Кредитування промислових підприємств комерційними банками

в) у світовій банківській практиці найбільш поширеними методами короткострокового кредитування є кредитна лінія, автоматично поновлюваний (револьверний) кредит, контокорент, овердрафт та інші;

г) для пожвавлення інвестиційної діяльності важливим є максимальне залучення джерел фінансування інвестицій і насамперед -- довгострокових банківських кредитів. Найбільш поширеними методами довгострокового кредитування промислових підприємств є фінансовий лізинг, іпотека, андерайтинг та інше;

д) банківське кредитування є головним джерелом фінансування поточних та інвестиційних проектів підприємств агропромислового комплексу України. За даними Національного банку України, портфель кредитів, наданих сільськогосподарським, мисливським та лісогосподарським підприємствам за 2003 р., збільшився у 2,25 рази і досяг суми 2676 млн. грн. Кредитні вкладення банків в агропромисловий комплекс зростали і у 2004 р.: тільки за перші 8 місяців портфель таких кредитів збільшився на 1390 млн. грн., або на 42,9 % . Найактивніше комерційні банки кредитують галузі агропромислового комплексу, пов'язані з вирощуванням та переробкою рослинницької продукції. Це пояснюється більш швидким оборотом капіталу в даних галузях та можливістю позичальників погашати кредити протягом 8-10 місяців з моменту їх надання. Останнім часом постійно збільшується (в абсолютному і відносному вираженні) портфель довгострокових кредитів, що, як правило, надаються банками для оновлення основних фондів підприємств, створення нових виробництв, формування основного стада у тваринництві і птахівництві, освоєння сучасних технологій.

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку кредитування промисловості комерційними банками України

Банківське кредитування промисловості України останнім часом активно розвивається, але слід сказати, що і в даному секторі існує багато проблем.

Основними стримуючими факторами банківського кредитування промисловості виступають:

1) низька рентабельність підприємств і високі процентні ставки за кредит;

2) відсутність пільгового кредитування промислових підприємств;

3) недостатня капіталізованість банківської системи;

4) відсутність або недостатність ліквідної застави, підтримки поручителя чи гаранта;

5) збитковість промислових підприємств. Так, за даними Державного комітет; статистики України, у лютому 2004 р. серед промислових підприємств 43,6 % були збитковими, причому в окремих видах діяльності: харчовій промисловості та переробленні сільськогосподарських продуктів, легкій промисловості машинобудуванні (частка збиткових підприємств, відповідно -- 45,3; 38,1 44,8 %), спостерігався від'ємний фінансовий результат -- збиток.

Але незважаючи на це, ринок банківських кредитів для суб'єктів господарювання, задіяних в промисловості, постійно зростає.

В нашій країні досить перспективним методом банківського кредитування промислових підприємств є проектне фінансування.

Послуги проектного фінансування в Україні вже надають комерційні банки (Укргазпромбанк, Інтербанк, Український кредитний банк "Хрещатик"), проте, з позиції класичного підходу, схеми фінансування, запропоновані ними, здебільшого відповідають методу проектного кредитування зі збереженням його принципів та особливостей.

Попри широке застосування проектного фінансування у світі, сутність його науковці і практики трактують по-різному. Одні вважають, що це окрема форма фінансування, заснована на життєздатності самого проекту, без урахування платоспроможності та гарантій основних його учасників. За іншим визначенням -- це галузь фінансування інвестицій, котра забезпечується техніко-економічною ефективністю діяльності підприємства та допомагає генерувати грошові потоки дія обслуговування власного боргу. З іншого боку, поєднання різних джерел та методів фінансування конкретного інвестиційного проекту з оптимальним розподілом ризиків також вважають проектним фінансуванням. [Ляхова, с.21]

На нашу думку, проектне фінансування слід розглядати як форму реалізації фінансово-кредитних відносин учасників, пов'язаних з організацією та фінансуванням інвестиційного проекту за умови, що джерелами погашення заборгованості є грошові потоки, генеровані проектом при поєднанні різноманітних фінансових інструментів (рис. 3.1).

Об'єктом проектного фінансування здебільшого є сектор економічної інфраструктури, котрий характеризується значною капіталомісткістю, не завжди високою комерційною ефективністю і водночас має стратегічне значення для всього народного господарства. Цей сектор охоплює транспорт, енергетику, виробництво вторинної енергії тепла й електрики, зв'язок, водопостачання і каналізацію, переробку твердих відходів тощо.

Значна частина витрат на інвестиційні проекти має фінансуватись за власні кошти замовників. Така практика відповідає загальноприйнятому у світі підходу до фінансування нових проектів, коли більшість витрат і ризиків покладається на самих замовників проекту, оскільки акціонери мають можливість згодом отримати великі прибутки, тоді як кредитори можуть сподіватися тільки на своєчасне повернення кредитів та процентів. Існує кілька засад проектного фінансування.

1. Фінансування, яке грунтується на привабливості самого проекту без урахування платоспроможності його учасників, їхніх гарантій і гарантій третіх осіб щодо погашення кредиту.

2. Фінансування, за якого джерелом погашення заборгованості стають грошові потоки, котрі генеруються в процесі реалізації проекту.

3. Фінансування, забезпечене економічною й технічною життєздатністю самих учасників проекту. [Івасів, с.353]

Отже, проектне фінансування здебільшого характеризується особливим способом забезпечення, в основі якого лежить підтвердження реальності отримання сторонами, що беруть участь у його реалізації (підрядні органи, постачальники сировини, споживачі кінцевої продукції), запланованих потоків коштів.

Банківська практика знає такі форми проектного фінансування:

-- без будь-якого регресу на позичальника. Банк-кредитор бере на себе весь ризик, пов'язаний із реалізацією проекту, й оцінює лише потоки коштів, які генеруються проектом і спрямовуються на погашення кредитів;

-- без регресу на позичальника в період, що настає за введенням проекту в експлуатацію. Підрядчики гарантують освоєння капіталовкладень, уведення об'єкта кредитування в експлуатацію, дотримання кошторисної вартості і за певних умов беруть на себе відшкодування збитків, пов'язаних із затримкою введення об'єкта в експлуатацію;

-- з повним регресом на позичальника. Кредитор у такому разі не бере на себе жодних ризиків, пов'язаних з проектом, обмежуючи свою участь наданням коштів під гарантії організаторів проекту або третіх осіб.

Найбільш поширеною формою проектного фінансування є фінансування з повним регресом на позичальника, оскільки воно забезпечує швидке отримання необхідних інвестору коштів, а також дешевший кредит.

У зарубіжній практиці ця форма використовується для надання коштів фінансування проектів, які пов'язані із державним замовленням, бездохідних проектів, коли кредити погашатимуться за рахунок інших доходів позичальника; для надання експортного кредиту; для кредитування дрібних проектів, які чутливі навіть до невеликого непередбаченого збільшення кошторисних витрат.

Значно рідше трапляється на практиці проектне фінансування без регресу на позичальника. За такої операції кредитор не має жодних гарантій і бере на себе майже усі ризики, пов'язані з реалізацією проекту. Фінансування за такою схемою є дуже дорогим для позичальника, бо за великий ризик кредитор бажає отримати й велику компенсацію.

За таким типом фінансуються лише високорентабельні проекти, як правило, такі, що передбачають випуск конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

Досить поширеним є проектне фінансування з обмеженим регресом на позичальника. Тут усі ризики, пов'язані з реалізацією проекту, розподіляються між сторонами так, що кожний бере на себе ті ризики, які залежать від нього. У результаті розумного розподілу ризиків зменшується ціна фінансування. [Івасів, с.354]

Проектне фінансування відрізняють віл кредитування, зокрема інвестиційного, за притаманними йому особливими ознаками. Так. на відміну від комерційного чи інвестиційного кредитування, де об'єктом аналізу виступає фінансово-господарські діяльність позичальника, при проектному фінансуванні досліджується конкретний задум, бізнес-ідея або проект (інвестиційний, інноваційний, лізинговий, концесійний). Проте на рішення про фінансування впливає також оцінка діяльності позичальника як складова в структурі загальної оцінки інвестиційного проекту. Виходячи із цього, джерелом погашення боргу в межах структури його фінансування є виключно доходи, які генерує сам проект. Тоді як при інвестиційному кредитуванні таким джерелом є результати діяльності позичальника.

Фінансування проектного типу дає змогу здійснити багатосторонні проекти, в яких необхідно дотримуватися балансу інтересів всіх учасників, одночасно використовуючи різні фінансові інструменти -- наприклад, інвестиції в акціонерний капітал, позичкове фінансування, довгостроковий лізинг, торговельні кредити постачальників, інноваційні фінансові механізми.

Складність і структура фінансування таких проектів зумовлюють тривалий термін їх підготовки та втілення в життя, влучення широкого спектра технічних, економічних, фінансових і юридичних послуг та об'єктів, які їх надають, а також беріть участь у підготовці й реалізації проекту. Це. в свою чергу, впливає на обсяг і структуру проектної та кредитної документації в межах проекту.

У світовій практиці узвичаєні такі принципи проектного фінансування:

1. Принцип підвищеної ризиковості проектного фінансування спонукає до розподілу ризиків серед максимальної кількості учасників проекту (ризики потребують ретельного відстеження та аналізу). Обов'язковою вимогою при запровадженні такого принцип; є укладення контрактів фірми зі споживачами продукції для того, щоб застрахуватися ви комерційного ризику до часу повного погашення кредиту. Враховуючи зазначений принцип. кредитор збільшує розмір банківської маржі на весь період до повного погашення позички, ретельно вистежуючи та аналізуючи ризики;

2. Принципом покриття боргу передбачено, що фінансуюча установа концентрує свою увагу на песимістичному прогнозі прибутковості інвестиційного проекту, оцінюючи об'єкт фінансування крізь призму показника обслуговування боргу (як співвідношення очікуваних чистих надходжень від реалізації проекту і загальної суми заборгованості та процентів). Отримані результати порівнюються із закладеними у базовому варіанті інвестиційного проекту підготовленого незалежним консультантом. Коефіцієнт покриття боргу, як правило, повинен бути не меншим, ніж 1,3 (іноді -- 1,8). Загалом він залежить від ступеня ризику та специфіки галузі;

3. Ринковий принцип спонукає фінансово-кредитну установу в період до підписання кредитної угоди детально аналізувати попит і ціни на продукцію, для виробництва якої позичаються кошти. Такий аналіз ринку проводиться з метою визначення тренду на час експлуатації об'єкта. що кредитується. Вивчається динаміка цін на компоненти, необхідні для реалізації проекту. Як правило, порівняльний аналіз у такому аспекті проводиться у трьох варіантах: проекту спонсора, песимістичного сценарію банку і базового варіанта, підготовленого незалежними експертами;

4. Принцип обмеженої відповідальності клієнта випливає з визначення проектного фінансування, згідно з яким заборгованість погашається за рахунок доходів від реалізації проекту, а відповідальність клієнта -- ініціатора проекту визначається розміром власних коштів, спрямованих у проект. Причому проект вважається реалізованим, якщо відповідно до взаємних зобов'язань виробнича потужність об'єкта досягла передбаченої проектної потужності (близько 75 %);

5. Принцип формування джерел для здійснення проектного фінансування має комплексний характер, зважаючи на масштабність та високу капіталомісткість об'єкта інвестування. Так, при організації фінансування проектного типу співвідношення між власними та позиченими коштами коливається залежно від галузі -- 20:80; 30:70; 40:60 -- проте оптимальним вважається співвідношення 30:70. Якщо інвестиційний проект упроваджується в державному секторі економіки та має стратегічне значення, то застосовується метод прямої бюджетної підтримки інвестицій у формах бюджетних асигнувань на безповоротній основі (субсидії та гранти), бюджетних інвестицій (шляхом участі держави у капіталі підприємства чи організації, що отримує бюджетні кошти) та бюджетних кредитів як універсального інструменту державного стимулювання капіталовкладень;

6. Принцип гарантування виступає додатковим забезпеченням погашення боргу. Гарантії суб'єктів інвестування проекту можуть включати:

-- платіжну гарантію як безумовне зобов'язання у разі настання гарантійного випадку перерахувати фінансуючій установі визначену суму коштів;

-- гарантію завершення проекту, пов'язану з відповідальністю інвесторів за повне його впровадження;

-- додаткову гарантію як депозит суб'єкта / суб'єктів, які беруть безпосередню участь у реалізації проекту.

Метою таких гарантій є страхування боргових зобов'язань за інвестиційним проектом на весь період його втілення -- до виходу об'єкта на проектну потужність;

7. Принцип повернення та платності забезпечує послідовну ліквідацію заборгованості, графік якої пов'язується з життєвим циклом інвестиційного проекту так, що повернення боргу починається після досягнення визначеного рівня виробничої потужності, а темпи погашення заборгованості прямо пропорційні темпам зростання виробництва та його стабілізації. [Ляхова, с.22]

Принцип забезпеченості повернення вкладених коштів при проектному фінансуванні відіграє другорядну роль. Цьому є кілька причин. По-перше, джерелом надійності виступає якість підготовки та реалізації проекту. По-друге, значні масштаби інвестиційних проектів не дають змоги зібрати достатній пакет забезпечення у вигляді гарантій, застави тощо. Проте така особливість проектного фінансування є лише закономірністю, але не виключає забезпечення за кредитом при організації проектного фінансування.

Для розвитку проектного фінансування в Україні істотного значення набуває вивчення можливостей адаптації досвіду світової практики до вітчизняних умов, різних схем проектного фінансування, застосовуваних в економічно розвинутих країнах.

Досить суттєвою проблемною є фінансове забезпечення суб'єктів агропромислового комплексу. Варто зауважити, що майже щороку повторюється одна й та сама картина. Аграрії, отримавши кредити банків, неспроможні повернути всі гроші вчасно. Зі свого боку, уряд, зацікавлений у забезпеченні кредитними ресурсами сільгоспвиробників, домагається від банкірів пролонгування кредитів. Цього року до категорії таких потрапили близько 800 млн. грн. виданих коштів. Очевидно, що таке становище не влаштовує банкірів. По-перше, треба збільшити резерви під активні операції з огляду на штучне зниження якості кредитного портфеля. По-друге, знижується дохідність банківських установ, оскільки при створенні резервів фактично з обігу вилучаються кошти.

Змінити ситуацію спробувала Асоціація українських банків, запропонувавши використати векселі при розрахунках з аграріями. Векселі дали б можливість розширити інструментарій банків і знизити вартість позикових ресурсів для підприємств АПК.

Для цього АУБ рекомендувала визначити в “Положенні використання коштів, передбачених у Держбюджеті України на 2004 рік на здійснення фінансової підтримки підприємств АПК через механізм здешевлення короткострокових і довгострокових кредитів”, що урахування векселів також є кредитною операцією і підпадає під чинність держпрограми компенсації частини кредитної ставки. Річ у тім, що чиновники різних рівнів відмовляються надавати аграріям “кредитні знижки” під кредити, видані у вигляді урахування векселів у аграріїв, що помітно знижує їх платоспроможність.

Інша ініціатива АУБ -- започаткувати використання авального та акцептного кредитування. Сутність цих видів фінансування досить проста. Замість грошових коштів підприємства АПК отримують вексельні гарантії банків. Таким чином пропонувалося запровадити два види гарантій: аваль банку за клієнта на простих і переказних векселях, виданих клієнтом, і акцепт банку на перевідних векселях клієнта банку.

Використовуючи вексельні гарантії, замість звичайного кредиту клієнти отримають цілком ліквідний, майже вдвічі дешевший, ніж кредит, платіжний інструмент. За рівня кредитної ставки 20 % річних і терміну векселя шість місяців вартість вилучених платіжних коштів становитиме лише 10% річних. Це ціна позикових ресурсів, які клієнти отримують від банку. Нічого дивного тут немає. Річ утім, що відстрочка платежу на шість місяців обертається дисконтом при розрахунках клієнта з постачальниками. Однак якщо вексель не лежить мертвим вантажем у постачальника, а перебуває в активному обігу на ринку, то цей дисконт перерозподіляється між учасниками обігу векселя і знижує збитки клієнта. Тобто банку й клієнту доведеться попрацювати над побудовою вексельної схеми.

Слід зазначити, що проблема зниження вартості кредитування виходить за межі банківського бізнесу і, по суті, є загальнодержавною. На жаль, швидко її вирішити неможливо. По-перше, недовіра населення визначає вартість (на сьогодні досить високу) залучених банком коштів. По-друге, знизити кредитні ризики за рахунок поліпшення фінансового стану позичальника вельми складно.

Утім, використовуючи викладену вексельну схему, клієнт отримає дешеві ресурси і при цьому зможе планувати доходи від урожаю, не маючи гострої потреби якнайшвидше його продати за браком коштів. Своєю чергою, держава з виділених бюджетом грошей для компенсації відсоткових ставок зможе надати допомогу більшій кількості підприємств АПК. І нарешті, банки на термін виданих вексельних гарантій можуть відмовитися від залучення дорогах ресурсів, як при звичайному кредитуванні. Таким чином, собівартість позикових ресурсів буде нижчою. Розглянемо кредитування суб'єктів АПК за звичайною схемою кредитування із схемою кредитування з використанням вексельних зобов'язань.

У виграші залишаться й постачальники, оскільки за грамотно організованої роботи з векселями і забезпечення їх активного обігу на ринку втрати практично зводяться до нуля, при цьому налагоджується стабільна робота з клієнтами банку.

Безперечно, в деяких видах бізнесу, наприклад постачанні нафтопродуктів, розрахунки здійснюються суто в грошовій формі. Водночас переваги векселя полягають у його багатофункціональності. За грамотного його використання сфера застосування векселя доволі широка.

Проте, на жаль, обсяги операцій з векселями в Україні при розрахунках невиправдано низькі. Значною мірою це пояснюється позицією ДПАУ, яка вважає, що вексель у всіх випадках розглядається лише як цінний папір, тобто товар, без урахування його функцій платіжного інструмента. А це суперечить природі векселя. Інший чинник, що не дає можливості наростити обсяги вексельних операцій, -- невідповідність окремих норм законодавства вимогам Женевських вексельних конвенцій 1930 року, до яких приєдналася Україна.

При цьому особливо, на нашу думку, варто наголосити на вексельних обмеженнях, що мають місце в Україні і є суттєвою перешкодою в розвитку вексельного обігу. До них належать:

-- загальна кількість документів, що стосуються обігу векселів, перевищує 1500, зокрема документів, назва яких містить слово «вексель», більше ніж 270;

-- женевські конвенції досі належним чином не імплементовані в національне законодавство про обіг векселів;

-- незадовільна якість законодавчої бази, яка регулює обіг векселів: багато документів суперечать Женевській конвенції або не узгоджуються між собою;

-- обсяг векселів у розрахунках, за даними Нацбанку, не перевищує 1%;

-- кількість операцій банків з векселями після вилучення з обігу «фінансових» векселів, що їх випускали банки під залучення грошових ресурсів, за даними АУБ, зменшилася майже всемеро;

-- у зовнішньоекономічних розрахунках векселі практично не використовуються;

-- векселі виключені з торгівлі на організованому ринку, при цьому із загального обсягу торгів на фондовому ринку, що перевищив 2003 року 108 млрд. грн., понад 52 млрд. грн. припадало на торгівлю векселями на неорганізованому ринку (а це неринковий дисконт);

-- податкове законодавство не визнає вексель як платіжний інструмент і вважає його товаром у будь-яких операціях, крім випуску й погашення, що істотно знижує економічну привабливість використання векселя в розрахунках (при тому, що обсяги дебіторської та кредиторської заборгованості перевищили ВВП);

-- урахування векселя банком (кредитна операція) «з метою оподаткування» вважається купівлею (дисконт на валові витрати клієнтів не відноситься) -- у результаті обсяг операцій банків з урахування векселів з 2001 року значно зменшився.

Але все ж таки, на думку Наталі Тиховської -- начальника відділу вексельних і факторингових операцій Укрсоцбанку, “операції з надання вексельних гарантій з подальшим виданням кредиту, а саме: авальний і акцептний кредити є надзвичайно привабливими для клієнтів. Використання векселів у кредитних схемах знижує вартість ресурсів для клієнтів. І хоча ми надаємо ці послуги клієнтам, для банку вони не дуже вигідні через обмеження Нацбанку. Якщо НБУ внесе відповідні зміни до нормативних актів, то впровадження цих інструментів дасть змогу зменшити вартість кредитних ресурсів”.

Олександр Рудаков -- начальник управління корпоративного бізнесу Першого Українського міжнародного банку вважає, що “надання авальних і акцептних кредитів -- істотний крок у подальшому розвитку фінансової системи і фондового ринку. Від упровадження цих інструментів виграють усі учасники: банки зможуть отримати прибуток без значних витрат на залучення дорогої пасивної бази, підприємства зможуть отримати товарний кредит, вартість якого суттєво відрізняється від вартості кредиту фінансового, держателі векселів зможуть отримати гарантію розрахунків за поставлену продукцію, а оператори фондового ринку -- високоліквідний трансферабельний інструмент”.

Отже, в розвитку кредитних операцій комерційних банків щодо кредитування промислових підприємств є значні перспективи, в тому числі і в сфері кредитування суб'єктів господарювання агропромислового комплексу.

Висновки до розділу 3

Підсумовуючи вищесказане, ми можемо зробити висновки такого змісту:

а) кредитування промисловості України останнім часом активно розвивається, але слід сказати, що і в даному секторі існує багато проблем. Але незважаючи на це, ринок банківських кредитів для суб'єктів господарювання, задіяних в промисловості, постійно зростає;

б) одним з перспективних методів банківського кредитування промислових підприємств, яке практично не використовується в Україні, є проектне фінансування. Проектне фінансування слід розглядати як форму реалізації фінансово-кредитних відносин учасників, пов'язаних з організацією та фінансуванням інвестиційного проекту за умови, що джерелами погашення заборгованості є грошові потоки, генеровані проектом при поєднанні різноманітних фінансових інструментів. Об'єктом проектного фінансування здебільшого є сектор економічної інфраструктури, котрий характеризується значною капіталомісткістю, не завжди високою комерційною ефективністю і водночас має стратегічне значення для всього народного господарства. Цей сектор охоплює транспорт, енергетику, виробництво вторинної енергії тепла й електрики, зв'язок, водопостачання і каналізацію, переробку твердих відходів тощо. Схеми проектного фінансування застосовуються також при спорудженні або відновленні великих промислових об'єктів (наприклад, нафто- чи газовидобутку) та промислових підприємств. Послуги проектного фінансування в Україні вже надають комерційні банки Укргазпромбанк, Інтербанк, Український кредитний банк "Хрещатик";

в) досить суттєвою проблемною є фінансове забезпечення суб'єктів агропромислового комплексу. Засобами вирішення цієї проблеми можуть бути запропоновані Асоціацією українських банків вексельні схеми. Ініціативою АУБ є започаткування використання авального та акцептного кредитування. Використовуючи вексельні схеми отримання кредиту, клієнт отримає дешеві ресурси і при цьому зможе планувати доходи від урожаю, не маючи гострої потреби якнайшвидше його продати за браком коштів.

Як ми можемо бачити, ринок банківського кредитування промисловості в Україні незважаючи на зазначені проблеми активно розвивається і має суттєві перспективи на майбутнє.

Висновки

Отже, підсумовуючи виконану магістерську роботу, ми можемо, на нашу думку, зробити наступні висновки:

а) кредитування господарських суб'єктів є однією з найважливіших функцій банків як спеціалізованих кредитних установ. Одним із найважливіших інструментів, з допомогою яких можна було запобігати перебоям у сфері суспільного виробництва та загалом суспільного відтворення є кредит. Тобто існування товарного виробництва і пов'язаного з ним товарного обігу є найбільш загальною економічною причиною необхідності кредиту;

б) під кредитом в основному розуміють економічні відносини між суб'єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненості, строковості і платності. Суть кредиту проявляється в його функціях: пере розподілення, емісії, контролю. Варто, на нашу думку, зауважити, що у ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит. Банківський кредит -- необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники;

в) банківське кредитування здійснюється на основі певних принципів, які в науковій літературі визначають як основні положення банківської системи, що визначають процес кредитування. Основними принципами надання банками кредитів суб'єктам господарювання є забезпеченість, поверненість, строковість, платність та цільова спрямованість;

г) кредитування вітчизняними банками промислових підприємств є однією з найприбутковіших операцій. На макроекономічному рівні ефективне кредитування промисловості має надзвичайно важливе значення. Воно сприяє розвитку новітніх технологій, поліпшення якості продукції, зростання зайнятості, технічному та технологічному переоснащення підприємств, які працюють ще на радянському обладнанні, підвищення конкуренто-спроможності вітчизняної продукції промисловості на внутрішньому та зовнішньому ринках, переорієнтації з виробництва сировинної на високотехнологічну продукцію та економічному піднесенню країни взагалі;

д) за 9 місяців 2004 року промислове виробництво зросло майже в усіх регіонах України. Найвищі показники зафіксовано в Кіровоградській (37,5 %), Закарпатській (32,4 %) областях, Автономній Республіці Крим (31,1 %) та м. Севастополі (32,6 %). Що ж до банківського кредитування промислових підприємств в Україні, то останні радше розміщують свої кредитні ресурси у кредити короткотермінового характеру, що обумовлено специфічними ознаками перехідного до ринку періоду, хоча останнім часом зростання довгострокових кредитних вкладень і говорить про підвищення інвестиційної привабливості вітчизняної промисловості.

е) у відповідності до виробничих потреб підприємницьких структур кредити прийнято розрізняти: кредити на поточну діяльність та кредити в інвестиційну діяльність. Необхідність короткострокового кредиту параметри для промислових підприємств пов'язана, в першу чергу, з особливостями кругообігу обігових коштів. У тих випадках, коли така невідповідність виникає в результаті перевищення суми необхідних термінових платежів над сумою надходжень, виникають умови для потреби (попиту) на грошові кошти, і. відповідно, на банківський кредит;

є) у світовій банківській практиці найбільш поширеними методами короткострокового кредитування є кредитна лінія, автоматично поновлюваний (револьверний) кредит, контокорент, овердрафт та інші;

ж) для пожвавлення інвестиційної діяльності важливим є максимальне залучення джерел фінансування інвестицій і насамперед -- довгострокових банківських кредитів. Найбільш поширеними методами довгострокового кредитування промислових підприємств є фінансовий лізинг, фінансове проектування, іпотека, андерайтинг та інше;

з) банківське кредитування є головним джерелом фінансування поточних та інвестиційних проектів підприємств агропромислового комплексу України. За даними Національного банку України, портфель кредитів, наданих сільськогосподарським, мисливським та лісогосподарським підприємствам за 2003 р., збільшився у 2,25 рази і досяг суми 2676 млн. грн. Кредитні вкладення банків в агропромисловий комплекс зростали і у 2004 р.: тільки за перші 8 місяців портфель таких кредитів збільшився на 1390 млн. грн., або на 42,9 % . Найактивніше комерційні банки кредитують галузі агропромислового комплексу, пов'язані з вирощуванням та переробкою рослинницької продукції. Це пояснюється більш швидким оборотом капіталу в даних галузях та можливістю позичальників погашати кредити протягом 8-10 місяців з моменту їх надання. Останнім часом постійно збільшується (в абсолютному і відносному вираженні) портфель довгострокових кредитів, що, як правило, надаються банками для оновлення основних фондів підприємств, створення нових виробництв, формування основного стада у тваринництві і птахівництві, освоєння сучасних технологій. Отже, кредитування промисловості України останнім часом активно розвивається, але слід сказати, що і в даному секторі існує багато проблем. Але незважаючи на це, ринок банківських кредитів для суб'єктів господарювання, задіяних в промисловості, постійно зростає;

і) Одним з перспективних методів банківського кредитування промислових підприємств є проектне фінансування. Проектне фінансування слід розглядати як форму реалізації фінансово-кредитних відносин учасників, пов'язаних з організацією та фінансуванням інвестиційного проекту за умови, що джерелами погашення заборгованості є грошові потоки, генеровані проектом при поєднанні різноманітних фінансових інструментів. Об'єктом проектного фінансування здебільшого є сектор економічної інфраструктури, котрий характеризується значною капіталомісткістю, не завжди високою комерційною ефективністю і водночас має стратегічне значення для всього народного господарства. Цей сектор охоплює транспорт, енергетику, виробництво вторинної енергії тепла й електрики, зв'язок, водопостачання і каналізацію, переробку твердих відходів тощо. Схеми проектного фінансування застосовуються також при спорудженні або відновленні великих промислових об'єктів (наприклад, нафто- чи газовидобутку) та промислових підприємств. Послуги проектного фінансування в Україні вже надають комерційні банки Укргазпромбанк, Інтербанк, Український кредитний банк "Хрещатик";

ї) досить суттєвою проблемною є фінансове забезпечення суб'єктів агропромислового комплексу. Засобами вирішення цієї проблеми можуть бути запропоновані Асоціацією українських банків вексельні схеми. Ініціативою АУБ є започаткування використання авального та акцептного кредитування. Використовуючи вексельні схеми отримання кредиту, клієнт отримає дешеві ресурси і при цьому зможе планувати доходи від урожаю, не маючи гострої потреби якнайшвидше його продати за браком коштів.

Як ми можемо бачити, ринок банківського кредитування промисловості в Україні незважаючи на зазначені проблеми активно розвивається і має суттєві перспективи на майбутнє.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. -- 2001. -- № 1. -- С.2 - 47.

2. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30.06.1999р., № 784-XIV. // www.гаdа.gоv.uа.

3. Закон України “Про заставу” від 02.10.1992 р. (№ 2854 - 12) // Відомості Верховної ради України. -- 1992р. -- № 47.

4. Закон України “Про Національний банк України” № 679-XIV від 20.09. 2001 р. // www.гаdа.gоv.uа.

5. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 р. // www.гаdа.gоv.uа.

6. Закон України “Про страхування” від 07.03.1996 № 85/96. - ВР // Законодавство України про страхування. -- К.: Аніта. -- 1999. -- С.18 - 19.

7. Земельний кодекс України // www.гаdа.gоv.uа.

8. Цивільний кодекс України: текст зі змінами та доповненнями станом на 1 липня 1998 р. -- Ужгород: Інформаційно-видавниче агентство “ІВА”, 1998.

9. Указ Президента України від 30 травня 2001 року № 372/2001 "Про Основні напрямки земельної реформи в Україні на 2001 - 2005 роки". // www.гаdа.gоv.uа.

10. Положення про кредитування / Затверджено постановою правління НБУ № 246 від 28 вересня 1995 р. // www.гаdа.gоv.uа.

11. Положення про порядок формування та використання банками резервного фонду / Затверджено постановою Правління НБУ № 334 від 08.08.2001 р. // www.гаdа.gоv.uа.

12. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків / Затверджено постановою правління НБУ № 279 від 6 липня 2000 р. // www.гаdа.gоv.uа.

13. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління НБУ № 368 від 28 серпня 2001 р.// www.гаdа.gоv.uа.

14. Вступне слово Президента України Леоніда Даниловича Кучми // Іпотечний ринок в Україні: Міжнар. наук.-практ. конф. "Проблеми розвитку іпотечного ринку та шляхи їх розв'язання". Київ, 7-8 грудня 2001 р. / Редкол.: П.І. Гайдуцький (голова) та Ін. -- К.: Н.-д. фін. ін-т при Мінфіні України, 2002. -- С.7.

15. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів” № 02-5/706 від 06.10.1994 р. // www.гаdа.gоv.uа.

16. Банківські операції: Підручник. - 2 - ге вид., випр. і доп. / А. М. Мороз, М.І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2002 р.

17. Банківське право: українське та європейське: Навчальний посібник / П.Д.Біленчук, О.Г.Диннік, І.О.Лютий, О.В.Скороход. -- К.: Атіко, 1999.

18. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред.проф. Р.І.Тиркала.--Тернопіль: Карт-бланш, 2001.

19. Барабаш А. Підстави виникнення та зміст лізингових зобов'язань // Право України -- 2002. -- № 12. -- С. 65 - 68.

20. Березовик В. М. Кредитні відносини банків з агропромисловим комплексом України // Економіка АПК. -- 2002. -- № 6. -- С.18 - 23.

21. Березовик В. М. Проблеми оцінки кредитних ризиків при кредитуванні комерційними банками підприємств-сільгосптоваровиробників // Welcome. -- 2002. -- № 2 - 3. -- С.40 - 46.

22. Бліндюк О. Овердрафт: плюси та мінуси // Все про бухгалтерський облік -- 2001. -- № 102. -- С.27 -- 29.

23. Брагинський О. Л. Переваги застосування нових кредитних технологій // Банковский аудитор. -- 2003. -- № 6 (81). -- С.13 - 16.

24. Бюлетень Національного банку України . - 2004. - № 10. - С.31, 99 - 100.

25. Воробець Л. Поняття банківського кредиту та кредитних операцій банку // Право України -- 2002. -- № 12. -- С.62 - 65.

26. Гладких Д. Основні тенденції розвитку кредитного ринку в Україні, або колективний портрет українського позичальника // Вісник НБУ. -- 2001. -- С.49 - 53.

27. Гроші і кредит. Підручник / За ред. Проф. Б. С. Івасіва. - К.:КНЕУ, 1999 р.

28. Гроші та кредит: Підручник / М.І.Савлук, А.М.Мороз, М.Ф.Пуховкіна та ін.; За заг.ред.М.І.Савлука.--К.: КНЕУ, 2001.

29. Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях: Навчальний посібник / За ред. Б. Л. Луціва -- Львів: Львівський банківський коледж Національного банку України, 1999.

30. Гуцал І. С. Банківське кредитування суб'єктів ринку в трансформаційній економіці України Львів: ВАТ “БІБЛЬОС”, 2001. - 244с.

31. Гуцал І. С. Функціонування кредитного механізму в Україні в перехідний до ринку період. - Тернопіль: “Збруч”, 1999.

32. Демківський А. В. Весельна справа: Навч. посібник. - К.: “Либідь”, 2003 р.

33. Демківський А. В. Гроші та кредит. - К.: Дакор., К.: Вира-Р., 2003. - 528с.

34. Деньги. Кредит. Банки: Учебник / Под ред. О.И. Ларюшина. -- 2-е изд., пере раб. и доп. -- М.: Финансы и статистика, 1999. -- 464с.

35. Деньги. Кредит. Банки: Учебник для вузов / Е.Ф. Жуков, Л.М. Максимова, А.В. Печникова и др.; Под ред. проф. Е.Ф. Жукова. -- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1999. -- 622с.

36. Дзюблюк О.В. Організація грошово-кредитних відносин суспільства в умовах ринкового реформування економіки. -- К.; Поліграф-книга, 2000. -- 512 с.

37. Економічна енциклопедія: у трьох томах. Т 1 / Ред. кол.:...С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. - К.:Видавничий центр “Академія”, 2000.

38. Євтух О.Т. Доходна іпотека. -- Луцьк; Волинська обласна друкарня, 2000. -- С.13.

39. Євтух Л. Тенденції кредитування довгострокових програм в промисловості // Актуальні проблеми економіки. -- 2004. -- № 3. -- С.223 - 231.

40. Жуков В. Комерційні банки і інвестиційна діяльність // Банківська справа -- 2000. -- № 2. -- С. 59.

41. Иванов В.М. Деньги и кредит: Курс лекций. -- К.: МАУП, 1999. -- 230.

42. Кириченко О., Гіленко І., Ятченко А. Банківський менеджмент. -- К.: ОСНОВИ, 1999.

43. Ковальчук А. Правові колізії в законодавчому забезпеченні кредитної діяльності // Право України -- 2003. -- № 5. -- С.63 - 65.

44. Кредит і кредитні правовідносини: економічна природа і практика законодавчого регулювання / М. Олексієнко, В. Ольшанський, Д. Лилик, Е. Першиков -- К.: “Козаки”, 1996. -- 144с.

45. Кристофер Ф. Блюмфилд. Как взять кредит в банке: Пер. С англ. -- М.: 1996.

46. Кручок С. Передумови та перспективи розвитку іпотеки в Україні // Українське комерційне право. -- 2002. -- № 2. -- C.57.

47. Ковальчук А. Правові колізії в законодавчому забезпеченні кредитної діяльності // Право України -- 2003. -- № 5. -- С.63 - 65.

48. Корж Ю. Долги ищут выход на фондовый рынок // Рынок ценных бумаг -- 1996. -- № 14. -- С.18 - 24.

49. Лагутін В. Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посібник. - К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000 р.

50. Луців Б. Л. Банківська діяльність у сфері інвестицій. - Тернопіль: Економічна думка, Карт-бланш, 2001 р.

51. Міщенко В.І. та ін. Основи лізингу: Навчальний посібник / Серія "Бібліотечка банкіра". -- К.: Т-во "Знання", КОО, 1997. -- 138с.

52. Обмок В., Аврамчук Л. Розвиток іпотеки земель сільськогосподарського призначення // Бухгалтерія в сільському господарстві. -- 2004. -- № 15 (120). -- С.2 - 4.

53. Общая теория денег и кредита: Учебник / Под ред. Е.Ф. Жукова. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995г.

54. Ольшаный А.Й. Банковское кредитование: российский и зарубежный опыт / Под ред. Е.Г.Ищенко, В.И.Алексеева. -- М.: «Русская деловая литература», 1997. -- 352с.

55. Операції комерційних банків: Навчальний посібник / Ред. О. В. Жданов. - 2-ге вид. доп. -- Львів: ЛБІ НБУ, 2001. -- 516с.

56. Панова Г.С. Кредитная политика коммерческого банка. -- М.: ИКЦ «ДИС», 1997. -- 464с.

57. Саблук П.Т. Земельна іпотека. Проблема та можливості її запровадження в Україні // Іпотечний ринок в Україні: Міжнар. наук.-практ. конф. “Проблеми розвитку іпотечного ринку та шляхи їх розв'язання”. Київ, 7 - 8 грудня 2001 р. / Редкол.: П.І. Гайдуцький (голова) та ін. -- К.: Н.-д. фін. Ін-т при Мінфіні України, 2002. -- С.133 - 140.

58. Смирнов А.Л. Лизинговые операции. -- М.: Консалтбанкир. -- 1995. -- 136с.

59. Тиркало Р.І., Щибиволок 3.І. Фінансовий аналіз комерційного банку: основи теорії. експрес-діагностика. рейтинг. Навч. посібник, -- К.: "Слобожанщина", 1999. -- 236с.

60. Финансово-кредитный механизм и банковские операции / В.И.Букато, А.М.Бабич, А.В.Булавин й др. / Под ред. В.И.Букато, М.Х.Лапидуса. -- М.: Финансы и статистика, 1991. -- 268с.

61. У позику без кредиту // Галицькі контракти. -- № 35 -- 2004. -- С.18 - 19.

62. Челноков В.А. Банки: Букварь кредитования. Технология банковских ссуд. Околобанковское рыночное пространство. -- М.: АОЗТ "Антидор", 1996. -- 368с.

63. Шевченко О., Мринська О. Лізинг - альтернатива банківському кредитуванню // Банківська справа - 2000. - № 4. - С.31 - 33.

64. Шидловська Н.О. Контокорентний кредит. Форфейтинг // Вісник НБУ. -- 1996. -- № 5. -- С.46 - 48.

65. Яковенко А. Роль банків у інвестиційному забезпеченні діяльності реального сектору // Банківська справа -- 2000. -- № 1. -- С.25 - 28.