Наступним етапом в управлінні страховими ризиками є їхній контроль. Зазначені автори погоджуються, що контроль за ризиками полягає в забезпеченні повного або часткового їхнього усунення, за оптимального застосування відповідних способів: уникнення окремих ризиків, зменшення (мінімізації), обмеження (локалізації) або поділу (розсіювання) ризиків. Усі перелічені способи контролю над ризиками можуть застосовуватися одночасно, однак, як зазначає С.С. Осадець, необхідно дотримуватись оптимального співвідношення між ними за критерієм їхньої ефективності. Завершальним етапом управління страховими ризиками є їхнє фінансування. Відповідно до ст. 31 Закону України «Про страхування» страховики зобов'язані формувати і вести облік страхових резервів, щоб забезпечити майбутні виплати страхових сум і страхового відшкодування, залежно від видів страхування чи перестрахування [1]. Осадець С.С. пропонує здійснювати фінансування ризиків двома методами: самофінансуванням та передачею ризику іншому суб'єкту господарювання, згідно з попередньою взаємною домовленістю. Базилевич В.Д. наголошує, що для виконання страхових зобов'язань страховик використовує два основні фінансові джерела - страхові резерви та власні вільні кошти. Правильне формування страхових резервів є основою фінансової стійкості страховиків, а також необхідною умовою функціонування страхової компанії [36, c. 219].

Міжнародний досвід визначення обсягів страхових резервів засвідчує, що їх формують за рахунок страхової премії з урахуванням структури страхового портфеля страховика та термінів дії договорів страхування. Через неоднаковий розподіл ризику та різну структуру тарифної ставки, яка є джерелом формування страхових резервів, страхові резерви з ризикових видів страхування і страхування життя є відмінними за своїм складом та методами визначення. Формування резервів зі страхування життя здійснюється за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів за цими видами страхування. За видами страхування, відмінними від страхування життя, створюють технічні резерви, які виражають грошову оцінку обов'язків страховика за страховими зобов'язаннями, і одночасно - суму коштів, що є гарантією виконання зобов'язань перед страхувальниками, з огляду на наявні у портфелі страховика договори страхування.

Відповідно до Закону України «Про страхування», страховики зобов'язані формувати і вести облік таких технічних резервів, як резерв незароблених премій (РНП), які включають частки від суми надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату; резерв збитків, до яких входять зарезервовані несплачені страхові суми та страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, щодо яких не прийнято рішення про виплату або відмову у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування. Згідно із встановленою Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України методикою формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя, страховики також можуть прийняти рішення про формування інших технічних резервів, зокрема резерву катастроф і резерву змін збитковості. Щодо страхування життя, то страховики зобов'язані створювати і вести облік таких резервів із страхування життя, як резерв довготермінових зобов'язань (математичні резерви) та резерв належних виплат страхових сум.

В окремих випадках, коли фінансові можливості страховика є недостатніми для покриття очікуваних збитків, а також якщо страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10% від суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів, то страховик зобов'язаний укласти договір перестрахування. Розглянуті етапи управління страховими ризиками є послідовними і взаємопов'язаними. На практиці їхнє застосування має мати комплексний, системний характер і бути спрямованим на забезпечення очікуваних результатів діяльності страхової компанії, зокрема оптимізації обсягу доходів, фінансових результатів, рентабельності активів, інвестицій тощо.

Фінансовим результатом страхової організації є підсумок фінансово-господарської діяльності страховика, який обчислюють як різницю між його доходами і витратами за певний період часу. Якщо під час оцінювання фінансового результату страхової компанії виявлено, що його значення є меншим від очікуваного, то це свідчить про недостатню якість сформованого страхового портфеля. Останнє є наслідком неякісного андерайтингу і помилкового відбору ризиків, прийнятих на страхування. Якщо ризики відібрано невірно, то, відповідно, їх важко контролювати і фінансувати витрати, які виникають внаслідок їхнього прояву. Це в підсумку знижує платоспроможність та фінансову стійкість страхової організації. Негативно вплинути на платоспроможність страхової компанії можуть також невірно вибрані методи контролю чи неадекватно обчислені страхові тарифи. Все це зумовлює необхідність постійного аналізу ефективності, здійснення основних етапів управління страховими ризиками. З огляду на це, можна запропонувати загальну схему управління страховими ризиками (рис. 3.3).

Рис. 3.3 Загальна схема управління страховими ризиками [56, c .64]

Ефективне застосування основних методів управління страховими ризиками є основою забезпечення стабільності та прибутковості діяльності страхової компанії на ринку.

Страховий ринок України стабільно розвивається впродовж останніх п'яти років. Але фінансова криза, що розпочалася наприкінці 2010 року, і зростання конкуренції ставлять нові вимоги до підвищення рівня платоспроможності і фінансової надійності страховиків. Одним з ключових факторів забезпечення фінансової стійкості страхових компаній є управління її резервами. Складність такого управління полягає в тому, що частина резервів страховика представляє власний капітал, а частина - залучений (страхові резерви або кошти страхувальників, що тимчасово перебувають під контролем менеджменту страхової компанії). Виникає проблема у регулюванні як величини резервів (особливо це стосується резервів страхових), так і у розміщенні їх в активах різних категорій.

В управлінні страховими і вільними резервами страховиків поєднуються всі аспекти управління їх фінансами, а результатом управління є забезпечення фінансової стійкості та прибутковості страхової компанії.

Формування належного балансу між страховими та вільними резервами, порядок управління ними, залишаються недостатньо дослідженою ланкою фінансового управління страхових компаній, що обумовлює необхідність розширення наукових досліджень у даній сфері.

Досвід функціонування вітчизняного страхового ринку вказав на важливість теми формування і розміщення резервів страхових компаній, оскільки страхові резерви є одним з основних факторів забезпечення фінансової надійності страхових компаній.

Головною місією існування будь-якої страхової компанії є забезпечення належного страхового захисту своїм клієнтам. Але водночас усі страховики є суб'єктами підприємницької діяльності. Відповідно метою їх існування є збільшення добробуту власників.

Тому виникає двояка ситуація, за якої, з одного боку, компанія має працювати прибутково, збільшуючи постійно свою ринкову вартість, а з іншого, повинна мати можливість у будь-який момент відшкодувати усі зобов'язання перед страхувальниками. Багато в чому виконання таких завдань залежить від якості управління резервами страховика.

При цьому принциповим є розмежування усіх існуючих резервів на страхові та вільні. Надамо відповідні визначення.

Вільними резервами є кошти страховика, вільні від зобов'язань за виключенням статутного капіталу. До таких коштів, відповідно до діючого законодавства, слід віднести гарантійний фонд, який складається зі спеціального та резервного капіталів, і нерозподілений прибуток страховика. Вільні резерви свідчать про можливість страховика самостійно фінансувати свою діяльність. Величина вільних резервів характеризує додаткову фінансову надійність страхової компанії. Формалізовано можна визначити вільні резерви страховика у такий спосіб [26, c. 284]:

Вільні резерви = Власний капітал - Статутний капітал

За більшістю теоретичних підходів, страхові резерви можна визначити як систему фондів страховика, утворюваних залежно від видів страхування з метою гарантії майбутніх страхових відшкодувань і виплат страхових сум. Таке визначення не торкається іншої сторони використання страхових резервів, а саме - коштів для інвестування. В розвинених країнах світу переважну більшість прибутку страхові компанії отримують саме від інвестиційної діяльності.

Страхові резерви у практиці західних країн прийнято називати технічними. Термін «технічні» означає резерви, створення яких обумовлене вимогами техніки проведення страхових операцій, - на відмінність від звичайних резервів, які створюються кожною господарською одиницею у відповідності з законодавством або розпорядженням керівництва. У більшості країн з розвинутим страховим ринком в основу технічних резервів страховика покладено два їх види - резерв незаробленої премії і резерв збитків.

Сума незаробленої премії - це страховий резерв, який призначений для виплати страхувальникам страхового відшкодування для страхових сум у майбутньому. За своїм економічним змістом, незароблена премія представляє собою витрати наступних періодів. Тут можна привести вислів фахівців Мюнхенського перестрахувального товариства про те, що «резерв незаробленої премії в строгому смислі слова є статтею, яка розмежовує облік надходжень між суміжними звітними періодами».

Формування резерву збитків пов'язане з тим, що між датою, коли страхувальник заявив про настання страхового випадку і заявив орієнтовну суму збитку, і виплатою страхового відшкодування страховиком проходить певний час. На протязі цього часу страховик повинен вислати свого фахівця і з'ясувати обставини і дійсну суму збитку. Такий заявлений, але не оплачений збиток називається незакінченим збитком. На загальну суму таких збитків і створюється резерв збитків.

Міжнародний досвід розрахунку розміру страхових резервів показує, що вони формуються за рахунок страхової премії до визначення фактичної збитковості страхової суми з урахуванням наявності у страховому портфелі страховика видів страхування та терміну дії договору страхування. Методика розрахунку страхових резервів визначається залежно від виду та строку дії договору страхування. Від того, наскільки досконалою є методика розрахунку страхових резервів залежить правильне спрямування інвестиційної політики страховика і його фінансова стійкість. Страховик може розміщувати кошти, отримані від страхувальника, в різних активах, вкладати їх в довгострокові і короткострокові інвестиційні інструменти, які відрізняються між собою за ступенем прибутковості і ліквідності. Між ризиком втратити кошти і прибутковістю існує пряма залежність, і тут страховику необхідно робити вибір у бік нижчого ризику і більшої надійності, зважаючи на специфіку його діяльності. Необхідно також придавати велике значення прогнозуванню майбутніх виплат, оскільки на будь-яку дату страховик повинен мати необхідну суму ліквідних активів для виконання грошових зобов'язань перед страхувальником. У свою чергу надлишок активів у ліквідній формі зменшує прибутковість страхової компанії від здійснення інвестиційної діяльності, а значить і сумарний ефект фінансово-господарської діяльності.

Ураховуючи наведене вище, кожна страхова компанія повинна виробити інвестиційну політику, в якій при цьому буде розмежовано політику управління коштами вільних резервів і резервів страхових. Принципи прибутковості, ліквідності, поверненості коштів страхових резервів, закладені в законодавстві, безумовно стосуються і резервів вільних, але політика управління ними має відрізнятися.

Кінцевим продуктом інвестиційної політики компанії виступає її інвестиційний портфель, під яким слід розуміти цілеспрямовану сукупність об'єктів реального та фінансового інвестування. Відповідно до законодавства, страхові компанії належать до фінансових установ, яким притаманне управління об'єктами фінансового інвестування.

Політика формування інвестиційного портфеля у спрощеному вигляді може бути представлена таблицею (табл. 3.4).

Таблиця 3.4. Альтернативні структури інвестиційних портфелів за видами фінансових інструментів (у відсотках)

Джерело: [42, c. 4]

На вибір інвестиційної політики впливають ряд об'єктивних і суб'єктивних чинників: таких як схильність менеджменту страховика до ризику, можливості, що надаються фінансовим ринком країни, прогнози щодо розвитку економіки тощо.

Суттєві відмінності в формуванні інвестиційної політики страхових компаній спостерігаються в залежності від виду їх економічної діяльності (тобто компанії з ризикового страхування і страхування життя). Модель динаміки страхових виплат компанії зі страхування життя можна представити так (рис. 3.4).

Рис. 3.4. Модель динаміки страхових виплат компаній зі страхування життя [42, c. 5]

Незначна динаміка відхилень страхових виплат від середнього рівня пояснюється тим, що їх прогнозування ведеться за статистичними таблицями смертності, які допускають відхилення в показниках в межах статистичної похибки. Відповідно компаніям зі страхування життя достатньо легко прогнозувати необхідні суми грошових коштів для виплат і вкладати великі суми своїх страхових резервів в довгострокові прибуткові фінансові активи. Зовсім інший вигляд має модель динаміки страхових виплат компаній, що здійснюють страхування, інше ніж страхування життя. Умовно модель динаміки їх страхових виплат виглядає так (рис. 3.5).

Рис. 3.5. Модель динаміки страхових виплат компаній зі страхування іншого, ніж страхування життя [42, c. 5]

Проблема безпеки життєдіяльності (БЖД) людини і всього суспільства в сучасних умовах набула особливої гостроти й актуальності. БЖД обговорюється на сторінках газет і журналів, ученими, представниками громадськості, політичними діячами, тобто є об'єктом уваги всіх прошарків суспільства та держави. Учені давно почали турбуватися про небажані та негативні наслідки антропогенного впливу на природу й навколишнє середовище. Футурологи різних країн світу розробляли різноманітні моделі майбутнього збалансування розвитку людського суспільства з навколишнім середовищем в умовах величезних техногенних навантажень на біосферу.

В останні десятиліття нашого століття різко зросла чисельність аварій, катастроф, дорожньо-транспортних пригод, у яких гине або втрачає здоров'я і працездатність велика кількість людей.

За даним ВООЗ смертність внаслідок нещасних випадків займає третє місце у світі після серцево-судинних та онкологічних захворювань. Якщо від загальних захворювань вмирають переважно літні люди, то від нещасних випадків переважно гине працездатна молодь. Статистика свідчить про те, що травматизм є основною причиною смерті людини у віці від 15 до 41 року.

На останньому етапі розвитку набувають великої гостроти проблеми соціальної напруженості суспільства в країнах з перехідною економікою. Причинами соціальної напруженості в суспільстві є незадовільні умови життя, праці, незадовільний матеріальний та культурний стан, зіткнення інтересів релігійного, ідеологічного характеру, система розподілу матеріальних благ, низький рівень освіти.

Таким чином, актуальність проблем БЖД в теперішній час визначається рядом причин. Виділимо три основні:

1) порушення екологічної рівноваги природного середовища внаслідок надмірного антропогенного навантаження на біосферу;

2) зростання числа техногенних аварій і катастроф при взаємодії людини зі складними технічними системами;

3) соціально-політична напруженість у суспільстві.

Розглянемо більш детально ці причини.

1. Порушення екологічної рівноваги природного середовища внаслідок надмірного антропогенного навантаження на біосферу

Протягом усієї історії існування людства природне середовище завжди прагнуло дбати про свою безпеку. Величезне виробництво зброї, збільшення кількості атомних електростанцій, урбанізація, колосальна насиченість інфраструктурою, гіпертрофічний розвиток автомобільного транспорту, хімічних та інших шкідливих виробництв суттєво змінили якість природного середовища (води, повітря, ґрунту, клімату тощо), зробили життя людини більш небезпечним, а перспективи - не найкращими.

Багато вчених пов'язують збільшення стихійних лих з діяльністю людини. Необхідно задуматися над фактом, що з 1960р по наш час кількість катаклізм на Землі збільшилася вдвоє і продовжує зростати.

Нераціональна господарська діяльність, багаторазово підсилене здобутками науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, зміни регенераційних механізмів біосфери деформації сформованого протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціоекосистеми. Внаслідок цього почалося прогресуюче руйнування біосфери планети, що загрожує стати безповоротним і призвести у найближчому майбутньому до такого ступеня деградації навколишнього середовища, коли воно стане не придатним для подальшого існування людей. Отже, на сучасній стадії взаємодії суспільства та природи глобальна земна соціоекосистема стала функціонально замкненою. Вона втрачає здатність до природної саморегуляції. Головним її регулятором тепер повинно стати суспільство, і від того, як воно буде виконувати функції з охорони навколишнього середовища, залежить майбутнє людей.

Стало зрозумілим, що для усунення цієї небезпеки необхідні перегляд традиційних принципів природокористування та докорінна перебудова господарської діяльності у більшості країн світу. Одним із перших у світі звернув увагу на цю проблему перший президент Академії наук України В.І Вернадський.

Основою вчення академіка Вернадського була «жива речовина», до складу якої входять усі живі організми, що мешкають на планеті. Вернадський обґрунтував положення про те, що стан сучасної Землі сформовано людиною. показавши, що діяльність сучасної людини викликає рух основних хімічних елементів у масштабах, які порівнюються з природними циклами руху цих елементів. За визначенням Вернадського, людина стала найбільш могутньою геологічною силою на планеті, людська діяльність почала перевищувати масштаби найпотужніших стихійних явищ.

Стан навколишнього середовища і негативні прогнози щодо глобально соціоекологічної ситуації спонукали до проведення спеціальних досліджень та виконання заходів, які дозволили б вирішити двоєдине завдання збереження рівноваги в природі та задоволення вимог умов життя, які весь час зростають Перші такі роботи, що отримали всесвітнє визнання, викладені у працях так званого Римського клубу. Римський клуб - це неформальна організація вчених математиків, економістів, екологів, соціологів, фахівців з управління тощо створена у 1968 році. Основна мета робіт, що виконувались під керівництвом цього клубу, полягала у розробці наукових методів опису світу як складної біосоціальної системи. Результати робіт, виконаних у рамках Римського клубу показали, що необхідно переглянути систему загальноприйнятих цінностей і цілей та переходити від вузьконаціональних, регіональних цілей до оцінки глобальної світової рівноваги, що забезпечить безпеку життєдіяльності всього людства.

Суспільство може жити й розвиватися тільки всередині біосфери та за рахунок її ресурсів, тому воно зацікавлене в її збереженні. Але через те, що еволюція природи йде дуже повільно, а соціальна еволюція людини - дуже швидко, більшість процесів деформуються, у тому числі вимирає багато видів, які не встигають адаптуватися, порушуючи при цьому стійкість екосистеми. Людство повинне свідомо обмежити свій вплив на природу, щоб зберегти можливість подальшого розвитку.

Найбільш економічно розвинені країни в основному завершили перехід до високопродуктивної ресурсозберігаючої економічної діяльності, що створює достатні умови для вирішення складних екологічних і соціальних завдань. Головними факторами, які сприяли цьому, стали: переміщення у малорозвинені країни галузей, які не потребують висококваліфікованої робочої сили і створюють велику кількість відходів на одиницю продукції; структурна перебудова економіки за рахунок прискорення розвитку високотехнологічних і безвідходних галузей; консервація власних природних ресурсів, зростаючі обмеження щодо їх використання.

Проблеми сталого розвитку є особливо важливими для України, яка на даний час знаходиться на стадії перехідного суспільства та переживає глибоку еколого економічну кризу.

В Україні продовжує зберігатись екстенсивний тип розвитку економіки, що веде до нераціонального використання природних ресурсів і деградації середовища існування людей, характерні глибинні диспропорції загальнодержавних і регіональних економічних інтересів, невідповідність між розміщенням природно-ресурсного та соціально-економічного потенціалу, зростаюча науково-технічна і технологічна відсталість.

В Україні, що має в цілому сприятливі умови життя, також розвинулись негативні процеси та явища: посилюються радіаційне, хімічне, теплове та інші види забруднень, що значною мірою впливають на рівень життя організму, в тому числі людини, у першу чергу на її здоров'я та тривалість життя. У таких промислових містах, як Запоріжжя, Дніпродзержинськ, Кременчук, зареєстровано зростання онкологічних захворювань у дітей у 5 - 7 разів.

Український народ опинився перед реальною загрозою вимирання. Але земля України є колискою великого народу. Тому ми повинні зберегти умови сталого розвитку суспільства, економіки та держави, забезпечити безпеку життя і діяльності самим собі і майбутнім поколінням.

Сталий розвиток - це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення гарантованого задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності навколишнього природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людей усіх поколінь. Формування системи сталого розвитку виходить із необхідності забезпечення пріоритетного розвитку людини в інтересах людини та власними її силами створення гармонії з навколишнім середовищем. Досягнення цієї мети передбачає створення сприятливого, з позиції сталого людського розвитку, середовища -економічного, соціально-політичного, екологічного й духовного при забезпеченні стабільного соціально-політичного устрою та соціально-економічних перетворень.

Сталий розвиток може мати різні моделі реалізації, які передбачають неоднакові темпи і пропорції суспільного відтворення. Кожній моделі повинна відповідати система цілей та еколого-економічних пріоритетів, які забезпечать врахування особливостей країн. В Україні сталий розвиток є можливим тільки на основі інтенсивної економіки.

Наша держава може забезпечити сталий розвиток виключно шляхом ефективного використання усіх видів ресурсів (людських, природних, геополітичних), структурно-технологічної трансформації виробництва та наявних конкурентних можливостей (активізація ролі окремої людини в суспільстві, забезпечення соціальної справедливості й соціальної рівності, ефективна зайнятість, екологічна безпека).

2. Зростання техногенних аварій і катастроф при взаємодії людини зі складними технічними системами

У міру розвитку науки й техніки рівень безпеки людини постійно зростає. Людство перемогло епідемії холери, віспи, чуми, тифу, поліомієліту. Середня тривалість життя людини у найбільш розвинених країнах світу складає вже 77 років і має тенденцію зростання.

Розвиток науки й техніки підвищує в цілому безпеку життєдіяльності людини і призводить до появи цілого комплексу нових небезпек, надмірного збільшення ступеня ризику, травматизму та загибелі людей. Причинами зростання рівня небезпек є: ускладнення технологічного обладнання і процесів; зневажання людиною своєї безпеки; зниження надійності приладів; помилки при проектуванні та експлуатації; звикання до порушень правил техніки безпеки.

Аналіз обставин травматизму та загибелі людей доводить, що вони часто (60 - 80%) обумовлені зневаженням зі сторони людини своєї безпеки, незнанням наслідків своєї діяльності, шкідливих факторів виробництва та середовища.

Зростання випадків технологічних катастроф (аварій на АЕС, хімічних та інших небезпеках виробництва, транспортні пригоди і т. д.) обумовлене зниженням реальної надійності приладів, виготовлених людиною, застарілим обладнанням та помилками при їх експлуатації. З'явився страх втрати контролю над технологіями. Досить лише згадати Чорнобиль або загибель пароплава «Адмірал Нахімов», вибухи на залізниці в Арзамасі та Свердловську тощо.

3 грудня 1984 р. на заводі «Юніон Корбайт» сталося витікання метилізоціанату: загинуло 3 750 чол., 20 тисяч залишилися повними інвалідами, 200 тисяч - хворими.

Техніка так сильно увійшла в наше життя, що багато людей забуває про небезпеку для життя і здоров'я. Люди звикають до порушень правил техніки безпеки як на виробництві, так і в побуті. Визначилися серйозні зміни уставленні людини до ризику. Сучасне виробництво вимагає перегляду поглядів на роль і місце людини. Комп'ютеризація і роботизація виробництва, використання нових технологій і матеріалів кардинально змінили виробничу діяльність людини. Змінюється примітивна праця, яка включає виконання монотонних фізичних операцій, шаблонну розумову діяльність, зростає потреба у творчій висококваліфікованій праці, яка має інтенсивно-технологічний характер. При цьому складність і, як правило, високий рівень автоматизації технологічних процесів підвищує відповідальність працівників за функціонування технологічних пристроїв, бо «плата» за помилки людини через її обмежені можливості, брак знань і халатність буде гіркою. Сьогодні від технічно грамотної експлуатації, своєчасно прийнятого, часто єдиного правильного рішення, залежать безпека, здоров'я і навіть життя великої кількості людей.

Однією з головних причин неможливості досягнення повної безпеки (чи досконалості) технічних систем є сутність природи самої людини, основна відмінність якої від інших живих істот полягає у пізнавальній діяльності (пізнанні світу). Людина завжди прагне пізнати невідоме, хоче літати, як птах, плавати, як риба, і т. д. Так як процес пізнання нескінченний, то є природним те, що він супроводжується успіхами і невдачами, прийняттям вірних рішень і здійсненням помилок. Проте ціна таких помилок при надзвичайно складному рівні техніки настільки висока, що дуже часто приводить до трагічних наслідків: великих аварій і катастроф.

3. Соціально-політична напруженість

Соціальна напруженість - це стан суспільства або його частини, який характеризується соціальним невдоволенням інтересів протягом тривалого часу. Якщо соціальна напруженість у суспільстві своєчасно не зменшиться, то вона може перерости в соціальний конфлікт.

Внаслідок незадовільного соціально-економічного становища в країні набуває зростаючої тенденції незадоволення населення матеріальним станом, умовами проживання та праці, рівнем заробітної плати та пенсії тощо. У результаті цього знижується духовний та культурний рівень населення, підвищується рівень безробіття, виникають такі соціальні небезпеки, як пияцтво, бродяжництво, проституція, вандалізм, тероризм, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, побутовому або релігійному ґрунті. Це ставить під загрозу стабільний стійкий і безпечний розвиток суспільства.

БЖД, як наука, розглядає проблеми охорони здоров'я і безпеки людини у навколишньому середовищі, виявляє небезпечні та шкідливі фактори, розробляє методи і способи захисту людини шляхом зниження небезпечних і шкідливих факторів до допустимих значень, розробляє способи ліквідації наслідків небезпечних і надзвичайних ситуацій.

Врахування розглянутих причин повинно бути обов'язковим при вирішені питань забезпечення загальної безпеки особистості, окремих груп та суспільства у цілому.

Сучасна ситуація в Україні пов'язана з отриманням максимального прибутку, з монополістичним розвитком економіки, збільшенням виробництва зброї, в тому числі хімічної та ядерної, марнотратним використанням ресурсів в індустріальному виробництві, яке базується на ідеї підкорення природи, необдуманому вичерпуванні її багатств, концентрації величезних мас людей у мегаполісах. В умовах загострення екологічної ситуації, соціальних та воєнних суперечностей, суттєвих змін у техногенній сфері виникає питання: що чекає людство у найближчому майбутньому?

Щоб уникнути глобальних необоротних процесів, необхідна реалізація ідеї стійкого розвитку суспільства, яка ґрунтується на використанні ресурсозберігаючих та екологічно чистих технологій, на дбайливому ставленні до людини та навколишнього середовища.

Стратегія стійкого розвитку, сформульована в концепції БЖД України, спрямована на досягнення гармонії між людьми та природою.

Висновки та пропозиції

Фінансові ризики трактуються як невиконання або неналежне виконання з певних причин страхувальником або його контрагентом фінансових чи інших договірних зобов'язань за укладеними між ними угодами. До фінансових ризиків, що можуть бути застрахованими, належать: ризики неплатежу; ризики, пов'язані з банківськими кредитами; товарними кредитами; інвестиціями; виданими (прийнятими) гарантіями. Також до фінансових ризиків належать депозитний, валютний, інфляційний та деякі інші ризики.

Страхування фінансових ризиків в Україні розвивається і з кожним роком стає все перспективнішим. Основним чинником зростання його популярності є збільшення обсягів споживчого кредитування і товарного кредитування.

Ринок страхування фінансових ризиків розширюватиметься, що пов'язано з розвитком спеціалізації цього виду страхування, підвищенням рівня фінансової культури підприємств і банків у сфері управління ризиками. У цьому сегменті можна також прогнозувати розширення незабаром спектра послуг, наприклад - страхування валютних ризиків, страхування збитків, пов'язаних із зупиненням виробництва, страхування прибутку та інші інноваційні страхові продукти, які раніше не підлягали страхуванню.