Аналіз нормативних показників ліквідності та дохідності банку

Размещено на http://www.allbest.ru/

АНОТАЦІЯ

У дипломній роботі досліджено методику аналізу нормативних показників ліквідності та дохідності банку, проаналізовано підходи й методи оцінки рівня ліквідності й дохідності, розроблено модель управління ліквідністю та дохідністю.

Отримані результати позитивно схвалені фахівцями комерційного банку і рекомендовані до використання діяльності комерційного банку.

АННОТАЦИЯ

В дипломной работе исследована методика анализа нормативных показателей ликвидности и доходности банка, проанализированы подходы и методы оценки уровня ликвидности и доходности, разработана модель управления ликвидностью и доходностью.

Полученные результаты положительно одобрены специалистами коммерческого банка и рекомендованы к использованию деятельности коммерческого банка.

ANNOTATION

The method of analysis of normative indexes of liquidity and profitableness of bank is investigational in diploma work, approaches and methods of estimation of level of liquidity and profitableness are analysed, a case liquidity and profitableness frame is developed.

The got results are positively approved the specialists of commercial bank and recommended to the use of activity of commercial bank.

Зміст

ліквідність дохідність комерційний банк

Вступ

1 Теоретично - методологічні аспекти ліквідності та дохідності комерційного банку

1.1 Економічна сутність ліквідності та дохідності комерційного банку та їх значення

1.2 Фактори, що впливають на рівень ліквідності та дохідності комерційного банку

1.3 Показники оцінки ліквідності та дохідності комерційного банку

2 Оцінка ліквідності та дохідності комерційного банку АТ «Райффайзен Банк Аваль»

2.1 Характеристика і основні показники діяльності комерційного банку АТ «Райффайзен Банк Аваль»

2.2 Аналіз ліквідності та дохідності комерційного банку АТ «Райффайзен Банк Аваль»

2.3 Оцінка процесу управління ліквідностю та дохідностю комерційного банку АТ «Райффайзен Банк Аваль»

3 Шляхи підвищення рівня управління ліквідністю та дохідністю комерційного банку АТ «Райффайзен Банк Аваль»

3.1 Основні напрямки удосконалення процесу управління ліквідністю і дохідністю комерційного банку

3.2 Удосконалення управління ліквідностю комерційного банку із застосуванням методів лінійного програмування

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Аналіз банка дозволяє вчасно визначити, оцінити й спрогнозувати ймовірність виникнення внутрішніх проблем у банку. Його результати необхідні для обґрунтування стратегії й прийняття управлінських рішень банком в області підтримки достатнього рівня ліквідності балансу, управління ризиком незбалансованої ліквідності банку й формування організаційної підструктури управління ліквідністю і отримання максимальної дохідності. Управління ліквідністю та дохідністю вимагає застосування ефективної стратегії, що дозволила б урегулювати дисбаланс активних і пасивних операцій.

Актуальність, практична спрямованість і значимість досліджуваної проблеми, ступінь її розробленості у фінансовій науці визначають мету та завдання дослідження.

Метою дослідження є розробка й формування методики аналізу нормативних показників ліквідності та дохідності банку, проаналізувати підходи й методи оцінки рівня ліквідності й дохідності, розробити модель управління ліквідністю та дохідністю.

Завданням дипломної роботи є: визначення економічної сутності ліквідності та дохідності комерційного банку та їх значення, провести оцінку ліквідності та дохідності комерційного банку, запропонувати шляхи підвищення рівня управління ліквідністю та дохідністю комерційного банку.

Об'єктом є комерційний банк «Райффайзен Банк Аваль».

Предметом дослідження виступають організаційно-управлінські відносини, що складаються в процесі управління ліквідністю та дохідністю в банку. Теоретичною основою роботи є фундаментальні положення в області фінансів, банківської справи, менеджменту, що розкривають теоретичні й практичні аспекти управління ліквідністю та дохідністю комерційного банку, викладені в працях економістів.

Методологічну основу дослідження становлять сучасні наукові підходи управління, зокрема, системний і ситуаційний, до дослідження проблеми управління, аналізу й оцінки стану ліквідності та рівня дохідності в банку.

При проведенні дослідження використовувалися нормативні документи НБУ [1-15]; статистичні й аналітичні матеріали; консолідовані баланси й звіти «Райффайзен Банка Аваль» [57]; фінансову інформацію на інтернет-сайтах банків; інформаційні матеріали, що втримуються в наукових публікаціях і періодичній пресі.

1 Теоретично - методологічні аспекти ліквідності та дохідності комерційного банку

1.1 Економічна сутність ліквідності та дохідності комерційного банку

Роль комерційних банків як регуляторів грошового обігу, центрів акумуляції грошових ресурсів й їхнього перерозподілу покладає на них відповідальність у прийнятті рішень в області управління фінансовим станом. Стабільність банку прямо пов'язана з такими поняттями, як стабільність і надійність банку. Для збереження своєї надійності, стабільності на вищому рівні банки формують політику по керуванню поточною, середньостроковою й довгостроковою ліквідністю, підтримці на достатньому рівні власного капіталу, проведенню ефективної кредитної й інвестиційної політики, керуванню платоспроможністю банку, орієнтуванні на оптимальний рівень рентабельності й професійний менеджмент.

Поняття «ліквідність банку» пов'язано прямо з поняттям «банківський менеджмент». Управління ліквідністю, як складова фінансового менеджменту, граничить із наступними розділами: розробка політики по проведенню операцій банку (депозити, кредити, інвестиції); банківський маркетинг; керування активами й пасивами банку; керування прибутковістю; керування платоспроможністю; керування власним капіталом; керування кредитним портфелем; керування банківськими ризиками. Надійність банку -- гарантія того, що банк у своїй діяльності поряд із власними комерційними інтересами забезпечує надійність коштів клієнтів й інвесторів, вкладників, керується засадами партнерських відносин.[59] Стабільність комерційного банку й рейтингові системи її оцінки [15] взаємовигідних відносин, підтримує ліквідність і платоспроможність на належному рівні. Основними складової надійності банку є: ліквідність, платоспроможність, дохідність, рентабельність. Стабільність банку, на мій погляд, більше широке поняття, чим надійність. Під стабільністю банку варто розуміти його «здатність у динамічних умовах ринкового середовища оперативно виконувати на заданому суспільством рівні властиві йому функції й роль в економіці; у тому числі: забезпечувати надійність внесків юридичних і фізичних осіб й «своїх зобов'язань перед клієнтами, кредиторами й вкладниками, задовольняти потреби в короткостроковому й довгостроковому кредитуванні», поза залежністю від зміни зовнішнього й внутрішнього середовища. Стійкий банк завжди буде надійним партнером.[17]

Термін «ліквідність» (від латинського liguidus - рідкий, текучий), у буквальному значенні слова означає легкість реалізації, продажі, перетворення матеріальних цінностей у кошти. Такий принцип класифікації активів використається, наприклад, при аналітичному розкладанні грошової маси по агрегатах Ml ; M2; МЗ. Чим більшим ступенем ліквідності володіють активи тієї або іншої фізичної або юридичної особи, тим легше цій особі виконувати свої зобов'язання. У працях німецьких економістів кінця XIX в. зустрічається термін «ліквідітет (liquiditat) банківського балансу», і визначається як сукупність активів банку, які можуть бути легко реалізовані на грошовому ринку за готівку для виконання поточних зобов'язань і платежів. До ликвидитету відносили кошти у касі, іноземні гроші, кошти на рахунках в інших банках.[36] З погляду даного підходу, від визначення кількості й структури легкореалізованих активів у загальній сумі банківських активів залежала платоспроможність банка.

Поняття ліквідність комерційного банку означає можливість банку своєчасно і повно забезпечувати виконання своїх боргових і фінансових зобов'язань перед усіма контрагентами, що визначається наявністю достатнього власного капіталу банку, оптимальним розміщенням і величиною коштів по статтях активу і пасиву балансу з урахуванням відповідних термінів.[29]

Іншими словами, ліквідність комерційного банку базується на постійній підтримці об'єктивно необхідного співвідношення між трьома її складовими - власним капіталом банку, залученими і розміщеними ним коштами шляхом оперативного керування їхніми структурними елементами.

З урахуванням цього у світовій банківській теорії і практику ліквідність прийнято розуміти як «запас» або як «потік». При цьому ліквідність як «запас» містить у собі визначення рівня можливості комерційного банку виконувати свої зобов'язання перед клієнтами у визначений конкретний момент часу шляхом зміни структури активів на користь їхніх високоліквідних статей за рахунок наявних у цій області невикористаних резервів.[40]

Ліквідність як «потік» аналізується з погляду динаміки [19], що припускає оцінку спроможності комерційного банку протягом визначеного періоду часу змінювати сформований несприятливий рівень ліквідності або запобігати погіршенню досягнутого, об'єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігати його) за рахунок ефективного управління відповідними статтями активів і пасивів, залучення додаткових позикових коштів, підвищення фінансової стійкості банку шляхом зростання доходів.[20]

Для здійснення операційної діяльності, пов'язаної з залученням коштів і їхнього розміщення в умовах ринкової невизначеності майбутнього попиту і надходжень наявних коштів за визначений період, банку потрібні кошти в їхній ліквідній формі, тобто такі активи, що могли б бути легко і швидко перетворені в готівку з невеликим ризиком втрат або взагалі без нього.

У вітчизняній економічній літературі, на відміну від міжнародної банківської термінології, часом мішаються два поняття - ліквідність балансу банку і платоспроможність останнього, що в наступному призводить до ототожнення методів і засобів підтримки ліквідності і платоспроможності кредитних інститутів. Якщо перше в більшому ступені справа самого банку і він самостійно вибирає в конкретних умовах ті або інші засоби підтримки своєї ліквідності на рівні встановлених норм, то друге, як правило, відноситься до функцій держави в особі Національно банку України.[2]

Якими важливими для банку не були б цілі та пріоритети, реалізовані у процесах комплексного управління активами і пасивами, банк є суб`єктом підприємницької діяльності, тому його головна мета -- отримання прибутку.

Прибуток - це головний показник результативності роботи банку. Кількісна і якісна оцінка прибутковості провадиться з метою з'ясовування фінансової стійкості банку. Система цієї оцінки грунтується на прийнятої у світовій банківської практиці моделі формування чистого прибутку. Ця модель побудована таким чином, що доходи і витрати групуються на основі якісних критеріїв, що дозволяє дати не тільки кількісну, але і якісну оцінку рівня дохідності банку.

Поняття дохідності комерційного банку відображає позитивний сукупний результат діяльності банку у всіх сферах його господарсько-фінансової й комерційної діяльності. За рахунок доходів банку покриваються всі його операційні витрати, включаючи адміністративно-управлінські, формується прибуток банку, розмір якої визначає рівень дивідендів, збільшення власних коштів і розвиток пасивних й активних операцій. Дохідність банку є результатом оптимальної структури його балансу як в частини активів, так і пасивів, цільової спрямованості в діяльності банківського персоналу в цьому напрямку. Іншими важливими умовами забезпечення прибутковості банку є раціоналізація структури витрат й доходів, розрахунки процентної маржі й виявлення тенденцій у прибутковості позичкових операцій, планування мінімальної дохідної маржі для прогнозування орієнтовного рівня відсотків по активних і пасивних операціях. Умовою дохідності банківської діяльності, безумовно, є підтримка ліквідності, управління банківськими ризиками, їхня мінімізація. Однієї з найважливіших завдань керування кредитною організацією є вибір активних інструментів для розміщення притягнутих ресурсів. Як правило, основними критеріями при цьому є: очікувана дохідність активу й сполучений ризик. За інших рівних умов перевага віддається активам з найбільшою дохідністю, що, у свою чергу, приводить до одержання максимальних обсягів балансового прибутку.[45]

Узагальнюючим показником дохідності комерційного банку є середня величина доходу на одного працівника, що розраховується шляхом ділення валового доходу на фактичну чисельність банківських працівників.[37]

Доходи комерційного банку -- це зростання економічних вигід протягом періоду, що аналізується, в результаті реалізації банківського продукту та іншої діяльності банку у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань. Здійснюючи аналіз доходів, необхідно:

· вивчити динаміку і структуру доходів за напрямами та постатейно;

· оцінити виконання фінансового плану за доходами;

· оцінити рівень доходів на одну гривню, розміщених в активи коштів;

· здійснити факторний аналіз та виявити резерви збільшення дохідності банку;

· забезпечити ефективне управління доходом з метою зростання прибутковості банківської діяльності.

Банківські доходи - це ті, що безпосередньо пов'язані з банківською діяльністю. Небанківські - ті, які не відносяться до основної банківської діяльності, але забезпечують іі здійснення.

При оцінці доходів банку визначається питома вага кожного виду доходу в їхній загальній сумі або відповідній групі доходів. Динаміка дохідних статей може порівнюватися з попередніми періодами, у тому числі і по кварталах. Стабільний і ритмічний приріст доходів банку свідчить про його нормальну роботу і про кваліфіковане управління.

Банківські доходи можуть бути диверсифікованими за такими ознаками:

* за порядком отримання (процентні, непроцентні тощо);

* за джерелами отримання (підприємницькі структури, населення, біржі);

* за частотою отримання (стандартні, невизначені);

* за гарантією отримання (готівка, рахунки, цінні папери, матеріальні об'єкти);

* за строками отримання (інвестиційний часовий ефект).

Валові доходи банку прийнято розділяти на процентні і непроцентні.

Здійснений аналіз процентних доходів показано на рис. 1.

Рис. 1. Процентні доходи та їх структура

В умовах високої інфляції можливості зростання доходів обмежені за рахунок процентів за наданими кредитами. Наскільки банк активно використовує інші джерела одержання доходів, показує аналіз структури непроцентних доходів у динаміці.

Непроцентні доходи від інвестиційної діяльності (дивіденди за пайовими цінними паперами та доходи від спільної діяльності) в окремих випадках можуть бути значно підвищені, бо їх дохідність лише як виняток є єдиною метою інвестицій. Значно частіше передбачається узгодження з іншою метою, що обумовлює деяке зниження дохідності відносно витрат на управління, інформацію, диверсифікацію тощо. Непроцентні комісійні доходи (оплата за відкриття та ведення рахунків, комісії за лізингом, факторингом, агентські доходи за трастами тощо) є за сутністю відшкодувальними, тобто повинні відповідати затратам та якості операції, а їх надмірне зростання означає втрату якості банківського управління та іміджу банку.

Непроцентні торговельні доходи (купівля-продаж валюти, цінних паперів та інших фінансових інструментів -- ф'ючерсів, опціонів, валютний дилінг та арбітраж), сформовані короткостроковими коливаннями котирувань активів, є наслідком не традиційних банківських операцій, а банківських угод, не дуже характерних та занадто ризикованих для банків. Тому питома вага таких доходів у структурі доходів банку різко обмежена внаслідок їх нестабільності. Відповідно їх максимізація не передбачається. Непроцентні «інтелектуальні» доходи від оплати послуг (консультації, посередницькі послуги, гарантії, поруки) та доходи від сплати або оренди нематеріальних активів (методики та методичні розробки, ноу-хау, програмне забезпечення тощо), розроблених або придбаних банком, вирізняються найвищою якістю, характеризують банківський менеджмент як високопрофесійний та компетентний. У разі одиничних інвестицій та відносно незначних операційних витрат ці доходи можуть бути стабільними та гарантованими. Тільки в поодиноких випадках цільова функція управління дохідністю передбачає можливу максимізацію таких доходів. Навпаки, доходи, отримані банком від фінансових санкцій (штрафи, пені тощо), застосовані до проблемних позичальників та порушників умов угод з погляду управління доходами банку, вкрай негативні і повинні бути мінімізовані. Вони тільки погіршують складний фінансовий стан проблемних позичальників, ускладнюючи виконання ними своїх зобов'язань, тому лише частково відшкодовують збитки банків, часто сприяють зростанню збитків, оскільки знижують імідж банку і порушують партнерські відносини.

Цільова установка на максимальне збільшення доходів банку шкідлива при переході до випадкових доходів, від стандартних до невизначених, від матеріальних об'єктів до готівки. Незважаючи на важливість приросту кількісних показників, для управління дохідністю комерційного банку велике значення мають якісні параметри доходів, що обов'язково має бути враховано під час напрацювання пріоритетів управлінських рішень щодо прибутковості банку. З погляду їх якості доходи поділяють на адекватні, випадкові та авантюрні. Поєднання кількісних та якісних характеристик доходів -- одна з цілей управління ними.[20]

Для оцінки доходів і витрат необхідно розрахувати загальну суму доходів банку, отриманої їм за період, з наступним розподілом її на види доходів, які надійшли від проведення різноманітних видів банківських операцій. Валові доходи банку прийняті розділяти на процентні й непроцентні. До процентних доходів комерційного банку ставляться: ” нараховані й отримані відсотки по позичках у гривневому вираженні; ” нараховані й отримані відсотки по позичках в іноземній валюті.

При оцінці доходів банку визначається питома вага кожного виду доходу в їхній загальній сумі або відповідній групі доходів. Динаміка дохідних статей може рівнятися з попередніми періодами, у тому числі й по кварталах. Стабільний і ритмічний приріст доходів банка свідчить про його нормальну роботу й про кваліфіковане керування. Після проведення оцінки структури доходів банку по укрупнених статтях варто більш детально вивчити структуру доходів, які формують укрупнену статтю, що займає найбільшу питому вагу в загальному обсязі доходів.

Аналізуючи одночасно доходи конкретного банки й динаміку структури активу балансу, можемо зробити висновок, що не всі активи банку приносять йому адекватний прибуток. Це ставиться до активів, які звичайно не приносять доходу (наприклад, кошти у касі й на кореспондентському рахунку, резерви в НБУ й власні основні кошти), а також до таких активів, як цінні папери й інші права участі, придбані банком і нематеріальні активи. Це означає, що якість загальних проектів, придбаних цінних паперів і нематеріальних активів є вкрай невисокої. Отже, доход комерційних банків залежить від норми прибутку по позичкових й інвестиційних операціях, розміру комісійних платежів, стягнених банком за послуги, а також від суми й структури активів.

Дохідність банку є результатом оптимальної структури його балансу як у частині активів, так і пасивів, цільової спрямованості в діяльності банківського персоналу в цьому напрямку. Іншими важливими умовами забезпечення дохідності банку є раціоналізація структури витрат і доходів, розрахунки процентної маржу й виявлення тенденцій у дохідності позичкових операцій, планування мінімальної дохідної маржі для прогнозування орієнтованого рівня відсотків по активних і пасивних операціях. Оцінка витрат банку здійснюється по тій же схемі, що й оцінка його доходів (табл. 1.1.1).

Таблиця 1.1.1

Валові витрати банку

Процентні витрати	Непроцентні витрати
1	2	3	4	5
нараховані і сплачені відсотки в гривнях	нараховані і сплачені відсотки у валюті	Операційні витрати:сплачені комісійні по послугах і кореспондентських відносинах; витрати по операціях із цінними паперами; витрати по операціях на валютному ринку	витрати по забезпеченню функціонування банку: витрати на утримання апарата управління; господарські витрати;	інші витрати: штрафи, пені, неустойки сплачені; відсотки і комісійні минулого років і т.д.

Найбільше значними статтями операційних витрат банку традиційно є витрати по виплаті відсотків по поточних і строкових вкладах; пов'язані з виплатою комісійних іншим банкам і іншим фінансовокредитним заснуванням за надані послуги; по утриманню й експлуатації будинків і устаткуванняна заробітну плату персоналу, на створення спеціальних резервів.

В останні роки спостерігається ріст питомої ваги витрат на виплату відсотків по вкладах клієнтів. Це пояснюється, по-перше, підвищенням рівня процентних ставок по депозитах у результаті посилення конкурентної боротьби й, по-друге, збільшенням питомої ваги депозитних рахунків у загальній сумі залучених коштів. Банки, які виконують міжнародні розрахункові операції, платять комісійні банку, що виконує доручення на здійснення операцій (акредитивних, інкасових й ін.). Але кінцевим платником виступає клієнт банку, з доручення якого проведена операція. Банк у повному обсязі списує з його рахунку сплачену їм комісію. Витрати банку на втримання й експлуатацію будинків й устаткування, оплату персоналу й соціальні допомоги носять відносно постійний характер. Їхня питома вага в загальній сумі витрат банку дуже значний. Певна частина кошти банку витрачається на створення резервів. Інші витрати в рахунку прибутків і збитків банку показуються по статті “Інші операційні витрати”.

Це внески, витрати на рекламу, інвентар і матеріали, на оплату послуг аудиторських фірм, судові й транспортні витрати, а також деякі види податків. Ріст операційних витрат не тільки відбиває несприятливий стан кон'юнктури ринку, на якому банк залучає ресурси, але й може свідчити об погіршення менеджменту.

Одна з основних цілей комерційних банків - це одержання прибутку, що є джерелом виплати дивідендів акціонерам (пайовикам), створення фондів банку, базою підвищення добробуту робітників банку й т.д.

Прибуток банку являє собою розбіжність між його валовими доходом і витратами, тобто це - фінансові результати діяльності комерційного банку, які відображаються у звіті про фінансові результати комерційного банку. Відповідно до діючій методиці, комерційні банки визначають прибуток або збитки від своєї діяльності раз у квартал, в останній операційний день кварталу. Протягом кварталу прибутку й витрати враховуються наростаючим підсумком. Розподіл прибутку банку здійснюється за підсумками діяльності за рік відповідно рішенню загальних зборів акціонерів (пайовиків) банку. Прибуток комерційних банків обкладається податками згідно Закону “Об оподаткування прибутку підприємств ”. Після сплати податків і штрафів, які накладаються податковою інспекцією, Національним банком України й інших органів із прибутку банку проводяться відрахування в його резервний фонд у розмірі не менш чим 5 % прибутку, що залишається в розпорядженні банку. Потім здійснюються відрахування у фонди економічного стимулювання банку, на доброчесні й спонсорські заходи, на виплату винагород керівництву банку. Із суми, що залишилася виплачуються дивіденди акціонерам (пайовикам). Якщо й після цього залишається нерозподілений прибуток, він може бути спрямований на індексацію акцій (паїв) або ж на приріст капіталу банку. Збитки банку за підсумками діяльності за рік покриваються за рахунок резервного фонду, а при його недостатності - за рахунок зменшення капіталу. При збитковій діяльності банку акціонерами (пайовиками) або Національним банком України вирішується питання про доцільність його подальшого функціонування: збереження, реорганізація або ліквідація. Прибуток є найважливішим показником оцінки діяльності комерційних банків. Він використається аналітиками для визначення рейтингів банків на основі їхніх балансів.[24]

Таким чином, кожний комерційний банк повинний самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні як на основі аналізу її стану, що складається за конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення в наступному науково обгрунтованої економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення позикових коштів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій.

Крім того, діяльність комерційних банків, що виступають посередниками між тими, хто має у своєму розпорядженні кошти у виді заощаджень, і тими, хто в них потребує, полягає в тому, щоб раціонально залучати ці кошти і надавати їх у позичку або інвестувати по більш високих ставках для забезпечення загальної прибутковості, у тому числі одержання прибутку.

Отже, банк вважається ліквідним, якщо суми його коштів, які банк має можливість швидко мобілізувати з інших джерел, дозволяють своєчасно виконувати зобов'язання по пасиву. Необхідно підкреслити, що з метою підтримки своєї стабільності банк повинний мати визначений ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов'язань, поява яких може бути викликано зміною стану грошового ринку, фінансового положення клієнта або банку партнера.

Також дохідність банку є результатом оптимальної структури його балансу як у частині активів, так і пасивів, цільової спрямованості в діяльності банківського персоналу в цьому напрямку.

Умовою дохідності банківської діяльності безумовно є підтримка ліквідності, управління банківськими ризиками, їхня мінімізація.

1.2 Фактори, що впливають на рівень ліквідності та дохідності комерційного банку та їх значення

Істотний вплив на своєчасне повернення позичок і тим самим на ліквідність балансу банку робить ступінь кредитоспроможності позичальників банку. Чим більше частка високо ризикових кредитів у кредитному портфелі банку, тим нижче його ліквідність.

Ліквідність банку залежить і від ступеня ризику окремих активних операцій: чим більше частка високо ризикових активів у балансі банку, тим нижче його ліквідність. До надійних активів прийнято відносити наявні грошові кошти, а до високо ризикових - довгострокові вкладення банків.

Залежить ліквідність також і від структури пасивів балансу. Якщо по вкладах до запитання вкладники вправі зажадати гроші в будь-який момент, то строкові вклади перебувають у розпорядженні банку більш-менш тривалий період. За інших рівних умов, підвищення питомої ваги вкладів до запитання, і зниження частки строкових вкладів - знижує банківську ліквідність. Надійність депозитів і позик, отриманих банком від інших кредитних установ, також впливає на рівень ліквідності балансу.[22]

Ліквідність банку тісно пов'язана з поняттям ліквідності балансу. Цей показник визначається співвідношенням вимог (статей активу) та зобов'язань (статей пасиву) на певний момент часу. Ліквідність банківського балансу є складовою загальної ліквідності банку, а відтак процедура визначення ліквідності балансу є необхідним етапом аналізу рівня ліквідності банку.

Проте ліквідність балансу є лише необхідною, але не достатньою умовою для висновків про те, що банк ліквідний. Насправді може виникнути ситуація, коли банк повністю чи частково неліквідний (тобто не має можливості постійно підтримувати свою ліквідність), і разом з тим його баланс достатньо ліквідний. Виникнення такої ситуації пов'язане із невідповідністю між строками розміщення активів та строками виконання зобов'язань банку.

У банку потреба в ліквідних коштах може виникнути як під час здійснення пасивних операцій, так і внаслідок проведення активних операцій, якщо рішення про розміщення коштів приймається раніше, ніж знайдено відповідні джерела фінансування (табл. 1.2.1).

Таблиця 1.2.1

Джерела формування та напрями використання ліквідних коштів

Операції	Попит	Пропонування
1	2	3
Активні операції	Находження кредитних заявок, які банк вирішує задовольнити. Вихід на ринок цінних паперів.	Настання строків погашення наданих банком кредитів. Продаж активів банку. Доходи від надання не депозитних банківських послуг
Пасивні операції	Настання строків погашення заборгованості за позиками , одержаними банком	Залучення депозитів від клієнтів
Пасивні операції	Настання термінів платежів до бюджету. Виплата дивідендів акціонерам. Зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків	Запозичення коштів на грошовому ринку Випуск депозитних сертифікатів Проведення операцій РЕПО

Банк вважається ліквідним, якщо він має можливість постійно і безперебійно виконувати свої зобов'язання, проводити активні операції та забезпечити поповнення ліквідних коштів у будь-який момент часу через запозичення коштів на ринку за середньою ставкою або реалізацію своїх активів без суттєвої втрати їх вартості.

Сутність проблеми банківської ліквідності полягає в тому, що попит на ліквідні кошти рідко дорівнює їх пропонуванню в будь-який момент часу, тому банк постійно має справу або з дефіцитом ліквідних коштів, або з їх надлишком. Дефіцит ліквідних коштів призводить до виникнення ризику втрати ліквідності, порушення нормативних вимог центральних банків, штрафних санкцій і -- що найнебезпечніше для банку -- до втрати депозитів. І навпаки, невиправдано високий рівень ліквідності породжує дилему «ліквідність -- прибутковість», адже найліквідніші активи не генерують доходів.[17]

Якщо фактична ліквідність значно перевищує необхідний рівень або встановлені нормативи, то діяльність банку негативно оцінюється акціонерами, адже не використані можливості щодо отримання прибутку призводять до зниження вартості бізнесу.

Імовірність настання ситуації невідповідності між попитом і пропонуванням ліквідних коштів називають ризиком незбалансованої ліквідності. Очевидно, що ризик ліквідності майже завжди супроводжує банківську діяльність (рис. 1.2.1).



Рис. 1.2.1. Наслідки реалізації ризику незбалансованої ліквідності

Банківська ліквідність відіграє життєво важливу роль як у діяльності окремого банку, так і у фінансовій системі держави. Неліквідний банк не може виконувати свої функції і проводити операції з обслуговування клієнтів, його рейтинг знижується, що значно ускладнює запозичення коштів із зовнішніх джерел, банк втрачає потенційний прибуток. Вирішення проблем ліквідності повинно мати найвищий пріоритет у роботі банку, а моніторинг ліквідності та вживання відповідних заходів щодо підтримання достатнього рівня ліквідності є неодмінною умовою самозбереження та виживання кожного банку. Практика управління ліквідністю свідчить, що недостатній її рівень часто стає першою ознакою наявності в банку серйозних фінансових труднощів. За таких умов, як правило, починається відплив клієнтів і закриття рахунків, що, у свою чергу, веде до підвищення потреби в ліквідних засобах і поглиблення кризи ліквідності. Банки змушені шукати джерела поповнення грошових коштів через продаж найбільш ліквідних активів та запозичення на ринку. За таких обставин проведення подібних операцій ускладнюється, адже кредитори неохоче надають позики банку, котрий перебуває на межі банкрутства, вимагаючи додаткового забезпечення і підвищення процентних ставок, а продаж активів може здійснюватися за несприятливих ринкових умов. Такі дії банку зводять нанівець доходи, потребують додаткових витрат та зумовлюють швидке наростання фінансових проблем. Фінансові проблеми такого роду мають характер висхідної спіралі в частині їх виникнення та низхідної спіралі в розрізі доступу до джерел фінансування з метою підвищення ліквідності.

Підтримання достатнього рівня ліквідності слід визнати пріоритетним завданням у діяльності кожного банку. Винятково важлива роль ліквідності в життєдіяльності банку та підтриманні рівноваги банківської системи в цілому зумовлює доцільність централізованого регулювання ліквідності через установлення органами банківського нагляду обов'язкових нормативів ліквідності.

Фактори, що впливають на рівень ліквідності поділяються на внутрішні та зовнішні розглянемо в таблиці 1.2.2.

Таблиця 1.2.2

Фактори впливу на рівень ліквідності

Внутрішні	Зовнішні
1	2
Капітальна база банку	Програмні
Ступінь ліквідності активів	Надзвичайні
Якість його активів	Сезонні
Збалансованість активів та пасивів за строками	Ціклічні
Якість менеджменту	Довгострокові
Імідж банку

Капітальна база банку забезпечує фінансову стійкість банку. Власний капітал, основу якого становлять статутний та інші фонди, є головним захисним джерелом поглинання ризику активів та гарантування коштів клієнтів. Чим більший власний капітал банку, тим більша, за інших рівних умов, його ліквідність.

Якість активів визначається на основі їх ліквідності, ризикованості, дохідності та диверсифікованості. Ліквідність активів -- це їх здатність трансформуватися в грошові кошти через їх реалізацію або погашення зобов'язань боржником. Ступінь ліквідності активів залежить від їх призначення. Активи банку в грошовій формі призначені для виконання платіжної функції, інші -- для отримання доходу тощо. У зв'язку з цим за ступенем ліквідності активи банку можна поділити на кілька груп:

Першу групу становлять високоліквідні активи, до яких відносять:

грошові кошти банку в його касі та на кореспондентських рахунках;

державні цінні папери (за стабільної фінансової ситуації), які банк може продати у разі браку готівкових коштів.

Підтримання обсягу першої групи активів на певному рівні є необхідною умовою забезпечення ліквідності банку.

Другу групу активів за ступенем ліквідності становлять короткострокові позички клієнтам, міжбанківські кредити, факторингові операції, корпоративні цінні папери. Ці активи мають довший період перетворення в грошові кошти.

Третя група охоплює довгострокові вкладення та інвестиції банку, довгострокові позички, лізингові операції, інвестиційні цінні папери.

До четвертої групи відносять низько ліквідні активи у вигляді прострочених позичок, деяких цінних паперів, будівель і споруд.

Диверсифікованість активів означає ступінь розподілу ресурсів банку за різними сферами розміщення. Показниками диверсифікованості є: структура активів банку за основними напрямами вкладення ресурсів, структура кредитних вкладень за об'єктами та суб'єктами, структура портфеля цінних паперів, структура валют, з якими банк здійснює валютні операції, структура банків-кореспондентів тощо. Чим більша диверсифікованість активів, тим вища ліквідність банку.

Якість депозитної бази визначається часткою стабільних депозитів у банку. Підвищення стабільної частки депозитів зменшує потребу банку в ліквідних коштах, оскільки передбачає відновлюваність зобов'язань банку. Найбільша стабільність спостерігається у депозитів до запитання, що пов'язано з їх низькою залежністю від рівня процентної ставки. Незважаючи на те, що ці депозити мають бути погашені на першу вимогу в будь-який момент (невідомий банку), загальна їх сума (за стабільної економічної ситуації та стійкого фінансового стану банку) залишається стабільною (витрати клієнтів з цих депозитів перекриваються надходженнями коштів на них).

З іншого боку, стабільність депозитів до запитання знижується через складність прогнозування їх витрачання, тоді як за строковими депозитами точно відомий термін виплати, хоча їх належність до банку значною мірою визначається рівнем процентної ставки.

Залежність від зовнішнього фінансування істотно впливає на ліквідність банку. Міжбанківський кредит у не дуже великих обсягах та не за великими процентними ставками не завдає шкоди ліквідності банку, а навпаки -- дає змогу ліквідувати тимчасову нестачу коштів, іноді найдешевшим способом. Але якщо міжбанківський кредит переважає в ресурсах банку, несприятлива кон'юнктура на міжбанківському ринку може призвести до краху банку. Банк, що дуже залежить від зовнішніх джерел фінансування, не має власної бази для бізнесу, не має перспектив розвитку та ризикує стійкістю своєї ресурсної бази.

Збалансованість активів та пасивів за строками має значний вплив на ліквідність банку. Виконання банком зобов'язань перед клієнтами передбачає погодження строків, на які інвестуються кошти, зі строками, на які ці кошти надали вкладники. Певна частина депозитів може використовуватись і для довгострокового інвестування чи кредитування, але для більшої частини активів та пасивів збалансованість за строками є необхідною.

Стан ліквідності банку дуже залежить від ряду зовнішніх факторів, що лежать за межами компетенції банків. Ці фактори можна розділити на програмні, надзвичайні, сезонні, циклічні, довгострокові тощо.

Програмними факторами є економічне становище країни, її економічна політика (особливо грошово-кредитна, фіскальна), розвиток ринку цінних паперів та міжбанківського ринку, організація системи рефінансування, повноваження та ефективність роботи контрольних органів.

Надзвичайними факторами вважають страйки, наслідки стихійних лих, військові конфлікти, революційні політичні та економічні події .

Сезонні зміни, як правило, пов'язані з сільськогосподарськими роботами та функціонуванням інших сезонних галузей. У комерційних банків збільшуються вклади восени, після збирання врожаю та підвищується попит на кредитні ресурси навесні.

Циклічні зміни зумовлені піднесенням або спаданням ділової активності товаровиробників та підприємців в економіці країни. Ці зміни найбільш характерні для періоду економічних криз або фаз піднесення та економічного процвітання.

Довгострокові коливання можуть охоплювати кілька економічних циклів та бути результатами таких факторів, як зрушення в споживанні, заощадженні, інвестиційних процесах, кількості населення, його зайнятості, науково-технічному рівні виробництва тощо.

Узагальнюючи, можна сказати, що на динаміку зміни суми ліквідних коштів у банку впливають два основні фактори (які і є результатом дії наведених вище факторів): залучення або втрата коштів у зв'язку зі збільшенням або зменшенням вкладів, те саме у зв'язку зі зростанням (скороченням) кредитів та (або) інвестицій.

Виходячи з цього дуже важливим питанням є вимірювання ліквідності банку в кожний момент (ліквідності як «запасу»), передбачення майбутньої ліквідності в плановому періоді (на основі прогнозування зміни обсягу депозитів, кредитів та інвестицій як головних джерел формування та напрямків використання коштів) та на цій основі безпосереднє управління ліквідністю через управління активами та (чи) пасивами з метою забезпечення виконання банком своїх зобов'язань у строк, в повній сумі та не на шкоду прибутковості.

Якість активів банку відображає три властивості: ліквідність, рисковость, прибутковість.

Ліквідність активів -- здатність активів без втрат трансформуватися в готівку за допомогою їхньої реалізації або погашення зобов'язань боржником (позичальником), при цьому ступінь можливих втрат обумовлюється ризковостью активів. По ступені ліквідності активи банку підрозділяються на кілька груп. Першу групу становлять першокласні ліквідні активи:

· грошових коштів банку, що перебувають у його касі й на кореспондентських рахунках;

· державні цінні папери, що перебувають у портфелі банку.

Більше висока частка зазначеної групи ліквідних активів (первинного й вторинного резервів) необхідна банкам, у яких значні й нестабільні депозити або очікується збільшення попиту на позички.

У другу групу входять: короткострокові позички юридичним і фізичним особам; міжбанківські кредити, факторингові операції; корпоративні цінні папери, призначені для продажу. Вони мають більше тривалий період перетворення в готівку.

Третя група активів охоплює довгострокові вкладення й інвестиції банку, у тому числі довгострокові позички, лізингові операції, інвестиційні цінні папери.

Четверта група активів -- неліквідні активи у вигляді прострочених позичок, деякі види цінних паперів, будинки й спорудження.

Ніж менш ліквидні активи, тим вище їх ризиковість, тобто потенційна можливість втрат при перетворенні активів у грошові кошти.

Дохідність активів - це їхня здатність приносити банку дохід. За цим критерієм активи поділяються на ті, що приносять дохід ( вкладення в цінні папери й ін.) і не приносять доходу (грошові ресурси на кореспондентському рахунку в НБУ).[13]

Дохідність банку є результатом оптимальної структури його балансу як у частині активів, так і пасивів, цільової спрямованості в діяльності банківського персоналу в цьому напрямку. Іншими важливими умовами забезпечення дохідності банку є раціоналізація структури витрат і доходів, розрахунки процентної маржі й виявлення тенденцій у прибутковості позичкових операцій, планування мінімальної дохідної маржі для прогнозування орієнтовного рівня відсотків по активним і пасивним операціям. Умовою прибутковості банківської діяльності безумовно є підтримка ліквідності, керування банківськими ризиками, їхня мінімізація.

Отже всі перераховані фактори, що визначають рівень дохідності банку, обумовили зміст методики аналізу дохідності комерційного банку, послідовність її основних розділів. Таким чином, ліквідність банку -- якісний стан його діяльності, обумовлений великою кількістю факторів, що постійно змінюються, це динамічний стан, що складається поступово. Для використання значень зовнішніх факторів у керуванні фінансами комерційного банку повинен мати у своєму розпорядженні повний обсяг інформації про своїх клієнтів, вивчати потреби і фінансове становище потенційних клієнтів. У ліквідності зацікавлений насамперед банк, і отже керівництво повинне визначати стратегію, вибирати кращій рівень ліквідності.

1.3 Показники оцінки ліквідності та дохідності комерційного банку

Оцінюється ліквідність балансу банку за допомогою спеціальних показників, які відображають співвідношення активів і пасивів, структуру активів. У міжнародній банківській практиці в цих цілях найчастіше використаються коефіцієнти ліквідності. Вони являють собою співвідношення різних статей активу балансу кредитної установи з певними статтями пасиву або, навпаки, пасивів з активами. У різних країнах показники ліквідності мають різні назви й методики їхнього вирахування. Це зв'язано зі сформованою практикою й традиціями, і залежить від спеціалізації й величини банків, проведеної ними політики в області кредиту й ряду інших причин. Для оцінки ліквідності звичайно застосовуються коефіцієнти короткострокової й середньострокової ліквідності.

Вони визначаються як відношення короткострокових ліквідних активів (або середньострокових активів) до відповідним по строках пасивам. У ряді країн банки підтримують коефіцієнти ліквідності не нижче певного рівня, називаного нормою ліквідності.

В одних країнах норми ліквідності встановлюються органами банківського й валютного контролю, в інші - банківським законодавством. Величина їх визначається з урахуванням накопиченого досвіду й конкретних місцевих умов.

Рівень ліквідності банку визначається шляхом зіставлення значення коефіцієнтів ліквідності конкретного банку із установленими нормами. Підтримка ліквідності на необхідному рівні здійснюється шляхом проведення певної політики банку в області пасивних й активних операцій. Вона виробляється з урахуванням конкретних умов грошового ринку, особливостей виконуваних операцій, можливостей виходу на нові ринки й розвитку банківських послуг.[45]

Оскільки банківська система має життєво важливе значення для економіки країни, вона є об'єктом ретельного нагляду і регулювання як з боку Національного банку України, так і з боку вищих органів державної влади і управління. Нагляд за комерційними банками і регулювання їхньої діяльності переслідує головним чином дві цілі: запобігання банкрутства банків та обмеження концентрації капіталу в руках деяких банків з метою недопущення монопольного контролю над грошовим ринком. Це досягається шляхом встановлення Національним банком Україні економічних нормативів, що регулюють діяльність комерційних, і здійснення нагляду зa їхньою діяльністю. Встановлення нормативних вимог щодо ліквідності, обов'язкових для кожної банківської установи, є звичайною практикою центральних банків ряду країн. Це дає змогу здійснювати контроль за ліквідністю банків та підтримувати необхідний рівень ліквідності банківської системи в цілому. Здебільшого з цією метою застосовується метод коефіцієнтів, який дає можливість не тільки оцінити рівень ліквідності окремого банку, але й здійснювати порівняльний аналіз ліквідності різних за розмірами банків.

Метод коефіцієнтів дає змогу виявити кількісний зв'язок між різними рахунками, групами та розділами балансу. У такий спосіб визначають питому вагу окремих балансових рахунків чи груп рахунків у загальному обсязі активів (пасивів) або окремих груп та розділів балансу. Одержані значення порівнюються з нормативними значеннями або аналізуються в динаміці.

Зазвичай у практиці для регулювання та аналізу ліквідності банку центральні банки застосовують кілька коефіцієнтів ліквідності. Очевидним є те, що одним коефіцієнтом простіше керувати як комерційному банку, так і центральному. Проте система багатьох коефіцієнтів дає змогу центральному банку гнучкіше проводити свою політику резервних вимог, наприклад, змінювати рівень вимог для однієї категорії депозитів і залишати його без зміни для іншої. Це посилює ефективність управління ліквідністю банківської системи з боку центрального банку. Також система багатьох коефіцієнтів є більш прийнятною, тому що дає змогу враховувати різні рівні коливання, які притаманні різним категоріям депозитів, і навпаки, передбачає диференціацію ступеня ризику ліквідності для активів.

Подібна практика діє і в Україні. Національний банк України своєю постановою від 28 серпня 2001 р. № 368 затвердив Інструкцію "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків"[3] розроблена на підставі Закону України "Про банки і банківську діяльність" [1] , згідно з чинним законодавством України, нормативними актами Національного банку України.

Дія цієї Інструкції поширюється на установи Національного банку України та всі комерційні банки України, незалежно від форм власності.

Ліквідність - здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань. Визначається збалансованістю між строками і сумами погашення активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел та напрямів використання коштів типу видачі кредитів та понесення витрат.

Коефіцієнт ліквідності - показник, що характеризує спроможність банку перетворювати свої активи в наявні кошти для задоволення вимог вкладників та кредиторів банку. [1]

Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" з метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності банків Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків обов'язкові економічні нормативи:

· норматив миттєвої ліквідності;

· норматив поточної ліквідності;

· норматив короткострокової ліквідності.

Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів. Він визначається за формулою 1.3.1.

Н4 = Кка + Ккор.р./ Прах., > 20% (1.3.1)

де Кка - кошти в касі;

Ккор.р - кошти на кореспондентських рахунках;

Прах - кошти на поточних рахунках клієнтів.

До зобов'язань, що обліковуються за поточними рахунками, належать кошти до запитання інших банків, розміщені в банку (у тому числі кошти НБУ), кошти бюджетів, кошти до запитання юридичних та фізичних осіб, кошти на клірингових та транзитних рахунках. Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше 20 %.

Згідно постанови Національного банку України № 764 від 24 грудня 2009 року при розрахунках нормативу миттєвої ліквідності не будуть ураховуватися кошти, розміщенні в банках - банкрутах, також в банках, які знаходяться на стадії ліквідації, банках з тимчасовою адміністрацією. Крім цього, при розрахунках цього нормативу не будуть враховуватися термінові кошти фізичних осіб та небанківських установ, строк погашення яких настав. Із розрахунків цього нормативу також виключені міжбанківські кредити та депозити «овернайт». У випадку наявності у банку розрахункових документів, невиконаних в термін з його вини, значення нормативу миттєвої ліквідності буде дорівнюватися нулю з моменту виникнення таких обов'язків. Оновлена методика розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків вступить в силу з 01 лютого 2010 року. [10]

Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку. Він визначається за формулою 1.3.2

Н5 =Резерви І + Резерви ІІ/ зобов'язань банку ; > 40% ( 1.3.2)

Для визначення поточної ліквідності розроблена класифікація резервів в таблиці 1.3.1

Таблиця 1.3.1

Класифікація резервів

Резерви І черги	Резерви ІІ черги
готівкові кошти; банківські метали; кошти на коррахунках в НБУ та інших банках;	строкові депозити в НБУ та інших банках; боргові ЦП, що рефінансуються та емітовані НБУ у портфелі банку на продаж та на інвестиції боргові ЦП у портфелі банку на продаж та на інвестиції; надані кредити;

Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж 40 %.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів і визначається за формулою 1.3.3

Н6 =Ліквідні активи/ Короткострокові зобов'язання> 20% (1.3.3)

Для визначення нормативу короткострокової ліквідності скористаємося таблицею 1.3.2

Таблиця 1.3.2

Ліквідні активи та короткострокові зобов'язання

Ліквідні активи	Короткострокові зобов'язання
готівкові кошти; банківські метали; кошти на коррахунках в НБУ та інших банках; короткострокові депозити, які розміщені в НБУ та інших банках; короткострокові кредити, що надані іншим банкам	кошти до запитання; кошти бюджету України; короткострокові депозити, які одержані від НБУ та інших банків; короткострокові депозити інших банків та клієнтів; короткострокові ЦП власного богу, емітовані банком; зобов'язання і вимоги за усіма видами гарантій, порук, авалів; зобов'язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам

До ліквідних активів при розрахунку цього нормативу відносять готівкові кошти, банківські метали, кошти на кореспондентських рахунках і короткострокові депозити в НБУ та інших банках, короткострокові кредити, що надані іншим банкам.

До зобов'язань належать кошти до запитання та короткострокові депозити інших банків і клієнтів, кошти бюджету України, короткострокові кредити, одержані від НБУ та інших банків, короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком, зобов'язання за всіма видами гарантій, порук, авалів, зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам. Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше 20 %.