Основи страхування

15.4 СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ РОБОТОДАВЦЯ

У середині XIX століття в результаті стрімкого розвитку промисловості, ускладнення технологічних процесів почастішали нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання. Тому постала гостра потреба в законодавчих актах, що регулюють взаємини роботодавця та його службовців у процесі виробництва. Перші законодавчі норми передбачали слабкий правовий захист службовця. Він мав довести не лише сам факт шкоди своєму здоров'ю під час роботи на роботодавця, а й те, що ця шкода стала наслідком грубої необережності роботодавця або порушення ним вимог охорони праці. Розвиток законодавства європейських країн привів до встановлення суворої відповідальності роботодавця за шкоду життю та здоров'ю службовця. Якщо нещасний випадок стався не внаслідок грубої помилки, якої припустився службовець, чи навмисного невиконання ним своїх зобов'язань, йому має бути виплачена компенсація. Наприкінці 60-х років багато європейських країн ввели закон про обов'язкове страхування відповідальності роботодавця. Визначення відповідальності. Роботодавець несе відповідальність перед службовцями в разі, коли:* він припустився особистої необережності (якщо роботодавець є фізичною особою);* не зміг забезпечити відповідного та безпечного обладнання, устаткувати безпечні робочі місця й підібрати кваліфікованих, компетентних службовців;* сталися порушення законодавчих актів, які можуть призвести до відповідальності роботодавця;* необережність одного зі службовців призвела до травми іншого службовця. Службовці - це особи, які працюють за наймом або навчаються, стажуються на підприємстві роботодавця. Службовцем вважається також будь-яка особа, найнята за договором субпідряду. Кожний службовець під час роботи має додержувати розумної обережності щодо свого здоров'я та безпеки, а також щодо здоров'я та безпеки інших осіб, які можуть постраждати від його хибних дій. Обов'язок кожного роботодавця:* забезпечити охорону здоров'я, безпеку та благополуччя своїх службовців під час робіт;* вжити всіх заходів, щоб запобігати будь-якому ризику для здоров'я осіб, які не є службовцями роботодавця, та гарантувати їх безпеку;* усіма можливими засобами запобігати викидам у атмосферу отруйних і шкідливих речовин. Якщо працівникові було завдано шкоди під час виконання роботи в будь-якому місці, не пов'язаному з діяльністю роботодавця, останній жодної відповідальності за це не несе і компенсація не виплачується. Умови страхування. За договором страхування відповідальності роботодавця страховики відшкодовують збитки страхувальникові в разі притягнення його до відповідальності за шкоду, якої було заподіяно життю та здоров'ю службовця, і сталося це в період дії договору страхування, коли службовець працював на страхувальника, виконуючи службові обов'язки. Додатково страховики сплатять витрати страхувальника, понесені ним за згодою страхової компанії і пов'язані з розслідуванням, медичними та технічними звітами про обставини пригоди, а також із захистом у суді. Компенсація за рішенням суду виплачується страхувальникові або за дорученням останнього - потерпілому працівникові, якщо це передбачено договором страхування. Проте в українській судовій практиці позови щодо відшкодування збитків працівникові трапляються поки що рідко. Роботодавець сам відшкодовує постраждалому збитки, не доводячи до суду. Тому в договорі страхування страховим випадком може визнаватися не лише рішення суду, а й претензія службовця. Винятки з договору страхування. Зауважимо, що страховий захист надається лише стосовно відповідальності роботодавця за тілесні пошкодження, смерть та професійні захворювання. Шкода майну, якої завдано службовцям, покривається полісом цивільної відповідальності. Страховик не відшкодовує витрати:* за будь-якими видами штрафів та неустойок;* викликані навмисними діями страхувальника;* особі, яка не є страхувальником або партнером страхувальника, на котрого поширюється страховий захист. Для певних видів діяльності страховик може вдаватися до обмежень. Наприклад, щодо роботи з деякими механізмами. Такі роботи, як підривні виключаються, але можуть прийматись на страхування за додаткову платню. Поліси страхування відповідальності роботодавця виключають ризик шкоди службовцям під час використання транспортних засобів (покривається транспортними страховиками) та ризик під час роботи на морських бурових установках і платформах (із 1993 року). Якщо службовець дістав травму під час виконання робіт, не пов'язаних із його безпосередніми обов'язками (визначеними контрактом) та кваліфікацією, то компенсація за полісом не відшкодовується. Так, травма, отримана токарем під час виконання слюсарних робіт, або некваліфікованим робітником, котрий виконує роботу, яка вимагає певної кваліфікації, страхуванням не покриваються. Під час укладання договору страхування обов'язково обумовлюється вид робіт, що їх можуть виконувати ті або інші групи працівників. Строк страхування. Роботодавцеві зручно постійно страхуватись в одного страховика. Наприкінці року переглядаються умови договору страхування, уточнюється страхова премія. Для страхувальника буває складно визначити, хто з його страховиків має сплатити позови у зв'язку з латентними захворюваннями. Хвороба, що виникла під час та з приводу професійної діяльності, може розвиватись та не виявлятись тривалий час. Наприклад, рак, азбестоз, силікоз, професійна глухота і т. ін. З'являються нові види професійних захворювань, пов'язаних із пасивним курінням, стресом на робочому місці, електромагнітними випромінюваннями. Якщо протягом періоду розвитку хвороби страхувальник обслуговувався в різних страховиків і визначити "відповідального" неможливо, практикується розподіл виплат за позовом між цими страховиками. Кожний із них сплачує свою частину відшкодування залежно від тривалості періоду страхування саме в нього. Ризики латентних професійних захворювань спричинилися до збільшення кількості договорів страхування, які укладаються на базі "заявлених позовів". Таке покриття захищає страховика від відповідальності за хвороби, що виникли до початку дії полісу, але виявились у період дії цього страхування. Територіальні межі страхування. Здебільшого в полісі обумовлюється територія страхування - конкретна країна або навіть чітко визначені ділянки, наприклад територія заводу, будівельного майданчика. Ліміт відповідальності страховика. Донедавна страховики не обмежували суми відшкодування за угодами страхування відповідальності роботодавців. Багато страхових компаній почали вводити ліміти відповідальності на поодинокі катастрофічні збитки. Нині вони становлять від 10 до 25 млн фунтів стерлінгів за кожним страховим випадком, включаючи юридичні витрати. Однією з причин таких змін стала катастрофа на морській платформі "Пайпер Альфа", де в результаті вибуху загинуло 165 із 226 працівників. Службовці, які працюють у різних роботодавців, піддались ризику одного нещасного випадку, тобто сталась кумуляція ризику. Загальна сума сплачених позовів досягла 2 млрд доларів. Страховики обов'язково застосовують франшизу по одному страховому випадку, а також по збитках стосовно одного службовця. Андеррайтинг. Для оцінки ризику андеррайтер зажадає від страхувальника таку інформацію:Вид виробництва. Рід діяльності страхувальника описується докладно з метою уточнення страхового захисту, селекції ризиків. Наприклад, у полісі страхування компанії, що здійснює прокладення комунікацій, може бути не передбачена робота у шахтах метрополітену. Умови праці службовців, дотримання техніки безпеки та розвиток соціальної сфери. На підставі цієї інформації можна судити про ступінь ризику та ймовірність розвитку професійних захворювань. Кількість службовців, їх кваліфікація, стаж. Річна заробітна плата. Саме цей показник береться за основу для визначення достатніх лімітів. Специфіка діяльності окремих категорій службовців. Вивчається характер робіт - чи пов'язані вони з використанням вибухових та вогненебезпечних речовин, хімікатів, механічних пристроїв, з роботою на висоті або під землею. Відповідно андеррайтер може виключити окремі ризики або ввести обмеження, наприклад, покриття надається для робіт, виконуваних на висоті не більш ніж 20 метрів. Робота на чужій території. Історія збитків за останні 5 років, сума найбільшого збитку. Розрахунок премії. Поліси, як правило, оформляються на регульованій основі. Страхувальник виплачує депозитну страхову премію, сума якої залежить від річної суми заробітної плати (брутто-заробітної плати за страховий рік, включаючи всі оподатковувані прибутки). Другий метод підрахунку страхової премії ґрунтується на сумах річного обігу - прибутків від продажу продукції та побічних операцій, а також від кількості зайнятих у виробництві.

15.5 СТРАХУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Відповідальність за помилки або упущення, що їх припустилася особа під час виконання професійних обов'язків, базується на законодавчих та нормативних актах, які регламентують зобов'язання сторін у тій чи іншій сфері діяльності. Основу професійної відповідальності становить порушення контракту між професіоналом та клієнтом щодо надання послуг. Будь-яка особа, Що придбає послугу, розраховує на компетентність та сумлінність професіонала. Якщо клієнтові завдано шкоди, він має право притягти до відповідальності професіонала в судовому порядку. Зауважимо, що в європейській практиці відповідальність поширювалася спочатку лише на осіб, котрі перебували з професіоналом у договірних стосунках. Сучасне тлумачення охоплює й відповідальність за шкоду, заподіяну професіоналом третій стороні. У цьому ключі показовим є процес 1951 року "Кандлер проти "Крейн Крістмас та К°". Позивач придбав компанію на підставі наданої йому фінансової документації, підготовленої бухгалтерами компанії. Документація виявилась неточною, і позивач зазнав збитків. Його позов проти бухгалтерів було відхилено на тій підставі, що бухгалтери працювали на компанію та не мали жодних зобов'язань щодо позивача. У 1963 році у судову практику Великої Британії було запроваджено "принцип Хедлі Бірні", який поширював професійну відповідальність на третіх осіб. Отже, якби процес відбувся не в 1951 році, а після 1963-го, то бухгалтери були б визнані відповідальними. Таке розширене визначення відповідальності ствердилося в сучасній світовій практиці. Визначення відповідальності. Головним джерелом претензій до професіоналів є упущення, помилки або хибні дії, які призвели до фінансових збитків клієнтів або третіх осіб. Природа шкоди залежить від характеру професійної діяльності. Відповідальність професіонала полягає в додержанні необхідної обережності та майстерності під час виконання своїх обов'язків. При цьому він не обов'язково має бути компетентним в усіх питаннях. Рівень кваліфікації професійного працівника має бути не нижчим від рівня, якого один професіонал очікує від іншого в тій самій професійній галузі. Способи захисту професіонала. Захистом проти висунених претензій може бути доказ, що професіонал не перевищив своїх повноважень, був обережний та що його дії відповідали рівню кваліфікації, яка вимагається від професіоналів у цій галузі. Він повинен переконати суд, що діяв чесно та розумно. Великі суми позовів, а також відсутність резервів для таких виплат, які професіонал потенційно має бути готовий сплатити, змушують його вдаватись до страхування. Більше того, у деяких країнах страхування професійної відповідальності здійснюється обов'язково. Умови страхування. Страховик зобов'язується згідно з договором страхування виплатити страхувальникові компенсацію за будь-яким позовом третьої сторони за шкоду, заподіяну їй страхувальником через недбалість або помилку. Як правило, договір страхування укладається згідно з принципом "заявлених позовів". Позов може бути сплачений страховиками, якщо він пред'явлений під час дії договору страхування, незалежно від часу та місця, де сталася помилка або виникла підозра щодо її наявності. Професійна діяльність нерідко ґрунтується на засадах партнерства. При цьому партнери можуть бути відповідальні за позови, що виникли з вини співвиконавців. Склад партнерів може змінюватися з часом. Тому постає потреба в захисті від позовів, що виникають через порушення колишніх партнерів. Відповідальність страхувальника тлумачиться не лише як відповідальність особи, що уклала цей договір страхування, але й як відповідальність за помилки її колишніх партнерів у цьому бізнесі, а також за відповідальність її співробітників. Договір страхування зобов'язує страхувальника негайно повідомити про будь-який позов або намір притягти його до відповідальності. Як і в інших видах страхування відповідальності, страховик вимагає від страхувальника не вести переговорів, не давати будь-яких обіцянок про компенсацію без погодження зі страховиком. На прохання страхувальника страховик може взяти на себе врегулювання позову, ведення справи в суді. Існує, проте, істотна відмінність врегулювання позову щодо професійної відповідальності від інших видів страхування. Зрозуміло, що страхувальник налаштований на те, щоб страховик прийняв претензію без суду. Судовий процес, розголос можуть відчутно зашкодити професійній діяльності страхувальника, його репутації, іміджу. Проте договір страхування ґрунтується на судовій відповідальності страхувальника. Якщо страховик вважає, що проти цього позову існує захист, то він намагатиметься заперечити його в суді. Тому в договір включається "стаття про Королівську Раду" (положення про розв'язання суперечки між страховиком та страхувальником з приводу судового розгляду позову), що регулює такі суперечності. Якщо страхувальник та страховик не дійшли згоди з приводу конкретного позову, то остаточним є рішення арбітра - "Королівської Ради". Винятки з договору страхування. Як правило, виключається відповідальність, що виникає з таких причин:* через дискредитацію та наклеп, поговір (хоча такий ризик може бути включений за додаткову плату);* через нечесність, шахрайство, кримінальні дії страхувальника. Виключаються позови, які підпадають під дію інших полісів страхування. Виникнення нових видів професійної діяльності, нових ризиків породжує нові винятки. У зв'язку з позовами, викликаними екологічним забрудненням, деякі страховики почали виключати Ці ризики зі своїх полісів. Наприклад, фахівець з оцінювання земельних ділянок може не врахувати, що раніше на ділянці було звалище, куди часто вивозилися хімічні відходи. Використання цієї ділянки може зашкодити здоров'ю. Сума позову в такому разі може бути значною. Можуть виключатися позови щодо ліквідації пошкоджень, а також пов'язані з місцевими умовами, трудовим законодавством і т. ін. Термін страхування. Поліс покриває всі позови, які були подані в період його дії. Не має значення, коли припустилися необережності, що викликала позов, - під час дії цього полісу чи раніше. Тому страхувальник має бути дуже уважним, відповідаючи на запитання страховика під час укладання договору страхування. Це дозволить страховикові надати адекватне страхове покриття. Щоб уберегтися від можливої лавини "довгохвостих позовів", страховик може передбачити в договорі ретроактивну дату. Позови, шкоди за якими було завдано до такої дати, страховик не приймає. Територіальні межі страхування. Договір страхування передбачає покриття робіт, виконуваних у межах країни. Під час виконання робіт за кордоном страхувальник має додатково повідомляти страховика, щоб розширити страхове покриття. Ліміт відповідальності страховика. Здебільшого встановлюється агрегатний ліміт відповідальності за весь період страхування. Ліміт за однією подією, за одним позовом, як правило, не застосовується. Проте договір передбачає поновлення ліміту за додаткову платню. Судові витрати сплачуються страховиком понад обумовлений ліміт. При оплаті позовів, сума яких перевищує передбачений ліміт, страховик компенсує витрати пропорційно. Тобто, якщо ліміт дорівнює 40 000 гр. од., а сума позову - 50 000 таких одиниць, то страховик сплатить лише 80 % усіх витрат. Страхування професійної відповідальності передбачає високі ліміти відповідальності. Не завжди страхувальник може сплатити потрібну високу страхову премію, що забезпечує достатню суму покриття. Слід особливо відзначити США, де, наприклад, приватним лікарям висуваються позови на мільйони доларів пацієнтами, які незадоволені лікуванням. Андеррайтинг. Оцінювання ризиків та розробка умов страхування залежить від виду професійної діяльності. Наприклад, відповідальність нотаріусів передбачає суми компенсацій менші порівняно з ризиками будівельних підрядчиків, лікарів. Методи андеррайтингу та умови страхування значно різняться. Страховик ретельно вивчає історію діяльності страхувальника, вік, досвід та кваліфікацію працівників, кількість партнерів та співробітників фірми, якість контролю, клієнтуру. На ступінь ризику впливають масштаби підприємства, наявність діючих офісів за кордоном та особливості національного законодавства в цих країнах. В основу оцінки буде покладено досвід та інтуїції андеррайтера, який визначає основні фактори ризику професіонала. Розрахунок премії. Премія розраховується за одним із принципів:* відсотки від річного грошового обігу страхувальника плюс фіксовані суми премій за кожну застраховану особу (тобто службовця);* згідно із сумами компенсацій з додаванням оплати за кожного службовця. Ліміти відповідальності страховиків на території колишнього СРСР за договорами професійної відповідальності є нижчими від світових. Недостатньо розроблено правову базу з питань виникнення відповідальності та урегулювання позовів. Це позначається на тарифній політиці страховиків. Страхування від наклепу, поговори та дискредитації. У такому покритті мають потребу особи, пов'язані з друком та виданням книжок, журналів, газет, ведучі телевізійних та радіопрограм. Позови можуть висуватися, якщо через поговір завдано шкоди репутації інших осіб. Наклепи, поговори можуть викликати до них ненависть, зневагу, насмішки, завдати шкоди роботі. При цьому недостатньо самого лише ущемлення гідності та почуттів постраждалих. Має бути факт завдання шкоди репутації. Якщо наклепні заяви стають доступними третій стороні і такі заяви прямо або посередньо вказують на постраждалого, то це може стати основою для порушення позову. Природно, що тільки деякі страховики готові надати таке покриття, їх лякають високі суми компенсацій. Наприклад, у 1988 році газета "Сан" виплатила 1 млн фунтів стерлінгів співакові Елтону Джону у зв'язку з однією зі своїх публікацій. Як правило, договір страхування вимагає надавати сумнівний матеріал юристові страховика до його друку (у світовій практиці цей обсяг становить 40 % усіх публікацій). Своєчасні вибачення чи виправлення може усунути можливий позов. При цьому страхове покриття містить витрати на виправлення або скасування наклепницького матеріалу. Зі страхового покриття виключаються претензії, що виникають внаслідок особистої злоби та недоброзичливості; богохульства; шкоди, яка стосується комп'ютерного програмного забезпечення. Можливість страхування може бути обмежена специфікою публікацій. Виключаються також позови, зроблені іноземними судами або внаслідок наклепу кримінального та міжнародного характеру. Для фінансової зацікавленості страхувальника договір передбачає його участь у компенсаціях - від 10 до 20 % у кожному позові. Оцінюючи ризик, андеррайтер покладатиметься насамперед на історію позовів страхувальника, його репутацію та майбутні плани. Страхова премія призначається згідно із сумою тиражу, кількістю опублікованого матеріалу та величини обігу або гонорару страхувальника. Може виплачуватись єдина премія з додатковими доплатами, наприклад за кожний том публікацій. Нечесність працівників. Страхування ризиків відповідальності страхувальника у зв'язку з нечесністю службовців не покриває нечесності партнерів та керуючих директорів. Таке страхування не поширюється на шкоду страхувальникові (його грошовим коштам, власності та ін.) внаслідок нечесності службовців. Шкоду страхувальникові розумніше страхувати у того самого страховика, у якого одержано поліс професійної відповідальності з розширенням на ризики нечесності. На практиці можуть виникнути обставини, що об'єднують обидва покриття. Нечесність з боку особисто страхувальника виключається. Втрата, шкода документам. Часто професіонали утримують у себе різні документи своїх клієнтів - заповіти, закладні, сертифікати. Договір може передбачати покриття витрат на заміну або відновлення таких документів унаслідок їх часткової втрати або знищення. Покривається і відповідальність перед третіми особами, що постраждали внаслідок такої втрати. На практиці існують численні ризики, які можуть бути віднесені до полісу страхування професійної відповідальності на особливих умовах та за додаткову премію.

15.6 СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЕКОЛОГІЧНЕ ЗАБРУДНЕННЯ

Невід'ємним правом людини є право мешкати поза забрудненим навколишнім середовищем. Екологічні катастрофи - Сіве-со, Італія, 1976р.; Бхопал, Індія, 1984р.; Чорнобиль, Україна, 1986 p.; Ексзон Валдес, США, 1989 p. - привернули увагу людства, загострили розуміння небезпеки для життя, здоров'я, господарської діяльності людини. Уже сьогодні відчутно зросла захворюваність, спричинена різними забрудненнями, неможливістю використовувати певні водні та земельні ресурси. Уряди багатьох країн ухвалили закони, що регулюють питання відповідальності та компенсацій за забруднення. Було встановлено жорсткий контроль за додержанням превентивних заходів виробниками, постачальниками, перевізниками, власниками місць зберігання забруднювальних речовин. Національні законодавства та міжнародні угоди покладають безумовну відповідальність за викиди небезпечних речовин у навколишнє середовище за принципом "платить осквернитель". При цьому заподіювач шкоди повинен компенсувати не лише прямі втрати, а й витрати на очищення забруднених водойм та ґрунту. Гостро постала проблема охорони навколишнього середовища і в країнах колишнього СРСР. Політика вирішення господарських завдань "за будь-яку ціну", відсутність або порушення нормативів, що обмежують викиди забруднювальних речовин, екстенсивне природокористування негативно відбилися на екології. Відсталість та зношеність технічної бази багатьох виробництв призводить до частих аварійних ситуацій і порушень екологічних норм експлуатації. Частина збитків відшкодовувалася державою за рахунок централізованих резервів. З переходом до ринкової моделі економіки ця функція лягла на плечі самих підприємств і місцевих органів влади, що не мають достатніх коштів. Окрім того, відсутні економічні важелі зацікавленості підприємств витрачати кошти на природоохоронні заходи. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначає правові, економічні та соціальні основи організації захисту природного середовища. Поняття забруднення. Розв'язуючи проблеми екології, передусім необхідно визначити, що містить поняття "забруднення". Будь-який викид шкідливих речовин, незалежно від їх природи та характеру, забруднює атмосферу, водні або земельні ресурси. До того ж, навіть нешкідливі речовини, вступаючи в реакції з хімічними речовинами, що містяться у ґрунті та воді, можуть утворювати шкідливі сполуки. Можна тлумачити забруднення і вужче. Забруднення - це викид та нагромадження шкідливих речовин в обсязі, який не може більше поглинатися навколишнім середовищем. Забруднення можна класифікувати на випадкові, на ті, що настали в результаті непередбачених подій, та на навмисні. На практиці визначення характеру викиду може викликати ускладнення, особливо при постійних або повторних викидах. Підприємство може періодично скидати шкідливі речовини у межах норм, визнаних безпечними. У якийсь момент ці викиди перестають бути безпечними. Шкода перестає вважатись випадковою, якщо вона стала явною та забруднювач усвідомив це. Необхідно враховувати й те, що шкода може виявитися через багато років. У такому разі важко встановити зв'язок між результатом забруднення (наприклад, захворюванням) та викидами. Забруднювальні викиди можуть здійснюватись кількома забруднювачами, що ще більше загострює проблему. Визначення відповідальності Згідно з вітчизняним законодавством забруднювач несе відповідальність за забруднення навколишнього природного середовища та зниження якості природних ресурсів, а також за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Підприємства, які є джерелами підвищеної екологічної небезпеки, звільняються від відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, тільки коли доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Що ж до підприємств, не віднесених до власників джерел підвищеної екологічної небезпеки, то вони звільняються від відшкодування шкоди, якщо доведуть, що шкоду заподіяно не з їхньої вини. Особи, яким завдані збитки, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням. Ряд директив ЄС порушують питання, що стосуються забруднення, примушують здійснювати обов'язкове страхування підприємств - джерел небезпеки. Початково ризик забруднення був введений багатьма страховиками у поліс страхування цивільної відповідальності. Страхове покриття поширювалося тільки на раптове та випадкове забруднення. Великі суми позовів, складності у виявленні характеру та винуватця забруднення призвели до виділення такого страхування в окремий вид Одночасно з формуванням ринку екологічного страхування починається розвиток перестрахувального ринку по таких ризиках. Для надання більш розширеного покриття та забезпечення високих лімітів, достатніх для компенсації збитків, почали утворюватись спеціальні страхові пули. В Україні у 1997 році створений пул зі страхування ядерних ризиків. Умови страхування. Починаючи з 60-х років Ллойд надавав покриття компенсацій за позовами, висуненими третіми особами за шкоду їх здоров'ю та нерухомому майну внаслідок забруднення, а також при ущемленні інших прав та погіршенні умов життя, що захищаються законом. В страхове покриття включались і витрати на превентивне очищення. Поліс покривав не лише забруднення внаслідок нещасного випадку. Складність у визначенні умов страхування та ризиків, що страхуються, викликана тим, що ризики, які призводять до забруднення навколишнього середовища, нині ніхто не в змозі точно оцінити. Страхування відповідальності за шкоду, заподіювану навколишньому середовищу, базується сьогодні на таких умовах:* компенсувати страхувальникові усі суми, присуджені за законом постраждалим третім особам у зв'язку з настанням страхового випадку. До суми компенсацій вносяться також судові витрати;* страхуванням покриваються лише випадкові забруднення. Навмисні дії або помилки, які можуть збільшити ймовірність шкоди третім особам, страхуванням виключаються;* суми штрафів не включаються у страхове покриття. Винятки з договору страхування. Формулювання винятків можуть варіюватись у кожному конкретному випадку. Поліси страхування відповідальності за екологічні забруднення не покривають шкоди внаслідок навмисного порушення страхувальником законодавчих актів, постанов, розпоряджень та інших нормативних документів, що регулюють питання екології. Строк страхування. Хоч договір укладається на рік, розуміється продовження його в того самого страховика. Через високі страхові премії, великі адміністративні витрати при розробці умов страхування та укладанні договору чи програми превентивних заходів та здійсненні контролю і страховикові, і страхувальникові вигідно партнерство на строк не менш як 5-10 років. Територіальні межі страхування. Географічні ліміти чітко обумовлюються, особливо в разі використання транспортних засобів, наприклад при перевезенні шкідливих речовин. Ліміт відповідальності страховика. Страховики обмежують максимальну відповідальність грошовою сумою та періодом часу. Ліміти компенсацій, що надаються, не влаштовують підприємства-забруднювачі, оскільки вони є нижчими від реально необхідних. Проте висока вартість страхування не дозволяє придбати страхування з великими лімітами. Водночас навіть наявність пулів не вирішує проблему місткості національних та міжнародних ринків. Ліміти відповідальності, що надаються в Європі, не перевищують 20 млн дол., Лондонський ринок надає покриття до 170млн дол. Для прикладу, шкода навколишньому середовищу від експлуатації Бхопальського заводу в Індії досягла понад 300 млн дол., а у зв'язку з численними людськими жертвами влада індійського штату Мадхия-Прадеш подала позов на суму в 3 млрд дол. Андеррайтинг. Як уже зазначалось, оцінка ризику дуже ускладнена. Проблема екології досить нова для людства та складна. Практично неможливо отримати достовірний сценарій її розвитку. Недостатньо вивчені природа та характер ризиків. Унаслідок тривалої кумуляції мало статистичних даних про можливі розміри збитків, їх залежність від впливу різних факторів. Андеррайтер, передусім, повинен мати великий досвід у страхуванні екологічних ризиків. Йому слід орієнтуватись у технологічному процесі виробництва для кращого розуміння природи можливих забруднень; оцінити можливості різних потенційних джерел забруднення та ступінь їх впливу на суму збитків. Часто провадиться спеціальна експертиза для вивчення цих аспектів. Надзвичайно важливим фактором є історія збитків підприємства через забруднення навколишнього середовища, а також на інших підприємствах аналогічного профілю. Слід враховувати, що страхувальник підвладний великим, але нечастим збиткам. Корисно також вивчити екосистему місцезнаходження підприємства страхувальника, виявити інших можливих потенційних забруднювачів у минулому та сучасності, що впливають на цю екосистему. Оцінюючи ризик та розробляючи умови, слід пам'ятати про розвиток та постійне посилення законодавства у галузі охорони навколишнього середовища, про кумулятивний характер забруднень, вплив якого росте з кожним роком. Враховуються фінансові можливості страхової компанії, наявність програм перестрахування, загальна місткість ринку. Поліс страхування може покривати не тільки випадкові забруднення, але й ризик поступового забруднення. Складність полягає у визначенні характеру забруднення. Якщо страхувальник змінив кількох страховиків, важко визначити, хто та в якому розмірі повинен відшкодовувати збитки у зв'язку з поступовим забрудненням. При ризику поступового забруднення гостро постає питання про ступінь відповідальності інших можливих забруднювачів. Страхування витрат з очищення наслідків забруднення. Страхове покриття надається по відшкодуванню збитку третім особам. Тому страховик не відшкодовує витрати страхувальникові на превентивні заходи або на очищення його власного майна. Проте компенсуються витрати третіх осіб щодо мінімізації збитку, прийняті після настання нещасного випадку. Навіть якщо забруднення сталось у приміщеннях страхувальника, воно може бути джерелом небезпеки навколишньому середовищу та третім особам. Наприклад, забруднення ґрунтових вод з причини зараження шкідливими речовинами земельної ділянки страхувальника. У цьому випадку превентивні заходи та заходи з очищення служать не лише інтересам страхувальника, а значить, ці втрати не є його власним збитком. Тому в деяких країнах такі витрати, згідно з законами, повинні охоплюватися договором. Страховики неохоче йдуть на розширення страхового покриття. Додаткові складності виникають у випадку довгочасних викидів або викидів, що повторюються. Страховики воліють здійснювати окреме страхування подібних витрат.

ТЕСТ 15А. Страхування відповідальності (1)

1. Згідно з цивільним правом правопорушник вважається:

а) винним з будь-яких обставин;

б) винним, поки не доведе інше;

в) невинним, якщо не буде доведена його вина;

г) невинним, доки потерпіла особа не доведе наявність у неї збитків.

2. Який з видів відповідальності не страхується?

а) Відповідальність товаровиробника за якість продукції;

б) відповідальність за договором;

в) відповідальність за фінансовий збиток;

г) професійна відповідальність;

д) моральна відповідальність.

3. Договір страхування на підставі події охоплює позови:

а) що були подані в період дії договору;

б) що виникли внаслідок події, яка настала під час дії договору;

в) що виникли внаслідок події, яка настала після закінчення дії договору, але в термін позовної давності;

г) якщо подія є наслідком діяльності страхувальника під час дії договору;

д) якщо період між подією та позовом незначний.

4. Договір страхування на основі "заявлених позовів" охоплює позови:

а) що були подані після ретроактивної дати і до закінчення продовженого періоду;

б) що виникли внаслідок шкоди, яка проявилась під час дії договору чи продовженого періоду;

в) що були подані під час дії договору чи продовженого періоду за умови, що шкода проявилася після ретроактивної дати і до закінчення договору;

г) що вперше висуваються після ретроактивної дати;

д) що були повідомлені страховикові до закінчення продовженого періоду.

5. У результаті виробничого дефекту автомата, що розфасовує, в партії товару сталася недостача, її було виявлено тільки під час реалізації товару. Збитки, спричинені витратами власника автомата на усунення дефекту та його наслідків, охоплюються договором страхування:

а) гарантії продукції;

б) відповідальності товаровиробника за якість продукції;

в) відповідальності за контрактом;

г) відповідальності перед споживачем;

д) страхування цивільної відповідальності підприємств.

ТЕСТ 15Б. Страхування відповідальності (2)

1. Яка шкода не компенсується за полісом страхування відповідальності роботодавця?

а) тілесні пошкодження, які нанесено робітнику фірми її співробітником при виконанні зварювальних робіт;

б) травма, отримана при доставці замовлення клієнту, в результаті автомобільної аварії;

в) перелом ноги робітника, який посковзнувся на сходах їдальні;

г) нещасний випадок з учнем токаря під час роботи.

2. Через помилки у розрахунках міцності бетону, що був використаний при будівництві балконів, виникла небезпека настання нещасного випадку. Балкони необхідно перебудувати. Збитки можуть бути відшкодовані договором страхування:

а) відповідальності за якість продукції підрядчика;

б) відповідальності домовласника;

в) відповідальності роботодавця архітектора;

г) професійної відповідальності інженера-конструктора;

д) гарантії продукції.

3. Діями працівника, який проводив ремонт обладнання в приміщенні клієнта, було спричинено шкоду третій стороні у вигляді тілесних пошкоджень. Відшкодування буде здійснене за договором страхування:

а) відповідальності перед споживачем;

б) відповідальності товаровиробника за якість продукції;

в) професійної відповідальності;

г) відповідальності роботодавця;

д) персональної відповідальності.

4. Поліс цивільної відповідальності покриває шкоду в результаті забруднення навколишнього середовища:

а) якщо суми позовів незначні;

б) в жодному випадку;

в) в будь-якому випадку;

г) тільки якщо шкода проявляється поступово;

д) якщо забруднення має раптовий та випадковий характер.

5. Розширене покриття по страхуванню відповідальності за шкоду, спричинену навколишньому середовищу, не відшкодовує збитки:

а) пов'язані з неможливістю третіх осіб користуватися своєю власністю в результаті забруднення;

б) спричинені витратами третіх осіб на очищення й усунення наслідків забруднення;

в) спричинені витратами страхувальника на очищення й усунення наслідків забруднення;

г) спричинені власності або майну страхувальника.

Розділ 16. Страхування відповідальності на транспорті

16.1 Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів

16.2 Страхування відповідальності перевізника вантажів

Тест 16А

Тест 16Б

16.1 СТРАХУВАННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ВЛАСНИКІВ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів у більшості країн світу належить до обов'язкових видів страхування, що зумовлюється кількома обставинами. По-перше, транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки. Норми цивільного законодавства більшості країн світу у разі дорожньо-транспортної пригоди саме власника транспортного засобу визнають відповідальним за те, що було завдано шкоди здоров'ю або майну інших (третіх) осіб, окрім випадків, коли така пригода була наслідком непереборної сили або умислу потерпілого. Тобто цивільна відповідальність водія транспортного засобу перед третіми особами в разі дорожньо-транспортної пригоди настає майже завжди. По-друге, такі цивільно-правові відносини стосуються всього суспільства, мають масовий характер, оскільки потенційно учасником дорожньо-транспортної пригоди може бути кожний громадянин. У більшості розвинених країн світу законодавство про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів забезпечує конституційні права громадян на захист життя та майнових прав від протиправних або інших дій третіх осіб. Соціальна важливість цього виду страхування підтверджується тим, що на автошляхах світу щорічно гине більш ніж 100 тис. осіб, при цьому на кожного загиблого припадає від 4 до 10 травмованих осіб. Статистичні дані показують, що автотранспорт - найбільш небезпечний вид транспорту, у 100 раз більш аварійний, ніж авіаційний та залізничний, але він є найбільш зручним та доступним. Автотранспортні засоби не лише завдають шкоди та збитків громадянам, але навіть шкоду навколишньому природному середовищу. Показник тяжкості наслідків автотранспортних аварій (кількість загиблих на 100 потерпілих) в Україні становить 13, що в 7-10 раз вище, ніж в інших країнах Європи. Окрім того, в нашій країні відбувається понад 200 тис. автоаварій, які тягнуть за собою матеріальні пошкодження транспортних засобів, дорожніх споруд, будівель тощо, а отже, величезні матеріальні та моральні збитки. Через суди проходять цивільні та кримінальні справи десятків тисяч громадян, протягом багатьох років винуватці автоаварій виплачують компенсації потерпілим, значно погіршується матеріальний стан сімей обох сторін. Понад 2 тис. дорожньо-транспортних пригод відбуваються з вини водіїв невстановленого транспорту. Тому потрібно створити особливу систему соціального захисту постраждалих. По-третє, навіть коли встановлено цивільну відповідальність власника транспортного засобу, немає гарантії, що потерпілому своєчасно та повно буде відшкодовано збитки, насамперед через відсутність достатніх коштів у власника (водія) транспортного засобу. У цьому розумінні саме механізм обов'язкового страхування цивільної відповідальності автовласників дає змогу створити надійну систему соціального захисту як третіх осіб - потерпілих, так і власників транспортних засобів. Обов'язкове страхування власників транспортних засобів, попри його очевидну соціальну спрямованість, у більшості країн упроваджувалося "адміністративно-силовим" шляхом, оскільки певний опір чинили громадяни-автовласники. Останні сприймають іноді обов'язкове страхування як вид додаткового обов'язкового збору у вигляді страхових платежів. Пересічний автовласник не завжди розуміє, що об'єктом страхування є цивільна відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки. Окрім того, кожний водій до моменту, коли він потрапляє в дорожньо-транспортну пригоду з подальшим настанням цивільної відповідальності, вважає себе на дорозі "найкращим та найбезпечнішим". Згідно із Законом України "Про страхування" страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів внесено до переліку обов'язкових видів. На підставі цього Кабінет Міністрів України прийняв постанову про впровадження з 1 січня 1997 року обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів має на меті забезпечити відшкодування збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою. Обов'язковість такого страхування поширюється на резидентів та нерезидентів - власників транспортних засобів. Йдеться про власників автомобілів, автобусів, самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, котрі експлуатують зазначені транспортні засоби на вулично-дорожній мережі загального користування. Ці засоби підлягають державній реєстрації та обліку у відповідних органах Міністерства внутрішніх справ України. Виняток становлять транспортні засоби, власники яких застрахували цивільну відповідальність у державах, з уповноваженою організацією яких Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. Суб'єктами обов'язкового страхування цивільної відповідальності є страхувальники, страховики, МТСБУ та треті особи - юридичні й фізичні особи, яким заподіяно шкоду транспортним засобом внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Об'єктом обов'язкового страхування цивільної відповідальності є цивільна відповідальність власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Йдеться про життя чи здоров'я громадян, їхнє майно і майно юридичних осіб. Страховою сумою за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності є грошова сума, в межах якої страховик (страхова організація) згідно з умовами страхування зобов'язаний здійснити компенсацію збитків третій особі або третім особам (у разі, коли потерпілих у дорожньо-транспортній пригоді кілька) після настання страхового випадку. Важливим фактором при встановленні порядку й умов здійснення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів є прив'язка рівня страхових сум до рівня відповідальності, яка може бути покладена на водія, що спричинив дорожньо-транспортну пригоду. Іншими словами, цивільно-правові відносини щодо страхування цивільної відповідальності автовласників мають у максимальній мірі враховувати базові юридичні принципи встановлення факту настання відповідальності та підходи до визначення її рівня. Щодо цього необхідно зазначити, що базовим принципом встановлення відповідальності особи є наявність вини цієї особи у завданні шкоди іншій особі (особам). При цьому вина має усвідомлюватися як ненавмисне спричинення шкоди іншим особам внаслідок недбалості, необережності або відсутності досвіду винуватця, що супроводжувалося невиконанням останнім установлених правил та нормативних документів. Разом з тим існують різні підходи до застосування загально-правової норми при визначенні ступеня вини власників транспортних засобів і як наслідок, рівня відповідальності за заподіяну шкоду. У ряді країн, в першу чергу Великій Британії, обов'язок доказу ступеня вини водія покладається на потерпілу сторону. Правові системи ряду інших країн застосовують принцип презумпції повної вини водія, який зобов'язаний робити докази того, що він зробив усе можливе, щоб запобігти завданню шкоди, та давати докази повної вини потерпілого. Це стосується в першу чергу Франції та Італії. На практичне застосування цих правових альтернатив у різних країнах звичайно впливає загальний рівень соціальної свідомості та рівень розвитку системи захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб. У цьому відношенні Верховний Суд України встановив, що при заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на його володільця не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, а у випадках, передбачених спеціальним законом, - тільки умислу потерпілого. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, коли іншого не встановлено законом, розмір належного з володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено. Зменшення розміру відшкодування або відмова у відшкодуванні шкоди з урахуванням ступеня вини потерпілого може здійснюватися і в інших випадках заподіяння шкоди майну, а також особі громадянина, однак у кожному разі підставою до цього має бути груба необережність потерпілого (перебування в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху і т. п.), а не проста необачність. Правила цієї норми закону про можливість зменшення розміру відшкодування шкоди, заподіяної громадянином, залежно від його майнового стану застосовуються у виняткових випадках, коли стягнення шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача в дуже тяжке становище. При встановленні порядку здійснення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів потребують чіткого визначення власне суб'єкти та об'єкти цивільної відповідальності. Законодавство визнає власниками громадян і юридичних осіб, які володіють автотранспортними засобами як на праві власності, так і на праві оперативного управління майном. Правовою підставою законного володіння може бути договір, адміністративний акт, довіреність тощо. Однозначність визначення основного суб'єкта автоцивільних відносин - законного власника автомобіля - є принциповим як для встановлення особи, яка є відповідальною за шкоду, так і особи, якій мають бути компенсовані збитки при ушкодженні її автомобіля. Так, наприклад, у випадку передання транспортного засобу разом із водієм принциповим є факт, з яким підприємством водій транспортного засобу має трудові відносини в процесі експлуатації транспортного засобу. Це стосується також факту передання транспортного засобу, наприклад, працівникам міліції відповідно до вимог чинного законодавства. У випадку, коли керування транспортним засобом здійснює працівник міліції, то і власником транспортного засобу в контексті автоцивільної відповідальності стає відповідний орган внутрішніх справ. Таку правову ситуацію необхідно визначати як зміну відповідального власника джерела підвищеної небезпеки. Це є обґрунтованим з причини того, що первинний власник позбавлений можливості контролювати експлуатацію джерела підвищеної небезпеки або поведінку особи (похідного власника), якій була видана довіреність. Це правило має виняток у випадках, коли транспортний засіб був переданий особам, які перебували у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, або особам, які не мали права на керування конкретним транспортним засобом (неналежним особам). У цих випадках майнова відповідальність первинного та похідного власника встановлюється залежно від ступеня вини кожного. Необхідно враховувати, що зміна відповідального власника джерела підвищеної небезпеки не настає при переданні одним громадянином іншому громадянину автотранспортного засобу для керування без юридичного оформлення. Експлуатація транспортного засобу як у присутності, так і без присутності первинного власника зумовлює настання цивільної відповідальності такого власника без наявності його вини у скоєнні ДТП. Найбільш складними щодо визначення обсягів страхового відшкодування є вимоги страхувальників про відшкодування шкоди, що була заподіяна в результаті взаємодії джерел підвищеної небезпеки. У випадку зіткнення двох автотранспортних засобів органи Державної автомобільної інспекції у значній кількості випадків, з різних причин виносять постанови про визнання вини одного із учасників дорожньо-транспортної пригоди без об'єктивного аналізу рівня вини іншого автовласника. Такі випадки об'єктивно зачіпають інтереси сторони, яка за таким сценарієм стає винуватцем ДТП у повному обсязі. У будь-якому випадку, при встановленні рівня цивільної відповідальності автовласників при зіткненні декількох автомобілів, необхідно вирішувати питання щодо наявності їх взаємної відповідальності. При цьому треба виходити із норми, що автовласники-спричинювачі загальної шкоди несуть спільну відповідальність незалежно від того, кому з них спричинена більша шкода. Тим більше, Що в цьому випадку встановлення юридичної відповідальності вимагає враховування суб'єктивної умови цивільно-правової відповідальності, а саме визнання вини спричинювачем шкоди, його морального ставлення. Тут необхідно зауважити, що на відміну від законодавства інших країн, українське законодавство не містить спеціальних норм (застережень) щодо умов взаємної (спільної) відповідальності автовласників. Тобто відповідальність автовласників необхідно виводити із цивільно-правових норм. У даному випадку, за відсутності вини учасників ДТП, ні один із автовласників не повинен претендувати на відшкодування шкоди за рахунок іншого, - вони повинні перебувати у рівних умовах. Це, в першу чергу, стосується випадків, коли при випадковому зіткненні автомобілів автовласникам вантажних автомобілів завдаються, як правило, відносно менші збитки, ніж власникам легкових автомобілів. Зазначені вище рівні умови можуть бути забезпечені лише шляхом розподілу загальної шкоди між такими учасниками ДТП у рівних долях. Так, наприклад, в результаті випадкового зіткнення двох автомобілів автомобілю А був завданий збиток у розмірі 1000 грошових одиниць, а автомобілю Б - у розмірі 9000 грошових одиниць. Загальна шкода в результаті такої аварії становить 10000 грошових одиниць. Справедливим є рішення щодо необхідності компенсації власником автомобіля А власнику автомобіля Б заподіяної шкоди у розмірі 4000 грошових одиниць ((1000 + 9000): : 2-1000 = 4000). Як було встановлено раніше, автомобіль виступає джерелом підвищеної небезпеки лише під час його експлуатації. Так, при випадковому наїзді автомобіля А, що рухався, на автомобіль Б, що стояв (здійснював стоянку), в повному обсязі розглядається лише цивільна відповідальність власника автомобіля А за шкоду, заподіяну автовласнику Б.Порядок і умови здійснення цього виду обов'язкового страхування в Україні в цілому відповідають загальноприйнятим страховим традиціям. Страхувальникові надається право вибору страховика для укладання договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності. Страховик (страхова організація) не може відмовити будь-якому страхувальникові в укладанні договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності. Страховик має право зменшувати розмір страхових платежів, заохочуючи власників транспортних засобів, які постійно забезпечують безаварійну експлуатацію своїх транспортних засобів, а також підвищувати розміри страхових платежів власникам транспортних засобів, з вини яких сталися страхові випадки. У разі виїзду за межі України страхувальник зобов'язаний мати чинний договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності на умовах, встановлених МТСБУ, якщо користування транспортним засобом за межами України потребує обов'язкового страхування цивільної відповідальності на умовах країн відвідання. Для відшкодування збитків, завданих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, як страхувальник, так і потерпіла третя особа (її спадкоємець, правонаступник) мають право і зобов'язані (залежно від випадку) звернутися із заявою до страховика (страхової організації) або до МТСБУ. Виплата страхового відшкодування третій особі здійснюється страховиком на підставі документів, що підтверджують розмір шкоди, протягом 15 робочих днів з дня отримання страховиком необхідних документів, окрім випадків, коли спори, пов'язані з виплатою страхового відшкодування, розглядаються у судовому порядку. За шкоду, заподіяну здоров'ю третьої особи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, страховик (страхова організація) здійснює виплату страхового відшкодування в межах страхової суми у разі:- загибелі під час дорожньо-транспортної пригоди або смерті внаслідок цієї пригоди спадкоємцю третьої особи - у розмірі страхової суми;- установлення третій особі інвалідності І групи - в розмірі 100 % страхової суми, II групи - 80 %, III групи - 60 % цієї суми;- тимчасової втрати третьою особою працездатності за кожну добу у розмірі 0,2 %, але не більш як 50 % страхової суми. У цьому відношенні необхідно окремо зазначити, що в Україні, при запровадженні цього виду обов'язкового страхування, був застосований особливий підхід забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілих. Здійснення фіксованих страхових виплат притаманне видам особистого страхування. Застосування такого принципу до страхування відповідальності фактично встановлює право потерпілих на отримання грошової компенсації у вигляді проміжних грошових виплат без оцінки фактичної шкоди, заподіяної їх життю та здоров'ю. Беручи до уваги, що в червні 2000 року мінімальна страхова сума з цього виду обов'язкового страхування щодо шкоди, заподіяної здоров'ю потерпілих, була встановлена на рівні 8500 гривень, можливо констатувати, що проміжні компенсації виплати через механізм обов'язкового страхування в ряді випадків можуть перевищувати аналогічні виплати, які здійснюються водіями-винуватцями в ситуації, коли такі водії не мали чинного договору страхування. Необхідно зауважити, що такий профіль страхового забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю потерпілих, має бути змінений на поелементний розрахунок рівня спричиненої шкоди. Основними елементами шкоди є витрати на лікування потерпілих, витрати у зв'язку зі смертю потерпілих, недоотримані у цьому випадку кошти на утримання членів родини, недоотримані доходи у зв'язку з тимчасовою або стійкою непрацездатністю. У разі заподіяння шкоди майну третьої особи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, якщо суб'єкти страхування не дійщли згоди щодо розміру збитків, виплата страхового відшкодування здійснюється на підставі висновків експертизи, яка провадиться за рахунок страховика. Страховик не відшкодовує збитків:- у разі заподіяння шкоди життю та здоров'ю власника транспортного засобу, винного у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди;- за пошкоджене або знищене будь-яке майно (вантаж), що містилося у транспортному засобі страхувальника, винного у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди;- за пошкоджений або знищений транспортний засіб його власникові, винному в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди;- за забруднення або пошкодження об'єктів навколишнього природного середовища;- за наслідки пожежі, яка виникла поза краєм проїзної частини та на прилеглій до неї території;- за пошкодження або знищення антикварних речей, виробів з дорогоцінних металів, з коштовного та напівкоштовного каміння, предметів релігійного культу, колекцій картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів;- якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок навмисних дій або грубої необережності третьої особи, визнаних такими в установленому порядку;- якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок масових безпорядків і групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів, пожежі транспортного засобу, не пов'язаної з цією пригодою. МТСБУ відшкодовує шкоду, заподіяну тільки життю і здоров'ю третьої особи, у разі:- коли транспортний засіб, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, не встановлений, або коли власник транспортного засобу, який не мав договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності, був винний у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди і загинув;- коли дорожньо-транспортна пригода скоїлась внаслідок угону чи викрадення транспортного засобу страхувальника;- надання страхувальником свого транспортного засобу працівникам міліції та охорони здоров'я згідно з чинним законодавством;- коли страховик (страхова організація) - член МТСБУ неплатоспроможний за своїми зобов'язаннями згідно з договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності;- коли дорожньо-транспортна пригода була скоєна інвалідом-громадянином України, що керував спеціально обладнаним автомобілем для перевезення інвалідів. МТСБУ забезпечує також відшкодування збитків, коли страховий випадок спричинений транспортним засобом, власник якого застрахував цивільну відповідальність у державі, з уповноваженою організацією якої МТСБУ уклало угоду про взаємне врегулювання питань щодо відшкодування збитків. Страховик (страхова організація) та МТСБУ мають право в межах, визначених чинним законодавством України, вимагати компенсації здійснених страхових виплат від страхувальника або особи, що керувала транспортним засобом, у разі:- навмисного заподіяння шкоди третій особі;- керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, під впливом наркотичних чи токсичних речовин, що знижують швидкість реакції та увагу;- відсутності посвідчення на право керування транспортним засобом даної категорії;- коли винуватець залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, на порушення встановлених правил;- коли страховий випадок стався через невідповідність технічного стану та обладнання транспортного засобу вимогам діючих Правил дорожнього руху України;- коли страхувальник без повноважних причин протягом трьох робочих днів не повідомив страховикові про настання страхового випадку, не подав йому письмового пояснення про обставини дорожньо-транспортної пригоди або у разі потреби не надав свій транспортний засіб для огляду й експертизи;- коли після виплати страхового відшкодування з'ясується, що страхувальник або третя особа надали неправдиві відомості, які призвели до підвищення суми страхового відшкодування або безпідставної виплати. Якщо за рішенням судових органів дорожньо-транспортна пригода сталася через незадовільне експлуатаційне утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або через інші перешкоди у здійсненні руху, страховик (страхова організація) виплачує третій особі страхове відшкодування і має право одержати відповідну компенсацію від юридичних та фізичних осіб, винних у створенні таких умов. Після сплати страхового платежу страхувальник одержує від страховика страховий поліс, який є договором (письмовою угодою) обов'язкового страхування цивільної відповідальності. Страховий поліс складається за формою, що містить: назву та адресу страховика, тип, марку транспортного засобу та державний номерний знак, номери двигуна, шасі (кузова), початок та закінчення дії договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності, розміри страхового платежу та страхової суми, для страхувальника - юридичної особи - її найменування та адресу, для страхувальника - фізичної особи - прізвище, ім'я та по батькові власника транспортного засобу, домашню адресу, підписи сторін. У разі зміни власника транспортного засобу дія договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності може поширюватися на нового власника за умови переоформлення страхового полісу на його ім'я. У разі в'їзду на територію України незастрахований власник (водій) транспортного засобу має укласти звичайний договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності. Це не поширюється на випадки, коли власник транспортного засобу застрахував цивільну відповідальність у державі, з уповноваженою організацією зі страхування цивільної відповідальності якої МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі настання страхового випадку страхувальник (водій транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду) зобов'язаний:- додержуватися правил дорожнього руху, встановлених чинним законодавством;- вживати всіх заходів з метою запобігати збільшенню розміру шкоди;- надавати третім особам необхідну інформацію для ідентифікації страхувальника і страховика (страхової організації);- повідомити протягом трьох робочих днів страховикові (страховій організації) про настання страхового випадку, надати йому письмове пояснення про обставини дорожньо-транспортної пригоди та, у разі потреби, надати транспортний засіб для огляду й експертизи. Якщо страхувальник з поважних причин не мав змоги виконати зазначені дії, він повинен довести це документально. Під час оформлення відповідних документів про дорожньо-транспортну пригоду працівники органів внутрішніх справ згідно з чинним законодавством установлюють та фіксують необхідні відомості про обов'язкове страхування цивільної відповідальності учасників цієї пригоди та зобов'язані надавати страховикові (страховій організації) або МТСБУ, після їх звернення, відомості, що стосуються страхового випадку. Контроль за наявністю страхового полісу обов'язкового страхування цивільної відповідальності у власника (водія) транспортного засобу здійснюється органами внутрішніх справ згідно з чинним законодавством. Завдяки впровадженню обов'язкового страхування власників транспортних засобів Україна приєдналася до міжнародної системи страхування відповідальності автовласників "Зелена картка", яка функціонує з 1 січня 1953 року. Основним завданням цієї системи є створення ефективного захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах за участю автовласників - нерезидентів країни, в якій трапилась така пригода. Така система мала насамперед запровадити механізм гарантованих виплат компенсацій потерпілим з вини автовласників Інших країн. Це забезпечується виконанням певних умов країнами - членами системи "Зелена картка". По-перше, у таких країнах має здійснюватись обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. По-друге, у кожній країні має бути єдина організація, що забезпечує врегулювання збитків, заподіяних автовласниками цієї країни на території інших держав, а також єдина організація, що врегульовує збитки автовласників-нерезидентів на території свого перебування. По-третє, держава - член системи "Зелена картка", не повинна здійснювати перешкод при трансфері вільно конвертованої валюти, що спрямовується на страхові виплати. Збитки у країнах - членах системи "Зелена картка" врегульовуються, як правило, через уповноважену національну організацію (моторне страхове бюро), яке переадресовує матеріальні претензії, висунуті до автовласника-резидента іншої країни, на відповідне моторне страхове бюро цієї країни. При цьому перше моторне страхове бюро розглядається як бюро-регулювальник збитків, а друге - як бюро-платник. Відносини між моторними страховими бюро країн-членів системи "Зелена картка" регулюються двосторонніми угодами, що укладаються за уніфікованою формою. Отже, якщо автовласник є резидентом країни - членом системи "Зелена картка", він безперешкодно може проїжджати територіями всіх країн - членів цієї системи без укладення додаткового договору обов'язкового страхування на умовах країни відвідання. Функціонування цієї міжнародної системи довело її ефективність, насамперед-як механізму захисту потерпілих від транспортних засобів, що задіяні в міжнародних сполученнях.