Главная Коллекция "Otherreferats" Банковское, биржевое дело и страхование Страхування фінансових ризиків

Страхування фінансових ризиків

Визначення поняття та видів фінансового ризику, аналіз організаційних схем та правил їх страхування. Оцінка фінансової надійності та динаміки фінансових результатів страхової компанії. Аналіз практики формування резервів на покриття фінансових ризиків.

Рубрика Банковское, биржевое дело и страхование
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 15.05.2016
Размер файла 1,0 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Згідно із Законом України страховики можуть вести облік таких технічних резервів: резерв незароблених премій, резерв заявлених але не виплачених збитків, резерв збитків які виникли але не заявлені, резерв катастроф та резерв коливань збитковості.

Слід зазначити, що така структура максимально наближена до системи технічних резервів згідно з Директивами Європейського співтовариства. Базою для розрахунку розміру страхових резервів є страхова премія з укладених договорів, що надійшла в звітному періоді і розрахована відповідно до структури страхового тарифу договорів страхування без врахування тієї частини, яка передана в перестрахування.

Методи їх розрахунку основані на використанні головного принципу ведення бухгалтерського обліку та визначення фінансових результатів: віднесення доходів (страхових премій) на той період, у якому вони зароблені, та обліку витрат (страхових виплат) в тому звітному періоді, у якому вони виникли.

Чим точніше методи, що використовуються при оцінці таких зобов'язань, тим в більшій мірі технічні резерви дозволяють страховику забезпечити майбутні страхові виплати.

Базою для розрахунку розміру страхових резервів є страхова премія з укладених договорів, що надійшла в звітному періоді і розрахована відповідно до структури страхового тарифу договорів страхування без врахування тієї частини, яка передана в перестрахування.

Специфічною особливістю страхової діяльності є великий обсяг незакінчених договорів страхування, премія за якими вже надійшла, а збитки ще не трапились або вже трапились, але ще не сплачені. Оцінка розміру перших дається резервом незаробленої премії, оцінка останніх дається резервом збитків [43, c. 275].

Резерв незаробленої премії -- це страховий резерв, призначений для виплат страхового відшкодування в майбутньому. Отже він являє собою витрати майбутніх періодів.

Вирішальну роль у формуванні резерву незароблених премій має правильне визначення основи (бази) та методу для його розрахунку. Основним показником для розрахунку цього резерву є базова страхова премія -- страхова брутто-премія, що надійшла у звітному періоді за договорами страхування (перестрахування), за мінусом фактично сплаченого (нарахованого) комісійної винагороди за укладання договору та суми коштів, направлених на формування резерву попереджувальних заходів.

Суттєво впливає на розмір резерву незароблених премій і метод його обчислення. Для визначення розміру резерву незароблених премій існують різні методи Проте, при виборі тієї чи іншої методики розрахунку резерву незароблених премій необхідно врахувати наступні чинники: вид страхування, термін дії договору, рівень збитковості страхового портфеля страховика, рівномірність розподілу ризику, періодичність сплати премій за укладеними договорами страхування.

У порівнянні з країнами ЄС в Україні застосовують досить обмежене коло видів страхових резервів, що значно зменшує можливості підвищення платоспроможності страховиків України.

З метою додаткового забезпечення виконання своїх зобов'язань перед страхувальниками страхове законодавство України передбачає наявність гарантійного фонду страховика та можливість створення вільних резервів

Аналіз методів формування страхових резервів показав, що на сьогодні розміру страхових резервів, розрахованими за діючими нормами не достатньо для безпроблемної виплати страхового відшкодування та формування фінансової стійкості компанії. За методологією формування обсягів страхових резервів за видами, розміри резервів, окрім резерву незароблених премій, розраховується довільно, як правило, за фактом настання події, що призводить до неефективної системи управління такими резервами.

За результатами дослідження було з'ясовано, що серед цілей страхової компанії важливим моментом при формуванні системи управління страховими резервами є визначення місії страхової організації, яка чітко визначає причину її існування. Роль визначення місії для страхової організації важко переоцінити через те, що це є відправний момент, котрий визначає діяльність компанії на довгу перспективу, підпорядковуючи цілі та завдання на кожному з етапів розвитку.

Не дивлячись на те, що страхові організації можуть переслідувати найрізноманітніші цілі: отримання прибутку, запровадження нових продуктів тощо, вважається, що місією страхової організації повинно бути надання соціально-страхового захисту, що забезпечить безперервність суспільного виробництва, соціальне забезпечення громадян, соціальний захист постраждалих.

Формулювання місії передбачає вибір методів управління страховою компанією та, зокрема, її страховими резервами.

Виходячи з цього, запропоновано підходи до побудови системи управління страховими резервами страховика. Система управління страховими резервами включає чотири блоки: управління процесом акумулювання грошових коштів, управління ризиком, управління ощадно-накопичувальним процесом, управління процесом контролю (рис. 2.9).

Рис. 2.9 Система управління страховими резервами [68]

Розглянемо структуру розміщення страхових резервів ПРАТ СК «QBE Україна». Питома вага основних категорій активів, якими представлені сформовані страхові резерви ПРАТ СК «QBE Україна», суттєво відрізняється від середніх показників по Україні в цілому. Привертає увагу, що дана страхова компанія має небагато нерухомого майна, не веде майже ніякої інвестиційної діяльності, хоча фінансові можливості має. Основний вид вкладання власних коштів - депозити. І ще один нюанс, ПРАТ СК «QBE Україна» розміщує свої кошти і працює по валютним операціям тільки з іноземними банками чи їх філіями, це свідчить про те, що іноземні інвестори поки що не впевненні в політичному і економічному стану в Україні.

Цінні папери, що імітуються державою, страховиків України в цілому та ПРАТ СК «QBE Україна» в тому числі не приваблюють: компанія ПРАТ СК «QBE Україна» їх не має, а в середньому по Україні їх доля в загальному обсязі страхових резервів складає до 5% від суми вкладень. В той же час одним з напрямків вдосконалення використання страхових резервів ПРАТ СК «QBE Україна» є вкладання коштів в високоліквідні цінні папери.

Питома вага банківських вкладів (депозитів) в загальному обсязі сформованих резервів страховиків України та ПРАТ СК «QBE Україна» також розрізняються: 35,0 та 31,1 відсотків відповідно.

Звичайно, структура розміщення страхових резервів є динамічною і впродовж року весь час змінюється, але питома вага активів, якими вони представлені, має відповідати вимогам чинного законодавства на будь-яку дату, незважаючи на те, що контролюється цей показник лише щоквартально.

За підсумками роботи у 2012 році прибуток від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів ПРАТ СК «QBE Україна» склав 1034,8 тис. грн. При цьому як ПРАТ СК «QBE Україна» так і страховики України в цілому більшість доходів від інвестицій отримують у вигляді відсотків по банківських депозитах (до 75 відсотків). Але зниження реальних ставок по депозитах банків спонукає страховиків до переорієнтації інвестиційних портфелів у напрямку відносно більш доходних, але одночасно й менш ліквідних та більш ризикованих активів, що погіршує їх платоспроможність. В інвестиційному портфелі страховика практично відсутні цінні папери з твердо фіксованим доходом. Це пояснюється фактором невизначеності, який домінує в теперішньому економічному житті.

Рис. 2.10. Структура активів, якими представлені сформовані технічні резерви ПРАТ СК «QBE Україна», станом на 31.12.2012 р., %. [68]

Нестійкість - головний недолік вітчизняного ринку капіталу. Якщо зарубіжні страховики, в основному, використовують без ризикові цінні папери, то, на думку зарубіжних експертів, на вітчизняному ринку такі папери відсутні. Акції мають низьку привабливість і, як наслідок, низьку ліквідність. Активність ринку низька, курс акцій, в основному, визначається наявністю або відсутністю інформації про них. Відсутність інформаційної бази фондового ринку робить його не прогнозованим, що відштовхує навіть агресивних інвесторів, не кажучи вже про страхові організації, тактика поведінки яких - велика обережність у роботі з капіталом.

Вітчизняний страховик може реально працювати тільки з депозитами, але і ті програють у якості західним аналогам. Депозити вітчизняних банків мають також підвищений рівень ризику і невисоку ліквідність. Практично відсутнє обмеження вкладень у депозити є обґрунтованим лише тому, що їм немає гідної альтернативи.

Головною метою інвестування коштів страхових резервів є формування збалансованого інвестиційного портфеля. Як показує практика інвестиційної діяльності, жоден вид активів не поєднує у собі одразу всіх необхідних ознак: максимально прибуткові активи рідко є надійними, а висока ступінь надійності такого, наприклад, активу, як нерухомість, супроводжується мінімальною ліквідністю. Разом з тим кількість напрямків і об'єктів інвестування (диверсифікація) не завжди забезпечує належну якість результатів. Досить поширеним є варіант, коли компанія розміщує свої страхові резерви у депозити, облігації і акції декількох організацій, а частину резервів зберігає на розрахунковому рахунку. Здавалося б, при наявності такої диверсифікації вкладень відсутності прибутку бути не може. Реально ж більш-менш стабільні та вагомі доходи компанія одержує лише від розміщення коштів на депозитних рахунках, інші напрямки або зовсім не забезпечують прибутку, або його розмір вкрай незначний. В той же час оскільки принцип прибутковості інвестування страхових резервів визначається діючим законодавством, відсутність прибутку від розміщення коштів страхових резервів може розглядатися як порушення цього принципу, хоча є, по суті, наслідком помилковості або відсутності інвестиційної стратегії в страховій компанії.

Про відношення страховиків до проблеми планування та розробки стратегії свого розвитку варто сказати окремо. Наявність у страхової компанії чіткої інвестиційної стратегії, яка є частиною загальної стратегії, так само, як і кваліфіковане, професійне здійснення інвестиційної діяльності, - явище досить рідке для українського страхового ринку. Причина неуваги саме до інвестиційної діяльності в тому, що питання її проведення частіше за все розглядаються страховиками як другорядні за своєю важливістю. Недооцінка можливостей інвестиційної діяльності породжує, у свою чергу, помилковий підхід до методів її здійснення. Ефективність інвестиційної діяльності багато в чому визначається рівнем кваліфікації і професіоналізму персоналу компанії, який веде цей напрямок. Страхова компанія, в структурі якої діє підрозділ, що займається фінансовими вкладеннями, відчуває себе на страховому ринку впевненіше. Але незважаючи на те, що інвестування було і залишається основним джерелом прибутків страхових компаній розвинених країн, наявність у вітчизняних страховиків підрозділів, що відповідають за інвестиційну діяльність, часто не визнається ними за необхідне.

Грамотне інвестування неможливе без оцінки інвестиційних і страхових ризиків і прогнозу прибутковості. Саме тому планування інвестицій набуває особливого значення. До задач підрозділу, який займається фінансовими вкладеннями, має входити:

- розробка алгоритмів вибору таких інвестиційних інститутів та їх інструментів, які найбільш повно відповідають інтересам страхових компаній та забезпечують надійність і дохідність вкладень;

- розробка та випробування практичних прийомів планування оптимального інвестиційного портфеля страхової компанії з урахуванням імовірнісних прогнозів на майбутнє.

При цьому необхідно враховувати два основні можливі типи ризиків:

- інвестиційний ризик (втрата капіталу в інвестиційному інституті);

- страховий ризик (збиток по ньому покривається договором страхування).

Важливо також встановити загальні принципи відбору інвестиційних гіпотез у залежності від розміру цих ризиків, періодичності досліджень, витрат на зміну структури інвестиційного портфелю та інших критеріїв. Для цього потрібен алгоритм спільного моделювання потоків збору премій, виплат і результатів інвестування капіталу [28].

Реалізація таких широкомасштабних завдань потребує серйозного вивчення зарубіжного досвіду з питань формування інвестиційної політики страхової компанії і, зокрема, розміщення страхових технічних резервів.

Розділ 3. Механізм нейтралізації фінансових ризиків в сучасних умовах господарювання на прикладі СК «QBE Україна»

3.1 Удосконалення державного регулювання фінансових ризиків та їх страхування

Розвиток ринкових відносин та необхідність розширення прямого фінансування різних сфер економіки, вимагають організації адекватної системи захисту від впливу можливих негативних факторів та повернення коштів. Основним способом організації відповідного захисту є формування реальної системи страхування фінансових ризиків.

З цією метою особливу увагу необхідно приділяти вирішенню проблем, які виникають в процесі функціонування ринку страхових послуг та сприяти його розвитку. Тому великого значення набуває вдосконалення механізму страхування як іноземних інвестицій, так і внутрішніх фінансових ризиків. Актуальність вдосконалення страхування фінансових ризиків на вітчизняному страховому ринку зростає з урахуванням сучасного розвитку кредитно-банківської сфери.

Для ефективного функціонування як фінансово-кредитних установ, так і всіх суб'єктів господарювання важливим завданням є попередження, подолання виникаючих ризикових ситуацій, а також відшкодування нанесених збитків.

Страхування фінансових ризиків спрямовано на забезпечення відшкодування матеріального збитку, який проявляється внаслідок їх настання. Можна різними способами забезпечувати безперервність процесу відтворення та максимальну фінансову стійкість економічних суб'єктів, але як засвідчує зарубіжний досвід, саме страхування є найбільш ефективним.

У світовій практиці страхування фінансових ризиків є поширеною послугою, але на вітчизняному страховому ринку у неї неоднозначна репутація [3, c. 187].

Вважається, що недосконала нормативно-правова база страхування фінансових ризиків і відсутність методичного забезпечення сприяють використанню страхування фінансових ризиків для податкової оптимізації та переведення коштів в готівку.

На сучасному етапі, в результаті протидії органів нагляду відмиванню коштів з використанням страхових схем, суми страхових премій, які отримують компанії по страхуванню фінансових ризиків значно знизились. Але вважається, що частка реального страхування в цьому сегменті ще незначна. Виправити таке становище може удосконалення законодавчої бази страхової діяльності, зокрема, питань класифікації системи страхування фінансових ризиків.

Основними способами зниження фінансових ризиків є страхування, хеджування, резервування, диверсифікація, мінімізація, або відмова від здійснення фінансової операції. Перераховані способи відрізняються за своєю економічною сутністю, яка полягає у передачі фінансового ризику третій особі, або управління ним при власному утриманні, а також за об'єктом управління, в якості якого може бути ймовірність настання ризику або збиток внаслідок проявлення ризику. Тому розрізняють фінансові ризики за способами управління, спрямованими на зниження ризику.

Враховуючі структуру та види інструментів фінансового ринку, а також його місце у складі фінансової системи, можна виділити види ризиків фінансового характеру, для зменшення яких використовують хеджування. До таких ризиків відносяться, в першу чергу, ризик зміни норми проценту на кредитному ринку, ризик зміни індексів курсів акцій на фондовому ринку, курсовий (валютний) ризик тощо. фінансовий ризик страхування надійність

Розрізняють фінансові ризики характерні для всіх суб'єктів господарювання, а з іншого боку існують ризики характерні для фінансового ринку, але для зниження яких використовують страхування.

Страхування фінансових ризиків спрямовано на забезпечення відшкодування матеріального збитку, який проявляється внаслідок їх настання. Можна різними способами забезпечувати безперервність процесу відтворення та максимальну фінансову стійкість економічних суб'єктів, але як засвідчує зарубіжний досвід, саме страхування є найбільш ефективним.

Страхування фінансових ризиків дає можливість розподілити масштабні витрати у часі та просторі між зацікавленими у страхуванні особами, і чим їх більше, тим дешевшим і ефективнішим є для них страховий захист.

Страхування фінансових ризиків - це сукупність видів страхових послуг, що передбачають зобов'язання страховика здійснити страхову виплату страхувальнику в розмірі втрачених доходів.

Проблеми у сфері страхування фінансових ризиків виникають вже в процесі класифікації ризиків, які відносяться до фінансових та визначення способу управління ними [18, c. 26].

Незважаючи на проведену в країні приватизацію, держава залишається великим власником, що володіє значним обсягом матеріальних цінностей. Тому при рішенні цілої низки питань, пов'язаних з використанням державної власності, провідне місце повинна посісти організація її страхового захисту та державне регулювання страхової діяльності. Такий страховий захист може здійснюватися різними методами, але страхування традиційно вважається одним з найбільш ефективних.

Досить актуальною проблемою є прийняття програми страхування ризиків, пов'язаних з функціонуванням державних підприємств і організацій, в якій варто було б розробити принципи здійснення такого страхування, визначити суб'єкти, об'єкти й страхові ризики, що підлягають страхуванню, виробити підходи до відбору страховиків для проведення такого страхування. Зокрема, досить перспективним є страхування державного житлового фонду, державного майна, здаваного в оренду або в інший вид користування, підприємств, що перебувають у державній власності, унітарних і казенних підприємств, організацій бюджетної сфери.

Спеціального аналізу заслуговує питання про пряму участь держави в страхуванні як продавця страхових послуг, тобто про доцільність існування державної страхової організації, принципах організації й сферах її діяльності. Частка держави на страховому ринку в останні роки істотно знизилася, що цілком природно в умовах ринкових перетворень. У той же час у сучасних умовах усе більше важливого значення набувають непрямі методи стимулювання державою розвитку страхування.

Суть цих методів при всьому їхньому різноманітті полягає в тому, що держава різними способами регулює страхову діяльність.

До цих методів, зокрема, відносять [48, c. 176]:

- створення стабільного законодавства, що визначає єдині «правила гри» на страховому ринку для всіх його суб'єктів;

- формування страхового інтересу потенційних споживачів страхових послуг;

- створення ефективної системи державного нагляду за діяльністю страхових організацій;

- організація системи гарантій виконання страховими організаціями своїх зобов'язань перед споживачами страхових послуг;

- організація й захист сумлінної конкуренції на страховому ринку;- створення інфраструктури страхового ринку й системи підготовки кадрів у галузі страхування;

- регулювання діяльності іноземних страховиків і страховиків з переважною часткою іноземного капіталу на вітчизняному страховому ринку;

- проведення податкової політики, що сприяє формуванню цивілізованого ринку страхових послуг;

- створення сприятливих умов для інвестування страховиками своїх резервів і інших засобів. Страхове законодавство є фундаментом для будівництва страхового ринку у країні. Воно повинне визначати загальні принципи організації страхової діяльності, порядок здійснення страхових операцій, вимоги до суб'єктів страхової діяльності, форми організації державного регулювання в страхуванні тощо. У нашій країні в цей час створено досить потужну правову базу, що включає в себе закони й підзаконні акти та дозволяє функціонувати страховому ринку. У той же час дану роботу не можна вважати завершеною.

Одним з найважливіших напрямів, спрямованих на вдосконалення державного регулювання страхової діяльності в Україні, є створення платоспроможного попиту населення на страхові послуги. Даний напрям повинен вирішуватися, з одного боку, шляхом формування потреби населення в організації свого страхового захисту за допомогою страхування, а з іншого - підвищенням рівня життя, що буде сприяти створенню умов для задоволення даної потреби.

Проведені в середині 2009 р. опитування показали, що більше половини респондентів причиною низької популярності страхування в країні вважають недовіру до страхових організацій. Це свідчить про важливість створення ефективної системи державного нагляду за діяльністю страховиків, а також надання гарантії виконання ними страхових зобов'язань по договорах страхування. Ефективність же системи страхнагляду багато в чому визначається тим, наскільки вчасно контролюючі органи попереджають випадки неплатоспроможності страховиків і невиконання ними страхових зобов'язань [66].

Якщо на першому етапі формування в нашій країні страхового ринку основна увага державного регулювання зосереджена була на організації системи допуску до цього виду діяльності, то сьогодні все більшу увагу варто приділяти аналізу фінансового стану вже функціонуючих страховиків, дотриманню ними законодавства й інших правових норм для того, щоб вчасно реагувати на можливі збої в їхній роботі. Це буде сприяти підвищенню стійкості вітчизняної страхової системи і зростання авторитету страховиків в очах потенційних споживачів страхових послуг.

Для рішення даного завдання необхідно, зокрема, розширити обсяг повноважень органу державного страхового нагляду у сфері контролю за фінансовою діяльністю страхових організацій і можливості застосування заходів впливу до страховиків, чия платоспроможність викликає сумніви, а також розробити процедури фінансового оздоровлення страховиків у випадках, коли виникає погроза невиконання ними своїх страхових зобов'язань.

Сьогодні активне впровадження обов'язкового страхування, організація та контроль за ним є одним з найбільш важливих напрямів удосконалення державного регулювання страхової діяльності.

Для забезпечення розвитку необхідно вжити таких заходів [67]:

1) створити концепцію розвитку, де повинні бути визначені:

- підстави для ухвалення рішення про страхування тих або інших об'єктів або суб'єктів в обов'язковому порядку;

- наведений перелік видів страхування, які варто проводити в обов'язковому порядку;

- строки розробки й прийняття законодавчо-нормативної бази, необхідної для введення кожного з видів;

- організації, відповідальні за розробку даних документів;

2) прийняти закон про основи проведення обов'язкового страхування, в якому повинен бути:

- представлений механізм прийняття рішень про порядок проведення окремих видів обов'язкового страхування в країні,

- установлений порядок допуску страхових організацій до проведення операцій по обов'язковому страхуванню,

- охарактеризовані загальні принципи здійснення такого страхування, порядок здійснення контролю за висновком договорів обов'язкового страхування тощо;

3) прийняти в першочерговому порядку закони, що дозволяють проводити операції по найбільш важливих видах обов'язкового страхування;

4) провести інвентаризацію чинних законодавчих і нормативних актів, що стосуються обов'язкових видів страхування, визначити ступінь доцільності проведення в обов'язковій формі.

Діюча сучасна нормативна база в галузі обов'язкового страхування, на думку деяких вчених, трохи хаотична. З одного боку, діє кілька десятків нормативних актів, якими констатується необхідність страхування тих або інших об'єктів або суб'єктів в обов'язковому порядку. При цьому необхідність проведення згаданих у цих нормативних актах видів страхування викликає у вчених серйозні сумніви. У той же час більшість норм не реалізовано, оскільки об'єкти, що підлягають обов'язковому страхуванню, ризики, від яких вони повинні бути застраховані, і мінімальні розміри страхових сум визначаються законом, а даної умови страхування у відповідних законах, як правило, не обговорені. Система державного регулювання страхової діяльності повинна бути доповнена системою гарантій виконання страховиками своїх зобов'язань по договорах страхування. Для створення даного захисту з боку держави необхідно:

- внести зміни до закону або прийняти спеціальний закон, що регламентує особливий порядок визнання неспроможними страхові організації при їхньому банкрутстві. Зокрема, повинен бути встановлений особливий порядок черговості задоволення вимог кредиторів страхової організації, при якому в першу чергу задовольнялися б вимоги страхувальників по договорах страхування;

- створити за рахунок відрахувань від премій страхових організацій спеціальний резервний фонд на випадок їхнього банкрутства, з якого могли б здійснюватися страхові виплати по договорах, укладеним по найбільш соціально значимим видам страхування (наприклад, по страхуванню житла, домашнього майна, на випадок смерті, страхуванню пенсій, деяким видам страхування громадянської відповідальності).

Одним з важливих завдань державного регулювання страхової діяльності є забезпечення рівних можливостей для надання страхових послуг всім учасникам ринку, недопущення монополізації страхової діяльності.

Для вирішення даного завдання доцільно:

- організувати державний контроль за фактами прояву монополізму на окремих сегментах страхового ринку;

- вчасно припиняти зловживання страховими організаціями своїм домінуючим положенням;

- не допускати дій органів влади, спрямованих на обмеження конкуренції на державних і регіональному страхових ринках;

- обмежити можливості монополізації страхової діяльності в окремих галузях економіки шляхом проведення страхування в галузевих страхових організаціях.

Особливу актуальність у цей час набувають проблеми штучного обмеження конкуренції в результаті дій органів влади в окремих регіонах або державних відомствах при проведенні страхових операцій. У зв'язку із цим завдання державних органів влади повинні полягати в тому, щоб не допускати створення привілейованого положення для окремих страхових організацій при проведенні страхових операцій у яких-небудь регіонах або у відношенні яких-небудь державних або інших програм, здійснювати на конкурсній основі відбір страховиків для участі в реалізації програм, проведених з використанням державних ресурсів.

Проведені дослідження дають змогу зробити висновок, що перспективи розвитку страхової діяльності залежать від того, наскільки ефективно розв'язуватимуться проблеми, що стосуються розвитку і регулювання страхової діяльності в Україні, адже страхова система України не відповідає сучасним вимогам організації суспільного розвитку.

Вищевикладені напрями вдосконалення державного регулювання страхової діяльності в Україні дозволять прискорити створення повноцінного страхового ринку як необхідного елементу ринкової економіки. Отже, питання створення та розвитку досконалого страхового ринку в Україні та вплив на нього органів державної влади повинно бути досліджено найближчим часом.

3.2 Напрями диверсифікації страхового портфеля СК «QBE Україна»

Системність прийняття управлінських рішень відносно забезпечення необхідного рівня фінансової стійкості страхової компанії переважним чином обумовлена політикою, яку проводить менеджмент компанії в межах формування оптимального страхового портфелю. Досягнення відносної збалансованості між такими визначальними параметрами, як рівень ризику та дохідність страхового портфелю, є можливим за рахунок проведення його диверсифікації. Одним з найбільших дієвих інструментів диверсифікації і, як результат, оптимізації страхового портфелю виступає застосування операцій перестрахування [2, c. 54].

Виникає необхідність аналізу кожного з послідовно розроблених етапів математичної формалізації процесу оптимізації структури страхового портфелю. Так, на першому та другому етапах запропонованого підходу проводиться ідентифікація базових параметрів моделі та виявлення на їх основі структурних та функціональних зв'язків, що характеризують системоутворюючі співвідношення між змінними. На завершальному третьому етапі відбувається побудова загальної схеми математичної моделі оптимізації структури страхового портфелю за рахунок операцій перестрахування та застосування числових методів її вирішення.

Детально розглянемо послідовність дій, яка відбувається на кожному з визначених вище етапів.

Перший етап реалізації науково-методичного підходу, передбачає визначення комплексу передумов необхідності проведення оптимізації структури страхового портфелю. Так, в рамках даного етапу, можна зазначити, що за умови виявлення критичного або мінімального рівня платоспроможності страховика пропонується зменшувати рівень ризику втрати платоспроможності за рахунок саме операцій перестрахування. В той же час, визначений аспект не є передумовою проведення диверсифікації портфелю страхової компанії. Другим етапом, досліджуваного науково-методичного підходу є безпосереднє проведення диверсифікації страхового портфеля на базі використання економіко-математичної моделі оптимізації його структури за рахунок операцій перестрахування.

Рис. 3.1. Науково-методичний підхід до диверсифікації портфелю страхової компанії «QBE Україна»[29, c. 54]

Реалізація даного етапу є комплексним процесом, який передбачає проведення нижченаведеної послідовності дій.

По-перше, необхідно ідентифікувати та в подальшому систематизувати показники, які надають можливість кількісно охарактеризувати специфіку страхового портфеля. Також, важливого значення набуває градація зазначених показників в розрізі збалансованого та незбалансованого страхового портфелю. Отже, визначення незадовільної структури страхового портфеля пропонується проводити на основі наступних ідентифікаторів: імовірність настання страхового випадку за і-м видом страхування; питома вага і-го виду страхування; загальна кількість видів страхування; сума страхових премій за і-м видом страхування.

По-друге, здійснюється вибір інформаційної ситуації, в рамках якої проводиться диверсифікація страхового портфелю за рахунок операцій перестрахування. Так, в залежності від форми (облігаторне та факультативне), способу дії перестрахування (активне та пасивне) та виду страхових операцій (ризикове та лайфове), які перестраховуються, в процесі диверсифікації пропонується враховувати такі параметри, як: рівень платоспроможності страховика; вартість договору перестрахування; рівень дохідності перестрахових операцій.

По-третє, розраховується вартість договору перестрахування і-го виду на базі використання опціонного підходу. Застосування даного підходу обумовлено необхідністю врахування невизначеності майбутньої кон'юнктури на ринку перестрахування і відповідно вартості укладення договорів перестрахування. Крім того, необхідно зазначити, що формування вартості договору перестрахування доцільно проводити в розрізі тільки облігаторної форми перестрахування, оскільки в даному випадку об'єктом категорії вартість виступає право страховика у визначений момент часу в майбутньому передати частку власних зобов'язань в перестрахування, і в результаті збалансувати структуру власного страхового портфелю.

Встановивши основні параметри диверсифікації портфелю страхової компанії (а саме ідентифікатори незадовільної структури страхового портфелю, вартість договору перестрахування і-го виду та рівень дохідності страхових операцій в залежності від форм, способів дії перестрахування та видів страхування які перестраховуються), по-п'яте, набуває актуальності визначення напрямків диверсифікації в розрізі мінімізації ризику збитковості і досягнення необхідного рівня середньої імовірності настання страхових випадків в цілому за портфелем страхової компанії. Крім того, пріоритетним напрямком виступає не лише розрахунок кількісних характеристик зазначених напрямків диверсифікації страхового портфеля, а також визначення оптимального співвідношення між даними параметрами, що в результаті дає можливість збалансувати структуру портфелю страхової компанії.

Завершальним шостим кроком розробки науково-методичного підходу до диверсифікацію портфелю страхової компанії виступає вибір оптимальної частки кожного і-го виду страхування з відповідним рівнем настання страхового випадку. Його практична реалізація проводиться в розрізі розробки восьми економіко-математичних моделей оптимізації структури страхового портфелю залежно від певної інформаційної ситуації (форми, способу дії перестрахування та виду страхування, який перестраховується):В процесі проведення третього етапу науково-методичного підходу до диверсифікації портфелю страхової компанії важливого значення набуває вибір, обґрунтування та застосування методу її вирішення. Так, враховуючи всі особливості процесу оптимізації структури страхового портфелю, пропонується проводити ефективний вибір части і-го виду страхування за допомогою класичного методу оптимізації - методу множників Лагранжа.

Приблизно 50% від надходження страхових премій страхова компанія СК «QBE Україна» обов'язково перестраховує, тобто компанія приймає на страхування об'єкти високої вартості [68].

В операціях перестрахування основна робота ведеться з такими перестраховиками нерезидентами: General & Cologne Re Riga (Латвія), AXA Colonia Vers. (Німеччина), QBE International Insurance Limited (Великобританія), ACE Insurance (Німеччина), Partner Reinsurance Company Ltd.

Здійснюється два види перестрахування облігаторне та факультативне.

Облігаторне перестрахування передбачає обов'язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями. Перестраховик також обов'язково має приймати частини ризиків згідно з умовами договору. Страхова компанія ЗАТ СК «QBE Україна» має такий вид перестрахування з QBE International Insurance Limited (Великобританія). Також при облігаторному перестрахуванні визначаться відсоток по кожному виду страхування, крім медичного, який належить перестраховику. Після сплати перестрахової премії перестраховику, страхова компанія при настанні страхового випадку отримує від перестраховика певний відсоток цього відшкодування.

Факультативне перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитись від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається окремо. Згідно з Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування»» передбачена вимога щодо обов'язкового укладання договору перестрахування в тому разі, коли страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10% суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних та страхових резервів. Страхова компанія ЗАТ СК «QBE Україна» веде перестрахові операції тільки з іноземними перестраховими компаніями, такими як: General & Cologne Re Riga (Латвія), AXA Colonia Vers. (Німеччина), ACE Insurance (Німеччина), Partner Reinsurance Company Ltd, Marsh Ltd. (Великобританія) [68].

В 2010 році частка страхових платежів належних перестраховикам була 10050,9 тис. грн. чи 41,5% від загальної страхової премії 24203,3 тис. грн., в 2011 році частка страхових платежів належних перестраховикам склала 25,4% (8417,3 тис. грн.) від загальної страхової премії. В 2012 році частка страхових платежів належних перестраховикам була 26,3% (10684,4 тис. грн.) від загальної страхової премії 40636,5 тис. грн.

Як ми бачимо дана страхова компанія досить активно перестраховує свої ризи на світовому ринку перестрахових послуг. Цим переслідується мета створення по можливості збалансованого портфеля страхування, забезпечення фінансової стійкості й рентабельності страхової організації.

Досить вагомим елементом фінансової надійності страхової компанії є величина страхових резервів, адекватних сумі взятих страховиком на себе зобов'язань і ефективність розміщення даних страхових резервів.

Відповідно до Закону України «Про страхування» страхова компанія повинна формувати страхові резерви з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування. СК «QBE Україна» формує і веде облік таких технічних резервів за видами страхування:

- незароблених премій (Unearned premium reserve ), що включають частки від сум надходження страхових платежів (премій), що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату;

- збитків (outstanding claims reserve), що включають зарезервовані несплачені страхові суми (insurance sum) та страхові відшкодування (claim) за відповідними вимогами страхувальників, з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.

Згідно корпоративного обліку СК «QBE Україна» формуються резерви незароблених премій, резерви збитків і додатково формуються резерви комісії (unearned commission reserve) та резерви перестрахування (unearned reinsurance premium).

Для української фінансової звітності страхові резерви формуються згідно Закону України «Про страхування» та Положенню «Про порядок формування, розміщення та обліку страхових резервів з видів страхування, інших ніж страхування життя».

Страхова компанія формує резерви кожний квартал. Для формування страхових резервів незароблених премій, протягом кварталу ведеться облік страхових премій по класам страхування в електронному вигляді. По закінченню кварталу страхові премії ділять на класи, підраховується загальна страхова премія по кожному окремому класу і помножується на відповідний відсоток. Резерви страхових надходжень ведуться за період попередніх дев'яти місяців і перемножуються на відповідний відсоток, тобто перші три місяці 25%, наступні 50% і останні три місяці 75%.

Збільшення (зменшення) величини резервів незароблених премій у звітному періоді відповідно зменшує (збільшує) зароблені страхові платежі.

Величина резервів незароблених премій відображається у відповідній окремій статті балансу страховика як технічні резерви.

Формування та облік резервів збитків (outstanding claims reserve) в СК «QBE Україна» здійснюється при наявності вимог страхувальників (перестрахувальників) на звітну дату. Величина резервів збитків на звітну дату є сумою зарезервованих несплачених сум страхового відшкодування за відомими вимогами страхувальників, по яких не прийнято рішення про повну або часткову відмову у виплаті страхових сум. Також формуються резерв збитків, які виникли але не заявлені, формується у зв'язку із можливими страховими подіями, що відбулися, проте страховик не заявлені збитки за ними на звітну дату. Практично при розрахунку резерву збитків, які виникли але не заявлені застосовується 10% від страхової премії, що надійшла за звітній період (фінансовий рік).

При наданні страхувальником заяви про настання страхового збитку, формується приблизний резерв, який не перевищує страхову суму договору страхування. Всі заяви регіструються відділом урегулювання збитків і в кінці місяця подається з усіма змінами до відділу бухгалтерії. Відділ бухгалтерії заповнює в електронному вигляді всі нові резерви і зміни, що відбулися в поточному місяці з резервами по минулим періодам. Сума збільшення величини резервів збитків у звітному періоді належить до витрат страховика, а сума зменшення - до доходів від страхової діяльності. Як і резерви незароблених премій, величина резервів збитків відображається у окремій статті балансу страховика як технічні резерви.

На відміну від української звітності в корпоративному обліку СК «QBE Україна» формування резервів незароблених премій використовується «паушальні» методи (1/4, 1/8, 1/12, 1/24). Принцип методу 1/24 полягає ось у чому: за всіма договорами страхування, що укладаються протягом місяця терміном на один рік, припускається, що страхова премія надходить в середині місяця. Отже, на кінець місяця заробленою страховою премією вважається половина страхової премії певного місяця або 1/24, а розмір резерву становить відповідно 23/24 страхової премії. Наприкінці наступного місяця дії договору страхування, укладеного в попередньому місяці, вважається, що договір діє половину попереднього місяця і повний місяць, наприкінці якого здійснюється розрахунок резерву незароблених премій. Тому страхова премія є заробленою і дорівнює половині розміру належної страхової премії попереднього місяця і належної страхової премії місяця, наприкінці якого здійснюється розрахунок резерву. Отже, зароблена страхова премія становить 3/24 (1/24+2/24), а резерв незароблених премій - 21/24 (24/24-3/24) страхової премії.

Резерви незаробленої комісії в корпоративному обліку ведеться у випадку, коли страхова премія, від якої страховий посередник отримує комісійну винагороду, буде сплачуватися квартальними платежами або у випадку, коли дія страхового полісу буде скасована страхувальником або страховиком. Даний резерв розраховується по такому ж методу, що і резерв незароблених премій.

У випадку, коли компанія не має можливості або вважає неадекватним нести відповідальність по великим ризикам вона перестраховує страхові премії (в межах законодавства України). Основні обставини перестрахування: можливий збиток, пов'язаний з великим ризиком, перевищується середня частота збитків, можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події. В корпоративному обліку у випадку не сплати на момент укладання договору перестрахування або часткової сплати, але який набрав чинності в поточному звітному періоді, також формуються резерви перестрахових премій по видам страхування.

Отже, як бачимо на відміну від українського страховика, ЗАТ СК «QBE Україна» веде облік страхових резервів, який досить об'ємно відбиває обсяг відповідальності страховика за діючими на момент оцінки договорами страхування, що призводить до підвищення надійності страхових операцій і платоспроможності страховика.

Резерви незароблених премій становлять станом (згідно українському обліку):

на 31.03.2012 року - 2821,0 тис. грн.

на 30.06.2012 року - 4070,0 тис. грн.

на 30.09.2012 року - 7388,0 тис. грн.

на 31.12.2012 року - 14279,0 тис. грн.

Частка перестраховиків у резервах незароблених премій станом на 31.12.2012 р. становить 4195,6 тис. грн., у т.ч. перестраховиків-нерезидентів - 4195,0 тис. грн.

Резерви збитків станом на 31.12.2012 становили - 4080,4 тис. грн.

Світовий досвіт показує, що страховики є важливим джерелом інвестиційного капіталу. Кошти страховика, які перебувають у його розпорядженні, є сукупністю ресурсів, за рахунок яких він (страховик) виконує свої зобов'язання при настанні страхового випадку та забезпечує нормальне функціонування компанії. Ці кошти представлені, по-перше, надходженнями страхових премій, по-друге, власними коштами, які можуть використовуватись протягом кількох років. Кожний страховик обирає власну інвестиційну політику, виходячи з видів страхування, терміну та розміру акумульованих коштів.

Страхова компанія «QBE Україна» наданому етапі займається лише одним напрямком інвестицій - банківські вклади (депозити). На нашу думку - це можна пояснити тим, що дана компанія проводить досить високо ризиковані види страхування.

Але не дуже висока інвестиційна діяльність несильно впливає на рівень платоспроможності та фінансової стабільності СК «QBE Україна».

Таблиця 3.1. Показники фінансового стану СК «QBE Україна»

№ пп

Показники

Період

Орієнтовне позитивне значення показників

2010 рік

2011 рік

2012 рік

1.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

4,09

6,85

4,86

0,25-0,50

2.

Коефіцієнт загальної ліквідності

5,46

8,86

6,39

1,0-2,0

3.

Коефіцієнт фінансової стійкості (автономії)

0,39

0,36

0,43

0,25-0,50

4.

Коефіцієнт маневреності оборотних коштів

0,91

0,87

0,90

збільшення

Джерело: [68]

Здійсненний аналіз платоспроможності та фінансової стабільності свідчить про їх високий рівень СК «QBE Україна».

Хоча по результатах 2012 року значення коефіцієнтів абсолютної та загальної ліквідності трохи знизилися, їх значення переважають норматив, що говорить про те, що у підприємства достатньо грошових коштів для погашення кредиторської заборгованості. Рівень показників, що характеризують фінансову стійкість і структуру капіталу, свідчать про те, що у «QBE Україна» переважають залучені кошти. І це дає можливість зробити висновок, що вищевказаний досягнутий рівень показників забезпечував і забезпечує компанії платоспроможність та фінансову стійкість.

Далі дослідимо платоспроможність СК «QBE Україна».

Виходячи з наведених розрахунків показників платоспроможності, фактичний запас платоспроможності страховика постійно зростав: у 2011 році - на 1726,3 тис. грн., а за 2012 рік - на 6336,2 тис. грн.

Величина перевищення фактичного запасу платоспроможності над нормативним на 31.12.2012 року в порівнянні з 2011 роком збільшився на 2633,4 тис. грн., а за 2011 рік - на 2075,9 тис. грн.

Тобто компанія ЗАТ СК «QBE Україна» характеризується як платоспроможна. Можна зробити висновок, що платоспроможність даної компанії стабільна і постійно збільшується протягом останніх трьох років.

Таблиця 3.2. Показники платоспроможності ЗАТ СК «QBE Україна», тис. грн.

Показники

Період

2010 рік

2011 рік

2012 рік

Фактичний запас платоспроможності

6505,2

8231,5

14567,7

Нормативний запас платоспроможності (виплати)

483,2

1803,5

1616,0

Нормативний запас платоспроможності (страхові премії)

2999,7

2650,1

6352,9

Величина перевищення фактичного запасу платоспроможності над нормативним

3505,5

5581,4

8214,8

Джерело: [68]

Таким чином, вищерозглянутий науково-методичний підхід до оптимізації портфелю страхової компанії надає можливість забезпечити необхідний рівень фінансової стійкості страховика шляхом диверсифікації видів страхування. Крім того, його застосування дозволить врахувати граничні рівні платоспроможності, дохідності та ризику збитковості. Виходячи з цього, менеджмент страхової компанії здатен адекватно та своєчасно реагувати як на зміну кон'юнктури страхового і перестрахового ринку, так і на загальні перетворення в економіці.

3.3 Характеристика сучасних способів мінімізації фінансових ризиків

Страхування фінансових ризиків є одним із найбільш складних та проблемних видів страхування. Ця нова підгалузь майнового страхування розпочала розвиватись в Україні лише на початку 90-х років минулого століття. Нетривалий період розвитку страхування фінансових ризиків не дозволив виробити єдине тлумачення його поняття та дати уніфіковану класифікацію його видів. Незважаючи на те, що цей вид страхових послуг регламентується Законом України «Про страхування», чіткого визначення та класифікації фінансових або комерційних ризиків у чинному законодавстві немає.

Управління фінансовими ризиками є одним з найважливіших функціональних завдань фінансового менеджменту. На практиці цю сферу управління фінансами здебільшого виокремлюють у специфічний напрям діяльності фінансового менеджменту - ризик-менеджмент.

Під ризик-менеджментом слід розуміти систему управління ризиками на підприємстві, що передбачає використання методів та інструментів, спрямованих на виявлення, ідентифікацію ризиків, розрахунок ймовірності їх настання, їх оцінку (визначення можливого розміру фінансових втрат) та нейтралізацію (внутрішнє і зовнішнє їх страхування).

Основна мета управління фінансовими ризиками - мінімізація пов'язаних з ними фінансових втрат. Головними завданнями управління фінансовими ризиками є оптимізація структури капіталу (співвідношення між власними та позичковими джерелами формування фінансових ресурсів) та оптимізація портфеля боргових зобов'язань. Передумовою оптимізації структури капіталу є розрахунок ефекту фінансового левериджу. Оптимізація портфеля боргових зобов'язань досягається на підставі:

диверсифікації кредиторів;

максимізації рівня показника дюрації (середньозваженого строку непогашеної заборгованості);

мінімізації платежів за користування позичковим капіталом.

В процесі фінансової діяльності ризик-менеджмент здійснюється у відповідності з політикою управління фінансовими ризиками - системою цілей і завдань управління ризиками, а також сукупністю методів і засобів досягнення цих цілей. Політика управління фінансовими ризиками знаходить своє відображення у стратегії і тактиці виявлення та нейтралізації ризиків.

Процес управління ризиками є досить складним (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Процес управління ризиками [29, c. 102]

Система управління ризиками включає наступні блоки завдань:

ідентифікацію - процес встановлення переліку основних видів фінансових ризиків, що притаманні діяльності конкретного підприємства.

оцінку ризиків - відображення наслідків впливу ризиків та ймовірності їх настання в кількісному виразі;

нейтралізацію ризиків - вжиття відповідних заходів щодо зменшення ймовірності настання ризиків і зменшення наслідків їх впливу.

Ідентифікація фінансових ризиків є необхідною передумовою оцінки їх рівня в процесі ризик-менеджменту.

На першій стадії ідентифікації в розрізі кожного напрямку господарської діяльності (операційної, інвестиційної, фінансової) і основних господарських операцій визначаються притаманні їм види фінансових ризиків і на цій підставі складається перелік можливих несистематичних ризиків підприємства.

На другій стадії визначається перелік систематичних ризиків, пов'язаних з господарською діяльністю підприємства в цілому.

На третій стадії формується загальний портфель фінансових ризиків пов'язаних з діяльністю підприємства (включає можливі систематичні і несистематичні фінансові ризики).

Під час оцінки ризиків базовими величинами, що розраховуються, є величина збитків, яких може зазнати підприємство та ймовірність настання цих збитків. Для визначення цих величин використовують складні алгоритми розрахунків. Результати оцінки ризиків є основою для вибору відповідних заходів їх нейтралізації.

До основних інструментів нейтралізації ризиків слід віднести:

формування відповідних резервів;

диверсифікація ризиків;

хеджування;

страхування ризиків.

Найпоширенішим інструментом нейтралізації наслідків настання ризиків є використання для цих цілей резервного фонду фінансових ресурсів, що призначений для покриття можливих збитків.

Резерви створюються відповідно до чинного законодавства або установчих документів підприємств за рахунок нерозподіленого прибутку або коштів власників. В окремих випадках джерелом формування резервного фонду можуть бути валові витрати суб'єктів господарювання, що регулюється законодавчими актами з питань оподаткування.

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены