Вклади та депозити банків як головне джерело банківських ресурсів

2.3 Особливості здійснення та аналіз вкладних та депозитнихоперацій у ПриватБанку

1.1 Суть та структура коштів комерційного банку

Формування ресурсної бази комерційних банків є одним із найважливіших завдань для забезпечення економічного зростання. Банківська система має володіти сукупністю ресурсів, достатніх як для кредитування поточних потреб суб'єктів господарської діяльності, так і для фінансування інвестиційної діяльності, формування відповідних резервів і підтримки власної ліквідності.

Отже, ресурсна база комерційного банку - це той сукупний капітал, що утворюється в результаті проведення банком політики збільшення власного капіталу і позикових, залучених засобів і використовується для здійснення активних операцій з метою реалізації суспільних і власних комерційних інтересів. Основними принципами її формування є принцип достатності власного капіталу банку для його життєдіяльності і принцип відповідності характеру банківських активів специфіці мобілізованих їм ресурсів. Саме ці принципи найбільш повно відбивають специфіку ресурсної бази комерційного банку й особливості її формування. Сформована на основі цих принципів ресурсна база забезпечує ліквідність і фінансову стійкість банку.

Ресурси комерційних банків поділяються на керовані й некеровані. В основу такого поділу покладено строки їхнього розміщення у банках, тобто ті строки, упродовж яких банки можуть використовувати їх для вкладення у дохідні активи. До керованих ресурсів відносять постійні й стабільні кошти банків, а до некерованих - депозити до запитання. Постійні ресурси становить капітал банку за винятком частини, вкладеної у його основні засоби, нематеріальні активи і резерви, що формуються за рахунок позитивного фінансового результату поточного року. До стабільних відносять строкові депозити і строкові недепозитні кошти (позики, одержані від інших банків, кошти від операцій РЕПО, одержані від продажу банківських акцептів, і т. ін.). Конкретні терміни залучення і позичання банками цих коштів визначають їхню стабільність у складі ресурсів і можливості управління їхнім розміщенням у дохідні активи.

До некерованих ресурсів відносять кошти до запитання - залишки на поточних, розрахункових, розподільчих, бюджетних рахунках юридичних осіб, залишки на кореспондентських рахунках "Лоро", на карткових рахунках і кошти на поточних і розрахункових рахунках фізичних осіб, кредиторську заборгованість банку. Кошти до запитання по кожному із цих балансових рахунків нестійкі, їхнє прогнозування проблематичне не лише для банку, а часто й для самого клієнта -- власника рахунку.

Постійні кошти (капітал) банку і строкові ресурси достатньо дорогі -платою банку за їхнє використання є дивіденди акціонерам (та прирівняні до них доходи власників банку) і проценти за строковими депозитами та позиками.

В основу групування пасивів комерційного банку покладено власність банку на ті чи інші ресурси та його зобов'язання щодо їх повернення. Отже, пасиви комерційного банку можуть бути поділені на такі групи: ПІ -- капітал банку; П2 -- кошти до запитання інших банків; ПЗ -- кошти до запитання клієнтів банку; П4 -- короткострокові кредити інших банків; П5 -- короткострокові депозити клієнтів банку; П6 -- строкові залучені ресурси; П7 -- цінні папери власного боргу.

Група ПІ -- власні кошти, що включають статутний капітал, резервні фонди та нерозподілений прибуток. Пасиви цієї групи не містять чітких зобов'язань щодо їхнього повернення (це визначається самим економічним змістом інвестування коштів у акції). Їх власниками є власники банку.

Група П2 -- залишки коштів на рахунку центрального банку в комерційному банку, а також залишки на кореспондентських рахунках інших банків, відкритих у цьому банку.

Група ПЗ -- залишки коштів на поточних рахунках суб'єктів господарської діяльності й фізичних осіб. Ця група пасивів, як і група П2, являє собою зобов'язання банку першої черги, за якими має підтримуватися негайна готовність щодо здійснення розрахунків.

Група П4 -- короткострокові кредити, отримані від НБУ (включаючи овердрафт за кореспондентським рахунком, операції РЕПО, стабілізаційні, ломбардні кредити, позики, отримані через аукціон та інші види кредитів),

короткострокові депозити інших банків, кредити, отримані від інших банків.

Група П5 -- залишки заборгованості комерційного банку перед суб'єктами господарської діяльності й фізичними особами за короткостроковими (до ЗО днів) депозитами, а також іншими депозитами, термін погашення яких припадає на найближчі ЗО днів.

Група П6 -- зобов'язання банку, строки виконання яких перевищують ЗО днів. Це залишки коштів на строкових депозитах, що належать юридичним і фізичним особам, із терміном погашення понад ЗО днів, а також довгострокові кредити, отримані комерційним банком від НБУ, інших банківських установ чи міжнародних фінансових організацій.

Група П7 -- зобов'язання за випущеними банком облігаціями, векселями, депозитними сертифікатами із порівняно тривалими строками обігу (принаймні не менш як ЗО днів), що за нормальних умов функціонування фондового ринку в країні можуть розглядатись як досить стійка частина банківських ресурсів.

Класифікація пасивів за зазначеними групами дає змогу комерційному банку оцінити величину поточних потреб у коштах для виконання зобов'язань перед клієнтами, що визначається сумою груп П2, ПЗ, П4 і П5. Їхнє загальне збільшення може спричинити погіршення ліквідності банку. Водночас інша частина пасивів (ПІ, П6, П7) значно меншою мірою визначає потребу комерційного банку в ліквідних активах і формує ту порівняно стійку частину зобов'язань, яка може використовуватися для розміщення у дохідні види вкладень.

Розглянемо трохи детальніше таку складову ресурсів як власний капітал банку.

Основним джерелом формування банківських ресурсів є внески клієнтів банку. Однак щоб залучити чужі капітали, необхідно показати наявність відповідного власного капіталу для того, щоб кредитори були упевнені , що в критичний момент вони можуть на нього розраховувати.

Для створення комерційного банку необхідний визначений власний капітал, який маючи чітко виражену правову основу і функціональну визначеність утворить фінансову базу розвитку банку. У порівнянні з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал банку займає невелику питому вагу у сукупному капіталі. Це пояснюється специфікою діяльності банку як установи, що здійснює мобілізацію вільних ресурсів на грошовому ринку і надання їх у борг.

Тому власний капітал банківської діяльності має трохи інше призначення, чим в інших сферах підприємницької діяльності. Якщо в останніх - це забезпечення платоспроможності і виконання більшості оперативних функцій підприємств і організацій, то в банків власний капітал служить насамперед для страхування інтересів вкладників ( захисна функція капіталу ) і в меншій мері - фінансового забезпечення оперативної діяльності. Отже розмір власного капіталу є чинником забезпечення надійності функціонування банку і має знаходитися під твердим контролем органів, що регулюють діяльність комерційних банків. Тому, є підстави вважати, що власний капітал банків виконує і регулюючу функцію: через фіксування його розмірів регулювальні органи впливають на діяльність комерційних банків у цілому.

Для великих банків, які не перший рік успішно працюють на банківському ринку України цей показник становить 8 - 15 % ( ПриватБанк, Аваль, УкрСиббанк, УкрСоцбанк, Райфазенбанк) загальної суми коштів. Для молодих банків, які ще не пройшли період становлення він може бути значно більшим (до 40 %).

Захисна функція власного капіталу включає страхування внесків і депозитів, що гарантує інтереси кредиторів банку у випадку його ліквідації чи банкрутства, а також забезпечення функціонування банку навіть з появою збитків по його поточній діяльності. Ці збитки, як правило покриваються за рахунок поточного прибутку. Якщо його недостатньо, то для покриття непередбачених витрат використовується частина власного капіталу. Тому, якщо банк має достатній резервний капітал, він тривалий час може вважатися надійним і платоспроможним навіть з появою збитків по його основній діяльності.

Сутність регулюючої функції власного капіталу банку зводиться до того, що серед установлених для банків економічних нормативів важливе місце приділяється тим, при розрахуванні яких використовується власний капітал банку.

Так, установлення показника платоспроможності банків, тобто мінімального співвідношення між власним капіталом і сумою зважених по ступені ризику активів, має своєю метою запобігти надмірній мінімізації ними власного капіталу заради максимізації одержуваних доходів, зменшити ризик банкрутства і підсилити захист інтересів клієнтів і кредиторів.

Багатофункціональне призначення власного капіталу банку робить його неоднорідним по складу. Одна частина, яка призначається для забезпечення оперативної діяльності, є найбільш постійною і виступає у формі статутного фонду, частково резервного фонду, фонду амортизації, фондів економічного стимулювання. Друга частина призначена для страхування активних і інших операцій банку від збитків. Ця частина більш рухлива і виступає у формі страхового фонду, частково резервного фонду, резервів для покриття збитків, зв'язаних з непогашенням позичок. Третя частина призначена для цілей регулювання розміру власного капіталу банку, хоча може використовуватися як для забезпечення оперативної діяльності так і для страхових потреб.

У залежності від джерел і порядку формування власний капітал банку підрозділяють на: акціонерний капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток і довгострокові зобов'язання.

Акціонерний капітал займає базове місце в капіталі банку, оскільки через нього реалізується права власників банку - право на доход і право на керування банком. В економічній літературі нерідко акціонерним капіталом називають весь власний капітал на тій підставі, що він належить банку, а виходить, і акціонерам .

Акціонерний капітал спочатку формується у виді статутного фонду при створенні комерційного банку за допомогою внесків засновників, випуску і реалізації акцій. Розмір статутного фонду визначається засновниками, але не може бути нижче мінімального рівня встановленого Національним банком України.

При створенні комерційного банку формування власного капіталу звичайно зв'язують з випуском акцій. На порядок утворення власного капіталу значний вплив робить вид акцій, що випускаються, які у залежності від порядку виплати дивідендів і права участі в керуванні банком, підрозділяються на прості і привілейовані.

Резервний капітал формується в процесі наступної діяльності банку. Він призначений для покриття можливих збитків банку по проведеним їм операціям, а також для виплати дивідендів, коли для цього недостатньо прибутку.

Резервний капітал утворюється у порядку, передбаченому зборами акціонерів, а його величина встановлюється звичайно у відсотках до статутного фонду банку і не може його перевищувати. Джерелом утворення власного капіталу є відрахування від прибутку, розмір яких визначається вищим органом керування банку, але не менше законодавчо встановленого мінімуму.

Нерозподілений прибуток - це джерело власного капіталу комерційного банку внутрішнього походження. Він утворюється як залишок прибутку після виплати дивідендів, відрахувань у резервний і інші фонди банку.

Власний капітал банку може формуватися за допомогою випуску довгострокових незабезпечених боргових зобов'язань, прикладом яких служать облігації. На відміну від акцій облігації не дають права їх власникам на участь у керуванні банком, що їх випустив.

Важлива задача банку - вибрати такий порядок формування власного капіталу, що при мінімумі витрат на устаткування і функціонування забезпечував би виплату достатніх дивідендів акціонерам, створюючи тим самим умови для подальшого розвитку комерційного банку.

Розглядаючи структуру залучених та запозичених коштів комерційних банків, левову частку яких традиційно становлять вклади та депозити ( так їх доля на 01.01.2003р склала 71,8% від загального обсягу зобов'язань ) не можна не зазначити важливу роль міжбанківських кредитів та депозитів ( їх питома вага на 01.01.2003р становила 11,9% зобов'язань).

Ринок міжбанківських кредитів ( МБК ) є одним із сегментів ринку позичкових капіталів, на якому банки виступають як контрагенти. Міжбанківське кредитування носить в основному короткостроковий характер, є оперативним по способу надання коштів, відбувається в рамках кореспондентських відносин банків і як правило є більш дорогим у порівнянні з іншими джерелами.

Операції усередині ринку МБК дають банкам додаткове джерело доходу як за рахунок різниці між цінами покупки і продажу кредитів, так і за рахунок диференціації ставок по кредитах різної категорії терміновості.

Найбільш активні операції учасники ринку МБК проводять на ринку “коротких грошей” ( операції з кредитними засобами навіть на термін 2-3 місяця вважаються довгостроковими ). При цьому більш надійні банки залучають кошти під менший відсоток, ніж банки менш надійні, що зв'язано з великим ризиком їхнього кредитування. Тому при аналізі ринку МБК необхідно порівнювати власні процентні ставки і ставки інших банків і визначати ціну грошей відповідно до можливих ризиків.

При аналізі ринку МБК можуть бути використані такі показники діяльності комерційних банків:

- сума активів балансу ;

- власні засоби банку ;

- прибуток до оподатковування ;

- залишок позичкової заборгованості ;

- оплачений статутний фонд ;

- частка отриманих МБК у пасивах балансу ;

- частка термінових депозитів у пасивах балансу ;

- співвідношення капіталу й активів ;

- частка валютних позичок у кредитному портфелі.

У силу високих вимог до оперативності платежів при міжбанківському кредитуванні банку-позичальнику доцільно взаємодіяти з великими банками, що мають розгалужену кореспондентську мережу, з використанням мережі RELCOM, SPRINT і ін., а для розрахунків з нерезидентами - системи SWIFT.

Для характеристики поточної потреби банку в процесі здійснення його діяльності на ринку МБК використовуються терміни: позиція, розмір позиції, знак позиції. Якщо в даний момент банк має вільні засоби в кількості Р гривень, що він може розмістити на ринку МБК, кажуть, що банк має позитивну ( чи довгу ) позицію і її розмір дорівнює Р. Навпаки, якщо банк хоче залучити кошти в кількості Р гривень, то знак його позиції буде негативним ( коротка позиція ), а розмір дорівнює Р.

Отже банки звертаються до міжбанківських коштів у випадках екстреної потреби у “коротких” але дорогих коштах.

Пасивні операції банків відіграють первинну роль щодо активних операцій, необхідною умовою проведення яких є достатність ресурсів. Саме в результаті пасивних операцій комерційні банки отримують додаткові ліквідні кошти.

Обсяг пасивних операцій комерційних банків із кожним роком зростає, так, зокрема, на початок 2003 року зобов'язання за ними становили 54 млрд. грн. Проте цей показник становить лише близько 23% ВВП, тоді як у країнах із перехідною економікою Центральної та Східної Європи дорівнює у середньому 40%, в країнах ОЕСР -- більш як 80%. За орієнтовними розрахунками, українським юридичним і фізичним особам належить майже 200 млрд. грн., які знаходяться поза вітчизняними банками (готівка на руках у гривнях і кошти у валюті за кордоном тощо), що в чотири разив більше, ніж поточні зобов'язання усіх комерційних банків України.

1.2 Вклади та депозити як головне джерело ресурсної бази комерційного банку

Вклади та депозити є основною складовою залучених коштів комерційних банків. Вклади населення та депозити юридичних осіб це той ресурсний фундамент, на який спирається комерційний банк у своїй діяльності. Цей факт яскраво ілюструють рисунок 1.1 та додаток А.

Терміни вклади та депозити є татежніми коли йдеться про кошти фізичних осіб, тому термін депозити будемо застосовувати як до вкладів фізичних осіб, так і до депозитів суб'єктів господарської діяльності.

Депозит (від лат. depositium -- річ, яку віддали на зберігання) -- це кошти у національній та іноземній валюті, що передані їхнім власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах. Операції, пов'язані із залученням грошових коштів на вклади, мають назву депозитних.

Ресурсна база сучасного комерційного банку характеризується широкою різноманітністю видів депозитів. Це пояснюється прагненням банків в умовах сегментованого конкурентного ринку якнайповніше задовольнити попит різних груп клієнтів на банківські послуги і залучити заощадження й вільні грошові капітали на банківські рахунки.

Правила здійснення операцій із банківськими депозитами визначаються постановою Правління НБУ № 250 від 30.06.1998 року з відповідною назвою.

Існують різні класифікації депозитів , основні з яких наступні:

- залежно від терміну і порядку вилучення: депозити до запитання, строкові депозити і спеціальні;

- за ступенем подорожчання: безкоштовні (кошти на поточних рахунках клієнтів) і платні (кошти на депозитних рахунках);

- за способом оформлення виділяють депозити, оформлені договором, (поточні рахунки і депозити), оформлені ощадною книжкою (рахунки з ощадною книжкою), оформлені цінними паперами (депозитний і ощадний сертифікати, облігації).

Вклади громадян неоднорідні за економічною природою та властивістю трансформуватися у кредитні ресурси як самого банку, так і кредитної системи у цілому.

Вони поділяються на три основних види:

- вклади до запитання;

- строкові вклади;

- ощадні вклади.

Вклади до запитання зручні для клієнтів, які регулярно здійснюють платежі, оскільки це дає змогу проводити розрахунки без використання готівки, що насамперед безпечно.

Депозити до запитання представлені різними рахунками (розрахунковим, поточним тощо), з яких їхні власники (юридичні й фізичні особи) можуть одержувати готівку на першу вимогу шляхом виписування грошових і розрахункових документів (видача готівки, виконання платіжного доручення, оплата чеків або векселів).

Нестабільність внесків до запитання обмежує можливості й сферу їх використання комерційним банком, тому власникам поточних рахунків виплачується низький процент або не виплачується взагалі. Власники таких рахунків повинні платити банку комісійні за їх ведення, а деякі банки за ведення безпроцентних рахунків вимагають від їхніх власників утримувати обумовлені незнижувані залишки на рахунку.

В умовах відсутності плати за депозити до запитання банки намагаються залучити кошти клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг і підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунка, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: за допомогою Інтернету, мобільного зв'язку, із застосуванням кредитних карток, чеків тощо.

Про недостатній розвиток розрахункових послуг банків для населення свідчить той факт, що у вкладах населення переважають строкові депозити.

Строкові вклади є для банків найкращим видом депозитів, оскільки вони стабільні й зручні у банківському плануванні. За ними клієнтові сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку, інших умов. Чим триваліші строки і (або) більша сума внеску, тим більший розмір винагороди. Процентна ставка за строковий депозит із попереднім повідомленням встановлюється залежно від терміну повідомлення. При достроковому вилученні внеску клієнт банку може бути позбавлений передбачених угодою процентів повністю або частково. Як правило, у такому разі банк виплачує процент, який встановив за рахунками до запитання.

Строкові депозити посідають проміжне місце між вкладами до запитання та ощадними вкладами. Від останніх вони відрізняються тим, що мають відносно невеликий, чітко визначений термін, хоча він і більший, ніж у депозитів до запитання. Окрім того, мінімальний розмір вкладу на строкові депозити найчастіше обумовлений.

У світовій практиці проміжне місце між строковим депозитом і депозитом до запитання займає ощадний депозит. Ощадні депозити служать власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного депозиту видається іменне свідоцтво у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції з рахунком. Ощадні депозити передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовуються в активних банківських операціях. За ощадними депозитами банки нараховують високі проценти, хоча і нижчі, ніж за строковими депозитами. Для ощадних депозитів типове повільне зростання суми і те, що накопичені заощадження використовуються, як правило, лише через декілька років.

До вкладів ощадного характеру належать лише ті, що робляться з метою зберігання й поступового нагромадження коштів. Тобто вклади до запитання не можна вважати ощадними, оскільки їх основна функція -- обслуговування поточного платіжного обороту клієнтів, а не обороту заощаджень. Так чи інакше, в міру розвитку безготівкових розрахунків на базі вкладів до запитання їхня роль в організації заощаджень зменшуватиметься.

Слід зауважити, що донині у теорії і практиці банківської справи чіткого визначення поняття "ощадний вклад" немає. Невизначеність пов'язана з тим, що вклади населення мають багатоцільовий характер, залежать від конкретної економічної та соціально-політичної ситуації в країні, від традицій, що склалися, і навіть від психології населення.

Зростаюча конкуренція на ринку депозитних операцій, застосування електронно-обчислювальної техніки та інші фактори сприяли появі нових різновидів депозитів, які поєднують окремі властивості депозитів до запитання, термінових і ощадних. У цьому переконує досвід як країн із розвинутою ринковою економікою, так і України. Комерційні банки дедалі частіше виплачують проценти за вкладами до запитання, застосовують "гібридні" рахунки, кошти яких використовують як для фінансових інвестицій, так і для здійснення поточних розрахунків.

Подальше реформування економіки, впровадження ринкових відносин потребує постійного вдосконалення системи грошового обігу, поліпшення розрахункового й касового обслуговування приватних осіб, що має забезпечити швидкозростаючі потреби у платежах і прискорити обіг грошових засобів за умов одночасного зменшення витрат грошового обігу й скорочення трудових затрат. Один зі шляхів розв'язання цих проблем -- безпаперові технології розрахунків.

У наш час понад 200 країн світу розвивають банківські послуги на основі кредитних карток, а безготівкова плата за товари і послуги в економічно розвинутих країнах сягає 90% у структурі всіх грошових операцій.

Застосування в Україні безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток, впроваджуваних останнім часом, - один із найперспективніших шляхів залучення заощаджень населення у грошовий обіг країни.

Заощадження, і в першу чергу зроблені населенням, живлять економіку країни. Вони використовуються як інвестиційні ресурси. Якби всі кошти, що знаходяться у населення вдалося залучити у господарський обіг, Україна могла б так збільшити валютні резерви, що це дало б їй змогу не залежати від іноземних інвестицій. Для цього перш за все потрібні надійні гарантії з боку держави та довіра клієнтів до кредитно-фінансових установ.

За умов виходу економіки держави із кризового стану грошові заощадження громадян стають важливим джерелом нових інвестицій і збільшення суспільного капіталу, а тому скорочення тієї їх частини, яка знаходиться на руках у населення, вельми актуальне. Розв'язати цю проблему можна на основі стимулювання схильності громадян до заощаджень.

Важливими факторами, які впливають на прийняття рішень щодо формування заощаджень, є державна політика, економічна і демографічна ситуація в країні, розвинутість мережі кредитно-фінанансових структур.

В умовах переходу до ринку на формування заощаджень населення досить вагомий вплив має монетарна і податкова політика, урядові інструменти заощаджень, державне законодавчо-нормативне регулювання і політична стабільність у країні. Населення зацікавлене тримати заощадження у банку доти, доки процентні ставки за ними виші за темпи інфляції. При їх падінні нижче за темпи інфляції люди віддають перевагу позичкам один одному, більше грошей витрачають на споживання чи вкладають у валюту.

На розмір заощаджень впливають також податки, які пов'язані з доходами після сплати податків. Йдеться про податкові стимули, такі як звільнення від податків особистих пенсійних рахунків, пільгове оподаткування інвестицій у капітал корпорацій тощо. Активізації процесу заощадження сприяє також нейтральна бюджетна політика, тобто політика бездефіцитного бюджету.

На процес заощадження суттєво впливає і стабільність політичного клімату в державі. За нестабільної ситуації люди вкладають гроші в стабільні валюти або цінності, намагаються вивозити заощадження нелегально в інші країни, остерігаючись не лише їх знецінення, а й конфіскації. В умовах політичної стабільності населення завжди активніше вкладає свої заощадження у кредитно-фінансові установи у національній валюті.

Зростання заощаджень, необхідних для фінансування інвестицій, може стимулювати зростання економіки і подальше збільшення заощаджень. У зв'язку з цим доречно нагадати вислів: багаті люди -- заможна держава.

3 огляду на те, що основними суб'єктами ринкових відносин є фірми, тобто виробники товарів, робіт, послуг, а також держава й домашні господарства, виділяють заощадження фірм, держави та домашніх господарств. Оскільки в ринковій економіці переважає приватна власність, а отже, власниками фірм є фізичні особи -- суб'єкти домашніх господарств, то більшість версій теорій заощадження, особливо західних, грунтується на формуванні їх саме у домашніх господарствах за рахунок прибутку та амортизації. Державні заощадження формуються у разі перевищення бюджетних доходів над бюджетними витратами.

За економічними оцінками, частка тіньової економіки нині фактично зрівнюється з офіційною. Це веде до значних витрат бюджетних ресурсів, унеможливлює створення сприятливого інвестиційного середовища, дестабілізує грошовий обіг тощо. Крім того, економіка, яка базується на низькій вартості робочої сили (те що маєм на Україні сьогодні), стримує розвиток виробництва, процес нагромадження, якісне відтворення людського капіталу. Збільшення частки соціальних виплат із 19,8% у 1999 році до 27,8% у 2002 році поряд із позитивними моментами має і негативні. Це свідчить не лише про турботу держави про населення, а й про скорочення зайнятості та зростання частки соціальне незахищеного населення, недоліки чинної системи соціальних виплат.

В умовах стабільної економіки можливий обмін надлишкових заощаджень на готівку державних активів і золотого запасу.

Заощадження відіграють важливу роль у соціально-економічному розвитку країни. Сукупний ефект заощаджень визначає темпи економічного зростання, обсяги випуску продукції та послуг, рівень науково-технічного прогресу і врешті-решт економічну могутність країни й добробут її населення.

Нині у суспільстві закономірно утверджується розуміння того, що головну роль у фінансуванні потреб суб'єктів господарювання мають відігравати внутрішні джерела грошових ресурсів, до яких належать і заощадження населення. Це потенційно важливе інвестиційне джерело за посередництва банківської системи.

У структурі зобов'язань комерційних банків на 1 січня 2003 року порівняно з 1 січня 2002 року зросли всі складові, зокрема, загальна сума зобов'язань -- до 54 млрд. грн.

1.3 Сучасна трансформація суті вкладів до запитання

Кошти до запитання відносять до некерованих ресурсів До складу коштів до запитання входять залишки на поточних, розрахункових, розподільчих, бюджетних рахунках юридичних осіб, залишки на кореспондентських рахунках "Лоро", на карткових рахунках і кошти на поточних і розрахункових рахунках фізичних осіб, кредиторську заборгованість банку. Кошти до запитання по кожному із цих балансових рахунків нестійкі, їхнє прогнозування проблематичне не лише для банку, а часто й для самого клієнта -- власника рахунка.

Терміни коштів до запитання не обумовлюються, вони можуть бути затребувані клієнтом будь-коли у межах суми залишку на рахунку. Незбігання термінів поповнення цих рахунків і відпливу коштів із них призводить до утворення поточних залишків чи депозитів до запитання, що змінюються від нуля до максимуму. Через те, що вони, з одного боку, утворюються, як правило, не для збереження чи накопичення коштів, а для забезпечення розрахункових і касових операцій клієнтів, а з другого боку, нестабільні можливості їхнього використання для розміщення у строкові активи проблематичні й потребують додаткових зусиль від банків. Проценти за ними виплачуються незначні (зазвичай до 2% річних) або не виплачуються взагалі. Якщо дохідність активів зворотно пропорціональна їхній ліквідності й прямо пропорціональна строковості цїна (затратність) ресурсів також прямо пропорціональна їхній строковості й обернено пропорціональна можливості повернення власниками коштів.

Обсяг коштів до запитання у складі ресурсів банку не обмежується, але залежно від їх розміру мають бути сформовані ліквідні активи. Норматив миттєвої ліквідності Н4 обчислюється як відношення високоліквідних коштів банку (в касі й на його коррахунках у НБУ та в інших банках) до депозитів до запитання (в основному до залишків на поточних і розрахункових рахунках). При цьому кошти у високоліквідній формі мають становити не менш як 20% від суми коштів до запитання. Норматив поточної ліквідності Н5 включає у розрахунок залишки на поточних рахунках і зобов'язання банку з кінцевим терміном погашення аж до 31 дня й визначається відношенням ліквідних активів (первинної і вторинної ліквідності) до зобов'язань указаного терміну. Значення цього показника не менш як на 40% забезпечує підтримання ліквідності у необхідних межах.

Норматив короткострокової ліквідності Н6 визначається відношенням ліквідних активів (готівка, банківські метали, кошти на коррахунках у НБУ та інших банках, короткострокові депозити і кредити, надані НБУ та іншими банками) до суми коштів на поточних рахунках і короткострокових зобов'язань банку (з початковим терміном погашення до 1 року). Підтримання сукупності зобов'язань із термінами погашення до 1 року за нормативом має становити не менш як 20% обсягу ліквідних активів.

Отже, обов'язкові економічні нормативи НБУ регулюють частину залучених банками зобов'язань до запитання із термінами погашення до 31 дня і до 1 року, співвідносячи їх із обсягом активів банку відповідної ліквідності. Залишкова сума цих зобов'язань перевищує потреби банку щодо забезпечення ліквідності й може використовуватися у складі їхньої ресурсної бази для розміщення у дохідні строкові активи. Але для цього потрібне досить точне прогнозування і знання закономірностей їхнього формування та механізму трансформації "коротких" грошей у "довгі".

До керованих ресурсів відносять ті ресурси банку, які перебувають у його розпорядженні упродовж терміну, що дає змогу розміщувати їх у строкові активи із дотриманням вимог обов'язкових резервів, ліквідності й створенням відповідних резервів банку з активних операцій. Аналіз статистичної звітності свідчить, що ресурси банківської системи на 15,48% складаються із банківського капіталу, строкові пасиви становлять 27,13%, а поточні пасиви (як сукупність депозитів до запитання) дорівнюють 63,39% ресурсів. При цьому у складі поточних пасивів ураховано залишки на кореспондентських рахунках "Лоро", одержані міжбанківські кредити і залучені міжбанківські депозити до запитання, кошти до запитання юридичних та фізичних осіб і кредитна заборгованість. До строкових пасивів віднесено одержані строкові міжбанківські кредити й залучені міжбанківські депозити, строкові депозити юридичних і фізичних осіб та цінні папери власного боргу .

Аналіз статистичної звітності за активами свідчить, що строкові активи становлять 73,71% дохідних активів. Активи також можна умовно поділити на поточні й строкові, їхнє порівняння із наведеним вище групуванням пасивів дає змогу оцінити участь некерованих пасивів у строкових активах. До поточних активів віднесено активи первинної і вторинної ліквідності, що мають на меті використання коштів на першу вимогу (у т. ч. високоліквідні -- готівку і кошти на коррахунку в НБУ) або в короткі терміни -- залишки коштів на коррахунках типу "Ностро", розміщені міжбанківські кредити і депозити до запитання та короткострокові (менш як 7 днів), а також активи, терміни повернення коштів, за якими не визначені, але менш як рік (цінні папери у портфелі на продаж і дебіторська заборгованість). До строкових активів віднесено активи, розміщені на цілком визначені терміни, -- видані міжбанківські кредити і розміщені депозити строкові (від 7 днів), кредити суб'єктам господарської діяльності й фізичним особам усіх видів, ураховані векселі та фінансовий лізинг, а також цінні папери на інвестиції (понад 1 рік), як і інша участь у капіталі інших юридичних осіб.

На рис. 1.2. подано структуру ресурсів і вкладень банківської системи, яка дає змогу порівняти їх за строками і питомою вагою. Постійні ресурси і стабільні строкові пасиви становлять 36,61% ресурсної бази банку, а переважна частина -- 63,39% -- припадає на поточні й прирівняні до них пасиви. Цій ресурсній базі "протистоять" активи, 26,29% яких перебуває у ліквідній формі, а 73,71% -- у формі строкових активів. Потреба у ліквідних

Рис. 1.2 Структура ресурсів і вкладень банківської системи України

активах покривається поточними пасивами повністю, частина строкових активів -- 37,09% забезпечується розміщенням постійних і стабільних строкових ресурсів. Проте значна частина строкових активів сформована за рахунок поточних пасивів, тобто 50,33% строкових активів фактично забезпечено розміщенням на цілком визначені терміни нестабільних і некерованих поточних пасивів, сформованих, у свою чергу, нестабільними залишками коштів на поточних (і прирівняних до них) рахунках.

Таким чином, 50,33% поточних пасивів використовується для фінансування банками розміщення коштів у строкові активи і ставитися до цих ресурсів як до нестабільних, некерованих і непрогнозованих можна лише в частині природи їх формування. Практично ж банківський менеджмент виробив прийоми використання частки цих коштів як керованих ресурсів.

Наведене співвідношення характерне для банківської системи України в цілому, для окремих банків використання частини поточних пасивів як стабільної і керованої складової також надто суттєве.

Отже, дані про формування ресурсів у практичній діяльності банків свідчать про те, що їхній поділ тільки на постійні, стабільні строкові й нестабільні (до запитання) не повний. Нестабільні за кожним окремо взятим рахунком до запитання у сукупності створюють у цілому поточні пасиви, які набувають нових якостей, котрі відрізняються від депозиту до запитання. Зміни кількісні приводять до змін якісних: у складі поточних пасивів виділяється також стабільна незнижувана частина, шо використовується банками як керовані ресурси.

Ця частина ресурсів комерційних банків заслуговує на особливий розгляд через її значущість -- у складі ресурсів вона становить 37,09% і забезпечує формування 53,72% строкових активів, що значно перевищує обсяг постійних і строкових стабільних ресурсів. Разом вони забезпечують фінансування лише 46,28% строкових активів. Стабільна незнижувана складова частина поточних пасивів є, таким чином, потенційно найзначущішою складовою фінансування банками інвестиційної діяльності й може успішно використовуватися для портфельних інвестицій та інвестиційного кредитування -- як середньо-, так і довгострокового.

Низька ціна поточних пасивів є реальною базою для зниження ціни ресурсів у цілому. Висока ціна інвестиційних ресурсів є стримувальним бар'єром, головною перепоною у розвитку інвестиційної діяльності й подальшого економічного розвитку. Але, з іншого боку, депресивний стан економіки стримує створення банками "дешевих" і "довгих" ресурсів у вигляді незнижуваної частини поточних пасивів, оскільки величина останніх перебуває у прямій залежності від кількості обслуговуваних поточних банківських рахунків (кількості клієнтів на розрахунково-касовому обслуговуванні), що, у свою чергу, визначається кількістю підприємницьких структур, а їхня чисельність залежить від входження економіки у фазу стійкого економічного зростання. Це замкнене коло може бути розірване створенням сприятливих умов для розвитку підприємництва, збільшенням кількості клієнтів банку, поточних пасивів і нарощуванням ресурсного потенціалу з одночасним поступовим зниженням ціни кредитно-інвестиційних банківських ресурсів у міру нарощування їхньої маси.

Треба зазначити, що високі ставки комерційних банків зумовлені цілою низкою причин: необхідністю компенсації усіляких ризиків, високою вартістю залучуваних строкових вкладів і депозитів (у т.ч. й через причину ризиків інфляції та девальвації)-й іншими факторами. Однією із суттєвих причин є недостатній обсяг активних дохідних операцій. Можливості нарощування активних операцій достатньо обмежені, а зниження ставок, наприклад, удвічі зменшить доходи, що неминуче призведе до виникнення збитків у банківській системі. Тобто створення сприятливих умов для розвитку підприємництва має реалізувати "ефект масштабу" і питоме скорочення банківської маржі у міру збільшення обсягів дохідних операцій.

Забезпечення реального платоспроможного попиту на продукцію вітчизняних виробників і збільшення кількості підприємців дрібного й середнього бізнесу є не лише необхідними вихідними моментами економічного зростання, а й необхідною передумовою формування банківської системи доступних, "дешевих" і "довгих" ресурсів, потрібних для фінансування інвестиційної діяльності.

Зміна обсягу поточних пасивів зумовлена трьома чинниками: кількістю клієнтів, котрі мають поточні рахунки у банку, середнім розміром залишків коштів на поточних рахунках і впливом сезонності. Середній обсяг поточних пасивів має характер періодично змінюваної синусоїдальної кривої з розширюваною амплітудою (діапазоном) коливань і з загальним "підйомом" осі синусоїди згідно з лінійною залежністю.

Прогнозування динаміки поточних пасивів досить складне й багатопланове. Необхідно врахувати, що перелічені вище три чинники є головними, але до них входить і залежність обсягу поточних пасивів від рівня підприємницької активності, оборотності коштів на рахунку, керованості залишками коштів тощо. Банківський менеджмент потребує досить точного прогнозування зміни поточних пасивів для можливості якнайповнішого використання їхньої стабільної складової як ресурсів для розміщення у строкові активні операції.

Формування постійної, стабільної частини поточних пасивів відбувається внаслідок випереджувального зростання суми середніх значень залишків коштів на окремих рахунках у порівнянні зі збільшенням сумарного діапазону розсіювання.

При наявності певної кількості клієнтських рахунків стабільна частина поточних пасивів утворюється сама собою, автоматично, а при їхньому збільшенні так само автоматично зростає. Така трансформація коштів до запитання у "довгі" ресурси притаманна природі банківської діяльності, вона цілком правомірно розглядається як прояв "банківського ефекту" внаслідок використання методу часткової стабілізації поточних пасивів.

Для створення і збільшення стабільної частини поточних пасивів перед банківським менеджментом ставиться завдання нарощування клієнтської бази з переважаючою увагою до клієнтів, яка має суттєві середні значення залишків на їхніх поточних рахунках. Часткова стабілізація поточних пасивів є наслідком прояву "банківського ефекту" з накопиченням, "осіданням" частини депозитів до запитання у міру збільшення кількості поточних рахунків.

"Банківський ефект" розкриває додатковий генеруючий, виробничий бік банківської діяльності, на відміну від спекулятивної функції купівлі-продажу ресурсів. Цей ефект дає змогу банкам створювати значні обсяги стабільних, "довгих" і водйочас "дешевих" ресурсів для інвестиційно-кредитної діяльності. Це також розкриває причину жорсткої банківської конкуренції щодо залучення клієнтів не лише на кредитування, валютне й інше обслуговування, а й на розрахунково-касове обслуговування. З цією метою окремі банки йдуть на істотне збільшення процентних ставок за поточним рахунком, піднімаючи їх до 10% річних від середнього розміру залишку. І це (певною мірою і в певні періоди) виправдано, оскільки формуються стабільні ресурси у підсумку за нижчою ціною, ніж залучаються строкові депозити. Банки, які зуміли сформувати значну клієнтську базу, мають важливу перевагу -- значні обсяги керованих, стабільних поточних пасивів, тобто "довгі" й "дешеві" гроші.

"Миготлива", або змінна, частина поточних пасивів на перший погляд

є саме тією частиною ресурсів банку, яка може використовуватися тільки для ре гулювання ліквідності й пропозиції на міжбанківському ринку як позики овернайт або, у кращому разі, на термін у кілька днів. Однак і цей вид ресурсів мо же бути частково трансформований у стабільні й "довгі" ресурси методом блокування частини "миготливих"пасивів у межах певного їхнього рівня шляхом "заповнення" дефіцитних періодів короткостроковими міжбанківськимі позичками.

Кошти до запитання, які становлять у сукупності поточні пасиви, є важливою складовою частиною банківських ресурсів, здатних забезпечувати фінансування інвестиційно-кредитної діяльності суб'єктів господарювання при зниженні ставок в активних операціях до прийнятного рівня.

1.4 Заходи НБУ та уряду , які сприяють збільшенню депозитного портфелю банківської системи України

Стабільність банківської системи і довіра до неї населення - є важливим чинником економічного розвитку країни. Створення фонду гарантування вкладів фізичних осіб ( а подібні організації нині діють майже у 70 державах світу) відіграло надзвичайну роль у відновленні довіри українських громадян до фінансового сектору економіки, стимулювало їх заощадження за посередництва банків.

Динамика гарантованої суми відшкодування банківських вкладів населення теж може слугувати опосередкованим свідченням позитивних загальноекономічних зрушень у країні. Це підтверджує статистика. На час створення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у 1998 році розмір середнього вкладу фізичних осіб в українських банках був 468 грн. Саме тому було вирішено гарантувати відшкодування в обсязі 500 гривень.

Протягом року після прийняття указу учасниками Фонду стали близько 30 банків, у яких розміщувалося 3,7 млрд. грн. вкладень населення. Вклади до 500 грн. становили 89%.

Якщо підприємства, організації та установи “приречені” розраховуватися за посередництва банків, то окрема людина може обирати будь-який спосіб розміщення власних грошей - сховати в “тумбочку”, конвертувати в іноземну валюту і теж сховати вдома, зробити вклад у банку. Резервів для роботи з населенням в українських банків ще дуже багато. Нині в Україні лише 26% громадян мають вклади в банках, тоді як у Польщі - понад 60%.Українці довірили банківським установам приблизно 19 млрд. грн. Поза ними перебуває 24 млрд. грн. Це величезний резерв, який має запрацювати на реальну єкономику.А щоб це сталося, слід не лише зміцнювати довіру населення до банківської системи, зокрема за допомогою гарантування вкладів, а й економічно заохочувати власників грошових коштів зберігати їч у банках.з огляду на це, на думку віце-президента АУБ, на даному етапі розвитку банківськох системи України недоцільно оподатковувати процентні доходи вкладників - фізичних осіб.

Гарантовану суму відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб постановою від 14/10/2002 р. збільшено до півтори тисячи гривень, зважаючи на постійне зростання обсягів коштів ФГВФО, які нині становлять 143 млн. грн., а також з огляду на тенденцію до збільшення середнього розміру вкладу. Це рішення сприятиме створенню засад для подальшого зростання обсягів вкладів населення у банківську систему України, а отже, - збільшенню інвестицій банків у економіку нашої країни.