Главная Коллекция "Otherreferats" Банковское, биржевое дело и страхование Банківське кредитування малих i середніх підприємств в Україні

Банківське кредитування малих i середніх підприємств в Україні

Теоретичні аспекти організації та функціонування малого і середнього бізнесу. Аналіз і оцінка стану фінансової підтримки підприємств малого і середнього бізнесу комерційними банками України. Шляхи вдосконалення банківського кредитування підприємств.

Рубрика Банковское, биржевое дело и страхование
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 15.05.2009
Размер файла 319,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

2

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ

1.1. Економічна сутність малого та середнього бізнесу та його

характеристика

1.2. Організаційно-правові форми функціонування суб'єктів малого та

середнього бізнесу

1.3. Роль та значення міжнародних фінансових організацій у формуванні

фінансових ресурсів підприємств малого та середнього бізнесу

1.4. Державна підтримка малого та середнього бізнесу

Висновки до розділу

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ І ОЦІНКА СТАНУ ФІНАНСОВОЇ ПІДТРИМКИ ПІДПРИЄМСТВ МАЛОГО І СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ УКРАЇНИ

2.1. Практика провадження банківського кредитування підприємств малого та середнього підприємництва

2.2. Аналіз розвитку кредитних відносин між банківськими установами і

підприємствами малого та середнього бізнесу в Україні

2.3. Аналіз і оцінка якості кредитів, наданих підприємствам малого та середнього бізнесу

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ МАЛИХ І СЕРЕДНІХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

3.1. Новітні банківські послуги для малого та середнього бізнесу

3.2. Діюча практика мікрокредитування та напрями його оптимізації

3.3. Світовий досвід провадження кредитної політики комерційних банків щодо малого та середнього бізнесу

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Світовий досвід свідчить про те, що високоефективна економіка оптимально поєднує діяльність великих, середніх, малих підприємств і приватного підприємництва. Саме розвиток малого і приватного підприємництва є тим індикатором, з допомогою якого можна зробити висновки про ступінь відкритості ринкової економіки, закріплення приватної власності, незалежності і відповідальності суб'єктів господарювання, рівень їх підприємницької культури та етики.

Актуальність теми. Загальновідомо, що у суб'єктів малого бізнесу власні ресурси є досить невеликі, а можливості отримати кредит обмежені з багатьох причин. Серед них незацікавленість комерційних банків у видачі невеликих за розмірами кредитів -- мікрокредитів. До того ж складною є сама процедура прийняття банками відповідних рішень. Та й відсутність у суб'єктів малого підприємництва майна, що може бути заставою при отриманні мікрокредиту, також є вагомою причиною. При чому існує думка, що зважаючи на економічну кон'юнктуру, зокрема, в галузі банківської діяльності, сподіватися на поліпшення цієї ситуації найближчим часом не варто.

Необхідність розвитку малого і середнього бізнесу зумовлюється, зокрема, тим, що сьогодні саме малими та середніми підприємствами створюється більша частина валового внутрішнього продукту в країнах із розвинутою ринковою економікою, на які нині орієнтується Україна. Заданими ООН, у малому бізнесі зайнято понад 50% працездатного населення світу. У таких державах, як США, Японія, Німеччина частка ВВП, виробленого малими та середніми підприємствами, становить 50--60 відсотків від загального його обсягу, а чисельність їх працівників -- більше половини (близько 60%) від загальної кількості працюючих.

Виходячи з цього можна сміливо стверджувати про високу актуальність теми банківського кредитування малого та середнього бізнесу та його ролі в розвитку останнього.

Мета і зміст поставлених задач. Метою роботи є аналіз і оцінка стану фінансової підтримки підприємств малого і середнього бізнесу комерційними банками України, дослідження світового досвіду в даній сфері і розробка на цій основі практичних рекомендацій щодо вдосконалення банківського кредитування малих і середніх підприємств.

Для досягнення поставленої мети у роботі вирішується ряд завдань, основними з яких є:

-- аналіз розвитку кредитних відносин між банківськими установами і підприємствами малого та середнього бізнесу в Україні в умовах перехідної економіки;

-- аналіз проблем банківського кредитування малих і середніх підприємств і обґрунтування новітніх підходів його вдосконалення;

-- дослідження новітніх банківських послуг для малого та середнього бізнесу і передового досвіду із провадження кредитної політики комерційних банків щодо останніх.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження в даній роботі є роль, становлення і розвиток банківського кредитування малих і середніх підприємств в умовах трансформації ринкових відносин в Україні.

Предметом дослідження є процес кредитування комерційними банками суб'єктів малого та середнього бізнесу.

Методи дослідження. Дана робота включає обґрунтування великої кількості сучасних економічних праць, наукових розробок, пов'язаних із висвітленням ролі банківського кредиту в розвитку малого та середнього бізнесу. Разом із розглядом класичних теорій проводиться висвітлення новітніх поглядів щодо розширення асортименту банківського продукту, призначеного для малих і середніх підприємств, та аналізуються шляхи їх впровадження. Все це здійснюється шляхом синтезу, розробляється порівняльний аналіз динаміки показників, розглядаються статистичні дані та проводиться їх аналіз.

Проводяться дослідження вітчизняного досвіду щодо формування фінансових ресурсів підприємств малого та середнього бізнесу за рахунок банківського кредиту та зіставляється з досягненнями зарубіжних країн. Застосовуються прийоми динамічних порівнянь, кореляції, графічного зображення даних.

Наукова новизна даної магістерської роботи полягає у наступному:

-- узагальнено теоретичні підходи до сутності поняття малого та середнього підприємництва;

-- виокремлено основні переваги малого та середнього бізнесу над іншими підприємствами, які полягають у наступному:

1) мобільність;

2) здатність швидкого пристосування до змін споживчого попиту;

3) гнучкість;

4) раціональна організаційна структура підприємства;

5) оперативність освоєння випуску нової продукції малими партіями;

6) невисокі експлуатаційні витрати;

-- запропоновано покращення державної підтримки суб'єктів малого та середнього підприємництва, яка полягає у наступному:

1) створення розвинутої мережі консультативних, юридичних, бухгалтерсь-ких фірм, бізнес-інкубаторів, технопарків регіональних інформаційно-аналітич-них центрів;

2) організація підготовки кадрів через мережу центрів перепідготовки, курсів підвищення кваліфікації та стажування, сприяння розробці навчальних програм, методичних посібників із підприємницької діяльності, диференційованих за рівнем підготовки, формування культури підприємництва тощо.

Практичне значення:

-- у контексті трансформації ринкових відносин в Україні, запропоновано шляхи щодо покращення діяльності комерційних банків в сфері кредитування малого та середнього бізнесу України;

-- аналізуючи різноманітність банківського продукту, внесено пропозиції щодо покращення фінансової підтримки малого і середнього бізнесу, включення ряду продуктів до асортименту вітчизняних банків;

-- на основі досліджень новітніх підходів і світового досвіду банківського кредитування малих і середніх підприємств внесено пропозиції щодо запровадження деяких інструментів та продуктів зарубіжної практики в Україні.

Структура магістерської роботи. Відповідно до мети, завдань та логіки дослідження визначена структура роботи, яка складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел зі 68 найменувань.

Так, зокрема, в першому розділі розглядається суть та значення малого та середнього бізнесу для економіки країни, правові аспекти його діяльності та роль банківського кредиту в процесах формування фінансових ресурсів малих та середніх підприємств.

У другому розділі магістерської роботи проводиться аналіз і оцінка стану фінансової підтримки підприємств малого і середнього бізнесу комерційними банками України.

Щодо шляхів вдосконалення банківського кредитування малих і середніх підприємств в умовах трансформації ринкових відносин в Україні, то це питання розглядається в третьому розділі.

У процесі написання магістерської роботи використовувались законодавчо-нормативні акти, дослідження вітчизняних і закордонних науковців.

РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА І ЙОГО РОЗВИТОК В УКРАЇНІ

1.1 Роль та значення малого та середнього підприємництва в розвитку економіки

Вперше в історії економічної думки суть підприємництва як господарської діяльності, спрямованої на одержання доходу, розглядав англійський економіст і банкір Річард Кантильйон (1680 - 1734 рр.). Саме Кантильйон став першим теоретиком управління підприємством. Вивчивши господарську роль підприємця, він дійшов висновку, що саме ця категорія людей є “головним рушієм економіки” [58, c.52].

Услід за Кантильйоном власну теорію підприємництва і управління виробництвом розвинув видатний французький вчений-економіст Жан-Батист Сей (1767 - 1832 рр.). Підприємець, на його думку, -- активний, цілеспрямований, освідчений, талановитий винахідник, прогресивний землероб, промисловець чи смілива ділова людина, яка готова йти на ризик заради зростання багатства. Підприємець комбінує фактори виробництва з метою створення продукту для задоволення потреб споживачів. Французький вчений вважав, що саме підприємці, а не всі капіталісти в широкому розумінні слова, а також землевласники і наймані робітники здійснюють виробництво багатства, а тому домінують при його розподілі [58, c.77].

На основі ідей Жана-Батиста Сея про підприємця як новатора, носія технічного прогресу в 30 - 40-х роках ХХ століття відомий австрійський теоретик Йозеф Шумпетер (1883 - 1950 рр.) розробив свою теорію підприємництва. Саме Й. Шумпетера в світовій економічній думці вважають класиком з цього питання.

Підприємцями Й. Шумпетер називає “господарські суб'єкти, функцією яких є саме здійснення нових комбінацій, і які виступають як його активний елемент ”. У цьому він вбачає "основоположну функцію", що відрізняє їх від інших господарських суб'єктів. Відповідно до цієї тези Й. Шумпетер вважає, шо підприємець, підприємницька діяльність притаманні не тільки ринковій економіці. Підприємець відповідно до даної позиції може бути і керівником державного підприємства в будь-якій суспільній формації, і землевласником, і вождем племені. Тобто постать підприємця вимальовується позаісторичною. У межах ринкової економіки підприємець зовсім необов'язково має бути фабрикантом. Підприємницькі функції виконує також і селянин, і ремісник, і представники вільних професій, різних прошарків суспільства. Але тільки в умовах ринкової економіки підприємець "існує як специфічне соціальне явище" [57, c.233].

Нема сумніву, що постать підприємця є центральною в ринковій економіці. Саме з його діяльністю насамперед пов'язується прогрес сучасного суспільства, динамізм економічної системи. I саме йому економічна система зобов'язана своїм прогресом, здійсненням нової нетрадиційної комбінації факторів виробництва. Тому цілком слушною видається спроба визначити роль і функції цієї постаті в житті сучасного світу і, зокрема в розвитку малого підприємництва.

"Бути підприємцем, Ї пише Й. Шумпетер, Ї отже робити не те, що роблять інші. Підприємець руйнує старий традиційний кругооборот заради становлення нового, який забезпечує динамізм економічній системі. Аби бути здатним до виконання підприємницької функції, індивід повинен володіти рядом специфічних рис, як-то: гострота бачення, вміння йти вперед поодинці, йти невторованою дорогою, володіти ініціативою, авторитетом, даром передбачення, впливом на інших людей". Підприємець, за Й. Шумпетером, "революціонер в економіці і невільний зачинатель соціальної і політичної революції" [57, c.233].

Призначення підприємця полягає в тому, щоб реорганізувати економічне життя на засадах більшої приватногосподарської доцільності. Його діяльністю вирішуються колізії економічної системи, що Шумпетер вбачає в протиріччі між незмінними процесами і стихійними змінами в економіці, між статикою і динамікою, між традиційною і нетрадиційною економічною поведінкою. Підприємець перестає бути таким, коли нова комбінація чинників виробництва втрачає новизну, а тому він рідко залишається в цій якості впродовж десятиліть.

Вражає прозорливість Шумпетера у передбаченні майбутнього. 3 хисткого соціального феномену, який було навіть важко виділити, підприємництво перетворилося в другій половині XX ст. у центральну сферу діяльності в ринковій економіці. Корінні перетворення в галузі продуктивних сил в епоху НТР, швидка змінюваність її хвиль, а отже, нових комбінацій чинників виробництва, широке впровадження нововведень стали нормою сучасного економічного життя. Звідси й особливе значення підприємця, що забезпечує техніко-технологічні прориви, а отже, і процвітання національної економіки.

Про роль і можливості малого підприємництва свідчить досвід промислово розвинутих країн, в економіці яких йому належить значне, а часом й провідне місце. На малий бізнес у цих країнах припадає до 90-95% усіх підприємств, 40--60% виробництва валового національного продукту, він є роботодавцем майже для 50% працездатного населення [57, c.234].

Роль підприємця визначає і ставлення до нього в соціальній системі. Вболіваючи за прогрес економіки й усвідомлення новаторської ролі підприємців уряд самим ходом розвитку заохочується до надання їм суттєвої підтримки. Вона реалізується через надання найбільш сприятливих умов у бізнесі, державній і суспільній діяльності. Це відіграє велику роль у зміцненні соціального статусу підприємця, підвищенні його життєстійкості, перетворенні з екзотичної фігури в масовий персонаж ринкової економіки, що розвивається.

Особливий вплив підприємець здійснює на динамізм економіки. Коли йдеться про ринкову економіку, Підприємець перетворюється на центральну постать суспільства як носій науково-технічного і технологічного прогресу. Особливо це помітно в перехідних економіках, де насамперед потрібні радикальні перетворення в усіх сферах суспільного життя.

Але і розвинена економіка переживає нині справжній "підприємницький бум", викликаний загальною інформатизацією економічного життя; поширенням персональних комп'ютерів і телекомунікаційних систем, що дає змогу автоматизувати велику частину ручної роботи в бізнесі й звільнити час для творчої діяльності; розвитком наукової творчої праці [62, c.121].

У сучасній світовій практиці носієм новаторської ідеї постає індивід, який розробляє її самостійно або в колективі однодумців. Обов'язкова при цьому умова Ї не обмежуватись самою розробкою ідеї, а надавши їй комерційний характер, втілити в життя. Організаційні форми підприємницької діяльності в сучасній ринковій економіці дуже різні. В економічній галузі її основною ланкою є ділова фірма, організована як одноосібне підприємство, товариство (партнерство), корпорація. Переважну частину сучасних ділових фірм становлять одноосібні підприємства. В США, наприклад, їх частка в загальній кількості ділових фірм досягає 80 %. Приблизно така ж ситуація в інших економічно розвинених країнах.

Підприємництво, що здійснюється через приватне підприємство, відрізняється тим, що за однією особою закріплюються всі функції, пов'язані з діяльністю фірми: і підприємець, і власник, і керуючий, і виконавець. Його діяльність регулюється лише договором про купівлю-продаж, податки він сплачує як приватна особа. Перевага даної форми очевидна: повна самостійність підприємця і, відповідно, його необмежена особиста ініціатива; утім, є і зворотний бік цього Ї така ж повна його відповідальність у разі невдачі [57, c.258].

На принципах одноособового господарства організований переважно малий бізнес. У економічно розвинених країнах він перетворився нині в потужну базу для апробації різних нововведень Ї саме тому, що тут немає перешкод для ризикованих дій: підприємець може діяти на власний розсуд.

Відмітимо, що суб'єктами малого підприємництва є юридичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми господарства і форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не більше 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500000 євро [42, c.38].

3азначимо, що підприємницька діяльність можлива і на великих фірмах. Більш того, вона тут обов'язкова, інакше фірма виявиться приреченою. Великі фірми, транснаціональні компанії особливо, не лише дають згоду на сучасну підприємницьку діяльність, але й представляють найбільш розвинені її форми. Досягається це багато в чому завдяки перебудові, що охопила такі фірми, у системі соціальних відносин. Утвердилися організація роботи невеличкими командами, демократизація взаємовідносин керівника і підлеглих, застосування системи зацікавленості новаторів у фінансових результатах діяльності фірми (з цього не випливає, втім, думка, що взагалі в підприємницькій діяльності домінують матеріальні інтереси; переважає тут усе ж така сама можливість реалізації творчих можливостей робітника як особистості) [57, c.236].

У економічно розвинених країнах органічно поєднуються різні за масштабами форми підприємницької діяльності. Високий динамізм нині рівною мірою притаманний і крупному, і малому бізнесу, отже, і всій національній економіці. Відмінна риса малого бізнесу лише в тому, що він бере на себе роль першопрохідця. Його економічною основою, як правило, є індивідуальна приватна власність. Виробництво зосереджене на вузькому колі товарів і послуг. Достатня конкурентоспроможність малого бізнесу пояснюється переважно його низькою капітало-, матеріало- і трудомісткістю, ним створюються умови для досягнення і підтримки високої продуктивності праці. Малі форми підприємництва не випадають із тенденцій розвитку продуктивних сил в епоху науково-технічної революції, а спираються на ці тенденції.

Прогресивна спеціалізація і поділ праці сприяють відокремленню підприємств малого бізнесу як самостійних виробничих ланок; у тому ж напрямі діє й обернений спеціалізації процес Ї універсифікація виробництва, створення на цій основі виробничих потужностей загального призначення з єдиною інфраструктурою як матеріальною передумовою функціонування різномасштабних фірм на принципах оренди; впровадження різних контрактацій (франчайз, лізинг, венчур тощо), так само як і системи тривалих угод сторін на діловій основі; аналогічно діють і особливості розвитку НТР, що виявляються в тому, що нововведення можуть зароджуватися і на дрібних фірмах, і в наукових лабораторіях фірм-гігантів, у стінах вищих навчальних закладів і науково-дослідних центрів; сприяють малому бізнесу і мініатюризація техніки і загальна комп'ютеризація [57, c.236].

За даними експертів ООН, у світі зараз у сфері малого бізнесу зайнято більше 50% працюючого населення, якщо під інтегральним поняттям малого бізнесу розуміти ринкову діяльність окремих людей та членів їх родин (родинний бізнес), малі підприємства з чисельністю найнятих робітників (персоналу) до 100 чоловік працюючих та середні підприємства з чисельністю від 101 до 500 чоловік [45, c.57].

У міжнародній практиці вважається, що критична маса комерційних структур для характеристики господарства як ринкового має становити приблизно одне діюче підприємство малого бізнесу на 30-50 мешканців даної території.

Підсумовуючи зазначимо, що мале підприємництво Ї це особлива форма економічної активності, яка передбачає: орієнтацію на досягнення комерційного успіху; інноваційний та ризиковий характер діяльності; пер-спективність, спрямування на подальший розвиток, розширення масштабів і сфери діяльності; свободу та самостійність суб'єктів у прийнятті управлінських рішень та здійсненні бізнесу; майнова відповідальність підприємців за результати господарювання; постійний характер господарської діяльності, укладання регулярних, а не одноразових угод [44, c. 12].

Мале підприємництво як певний стиль (тип) господарської поведінки має такі характерні риси: динамічність, ініціативність, підприємливість, цілеспрямованість, наполегливість у здійсненні задумів, творче ставлення до справи, пошук нетрадиційних рішень і нових способів дій, готовність до ризику, вміння управляти, оперативність, орієнтація на потреби споживачів та їх поведінку на ринку, комунікативність.

Головною метою малих підприємств звичайно є отримання прибутку. Проміжними цілями їх діяльності Ї найповніше задоволення споживчого попиту на товари та послуги, зміцнення позицій на ринку, обслуговування певної групи клієнтів (сегмента ринку).

Загальновизнані переваги малого бізнесу Ї це мобільність, здатність швидкого пристосування до змін споживчого попиту, гнучкість, раціональна організаційна структура підприємства, оперативність освоєння випуску нової продукції малими партіями, невисокі експлуатаційні витрати [47, c.235].

Саме підприємства малого бізнесу можуть дати швидку віддачу споживчому ринку масою зробленої конкурентоспроможної продукції, а ринку праці створенням нових робочих місць.

Мале підприємництво як самостійний і незамінний елемент ринкової економіки істотно впливає на структурну перебудову в економіці країни, робить певний внесок у збільшення загальних обсягів виробництва, роздрібного товарообороту, сприяє економії та раціональному використанню всіх ресурсів, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції та усунення монополізму в здійсненні підприємницької діяльності, забезпечує стимули до інноваційних процесів та високоефективної праці.

Роль та функції малого підприємництва, з точки зору загальноекономічних позицій, полягають не тільки у тому, що він є одним із найважливіших дійових факторів економічного розвитку суспільства, яке опирається на ринкові методи господарювання. Його важливою функцією є сприяння соціально-політичній стабілізації суспільства, тобто він відкриває простір вільному вибору шляхів і методів роботи на користь суспільства та забезпечення власного добробуту громадян.

Малі та середні підприємства, як і великі, можуть створюватись у різних організаційно-правових формах. Розглянемо їх детальніше у наступному підпункті.

1.2 Організаційно-правові форми та критерії класифікації суб'єктів малого та середнього підприємництва

У підприємницькій діяльності одним з найважливіших є питання про форму її організації. Організаційно-господарською одиницею (первинною структурною ланкою) бізнесу є фірма (підприємство, організація, установа тощо), або компанія. Фірма (компанія) -- це загальна назва, що використовується щодо будь-якого підприємства. Вона відбиває лише той факт, що підприємство або організація мають права юридичної особи, проте поняття «фірма» не відображає організаційно-правового статусу підприємства. Тому, крім назви фірми, будь-якому підприємцю важливо вибрати конкретну організаційно-правову форму своєї діяльності, тобто зафіксовану нормами права єдність організаційних і економічних засад діяльності господарюючого суб'єкта [62, c.54].

Найбільш значущими ознаками, що відрізняють якусь одну організаційно-правову форму від інших, доцільно вважати:

* кількість учасників створюваного господарського суб'єкта (об'єднання);

* хто є власником використаного капіталу;

* джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;

* межі майнової (матеріальної) відповідальності;

* спосіб розподілу прибутку і збитків;

* форма управління суб'єктом господарювання [63, c.11].

Вибір організаційно-правової форми підприємства залежить від багатьох чинників:

- відповідальність (необмежена, обмежена; необмежена генерального партнера і обмежена молодшого партнера);

- оподаткування (податків фізичних осіб, подвійне оподаткування у корпораціях);

- потреба у фінансових коштах (власних, позичкових);

- управлінські здібності підприємця (команди менеджерів фірми);

- передбачувана тривалість існування фірми;

- можливість зміни власника [6, c.12].

3 урахуванням названих та інших чинників підприємець:

* визначає потрібний йому рівень і обсяг можливих прав і обов'язків залежно від поставлених цілей і завдань;

* вирішує питання про порядок створення статутного фонду підприємства (організації);

* вибирає форму організаційної побудови підприємства і схему управління ним;

* погоджує свій вибір з вимогами підприємницького права (правової основи підприємництва).

Широко відомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:

1) одноосібні володіння;

2) товариства;

3) корпорації [6, c.5].

Кожна з цих форм має певні переваги і недоліки (вади).

Одноосібне володіння -- це підприємство, власником якого є фізична особа або ж сім'я. Вона отримує певний дохід (прибуток), але несе весь тягар господарського ризику. Відомо, наприклад, що в США майже 80 % усіх бізнесових організаційних структур є одноосібними володіннями, їхня частка становить приблизно 10--14 % обсягу бізнесу.

Одноосібне володіння є однією з найпростіших форм організації бізнесу і має такі переваги:

* відносна простота заснування, незнанні витрати на засновницько-реєстраційні операції;

* повна самостійність, свобода і оперативність підприємницьких дій;

* максимально можливі спонукальні мотиви до найефективнішого господарювання;

* забезпечення конфіденційності діяльності, збереження комерційної таємниці [7, c.11].

Проте ця форма підприємництва має і значні недоліки.

По-перше, мають місце труднощі із залученням великих капіталів, а власних фінансових ресурсів одноосібного підприємця здебільшого не вистачає для розвитку свого діла. Через невисокий рівень платоспроможності комерційні банки неохоче надають таким підприємцям великі кредити, вимагаючи більш високу плату за користування ними.

По-друге, повна відповідальність за борги. Це означає, що у випадку невдалого господарювання одноосібний власник може втратити не лише особисті заощадження, а й усе власне майно, яке піде на сплату 6оргів кредиторам.

По-третє, відсутність спеціалізованого менеджменту, що, ясна річ, негативно позначається на ефективності підприємницької діяльності. Адже одноосібний власник сам виконує всі управлінські функції. Проте далеко не всі люди здатні на це.

По-четверте, невизначеність термінів функціонування. Підприємницька діяльність такої організаційної форми юридично припиняється у разі банкротства, позбавлення волі за карний злочин, психічного захворювання або смерті одноосібного власника [62, c.11].

Товариство (партнерство) як форма організації бізнесу часто є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає об'єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності; спільного контролю результатів бізнесу; активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір [6, c.7].

За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства: повні (з повною відповідальністю); командитні; товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю.

Повним (з повною відповідальністю) вважається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями всім своїм майном.

Командитним визнається товариство, яке поряд з учасниками, що несуть відповідальність за його зобов'язаннями всім своїм майном, включає принаймні одного учасника, відповідальність котрого обмежується внеском у майно такого організаційного утворення [6, c.8].

Товариство з додатковою відповідальністю -- це таке господарське товариство, партнери якого відповідають за його зобов'язаннями перед кредиторами своїми внесками до статутного фонду, а за недостатності цих коштів -- і додатково, належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі.

У товаристві з о6меженою відповідальністю учасники несуть відповідальність за господарську діяльність у межах їхніх внесків у вигляді майна, грошей, продуктів інтелектуальної власності тощо.

Для всіх видів товариств (партнерств) спільним є те, що їх створення і функціонування здійснюється на основі установчої угоди між партнерами. Угода має містити таку інформацію: повноваження партнерів; сума коштів, що інвестується кожним із них; порядок розподілу прибутку і можливих збитків; особливості здійснюваних у товаристві фінансових і облікових операцій; процедура прийняття нових партнерів і ліквідації товариства [7, c.14].

До переваг господарських товариств належать:

* ширші можливості щодо розвитку виробництва або надання послуг, посередництва тощо;

* збільшення фінансової незалежності та дієспроможності завдяки об'єднанню ресурсів кількох партнерів; менший ризик з погляду комерційних банків, що сприяє одержанню певних пільг у кредитуванні;

* велика свобода та оперативність господарських дій; кілька партнерів звичайно швидше приймають виважені управлінські рішення;

* додаткові можливості розвитку ефективного менеджменту завдяки застосуванню функціональної спеціалізації працівників і залученню професіональних менеджерів [63, c.56].

Проте цей тип організації підприємницької діяльності має певні недоліки, через що він інколи не тільки не може подолати недосконалість одноосібної власності, а й породжує нові проблеми.

1. Необмежена відповідальність будь-якого товариства може загрожувати всім партнерам так само, як і одноосібному власнику. Крах одного з партнерів може спричинити банкротство товариства в цілому, оскільки в більшості випадків учасники несуть солідарну відповідальність.

2. Недостатність досвіду господарювання і несумісність інтересів партнерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а колективний менеджмент -- негнучке управління товариством.

3. Непередбачуваність процесу і результатів діяльності товариства як нестійкої організаційно-правової форми підприємництва значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску [63, c.57].

Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частики. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга -- це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами [6, c.11].

Переваги корпорації (акціонерного товариства) є достатньо відомими.

По-перше, корпорація є найефективнішою формою організації підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямків науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.

По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість отримувати постійно зростаючий прибуток.

По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.

По-четверте, корпорація -- це організаційно-правовий утвір, який може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку [63, c.64].

Корпоративна форма організації підприємницької діяльності, як і всі інші, має відповідні недоліки:

1. Мають місце певні розбіжності між функціями власності і контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління корпорацією. Розподіл функцій власності та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами і акціонерами корпорації.

2. Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім -- дивіденди акціонерів, тобто фактично існує проблема подвійного оподаткування.

3. У корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості для зловживань з боку посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорацій може організувати емісію акцій для покриття збитків, спричинених безгосподарністю певних структурних ланок [63, c.67].

Викладене вище дозволяє сформулювати такий висновок: кожна з організаційних форм підприємницької діяльності (одноосібне володіння, товариство, корпорація -- акціонерне товариство) має як відповідні фінансово-економічні переваги і соціальну привабливість, так і певні недоліки і проблеми. Основні елементи механізму функціонування різних організаційно-правових форм підприємництва наведені у дод. А.

Практично у всіх країнах першим критерієм належності підприємств до суб'єктів малого підприємництва є чисельність працюючих.

В Україні згідно з Законом “Про підприємництво” до малих підприємств належать новостворені та діючі підприємства:

? у промисловості і будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

? в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 чоловік;

? у науці та науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до 100 чоловік;

? у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25 чоловік;

? у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік. [5, c.12]

Також слід сказати що, до суб'єктів малого підприємництва відносяться юридичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми господарства і форми власності, в яких обсяг річного валового доходу не перевищує 500000 євро [6, c.18].

Поряд з цим за дослідженнями Світового банку існує понад 50 різновидів малих підприємств, які передбачають використання різних критеріїв при проведенні їх класифікації.

Наприклад, у Великобританії віднесення підприємств до малих базується на даних обороту і чисельності зайнятих (різноманітних по галузях економіки). Відповідно до закону про компанії у Великобританії мале підприємництво мусить відповідати двом із таких критеріїв:

-- активи Ї не більше 1,5 млн. фунтів стерлінгів, оборот Ї не більше 2,3 млн. фунтів стерлінгів;

-- середня чисельність зайнятих до 50 чоловік [22, c.14].

У більшості європейських країнах малими вважаються підприємства, на яких кількість працюючих не перевищує 500 чоловік і річний оборот не більше означеного розміру. Причому в різноманітних галузях економіки розміри фірми оцінюються по-різному. Так, наприклад, у Німеччині до цієї категорії належать фірми з персоналом менше 300 чоловік. У Франції цей показник дорівнює - 500 чоловік.

Офіційна американська статистика відносить до дрібної фірми юридично незалежне підприємство з числом зайнятих до 500 чоловік, розміром активів не більше 5 млн. доларів і річним прибутком не більше 2 млн. доларів. Причому в одних сферах як нормативний показник береться чисельність зайнятих, а в інших - розмір обороту [22, c.14].

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва й Інститут конкурентного суспільства відмічають: "Якщо класифікувати мале підприємництво за комплексним критерієм, який поєднує в собі і соціальне значення і економічну потужність, то можна виділити такі прошарки малого бізнесу:

1) Мале підприємництво "проти бідності" -- це переважно підприємці-фізичні особи, що займаються торгівлею на ринках, наданням дрібних побутових послуг. Головна особливість цього прошарку полягає в тому, що це самозайняте населення, яке займається підприємництвом задля задоволення своїх життєвих потреб і в переважній більшості не має амбіцій на розширення своєї справи;

2) Стабільне мале підприємництво -- це переважно підприємства, які займаються як торгівлею, громадським харчуванням та послугами, так і виробництвом, які мають відносно невеликі, але стабільні обсяги доходу, певні основні засоби, але найчастіше також не мають амбіцій на значне розширення бізнесу й екстенсивний його ріст;

3) "Тигри" малого підприємництва -- суб'єкти малого підприємництва, обсяги яких відповідають визначенню малого підприємства, ці компанії стрімко зростають і мають великі амбіції. Вони, як правило, шукають і мають власні ноу-хау, впроваджують найновіші системи управління, в тому числі й якістю продукції, є найкращим плацдармом для інновацій.

Як відомо, розвиток підприємницької діяльності неможливий без достатнього фінансового забезпечення. Саме в момент гострої необхідності додаткових коштів на виручку підприємцю приходить банківський кредит. Про його роль та значення у розвитку малого та середнього підприємництва України поговоримо у наступному підпункті.

1.3 Роль та значення банківського кредиту в процесах формування фінансових ресурсів підприємств малого та середнього бізнесу

Світовий досвід свідчить про те, що високоефективна економіка оптимально поєднує діяльність великих, середніх, малих підприємств і приватного підприємництва. Саме розвиток малого і приватного підприємництва є тим індикатором, за допомогою якого можна зробити висновки про ступінь відкритості ринкової економіки, закріплення приватної власності, незалежності і відповідальності суб'єктів господарювання. Найбільш динамічно мале підприємництво стало розвиватись із 1991 року, коли були прийняті Закони України "Про власність" (1991), "Про підприємництво" (1991), "Про підприємства в Україні" (1991) та запроваджувались інші методи його державної підтримки [60, c.167].

Аналізуючи соціальні дослідження Міністерства економіки за 1997 -- 2000 роки щодо думки самих підприємців: "Що заважає їм у подальшому розвитку?", можна навести такі дані (таблиця 1.1).

Як видно з таблиці, проблеми фінансової підтримки малого бізнесу не належать до першочергових чинників, які гальмують розвиток малого бізнесу. Це пов'язано з тим, що щорічно збільшується кількість фінансових і

Таблиця 1.1

Розподіл важливості проблем у розвитку малого бізнесу [63, с.5]

№

Чинники впливу

1997р.

1998 р.

1999р.

2000 р.

п/п

Відсоток опитаних підприємців

1

Оподаткування

95

96

83

82

2

Незадовільне законодавство

44

42

38

44

3

Проблеми фінансування

15

52

36

23

4

Кримінальний чинник

9

ЗО

25

15

5

Непрофесіоналізм

11

19

8

15

нефінансових установ України, які кредитують малий бізнес. Поряд із комерційними банками його інвестують державні та, як було наведено вище, іноземні фонди, міжнародні організації: Європейський Банк Реконструкції та Розвитку, Німецько-Український Фонд, міжнародні фонди "Євразія", "Ноу-Хау", Український фонд підтримки підприємництва, Центр зайнятості тощо. [60, с. 167]

Основними проблемами, що відштовхують суб'єктів бізнесу, особливо мікропідприємства з чисельністю працівників до 10 осіб, фермерів та підприємців-фізичних осіб, від кредитування цими установами є високі вимоги до забезпечення кредиту; тривалий термін оформлення кредитних документів (у багатьох випадках підприємці не мають професійних навиків для оформлення таких документів, особливо бізнес-планів).

Тому ці суб'єкти господарювання надають перевагу іншим двом З урахуванням викладених обставин значна частина науковців-економістів вважає, що першочерговим завданням на шляху поліпшення ситуації на ринку кредитів для малого бізнесу є створення відповідної правової бази мікрокредитування. Значним досягненням у цій сфері є підготовка та розгляд проекту Закону України «Про мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва спеціалізованими установами», який покликаний регламентувати порядок створення, функціонування та припинення діяльності спеціалізованих небанківських фінансово-кредитних установ з мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва, а також загальний порядок надання мікрокредитів цим установам [67, с.8].

Економіка України як ніколи вимагає надходження інвестицій. Але якщо ресурси на реалізацію великих проектів більш-менш надходять в країну від міжнародних фінансових організацій через кредитні лінії Національного банку, то малий бізнес тільки недавно отримав безпосередній доступ до банківських кредитів за прийнятними умовами [66, с.32].

Комерційні банки України, надаючи перевагу участі у фінансуванні масштабних проектів по будівництву промислових гігантів, таких як, наприклад, кораблебудівельний та глиноземний заводи в Миколайові, нафтотермінал в Одесі, комбайновий завод в Херсоні, металургійний комплекс Донбаського регіону та інші, рідко виявляють зацікавленість проблемами малого бізнесу.

Тому малим та середнім підприємцям досить часто доводиться йти на різного роду хитрощі, щоб отримати у своє розпорядження нехай навіть невеликий стартовий капітал для становлення свого бізнесу. Вони позичають у родичів, продають дачі та квартири. Широкого поширення набуло створення кредитних спілок та укладання різного роду нестандартних конрактів з замовниками, де кредит носить назву авансових платежів або попередніх оплат за виконання робіт [66, с.33].

І тільки останнім часом, з моменту відкриття у 2001 році першого в Україні мікрокредитного банку, був зроблений крок до організації цивілізованого процесу кредитування малих та середніх підприємств. При цьому за прогнозами провідних економістів даний бізнес є одним з найперспективніших у найближчому майбутньому: досвід перших спроб показує, що в Україні можна розраховувати практично на стовідсоткове повернення виданих кредитів.

Перший в Україні Мікрофінансовий банк, який розпочав свою діяльність у лютому 2001 року, створювався як універсальний, проте основою його діяльності є кредитування малого та середнього бізнесу, приватних підприємців. Спеціально орієнтована кредитна технологія була надана німецькою компанією ІРС, якою був затверджений і розмір кредитів: від 500 грн до 125 тис. євро.

Що ж стосується засновників банку, то їх шість: Європейський банк реконструкції та розвитку (20 %), Міжнародна фінансова корпорація (20 %), Німецько-Український фонд (20 %), американський Фонд підтримки підприємств у нових західних незалежних країнах (WNISEF) (20 %), голандський фонд DOEN (10 %), Німецька інвестиційна компанія ІМІ (10 %). Статутний капітал банку складає 10 млн. євро [66, с.33].

Крім цього даними фінансовими організаціями були створені подібні банки у семи країнах Східної Європи (з країн СНД -- в Росії та Грузії). В Україні крім Києва вже в рік відкриття банк почав надавати свої послуги у Харькові, Львові, Донецьку. Окреме особливе місце в планах банку займало і займає місто Славутич -- після закриття ЧАЕС тут втратила роботу значна кількість людей, а це -- потенційні підприємці і... клієнти банку.

Всі шість засновників нового банку -- представники західних фінансових компаній -- спочатку мали намір випробувати на українських позичальниках ноу-хау німецькі технології кредитування, які в дечому відрізняються від звичного нам механізму отримання позики. У зв'язку з цим на ринку мікрокредитування очікувалася значна лібералізація [66, с.33].

Основна зміна -- в умовах кредитування. Так звана західна процедура видачі кредитів, що декларувалася Мікрофінансовим банком, повинна була забезпечити скорочення строку отримання коштів. Клієнту був запропонований майже спринтерський темп: кредит можливо було отримати на протязі 48 годин (після аналізу документів). Для порівняння пригадаємо строки вітчизняних банків, в яких позику часом отримують на протязі декількох місяців.

Даний кредитор мав на меті проводити досить гнучку політику забезпечення кредиту. Якщо вітчизняні банки вимагають від клієнта заставу в 200 % від суми кредиту, то Мікрофінансовий банк -- лише 100 %. В якості забезпечення могли виступати нерухомість, обладнання, транспортні засоби, товари на складі та в обороті, депозитні сертифікати, власне майно позичальника [66, с.33]. Але з часом в силу різних причин від такої практики довелось відмовитись.

Кредитні ставки Мікрофінансового банку не відрізнялися від тих, що пропонували українські банки за іноземними кредитними лініями: позики можна було отримати під 1,25 -- 1,5 % в місяць (тобто під ті ж 15 % річних, під які кредитує і ЄБРР).

Що ж стосується строків кредитування, то вони відрізнялися від українських в середньому, на півроку: якщо вітчизняні фінансові установи, як правило, кредитували на рік, то МФБ -- на півтора року.

Основні умови кредитування Мікрофінансового банку наведені у таблиці 1.2.

Згідно з словами президента Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) Жана Лем'єра, у 2002 році була прийнята стратегія роботи Мікрофінансового банку на найближчі п'ять років, і очевидно, що Україна в цій стратегії буде займати все більш важливе місце [66, с.32].

Крім цього існує кредитна лінія Національного банку України від Європейського банку реконструкції і розвитку для малих та середніх приватних підприємств, яка отримала назву другої кредитної лінії ЄБРР. Для отримання вищезазначеного кредиту підприємці повинні підготувати проект реалізації власного бізнесу і подати для проведення відповідної оцінки представниками Національного банку та Кредитним радником ЄБРР, включаючи перегляд детального бізнес-плану [52, с.3].

Таблиця 1.2

Основні умови кредитування Мікрофінансового банку [66, с.32]

Показники

Мікрокредити

Міні-кредити

Базові відсоткові ставки

від 1,25 % в місяць

від 1 % в місяць

Максимальна сума

$10000/євро

$10000 - $125000/євро

Комісія за оформлення кредиту

1 % від суми кредиту (не більше $200)

Строки кредитування

Поповнення обігових коштів - до 9 місяців. Купівля основних засобів - до 18 місяців.

Поповнення обігових коштів - до 12 місяців. Купівля основних засобів - до 36 місяців.

Основними вимогами до проекту є:

-- повинен бути розроблений із дотриманням відповідних нормативів щодо охорони здоров'я, навколишнього середовища та безпеки праці, зокрема, згідно з чинним екологічним законодавством України та Природоохоронними вимогами й Екологічними процедурами ЄБРР;

-- не повинен бути пов'язаним з ігровим бізнесом, виробництвом тютюнових виробів, міцних (із вмістом алкоголю більше 15%) напоїв, зброї та військового спорядження;

-- мінімальний розмір проекту - $ 180,000;

-- максимальний розмір проекту - $ 4,000,000;

-- бенефіціар або спонсор повинен внести щонайменше 30% від вартості проекту з власних ресурсів [52, с.3].

Проценти, що підлягають сплаті за кредитом складають не більше LIBOR + 8% (ставка LIBOR є змінною, за останні роки вона коливалась на рівні 4-7%, станом на 11.02.02 LIBOR = 2,01 %). Плата за кредит також включає в себе одноразову комісію за надання кредиту, яка складає 2% від затвердженої суми кредиту [52, с.4].

Ця кредитна програма є найбільш привабливою для підприємств, які задіяні у сфері виробництва та послуг, оскільки дає їм можливість отримання довгострокових кредитів на строк до 5 років та за відсотковою ставкою LIBOR +8% річних.

Кредитну лінію обслуговують такі комерційні банки: АППБ "Аваль", АБ "Ажіо", АТ "ВАБанк", АКБ "Надра", АКБ "Форум", Укрсоцбанк [52, с.3].

З метою більш детального ознайомлення з механізмом кредитування малих та середніх підприємств розглянемо діяльність одного з небагатьох банків-учасників другої кредитної лінії ЄБРР акціонерного банку "АЖІО".

Банк "АЖІО" за час співпраці з ЄБРР (з 1996р.) накопичив значний досвід з кредитування проектів, які були реалізовані та реалізуються зараз у різних галузях вітчизняної економіки. У 2003 році ЄБРР спільно з низкою вітчизняних банків-учасників цієї програми проводив другий конкурс на кращий бізнес-проект. Для участі у конкурсі АБ "АЖІО" подав два проекти підприємств ДП "Авто Київ" та ТОВ "Євгеній". Взагалі у конкурсі брали участь 15 проектів, які були висунуті п'ятьма банками-учасниками. Окрім ”АЖІО”, це -”Аваль”, "ВАБанк", "Надра" і "Форум". Третє призове місце посів АБ "АЖІО" з проектом ТОВ “Євгеній”, який значно відрізняється від інших своєю неординарністю та яскравою соціально-економічною спрямованістю [52, с.4].

Отже, підсумовуючи вищенаведене, можна сказати, що обмеженість ресурсів малого та середнього підприємництва примушує шукати якісно нові підходи, фінансові схеми та механізми їх фінансової підтримки. Розвиток програм кредитування малого та середнього бізнесу за останні роки яскраво свідчить про перспективність даної сфери бізнесу та про прибутковість цих програм. Саме банківський кредит відкриває перед підприємцями можливість реалізації власних проектів та досягнення успіху в бізнесі, але крім сприятливих умов кредитування для нормального розвитку малого та середнього бізнесу необхідною є і державна підтримка, що заключається як у забезпеченні пільговими ресурсами, так і в лібералізації законодавчого поля. Розглянемо детальніше необхідність та роль державного втручання у розвиток малого та середнього підприємництва у наступному пункті.

1.4 Державна підтримка малого та середнього підприємництва

У формуванні сприятливого підприємницького середовища велика роль відводиться державі. Вона намагається стабільно підтримувати підприємництво, зокрема пільговим податковим режимом, що сприяє розширенню діючих і створенню нових підприємств; формуванням розвиненої інфраструктури підтримки підприємництва (мається на увазі створення інноваційних і впроваджувальних центрів, консультаційних центрів із питань управління і реклами тощо, шкіл і курсів підготовки підприємців, надання специфічних форм допомоги тим, кого правомірно вважати початківцем тошо); створенням ефективної системи захисту інтелектуальної власності не тільки на винаходи, але й на продукцію, ідеї, концепції, методи ділової активності. Велике значення має і дебюрократизація державної системи регулювання підприємницької діяльності [57,c.238].

Всіма ними і подібними їм заходами держава сприяє формуванню поважного ставлення до підприємця. Адже йому як носію різноманітних нововведень доводиться долати відсталість, традиційність уявлень, мислення і дій, а отже, опір соціального середовища, причому в умовах, коли його дії неминуче пов'язані з ризиком.

Проблеми створення спеціальної державної системи підтримки малого бізнесу викликають багато дискусій. Існують два підходи до того, якою саме має бути державна політика підтримки малого бізнесу. Перший передбачає широке державне регулювання малого бізнесу у поєднанні з протекціоністською політикою його підтримки. Другий Ї помірне державне регулювання у поєднанні з створенням ринкових умов для жорсткої конкуренції, які б забезпечили процес відбору "сильних" малих підприємств.

Для країн з розвиненою ринковою економікою більш характерним є, безумовно, другий підхід до державного регулювання підприємництва. У цих країнах держава Ї найталановитіший підприємець. Вона є суб'єктом однієї з форм власності і водночас виступає як надійний гарант прав власності інших суб'єктів. Це в результаті і створює ринкові відносини, рівноправні умови господарювання всім учасникам виробничого процесу [57,c.238].

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены