Аналіз нормативних показників ліквідності та дохідності банку

На нашу думку, управління ліквідністю - процес створення передумов, забезпечення та підтримання оптимального рівня ліквідності банку та банківської системи в цілому. Однією з таких передумов є нормативно-законодавче забезпечення банківської діяльності, що визначає такі рамки поведінки банків, які сприяють забезпеченню ліквідної та стійкої банківської системи. Іншим аспектом регулювання ліквідності є контроль за діяльністю банків, який проводиться з метою забезпечення надійності та стійкості, що передбачає цілісний і безперервний нагляд Національного банку України за здійсненням банками своєї діяльності у відповідності з діючим законодавством та інструкціями наглядового органу. Важливою складовою управління ліквідністю банківської системи є її регулювання механізмами та інструментами грошово-кредитної політики Національного банку України з метою нівелювання впливу волатильності банківської ліквідності на процентні ставки на грошово-кредитному ринку та зниження ефективності політики центрального банку щодо досягнення намічених цілей. Оперативному управлінню ліквідністю банківської системи передує процес прогнозування та аналізу її стану за результатами якого центральний банк операційними механізмами та інструментами регулює (надає або вилучає) ліквідність на щоденній основі з метою згладжування небажаних коливань в попиті і пропозиції та її подальшого впливу на ринкові процентні ставки.

Стабільне функціонування та подальший динамічний розвиток банків залежить від здатності банку організувати ефективне управління ліквідністю. Від управління ліквідністю залежить не лише спроможність банку розраховуватись за своїми зобов'язаннями, але і задовольняти існуючий попит на ресурси для здійснення активних операцій. Крім того, значення показників ліквідності є основним свідченням надійності установи банку, а, отже, і ділової репутації.[61] Саме тому вибір стратегії управління ліквідністю банку є досить важливим і актуальним питанням.

Повсякденна робота комерційного банку по управлінню ліквідністю та дохідністю спрямована на самозбереження банку, умовою якого виступає безперебійне виконання зобов'язань перед клієнтами. Останнім часом Національний банк України обрав шлях поступової децентралізації процесу управління ліквідністю комерційних банків. Якщо на етапі формування банківської системи регулювання здійснювалось через встановлення ряду економічних нормативів ліквідності, якими визначались як суми , так і строки залучення та розміщення коштів ( до одного місяця, до трьох місяців), то в даний час відповідність строків регулюється банками самостійно, а кількість обов'язкових нормативів ліквідності скоротилась до трьох.

З організаційної крапки зору вона припускає дотримання співвідношень окремих груп і статей пасивів й активів балансу, зафіксованих у визначених показниках. Такі показники підрозділяються на зовнішні й внутрішні.

До зовнішіх відносяться показники, що встановлюються, відповідно до чинного законодавства, Національним банком України. Свого роду являють собою форму державного управління діяльністю комерційного банку. Що стосується внутрішніх показників, те, відповідно до державної функції, смороду визначають найбільше загальні пропорції, необхідні для забезпечення фінансової стійкості банку. Так, показник поточної ліквідності розкриває співвідношення загальної суми ліквідних коштів до зобов'язань банку по рахунках до запитання. Його значення для банків, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування клієнтів, - 0,2 означає, що 20% активів, що відповідають сумі залишків рахунків до запитання, необхідно тримати в найбільше ліквідній формі: залишків грошів у касах банку, залишків на його кореспондентських рахунках, облігацій державних позик, виданих кредитів терміном погашення до 1 місяця й ін. Конкретна частка шкірного з цих активів у їхньому загальному обсязі визначається самим комерційним банком. Причому вона не може укладатися довільно. Пропорції окремих видів ліквідних активів установлюються комерційним банком самостійно з урахуванням сформованих традицій і специфіки його роботи, а також особливостей діяльності клієнтури. Смороду фіксуються у формі внутрішніх показників ліквідності й служать орієнтиром в оперативній роботі відповідних служб і спеціалістів банку. При розробці зазначених показників, а також роботі з управління ліквідністю враховується комплекс чинників, що можна згрупувати в чотири основні групи:

· випадкові й надзвичайні, що виникають у зв'язку з особливостями діяльності клієнтів банку;

· сезонні, що мають відношення до виробництва й перебоязкі сільськогосподарської продукції;

· циклічні, що відтворюють коливання ділової активності;

· довгострокові, що викликаються зрушеннями в споживанні, інвестиційному процесі, розвитком науково-технічного прогресу.

Дані показники виконують роль своєрідних «обмежувачів», що забезпечують відповідну спрямованість діяльності комерційного банку; їхнє дотримання не є безпосередньою роботою комерційного банку. Цільова ж функція управління визначається змістом процесу. Оскільки банк є комерційним підприємством, те кінцевою ціллю його діяльності виступає одержання прибутку. Цим забезпечується «самозбереження» банку як установи, що функціонує в ринковому середовищі.

Для комерційного банку, як і будь-якого іншого підприємства, загальною основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). В ту мить особливості його роботи як установи, що засновує свою діяльність на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність застосування специфічних показників ліквідності. Хоча загальна й специфічна ліквідність комерційного банку доповнюють один одного, спрямованість їхньої дії взаємно протилежна.

Максимальна специфічна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Алі саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку потребує не збереження коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку й залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, те максимізація прибутку ставити під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами.

Проведення такої роботи потребує відповідного оперативно-інформаційного забезпечення. Банк повинний володіти оперативною інформацією про наявні в нього ліквідні кошти, очікувані надходження й майбутні платежі. Таку інформацію доцільно подавати у виді графіків надходжень і платежів, що випливають із прийнятих зобов'язань, на відповідний період (декаду, місяць і т.д.). Вона є основою для розгляду пакету кредитних пропозицій на даний період. забезпечуючий реалізацію зазначеної цільової функції механізм банківського управління має істотні особливості. Традиційно, як й у будь-якого комерційного підприємства, максимізація прибутку досягається збільшенням надходжень (виручки) і скороченням витрат. Проте зміст цих показників для комерційних банків специфічний. Включають не загальний (валовий) оборот банківської “виручки”, а лише ту його частину, що забезпечує формування й використання прибутку. Основний елемент обороту - видача й погашення позичок - регулюється відповідно до законів рухові позиченої вартості.

Обсяг валового прибутку банку залежить від розміру позичених коштів і їх “ціни”, тобто процентних ставок. Дія кожного з цих чинників, крім природного впливу ринкової кон'юнктури, залежить від специфічних вимог забезпечення ліквідності.

Розмір кредитних вкладень комерційного банку визначається обсягом власних і залучених коштів. Проте відповідно до принципів регулювання діяльності банку вся торба цих коштів (навіть якщо виключити з їхнього складу будівлі, устаткування й інші матеріальні ресурси) не може бути використана для кредитування. Тому завданням банку є визначення обсягу ефективних ресурсів, що можуть бути спрямовані на здійснення кредитних вкладень. Для розрахунку їхнього обсягу пропонується така формула:

Крэ= Уф + Осс + Д + Ор + Опр - НА - 0,15(Д + Ор) - 0,2Ор. 2.1

де: КРэ - ефективні кредитні ресурси;

Уф - статутний фонд;

Осс - залишки власних коштів банку;

Д - депозити;

Ор - залишки на розрахункових та інших рахунках клієнтів у банку;

Опр - інші залучені кошти;

НА - ресурси, вкладені в будівлі банку, устаткування й інші низьколіквідні активи.

Відповідно до приведеної формули, обсяг ефективних ресурсів визначається як різниця між загальною сумою пасивів балансу банку (за відрахуванням вкладень в активи - будівлі й ін., що в умовах нерозвиненості ринків цінних паперів і нерухомості не можуть бути вивільнені і спрямовані на кредитні вкладення) і залишків залучених коштів, що спрямовуються в обов'язкові резерви (15 %, від залишків депозитів - 0,15(Д + Ор)), а також розміщених , що виключають їхнє використання для видачі позичок (0,2Ор).

Скориставшись консолідованими балансами зробимо розрахунки за формулою 2.1. Обсягу ефективних ресурсів дорівнює у 2006 році 30 289,2 млн. гривень, у 2007 році 30 808,2 млн. гривень, у 2008 році 34 477,1 млн. гривень.

Реалізація цільової функції управління ліквідністю починаючим свою діяльність комерційним банком складається в адекватному розміщенні ресурсів, а реально функціонуючим - у встановленні обсягу і розподілі вільних ресурсів або розміру і джерела покриття дефіциту ресурсів. Обсяг вільних ресурсів - (КРс), також дефіцит ресурсів (КРд) визначаються як різниця суми ефективних ресурсів і фактичних кредитних вкладень банку:

Крс(Крд) = Крэ - Квф. 2.2

де : Крэ - ефективні ресурси;

Кв - фактичні кредитні вкладеня банку.

Зробивши розрахунки за формулою 2.2 маємо результати 2006 рік 1345,6 млн. гривень, 2007 році 1 126,4 млн. гривень, 2008 році -2 246,2 млн. гривень.

Розміщення вільних ресурсів проводиться з урахуванням чинника години - можливого періоду їх застосування. Для цього необхідно розподілити ресурси й кредитні вкладення по термінах використання.

Розподіл кредитних ресурсів по термінах використання відбиває структуру пасивів балансу банку. Ресурси, що повертаються по пред'явленні, включають залишки на розрахункових й інших рахунках клієнтів із нерегламентованим терміном їх застосування. Депозити, терміни збереження яких визначені договором, дозволяють установити конкретний період використання ресурсів. Групу безстрокових ресурсів складають власні кошти банку - його статутний капітал.

Для обчислення ефективності використання кредитних ресурсів (Экр) пропонується така формула:

, 2.3

де: Т - період, на який видані позички;

Крэ - ефективні ресурси;

Кв - фактичні кредитні вкладеня банку.

Скориставшись формулою 2.3 розраховуємо ефективність використання кредитних ресурсів у 2006 році 2 466,2 млн. гривень, 2007 році 27 173,4 млн. гривень, у 2008 році 21 490,1 млн. гривень.

Рівень процентних ставок по банківських позичках визначається відповідно до коливань ринку: змінами співвідношення пропозиції грошів і попиту на гроші. Проте особливість тут у визначенні рівня процентної ставки в умовах, коли попит і пропозиція на копійчаному ринку взаємно покривають один одного. Ціна видаємого комерційним банком кредиту при цьому відбиває рівень базової процентної ставки й розмір процентної маржі.

Базова процентна ставка складається відповідно до рівня відсотків, що сплачуються комерційним банком по пасивних операціях. Загальна базова процентна ставка (БПСо) визначається по всьому колі операцій відповідно до формули:

, 2.4

де: ПСпо, - процентні ставки по відповідних видах пасивів;

Крэ - ефективні ресурси.

Скориставшись формулою 2.4 розраховуємо загальну базову процентну ставку у 2006 році 0,15, у 2007 році 0,17, у 2008 році 0,22.

Загальна базова процентна ставка має аналітичне призначення і використовується для оцінки пакету кредитних пропозицій. При вирішенні питання про видачу конкретних позичок варто застосовувати показник «базова ціна кредиту» (БЦк). Він встановлюється з урахуванням тимчасового чинника - періоду користування позичкою (Т):

, 2. 5

За формулою 2.5 розраховуємо показник «базова ціна кредиту» у 2006 році 14, у 2007 році 10, у 2008 році 15.

Для одержання реальної ціни кредиту до його базової ціни додається розмір маржі. В основі числення її розміру лежить мінімально необхідний обсяг прибутку (НОД). Він розраховується відповідно до суми витрат банку (ИБ) і необхідного прибутку (П). Витрати включають витрати на здійснення діяльності банку: плату за кредитні ресурси, оплату праці робітників, орендну плату, витрати по амортизації будівель й устаткування, охороні, господарсько-операційні та ін. При визначенні їхнього обсягу не потрібно використання особливої методики.

В основі методики числення суми прибутку лежить розмір прибутку, що припадає на власний капітал банку; при організації банку в акціонерній формі - дивіденду. Його рівень не може бути нижче базової процентної ставки по пасивних операціях, оскільки в даному випадку ринкова вартість випущених банком цінних паперів буде нижче номінальної. Таке знецінення основного капіталу підриває ділову репутацію банку і сприймається як погіршення по загальній ліквідності. При встановленні норми прибутку на власний капітал необхідно враховувати рівень прибутку, виплачуваного по привілейованих акціях. Добуток середньої норми прибутковості на розмір власного капіталу дозволяє визначити масу прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів (МПд). Вона є основою для обрахунку загальної суми необхідного прибутку. Для цього до маси прибутку, використовуваної на виплату дивідендів, варто додати відрахування в резервний фонд банку (РФ),платежі в бюджет (Пл), мінімально доцільний розмір фондів економічного стимулювання банку (ФЭС).

У цьому зв'язку мінімально необхідний обсяг доходу банку обчислюється по формулі:

НОД = ИБ + Мпд + РФ + Пл + ФЭС. 2.6

Для розрахунку необхідного обсягу доходу скористаємося формулою 2.6. Зробивши розрахунки маємо результати у 2006 році 3 000,8 тис. грн, 2007 рік 4 688,8 тис. гривень, 2008 рік 5 812,8 тис. гривень.

Для визначення розміру процентної маржї обчислений розмір прибутку варто віднести до обсягу кредитних вкладень:

2.7

Зробивши всі розрахунки видача позичок клієнтам здійснюється з врахуванням базової ціни необхід ного кредиту і процентної маржі (ПМ). Розрахована відповідно до формул маржа за 2008 рік збільшується в 3,3 %, реальна ціна кредиту, базова ціна якого була обчислена вище, у розмірі 9,3 %, складає 12,6 %. Відповідно до ринкової кон'юнктури фактична ціна кредиту може бути вище або нижче обчисленої банком реальної ціни. В останньому випадку комерційний банк змушений почати додаткові заходь по управлінню ліквідністю: вишукати резерви зниження витрат, перебудувати структуру пасивних операцій, збільшити обсяг кредитних вкладень, що дозволяє забезпечити достатній рівень загальної ліквідності в умовах стягування знижених процентних ставок по активних операціях.

Тому суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому сполученні протилежних вимог загальної й специфічної ліквідності. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних й обумовлених самим банком економічних нормативів.

Отже повсякденна робота комерційного банку по управлінню ліквідністю та дохідністю спрямована на самозбереження банку, умовою якого виступає безперебійне виконання зобов'язань перед клієнтами.

3. Шляхи підвищення рівня управління ліквідністю та дохідністю комерційного банку АТ «Райффайзен Банк Аваль»

3.1 Основні напрямки удосконалення процесу управління ліквідністю і дохідністю банку

Банкам належить провідне місце в управлінні економікою. Політичні й економічні події останнього років докорінно змінили стан і значимість банківської справи. Прагнучи підвищити економічну ефективність, уряд вживає заходів у напрямку створення в економіці атмосфери відкритості й конкуренції. Різноманіття й складність змін, що відбуваються в банківській сфері, викликають необхідність їхнього глибокого осмислення, а також потреба розробки ефективних підходів до механізму реалізації функцій комерційних банків у системі ринкових відносин.

Оптимізація банківської діяльності на сучасному етапі розвитку забезпечується в ході грошово-кредитного регулювання, проведеного на макрорівні, головним чином, шляхом впливу Національного банку України на діяльність комерційних банків, і на мікрорівні за допомогою саморегулювання в кожному банку. Одним з методів саморегулювання є внутрібанківське управління ліквідністю. Правильна оцінка рівня, а також ефективне управління нею ставиться до найбільш важливих питань у діяльності кредитної організації. Забезпечення ліквідності й стабільності банку - завдання складне й сполучена з кардинальною перебудовою механізмів управління банківською діяльністю й самої ідеології роботи банку.

У першу чергу, Національний банк України й комерційні банки переглядають роль і функції кожного активного й пасивного інструмента, установлюють нові ліміти й нормативи, коректують механізми внутрібанківського контролю й перебудовують організаційну структуру банку. Ці заходи спрямовані на зниження внутрішніх неопераційних витрат, підвищення відповідальності за прийняття рішень, створення умов для подальшої роботи банку в умовах скорочення ресурсів і подолання різко зрослих зовнішніх ризиків. При успішному рішенні першочергових проблем забезпечення оптимальних умов життєдіяльності банку стають актуальними питання середньострокової перспективи: наскільки достатні внутрішні резерви для короткочасної збиткової діяльності банку або капітал недостатній для забезпечення діяльності без одержання прибутку на кожному сегменті ринку. Якщо банк володіє значним запасом міцності, він може досить довгий час зберігати присутність на перспективних, але тимчасово не прибуткових ринках для того, щоб при сприятливому розвитку подій не тільки зберегти, але й підвищити свою частку на таких сегментах ринку за рахунок відходу з них менш стійких банків. У противному випадку, при відсутності резервів, банк буде змушений скоротити свою присутність на деяких напрямках і зосередитися на декількох продуктах і послугах, які зможуть забезпечити життєдіяльність банку і його виживання. В останньому випадку буде потрібно корінна перебудова всієї банківської структури, перегляд технології роботи банку й. при необхідності, реструктуризація його активів і пасивів.

При ухваленні рішення про подальшу роботу банку на тім або іншому ринку необхідно розробити нові для банку механізми підтримки ліквідності й технологію управління ризиками в нових умовах співвідношення активів і пасивів. Оскільки, як правило, у періоди кризи кількість ринків, на яких є присутнім банк і кількість інструментів, з якими банк постійно працює, скорочуються, ступінь спеціалізації банків зростає.

У цих умовах трансформується розподіл банків по сегментах фінансового ринку, деякі банки розвиваються убік універсалізації, інші, скорочуючи свою присутність на окремих ринках, спеціалізуються. На фоні таких змін відбувається перерозподіл клієнтської бази, і заставляються основи функціонування банківської системи на новий, пост кризовий, період. У зв'язку із цим особливу актуальність здобуває проблема ліквідності комерційних банків. Неефективне управління нею може привести до неплатоспроможності і як слідство до банкрутства.

У якості результатів усього вищевикладеного в даній дипломній роботі я хочу надати рекомендації, що сприяють підвищенню рівня ліквідності й дохідності банку, що виявився на межі своєї ліквідності, а це можливо через помилки в його політиці, недооцінки ринку, хиб в аналітичній роботі та й в інших причинах, і який змушений прибігати до термінових заходів.

По-перше, банку з нестійким положенням можна порадити поліпшити організаційну структуру банку, тобто приділити увагу розвитку менеджменту, зокрема, створити, наприклад, службу внутрішнього аудитові, що дозволило б знизити зловживання усередині банку.

По-друге, банку необхідно оцінювати ліквідність балансу шляхом розрахунку коефіцієнтів ліквідності. У процесі аналізу балансу на ліквідність можуть бути виявлені відхилення убік як зниження мінімально допустимих значень, так і їхнього істотного перевищення. У першому випадку комерційним банкам потрібно в місячний термін привести показники ліквідності у відповідність із нормативними значеннями. Це можливо за рахунок скорочення насамперед міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості й інших видів залучених ресурсів, а також за рахунок збільшення власних коштів банку. Проте варто мати на увазі, що залучення додаткового капіталу у формі випуску нових акцій викликає скорочення дивідендів і несхвалення пайовиків.

З іншого боку, для комерційного банку, як і будь-якого іншого підприємства,загальною основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). Таким чином, якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності виявляється набагато більше, чим установлене мінімально допустиме. Проте діяльність такого банку буде негативно оцінюватися його пайовиками, із погляду невикористаних можливостей, для одержання прибутку. У цьому зв'язку варто зауважити, що аналіз ліквідності балансу повинний проводитися одночасно з аналізом дохідності банку. Досвід роботи комерційних банків показує, що банки одержують більше прибутку, коли функціонують на грані мінімально допустимих значень нормативів ліквідності, тобто цілком використовують надані їм права по залученню коштів у якості кредитних ресурсів.

У той же час особливості його роботи як установи, що засновує свою діяльність на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність застосування показників ліквідності. Максимальна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку потребує не збереження коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку й залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, те максимізація прибутку ставити під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами.

Суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому сполученні протилежних вимог ліквідності й дохідності. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних й обумовлених самим банком економічних нормативів.

По-третє, банк повинний визначати потребу в ліквідних коштах хоча б на короткострокову перспективу. Як уже відзначалося, прогнозування цієї споживи може здійснюватися двома методами. Один із їх припускає аналіз потреб у кредиті й очікуваному рівні внесків шкірного з головних клієнтів, а інший - прогнозування обсягу позичок і внесків. Обидва розглянутих методи мають недолік: смороду спираються на середній, а не граничний рівень ліквідності. Це може бути достатнім для оцінки ліквідності банківської системи в цілому, алі воно не підкаже керівництву окремого банку, яка винна бути його касова готівка на наступному тижні, щоб покрити вилучення внесків і заявки на кредит. Тільки аналіз рахунків окремих клієнтів банку дозволяє йому визначити споживи в готівці на даний момент.

У вирішенні цього завдання допоможе також попереднє вивчення господарських і фінансових розумів на місцевому ринку, специфіки клієнтури, можливостей виходу на нові ринки, а також перспективи розвитку банківських послуг, у тому числі, відкриття нових видів рахунків, проведення операцій по трасту, лізингу, факторингу й т.д. Причому, крім місцевих чинників, необхідно враховувати також і загальнонаціональні. Наприклад, зміни в грошово-кредитній політиці, у законодавстві й т.д.

Вивчення всього цього, а також прогнозування допоможе банку більш точно визначити необхідну частку ліквідних коштів в активі банку. При цьому банк повинний спиратися на свій досвід.

Виходячи зі спрогнозованого розміру необхідних ліквідних коштів банку потрібно сформувати ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов'язань, поява яких може бути викликано зміною стану копійчаного ринку, фінансового положення клієнта або банку партнера.

По-четверте, підтримка ліквідності на необхідному рівні здійснюється за допомогою проведення визначеної політики банку в області пасивних й активних операцій, вироблюваної з урахуванням конкретних розумів копійчаного ринку й особливостей виконуваних операцій. Тобто банк повинний розробити грамотну політику управління активними й пасивними операціями.

При цьому в управлінні активами банку варто звернути увагу на наступні моменти:

Управління готівкою винно бути більш ефективним, тобто необхідно планувати припливи й відтоки готівки й розробити графіки платежів.

Терміни, на які банк розміщає кошти, повинні відповідати термінам притягнутих ресурсів. Не припустимо перевищення коштів на рахунках активу над коштами на рахунках пасиву.

Акцентувати увагу на підвищенні рентабельності роботи в цілому й на дохідності окремих операцій зокрема. Так в управлінні кредитним портфелем необхідно:

· контролювати розміщення кредитних вкладень по ступені їхнього ризику, форм забезпечення повернення позичок, рівню дохідності. Кредитні вкладення банку можна класифікувати з врахуванням ряду критеріїв (рівень кредитоспроможності клієнта, форма забезпечення повернення кредиту, можливість страхування позичок, оцінка надійності кредиту економістом банку та ін.) Частка кожної групи кредитів у загальній сумі кредитних вкладень комерційного банку і її зміна є основою для прогнозування рівня коефіцієнта ліквідності, показує можливості продовження старої кредитної політики банку або необхідність її зміни. Групування позичок по окремих позичальниках, здійснюване за допомогою ЕОМ, дозволяє щодня контролювати рівень коефіцієнтів ліквідності й аналізувати можливості подальшої видачі великих кредитів самостійно банком або шляхом участі в банківських консорціумах;

· аналізування розміщення кредитів за термінами їх погашення, здійснюване шляхом груповання залишків заборгованості по позичкових рахунках з урахуванням термінових зобов'язань або оборотності кредитів на шість груп (до 1 міс. ; від 1 до 3 міс. ; від 3 до 6 міс. ; від б до 12 міс. ; від 1 до 3 років: понад 3 років), що є основою для прогнозування рівня поточної ліквідності балансу банку, розкриття «вузьких» місць у його кредитній політика;

· аналізувати розміщення кредитів за термінами на основі бази даних. Зокрема, розроблений метод аналізу майбутнього погашення й майбутньої видачі кредитів у найближчі 30 днів по окремих клієнтах і видах позичок (на основі кредитних договорів й оборотності кредитів), що дозволяє контролювати вивільнення ресурсів або виникнення споживи в них. Такий аналіз можна робити щодня, а також з врахуванням даних кредитних договорів, що знаходяться на стадії проробки. Результати аналізу можуть використовуватися комерційними банками для оперативного вирішення питань при купівлі або продажі ресурсів. Такий аналіз розкриває глибинні, приховані процеси, виявляє ті тенденції, що при інших незмінних обставинах можуть викликати падіння рівня ліквідності й платоспроможності комерційного банку, дає можливість попередити ці наслідки шляхом внесення корективів у політику банку.

· краще вивчати кредитоспроможність позичальників;

· обмежити розмір кредиту, наданого одному позичальнику частиною власних коштів;

· видавати кредити можливо більшому числу клієнтів при зберіганні загального обсягу кредитування;

· підвищити повернення кредитів, у тому числі за рахунок більш надійного забезпечення;

· вжити заходів по стягненню простроченої позичкової заборгованості й нарахованих відсотків за користування кредитами;

· Застосовувати методи аналізу групи розрахункових рахунків клієнтів й інтенсивності платіжного обороту по кореспондентському рахунку банку. Результати такого аналізу є основою для аргументованого перегрупування активів балансу банку.

Змінити структуру активів, тобто збільшити частку ліквідних активів за рахунок достатнього погашення кредитів, розчищення балансу шляхом виділення на самостійний баланс окремих видів діяльності, збільшення власних коштів, одержання позик в інших банків і т.п.

Працювати над зниженням ризику операцій. При цьому необхідно пам'ятати, що термінові заходь, що починаються кредитними інститутами для підтримки своєї ліквідності й платоспроможності, як правило, пов'язані з ростом витрат банку й скороченням їхнього прибутку. Управління ризиками незбалансованості балансу й неплатоспроможності банку знижує можливі збитки банків, створює міцну основу для їхньої діяльності в майбутньому. Система управління ризиками незбалансованості балансу й неплатоспроможності банку орієнтується на вимоги Національного банку країни про дотримання комерційними банками встановлених норм ліквідності й платоспроможності. Для розпізнавання ризиків незбалансованості ліквідності балансу й неплатоспроможності комерційного банку потрібне створення спеціальної системи щоденного контролю за рівнем приведених вище показників ліквідності, аналізу чинників, що впливають на їхню зміну. Для цього доцільне створення бази даних, що дозволяє оперативно одержувати всю необхідну інформацію для здійснення аналітичної роботи, на основі якої буде формуватися політика банку. У якості джерела для формування бази даних мною розглядаються як укладені так і ті що проробляються кредитні й депозитні домов, домов про позики в інших банків, відомості про потребу в кредиті під товари відвантажені, термін оплати яких не наступивши, щоденне зведення оборотів залишків по балансових рахунках, щоденна відомість залишків по особових рахунках, відомості по позабалансових рахунках, відомості про оборотність кредитів і т.п.

В управлінні пасивами банку треба:

· застосовувати метод аналізу розміщення пасивів по їх термінах, що дозволяє управляти зобов'язаннями банку, прогнозувати й змінювати їхню структуру в залежності від рівня коефіцієнтів ліквідності, проводити зважену політику в області акумуляції ресурсів, впливати на платоспроможність;

· розробити політику управління капіталом, ФСН і резервами;

· Стежити за співвідношенням власного капіталу до притягнутого.

Проаналізувати депозитну базу банку:

· звернути увагу на структуру депозитів: термінові й ощадні депозити більш ліквідні, чим депозити до запитання;

· визначити стратегію підтримки стійкості депозитів. Частиною такої стратегії виступає маркетинг - підвищення якість обслуговування клієнтів, із тім щоб смороду залишалися вірними банку й під година кризових ситуацій. Підвищення термінів ощадних депозитів, їхньої середньої суми також пом'якшує коливання депозитів під година криз.

· враховувати не тільки стабільність, алі й джерело депозитів, тобто депозити фізичних осіб більш надійні, чим депозити юридичних осіб, у чинність розходжень у розмірах внесків.

· привести у відповідність врахування кредитних ресурсів;

· оцінювати надійність депозитів і позик, отриманих від інших кредитних установ.

· скоротити зобов'язання до запитання за допомогою перегрупування пасивів за їх термінами.

У цілому ж, для розпізнавання ризиків небалансованості ліквідності балансу й неплатоспроможності комерційного банку потрібне створення спеціальної системи щоденного контролю за рівнем наведених у першій й інших розділах показників, аналізу чинників, що впливають на їхню зміну. Для цього доцільно створення бази даних, що дозволяє оперативно одержувати всю необхідну інформацію для здійснення аналітичної роботи, на основі якої буде формуватися політика банку. У якості джерела для формування бази даних банком можуть розглядатися укладені й що проробляються кредитні й депозитні домов, домов про позики в інших банків, відомості про планову потребу в кредиті, щоденні відомості оборотів залишків по балансових рахунках, щоденні відомісті по особових рахунках, відомості по позабалансових рахунках, відомості про оборотність кредитів і т.п.

На основі бази даних банком щодня повинні розкриватися значення показників платоспроможності й ліквідності й проводитися аналіз перспектив розвитку операцій банку з врахуванням норм платоспроможності й ліквідності. Це дозволяє взаємопов"язати вирішення питань по розміщенню коштів, залученню ресурсів, збільшенню власних коштів банку, розширенню участі банку в інших підприємствах і банках, щодо пошуку джерел додаткових прибутків і розвитку нових операцій комерційного банку з вимогами дотримання його ліквідності й платоспроможності. Розглянутий аналіз дає можливість передбачати різноманітні зміни рівня ліквідності й платоспроможності комерційного банку й своєчасно прийняти необхідні заходь для його стабілізації.

У міжнародній практиці менеджери по управлінню ліквідності банків розробили ряд практичних рекомендацій для поліпшення цього виду діяльності. Перша з їх складається в тому, що менеджери по управлінню ліквідністю повинні контролювати діяльність усіх відділів банку, відповідальних за використання й залучення коштів, і координувати свою діяльність із роботою цих відділів.

Друга рекомендація полягає в тому, що менеджери по управлінню ліквідністю повинні передбачати коли найбільше великі вкладники й користувачі кредитів банку планують зняти кошти з рахунку або збільшити внески. Це дозволяє керуючим планувати свої дії у випадку виникнення дефіциту або надлишку ліквідних коштів.

Відповідно до третьої рекомендації, менеджери по управлінню ліквідністю в співробітництві з вищим керівництвом і керівниками відділів повинні бути впевнені, що пріоритети й цілі управління ліквідними коштами очевидні. У недавньому минулому при розміщенні коштів ліквідність банку часто мала вищий пріоритет. Сьогодні управлінню ліквідними коштами в загальному приділяється роль допоміжного механізму в порівнянні з пріоритетом банку №1 - наданням позик усім категоріям клієнтів. Банк повинний надавати будь-які вигідні позики, ставлячи перед керуючим ліквідними коштами завдання вишукування достатніх коштів для забезпечення кредитів.

Суть четвертої рекомендації складається в наступному: споживи банку в ліквідних коштах і рішення щодо їх розміщення повинні постійно аналізуватися з метою запобігання й надлишку, і дефіциту ліквідних коштів. Зайві ліквідні кошти, що не реінвестуються в тієї ж день, ведуть до втрат прибутків банку, у тієї година як їхній дефіцит повинний бути швидко ліквідований щоб уникнути несприятливих наслідків поспішних позик або продажів активів, також ведучих до втрат прибутків.

Таким чином, кожний комерційний банк повинний самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди годині, так і прогнозування результатів діяльності й проведення в наступному науково обгрунтовані економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення й резервів, залучення позикових коштів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій.

3.2 Удосконалення управління ліквідністю комерційного банку із застосуванням методів лінійного програмування

Управління банківською ліквідністю націлено на своєчасне задоволення вимог акціонерів і кредиторів (вкладників) банку, дотримання нормативів Національного Банку України, за умови досягнення головного завдання комерційного банку АТ «Райффайзен Банк Аваль»- максимізації прибутку.

Ефективне управління ліквідністю та дохідністю повинне також ураховувати сучасну економічну ситуацію (стан ринку цінних паперів, рівень довіри і т.д.). Оскільки комерційний банк нерідко зіштовхується з необхідністю узгодження короткострокових і довгострокових цілей, у контексті управління дохідностю виникає також дилема поточного й стратегічного управління ліквідністю.

Методика управління ліквідністю та дохідністю передбачае одержання своєчасної інформації про поточний стан банку й на перспективу. Існують різні методи визначення потреби в ліквідності: коэффициентный метод і метод виявлення потенційної потреби в ліквідних коштах. Але для точного визначення потреби в ліквідних коштах необхідно використання комплексного методу, основою якого є метод джерел і використання коштів. За допомогою комплексного методу визначається стан активів і пасивів банку в майбутньому періоді. Цей метод укладається в знаходженні величини дисбалансу (розриву) ліквідності по різних строках й є основою планування ліквідності кредитної організації [61].

У комерційному банку розрізняють короткострокове й довгострокове планування ліквідності (при цьому ліквідність банку розглядається як потік). Короткострокове планування здійснюється на період одного місяця шляхом розрахунку ймовірної різниці між припливом і відтоком грошових ресурсів (розриву ліквідності). За результатами розрахунку ліквідності визначається розрив між очікуваними потоками активів і пасивів у майбутньому місяці:

Д = Пс - Ос, (3.1.1)

де Д - дисбаланс (розрив),

Пс - приплив коштів (активи),

Ос - відтік коштів (пасиви).

Вся ця інформація відображається в планувані ліквідності (табл.3.1.1) з урахуванням необхідності підтримки обов'язкового залишку на кореспондентському рахунку й у касі, а також необхідно враховувати плани по нарощуванню обсягів активів і пасивів.

Таблиця 3.1.1

Планування ліквідності на період часу

Розрізняють імовірний, плановий і сумарний розрив. Імовірний розрив визначається як різниця підсумків імовірних припливів депозитних коштів (активи по розділу II) і ймовірних нових вкладень (пасиви по II розділу).

Вони розраховуються шляхом ретроспективного аналізу припливів і відтоків коштів. Плановий розрив визначається як підсумкова різниця планових потоків по поверненню активів (активи по розділу I) і пасивів на майбутній місяць (пасиви по розділу I). Після розрахунку ймовірного й планового розриву визначається сумарний дисбаланс шляхом підсумовування планового і ймовірного дисбалансу. Ціль цього аналізу - виявити закономірності зміни цих потоків. І потім на підставі виявлених закономірностей здійснюється управління майбутніми відтоками й припливами коштів. На ймовірний приплив і відтік коштів впливають як внутрішні, так і зовнішні фактори.

До першого фактору відносять внутрішньобанківську політику. До другого - ринкові умовии діяльності (політика держави в області регулювання банківської діяльності, розвиненість НБУ й етапу розвитку економіки). Для визначення розміру вкладень й очікуваного припливу коштів, необхідно виділити складові зміни цих потоків. Першою складовою зміни є тенденція, обумовлена шляхом побудови тренда. Будується постійно зростаюча крива, крапками на якій є приплив і відтік коштів за певний період часу. Другій складовою зміни є сезонність, тобто визначається вплив сезонних факторів протягом аналізованого періоду часу.

Останньою складовою зміни вкладень и притока коштів є циклічність, тобто відхилення від сукупного рівня очікуваних припливів і відтоків. Циклічність залежить від стану економіки й містить у собі обидві попередні складові (тенденції й сезонності). Розміри майбутніх вкладень простіше визначити шляхом аналізу кредитних ліній і невитрачених лімітів. У цьому випадку розрив визначається як різниця очікуваного припливу коштів і вкладень, планованих протягом періоду.

У ситуації перевищення планованого припливу коштів над планованим відтоком, дисбаланс ліквідності є позитивним. Виникаючу різницю необхідно інвестувати в доходоприносящі активи. В іншій ситуації, при перевищенні планованого відтоку коштів над планованим припливом, дисбаланс ліквідності є негативним. Виникаючу різницю необхідно покрити із зовнішніх й/або внутрішніх джерел, доступних для банку, за прийнятною ціною (табл. 3.1.1).

Таблиця 3.1.1

Джерела покритя дисбаланса ліквідності

У першому випадку має місце профицит ліквідності, коли джерела ліквідних коштів перевищують використання ліквідних коштів, у другому випадку дефіцит - коли використання ліквідних коштів перевищує їхні джерела. Оцінку дисбалансу на майбутній період необхідно проводити на тиждень, місяць, квартал по основних видах валют.

При виникненні позитивного розриву , комерційному банку необхідно знайти найбільш оптимальне розміщення коштів, що відповідає напрямку розвитку банку. У випадку виникнення негативного розриву, необхідно чітко визначити джерела його покриття.У довгостроковому плані джерелом покриття можуть бути також нові депозити, придбані шляхом проведення маркетингової кампанії.

Ухвалюючи рішення щодо покриття дисбалансу, необхідно ретельно оцінити економічну доцільність даних операцій. Проведення таких операцій не повинне обертатися для банку втратами. При продажі активів необхідно оцінити фінансовий результат від продажу цінних паперів,вплив на податкову базу, а також трансакціонні витрати (оплата послуг брокерів, мит, страхових премій). При припливі пасивів необхідно оцінити процентні витрати, обов'язкові резерви, витрати по обслуговуванню зобов'язань і маркетингові витрати.

Формуючи оптимальну політику в області ліквідності, комерційний банк повинен також підтримувати значення показників Н2, Н3, Н4 і Н6, установлених НБУ [3]. Саме норматив Н6 є індикатором кредитного ризику й дозволяє планувати можливий приплив і відтік кредитних ресурсів. У випадку порушення даних нормативів комерційному банку необхідно оцінити можливість виконання своїх зобов'язань, а також вимоги/обязательства, що викликали дане порушення.

При оперативному плануванні ліквідності на короткостроковий період доцільно використати метод структури коштів, що укладається в прогнозуванні залишку на кореспондентському рахунку, необхідного для виконання всіх зобов'язань банку. Особливу увагу необхідно приділяти обсягам грошових коштів, які точно повинні покинути банк, коштам, значна частина яких може бути вилучена протягом операційного дня, а також незвичайно більшим залишкам на розрахункових рахунках [5]. При формуванні раціональної структури управління балансом банку, у т.ч. оптимальної структури зобов'язань, комерційному банку необхідно постійно вести аналіз основних тенденцій у розвитку ресурсної бази.

Управління ліквідністю як одне з головних завдань управління банком вимагає побудови адекватної моделі. Модель управління ліквідністю як складова частина інтегрованої моделі управління комерційним банком повинна розроблятися на підставі комплексного підходу. При розробці даної моделі були досліджені основні сучасні підходи до управління ліквідністю, у т.ч. і комплексний підхід, що ліг в основу рівноважної моделі управління ліквідністю комерційного банку. Метою побудови такої моделі є оптимізація джерел залучення ресурсів і вкладення їх у найбільш дохідні види активів, при існуючих обмеженнях ліквідності.

Для побудови моделі необхідно вивчити ресурсну базу, портфель активів, а також фактори, що впливають на їхню зміну.

Розміщення коштів можна охарактеризувати за допомогою критерію:

Х = хi, i = 1, n , (3.1.2)

де i - види активів (цінні папери, кредити),

хi - обсяг вкладення в i-й актив (цінні папери, кредити).

Залучення коштів характеризується за допомогою критерію:

Y = yj, j = 1, n , (3.1.3)

де j - джерела залучення ресурсів (депозити, залишки на розрахункових рахунках, МБК),

yj - обсяг притягнутих коштів по j-му ресурсі.

Обсяг розміщених коштів залежить від обсягу притягнутих коштів, причому Х ? Y,

X ? 0, Y ? 0.

Тоді діяльність комерційного банку можна представити як цільову функцію, спрямовану на виконання поставлених завдань, при існуючих обмеженнях:

F (X, Y) = (f(Х), f(Y)), max D, min R, (3.1.4)

де D - дохідність,

R - ризик ліквідності.

Причому норматив миттєвої ліквідності Н2(X) ? 15%; норматив поточної ліквідності Н3(X) ? 50%; норматив довгострокової ліквідності H4(X) ? 120%. Ці обмеження накладають органом нагляду - Національним Банком України [3].

Перед банком встає завдання формування такої структури активів і пасивів, що забезпечить достатню ліквідність при максимізації прибутку. Для досягнення цього завдання необхідно підтримувати відповідність активів і пасивів по обсягах і строкам.

Дохідність банку оцінюється за допомогою критерію дохідності його активів:

ДА= ? x iЧ d i/A, (3.1.5)

де xi - вкладення в i-й актив,

di - дохідність вкладень в актив i;

А - активи банку.

Для рішення поставленого завдання необхідно розглянути методи многокритеріальної оптимізації. Перелік обираних критеріїв повинен затверджуватися комітетом з управління ресурсами банку, виходячи з переваг комерційного банку щодо дохідності й ліквідності, а також можливостей аналізу.

У випадку виникнення ускладнень, пов'язаних з аналізом й обробкою інформації з вибору оптимального варіанта, можна розглянути один головний критерій, припускаючи інші критерії як обмеження. Тут проводиться аналіз відносної важливості критеріїв. Цей метод значно спрощує завдання оптимізації. Основними труднощами є вибір критеріїв/критерію в якості основних і визначення їхньої ваги, а також вибір діапазону обмежень. При малому діапазоні обмежень функція оптимізації може виявитися монотонно зменшуючою або зростаючою й не прийняти оптимальне значення.

Критерії оптимізації постійно змінюються в часі з надходженням додаткової інформації. Другорядні переходять у розряд головних, а цільові - у розряд обмежень. Тому для ухвалення оптимального рішення необхідно постійне відновлення інформації.

Одним з варіантів многокритеріальноі оптимізації рівня ліквідності комерційного банку є ієрархічна класифікація критеріїв вибору, так звана піраміда критеріїв . Критерії розташовуються в порядку спаду їхньої важливості.