаконною дією, внаслідок якої вони були отримані.

2. Дострокове припинення дії договору страхування життя. У такому разі страхувальник купує поліс убезпечення життя через посередника або безпосередньо у страховика. Одержавши поліс, застрахована особа через деякий час відмовляється від нього, щоб одержати викупну суму, незважаючи на те, що він зазнає фінансових втрат. Така схема стає ефективнішою, якщо страхувальник є в змові із страховиком.

3. Укладання страхових договорів із збитковими підприємствами. Усі підприємства одного фінансово-промислового холдингу здійснюють страхові платежі в дочірню страхову компанію. Всі підприємства є прибутковими, окрім одного, яке, своєю чергою, є збитковим. Саме по такому збитковому підприємству виникають страхові випадки, і йому надаються страхові виплати у розмірі десятків мільйонів гривень. Однак навіть після отримання істотної компенсації збитки все одно залишаються. В результаті корпорація знову-таки здійснює оптимізацію фінансових потоків без будь-яких податкових витрат.

4. Укладання угод за ризиками із високою вірогідністю виникнення страхової події. Материнська компанія страхує у кептиві ризики, за якими ймовірність виникнення страхової події практично 100%. Переважно за такою схемою страхують фінансові ризики, зокрема найпопулярнішими з них є ризик «неплатежів з якоїсь причини» та ризик втрати прибутку. Метою цієї схеми є отримання незаконного страхового відшкодування.

Більшість фінансових махінацій, які здійснює материнська компанія у цій групі, виявити надзвичайно важко. Це пов'язано з тим, що ці операції відбуваються на загальних засадах, не порушуючи вимог чинного законодавства. Окрім того, сьогодні основна увага Держфінпослуг звернута не на потік страхових виплат, а на потік страхових премій та на прибутки страхових компаній. Дослідники вважають, що ріст об'єму виплат є показником зменшення «схемного» страхування, та, на нашу думку, це не зовсім так. Як видно з вищенаведеного, ефективним і доволі безпечним способом «схемного» страхування є фінансові махінації і у сфері страхового відшкодування, яким з боку контролюючих органів нині не приділяється належна увага. На думку замісника начальника Держфінпослуг Т. Мосейчук, проблема «схемних» операцій ґрунтується на штучно створених законодавчих умовах, за яких за допомогою страхового ринку інші суб'єкти господарювання мають змогу оптимізувати власні фінансові потоки. Проаналізувавши різні джерела, ми виділили три основні причини існування «схемного» страхування, зокрема у дочірніх страхових компаніях [67].

Практична діяльність вітчизняних страхових компаній у сфері фінансових відносин за останні п'ять років (2009-2013) виглядає скромною. У цілому в Україні ця діяльність не є досить прибутковою, а з усіх зареєстрованих страхових компаній фінансовими ризиками займаються одиниці. Це пояснюється, зокрема, і тим, що низький середній професійний рівень практики поєднується з недостатнім науковим, законодавчим нормативним і методологічним забезпеченням процесу страхування фінансових ризиків [66].

Хоча в світі страхування фінансових ризиків - доволі популярна і поширена послуга, в Україні у неї неоднозначна репутація і серед страховиків, і серед їхніх клієнтів.

Страхування фінансових ризиків підприємств, що використовується для реалізації різних фінансових схем та оптимізації оподаткування (при страхуванні фінансових та майнових ризиків підприємства мають право відносити понесені затрати на валові витрати, зменшуючи тим самим собі базу оподаткування), залишається одним із видів заробітку страховиків.

Більшим попитом на страхування фінансових ризиків користуються крупні промислові підприємства та фінансово-промислові групи - понад 90% застрахованих ризиків припадає на корпоративний сектор.

Схеми не є українським винаходом. Приблизно 25%-40% західного страхового ринку в тій чи іншій мірі пов'язано зі схемами. Проте закордоном більшість таких операцій є законними та відносяться до фінансових інструментів, що дозволяють професійно управляти фінансовими потоками клієнта. В Україні таке нереальне страхування має набагато більші обсяги, ніж в розвинутих країнах.

Застосування оптимізаційних схем викликано, в першу чергу, високою тінізацією української економіки. На відміну від уряду, Держфінпослуг може боротися лише з проявами цієї проблеми шляхом перекриття каналів виведення капіталу за кордон. Одним із таких способів є перестрахування ризиків у іноземних перестраховиків. Якщо до 2004 року спостерігалося значне партнерство з країнами Прибалтики - через цей регіон здійснювався основний витік капіталу; то сьогодні перестрахові потоки спрямовані на Польщу, Росію, Німеччину, Великобританію, США, Австрію та Францію [67].

Появі фінансових «схем» та мінімізації оподаткування сприяє також відсутність загальнонаціональної системи розкриття фінансової інформації учасниками фінансового ринку України. В результаті професійні учасники страхового ринку не можуть достовірно оцінити реальний ринок страхування.

При цьому в більшості страхувальників викликає плутанину різноманіття валових показників фінансової діяльності страхових компаній, в яких обсяги неризикових фінансових операцій приховані в класичному страхуванні. В результаті порушується один з найголовніших принципів цивілізованої держави - право громадян на отримання своєчасної та достовірної інформації.

В Україні фактично існує два страхових ринка: цивілізований ринок з дотриманням усіх норм законодавства, що розвиває класичні види страхування зі зниженням реальних ризиків; та інший, на якому реалізуються схемні проекти. І така ситуація буде продовжуватися до тих пір, поки буде зберігатися значний попит на послуги страховиків щодо податкової оптимізації.

Остаточне виключення оптимізаційних схем в страхуванні можливо при ліквідації податкового арбітражу та переведенні всіх страхових компаній на єдину систему оподаткування.

Отже, практика страхування кредитів в Україні переважно має три форми [55, c. 131]:

1) страхування ризику непогашення кредиту;

2) страхування позичальником відповідальності за неповернення кредиту;

3) страхування позичальником предмета застави.

Однією важливою проблемою, яка виникає при укладанні та виконанні договорів страхування кредитних ризиків є недосконалість вітчизняного законодавства у цій сфері. Недоліком страхування кредитних ризиків є те, що страховик не вступає у безпосередні правові відносини з банком-кредитором, а пов'язаний з ним опосередковано. Практика показує, що позичальник дуже часто не виконує умов договору або свідомо порушує строки їх виконання, що дає можливість відмовити страховику у виплаті страхового відшкодування банку. Тому необхідним є вироблення загальних умов кредитного страхування, які б охоплювали найсуттєвіші норми кожного виду страхування.

Негативом для страхування фінансових ризиків є також те, що деякі підприємства використовують фінансові ризики як додатковий засіб фінансування, наприклад, страхують проекти, які дорого коштують, перекладаючи весь ризик на страхову компанію; реалізують через цю галузь страхування різні «фінансові схеми» з метою податкової оптимізації, переведення коштів у готівку тощо. Страхові компанії у відповідь встановлюють високий рівень франшизи (від 8 до 15% страхової суми), досить високі страхові тарифи (середній тариф встановлюється на рівні 5-7% та вище залежно від ризиковості та строку страхування), обумовлюють специфічні умови страхування.

1.3 Процедура страхування депозитів та втрат від прибутку

Наразі системи страхування депозитів стали одним із головних елементів їх захисту. Під впливом глобалізаційних процесів, розвитку національних економік та банківських систем спостерігається трансформація й систем страхування депозитів. Розширюються об'єкти та суб'єкти страхування, компетенції страховиків. У цих умовах особливої актуальності набуває виявлення особливостей окремих етапів їх розвитку, з'ясування необхідності й причин виникнення певних видів страхування депозитів та змін параметрів систем страхування депозитів.

У своєму розвитку системи страхування депозитів пройшли декілька етапів [27, c. 59].

Перший етап (зародження) охоплює 1829-1934 рр. Вперше страхування депозитів виникло у США в Нью-Йорку у 1829 р. у вигляді державного страхування, що здійснювалося у межах штату. До 1917 р. експерименти щодо створення державної системи страхування здійснили 14 штатів, але з різних причин успіху вони не мали. І лише 16.03.1933 р. було підписано Банківський Акт про національну систему страхування депозитів Президентом Франкліном Д. Рузвельтом. Згідно із законом Гласа-Стігала функція страхування депозитів у комерційних банках була закріплена за Федеральною корпорацією зі страхування депозитів (ФКСД), а страхуванням рахунків в ощадбанках -- Федеральною корпорацією зі страхування рахунків позиково-ощадних асоціацій. Другий етап (розповсюдження) тривав з 1935 р. до кінця 70-х рр. 20 століття. У Бельгії система захисту вкладів розпочала функціонування у 1935 р., в 50-60-х рр. минулого століття - в Індії, Філіппінах, Аргентині, Індії та Норвегії, у кінці 70-х рр. ХХ століття - у Німеччині та в Іспанії.

Третій етап (масове запровадження) розпочався у 80-ті рр. 20 століття внаслідок частих системних банківських криз і тривав до тривав до 2008 р., При цьому системи страхування депозитів виникають не лише в Америці і Європі, але і в країнах Азії та Африки. У Франції страхування банківських вкладів виникло у 1980 р., у Люксембурзі - у 1981 р., у Великобританії - у 1982 р., в Італії - в 1987 р. У 90-х роках минулого століття системи страхування депозитів почали активно формуватися у колишніх соціалістичних країнах. До 1999 р. система гарантування внесків була прийнята у більш ніж 70 країнах - членах МВФ. Наразі системи страхування депозитів створено у 103 країнах світу.

Четвертий етап (реформування) розпочався у 2008 р., коли для протидії світовій фінансовій кризі розпочалося реформування діючих систем страхування депозитів як урядами окремих держав, так і світовим співтовариством у цілому.

У результаті проходження цих етапів розвитку системи страхування депозитів змінювалися й модернізувалися. При цьому важливе значення для функціонування ефективної системи страхування депозитів набуває класифікація цього виду страхування, представлена у табл. 1.2

Таблиця 1.2. Класифікація систем страхування депозитів

Ознака класифікації

Вид СДС

Характеристика СДС

1

2

3

1.За формою участі

Обов'язкова

Всі банки (інші кредитні установи, що залучають депозити) є її учасниками

Добровільна

Банки (інші кредитні установи, що

залучають депозити) стають її учасниками за власним бажанням

Змішана

Визначається коло обов'язкових і добровільних учасників

2. Залежно від форм власності

Державна

Засновниками є органи державного управління і регулювання

Приватна

Засновниками є приватні структури;

Змішана

Засновниками є держава і приватні структури.

3. За об'єктами захисту

Система, що здійснює страхування банківських депозитів

Система, що здійснює страхування депозитів, залучених небанківськими установами

Єдина система, що з залучених як банками так і небанківськими фінансовими установами, здійснює страхування депозитів

4. Залежно від характеру правового регулювання

Імперативна

Правила та процедуру створення

визначає спеціальний нормативно-правовий акт

Диспозитивна

Порядок страхування базується у кожному випадку на договірних засадах

1

2

3

5. За принципом визначення ставки страхового платежу

Фіксована

При фіксованому принципі визначення платежів банки здійснюють платежі за шкалою, прив'язаною, як правило, до застрахованої бази.

Диференційована

Ставки платежів змінюються залежно від поточної достатності фонду, або встановлюється шкала платежів, величина яких визначається для кожного банку індивідуально залежно від ризиковості їх діяльності

6. За ступенем державної участі у фінансовому забезпеченні страхових виплат

Із створенням додаткових державних гарантій

Центральний банк відкриває на користь системи страхування вкладів кредитну лінію, якою вона може скористатися при недостатності поточних коштів фонду для здійснення основної діяльності

Без створення додаткових державних гарантій

Фінансові ресурси фонду страхування депозитів обмежені надходженнями від власної діяльності

7. За широтою охоплення об'єкту захисту

Повна

Здійснює страховий захист всіх депозитів банку

Обмежена

Здійснює страховий захист депозитів дрібних вкладників (населення)

Дискреційна

У звичайні періоди діє як обмежена, в період кризи банківської системи об'єкт страхування розширюється

8. За способом визначення розміру страхового відшкодування

Встановлюється максимальна сума депозиту, що підлягає відшкодуванню

Визначається у фіксованій сумі

Встановлюється у процентному відношенні

до суми депозиту

до власного капіталу

9. Залежно від компетенцій страховика

Виплатна каса (PAY BOX)

Функції страховика: відшкодування депозитів, отримання зборів та інформації з учасників

Виплатна каса з

розширеними повноваженнями

Функції страховика включають функції виплатної каси + управління проблемними банками/виведення з ринку; оцінка ризиків

Фонд мінімізації ризиків

Функції страховика включають функції виплатної каси з розширеними повноваженнями + нагляд та регулювання діяльності учасників

Джерело: [56, c. 63]

Більшість авторів за формою участі у страхуванні депозитів виділяють обов'язкові та добровільні системи. Серед більшості країн страхування депозитів є обов'язковою нормою. Обов'язкова система на кінець 20 століття покривала близько 25% всіх депозитів у комерційних банках. Із 72 країн, що мали системи страхування депозитів, 58 використовували принцип обов'язковості. Повнота охоплення забезпечує рівні гарантії клієнтам всіх банків, що створює однакові стартові можливості у міжбанківській конкуренції. Недоліком обов'язкової системи страхування депозитів є послаблення мотивації клієнтів у виборі надійних банків, збільшення витрат банків, зростання ціни їх послуг. Як правило, страхування банківських вкладів здійснюється некомерційними страховими компаніями або організаціями, спеціально створеними для цього. Це можуть бути професійні об'єднання банків, організації, створеними державними органами або державні страхові організації.

Альтернативою обов'язковій системі страхування депозитів є добровільна система, що має договірний характер. Це дає можливість уникнення суперечок між кредитними установами та державою. Крім того, кредитні установи контролюють діяльність один одного, виключаючи із системи ненадійні установи. Проте добровільна система страхування депозитів позбавляє частину вкладників можливості отримання страхового захисту своїх депозитів. На початок 1999 р. 14 практикували добровільні схеми. До них входили європейські (Швейцарія і Македонія), американська (Домініканська Республіка) африканські (Камерун, Чад, Конго, Габон і ін.), та азійські країни (Індонезія, Шрі-Ланка, Маршальські острови). Яскравим прикладом її виникнення та функціонування є Німеччина, де добровільна система досягла найбільшого розвитку. У Німеччині внаслідок високої концентрації банківської діяльності система страхування депозитів має клубний характер, де достатньо надійні банки можуть здійснювати моніторинг за діяльністю один одного. Після затвердження Радою Європи 30 травня 1994 р. обов'язковості участі в системах страхування депозитів Німеччина разом із Францією та Італією ввели обов'язкову систему страхування. Проте приватна система продовжує своє існування. У зв'язку з цим, цілком слушно В.Д. Базилевич та К.С. Базилевич виділяють крім обов'язкової та добровільної систем ще змішану систему страхування депозитів, яка поєднує ознаки двох попередніх. Існує думка, що необхідно відходити від автоматичного включення всіх кредитних установ до обов'язкової системи страхування депозитів, встановлюючи правила допуску до неї на основі виконання установами встановлених критеріїв членства [4, c. 97].

Системи депозитного страхування можуть функціонувати на базі державної, приватної та змішаної форм власності. У світовій практиці склалося шість основних варіантів участі держави у системі страхування депозитів:

- відмова держави від страхування та захисту депозитів;

- законодавча участь держави, що передбачає переваги вкладників перед іншими вимогами при ліквідації банку;

- неясність та невизначеність держави щодо покриття вимог вкладників;

- неявна гарантія держави, що передбачає відсутність спеціальних законів чи фондів, проте є попередній позитивний досвід або заяви відповідальних осіб щодо можливих компенсацій. При цьому розмір відшкодувань встановлюється на розсуд компетентних органів влади;

- обмежені гарантії держави, що розповсюджуються на окремі вклади, на частину вкладу. При цьому існує державний, приватний або змішаний фонд страхування депозитів;

- повні гарантії держави, що застосовуються в умовах кредитної кризи. Цю систему після нормалізації економічної ситуації може бути замінено системою з обмеженими гарантіями.

Крім того, держава може брати участь у формуванні у створенні стабілізаційного фонду кредитних спілок. Так було, наприклад, в Угорщині. Хоча, у Німеччині в 30-х рр. минулого століття стабілізаційний фонд кооперативних банків виник добровільно без участі держави.

До особливостей страхування депозитів страховими компаніями в Україні належать:

- страхуванню підлягають як вже розміщені депозити, так і нововідкриті депозити;

- перелік страхових ризиків визначається договором страхування;

- можливість встановлення страховиками переліку банків, депозити яких приймаються на страхування;

- виплаті підлягає лише сума депозиту, а не відсотки за ним;

- обмеження страхової суми страховиком. Франшиза, як правило, не встановлюється;

- можливість застосувати право регресу до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО);

- відносно короткий термін відшкодування. Протягом двох тижнів після подання всіх необхідних документів клієнтом страховик ухвалює рішення та протягом двох тижнів здійснює відшкодування;

- можливість прийняття на страхування депозитних ризиків страховиком, афільованим з банком. Як результат цього, при банкрутстві банку страхова компанія також буде мати також фінансові проблеми.

До факторів, що впливають на розмір страхового тарифу, належать надійність банку; строк розміщення депозиту; розмір депозиту [16, c. 113].

Фінансові можливості страхових компаній в Україні щодо страхування депозитів є обмеженими. З одного боку, це обумовлено недостатнім рівнем розвитку національного страхового ринка, а з іншого - негативним впливом на фінансовий ринок України світової економічної кризи. Наслідком цих процесів є недостатність коштів у страховиків на здійснення страхових виплат. Отже, при банкрутстві банків, що залучили значні обсяги депозитів, страховики будуть не в змозі виконати свої зобов'язання перед страхувальниками. Це може обумовити погіршення стану страхового ринка України.

Об'єктами захисту систем страхування депозитів можуть виступати як банківські депозити, так і депозити небанківських установ. Проте можуть існувати єдині системи страхування депозитів, що мають окремі підрозділи, які забезпечують страхування депозитів різних фінансових установ. Крім того, функціонують страхові фонди, що здійснюють відшкодування за вкладами або вкладами та кредитами. Законодавство більшості країн, що мають системи страхування депозитів, передбачають страхування лише депозитів (США, Німеччина). Прикладом другої моделі страхування може виступити Польща, де здійснюється захист як кредитів, так і депозитів кредитних спілок. В Україні ФГВФО здійснює страховий захист лише банківських депозитів. Депозити членів кредитних спілок страхуються на добровільній основі в рамках «Програми стабілізації та гарантування Національної асоціації кредитних спілок України» та Програми захисту вкладів, що є добровільним саморегулівним об'єднанням кредитних спілок. Це є виправданим з точки зору рекомендацій міжнародних фінансових організацій, що передбачають допуск в обов'язкову систему лише тих установ, щодо яких існує ефективний нагляд.

В імперативній системі страхування депозитів всі її параметри визначено нормативно-правовим актом, у той час як в диспозитивній системі вони визначаються у кожному випадку індивідуально та фіксуються у договорі страхування.

На відміну від обмеженої системи страхування вкладів, що унеможливлює повне вирішення проблеми убезпечення депозитів, повна система попереджує вилучення вкладів у великих обсягах, проте може стимулювати зростання ризикової діяльності кредитної установи. Хоча виключення із об'єктів страхування депозитів юридичних осіб не є розповсюдженою у світі практикою, проте сприяє тому, що юридичні особи здійснюють моніторинг фінансового стану банків, сприяючи проведенню ними менш ризикової політики. Допомагає розв'язати протиріччя дискреційна система, яка гнучко змінюється і поєднує ознаки двох систем у кризовий період. [47, c. 229]

Перед страховиком депозитів стоїть вибір - застосовувати однакову ставку страхових внесків для всіх учасників чи диференційовані внески, які враховують рівень ризиковості діяльності кожного банку, що визначається при моніторингу фінансового стану банку. Вперше систему диференційованих страхових внесків було запроваджено Федеральною корпорацією страхування депозитів (FDIC) в 1993 р. Основоположні принципи для ефективних систем страхування депозитів рекомендують застосовувати диференційовані внески. Наразі у світі їх використовує біля 30 країн, серед яких США, Канада, Франція, Італія, Португалія, Норвегія, Фінляндія, Угорщина, Румунія, Туреччина, Аргентина, Перу, Сальвадор, Філіппіни, Казахстан. У 2012 р. Україна також на законодавчому рівні прийняла рішення про застосування диференційованих страхових внесків.

Більшість країн встановлюють максимальний розмір депозиту, що підлягає відшкодуванню, у грошовому розмірі. У відповідь на кризу 2007-2009 рр. системи страхування депозитів багатьох країн посилили захист вкладників шляхом збільшення суми покриття або скасування франшизи. Так, 19 країн ввели 100% гарантію вкладів на період кризи; 22 країни збільшили суму покриття вкладів;7 країн ввели тимчасові заходи по збільшенню суми покриття. Європейське співтовариство збільшило суму покриття з 20000 до 50000 EUR на початку кризи, а відповідно до Директиви ЄС 2009/14/EC цей показник виріс до 100000 EUR. Це, можливо, засвідчує неадекватність попередніх розмірів лімітів з точки зору їх достатності для підтримання фінансової стабільності [47, c. 230].

За компетенціями Фонду виділяють три моделі, де кожна наступна виконує функції, що є додатковими до функцій попередньої моделі. Виплатна каса має наступні повноваження: відшкодування коштів застрахованим вкладникам; розрахунок і збір платежів та інших засобів фінансування; встановлення фіксованих ставок платежів; встановлення диференційованих (скоригованих на ризик) платежів; отримання інформації від банків. Додатково до вказаних повноважень виплатна каса з розширеними повноваженнями має ще такі повноваження: оцінка ризиків у банківській системі та ССД; оцінка та управління ризиком фінансової спроможності ССД; моніторинг ризику окремих установ; участь у процедурі банкрутства/ліквідації; повноваження здійснювати ліквідацію, тимчасове адміністрування, виводити з ринку неплатоспроможні банки через механізм придбання та прийняття або інші форми вирішення проблем неплатоспроможності. Представниками цієї моделі є Болгарія, Хорватія, Сербія, Росія, Туреччина, Португалія, Мексика, Ямайка.

Фонд мінімізації ризиків є наступною формою розвитку системи страхування депозитів за виплатною касою з розширеними повноваженнями та має такі додаткові повноваження: рішення щодо механізмів підтримки: підтримка ліквідності (інтервенції)/рекапіталізація банків; надання і позбавлення банківських ліцензій; здійснення контролю за ліцензуванням; повноваження здійснювати повноцінну виїзну перевірку та надавати фінансову допомогу, у тому числі відкриту допомогу банку; повноваження вживати заходів впливу щодо учасників. До країн, що мають страхові фонди, які виконують функції мінімізатора ризиків, належать США, Канада, Японія, Корея, Тайвань, Філіппіни.

Як бачимо, Фонд поєднує в собі функції відшкодування вкладів та попередження проблем шляхом здійснення аналізу та аудиту. Це дозволяє виявити проблеми на ранніх етапах та попередити кризовий стан.

Після прийняття Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 23.02.2012 р. вітчизняна система страхування депозитів здійснила перехід від виплатної каси до виплатної каси з розширеними повноваженнями. В системі страхування депозитів України спостерігаються серйозні зміни, що є однією із умов надання Світовим банком Україні другого траншу (на 350 млн. доларів США) в межах програми реабілітації фінансового сектора. Однією із ключових новацій є передача від НБУ Фонду права вводити тимчасову адміністрацію та виводити з ринка неплатоспроможних банків. Це дозволить НБУ сконцентрувати свої зусилля на підтримці стабільності національної валюти, що є його основною функцією. Проте взаємодія між НБУ та Фондом буде підтримуватися шляхом делегування НБУ своїх представників в адміністративну раду ФГВФО.

Надання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткових функцій має на меті удосконалення процесу роботи з проблемними банками в Україні шляхом підвищення операційної та економічної ефективності такої роботи; прискорення процесу прийняття рішень про виведення з ринку банків, що, як наслідок, сприятиме підвищенню загального рівня довіри населення до банківської системи України; оптимізацію витрат Фонду, пов'язаних із виплатами вкладникам - фізичним особам; підвищення захисту прав інших кредиторів банків.

Передбачається, що розширення повноважень має сприяти зменшенню витрат на виведення банку з ринку, збитків Фонду, які виникають під час виконання функції виплати вкладів, та подоланню наслідків фінансової кризи, зміцненню безпеки фінансового сектору держави.

Таким чином, види страхування депозитів під час проходження виділених етапів розвитку трансформуються відповідно до потреб суспільства. З одного боку, з'являються нові моделі страхування, з іншого - вдосконалюються існуючі. Еволюція системи страхування депозитів в Україні характеризується виникненням добровільного страхування депозитів кредитних спілок та розширенням повноважень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Розділ 2. Аналіз фінансової діяльності ПРАТ СК «QBE Україна» в умовах невизначеності

2.1 Загальна характеристика страхової компанії «QBE Україна» як суб'єкта підприємницької діяльності

ПРАТ СК «QBE Україна» член всесвітньої групи QBE Insurance Group, - перша страхова компанія, створена в Україні, що є частиною міжнародної страхової та перестрахової групи. Це перша страхова компанія, яка представляє інтереси міжнародної страхової групи QBE в Україні. Отримавши 5 березня 2001 року ліцензії Державного комітету з нагляду за страховою діяльністю на проведення страхування, компанія розпочала страхові операції 1 липня 2001 року.

QBE Insurance Group - міжнародна австралійська страхова група, представництва якої знаходяться у 45 країнах світу: Азійсько-Тихоокеанському регіоні, Америці та Європі. QBE - найбільший корпоративний управляючий синдикатами 2999, 386, 566, 1036, 1886, 2000, 5555 найпершого страхового ринку Lloyds. Сьогодні QBE має надійні позиції на світовому ринку з рейтингом «А+» за оцінкою Standard&Poor's, «А+» - за оцінкою Fitch, «А» - за оцінкою AM Best. QBE Insurance Group спеціалізується на корпоративному страхуванні великого та середнього бізнесу, зокрема на страхуванні майна, авіа- та морських вантажоперевезень, моторному страхуванні, страхуванні відповідальності тощо [68].

На сьогодні «QBE Україна» має репутацію однієї з провідних та найбільш надійних страхових компаній на українському ринку. Впроваджуючи в Україні якісні та інноваційні продукти страхування, які вже позитивно себе зарекомендували на міжнародній арені, фахівці «QBE Україна» керуються досконалим знанням локального ринку, а також спираються на міжнародний досвід групи QBE.

Завдяки приналежності до міжнародної групи «QBE Україна» має належні ресурси для страхового покриття найдорожчих об'єктів найбільших корпорацій України. Компанія є одним із найбільших морських перестрахувальників українських компаній через свій підрозділ British Marine, а також одним із найбільших авіаційних андеррайтерів через синдикат 5555.

QBE Insurance Group - міжнародна австралійська страхова група, представництва якої знаходяться у 45 країнах світу: Азійсько-Тихоокеанському регіоні, Америці та Європі.

Сьогодні QBE має надійні позиції на світовому ринку з рейтингом «А+» за оцінкою Standard&Poor's, «А+» - за оцінкою Fitch, «А» - за оцінкою AM Best.

QBE Insurance Group спеціалізується на корпоративному страхуванні великого та середнього бізнесу, зокрема на страхуванні майна, авіа- та морських вантажоперевезень, моторному страхуванні, страхуванні відповідальності тощо.

Ключовими принципами діяльності «QBE Україна» є якісний андерайтинг та консервативна інвестиційна політика, завдяки яким компанія має належний обсяг резервів, достатній для гарантування своєчасних виплат за всіма зобов'язаннями.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.