Основи страхування

Вступ

ЧАСТИНА 1. СТРАХУВАННЯ І ЙОГО МІСЦЕ В УПРАВЛІННІ РИЗИКАМИ

Розділ 1. Сутність, принципи і роль страхування

1.1 Необхідність і форми страхового захисту

1.2 Витоки страхування

1.3 Сутність і функції страхування

1.4 Принципи страхування

1.5 Роль страхування в період переходу до ринкової економіки .

Тест 1

Розділ 2. Класифікація страхування

2.1 Поняття класифікації та її значення

2.2 Класифікація страхування за об'єктами

2.3 Обов'язкове і добровільне страхування

Тест 2

Розділ 3. Страхові ризики

3.1 Поняття та види ризиків

3.2 Ризик-менеджмент і страхування

Тест 3

ЧАСТИНА 2. СТРАХОВИЙ РИНОК

Розділ 4. Страхова організація (компанія)

4.1 Загальна характеристика становлення та розвитку страхового ринку України

4.2 Види страхових компаній і порядок їх створення

4.3 Стратегія страхової компанії

4.4 Організаційна структура страхової компанії

4.5 Ресурси страхової компанії

4.6 Органи управління страховою компанією та їхні функції

4.7 Об'єднання страховиків та їхні функції

Тест 4

Розділ 5. Маркетинг у страхуванні

5.1 Поняття, значення і продукти маркетингу в страхуванні

5.2 Маркетингові дослідження і маркетингова політика страховика

5.3 Страхові посередники

5.4 Реклама страхових послуг

5.5 Реалізація страхових послуг

Тест 5А

Тест 5 Б

Тест 5В

Тест 5Г

Тест 5Д

Розділ 6. Договори страхування

6.1 Поняття, зміст і основні вимоги до страхових договорів

6.2 Права та обов'язки суб'єктів страхового зобов'язання

6.3 Процедура підготовки та укладання договору

6.4 Вирішення спорів і припинення дії договору

Тест 6

Розділ 7. Державне регулювання страхової діяльності

7.1 Правове забезпечення страхування

7.2 Структура, завдання та функції органів державного нагляду за страховою діяльністю

7.3 Страховий нагляд у країнах Європейського союзу

7.4 Напрямки вдосконалення державної політики в галузі страхування

Тест 7

ЧАСТИНА 3. ОСОБИСТЕ СТРАХУВАННЯ

Розділ 8. Страхування життя та пенсій

8.1 Страхування життя та його основні види

8.2 Змішане страхування життя

8.3 Страхування ренти і пенсій

Тест 8

Розділ 9. Страхування від нещасних випадків

9.1 Страхування від нещасних випадків, його основні види та форми здійснення

9.2 Обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків

9.3 Індивідуальне та колективне добровільне страхування від нещасних

випадків

Тест 9А

Тест 9Б

Тест 9В

Розділ 10. Медичне страхування

10.1 Обов'язкове медичне страхування

10.2 Добровільне медичне страхування

Тест 10

ЧАСТИНА 4. МАЙНОВЕ СТРАХУВАННЯ

Розділ 11. Страхування майна юридичних осіб

11.1 Страхування майна на випадок вогню, стихійного лиха та крадіжки11.2 Особливості страхування майна сільськогосподарських підприємств11.3 Страхування технічних ризиків

Тест 11А

Тест 11Б

Тест 11В

Розділ 12. Страхування кредитних та фінансових ризиків

12.1 Економічний зміст страхування кредитних ризиків

12.2 Організаційні форми страхування кредитів

12.3 Страхування депозитів

12.4 Страхування від втрат прибутку

Тест 12

Розділ 13. Страхування транспортних засобів та вантажів

13.1 Морське страхування

13.2 Авіаційне страхування

13.3 Страхування наземного транспорту

13.4 Страхування вантажів

Тест 13А

Тест 13Б

Тест 13В

Тест 13Г

Розділ 14. Страхування майна громадян

14.1 Страхування будівель

14.2 Страхування тварин

14.3 Страхування домашнього майна

Тест 14А

Тест 14Б

Тест 14В

ЧАСТИНА 5. СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Розділ 15. Страхування загальної цивільної відповідальності

15.1 Юридичні поняття відповідальності та підстави для її страхування

15.2 Поліси страхування загальної цивільної відповідальності

15.3 Страхування відповідальності виробника за якість продукції

15.4 Страхування відповідальності роботодавця

15.5 Страхування професійної відповідальності

15.6 Страхування відповідальності за екологічне забрудненняТест 15A

Тест 15Б

Розділ 16. Страхування відповідальності на транспорті

16.1 Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів

16.2 Страхування відповідальності перевізника вантажів

Тест 16А

Тест 16Б

ЧАСТИНА 6. ПЕРЕСТРАХУВАННЯ

Розділ 17. Перестрахування і співстрахування

17.1 Сутність і роль перестрахування

17.2 Методи перестрахування

17.3 Форми проведення перестрахованих операцій

17.4 Особливості перестрахування ризиків у нерезидентів

17.5 Співстрахування та механізм його дії

Тест 17

ЧАСТИНА 7. ОСНОВИ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТРАХОВИКА

Розділ 18. Визначення страхових тарифів

18.1 Математичні основи обчислення тарифних ставок

18.2 Визначення тарифів за договорами страхування життя

18.3 Визначення тарифів за договорами загального страхування

Тест 18

Розділ 19. Доходи, витрати і прибуток страховика

19.1 Доходи страховика

19.2 Витрати страхової компанії

19.3 Прибуток страховика

19.4 Оподаткування страхових компаній

Тест 19А

Розділ 20. Фінансова надійність страховика

20.1 Поняття фінансової надійності

20.2 Страхові резерви

20.3 Інвестиційна політика страховика

20.4 Оцінка платоспроможності страховика

ВІДПОВІДІ ДО ТЕСТІВ

СЛОВНИК СТРАХОВИХ ТЕРМІНІВ

ЛІТЕРАТУРА

АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ

Артюх Тетяна Михайлівна, канд. екон. наук, доцент кафедри фінансів підприємств і страхової справи КНЕУ - розділи 8 і 10.

Бабко Володимир Леонідович, викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка - підрозділ 18.1.

Бабко Тетяна Віталіївна, викладач УФБШ, заступник Генерального директора страхової компанії АКВ "Гарант" - розділ 15 і підрозділ 16.2.

Бушанський Анатолій Володимирович, канд. фіз.-мат. наук - підрозділи 18.2 і 18.3 (разом з М. Д. Лутаком та Н. В. Опопьською).

Гаманкова Ольга Олексіївна, канд. екон. наук, доцент кафедри фінансів підприємств і страхової справи КНЕУ - розділи 2 і 19 (крім підрозділу 19.4).

Горянська Світлана Володимирівна, канд. екон. наук, доцент кафедри фінансів підприємств і страхової справи КНЕУ - підрозділ 11.1.

Гришин Георгій Володимирович, канд. екон. наук, страховий брокер "Oakeshott insurance Consultants Ltd, London" - підрозділ 13.1.

Зубарев В'ячеслав Ігорович, заступник начальника департаменту Мінфіну України - підрозділ 4.1, розділ 7 (разом з /. В. Яковенком).

Клапків Михайло Семенович, канд. екон. наук, доцент ТАНГ - розділи 3 і 12.

Колотило Ольга Данилівна, старший викладач кафедри фінансів підприємств і страхової справи КНЕУ - підрозділ 13.4.

Кривошлик Тетяна Дмитрівна, старший викладач кафедри фінансів підприємств і страхової справи КНЕУ - розділ 14.

Лутак Микола Дмитрович, канд. екон. наук, доцент, президент Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) - підрозділи 15.2 і 18.2 (разом із А. В. Бушанським, Н. В. Опольською).

Махно Василь Натанович, президент ЗАТ СК "Аміна" - підрозділи 5.1 і 5.3.

Мних Микола Володимирович, канд. екон. наук, доцент, зав. кафедри Академії муніципального управління - розділ 6.

Мурашко Олена Володимирівна, канд. екон. наук, доцент кафедри фінансів підприємств і страхової справи КНЕУ - розділ 20.

Нельга Павло Олександрович, заступник директора Київської міської дирекції HACK "Оранта" - підрозділи 17.4 і 17.5.

Непочатова Лариса Михайлівна, канд. техн. наук, голова правління СК "Бусін" - підрозділ 13.2.

Нечипоренко Віталій Ігорович, старший викладач кафедри фінансів підприємств і страхової справи КНЕУ, заступник голови правління Страхової групи "ТАС" - підрозділи 5.2 і 5.5.

Опольська Наталія Володимирівна, нач. управління Міністерства фінансів України - підрозділи 18.2 та 18.3 (разом з А. В. Бушанськгш та М. Д. Лутаком)

Осадець Семен Степанович, д-р екон. наук, професор, заступник завідувача кафедри фінансів підприємств і страхової справи КНЕУ, керівник магістерської програми "Страховий менеджмент", керівник авторського колективу - вступ, розділи 1, 4 (крім 4.1), підрозділ 11.2, словник страхових термінів.

Пилипенко Марина Юріївна, заступник директора зі страхування СК "Надра" - підрозділ 5.4.

Поддєрьогін Анатолій Микитович, канд. екон. наук, професор, зав. кафедри фінансів підприємств і страхової справи КНЕУ - підрозділ 19.4.

Сахар Ігор Іванович, віце-президент Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) - підрозділ 13.3.

Сахненко Сергій Васильович - зав. відділом Акціонерної страхової компанії "Алькона" - підрозділ 11.3.

Татаріна Тетяна Володимирівна, старший викладач кафедри фінансів підприємств і страхової справи КНЕУ - підрозділи 17.1-17.3.

Тригуб Микола Якович, Глава Представництва "Москва-Ре" в Україні, доцент кафедри фінансів підприємств і страхової справи КНЕУ - розділ 9.

Ціркун Олена Ігорівна, старший викладач кафедри іноземних мов КНЕУ - англомовний текст страхових термінів та змісту.

Яковенко Ігор Валентинович, канд. екон. наук, доцент, радник голови правління Української пожежної страхової компанії - підрозділ 4.1, розділ 7 (разом із В. І. Зубарєвим).

ВСТУП

Минуло чотири роки відтоді, як вийшов у світ перший рекомендований Міністерством освіти і науки України підручник "Страхування" (К.: КНЕУ, 1998). Це був період швидкого нарощування потенціалу страхової галузі (індустрії), збільшення обсягів і розширення асортименту страхових послуг, надаваних порівняно молодим підприємницьким структурам і населенню, довіра якого поступово повертається до страхування. Нині в Україні 328 страховиків. Сума страхових надходжень у першому році третього тисячоліття перевищила 3 млрд грн, зрісши порівняно з 1997 роком більше ніж у 7 разів. Такого зростання немає в жодній іншій сфері діяльності.

Відчутне пожвавлення страхової діяльності пояснюється, насамперед, економічними та соціальними перетвореннями в Україні, розвитком міжнародних відносин. Наша країна вже майже 11 років є самостійною державою і поступово реформує економіку на ринковий лад. Триває процес роздержавлення власності й формування адекватних господарських структур, різко сповільнилася інфляція (2001 року - 6,2 %, а за січень-квітень 2002р. - лише 0,3 %). З огляду на це відбувається переорієнтація і в системі захисту юридичних та фізичних осіб від матеріальних втрат, до яких можуть призвести стихійне лихо, нещасний випадок чи інші ризиковані обставини. Ставиться завдання принципово змінити також систему нагромадження коштів для забезпечення належної матеріальної підтримки громадян у разі втрати ними працездатності або місця роботи, при виході їх на пенсію і т. ін.

Світовий досвід показує, що добре налагоджена страхова справа активно сприяє розвитку бізнесу та вирішенню соціальних проблем. Ступінь розвитку страхування є індикатором зрілості ринкових відносин. За страхуванням велике майбутнє, адже з більшості видів добровільного страхування "страхове поле" покривається полісами нині не більше ніж на 10 %. Страхування - не лише перспективний, а й дуже складний вид Діяльності. Однією з найважливіших передумов успішного розвитку страхової справи є забезпечення її висококваліфікованими кадрами. Ідеться, насамперед, про персонал страхових організацій, страхових брокерських контор, експертних, навчальних, консультаційних, контролюючих та інших організацій, котрі причетні до забезпечення високоякісного страхового сервісу. Водночас дуже важливо підвищувати рівень страхових знань, що їх мають наявні й потенційні споживачі страхових послуг.

Зі страхових фондів значною мірою відшкодовуються збитки підприємств, до яких призвела передбачена умовами страхування подія (стихійне лихо, техногенна аварія, нещасний випадок тощо). Тимчасово вільні кошти зростаючих фондів страхових організацій поповнюють кредитні ресурси. Інвестиційна діяльність страховиків активізує також продаж і купівлю цінних паперів, сприяє формуванню доходів бюджету тощо. Отже, знання зі страхової справи конче потрібні як працівникам страхових компаній, так і керівникам, бухгалтерам, фінансистам, маркетологам, юристам різних підприємств, працівникам медичних, банківських, податкових, аудиторських та інших організацій і установ. З огляду на великі можливості страхування у справі захисту майнових інтересів населення мінімум знань зі страхування повинен мати кожний, хто перебуває в ринковому середовищі.

Літературні джерела свідчать, що дослідження з окремих питань страхування проводилися зацікавленими сторонами ще кілька століть тому. Вони ґрунтувалися здебільшого на застосуванні емпіричних спостережень. Розвиток математики, статистики, права дав значний поштовх до формування страхової науки.

Страхування як наука істотного розвитку набуло в XIX сторіччі. Саме на цей період припадає серія фундаментальних економічних праць, в яких висвітлюються і питання страхування. Тоді ж майже в усіх європейських державах і з'явилися закони, що регулюють страхову діяльність. Поряд з ученими інших країн проблеми страхування досліджували видатні економісти українського походження. Наприклад, і досі у країнах СНД широким попитом користується книга професора К. Г. Воблого "Основи економії страхування", яку вперше було видано понад 85 років тому. Автор, 125-річчя від дня народження якого гідно відзначено в жовтні 2001 року, певний час завідував кафедрою й очолював Київський комерційний інститут (тепер КНЕУ), обіймав провідні посади в наукових закладах, був одним з організаторів страхової освіти в Україні.

Сьогодні, коли наша країна поступово переходить до ринкової економіки, конче потрібно активізувати страхові відносини, що неможливо без відповідних знань. Саме тому в навчальних планах усіх вітчизняних вузів, коледжів і факультетів країни, які готують бакалаврів з економіки, передбачено навчальну дисципліну "Страхування".

При підготовці другого видання підручника враховано внесені нещодавно зміни до програми дисципліни, положення ухваленого 4 жовтня 2001 року Верховною Радою Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування", низки нормативних актів Кабінету Міністрів України, зокрема Програми розвитку страхового ринку України на 2001-2004 роки, інструктивних матеріалів Міністерства фінансів, використано результати наукових досліджень, а також набутий досвід викладання страхових дисциплін в Україні та за кордоном.

Друге видання підручника повніше висвітлює сучасний стан і перспективи розвитку страхового ринку, окремих видів страхування, напрямки зміцнення фінансового стану страховиків. Низку підрозділів викладено цілком у новій редакції, а решту суттєво доповнено новими матеріалами. Ураховано слушні зауваження, висловлені в опублікованих рецензіях д-ра екон. наук, проф. О. Д. Василика, канд. екон. наук, доц. Я. П. Шумелди, а також усні пропозиції й побажання багатьох читачів, зокрема учасників Другої міжнародної конференції з питань розвитку страхового ринку і його кадрового забезпечення (Тернопіль, 9-11 жовтня 2001 p.).

Згідно з програмою курсу, затвердженою Науково-методичною комісією з економічної освіти Міністерства освіти і науки України, мета вивчення дисципліни - сформувати у студентів знання з вузлових питань теорії та практики страхування.

У процесі викладання дисципліни:

з'ясовується об'єктивна необхідність страхування, розкривається його сутність, функції, принципи та роль в умовах переходу до економіки ринкового типу;

висвітлюються питання щодо організації та напрямків розвитку страхового ринку і державного регулювання страхової діяльності;

розглядаються умови особистого, майнового страхування, страхування відповідальності, перестрахування з позицій вітчизняного та зарубіжного досвіду;

вивчаються особливості й шляхи вдосконалення фінансової діяльності страховиків.

Програма дисципліни зумовила структуру підручника. Він, як і в першому виданні, складається із семи частин, 20 розділів. З огляду на великий обсяг матеріалу, а також на необхідність подати його в якомога доступнішій формі деякі теми програми висвітлюються в кількох розділах або окремі розділи сформовано згідно з питаннями, що стосуються певної категорії страхувальників чи пакета страхових послуг.

У світовій практиці існують тисячі видів страхування. Багато їх і в Україні. Очевидно, що висвітлити всі їх особливості в одному підручнику неможливо. Увагу було зосереджено на найпоширеніших і найперспективніших видах страхування. Деякі види страхування, наприклад страхування відповідальності товаровиробника за якість продукції, обов'язкове медичне страхування, які є перспективними, але досі не набули розвитку в нашій країні, висвітлюються, головним чином, на зарубіжних матеріалах. Мало місця відведено викладу страхування політичних ризиків. За межами навчальної програми й підручника залишилося державне соціальне страхування. Воно є предметом інших економічних дисциплін

У підручнику докладно подаються методи розрахунку страхових тарифів за договорами зі страхування життя та договорами із загальних видів страхування.

Страхування оперує багатьма спеціальними термінами. Інтерпретація кожного з них наводиться здебільшого з першою його появою в тексті. Щоб зручніше було користуватися підручником тим читачам, яких цікавлять лише окремі його розділи, зміст головних термінів розкривається в тлумачному словнику. У цьому виданні словник істотно доповнений і уточнений. Перевага надавалася наявній інтерпретації термінів у законодавчих документах. До назви кожного терміна наводиться його англійський відповідник.

Для студентів та всіх інших читачів, які мають потребу перевірити правильність засвоєння матеріалу, до кожного розділу подаються тести-запитання, до яких із запропонованих відповідей потрібно знайти одну чи кілька правильних. У кінці підручника наведено правильні відповіді на всі запитання.

Книга містить також перелік основних праць зі страхування, які вийшли друком протягом останнього десятиліття українською й російською мовами. Він буде корисним для викладачів, студентів і практиків у процесі поглибленого вивчення окремих питань, що не дістали повного висвітлення у пропонованому підручнику.

Книга, написана колективом авторів, які мають великий досвід викладацької, наукової та практичної діяльності в страхуванні.

Автори висловлюють щиру подяку всім, хто причетний до перевидання підручника. Сподіваємося, що він сприятиме розвитку страхової освіти в Україні й наближенню її до європейських стандартів.

Ми будемо вдячні за зауваження й побажання щодо змісту цього видання.

Розділ 1. Сутність, принципи і роль страхування

1.1 Необхідність і форми страхового захисту

1.2 Витоки страхування

1.3 Сутність і функції страхування

1.4 Принципи страхування

1.5 Роль страхування в період переходу до ринкової економіки .

Тест 1

1.1 НЕОБХІДНІСТЬ І ФОРМИ СТРАХОВОГО ЗАХИСТУ

Люди цілком природно прагнуть захиститися від небезпеки, що загрожує їм втратою життя, здоров'я, житла, харчів і т. ін. Потреба в захисті дуже близька до їхніх первинних (фізіологічних) запитів та інтересів. З урізноманітненням інтересів людини ускладнюються й атрибути її безпеки.

Протягом усього історичного шляху розвитку людське суспільство в кожній сфері своєї діяльності стикається із суперечностями між природою і людиною, а також між окремими суб'єктами суспільних відносин. Ці суперечності зумовлюють появу несприятливих подій - ризиків, серед яких виокремлюють стихійне лихо і нещасні випадки.

Стихійне лихо - це випадок, спричинений руйнівною дією сил природи, яка охоплює, здебільшого, немалу територію і призводить до значних матеріальних збитків або загибелі чи втрати здоров'я багатьох людей.

Нещасні випадки - це такі події, які через несприятливий збіг обставин (наприклад, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди) тягнуть за собою загибель чи втрату здоров'я окремих осіб або їх групи.

Потенційна можливість настання стихійного лиха, нещасних та інших непередбачуваних випадків, які призводять до збитків або упущення вигоди, становить сутність ризику.

Спираючись на свій багатовіковий досвід, людство вживає дедалі ефективніших заходів у протистоянні стихійним явищам. Підвищуються вимоги до будівництва об'єктів, застосовуються щоразу досконаліші інженерні конструкції, вогнетривкі та інші новітні ізоляційні матеріали, споруджуються греблі, більша увага приділяється безпеці експлуатації транспортних засобів тощо.

Проте концентрація виробництва та ускладнення його технологій, одержання й застосування нових хімічних речовин, енергетичних ресурсів, швидкісних і багатотоннажних транспортних засобів, посилення криміногенних явищ - ось лише деякі з тих чинників, які примножують нові ризики.

На долю України випала найбільша з відомих у світі техногенних катастроф - аварія на Чорнобильській атомній електростанції, що завдала збитків на суму понад 140 млрд дол. Якщо така аварія є винятком, то пожежі на виробничих, комунальних і житлових об'єктах, травми на транспорті і в побуті, забруднення навколишнього середовища та інші локальні події трапляються в нашій країні практично щодня.

Великі ризики зумовлюються й новими хворобами (наприклад, СНІД), епідеміями інфекційних захворювань, травматизмом на виробництві та в побуті. Не можна також не брати до уваги ризиків для юридичних і фізичних осіб, які дедалі підсилюються зі зростанням злочинності, поширенням наркоманії та алкоголізму.

Отже, сумарний вплив ризиків досі не зменшується. Це змушує весь світ активно шукати шляхів послаблення їх негативного впливу на життя людей.

З огляду на доволі ризиковане функціонування будь-якого підприємства і не менш ризиковане проживання кожної людини існує нагальна потреба попереджувати й відшкодовувати збитки, що їх завдають ризиковані обставини. Без цього неможливо забезпечувати безперервність процесу виробництва матеріальних благ, підтримувати належний рівень життя людей. Відносини, що складаються в суспільстві з цього приводу, мають об'єктивний характер і у своїй сукупності формують зміст економічної категорії "страховий захист".

Специфіка цієї категорії зумовлена такими ознаками: випадковістю ризику; незвичайністю заподіяної шкоди; можливістю вираження шкоди в натуральній або грошовій формі; необхідністю попередження, подолання наслідків небажаної події та відшкодування завданих нею збитків. Сутність страхового захисту полягає в нагромадженні й витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов'язаних із ними втрат.

Для того щоб система заходів із попередження, подолання та відшкодування втрат була реально можливою, необхідно частину валового продукту спрямовувати на створення страхового фонду суспільства.

Зауважимо, що сукупний фонд страхового захисту не має зведеного планового чи звітного оформлення, котре характеризувало б його розмір. Не існує й спеціального органу управління цим фондом.

До фонду страхового захисту належать централізовані натуральні та грошові резерви держави, децентралізовані фонди у частині, що використовується на покриття шкоди, завданої стихійними та іншими непередбачуваними подіями, - самострахування), а також фонди, створювані методом страхування. у межах цих форм страхового захисту може існувати багато видів фондів цільового призначення.

Розмір і структура фондів, використовуваних із метою страхового захисту юридичних і фізичних осіб, залежать від багатьох чинників. Насамперед це - теоретичні концепції формування фонду, стан розвитку економіки, співвідношення між формами власності, методи залучення коштів для реалізації соціальних програм, традиції населення, міжнародні відносини тощо.

Відомо, що у країнах соціалістичної орієнтації існувала практика відносити витрати на страхування за рахунок прибутку, що залишався в розпорядженні підприємств. У капіталістичних країнах перемогли погляди, згідно з якими джерелом поповнення страхового фонду є витрати виробництва. Розмір страхового фонду тут розглядається як сума витрат, що їх бере на себе суспільство або окремий власник, компенсуючи шкоду, зумовлену страховими ризиками.

За часів Радянської влади власність на засоби виробництва, землю, її родовища, переважний обсяг фінансових ресурсів була державною. Тому в разі стихійного лиха або іншого серйозного надзвичайного випадку більшість збитків, яких зазнавали підприємства, відшкодовувались із державних коштів. Для цього створювались резервні фонди при урядах СРСР і кожної республіки, які входили відповідно до союзного та республіканського бюджету.

В Україні за рахунок централізованих фондів і досі фінансуються витрати, пов'язані із запобіганням та ліквідацією повеней, зсувів, аварій на шахтах і т. ін.

Забезпеченню страхового захисту досить довго відчутно сприяв державний позиковий фонд. Особливо характерним це було для сільського господарства та інших галузей, підприємства яких отримували великі суми кредиту під сезонну розбіжність між витратами виробництва та доходами. На випадок різкого зниження виходу продукції через природні аномалії чи з інших причин, не залежних від господарства, підприємствам надавалися тривалі (до 12 років) відстрочки у сплаті позик. Нерідко наприкінці відстрочки борги списувалися за рахунок бюджету.

Отже, позики за такого режиму їх використання частково виконували функції страхування. На кредит було покладено не властиві йому функції. Зрештою порушувалися основні принципи кредиту: цільове призначення, матеріальне забезпечення, терміновість і платність за користування, а через це кредит утрачав свої характерні властивості.

Майже кожне міністерство чи відомство на випадок непередбачуваних обставин мало у своєму розпорядженні фонди фінансової підтримки підлеглих їм державних підприємств. За рахунок відомчих фондів могла надаватися фінансова допомога на поповнення нестачі оборотних коштів, що виникала, як правило, із не залежних від позичальника причин. Часто допомога надавалася на безповоротних засадах. Проте надання такої допомоги не регулювалося чіткими нормами. Тому нерідко кошти йшли на покриття й таких збитків, які зумовлювалися безгосподарністю у виробничих формуваннях, помилковими рішеннями вищих організацій.

Централізовані кошти держави, а також фонди відомств становили в сукупності переважну частину ресурсів, що спрямовувалися на страховий захист.

Водночас із розширенням прав підприємств зростали можливості самострахування, для чого створювалися внутрішні натуральні та грошові резерви. Такі фонди дають змогу покривати шкоду, завдану переважно дрібними ризиками.

Перевага самострахування полягає в тому, що воно допомагає оперативно відшкодовувати невеликі збитки. Крім того, не потрібно платити на сторону страхові премії, які мають не лише відшкодувати збитки, заподіяні страховим випадком, а й покрити витрати з виплати комісії посередникам, утримання офісу і формування прибутку страховика.

Доходи від тимчасового інвестування вільних коштів цих резервів також залишаються юридичній чи фізичній особі, що організовує самострахування. Така особа завжди безпосередньо зацікавлена вжити заходів щодо зниження ризиків. До того ж витрати із власних (внутрішніх) резервів безпосередньо, як правило, не залежать від наслідків ризиків на інших підприємствах.

Проте зазначені переваги децентралізованої форми нагромадження й використання резервних коштів виявляються лише в певних межах. Адже в разі самострахування практично немає розподілу наслідків ризику. Один великий (а нерідко і середній) ризик може призвести до необхідності ліквідувати підприємство. Самострахування вимагає відволікання значних ресурсів до резервів. Крім того, кошти цих фондів не зосереджуються на окремому рахунку в банку. Вони перебувають у господарському обороті і на момент, коли постане реальна потреба використати їх за цільовим призначенням, можуть перебувати в неліквідній формі. Отже, цей канал формування коштів для страхового захисту об'єктивно не може бути визначальним у структурі сукупного фонду страхового захисту.

Фінансування за рахунок централізованих фондів поширювалося на покриття втрат від ризиків лише підприємств державного сектору. Кооперативні, громадські підприємства й населення вдавалися не лише до самострахування, а й організовували захист своїх матеріальних інтересів на випадок ризику за рахунок коштів фондів, що створювалися завдяки страхуванню. Так можна було нагромаджувати кошти не лише на захист майна, а й на вирішення низки соціальних питань (страхування на випадок постійної або тимчасової втрати працездатності, страхування на дожиття, довесільне страхування тощо). Проте відносно низький рівень доходів населення гальмував розвиток зазначених видів страхування.

Отже, оскільки у плановій централізованій економіці переважала державна форма власності, то й специфічні форми та методи її захисту відсунули страхування на другий план.

Зауважимо, що склад і структура фондів, призначених для страхового захисту, принципово змінюються в період поступового переходу до економіки ринкового типу. Адже роздержавлення власності вимагає відповідних змін і в її страховому захисті. Вони мають спрямовуватися на прийняття рішень про страховий захист від малих ризиків на рівні підприємства, розширення меж самофінансування. На підприємствах доцільно мати фонд ризику. Чинне законодавство дає змогу доводити його розмір до 25 % від суми статутного фонду. Важливо, щоб кошти, призначені для страхового захисту, постійно перебували в ліквідній формі.

Тепер значно меншою мірою, ніж у минулі часи, використовуються централізовані грошові резерви держави на відновлення майна, знищеного або пошкодженого стихією чи іншим лихом. Тут позначаються зміни форм власності.

Значно ослабла роль у страховому захисті і позикового фонду. Він перестав бути єдиним державним фондом. Перебудова банківської справи на комерційних засадах зумовила появу сотень відносно автономних позикових фондів. Кожний банк самостійно володіє певними ресурсами. Банки, здебільшого, не в змозі і не мають економічного інтересу надавати тривалі (на кілька років) та ще й на безвідсоткових засадах відстрочки повернення позик. Не можуть розраховувати підприємства і на фінансову підтримку галузевих міністерств і відомств. Резервні фонди при цих органах ліквідовано. На організації самострахування суб'єктів господарювання негативно позначилась жорстка податкова політика. Переважна частина підприємств позбавлена через це можливості мати у своєму розпорядженні необхідні грошові резервні фонди.

Отже, можливості забезпечення страхового захисту за рахунок перелічених щойно джерел дуже обмежені. Це означає, що надалі більше навантаження має припадати на фонди, створювані завдяки страхуванню. Якщо до цього додати завдання з переорієнтації програми соціального захисту громадян (охорона здоров'я, пенсійне забезпечення, частково освіта) на страхові засади, як це зроблено в країнах із ринковою економікою, то перспектива посилення ролі страхування в системі страхового захисту стає очевидною. З огляду на сказане з'ясуємо витоки страхування, його еволюцію, а також розкриємо сутність, функції, основні принципи й роль страхування у нашому суспільстві.

1.2 ВИТОКИ СТРАХУВАННЯ

Окремі елементи страхування були відомі ще за тисячі років до нашої ери. На жаль, інформація, що дійшла до нас із давніх часів, не дає системного уявлення про зародження цього надійного способу захисту економічних інтересів громадян, виробничих і соціальних формувань. Значно легше відновлювати форми та окремі властивості будівель, споруд, навіть тварин, ніж економічні зв'язки між людьми.

Археологічні знахідки дають можливість стверджувати: уже у стародавні часи різні народи добре усвідомлювали необхідність спорудження громадських спеціальних приміщень для зберігання запасів провізії на випадок можливої небезпеки.

У літературі є посилання на те, що ознаки страхування і в грошовій формі проглядалися дуже давно. Так, у шумерів у третьому тисячолітті до нашої ери торгівцям видавали грошову позику, скажімо, для створення "спільної каси", щоб захистити їхні інтереси на випадок утрати вантажу під час перевезення. Пізніше територія, де проживав цей народ (теперішній Ірак), відійшла до складу рабовласницького Вавилону. Закони вавилонського царя Хаммурапі (1792-1750 pp. до н. е.) вимагали укладення угоди між учасниками торговельного каравану про спільне покриття збитків у разі несподіваної пригоди, наприклад нападу на когось із них розбійників. Очевидно, що така практика як цілком виправдана передавалася з покоління в покоління. Вона вдосконалювалася й поширювалася на інші землі. Так поступово люди доходили висновку про доцільність страхування не лише в разі перевезення вантажів, а й у багатьох сферах свого життя та діяльності.

Багато свідчень дійшло до нас про відносно поширене взаємне страхування ритуальних витрат у Стародавньому Римі. Тут надавали великого значення культу похорону. Улаштування похоронних процесій і спорудження пам'ятників вимагало значних витрат. Незаможні римляни накопичували потрібні гроші у професійних колегіях і спілках. Цільове використання коштів забезпечувалося правовими гарантіями. Лише особа, зазначена в заповіті, могла отримати належні кошти і витратити їх на ритуальні заходи, пов'язані з похоронами заповідача. На страхові суми не поширювалися претензії будь-яких кредиторів. Навіть рабовласник (якщо він не значився в заповіті) не мав права на страхову суму раба. Але він міг відмовити колегії в наданні тіла раба для поховання, тоді колегія за рахунок страхової суми здійснювала символічні похорони, тобто ховала померлого "в уяві". (РайхерВ. К. Общественно-исторические типы страхования. - М; Л.: АН СССР, 1947. - С. 48.)

У середньовіччі страхування поступово поширювалося й на інші ризики. Воно здійснювалось через гільдії (братства) та цехи. Стосунки між членами тут були тіснішими, ніж у колегіях Стародавнього Риму. Згодом гільдії почали спеціалізуватися за окремими професіями. Серед них з'явилися й захисні гільдії, що мали завданням охорону особи й майна своїх членів від різних зазіхань. Принцип взаємодопомоги закріплювався у статуті гільдії. Поступово тут формувався перелік страхових подій та уточнювався розмір внесків і виплат.

Сьогодні важко з упевненістю стверджувати, в якій саме країні було засновано перше страхове товариство. Існують посилання на те, що сталося це в Ісландії в ХНІ столітті, коли тамтешні заможні селяни почали об'єднуватися в спілки для взаємного захисту від утрат на випадок вогню або загибелі худоби. У разі нещастя частину збитків потерпілим відшкодовували грішми, а решту - матеріалами або працею. Отже, страхових резервів і регулярних страхових внесків тут, очевидно, ще не існувало.Більш переконливим є твердження про те, що поява страхових товариств пов'язана із зародженням капіталістичних відносин, і насамперед на морському транспорті та в торгівлі, де, до речі, було нагромаджено досвід різних моделей захисту власників су-ден і вантажів на випадок їх знищення, пошкодження або пограбування під час рейсу.

Механізм морського страхування в початковий період будувався на договорі бодмереї. Сутність договору полягала в тому, що кредитор виплачував страхувальникові страхову суму, а потім у разі благополучного закінчення плавання, тобто за відсутності страхового випадку, кредиторові поверталась авансована сума плюс премія за бодмерею. Згідно із сучасним розумінням це було "страхування навпаки". Кредитори вимагали за надані на умовах бодмереї страхові суми великих премій (від 15 до 100%). Тому школи ці умови страхування називають морською позикою. Бодмерея не могла існувати довго. Попит на страхові послуги зростав, а капіталу для забезпечення такого страхування бракувало. Тому страхування у формі бодмереї стало невиправданим. Адже це призводило до відтягування коштів страховика на кілька місяців, а іноді й років. Тим часом страхова сума, яка перебувала в розпорядженні капітана судна, могла бути втрачена через піратський напад або іншу пригоду, що не завжди значилася як страхова. Зростання попиту на страховий захист зумовило перехід до продажу страхових полісів з подальшим відшкодуванням збитків. Спершу їх продавали, здебільшого, товариства взаємного страхування. Маємо дані про те, що перший морський поліс був виданий страховому судновласникові в 1347 році. Через 121 рік після цього з'явився Венеціанський кодекс морського страхування. Далі ініціатива в морському страховому законодавстві переходить до Англії, страхове законодавство якої є відтоді взірцем для інших держав. Досить сказати, що прийнятий 1774 року закон про страхування життя й сьогодні лишається у складі чинного законодавства Англії. У 1779 році члени асоціації "Лондонський Ллойд" прийняли формуляр договору морського страхування - так званий підписний формуляр Ллойда, окремі положення якого донині застосовуються в міжнародній практиці.

Комерційне мореплавання особливо інтенсивно розвивалося після Великих географічних відкриттів. Одночасно у вельми ризиковане плавання виходили кілька кораблів, а нерідко й цілі флотилії. Загроз для мореплавців було багато: шторм, нестача харчів, інфекційні хвороби, пошкодження судна комахами, зіткнення суден, піратські напади тощо. Інвесторам, які вкладали в такі ризиковані заходи великі гроші, потрібно було розподілити між собою ризики, щоб у разі невдалого рейсу не втратити повністю свій капітал. У XVII столітті в багатьох європейських країнах виникли акціонерні страхові товариства (компанії). Першим серед них згадується створене в 1602 році Голландсько-Ост-Індське товариство. Воно, як і чимало інших невдовзі створених в Англії, Німеччині та Франції товариств, здійснювало морське страхування, а також страхування на випадок пожежі здебільшого в міських поселеннях. У цей час страхуванням охоплюється й діяльність селянських господарств, насамперед ідеться про страхування посівів від знищення або пошкодження градом. Проте акціонерна форма страховиків для селян не прижилася. Страхування сільськогосподарських ризиків знову переходить до товариств взаємного страхування. Вони в багатьох державах лишилися й досі провідними страховиками в аграрному секторі економіки.

Особливо активно страхування починає впроваджуватися в період розвитку капіталістичної економіки. Лідером у страховому бізнесі стає Англія. Поряд з морським поширюється вогневе страхування, від нещасних випадків, а також страхування життя.

Вважають, що поштовх до розвитку вогневих страхових товариств у цій країні дали часті пожежі, особливо в містах. Будинки були переважно дерев'яними. Опалювалися вони домашніми вогнищами (камінами), а освітлювалися свічками. Одна з найбільших тогочасних пожеж сталася 1666 року в Лондоні. Вона забрала життя 70 тис. мешканців, знищивши майже весь житловий фонд міста.

У XIX столітті з'являються страхові картелі й концерни. Так, 1874 року в Берліні було створено міжнародний концерн, до якого ввійшли спочатку 16 страхових товариств, а через 50 років він об'єднував уже 230 товариств із 26 країн. (Шиминова М. Я. Страхование: история, действующее законодательство, перспективы. - М.: Наука, 1989. - С. 17).

Одночасно з майновим розвивалося й особисте страхування, скажімо, на випадок каліцтва, хвороби, втрати годувальника чи іншого нещастя. У багатьох містах з'явилися лікарняні страхові каси.

Особливо інтенсивно розвиваються всі форми і види страхування в XX столітті. У сучасному капіталістичному світі воно стало невіддільним атрибутом ринкової економіки.

У третє тисячоліття страхування ввійшло як одна з найбільш розвинених і ефективних сфер діяльності. Про це свідчить, зокрема, й те, що суми надходжень страхових премій у світі щороку зростають вищими темпами, ніж валовий внутрішній продукт. За даними міжнародної статистики протягом 1998 року до страхових компаній, товариств взаємного страхування надійшло в доларовому (США) еквіваленті 2155 млрд страхових премій. Привертає увагу й украй нерівномірний розвиток страхового бізнесу. Справді, понад 55 % усіх страхових надходжень припадає майже порівну на дві країни - США та Японію, ще 29 % - на держави Європейського союзу. Частка решти країн світу - 16 %, у тому числі України - лише 0,01 %. Ці відомості опубліковано в московському журналі "Страхове ревю" (2000. - №2).

Еволюція страхування в Україні. До набуття Україною статусу незалежної держави страхування здійснювалося тут згідно з економічними, соціальними та правовими умовами, що існували У відповідний період у Київській Русі, царській Росії, а згодом - У колишньому СРСР.

Найдавнішим способом страхового захисту в Україні, як і в усьому світі, було взаємне страхування. Відомо, що починаючи з XIII століття і до появи залізниці на теренах сучасної України велику роль у перевезенні вантажів на далекі відстані відігравало чумацтво. Якщо під час подорожі в якогось чумака гинув віл чи ламався дерев'яний віз, то зусиллями всього гурту потерпілому купували потрібні засоби пересування, причому до попередньої сплати регулярних внесків на створення й поповнення резервного фонду вдавалися рідко. І це мало сенс. Адже перевозити гроші було безпечніше, коли вони були розосереджені по багатьох індивідуальних гаманцях. Це не заважало виконанню зобов'язань щодо відшкодування збитків.

З розвитком капіталізму класичне страхування із Західної Європи прийшло в Росію. У XVIII столітті в Петербурзі та Москві з'явилися філії англійських страхових компаній. З упровадженням державної монополії на страхову діяльність (1786) почали створюватися державні страхові організації. Це зумовлювалося потребами довгострокового кредитування. Маніфест "Про заснування державного позикового банку" дозволяв операції лише з тими домами, "які на страх до свого ж банку будуть передані". З цією метою при банку була створена страхова економія. Вона приймала на страхування будинки в обох столицях та інших містах, але виключно кам'яні, покриті залізом або черепицею. Страхова премія визначалася в розмірі 1,5 % від прийнятої на страхування суми. Страхова економія (експедиція) проіснувала 36 років. Проте вона, хоч і мала монополію на всі відповідні операції, які були дуже вигідними, помітної діяльності не розгорнула. Премії за весь цей час, як зазначалося в "Енциклопедичному словнику" Брокгауза та Єфрона, становили лише 1168 тис. руб., а виплати за збитки, заподіяні пожежами, - лише 170 тис. руб. (СПб., 1901. - Т. 62. - С. 739).

Архівні матеріали дають підстави вважати, що перше страхове товариство на території сучасної України було засноване на початку 1812 року у Феодосії.

Найбільш поширеним страховим ризиком за тих часів була пожежа. З метою захисту від її наслідків 27 липня 1827 року було оприлюднено Указ про створення Російського страхового товариства від вогню. До 1913 року вже 13 акціонерних товариств здійснювали захист від вогню. Кілька з них успішно працювали в Україні.

З відміною кріпосного права активізується розвиток страхової справи, орієнтованої на село. На базі органів місцевого самоврядування створюється система земського страхування. Страхові ризики полягали в знищенні або пошкодженні вогнем нерухомості та великої рогатої худоби, страхувалися також пенсії осіб, котрі перебували на державній службі. Земське страхування поділялося на обов'язкове, додаткове та добровільне. Власники будівель, що підлягали обов'язковому страхуванню, мали змогу скористатися ще й страхуванням на добровільних засадах.

У містах діяли товариства взаємного страхування від вогню. Одне з таких товариств 1863 року було створено в Полтаві. Згодом порівняно великі товариства цього спрямування з'явилися також у Києві, Одесі та Харкові, їх діяльність обмежувалася територією відповідного міста. Ці товариства обслуговували, здебільшого, великих домовласників, купців і фабрикантів. Страхувальникам, які укладали договори страхування на кілька років підряд, надавалися пільги і навіть допускалося безплатне страхування за так званим золотим полісом.

Це були часи, коли страхова справа переживала глибоку кризу. Особливо великих збитків зазнавали товариства зі страхування від пожежі. Цінні папери перестали приносити власникам дивіденди. Необмежена конкуренція страхових товариств стала небезпечною для страховиків. Щоб залучити якомога більше страхувальників, тарифи знижували без жодних на те підстав.

Цікаво, на наш погляд, ознайомитися з тими заходами, до яких вдавалися самі страховики для виходу з кризи. У 1874 році кілька страхових товариств Домовилися щодо спільних дій. Було створено синдикат, до якого ввійшли 8 страхових товариств. Вони уклали угоду, згідно з якою зобов'язалися діяти на однакових для всіх умовах. Застосовувались єдині тарифні ставки, єдині прийоми страхування і перестрахування, однакова система пільг і штрафів. Завдяки спільному підвищеному тарифу пожвавилася діяльність страхових товариств. Сума премій, як зазначалось у згадуваному вже "Енциклопедичному словнику" Брокгауза та Єфрона, почала зростати, збільшилися дивіденди (Т. 62. - С. 740-741).

У другій половині XIX століття спектр страхових послуг був уже доволі широким. Страхові товариства приймали на страхування будівлі, тварин, меблі, одяг, засоби транспорту, вантажі, певного розвитку набуло страхування життя.

Основним видом страхування і надалі лишалося страхування від вогню. Поняття такого страхування значно розширилося, охопивши більший набір ризиків. У 1909 році було затверджено статут Товариства страхування від вогню майна гірничих і гірничозаводських підприємств (м. Харків).

У дореволюційні роки одним із важливих центрів страхування була Одеса. Тут існували самостійні страхові товариства, а також контори філій провідних страхових компаній Петербурга й Москви, іноземних страховиків.

Досить поширеним було й самострахування. Так, створене 1857 року Російське товариство пароплавства і торгівлі (РТПіТ) мало своєю головною базою Одесу. У 1865 році статут РТПіТ було змінено. Розмір страхового капіталу збільшено до 1 млн руб. і передбачено, що в разі розподілу прибутку з нього завжди має виділятися сума, необхідна для поповнення страхового капіталу До визначеного розміру. Цей фонд застосовувався під час страхування суден (Щеглов Э. Морское страхование в Одессе в XIX веке // Украинские деловые новости. - 1993. - № 43).

Набули поширення товариства взаємного страхування серед землевласників. За прикладом Ліфляндського товариства було організовано товариство взаємного страхування землевласників у Києві. Воно ставило своїм завданням відшкодування збитків, завданих вогнем землевласникам Київської, Подільської та Волинської губерній.

Особисте страхування виникло в 30-х роках XIX століття. Протягом тривалого часу страхування життя було монополією Російського товариства застрахованих капіталів і доходів. Статут товариства передбачав страхування за чотирма видами (розрядами): А - страхування капіталу, В - страхування пенсій на користь спадкоємців і в разі дожиття до певного строку, С - страхування пенсій на користь самого страхувальника (страхування на дожиття), Д - страхування капіталів і пенсій на користь дітей при досягненні ними певного віку. Понад 97 % припадало на розряд А.У 1906 році було ухвалено закон про страхування життя державними ощадними касами. За умовами страхування договори укладалися без попереднього лікарського огляду на суми, не нижчі за 25 руб. Проте виплата страхової суми в разі настання страхового випадку відстрочувалася на 5-7 років. Це не відповідало інтересам широких кіл населення.

Страхування життя, крім акціонерних товариств і ощадних кас, здійснювали також товариства взаємного страхування. Одне з них було в Києві.

Обсяги страхування в Росії були дуже малі порівняно з державами Західної Європи.

У 1894 році було встановлено державний нагляд за діяльністю акціонерних страхових товариств. Здійснював його Страховий комітет, який входив до складу Міністерства внутрішніх справ. Інспектори Комітету утримувалися на кошти від спеціальних внесків страхових організацій. .

З 1885 року, коли в Росії було дозволено діяти іноземним страховим товариствам, тут з'явилися американські, англійські, німецькі, французькі компанії зі страхування життя. Для відкриття філії в Росії іноземному страховикові належало попередньо внести до державної скарбниці 500 тис. руб. грошової застави та резервувати 30 % надходжень страхових платежів на рахунках Державного банку. Але навіть діставши дозвіл працювати на місцевому ринку, іноземні акціонерні компанії мали частку у страхових преміях не більш як 5,9 % (Страховое дело: Учебник / Под ред. проф. Л. И. Рейтмана. - М., 1992. - С. 390-391).

У 1895 році створено перше спеціалізоване Товариство російського перестрахування.

На цей час припадала і грошова реформа, яка створила сприятливіші умови для діяльності вітчизняних та зарубіжних страховиків і перестраховиків.

Отже, у дореволюційній Росії існували майже всі відомі на ті часи види страхування та форми страховиків. Провідна роль належала акціонерним товариствам. На них 1913 року припадало 63 % застрахованого майна, 15 % належало земським і 8 % - міським взаємним страховим товариствам. Решта страховиків охоплювали 14 % зобов'язань з майнового страхування.

На межі XIX і XX століть пожвавилася страхова діяльність на території Західної України, яка входила тоді переважно до складу Австро-Угорської імперії, а після її розпаду - до Польщі і Румунії. Так, 1892 року почало надавати страховий захист від вогню українському населенню Галичини й Буковини Товариство взаємного страхування "Дністер". Через три роки воно заснувало дочірній банк Товариство взаємного кредиту "Дністер". Ці фінансові інституції були одними із найпотужніших фінансових закладів у своєму регіоні й проіснували до 1939 року.

З метою надання українському населенню послуг у сфері страхування життя в 1911 році в Чернівцях було засновано Товариство взаємного страхування життя і пенсій "Карпатія". Згодом головний офіс товариства було переведено до Львова. Тут воно також успішно працювало аж до об'єднання західних земель з Українською РСР.

Страхування сприяло зростанню концентрації виробництва й капіталу, що, у свою чергу, прискорювало розвиток страхової індустрії.

Події 1917 року в Росії внесли багато змін і до страхової справи. Уже через рік її було оголошено державною монополією. З утворенням СРСР майже всі страхові операції перейшли до органів Головного управління державного страхування при Міністерстві фінансів, застосовувались єдині правила й тарифи з кожного виду страхування. У 20-ті роки цей страховик не охоплював лише колгоспи та інші кооперативні підприємства.

У роки Радянської влади страхування розвивалося нерівномірно, насамперед щодо об'єктів державної власності. Останні, як відомо, становили переважну (1986 року - 94 %) частину майна, Що перебувало на балансах господарських формувань.

Починаючи з 1921 року страхування зазначених об'єктів - майна державних підприємств і організацій - згідно із законодавством було добровільним.

Постановою ЦВК і РНК СРСР від 4 вересня 1929 року впроваджувалось обов'язкове страхування в державній промисловості, яке охоплювало практично все майно. Проте вже через два роки страхові платежі було включено до складу податку з обороту, а тому змінився порядок відшкодування збитків.