Управління банківськими ресурсами на прикладі Ощадбанку

16

137

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретичні засади управління ресурсною базою комерційного банку

1.1 Характеристика джерел формування ресурсної бази комерційного

банку

1.2 Визначення та структура напрямів використання фінансових ресурсів банку

1.3 Аналіз стану комерційних банків України в роботі по формуванню

та розподілу банківських ресурсів

2. Методологічні аспекти ефективного розміщення ресурсів банку

2.1 Визначення та врахування ризиків при управлінні ресурсами

комерційного банку

2.2 Методичні підходи до стратегічного управління банківськими

ресурсами

2.3 Інтегрована система управління банківськими фінансами

3. Аналіз організаційно-економічних параметрів діяльності

ВАТ "Державний ощадний банк України"

3.1 Аналіз зобов'язань, активів та кредитного портфеля

ВАТ "Державний ощадний банк України»

3.2 Практичне застосування моделі GAP- менеджменту при визначенні

пріоритетних напрямків прибуткового розміщення коштів

ВАТ "Державний ощадний банк України»

4. Охорона праці

4.1 Характеристика приміщення

4.2 Аналіз санітарно-гігієнічних умов

4.3 Розробка заходів щодо поліпшення умов праці

Висновки

Перелік посилань

Додатки

ВСТУП

Найвагомішу роль у концентрації та забезпеченні раціонального використання фінансових ресурсів відіграють комерційні банки. Саме в них розміщується переважна частина фінансових ресурсів суспільства. Це і власні кредитні ресурси банків, і ресурси, залучені на позиковій основі, і розміщені у банках гроші підприємств та держави. Тому саме комерційні банки відіграють провідну роль у забезпеченні потреб економіки у фінансових ресурсах.

До того ж банки не лише концентрують кошти, які знаходяться на рахунках підприємств, організацій, установ, бюджетів й цільових фондів (подібну функцію виконують також інвестиційні фонди та компанії), а й задовольняють за рахунок цих коштів різноманітні потреби підприємств, організацій, населення, тобто трансформують їх у кредитні ресурси, які спрямовуються на розвиток економіки.

Метою діяльності всіх суб'єктів ринку є отримання певного прибутку і подальше його зростання. Разом із тим, аби отримувати прибуток, що є основною метою діяльності будь-якого комерційного банку, він повинен розміщувати наявні у нього вільні кошти (власні і запозичені) у прибуткові активи.

Треба відмітити, що сутність комерційної діяльності банків полягає в тому, щоб платити за депозит дешевше, а розміщувати його за вищу плату.

Отже, задача оптимального розподілу ресурсів комерційного банку полягає в тому, щоб визначити, яку частину ресурсів банку можна трансформувати в дохідні активи, наприклад у кредити для отримання високих доходів, а яку частину необхідно залишити в недохідних, високоліквідних активах, наприклад на коррахунках для забезпечення достаньої ліквідності банку. Тобто у процесі своєї діяльності банк постійно стикається з дилемою: яким чином розмістити грошові ресурси, аби забезпечити високий рівень прибутковості та своєчасно виконати вимоги клієнтів і кредиторів, як розмістити їх у максимально дохідні активи, за необхідного рівня ліквідності та граничного рівня ризику. При цьому вирішальне значення для прибутковості банку має забезпечення взаємозв'язку між управлінням активами та управлінням пасивними операціями. Основним завданням пасивних операцій є залучення ресурсів для забезпечення активних операцій. Активні операції банку посідають головне місце у діяльності банків, які характеризують склад, розміщення та використання власного капіталу і коштів вкладників з метою одержання прибутку.

Актуальність досліджуваної теми є безспірною у зв'язку з тим, що вдале управління ресурсною базою комерційного банку дає змогу визначити доцільність залучення ресурсів та раціональне їх розміщення в активні операції у поєднанні зі стратегією зниження ризику банківської діяльності, а значить отримувати прибутки на належному рівні.

Метою написання даної роботи є дослідження комплексу методів управління процесами формування, розподілу й ефективного використання фінансових ресурсів банківської установи та аналіз альтернативних напрямків їх прибуткового розміщення.

Для виконання поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

1) Висвітлити теоретичні аспекти визначення банківських ресурсів, напрямків їх розміщення;

2) Проаналізувати роботу українських комерційних банків щодо управління банківськими ресурсами;

3) Визначити вплив окремих чинників на процес управління ресурсами банків та їх прибутковість;

4) Дослідити методологію управління банківськими ресурсами (вітчизняний та зарубіжний досвід) та її практичне застосування у конкретній банківській установі.

Об'єктом дослідження даної роботи є ВАТ "Державний ощадний банк України" та безпосередньо ресурсна база банку.

Дипломна робота спрямована на дослідження проблеми раціонального використання фінансових ресурсів банку, розгляд зарубіжного та вітчизняного досвіду, надання рекомендацій з приводу вдосконалення методик та підходів до визначення найбільш прибуткового та найменш ризикованого розміщення банківських ресурсів.

У першому розділі висвітлені теоретичні засади. Першочергово розглядається визначення ресурсної бази банку, її структура, джерела формування, визначення активних операцій банку, які характеризують склад, розміщення та використання власного капіталу і коштів вкладників банку, що у майбутньому дадуть економічну вигоду, розглянуто їх сутність та структуру. Також розглядаються тенденції у роботі українських комерційних банків з формування та вибору напрямків розміщення фінансових ресурсів.

Наступним кроком є аналіз сучасних вітчизняних та зарубіжних методик щодо ефективного розміщення ресурсів банку. Визначається вплив багатьох чинників як внутрішнього, так і зовнішнього характеру, на розміщення банківських ресурсів та прибутковість операцій. Основними є фактори ризику: ризик ліквідності, ризик зміни процентних ставок, кредитний ризик, валютний тощо.

Розглядаються методики управління банківськими ресурсами, які використовуються різними банківськими установами, історичний аспект стосовно розвитку поставленої проблеми, вітчизняний та зарубіжний досвід. Описуються традиційні погляди щодо політики розподілу, розміщення та використання ресурсів банків, це: управління активами, управління пасивами та управління активами і пасивами (автономні методи), а також розглядається новітня концепція інтегрованого управління активами і пасивами банку, її переваги над автономними методами та проблеми впровадження у вітчизняних банках.

У третьому розділі проводиться аналіз зобов'язань, активів та кредитного портфеля ВАТ "Державний ощадний банк України", вказуються особливості його діяльності, з огляду на те, що це є специфічний банк; розглядається практичне застосування моделі інтегрованої системи управління фінансами банку, використовуються дані звітності банку.

При написанні дипломної роботи вивчалися праці вітчизняних та зарубіжних економістів, законодавчо-нормативна база, балансовий звіт та звіт про фінансові результати.

В процесі дослідження обраної теми були використані порівняльний, кількісний та якісний аналіз даних, метод порівняння, групування, графічний метод та метод абсолютних і відносних показників.

Зміст дипломної роботи підкріплений додатками, аналітичними таблицями, діаграмами та формулами, за допомогою яких автор намагався наочно та всебічно розглянути всі аспекти обраної теми дослідження.

1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ РЕСУРСНОЮ БАЗОЮ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

1.1 Характеристика джерел формування ресурсної бази комерційного

банку

Банківська система - невід'ємна складова економіки країни. Вона забезпечує фінансовими ресурсами усі галузі й сфери народного господарства. Комерційні банки виступають специфічними установами, що мобілізують вільні кошти, спрямовуючи їх у ті сфери народного господарства, які їх потребують. [48]

Комерційні банки є насамперед установами, що, з одного боку, залучають тимчасово вільні кошти, а з іншого - задовольняють за рахунок цих залучених коштів різноманітні потреби підприємств, організацій, населення.[83]

Фундаментом функціонування банку як фінансового посередника є його ресурсний потенціал, що об'єктивно індукується фінансовою системою й економікою загалом.

Крім того, масштаби діяльності банків, обумовлені об'єктом його активних операцій, залежать від сукупності обсягу ресурсів, які вони зосереджують, і особливо від суми залучених ресурсів.

Необхідною умовою будь-якої банківської діяльності є наявність достатнього обсягу грошових ресурсів. В цілому ж головне завдання, що стоїть перед комерційним банком, може бути сформульовано так: "ресурсів в кожний конкретний момент часу повинно бути не просто в достатній кількості, а рівно стільки, скільки необхідно для забезпечення активних операцій". [16]

В економічній літературі ресурсний потенціал суб'єкта господарюван-ня, у тому числі й такого специфічного підприємства, як комерційний банк, характеризується "як складна система ресурсів, що знаходяться у взаємозв'язку та взаємозалежності".

В структурі ресурсного потенціалу першорядну роль відведено фінансовим ресурсам, оскільки від наявності чи відсутності їх залежить можливість здійснення діяльності комерційного банку в повному обсязі.

Таким чином, основу ресурсного потенціалу комерційного банку становлять фінансові ресурси. Як показує аналіз, найбільш поширеним у банківській практиці та теорії банківського менеджменту є термін "банківські ресурси". Та проведені дослідження показали, що й у цьому питанні є досить багато розбіжностей.

Наприклад, О.М.Островська дає таке визначення: "банківські ресурси - це ресурси, які складаються з власних та залучених коштів банку". Аналогічне визначення й у О.І.Лаврушина. Так у цьому визначенні розкривається в основному структура банківських ресурсів, але не вказуються безпосередньо їхні джерела. Із цього визначення не ясно також, хто безпосередньо здійснює управління банківськими ресурсами. [10]

У фінансово-кредитному словнику дається таке визначення: "Банківські ресурси - це сукупність коштів, які знаходяться в розпорядженні банків та використовуються ними для кредитування й інших активних операцій". У цьому визначенні вже вказується на те, що розпоряджається банківськими ресурсами банк, у відомі якого вони перебувають. Недоліком цього визначення є те, що в ньому не звертається увага на джерела формування банківських ресурсів, а серед напрямів використання банківських реурсів наголошується на кредитуванні.

Банківська енциклопедія за редакцією С.І.Лукаша і Л.А.Малютіної, банківська енціклопедія за редакцією А.М.Мороза і О.Кириченка, І.Гіленко, А.Ятченко дають таке тлумачення: "Банківські ресурси - це сукупність коштів банку, що знаходяться в його розпорядженні та використовуються для кредитних, інвестиційних й інших активних операцій". Тут уже підкреслюється й інвестиційна спрямованість використання банківських ресурсів. Разом з тим напрями використання банківських ресурсів треба розглядати значно ширше.[39,8]

Одним із істотних недоліків наведених у зазначених вище тлумаченнях є те, що автори не акцентують увагу на природі банківських ресурсів. У цьому аспекті заслуговує уваги визначення, наведене в сучасному економічному словнику, в якому банківські ресурси трактуються як різновид, складова частина фінансових ресурсів.

Ще одним недоліком наведених вище визначень є відсутність взаємозв'язку поняття "банківські ресурси" зі спеціалізацією конкретного банку, що істотно для розв'язання цього питання. Деякою мірою цей аспект питання знайшов відображення лише в пізнішій роботі за редакцією А.М.Мороза, в якій використовується термін "ресурси комерційного банку". Відрізняються ресурсна база, спрямованість її використання, наприклад, і таких банків, як інвестиційні, інноваційні, ощадні, агропромислові. Слід також враховувати, що джерела ресурсів комерційних банків можуть видозмінюватися. Так, до недавнього минулого, коли не було казначейства, деякі банки використовували як свою ресурсну базу державні бюджетні кошти.

Необхідно підкреслити також і принципову відмінність у підході до питання про ресурси банку з боку західних учених. Це полягає в тому, що при розгляді цього питання вживається термін "засоби " а не "ресурси". Іншими словами, банківські ресурси розглядаються не в площині їхнього формування, а переважно з погляду найкращого використання сукупності коштів, кредитів і капіталів, що перебувають у безпосередньому розпорядженні банку. При цьому відбувається опосередковане ототожнення понять "банківські інструменти" і "банківські ресурси" через визначення банківських інструментів у вигляді засобів, наданих у розпорядження економічних агентів (банків) різними фінансовими установами та приватними особами з метою збереження їхнього фінансового надбання. Так, у такому трактуванні безпосередня увага приділяється напрямам ефективного використання банківських ресурсів.

Разом з тим, для того, щоб сформулювати уточнене поняття "ресурси

комерційного банку" та визначити сутність поняття "ресурсний потенціал комерційного банку", варто зупинитися на розгляді структури фінансових ресурсів комерційного банку (яка формується в разі здійснення пасивних операцій банку) та напрямів розміщення їх (яке пов'язане з активними операціями банку) і використання. [15]

Глибшому усвідомленню поняття "банківські ресурси" сприяє його поділ на окремі складові елементи з наступним групуванням їх за однорідними ознаками, тобто класифікація видів банківськіх ресурсів.

Залежно від мети і завдань, які ставляться при класифікації, використовуються різні критерії. Та хоч би які та хоч би скільки критеріїв використовувалося при класифікації, слід враховувати, що мобілізуючи вільні кошти одних суб'єктів ринку та передаючи їх різними способами іншим суб'єктам, банки завжди мають головну мету - одержання прибутку.

Найпоширенішою є класифікація ресурсів банку за джерелом утворення . Розрізняють залучені, запозичені та власні кошти банку. [1]

Залучені кошти - це зобов'язання перед вкладниками, які передали свої вільні кошти для зберігання на певних умовах. Залучені кошти переважно формуються за рахунок депозитів.

Депозитними є пасивні операції банків із залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валютах у формі вкладів (депозитів) шляхом їх зарахування на відповідні рахунки на певних умовах. До них відносяться:

- кошти на поточних рахунках фізичних і юридичних осіб;

- строкові кошти на рахунках клієнтів (фізичних і юридичних осіб);

- кошти бюджету та позабюджетних фондів.

Сьогодні класифікація вкладів (депозитів) здійснюється за різними ознаками, основними серед яких є:

1) за категоріями депонентів:

-депозити суб'єктів господарської діяльності;

-депозити фізичних осіб;

-депозити банків;

2) за економічним змістом:

-депозити до запитання;

-депозити на визначений строк;

-ощадні вклади;

3) за строками використання:

-депозити до запитання;

-депозити на визначений строк;

4) за терміном строкові депозити:

-депозити терміном до 1-го місяця;

-від 1-го до 3-х місяців;

-від 3-х до 6-ти місяців;

-від 6-ти до 12-ти місяців;

-більше 1-го року;

-депозитні сертифікати. [17,30]

Запозичені кошти (недепозитні) - це зобов'язання перед кредиторами, ініціатором яких є сам банк (кошти, отримані на міжбанківському ринку, кошти, отримані від НБУ, цінні папери, емітовані банком). Недепозитні джерела банківських ресурсів відрізняються від депозитів тим, що вони мають неперсональний характер, тобто не асоціюються з конкретним клієнтом банку, а одержуються на ринку на конкурентній основі.

Основним джерелом недепозитних ресурсів є операції з отримання міжбанківських позик - це оперативне за способом залучення, але й найдорожче джерело банківських ресурсів. Мета їх отримання - підтримання ліквідності і норм обов'язкового резервування і вже потім кошти для здійснення активних операцій. [17,30,83]

Спільним для залучених та запозичених коштів є те , що це чужі для комерційного банку кошти й зобов'язання перед вкладниками і кредиторами.

Під власними коштами (власним капіталом) варто розуміти різні фонди, утворювані банком для забезпечення його фінансової стійкості, комерційної та господарської діяльності, а також отриманий прибуток за результатами діяльності поточного і минулого років.

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом.

Перша частина, призначена для забезпечення банківської діяльності, найпростіша і виступає у формі статутного капіталу, емісійних різниць, переоцінки основних засобів, фондів розвитку банку і матеріального заохочення його працівників.

Друга частина власного капіталу призначена для страхування активних та інших операцій і послуг банку від збитків. Ця частина рухоміша і виступає частково у формі резервного капіталу, резервів для покриття імовірних збитків від активних операцій.

Третя частина призначена для регулювання розміру власного капіталу, однак може використовуватися також для забезпечення банківської діяльності й для страхових потреб банку.[1,68]

Суть захисної функції власного капіталу полягає у тому, що він слугує насамперед для захисту інтересів вкладників і кредиторів банку, для покриття можливих збитків від банківської діяльності. Ця функція включає гарантування вкладів, що захищає інтереси вкладників банку у разі його ліквідації чи банкрутства, а також забезпечує функціонування банку при виникненні збитків від поточної діяльності. Зазначені збитки, як правило, покриваються за рахунок поточних прибутків. Якщо їх для цього, а також для покриття непередбачених витрат недостатньо, використову-ється частка власного капіталу. Тому коли комерційний банк має достатній резервний капітал та інші подібні резерви, він тривалий час може вважатися надійним і платоспроможним навіть при наявності збитків від поточної діяльності.

Використання залучених й позичених коштів для покриття поточних збитків з економічної точки зору не припустимо,оскільки вони самі є боргом банку перед кредиторами і вкладниками.

Роль захисної функції власного капіталу банку змінюється під дією низки факторів: загальноекономічного та фінансового стану країни, а також стабільності грошової сфери; стану гарантування вкладів у країні; стратегії і тактики банків, насамперед у галузі підпорядкування їх забезпеченню ліквідності й фінансової стійкості.

Чим вищий у країні рівень розвитку гарантування вкладів та здійснення активних операцій, тим менші вимоги до захисної функції власного капіталу і тим менша його сума може знаходитися в обороті банку. Однак надмірне захоплення ліквідними та безризиковими активами призводить до зниження прибутковості банку, втрати його позицій на грошовому ринку та ринку банківських операцій і послуг.

Наступна функція власного капіталу - забезпечення оперативної діяльності комерційного банку. Порівняно з іншими сферами підприємницької діяльності ця функція у банківській діяльності другорядна (у порівнянні із захисною функцією) для власного капіталу банку. Проте недооцінювати чи ігнорувати її не слід, особливо на перших кроках створення та діяльності банку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфраструктура і розгортається банківська діяльність.

Відчутна роль цієї функції власного капіталу при подальшому розширенні й структурному розвитку банку, розробці й запровадженні нових банківських технологій та продуктів.

Сутність регулюючої функції полягає в тому, що через фіксацію розміру власного капіталу (або окремих його складових) регулюючі та наглядові органи впливають на діяльність комерційного банку в цілому.

Зокрема, встановлення нормативу платоспроможності має на меті не допустити надмірної мінімізації комерційними банками власного капіталу заради максимізації отримуваних доходів, знизити ризик банкрутства комерційних банків та підвищити рівень захисту інтересів вкладників і кредиторів.[1,19]

Краще зрозуміти сутність власного капіталу дає змогу класифікація його за різними ознаками (Додаток А).

Залежно від організаційно-правової форми діяльності комерційного банку його власний капітал поділяється на акціонерний та пайовий.

Акціонерний формується початково від випуску та розміщення акцій. У разі продажу акцій за ціною, вищою за номінальну вартість, засновники (акціонери) комерційного банку одержують емісійний дохід, який є складовою частиною власного капіталу. Подальше зростання акціонерного капіталу відбувається як за рахунок капіталізації частки прибутку та деяких інших коштів, так і шляхом додаткової емісії акцій. Необхідно зауважити, що в цьому разі акціонерним називається власний капітал, який належить акціонерному банку на правах власності, а отже, і його акціонерам. Іноді акціонерний капітал в економічній літературі розглядається у вузькому значенні - як мобілізований шляхом емісії акцій .

Пайовий власний капітал формується початково за рахунок внесків коштів та майна (паїв) у статутний капітал банку. Пайові комерційні банки організуються на засадах товариств з обмеженою відповідальністю, у яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску. При виході учасника з пайового комерційного банку йому виплачується вартість частини майна банку, пропорційна його частці у статутному капіталі.

Виходячи із форми інвестування виокремлюють формування власного капіталу в грошовій, матеріально-речовій формі та у формі фінансових активів. Чинним законодавством України передбачено формування власного капіталу комерційних банків лише у грошовій формі в національній та вільноконвертованій іноземній валюті (для засновників чи акціонерів банків - нерезидентів). Грошова форма найбільш розповсюджена, універсальна і ліквідна, тобто легко трансформується в інші форми. Власний капітал у матеріально-речовій формі фінансових активів формується у вигляді внесків до нього акцій, облігацій тощо. У вітчизняній банківській практиці формування власного капіталу комерційних банків у цій формі не здійснюється.

Залежно від форми власності розрізняють такі види власного капіталу комерційного банку: приватний, заснований на власності фізичної особи; колективний, заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств і підприємств; державний, який на правах власності належить державі.

Виходячи із резидентності розрізняють власний капітал національний, що сформований і належить за правом власності юридичним і фізичним особам - резидентам України, та іноземний, що сформований і належить на правах власності юридичним і фізичним особам - нерезидентам.

За характером використання власниками розрізняють власний капітал, що нагромаджується та що споживається. Перший використовується у виробничих цілях, тобто для здійснення банківських операцій і надання послуг, другий - споживається, тобто використовується, зокрема, на матеріальне стимулювання й соціальний розвиток колективу комерційного банку.

Відповідно до характеру використання у банківській діяльності власний капітал комерційного банку поділяється на робочий і неробочий ("мертвий"). Робочим є власний капітал, який приносить банку дохід, неробочим - капітал, вкладений в активи, що не тільки не приносять банку доходів, а іноді фактично збиткові.[57]

Залежно від способу розрахунку виокремлюють балансовий і нормативний власний капітал. Балансовий капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобов'язань банку. Нормативний власний капітал використовується органами банківського нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності комерційних банків і деяких інших потреб. Обчислення нормативного власного капіталу проводиться за досить складною формулою, яка постійно коригується Національним банком України. За основу беруть показник балансового власного капіталу, який потім коригується (як правило, зменшується) на різноманітні банківські ризики.

Виходячи з порядку і джерела формування розрізняють: статутний капітал; резервний капітал та інші спеціальні фонди і резерви; нерозподілений прибуток; субординований капітал. [1]

Таким чином, різниця в поняттях "ресурси комерційного банку" і "ресурсний потенціал комерційного банку" полягає в тимчасовому характері управління фінансовими ресурсами. З іншого боку, банківські ресурси комерційного банку - це реальні фінансові ресурси, ресурсний потенціал комерційного банку - це реальні (і які можна або приростити, або втратити) і потенційно можливі фінансові ресурси комерційного банку.

Керуючись наведеним вище, можна сформулювати таке визначення банківських ресурсів комерційного банку. Банківські ресурси комерційного банку - це сукупність власних, залучених та цільових фінансових коштів банку, що перебувають у безпосередньому його розпорядженні і використовуються на його розсуд для здійснення повномасштабної банківської діяльності.

Під терміном "ресурсний потенціал комерційного комерційного банку" пропонується розуміти сукупність усіх фінансових коштів банку, що перебувають у його безпосередньому розпорядженні, і коштів, які може бути потенційно залучено банком унаслідок проведення ефективної повномасштабної банківської діяльності або прирощено чи втрачено в разі проведення активних операцій.

Деякою мірою близьким до терміна "ресурсний потенціал комерційного банку" є поняття банківського портфеля ресурсів, яке розглядає активи і зобов'язання банку в сукупності.

Таке трактування сприяє конкретизації суті стратегічних і тактичних завдань у сфері банківської діяльності і, зокрема, у сфері управління всіх (наявних і тих, що може бути потенційно залучено) фінансових ресурсів комерційного банку, які зводяться до управління його активними та пасивними операціями на різних тимчасових інтервалах. [15]

1.2 Визначення та структура напрямів використання фінансових

ресурсів банку

Пасивні операції використовують для мобілізації коштів. Внаслідок таких операцій, зміст яких, незалежно від форм взаємодії з партнерами, зводиться до отримання коштів у кредит, створюються додаткові ліквідні можливості фінансування активних операцій.

Основним завданням пасивних операцій є залучення ресурсів для забезпечення активних операцій. Для проведення пасивних операцій необхідне постійне узгодження їх об'ємних, часових і вартісних характеристик з поточними й прогнозованими активними операціями.

Здійснення активних банківських операцій має суттєве значення для фінансового забезпечення нормального економічного розвитку. Збалансоване зростання обсягу активів і поліпшення їхньої якості є необхідною умовою досягнення і підтримання стабільного функціонування й розвитку комерційних банків, їхнього позитивного впливу на розвиток економіки України.

В економічній літературі єдиного підходу щодо визначення активів комерційного банку немає. Автори банківських енциклопедій під активом розуміють "частину бухгалтерського балансу, яка характеризує склад, розміщення і використання грошових коштів, згрупованих за їх економічним призначенням у процесі відтворення".Зарубіжні вчені акцентують на джерелах ресурсів комерційного банку. Вони вважають, що "активи банку, наведені у його балансі, показують, як банк розпорядився коштами, одержаними від своїх власників (акціонерів) і від кредиторів (вкладників)". Цю думку продовжують автори "Банківського портфелю - 2", наводячи таке визначення: " активи банку - напрямки розміщення власного капіталу банку і коштів вкладників з метою одержання прибутку", але це визначення є не зовсім коректним, враховуючи те, що активи приносять комерційному банку доход, проте не всі активи є доходними. [9]

Перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку привів до появи інших підходів у визначенні активів банку. У рахунках бухгалтерського обліку під активами мають на увазі ресурси, "що контролюються установою, як результат минулих дій, що в майбутньому дадуть економічну вигоду, яка призведе до притоку грошових коштів". Згідно з Інструкцією НБУ "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків" актив - " це будь-який об'єкт, право контролю якого закріплене за банком і який відповідає бодай одній з таких вимог: 1) приносить дохід банківській установі або 2) може бути обмінений на інший об'єкт, який у свою чергу проноситиме доход банківській установі". [3,38]

Отже, активи банку - це певні напрямки розміщення ресурсів комерційного банку ; також активи - це ресурси, що у майбутньому дадуть економічну вигоду.

Детальніше вивчити сутність активів допомагає їх класифікація. Як правило, цьому питанню не приділяється достатня увага. Автори монографій, навчальних посібників, наукових статей розглядають одну чи дві класифікації, хоч деякі з них не враховують певних напрямків розміщення активів, інші - всього розмаїття підходів.

Наприклад, російські вчені пропонують поділити активні статті комерційного банку за своєю природою таким чином:

- ліквідні активи, до яких можна віднести всі кошти банку в касі, на

коррахунках в банках, короткострокові державні позики;

- строкові активи, як частина робочих активів, що надаються клієнтам на умовах строковості, доходності та повернення;

- інвестиційні активи, що являють собою частку банку у спільному

володінні власністю юридичних осіб;

- капітальні активи - кошти комерційного банку, які мають матеріальну форму, а також придбання банком прав та інтелектуальної власності;

- операційні активи - поточні витрати банку, вкладення банку у власну діяльність з метою одержання доходу, імобілізаційні активи.

Ця класифікація базується на визначенні видів операцій банку.

В Україні один з підходів щодо групування активів з позиції ризику використовується при розрахунку нормативу платоспроможності:

- безризикові (банкноти, монети та дорожні чеки; банківські метали; кошти до запитання; строкові депозити в НБУ; боргові зобов'язання , що рефінансуються в НБУ; боргові цінні папери центрального уряду) - 0% ;

- низькоризикові (кредити, надані центральним органам державного управління ) - 10 % ;

- середньоризикові (кредити, надані місцевим органам влади; боргові цінні папери центральних органів влади) - 20 % ;

- ризикові (кошти до запитання в інших банках, строкові депозити, розміщені в інших банках) - 50 % ;

- високоризикові (операції з цінними паперами; інші кредити та фінансовий лізинг, надані банком; прострочена та пролонгована заборгованість;

сумнівна заборгованість; дебітори; основні засоби та товарно-матеріальні цінності; нараховані та прострочені нараховані доходи) - 100 % .[3]

На думку українських економістів Данильченка К.М. та РаєвськоїТ.О., статті активів за рівнем ліквідності можна розподілити на такі групи активів :

Група А1 (ліквідні, що не приносять доходу) - це кошти в національній та іноземній валюті, банківські метали, залишки коштів на кореспондентському рахунку в НБУ та інших банках, а також кошти на рахунках "ностро" за кордоном. Ці активи можуть бути негайно використані для погашення зобов'язань банку.

Група А2 - (дохідні активи) кошти, розміщені в Національному банку України на короткострокових депозитах, а також надані НБУ за операціями РЕПО шляхом купівлі цінних паперів з умовою зворотнього викупу, короткострокові депозити, розміщені в інших банках (у т.ч. депозити овернайт з терміном не більш як на один операційний день), короткострокові кредити, надані іншим банкам (включаючи овердрафт за їхніми коррахунками, кредити овернайт і операції РЕПО), а також боргові цінні папери, які рефінансуються НБУ, у портфелі банку на продаж. Ця група активів є джерелом поповнення коштів, що із мінімальною затримкою можуть бути використані на погашення зобов'язань банку.

Група А3 - (короткострокові ліквідні) вкладення банку, які з великою імовірністю (а рідше обов'язково ) погашатимуться упродовж найближчих 30 днів. До цієї групи слід віднести кредити, надані центральним і місцевим органам державного управління, фізичним особам і підприємствам, кредитоспроможність яких не викликає у банку сумнівів, а також боргові цінні папери у портфелі банку на інвестиції, термін погашення яких припадає на найближчі 30 днів. Ця група охоплює ті активи комерційного банку, які з великою імовірністю протягом короткого терміну будуть перетворені на безпосередні платіжні засоби .

Група А4 -(інші активи банку, що приносять дохід) активи кредитно -інвестиційного портфеля, термін погашення вкладень з якого перевищує 30 днів. Ця група є основою робочих активів банку і включає різні види кредитів підприємствам, організаціям, населенню, державним установам, а також вкладення у боргові цінні папери з метою отримання доходу.

Група А5 - (довгострокові вкладення) активи, які визначають участь банку у статутних фондах інших підприємств і організацій (асоційованих і дочірніх банків, небанківських фінансових установ та інших компаній ). Можливості банку щодо перетворення цих вкладень на ліквідні активи вкрай обмежені. Група А6 - (важколіквідні активи) інвестиції банківських ресурсів у операційні та неопераційні основні засоби (будинки, обладнання, споруди, транспортні засоби), а також нематеріальні активи (придбані банком права на користування землею, об єктами інтелектуальної власності). Такі активи створюють умови для нормальної діяльності банку та отримання прибутку.

Група А7 - (безнадійні щодо повернення активи) частина кредитного портфеля банку, погашення якої малоймовірне через терміни прострочення позики (кредити, не повернені банку в строк, нараховані за ними й не отримані проценти, сумнівна заборгованість за кредитами, наданими підприємствам, фізичним особам і органам державного управління).[25]

У США виділяють 4 групи активів, пов'язаних з ризиками:

- особливо згадані - це потенційно слабкі активи, розміщені з певним відхиленням від обережної та розумної практики банку;

- нестандартні (субстандартні), до яких відносяться активи з відхиленням та порушенням у політиці банку або вимогах, що пред'являються до активів,

які раніше не використовувалися у цьому банку та можуть призвести до втрат;

- сумнівні активи - це активи з високою ймовірністю втрат; втрати (збитки).

Ступінь ризику по вказаних групах зростає у такій послідовності: 1 %, 20 %, 50 %, 100 %.

На практиці до особливо згаданих активів відносяться активи, по яких виникла прострочена заборгованість строком до 90 днів, до нестандартних - прострочена заборгованість строком від 90 до 179 днів, до сумнівних - за її тривалості від 180 до 359 днів, до втрат (збитків) - тривалість заборгованості перевищує 1 рік. [4]

Практично всі дослідники з метою управління активами комерційного банку напрямки розміщення коштів поділяють на п'ять головних напрямків (Додаток Б) [3] До первинних резервів відносять активи, які в будь-який час можуть бути використані банком для повернення вкладень та здійснення поточних платежів. До цієї групи активів відносять:

- грошові кошти в касі та банківські метали ;

- платіжні документи ;

- кошти на коррахунку та депозити в НБУ ;

- кошти на рахунках в інших банках ;

- обов'язкові мінімальні резерви .

Первинні резерви є малодохідним видом активів, і керівництво банку прагне до зниження їх частки в структурі активів. Однак, таке зниження можливе лише до відповідного рівня, тому що готівкових грошових коштів в касі банку повинно бути достатнім для розміну грошей, повернення вкладень приватним вкладникам, поповнення операційної каси банків - кореспондентів, з якими заключено відповідні угоди. Необхідний розмір готівкових грошових коштів визначається структурою пасивів даного конкретного банку і частки в пасивах поточних рахунків фізичних та юридичних осіб, вкладень, терміни погашення яких вже настали.

Комерційні банки зберігають тимчасово вільні грошові кошти на своїх коррахунках у національному (центральному) та комерційних банках. Ці кошти використовуються для виконання платіжних інструкцій клієнтів з переказу коштів з їх рахунків у комерційному банку на сплату за товари та послуги, сплату за різними договорами, платежів по зобов'язанням банку.

Достатність коштів на коррахунках банку для виконання ним поточних платежів є результатом діяльності банку з управління поточною ліквідністю. За правилами, які встановлено Національним банком України, комерційні банки зобов'язані зберігати мінімальні резерви на своїх рахунках у НБУ. Таким чином, сума коштів комерційного банку на даному кореспондентському рахунку не може бути нижча за відповідного нормативу, встановленого цим органом контролю. Кореспондентських рахунків повинно бути достатньо для швидкого проведення розрахунків за дорученням клієнтів банку, а також проведення власно банківських операцій у відповідній валюті.

Вторинні резерви - це група активів банку, які в достатньо короткий термін можуть трансформовані у первинні резерви та використані для виконання поточних платежів за зобов'язаннями банку. Основне їх призначення - бути джерелом поповнення первинних резервів, а також забезпечити отримання прибутку. До цієї групи активів відносять :

- вкладення у державні короткострокові цінні папери , що рефінансуються НБУ (облігації внутрішньої державної позики, векселі );

- вкладення у корпоративні короткострокові ліквідні цінні папери ;

- міжбанківські позики на термін до 7 днів.

Найбільшу частку в активах комерційного банку займають, як правило, дохідні активи - це кредити та довгострокові інвестиції. Дані дві групи активів відрізняються від резервів значно нижчим ступенем ліквідності, однак, для забезпечення рентабельної роботи керівництво банку прагне до збільшення питомої ваги цих груп у активах банку.

Вкладення в основні засоби - це найдовгострокові активи банку, без яких неможливе нормальне функціонування кредитно - фінансової установи . Як і будь-якій організації, комерційному банку необхідні приміщення, меблі, технічні засоби. Ця група активів не приносить безпосередньо ніякого прибутку, однак, без них неможлива організація роботи по його створенню. [39]

Найбільш повною є класифікація активів комерційного банку, яка виділяє ознаки:

- за видами операцій;

- за типами контрагентів;

- за строками повернення вкладених коштів;

- за тривалістю вкладення коштів;

- за валютою операцій;

- у розрізі філіалів;

- за принціпом ліквідності (сталості );

- за ознакою доходу;

- класифікація активів за кількома ознаками.

Головним недоліком цього підходу є відсутність класифікації з метою управління активами.

Отже, при управлінні активами комерційного банку їх доцільно класифікувати:

- за видом операцій з врахуванням рівня ліквідності та тривалості

вкладення;

- за рівнем ризику;

- за рівнем доходу;

- за тривалістю повернення коштів;

- за валютою операцій;

- за типом контрагентів та у розрізі філіалів.

На підставі цих класифікацій можна побудувати нову узагальнюючу класифікацію активів комерційного банку. Базовою для побудови узагальнюючої класифікації є класифікація активів з метою управління (Додаток В).

Напрямки розміщення коштів доцільно групувати у такий спосіб:

- первинні резерви;

- вторинні резерви;

- кредити та фінансовий лізинг;

- цінні папери та інвестиції;

- інвестиції капіталу;

- матеріальні та нематеріальні активи;

- інші активи.

Саме ця класифікація враховує залежність напрямків використання коштів від джерел їх формування .

Отже, за рівнем ризику активи поділяються на:

- безризикові активи;

- низькоризикові активи;

- середньоризикові активи;

- ризикові активи;

- високоризикові активи.

За рівнем доходу активи можна поділити на доходні та недоходні.

За тривалістю повернення активи слід класифікувати на:

- активи зі строком сплати до 1 тижня;

- активи зі строком сплати від 1 тижня до 1 місяця;

- активи зі строком сплати від 1 до 3 місяців;

- активи зі строком сплати від 3 до 6 місяців;

- активи зі строком сплати від 6 до 12 місяців;

- активи зі строком сплати від 2 до 3 років;

- активи зі строком сплати понад 3 роки.

У розрізі валюти активи комерційного банку можуть бути класифіковані на: активи у національній валюті та активи в іноземній валюті (згідно класифікатора НБУ).

За типами контрагентів необхідно виділити найбільші групи контрагентів :

- держава;

- банки;

- юридичні особи;

- фізичні особи .

У свою чергу, комерційний банк може працювати як з власною державою, так і з іншими державами .

Банки як контрагенти можуть бути поділені на: центральний банк власної країни, українські комерційні банки, іноземні комерційні банки. До складу цієї групи партнерів можна віднести також небанківські фінансово - кредитні інститути. Юридичних осіб (як резидентів, так і нерезидентів) можна класифікувати за галузевою та іншими ознаками. У розрізі філіалів (регіональних управлінь, відділень) активи банку поділяються за вище наведеними ознаками з урахуванням територіального розподілу коштів.

Фондовий портфель банку складається з: цінних паперів на продаж; цінних паперів на інвестиції; інвестицій капіталу в асоційовані компанії. Кредитний портфель банку складається з короткострокових, середньо-строкових та довгострокових позик. У більшості банків кредитні рахунки становлять не менш половини їх сукупних активів і приносять близько 2 / 3 доходів.

Отже, активні операції банку посідають головне місце у діяльності банків; під активами слід мати на увазі вимоги банку, які характеризують склад, розміщення та використання власного капіталу і коштів вкладників з метою одержання прибутку. [3]

1.3 Аналіз стану комерційних банків України в роботі по формуванню

та розподілу банківських ресурсів

Наведена структура фінансових ресурсів системи комерційних банків України за даними балансів банків, котрі офіційно оприлюднили свої фінансові звіти за станом на 01.01.2003р., аналізується задля визначення ступеня диверсифікації банківських операцій та виявлення небезпеки, яку несе банку надмірне захоплення однотиповими (навіть дуже вигідними в поточний період) операціями.

За станом на 1 січня 2003 року в Державному реєстрі банків України було зареєстровано 189 банків. Серед них 164 банки (86,8%) - акціонерні товариства (115 - відкриті, 49 - закриті, 2 - державні банки); 25 банків (13,2%) - товариства з обмеженою відповідальністю.

28 банків (14,8%) створено з участю іноземного капіталу, в тому числі 6 - зі 100 - відсотковим іноземним капіталом .

Упродовж 2002 року зберігалася стійка тенденція до зростання капіталу банків. Балансовий капітал порівняно з початком року збільшився на 1406,9 млн. грн., або на 21,6%, і на 01.01.2003р. дорівнював 7908,9 млн. грн. (за 01.01.2002р. він зріс на 610,7 млн. грн., або на 10,4%).

Збільшення балансового капіталу відбулося за рахунок зростання на 910,7 млн. грн. сплаченого статутного капіталу, на 122,7 млн. грн. - резерв-ного фонду та фінансового результату поточного року (прибуток на 01.01.2003р. дорівнював 530,1 млн. грн.).

Аналіз структури балансового капіталу банків свідчить, що його більш наполовину (на 57,8%) сформовано за рахунок сплаченого статутного капіталу (Додаток Г). [28]

На 01.01.2003р. резервний фонд становить 488,8 млн. грн., або 6,2% від

загальної суми балансового капіталу, результат минулих років - 1520,7 млн. грн (19,2%), результат поточного року - 530,1 млн. грн (6,7%), інший капітал - 794,2 млн. грн. (10,1%).

Одним із шляхів підвищення рівня капіталізації є залучення коштів на умовах субординованого боргу. Треба зазначити, що впродовж 2002 року вітчизняні банки менш інтенсивно використовували цей інструмент, ніж у 2001 р. За рік їх субординований капітал зріс на 74,9 млн. грн., або на 13,7% і на 01.01.2003р. становив 620,7 млн. грн. (слід нагадати, що за 2001 рік субординований капітал збільшився на 467,8 млн. грн.).

Обсяг іноземного капіталу в загальній сумі зареєстрованого статутного капіталу українських банків за 2002 рік зріс на 72,7 млн. грн., або на 12,2%, і на 01.01.2003р. дорівнював 669,4 млн. грн., або 13,5% від статутного капіталу в цілому .

Наведені дані свідчать про підвищення рівня капіталізації банків. Однак заспокоюватися рано: цей рівень, а також якість капіталу вітчизняних банківських установ бажають бути кращими. [7]

Протягом 2002 року тенденція до зростання зобов'язань банків та до поліпшення їх якості теж була стійкою. Причому темпи зростання зобов'язань випереджали темпи зростання пасивів, капіталу та активів банків. Проте вони виявилися нижчими, ніж у 2001 році.

Із початку року обсяги зобов'язань банків України збільшилися на 8969,7 млн. грн., або на 29,6% (за 2001рік - на 10614,1 млн. грн., або на 53,8%), і на 01.01.2003р. становили 39294,9 млн. грн. Питома вага зобов'язань у пасивах банків порівняно з минулим роком зросла з 82,3% до

83,2%.

Обсяг зобов'язань у 2002 році збільшився за рахунок зростання вкладів фізичних осіб, коштів суб'єктів господарювання, бюджету і позабюджетних фондів тощо.

Основну частину зобов'язань банків становлять кошти суб'єктів господарювання. Протягом 2002 року динаміка їх зростання залишалася позитивною, що свідчить про підвищення ефективності роботи суб'єктів господарювання, а також про зростання ресурсної бази банків. Обсяги коштів суб'єктів господарювання за 2002 рік збільшилися на 2567,9 млн. грн., або на 21,0%, і за станом на 01.01.2003р. дорівнювали 14803,2 млн. грн.

Високими темпами зростали обсяги строкових коштів суб'єктів господарювання, які за 2002 рік збільшилися на 55,8% (за 2001рік - на 67,8%) і на 01.01.2003р. становили 4382,3 млн. грн. Обсяги коштів до запитання зросли на 10,6% (за 2001 рік - на 46,9%). Строкові кошти становили 29,6% від загальної суми коштів суб'єктів господарювання.

В останні роки намітилася тенденція до їх збільшення: так, на 01.01.2001р. частка зазначених коштів становила 20,7%, на 01.01.2002р - 23,0%, на 01.01.2003р. - 29,6%.

Кошти населення, що, як відомо, відіграють дуже важливу роль у формуванні ресурсної бази банків, на звітну дату становили 28,4% від загальної суми зобов'язань. За рік обсяги вкладів фізичних осіб збільшилися на 4513,9 млн. грн., або на 67,9% (за 2001рік - на 2308,2 млн. грн., або на 53,2%), і на 01.01.2003р. сягнули 11161,2 млн. грн., що свідчить про підвищення довіри населення до банківської системи. Населення надає перевагу вкладам у національній валюті. Вони становлять близько 60% від загальної суми вкладів фізичних осіб.

Залишки коштів бюджету та позабюджетних фондів зросли на 183,9 млн. грн., або на 13,6%, і на 01.01.2003р. становили 1533,8 млн. грн., або 3,9% від загальних зобов'язань. Темпи їх приросту були значно нижчими, ніж у 2001 році.

Обсяг міжбанківських кредитів та депозитів за минулий рік збільшився на 908,2 млн. грн., або на 26,7%, і на 01.01.2003р. дорівнював 4307,0 млн. грн. (за 2001 рік обсяги міжбанківських кредитів та депозитів зросли на 1259,8 млн. грн., або на 58,9%). Тобто темпи приросту цього показника порівняно з 2001 роком були вдвічі нижчими.

Слід нагадати, що прогресивні структурні зрушення та раціональна структура зобов'язань є необхідною умовою забезпечення ліквідності й платоспроможності банків, прибуткової їх діяльності.

Структура зобов'язань банків у 2002 році мала такий вигляд (Додаток Д). [7,28]

Кошти суб'єктів господарювання становили 14803,2 млн. грн. (37,7% від загальної суми зобов'язань банків); вклади фізичних осіб - 11161,2 млн. грн. (28,4%); міжбанківські кредити та депозити - 4307,0 млн. грн. (11, 0%); кошти бюджету та позабюджетних фондів - 1114,7 млн. грн. (2,8%); кошти Національного банку України - 1114,7 млн. грн. (2,8%); кредити, отримані від міжнародних та інших фінансових організацій - 447,2 млн. грн. (1,1%), інші зобов'язання - 5927,8 млн. грн (15,1%). Левова частка зобов'язань банків - 25964,4 млн. грн., або 66,1% від їх загальної суми, - це кошти суб'єктів господарювання та вклади фізичних осіб.

До позитивних змін у структурі зобов'язань слід віднести збільшення з 24,3% на 01.01.2002р. до 31,7% на 01.01.2003р. частки строкових зобов'язань, що свідчить про певне зміцнення стабільності ресурсної бази банків і розширення можливостей кредитування економіки.

У подальшому банкам слід вживати заходів щодо зростання обсягів залучених коштів, особливо довгострокових зобов'язань юридичних і фізичних осіб, та щодо узгодження строків залучених коштів і вкладень шляхом збільшення обсягів довгострокових зобов'язань. Підвищення ефективності управління зобов'язаннями сприятиме зниженню рівня витрат і зростанню прибутковості діяльності банків.

Щоб своєчасно виконувати свої зобов'язання, банкам потрібно подбати також про ефективне управління ліквіднісю, підтримувати її на достатньому рівні, забезпечувати оптимальне співвідношення між власними та залученими коштами.

Протягом 2002 року обсяги чистих активів збільшилися на 10376,5 млн. грн.,або на 28,2% (у 2001 році - на 11224,9 млн. грн., або на 43,8%), і на 01.01.2003р. становили 47203,8 млн. грн.

Обсяги загальних активів (не скоригованих на резерви під активні операції) зросли на 10831,2 млн. грн., або на 27,4% (за 2001 рік - на 12316,4 млн. грн., або на 45,2%), і на 01.01.2003р. становили 50391,7 млн. грн. Збільшення відбулося в основному за рахунок зростання кредитного портфеля банків - на 8317,5 млн. грн., або на 35,3%; вкладень у цінні папери - на 2215,2 млн. грн., або на 101,9%; дебіторської заборгованості - на 99,0 млн. грн., або на 5,3%; основних засобів та нематеріальних активів - 402,6 млн. грн., або на 12,6%.

Структура активів на звітну дату була такою (Додаток Ж): високоліквідні активи дорівнювали 7711,0 млн. грн. (15,3% від суми загальних активів); кредитний портфель - 31862,6 млн. грн. (63,2%); вкладення в цінні папери - 4389,9 млн. грн. (8,7%); дебіторська заборгованість - 1957,4 млн. грн. (3,9%); основні засоби та нематеріальні активи - 3598,8 млн. грн. (7,1%); інші активи - 872,0 млн. грн. (1,8%). [7,28]

Значні структурні зміни, що сталися впродовж 2002 року в активах, свідчать про поліпшення їхньої якості. Збільшилися обсяги робочих активів, тоді як неприбуткових, проблемних - зменшилися. Частка кредитного портфеля за рік зросла на 3,7в.п., вкладень у цінні папери - на 3,2в.п. На 1,0в.п. скоротилася частка основних засобів та нематеріальних активів, на 5,6в.п. - проблемних кредитів у кредитному портфелі.

Обсяги вкладень у цінні папери зросли за минулий рік на 2215,2 млн. грн., тобто більш як у 2 рази, і на 01.01.2003р. дорівнювали 4389,9млн. грн. Зростання відбулося в основному за рахунок ОВДП та боргових цінних паперів, обсяги яких збільшилися на 2434,1 млн. грн., або майже у 17 разів. Та незважаючи на це, частка операцій із цінними паперами в активних операціях ще замала, що пояснюється зваженою політикою банків щодо операцій із цінними паперами, яка,в свою чергу, зумовлена недостатнім розвитком фондового ринку в Україні та браком надійних інструментів для вкладення коштів на ньому.

У портфелі цінних паперів переважають вкладення в цінні папери на продаж. На початок 2003 року їх обсяг становив 3230,8 млн. грн., або 73,6% від загальної суми. Вкладення в цінні папери на інвестиції дорівнювали 1006,1 млн. грн. (22,9%), вкладення капіталу в асоційовані компанії - 113,6 млн. грн. (2,6%), у дочірні компанії - 39,4 млн. грн. (0,9%).