Фондовий ринок України та роль банків у ньому

69

Зміст

Вступ

Розділ 1. Фондовий ринок та інвестиції

1.1 Економічна суть інвестицій. Розміри інвестицій

1.2 Цінні папери як фінансовий інструмент інвестицій

1.3 Фондовий ринок: його структура, суб'єкти та об'єкти. Операції на фондовому ринку

Розділ 2. Фондові ринки та банки

2.1 Роль центральних банків

2.2 Комерційні та інвестиційні банки

2.3 Інші фінансові установи

Розділ 3. Фондові ринки України та роль банків

3.1 Роль Національного банку

3.2 Роль комерційних банків в Україні

3.3 Шляхи вдосконалення фондового ринку

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Ринок цінних паперів знаходиться в зоні пристальної уваги Українських комерційних банків, адже підвищена дохідність фондового ринку 1997р. призвела до посилення присутності банків у фінансовому секторі. Разом з тим позабіржовий фондовий ринок ще не став джерелом інвестицій для українських підприємств, оскільки ті ціни, що склались на акції явно занижені і не відповідають потребам інвестування. Цей факт з однієї сторони підтримує високий потенціал акцій (як і ризик вкладень) для спекулятивних ігор, з другої перешкоджає розвитку ринку цінних паперів як ринку стратегічних інвестицій у виробництво на розширення діяльності банків у якості посередників в операціях з цінними паперами.

Слід відмітити, що роль комерційних банків на фондовому ринку не скрізь однакова. Так у США комерційним банкам взагалі заборонено проводити операції з цінними паперами і бути членами фондових бірж, а в Німеччині навпаки - комерційні банки мають право здійснювати усі види операцій з цінними паперами, оскільки вважається що універсалізація функцій комерційних банків найбільшою мірою задовольняє потреби клієнтів.

В Україні, де є усі передумови для перетворення комерційних банків на найважливіших учасників фондового ринку, освоєння і застосування кредитними закладами операцій із цінними паперами має особливу перспективу. Перш за все на мою думку потрібно відзначити, що з метою вдосконалення системи регулювання діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів, визначення масштабів, правил, узагальнення практики нагляду за ними, а також організаційного забезпечення співробітництва щодо розвитку фондового ринку України, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку підписано було Угоду з Національним банком України, згідно рішення від 29 січня 1998 року. У ній зазначається, що комерційні банки та банківські установи в своїй діяльності на ринку цінних паперів керуються Законами України “Про цінні папери та фондову біржу”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, а також:

виключно нормативними актами Національного банку України - стосовно питань діяльності щодо обслуговування грошового обігу (здійснюється на підставі ліцензій Національного банку України);

нормативними актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку - стосовно питань професійної діяльності на ринку цінних паперів щодо торгівлі цінними паперами, управління цінними паперами, ведення реєстру власників цінних паперів (здійснюється на підставі ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку);

спільними актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку і Національного банку України - стосовно додаткових вимог щодо випуску цінних паперів комерційними банками, особливостей отримання ними дозволів на депозитарну і розоахунокво-клірингову діяльність та обліку операцій з цінними паерами.

Таким чином ми бачимо, що перші але основні кроки до вже зроблені - стійка нормативна база. Тому я вважаю. що тема, яку я хочу розкрити у дипломній роботі є досить актуальною на даний час. Також велику увагу розгляду цих питань приділяють працівники Національного банку України, такі як: Едуард Федоров, Віталій Мигашко у праці “Державні цінні папери: від альфи до омеги”, Валентин Оскольський - голова правління Української фондової біржі - “Українська фондова біржа: нова концепція діяльності” та інші.

Розділ 1. Фондовий ринок та інвестиції

1.1 Економічна суть інвестицій. Розміри інвестицій

Інвестиції - сукупність витрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі економіки.

Мета інвестування - одержання підприємницького доходу, прибутку, проценту.

Розрізняють фінансові, реальні інвестиції та інтелектуальні.

1. Фінансові інвестиції - вкладення в акції, облігації та інші цінні папери, що випускаються приватними компаніями або державою, а також об'єкти тезаврації, банківські депозити. Інвестиції лише частково направляються на збільшення реального капіталу, а більша їх частина є непродуктивним вкладенням капіталу.

2. Реальні інвестиції (довгострокові вклади коштів у галузі матеріального виробництва; капітальні вкладення) - вкладення в основний капітал та на приріст матеріально-виробничих запасів.

3. В сучасних умовах із збільшенням речовинних елементів основного капіталу швидко зростають вкладення в розвиток духовних продуктивних сил, інтелектуальний потенціал, який стає найбільш активним елементом виробництва; ноу-хау. спільні наукові розробки та інші інвестиції.

Витрати на науку освіту, підготовку та перепідготовку кадрів та інші, за суттю, є продуктивними. У країнах з розвинутою економікою ці витрати випереджають за темпами за темпами зростання вкладення в основний капітал у речовій формі.

Реальні інвестиції характеризуються галузевою та технологічною структурами, пропорції яких здебільшого визначають ефективність нагромадження. Зрушення в галузевій структурі в усіх промислово розвинутих країнах виявилось у випереджаючому зростанні інвестування неречових елементі у порівнянні з речовими засобами в значному зростанні частки інвестицій в обробну промисловість, особливо машинобудування, будівництво, транспорт та зв'язок. Технологічна структура інвестицій визначається співвідношенням витрат на активні елементи основного капіталу (машини, устаткування) та на його пасивні елементи (будівлі , та споруди). Ефективність інвестування звичайно підвищується при зростанні частки активних елементів.

Перш за все вважається, що інвестування здійснюється лише у тому випадку, якщо сума чистих прибутків, котрі вони очікують отримати від використання машинного парку протягом усього періоду його припущеного функціонування, забезпечить норму прибутку, у крайньому разі рівну тому, котра як думають економічні агенти, буде досягнена в усій економічній системі в цілому.

Цю умову можна записати у такому вигляді:

де і_t -- величина на одиницю праці;

Т -- період, протягом якого, як оцінюється зможе функціонувати машинний парк:

х -- норма прибутку, котра згідно очікування , повинна бути отримана в інших галузях економічної системи.

Р_t -- продуктивність праці;

w* -- очікувана величина заробітної плати, яка являє собою зростаючу функцію часу:

де d - число років, протягом котрих підприємець хоче відшкодувати всю суму вартості інвестицій

інакше кажучи сума прибутків протягом J періодів повинна дорівнювати першопочатковій вартості інвестицій.

Аналізуючи приведені у приклад математичні формули, ми приходимо до висновку взаємовпливу продуктивності праці на нових машинах, валових інвестицій і росту заробітної платні.

Переважно більшість реальних інвестицій в країнах з розвиненою ринковою економікою складають приватні інвестиції. Держава також бере участь в інвестиційному процесі шляхом вкладення капіталу в державний сектор - як безпосередньо, так і надаючи кредити, субсидії, здійснюючи політику економічного регулювання. Основна частина державних інвестицій направляється, перш за все в галузі інфраструктури, розвиток яких необхідний для нормального суспільного відтворення (наука, освіта, охорона здоров'я, навколишнього середовища, енергетика, система транспорту та зв'язку).

Для характеристики реальних інвестицій використовують такі поняття: обсяг -- це вартісний вираз капіталу, що вкладається а норма інвестицій, являє собою співвідношення обсягу інвестицій до валового національного продукту.

Для економічного аналізу використовується також, термін "валові" інвестиції, до складу яких входять ресурси фонду чистого нагромадження національного доходу (інвестиційне розширення) та витрати із фонду відшкодування (інвестиційне оновлення). Джерелом інвестиційного розширення є знову створена вартість (частка чистого доходу, що зберігається). Підприємці мобілізують її за рахунок власного прибутку (самофінансування) та на ринку позичкових капіталів (залучені кошти). Джерелом інвестицій на оновлення основного капіталу є амортизаційні відрахування.

Загалом виділяють 2 різновидності підприємницького капіталу - прямі і портфельні вклади. Прямими називають вклади, що забезпечують контроль над іноземними підприємствами, портфельними - вклади, формально недостатні для цього.

Прямі інвестиції -- це одна із основних форм експорту капіталу, яка проявляється у промислових, торгових та інших підприємствах.

Портфельні інвестиції -- у вигляді іноземних облігацій і інших цінних паперів, а також інвестицій, які складають менше вказаної частки капіталу (10; 25%) закордонного підприємства, (але у даному випадку немає різкої межі між прямими і портфельними інвестиціями).

Середньострокові і довгострокові міжнародні кредити чи позики позичкового капіталу промисловим і торговим корпораціям, банкам та іншим фінансовим органам.

Джерелами фінансування є їх власні кошти -- нерозподілений прибуток, амортизаційні та інші фонди, а також зовнішнє залучення коштів у вигляді довгострокових кредитів, продажі акцій (збільшення власних капіталів), отримання позик через продаж облігацій та інших цінних паперів. Основна частина інвестованого капіталу промислових компаній вкладається у виробничий капітал - купівлю будинків, споруд, обладнання, товарноматеріальних запасів і т.д., а цінні папери у вигляді акцій можуть виступати однією із форм інвестування під основний капітал.

Для виявлення суті інвестицій важливим є три елементи: доходи, витрати і сподівання.

Доходи: Інвестиції залежать від загального виробництва чи ВНП, тобто від рівня доходів, котрі будуть генеруватися загальною економічною активністю.

Витрати: Ставка проценту грає важливу роль в економіці; вона впливає на видатки, на інвестиції, і як результат стає важливим визначником їх самих, і сукупного попиту. Другою активною силою, яка впливає на вартісний бік інвестицій є податки.

Інвестиції становлять не просто напрямлений потік, але й вміщують у собі ряд етапів, які здійснює підприємець для того, щоб ліквідувати (або не допустити) розрив між існуючим у нього капіталом і тим розміром капіталу, котрий вважає оптимальним.

Обсяг інвестицій на. кожному етапі є функція різниці між бажаним і дійсно існуючим капіталом. Капіталовкладення на кожному даному етапі являють собою різницю між двома капіталами чи

I_t = ? (К_t^* - К_t)

де - І - інвестиції;

К_t^* - бажаний розмір капіталу;

К_t -існуючий капітал на час t;

? -- частка "розриву", яку підприємець думає ліквідувати шляхом здійснення інвестицій у час t.

Співвідношення між інвестиціями і величиною розриву пояснюється так званим принципом регулювання величини капіталу. Цілком зрозумілим є той факт, що процес інвестування має і свої певні критерії ефективності і обмежувальні обсяги вкладення для цього.

Вперше до цієї проблематики звернувся англійський економіст Дж. М. Кейнс, якого справедливо вважають батьком теорії інвестицій. Основним положенням його вчення про інвестиції є визначення їх ролі, як компенсатора недостатності споживчого попиту та аналізі ефекту мультиплікатора. Разом з тим Кейнс підкреслював, що ріст інвестицій означає залучення у виробництво додаткових працівників, що веде до збільшення зайнятості національного доходу і споживання.

Кейнсом вперше математично було розраховано ефективність інвестицій і побудовано функцію інвестицій, використовуючи поняття граничності капіталу.^{** Кейнс підраховує, з одного боку, витрати зв'язані з інвестиціями, а з другого - виручку, яка очікується на момент, коли здійснюються інвестиції і називає} граничною ефективність капіталу ту норму проценту, котра .зрівнює витрати капіталовкладень і очікувану, від них виручку. Для кожного даного типу капіталу гранична ефективність може рахуватися граничною ефективністю капіталу взагалі.

Але інвестування здійснюються з метою отримання доходів, тому рішення про інвестування залежить від:

а) попиту на продукцію, яка виробляється завдяки новим інвестиціям;

б) процентної ставки і податків, котрі впливають на інвестиції і сподівання промисловців, які формуються на основі прогнозних оцінок економіки.

У моделі Кальдора-Мірліса, припускається їх визначення ходом .виробництва.

Співвідношення між інвестиціями і змінами виробництва вивчаються на основі принципу акселирації (будь-якої форми регулювання обсягу капіталу).

Функція технічного прогресу, виражена через темп росту інвестицій на одного робітника і темп росту продуктивності праці робітників, зайнятих на машинах останнього покоління.

(d_p/d_t) / p = f (d_i/d_t/i)

де р продукція на одного робітника, яка отримується на машинах останнього покоління; і -- інвестиції, що надходять на одиницю праці; d_p/d_t та d_i/d_t -- зміна продукту і інвестиції на одного робочого у часі.

Стосовно взаємовпливу продуктивності праці на нових машинах, валових інвестицій і росту заробітної плати існує 3 гіпотези:

1) темп росту інвестицій на одиницю праці, рівний темпам росту реальної заробітної плати і продуктивності праці. У цьому випадку виникає положення рівноваги у тому розумінні, що в системі не існує таких сил, котрі мали б тенденцію викликати зміни у русі змінних. Цей стан представлено точкою. Е.

2) інвестиції ростуть темпами, які перевищують темпи росту продуктивності праці. (Такий темп росту інвестицій не може бути збережений, так як в силу рівняння (2а) певний темп росту продуктивності праці і темп росту заробітної плати мають викликати рівні темпи росту інвестицій. Темпи росту інвестицій знижуються до тих пір, поки не стане рівний темпу росту продуктивності праці і реальної заробітної плати).

3) інвестиції зростають темпами нижчими, ніж продуктивність праці. У цьому випадку зростання продуктивності праці і реальної заробітної плати стимулює прискорення інвестицій., темпи росту котрих прагнуть до досягнення рівноважного рівня.

З точки зору інвестиційної політики основою збільшення капіталовкладень у виробництво є можливість одержання економічного прибутку. Є очевидним, що інвестування лише до певної міри є ефективним , тобто до так званого моменту інвестиційного насичення. (Наступає він тоді, коли значення розрахункового прибутку дорівнює значенню нормального і економічного прибутку). Якщо ж розрахунковий прибуток менший від нормального, то економічний набиратиме значень менших "0" і тоді необхідно скорочувати інвестування, якщо ж ці величини ведуть себе протилежно, тобто більші від "0" (є додатними), то інвестування можна розширювати до моменту інвестиційного насичення.

На рисунку 1 показано криву залежності росту пропозиції від додаткових інвестицій7 Де А -- точка інвестиційного насичення розрахункового прибутку рівна значенню нормального і економічного прибутку.

Рис 1.Крива залежності росту пропозиції від додаткових інвестицій

1.2 Цінні папери як фінансовий інструмент інвестицій

Відродження в Україні ринку державних боргових зобов'язань є важливою ланкою у ланцюгу ринкових перетворень, спрямованих на досягнення фінансової стабільності та виходу країни із кризового стану. За своїм призначенням цей ринок спрямований на акумулювання тимчасово вільних коштів суб'єктів підприємницької діяльності і населення та їх спрямування на покриття дефіциту державного бюджету, а також інвестування розвитку господарського комплексу та структурну перебудову економіки. Функціонування цього ринку ґрунтується на використанні таких фінансових інструментів, як облігації державних позик та казначейські зобов'язання.

Облігація державної позики - це цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів до державного бюджету і підтверджує зобов'язання уряду відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк із виплатою доходу, якщо це визначено умовами випуску. Облігації можуть випускатися на пред'явника у купонній та дисконтній формі і на добровільних засадах розміщуватися серед фізичних та юридичних осіб. У той же час відповідно до чинного законодавства казначейські зобов'язання існують у формі цінних паперів на пред'явника, що розміщуються винятково на добровільних засадах серед населення, свідчать про внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Як видно, невеликі законодавчі визначення облігацій державної позики і скарбничих зобов'язань багато в чому повторюють одне одного (казначейські зобов'язання по суті є різновидом облігацій державної позики). Цей та інші недоліки чинного законодавства, особливо в сфері оподаткування, які трапляються при докорінній зміні соціально-економічного устрою, значною мірою стримують розвиток ринкових реформ. Однак при поглибленні реформ усунення цих недоліків неминуче.

Для розширення кола використання державних боргових зобов'язань поряд із тими, що спрямовані на залучення коштів для покриття дефіциту державного бюджету, можлива емісія боргових зобов'язань, спрямованих на реструктуризацію державного боргу. Функції такого фінансового інструменту можуть виконати казначейські зобов'язання , які мають такі характеристики: іменний, цінний папір, що розміщується з дисконтом на добровільних засадах серед фізичних та юридичних осіб, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету і який засвідчує факт заборгованості державного бюджету перед власником цього папера, та погашається при здійсненні обов'язкових платежів до державного бюджету. Згідно із чинним законодавством загальний обсяг випуску державних боргових зобов'язань регулює Верховна Рада України в межах визначеного бюджетом на поточний рік граничного розміру внутрішнього державного боргу. Виходячи із цих обмежень, характер та умови випуску даних боргових зобов'язань визначаються Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України. На сьогодні в Україні ринок державних боргових зобов'язань функціонує на базі використання такого фінансового інструмента, як облігації державної внутрішньої позики (надалі - ОВДП) з такими характерними особливостями:

- форма випуску дисконтна на пред'явника;

- номінальна вартість - 100 грн.;

- терміни погашення - 3, 6, 9, 12 та 18 місяців;

- вид випуску - записи на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів.

За дорученням уряду на Міністерство фінансів України покладаються обов'язки щодо здійснення випуску ОВДП та гаранта своєчасності оплати доходу та погашення облігацій.

За цих умов випуску ОВДП належать до інструментів грошового ринку, що обумовлює необхідність безпосередньої участі Національного банку України у розміщенні, обслуговуванні обігу, сплаті доходу та погашенні цих боргових зобов'язань. Серед інших учасників ринку також :

- комерційні банки, - юридичні та фізичні особи, що є клієнтами комерційних банків,

- організаційно оформлені торговельні системи.

Функціонування такого ринку неможливе без чіткого розподілу функцій та повноважень його учасників. Як безпосередній учасник ринку ОВДП Національний банк виконує обов'язки:

- генерального агента Міністерства фінансів України з обслуговування розміщення ОВДП та проведення платежів за ними;

- депозитарію за ОВДП, що випущені у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів;

- контролюючого органу;

- ділера на вторинному ринку.

Функції генерального агента з обслуговування випуску ОВДП та проведення платежів за ними Національний банк виконує на підставі договору з Міністерством фінансів. Умовами цього договору визначаються необхідність спільної розробки та погодження графіка правил розміщення ОВДП, надання інформаційних повідомлень про продаж цінних паперів та його результати, порядок виконання Національним банком функцій платіжного агента за ОВДП. Організація продажу ОВДП на первинному ринку належить до сфери повноважень Національного банку . Цей продаж проводиться у таких формах:

- аукціон з оголошенням обсягу ОВДП, що встановлені на продаж;

- аукціон без оголошення обсягу ОВДП, що встановлені на продаж;

- продаж з оголошенням обсягу реалізації облігацій за фіксованими цінами, які встановилися на попередньому аукціоні;

- продаж без оголошення обсягу за фіксованими цінами , які встановлювалися на попередньому аукціоні.

Аукціон , що проводиться із попереднім оголошенням обсягу ОВДП, які виставлені на продаж вважається таким, що відбувся , у разі реалізації 20% облігацій від загальної їх кількості. Покупцям ОВДП на торгах, які проводяться Національним банком України, виступають комерційні банки, їхні філії та небанківські фінансові установи (надалі - учасники торгів). Комерційним банкам надається право на придбання ОВДП за рахунок:

- власних і залучених коштів за умови дотримання встановлених Національним банком економічних нормативів;

- коштів клієнтів та за їхнім дорученням.

Комерційні банки та їхні філії допускаються до участі в аукціонах за умови покладення договору про депозитарне та інформаційне обслуговування операцій з облігаціями і набуття ними статусу депонента депозитарію Національного банку України.

Придбання комерційним банком облігацій за рахунок коштів та за дорученням клієнтів - резидентів, а також за рахунок власних та залучених коштів і з метою подальшого перепродажу проводиться за умови:

- наявності дозволу уповноваженого органу на здійснення діяльності, пов'язаної з випуском та обігом цінних паперів;

- виконання встановлених економічних нормативів та задовільного фінансового стану;

- надання комерційному банку (філії) права на ведення рахунків депозитарного обліку за облігаціями, які перебувають у власності його клієнтів;

- наявності договору з клієнтами щодо придбання облігацій на аукціоні, що проводиться Національним банком України.

Вихід нерезидентів на ринок ОВДП потребує запровадження механізмів спільного функціонування різних сегментів фінансового ринку: валютного та державних боргових зобов'язань. Крім цього, слід вирішити проблеми страхування ризиків нерезидентів, що пов'язані зі зміною валютного курсу та діяльності банку, який веде рахунки нерезидента.

Відповідно до цього слід запровадити інститут уповноважених банків, що дасть змогу знизити ризик банку як зберігача цінних паперів, а також - запровадити біржову торгівлю валютними ф'ючерними контрактами. Але чинним законодавством порядок їх випуску невизначений, що значною мірою стримує розвиток ринкових реформ в Україні.

У разі прийняття рішення щодо запровадження інституту уповноважених банків операції нерезидентів на ринку ОВДП обслуговуватимуть лише ті банки-резиденти, які уклали відповідні угоди з Національним банком України. Ці фінансові установи за дорученням нерезидентів можуть:

- котувати облігації на торгах, що проводяться Національним банком України, здійснювати промислові розрахунки за їх результатами;

- проводити операції з купівлі та продажу облігацій вторинного ринку;

- вести депозитарний облік облігацій, що перебувають у власності нерезидентів;

- здійснювати платежі за облігаціями при їх погашенні та платі доходу.

На підставі угоди з уповноваженими банками Національний банк може обмежувати обсяги придбання нерезидентами ОВДП. При формуванні цих обмежень повинні враховуватися потреби Міністерства фінансів для покриття дефіциту бюджету, розподіл за термінами погашення обсягів платежів за ОВДП, які придбані нерезидентами на попередніх торгах, тенденція зміни валютного курсу, що визначена основними показниками грошово-кредитної політики НБУ. Дані обмеження і будуть відігравати інтегруючу роль при спільному функціонуванні ринків валюти та державних боргових зобов'язань.

Розширення кола безпосередніх учасників ринку ОВДП пов'язане з виходом на нього торговців цінними паперами , що не належать до установ банківської системи. З метою недопущення зловживань на ринку ОВДП , запобігання його компрометації право безпосереднього виходу на нього у першу чергу мають отримати торговці , які займають стабільні позиції на фондовому ринку і набули значного досвіду у цій сфері. Таким добором можуть займатися органи державної виконавчої влади, які безпосередньо контролюють діяльність торговців цінними паперами. На підставі рішень таких органів (це може бути Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку або Міністерство фінансів) Національний банк України може укладати окремі угоди з торговцями цінними паперами щодо надання їм програмно-технологічних засобів для участі у торгах ОВДП та ведення депозитарного обліку операцій із ними. Угода може бути укладена за умови придбання програмно-технологічних засобів електронної пошти та пред'явлення копії договору з комерційним банком про розрахункове обслуговування. Відповідно до цієї угоди торговцю цінними паперами :

- надається право придбання облігацій за рахунок власних коштів, а також за дорученням та за рахунок коштів клієнтів-резидентів;

- відкривається рахунок депозитарного обліку в депозитарії НБУ та окремий грошовий субрахунок у його операційному управлінні;

- надаються програмно-технологічні засоби для участі у торгах ОВДП та засоби захисту інформації від несанкціонованого доступу ;

- надається можливість підключення програмно-технологічних засобів електронної пошти до телекомунікаційної Національного банку.

На відміну від комерційних банків - учасників торгів із первинного розміщення ОВДП торговець цінними паперами, на нашу думку, перед початком їх проведення повинен перерахувати через обслуговуючий комерційний банк на окремий субрахунок в ОПЕРУ НБУ кошти в обсязі не менше 2% від номінальної вартості облігацій , що містяться у його заявках стосовно придбання облігацій.

Запровадження такого порядку попередньої оплати забезпечує достатні гарантії проведення торговцем цінними паперами платежів за ОВДП; вчасного здійснення розрахунків Національного банку з Головним управлінням державного скарбниці.

За результатами проведення торгів їх учасникам засобами телекомунікаційного зв'язку надаються повідомлення щодо обсягів придбання облігацій та сум платежів за ними. При отриманні такого повідомлення (у випадку придбання ОВДП у строки , визначені умовами розміщення) торговець цінними паперами через обслуговуючий комерційний банк сплачує необхідні кошти, окрім тих що перед початком проведення аукціону були перераховані до ОПЕРУ НБУ.

Якщо заявки торговця цінними паперами на придбання облігацій не задоволені, на підставі повідомлення, що надається за результатами проведення торгів, кошти із субрахунка ОПЕРУ НБУ перераховуються на розрахунковий рахунок торговця цінними паперами в обслуговуючому комерційному банку . На підставі письмового розпорядження торговця цінними паперами ці кошти можуть не перераховуватися власнику, а використовуватися у подальших торгах.

У разі невчасного перерахування коштів за ОВДП, що придбані на торгах з їх первинного розміщення, на підставі даних ОПЕРУ НБУ до порушників платіжної дисципліни застосовуються такі штрафні санкції:

а) тимчасове або цілковите позбавлення права участі у торгах із продажу ОВДП;

б) сплата пені від простроченої неперерахованої суми коштів у розмірі, що дорівнює подвійній обліковій ставці НБУ, яка діяла у період сплати пені;

в) перерахування до прибуткової частини державного бюджету коштів, заблокованих перед початком проведення торгів. Як видно із попереднього розгляду, інструменти грошового ринку пройшли перші етапи свого становлення і використовуються як засоби реалізації антиінфляційних заходів. Я той же час на ринку капіталу, а саме: фінансових інструментів зі строком погашення два роки і більше - державні боргові зобов'язання у даний час не знайшли свого застосування. Цей ринок функціонує переважно у формі корпоративних прав - акцій приватизованих підприємств, що у цілому був сформований шляхом сертифікатної приватизації, якою не передбачалося надходження коштів на інвестування розвитку господарського комплексу України.

Щоб розв'язати проблеми формування ресурсів інвестування виробничої сфери, державні боргові зобов'язання ринку капіталів, на нашу думку, повинні відігравати роль стимулятора подальшого розширення обсягів інвестиційної діяльності. У процесі реалізації державою інвестиційної підтримки найбільш привабливих з точки зору потенційних інвесторів підприємств, що мають експортні можливості, а також тих із них, які є базовими у відродженні промислового потенціалу, заявиться альтернатива ці підприємства зможуть розвиватися без прямого залучення коштів сектора економіки, у тому числі нерезидентів.

Така альтернатива може бути ваговим фактором у процесі прийняття рішень стратегічними інвесторами. Залучення коштів для розвитку інвестиційної діяльності можливе шляхом випуску облігацій внутрішньої державної позики як у формі записів на рахунках, так і в документарній формі з терміном погашення від 2 до 5 років за таких умов:

- форма випуску - купонна зі сплатою доходу один раз за півроку. У випадку зменшення рівня інфляції дохід може сплачуватися раз на рік;

- дохідність - індексована, виходячи із фактичного рівня інфляції.

Кошти, що залучаються цим шляхом, повинні спрямовуватися не на розвиток відповідної галузі виробництва взагалі, а під інвестиційний проект конкретного суб'єкта підприємницької діяльності. До складових частин цього процесу інвестування слід віднести:

- державну експертизу проектів розвитку підприємств;

- тендер, згідно з яким визначалися б найефективніші проектні рішення;

- заставу майна підприємств як гарантію повернення коштів для погашення зобов'язань за державними облігаціями;

- процедура банкрутства щодо підприємства і продаж його майна з аукціону в разі неповернення коштів.

У цій схемі інвестування, на нашу думку, Національний банк України міг би взяти на себе розміщення боргових зобов'язань шляхом аукціонного їх продажу, а також депозитарне обслуговування угод із ними.

Ввести в дію запропоновану схему інвестування можна лише за умови створення відповідної законодавчої бази та підготовки ряду нормативних актів, у першу чергу тих, що регламентуватимуть порядок розподілу коштів, залучених шляхом випуску державних ЦП.

Вкладення в державні боргові зобов'язання в Україні

1.3 Фондовий ринок: його структура, суб'єкти та об'єкти. Операції на фондовому ринку

Аналіз деяких концептуальних питань змісту ринку цінних паперів є основою його подальшого дослідження. Головне в цьому - критерії, яким має відповідати ринок цінних паперів. Якщо керуватися головною ідеєю Концепції Верховної Ради, то це має бути ринок, на якому жорстко врегульовано всі дії з купівлі-продажу, про прибуток і спекуляції нема й мови, а основним є первинний ринок цінних паперів. При цьому позиція інвестора нікого не цікавить, оскільки йому належить вкласти гроші в цінні папери і сподіватися на дивіденди, які невідомо чи будуть. По суті, інвестор має зайняти пасивну позицію, а емітент - активну.

Але в умовах ринку таке неможливе, як не можливий і безкризовий розвиток, бо це - банкрутство і розорення інвесторів та емітентів, поляризація держателів акцій, самих інвесторів та емітентів. Можна говорити про те, що пропонована Концепція ринку цінних паперів хоче поєднати соціалістичне планування та регулювання економіки з розвитком ринкової системи на зразок капіталізму, однак в соціалістичних умовах. Подібний підхід ставить додатково численні проблеми і дозволяє зрозуміти, чому ринок цінних паперів в Україні ще не сформовано, чому вій робить лише перші кроки, незважаючи на три роки біржової діяльності в країні.

До того ж у нас до цінних паперів подвійне ставлення. За Концепцією цінні папери належить випускати в безготівковій формі, тоді як у світовій практиці цінні папери виступають у фізичній формі, а обертаються як у фізичній, так і в безготівковій формі. У нас же замість цінних паперів пропонують сертифікати акцій, котрі не є цінними паперами і не можуть обертатися на ринку. Виникла перша і суттєва суперечність - сформовано біржову структуру, є емітенти та інвестори, але немає біржового ринку: депозитарію, розрахункової палати, клірингової системи розрахунків, чекового обігу, системи телекомунікаційного зв'язку на базі новітніх засобів зв'язку. Отже, обіг цінних паперів відбувається тільки на локальному, місцевому рівні, не охоплюючи всього економічного простору країни, що значно звужує сферу дії ринку цінних паперів. Інакше кажучи, є об'єкт ринку - цінні папери, та немає інфраструктури, яка забезпечує їх рух і переміщення в економічному просторі. Саме це й обмежує розвиток цінних паперів.

Друга суперечність - біржовий та позабіржовий ринки. Позабіржовий ринок розвивається швидшими темпами, ніж біржовий, незважаючи на прагнення монополізувати біржову діяльність в країні.

Третя суперечність - брак економічної мотивації залучення інвесторів до цінних паперів. Проблему прибутку в Концепції обійдено мовчанням.

Четверта суперечність - немає умов для розвитку вторинного ринку цінних паперів, переливання і концентрування капіталів, а в підсумку - немає умов формування ринку капіталів, умов його функціонування.

П'ята суперечність - емітенти та їхні цінні папери не пройшли апробації на позабіржовому ринку (біржовий ринок просто не працює, його нема), не підтвердили своєї спроможності і не викликають довіри в інвесторів.

Шоста суперечність - за законом усі цінні папери мають бути, як правило, іменними, а це призводить до того, що ринок цінних паперів є фактично закритим ринком. При цьому закритість ринку має два аспекти: для нових інвесторів своєї країни та для інвесторів зарубіжних країн. Таким чином, фактично законодавчо обмежено рух цінних паперів на ринкових засадах.

Оформлення біржової діяльності в самостійну сферу обігу капіталу послужило свого часу фактором першопочаткового накопичення капіталу через акціонерні товариства. Одночасно з цим фондова біржа стала первинним ринком цінних паперів, тобто ринком, на якому їх розміщують, а потім - і вторинним, на якому ними уже спекулюють, а самі цінні папери мали вже примарний зв'язок з першопочатковим емітентом, оскільки ними могли торгувати будь-які фізичні та юридичні особи. Акціонерна ком-панія на випадок банкрутства не приймала цінних паперів прямо, а могла, за певних умов, тільки їх скупити за цінами, набагато нижчими за номінал, через біржу. Важливим фактором біржової діяльності стало те, що біржа перетво-рилась на апарат тривалого інвестування вільних грошових коштів під проценти, залежно від умов кон'юнктури господарського життя країни в цілому чи певного акціонерного товариства. Одночасно фондова біржа стає об'єктом короткострокових вкладень капіталів. Звідси випливає певна закономірність: чим вища кон'юнктура господарського життя країни, тим вища швидкість обігу цінних паперів на фондовій біржі і тим вища їх котирувальна ціна порівняно з номіналом, і навпаки. З падінням господарської діяльності оборот фондової біржі завмирає, курс цінних паперів падає до номіналу і нижче. Інакше кажучи, фондова біржа стає господарським барометром економічної кон'юнктури країни.

Поряд з фондовою біржею широкого розвитку набуває позабіржовий ринок цінних паперів, на якому основою його діяльності є система міжбанківських зв'язків, робота посередницьких контор, котрі представляють інтереси акціонерних товариств, банків, фізичних та юридичних осіб. Цей ринок більш мобільний, на ньому сильніше проявляються спекулятивні угоди, ризики, коливання курсів, пропонується більше цінних паперів сумнівних емітентів.

У нас останнім часом склалась цікава ситуація. При значній кількості фондових відділів на товарних біржах усе активніше працюють контори торгівців цінними паперами, які пропонують дедалі більшу кількість акцій та облігацій.

В усьому світі діє закономірність: якщо господарська кон'юнктура слабне, падає виробництво і зростає інфляція, то різке знецінення цінних паперів пояснюється:

а) падінням дивідендів за акціями;

б) підвищенням норми процента в банках;

в) перевищенням пропозиції цінних паперів над їх попитом. В Україні в 1994--1996 рр. відмічено іншу особливість при загальному рівні падіння виробництва, при інфляційних процесах, що досягли іноді 70% на місяць: курси акцій зростають. Це пояснюється:

1) формальним зростанням дивідендів, виражених у знеціненій валюті країни. Реально одержані суми за купівельною здатністю були нижчі порівняно з аналогічним періодом попереднього року;

2) процентні ставки банків відігравали тільки стимулюючу роль у кредитних операціях для залучення маси вільних грошових коштів, але не впливали в масі на рівень дивідендів, оскільки змінювались значно швидше (зростання чи падіння), ніж господарська діяльність окремого підприємства і кон'юнктура ринку в цілому;

3) котирування цінних паперів, акцій, оскільки облігацій в обігу немає, відбувається не на реальній основі, а за принципами самокотирування, тобто за довільним встановленням ціни продавцем вище від номіналу, коли повністю немає конкуренції між акціонерними товариствами, з одного боку, та акціонерними товариствами й банками -- з другого;

4) при котируванні акцій на біржі, по суті, немає ніяких даних у відкритій пресі про господарські досягнення тієї чи іншої акціонерної компанії. Тому котирувальні ціни не відображають реальної господарської кон'юнктури, а біржа не відіграє ролі економічного барометра:

5) реального розвитку набули трастові компанії та дрібні акціонерні підприємства, діяльність котрих на позабіржовому ринку цінних паперів підірвала довіру до подібних організацій на ФБ, оскільки вони в більшості виявились "дутими" і переслідували одну мету - вилучення грошей довірливих клієнтів:

6) офіційний ринок цінних паперів на УФБ зорієнтований тільки на юридичних осіб, не залучає в обіг коштів мільйонів фізичних осіб, у яких, за даними НБУ, на квітень 1996 р. накопичилось до 270 трильйонів нічим не забезпечених карбованців, а на травень цього ж року - 305 трлн. крб.

7) на УФБ котируються акції організацій, котрі не визначають основних напрямків, рівень господарського розвитку та кон'юнктуру економічного життя країни.

Аналіз структури ринку цінних паперів України показує: більше 95% акцій належить банкам, фондам, інвестиційним компаніям і лише 3% - промисловим об'єднанням, таким як концерн "Електрон", Укррічфлот, Укрзакордонбуд, цегельний завод. Фактично виробника, який визначає господарське життя країни, в цьому переліку немає. Основні сфери виробництва ще не вийшли на ринок, а фондова біржа не стала ринком позичкового капіталу і полем діяльності українських інвесторів.

Особливість українських продавців цінних паперів порівняно із західними колегами полягає в тому, що вони завжди прагнуть тримати максимально високу ціну з розрахунку на максимальний прибуток, забуваючи закони ринку: маса прибутку залежить від швидкості обігу капіталу. У зв'язку з цим на УФБ фактично не спостерігається зниження курсів акцій для їх подальшої швидкої реалізації. Ця купецька психологія негативно позначається на ринкових відносинах. На біржовому і позабіржовому ринках цінних паперів виникає серйозна розбіжність у визначенні курсу акцій, тобто він залежить від облікової ставки Національного банку України, розміру дивіденду, номінальної і реальної курсової вартості та рівня інфляції.

Не вдаючись до деталей правил проведення біржових торгів на основі маклерського та біржового права, зазначимо, що біржова статистика та статистика позабіржового ринку цінних паперів - дуже точний інструмент ділової активності економіки країни. На її основі можна простежити, які галузі виробництва розвиваються найбільш динамічно, де спостерігається застій, які підприємства перебувають на межі банкрутства. Це дає можливість на державному рівні вжити необхідні регулюючі заходи. Тому, опираючись на раніше зроблені теоретичні висновки, можна стверджувати, що зниження облікової ставки Національного банку України в квітні 1996 р. до 70% вступає у суперечність з акціонерним капіталом, процесом визначення курсової вартості акцій і їх прибутковістю. Почнеться пошук шляхів більш вигідних вкладень капіталу, перш за все в комерційні банки, в котрих облікові ставки вищі, ніж прибутковість акцій. Звідси, відплив капіталу із сфери виробництва і заміщення його іноземними інвестиціями під державні гарантії з наступним контролем над українською економікою з боку зарубіжних інвесторів. А все це стримуватиме розвиток рин-ку цінних паперів, поки на нього не буде допу-щено фізичних осіб, які прагнуть до швидкого отримання прибутку і збільшення частки своєї власності в суспільній та приватній власності. Такий процес можна спостерігати на основі ство-рення закритих АТ, у котрих було занижено вартість підприємства, що успішно працювало в найбільш вигідних умовах і куди власники-акціонери не хочуть допускати сторонніх конкурентів з їхніми капіталами. Тому необхідно в кожному конкретному випадку розібратися із закритими АТ і, можливо, деякі з них перевести до розряду відкритих з додатковою емісією акцій.

Аналіз статистики руху курсових цін на позабіржовому ринку показує: як правило, курсова вартість багатьох цінних паперів у 10-15 разів вища за вартість номіналу. Акції "Українських пухових виробів" на деяких аукціонах продава-лись за ціною, що в 37,7 і 40,5 рази перевищували номінальну. Ринкова вартість акцій Київського ЦУМу, Укрліфту, Чортківської кондитерської фабрики, Спецтехніки перевищувала і номінальну відповідно в 29,5--8,2 раза. А от промислові підприємства типу Малокаховського гранітного кар'єру, Чернігівського заводу металоконструкцій, Кривбасбудіндустрії і т.п. продавались в 1,4--1.6 раза вище за номінал. Інакше кажучи, є тенденція: акції підприємств, які виробляють споживчі товари підвищеного попиту, мають особливу увагу, промпідприємств -- практично ні.

При цьому ми не знаємо мети інвесторів в акціях "Пухвироби". Однак, на торги не було виставлено передбачених Указом Президента про участь УФБ в приватизаційних процесах 30% акцій 100 великих підприємств.

Якщо ж проаналізувати обсяг угод з обігу цінних паперів на УФБ, то в 1992р. їх (цінних паперів) було 68 на суму 33,56 млн. крб., а в 1995 р.- 17,3 млн. на суму 539214,4 млн. крб., у тому числі акцій приватизованих підприємств 14,25. При цьому нагадаємо розміри інфляції, для оцінки реального обігу, і те, що на УФБ котируються офіційно 2 організації, а решта -- це позабіржовий обіг.

Торги на всіляких позабіржових ринках України 31/V-1996 р. свідчать: акції невели-ких промислових підприємств залишаються незатребуваними в основному через складний фінансовий стан, а ось акції перспективних ма-лих підприємств стали привабливими, оскільки певні групи розраховують одержати контрольні пакети акцій.

Водночас економічні оглядачі одностайні в одному: поки немає інституту реєстраторів, котрі реєструють угоди з акціями і переєстровують їх, вторинного ринку не буде. З одного боку, це результат інфляції, а з іншого - це несумлінна реклама, котра обіцяє дивіденди, і як наслідок - ажіотажний попит, що немає нічого спільного з реальною економічною діяльністю.

Тому аналіз руху курсу цінних паперів на фондовій біржі, де котируються всього 2 акції -- Укррічфлоту та банку "Україна", не е показни-ком розвитку цінних паперів. Більше того, УФБ змушена систематично залучати на торги цінні папери, котрі не зареєстровані на біржі згідно з правилами Мінфіну, торгувати опціонами і т.ін. Виникає процес переплетення біржових і позабіржових інтересів. Але при цьому слід зазначи-ти: сьогодні саме позабіржовий ринок визначає розміри ринку цінних паперів. Хоча слід пам'ятати, що позабіржовий ринок -- ринок підвищеного ризику, спекуляцій, де немає вичерпних даних про стан справ емітентів, немає їхніх звітів і т.п. До того ж ціни акцій визначаються не прибутковістю підприємств чи розміром дивідендів, конкуренцією, а свавіллям торгівців. Тобто відбувається самокотирування і йдуть торги за принципом: не хочеш - не бери. Це гальмує оборот ринку, збільшує прибуток торгівців цінних паперів, збільшується ризик витрат капіталовкладень.

Ми змушені констатувати, що біржова статистика в Україні надто обмежена і до того ж запізнюється більш ніж на рік. Використавши оперативну інформацію газети, автор перевірив офіційні статистичні дані розвитку цінних паперів у вартісному вираженні (див. табл. 1). Незаперечним є загальне зростання вартості всіх цінних паперів, але графа "всього" відбиває загальну вартість, не узгоджуючись з вимогами ринку цінних паперів. Тому виділимо ринкові цінні папери: акції та облігації, у підсумку одержимо зростання їхньої вартості в 1994р. до 1992р. - 394, 37 разів, в тому числі за акціями всього в 92,18 рази. Якщо взяти відношення до початку 1995 р., то одержимо 1589,95 рази. Зростання справляє враження, але без врахування інфляційних процесів; отже, ці дані говорять про зростання обсягів, пов'язаних саме з процесом становлення і розвитку ринку цінних паперів. При цьому нам невідома кількість акціонерних товариств, котрі виставили цінні для реалізації. Але інші дані статистичного збірника свідчать: ринок цінних паперів лише формується, оскільки в 1994 р. було всього укладено угод на 4799,1 млрд. крб., у тому числі за цінними паперами на 43,0 млрд. крб. і кредитними ресурсами --115,8 млрд. крб. Дані говорять про те, що в 1995 р. зростання до 1994 р. становило (ми беремо відношення, наведені газетою, і дані збірника: 539,2 млрд., 43,0 млрд.) 12,5 рази. Отже, є зрушення, які необхідно проаналізувати ретельніше.

Однак, незважаючи на це, і у зв'язку з тим, що інших даних немає, автор вирішив проаналізувати стан позабіржового ринку цінних паперів за тими, котрі публікувала газета "Фінансова Україна". Це - список продавців і кількість акцій, пропонованих до реалізації. На підставі цих даних автори визначили групи за акціями і підраховували кількість контор, які торгують на позабіржовому ринку. Подібну роботу зроблено вперше, вона подає зріз по всій Україні. Однак у завдання автора не входило зазначати міста й регіони, оскільки кожне місто чи область мають свій центр торгівлі цінними паперами. У результаті проведеної роботи одержано дані, викладені за 7 місяців 1995 р. і за травень 1996 р. в табл. 2.

По-перше, видно динаміку позабіржового ринку цінних паперів. Їх кількість зросла в 5,9 разів. Зросло число акцій промислових підприємств, щоправда, в основному за рахунок підприємств легкої та харчової промисловості. Але всі ці підприємства мають обласне підпорядкування і не впливають на економічний потенціал України в цілому. Підприємств групи А ще явно недостатньо, їх усього близько 6%, ця позиція поки що зберігається.

По-друге, кількість цінних паперів, котрі перебувають в обігу на ринку, в цілому становить усього16% від кількості емітентів, що свідчить про низьку активність акціонерних товариств і велику частку закритих акціонерних товариств.

По-третє, в торгівлі цінними паперами беруть участь близько 15% контор, зареєстрованих в Україні. Решта зайняла очікувальну позицію.

По-четверте, ми не маємо статистики, скільки куплено акцій. Тому не можна судити про активність обігу цінних паперів. Хоча відомо: частіше за все попит мають цінні папери приблизно 25 компаній, а це дуже мало.

Слід також зазначити, що починає пожвавлюватися спекулятивна боротьба між торгівцями цінними паперами, але поки що невідомо, хто за ними стоїть, крім того, торги з голосу на фондовому майданчику не дають уявлення про емітентів та їхній економічний стан. До того ж не-відомо, чи дають акції, що представляються, право голосу, чи потрібно набрати їх певну кількість. А що робити з участю в управлінні, який треба мати пакет акцій? Ці запитання залишаються без відповіді. Та все ж можна зробити висновок: про-дається стільки акцій і логів, щоб не допустити сторонніх до управління компанією. Сама ж фондова біржа перебуває в складному становищі, адже за Законом вона може працювати тільки з юридичними особами, а от трасти, інцест-компанії, банки і т.п. в цьому не обмежені. Це й призводить до того, що позабіржовий ринок більш динамічний, ніж біржовий.

Наш аналіз ринку цінних паперів показує: ринок ще в зародковому стані, а його функціонування обмежено раніше прийнятими закона-ми про біржі і цінні папери, про господарські товариства, про банки, про приватизацію.

А діючий закон про цінні папери передбачає, що основна маса акцій має бути іменною. Це істотно стримує розвиток рийку, оскільки замість акції видається лише свідоцтво, котре не може бути об'єктом купівлі-продажу. Його треба продати спершу своєму акціонерному товариству, щоб воно знову продало це свідоцтво на акції третій особі. До того ж скрізь упущено істотний фактор: ринок цінних паперів є складовою частиною ринку капіталів і особливо ринку позичкових капіталів. Саме звідси мають черпатися кошти для розвитку виробництва, інвестицій, акціонування. Проте проблему соромливо замовчують або ж підміняють прагненням одержати зарубіжні кредити та інвестиції, збільшуючи тим самим зовнішній борг України і виплати на його обслуговування, а це негативно відбивається на платіжному балансі і, як правило, на стані української валюти.

Приватизація (за даними голови Комітету з приватизації Ю.Єханурова, в приватизації взяло участь на 10/IV-95 р. близько 12 млн. жителів України. Доповідь на сесії ВР України II/ ІV-95 р., на жаль, не розв'язує питань створення ринку цінних паперів, адже відбувається на засадах безготівкових розрахунків. Підприємства, переходячи у власність, не мають обігових коштів для свого розвитку і вимушені випускати додаткові акції для одержання обігових коштів, що негативно відбивається на ринкових відносинах та курсах акцій. Практика свідчить: багато АТ самі прагнуть реалізувати свої акції, самі встановлюють їх котирування, не публікують результатів своєї діяльності і, по суті, прагнуть набрати як можна більше коштів, не показуючи ефективності своєї діяльності.