Теоретичні основи управління кредитними ризиками банку

В першу чергу зазначимо, що Фінансовий портфель OTP Bank (Україна):

- входить у десятку найбільших банків України,

- по фінансовим результатам OTP Bank займає 3-є місце (фінансовий результат - 229 млн гривень, прибутковість активів - 2,29%),

- загальні активи - 9,97 млрд гривень (6-е місце)

- кредитно-інвестиційний портфель - 8,4 млрд гривень (6 місце)

- кредити фізичним особам - більше 4 млрд гривень (5 місце)

- корпоративні кредити - 4,1 млрд гривень (6 місце)

- депозити фізичних осіб - 1,6 млрд гривень (12 місце)

- корпоративні депозити - 2,4 млрд гривень (7 місце)

- корпоративні клієнти - більше 10 тисяч компаній

- приватні клієнти - більше 118 тисяч чоловік.

З малюнку „Кредитний портфель ОТП Банку” видно, що розмір кредитного портфелю банку на початок 2007 року становив майже 10 млрд гривень:

Мал. 2.2 Кредитний портфель ОТП Банку

При аналізі кредитного портфелю банку спостерігається досить значний його ріст. Такі зміни стали можливими завдяки проведенню зваженої кредитної політики банку, кваліфікованому менеджменту, також розширенню та вдосконаленню кредитних послуг (див. табл. 2.4 „Динаміка росту кредитного портфелю банку”).

Таблиця 2.4

Динаміка росту кредитного портфелю банку

Сума у відповідній валюті	Загальний кредитний портфель на дату (тис.)	Поточний ріст/зменшення кредитного портфелю, %
	Початок поточного року	Початок попереднього року	Початок поточного року	Початок попереднього року
Дата звіту	03.01.2007	01.01.2006	03.01.2007	01.01.2006
Євро, EUR	75 769	70 754	0,0%	7,1%
Гривня, UAH	1 946 938	1 656 290	0,0%	17,5%
Долари США, USD	1 456 768	780 117	0,0%	86,7%
Російський рубль, RUB	-	-	-	-
Загальний кредитний портфель у гривневому еквіваленті,	9 807 545	6 018 401	0,0%	63,0%
Загальний кредитний портфель у , долари США	1 942 088	1 191 762	0,0%	63,0%
Загальний кредитний портфель, Євро	1 474 630	1 007 833	0,0%	46,3%

Найбільша частка кредитів у портфелі припадає на Корпоративних клієнтів - 46,85%, доля кредитів Приватним клієнтам складає 45,55%, а Середньому та Малому бізнесу - 7,6%:

мал. 2.3 Розподіл кредитів по бізнес-ліням

2006 рік приніс значні зміни у методах роботи з корпоративними клієнтами. У корпоративному бізнесі склалася ситуація, коли особливого значення набуває налагодження довгострокових відносин з клієнтом. Головною конкурентною перевагою банку стає не ціна, а якість обслуговування, висока оперативність і прозорість у прийнятті рішень.

Портфель корпоративних кредитів станом на 01 січня 2007 року перевищив 4,6 млрд. грн. Структура кредитного портфелю охоплює провідні галузі української промисловості:



Мал.2.4 Галузева диверсифікація кредитного портфелю ОТП Банку

Традиційно основними формами фінансування корпоративних клієнтів є структуроване торговельне фінансування та фінансування обігового капіталу:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мал. 2.5 Форми фінансування корпоративних клієнтів

Фінансування торговельних операцій. OTP Bank фінансує будь-які стадії проходження торговельних угод. Найбільш поширеними продуктами короткострокового фінансування є перед- і пост-експортне фінансування, фінансування товарних запасів та імпорту. Також банк почав активно надавати довгострокове фінансування імпорту обладнання із залученням експортних кредитних агентств країн-постачальників. Існуючі комерційні ліміти в першокласних іноземних банках також дозволяють використовувати їхній потенціал на користь клієнтів OTP Bank.

Будь-яка угода розробляється та структурується індивідуально, з урахуванням особливостей роботи кожного позичальника. Банк має необхідний досвід для того, щоб мінімізувати ризики наших клієнтів при проведенні торговельних операцій і знайти оптимальні рішення для фінансування кожної компанії. При цьому OTP Bank докладає максимум зусиль для того, щоб наші клієнти були задоволені якістю продуктів і послуг, що надаються банком.

У 2006 році OTP Bank продовжив розвивати такий продукт як факторинг. Використання факторингу дозволило нашим клієнтам за підтримки банку отримати нові конкурентні переваги у встановленні ефективних взаємовідносин зі своїми покупцями. Крім того, одним з суттєвих позитивних факторів для підприємств при здійсненні факторингових операцій є відсутність вимоги банку щодо оформлення застави. Для задоволення потреб своїх клієнтів OTP Bank планує й надалі вдосконалювати цей продукт і активно пропонувати його на банківському ринку України.

Проектне фінансування. 2006 рік підтвердив статус проектного фінансування як одного з найперспективніших корпоративних кредитних продуктів, попит на який щорічно зростає. Так, протягом 2006 року портфель проектного фінансування банку зріс на 39% і досяг 0,8 млрд. грн.

Як і у попередні роки, значна частка портфелю проектного фінансування сконцентрована у галузі комерційної нерухомості. Проте у 2006 році спостерігалася тенденція до збільшення попиту в проектному фінансуванні з боку індустріальних підприємств, що потребують реконструкції і відновлення виробництва або зацікавлені у створенні принципово нових технологічних процесів і продуктів.

Малий і середній бізнес. Для OTP Bank 2006 рік видався вдалим у сфері кредитування представників малого та середнього бізнесу (МСБ). Кредити, надані підприємствам МСБ, станом на кінець року збільшилися на 92% - до 1,164 млрд. грн. Загальні пасиви становили 193, 4 млн. грн.

У 2006 році кількість клієнтів-представників МСБ зросла до 8 700. Постійно розробляються нові продукти і вдосконалюються існуючі послуги. З метою підвищення їхньої конкурентоспроможності банк регулярно проводить різноманітні акції.

Наразі OTP Bank пропонує наступні кредитні продукти для представників малого та середнього бізнесу:

· кредити під заставу комерційної нерухомості (на купівлю комерційної нерухомості, ремонт, розвиток бізнесу);

· інвестиційний кредит на купівлю автотранспорту;

· інвестиційний кредит на купівлю обладнання під заставу обладнання, що придбається;

· кредит на фінансування потреб в обігових коштах (овердрафт);

· строковий кредит на фінансування потреб в обігових коштах;

· довгострокову відновлювальну кредитну лінію на фінансування потреб в обігових коштах;

· гарантії туроператорам (турагентам).

Структура кредитного портфелю станом на 31.12.06 р. (в грн.) представлена наступним чином:

Таблиця 2.5

Структура кредитного портфелю ОТП Банку

Комерційна іпотека	941 723 436
Інвестиційні кредити (на купівлю автотранспорту та обладнання)	81 099 966
Кредити на розвиток бізнесу	141 269 249
Загальні активи	1 164 092 651

Структура кредитного портфелю по бізнес-лінії „Приватні клієнти”

Збільшення обсягів кредитування в роздрібному сегменті OTP Bank відображає загальну тенденцію розвитку українського ринку. На кінець 2006 року частка банку на ринку споживчих кредитів перевищувала 6%. Починаючи з 2003 року банк надав понад 40 тис. кредитів на загальну суму 4,387 млрд. грн.

Загальний портфель кредитів, наданих фізичним особам, щомісяця зростав у середньому на 10%. Висока динаміка росту портфелю в 2006 році обумовлена впровадженням нових продуктів і послуг, а також поліпшенням умов кредитування.

Станом на 31.12.2006 р. портфель кредитів бізнес-лінії «Приватні клієнти» становив 3, 93 млрд. грн., або 40% загального кредитного портфелю банку. При цьому обсяги іпотечних кредитів становили 2, 76 млрд. грн.

Структура кредитного портфелю бізнес-лінії «Приватні клієнти» в 2006 році виглядала наступним чином: автомобільні кредити - 29,2%, іпотечні кредити - 70,5%, споживчі кредити без застави - 0,3%.

Загальна чисельність приватних клієнтів банку зросла в 2,16 рази - з 18 тис. до 40 тис.

Іпотечні кредити. Іпотечне кредитування залишається одним з пріоритетних напрямів діяльності банку. Починаючи з 2003 р. банк входить в п'ятірку лідерів іпотечного кредитування. Частка OTP Bank на цьому ринку наприкінці 2006 року становила 10,5%. Обсяги іпотечного кредитування в 2006 році зросли в 3 рази і досягли 2,76 млрд. грн., а загальна чисельність клієнтів, які отримали кредити під заставу нерухомості, в 2006 році перевищила 12 500 осіб. Частка житлових кредитів у загальному портфелі банку дорівнювала 22%.

Продуктовий ряд іпотечних продуктів включає:

- кредити на купівлю та ремонт житла;

- кредити на відновлення власного капіталу під заставу житлової нерухомості;

- рефінансування житлових іпотечних кредитів;

- кредити на будівництво індивідуальних житлових будинків.

Обсяги кредитів на придбання житла на вторинному ринку становили 1, 918 млрд. грн. (69%), на ремонт житла - 284 млн. грн.(10%), на рефінансування - 156 млн. грн. (5,6%), на будівництво індивідуальних житлових будинків - 49 млн. грн. (1,7%), іпотечні кредити на відновлення капіталу - 369 млн. грн. (13,2%).

Протягом року суттєво змінилися умови іпотечного кредитування: термін кредитування збільшено до 25 років, а максимальну суму кредиту - до 200 тис. дол., що дозволило багатьом клієнтам покращити свої житлові умови.

31 серпня 2006 року між OTP Bank і Державною Іпотечною Установою було підписано Генеральний договір про рефінансування та обслуговування іпотечних кредитів, згідно з яким банк надаватиме іпотечні кредити за стандартами Установи з подальшим їх рефінансуванням.

Протягом року банк продовжував удосконалювати програми співпраці з партнерами банку - агентствами нерухомості. Близько 25% від сукупного обсягу іпотечного портфелю припадає на програму „Партнер банку”. Таким чином, кожний другий кредит на купівлю житла продається саме за цією програмою.

Загальна чисельність клієнтів, які скористались іпотечними кредитами банку, зросла до 20 тис. осіб.

Автомобільні кредити.

До програм автомобільного кредитування банку належать «Споживчий кредит на купівлю авто», «Споживчий кредит на купівлю автомобіля без авансового платежу», «Споживчий кредит на купівлю автомобіля з відтермінуванням погашення».

Дані продукти є універсальним інструментом кредитування купівлі автомобілів, адже вони дають можливість придбати авто з авансовим або без авансового платежу за низькою відсотковою ставкою та на тривалий термін, а також з низьким щомісячним платежем за кредитом.

Портфель автомобільних кредитів банку станом на початок 2007 року становив 1, 143 млрд. грн., або 30% портфелю роздрібних кредитів. Протягом 2006 року він збільшився в 1,98 рази. Кількість клієнтів, які скористалися цією послугою, зросла в 1,81 рази - з 10,5 тис. до 19 тис. осіб.

Автомобільні кредити з авансовим платежем становили 826 млн. грн., або 72% портфелю автомобільних кредитів, без авансового платежу - 315 млн. грн. (27%), кредити з відстрочкою погашення - близько 1,4 млн. грн. (1%), споживчі кредити без застави - 10 млн. грн. (0,3% кредитного портфелю бізнес-лінії).

У таблиці 2.6 продемонстровано основні індикатори розвитку провідних банків України, які визначені за допомогою показників ROA (return on assets) та ROE (return on equity). Показник ROA визначається як норма прибутку на активи, в той час як ROE визначає норму прибутку на власний капітал (або чиста рентабельність власного капіталу). Як видно з таблиці, найефективнішими є показники саме ОТП Банку, що звичайно є показником ефективного та розумного менеджменту банку.

Таблиця 2.6

Основні індикатори розвитку провідних банків України

Банк	ROA, %	ROE, %
Приватбанк	1,81	18,21
Райффайзенбанк Аваль	1,44	13,64
Укрсіббанк	0,42	4,65
Укрексімбанк	2,54	25,33
Промінвестбанк	1,38	15,15
Укрсоцбанк	2,03	19,46
Ощадбанк	1,38	11,32
ОТП Банк	3,51	40,65
Надра	2,30	19,90
Форум	0,50	4,89
Фінанси та Кредит	1,73	17,14
Кредитпромбанк	1,14	11,46
Укрпомбанк	1,02	6,89
Брокбізнесбанк	1,06	7,37
ПУМБ	1,69	11,12

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи та задля захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України установлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Розраховані обсяги резервування за позичками відображують ризиковість кредитної політики банку.

Чим більше сума кредитів, наданих без застави та іншого надійного забезпечення, тим більший обсяг резерву має бути сформований.

Для розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний портфель [7].

Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій (валового кредитного ризику) здійснюється за такими критеріями:

- оцінка фінансового стану позичальника,

- стан обслуговування позичальником боргу кредитної заборгованості за основним боргом та відсотками за ним у розрізі кожної окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг,

- рівень забезпеченості цієї операції.

За результатами оцінки фінансового стану позичальника, основні напрямки якого розглянуто у попередньому пункті, здійснюється класифікація позичальника шляхом присвоєння йому певного класу.

Клас „А” - фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ними відповідно до умов кредитної угоди.

Клас „Б” - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу „А”, але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою.

Клас „В” - фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю, надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені.

Клас „Г” - фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року.

Клас „Д” - фінансова діяльність незадовільна і є збитковою, показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою, ймовірності виконання зобов'язань позичальником практично немає.

Оцінка стану обслуговування боргу позичальником банки зобов'язані здійснювати щомісячно. За станом погашення позичальником кредитної заборгованості за основним богом та відсотків за ними обслуговування боргу є:

- „добрим” - якщо заборгованість за кредитом і відсотки за ним сплачується в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів,

- „слабким” - якщо заборгованість за кредитом прострочена від 8 до 90 днів та відсотки за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів,

- „незадовільним” - якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів.

Нарешті, відповідно до перелічених критеріїв здійснюється класифікація кредитного портфелю за ступенем ризику та визначається категорія кредитної операції таким чином:

Таблиця 2.7

Категорія кредитної операції

Фінансовий стан позичальника (клас)	Обслуговування боргу позичальником (група)
	„добре”	„слабке”	„незадовільне”
„А”	„стандартна”	„під контролем”	„субстандартна”
„Б”	„під контролем”	„субстандартна”	„субстандартна”
„В”	„субстандартна”	„субстандартна”	„сумнівна”
„Г”	„сумнівна”	„сумнівна”	„безнадійна”
„Д”	„сумнівна”	„безнадійна”	„безнадійна”

При класифікації кредитних операцій за ступенями ризику і віднесенні їх до груп, за якими розраховується резерв за факторингом, наданими зобов'язаннями (аваль), виконаними гарантіями та поруками, враховується строк погашення заборгованості, а саме:

"стандартна" - заборгованість, за якою строк погашення чи повернення, передбачений договірними умовами (за векселем), ще не настав, або зобов'язання9 (у т.ч. аваль), строк виконання за якими ще не настав;

"сумнівна" - заборгованість за факторинговими операціями (за основним боргом чи черговим платежем) та за виконаними (сплаченими) банком гарантіями і поруками10 (у т.ч. авалем) становить до 90 днів з дня виконання зобов'язання (платежу), передбаченого договірними умовами (векселем);

"безнадійна" - заборгованість за факторинговими операціями (основним боргом чи черговим платежем) та за гарантіями і поруками (у т.ч. авалем), виконаними (сплаченими) банком, за якими клієнт не виконав своїх зобов'язань із строком більше ніж 90 днів після настання строку платежу, передбаченого договірними умовами (векселем).

Під час визначення чистого кредитного ризику для розрахунку резерву суа валового кредитного ризику окремо за кожною кредитною операцією може зменшуватися на вартість прийнятого забезпечення. Сума забезпечення береться до розрахунку резервів під кредитні ризики з урахуванням коефіцієнтів залежно від категорії кредитної операції. Значення кожного з конфіціентів вказується у Положенні по порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банку [7].

Врешті, на підставі класифікації валового кредитного ризику та враховуючи прийняте забезпечення, банк визначає чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування:

Таблиця 2.8

Визначення коефіцієнта резервування

Категорія кредитної операції	Коефіцієнт резервування (за ступенем ризику)	Коефіцієнт резервування за кредитними операціями в іноземній валюті з позичальниками, у яких немає джерел надходження валютної виручки
„Стандартна”	1%	2%
„Під контролем”	5%	7%
„Субстандартна”	20%	25%
„Сумнівна”	50%	60%
„Безнадійна”	100%	100%

Інформація про рух резервів на покриття збитків від знецінення позик за рік, що закінчився 31 грудня 2006 та 2005 років, представлена у Додатку 5 „Звіт про фінансові результати за рік, що закінчився 31 грудня 2006 року.”

Таблиця 2.9

Інформація про рух резервів на покриття збитків від знецінення позик за рік, що закінчився 31 грудня 2006 та 2005 років

	31 грудня 2006 року	31 грудня 2005 року
Надані позики	9,829,730	6,018,728
За вирахуванням резерву на покриття збитків від знецінення	(144,096)	(85,952)
Всього позики, надані клієнтам, нетто	9,685,634	5,932,776

Станом на 31 грудня 2006 та 2005 років позики, надані клієнтам, включали нараховані процентні доходи в сумі 51,132 тисяч гривень та 27,539 тисяч гривень, відповідно.

Як бачимо, кількість наданих незабезпечених позик у 2006 році зменшилася порівняно з 2005 роком, а сума позик, забезпечених нерухомим майном, навпаки, збільшилася, що звісно є гарним показником кредитної діяльності банку.

Станом на 31 грудня 2006 та 2005 років максимальний кредитний ризик за позиками, наданими клієнтам, складав 9,685,634 тисяч гривень та 5,932,776 тисяч гривень, відповідно.

Станом на 31 грудня 2006 та 2005 років Банк надав позики п'яти та чотирьом клієнтам на загальну суму 868,672 тисяч гривень та 484,207 тисяч гривень, відповідно, кожна з яких перевищувала 10% капіталу Банку.

Усі позики були надані компаніям, які ведуть свою діяльність в Україні, що представляє собою значну географічну концентрацію в одному регіоні.

Використання резервів для відшкодування збитків здійснюється лише в тому разі, якщо позика визнана безнадійною до стягнення. У будь-якому випадку використання резервів, створених за рахунок банку, для погашення збитку носить характер компенсації кредитного ризику, а не його мінімізації. Резерви по кредитах - це пасивний спосіб захисту від ризику, він ні в якому разі не впливає на імовірність непогашення позики клієнтом. Незалежно від того який обсяг зарезервованих коштів має банківська установа, стан позичальника та його кредитоспроможність можуть погіршитися або покращитися. Тому увага кредитних працівників повинна акцентуватись на покращенні ризик-менеджменту самого банку [49].

3. Вдосконалення управління кредитними ризиками комерційного банку в сучасних умовах

3.1 Зарубіжний досвід щодо управління кредитним ризиком комерційного банку

При формуванні і вдосконаленні банківської системи України обов'язковою умовою повинно бути використання світового досвіду. Звичайно, банки розвинутих країн працюють в інших економічних умовах, але їх методи роботи можуть бути адаптовані до застосування і в нашій державі.

Кредитування в інших країнах також пов'язане із істотним кредитним ризиком, але він вимірюється дещо в інших масштабах. У світовій практиці майбутнє банку, частка прострочених (понад 90 днів) кредитів якого наближається до 7% від загального обсягу, є досить проблемним. Для надійних банків цей показник становить близько 3%. [41]

В світовій банківській практиці велика увага приділяється оцінці і мінімізації кредитного ризику на рівні всього кредитного портфеля. Здійснюється оцінка обсягу, структури та якості кредитного портфеля, а вже потім приймаються заходи, які дозволяють оптимізувати його структуру для зменшення ризику.

Дуже поширений є такий спосіб захисту від кредитного ризику як продаж кредитів. Банк, виходячи з проведеної ним оцінки кредитного портфеля, може продати певну частину наданих кредитів іншим інвесторам. За рахунок цієї операції банк має змогу повернути кошти, що були спрямовані у кредитні вкладення (повністю або частково). Ефект від здійснення таких опрацій багатобічний. По-перше, за рахунок продажу активів з низькою прибутковістю звільняються ресурси для фінансування більш прибуткових активів; по-друге, продаж активів уповільнює зростання банківських активів, що допомагає керівництву банку досягти кращого балансу між збільшенням банківського капіталу та ризиком, пов'язаним із кредитуванням; по-третє, таким чином зменшуються відповідні статті балансу банку (ті, що характеризують його діяльність не з кращого боку).

Щодо техніки здійснення продажу кредитів, то банк-продавець у деяких випадках може зберегти за собою права з обслуговування боргу. Кредити продаються за ціною, нижчою за їх номінальну вартість. Наприклад, на одному з найбільших ринків перепродажу кредитів, що належить країнам “третього світу”, кредитні борги Аргентини, Бразилії, Мексики, Перу, Філіпін, інших країн часто продаються у співвідношенні до номінальної вартості 5 центів за 1 долар. Більшість цих кредитів купуються пакетами в мільйони доларів банками та корпораціями, що мають досвід роботи в країні-боржнику. При цьому, якщо економічний стан у такій країні покращується, покупці кредитів отримують значні прибутки, а в негативному випадку збитки за такими кредитами є значно менші, ніж при їх безпосередньому наданні [27].

Однією із поширених у деяких країнах форм продажу банками своїх кредитних вкладень є так звана сек”юритизація кредитів. При здійсненні сек”юритизації банк пропонує для продажу не самі кредити, а цінні папери (фінансові вимоги), які були випущені під ці кредити. Трансформація позик у цінні папери дозволяє банку вивести з балансу частину ризикованих активів. По мірі того як позичальники сплачують ці активи (повертають суму основного боргу та нараховані відсотки), потік доходів спрямовується до власників цінних паперів.

Кількість і обсяги проблемних кредитів можуть бути значно зменшені у разі застосування універсального методу розрахунку обсягу кредиту, що широко застосовується в західній банківській практиці. Зміст його полягає в тому, що видається лише частина загальної величини позички. Інша ж частина (у процентах до визначеного обсягу кредиту) банком не кредитується, а її сума визначається банком на підставі оцінки ризику конкретної операції.

Домінуючою концепцією є теорія диверсифікації банківських ризиків. Сутність її полягає у всебічній диверсифікації операцій банку, в тому числі і кредитних. Сучасні дослідники вважають, що надання кількох великих є значно небезпечнішим, ніж численні дрібні позички. Хоча економісти також відмічають, що при такому методі мінімізації ризику проблема його скорочення розв'язується не за рахунок знищення економічних чинників його появи, а шляхом використання суспільних ресурсів для покриття структурних вад функціонування окремих господарських суб'єктів.

Яскравим проявом процесу диверсифікації кредитного ризику є розвиток у світовій практиці консорціального кредитування.

З іншого боку поширеним є державне регулювання максимального розміру ризику на одного позичальника, що запобігає надмірній орієнтації банку при проведенні ним кредитних та позабалансових операцій на одного великого позичальника.

Наприклад, у США обсяг кредитів одному клієнту або групі клієнтів, пов'язаних інвестиційно-засновницькими відносинами, на повинен перевищувати 10% суми власних коштів банку. Кредити, надані банком державним установам, вважаються наданими одному клієнту.

У Німеччині обсяг усіх великих кредитів, кожен з яких дорівнює або перевищує 15% власного капіталу банку, не повинен перевищувати останній більш як у 8 разів. Найбільший з великих кредитів не повинен перевищувати 50% власних коштів банку [64].

Велика увага приділялась завжди банками до виробки найефективнішої методики оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника.

В наш час банки розвинутих капіталістичних країн застосовують складну систему великої кількості показників для такої оцінки клієнтів. Ця система диференціюється залежно від характеру позичальника, а також може грунтуватись як на сальдових, так і на оборотних показниках звітності клієнтів.

Так ряд американських банків використовують систему оцінки кредитоспроможності, побудовану на чотирьох групах основних показників:

- ліквідності фірми;

- оборотності капіталу;

- залучення коштів;

- показники прибутковості.

Оцінка кредитоспроможності клієнтів французькими комерційними банками включає 3 блока :

1) оцінка підприємства і аналіз його балансу, а також іншої звітності;

2) оцінка кредитоспроможності клієнтів на основі методик, прийнятих окремими комерційними банками;

3) використання для оцінки кредитоспроможності даних картотеки Банку Франції.

Особливість, як бачимо, у тому, що у Франції існує спеціальний Центр по визначенню ризиків. Ця служба створена ще у 1946 році і знаходиться під веденням Банку Франції. Центр щомісяця отримує від банків інформацію про надані кредити та їх використання.

Картотека Банку Франції має чотири розділи. В першому підприємства розподіляються на 10 груп залежно від розміру актива баланса. Другий розділ є розділом кредитної котировки : 7 груп з шифром від 0 до 6, за яким підприємство займає свою позицію довіри, судячи з оцінок керівників контрагентів, з якими воно має ділові контакти. Третій розділ передбачає класифікацію підприємств за їх платоспроможністю. Банк Франції фіксує всі випадки неплатежів і залежно від цього ділить клієнтів комерційних банків на три групи, які шифруються цифрами 7, 8, 9 (7-пунктуальні виплати, відсутність труднощів ; 8-тимчасові ускладнення, що не підривають платоспроможність; 9- достатньо ненадійний клієнт). В четвертому розділі відбувається поділ клієнтів на дві групи : векселі і цінні папери яких будуть переобліковані або ні [74].

Ще один метод мінімізації кредитного ризику, який використовується банками та вимагає достовірної інформації про позичальника - це страхування.

В закордонній практиці кредитне страхування вперше набуло розвитку в Європі після першої світової війни. В наш час страхуванням кредитних ризиків в-основному займаються спеціалізовані страхові компанії. Прийняття кредитного ризику головним чином пов'язане з формуванням бази даних про фінансовий стан потенційних клієнтів. Постачальниками такої інформації є банки. Серед страхових компаній, що займаються страхуванням кредитів, широко практикується обмін інформацією.

Існують також спеціалізовані фірми, що надають за відповідну плату необхідну інформацію, в тому числі і конфіденційного характеру.

Наприклад, в світовій практиці одним з найбільш відомих джерел даних про кредитоспроможність є фірма “Дан енд Бредстріт”, яка збирає інформацію про близько 3 млн. фірм США і Канади і надає її за підпискою. Коротка інформація і оцінка кредитоспроможності кожної фірми друкуються у загальнонаціональних та регіональних довідниках. Більш детальна інформація може бути надана у вигляді фінансових звітів, які включають кілька розділів. Як правило, перший розділ містить інформацію загального характеру (назва, сфера економічної діяльності, адреса, форма власності, рейтингові оцінки тощо). В наступному розділі - відомості, отримані від постачальників фірми, відносно акуратності виконання нею платежів та про обсяги отримуваних комерційних кредитів. Третій розділ включає дані про аналіз балансу, обсяги продажів та прибутки/збитки. Четвертий - інформацію банку про середні залишки на депозитах та про платежі по позичках. В останніх розділах описується керівництво даної фірми, рід її діяльності, клієнтура та інше.

Взагалі інфраструктура фінансових ринків розвинутих країн представляється великою кількістю кредитних бюро, спеціальних комерційних агентств. Інформаційні організації більш дрібні за розміром часто акцентують свою роботу на окремих галузях економіки або за географічним принципом.

База даних постійно поповнюється, а поява комп'ютерів в значній мірі спростила техніку адміністрування бази даних, хоча у фінансовому відношенні витрати зросли.

Задачею українських банків є використання того досвіду, що вже набутий розвинутими країнами. По-перше, він вже є провірений на практиці; по-друге, дозволить зекономити кошти і час для банківської системи; по-третє він може виступити базисом для сучасних розробок вітчизняних фахівців.

3.2 Шляхи вдосконалення управління кредитним ризиком

Сучасна ситуація управління кредитного ризику комерційними банками України характеризується застосуванням деяких методів його мінімізації, але велика питома вага проблемних кредитів у загальному обсязі доводить недооцінку деяких факторів на практиці. Тому важливим є виявлення резервів подальшого вдосконалення захисту банків від кредитного ризику.

Як доводять статистичні дані велика частина кредитів надається комерційними банками України в сферу торгівлі.(див. табл.3.1.)

Таблиця 3.1.

Кредити, надані комерційними банками суб'єктам господарської діяльності України на 01.12.05 (залишки заборгованості,млн.грн.)

Галузі	Усього	У т.ч. за видами
		Валют	Кредитів
		Націонал.	Іноземна	Короткострокові	Довгострокові
Усього	8891	4847	4043	7335	1556
Промисловість	3535	1566	1969	3042	493
Питома вага	39,75%	32,3%	48,7%	41,4%	31,6%
Торгівля та громадське харчування	2627	1575	1052	2292	335
Питома вага	29,5%	32,5%	26%	31,2%	21,5%

Як видно з таблиці майже третина загальних обсягів кредитування здійснюються в сферу торгівлі. Позички суб”ктам господарювання цієї галузі на 87,2 % надаються на короткі терміни, а на 40 % - в іноземній валюті. Більше чверті всіх валютних кредитів здійснюється саме в сферу торгівлі. Кредитний ризик банку при кредитуванні зовнішньоекономічної торгівлі корелюється і посилюється валютним ризиком підприємств, що виступають позичальниками.

Тому у періоди зниження курсу національної валюти такі кредити є джерелом небезпеки для банків і мають оцінюватись ще під час підготовки кредитного договору більш детально, з врахуванням кон”юнктури валютного ринку. Для цього слід розробити окремі методики оцінки кредитоспроможності позичальників, які звертаються до банку з метою отримання позичок під здійснення експортно-імпортних операцій. Повинні застосовуватись більш жорсткі обмежувальні умови кредитної угоди.

Іще однією проблемою українських банків є зосередження на роботі із вузьким колом клієнтів, яке характеризується допущенням недооцінки кредитного ризику по причині надмірної довіри та послаблення контролю з боку банків. Кредити таким клієнтам відрізняються великими обсягами, а отже і великою мірою ризику. Постає необхідність більш ефективної диверсифікації кредитних портфелів банків.

Що стосується передачі банками ризику іншим суб”єктам економіки, то для фінансового ринку України не дуже добре налагоджена партнерська робота банків із страховими компаніями з приводу мінімізації кредитного ризику шляхом страхування відповідальності позичальників за непогашення кредиту, а також власне ризику неповернення позички. Одна з основних причин в тому, що комерційні банки не мають впевненості у фінансовій стійкості страхових організацій. За умови нерозвинутості аудиторських служб і майже повної відсутності спеціалізованого страхового аудиту і аналізу неможливо оцінити платіжоспроможність самих страхових організацій, що ставить під сумнів життєвий цикл страхування кредитів (особливо кредитних портфелів).

Основною проблемою, що виникає при страхуванні відповідальності позичальника є недосконалість законодавства. Так, страхова компанія у більшості випадків може відмовити у виплаті страхових сум (страхового відшкодування) на підставі п.1 ст. 25 Закону України “Про страхування“, в якому сказано: підставою для відмови страховика провести страхову виплату є навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено угоду страхування , що спрямовані на настання страхового випадку [4].

Це можна розуміти так, що, наприклад, страхувальник (позичальник) діючи в умовах невизначеності на ринку і свідомо ризикуючи грошима отриманими за рахунок позики, здійснює дії, які спрямовані на настання страхового випадку, а отже він не має право отримати страхове відшкодування.

Банки також не надають кредити фізичним особам під забезпечення страховим пролісом, бо більшість страхових компаній не практикують відповідні страхові послуги. Єдиний вид страхування, що набув у кредитній сфері значного поширення - це страхування заставленого майна. Ним охоче займаються багато страхових компаній. Як правило, банки встановлюють контакт із певною страховою компанією, в якій рекомендують позичальнику застрахувати заставлене майно (наприклад “Правекс-банк” працює із компанією “Правекс-страхування”).

Отже, особливу увагу в аспекті мінімізації кредитного ризику, слід приділяти розвитку та удосконаленню співробітництва банків із страховими організаціями. Найперспективнішими формами співробітництва цих установ, як показав зарубіжний досвід, є кептивні страховів компанії (засновниками яких є банки). Зближення банківського і страхового бізнесу надасть можливість спростити процедуру укладання як страхової так і кредитної угоди, а також процес виплати страхового відшкодування. Також поєднання зусиль працівників кредитних відділів банків та андерайтерів страхових компаній дозволить ефективніше обраховувати, аналізувати кредитні ризики, вирішувати їх прийнятність для обох сторін.

Найпоширенішим способом підвищення ступеня готовності позичальника виконати умови кредитної угоди є підвищення статусу банку стосовно інших кредиторів позичальника. Ціль застосування даного виду способів мінімізації кредитного ризику полягає в організації відносин банку й позичальника таким чином, щоб позичальник розглядав виконання зобов'язання перед банком як пріоритет. Зазначена мета досягається в рамках включення в кредитну угоду умов, що визначають економічну недоцільність невиконання зобов'язань для позичальника. Подібний ефект забезпечують санкції, викликувані порушенням договірних відносин [72].

У банківській практиці виконання даної умови досягається самими різними способами, наприклад, шляхом використання особистої гарантії вищого менеджменту позичальника (керівництво ручається за виконання підприємством умов кредитної угоди особистим майном). Подібний же ефект досягається при оформленні як предмет застави майна, що має більшу цінність для позичальника, а також при встановленні між банком-кредитором і підприємством-позичальником відносин стійкого партнерства.

До числа способів, використання яких забезпечує підвищення можливостей позичальника по виконанню умов кредитної угоди, ставиться спільна діяльність банку й позичальника, спрямована на організацію попередньої підготовки позичальника до освоєння кредитних ресурсів. Подібна попередня підготовка забезпечує ріст можливостей позичальника по ефективному використанню кредитних ресурсів, а отже й зниження рівня кредитного ризику.

Підвищення рівня інформаційного забезпечення банку про стан і перспективи розвитку позичальника реалізується в наступних способах: використання інформації про рух грошових коштів позичальника по його рахунку; спеціалізація банку на обслуговуванні групи взаємозалежних позичальників (що належать до однієї галузі економіки, регіону, зв'язаних співробітництвом в області виробництва й збуту); організація відносин між банком-кредитором і підприємством-позичальником на основі стійкого партнерства; збір додаткової інформації.

Однією із причин появи проблемних позик є недосконале вивчення фінансових можливостей потенційного позичальника щодо надання конкретного кредиту [56].

У сучасній вітчизняній літературі, по суті, немає достатньо обґрунтованих комплексних методик визначення кредитоспроможності. Більшість із застосовуваних нині й рекомендованих способів оцінки кредитоспроможності передбачає розрахунок показників, що характеризують різноманітні аспекти фінансового становища позичальника (ліквідність, ділову активність, рентабельність), і визначення їх раціональних значень. Однак на основі такого аналізу зробити однозначний висновок про кредитоспроможність вдається не завжди, оскільки одні показники можуть знаходитись у критичній зоні, а інші бути цілком задовільними. До того ж не враховуються суб'єктивні (якісні) оцінки, зокрема, репутації, характеристик проекту, що кредитується.

Деякі банки, намагаючись подолати ці вади, створюють власні методики. Зокрема, до таких банків належить і ЗАТ „ОТП Банк”, основні етапи якої ми розглянули у другому розділі.

Деякі банки використовують надто примітивні методики оцінки кредитоспроможності, в яких взагалі порушуються правила поєднання і оцінки кількісних і якісних характеристик.

Найоптимальнішим варіантом була б розробка кожним банком власних правил здійснення оцінки клієнта на базі ієрархічної методики, наприклад, запропонованої спеціалістами з економічного ризику.

В ній передбачається створення ієрархічної структури критеріїв оцінки кредитоспроможності:

Рис. 3.1. Багаторівнева ієрархічна структура для оцінки кредитоспроможності позичальника.

На наступних рівнях поділ відбувається на більш конкретні області вивчення, як, наприклад, фінансовий стан оцінюється в розрізі ліквідності (коефіцієнтів загальної та миттєвої ліквідності, покриття, автономії) та економічного потенціалу (показники ділової активності, рентабельності активів, витрат) і так далі.

Наступний крок - це визначення ваг показників по кожній групі на основі експертних оцінок фахівців комерційного банку, аудиторських фірм, науковців. І останнє, що має бути зроблено кожним банком, це ранжування безпосередньо самих показників. Ранжування не буде відірваним від реалій, якщо для його здійснення застосувати результати кредитної діяльності в минулому. Необхідно провести вибірки по галузях окремо з короткострокових і довгострокових кредитів за таким критерієм: своєчасність погашення основної суми боргу та процентів за кредит за рахунок реалізаційних надходжень або прибутку. На основі отриманих вибірок даних слід здійснити розрахунки із застосуванням методів статистики. Головною перевагою методик оцінки кредитоспроможності, розроблених банками на основі реальних даних, буде пристосованість до роботи саме цього банку та особливостей його клієнтури.

Однак і виважені дії банків з оцінки кредитоспроможності позичальників не завжди можуть зумовити бажаний результат щодо мінімізації кредитного ризику. Справа в тому, що банки не мають всебічної і достатньої інформації про платоспроможність позичальника та його господарський стан на момент надання кредиту. Для ефективної співпраці зі своїми партнерами в кожному банку доцільно створити інформаційну систему і мати співробітників, які б використовували її дані. З цією метою можливе використання для такої діяльності працівників служби безпеки банку.

Гострою також для банківської системи України є проблема захисту від кредитного ризику, що виникає внаслідок неправомірних дій позичальників, які завдають банкам значних збитків. На виявлення таких явищ повинна бути націлена робота впродовж всієї дії кредитної угоди (на етапі оцінки кредитоспроможності та періодичних перевірок позичальника).

Неправомірними діями може бути :

незаконне отримання кредиту (отримання позики або пільгових умов кредитування шляхом представлення банкові заздалегідь невірних відомостей про господарський та фінансовий стан );

злочинне ухилення від погашення кредиторської заборгованості (після набуття законної сили відповідним судовим актом);

навмисне банкротство ( з метою неповернення боргу);

фіктивне банкротство (з метою введення кредиторів в оману та отримання відстрочок, для несплати боргів);

неправомірні дій при банкротстві.

Саме поява час від часу в банківській практиці перелічених вище випадків спричинює необхідність посилення роботи служб безпеки банків. Має бути припинений такий хід дій, за якого функції служби безпеки банку зводяться до охоронних обов'язків [73].

Втягнення в підприємницьку діяльність багатьох непідготовлених суб'єктів призвело до того, що більшість з них не можуть кваліфіковано скласти обґрунтування проекту кредитування, розрахувати період його окупності. Нерідко техніко-економічне обґрунтування містить недостовірну інформацію.Необхідною з боку банків є більш кропітка робота з клієнтом на етапі підготовки до укладання кредитної угоди з метою зменшення ймовірності непогашення кредиту.

В умовах становлення банківської конкуренції все більшого значення в попередженні збитків від кредитної діяльності набирають маркетингові методи її забезпечення або співробітництво із спеціалізованими маркетинговими фірмами. Завдяки поширенню таких контактів банки б вдосконалювали свої кредитні продукти відповідно до попиту позичальників. До того ж аналіз поточної кон'юнктури інших ринків, наданий такими фірмами, робив би можливим для банків вільно орієнтуватись у доцільності здійснення окремих кредитованих заходів, надавати консультації клієнтам.

Доречі, ефективним було б застосування в усіх банківських установах колегіального методу авторизації кредиту, який забезпечує більш детальний контроль за наданням кредитів.

Застава залишається найпоширенішим і найефективнішим забезпеченням (а отже і способом мінімізації кредитного ризику) кредитів, що надаються комерційними банками України. Явна перевага, що віддається кредиторами заставі, пояснюється його більшою ефективністю в порівнянні з іншими способами забезпечення кредиту, оскільки використання застави знижує кредитний ризик як завдяки економічним, так і психологічним мотивам позичальника, забезпечуючи не тільки повернення кредиту, але і процентів по ньому.

Хоча економістами виділяються деякі недоліки застосування застави на практиці, які потребують доопрацювання.

Законом України "Про заставу" дозволяється подальша застава вже закладеного майна, що не відповідає інтересам кредитора [3]. Хоча згаданий закон передбачає обов'язок боржника попередити кожного із заставодержателів про всі попередні застави і у разі необхідності відшкодувати збитки, на справді отримати компенсацію втрат вельми проблематично.

Відповідне оформлення і реалізація заставного майна обкладаються численними податками і зборами. Так, необхідно сплатити збір при нотаріальному оформленні відчуження майна, державне мито при подачі майнового позову, ПДВ і податок па прибуток після реалізації предмета застави. Цим, а також можливістю зниження ринкової вартості заставного майна багато в чому пояснюється вимога банків, щоб вартість предмета застави перевищувала розмір кредиту в 1,5-2 рази.

Вирішення цих питань (особливо податкових) є неможливим у короткостроковій перспективі, але при подальшому вдосконаленні законодавства мають бути прийняті заходи щодо захисту інтересів кредиторів, а отже стабілізації банківської системи України.

Також банкам слід приділяти більше уваги питанню оцінки майна, що приймається у заставу. Тому що більшість проблем, які виникають при реалізації заставленого майна витікають саме з його невірної попередньої оцінки. Як наслідок - перевищення витрат по реалізації заставлених цінностей над отримуваними коштами. Для запобігання цього ефективним було б встановлення постійних контактів із спеціалізованими товариствами з оцінки майна, або створення при всіх достатньо великих банках окремих відділів (введення посади відповідного спеціаліста в дрібних банках та філіях).

Довгий час в економічній літературі піднімалося питання про недостатність інформації про попередні заставлення майна кредиторам. Як результат - на науково-практичній конференції, проведеній НБУ, Мінфіном, ПДІ при Мінфіні та за участю відомств, установ, організацій було прийняте рішення про створення реєстру заставленого майна та гарантій, який дозволив би запобігати подвійній заставі одного і того ж майна. З березня 1999 року Державний реєстр застав рухомого майна був введений в дію згідно доповнень до закону «Про заставу»та постанови Кабінету Міністрів України №1185 від 30 липня 1998 року.. Але, як показала практика, банки не квапляться реєструвати заставлене під кредити майно. Працівники банку пояснюють це недоцільністю грошових витрат на реєстрацію заяви про прийняття у заставу майна, якщо аналогічна інформація накопичується і може бути отримана у нотаріальних конторах із спеціального нотаріального реєстру. Введення ж нового реєстру представляється їм новим джерелом надходжень грошових коштів державі.

Що стосується створення інформаційних систем на рівні держави, які сприяли б мінімізації кредитного ризику комерційних банків, то важливим кроком було б створення в Україні загальнодержавної бази даних, яка б містила відомості про підприємства, їх кредитні історії, поточну кредитоспроможність, на зразок Картотеки Банку Франції. Такий захід, звичайно, є досить коштовним для держави на сьогоднішній день. Але в перспективі він є необхідним. До співпраці можуть бути залучені інформаційні організації інших країн.

Більш реальним для української фінансової сфери є створення регіональних рейтингових агентств, які б концентрували інформацію про всіх потенційних позичальників. Складність поки що полягає у небажанні підприємств та організацій надавати повну достовірну інформацію, а також в недооцінці важливості додаткової інформації (бо це вимагає витрат на даний момент, хоча може захистити від збитків у майбутньому).

Очевидно, що в Україні система способів мінімізації кредитного ризику перебуває ще в стадії становлення. Для вдосконалення її вітчизняним банкірам слід застосовувати зарубіжний досвід. А подальший розвиток у вирішальному ступені залежить від прогресу в ринкових перетвореннях і удосконаленні законодавчої бази.

Висновки

В даній роботі розглянута низка питань, які тісно пов`язані із кредитним ризиком комерційного банку, а також основні механізми управління ним. Саме він представляє невпевненість у найбільш традиційній для банків України діяльності - кредитуванні. Кредитний ризик є досить складною сукупністю елементів, які викликаються зовнішніми (не регулюваними банком) і внутрішніми факторами.

Важливою характеристикою кредитного ризику є його динамічність, яка вимагає від банківських працівників періодичної оцінки ризику та управління ним. Розглянувши проблему визначення та мінімізації кредитного ризику комерційного банку, ми дійшли висновку, що проблема складається з кількох аспектів. Однією з найважливіших проблем для українських банків є створення методики визначення ступеню ризику як на момент укладання кредитної угоди, так і в перспективі. Процес оцінки кредитного ризику ускладнюється необхідністю поєднання кількісних та якісних параметрів, а також специфікою його прояву при здійсненні різних видів кредитування в різних галузях економіки. Для покращення оцінки кредитоспроможності, перетворення її на ефективний спосіб мінімізації кредитного ризику, кожний банк повинен розробити власну методику. Але при цьому головною вимогою є її наукова обгрунтованість. Тому доцільно було б використати розробки українських спеціалістів з економічного ризику. Для оцінки галузевого ризику, ефективним було б створення структурних підрозділів, що мають за мету проведення та складання загальних оглядів щодо динаміки розвитку галузей України, визначення найризикованіших з них. Та інформація сприятиме покращенню диверсифікації кредитного портфелю банку в розрізі галузевою спрямованості. Необхідною також є підготовка висококваліфікованих спеціалістів із енциклопедичними знаннями в багатьох галузях економіки, які здатні приймати рішення в нестандартних ситуаціях. Така необхідність викликана складною структурою джерел кредитного ризику. А за умови переважання в банківській системі універсальних банків працівникам таких кредитних установ приходиться стикатися із специфічними проблемами багатьох сфер діяльності (в тому числі і виробничої).

Роботі комерційних банків щодо мінімізації кредитних ризиків також заважає недостатність інформації про потенційних позичальників. Часткове вирішення цієї проблеми можливе за умов створення в Україні спеціальних рейтингових агентств, а також централізованої інформаційної системи, які б концентрувавли відомості про позичальників.

Характерною умовою середи, в якій працюють українські банки, є поширення економічних правопорушень, в тому числі і в сфері кредитування. Необхідною є активізація роботи служб безпеки комерційних банків. Практика показала, що дуже багато позичальників не повертають кредити не тому, що не мають можливості, а тому, що не бажають цього робити. В цьому випадку банк вимушений подавати до суду і може стикнутися з проблемою недосконалості укладення кредитної угоди. До речі, це стосується всіх угод укладених під час кредитування. Це показує, що при оцінці кредитного ризику конче необхідно враховувати юридичний ризик.

Як вже зазначалося, банк може розв`язати ризик кількома способами: уникнути його, прийняти повністю або прийняти за умови здійснення заходів по його зменшенню. Останній варіант є найбільш уживаним.

Зовнішні способи мінімізації кредитного ризику (розподіл ризику, страхування ризику, забезпечення) передбачають передачу частини або всього ризику іншим економічним суб`єктам. Внутрішні (нормування, лімітування, диверсифікація, створення резервів, оцінка кредитоспроможності позичальника) засновані на самостійних спробах банку перестрахуватися. На практиці, як правило, способи поєднуються з метою посилення їх впливу.

Основним способом мінімізації кредитного ризику в банківській системі України є вимога забезпечення кредитів. А серед форм забезпечення найпоширенішою є застава. Інколи при прийнятті рішення про видачу кредитів більша увага звертається на заставне майно, ніж на фінансовий стан та платоспроможність клієнтів, що протирічить економічній сутті забезпечення кредиту. Та до цього банки спонукають різні економічні та правові аспекти. Все ж однією з головних цілей діяльності банку є збільшення прибутку та максимальна мінімізація ризику. На мій погляд, тенденція до зростання ролі застави в найближчому майбутньому збережеться в Україні.