Кредитування промислових підприємств комерційними банками

-- фінансовий лізинг. [29, с.161]

Класичним методом надання короткострокових позик в умовах ринкової економіки вважається контокорентний кредит. Цей вид банківського кредиту надається клієнтам, що мають у даному банку поточний рахунок. Контокорентний кредит органічно поєднує кредитне і розрахунково-касове обслуговування клієнта на основі відкриття єдиного активно-пасивного контокорентного рахунка. Банк бере на себе всі операції клієнта за поточними вимогами та зобов'язаннями. [49, с.53]

Обсяг і строки контокорентного кредиту визначаються господарськими потребами клієнта, але в межах встановленого в кредитному договорі ліміту. Ліміт кредитування для кожного позичальника встановлюється індивідуально залежно від його фінансового стану і репутації. У межах ліміту кредитування позичальник отримує широкі можливості для маневрування обіговими коштами. Клієнт на основі контокорентного кредиту може оперативно без узгодження з банком поповнювати свій поточний рахунок відповідною сумою грошей.

Кредит надається за наявності письмового доручення керівництва підприємства. Контокорентний кредит є короткотерміновим, але через постійне відновлення (пролонгацію) перетворюється на довготерміновий. [37, с.98]

За своєю суттю контокорентний кредит -- це визначена банком кредитна лінія (ліміт), з якої у разі потреби може скористатися клієнт. Ліміт кредитування для кожного позичальника встановлюється Індивідуально і залежить від його фінансового стану, оборотних коштів, масштабів виробничо-комерційної діяльності та репутації.

У межах кредитної лінії позичальник отримує широку можливість маневрування оборотними коштами, оскільки може оперативно, у будь-який час, без попередньої домовленості з банком поповнити свій поточний рахунок відповідною сумою грошей. Тому контокорентний кредит вважається ідеальним резервом ліквідності.

Контокорентний кредит може бути використаний позичальником повністю або частково. Повнота його використання у межах виділеного ліміту залежить від конкретної фінансової ситуації клієнта та характеру його підприємницької діяльності. Однак можливі такі ситуації:

* коли запропонованого кредиту (тобто ліміту) не вистачає для
покриття дебетового сальдо, банк може тимчасово збільшити ліміт кредитування для першокласних клієнтів без укладення додаткової угоди;

* коли дебетове сальдо на контокорентному рахунку постійно
перевищує ліміт кредитування, банк з'ясовує причини такого відхилення і за необхідності підписує з клієнтом нову угоду. За користування позичкою понад встановлений кредитною лінією розмір клієнту доводиться сплачувати додаткові комісійні. Це робить контокорентний кредит іще дорожчим. [27, с.258]

Такий режим використання контокорентного кредиту має принципове значення для клієнта, оскільки передчасне відкликання банком кредиту може спричинити різке погіршення фінансового стану клієнта, спровокувавши ланцюг неплатежів.

Контокорентний кредит досить широко використовуються в розвинутих країнах світу. Наприклад, у США питома вага кредитів, наданих по контокоренту, становить 38 % сукупного обсягу кредитів, в Німеччині -- 21 %, Японії -- 14 %, Великобританії -- 13 %. Із створенням ринку цінних паперів контокорентний кредит розпочинають практикувати і в Україні. [37, с. 98]

Як відомо, за сучасних умов принципово змінився підхід до організації кредитних відносин: відбувся перехід від пооб'єктного до прямого кредитування суб'єктів. Це означає, що акценти в механізмі надання позик змістилися з вибору об'єкта на оцінку суб'єкта угоди. Комерційні та партнерські відносини між учасниками угоди виключають диктат кредитора щодо визначення об'єкта кредитування. Ризикові операції, котрі дають найбільший дохід банку, потребують вивчення не лише ефективності заходів (проектів), під які виділяються кошти, а й кредитоспроможності клієнта.

У світовій банківській практиці одним з найбільш поширених методів кредитування є кредитна лінія.

Кредитна лінія -- це юридичне оформлене зобов'язання банку надати позичальнику протягом визначеного періоду кредит у межах погодженого ліміту. [27, с.287]

За формою кредитна лінія -- це письмова угода між банком і потенційним позичальником, із зазначенням терміну та умов надання кредиту на перспективу. Цей документ підтверджує, що банк дає згоду надавати кредити у заздалегідь визначених розмірах протягом певного часу і на умовах, передбачених угодою. Особливість кредитної лінії як форми фінансування полягає в тім, що вона не є безумовно обов'язковим контрактом. Банк може будь-коли анулювати угоду, якщо, наприклад, він визнає, що фінансовий стан клієнта істотно погіршав і є сумніви щодо його здатності виконати умови договору. Позичальник також має право частково або повністю відмовитись від користування кредитною лінією. Початкову домовленість щодо розміру кредитної лінії може бути скасовано (скоректовано) банком у разі раптової зміни кон'юнктури ринку або у зв'язку з нормативними обмеженнями (наприклад перевищення нормативне встановленого ліміту заборгованості на одного позичальника).

Кредитна лінія, як правило, відкривається на термін до одного року. Укладаючи угоду на кредитну лінію, слід урахувати, що вона може передбачати низку умов, які обмежують діяльність позичальника. Угода нерідко супроводжується вимогою щодо зберігання клієнтом мінімального компенсаційного (задля підтримки лінії) залишку на поточному (депозитному) рахунку в банку в межах 20 -- 30 % від суми кредитної лінії, або створення резерву кредиту, щоб у разі виникнення сумнівів у погашенні позички за рахунок цього резерву сплачувати позичковий процент (один із різновидів дисконтного кредиту).

Іншим досить поширеним різновиду кредитування промислових підприємств є револьверний кредит, під яким розуміють позику, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і відновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. [49, с.52]

Револьверний кредит це багаторазово поновлюваний кредит. Постійне відновлення позики в умовах тривалих відносин банку і клієнта -- характерна особливість револьверного кредиту. Протягом періоду дії револьверного кредиту клієнт неодноразово позичає і повертає борг.

Термін такої позики звичайно виходить за межі одного року. Повернувши частину боргу, позичальник може отримати нову позику в межах встановленого ліміту та терміну дії договору. Часто револьверний кредит може переглядатись щодо терміну його погашення. Заборгованість за такою кредитною лінією змінюється хвилеподібне, на позичковому рахунку завжди є непогашений залишок, який може бути постійним джерелом формування оборотних коштів. Саме тому цей кредит часто образно називають «вічнозеленою» позичкою.

Відносини між банком і клієнтом регулює угода про відновлення кредиту. Цей документ передбачає: максимальний розмір гарантованої банком позички; напрям її використання; ставку процентів; строки погашення; порядок надання інформації про фінансовий стан клієнта; форми забезпечення позички; інші умови. Позичальник зобов'язується за час дії угоди одержати позичку в межах визначеної суми та використати її за цільовим призначенням. Якщо фактично використаний кредит менший, ніж передбачено договором, клієнт виплачує комісійні, які нараховуються на невикористану частину позички.

Револьверний кредит, як правило, є незахищеним, тому його відкривають фінансово надійним позичальникам. Цей метод кредитування інколи відносять до бланкових кредитів. Кредитоспроможність клієнта визначається на підставі бухгалтерського балансу та фінансового звіту про доходи й витрати підприємства. Банк розглядає грошові потоки фірми й ліквідні активи як джерело повернення кредиту.

Отже, револьверний кредит -- це гнучкий механізм короткострокового кредитування, завдяки якому задовольняється тимчасова потреба позичальника в оборотних коштах. Здебільшого ці гроші йдуть на покриття поточних (сезонних) витрат. Вигідність револьверного кредиту в тім, що клієнт має доступ до необхідних йому кредитних ресурсів, але сплачує процент лише за ту суму, яку фактично позичив на даний момент. Револьверний кредит відкривається на певний час, найчастіше -- на рік. Він забезпечує клієнту тривалі зв'язки з банком, які автоматично продовжуються на новий термін. За такої ситуації процентні ставки, ліміти кредиту та інші умови змінюються залежно від фінансового стану, умов і потреб позичальника. На практиці це виливається в перманентну пролонгацію кредиту, що дає можливість використовувати револьверний кредит як довгострокове джерело коштів, чи, як кажуть, мати «ліквідну подушку». [55, с.218]

В банківській практиці часто трапляються випадки, коли розміри кредиту, рівень кредитного ризику та інші об'єктивні причини не дають можливості одному банку повністю задовольнити потребу в кредиті одного крупного промислового підприємства.

За таких обставин для акумуляції кредитних ресурсів як в національній, так і в іноземній валюті й необхідних для кредитування програм із значними обсягами, для забезпечення гарантії повернення «великих кредитів», зменшення кредитних ризиків, дотримання комерційними банками нормативного показника максимального кредитного ризику на одного позичальника, комерційні банки можуть об'єднуватися в консорціуми. Порядок створення банківських консорціумів регламентується Положенням НБУ «Про порядок здійснення консорціумного кредитування» від 21 лютого 1996 р.

Банківський консорціум -- це тимчасове об'єднання, засноване (створене) банками на паритетних засадах для координації дій з приводу кредитування однієї, але великої кредитної угоди. [18, с.210]

Кількість членів консорціуму не обмежується.

При подальшому розвитку ринкових відносин банківські консорціуми зможуть створюватись на постійній основі (стануть стабільними) не тільки для виконання кредитних чи гарантійних операцій, але й операцій з цінними паперами на фондовому ринку, для проведення операцій на валютних ринках або для великомасштабних лізингових чи факторингових операцій на кредитному ринку.

Основою правових взаємовідносин членів консорціуму є їх зобов'язання, що виникають на підставі укладеного договору.

У консорціумній угоді можуть брати участь не лише клієнти банків, але й клієнти позичальників, якщо вони причетні до заходу, що кредитується.

Координує дії учасників консорціуму головний банк (лідер), який представляє інтереси консорціуму, але діє в межах повноважень, які одержує від інших учасників консорціуму. За організацією консорціуму головний банк одержує спеціальну винагороду, крім відсотків та комісійних, що покривають його безпосередні витрати.

Як правило, банком-лідером виступає банк, що обслуговує клієнта, якому для реалізації проекту потрібні кошти в значних обсягах (великий кредит). Разом з тим, позичальник, що бажає одержати кредит у великому розмірі, може самостійно визначити банк, який бере на себе зобов'язання з організації банківського консорціуму та виконання функцій головного банку.

Кожен член консорціуму самостійно оцінює ефективність проекту, що підлягає кредитуванню, визначає умови участі в ньому або може пропонувати свій варіант проведення операції. [18, с.211]

Умовою прийняття банків у консорціум є згода на мінімальний розмір участі, який залежить від обсягів кредиту, що надається промисловому підприємству, та ступеня ризику за цією операцією.

Всі члени консорціуму несуть солідарну відповідальність перед позичальником.

Характерною особливістю є те, що в Україні за період незалежності траплялись лише поодинокі випадки кредитування з утворенням банківського консорціуму. Основною причиною цього є невеликі розміри українських банків порівняно з світовими стандартами та обмеженість капіталу.

Стабілізація економічного стану в Україні, а також необхідність забезпечення послідовного економічного зростання висуває у ряд важливих проблему виявлення внутрішніх ресурсів фінансування економічного зростання. Особливу роль у активізації інвестиційної діяльності за нинішніх економічних умов, що склалися в Україні, мають зіграти комерційні банки, які виступають посередниками у перерозподілі тимчасово вільних коштів. При цьому значущою формою участі комерційних банків у інвестиційному процесі с інвестиційний кредит. Українські комерційні банки, на жаль, не забезпечують достатньою мірою фінансування виробничих інвестицій українських промислових підприємств через механізм банківського кредитування. [25, с.84]

Необхідність активізації діяльності банків у інвестиційному кредитуванні в сучасних умовах української економіки зумовила появу чималої кількості праць вітчизняних авторів.

Варто відзначити й ту обставину, що власне питання формування відповідного фінансового механізму, який дасть змогу спрямувати ресурси (внутрішні й зовнішні) на інвестиційні цілі у реальний сектор економіки, відображені не повною мірою, і проблеми його формування мають, як правило, постановчий або супутній характер.

Тенденції економічного розпитку України свідчать про посилення ролі банківського кредиту у забезпеченні виробничого сектору необхідними коштами.

Для пожвавлення інвестиційної діяльності важливим є максимальне залучення джерел фінансування інвестицій і насамперед -- довгострокових банківських кредитів. Використання кредитної форми фінансування примушує інвесторів уважніше ставитися до ефективності інвестицій, щоб забезпечити не лише погашення кредиту, а й сплату відповідних процентів.

Довгострокове кредитування -- це кредитування прямих інвестиційних заходів (капітальних вкладень) -- витрат на придбання засобів праці (елементів основного капіталу).

Об'єктами такого кредитування є проекти:

-- будівництва нових підприємств;

-- реконструкції, технічного переозброєння і розширення діючих підприємств;

-- обладнання спільних підприємств;

-- випуску нової продукції, придбання науково-технічної продукції, інтелектуальних цінностей та інших об'єктів власності;

-- природоохоронних заходів. [29, с.18]

Основні джерела ресурсів для довготермінового кредиту -- це власні кошти банків, кошти державного інвестиційного фонду, кошти підприємств і організацій, а також бюджетні кошти на рахунках у банках, вклади громадян і позички в інших банків.

Нині великого поширення набрав метод фінансування інвестиційних проектів. який дістав назву фінансового проектування. Під фінансовим проектуванням у міжнародній практиці розуміють таке фінансування інвестиційних проектів, коли основним забезпеченням кредитів, які надають банки, є сам проект, тобто ті доходи, які отримає в майбутньому підприємство, що будується або реконструюється.

Значна частина витрат на інвестиційні проекти має фінансуватись за власні кошти замовників. Така практика відповідає загальноприйнятому у світі підходу до фінансування нових проектів, коли більшість витрат і ризиків покладається на самих замовників проекту, оскільки акціонери мають можливість згодом отримати великі прибутки, тоді як кредитори можуть сподіватися тільки на своєчасне повернення кредитів та процентів.

Існує кілька засад проектного фінансування:

1) фінансування, яке грунтується на привабливості самого проекту без урахування платоспроможності його учасників, їхніх гарантій і гарантій третіх осіб щодо погашення кредиту;

2) фінансування, за якого джерелом погашення заборгованості стають грошові потоки, котрі генеруються в процесі реалізації проекту;

3) фінансування, забезпечене економічною й технічною життєздатністю самих учасників проекту.

Отже, проектне фінансування здебільшого характеризується особливим способом забезпечення, в основі якого лежить підтвердження реальності отримання сторонами, що беруть участь у його реалізації (підрядні органи, постачальники сировини, споживачі кінцевої продукції), запланованих потоків коштів.

Банківська практика знає такі форми проектного фінансування:

а) без будь-якого регресу на позичальника. Банк-кредитор бере на себе весь ризик, пов'язаний із реалізацією проекту, й оцінює лише потоки коштів, які генеруються проектом і спрямовуються на погашення кредитів;

б) без регресу на позичальника в період, що настає за введенням проекту в експлуатацію. Підрядчики гарантують освоєння капіталовкладень, уведення об'єкта кредитування в експлуатацію, дотримання кошторисної вартості і за певних умов беруть на себе відшкодування збитків, пов'язаних із затримкою введення об'єкта в експлуатацію;

в) з повним регресом на позичальника. Кредитор у такому разі не бере на себе жодних ризиків, пов'язаних з проектом, обмежуючи свою участь наданням коштів під гарантії організаторів проекту або третіх осіб.

Найбільш поширеною формою проектного фінансування є фінансування з повним регресом на позичальника, оскільки воно забезпечує швидке отримання необхідних інвестору коштів, а також дешевший кредит. [27, с.241]

Однією з форм довгострокового кредиту є лізинг. В економічній літературі немає єдиної думки щодо визначення поняття «лізинг». Це пояснюється складністю економічних, організаційних та правових відносин, що виникають під час здійснення лізингових операцій. У світовій практиці поняття «лізинг» використовується для позначення різного роду угод, заснованих на оренді товарів тривалого користування. У Законі України «Про лізинг» зазначено: «Лізинг -- це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця, або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови оплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів». Отже, лізинг розглядається законодавцем як вид підприємницької діяльності, спрямований на інвестування коштів і надання лізингодавцем лізингоодержувачу на певний строк і за певну плату майна. При цьому право власності на об'єкт лізингу залишається у лізингодавця на строк дії договору.

Безпосередніми учасниками лізингової угоди можуть бути:

-- лізингодавець, тобто суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу;

-- лізингоодержувач, тобто суб'єкт підприємницької діяльності, котрий одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

-- продавець лізингового майна (постачальник) -- суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.

Непрямими учасниками лізингової угоди можуть бути, наприклад, страхові компанії, брокерські та інші посередницькі фірми, банки, які кредитують лізингодавця і є гарантами угод.Залежно від рівня окупності об'єкта лізингу розрізняють оперативний та фінансовий лізинг.

Оперативний лізинг передбачає передання лізингоодержувачу права користування об'єктом лізингу, який належить лізингодавцю, на строк, що не перевищує строку його повної амортизації, з обов'язковим поверненням об'єкта лізингу його власнику після закінчення строку дії лізингового договору. Закон України «Про лізинг» передбачає, що сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору оперативного лізингу не може перевищувати 10% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. [27, с.244]

Фінансовий лізинг передбачає протягом дії договору лізингу виплату лізингоодержувачем платежів, які покривають повну або більшу частку вартості амортизації об'єкта лізингу, додаткові витрати і прибуток лізингодавця. Законом України «Про лізинг» передбачено, що сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу має дорівнювати не менше 60 % вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Саме фінансовий лізинг розглядають як різновид довгострокового кредитування.

Відносини між суб'єктами лізингу регулюються договором, який укладається у письмовій формі або як багатостороння угода за участі лізингодавця, лізингоодержувача та продавця майна або як двостороння угода між лізингодавцем і лізингоодержувачем.

Висновки до розділу 1

Отже, на нашу думку, на основі вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

а) кредитування господарських суб'єктів є однією з найважливіших функцій банків як спеціалізованих кредитних установ. Кредит є одним із найважливіших інструментів, з допомогою яких можна було запобігати перебоям у сфері суспільного виробництва та загалом суспільного відтворення. Тобто існування товарного виробництва і пов'язаного з ним товарного обігу є найбільш загальною економічною причиною необхідності кредиту;

б) під кредитом в основному розуміють економічні відносини між суб'єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненості, строковості і платності. Суть кредиту проявляється в його функціях: пере розподілення, емісії, контролю. Варто, на нашу думку, зауважити, що у ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит. Банківський кредит -- необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники;

в) банківське кредитування здійснюється на основі певних принципів, які в науковій літературі визначають як основні положення банківської системи, що визначають процес кредитування. Основними принципами надання банками кредитів суб'єктам господарювання є забезпеченість, поверненість, строковість, платність та цільова спрямованість;

г) кредитування вітчизняними банками промислових підприємств є однією з найприбутковіших операцій. На макроекономічному рівні ефективне кредитування промисловості має надзвичайно важливе значення. Воно сприяє розвитку новітніх технологій, поліпшення якості продукції, зростання зайнятості, технічному та технологічному переоснащення підприємств, які працюють ще на радянському обладнанні, підвищення конкуренто-спроможності вітчизняної продукції промисловості на внутрішньому та зовнішньому ринках, переорієнтації з виробництва сировинної на високотехнологічну продукцію та економічному піднесенню країни взагалі;

д) у відповідності до виробничих потреб підприємницьких структур кредити прийнято розрізняти: кредити на поточну діяльність та кредити в інвестиційну діяльність.

Розділ 2. Аналіз та оцінка практичної діяльності комерційних банків щодо кредитування промислових підприємств

2.1 Загальна характеристика ринку позичкових ресурсів, що надаються комерційними банками підприємствам промисловості

Як вже було зазначено в попередньому розділі, промисловість є чи не найважливішим сектором народного господарства України. Частка банківських кредитів, наданих в даний сектор мають найбільшу питому вагу і, відповідно, приносять найбільший дохід. Розвиток ринку позичкових ресурсів, що банки надають промисловим підприємствам, на пряму залежить від розвитку самого сектору промисловості країни.

Отже, розглянемо динаміку розвитку вітчизняних промислових підприємств у 2004 році.

На нашу думку, варто зауважити, що у січні - вересні 2004 року порівняно з відповідним періодом минулого року виробництво промислової продукції зросло на 14,4 % (торік -- на 15,3 %), у вересні -- на 9,9 % (до вересня 2003 року), про що свідчать дані рис. 2.1. Приріст обсягів виробництва спостерігався в обробній (16,6 %) і добувній (5,7 %) промисловості на відміну від виробництва та розподілення електроенергії, газу та води, де відбулося зниження обсягів (- 1,3 %).

У вересні порівняно з серпнем 2004 року обсяги промислового виробництва збільшилися на 3,0 %. За цей період виробництво продукції збільшили 51,4 % підприємств, зменшили -- 39,1 %, а зовсім не працювали 9,5 % підприємств. У добувній промисловості приріст обсягів продукції за 9 місяців 2004 року порівняно з відповідним періодом минулого року зумовило збільшення видобування неенергетичних матеріалів на 8,6 %, а енергетичних -- на 4,0 %.



Рис. 2.1. Темпи зростання обсягів промислової продукції у порівнянних цінах (наростаючим підсумком у % до відповідного періоду попереднього року) [24, с.8]

В обробній промисловості за підсумками 9 місяців 2004 року зростання виробництва спостерігалося за всіма видами діяльності. Найбільший приріст продукції був у машинобудуванні (33,5 %).

У машинобудуванні протягом січня - вересня поточного року зберігаються високі темпи приросту обсягів продукції у виробництві електричного та електронного устаткування (64,0 %), транспортного устаткування (29,2 %), машин та устаткування (21,3 %). Нарощування обсягів виробництва галузі відбувається як за рахунок зростання внутрішнього попиту (часткове технічне і технологічне переоснащення підприємств, оновлення рухомого складу на транспорті), так і суттєвого зовнішнього попиту, що визначив високі темпи обсягів експорту продукції.

Динаміка випуску промислової продукції продовжувала формуватися під впливом високого зовнішнього попиту, що визначав темпи зростання виробництва в експортоорієнтованих галузях промисловості, таких як хімічна і нафтохімічна, металургія та оброблення металу.

У металургії та обробленні металу за 9 місяців 2004 року порівняно з відповідним періодом минулого року виробництво продукції зросло на 14,4 %, що на 1,4 % більше, ніж торік.

У хімічній та нафтохімічній промисловості темпи приросту обсягів виробництва за січень -- вересень становили 15,6 %.

Інтенсивність випуску товарної промислової продукції визначалася також темпами зростання галузей споживчого сектору, зокрема харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів. Темпи зростання виробництва у харчовій промисловості та переробленні сільгосппродуктів за січень -- вересень 2004 року були нижчими майже у 2 рази, ніж за відповідний період минулого року, і становили 12,1 % (січень -- вересень 2003 року -- 22,9 %).

За 9 місяців 2004 року промислове виробництво зросло майже в усіх регіонах України, крім Херсонської та Одеської областей, де виробництво знизилося відповідно на 5.5% (торік зростання становило 18,0 %) та 1,5 % (торік - 18,2 %). Найвищі показники зафіксовано в Кіровоградській (37,5 %), Закарпатській (32,4 %) областях, Автономній Республіці Крим (31,1 %) та м. Севастополі (32,6 %). [24, с.9]

Як свідчать дані таблиці, кредитування промислових підприємств вітчизняними банками свідчить про те, що останні радше розміщують свої кредитні ресурси у кредити короткотермінового характеру, що обумовлено специфічними ознаками перехідного до ринку періоду, хоча останнім часом зростання довгострокових кредитних вкладень і говорить про підвищення інвестиційної привабливості вітчизняної промисловості. В такій ситуації, на нашу думку, досить важливим є окреслення можливих тенденцій розвитку та напрямів вдосконалення короткотермінового кредитування підприємницької діяльності в Україні, узагальнення світового досвіду з метою адаптації до вимог вітчизняного ринку банківських послуг та подальшого застосування в практиці вітчизняних банків.

Видача короткотермінових кредитів установами комерційних банків базується на класифікації банківських позичок у відповідності до напрямів їх використання. Як відомо, окрім принципів та методів кредитування, на яких базується організація кредитних відносин комерційних банків з суб'єктами господарювання (в тому числі і з промисловими підприємствами), не менш важливим є також виокремлення предмету кредитування, тобто по суті -- об'єкту кредитування, з приводу якого виникають ці відносини.

Варто зауважити, що у відповідності до виробничих потреб підприємницьких структур кредити прийнято розрізняти: кредити на поточну діяльність та кредити в інвестиційну діяльність. Банківські кредити у грошовій формі в поточну діяльність -- це кредити спрямовані на вирішення таких завдань:

1) збільшення основного та оборотного капіталу суб'єктів кредитування;

2) тимчасове нагромадження запасів товарно-матеріальних цінностей, готової продукції, товарів.

Кредити в поточну діяльність включають також офердрафт, кредити, надані за постійними кредитними лініями на купівлю сировини та інших виробничих запасів, на сезонні витрати або на рефінансування комерційного кредиту між промисловими підприємствами.

Також, на нашу думку, варто зауважити, що основна маса короткострокових кредитів підприємствам промисловості була видана в гривнях (35 559 млн. грн. в національній валюті проти 23 290 млн. грн. -- в іноземній), що свідчить про високий попит на короткострокові кредити в національній валюті серед промислових підприємств.

Кредити в інвестиційну діяльність за об'єктами прийнято розрізняти:

-- кредити на будівництво та освоєння землі;

-- кредити на купівлю будівель, споруд, обладнання і землі;

-- фінансовий лізинг. [29, с.161]

Така класифікація банківських кредитів в практиці українських банків не відображає конкретний об'єкт кредитування з приводу якого виникають кредитні відносини. Більш аргументований підхід щодо класифікації банківських кредитів у виробничі потреби суб'єктів господарювання використовують за кордоном. Так, у відповідності до характеру виробничих потреб підприємств в кредитуванні прийнято розрізняти дві групи кредитів: кредити, що опосередковують сукупні потреби підприємств (кредитування укрупненого об'єкту) та кредити, які надаються на окремі виробничі потреби. Згідно цієї класифікації до першої групи відносять кредитування укрупненого об'єкту в межах кредитної лінії та кредитування по овердрафту Такі кредити видаються під різноманітні об'єкти, що не від ємні один від одного та з'єднані в один (загальний, сукупний ) об'єкт. До другої групи кредитів відносять цільові та вексельні кредити.

Якщо вернутись до даних таблиці 2.2, то ми можемо побачити, що вже на довгострокові кредити (в тому числі і на інвестиційні вкладення) попит зі сторони промислових підприємств був переважно на кредити в іноземній валюті: 1 693 млн. грн. -- в національній проти 1 794 млн. грн. -- в іноземній.

Також слід зауважити, що кредити, надані за фінансовим лізингом станом на кінець 3-го кварталу 2004 року були надані лише в гривнях і становили 65 млн. грн.

Розглянемо стан ринку банківського кредитування промисловості у розрізі галузей на основі даних таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Банківське кредитування промисловості за видами економічної діяльності [24, с.99]

Галузі	Усього	За строками	За видами валют
		Коротко-строкові	Довго-строкові	В національній	В іноземній
Добувна промисловість	2083	1194	889	1152	931
Обробна промисловість	20638	11091	9547	10314	10325
Виробництво електроенергії, газу та води	1430	1050	379	1334	96
Агропромисловий комплекс	5902	3408	2494	4736	1166

Дані таблиці говорять проте, що основна маса банківських кредитів припадає на обробну промисловість, а саме 20 638 млн. грн. або 68,67 % загального обсягу наданих в промисловість кредитів. При цьому основна частина кредитів наданих обробним підприємствам є короткостроковими: 11 091 млн. грн. порівняно з 9 547 млн. грн. довгострокових кредитів. На нашу думку, це свідчить про досить швидкий оборот коштів на підприємствах обробних галузей.

Також, на нашу думку, варто зауважити, що структура банківського кредитування обробної промисловості за валютами кредитування практично є 50:50, що може бути пов'язано з належністю багатьох обробних підприємств до еспорто та імпортоорієнтованих чи залежних.

На другому місці по обсягах кредитування є агропромисловий комплекс. Кредитування в даній сфері носить переважно короткостроковий характер, що пов'язано з низькою інвестиційною привабливістю агропромислових об'єктів, та здійснюється в більшій частині в національній валюті.

На третьому місці -- добувна промисловість (в загальному 2 083 млн. грн.), а найменше кредитів припадає на сферу “виробництва електроенергії, газу та води” (1 430 млн. грн.).

Отже, як ми можемо бачити, ринок банківського кредитування промислових підприємств активно розвивається. При цьому банки використовують різні види як короткострокового так і довгострокового кредитування, які ми детальніше розглянемо в наступних питаннях.

2.2 Аналіз короткострокового кредитування промислових підприємств

Як відомо, необхідність короткострокового кредиту параметри для промислових підприємств пов'язана, в першу чергу, з особливостями кругообігу обігових коштів.

В рамках загального кругообігу обігових коштів залежно від конкретних причин, мети і призначення її окремих частин, можна визначити наступні складові, які мають відносно самостійний рух: частину обігових кошті в, які обслуговують поточний кругообіг; частину коштів, які обслуговують суміжні кругообіги, тобто плавний перехід попереднього циклу в послідуючий; частину коштів, які обслуговують підприємства з випуску нових видів продукції, поліпшення якості виробів, що випускаються, вдосконалення технологій тощо.

Призначення першої з них, найзначнішої за величиною -- забезпечення безперервності даного поточного циклу виробництва. Вона охоплює як резерв грошових коштів, так і запаси товарно-матеріальних цінностей для забезпечення неперервності ходу виробництва і реалізації окремого індивідуального кругообігу на період сфери обігу.

Виділення другої частини обігових коштів обумовлене не сезонністю виробництва, як це має місце у промислових підприємств сезонних галузей виробництва, а пов'язане, головним чином, з достроковою поставкою сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, що приводить до утворення запасів понад потребу поточного циклу виробництва. Рух коштів, які авансовані в дані запаси, переривається, оскільки сформовані запаси товарно-матеріальних цінностей виробничо споживаються не в поточному виробничому циклі, а в подальших циклах виробництва. Не беручи участі в поточному виробничому циклі, призупиняючи свій рух на стадії виробництва, вони, тим не менше, створюють необхідні умови для початку наступного циклу, а значить, забезпечують неперервність кругообігів авансованої вартості. Ці дві складові авансованої вартості об'єднує те, що вони обслуговують потребу поточного виробництва. [30, с.58]

Третя частина авансованої вартості пов'язана із забезпеченням підприємств по випуску нових видів продукції, поліпшенням якості виробів, що випускаються, вдосконаленням технологій, в той же час впливає на зниження долі коштів, необхідних для обслуговування поточного виробництва. Як показує практика, дана частина авансованої вартості стає постійним компонентом обігових коштів і її питома вага в їх об'ємі може відносно змінюватися. На кругообіг цієї частини впливає специфіка і характер технологічних операцій. Потреба промислових підприємств в джерелах формування обігових коштів, а, відповідно, і участь кредиту визначається на підставі загальної потреби в обігових коштах і участі в їх формуванні обігового капіталу.

Внаслідок великої мобільності обігових коштів загального кругообігу, відбуваються часові коливання (відхилення) як в обсягах обігових коштів, їх елементів, так і їх фінансових джерел. Вони виникають на різних стадіях індивідуальних кругообігів і зрештою знаходять своє узагальнене відображення у невідповідності по часу величинами грошових коштів, авансованих в кругообіг і вивільненими вданій формі в результаті закінчення кругообігу, тобто реалізації товарів. Такі постійні коливання, незалежно від причин їх виникнення, відображаються в формі тимчасових неспівпадань між величинами грошових коштів на початковій і кінцевих стадіях індивідуального кругообігу цих коштів.

У тих випадках, коли така невідповідність виникає в результаті перевищення суми необхідних термінових платежів над сумою надходжень, виникають умови для потреби (попиту) на грошові кошти, і. відповідно, на банківський кредит. У протилежному випадку відбувається тимчасове вивільнення і осідання грошових коштів на рахунках в банку або погашення кредиту. [27, с.342]

Величина обігових коштів є досить мобільною величиною і визначається не тільки потребами виробничого процесу, але і випадковими факторами. Тому прийнято поділяти обіговий капітал на постійний та змінний. Величина постійного обігового капіталу характеризується частиною грошових коштів, дебіторської заборгованості і виробничих запасів, потреба в яких відносно постійна протягом всього виробничого періоду (операційного циклу). Категорія "змінного обігового капіталу" відображає додаткові поточні активи, які необхідні в пікові періоди, або в якості страхового запасу.

Однак проведені дослідження показали, що не вид потреби визначає вибір підприємствами того чи іншого джерела. Основна причина полягає в ціні грошових коштів на ринку кредитних ресурсів, і промислові підприємства самі вибирають стратегію формування обігових коштів: або агресивну версію, або консервативну. При агресивній версії переважаючим джерелом фінансування обігових коштів є короткострокові позики, при цьому вона є досить ризикованою з точки зору ліквідності, хоча при ній досягається висока прибутковість. При консервативній версії, навпаки, переважаючим джерелом є власні кошти і довгострокові пасиви, які призвеш і ь, зрештою, до низьких фінансових ризиків і низького прибутку. Але через невизначеність поведінки активів і процентів на кредитні ресурси ідеальної ситуації в фінансуванні обігових коштів досягнути практично неможливо. На практиці найчастіше використовують компромісну модель, при якій половина змінної частини поточних активів покривається короткостроковими пасивами, а інша половина змінної частини обігового капіталу та його постійна частина фінансується за рахунок чистого оборотного капіталу (ЧOK-ПOK+0,53ЧOK). Схема співвідношення активів і пасивів при компромісній моделі фінансування обігових коштів має наступний вигляд:

ДП(BK+ДK)=ПЛ+ПOK+0,53ЧOK (1.2)

де ПА -- позаобігові активи;

ПОК -- постійний обіговий капітал;

ЧОК -- змінна частина обігового капіталу;

ДК -- довгострокові джерела коштів;

ВК -- власний капітал. [30, с.60]

Використання позичкових коштів дозволяє забезпечити промислове підприємство грошовими коштами, які необхідні йому в даний момент для безперебійної роботи. В цьому і виявляється перевага в участі кредиту перед власними коштами.

Виникнення потреби в позичкових коштах, враховуючи аналіз кругообігу обігових коштів, проходить внаслідок внутрішніх і зовнішніх факторів, як об'єктивних, так і суб'єктивних. Внаслідок недостатності власних коштів або різних термінів індивідуальних кругообігів, несвоєчасність надходження виручки від реалізації та інші причини внутрішнього і зовнішнього характеру викликають потребу в додаткових джерелах фінансування.

Участь кредиту як джерела фінансування обігових коштів пов'язане із співпаданням інтересів і боржника, і кредитора, які полягають в дотриманні умов кредитування, зокрема: наявність кредитних ресурсів у кредитора і можливість їх повернення боржником. Якщо перша умова пов'язана з роботою банку, його фінансовим станом, то друга залежить від платоспроможності та фінансового стану боржника, ефективного та цільового використання ним джерел формування обігових коштів. Таким чином, падаючи позику, банк перш за все повинен розраховувати на їх поверненість, яка в значній мірі залежить від суми та терміну позики, та особливостей її надання.

Використання позичкового капіталу як джерела авансування обігових коштів має як свої переваги, так і недоліки. До переваг слід віднести: проценти за користування позикою відносяться на собівартість, на відміну від дивідендів, що є атрибутом власного, акціонерного капіталу, не оподатковуються, крім того, кредит є мобільним джерелом фінансування, тобто за рахунок кредиту підприємство може швидко збільшити авансовані кошти відповідно до поточних потреб кругообігу, а також заборгованість вигідна у період підвищення темпів інфляції, оскільки виплати за борговими зобов'язаннями здійснюються коштами меншої купівельної спроможності.

Недоліками у використанні кредиту як джерела фінансування обігових коштів є те, що із збільшенням його питомої ваги підвищуються суми сплати процентів, а це в значній мірі зменшує прибутковість господарюючих суб'єктів. З іншої сторони, чим більша частка позичкових коштів у загальній структурі авансованого капіталу підприємства, тим більша сума відстрочених платежів і. відповідно, ймовірність неспроможності сплати основного боргу та процентів по ньому. Отже, масштаби участі кредиту в джерелах фінансування обігових коштів повинні бути співставленні із обсягом власних коштів.

Одним з основних методів банківського короткострокового кредитування промислових підприємств є овердрафт.

Овердрафт -- це метод кредитування, за якого банк у межах узгодженого ліміту здійснює платежі за клієнта на суму, що перевищує залишок коштів на його поточному рахунку; в результаті на рахунку позичальника виникає дебетове сальдо, яке відбиває суму його заборгованості банку. Такі кредити мають здебільшого короткостроковий характер, завдяки їм клієнти здійснюють поточні платежі, які тимчасово перевищують надходження коштів на розрахунковий рахунок. [27, с.256]

Багато банків надають "овердрафтні" кредити разом з іншими банківськими послугами своїм постійним клієнтам. Кредити за "овердрафтом" надаються в національній та іноземній валюті як юридичним, так і фізичним особам -- останнім, як правило, із застосуванням банківських платіжних карток, при цьому клієнт подає до банку клопотання (дод. А) та анкету клієнта на овердрафт (дод. Б).

Кредит у формі овердрафту надається виключно фінансове стійким підприємствам та організаціям сфери торгівлі або виробництва, які не допускали випадків прострочення термінів повернення кредитів та несвоєчасної сплати відсотків, господарська діяльність яких характеризується швидким обігом коштів, стабільними місячними надходженнями на поточний рахунок, які мають постійні замовлення на виробництво і реалізацію продукції.

Ліміт за "овердрафтом" визначається залежно від потреб позичальника. При цьому враховуються надходження грошових коштів від основної діяльності. Тобто із загальної суми надходжень на рахунок виключаються суми отриманих кредитів, фінансової допомоги, надходжень від продажу основних засобів та інших разових операцій або транзитних оборотів. Як правило, банки розглядають розмір ліміту "овердрафтного" кредиту виходячи з 1/3 або 1/4 від суми середньомісячних надходжень на поточний рахунок клієнта за останні З-6 місяців. Такі умови дозволяють з високим ступенем вірогідності говорити про погашення позички у строк. Кредити надаються клієнтам банку, які мають поточні рахунки в цьому банку, по яких проходять основні обороти підприємства. Якщо рахунок відкритий у банку менше ніж б місяців, то необхідно надати довідки про рух коштів по поточних рахунках в інших банках. У такому випадку первинно загальний термін надання кредиту "овердрафт" коротший, ніж для давніх клієнтів банку (як правило, -- 3 місяці).

У разі значного коливання виручки протягом останніх б місяців у розрахунок потреби позичальника в кредиті приймаються мінімальні (гарантовані) обсяги надходжень.

Загальний строк дії договору за "овердрафтом" не може перевищувати 1 рік. За необхідності після закінчення терміну дії договору може укладатися новий договір на новий термін.

Термін, на який надасться кожна частина (транш) кредиту, зазвичай -- 7-14 днів. Деякі банки з метою стимулювання позичальника до повернення кредиту встановлюють прогресивну шкалу відсоткових ставок за кредитом. Наприклад, при поверненні кредиту протягом 10 днів відсоткова ставка -- 35% річних, від 11 до 14 днів -- 40% річних, від 14 до 20 днів -- 50%, більше 20 днів -- кредит вважається простроченим, і до позичальника застосовуються штрафні санкції.

Надання короткострокових кредитів за "овердрафтом" здійснюється шляхом оплати розрахункових документів позичальника з його поточного рахунка понад суми пасивного залишку, але в межах встановленого ліміту кредитування за "овердрафтом".

Практика надання овердрафтного кредиту промисловим підприємствам почалась з 1995 року з введенням в дію Положення “Про кредитування”.

Варто зауважити, що практично невідомий на теренах України новий вид кредиту досить швидко почав набирати популярності. На перших порах висока ставка кредитування і незвичайний характер овердрафту робив його неконкурентноспроможним на українському ринку кредитних послуг.

У 1996 році обсяг наданих кредитів за овердрафтом наданих промисловості становив лише 295,32 млн. грн., а у 1997 році вже знизився до 200,14 млн. грн., тобто на 32,23 %. Але по мірі стабілізації інфляційних процесів, підвищення рівня економічного зростання, поширення нових видів взаємодоповнюючих банківських послуг (наприклад, пластикових карток) та зниження відсоткових ставок, попит на овердрафт почав різко зростати. Вже у 2000 році обсяг кредитування зріс до 435, 28 млн. грн., тобто на 47,56 % порівняно з 1996 роком, а на кінець 2003 року становив 604,97 млн. грн., тобто удвічі більше, ніж у 1996 році та на 34,44 % більше порівняно з попереднім роком. За період 9-ти місяців 2004 року обсяги кредитування промисловості за овердрафтом зросли до 1 400 млн. грн., що на 795,03 млн. грн., тобто на 131,42 %, що говорить про зростання попиту зі сторони промислових підприємств на овердрафтні кредити.

Вже кредитування укрупненого об'єкту здійснюється в межах кредитної лінії -- це видача кредитів під різноманітні промислові об'єкти, які об'єднані в один (загальний, сукупний) об'єкт. Особливість кредитної лінії в практиці розвинутих країн полягає в тому, що вона не є безумовним контрактом, обов'язковим для банку. Останній може анулювати кредитну угоду до закінчення строку, якщо, наприклад, фінансовий стан клієнта суттєво погіршиться або не будуть виконані окремі умови контракту. [18, с.161]

За формою кредитна лінія -- це письмова угода між банком і потенційним позичальником, із зазначенням терміну та умов надання кредиту на перспективу. Цей документ підтверджує, що банк дає згоду надавати кредити у заздалегідь визначених розмірах протягом певного часу і на умовах, передбачених угодою. Особливість кредитної лінії як форми фінансування полягає в тім, що вона не є безумовно обов'язковим контрактом. Банк може будь-коли анулювати угоду, якщо, наприклад, він визнає, що фінансовий стан клієнта істотно погіршав і є сумніви щодо його здатності виконати умови договору. Позичальник також має право частково або повністю відмовитись від користування кредитною лінією. Початкову домовленість щодо розміру кредитної лінії може бути скасовано (скоректовано) банком у разі раптової зміни кон'юнктури ринку або у зв'язку з нормативними обмеженнями (наприклад перевищення нормативне встановленого ліміту заборгованості на одного позичальника).

Кредитна лінія, як правило, відкривається на термін до одного року. Укладаючи угоду на кредитну лінію, слід урахувати, що вона може передбачати низку умов, які обмежують діяльність позичальника. Угода нерідко супроводжується вимогою щодо зберігання клієнтом мінімального компенсаційного (задля підтримки лінії) залишку на поточному (депозитному) рахунку в банку в межах 20 -- 30 % від суми кредитної лінії, або створення резерву кредиту, щоб у разі виникнення сумнівів у погашенні позички за рахунок цього резерву сплачувати позичковий процент (один із різновидів дисконтного кредиту). Щоб переконатись, що лінія використовується за призначенням, комерційні банки європейських країн іноді вдаються до так званого «періоду очищення» -- 30 - 60-денного терміну, протягом якого не видається жодного кредиту. У нас такі вимоги не практикуються, оскільки більшість позичальників просто не мають змоги «очистити» лінію. Крім того, тиск банківської конкуренції і бажання зберегти зв'язки з клієнтами утримують від легковажних спроб вдаватися до таких обмежень. [28, с.255]

Відповідно до різновидів кредитної лінії укладаються наступні угоди:

-- договір про надання не відновлювальної кредитної лінії (дод. В);

-- договір про надання відновлювальної кредитної лінії (дод. Д).

В Україні кредитування промислових підприємств за кредитною лінією є досить поширеним, про що свідчать дані, наведені на рис. 2.2.

Згідно з наведеними даними, зростання обсягів кредитування у період 1996 -- 1997 років з 210 до 2,35 млн. грн. змінив спад до 171 млн. грн., тобто на 27,66 % порівняно з минулим 1997 роком.

В першу чергу це пов'язано з світовими кризовими явищами, що вплинули на рівень відсоткової ставки кредитування, спричинивши її ріст. Вже починаючи з 1999 року спостерігається чітка тенденція до зростання сукупних розмірів надання кредитів. У 1999 році сукупний обсяг кредитування промислових підприємств за кредитною лінією зріс порівняно з 1998 роком на 14,71 %, але рівня 1996 року так і не досягнув. Вже у 2000 році обсяг наданих кредитів сягнув 245 млн. грн., що перевищило рівень 1996 року на 16,67 %, а у 2003 році -- 467,2 млн. грн., тобто -- на 104,97 %. Вже у 2004 році рівень кредитування вийшов на значення в 521,3 млн. грн. Виходячи з вищенаведеного, можна з певною ймовірністю стверджувати, що позитивна тенденція щодо кредитування промисловості за кредитними лініями в Україні збережеться і надалі.

Рис. 2.2. Динаміка обсягів кредитування суб'єктів підприємницької діяльності за кредитною лінією на протязі періоду з 1996 по 2004 рік

В банківській практиці часто трапляються випадки, коли розміри кредиту, рівень кредитного ризику та інші об'єктивні причини не дають можливості одному банку повністю задовольнити потребу в кредиті одного крупного позичальника.

За таких обставин для акумуляції кредитних ресурсів як в національній, так і в іноземній валюті й необхідних для кредитування промислових програм із значними обсягами, для забезпечення гарантії повернення «великих кредитів», зменшення кредитних ризиків, дотримання комерційними банками нормативного показника максимального кредитного ризику на одного позичальника, комерційні банки можуть об'єднуватися в консорціуми. Порядок створення банківських консорціумів регламентується Положенням НБУ «Про порядок здійснення консорціумного кредитування» від 21 лютого 1996 р.

Банківський консорціум -- це тимчасове об'єднання, засноване (створене) банками на паритетних засадах для координації дій з приводу кредитування однієї, але великої кредитної угоди. [18, с.210]

Кількість членів консорціуму не обмежується.

При подальшому розвитку ринкових відносин банківські консорціуми зможуть створюватись на постійній основі (стануть стабільними) не тільки для виконання кредитних чи гарантійних операцій, але й операцій з цінними паперами на фондовому ринку, для проведення операцій на валютних ринках або для великомасштабних лізингових чи факторингових операцій на кредитному ринку.

Основою правових взаємовідносин членів консорціуму є їх зобов'язання, що виникають на підставі укладеного договору.