Страхування фінансових ризиків

Фінансова надійність страхової компанії, що дуже важливо при формуванні страхового портфелю для страховика та при укладанні договорів страхування для страхувальників, насамперед визначається її рівнем платоспроможності, який має підтримуватися постійно [10].

Платоспроможність означає можливість, здатність страховика відповідати за своїми зобов'язаннями.

Зобов'язання страховика складаються з двох груп:

- зовнішні зобов'язання, тобто зобов'язання перед страхувальниками, фінансовими установами, перестраховиками, бюджетом та ін.;

- внутрішні зобов'язання - це зобов'язання перед засновниками, представництвами та філіями, співробітниками.

За обсягом перевагу мають зовнішні зобов'язання, які можна поділити на страхові та інші. Обсяг зовнішніх зобов'язань є основним показником для визначення платоспроможності [21].

Законом України «Про страхування» визначено умови, які забезпечують відповідний рівень платоспроможності страхової компанії. А саме:

- наявність сплаченого статутного фонду;

- наявність гарантійного фонду;

- створення страхових резервів, достатніх для майбутніх страхових виплат;

- перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

У Західних країнах страхові компанії поряд зі страховою діяльністю здійснюють фінансову та інвестиційну, тому у страховика виникають фінансові й інвестиційні зобов'язання, які впливають на його платоспроможність.

Страхові зобов'язання - основна складова зовнішніх зобов'язань. Страхова платоспроможність забезпечується за рахунок двох основних джерел - коштів страхових резервів, які мають бути адекватними взятим зобов'язанням, і власних вільних коштів. З огляду на характер страхової послуги, в основі якої лежить категорія страхового ризику та випадковість його настання, розрахунковий розмір страхових резервів може бути недостатнім для виконання всіх зобов'язань за страховими виплатами. Тому страховик повинен мати вільні від зобов'язань кошти, які може використати для виплат у разі, коли страхові резерви будуть використані.

Коли бракуватиме страхових резервів, страховик повинен буде виконати страхові зобов'язання за рахунок власних коштів. Західний досвід показує, що страховика можна вважати платоспроможним у разі, коли власні кошти перевищують зовнішні зобов'язання.

До власних коштів страховика належить статутний фонд, а також резерви, які формуються за рахунок прибутку, та резерви, які не пов'язані із зобов'язаннями. Сюди слід також віднести нерозподілений прибуток. Наявність значного обсягу власних коштів має важливе значення із самого початку діяльності. Коли страховик не має збалансованого страхового портфеля, а страхові резерви малі й не можуть дати значного інвестиційного прибутку, страховик за рахунок власних коштів може виконати свої зобов'язання. Власні кошти страховика утворюють запас (маржу) платоспроможності.

У Європейському Економічному співтоваристві у зв'язку зі специфікою проведення кожного виду страхування та різним розподілом ризику запас платоспроможності визначається окремо за ризиковими видами страхування і зі страхування життя.

У ризикових видах страхування оцінка платоспроможності полягає в зіставленні фактичної платоспроможності з розрахунковою нормативною.

Директивами ЄС передбачено визначати фактичний запас платоспроможності як різницю між активами (крім нематеріальних) і зобов'язаннями. У разі, якщо фактичний запас платоспроможності перевищує розрахунковий нормативний, страхова компанія вважається платоспроможною. Іншими словами, власних коштів, вільних від зобов'язань, разом із страховими резервами має бути достатньо для виконання зобов'язань за страховими виплатами. Розрахунковий нормативний запас платоспроможності має дорівнювати найбільшій із двох сум, одна з яких обчислюється на підставі страхових премій, а друга - на підставі страхових виплат.

У першому випадку розрахунковий запас платоспроможності визначається на підставі надходжень страхових премій за звітній період, а саме:

Р=[(0,18*SP1)+(0,16*SP2)]*Vs/V, (2.1)

де P1 - розрахунковий розмір на підставі страхових премій;

SP1- сума надходжень страхових премій до 10 млн. євро;

SР2 - сума надходжень страхових премій більше, ніж 10 млн. євро (загальна сума страхових премії за винятком SP1);

Vs - загальна сума страхових виплат за винятком виплат, сплачених перестраховиками;

V- загальна сума страхових виплат.

З огляду на досвід західні компанії загальну суму надходжень страхових премій поділяють на дві частини - суму надходжень страхових премій до 10 млн. євро і понад 10 млн. євро. У разі, якщо страховик має надходження страхових премій понад 10 млн. євро, вважається, що страховик уклав більше угод страхування, у нього ширше розподілений ризик, а тому він (страховик) більш надійний. У такому разі застосовується «пільговий» коефіцієнт 0,16. У противному разі - 0,18.

Відношення загальної суми страхових виплат за винятком виплат, що сплачені перестраховиками, до загальної суми страхових виплат, виокремлює частку виплат, які сплачені самим страховиком, причому воно повинно бути не меншим від 50%. У разі, коли фактично цей коефіцієнт менший за 50%, він береться в розмірі 50%.

У другому випадку - розмір розраховується на підставі страхових виплат:

Р2 =[(0,26*V1)+(0,23*V2)]*Vs/V, (2.2)

де Р2 - розрахунковий розмір на підставі страхових виплат;

V1 - середньорічна сума виплат до 7 млн. євро;

V2 - середньорічна сума виплат понад 7 млн. євро (загальна сума страхових виплат за винятком V1).

Період розрахунку середньорічної суми виплат установлено 3 роки, при страхуванні кредитів - 7 років. Використання середньорічної суми виплат на відміну від визначення страхової премії за звітний період пов'язане з випадковістю настання страхової події і коливань розміру збитків.

Поділ загальної середньорічної суми страхових виплат на дві частини зумовлений тими самими причинами, що й поділ загальної суми страхової премії.

Перший результат відрізняється від другого тим, що нормативний запас платоспроможності на підставі страхових премій визначається згідно із зобов'язаннями, які прийняті, а нормативний запас платоспроможності на підставі страхових виплат - на основі зобов'язань, що виконані.

Нормативний запас платоспроможності страховика дорівнює більшій з двох визначених величин. Першої, яка визначається множенням суми надходжень страхових премій протягом звітного періоду на 0,18. При цьому сума надходжень страхових премій зменшується на 50 % страхових премій, сплачених перестраховикам. Другої, яка визначається множенням суми здійснених страхових виплат протягом звітного періоду за договорами страхування на 0,26. При цьому сума здійснених страхових виплат зменшується на 50 % страхових виплат, компенсованих перестраховикам згідно з укладеними договорами перестрахування.

Директивами ЄС передбачено також наявність гарантійного фонду, тобто вільних від зобов'язань коштів в обсязі 1/3 фактичного запасу платоспроможності. Цей фонд створюється страховиками для контролю за додержанням фактичного запасу платоспроможності.

Принциповим моментом у новому українському законодавстві є введення маржі платоспроможності, тобто перевищення фактичного запасу платоспроможності над розрахунковим, де розрахунковий нормативний запас встановлюється на рівні двох коефіцієнтів: з 2010 року це коефіцієнти 0,18 та 0,26, а до цього використовувались відсотки 25% і 30% відповідно взятих від надходжень страхових премій за звітний період та від страхових відшкодувань за той самий період [30].

Зміст методики визначення платоспроможності страховика полягає в порівнянні обсягу зобов'язань страховика перед страхувальниками з обсягом власних коштів, які можуть бути використані на покриття зобов'язань. Порівняння фактичного запасу платоспроможності над нормативним запасом відображає частку власних коштів страховика в загальних зобов'язаннях.

Згідно з українським законодавством фактичний запас платоспроможності страховика визначається відніманням від вартості майна (валюти балансу) страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, у тому числі страхових, які беруться в розмірі технічних резервів. Фактичний запас платоспроможності страховика має перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності.

Фактичний запас платоспроможності страховика розраховується як:

від загальної суми активів (рядок балансу 280) віднімають суму нематеріальних активів (рядок балансу 010) і загальну суму зобов'язань (сума рядків балансу 430, 480, 620, 630); для розрахунку використовують відповідні показники на кінець звітного періоду.

Нормативний запас платоспроможності (без урахування договорів страхування життя) розраховується як: сума надходжень страхових премій за звітній період віднімають (суму страхових премій, належних перестраховикам, і помножують на відповідний показник)/ помножують 0,18; сума здійснення виплат протягом звітного періоду віднімають суму виплат, компенсованих перестраховиками, і помножують на відповідний показник)/ помножують 0.26.

Платоспроможність залежить також від розміру ресурсів страховика і зобов'язань, які бере на себе страховик. Якщо страховик бере страхові зобов'язання, які не відповідають його фінансовим можливостям, то частина зобов'язань лишається не покритою ресурсами, за рахунок яких страховик мав би змогу їх виконати. З урахуванням забезпечення виконання зобов'язань перед страхувальниками Законом України «Про страхування» передбачено обов'язкове укладання договору перестрахування в разі, коли страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10 % суми сплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів.

Проаналізувавши фінансову звітність страхової компанії
ПРАТ СК «QBE Україна» за 2010 - 2012 роки, яка була подана до Міністерства фінансів України можна зробити такі висновки.

Основною діяльністю компанії було страхування останніх років була страхова діяльність, тільки з 2010 року більш активно почала надавати перестрахові послуги вітчизняним компаніям.

Наочно динаміку надходжень страхових платежів наведено нижче.

За 2012 рік було отримано страхових платежів 40436,5 тис. грн., що на 7547,1 тис. грн. та на 22,8% більше, ніж у відповідний період 2011 року, в якому сума страхових платежів склала 33089,4 тис. грн., що також перевищувало показник попереднього року на 8886,1 тис. грн. (на 36,7%).

У 2012 році збільшилися страхові платежі за такими видами страхування: за особистими видами страхування (крім страхування життя) збільшились на 47,8% або 1534,4 тис. грн., з майнового страхування - збільшились на 17,6% або на 4841,4 тис. грн., з добровільного страхування відповідальності - збільшилось на 51,6 відсотків або на 1160,5 тис. грн., з обов'язкового страхування - збільшилось на 8,9 % чи на 10,8 тис. грн.

Таблиця 2.7. Динаміка надходжень страхових платежів ПРАТ СК «QBE Україна» у 2010 - 2012 рр., тис. грн.

Джерело: [68]

Найбільший акцент у 2010-2012 рр. було зроблено на добровільне майнове страхування, тому представимо нижче динаміку надходження страхових платежів за підвидами майнового страхування.

Таблиця 2.8. Динаміка надходжень страхових платежів за майновими видами страхування у 2010 - 2012 рр., тис. грн.

Джерело: [68]

Як бачимо, не зважаючи на зростання абсолютної суми страхових премій по майновим видам страхування, у їх структурі відбулися наступні зміни:

- зменшення - в галузі страхування від вогневих ризиків і стихійних явищ, де в 2012 році було зібрано 13139,2 тис. грн. страхових премій, що менше показника 2011 р. на 729,3 тис. грн. чи на 5,3%;

- збільшення - в галузі страхування наземного транспорту (крім залізничного), де в 2012 році було зібрано страхових премій 13636,0 тис. грн., що перевищує страхові премії 2011 року на 5431,3 тис. грн. чи на 66,2%;

- зменшення - в галузі страхування вантажів та багажу, де в 2012 році було зібрано страхових премій 3208,8 тис. грн., що менше суми страхових премій 2011 року на 899,8 тис. грн. чи на 21,9%.

В 2012 році частка страхувальників-громадян у формуванні страхових платежів була 12,8% від загальної страхової премії (5203,2 тис. грн.), тобто можна зробити висновок, що основний акцент страхової діяльності компанії спрямовано на роботу з юридичними особами, хоча порівняно з 2011 роком збільшився на 1,98%.

Кількість страхових договорів збільшилась в 2 рази, в 2011 році 1640 договорів страхування, в 2012 році 3359 договорів страхування, а 2010 році лише 492. Це означає, що компанія постійно поновлює і поповнює свій страховий портфель.

За 2010 рік страхові виплати відшкодування складали 3967,8 тис. грн. з яких сплачені перестраховиками 1506,4 тис. грн.

Страхові виплати та страхові відшкодування в 2011 році були 11470,8 тис. грн., а частка страхових відшкодувань сплачені перестраховиками була 364,1 тис. грн. Страхові виплати та страхові відшкодування в 2012 році склали 12234,1 тис. грн., а частка страхових відшкодувань, сплачених перестраховиками, склала 815,1 тис. грн.

Отже, як бачимо з вище наведеного, з ростом страхових премій відповідно зростають і страхові відшкодування.

2.3 Аналіз практики формування страховими компаніями резервів на покриття фінансових ризиків

В структурі фінансової системи будь-якої розвиненої країни страхові компанії відіграють важливу роль в процесі акумуляції значних грошових коштів - страхових резервів - та їх використанні у якості кредитних ресурсів на ринку капіталів шляхом інвестування у державні цінні папери, цінні папери підприємств та інші активи. Інвестування коштів страхових резервів, як значної частини інвестиційних ресурсів страховика, впливає на стан національної економіки в цілому. За умови належного розвитку страхової справи в країні такий вплив можна відобразити схематично (рис. 2.8).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.8 Вплив інвестування тимчасово вільних грошових коштів страховиків на національну економіку [9, c. 394]

Страхування надає реальну можливість для реалізації великомасштабних проектів, створює економічні передумови для безперервного відтворювального процесу. Роль страхових компаній як постачальників капіталу визначають два фактори: розмір власних коштів і коштів страхових резервів, які вони мають у розпорядженні, та строки користування цими коштами.

Незважаючи на те, що головними постачальниками інвестиційних ресурсів на українському ринку є банки, не можна принижувати інвестиційні можливості вітчизняних страховиків. За даними Ліги Страхових організацій, сукупний розмір активів страховиків на 1.01.2013р. становив 4108,0 млн. грн., обсяг сформованих страхових резервів - 1656,2 млн. грн., а обсяг сплачених статутних фондів - 1320,8 млн. грн. Як бачимо, обсяг сформованих страхових резервів складає понад 40,3% сукупного розміру активів страховиків, та більше 125,4% сукупного розміру сплачених статутних фондів, що підкреслює значення страхових резервів як джерела інвестиційних ресурсів [67].

Інверсія виробничого циклу та характер руху фінансових ресурсів, що притаманні страховій організації, призводить то того, що в розпорядженні страховика протягом певного проміжку часу знаходяться тимчасово вільні кошти страхових резервів, які призначені для майбутніх виплат страхувальникам страхових сум та страхових відшкодувань за діючими договорами страхування. Кошти страхових резервів можуть бути інвестовані страховиками з метою отримання додаткового доходу. Але з огляду на те, що вони не є коштами страховика, а являють собою по суті кошти страхувальників і в разі настання страхового випадку мають своєчасно повертатися їм у вигляді страхового відшкодування, інвестування таких коштів повинно досить жорстко регламентуватися державою, адже страхувальники об'єктивно не мають можливості контролювати наскільки надійно і уміло страхова компанія розпоряджається наданими їй коштами. Нераціональне вкладення коштів як страхових резервів, так і власного капіталу, може призвести до неплатоспроможності страховика. З іншого боку, страхова діяльність є важливим фактором стабільного розвитку економіки країни в цілому, а отже постає потреба регулювання вкладення коштів страховиками на двох рівнях: макроекономічному та мікроекономічному.

Мета макроекономічного регулювання - обмежити інвестиції сферою національної економіки. Пріоритет, який відводиться інвестиціям у національну економіку, відповідає певній стадії її розвитку, яка рано чи пізно замінюється необхідністю включення у міжнародну конкуренцію.

Мета мікроекономічного регулювання - досягнення ситуації, за якої розміщення коштів, що проводиться страховими компаніями, співпадало б у часі та у просторі з їх зобов'язаннями. Це гарантує безумовне виконання компаніями своїх зобов'язань перед страхувальниками.

Отже, регулювання з боку держави порядку розміщення страхових резервів з метою мінімізації ризику інвестиційної діяльності страховика є цілком виправданим, маючи на увазі головну особливість страхової компанії як інвестора - вторинність інвестиційного портфеля по відношенню до портфеля страхового.

Усвідомлення важливості розміщення коштів технічних резервів призвело до включення принципів регулювання цього розміщення в концепцію платоспроможності страхових організацій, що прийнята економічним співтовариством. Економічне співтовариство пред'являє такі вимоги до розміщення технічних резервів:

- найвища гарантованість повернення коштів;

- ліквідність вкладень;

- прибутковість вкладень.

Варто відмітити, що це основні, ключові вимоги, але вони не вичерпують всіх аспектів управління резервами. Так, в практиці страхової справи прийнято при розміщенні коштів враховувати також строк вкладень, який повинен відповідати строку дії зобов'язань, прийнятих на себе страховиком, вид страхування та обсяг акумульованих коштів.

Вимоги ЄС до розміщення резервів страхових компаній в цілому відповідають тим принципам розміщення капіталу, що склалися у фінансово-кредитній практиці. Вони найчастіше формулюються як безпечність вкладень, прибутковість та зростання вкладень, їх ліквідність.

Розглянемо детальніше зміст принципів розміщення коштів страхових резервів.

Перший принцип розміщення активів страховиків - принцип безпечності. Його дія повною мірою розповсюджується як на активи, що покривають страхові резерви, так і на вільні активи. Даний принцип передбачає максимально надійне розміщення активів, що забезпечує їх повернення в повному обсязі.

Другий принцип - прибутковість вкладень. Відповідно до нього активи повинні приносити постійні і достатньо високі доходи. Тобто страховики у своїй інвестиційній діяльності мають забезпечувати високу рентабельність вкладень, яка б дозволила зберегти реальну вартість вкладених коштів протягом усього часу інвестування, а, в разі необхідності, мати можливість легко та швидко реалізувати розміщені активи. Прибутковість активів також має значення при визначенні загального фінансового результату страховика. Так, іноді, підводячи підсумки своєї діяльності за рік, страховик компенсує збитки, пов'язані із страховою діяльністю, за рахунок прибутку від інвестиційної діяльності, за рахунок чого може досягатися позитивний фінансовий результат діяльності страховика за звітний рік.

Третій принцип - принцип ліквідності. Він означає, що страхова компанія в будь-який час повинна мати в наявності суму коштів, яка б забезпечувала виплату страхувальником обумовлених договором сум у встановлені терміни. Тобто структура вкладень має бути такою, щоб у будь-який момент часу страховик мав можливість оперативної конвертації певної їх частини у готівку для виконання своїх зобов'язань перед страхувальниками. Особливістю використання принципу ліквідності у страхуванні є те, що вимоги до ліквідності залежать від наявних у страховому портфелі страховика ризиків. Так, наприклад, якщо в страховому портфелі страховика значну долю складають високо ризикові види страхування такі як авіаційне страхування, страхування відповідальності, то у нього у будь-який час може виникнути потреба перетворити свої активи на готівкові кошти, а отже в такому разі страховикові доцільно мати високоліквідні активи. Що ж до резервів зі страхування життя, то з огляду на більші терміни дії договорів страхування і виконання зобов'язань здебільшого по закінченні строку дії договору або в обумовлений строк, страховики мають можливість інвестувати кошти на більш тривалий термін, а отже вимоги до ліквідності таких інвестиційних вкладень можуть бути нижчими.

Слід зазначити, що безпечність, прибутковість та ліквідність не є взаємозамінними характеристиками, тобто не існує такої категорії вкладень, які мають одночасно високу безпечність, прибутковість та ліквідність. Так, надійні активи завжди мають низьку прибутковість, а активи із високою прибутковістю зазвичай є й досить ризикованим видом вкладень. Практична реалізація цих принципів досягається за допомогою методу диверсифікації (або «змішування і розсіювання») вкладень, який полягає в розподілі інвестиційних коштів між категоріями інвестування з метою формування стійкого збалансованого інвестиційного портфеля. Метод диверсифікації вкладень означає, що страховик не повинен допускати превалювання будь-якого типу вкладень над іншими. Крім того, слід уникати однобічної структури капіталу, його регіональної концентрації, або вкладення капіталу до підприємств, що контролюються однією структурою, тобто входять до одного концерну, холдінгу, мають тісно переплетені статутні капітали, тощо.

Встановлення державою норм, що регулюють інвестиційну діяльність страховиків, є загальноприйнятим у світовій практиці. Такі вимоги існують і в Україні. Статтею 31 Закону України «Про страхування» передбачений обов'язок страховика розміщувати страхові резерви з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності та диверсифікованості, а також визначені категорії активів, якими можуть бути представлені страхові резерви.

Страхові резерви з ризикового страхування, або страхові технічні резерви підрозділяються на чисту вартість активів домашніх господарств у резервах по страхуванню життя та в пенсійних фондах (F.61) і попередні виплати страхових премій та резерви для покриття неврегульованих страхових претензій (F. 2) [1].

В першу категорію включаються резерви на покриття застрахованих ризиків, резерви по страхуванню життя з правом отримання визначеного прибутку й резерви пенсійних фондів; ця категорія підрозділяється на два компоненти: чиста вартість активів домашніх господарств у резервах по страхуванню життя (F.611) і чиста вартість активів домашніх господарств в пенсійних фондах (F.612).

До другої категорії відносяться фонди, які утворюються за рахунок попередніх виплат страхових премій, та резерви страхових компаній (включаючи страхування автотранспортних засобів, медичне страхування, страхування життя на певний період, страхування від нещасних випадків, страхування з метою підтримання рівня доходу та інші види страхування, не пов'язані із страхуванням життя), призначені для виплати страхових відшкодувань. Резерви на покриття ризиків, резерви по страхуванню життя з право отримання призначеного доходу і попередніх виплат страхових премій є активами власників страхових полісів, в той час як резерви по неврегульованих страхових претензіях вважаються активами бенефіціарів (одержувачів по страховому полісу). Страхові технічні резерви можуть бути зобов'язаннями не тільки страхових компаній, що займаються страхуванням життя або іншими видами страхування (компанії відкритого типу або акціонерні компанії), але й зобов'язаннями як автономних пенсійних фондів, включених до підсектора страхових корпорацій та пенсійних фондів, так і неавтономних пенсійних фондів, віднесених до того інституційного сектора, який керує їх діяльністю.

Технічні резерви дають змогу страховику бачити загальний обсяг відповідальності за діючими договорами їх страхування. Обсяг технічних резервів має бути достатній для покриття відшкодування всіх збитків за діючими договорами страхування, навіть у випадках припинення надходження премій договорами.

З огляду на це при оцінюванні фінансового стану страховика та його надійності, розміру статутного фонду і резервів, вільних від зобов'язань, правильно розрахованої тарифної ставки та збалансованого страхового портфеля важливе місце має надаватися достатності страхових резервів. Останнє зумовлюється складом таких резервів і застосуванням тих чи інших методів їх обчислення.

Технічні резерви формуються окремо за кожним видом страхування. Згідно із Законом України «Про страхування» українські страховики використовують один спрощений метод розрахунку резерву незароблених премій -- метод «плаваючих кварталів», застосовуваний також при визначенні прибутку страховика.

Призначення кожного виду технічних резервів різне. Спільним є те, що протягом певного часу в період дії договору страхування вони являють собою кошти страхувальників, а не страховиків, і призначені для виплати страхових відшкодувань за договорами страхування, які не минули на звітну дату.

Страховики країн ЄС, які здійснюють ризикові види страхування, формують резерви премій та резерви збитків. При цьому майже 2/3 обсягу річної премії припадає на резерв збитків і 1/3 -- на резерв премій.

Згідно із Правилами формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування іншими, ніж страхування життя «формування технічних резервів -- це визначення величини технічних резервів шляхом їх обчислення за методами, визначеними законодавством, в тому числі цими правилами».