Теоретичні основи управління кредитними ризиками банку

обов'язок щодо передачі прав і надання інформації в рамках кредитної служби банку;

практику звертання з проханням клієнта про видачу кредиту, перевірку, оцінку і прийняття рішення за кредитними заявками;

перелік необхідних документів, доданих до кредитної заявки і документації для обов'язкового збереження в кредитній справі (кредитний договір, договір застави, фінансова звітність позичальника і т.ін.);

конкретні й докладні вказівки про те, хто відповідає за збереження і перевірку кредитних справ, хто має право доступу до цих справ і в якому випадку;

основні правила прийому, оцінки і реалізації кредитного забезпечення, опис стандартів, за допомогою яких визначається якість кредитів;

характеристику діагностики проблемних кредитів;

* правила розрахунку і створення резервів щодо сумнівних боргів.

Відповідальність за розробку кредитної політики покладена на кредитно-інвестиційний департамент банку [35].

Етапи розробки кредитної політики:

Формування цілей кредитування.

Розробка стандартів кредитування.

Розробка вихідних документів кредитної політики.

Цілі і стандарти кредитування визначаються виходячи із стратегічного плану розвитку банку і можуть бути сформульовані як у довгостроковому плані розвитку, так і в бюджеті банку на плановий період.

Документи кредитної політики є основними керівними матеріалами кредитних працівників і служать як практична реалізація загальних положень кредитної стратегії банку. Система документів з кредитної політики включає:

Положення про кредитування.

Положення про кредитний комітет.

Положення про заставу.

Положення про оцінку фінансового стану позичальника.

Положення про гарантії,

Положення про порядок створення і використання резервуна покриття можливих збитків від кредитної діяльності.

Положення про моніторинг кредитних проектів.

Положення про факторинг.

Положення про кредитну лінію.

Положення про кредитний договір.

Положення про лізинг.

Положення про страхування кредитів.

Відповідно до кредитної політики банку будується система управління кредитним ризиком [16].

Основними елементами системи управління кредитним ризиком є

організаційне забезпечення кредитної діяльності;

система лімітів і нормативів;

оцінка заявок на кредит і кредитоспроможності позичальника;

встановлення кредитного рейтингу (ранжирування кредитів за ступенем ризику);

визначення відсоткової ставки з урахуванням кредитного ризику;

авторизація кредиту -- розподіл повноважень при прийнятті рішень про видачу кредиту;

кредитний моніторинг;

управління кредитним портфелем;

відновлення проблемних кредитів.

Реалізація заходів для мінімізації ризику. Заходи для мінімізації кредитного ризику поділяються на 3 групи (залежно від виду кредитного ризику).

Заходи для мінімізації ризику позичальника містять у собі аналіз кредитоспроможності позичальника.

Кредитоспроможність -- наявність передумов для одержання кредиту і можливість його повернення.

Оцінка кредитоспроможності позичальника є найважливішою складовою управління кредитним ризиком.

Визначення кредитоспроможності позичальника можна розділити на 4 основних етапи:

аналіз цілі кредитування (розглядається з погляду реальності цілі, правильності розрахунку суми, терміну і передбачуваної відсоткової ставки);

визначення джерел погашення кредиту (розглядається з погляду реальності достатності);

аналіз інформації про позичальника, вид діяльності, конкурентоспроможність, якість менеджменту, фінансовий стан, аналіз репутації, кредитної історії;

* забезпечення кредиту (розглядається з погляду достатності,ліквідності, ризикованості).

Аналіз цілі кредитування і визначення джерел погашення кредиту практично зводиться до аналізу техніко-економічного обґрунтування кредиту (ТЕО).

Техніко-економічне обґрунтування кредиту -- основний документ, що демонструє якість і рівень кредитної угоди позичальника. Техніко-економічне обґрунтування може бути виконане в будь-якій довільній формі, підписане керівником підприємства і головним бухгалтером [32].

Іноді від того, як і на якому рівні зроблене ТЕО, залежить, чи зможе банк оцінити позичальника і ступінь кредитного ризику. Тому ТЕО -- дуже важливий документ, як для банку, так і для клієнта.

Аналіз інформації про позичальника. Аналізуються: вид діяльності, конкурентоспроможність, якість менеджменту, фінансовий стан; репутація, кредитна історія, обороти за рахунками.

Джерелами інформації про позичальника є: анкета позичальника, баланс, звіт про прибутки і збитки, аудиторський висновок, інформація із зовнішніх джерел (мас-медіа, НБУ та ін.), відомості, отримані від служби безпеки банку.

Основним фінансовим документом підприємства є баланс, що складається до певного строку (кінець кварталу, року) і показує структуру активів, зобов'язань, прибутку, збитків і капіталу компанії. На підставі даних балансу розраховуються показники, що характеризують фінансовий стан потенційного позичальника.

На підставі аналізу вищевикладених даних робиться висновок про кредитоспроможність позичальника.

Забезпечення кредиту. Забезпечення кредиту може виступати у таких формах:

застава (нерухомості, коштів, товарів в обороті, транспортних засобів, цінних паперів тощо);

доручення (гарантія);

страхування.

У випадку, якщо забезпеченням кредиту є застава, необхідно правильно визначити вартість застави з урахуванням коефіцієнтів ліквідності і ризикованості.

Ліквідність застави -- це можливість реалізації застави у прийнятний термін.

Затратність застави -- це:

* витрати на збереження об'єкта застави;

витрати на звертання стягнення на заставу;

витрати на реалізацію застави;

податок на додану вартість.

Ризикованість застави -- ймовірність знецінювання застави в процесі дії кредитного договору.

Величина застави, достатня для покриття суми основного боргу і відсотків за ним, розраховується за формулою

S = S_п * К_л * К_р * К_з,

де S_п -- ринкова вартість об'єкта застави (проводиться незалежними фірмами),

К_л -- коефіцієнт ліквідності застави,

К_р -- коефіцієнт ризикованості застави,

К_з -- коефіцієнт затратності застави.

Коефіцієнти ліквідності та ризикованості залежать від виду застави, економічної ситуації в країні, законодавчого регулювання в галузі реалізації прав застави та ін. [56].

Гарантія - це письмове зобов'язання третьої сторони сплатити борг у разі відмови від сплати позичальником. Якщо не використовується стандартна банківська форма, важливо, щоб співробітник, що розглядає питання про кредит, перевірив разом з юридичним відділом законність гарантії. Використання гарантії як інструмент забезпечення позики вимагає такого ж процесу оцінки ризику гаранта, як і позичальника кредитуючим банком.

Гарантія може бути:

(а) Забезпечена або незабезпечена. Звичайно рекомендується наполягати на забезпеченій гарантії, щоб підтвердити реальність зобов'язань гаранта за вимогою. У разі забезпеченої гарантії, застава повинна періодично перевірятися, як і у випадку із забезпеченим кредитом.

(б) Обмеженою або необмеженою. У разі необмеженої гарантії (гарант гарантує всю заборгованість одного позичальника одному кредитору), важливо, щоб вона періодично оновлювалася, наприклад, щорічно, і щоб одночасно перевірялася кредитоспроможність гаранта. Необмежені гарантії звичайно незабезпечені.

(в) Особистою або корпоративною. Особисті гарантії звичайно використовуються при кредитах приватним особам, товариствам або компаніям, в яких відповідальність і управління сконцентровані в одних руках. У разі кредиту товариству, настійно рекомендується отримати необмежені гарантії від обох партнерів і зробити так, щоб ці гарантії були рівними і невинятковими, тобто щоб обидва партнери відповідали за борг товариства всіма своїми особистими активами. У цьому випадку також важливо, щоб обидва гаранти періодично забезпечували кредитуючий банк оновленими фінансовими деклараціями про стан їх активів і пасивів. Гарантії корпорації часто запитуються кредитором для забезпечення кредиту іншої корпорації. Прикладом може служити материнська компанія, що гарантує борг однієї з дочірніх, або компанія що гарантує борг своїх постачальників. У цьому випадку кредитуючий банк повинен пересвідчитися в тому, що особа, та, що підписує від імені корпорації уповноважена на це відповідною резолюцією Ради Директорів або статутом.

Заходи для мінімізації ризику банку. Диверсифікованість кредитного портфеля. Даний спосіб захисту від кредитного ризику являє собою розподіл коштів, що позичаються, між:

фізичними і юридичними особами, юридичними особами,фізичними особами і банками;

підприємствами різних форм власності і різних сфер діяльності;

галузями;

країнами;

продуктами.

Чим більшій кількості позичальників буде переданий у тимчасове користування позиковий капітал конкретного банку, тим менший (за інших рівних умов) буде ступінь ризику неповернення боргу, оскільки ймовірність банкрутства багатьох позичальників значно нижче ймовірності банкрутства одного чи декількох позичальників. Диверсифікованість застосовують з метою захисту від ризику країни, ризику концентрації і галузевого ризику. Відповідно, розглядають три види диверсифікації - галузеву, географічну та портфельну.

Галузева диверсифікація означає розподіл кредитів між клієнтами, які здійснюють діяльність у різних галузях економіки. Для зниження загального ризику кредитних операцій вирішальне значення має добір галузей, який повинен ґрунтуватися на результатах статистичних досліджень. Найвищий ефект досягається в разі вибору позичальників, котрі працюють у галузях з протилежними фазами коливань ділового циклу. За допомогою кореляційного аналізу виявляються такі галузі, в яких результати діяльності різною мірою залежать від загального стану економіки. Якщо одна галузь перебуває на стадії економічного росту, то інша переживає стадію спаду, а з часом їх позиції змінюються на протилежної. Тоді зниження доходів від однієї групи клієнтів компенсуються підвищенням доходів від іншої групи, що допомагає стабілізувати доходи банку і суттєво знизити ризик.

Географічна диверсифікація полягає в розподілі кредитних ресурсів між позичальниками, які перебувають у різних регіонах, географічних територіях, країнах з різними економічними умовами. Географічна диверсифікація як метод зниження кредитного ризику доступна лише великим банкам, які мають розгалужену мережу філій та відділень на значній території. Це допомагає нівелювати вплив кліматичних та погодних умов, політичних та економічних потрясінь, які впливають на кредитоспроможність позичальників. Невеликі банки застосовують метод географічної диверсифікації здебільшого у процесі формування портфеля цінних паперів, що дає змогу знизити загальний ризик банку.

Портфельна диверсифікація означає розосередження кредитів між різними категоріями позичальників -- великими і середніми компаніями, підприємствами малого бізнесу, фізичними особами, урядовими та громадськими організаціями, домашніми господарствами тощо. Кредити, надані у сфері малого бізнесу, часто супроводжуються підвищеним рівнем ризику, хоча й мають вищий рівень дохідності. Такі позичальники часто обмежені у виборі кредитора, тому банк може диктувати власні умови кредитної угоди. Якщо позичальником є велика компанія, то кредитний ризик оцінюється як незначний, але й дохідність такого кредиту невелика.

Іноді банк надає кредит відомій у світі компанії за ставками, які не приносять йому прибутків. Але проведення подібних операцій сприяє зростанню популярності та рейтингу банку. Загалом невеликі провінційні банки не мають змоги широко застосовувати метод портфельної диверсифікації, що призводить до підвищення ризикованості їхніх кредитних портфелів. Такі портфелі, сформовані, передусім, за рахунок надання кредитів підприємствам малого бізнесу, а також споживчих кредитів, характеризуються вищим рівнем дохідності порівняно із середніми та великими банками. Портфельна диверсифікація допомагає збалансувати ризик і дохідність кредитного портфеля банку.

Метод диверсифікації слід застосовувати зважено та обережно, спираючись на статистичний аналіз і прогнозування, враховуючи можливості самого банку і, насамперед, рівень підготовки кадрів. Диверсифікація потребує професійного управління та глибокого знання ринку. Саме тому надмірна диверсифікація веде не до зменшення, а до зростання кредитного ризику. Адже навіть великий банк не завжди має достатню кількість висококваліфікованих фахівців, котрі володіють глибокими знаннями в багатьох галузях економіки, знають специфіку різних географічних територій, мають практичний досвід роботи з різними категоріями позичальників [63].

Концентрація є поняттям, протилежним за економічним змістом диверсифікації. Концентрація кредитного портфеля означає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємозв'язаних галузей, на географічній території або кредитування певних категорій клієнтів. Концентрація, як і диверсифікація, може бути галузева, географічна і портфельна.

Формуючи кредитний портфель, слід додержуватись певного рівня концентрації, оскільки кожний банк працює в конкретному сегменті ринку і спеціалізується на обслуговуванні певної клієнтури. Водночас надмірна концентрація значно підвищує рівень кредитного ризику. Часто банки концентрують свої кредитні портфелі в най популярніших секторах економіки, таких як енергетика, нафтова та газова промисловість, інвестування нерухомості. Як показує міжнародний досвід, саме надмірна концентрація кредитного портфеля стала причиною погіршення фінансового стану та банкрутства ряду банків у розвинених країнах упродовж 70--80-х років.

Визначення оптимального співвідношення між рівнями диверсифікації та концентрації кредитного портфеля банку є завданням, яке має вирішувати менеджмент кожного банку залежно від обраної стратегії, можливостей та конкретної економічної ситуації.

Встановлення кредитних лімітів і нормативів. Ліміти й нормативи кредитного ризику є одним з основних методів управління кредитним ризиком.

Ліміти кредитного ризику встановлюють обмеження щодо концентрації кредитів. Нормативи кредитного ризику визначають оптимальні значення показників кредитної діяльності банку.

Ліміт може встановлюватися по кредитах окремим позичальникам, групі однотипних позичальників, галузі господарства. Це дає можливість уникнути ризику концентрації кредитних вкладень у окремі суб'єкти, що зменшує вірогідність можливих втрат від кредитних операцій.

Лімітуватися можуть також права окремих банківських менеджерів і структур відносно прийняття рішень про надання кредиту (для дирекцій, відділень, менеджерів та інше).

Розрахунок ліміту кредитування здійснюється на підставі фінансових показників позичальника і прогнозування його майбутніх грошових потоків. Розмір ліміту залежить від можливих фінансових результатів об'єкта, що кредитується, з урахуванням діяльності суб'єкта, що кредитується. Розрахунки робляться, як правило, на квартал і після закінчення кожного кварталу на наступний квартал уточнюються.

Комерційні банки використовують таку форму лімітування, як жорсткий ліміт разового характеру і кредитна лінія [56].

Створення резервів на покриття збитків від кредитної діяльності. Даний метод заснований на створенні резервів залежно від ступеня ризику кредиту.

Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Формування резервів є одним із методів зниження кредитного ризику на рівні банку, слугуючи для захисту вкладників, кредиторів та акціонерів. Одночасно резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому.

Цей підхід базується на одному з принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності -- принципі обережності, згідно з яким банки мають оцінювати якість своїх кредитних портфелів на звітну дату з погляду можливих втрат за кредитними операціями.

Для покриття цих втрат передбачається створення спеціального резерву перерахунком частини коштів банку на окремий бухгалтерський рахунок, з якого в разі неповернення кредиту списується відповідна сума. Якщо такий резерв не сформований, то втрати за кредитними операціями відшкодовуються за рахунок капіталу банку. Значні розміри кредитних ризиків можуть призвести до повної втрати капіталу і банкрутства банку. Отже, створення спеціального резерву для покриття нерозпізнаних кредитних ризиків дає змогу уникнути негативного впливу на розмір основного капіталу і є одним із способів самострахування банку.

Процес формування резерву починається з оцінювання якості кредитного портфеля банку -- класифікації кредитів. За певними критеріями кожний кредит відносять до однієї з кількох груп (категорій), диференційованих за рівнем кредитного ризику та розмірами можливих втрат. Нарахування до резерву здійснюється за встановленими для кожної групи нормами відрахувань, визначеними у процентному відношенні до суми кредитів даної групи. Критерії оцінки кредитів, кількість категорій та розміри відрахувань за кожною категорією на міжнародному рівні не стандартизовані, тому визначаються центральним банком кожної країни самостійно залежно від економічних умов та ситуації і можуть бути переглянуті з часом.

Згідно з Постановою НБУ від 6.07.2000. за № 279 «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» в Україні створюються загальний та спеціальний резерви. Перший формується одночасно з наданням кредиту, а другий при виникненні проблемних позичок.

Після класифікації кредитів та визначення розміру спеціального резерву на покриття втрат за кредитними операціями необхідно сформувати цей резерв за рахунок певних джерел. Визначення джерел формування резерву - одна з найважливіших проблем у банківській практиці. Згідно з міжнародними стандартами резерв прийнято формувати за рахунок прибутку до оподаткування, що дає змогу зменшити розміри оподаткованої бази на суму відрахувань до резерву і знижує величину податків. Завдяки такому підходу банки дістають стимул для проведення відрахувань та формування резерву в повному обсязі.

Але при цьому виникає загроза того, що банки намагатимуться ухилитися від виплати податків до бюджету, свідомо занижуючи якість кредитного портфеля і завищуючи відрахування до резерву. На практиці цей процес регулюється ринковими відносинами, оскільки завищення резерву зменшує не лише податки, а й прибуток, що залишається у розпорядженні банку. Це, у свою чергу, зменшує розмір дивідендних виплат, що негативно впливає на вартість акцій банку та призводить до відпливу капіталу.

Згідно з вищезгаданою постановою резерв по стандартних кредитах (загальний резерв) формується за рахунок нерозподіленого прибутку минулого року. Джерелом формування резерву по нестандартних кредитах (спеціального резерву) є витрати банку [51].

Одним із засобів управління кредитним ризиком є визначення рівня непокритого кредитного ризику, тобто визначення можливих втрат, які повинні бути списані за рахунок резервного фонду або статутного фонду комерційного банку.

Непокритий кредитний ризик обраховується таким чином:

100% прострочених і сумнівних кредитів + 50% пролонгованих кредитів + 100% безнадійних кредитів --- сформований страховий резерв.

Ціноутворення кредитів з урахуванням кредитного ризику.

Основний принцип мінімізації кредитного ризику за допомогою ціноутворення полягає в тому, що відсоткова ставка за кредитами повинна враховувати премію за ризик неповернення кредиту.

Виходячи з різноманітних підходів до методології встановлення ставок, можуть бути розраховані номінальні (річні) та ефективні ставки.

Банківський процент виникає у випадках, коли одним із суб'єктів кредитних відносин виступає банк. Комерційні банки при укладенні кредитних угод самостійно домовляються з позичальником про розмір процентних ставок. Із розвитком ринкових відносин господарювання норма процента буде наближатися до середньої норми прибутків в економіці. У будь-якому випадку на розмір і динаміку ставки процента впливають як загальні, макроекономічні чинники, так і чинники приватні, що лежать на стороні самих учасників кредитного процесу, у тому числі окремих банків.

До числа загальних чинників відносять:

• співвідношення попиту і пропозиції позикових коштів;

• регулюючу політику НБУ;

• рівень Інфляції в народному господарстві тощо.

Приватні чинники визначаються умовами функціонування конкретного банку, його положенням на ринку кредитних ресурсів, обраною кредитною і процентною політикою, ступенем ризикованості здійснюваних операцій.

Рівень процентних ставок по активних операціях банку формується багато в чому на базі попиту і пропозиції позикових коштів. На цей рівень істотно впливають:

• «собівартість» позичкового капіталу даного банку;

• кредитоспроможність позичальника:

• цільовий напрямок, термін, обсяг наданого кредиту;

• засоби забезпечення повернення кредиту тощо.

Для практичних потреб можуть використовуватися різноманітні методи та формули розрахунку процентної ставки за кредит (цін кредитів).

Існує п'ять методів ціноутворення за кредитами, а саме:

Ш метод «вартість плюс»;

Ш метод «базова ставка плюс»;

Ш метод максимальних процентних ставок (кеп);

Ш метод «надбавки»;

Ш метод «аналізу дохідності клієнта».

Заходи для мінімізації галузевого ризику і ризику країни. До заходів для мінімізації галузевого і країнового ризику належить установлення лімітів [46].

Формальне визначення необхідного і достатнього набору лімітів дозволить ефективно обмежити ризик без значного зниження гнучкості фінансової політики.

Формування системи лімітів і нормативів банку має на увазі організацію такого комплексу заходів:

оптимізацію складу показників, що дозволяють ефективно відслідковувати рівень прийнятих банком ризиків з основних позицій;

установлення кількісних параметрів цих показників;

створення всеосяжної системи контролю, що включає попередній, поточний і наступний контроль за параметрами ризиків.

2. Аналіз управління кредитними ризиками ЗАТ „ОТП Банк”

2.1 Організація процесу управління кредитним ризиком

Кредитну стратегію та кредитну політику банку формує кредитний комітет. Він виконує такі функції: затверджує організаційну структуру процесу кредитування, встановлює напрямки диверсифікації кредитного портфеля, аналізує кредитний ризик портфеля та інших суттєвих ризиків, що пов'язані з кредитуванням, оцінює адекватність резервів на можливі втрати за позиками, приймає рішення щодо надання "великих" кредитів та періодичне списання безнадійних позик.

Основними внутрішньобанківськими документами, що регулюють діяльність банку щодо надання кредитів та управління кредитними ризиками є:

- Кредитна Політика ЗАТ „ОТП Банк” на 2007рік,

- Положення про кредитування,

- Положення про кредитний комітет,

- Рейтингова система ОТП Банку,

- Каталог видів застав,

- Положення про заставу,

- Положення про порядок створення і використання резерву на покриття можливих збитків від кредитної діяльності,

- Положення про моніторинг кредитних проектів та ін.

Управління ризиками. Управління ризиками поєднує процеси ідентифікації, виміру та управління ризиками, що постійно виникають у бізнес-середовищі. OTP Bank успішно використовує знання про особливості грошово-кредитного та фінансового ринків України та кращий європейський досвід управління ризиками материнського банку.

Основні принципи управління ризиками в OTP Bank:

1. Повне та всеохоплююче вимірювання

2. Інтегроване управління

3. Своєчасність інформації для прийняття рішень

Головні засади управління ризиками в OTP Bank базуються на загальновизнаних підходах і рекомендаціях Базельського комітету та практиці Райффайзен Центральбанку. У 2006 році материнський банк провів аудит стану ризик-менеджменту в нашій фінансовій установі та намітив низку кроків з його інтеграції у систему управління ризиками OTP Group. Загальна політика управління ризиками сформована та розробляється материнським банком для всієї банківської групи. Відповідальність за її впровадження та використання правил і процедур покладено на Спостережні Ради та Правління банків OTP Group [9].

Структура ризик-менеджменту. Функції ризик-менеджменту в OTP Bank виконує Управління з контролю за ризиками, до складу якого входять відділи з управління ризиками великих підприємств, малих і середніх суб'єктів господарювання, фізичних осіб, аналітичних досліджень і контролю за ринковими ризиками, кредитного адміністрування та перевірки застав.

З метою якісного управління кредитними ризиками, в організаційній структурі банку було виділено окреме Управління з контролю за кредитними ризиками/Credit Risk Management Division.

Відділ аналітичних досліджень та контролю за ринковими ризиками займається розробкою та впровадженням методології вимірювання ризиків ліквідності, відсоткових ставок і валютного ризику, а також готує аналітичну інформацію для Комітету з управління активами та пасивами для прийняття відповідних рішень.

Комітет з управління активами та пасивами здійснює управління ризиками ліквідності, відсоткових ставок і валютним ризиком. Головним завданням комітету, до складу якого входять Голова і всі члени Правління банку, є оптимізація співвідношення "ризик-дохід" за рахунок скоординованого управління структурою активів і пасивів для максимізації доходу і мінімізації ризиків.

В OTP Bank функціонують три кредитні комітети за основними сегментами: корпоративний, малий і середній бізнес і роздрібний (фізичні особи). У філіях банку працюють кредитні комісії.

Управління кредитним ризиком в ОТП Банку здійснюється відповідно до затвердженої Спостережною Радою та Правлінням кредитної політики та стандартів на основі:

стандартизованих процесів прийняття рішень щодо роздрібних сегментів, корпоративного кредитного аналізу та рекомендацій для кредитного комітету;

контролю за якістю портфеля;

системи лімітів (за ризиком);

системи лімітів на прийняття рішень щодо кредитування за клієнтськими сегментами;

диверсифікації кредитного портфелю;

ефективної системи рейтингування та скорингування клієнтів;

системи оцінки та отримання ліквідних застав, єдиних правил дисконтування застав згідно їх ліквідності та ринкової вартості;

щомісячних звітів, що висвітлюють тенденцію розвитку кредитно-інвестиційного портфелю, його якість за сегментами, проблемні кредити;

квартальних звітів, що висвітлюють структуру портфелів, адекватність капіталу, звіту «Базель-2».

Управління та моніторинг ризиків здійснюються кредитними комітетами та Правлінням Банку в межах їхніх повноважень. Перед поданням заявки на розгляд кредитного комітету рекомендації стосовно кредитування розглядаються та затверджуються менеджером з управління ризиками філії або відділом з управління ризиками. Відділ управління ризиками та його представники в їх філіях виконують оцінку ризиків на основі періодичного складання фінансових звітів позичальників. Щоденне управління ризиками здійснюється головою кредитного відділу та кредитних підрозділів відповідних філій: Управління корпоративними кредитами, Управління проектного фінансування, Управління по роботі з підприємствами малого та середнього бізнесу, Відділ моніторингу та збору кредитів.

Банк структурує рівні кредитного ризику, який вона приймає на себе, встановлюючи обмеження на суму припустимого ризику по відношенню до одного позичальника, або груп позичальників, та до сегментів галузей промисловості. Сума можливих втрат від будь-якого позичальника, включаючи банки, далі обмежується підрівнями, які покривають балансові та позабалансові суми можливих втрат, які встановлені кредитним комітетом. Порівняння фактичних сум з встановленими обмеженнями відбувається на щоденній основі.

Там, де це доречно, та для більшості кредитів, Банк отримує заставу, корпоративні та персональні гарантії, проте значну частину являють собою позики фізичним особам, де не існує можливостей отримання таких гарантій та забезпечень. Такі ризики постійно контролюються і їхній огляд проводиться щорічно або частіше.

Зобов'язання з надання кредитів являють собою невикористані частини позик у формі кредитів, гарантій або акредитивів. Кредитний ризик за позабалансовими фінансовими інструментами визначається як ймовірність отримання збитків через неспроможність протилежної сторони дотриматися умов угоди. Стосовно кредитного ризику із зобов'язань з надання кредиту, Банк може зазнати збитків на суму, яка дорівнює загальній сумі невикористаних зобов'язань. Проте, можлива сума збитків є меншою, ніж загальна сума невикористаних зобов'язань, оскільки більшість зобов'язань з надання кредиту залежать від дотримання клієнтами певних кредитних нормативів. Банк використовує аналогічну кредитну політику по відношенню до умовних зобов'язань, що і до балансових фінансових інструментів, тобто політику, засновану на процедурах затвердження надання кредитів, використання лімітів для мінімізації ризику, поточного моніторингу. Банк відстежує строки до погашення кредитних зобов'язань, оскільки довгострокові зобов'язання зазвичай мають вищий ступінь кредитного ризику, ніж короткострокові зобов'язання [9].

Моніторинг кредитного ризику проводиться у спеціалізованому відділі кредитного адміністрування, що відповідає за перевірку лімітів і авторизацію видачі коштів корпоративним клієнтам. Цей відділ є також єдиним аналітичним центром банку, де розраховуються та прогнозуються резерви під покриття кредитних ризиків.

Кредитна політика банку визначає пріоритетні напрямки розвитку та удосконалення банківської діяльності в процесі акумуляції та інвестування кредитних ресурсів, розвитку кредитного процесу та підвищення його ефективності.

Кредитна політика банку визначається, по-перше, пріоритетами у виборі клієнтів та кредитних інструментів (сегментування ринку), по-друге, нормами та правилами, що регламентують практичну діяльність банківського персоналу та реалізації цих пріоритетів на практиці. Відповідно, здатність управляти ризиком (у тому числі кредитним) залежить, по-третє, від компетентності керівництва банку та рівня кваліфікації персоналу, що займається відбором конкретних кредитних заявок та опрацюванням умов кредитних відносин.

У першому розділі Кредитної політики ОТП Банку визначається основні та пріоритетні галузі фінансування, зокрема, вони класифікуються наступним чином:

- цільові галузі (Target Industries),

- галузь, обмежена для фінансування (Restricted Industries),

- галузі, виключені для фінансування (Excluded Industries).

Зокрема, пріоритетними є такі галузі, як машинобудування, харчова промисловість, авто-ринок та деякі інші. Виключенням же є фінансування виробництва зброї, наркотиків, ядерних станцій.

Кредитна політика Банку може переглядатися та, у разі необхідності, корегуватися Кредитним комітетом. Кредитна політика затверджується Правлінням банку та Спостережною Радою банку. До дати затвердження нової кредитної політики на рік діє вже затверджена політика. Кредитна політика відповідає загальній стратегії банку.

Кредитна політика банку має на меті наступні цілі:

1) Визначення основних напрямків діяльності Банку на ринку кредитних продуктів.

2)Встановлення основних принципів внутрішньобанківського регулювання кредитної роботи:

- системної процедури розгляду звернень клієнтів та прийняття рішень про можливість надання кредитних продуктів з метою максимального зниження ризиків по здійснюваним операціям;

- механізмів оперативного втручання, які дозволяють у максимально короткі терміни відшкодувати можливі втрати в разі реалізації кредитного ризику або передбачуваного погіршення фінансового станку клієнта;

- диверсифікація ризиків у процесі формування кредитного портфелю Банку та визначення пріоритетів під час розгляду кредитних проектів:

- проведення операцій з виконанням обов'язкових нормативів Національного Банку України [68].

Кредитною політикою ОТП Банку визначено такі основні кредитні послуги:

1) Стандартні кредитні продукти:

- кредитні лінії, що відновлюються,

- строкові кредити,

- інвестиційні кредити,

- овердрафт

- структуроване торгівельне фінансування,

- перед-експортне фінансування,

- після-експортне фінансування,

- фінансування імпорту,

- stock financing,

- ECA-financing,

- проектне фінансування,

- факторинг .

Право на прийняття рішення про надання кредитного продукту клієнту має Кредитний комітет Банку. Кредитний комітет є постійно діючим колегіальним органом Банку, який створюється з метою здійснення контролю за реалізацією Кредитної політики Банку. Склад кредитного комітету формується зі складу штатних співробітників Банку та затверджується Правлінням Банку. Основним документом, що регламентує діяльність Кредитного Комітету є Положення про Кредитний Комітет ОТП Банку, яке затверджується Правлінням Банку та Спостережною Радою Банку.

Основними функціями Кредитного комітету є:

- розгляд кредитних заявок у відповідності із затвердженою формою;

- приймання рішення про надання відповідних кредитних продуктів;

- розгляд пропозицій щодо внесення змін та доповнень у діючі кредитні договори;

- визначення форм, методів та відповідальних осіб за роботу з кредитами, по яким позичальник не виконує своїх зобов'язань (проблемні кредити);

- приймання рішення про клопотання перед Правлінням Банку щодо списання з балансу безнадійної заборгованості [9].

2.2 Визначення розміру та моделювання кредитного ризику позичальника

В цьому пункті ми більш детальну увагу приділимо саме процесу ідентифікації кредитного ризику, його кількісного та якісного аналізу та процесу моделювання кредитним ризиком шляхом присвоєння внутрішнього рейтингу Позичальника.

Присвоєння позичальнику кредитного рейтингу та визначення рівня ризику дають можливість банку згруповувати кредити у ризикові класи. Як правило класифікація ризикових класів відображає розподіл всіх кредитів на групи по рівню ризику: кредити з найменшим ризиком, кредити з підвищеним ризиком, кредити з граничнодопустимим ризиком, кредити, що надаються як виключення з правил. Віднесення кредитів до різних класів має на меті розрахунок можливих втрат, що зумовлені кредитним ризиком. Для кожного класу ризику встановлюється своя доля непогашених кредитів, яка визначається емпірично по фактичним даним за останній період. Ця процедура класифікації дає можливість прогнозувати збитки від непогашених кредитів, що можуть вплинути на прибуток банку. Отримані результати використовуються для розрахунку величини ризикової вартості - кінцевої міри ризику, що необхідна для розрахунку розміру капіталу банку як одного з інструментів зниження рівня кредитного ризику, засобу повернення збитків від реалізації кредитного ризику.

Групування всіх кредитних вкладень, що складають портфель банку, проводиться також по принципу встановлення взаємозв'язків між позичальниками. Всі кредити розбивають на групи, у рамках яких існує позитивна кореляція між позичальниками. Наявність позитивних зв'язків між позичальниками у рамках окремих груп та між ними дозволяє аналізувати стан кредитного ризику портфелю за допомогою моделювання різних умов, за яких змінюються показники кредитного ризику окремих позичальників, а внаслідок цього і всього портфелю в цілому.

Дані про фінансовий стан підприємства працівник кредитного відділу отримує з балансу на останню звітну дату, звіту про фінансові результати та їх використання (Форми №2), та іншої бухгалтерської та статистичної звітності.

Окрім перелічених документів в ЗАТ „ОТП Банк” значна увага приділяється аналізу руху грошових коштів на поточному рахунку. Позитивною характеристикою вважаються крупні обороти протягом останнього півріччя, які свідчать про активну діяльність підприємства. Якщо даний позичальник не є клієнтом банку, то обов"язковою вимогою до нього є представлення довідки з банку, що здійснює його розрахунково-касове обслуговування, про відсутність чи наявність заборгованості по кредитам. Також додається виписка з особового рахунку про рух коштів на поточному рахунку за останні шість місяців.

Оцінка ступеня кредитного ризику є необхідною умовою для прийняття раціональних рішень в рамках наступних етапів управління кредитним ризиком.

Саме з цією метою ОТП Банком було створено внутрішню систему присвоєння рейтингу позичальника. Ця система включає в себе визначення Рейтингу Позичальника (на основі якісного та кількісного аналізу), Рейтингу застави та на основі цих двох рейтингів, визначення Загального рейтингу Позичальника.

Визначення Рейтингу Позичальника.

Для визначення Рейтингу Позичальника було запроваджено 10 грану рейтингову шкалу, що дає можливість визначити можливість надання кредиту конкретному позичальнику:

Таблиця 2.1

Шкала РейтингуПозичальника

Рейтингова шкала	Визначення ситуації про можливість надання кредитних коштів
0,0	Рейтинг не присвоюється
0,5	Мінімальний ризик
1,0	Чудовий фінансовий стан позичальника
1,5	Дуже добрий фінансовий стан позичальника
2,0	Добрий фінансовий стан позичальника
2,5	Середній фінансовий стан позичальника
3,0	Середній за нижчий фінансовий стан позичальника
3,5	Слабкий фінансовий стан позичальника
4,0	Дуже слабкий фінансовий стан позичальника
4,5	Сумнівний фінансовий стан позичальника
5,0	Збитки/банкрутство позичальника

Рейтинг Позичальника присвоюється на основі визначення кількісних та якісних показників.

Проведення кількісного аналізу.

Рейтинг Позичальника перш за все має характеризувати фінансовий стан позичальника. Методика проведення оцінки фінансовго стану позичальника встановлюється банком самостійно з урахуванням вимог Положення НБУ „Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними опреціями банків” []. Саме цим Положенням регулюються основні показники, що є обов'язковими для визначення, але додатково можуть розраховуватися й інші показники.

Аналіз фінансових коефіцієнтів проводиться на основі фінансової звітності позичальника.

Надалі розглянемо та визначимо показники, що є обов'язковими для визначення Рейтингу Позичальника згідно методики ОТП Банку.

Горизонтальний та вертикальний аналіз. Проведення горизонтального та вертикального аналізу не є обов'язковим, але саме горизонтальний (динамічний) аналіз цих показників дає можливість встановити абсолютні відхилення і темпи зростання за кожною статтею балансу, а вертикальний (структурний) аналіз балансу - зробити висновки про співвідношення власного і позикового капіталу, що свідчить про рівень автономності підприємства за умов ринкових відносин, про його фінансову стабільність. Горизонтальний та вертикальний аналіз може проводитись за кілька звітних періодів.

Горизонтальний аналіз характеризує зміни показників за звітній період, а вертикальний - питому вагу показників у загальному підсумку (валюті) балансу підприємства. Таблиця проведення Горизонтального аналізу представлена у Додатку 6.

Цінність горизонтального аналізу значно знижується в умовах інфляції. Щоб уникнути негативного впливу, необхідно проводити коректування аналізованих показників на індекс інфляції.

Здійснюючи вертикальний аналіз, можна виділити дві основні причини, що зумовлюють необхідність і доцільність його проведення (див. Додаток 7):

- перехід до відносних показників дає можливість проводити міжгосподарські порівняння результатів діяльності підприємств;

- відносні показники деякою мірою згладжують негативний вплив інфляційних процесів, що можуть істотно спотворювати абсолютні показники фінансової звітності і тим самим ускладнювати їх порівняння в динаміці.

Горизонтальний і вертикальний аналізи взаємодоповнюють один одного, а деякі показники можна віднести як до інструментів горизонтального, так і до інструментів вертикального аналізу.

Отже, можна назвати основні риси, наявність яких у балансі дає підстави вважати його «позитивним»:

збільшення валюти балансу в кінці звітного періоду проти його початку;

зростання темпів приросту усіх активів над темпами приросту необоротних активів;

перевищення власного капіталу підприємства над позиковим ізбільшення темпів його зростання проти темпів зростання залученогокапіталу;

приблизно однакові темпи приросту дебіторської і кредиторської заборгованості;

перевищення частки власних оборотних коштів понад 10% [25].

Аналізуючи таблицю 1 (Додаток 6) можна побачити, що валюта балансу збільшилася на 14857,00 грн. Або на 13,29 %. Припускаючи те, що за аналізовані періоди високих темпів інфляції не було, то таке зростання балансу є позитивним.

В Активі балансу найбільшого зростання досягли оборотні активи і їх збільшення становить 15357,00 грн. або 24,11%. В їх числі найбільше зросли такі статті, як „Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги ” (1200,00 грн. або 32,79%) та „Грошові кошти” (15457,00 грн. або 26,71 %).

Серед статей оборотних активів спостерігається зменшення запасів, а саме - товарів (на 1300,00 грн. або 60,35 %). Також ми бачимо зменшення необоротних активів (на 500,00 грн. або 1,05%).

Аналізуючи Пасив балансу слід відмітити, що з 5розділів працюють тільки 2: „Власний капітал”, „Поточні зобов'язання”. Порівняно з початком звітного періоду значно зріс власний капітал (на 9892,00грн. або на 10,12 %). Таке збільшення було забезпечено головним чином збільшенням нерозподіленого прибутку (5392,00 грн. або 94,23%).

Серед статей Поточних зобов'язань з'явилися поточні зобов'язання за розрахунками з учасниками (на 2000,00 грн.), а також збільшилися такі статті, як кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги (2250,00 грн. або 20,98%) та „Поточні зобов'язання за розрахунками з бюджетом” (715,00 грн. або 29,15 %).

При вертикальному аналізі Активу балансу (Таблиця 2 з додатку 7), судячи з того, що частка необоротних активів на початок і на кінець звітного періоду складає приблизно 40% (43,05 % та 37,57 % у нашому випадку) це є підприємство, що займається торгівлею. На кінець звітного періоду їх частка незначно зменшилася за рахунок того, що збільшилися оборотні активи і їхня питома вага на початок і кінець звітного періоду становила відповідно 56,98 % та 62,43 %.

Серед статей оборотних активів найбільша питома вага припадає на грошові кошти в національній валюті. На кінець звітного періоду їх питома вага зросла з 51,78% до 57,92 %.

Далі за величиною є стаття „Дебіторська заборгованість з товари, роботи, послуги”, спостерігаємо її збільшення з 3,27% до 3,84%. Запаси (товари) мають незначну частку в структурі підприємства знизивши питому вагу з 1,93% до 0,67%.

Аналізуючи Пасив балансу можна сказати, що найбільша питома вага належить власному капіталу і на кінець звітного періоду вона незначно скоротилась з 87,47 % до 85,02%. Це говорить про те, що підприємство фінансово стійке та незалежне від зовнішніх кредиторів та інвесторів. У власному капіталі найбільша частка належить статутному капіталу і на кінець звітного періоду його питома вага знизилась з 68,19 % до 60,18 %.

Спостерігається також збільшення поточних зобов'язань підприємства і можна побачити збільшення таких статей, як „Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги” з 9,6% до 10,25%; „Поточні зобов'язання за розрахунками з бюджетом” з 2,19% до 2,5%; „Поточні зобов'язання за розрахунками з учасниками” на 1,58 %; а також зниження статі „Поточні зобов'язання за розрахунками з оплати праці” з 0,74% до 0,65%.

Проведення якісного аналізу. При проведені якісного аналізу позичальника враховуються наступні фактори:

1) Власники/Менеджмент компанії. Зокрема, визначається репутація позичальника та його відносини з банківськими установами, кредитна історія в ОТП Банку, пособи ведення бухгалтерської звітності та якість інформації, що надається банку.

2) Належність до певної галузі. Описується загальна характеристика галузі, до якої відноситься конкретний позичальник. Визначається, яку позицію займає компанія на ринку та проводиться аналіз його основних конкурентів.

3) Бізнес-середовище компанії. До цієї групи факторів входить аналіз диверсифікованості постачальників/покупців компанії, відповідне законодавче забезпечення її діяльності, а також місце знаходження, вік, розмір аналізованої компанії.

4) Гнучкість фінансового стану компанії. На даному етапі аналізується можливість позичальника залучати кредитні кошти в альтернативних джерелах фінансування та його здатність генерувати при цьому достатній грошовий потік для їх погашення.

5) Взаємодія з ОТП Банком. Важливим є визначення того, яке місце Банк посідає серед всіх кредиторів позичальника, як він може впливати на його діяльність, зокрема, на здатність отримувати прибуток.

Після підрахунку всіх показників, присвоюється Рейтинг Позичальника (див. табл. 2.1).

Звісно, в деяких випадках така система може не зовсім вірно відобразити економічний стан позичальника. В цьому випадку допускається режим „ручного регулювання”, коли кредитний аналітик може сам підвищувати рейтингу позичальника з врахуванням відомих йому позитивних факторів. Таке підвищення не може бути більшим, ніж на 2 позиції .

Визначення Рейтингу Застави.

Сьогодні застава є найбільш ефективним способом забезпечення повернення кредиту в банківський практиці. Згідно зі ст.1 Закону України „Про заставу”, заставою визнається такий спосіб забезпечення зобов'язань, в силу якого кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Крім законодавчо визначених нормативних актів, комерційні банки самостійно розробляють положення, інструкції, рекомендації стосовно застосування договорів застави при забезпечені повернення позик, щодо оцінки вартості об'єктів застави та інші.

В нашому випадку до таких належать, наприклад, Каталог видів застав, Процедура з організації та проведення перевірок застав та деякі інші.

З метою визначення впливу забезпеченості кредиту на кредитний ризик та приведення до відповідності рейтингової системи, було створено 10 грану шкалу для визначення Рейтингу Застави:

Врешті, на основі вище приведеного аналізу Рейтингу Позичальника та відповідно визначення Рейтингу Застави, йому присвоюється Загальний Рейтинг Позичальника. Для його визначення було створено Матрицю Рейтингу позичальника:

Таблиця 2.3

Матриця Рейтингу Позичальника

Р е й т и н г П о з и ч а л ь н и к а

Р е й т и н г З а с т а в и

0.5

1.0

1.5

2.0

2.5

3.0

3.5

4.0

4.5

5.0

0.5

А

А

А

А

А

А

А

А

А

А

1.0

А

А

А

А

А

А

А-

В1

В3

D

1.5

А

А

А

А

А

А-

А-

В2

В-

D

2.0

А

А

А

А

А-

А-

В1

В3

С

D

2.5

А

А

А

А-

А-

В1

В2

В3

С

D

3.0

А

А

А

А-

А-

В1

В2

В-

С

D

3.5

А

А

А-

А-

В1

В2

В3

В-

С

D

4.0

А

А

А-

А-

В1

В2

В3

В-

С

D

4.5

А

А

А-

А-

В1

В2

В3

В-

С

D

5.0

А

А

А-

А-

В1

В2

В3

В-

С

D

Саме на основі проведеного аналізу та визначення рейтингу позичальника здійснюється прийняття рішення про ухвалення кредиту [10].

Для забезпечення злагодженої системи кредитування, слід виділити такі основні напрямки здійснення кредитної діяльності:

- оцінка кредитних заявок та укладання угод,

- ведення кредитних справ та кредитний моніторинг,

- кредитне оздоровлення та аналіз кредитного портфелю,

- складання звітів щодо кредитування,

- управління ризиками.

Закріплення зазначених зобов'язань за певним структурним підрозділом або службовцем сприяє підвищенню ефективності при здійснені процесу управління кредитним ризиком позичальника.

Важливими взаємними обов'язками сторін кредитного процесу, що фіксуються у кредитних договорах, є:

використовувати кошти за цільовим призначенням, передбаченим умовами договору;

забезпечити погашення кредиту та повну сплату належних відсотків (при чому спочатку кошти направляються на погашення процентів, потім простроченої заборгованості, потім основної суми боргу);

надавати банку баланси підприємства, дані для перевірки забезпечення кредиту та іншу інформацію за вимогою банку;

Банк має право здійснювати:

перевірки позичальників з питань фінансового стану;

вимагати пред'явлення документів, щодо виконання кредитованих контрактів (здійснювати перевірку цільового використання) та договорів застави, майнової поруки.

Підтримуючи постійний тісний зв'язок з позичальниками, банк намагається не допустити прострочення сплат. При виникненні у клієнтів фінансових труднощів, як правило, кредити пролонговуються шляхом укладання додаткової угоди в останній день дії кредитного договору. Але для цього позичальник повинен звернутися до банку не пізніше ніж за 7 діб до закінчення кредитної угоди.

Під час реалізації процесу кредитування працівники банку повинні постійно здійснювати контроль за співвідношенням двох крітеріїв -- ризику і прибутку. Характер кредитної політики банку втілюється і в роботу спеціалістів банківської установи із клієнтами при розгляді заяви, в умови укладених кредитних угод, в характер контролю за виконанням умов договорів, і у кінцевому випадку - на якості кредитного портфеля банку.

2.3 Оцінка кредитного портфелю банку

Кредитування є найпоширенішою послугою комерційних банків та дає змогу отримувати значні доходи навіть новоствореним банкам без дотримання особливо складних вимог Національного банку України, які висуваються для інших операцій. До того ж можна сказати, що кредитування є найбільш освоєною серед активних операцій для банківських працівників України, враховуючи рівень кваліфікації пересічного працівника банку. Але таке відношення до кредитування як до досить стандартної та доступної операції не повинно призводити до недбалостей при дотриманні принципів та етапів процесу кредитування. Своєчасний аналіз кредитного портфеля повинен виявити негативні тенденції поточної кредитної політики банку або ж резервні можливості її покращення.

Подальший аналіз кредитного портфеля ЗАТ „ОТП Банк” буде проведений на основі отриманих статистичних даних цієї установи [8]. У Додатку представлена звітність ЗАТ «ОТП Банк» за 2006 рік.