Управління банківськими ресурсами на прикладі Ощадбанку

В економічній моделі також детально розглядається чутливість активів банку до процентного ризику, але в дещо іншому розрізі. Предметом дослідження є фактична вартість активів, тобто їх ціна в тому разі, коли ці активи вдалося сек'юритизувати та продати на відкритому ринку . Цей аспект дуже важливий, адже вивчення ринкової ціни активів банку дає змогу оцінити ризик поточної ставки процента і передбачити майбутні прибутки або збитки. Оскільки кожен із підходів (бухгалтерська та економічна модель) пов'язаний із важливою інформацією щодо стану банку, їх слід розглядати у взаємозв'язку.

Економічна модель дає змогу оцінити розмір власного капіталу банку шляхом вивчення стану його ліквідності. Бо ринкова ціна капіталу банку - це просто різниця між ринковою ціною активів та пасивів. Вона допомагає оцінити ризиковість дисконтованих потоків готівкових коштів. Із точки зору управління активами й пасивами, економічній моделі акцент робиться на чутливості власного капіталу банку до зміни ставки процента в усьому обсязі залучених ним коштів. Горизонт прогнозування за економічною моделлю ширший, бо охоплює більший термін, ніж передбачається за бухгалтерською моделлю. Крім того, за допомогою економічної моделі розглядається позабалансова діяльність банку.

Управління активами й пасивами банку - значить заздалегідь оцінювати ймовірність того, що банк може зазнати збитків за своїми операціями чи виявиться неспроможнім виконати власні зобов'язання. Виважене управління дає змогу оцінити, який дохід банк має отримати від активних операцій, враховуючи існуючі процентні ставки за залученими коштами. Для таких розрахунків використовуються аналіз спреду та розривів у термінах погашення активів і пасивів. Відтак керівництво банку досягає бажаного результату, тобто збільшуються прибутки, зростає капітал банку. [1,73]

Суть системи внутрішньої вартості ресурсів полягає у визначенні ціни залучених і розміщених ресурсів у межах одного банку з метою оптимізації політики банку щодо управління активами і пасивами, спрямованої на досягнення максимального рівня прибутковості робочих активів та акціонерного капіталу. В сучасному банківському менеджменті вона дістала назву системи трансфертного ціноутворення і посіла важливе місце в діяльності комерційних банків більшості зарубіжних країн.

Застосування моделі внутрішньобанківського трансфертного ціноутворення, що базується на встановленні відпускних (трансфертних) цін на внутрішні ресурси, які перерозподіляються між підрозділами банку, дає змогу детальніше контролювати процентні витрати на проведення тієї чи іншої активної операції. Вона передбачає виділення підрозділів банку у відносно самостійні центри прибутку і центри витрат, що мають свій бюджет доходів і витрат і є підрозділами, які створюють і руйнують вартість.

Центри прибутку - структурні одиниці банку, що безпосередньо здійснюють реалізацію банківських продуктів, послуг і приносять йому прибуток (кредитне управління, управління по роботі з цінними паперами або казначейство, депозитне тощо), та центри витрат, які за своєю функціональною спрямованістю призначені забезпечувати роботу ценрів прибутку (бухгалтерія, відділ аналізу і планування, юридичний, господарський тощо).

Трансфертне ціноутворення є важливим елементом стратегічного управління фінансами банку, дає змогу точніше визначити доцільність застосування тих чи інших джерел фінансування, враховуючи збиткові, низькорентабельні чи, навпаки, високодохідні банківські продукти. Основний обмежувальний фактор формування трансфертної ціни - стан грошового ринку. Очевидно, що гранична ставка внутрішнього продажу ресурсів не має перевищувати ставки міжбанківського кредитування і не має бути меншою за ставки за вкладами "до запитання", бо інакше втрачається сам сенс трансфертного ціноутворення.[14]

Казначейство, будучи посередником під час внутрішніх операцій купівлі - продажу грошових ресурсів та визначаючи допустимі відхилення строків погашення активів і пасивів у межах усього банку, об'єктивно бере на себе процентний ризик і ризик ліквідності, за що "отримує" компенсацію - різницю між нижчими ставками із залучення й вищими із розміщення коштів.[45]

Розглянемо основи внутрішньобанківського обігу коштів на прикладі спрощеної схеми .( рис 2.1)

Кредитний відділ		Казначейство		Депозитний відділ

Рис. 2.1 - Спрощена схема внутрішньобанківського обігу коштів

Припустимо, що в структурі банку є три підрозділи: казначейство, депозитний і кредитний відділи.

Функція депозитного відділу полягає в залученні коштів клієнтів на постійній основі. Завдання, яке має розв'язати керівництво депозитного відділу, полягає в залученні дешевих і відносно постійних джерел грошових ресурсів. Отже, дуже важливо правильно вибрати процентну ставку і правильно оцінити "стабільність" депозитів.

Казначейство - це структурний підрозділ банку, однією із функцій якого є підвищення ефективності управління коштами. Казначейство купує кошти у депозитного відділу та продає придбані ресурси за вищою ціною кредитному відділу.

Кредитний відділ у свою чергу розміщує придбані в казначейства ресурси на ринку комерційних позичок і наприкінці терміну повернення позик відправляє придбані ресурси відділу казначейства, а останній - відділу ресурсів, або, якщо термін повернення раніше залучених депозитів не минув, розміщує їх на короткостроковому безризиковому ринку - ринку державних цінних паперів.

У запропонованій спрощеній схемі внутрішньобанківського обігу два з трьох підрозділів прибуткові - кредитний відділ і казначейство.

Депозитний відділ також може одержувати дохід за рахунок різниці між відпускною ціною ресурсів і вартістю їхнього залучення з урахуванням обов'язкового резервування, тобто прибуток може бути отриманий за рахунок зниження витрат із залучення коштів.

Чистий дохід (прибуток) кожного підрозділу має такі складові :

* для кредитного відділу :

П_к = Д_н + Д_п - В_ф - В_о , (2.12)

де П_к - прибуток;

Д_н - дохід від надання позик;

Д_п - дохід від продажу ресурсів , що генеруються поверненими

позиками;

В_ф - витрати на фінансування позик;

В_о - витрати на обслуговування боргу.

* для депозитного відділу:

П_д = Д_п - В_у , (2.13)

де П_д - прибуток;

Д_п - дохід від продажу ресурсів казначейству;

В_у - витрати на утримання персоналу й обслуговування рахунків

клієнтів ;

* для казначейства :

П_ка = Д_п - В_пр - В_п , (2.14)

де П_ка - прибуток;

Д_п - дохід від реалізації ресурсів кредитному відділу;

В_пр - витрати на придбання ресурсів у депозитного відділу;

В_п - витрати підрозділу.

Трансфертне ціноутворення не забезпечує банку повної нейтралізації фактору процентного ризику. Однак зосередження усіх відхилень процентних ставок у єдиному підрозділі для аналізу і управління ними є ефективнішим.

Існує кілька різних методів розрахунку трансфертних цін, що насамперед орієнтовані на ринок і передбачають ефективне використання коштів банку. Трансфертна ціна має не лише константувати вартість, за якою здійснюється внутрішньобанківський обмін ресурсами між згадуваними центрами прибутку, а й вказувати на збиткові низькорентабельні чи, навпаки, високодохідні банківські продукти.

Експертний метод визначення трансфертної ціни передбачає її встановлення на основі переговорів менеджерів. Воднораз без відповідного економічного обгрунтування це може призвести до фінансових диспропорцій усередині банку - між підрозділами залучення й розміщення ресурсів, інтереси яких можуть не збігатися, оскільки центри залучення ресурсів зацікавлені в підвищенні ціни , в той час як центри розміщення - у заниженні. У зв'язку з цим у банку доцільно створити колегіальний огран (його функції може виконувати Комітет управління активами і пасивами), що адміністративним чином встановлюватиме граничну маржу для переведення ресурсів, створюючи єдині для всіх центрів прибутку їх залучення. [30,82]

Значного поширення у світовій практиці набув ринковий метод, згідно з яким як трансферт-ціни виступають ринкові ціни на аналогічні ресурси. Однак унаслідок недостатності розвитку вітчизняного фінан-ового ринку чи не єдиним таким орієнтиром є ставки міжбанківського кредитування. Зазначимо, що узагальнювальними індикаторами вартості ресурсів на міжбанківському ринку є ставки KIBID та KIBOR, до котирування яких залучаються провідні вітчизняні банки - найвпливовіші оператори цього ринку. А тому аналіз динаміки цих ставок залишається єдиним джерелом регулярної інформації щодо змін ринкової кон'юнктури, яке повинні насамперед ураховувати менеджери.

Отже, всі кошти, залучені банком, мають ефективно використовуватися, забезпечуючи посилення його ринкових позицій, а сприятиме цьому грамотне використання методу трансфертного ціноутворення, що лише набуває популярності серед наших банкірів. [49,82]

Для оцінки стабільності управління активними й пасивними інструментами комерційного банку поряд із абсолютними групами даних балансу необхідно відокремити невелику групу відносних показників, які характеризують стабільність роботи комерційного банку з точки зору збалансованості активних та пасивних операцій.

Миттєві позики/депозити (S1) - показник дозволяє визначити пропорції

між кредитним та депозитним портфелями банку з терміном до запитання та на 1 день. Він розраховується по формулі :

Кр₁

S1 = ----- , (2.15)

Д₁

де Кр₁ - позики та інші розміщені кошти до запитання та на 1 день;

Д₁ - залучені кошти до запитання та на 1 день.

Цей коефіцієнт характеризує ступінь використання залучених пасивів при розміщенні ресурсів на термін менший за 1 день; може бути використаний в якості додаткового коефіцієнта ліквідності за однодобовим позичкам та депозитам.

Даний показник є непрямою характеристикою миттєвого гепу, оскільки оперує активами і пасивами, чутливими до зміни процентних ставок, в інтервалі сьогодняшнього дня. Однодобові кредитні інструменти складають надані овердрафти, розміщені депозити до запитання, векселя до запитання та однодобові кредити. До однодобових депозитних інструментів відносять отримані овердрафти, однодобові кредити, депозити та інші залучені кошти до запитання та на 1 день, депозити для розрахунків з використанням банківських карт, інші залучені кошти до запитання. Деталізація даного показника може бути зроблена у розрізі кредитних установ, корпоративних клієнтів (у тому числі фінансові організації та фонди різного рівня), приватних осіб. Ще один напрямок деталізації - резиденти та нерезиденти.

Строкові позики/депозити (S2) - показник дозволяє визначити пропорції між строковими (більш 1 дня) кредитним та депозитним портфелями. Його формула є такою :

Кр₂

S2 = ----- , (2.16)

Д₂

де Кр₂ - кредити та інші розміщені кошти більш 1 дня;

Д₂ - депозити та інші залучені кошти більш 1 дня.

Цей коефіцієнт характеризує ступінь залучених пасивів при розміщенні ресурсів на термін більше 1 дня; може слугувати додатковим коефі-цієнтом ліквідності за кредитами та депозитами більше 1 дня. Кредитні інструменти більш 1 дня складають депозити в НБУ, надані кредити, розміщені депозити, векселя й аваль за ними, кошти, надані у лізинг. До депозитних інструментів більше 1 дня відносять отримані кредити, депозити та інші залучені кошти. Недоліком даного показника є те, що існуючі правила бухгалтерського обліку у кредитних організаціях не дозволяють оцінити пропорції кредитних та депозитних портфелей за конкретними термінами запитання та погашення.

У нестабільній економічній ситуації, коли ціни на залучення й розміщення ресурсів швидко змінюються, для управління ресурсами банків і видами діяльності, в процесі яких ці ресурси використовуються, банкам у своїй діяльності в найближчій перспективі необхідно перейти на наукові методи управління, в основу яких покладено економіко - математичні моделі. Важливо також поєднувати різні методи, використовуючи при цьому їхні позитивні сторони (елементи).

Таким чином, взаємозв'язок між управлінням активними та пасивними операціями має вагоме значення для прибутковості комерційного банку. [37]

2.3 Інтегрована система управління банківськими фінансами

У банківській справі сьогодення управління активами й пасивами є одним із фундаментальних понять банківського менеджменту і становить складну багатопланову, до кінця ще не досліджену проблему. У міжнародній практиці скоординоване (інтегроване) управління активами і пасивами визнане найефективнішим підходом до управління банківськими фінансами, завдяки якому банк може вижити у висикоконкурентному ринковому середовищі.

Практика роботи деяких українських банків яскраво відображає недоліки автономного підходу до управління активами і пасивами. Але загалом таке управління банками у міжнародній банківській практиці переважало недовго, проте стимулювало розвиток технологій і методів управління залученими коштами, і, зрештою, було перехідним етапом у застосуванні ефективніших прийомів управління.

Традиційні погляди, згідно з якими весь дохід банку генерують активи - кредити і інвестиції, - змінилися ідеєю одночасного інтегрованого управління активами і пасивами .[25]

Зміст нового підходу полягає у розумінні того, що і доходи, і витрати відносяться до обох сторін банківського балансу, а отже, зниження витрат банку завдяки управлінню пасивами допомагає досягти цільового рівня прибутковості тією ж мірою, що й завдяки надходженням від активних операцій. Банкіри та науковці високо оцінили потенційні можливості скоординованого підходу до управління активами і пасивами і доклали чимало зусиль для його вдосконалення Перевагами інтегрованого підходу є максимізація прибутку за умови прийнятного рівня ризику, а також можливість більш зваженого підходу до проблем управління ліквідністю завдяки точнішому визначенню потреби у ліквідних засобах.

Особливість управління активами і пасивами полягає у поєднанні всіх методів автономного управління банківськими портфелями в один скоординований процес. Утім, слід визнати, що елементи такого підходу до управління банківським балансом використовуються у банківській практиці вже давно, і однією з перших спроб його реалізації можна вважати пошук ефективних способів підтримання банківської ліквідності.

Так, ще в 1811 році адмірал, граф (а також професор) М.С. Мордвинов обгрунтував ідею повної збалансованості кредитних ресурсів та вкладень за строками й сумами .

Отже, досліджуючи взаємозв'язки між означеними підходами, доходимо висновку, що кожен наступний підхід до управління банківськими фінансами є логічним продовженням попереднього і містить увесь арсенал уже відомих методів та прийомів.

У вітчизняній практиці паралельно застосовуються усі три підходи. У більшості банківських установ переважають автономні методи управління , в деяких банках (їх частка незначна) управління здійснюється все ще через активи, але є й банки, де використовуються сучасні прогресивні методи управління.[16,66]

Звертаючись до методологічного аспекту досліджуваної проблеми, слід визнати, що хоча науковці та практики й одностайні щодо виключно важливої ролі інтегрованого підходу в банківській справі сьогодення, єдиної думки стосовно трактування такого поняття, як "управління активами і пасивами" в економічній науці поки що немає.

Так у роботах Дж.Маршалла управління активами і пасивами розглядається як метод управління ризиками - поряд зі страхуванням і хеджуванням . П. Роуз будь-які дії, пов'язані зі зниженням ризиків (у тому числі управління активами та пасивами), відносить до хеджування. Зокрема, такі класичні прийоми управління дисбалансами (геп) та середньозваженим строком погашення (дюрація) він трактує як механізми хеджування.

Більш узагальнене розуміння цього поняття пропонує Дж. Сінкі: "Основна тема управління активами та пасивами - це скоординоване управління всім балансом, а не окремими його частинами". Водночас мету управління активами і пасивами він визначає як зведення до мінімуму відсоткового ризику і відтак у переліку методів зазначає лише управління чистою процентною маржею та гепом. Подібне тлумачення суттєво обмежує сферу застосування управління активами та пасивами. [75,77]

У цьому зв'язку слід визнати, що однозначне вирішення питання стосовно місця та ролі управління активами та пасивами є досить проблематичним, оскільки процеси управління банківськими фінансами тісно взаємопов'язані і більшість методів спрямовано на досягнення одразу кількох цілей, унаслідок чого це питання залежно від мети дослідження розглядається з різних позицій .

Утім, висвітлені вище погляди не містять принципових суперечностей, адже коли мовиться про управління активами та пасивами, зарубіжні автори мають на увазі саме скоординований підхід до управління .

На відміну від зарубіжних, в економічних публікаціях пострадянського простору нерідко зустрічаємо спрощене тлумачення управління активами та пасивами: вживаючи дане словосполучення, автори мають на увазі автономні методи управління активними і пасивними операціями банку. Саме тому вважаємо за доцільне акцентувати увагу на головній ідеї зазначеного підходу, вживаючи такі терміни, як інтегрований чи скоординований підхід .

І все ж трактування управління активами та пасивами як методів чи певних прийомів суттєво (і безпідставно) звужує сферу застосування інтегрованого підходу до управління банком.

Спираючись на принципи системного підходу найдоречніше розглядати управління активами і пасивами як загальну методологічну концепцію, згідно з якою формується, образно кажучи, філософія управління сучасним банком .

Сутність концепції інтегрованого управління активами та пасивами полягає у скоординованому керуванні фінансовими потоками банку, в процесі якого шляхом узгодження управлінських рішень та забезпечення певних пропорцій між активними і пасивними операціями досягається кілька цілей - таких, як:

- підвищення прибутку;

- зниження ризиків;

- аналіз і контроль ліквідності;

- управління спредом тощо. [27]

Тобто йдеться про внутрішню єдність усіх аспектів фінансової діяльності банку, коли жодна фінансова операція не може реалізуватися ізольовано, оскільки є елементом інтегрованої системи управління.

Інтегрований підхід стосується практично всіх сфер фінансового управління банком: стратегічного і середньострокового планування, оперативного управління, у тому числі аналізу та контролю, управління прибутком і ризиками, формування фінансового інструментарію.

У найширшому розумінні концепція інтегрованого управління активами та пасивами охоплює систему категорій, аналітичні показники та інструменти, техніку й методику аналізу, стратегію і тактику управління, що грунтуються на фундаментальній ідеї спільного регулювання грошових потоків і об'єднують управління банківськими портфелями в один узгоджений процес.

Отже , основна ідея концепції інтегрованого управління активами та пасивами полягає в тому , що банки , визначаючи роль сукупного портфеля (балансу) в одержанні високого прибутку за прийнятного рівня ризику, розглядають свої активи, зобов'язання і капітал у нерозривній єдності.

Інтегрований підхід до управління активами і пасивами дає реальну змогу вирішити проблему оптимізації співвідношення між прибутковістю і ризиком, яка в сучасній банківській справі є, по суті, наріжним каменем усього процесу управління банком .[66]

Як вже відомо, між прибутковістю та ризиком існує пряма залежність, і тому пошук оптимального їх співвідношення в сучасних умовах розглядається як найважливіше завдання керівництва кожного банку.

У ході вирішення дилеми "прибуток - ризик" суб'єкти господарювання, в тому числі й банки, обирають одну з альтернативних стратегій :

- перша дає змогу отримати максимальний прибуток, хоча при цьому існує

загроза збитків - тобто діяльність супроводжується підвищеним ризиком;

- друга полягає в тому, щоб до мінімуму знизити ризики та стабілізувати прибутки.

Однак не слід забувати, що збільшення прибутків за умови одночасного зниження ризику - ситуація виняткова, яка вкрай рідко трапляється у реальному житті .

У першій моделі цільовою функцією є максимізація прибутку за умови обмеження ризику шляхом встановлення максимально допустимого його значення.

У другій - мінімізація ризику за умови утримання показників прибутковості на певному рівні, не нижчому, ніж заданий .

Стратегія отримання максимального прибутку передбачає свідоме прийняття ризику, характеризується спекулятивними тенденціями і реалізується шляхом застосування незбалансованих підходів до управління активами і зобовязаннями (якими не передбачено вирівнювання окремих статей балансу за обсягами чи строками) таких, наприклад, як управління гепом, дюрацією, утримання відкритої валютної позиції, формування агресивного портфеля цінних паперів, проведення спекулятивних операцій із фінансовими деривативами. Основне завдання управління за даного підходу - запобігання ситуації, за якої допустимий ризик переростає в катастрофічний, загрожуючи банку банкрутством.

Стратегію мінімізації ризику обирають тоді, коли рівень прибутковості банку задовольняє керівництво й акціонерів, а основною метою є стабілізація фінансових результатів.

У цьому разі мета досягається за допомогою таких прийомів управління активами і пасивами як приведення у відповідність строків та обсягів активів і зобов'язань, чутливих до змін відсоткової ставки (фіксація спреду), імунізація балансу, утримання закритої валютної позиції, формування збалансованого портфеля цінних паперів (наприклад, індексного портфеля), проведення операцій хеджування і страхування ризиків та ін.

Зрозуміло, на практиці цілковитої відповідності між активними та пасивними статтями балансу досягти неможливо - йдеться насамперед про спрямованість на максимальне узгодження балансових позицій .

У процесі реалізації будь-якої зі стратегій використовуються дві групи методів: методи управління структурою балансу та методи управління, пов'язані з проведенням позабалансових фінансових операцій (страхування, хеджування, спекулятивні операції із фінансовими деривативами, арбітраж із контрольованим ризиком тощо).

Слід зазначити, що методи управління структурою балансу досить громіздкі, важко реалізуються у практичній діяльності та потребують значного часу і витрат. На відміну від них, методи, що передбачають проведення позабалансових операцій з метою управління, характеризуються як зручні, гнучкі й мобільні; вони дають змогу швидко і раціонально реструктуризувати баланс відповідно до кон'юнктури ринку.

Необхідно зазначити, що в міжнародній банківській практиці інструментарій інтегрованого управління активами та пасивами динамічно вдосконалюється, а новітні методики та фінансові конструкції часто поєднують балансові та позабалансові операції. Навпаки, у вітчизняних банків вибір методів управління досить обмежений, оскільки нерозвинутість окремих сегментів внутрішнього фінансового ринку, зокрема ринку фінансових деривативів, унеможливлює застосування досконалих методик. Відтак методи управління структурою балансу для українських банківських установ залишаються найдоступнішими, а пов'язані з ними теоретичні та практичні проблеми - найактуальнішими.

Концепція інтегрованого управління активами та пасивами дає змогу сформувати оптимальну структуру балансу та захиститися від ризиків, спричинених значними коливанням параметрів фінансових ринків. При цьому баланс розглядається не тільки як звітна форма, а й як генератор доходів та витрат банку - тобто як об'єкт активного управління, параметрами якого є прибутковість і рівень ризику.

Інтегрований підхід до управління активами і пасивами банку використовується у процесі оперативного управління балансом.

Активний підхід до управління балансом передбачає формування спеціального аналітичного інструментарію та введення інтегративних показників, які характеризують співвідношення активів і зобов'язань за обсягами та строками. Ці показники одержують шляхом згортання окремих аналітичних показників.

Так, до інтегративних показників, що характеризують ризиковість балансу банку, належать :

- розрив ліквідності ;

- геп ;

- валютна позиція ;

- індикатор імунізації балансу ( розрив між дюрацією активів та дюрацією пасивів ).[45,66]

Традиційні для банківської діяльності показники прибутковості, такі як чистий прибуток, маржа, спред, за своєю економічною природою є інтегративними, оскільки розраховуються шляхом згортання доходів і витрат (і в грошовому вимірі, і у відсотках).

Між показниками прибутковості й ризику існують як функціональні, так і стохастичні залежності, виявивши які, можна сформувати систему аналітичних моделей та структуризувати процес управління.

Далі запропоновано кілька моделей, побудованих на основі детермінованих функціональних залежностей:

- модель гепу ;

- модель імунізації балансу ;

- модель цінової чутливості ;

- модель валютного метчінгу.

1) Модель гепу. Залежність між прибутком і зміною ринкових ставок (відсотковим ризиком) описується так :

Р_r = k GAP х ( r_p - r ) (2.17)

де Р_r - прибуток (збиток), одержаний у результаті зміни ринкових

ставок відсотка ;

k GAP - кумулятивний геп ;

r_p , r - відповідно прогнозована та поточна ринкові ставки.

Нагадаємо, що геп (gap - розрив, дисбаланс) - це різниця між активами і зобов'язаннями, чутливими до зміни відсоткових ставок на ринку, а кумулятивний геп обчислюється як алгебраїчна сума (з урахуванням знаку) гепів у кожному з періодів, на які поділено аналізований часовий горизонт.

Модель дає змогу проаналізувати можливу зміну прибутку банку залежно від динаміки ринкових ставок у кожному з періодів, на які поділено аналізований часовий горизонт.

2) Модель імунізації балансу. Портфельна імунізація (portfolio immunization) є одним із ефективних прийомів зниження впливу фінансових ризиків і грунтується на аналізі тривалості інвестиційного горизонту, відомого як аналіз дюрації.

Стосовно банківської діяльності сутність даного підходу полягає в підборі та введенні до складу портфелів таких фінансових інструментів, які дають змогу звести до мінімуму чутливість різниці між вартістю активів та зобов язань банку до зміни відсоткових ставок на ринку, а отже, захищають банківський капітал від впливу відсоткового ризику.

Співвідношення між дюрацією активів та зобов язань описується за допомогою моделі :

L

D_A = D_L х ---- , (2.18)

A

де D_A - зважений за вартістю надходжень строк погашення (дюрація)

активів;

D_L - дюрація зобов'язань ;

L - загальний обсяг зобов'язань ;

А - обсяг активів.

Зазначимо, що незалежно від напряму зміни відсоткових ставок активи банку мають переоцінюватися швидше, ніж зобов'язання, адже, як випливає з моделі 2, дюрація активів повинна бути коротшою, ніж дюрація зобов'язань. Якщо ж банку з якоїсь причини не вдалося досягти імунізації балансу (рівність 2 не виконується), то коливання ринкових ставок позначатимуться на вартості його активів та зобов'язань, оскільки згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку (МСБО) монетарні статті (а їх питома вага у банківському балансі становить близько 90 %) переоцінюються у звязку зі зміною ринкових цін. У такому разі реалізується стратегія управління дюрацією, і аналіз впливу кон'юнктури ринку на банківській прибуток проводиться за допомогою моделі цінової чутливості фінансових інструментів (цінних паперів, банківських портфелів або всього балансу):

 r_p - r

Р_f = D_f х ( ------ ) х p_f (2.19)

1 + r

де Р_f - прибуток (збиток), одержаний у результаті зміни вартості

фінансового інструменту ;

D_f - дюрація фінансового інструменту ;

p_f - поточна ціна фінансового інструменту.

3) Модель цінової чутливості описує залежність між змінами ринкових відсоткових ставок та вартістю фінансових інструментів і може бути застосована в процесі прогнозного аналізу окремого цінного паперу, портфеля фінансових інструментів, а в поєднанні з моделлю 2 - для аналізу цінової чутливості всього балансу.

4) Модель валютного метчінгу. Стратегія управління активами і пасивами, спрямована на вирівнювання валютної структури балансу, називається валютним метчінгом (currency matching).

Залежність між величиною прибутків (збитків), одержаних у результаті утримання банком відкритої валютної позиції, та змінами валютних курсів на ринку описується аналітичною моделлю:

Р_V = V_P х ( s_p - s ) , (2.20)

де Р_V - прибуток (збиток), отриманий від переоцінки валютних

коштів у зв'язку зі зміною валютного курсу;

V_P - валютна позиція банку;

s_p , s - відповідно прогнозований та поточний валютні курси.

Необхідно зазначити, що центрацізоване регулювання валютної позиції комерційних банків, здійснюване НБУ за допомогою економічних нормативів, хоча й обмежує валютний ризик, але це не означає, що його вдається уникнути. Тому банку необхідно постійно аналізувати й регулювати величину та вид (довга чи коротка) позицій за різними іноземними валютами.

Аналізуючи структуру перелічених моделей, зауважуємо, що в кожній із них присутній чинник невизначеності, пов'язаний із прогнозованими значеннями параметрів ринку - відсоткової ставки чи валютного курсу. Введення в модель імовірнісних показників (імовірність того, що валютний курс чи ставка досягне прогнозованого значення) дає змогу проводити інваріантний аналіз, порівнюючи кілька сценаріїв (як правило, песимістичний, найвірогідніший та оптимістичний).

Отже, якщо банк обрав стратегію збільшення прибутку до максимального, зазначена система аналітичних моделей дасть йому змогу оцінити величину ризиків та можливі наслідки. Наголосимо, що успіх та ефективність практичної реалізації такої стратегії залежить насамперед від можливостей передбачення та прогнозування динаміки параметрів ринку. Наприклад, великі міжнародні банки, прогнозуючи валютні курси та відсоткові ставки, аналізують близько чотирьохсот показників, що при застосуванні сучасних комп'ютерних технологій забезпечує їх оперативними й досить надійними прогнозами. Банкам, які прагнуть стати надійними і стабільними, варто застосовувати зважені підходи до управління активами і пасивами, обмежуючи рівень ризиків.

У цьому разі система аналітичних моделей слугує інструментарієм для обгрунтування внутрішніх лімітів ризику та допустимих діапазонів зміни фінансових результатів діяльності банку.

Концепція інтегрованого управління активами і пасивами для багатьох вітчизняних банків ще не набула значення практичної методології. Водночас у сучасних умовах дедалі більше банківських установ досягає тієї стадії розвитку, на якій застосування інтегрованого підходу в щоденній діяльності перетворюється в актуальну проблему управління банківськими фінансами.

Серед причин повільного впровадження даного підходу в українських банках - відсутність цілісної концепції, методології, практичних рекомендацій та формалізованого аналітичного інструментарію, адаптованих до вітчизняних реалій, складність утілення на практиці окремих теоретичних положень, недостатній рівень спеціальної підготовки банківських фахівців. Слід визнати, що у вітчизняній науці комплексних наукових досліджень цієї складної проблеми з урахуванням особливостей внутрішнього фінансового ринку практично немає.

Докладніше прикладні аспекти управління фінансовими потоками банку висвітлені в працях зарубіжних авторів, але й там теоретичні положення не завжди доведено до якості робочого методичного інструментарію, формалізованого на математичній основі. А проте сучасний рівень розвитку інформаційних технологій сприяє ефективному вирішенню цих завдань, адже спеціалізовані пакети прикладних програм і програмні модулі дають змогу проводити інваріантний аналіз на базі адаптивних моделей та формулювати рішення в умовах невизначеності.

Більшість таких програмних продуктів представлено в системі Інтернет, що дозволяє банкам самостійно генерувати програмне забезпечення та створювати власну систему підтримки прийняття управлінських рішень.

Отож для банків важливо насамперед визначитися концептуально, на яких принципах і засадах має грунтуватися процес управління його фінансами.

У цьому зв'язку варто визначити таке : у вітчизняному банківському середовищі сформувалася думка, що розробка та впровадження сучасних прийомів управління - це внутрішня справа банку.

Зрозуміло, при побудові інтегрованої системи управління необхідно врахувати специфіку конкретного банку. Та все ж слід визнати той очевидний факт, що не кожна банківська установа у змозі розв'язати це складне завдання власними силами. Вважаємо, що впровадження прогресивних стратегій і технологій управління у вітчизняну практику має розпочинатися з розробки спільних для всіх банківських установ країни концептуальних засад , методик та аналітичного інструментарію.

Надалі кожен банк, спираючись на загальні положення, зможе застосовувати їх з урахуванням власної специфіки, втілюючи в конкретні програмні продукти, практичні рекомендації та методики .[10,66]

3 АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПАРАМЕТРІВ ДІЯЛЬНОСТІ ВАТ " ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ"

3.1 Аналіз зобов'язань, активів та кредитного портфеля ВАТ "Державний ощадний банк України"

ВАТ “Державний Ощадний банк України” створено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 травня 1999 року № 876 шляхом перетворення Державного спеціалізованого комерційного Ощадного банку України у відкрите акціонерне товариство.

Засновником Ощадбанку є держава в особі Кабінету Міністрів України.

Державний Ощадний банк з усіма своїми установами складає єдину систему і входить до складу банківської системи України.

Діяльність банку здійснюється на підставі Статуту ВАТ "Державний ощадний банк України" та керується ЗУ "Про банки і банківську діяльність", указами Президента, постановами Верховної Ради і її Президії, постановами Кабінету Міністрів України, нормативними актами НБУ та відомчими інструкціями банку.

Метою діяльності Ощадбанку є залучення коштів від фізичних та юридичних осіб і розміщення їх на комерційних засадах в інтересах вкладників Ощадбанку і розвитку народного господарства; здійснення кредитно-розрахункового обслуговування громадян і підприємств, а також інші банківські операції. [61]

У відповідності до ліцензії № 148 від 21 грудня 1998 року, Ощадний банк України має право здійснювати такі операції:

- касове обслуговування клієнтів;

- відповідальне збереження цінностей клієнтів Банку;

- перевезення грошово-валютних цінностей та інкасація грошових коштів;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів) у грошовій одиниці України;

- ведення рахунків банків-кореспондентів (резидентів) у грошовій одиниці України;

- проведення операцій з касового виконання Державного бюджету України, в тому числі ведення бюджетних рахунків клієнтів та рахунків державних позабюджетних фондів;

- проведення операцій з касового виконання місцевого бюджету, ведення бюджетних рахунків клієнтів та рахунків державних позабюджетних фондів;

- кредитування юридичних та фізичних осіб;

- залучення депозитів юридичних осіб;

- залучення депозитів фізичних осіб;

- емісія цінних паперів;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній

валюті та клієнтів нерезидентів у грошовій одиниці України;

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів та нерезидентів) у іноземній валюті;

- ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;

- відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

- фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів;

- видача поручительств, гарантій та інших зобов'язань та третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі (для фізичних осіб);

- управління грошовими коштами та цінними паперами за дорученням клієнтів - фізичних осіб;

- купівля, продаж державних цінних паперів та операцій за ними.[62]

Ресурси Ощадного банку України включають :

1. Капітал банку:

- статутний капітал;

- резерви банку;

- прибутки минулих років;

- результати переоцінки основних засобів;

- результат поточного року.

2. Залучені кошти:

- кошти до запитання фізичних осіб;

- строкові кошти фізичних осіб;

- кошти бюджетів, бюджетні кошти клієнтів та кошти позабюджетних

фондів;

- кошти суб'єктів господарської діяльності;

- кошти інших банків;

- кошти, отримані від установ Ощадбанку;

- кредиторська заборгованість;

- інші кошти.

Вищезазначені ресурси використовуються установами Ощадбанку на кредитування фізичних та юридичних осіб, придбання облігацій внутрішньої державної позики та інших цінних паперів, забезпечення своїх поточних потреб.

Основними напрямками використання ресурсів є :

- кошти, розміщені в інших банках;

- надані кредити суб'єктам господарської діяльності та органам

державного управління;

- надані кредити фізичним особам;

- вкладення в цінні папери;

- кошти, предані установам Ощадбанку;

- готівкові кошти та банківські метали ;

- кошти у Національному банку України;

- довгострокові вкладення, основні засоби та нематеріальні активи;

- господарські матеріали;

- дебіторська заборгованість;

- інші активи.[64]

Аналіз структури ресурсної бази банку надає загальне уявлення про пасиви банку (з огляду на те, що саме пасивні операції визначають обсяги та масштаби дохідних операцій). Аналіз структури активних операцій банку являє собою аналіз напрямків використання його ресурсів.

Для аналізу залучення коштів, активних операцій та "кредитного портфеля" використовується баланс ВАТ “Державний Ощадний банк України” (Додаток Р).

Ощадбанк відіграє важливу роль у банківській системі України. Проведений аналіз кон'юнктури депозитного ринку вказує, що окрім Ощадного банку України з фізичними особами в Україні так активно не працює жодний із комерційних банків. І тому, зрозуміло, кошти населення відіграють дуже важливу роль у формуванні ресурсної бази Ощадного банку України.

Так, на 01.01.2003р. банком було залучено 2716837 тис. грн.

У структурі вкладів клієнтів (станом на 01.01.2003р.) переважають вклади фізичних осіб - 84,97% (тобто 2234006 тис. грн.), або 80,9% відзагальних зобов'язань :

- 54,65% склали кошти на поточних рахунках фізичних осіб

(1436880 тис.грн.);

- 30,32% - строкові депозити фізичних осіб (797186 тис. грн.).

На ринку залучень вкладів фізичних осіб Ощадбанк продовжує утримувати лідируючі позиції як серед найбільших банків (30,1% суми залучень від фізичних осіб восьми найбільших банків країни), так і в банківській системі в цілому (19,03% суми залучень від фізичних осіб).

Кошти суб'єктів господарювання становили 13,2% у структурі вкладів клієнтів, (347060 тис. грн.), або 12,6% у складі зобов'язань банку :

- 12,76% у структурі вкладів клієнтів станом на 01.01.2003р. складають кошти на поточних рахунках юридичних осіб (335491 тис. грн.);

- 0,44% - строкові депозити юридичних осіб (11569 тис. грн.).

Структуру зобов'язань банку представлено у вигляді діаграми ( Додаток С ).

Значні темпи приросту залучених коштів свідчать про високий ступінь довіри до банку з боку його клієнтів.

Аналізуючи структуру і стан активів балансу банку, слід відмітити, що протягом 2002 року загальні активи банку порівняно з минулим роком, збільшилися на 857582 тис. грн., або на 40% (на 01.01.2002р. вони складали 2143966 тис. грн.), і на 01.01.2003р. становили 3001548 тис. грн.

Збільшення відбулося в основному за рахунок зростання кредитного портфеля банку - на 512964 тис. грн., або на 64,45%; портфеля цінних паперів - на 86366 тис. грн., або на 19,35%, порівняно з 01.01.2002р.

Структура активів банку станом на 01.01.2003р. було такою :

- високоліквідні активи дорівнювали 580929 тис. грн. (19,36% від суми

загальних активів);

- кредитний портфель - 1308874 тис. грн. (43,61%);

- вкладення в цінні папери - 532800 тис. грн. (17,75%);

- основні засоби та нематеріальні активи - 365789 тис. грн. (12,19%);

- нараховані доходи - 38986 тис. грн. ( 1,3%);

- інші активи - 174170 тис. грн. (5,8% суми загальних активів) (Додаток Т).

Значну роль у збільшенні загальних активів відіграв кредитний портфель: на 01.01.2002р. його обсяги становили 795910 тис грн, і впродовж 2002 року зросли на 64,45% (на 01.01.2003р. кредитний портфель банку дорівнював 1308874 тис. грн.).

У структурі кредитного портфеля станом на 01.01.2003р. переважають кредити, надані суб'єктам господарської діяльності - 1086365 тис. грн. (або 83% кредитного портфеля) та кредити фізичним особам - 130887 тис. грн. (або 10% кредитного портфеля). При цьому Ощадбанк залишається одним з найбільших кредиторів держави: на 01.01.2003р. сума кредитів, наданих державним органам управління. склала близько 39266 тис.грн. (3% у структурі кредитного портфеля банку). Міжбанківські кредити становлять 52355 тис. грн. (або 4% кредитного портфеля банку).

Необхідно зазначити, що якість кредитного портфеля, значно підвищилась: протягом 2002 року зменшилась частка "проблемних" кредитів (сумнівної та безнадійної заборгованості) - на 01.01.2003р. стандартні кредити становили 51% від загального обсягу кредитного портфеля; під контролем - 10%; субстандартні - 22%; сумнівні - 4%; безнадійні - 13% кредитного портфеля банку. (Додаток У)

Отже, якість кредитного портфеля банку можна вважати задовільною, адже питома вага "проблемних" кредитів не перевищує 50%.

У 2002 році значно активізувалась діяльність банку на ринку цінних паперів, обсяг портфеля цінних паперів зріс на 86 366тис. грн. (або на 19,35%) порівняно з 2001 роком (на 01.01.2002р. вкладення в цінні папери становили 446434 тис. грн), і на 01.01.2003р. дорівнював 532800 тис. грн.

У структурі портфеля цінних паперів переважають вкладення у казначейські та інші боргові цінні папери, що рефінансуються НБУ, - їх обсяг на 01.01.2003р. становив 394067 тис. грн. (або 73,96% від загальної суми вкладень у цінні папери), що пояснюється високим ступенем надійності зазначених інструментів і є вторинним резервом ліквідності для банку.

Вкладення в цінні папери на продаж складають у структурі портфеля цінних паперів 13,65% (тобто 72721 тис. грн. станом на 01.01.2003р.).

Вкладення в цінні папери на інвестиції на 01.01.2003р. дорівнювали 42196 тис. грн. (або 7,92%) ; вкладення капіталу в асоційовані та дочірні компанії - 23816 тис. грн. (або 4,47% від загальної суми вкладень у цінні папери).

Також збільшення сумарних активів відбулося за рахунок збільшення обсягу високоліквідних активів банку. Їхній обсяг на 01.01.2003р. становив 580929 тис. грн., або 19,35% загальних активів банку, тоді як на 01.01.2002р. він дорівнював 440910 тис. грн. (тобто збільшення відбулося на 31,76%):

- збільшення готівкових коштів та залишків в НБУ склало 129455 тис.грн., або 51,88% обсягу високоліквідних активів банку (на 01.01.2002р. вони становили 249527 тис. грн.) ;

- обсяг коштів в інших банках на 01.01.2002р. дорівнював 191383 тис. грн., тобто збільшення відбулося на 10564 тис. грн. (або на 5,52%), і на 01.01.2003р. становив 201947 тис.грн.

Збільшення обсягу загальних активів відбулося також за рахунок зростання обсягу основних засобів та нематеріальних активів - на 88886 тис. грн. (або на 32,1%), і на 01.01.2003р. вони дорівнювали 365789 тис. грн.

Загалом стратегія здійснення активних операцій будувалася за принципом „консервативної ефективності”, яка вимагає розподілу ресурсів у найбільш дохідних проектах за умови дотримання безпеки і ліквідності вкладень.

При аналізі доходів, витрат та прибутковості банку розглядається Звіт про фінансові результати ВАТ “Державний Ощадний банк України” за 2002р. (Додаток Ф), який дозволяє визначити найбільш вагомі статті доходів та витрат для банку, що є джерелом при прийнятті рішень по більш ефективному розміщенню банківських ресурсів.

За результатами 2002 року чистий процентний дохід банку склав 200 429тис. грн., чистий комісійний дохід - 202639 тис. грн.

Операційний дохід банку збільшився порівняно з 2001 роком на 51,8 % і склав 432086 тис. грн.

Позитивні тенденції спостерігались також у структурі витрат: зменшилась питома вага непроцентних витрат.

Темпи зростання операцій-ного доходу перевищували темпи зростання операційних витрат.

Фінансовий результат діяльності Ощадбанку за 2002 рік склав 8 520 тис. грн., що відповідає запланованому на початку року.

3.2 Практичне застосування моделі GAP- менеджменту при визначенні пріоритетних напрямків прибуткового розміщення коштів ВАТ "Державний ощадний банк України"

У процесі діяльності банк приймає рішення щодо альтернативних варіантів розміщення та залучення коштів. Він повинен передбачити і проаналізувати всі наявні можливості та загрози. Основні протиріччя, які необхідно розв'язати при цьому, - це протиріччя між прибутковістю і ліквідністю, між прибутковістю та ризиком процентних ставок. Необхідно визначити, скільки прибутку всього банк повинен отримати, щоб задовольнити вимоги акціонерів, необхідний рівень ліквідності, максимально допустимий ризик за вкладеннями і процентними ставками.

При цьому важливо підкреслити, що підвищення прибутковості активних операцій банку (напрямків розміщення його грошових ресурсів) лише частково залежить від зусиль банку, тобто здебільшого воно обумовлено рівнем інфляції, попиту і пропозиції на кредитні ресурси, конкуренції між баками , політики НБУ тощо.

Необхідний рівень прибутковості повинен досягатися шляхом максимізації маржі між процентом за розміщення коштів та процентом за залученими коштами та збільшенням суми розміщених коштів там, де ця маржа вища.

Здатність банку приносити прибуток у вигляді його доходу від процентної різниці визначає такий коефіцієнт: чиста процентна маржа - це функція чутливості до зміни процентної ставки, обсягу та структури дохідних активів та зобов язань.

Річ у тім, що зміна рівня відсоткових ставок на ринку може завдати шкоди прибутковості банку, зменшуючи надходження за активами та збільшуючи його витрати фінансування. Досліджувати і прогнозувати рівень процентного ризику можна, скориставшись найпростішою формою управління активами й зобов'язаннями банку - методом GAP- менеджменту.

Його суть полягає у вимірюванні вразливості прибутковості банку до процентного ризику шляхом групування чутливих до процентної ставки активів та зобов'язань за певною кількістю встановлених часових проміжків відповідно до терміну, що залишається до їх погашення чи переоцінки.

До активів, чутливих до зміни процентної ставки, належать (розглядається балансовий звіт ВАТ "Ощадбанк України"):

- залишки на рахунках НБУ - 227389 тис. грн.;

- державні цінні папери - 394067 тис. грн.;

- кошти в інших банках - 201947 тис. грн;

- кредитний портфель банку - 1308874 тис. грн.;

- інвестиційні цінні папери - 42196 тис. грн.

До зобов'язань, чутливих до зміни процентної ставки, належать:

- кошти банків - 77142 тис. грн;

- кошти клієнтів - 2629241 тис. грн., у тому числі:

- заборгованість перед бюджетними організаціями - 48115 тис. грн.,

- заборгованість перед юридичними особами - 347060 тис. грн.,

- заборгованість перед фізичними особами - 2 234 066тис. грн.

Оцінюючи розрив, чутливі до процентної ставки активи для кожного часового проміжку зменшують на відповідну суму зобов'язань, чутливих до процентної ставки, в результаті чого отримують розрив переоцінки для кожного часового проміжку.

Форма звітності НБУ №631 встановлює для комерційних банків межі

такого розрахунку : до 7 днів; від 8 до 31 дня; від 32 до 92 днів; від 93 до 183 днів; від 184 до 365днів ; понад один рік.

Причому, активи або зобов'язання, термін погашення чи переоцінки яких контрактом не визначено (поточні рахунки, до запитання) розподіляються за строками погашення з огляду на попередній досвід банку. З огляду на те, що вкладення строком "до запитання" є найнепередбачуваними щодо їх погашення, у даному аналізі їх віднесено до проміжку "до 7 днів".

Дані GAP-звіту Ощадбанку (Додаток Х) та наведені розрахунки показують, що у межах часового проміжку "від 1 до 7 днів", чутливі до процентної ставки зобов'язання перевищують чутливі до процентної ставки активи, тобто банк має від'ємний GAP (його називають чутливим до зобов'язань).

На перший погляд такі зобов'язання з терміном погашення до 7 днів та до запитання, які не мають конкретного строку погашення та можуть бути вилучені їхніми власниками в будь-який момент, становлять значний ризик для банку. Виникає враження, що активи та зобов'язання у межах даного часового проміжку сплачуються одночасно (це один із недоліків GAP-аналізу). У дійсності ж клієнти банку (а в даному випадку - клієнти Ощадбанку - специфічного державного банку, який з моменту свого створення спеціалізується на залученні коштів населення) не поспішають отримати свої кошти з банку, а продовжують термін дії депозитної угоди.

Іншими словами, така ситуація не означає, що банк реально зазнає збитків, розміщуючи залучені кошти на такий термін, але вказує на ризик потенційного відпливу коштів або ліквідний ризик у цьому періоді.

Від'ємне значення GAP- розривів означає, що підвищення ринкових процентних ставок може призвести до зростання витрат за залученими пасивами та до зменшення чистого процентного доходу банку. Але якщо ринкові ставки зменшуватимуться, прибуток банку зросте, бо надходження за активами будуть вищими, ніж виплати за зобов'язаннями.