Теоретичні основи управління кредитними ризиками банку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи управління кредитними ризиками банку

1.1 Поняття банківського кредитного ризику та основні причини його виникнення

1.2 Характеристика основних методів оцінки кредитних ризиків, що виникають в банках

1.3 Сучасні моделі управління кредитними ризиками

Розділ ІІ. Аналіз управління кредитними ризиками ЗАТ „ОТП Банк”

2.1 Організація процесу управління кредитним ризиком

2.3 Визначення розміру та моделювання кредитного ризику позичальника

2.4 Оцінка кредитного портфелю банка

Розділ ІІІ. Вдосконалення управління кредитними ризиками комерційного банку в сучасних умовах

3.1 Зарубіжний досвід щодо управління кредитним ризиком комерційного банку

3.2 Шляхи вдосконалення управління кредитним ризиком

Висновки

Література

Вступ

Поняття банку органічно пов'язане з поняттям ризику, бо банки виконують функцію перерозподілу ризиків фінансового ринку.

Банківські керівники у більшості випадків вирішують як головну не проблему отримання максимального прибутку від операцій, а проблему досягнення оптимального співвідношення між прибутковістю та ризикованістю операцій оскільки ризик є в кожній банківській операції.

У зв'язку з цим удосконалення управління кредитними ризиками з метою мінімізації їх негативної дії є актуальною проблемою.

Проблема управління кредитними ризиками в умовах розвитку фінансового механізму залучення кредитів останнім часом привертає увагу багатьох вчених. Окремі дослідники, зокрема - С.Н. Кабушкін, Е. Морсман, К.В. Пічик, В.М. Попович, А.І. Степаненко, Л.О. Примостка, вивчають сутність кредитного ризику та управління ним у сфері надання кредитів суб'єктам господарювання. Група вчених під керівництвом В.В. Вітлінського наукові дослідження спрямовує на вивчення методів оцінки кредитного ризику. Але у наукових джерелах недостатньо вивченими є галузеві аспекти кредитного ризику та їх зв'язок з процесом надання кредитів окремим позичальникам.

Одним із елементів системи управління кредитним ризиком є страхування. Тут погляди вчених також є досить різноманітними. Над проблемою страхування кредитного ризику працюють такі вчені, як М.С. Клапків, Р.В. Пікус, Ю.А. Соколов, Н.А. Амосова.

Предметом магістерської роботи є кредитні ризики, що виникають при наданні банківських кредитів суб'єктам господарювання та фізичним особам. Об'єктом дослідження є принципи та механізм управління кредитними ризиками з поглибленим дослідженням їх на матеріалах ЗАТ «ОТП Банк».

У роботі використовувалися діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення економічних процесів з орієнтацією на вдосконалення сучасної системи управління ризиками при кредитуванні. Для визначення критеріїв класифікації кредитних ризиків було використано абстрактно-логічний метод.

Метою магістерської роботи є обґрунтування шляхів удосконалення управління кредитними ризиками. Для цього першочерговими завданнями є найбільш повне розкриття поняття «кредитний ризик», дослідження принципів та механізмів управління ним.

Кредитний ризик визначається науковцями як внутрішній ризик в основній діяльності банку. Його суть полягає у вірогідності збитків від непогашення позичальником основної суми боргу та процентів за кредитом.

Проте невиконання боржником своїх зобов'язань перед банком не обмежується лише несплатою процентів і неповерненням позики. У цьому разі підривається репутація фінансово-кредитного інституту, тому що значний обсяг проблемних кредитів веде до загрози неплатоспроможності банку, яка відлякує потенційних вкладників і інвесторів. Підвищення втрат від позичкових операцій викликає відплив із банку кваліфікованих спеціалістів через зниження обсягу прибутку як джерела їхнього матеріального заохочення. Слід враховувати й необхідність для фінансово-кредитного закладу здійснювати додаткові витрати , пов”язані із стягненням проблемного кредиту, а також те, що певна частина банківського капіталу “мертвіє” в непродуктивних активах, що знижує доходність банку.

Особливістю сучасної банківської системи в Україні є те, що частка банків, не знаходячи інших варіантів прибуткової роботи, вдається до надзвичайно ризикованої кредитної політики. Це в окремих випадках приводить не лише до погіршення фінансового стану, а й до повного краху. А якщо прийняти до уваги, що банківська система - певна цілісність, в якій кожний елемент пов`язаний з іншими, то стає зрозумілим до яких наслідків може призвести такий ефект.

За можливістю управління кредитний ризик відноситься до відкритих ризиків, тобто таких, що підлягають регулюванню. І якщо повністю ризик прибрати неможливо (бо це є природнім), то банки повинні приймати лише доцільний ризик, або взагалі відмовлятися від нього. Необхідною умовою застосування комерційними банками ефективних методів видачі позик клієнтам є мінімізація кредитного ризику. Вона включає передбачення можливого ризику, його оцінку та проведення всіх можливих заходів щодо обмеження його впливу.

Практичні аспекти мінімізації кредитного ризику будуть викладені на основі аналізу інформації, наданої Закритим акціонерним товариством „ОТП Банк”.

У червні 2006 року OTP Bank Plc. (Угорщина) придбав одного з лідерів вітчизняного фінансового сектору - Райффайзенбанк Україна, що був заснований у березні 1998 року як банк зі 100%-им іноземним капіталом.

Новий власник банку - OTP Bank Plc. - є найбільшим банком в Угорщині, чия частка на місцевому ринку досягає майже 25%.

Загальне керівництво діяльністю банку здійснює спостережна рада банку, яка контролює діяльність правління банку, а також виконує інші функції, делеговані загальними зборами.

Виконавчим органом банку є правління. Правління вирішує всі питання, пов'язані з поточною діяльністю банку, крім тих, що належать до компетенції ради банку. Очолює правління голова, який має заступників (менеджерів, які очолюють структурні підрозділи банку). Голова правління несе персональну відповідальність перед акціонерами за результати діяльності банку.

3 2001 року Райффайзенбанк входив до 10-ки найбільших банків України. На момент придбання банк обслуговував понад 100 тисяч клієнтів, надаючи повний спектр банківських послуг як корпоративним, так і приватним клієнтам а також представникам малого та середнього бізнесу. Банк посідав 6-те місце серед банків України за розміром активів, капіталу та кредитно-інвестиційного портфелю і 5-те за розміром кредитів, наданих приватним клієнтам. Мережа філій нараховувала 40 банківських установ на території України. Кількість персоналу становила біля 1500 осіб.

З моменту заснування банк посідає провідні позиції у корпоративному бізнесі та зарекомендував себе як банк-новатор. Одним з перших на ринку банківських послуг України Райффайзенбанк розпочав надавати такі інноваційні для українського ринку послуги як структуроване торговельне фінансування, проектне фінансування та інші спеціалізовані послуги для великих корпоративних клієнтів.

ОТР Bank має за мету продовження традицій, започаткованих командою професіоналів, та подальше впровадження європейських стандартів якості бізнесу на ринку банківських послуг України.

1. Теоретичні основи управління кредитними ризиками банку

1.1 Поняття банківського кредитного ризику та основні причини його виникнення

Проблема ризику й доходу є однією з ключових концепцій у фінансовій і виробничій діяльності суб'єктів ринкових відносин.

Під «ризиком» прийнято розуміти ймовірність (загрозу) втрати підприємцем частини своїх ресурсів, ймовірність недоодержання доходів, появи додаткових витрат у результаті проведення визначеної фінансової і виробничої стратегії. Сутність ризику складається в можливості відхилення отриманого результату від запланованого. Більш того, правомірно говорити про ризик упущеної можливої вигоди, тобто ризику непрямого (побічного) фінансового збитку (неотриманий прибуток) у результаті того, що який-небудь захід не було проведено чи була зупинена господарська діяльність. Якщо дивитися на проблему більш формально, то мова йде не тільки про ризик втрат, а й про ризик вигоди (одержання додаткового прибутку). Як відхилення від планованого результату він може мати й позитивну сторону. Отже, ризик як елемент господарського рішення може бути визначений у такий спосіб -- це ситуативна характеристика діяльності будь-якого суб'єкта ринкових відносин, у тому числі банку, що відображає невизначеність її результату і можливі несприятливі (або сприятливі) наслідки у випадку неуспіху (або успіху).

Прийняття ризиків -- основа банківської справи. Банки мають успіх тоді, коли прийняті ними ризики розумні, контрольовані і знаходяться в межах їх фінансових можливостей і компетенції.

Провідним принципом у роботі банків є прагнення до одержання якомога більшого прибутку. Воно обмежується можливістю понести збитки. Іншими словами, ризик -- це вартісне вираження ймовірної події, що веде до втрат. Чим більше ризики, тим більше шансів отримати прибуток. Ризик утворюється у результаті відхилень дійсних даних від оцінки сьогоднішнього стану і майбутнього розвитку. Ці відхилення можуть бути як позитивними, так і негативними. У першому випадку мова йде про шанси одержати прибутки, у другому -- про ризик мати збитки. Зв'язок між прибутковістю операцій банку і його ризиком (у спрощеному варіанті) може бути виражений прямолінійного залежністю [15].

Рівень ризику збільшується якщо:

проблеми виникають раптово;

визначено нові завдання, які не відповідають минулому досвіду банку;

керівництво не в змозі прийняти необхідні і термінові міри,що може призвести до фінансового збитку (погіршення можливостей одержання необхідного і/чи додаткового прибутку);

існуючий порядок діяльності банку або недосконалість законодавства заважає прийняттю певних оптимальних для конкретної ситуації заходів.

Наслідки невірних оцінок ризиків або відсутність можливості протиставити дійові заходи можуть бути дуже неприємними.

Існують загальні причини виникнення банківських ризиків і тенденції зміни їх рівня. Разом з тим, аналізуючи ризики українських банків на сучасному етапі, важливо враховувати:

§ кризовий стан економіки перехідного періоду, що виражається не тільки падінням виробництва, фінансовою нестійкістю багатьох організацій, а й знищенням ряду господарських зв'язків;

§ нестійкість політичного становища;

§ відсутність або недосконалість деяких основних законодавчих актів, невідповідність між правовою базою і реально існуючою ситуацією;

§ інфляцію та інше.

В усіх випадках ризик має бути визначений і обчислений. Аналіз і оцінка ризику повною мірою засновані на систематичному статистичному методі визначення ймовірності того, що якась подія в майбутньому відбудеться. Звичайно, ця ймовірність виражається у відсотках. Відповідна робота може вестися, якщо вироблено критерії ризику, які дозволяють ранжувати альтернативні події залежно від ступеня ризику. Однак вихідним пунктом роботи е попередній статистичний аналіз конкретної ситуації.

Кредитний ризик -- це основний вид ризику, властивий банківській діяльності. Під кредитним ризиком розуміється можливість того, що в певний момент у майбутньому вартість банківських активів зменшиться у зв'язку з неповерненням (неповним чи несвоєчасним поверненням) цих активів. Іншими словами, це ймовірність збитків у зв'язку з несвоєчасним поверненням позичальником основного боргу і відсотків за ним. Кредитний ризик -- поняття, що поєднує в собі стратегічний ризик, ризик інновацій, операційний і технологічний ризики, ризик незбалансованої ліквідності і ризик формування ресурсної бази, відсотковий ризик, валютний ризик, ринковий ризик. Вираженням ступеня ризику кредитних операцій є найбільш висока відсоткова ставка за операціями, що має кредитну природу (власне кредити, факторинг, облік векселів, надання гарантій) у порівнянні з іншими активами. Ставки за кредитом повинні компенсувати банку вартість наданих (на певний термін) коштів, ризик зміни вартості забезпечення і ризик невиконання позичальником зобов'язань. Ризик невиконання позичальником зобов'язань визначається великою кількістю факторів, об'єднаних у поняття кредитоспроможності клієнта: юридична правоздатність, фінансове положення, репутація клієнта, якість пропонованого забезпечення, прогноз розвитку фірми, ринковий ризик тощо. Правильність оцінки залежить від обґрунтованості вибору методики оцінки, своєчасного реагування на зміну фінансового стану клієнта.

Кредитний ризик залежить від зовнішніх (пов'язаних зі станом економічного середовища, з кон'юнктурою) і внутрішніх (викликаних помилковими діями самого банку) факторів. Можливості управління зовнішніми факторами обмежені, хоча своєчасними діями банк може певною мірою пом'якшити їх вплив і запобігти великим втратам. Однак основні важелі управління кредитним ризиком лежать у сфері внутрішньої політики банку.

Ефективність організації керування ризиками багато в чому залежить від їх класифікації [27].

Види кредитного ризику. Кредитні ризики поділяються на основні і супутні. Розрізняють такі види основного кредитного ризику:

зовнішній ризик, або ризик позичальника, обумовлений кредитоспроможністю позичальника;

внутрішній ризик, або ризик банку, що виникає із зовнішньогой обумовлений правильністю дій банку в процесі управління кредитним ризиком.

Супутні зовнішні ризики поділяються на:

• ризик країни, обумовлений рівнем політичного й економічного розвитку в країні. Ризик країни в свою чергу поділяється на:

• економічний ризик (показник економічного ризику оцінює рівень економічного керівництва країною, структуру економіки,інституціональну структуру, насиченість ресурсами (включаючи робочу силу, ресурси капіталу, природні ресурси) та інші фактори. Економічний ризик визначає здатності резидентів країни обслуговувати даний рівень зовнішнього боргу);

• політичний ризик (цей вид ризику пов'язаний з можливими втратами банку в результаті війни, що почалася, революції, націоналізації, приватизації, заборон на платежі за кордон, введення ембарго, скасування імпортної ліцензії та інших подій).

* ризик галузі, обумовлений рівнем стану економіки в галузі,Фактори кредитного ризику. До факторів, що впливають на зовнішній кредитний ризик (ризик позичальника) належать:

фінансовий стан позичальника: платоспроможність, ліквідність, рентабельність, стабільність грошових потоків, ділова активність і репутація, якість менеджменту, досвід роботи;

конкурентна позиція позичальника;

фактори навколишнього середовища: галузеві і країнові, законодавча база, державна підтримка тощо.

До факторів, що впливають на ризик країни, належать:

політичний режим усередині країни;

стан економіки країни;

зовнішні фактори.

До факторів, що впливають на галузевий ризик належать:

стан економіки в галузі;

стан економіки в суміжних галузях;

фактори зовнішнього середовища.

До факторів, що впливають на внутрішній кредитний ризик (ризик банку) належать:

якість проведеного аналізу кредитоспроможності позичальника;

якість аналізу галузевих ризиків і ризиків країни;

адекватність забезпечення;

концентрація кредитної діяльності -- надання великої частки кредитів одному позичальникові чи певній групі позичальників;

темпи кредитної експансії:

o збільшення кредитного портфеля;

o збільшення кількості кредитних продуктів;

o розширення географічної області кредитування;

* структура кредитного портфеля:

o за термінами надання: коротко-, середньо- і довгострокові;

o за видами забезпечення: забезпечені і незабезпечені, які в свою чергу можуть бути персональними чи банківськими;

o за специфікою позичальників: банківські, державні, комерційні, кредити страхових компаній і приватних осіб, консорціуми, що структуруються на клубні та відкриті;

o за видами дебіторів: сільськогосподарські, промислові, комунальні, персональні;

o за напрямами використання: споживчі, промислові, на формування оборотних коштів, інвестиційні, сезонні, на усунення тимчасових фінансових труднощів, проміжні, на операції з коштовними паперами, імпортні й експортні;

o за розміром: дрібні, середні, великі;

o за способом надання: вексельні, за допомогою відкритих рахунків, сезонні, консигнації;

якість кредитного портфеля;

зовнішні фактори (економічна і політична ситуація в країні).

До причин, що формують кредитний ризик, можна віднести також тиск на банк або позичальників зі сторони різних структур, можливо органів влади [50].

Велику роль відіграють і внутрішні ризики: низька кваліфікація персоналу, соціальна напруженість в колективі і, як наслідок, якісне виконання співробітниками своїх зобов'язань.

Кредитна діяльність банків є дуже специфічною, вона визначається насамперед тими факторами від яких залежить ступінь кредитного ризику:

Ступінь концентрації кредитної діяльності банку в певній сфері (галузі)

Питома вага кредитів, що припадає на клієнтів, які відчувають тимчасові фінансові труднощі

Концентрація діяльності банків в маловідомих, невивчених галузях

Ступінь мінливості кредитної політики та кредитного портфелю банку

Питома вага нових клієнтів

Введення в практику занадто великої кількості нових послуг на протязі короткого проміжку часу

Прийняття під заставу цінностей, що важко реалізуються або швидко знецінюються

Зміна ділової активності ( тобто попиту на кредити )

Мінливість ставки відсотку

Також існує значна група факторів яка через вплив визначаючи фінансове становище позичальника опосередковано впливає на кредитний ризик банку:

Недосконалий менеджмент

Неадекватний первинний капітал

Занадто високі темпи зростання реалізації продукції

Конкуренція

Економічні коливання

Деякі з названих факторів діють автономно, незалежно від банків, деякі можуть бути керовані. Але безперечно існує об'єктивна необхідність з боку банків в моніторингу всіх факторів, що прямо чи опосередковано чинять вплив на кредитний ризик.

Головним завданням науково обґрунтованого управління ризиковими операціями банку є визначення ступеня допустимості та виправданості того чи іншого ризику і прийняття практичного рішення, спрямованого або на використання ризикових ситуацій, або на вироблення системи засобів, що зменшують небезпеку виникнення збитків банку від проведення тієї чи іншої операції. Застосовуючи ті чи інші методи та інструменти, кредитний ризик управляється на всіх стадіях життєвого циклу кредитного продукту: розробка основних положень банківської політики, початкові стадії (знайомство) роботи з потенційним клієнтом, координація цілей банку та інтересів клієнта, оцінка кредитоздатності позичальника, структурування якісних характеристик кредиту, кредитний моніторинг, робота з проблемними кредитами, застосування санкцій та ін. [31].

Аналіз ринку та стратегія проведення кредитних операцій передбачають формулювання та реалізацію цілей, умов та принципів видачі кредитів різним типам позичальників, сфер підприємницької діяльності.

Банківські працівники, що ухвалюють рішення про кредитування, приймають відразу три рішення:

1) виявлення/оцінка ризику;

2) мінімізація/уникнення ризику;

3) компенсація ризику.

На практиці всі ці три рішення - частини одного завдання: видати кредит чи ні. Можливий і третій варіант: видати тільки частину необхідної суми або внести виправлення у заявку про надання кредиту і видати позичку на інших умовах.

Отже, треба відзначити, що дуже важливим і актуальним є вивчення проблеми визначення кредитного ризику, методи його аналізу та шляхи подолання перешкод, що при цьому виникають. Адже, проблема управління ризиком у наш час є актуальною для всіх економічних суб'єктів, особливо в умовах ринкової економіки. Банківські ризики не є виключенням. Вони відрізняються один від одного місцем і часом виникнення, сукупністю зовнішніх і внутрішніх чинників, що впливають на їх рівень і, отже, способом їх аналізу і методами вимірювання та зниження. Найважливішим завданням банківського менеджменту полягає у тому, щоб у межах виробничо-господарської цільової системи знайти оптимальне співвідношення між прибутком, ризиком і ліквідністю. Для успішного функціонування банку і забезпечення його стійкості в умовах становлення ринкової економіки важливим є розроблення відповідної стратегії управління ризиком. Проблеми, які постають перед банком, можна подолати лише застосовуючи системний підхід до управління банком в цілому і управління ризиками зокрема.

1.2 Характеристика основних методів оцінки кредитних ризиків, що виникають в банках

Процес управління кредитним ризиком складається з таких стадій:

- оцінка ризику - визначення ймовірності негативної події, тривалості періоду ризику, суми коштів, що знаходяться під ризиком, і обсягу збитків, що можуть виникнути за відповідними активами,

- реалізація заходів для мінімізації/уникнення ризику.

У даному пункті розглянемо першу стадію управління кредитним ризиком більш детально.

Залежно від виду ризику застосовуються різні методи оцінювання кредитного ризику.

Методи оцінювання кредитного ризику для певної країни. Найбільш ефективними методами оцінювання ризику є різноманітні варіанти методу експертних оцінок і складання різних рейтингів країн, найбільш відомим з яких є модель ВЕRІ.

Модель ВЕRІ (Business Environment Risk Index) -- пропонує щоквартальні індекси ризику для 50 країн, оціненим за 15 параметрами, кожний з яких має свою питому вагу, із загальною сумою 100. Кожне питання оцінюється за бально-відсотковою шкалою і має 5 варіантів відповідей -- від 0 (неприйнятно) до 4. Чим вища кількість зібраних балів, тим нижчий кредитний ризик для певної країни. Перелік параметрів оцінки індексів ризику наведено у додатку до діючого Положення [63].

Методи оцінювання галузевого ризику. До методів оцінювання галузевого ризику належать:

аналіз розвитку галузі;

аналіз кореляції галузі з економікою.

Для функціонального аналізу умовно приймають поділ галузей на 3 типи:

§ стійкі галузі, що відрізняються високою стабільністю і мало піддаються впливу макроекономічної ситуації. Інвестиції в них відрізняються високою надійністю, низьким рівнем ризику, але в той же час досить високою прибутковістю. До них можна віднести виробництво товарів народного споживання та продовольства;

§ циклічні галузі, показники діяльності яких тісно пов'язані з тим, в якій фазі знаходиться рівень ділової активності, тому ризик і результативність інвестицій і кредитів, що належать до даної сфери, істотно залежать від стану ділової активності. До таких галузей традиційно відносять галузі конструкційних матеріалів, устаткування;

§ зростаючі галузі, що відрізняються високими темпами розвитку. Звичайно підприємства цих галузей прагнуть вкладатиякнайбільше коштів у розвиток виробництва. Потенціал такихпідприємств швидко росте. Вкладання коштів у цю сферу відрізняється високим ступенем ризику і в той же час потенційною можливістю одержати в короткий термін значний прибуток.

Аналіз розвитку галузі. Вивчення ситуації в галузі за певний проміжок часу дозволяє виявити значні розбіжності між галузями і визначити, яка з них на сьогодні має найкращі результати за такими показниками:

обсяг реалізації;

прибуток;

чистий прибуток;

обсяг виробництва.

Якщо зіставити обсяг реалізації, обсяг виробництва і чистий прибуток, можна помітити деякі відхилення за цими показниками, що характеризують основні види нестійкості галузі. При ухваленні рішення про кредитування підприємства даної галузі необхідно враховувати перелічені показники.

Аналіз кореляції галузі з економікою (Я-ризик). Окремим способом оцінювання галузевих ризиків є розрахунок Я-ризику -- рівня коливань чи відхилень у результатах діяльності галузі щодо результатів діяльності ринку чи всієї економіки. Цей різновид ризику може бути визначений для кожної галузі. Даний процес вимагає доступу до великої і надійної бази даних, зібраної за певний період. Галузь з показником Я, рівним одиниці, має коливання результатів, рівне ринковому, у той час як менш мінлива галузь покаже результат менше одиниці, а більш коливальна -- більше одиниці. Чим більше показник, тим вище галузевий ризик.

Зазначений метод вимагає складних статистичних розрахунків і може лише частково застосовуватися в умовах швидко змінюваного зовнішнього середовища. Однак даний вид оцінки галузевого ризику є основним у сучасній світовій економіці.

При оцінюванні сукупного ризику варто застосовувати обидва методи, щоб виміряти і зменшити ризик, пов'язаний зі специфікою тієї чи іншої галузі.

Методи оцінювання внутрішнього ризику банку. У зв'язку з тим, що кредитному ризику піддаються різні за природою активи банку, оцінка кредитного ризику може бути комплексною, що включає всі активи, або частковою, яка оцінює безпосередньо кредитний портфель банку [57].

Оцінка ризику кредитного портфеля банку містить у собі:

класифікацію кредитного портфеля за ступенем ризику;

визначення класифікованої вартості кредитного портфеля;

визначення ступеня якості кредитного портфеля.

Класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику здійснюється на підставі аналізу фінансового стану кожного позичальника і його кредитного портфеля.

Класифіковану вартість кредитного портфеля визначаємо за формулою:

(1.1)

де Кр_кл -- обсяг кредиту;

-- ступінь ризику.

Ступінь ризику розраховуємо за формулою 100 - R,

де R -- відсоток відрахувань у резерв, розрахований відповідно до класифікації НБУ.

Ступінь якості кредитного портфеля:

(1.2)

Середній рівень ризику:

(1.3)

Крім визначення рівня ризику, розраховуються також різні коефіцієнти, що характеризують кредитну діяльність банку.

Структурний комплекс механізмів сучасної теорії кредитного ризику може бути деталізована за такою схемою:

якісний аналіз кредитного ризику;

кількісний аналіз;

система показників кількісної оцінки міри (ступеня) кредитного ризику;

моделювання кредитного ризику;

способи (методи) оптимізації управління (зниження та врахування) кредитного ризику в діяльності комерційного банку.

Зазначимо, що стратегія управління кожним видом ризику, яким обтяжений банк, має свої специфічні (притаманні лише цьому виду, ризику) особливості та інструментарій. Тому аналіз їх має суттєве практичне значення [63].

Стратегія кредитного ризику комерційного банку підпорядковується чинному законодавству, нормативним актам та інструкціям Національного банку України, спирається на загальні принци кредитування (терміновість, поверненість, диференційованість, забезпеченість, платність), а також реалізується, враховуючи такі основні засади:

Стратегія кредитного ризику має задовольняти дві основні вимоги: по-перше, бути в руслі загальної ризикової політики (стратегії) банку, зорієнтованої на оцінку інтегрованого ризику, яким він обтяжений; по-друге, відповідати цілям кредитної політики, в межах якої здійснюється стратегія кредитного ризику банку.

Цілком уникнути ризику можливого несвоєчасного повернення (чи взагалі -- неповернення) позик практично неможливо й недоцільно. Адже надмірна обережність та уникнення кредитних операцій ведуть до ризику невикористаних можливостей. Але питому вагу позик, які класифікуються як нестандартні в кредитному портфелі банку, можна зменшити, здійснюючи систематичне застосування досконалих методик (застосовуючи відповідний інструментарій)для прийняття раціональних рішень щодо надання позик та здійснюючи моніторинг. Як тільки отримано заявку на кредит, персоналу банку слід детально проаналізувати фінансовий стан позичальника,визначити ступінь ризику кредитного портфеля тощо. Цей аналіз має виявити сильні та слабкі сторони в його діяльності, забезпечити можливість визначення ймовірності (надійності) своєчасної та повної сплати заборгованості.

Після того як надання позики буде офіційно ухвалене, певний службовець відділу позик несе відповідальність за здійснення ефективного контролю за діяльністю позичальника (щодо використання наданої позики за призначенням), контролює виконання термінів її повернення тощо.

Доцільно використовувати систему кваліфікації позик з метою їх класифікації з погляду ризику можливої несплати. Системи класифікації позик можуть бути як якісними, так і кількісними.

Усі позики необхідно також періодично переоцінювати, щоб визначитися, чи є суттєвими зрушення в структурі та ступені ризику несплати кредитів. Для цього здійснюється моніторинг ризику.

Структуризація банківського кредитного портфеля за класами ризику, їх порівняння зі справжніми збитками за позиками визначає один із показників міри кредитного ризику кредитного портфеля. Обчислення обсягу сумарних збитків, у свою чергу, визначає обсяг необхідних резервів на покриття збитків за позиками портфеля (наявного обсягу та структури). Банк може також знизити ступінь ризику, здійснюючи диверсифікацію за різними тинами позик (не концентруючи кредити в окремих галузях чи одному сегменті ринку позичальників).

6. Основним методом аналізу і кількісного оцінювання кредитного ризику є аналіз кредито- й платоспроможності позичальника. На підставі здобутої інформації про позичальника та забезпечення кредиту обчислюється низка кількісних показників ступеня ризику і приймається рішення про надання (чи ненадання) позики. Важливо, щоб ці показники не виявилися лише простим, механічним набором, а адекватно відбивали реальний стан справ,

У практичній діяльності банків з управління кредитним ризиком усе більше використовуються методи економіко-статистичного аналізу для оцінки кредито- й платоспроможності клієнтів.

7. Установлюючи кредитні стосунки з новими позичальниками, а також ураховуючи динаміку й нестаціонарність макроекономічних процесів (оточуючого економічного середовища), доцільно через певні проміжки часу проводити розгорнутий аналіз кредитоспроможності клієнта, а з метою контролю за поточним фінансово-економічним станом позичальника систематично здійснювати так званий експрес-аналіз [67].

Якісний аналіз кредитного ризику полягає в ідентифікації чинників ризику (виявленні його джерел) і вимагає ґрунтовних знань, досвіду та інтуїції у цій сфері діяльності. Його доцільно здійснювати за двома аспектами.

Перший аспект пов'язаний із визначенням можливих джерел кредитного ризику та збитків, розгорнутим аналізом кредито- й платоспроможності клієнтів. Проводиться класифікація та структуризація кредитного ризику.

Другий аспект пов'язаний із визначенням суб'єктивної складової кредитного ризику, з виявленням інтересів суб'єктів ризику тощо. Кількісний аналіз ризику спирається на низку методів, серед них:

статистичний;

аналіз доцільності витрат;

метод експертних оцінок;

аналітичний;

використання аналогів.

Статистичний метод. Статистичний метод з визначення ризику використовується для обчислення очікуваної тривалості кожної роботи і проекту в цілому. Статистичний метод широко застосовується в тих випадках, коли при проведенні кількісного аналізу фірма має у своєму розпорядженні значний обсяг аналітико-статистичної інформації з необхідних елементів аналізованої системи (за п -- кількість періодів часу).

Суть цього методу полягає в тому, що для розрахунку ймовірностей виникнення збитків аналізуються всі статистичні дані, що стосуються результативності здійснення фірмою розглянутих операцій [31].

Аналіз доцільності витрат. Суть методу аналізу доцільності витрат ґрунтується на тому, що в процесі банківської діяльності витрати з кожного конкретного напрямку, а також з окремих елементів мають неоднаковий ступінь ризику. Визначення ступеня ризику шляхом аналізу доцільності витрат орієнтовано на ідентифікацію потенційних зон ризику. Такий підхід раціональний тим, що дає можливість виявити „вузькі” місця в діяльності банку з погляду ризикованості, а потім розробити шляхи їх ліквідації.

Перевитрата витрат може бути викликана одним з чотирьох основних факторів або їх комбінацією:

первісною недооцінкою вартості;

зміною меж проектування;

різницею у продуктивності;

збільшенням первісної вартості.

Ці основні фактори можуть бути деталізовані. На базі типового переліку можна скласти докладний контрольний перелік для конкретного проекту чи його елементів.

Мається на увазі можливість звести до мінімуму капітал, що піддається ризику шляхом розбивки процесу затвердження асигнувань проекту на стадії (області) затвердження. Стадії затвердження повинні бути пов'язані з проектними фазами і ґрунтуватися на додатковій інформації про проект за ступенем його розробки. На кожній стадії затвердження, маючи аналіз коштів, що піддаються ризику, інвестор може прийняти рішення про припинення інвестицій.

Деякі вчені-економісти пропонують визначати три показники фінансової стійкості фірми, з метою визначення ступеня ризику фінансових коштів.

Такими показниками є:

надлишок (+) чи недолік (-) власних коштів ();

надлишок (+) чи недолік (-) власних, середньострокових і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат ();

* надлишок (+) чи недолік (-) загальної величини основних джерел для формування запасів і витрат ().

Ці показники відповідають показникам забезпеченості запасів і витрат джерелом їх формування [50].

Метод експертних оцінок. Метод визначення ступеня ризику шляхом експертних оцінок носить більш суб'єктивний характер (порівнянне з іншими методами). Ця суб'єктивність є наслідком того, що група експертів, яка займається аналізом ризику, висловлює власні суб'єктивні судження як про минулу ситуацію, так і про перспективи її розвитку.

Найчастіше цей метод застосовується при недостатній кількості інформації або при визначенні ступеня ризику такого напряму діяльності, що не має аналогів.

В узагальненому вигляді суть даного методу полягає в тому, що підприємство виділяє певну групу ризиків і розглядає, яким чином вони впливають на його діяльність. Цей розгляд зводиться до подачі бальних оцінок за ймовірність виникнення того чи іншого виду ризику, а також ступеня його впливу на діяльність банку.

У ході опитування, проведеного серед банків, визначено вплив факторів на ступінь ризику. За ступенем впливу на показник рівня ризику фактори розташувалися в такий спосіб: на першому місці -- вартість проекту, на другому -- обсяги послуг, потім - терміни виконання послуг тощо.

У більшості випадків реалізації проектів виникаючі перерви чи зміни у виконанні робіт призводять до підвищення витрат і до виділення додаткового часу на їх виконання, що згодом викликає додаткові витрати, заборгованість.

На основі аналізу можна побудувати модель, що дозволяє аналізувати наслідки нагромадження ризикових ситуацій.

У цій моделі ризики поділені на 3 категорії, що впливають на обсяг робіт, терміни і вартість їх виконання. Ці категорії ризиків представлені в 3 матрицях. Матриця обсягів робіт містить варіантний ряд робіт із проекту, що можуть мінятися залежно від застосування умов реалізації проекту. Матриця тривалості робіт містить варіантний ряд даних про тривалість робіт із проекту залежно від зміни умов.

Матриця вартості містить імовірні позови підрядчика, що можуть виникати через зміни в обсягах робіт і затримок їх виконання з урахуванням умов контракту, інформаційних процесів і т.ін.

Блок розрахунку критичного шляху визначає можливі затримки в завершенні окремих робіт, фронтів робіт і проекту в цілому.

Метод дозволяє розділити цей складний комплекс ризиків на керовані складові і зробити висновки про ймовірність прояву і ступеня наслідків досліджуваних ризиків [57].

Аналітичний метод. Аналіз економічної літератури, присвячений проблемам оцінки ступеня ризику за допомогою використання аналітичного методу, показав, що його варто звести до декількох взаємозалежних етапів.

На першому етапі здійснюється підготовка до аналітичної обробки інформації, що містить у собі:

визначення ключового параметра, щодо якого проводиться оцінка конкретного напряму діяльності суб'єкта;

добір факторів, що впливають на діяльність організації, а отже,і на ключовий параметр;

розрахунок значень ключового параметра на всіх етапах конкретного процесу;

сформовані в такий спосіб послідовності витрат і надходжень дають можливість визначити не тільки загальну економічну ефективність досліджуваного напряму діяльності, а й виявити її значення на кожній зі стадій.

На другому етапі будуються діаграми залежності обраних результуючих показників від величини вихідних параметрів. Зіставляючи між собою отримані діаграми, можна виділити ті основні показники, що найбільше впливають на даний вид (чи групу видів) банківської діяльності.

На третьому етапі визначаються критичні значення ключових параметрів. Найпростіше при цьому може бути розрахована критична точка чи точка беззбитковості, що показує мінімально припустимий обсяг послуг для покриття витрат банку.

Під час четвертого етапу аналізується (на підставі отриманих критичних значень ключових параметрів і факторів) чи впливають на них можливі шляхи підвищення ефективності й стабільності роботи банку, а отже, і шляху зниження ступеня ризику, що визначається одним з попередніх методів.

При управлінні ризиком на централізованому рівні центральний банк встановив норматив, що характеризує максимальний розмір ризику ()на одного позичальника. Він розраховується за формулою:

= Р/К, (1.4)

де Р -- розмір ризику банку (сукупна сума зобов'язань позичальника банку щодо кредитів, а також 90% забалансових зобов'язань, виданих банком відносно до даного позичальника, що передбачають виплату в грошовій формі); К - капітал банку,

При цьому із сукупної суми зобов'язань позичальника виключається заборгованість за позикою під заставу державних цінних паперів -- 90 % від суми залишку, а також іншої заборгованості за позикою, оформлені заставними зобов'язаннями під матеріальні цінності, акції підприємств і банків -- 40--70 % від суми залишку.

Максимально припустиме значення нормативу встановлено:

щодо комерційних банків, створених на базі спеціалізованих банків -- 1,0;

щодо банків, створених протягом 1990--1991 років -- 0,75;

* щодо банків, організованих протягом 1988--1989 років -- 0,5.

При цьому розмір ризику банку на одного позичальника не може перевищувати 25% суми активів банку, а сума кредиту (наданого одному позичальнику) не повинна перевищувати суму власних коштів позичальника [5].

Попередня формула є абстрактною величиною, яка при виборі проекту не враховує безлічі об'єктивних факторів -- політичного та економічного стану країни, інфляції, суперечливості законодавчих актів тощо.

Правилом класичної ринкової економіки вважається, що проекти, які припускають найбільш високий очікуваний прибуток, супроводжує також і найбільший ризик. При підготовці даних для аналізу фінансової заможності проекту принципово важливим є вибір розрахункової грошової одиниці.

У світовій практиці в цій якості виступає, як правило, „постійний долар” чи інша стабільна грошова одиниця таких країн як ФРН, Швейцарія, Франція, Японія, Великобританія.

Аналіз чутливості моделі. Аналіз чутливості моделі складається з таких кроків:

вибір основного ключового показника, тобто параметра, щодо якого і провадиться оцінка чутливості. Такими показниками можуть служити: внутрішня норма прибутковості -- , або чистий приведений дохід -- W;

вибір факторів (рівень інфляції, ступінь стану економіки тощо);

розрахунок значень ключового показника на різних етапах здійснення проекту: пошук, проектування, будівництво, монтаж і налагодження устаткування, процес повернення вкладених коштів.

Сформована таким чином послідовність витрат і надходжень дає можливість визначити фінансові потоки для кожного моменту часу, тобто визначити показники ефективності.

Спочатку будуються діаграми, що відображають залежність обраних результуючих показників від величини вихідних параметрів. Зіставляючи між собою отримані діаграми, можна визначити „ключові” показники, які найбільше впливають на оцінку проекту.

Потім визначаються критичні (для проекту) значення ключових параметрів. Найпростіше може розраховуватись „точка беззбитковості”, що виражає мінімально припустимий обсяг послуг, при якому проект не приносить прибутку, але й не виявляється збитковим.

Якщо проект фінансується за рахунок кредитів, то критичним значенням буде та мінімальна величина ставки, за якої проект не зможе погасити заборгованість. Надалі може бути отриманий варіант припустимих значень, у межах якого проект виявляється ефективним (щодо прибутковості) з фінансової й економічної точок зору.

Аналіз чутливості дозволяє фахівцям з проектного аналізу враховувати ризик і невизначеність. Якщо проект виявиться чутливим до зміни обсягу виробництва продукції проекту, то варто приділити більше уваги програмі навчання персоналу і менеджменту, а також іншим заходам для підвищення продуктивності.

Разом з тим аналіз чутливості має два серйозних недоліки. Він не є всеосяжним, тому що не розрахований для обліку всіх можливих обставин.

Крім того він не уточнює ймовірність здійснення альтернативних проектів.

Метод аналогій. При аналізі ризику нового проекту дуже корисними можуть виявитися дані про наслідки впливу несприятливих факторів ризику на інші проекти.

Суть методу використання аналогів полягає у тому, що при аналізі ступеня ризику визначеного напряму діяльності суб'єкта доцільно використовувати дані про розвиток таких самих аналогічних напрямів у минулому.

Аналіз минулих факторів ризику здійснюється на підставі інформації, отриманої з різних джерел. Отримані в такий спосіб дані обробляються з метою виявлення залежностей між планованими результатами діяльності й обліком потенційних ризиків.

Доцільність використання цього методу полягає в тому, що якщо необхідно виявити ступінь ризику з будь-якого інноваційного напряму діяльності банку, коли відсутня сувора база для порівняння, краще знати минулий досвід, навіть якщо він не відповідає сучасним умовам.

При використанні методу аналогій слід дотримуватися певної обережності. Навіть у правильних випадках невдалого завершення проектів дуже важко створити передумови для майбутнього аналізу, тобто підготувати вичерпний і реалістичний набір можливих сценаріїв зривів проектів. Справа в тому, що для більшості негативних наслідків характерні певні особливості.

Однією з важливих (системотвірних) складових у концепції ризику є обрання адекватної системи показників кількісної оцінки ступеня (міри) кредитного ризику.

Найчастіше за міру (ступінь) кредитного ризику приймається ймовірність того, що позичальник може не виконати (не в змозі чи не схильний) своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу. Без сумніву, це один із найважливіших показників ступеня кредитного ризику, але не єдиний.

Так, зокрема, відповідними нормативними актами щодо кредитування встановлено такі види економічних нормативів:

максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н₉);

норматив величини кредитних ризиків (Н₁₀);

норматив максимального обсягу кредитів, гарантів та поручительств, які надаються інсайдерам (Н₁₂).

За своєю суттю роль вимірювача ризику щодо кредитування, на максимальне значення якого накладається обмеження (ліміт), відіграє показник покриття прогнозованих збитків власними коштами банку.

У низці випадків, особливо це стосується ризику, яким обтяжений кредитний портфель комерційного банку, за кількісний показник ризику береться сподіване значення (математичне сподівання) обсягу безнадійних боргів. Перелік кількісних показників (вимірювачів) кредитного ризику можна продовжити.

Знаючи значення відповідних кількісних показників ступеня ризику, які адекватно відбивають реальну ситуацію, можна перейти до прийняття рішень стосовно зниження ступеня ризику та його врахування.

Бальні системи оцінки створюються банками на основі емпіричного підходу з використанням регресійного математичного аналізу або факторного аналізу. Ці системи використовують історичні дані про банківські "добрі", "надійні" і "неблагополучні" позики і дозволяють визначити критеріальний рівень оцінки позичальників.

Все більшого поширення набуває метод, заснований на бальній оцінці позикоотримувача. Критерії, по яких проводиться оцінка позичальника, чітко індивідуальні для кожного банку, базуються на його практичному досвіді і періодично переглядаються.

Система оцінки кандидата в позичальники PARSER і CAMPARI використовуються в англійських клірингових банках.

PARSER:

Р - Person - інформація про персону потенційного позичальника, його репутації.

А - Amount - обгрунтування суми кредиту; що запрошується,

R - Repayment - можливість погашення;

S - Security - оцінка забезпечення;

Е - Expediency - доцільність кредиту;

R - Remuneration - винагорода банку (процентна ставка) за ризик надання кредиту.

CAMPARI:

С - Character - репутація позичальника;

А - Ability - оцінка бізнесу позичальника;

М - Means - аналіз необхідності звертання за позикою;

Р - Purpose - мета кредиту;

А - Amount - обгрунтування суми кредиту;

R - Repayment - можливість погашення;

I - Insurance - спосіб страхування кредитного ризику.

У практиці американських банків застосовується "правило п'яти С":

CAPACITY - здатність погасити позику;

CHARACTER - репутація позичальника (чесність, порядність, старанність);

CAPITAL - капітал, володіння активом як передумова можливості погашення позикової заборгованості;

COLLATERAL - наявність забезпечення. застави;

CONDITIONS - економічна кон'юнктура і її перспективи [54].

У банківській практиці розрізнюють прямі і непрямі методики аналізу кредитоспроможності клієнтів.

Прямі методики використовуються досить рідко. Вони передбачають, що сума набраних клієнтом балів фактично прирівнюється до тієї суми позики, на яку він має право.

Непрямі методики широко поширені. Їх суть полягає в наданні певної ваги (балів) різним оцінним показникам, а результатом оцінки служить виведення класу кредитоспроможності клієнта.

Очевидно, що використання бальних систем оцінки кредитоспроможності клієнтів - це достатньо об'єктивний і економічно обгрунтований процес прийняття рішень, хоча їх використання повязане із деякими складностями: бальні системи оцінки кредитоспроможності клієнта повинні бути статистично ретельно вивірені і вони вимагають постійного оновлення інформації, що може бути коштовним для банку. Тому невеликі банки, як правило, не розробляють власних моделей аналізу кредитоспроможності клієнтів через високу вартість їх підготовки і обмежену інформаційну базу. До того ж стандартний характер цих моделей не передбачає врахування специфічних особливостей окремих позичальників.

Останнім часом в західних банках розроблюються методи оцінки якості потенційних позичальників за допомогою різного роду статистичних моделей. Мета в тому, щоб розробити стандартні підходи для об'єктивної характеристики позичальників, знайти числові критерії для розділу майбутніх клієнтів на підставі наданих ними матеріалів на надійних та ненадійних, підвержених ризику банкрутства і тих, для кого небезпека банкрутства малоймовірна.

Прикладом такої “класифікаційної моделі” може бути “модель Зета” (Zeta model), що розроблена групою американських економістів та застосовується банками при кредитному аналізі. Модель призначена для оцінки ймовірності банкрутства ділової фірми. Значення ключового параметру “Z” визначається за допомогою рівняння, змінні якого відображають деякі ключові характеристики аналізуємої фірми - її ліквідність, швидкість обігу капіталу і т.д. Якщо для даної фірми коефіцієнт перевищує підготовлену порогову величину, то фірма зараховується до розряду надійних, якщо ж отриманий коефіцієнт нижче критичної величини, то згідно моделі фінансовий стан такого підприємства підозрілий і надавати кредит йому не рекомендується.

Користуючись вказаним підходом, американський економіст Альтман запропонував рівняння для оцінки вірогідності банкрутства підприємства, що звернулось до банку за кредитом.

Z = 1,2X1 + 1,4X2 + 3,3X3 + 0,6X4 + 0,99X5 (1.5)

Він використав п'ять змінних:

Х1 - відношення оборотного капіталу до суми активів фірми;

Х2 - відношення нерозподіленого доходу до суми активів;

Х3 - відношення операційних доходів (до вирахування процентів і податків) до суми активів;

Х4 - відношення ринкової вартості акцій фірми до загальної суми боргу;

Х5 - відношення суми продажу до суми активів.

Для розрахунку числових параметрів моделі Альтман застосував метод множинного дискримінантного аналізу. Класифікаційне “правило”, отримане на підставі рівняння, гласило:

- якщо значення Z менше 2,8 , то фірму слід віднести до групи потенційних банкрутів;

- якщо значення Z більше 2,8 , то фірмі в найближчій перспективі банкрутство не погрожує [70].

Дуже широко використовується в західних банках метод кредитного скорингу (credit scoring). Скорингова модель може використовуватись як для оцінки вже наданого кредиту (тобто ступеня вірогідності порушень фірмою умов кредитного договору), так і для відбору потенційних позичальників. Скоринг може бути застосований як до ділових підприємств, так і до індивідуальних позичальників [42].

1.3 Сучасні механізми управління кредитними ризиками

Кредитна політика банку -- основна передумова системи управління кредитним ризиком. Ключовою передумовою системи управління кредитним ризиком є продумана кредитна політика банку.

Кредитна політика банку формулює цілі та пріоритети кредитної діяльності банку, кошти та методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації кредитного процесу. Кредитна політика створює основу організації кредитної роботи банку відповідно до загальної стратегії його діяльності.

Кредитна політика повинна визначати:

цілі, виходячи з яких визначається кредитний портфель (види,терміни погашення, розміри і якість кредитів);

критерії сприятливих і несприятливих кредитів;

критерії, пріоритетності розгляду на кредитному комітеті заявок на одержання кредиту;

опис повноважень в галузі кредитування, якими наділений віце-президент банку, відповідальний за кредити, голова кредитного комітету і кредитний інспектор;