Кредитування промислових підприємств комерційними банками

Зміст

Вступ

Розділ 1. Економічний зміст та правові засади банківського кредитування

1.1 Правові основи організації банківського кредитування суб'єктів господарювання

1.2 Основні принципи та умови банківського кредитування підприємств

1.3 Основні форми кредитування промислових підприємств комерційними баками

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Аналіз та оцінка практичної діяльності комерційних банків щодо кредитування промислових підприємств

2.1 Загальна характеристика ринку позичкових ресурсів, що надаються комерційними банками підприємствам промисловості

2.2 Аналіз короткострокового кредитування промислових підприємств

2.3 Аналіз надання довгострокових кредитів суб'єктам підприємницької діяльності реального сектору економіки

2.4 Особливості, стан та динаміка розвитку кредитних відносин комерційних банків з агропромисловими підприємствами

Висновки до розділу 2

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку кредитування промисловості комерційними банками в Україні

Висновки до розділу 3

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Стабілізація економічного стану її Україні, а також необхідність забезпечення послідовного економічного зростання висуває у ряд важливих проблему виявлення внутрішніх ресурсів фінансування економічного зростання. Особливу роль у активізації економічної діяльності за нинішніх економічних умов, що склалися в Україні, мають зіграти комерційні банки, які виступають посередниками у перерозподілі тимчасово цільних коштів. При цьому значущою формою участі комерційних банків у процесі економічного зростання є кредитування промисловості. Українські комерційні банки, на жаль, не забезпечують достатньою мірою фінансування виробничих потреб українських промислових підприємств через механізм банківського кредитування.

Якщо проаналізувати фактичну діяльність комерційних банків, то можна побачити, що у кредитному портфелі банків, особливо у числі кредитів, виданих на інвестиційні цілі промисловим підприємствам, значна частина (50 % і більше) кредитів спрямована на придбання обладнання імпортного виробництва. Аналогічна ситуація і її споживчому кредитуванні -- закупівля імпортних товарів становить в окремих банках близько 99 %. При цьому варто врахувати, що споживче кредитування в масштабах економічної системи виконує роль опосередкованого кредитування товаровиробників. Тим самим фінансовий потік, породжуваний кредитуванням вітчизняних промислових підприємств для купівлі імпортного обладнання, а також споживчим кредитуванням, за наявних економічних умов втрачається для національної економіки і надалі набуватиме більших і більших обсягів, якщо не вжити заходів, котрі забезпечать переведення цих грошових потоків до вітчизняного виробника.

На нашу думку, особливу увагу варто звернути на кредитування промислових підприємств, які розробляють і втілюють в життя українські технології, впроваджують виробництво товарів конкурентноспроможних на міжнародних ринках, розробляють нові виробничі проекти тощо. Тобто, надання кредитів промисловості є надзвичайно актуальною темою в наш час.

Мета і зміст поставлених задач. Метою роботи є дослідження стану ринку кредитних ресурсів, які комерційні банки надають підприємствам промисловості.

Для досягнення поставленої мети у роботі вирішується ряд завдань, основними з яких є:

-- уточнення суті, основних принципів, умов та форм банківського кредитування промислових підприємств;

-- аналіз розвитку та стану функціонування ринку кредитів, що надаються банківськими установами підприємствам реального сектору економіки в Україні;

-- дослідження проблем в сфері кредитування промислових підприємств та можливостей їх вирішення.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження в даній роботі є організація банківського кредитування промисловості в умовах розвитку ринкових відносин в україні.

Предметом дослідження є форми та методи надання банками кредитів промисловим підприємствам.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу магістерської роботи становить сучасна економічна теорія, критичний синтез класичних теорій і новітніх поглядів щодо організації кредитного процесу в сфері кредитування банками промислових підприємств. Для оцінки механізму грошово-кредитних відносин використовуються різноманітні методи, серед яких метод аналізу і синтезу, статистичні, економіко-математичнІ методи, порівняльний аналіз динаміки показників. Емпіричною основою дослідження є результати конкретних економічних досліджень, зарубіжний і вітчизняний досвід банківської діяльності.

Наукова новизна даної магістерської роботи полягає у наступному:

-- теоретично розмежовано на основі системного підходу принципи і правила банківського кредитування;

-- уточнено основні форми і методи кредитування промислових підприємств;

-- визначено основні тенденції та перспективи ринку банківського кредитування промисловості розвитку в майбутньому;

Практичне значення полягає в тому, що одержані в магістерській роботі результати можуть бути практично застосовані у банківській діяльності, а саме:

-- на основі аналізу розвитку банківського кредитування здійснено пропозиції щодо перспективності застосування окремих його форм;

-- аналізуючи різноманітність банківського продукту, внесено пропозиції щодо покращення фінансової підтримки промислових підприємств, зокрема:

а) з метою запровадження нових технологічних ліній та оновлення діючих пропонуємо розширити практику використання фінансового проектування в даній сфері;

б) враховуючи складну фінансову ситуацію в агропромисловому секторі країни, запропоновано форми державної підтримки банківських установ, які здійснюють вексельне кредитування підприємницьких структур АПК тощо;

-- в умовах переходу України до ринкових відносин запропоновано застосування та стимулювання розвитку нових для вітчизняного ринку форм банківського кредитування промисловості -- продуктів зарубіжної практики.

Структура магістерської роботи. Магістерська робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Так, зокрема, в першому розділі розглядаються правові основи організації банківського кредитування суб'єктів господарювання та основні принципи та умови кредитування підприємств, а також досліджуються основні форми кредитування промислових підприємств комерційними баками.

У другому розділі магістерської роботи проводиться аналіз і оцінка стану фінансової підтримки промислових підприємств комерційними банками в Україні, зокрема, аналізується розвиток короткострокового та довгострокового кредитування промислових підприємств, а також особливості, стан та динаміка розвитку кредитних відносин комерційних банків з агропромисловими підприємствами.

Щодо проблем та перспектив розвитку кредитування промисловості комерційними банками в Україні, то вони наведені у третьому розділі.

Розділ 1. Економічний зміст та правові засади банківського кредитування

1.1 Правові основи організації банківського кредитування суб'єктів господарювання

На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання. Незважаючи на те, що кризові явища в економічній системі практично підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслідок чого різко скоротилась кількість надійних фірм-позичальників (на фоні падіння прибутковості банківських операцій), кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів.

Слово «кредит» походить від латинського «сгеdіtum», що означає «позика, бopг». Цей термін також перекладається як «вірю», «довіряю». А тому категорія кредиту розглядається економічною наукою переважно як довіра однієї особи до іншої, на підставі якої у позику надається певна вартість у грошовій або товарній формі для тимчасового користування за відповідну плату. Таким є найбільш загальне визначення кредиту. Розглядаючи цю економічну категорію, науковці звертають свою увагу на такі засадні її ознаки:

1) кредит -- це специфічний тип економічних відносин, що грунтується на взаємній довірі сторін цих відносин;

2) економічною основою кредиту є мобілізація й нагромадження
тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу;

3) кредитування -- це акт передачі кредитором певної суми капіталу в тимчасове користування позичальнику на умовах повернення та оплати.

Отже, сутність категорії кредиту можна визначити так: кредит -- це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення й оплати. [27, с.268]

Інші вчені вважають, що кредит -- провідна форма руху позичкового капіталу, яка виникла на певному етапі розвитку суспільного виробництва і ринкового обміну, де продавці товарів протистоять один одному як власники, це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. [33, с.284]

Також існує думка, що кредит -- це економічні відносини між суб'єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненості, строковості і платності. [29, с.141]

Найбільш повне визначення поняття "кредит", на нашу думку, наводиться у нормативних актах, що регламентують позичкову діяльність комерційних банків України, де вказано, що кредит -- це “позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, платності та цільового характеру використання”, а кредитна операція -- це “договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника”. [10, с.4]

Як ми можемо бачити, практично всі вищенаведені визначення кредиту об'єднує притаманність йому принципів забезпеченості, повернення, платності та цільового характеру використання, які ми детально розглянемо в наступному пункті. Продовжуючи розробляти дану тему, ми маємо намір вивчити питання необхідності кредиту в сучасних ринкових умовах.

Отже, кредит -- одна з найскладніших економічних категорій, характер об'єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого -- такою специфікою її прояву, як поворотний рух вартості. Оскільки надання кредиту є специфічною, відокремленою формою грошових відносин, воно має власні особливості, пов'язані з обслуговуванням усього процесу розширеного відтворення та забезпеченням його безперервності. У цьому плані база функціонування кредитних відносин -- тимчасове вивільнення грошових коштів та поява тимчасової потреби в них. [16, с.134]

Як стверджують провідні економісти, у ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит. Банківський кредит -- необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники. В сучасних умовах необхідно навчитися як на макро-, так і на мікрорівні, правильно й ефективно використовувати банківський кредит в інтересах розвитку національної економіки України.[37, с.98]

При цьому об'єктом банківського кредиту є грошовий капітал. Банки можуть надавати кредити як у національній, так і в іноземній валюті. Прямий банківський кредит надається безпосередньо тим позичальникам, які мають у цьому потребу, на підставі індивідуальних кредитних угод. Непрямий банківський кредит надається через посередника. Він може набирати форми фінансових зобов'язань банку. Прикладом непрямого банківського кредиту може бути облік векселів, факторингові, фондові, гарантійні операції тощо.

Правове регулювання кредитних відносин належить до найбільш складних і актуальних проблем, які вимагають як наукового, так і практичного вирішення.

В Україні кредитні відносини законодавчо врегульовані цілим блоком правових актів, які належать як до банківського, так і до інших сфер цивільного права. Загальна кількість таких нормативно-правових актів сягає кількох сотень.

Основними нормативними документами, якими керуються комерційні банки при наданні кредитів є: Закон України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції від 7 грудня 2000 р.) та Положення НБУ «Про кредитування», затверджене постановою Правління НБУ № 246 від 28 вересня 1995 р., з наступними змінами та доповненнями. [25, с.62]

При цьому законодавство України визначає банківський кредит як “будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на оплату процентів та інших зборів з такої суми”. [1, с.3] Щодо кредитних операцій банку, то відповідно до вище перелічених нормативних актів до них належать:

-- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

-- організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

-- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

-- надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

-- придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

-- лізинг. [1, с.9]

Також нормативні акти, що регламентують банківську діяльність, розподіляють активні операції банку на: операції, що пов'язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу, тощо); операції, що пов'язані з прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо); операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг); будь-яке продовження строку погашення боргу, що надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми. [13, с.18]

Якщо розглядати поняття кредитного договору з точки зору цивільного права, то відповідно до цивільного законодавства “за кредитним договором банк або інша кредитна організація (кредитодавець) зобов'язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути грошову суму та сплатити відсотки за неї”. [8, с.115]

Отже, умови надання кредиту визначаються в кредитному договорі, який укладається в письмовій формі між банком та позичальником. При цьому варто зазначити, що договір про надання банківського кредиту є консенсуальним, оскільки він вважається укладеним після досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов. I тільки після підписання такого договору (укладення) банк вправі надати кредит -- перерахувати кошти на поточний чи позичковий рахунок позичальника або видати грошову суму готівкою у встановленому порядку (споживчий кредит), що було б доцільніше в даному випадку назвати кредитною операцією. Таким чином, договір є домовленістю між сторонами, і тільки після його належного укладення, на підставі його умов, банк вправі здійснювати ті чи інші операції.

Рішення про надання кредиту позичальникам, незалежно від його розміру, приймається колегіально (Правлінням банку, Кредитним комітетом, Комісією і таке інше) більшістю голосів і оформляється протоколом. При наданні позичальнику кредиту, розмір якого перевищує 10 % власного капіталу («великі кредити»), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банку. Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 % власних коштів банків. Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку. Для захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених Національним банком України економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів. [16, с.136]

3 наведеного можна зробити висновок, що в кредитних зобов'язаннях, які виникають між банком та позичальниками у зв'язку з наданням грошових коштів, існують такі поняття як «кредит» (банківський кредит), «кредитні операції банку» та «кредитний договір», які відрізняються одне від одного і несуть в собі окремий зміст. При цьому поняття «кредитна операція» можна вживати як в широкому, так і у вузькому розумінні. В широкому розумінні під кредитною операцією слід розуміти будь-яку з активних операцій банку, як це зазначено в Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженій постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001р.; у вузькому розумінні кредитну операцію можна розглядати як безпосереднє надання банком кредиту (певну суму коштів) позичальнику на підставі кредитного договору, яке супроводжується записами за банківськими рахунками з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника, тобто перерахування коштів на поточний чи позичковий рахунок позичальника або видача готівки (споживчий кредит).

Щодо поняття кредиту, то Положення НБУ «Про кредитування» містить більш правильне і влучне його визначення, аніж Закон «Про банки і банківську діяльність». Зокрема, Положення розкриває зміст банківського кредиту, вказуючи на те, що:

1) кредит є позичковим капіталом банку в грошовій формі;

2) він передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Неоднозначним в даному випадку є питання стосовно такої умови як забезпечення кредиту. Виходячи з вказаного визначення, забезпеченість можна розуміти як обов'язкову умову і разом з тим одним із видів банківського кредиту залишається бланковий кредит (незабезпечений).

Що стосується визначення банківського кредиту, яке містить Закон «Про банки і банківську діяльність», то тут має місце перелік кредитних (активних) операцій банку. 3 таким визначенням не можна погодитись, оскільки банківський кредит є не чим іншим, як певною сумою грошових коштів, що надається в тимчасове користування на певних умовах. Звичайно ж, кредит є кредитною (активною) операцією банку, але це не означав, що всі кредитні (активні) операції його можна вважати саме кредитом. Якщо ж в контексті даного визначення взяти до уваги тільки те, що банківський кредит -- це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на оплату процентів та інших зборів з такої суми, то тут швидше йдеться про кредитний договір, аніж про банківський кредит. [25, с.64]

Треба зазначити, що важливе місце в нормативному регулюванні кредитної діяльності займають укази Президента України, які регулюють питання, що не містяться в законах України.

На жаль, у сфері банківського кредитування існують певні правові колізії при застосуванні тієї чи іншої норми. Так, пункт 14 Указу Президента № 9167/98 від 04.03 1998 р. «Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунок з бюджетами та державними цільовими фондами», встановлює, що під час проведення розрахунків, у тому числі за експортними та імпортними операціями, не допускається уступка вимоги та переведення боргу незалежно від наявності угод чи фінансових зобов'язань між резидентами, а також між резидентами та нерезидентами. Фактично дана норма забороняє використання таких елементів зобов'язального права, як уступка вимоги кредиторів іншій особі та переведення боржником свого боргу на іншу особу, хоча статті 197, 201 Цивільного кодексу УРСР допускають застосування вищезгаданих норм. Таким чином, підзаконний акт у даній частині суперечить Цивільному кодексу.

Існують непоодинокі випадки недодержання вимог законодавства під час укладання кредитних договорів, що призводить до виникнення спорів з боржниками з приводу визнання недійсними (повністю чи у певній частині) таких договорів та застосування наслідків, передбачених ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, що призводить до взаємної реституції і втрати банком своєї винагороди у вигляді відсотків. [43, с.62]

Найбільш характерними порушеннями, яких припускаються комерційні банки у цьому процесі, є зокрема: по-перше, укладання договорів з юридичними особами, представники яких не мають належних повноважень; по-друге, включення до умов кредитного договору права кредитора змінювати відсоткову ставку (розмір плати за кредит) в односторонньому порядку, хоча відповідно до вимог ст. 162 Цивільного кодексу УРСР одностороння зміна умов договору не допускається.

Особливе місце правові колізії займають у нормотворчій та практичній діяльності НБУ. Так, відповідно до ст. 42 Закону України «Про Національний банк України» до функцій НБУ віднесено надання кредитів лише комерційним банкам. Що ж до видачі кредитів підприємствам, установам і організаціям, то ця функція віднесена до компетенції комерційних банків. Разом з цим непооди-нокими є факти надання Національним банком суто комерційних кредитів господарюючим суб'єктам. Так, на сьогоднішній день ВАТ «Дунайське пароплавство» має борг перед НБУ в сумі близько 15 млн. дол. США.

Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України «Про банки і банківську діяльність» в редакції Декрету Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1993 р. № 38/93 «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про банки і банківську діяльність» здійснення операцій, пов'язаних з видачею кредитів, крім банків, іншими юридичними особами забороняється, за винятком випадків, визначених законодавчими актами України. Чинне на цей час законодавство України не передбачає таких випадків.

Також, згідно зі статтями 47, 49 і ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитування господарюючих суб'єктів здійснює комерційний банк, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Разом з тим філії комерційних банків іноді свідомо порушують цю норму. Розглядаючи такі колізії, господарські суди нерідко виходять з того, що коли структурна одиниця банку (відділення, філія) одержала від банку належним чином оформлені повноваження на укладання кредитних договорів від імені банку, відсутність у тексті договору посилання на те, що даний договір укладений від імені банку за наданими повноваженнями, не може бути підставою для визнання договору недійсним. За цих обставин слід вважати, що договір укладений від імені банку.

Якщо структурна одиниця банку не одержала відповідних повноважень і уклала кредитний договір від імені банку, а останній у подальшому письмово схвалив цю угоду, то у таких випадках слід керуватись ст. 63 Цивільного кодексу УРСР. Чин не законодавство, зокрема Глава 33 Цивільного кодексу УРСР та Закон України «Про банки і банківську діяльність», не передбачають вимоги щодо письмової констатації форми і змісту кредитного договору. Однак деякі банківські юристи пропонують виходити із загальних правил, встановлених статтями 44, 153 та 154 Цивільного кодексу УРСР. На нашу думку, дана правова колізія є штучною, оскільки усні угоди є такими, що виконуються під час їх укладання, а виконання зобов'язання за кредитним договором не збігається з моментом його укладання, тому кредитний договір повинен бути укладений у письмовій формі.

Практика кредитних відносин породжує правові колізії і при вирішенні спорів, пов'язаних з умовою договору щодо відсоткової ставки за наданий кредит. Так, відповідно до ч. 6 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки по своїх операціях. Порядок встановлення цих ставок передбачений пунктом 16 Положення «Про кредитування». [43, с.64]

Отже, розмір відсотків за кредит, а так само порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються у кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які існують на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки НБУ та інших обставин.

Одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом. Щодо кредитного договору чинне законодавство не містить винятків з цього загального правила. Таким чином, внесення змін до кредитного договору, зокрема щодо розміру процентної ставки, може здійснюватись, у тому числі й у випадку зміни облікової ставки Національним банком, лише у порядку, передбаченому ст. 11 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного можна зробити висновок, що кредитні відносини потребують більш чіткого правового врегулювання. Це стосується не тільки банківської сфери, оскільки неоднозначним і дискусійним є питання щодо права надання кредитів нефінансовими установами. Також є потреба в більш точній класифікації кредитів та визначенні критеріїв, за якими здійснюється класифікація. Наприклад, чи правильно називати кредит «іпотечним», виходячи з того, що способом забезпечення є застава нерухомого майна? Що це за критерій і як буде називатися в такому випадку кредит, якщо в заставі будуть товари в обороті чи рухоме майно? Отже, цим поняттям слід приділяти особливу увагу. Від їх правильності та чіткості залежить дуже багато, в тому числі тлумачення норм судами при виникненні спірних питань. Це варто враховувати законодавцям при прийнятті нових норм, що регулюють кредитні відносини. Адже, коли норма вже прийнята і набрала сили, значення має тільки те, що вдалось сказати, а не те, що хотілось чи малось на увазі. В протилежному випадку ускладнюються відносини між тими суб'єктами, які керуються у своїй діяльності такими нормами.

Одними з основних особливостей кредиту як економічної категорії є те, що його реалізація здійснюється на основі певних принципів та умов. Не виконання хоча б одного з цих принципів або однієї з умов робить неможливим надання кредиту. Розглянемо детальніше суть наведених вище категорій в наступному підрозділі.

1.2 Принципи та умови банківського кредитування підприємств

Принципи банківського кредитування (в широкому розумінні -- принципи кредитування взагалі, що є єдиними для всіх форм кредиту) -- це основні вихідні положення, на які спирається теорія і практика кредитного процесу. [49, с.45]

В науковій літературі принципи кредитування визначають також як основні положення банківської системи, що визначають процес кредитування. [27, с.308]

Ці вихідні положення обумовлені цілями та завданнями, що стоять перед банками, а також об'єктивними закономірностями розвитку і функціонування кредитних відносин. Кредитний процес вимагає від банків і всіх господарських суб'єктів чіткого дотримання принципів кредитування.

Необхідно розрізняти принципи і правила кредитування. Правила випливають з принципів і відображають лише окремі положення і моменти того чи іншого принципу, механізми використання принципів у конкретній практичній діяльності банку.

У науковому плані, на нашу думку, єдино правильним є системний підхід до дослідження принципів кредитування. В системному підході реалізується і конкретизується наукове розуміння принципів кредитування як взаємозв'язаної цілісної сукупності певних положень (понять).

Можна виділити три основні рівні системи принципів банківського кредитування:

1) загальноекономічні принципи кредитування (відповідність ринковим відносинам, раціональності і ефективності, комплексності, розвиткові);

2) особливі принципи кредитування, поза якими кредит втрачає свій специфічний економічний зміст (поверненості, забезпеченості, строковості, платності, цільової спрямованості);

3) часткові, одиничні принципи кредитування, або правила кредитуван-ня, які випливають з кожного особливого принципу и можуть по-різному проявлятися в конкретних кредитних операціях. [49, с.46]

Загальноекономічні та особливі принципи кредитування, а також правила кредитування взаємозв'язані, певним чином вони взаємопереходять одне в одне.

У запропонованій вище системі принципів банківського кредитування на першому місці стоїть загальноекономічний принцип відповідності змісту банківського кредиту ринковим відносинам, умовам ринкової економіки. Кредитний механізм має відображати умови конкуренції, суперництва комерційних банків за позичальника, комерціалізації кредитної угоди, прагнення забезпечити максимально можливу вигоду (прибуток) від позики, самостійність і автономність у прийнятті управлінських рішень тощо.

Принцип раціональності та ефективності банківського кредитування характеризує економічність використання позики як з позицій інтересів банку, так і з позицій позичальників -- господарських суб'єктів. Кредитний механізм не може не грунтуватися на здоровому практицизмі, спрямованості на збільшення доходів. Принцип раціональності кредитування здійснюється на основ! оцінки кредитоспроможності позичальника, що забезпечуватиме впевненість банку у здатності и готовності боржника повернути позичку в обумовлений договором строк.

Принцип комплексності банківського кредитування передбачає побудову кредитного механізму на основі врахування всього комплексу чинників, що впливають на реалізацію кредитної операції. Безумовно, що насамперед слід брата до уваги економічні чинники та умови.

Принцип розвитку банківського кредитування відображає постійний рух і динаміку кредитного механізму. Зміна економічних відносин призводить і до зміни кредитних відносин, підходів до їх практичної організації. Принцип розвитку вимагає від комерційних банків використовувати гнучкі методи кредитування, оперативно змінювати порядок практичної роботи з позиками, методи контролю за використанням та поверненням кредиту, засоби регулювання заборгованості тощо.

Центральне місце в системі принципів банківського кредитування посідають особливі принципи кредиту. Саме вони відображають економічну сутність банківського кредиту.

Основними умовами надання банками кредитів суб'єктам господарювання є забезпеченість, поверненість, строковість, платність та цільова спрямованість. [16, с.112]

Цільовий принцип означає, що виданий кредит може бути використаний тільки на цілі, обумовлені в кредитному договорі. Цілі визначаються на підставі поданих позичальником господарських договорів (контрактів), бізнес-планів, цільових програм чи проектів. Крім того, надаючи кредит клієнту, банк повинен переконатися, що цілі використання позики передбачені статутом фірми-позичальника.

Принципи цільового використання тісно пов'язані із ризиком надання кредиту. Щоб оцінити кредитний ризик, банк аналізує реальність проекту, під який береться позика, рівень очікуваної рентабельності, здатність позичальника реалізувати проект і отримати прибуток, за рахунок якого і повертатиметься кредит.

Розглядаючи питання про надання кредиту під комерційну угоду, банк вивчає характеристику (сертифікацію) товару, який буде куплено, можливість його реалізації на ринку, економічний ефект від використання товарів, придбаних за рахунок кредиту.

Принципи обов'язкового повернення та оплачування кредиту. Вони є невід'ємними атрибутами кредиту, які відрізняють його як економічну категорію від інших вартісних категорій. Особливість кредитного методу інвестування полягає в тім, що він не тільки передбачає повернення одержаної позики, а й сплату позичкового процента. Тому повернення кредиту зумовлене як кредитоспроможністю позичальника, так і наявністю в нього документально підтверджених (перевіряється на етапі надання заяви на отримання позики) і фактично наявних (що з'ясовується протягом кредитного періоду) джерел надходження грошових доходів, які залишаються після покриття поточних витрат і можуть використовуватись для погашення заборгованості та виплати процентів за користування кредитом. Окрім прибутку, кредити можуть погашатися за рахунок інших джерел: виторгу від реалізації майна, узятого банком у заставу, гарантії або поручництва третьої особи, страхових відшкодувань.

За ринкових умов позичковий процент є об'єктивним атрибутом кредиту, його складовою ланкою, оскільки кредитна операція -- це акт комерційного продажу на певний термін грошових засобів. За рахунок процентів банки покривають свої витрати й одержують прибуток. Визначаючи загальну суму витрат на обслуговування кредиту, необхідно розрахувати його повну вартість. Вартість кредиту складається:

-- з головних елементів -- суми, які виплачуються безпосередньо
кредитору, проценти, витрати на оформлення застави, комісії;

-- додаткових елементів -- гроші, які виплачуються позичальником
третім особам, зокрема за гарантію або поручництво;

-- прихованих елементів, тобто елементів, пов'язаних із одержанням і використанням кредиту, що не входять до кредитної угоди (вимушені депозити у певному проценті від позики; втрати, спричинені вимогою страхування кредиту, тощо). [27, с.309]

У свою чергу, винагорода банку за кредит складається з двох головних елементів: процента за користування позикою та комісії за відкриття кредитної лінії, яка враховує витрати, пов'язані з оформленням позики, перевіркою її забезпечення, аналізом кредитоспроможності та індексацією платежів.

Вартість кредиту -- це сума, яку позичальник платить кредитору за користування кредитом. Вартість кредиту можна розрахувати за формулою:

ВК = (Клім х rо х Тсер) / 100, (1.1)

де Клім -- сума наявних грошей, що перебувають в обігу протягом певного періоду;

Тсер -- середній термін кредиту;

rо -- загальна річна ставка процента, тобто основна ставка за кредитом плюс комісії (у процентах річних), а також інші витрати, пов'язані з отриманням кредиту, наприклад, страхові внески, плата за юридичні та інші послуги. [27, с.310]

За користування кредитом позичальник вносить плату у вигляді процентів річних від суми позики. Ставка процентів встановлюється кожним банком індивідуально так, щоб покривалися витрати банку для залучення кредитних ресурсів. Маржа - різниця між ставкою, за якою банк нараховує проценти на суму виданих клієнтам кредитів, і ставкою, за якою банк сам сплачує проценти за залучені кредитні ресурси. Спроможність клієнта своєчасно повертати позики банку оцінюється в процесі аналізу балансу господарської організації щодо ліквідності, ефективності використання виробничих фондів, а також вивчення перспектив розвитку господарства та здатності клієнта до інновацій.

Спроможність клієнта своєчасно повертати позики банку оцінюється в процесі аналізу балансу господарської організації щодо ліквідності, ефективності використання виробничих фондів, а також вивчення перспектив розвитку господарства та здатності клієнта до інновацій.

Кредит надається на певний термін, обумовлений у кредитному договорі. При цьому загально прийнятим правилом є те, що строковий принцип означає, що кредит необхідно не тільки повернути, а й повернути у точно визначений термін. Дотримання строків -- це та обов'язкова умова, за порушення якої кредит починає втрачати своє реальне значення. Ця умова може бути сформульована в кредитному договорі як:

-- встановлення терміну повного повернення позики;

-- встановлення графіка повернення позики;

-- встановлення тривалості періоду користування позикою.

Термін кредиту залежить від багатьох факторів:

_ цільового призначення кредиту;

_ співвідношення попиту і пропозиції на кредити;

_ суми кредиту;

_ національного законодавства;

_ традиційної практики кредитування;

_ кредитної політики банку;

_ характеру виробничої діяльності позичальника та швидкості обороту оборотного капіталу. Кредити на технічне переозброєння й розширення діючих підприємств та їх реконструкцію надаються в межах нормативних строків будівництва, освоювання й окупності об'єкта.

На основі багатовікової банківської практики було встановлено, що для визначення ефективності кредиту необхідно розрахувати його повний та середній терміни. [28, с.273]

Повний термін кредиту розраховується за формулою

Тп=Пвик.+Ппіл.+Ппог., (1.2)

де Тп -- повний термін кредиту, Пвик. -- період використання, Ппіл. -- пільговий (граційний) період, Ппог. -- період погашення.[27, с.243]

При цьому повний термін відраховують від початку використання кредиту до його погашення. Під пільговим періодом розуміють відкладення погашення позики.

Проте повний термін не показує, протягом якого часу в розпорядженні позичальника була вся сума позики. Виходячи з цього, з метою порівнювання ефективності різних кредитів застосовується поняття середнього терміну, що показує, на який період у середньому припадає вся сума позики.

Середній термін кредиту за рівномірного використання чи погашення розраховується за формулою:

Тсер.=1/2Пвик.+Ппіл.+1/2Ппог.. (1.3)

Вже середній термін кредиту за нерівномірного використання чи погашення розраховується за формулою дещо ускладненою:

Тсер.=(НЗ1+НЗ2+...+НЗn)/(ліміт (сума) кредиту) (1.4)

де НЗ -- непогашена заборгованість (на певну дату). [27, с.243]

Середній термін кредиту, як правило, є меншим за повний. Вони збігаються, якщо кредит надається відразу в повному обсязі й погашається одноразово. Якщо використання й погашення кредиту відбувається нерівномірно, то визначити середній термін можна лише приблизно.

Загально прийнятим є те, що фактична тривалість періоду користування позикою встановлюється від дати її видачі до дати повного повернення включно.

При цьому у зобов'язаннях банку щодо умов надання кредиту зазначається або термін одноразового надання кредиту, або період, протягом якого позику буде видано, або графік поступового надання кредиту.

Згідно з банківським правом банки можуть відстрочити повернення позики, стягуючи за це підвищений процент. Від дотримання строкового принципу кредитування залежить можливість надання банком нових кредитів, оскільки одним із важливих кредитних ресурсів є повернені позики. Порушення строкового принципу позичальником призводить до переростання його строкової кредитної заборгованості у прострочену. Нові кредити таким фірмам, як правило, не надаються.

Комерційні банки переважну більшість кредитів надають під забезпечення. Це означає, що для гарантії повернення позики використовується застава майна (майнових прав).

Під формою забезпечення повернення банківської позички слід розуміти конкретне джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю даного джерела.

Основною передумовою повернення банківської позички є цільові грошові надходження, дохід, прибуток від реалізації об'єкта, що прокредитований. Але будь-яка кредитна операція пов'язана з певним ризиком. Тобто можлива ситуація, що позичальник не зможе одержати достатню суму цільових грошових надходжень, доходу, прибутку і тому не забезпечить своєчасного повернення боргу. Для страхування цього ризику застосовуються певні форми страхування повернення боргу або певні гарантії.

Отже, в банківській практиці використовується два джерела погашення позичок -- первинні і вторинні.

Для фінансово стабільних позичальників, які належать до першокласних клієнтів банку, цілком достатньо закріпити в кредитній угоді первинне джерело погашення позички. Але першокласні клієнти не є домінуючими в загальній масі позичальників, тому в більшості випадків банки змушені застосовувати, поряд з первинними, і вторинні (додаткові) засоби захисту від кредитного ризику, тобто вимагати від позичальників певного забезпечення.

В Україні згідно з чинним законодавством банки можуть використовувати такі форми забезпечення позичок:

* застава;

* гарантія;

* порука;

* перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків
до третьої особи;

* іпотека;

* страхова угода (поліс). [16, с.241]

Порядок забезпечення виконання кредитних зобов'язань заставою регулюється Законом України "Про заставу" (від 2 жовтня 1992 р.) і договором застави.

Застава -- це спосіб забезпечення будь-якого (в тому числі й кредитного) зобов'язання. Банк укладає з позичальником окремий договір застави. Предметом застави є високоліквідні (тобто ті, які можна у разі потреби швидко реалізувати) товарно-матеріальні цінності, готова продукція, цінні папери тощо. [3, с.4].

Майно й інші форми забезпечення позики повинні відповідати таким умовам:

-- висока ліквідність;

-- здатність до довгострокового збереження -- мінімум протягом погашення позички;

-- стабільність цін на заставлене майно, відсутність різких її коливань;

-- мінімальні витрати на збереження і реалізацію застави;

-- захист прав кредитора на володіння майном;

-- легка ідентифікація товару і відсутність втрати їх споживчих властивостей.

При цьому, майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано у заставу тільки за згодою усіх співвласників. Предмет застави в необхідних випадках має бути застрахований. Страхове свідоцтво є додатком до договору застави. До оформлення договору застави сторонами на місці має бути проведений огляд та оцінка майна.

Гарантії можуть бути обмежені та необмежені, тобто видаватись на певну частку кредиту або на всю його суму. За необмеженої гарантії гарант зобов'язується перед банком-кредитором погасити всю заборгованість позичальника. Необмежені гарантії, як правило, додатково не забезпечуються.

Гарантами можуть бути суб'єкти господарської діяльності, які мають стійке фінансове становище; установи банківської та пара-банківської систем, а також держава. Банківські гарантії широко використовуються в міжнародних кредитно-розрахункових відносинах (акцепт, аваль і гарантійні листи).

Якщо гарантія надається юридичною особою, то вона оформлюється у вигляді гарантійного листа. Банк надає кредит, забезпечений гарантією, лише після того, як отримає гарантійний лист з відміткою банку організації-гаранта про його зобов'язання списати з поточного рахунка гаранта відповідну суму боргу та відсотки за позикою.

Зміст гарантійного листа має відповідати вимогам чинного законодавства і відображати існуючі економічні реалії. Дія гарантії припиняється після погашення відповідних позик. При виконанні зобов'язань за кредитним договором гарант має право зворотної вимоги до боржника.

Розмір позики під заставу визначається у процентах від ринкової вартості застави на момент укладання кредитної угоди. Перевищення ціни застави над сумою кредиту є гарантією компенсації ризику втрати, пов'язаного зі зміною ціни застави. Вартість майна (майнових прав) позичальника, оформлених для застави, має бути не меншою за розмір кредитної заборгованості і вільною від зобов'язань позичальника щодо інших кредиторів.

Формою забезпечення кредитів є також порука. В юридичній науці з позицій цивільного законодавства "гарантія" і "поручительство" часто розглядаються як тотожні поняття. Поручительство третьої особи оформляється як договір поруки між банком-кредитором та поручителем (додаток Б). Договір поруки має містити відповідальність поручителя за виконання на повну суму зобов'язань позичальника. Поручитель і боржник (позичальник) несуть при цьому солідарну фінансову відповідальність.

Договір поручительства складається обов'язково в письмовій формі і засвідчує відповідальність поручника за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення позички та сплати позичкового процента за користування нею. [16, с.244]

Перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків позичальника до третьої особи означає передання банку-кредитору права спрямовувати виручку за цими вимогами і рахунками безпосередньо на погашення позички при настанні строку її повернення. Розрізняють наступні види перевідступлення:

1) перевідступлення дебіторської заборгованості. Полягає в передачі банку рахунків, що підлягають оплаті за поставлені позичальником товари (послуги, роботи). Існує дві форми:

-- без повідомлення дебіторів. Грошові надходження від дебіторів передаються позичальником банку;

-- з повідомленням дебіторів, коли дебітори безпосередньо розраховуються з банком;

2) переуступка контрактів -- ця форма забезпечення використовується при наданні позичок будівельним організаціям і фірмам, що здійснюють регулярні поставки товарів, послуг за контрактом. Позичальник уступає банку контракт, у результаті чого надходження від покупця передаються банку в рахунок погашення заборгованості.

Цесія здійснюється на підставі складеної між банком і позичальником угоди, в якій вказується сума вимог і рахунків, що перевідступляться, та інші умови. [16, с.253]

Якщо позичальник має поточний рахунок у даному банку, то угоду про перевідступлення можна не складати, а обумовити цю умову (цесію) в кредитній угоді.

Наступним видом забезпечення є іпотека -- це різновид застави нерухомого майна (головним чином землі і будівель) з метою одержання позички в банку. Іпотека надає право банку переважного задоволення його вимог до боржника в межах вартості зареєстрованої застави. У разі неплатоспроможності боржника вимоги кредитора задовольняються за рахунок виручки від реалізованого майна.

Однією з форм забезпечення кредитів є їх страхування. У разі страхування кредиту та відсотків за ним банк має ретельно перевірити фінансовий стан страхової компанії, з якою позичальник укладатиме страховий договір. Важливо, щоб у страховому договорі, було зазначено, що страхова компанія повністю відповідає за кредитний ризик, включаючи й нецільове використання позики. У країнах з розвинутою ринковою економікою страхування банківських кредитів є окремою важливою сферою страхового бізнесу.

Зауважимо, що забезпечення -- це тільки остання лінія захисту для банку, відтак рішення про надання кредиту завжди має виходити з переваг проекту, що фінансується, а не тільки з привабливості забезпечення.

Здійснення кредитних операцій комерційних банків має відповідати певним вимогам і умовам.

Кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, що є в розпорядженні банку. Про кожний випадок надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 % власного капіталу (великі кредити), комерційний банк мусить повідомити Національний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, врахованими векселями та 100 % суми позабалансових зобов'язань, виданих одному позичальнику, не може перевищувати 25 % власних коштів комерційного банку.

Загальний розмір кредитів, наданих банком, стосовно всіх позичальників, з урахуванням 100 % позабалансових зобов'язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Кредитування позичальників має здійснюватися з додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

Позички надаються всім суб'єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, або фізичною особою.

Рішення про надання кредиту приймаються колегіально (кредитним комітетом (комісією) банку, відділення, філії) й оформляється протоколом.

Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку, які включають: пріоритетні напрями в кредитуванні; обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля; граничні розміри кредиту на одного позичальника; методику оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника; рівень процентної ставки тощо.

Кредити надаються тільки на комерційних засадах з додержанням таких умов:

-- оцінки установою банку кредитоспроможності позичальника, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;

-- кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;

-- позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансуванні об'єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу. [16, с.137]

Банки можуть надавати бланкові кредити (незабезпечені майном та іншими формами), але тільки в межах власних коштів і лише клієнтам зі стійким фінансовим станом та інсайдерам банку в сумі, що не перевищує 50 % номінальної вартості акцій банку, що перебувають в їхній власності.

Банки не можуть надавати кредити: на покриття збитків господарської діяльності позичальника; на формування та збільшення статутного фонду клієнта; на внесення клієнтом платежів у бюджет і позабюджетні фонди (за винятком кредитування по контокорентному рахунку); підприємствам, проти яких порушено справу про банкрутство; підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від непоставок товарно-матеріальних цінностей; підприємствам, які мають прострочену заборгованість за раніше отриманими позичками і несплаченими процентами.

1.3 Основні форми кредитування промислових підприємств комерційними банками

Досвід кредитування підприємницької діяльності вітчизняними банками свідчить про те. що останні радше розміщують свої кредитні ресурси у кредити короткотермінового характеру, що обумовлено специфічними ознаками перехідного до ринку періоду. В такій ситуації досить важливим є окреслення можливих тенденцій розвитку та напрямів вдосконалення короткотермінового кредитування підприємницької діяльності в Україні, узагальнення світового досвіду з метою адаптації до вимог вітчизняного ринку банківських послуг та подальшого застосування в практиці вітчизняних банків

У відповідності до виробничих потреб підприємницьких структур кредити прийнято розрізняти: кредити на поточну діяльність та кредити в інвестиційну діяльність. Банківські кредити у грошовій формі в поточну діяльність -- це кредити спрямовані на вирішення таких завдань:

-- збільшення основного та оборотного капіталу суб'єкте кредитування;

-- тимчасове нагромадження запасів товарно-матеріальних цінностей, готової продукції, товарів

Кредити в поточну діяльність включають також контокорент, кредити, надані за постійними кредитними лініями на купівлю сировини та інших виробничих запасів, на сезонні витрати або на рефінансування комерційного кредиту між підприємствами.

Кредити в інвестиційну діяльність за об'єктами прийнято розрізняти:

-- кредити на будівництво та освоєння землі,

-- кредити на купівлю будівель, споруд, обладнання і землі;