Управлінський облік

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

Управлінський облік

ТЕКСТ ЛЕКЦІЙ

для студентів напряму підготовки 6.030509 «Облік і аудит»

денної та заочної форм навчання

Харків, НТУ «ХПІ»

Текст лекцій містить теоретичний матеріал з упровадження та ефективному використання сучасних методів, принципів і підходів управлінського обліку для розв'язання різних видів облікових та управлінських задач у сучасних складних умовах функціонування підприємств.

Призначено для студентів економічних спеціальностей.

управлінський облік підприємство

ВСТУП

Управлінський облік є підсистемою обліку, яка пов'язана з деталізацією витрат на виробництво та калькулюванням собівартості продукції в такому аспекті, який задовольняє систему управління. Дані управлінського обліку використовуються для прогнозування собівартості продукції, пошуку шляхів зниження норм витрат і ціни продукції. Управлінський облік, на відміну від фінансового, не регламентується і методика його ведення залежить від потреб системи управління конкретного підприємства.

Особливістю управлінського обліку є те, що на місце суто процедурних обліково-економічних завдань висувається нове завдання - забезпечення потреби користувачів у такій інформації, яка носить адресний характер.

Управлінський облік дає інформацію для внутрішнього використання в системі управління, на відміну від фінансового обліку, який орієнтується на задоволення потреб зовнішніх користувачів.

Побудова системи управлінського обліку в організації полягає у формуванні набору формалізованих процедур, забезпечуючи менеджерів всіх рівнів інформацією, отриманою як з внутрішніх, так із зовнішніх джерел, для ухвалення своєчасних та ефективних рішень в рамках своєї компетенції.

Як базові компоненти системи управлінського обліку й аналізу необхідно виділити:

? облік і управління витратами;

? розробку показників діяльності;

? стратегічне і оперативне планування діяльності.

У системі управлінського обліку, на відміну від фінансового і податкового, генеруються дані як в грошовому, так і в натуральному виразі.

У навчальному матеріалі наведено теми відповідно до освітньо-кваліфікаціного рівня, перелік розглянутих питань та стислий текст лекції, що може слугувати базою для вирішення практичних завдань. Навчальний матеріал розрахований на студентів економічних спеціальностей.

ЛЕКЦІЯ 1. МЕТА, ЗМІСТ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ

1. Сутність та зміст управлінського обліку, формування і розвиток

Для узгодження різних видів діяльності та витрачання ресурсів на різних її стадіях існує управління, яке полягає у плануванні, організації, мотивації, контролі та регулюванні діяльності. Для нормального виконання названих функцій необхідна інформація, яку надає перш за все система бухгалтерського обліку. Проте система бухгалтерського обліку спрямована на подання інформації як внутрішнім, так і зовнішнім користувачам.

У процесі формування і розвитку управлінського обліку можна виділити чотири етапи:

1) початок ХІХ - початок ХХ ст. Цей період характеризується збільшенням кількості великих підприємств, що зумовило зростання потреби в нових методах обліку і управління. Почали визначатися такі показники, як вартість часу обробки сировини, собівартість одиниці продукції, витрати на одного робітника;

2) перша половина ХХ ст. Для цього періоду характерним є загострення конкуренції, ускладнення технології й організації виробництва, що зумовило необхідність посилення контролю за витратами. Внаслідок цього на підставі розробки методів нормування праці (системи Тейлора, Ганта, Черча) впроваджено систему калькулювання стандартних витрат й оперативного аналізу відхилень..

З 1925 до 1950 рр. були розроблені принципово нові методи калькулювання та обліку витрат: директ-костинг, метод однорідних секцій, облік за центрами відповідальності.

Так, у 1923 р. Джон Кларк обґрунтував необхідність поділу витрат на змінні і постійні. Ці ідеї були розвинуті у роботах Джонатана Харріса, який у 1936 р. обґрунтував концепцію калькулювання прямих витрат, що дістала назву директ-костинг.

Метод однорідних секцій розроблено у Франції під керівництвом Ф. Римайло у 1927 р. Його практичне застосування сприяло поширенню калькулювання на основі діяльності (АВС).

Концепцію обліку за центрами відповідальності сформулював Джон А. Хіггінс. Це був етап формування управлінського обліку як системи;

3) 50-ті - початок 70-х років ХХ ст. характеризуються подальшим розвитком ідей управлінського обліку. До цього періоду відноситься розробка Спенсером А. Такером методу «тариф-година-машина», що посилювало контроль за кожним технологічним процесом в межах виробничого центру відповідальності;

4) середина 70-х років - кінець ХХ ст. Для цього періоду характерними є автоматизація виробництва, комп'ютерні інформаційні технології, глобальна конкуренція. Продовжується удосконалення методів калькулювання на основі діяльності (Р. Рупер і Р. Каплан), поширюється система управління «якраз вчасно», започаткована японською компанією «Тойота», калькулювання шляхом зворотного потоку, цільове калькулювання. Управлінський облік стає складовою частиною процесу стратегічного управління. Це етап інтеграції управлінського обліку в систему управління.

Управлінський облік - це процес виявлення, вимірювання, збирання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі облікової інформації, яка використовується управлінським персоналом всередині підприємства при прийнятті управлінських рішень та для забезпечення ефективного використання ресурсів.

Об'єктами управлінського обліку є витрати, доходи та фінансові ре-зультати діяльності підприємства, згруповані за їх цільовим призначенням (ви-дами продукції, замовленнями, процесами, стадіями виробництва, агрегатами, сферами діяльності, регіонами збуту продукції, окремими покупцями і т. ін.).

Предметом управлінського обліку є сукупність об'єктів в процесі всього циклу управління виробництвом. Зміст предмета можливо розділити на дві групи:

· виробничі ресурси;

· господарські процеси та їх результати.

Система управлінського обліку - це економічна система, яка пов'язана з підготовкою і забезпеченням системи управління інформацією, необхідною для ухвалення оперативних рішень для ефективного управління діяльністю підприємства.

Особливості управлінського обліку:

1) різні терміни для різних цілей - в управлінському обліку використовують багато термінів (понять), які близькі за назвами, але мають різне значення в різних ситуаціях, і, навпаки, - різні назви при подібному значенні;

2) дані управлінського обліку частіше приблизні ніж абсолютно точні. Точність необхідна там, де вона дійсно необхідна. В управлінському обліку (при плануванні і т. ін.) можливі суттєві похибки, приблизні оцінки;

3) робота з неповними даними - при прийнятті управлінських рішень ніколи не буває повної, вичерпної інформації про об'єкт управління, завжди відчувається дефіцит якоїсь необхідної інформації;

4) дані обліку - це тільки частина вихідної управлінської інформації. При прийнятті управлінського рішення завжди використовується і необлікова інформація, а інколи і власна інтуїція менеджера;

5) люди, а не числа визначають, як підуть справи - система обліку корисна лише настільки, наскільки результати її використання відображаються в реальній діяльності людей. Самі кращі плани - ніщо без реальних виконавців.

Управлінський облік використовує такі види інформації:

1) економічну інформацію - інформацію, яка послідовно і повно відображає виробничо-господарську діяльність підприємства. Підрозділяється на: планову, нормативно - довідкову;

2) плановау інформацію - містить дані для вибору дій, які можуть бути використані в майбутньому;

3) нормативно-довідкова інформація - проміжна ланка між іншими видами економічної інформації, визначається типом виробництва. Джерелами є нормативна інформація, що розроблена на підприємстві або в цілому по галузі, технологічна документація;

4) облікова інформація - представляє потоки інформації, оброблені або необроблені дані, призначені для складання фін і податкової звітності.

Таблиця 1.1 - Вимоги до управлінської інформації

Ознака	Характеристика
Своєчасність	Інформація повинна упереджати будь-які управлінські рішення, а тому порядок і частота надання такої інформації повинні відповідати характеру та періодичності завдань, що розв'язуються менеджером
Диференційованість	Інформація повинна бути достатньо повною, але одночасно такою, що відповідала б тільки запиту менеджера на конкретне завдання. Це дасть можливість скоротити загальні інформаційні потоки
Доступність форми та змісту	Оскільки інформація готується для менеджерів різних рівнів компетенції та освіти, вона повинна викладатися в доступній та корисній формі, а не у вигляді суворо регламентованих загальних документів звітності, як це робиться в системі фінансового обліку
Компактність	Звітні форми повинні бути максимально спрощені, але до розумних меж, які дозволятимуть контролювати не тільки підсумкові показники, а й їх складові
Варіативність	Інформація повинна забезпечувати можливість вибору варіанта управлінського рішення з декількох взаємовиключних альтернатив

Управлінський облік надає інформацію для вирішення таких питань:

- визначення стратегії та планування діяльності підприємства на перспективу;

- контролю поточної діяльності;

- оптимізації використання ресурсів;

- оцінки ефективності діяльності окремих підрозділів та їх керівників;

- зниження суб'єктивізму та підвищення економічної обґрунтованості прийняття управлінських рішень.

2. Предмет, об'єкт та методи управлінського обліку

Ціль управлінського обліку полягає у забезпеченні інформацією менеджерів, відповідальних за досягнення конкретних виробничих показників.

Основним завданням управлінського обліку є надання неупередженої інформації необхідної для прийняття управлінських рішень відповідними управлінськими ланками підприємства.

Зважаючи на те, що управлінський облік - це інтегрована система різних економічних дисциплін, то і метод управлінського обліку включає:

· елементи методу бухгалтерського обліку (зокрема, рахунки і подвійний запис; інвентаризація і документація; оцінка і калькуляція);

· елементи статистики (індексний метод);

· прийоми економічного аналізу (факторний аналіз);

· математичні методи (кореляція, лінійне програмування, спосіб найменших квадратів тощо);

· нормування - процес науково обґрунтованих розрахунків оптимальних норм і нормативів, що спрямований на забезпечення використання всіх видів ресурсів підприємства. Норми виражають цілі, які мають бути досягненні на підприємстві в даний момент часу;

· групування й узагальнення;

· система контрольних рахунків;

· лімітування - перший рівень контролю за матеріальними витратами. При встановленні цільового бюджету підприємство по кожному виду ресурсів встановлює ліміт, тобто норму витрат ресурсів на одиницю продукції;

· бюджетування - процес планування й зіставлення витрат підприємства за певними видами господарських операцій.

Функціонування управлінського обліку у фінансово-господарській діяльності підприємства можливе лише за умови дотримання принципів цього виду обліку, до яких можна віднести:

· безперервність діяльності організації;

· використання єдиних для планування та обліку одиниць вимірювання;

· оцінка результатів діяльності підрозділів організації;

· спадкоємність, багаторазове використання первинної і проміжної інформації для цілей управління;

· формування показників внутрішньої звітності як основи комунікаційних зв'язків між рівнями управління;

· застосування бюджетного (кошторисного) методу управління;

· повнота та аналітичність, що забезпечує вичерпну інформацію про об'єкти обліку;

· періодичність, що відображає виробничий і комерційний цикли організації, встановлені обліковою політикою.

ЛЕКЦІЯ 2. СКЛАД ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА

1. Основні принципи класифікацій витрат

У кожній галузі народного господарства є свої специфічні особливості організації виробничого процесу, а отже, і складу та структури виробничих ви-трат. Але, не зважаючи на галузеві особливості, завжди у процесі виробництва беруть участь засоби праці, предмети праці та робоча сила, а у деяких га-лузях ще й природні ресурси (земля, сонячна енергія тощо). Використання цих елементів виробництва зумовлює витрати підприємств у процесі їх господарської діяльності. Витрати ці здійснюються у вигляді вартості використаних предметів праці (сировини, матеріалів, палива тощо), витрат на оплату праці та частини вартості використаних засобів праці у розмірі їх амортизації. Природні ж фактори, як правило, грошової оцінки не мають і їх використання не збільшує суми витрат на виробництво.

Практично витрати обліковують у розрізі окремих статей: сировина та матеріали, оплата праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних засобів, паливо та енергія на технологічні потреби, витрати на ремонт основних засобів і т. ін.

Склад витрат, які відносяться на собівартість виготовленої продукції у бухгалтерському обліку, регламентується П(С)БО 16 «Витрати», а у податковому обліку - Податковим Кодексом України.

У зв'язку з тим, що П(С)БО 16 «Витрати» має концептуальний характер і не враховує особливості кожної галузі виробництва. Тому більшість міністерств та інших центральних органів управління розробляють і затверджують галузеві рекомендації.

2. Класифікація витрат за напрямами обліку

В основу класифікації витрат в управлінському обліку покладено принцип: різні витрати для різних цілей, тобто мета, з якою здійснюють класифікацію, визначає її методику та склад окремих груп витрат.

Вичерпні й невичерпні. Невичерпні витрати - це засоби, витрачені на придбання будь-яких ресурсів, які в майбутнєьому принесуть прибуток. Невичерпні витрати відображаються у Балансі підприємства як збільшення зобов'язань (кредиторської заборгованості) або збільшення активів

Вичерпні - це витрати засобів на придбання ресурсів, які були витрачені для отримання прибутку і втратили здатність приносити дохід в майбутньому. У фінансовій звітності вичерпані (спожиті) витрати відображають у Звіті про фінансові результати як збільшення зобов'язань (дебіторської заборгованості) або зменшення активів у процесі поточної діяльності підприємства.

Прямі й непрямі витрати. Прямі витрати - це витрати, викликані певним об'єктом (продукт, підрозділ, проект і та ін.), що дозволяє їх легко пов'язати з конкретним об'єктом обліку та визначити дві основні особливості цього виду витрат:

· вони зазвичай утворюються у процесі виробництва (збуту);

· відмова від конкретного об'єкта витрат (випуск продукції, вид діяльності, ліквідація підрозділу) ліквідовує ці витрати.

Непрямі витрати - це витрати, що утворюються кількома об'єктами витрат (видами продукції, підрозділами, видами діяльності), що ускладнює їх безпосереднє віднесення до певного об'єкта. Особливості непрямих витрат:

- вони утворюються поза процесом виробництва (збуту) або визнаються для декількох видів продукції;

- відмова від конкретного виду продукції не ліквідує ці витрати;

- належать до постійних; але в деяких випадках певні змінні витрати бувають непрямими, оскільки їх важко віднести до конкретного виду продукції (наприклад, електроенергія для роботи верстатів).

За значенням в технологічному процесі виготовлення продукції і цільовим призначенням витрати підприємства підрозділяються на основні й накладні. Основними є витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції. До них належать витрати, що входять до складу технологічної собівартості виробів (вартість сировини, матеріалів і напівфабрикатів; вартість палива та енергії, витрачених на технологічні цілі; витрати на оплату праці виробничих робітників і відрахування на соціальні потреби; витрати з експлуатації виробничих машин, устаткування та ін.). Накладні витрати утворюються у зв'язку з організацією, обслуговуванням виробництва, реалізацією продукції та управлінням. Вони складаються з комплексних загальновиробничих, адміністративних і збутових витрат. Їх величина залежить від організації виробничо-комерційної діяльності, ділової політики адміністрації, тривалості звітного періоду та інших чинників. Розподіл витрат на основні й накладні оснований на тому, що в собівартість продукції повинні включатися тільки виробничі витрати. Вони формують виробничу собівартість виробу і використовуються для розрахунку собівартості одиниці продукції. Накладні витрати використовують для забезпечення процесу виробництва і реалізації продукції, а також функціонування підприємства як господарської одиниці, в зв'язку з чим виникає необхідність їх розподілу між окремими видами об'єктів витрат пропорційно обраній базі (кількість виробленої продукції, прямі витрати, основна заробітна плата основних виробничих робітників і т.ін.).

Релевантні витрати - це витрати, які можуть бути змінені внаслідок прийняття певного управлінського рішення. Поняття релевантних витрат дуже широко використовується в управлінському обліку, тому зупинимося на їх ха-рактеристиці дещо детальніше.

Нерелевантні витрати - це витрати, які не залежать від прийнятого (або можливого) управлінського рішення. До них належать не лише минулі витрати, а й частина майбутніх витрат, які будуть незмінними при різних варіантах рішення.

Контрольовані витрати - це такі витрати, рівень яких менеджер може контролювати або змінювати своїми діями (рішеннями). Рівень контрольованості витрат залежить від рівня управління та часу, протягом якого здійснюється контроль за витратами.

Неконтрольовані витрати - це витрати, які менеджер не може контролювати та на які не може впливати своїми рішеннями. По суті, зовсім неконтрольованих витрат не буває, але є витрати, які не може проконтролювати конкретний менеджер за відведений період часу.

Маржинальні й середні витрати. При ухваленні управлінського рішення щодо доцільності проведення того чи іншого заходу використовують розподіл витрат на маржинальні й середні. Маржинальні витрати - це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції. Середні витрати - це сума витрат, які фактично понесені на виробництво одиниці продукції, виходячи з фактичної кількості одиниць.



Рисунок 2.1 - Класифікація витрат підприємства

Реальні й можливі витрати. Реальні витрати - це витрати, які вимагають виплати грошових коштів або використання інших активів і відображаються в бухгалтерських регістрах у міру виникнення. Можливі витрати - це вигода, яка втрачається, коли вибір одного напряму дій вимагає відмови від альтернативного рішення. Вони не відображаються в регістрах обліку і беруться до уваги тільки при використанні обмежених ресурсів.

Одним з основних об'єктів управлінського обліку є витрати, які є вартістю ресурсів, що використовуються для отримання прибутку або досягнення інших цілей підприємства. До витрат відносять вартість матеріальних і трудових ресурсів, необхідних для виробництва тієї чи іншої продукції або послуг. Витрати підприємства, понесені в процесі виробництва будь-якого виду продукції (надання послуг), виражені в грошовій формі, називають собівартістю.

У практичній діяльності підприємств в рамках управлінського обліку можуть розраховуватися такі види собівартості: технологічна, виробнича, повна собівартість продукції.

Технологічна собівартість - усі витрати, які безпосередньо пов'язані з певним видом продукції, що випускається. Її розрахунок пов'язаний з розподілом витрат на прямі й непрямі.

Виробнича собівартість - це прямі витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, змінні і постійні розподілені загальновиробничі витрати підприємства на виробництво, які виражені у грошовій формі.

Повна собівартість - це сума виробничої собівартості продукції, комерційних та адміністративних витрат за період. Повну собівартість, через те що адміністративні витрати і витрати на збут відносяться до витрат періоду, називають собівартістю реалізованої продукції.

Окрім видів собівартості, є форми собівартості: планова, нормативна, звітна.

Планова (нормативна) собівартість - це нормативні витрати ресурсів на виробництво конкретного виду продукції у майбутньому (планованому) періоді, розраховані на підставі існуючих норм витрачання ресурсів, стандартів і технічних умов, які встановлені для певного виду продукції.

Нормативна собівартість - розраховується на основі поточних норм витрат матеріальних, трудових ресурсів.

Звітна (фактична) - визначається за фактичними витратами на виробництво і реалізацію продукції та характеризує ступінь виконання плану за звітний період.

ЛЕКЦІЯ 3. КЛАСИФІКАЦІЯ І ПОВЕДІНКА ВИТРАТ

1. Поведінка витрат залежно від їх класифікації

Поведінка витрат - це характер їх реагування на зміни в діяльності підприємства, знання залежності рівня витрат від зміни окремих факторів виробництва дозволяє впливати на їх рівень, змінюючи відповідним чином ці фактори. Поведінка витрат визначається їх видом: змінні, постійні, напівзмінні, напівпостійні.

Змінні витрати - це такі, сума яких змінюється пропорційно зміні обсягу діяльності, тобто при зростанні обсягу виробництва на 10 % загальна сума таких витрат також зростає на 10 %. Графічно ця залежність виражається прямою лінією (рис.3.1.), а теоретично - рівнянням прямої:

у = bx, (3.1)

де y - загальна сума змінних витрат; x - обсяг діяльності (кількість одиниць виготовленої продукції); b - витрати на одиницю діяльності.

Постійні витрати - це такі, сума яких не змінюється при зміні обсягу діяльності (орендна плата, зарплата адмінперсоналу, прямолінійна амортизація основних засобів і т. ін.). З розрахунку на одиницю продукції при зростанні обсягів виробництва такі витрати зменшуються (рис. 3.2.).



Рисунок 3.1 - Залежність змінних витрат від обсягу діяльності: а) сукупні змінні витрати; б) питомі змінні витрати (витрати на одиницю діяльності)

Для таких витрат коефіцієнт реагування дорівнює нулю (чисельник формули дорівнює нулю).

Рисунок 3.2 - Залежність постійних витрат від обсягу діяльності: а) сукупні постійні витрати; б) питомі постійні витрати (витрати на одиницю діяльності)

У реальному житті рідко можна знайти витрати, які за самою своєю суттю є виключно постійними або змінними. Економічні явища і пов'язані з ними витрати у більшості випадків є умовно-змінними або умовно-постійними, тобто вони містять одночасно і змінні, і постійні витрати (наприклад, плата за послуги зв'язку включає постійну суму абонентної плати та змінну плату залежно від тривалості часу розмов).

Отже, будь-які сукупні витрати у загальному вигляді можна виразити формулою

у = a + bx, (3.2)

де a - сума постійних витрат.

Графічно сукупні витрати показано на рис. 3.3.

Рисунок 3.3 - Графічне зображення сукупних витрат

При аналізі поведінки витрат треба мати на увазі, що постійні витрати ніколи не бувають абсолютно постійними. Вони відносно постійні лише в межах релевантного діапазону, тобто обсягу діяльності, в межах якого сума постійних витрат не змінюється. Наприклад, сума лінійної амортизації обладнання буде постійною величиною до тих пір, поки підприємство не буде змушене придбати додаткове обладнання для розширення обсягу виробництва. З цього моменту сума постійних витрат різко зросте (зробить стрибок), а потім знову певний час буде незмінною (рис. 3.4).



Рисунок 3.4 - Графічне зображення ступінчатої зміни постійних витрат

Отже, постійні витрати не змінюються автоматично зі збільшенням обсягу виробництва, вони можуть змінюватися внаслідок відповідних управлінських рішень про розширення обсягу діяльності за межі релевантного діапазону. Відповідно до цього постійні витрати поділяють на обов'язкові та дискреційні.

2. Методи визначення функції витрат

Співвідношення відсотка зміни витрат і відсотка зміни обсягу виробництва називають коефіцієнтом реагування витрат (K).

Залежно від коефіцієнта реагування на зміни обсягу виробництва всі витрати поділяють на:

K = 0- постійні витрати;

0 < K < 1- дегресивні витрати;

K = 1- пропорційні витрати;

K > 1- прогресивні витрати.

Взаємозв'язок зміни витрат і обсягу виробництва зображено на рис. 3.5.



Рисунок 3.5 - Взаємозв'язок обсягу виробництва продукції і витрат на її виробництво

Вивчення поведінки витрат дозволяє зробити оцінку витрат та побудувати їх функцію.

Оцінка витрат - це процес обчислення поведінки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв'язку між витратами та різними факторами на підставі досліджень минулої діяльності.

Функція витрат - це математичний опис взаємозв'язку витрат та їх фактора.

Визначення функції витрат здійснюється різними методами, зокрема:

метод аналізу облікових даних, який передбачає розподіл витрат на змінні та постійні стосовно відповідного чинника на підставі даних з рахунків бухгалтерського обліку;

метод вищої-нижчої точки, який передбачає визначення функції витрат на основі припущення, що змінні витрати - це різниця між загальними витратами при найвищому та найнижчому рівнях діяльності;

метод кореляції (візуального пристосування) - це графічний підхід до визначення функції витрат, при якому аналітик візуально проводить пряму лінію, беручи до уваги всі точки витрат;

інженерний метод, який полягає в тому, що на кожну статтю витрат встановлюються, виходячи з технологічних потреб, нормативи на використання ресурсів у натуральному виразі, а витрати планують шляхом множення цих нормативів на ціни;

метод найменших квадратів дозволяє найбільш точно визначити склад та значення постійної та змінної частини витрат. Відповідно до цього методу розраховуються показники витрат таким чином, щоб квадрат відстані від усіх точок, що надають значення витрат, до теоретичної лінії регресії був мінімальний.

Усі ці методи досить детально розглядаються як у вітчизняній, так і зарубіжній літературі. Стосовно вибору якогось із них, то підприємство самостійно повинно вирішувати, який з них обрати залежно від особливостей організації та технології виробництва.

ЛЕКЦІЯ 4. МЕТОДИ ОБЛІКУ ВИТРАТ ТА КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

1. Облік і контроль витрат за економічними елементами та статтями калькуляції

Під калькулюванням собівартості продукції розуміють, як правило, обчислення витрат на одиницю готової продукції за статтями витрат. Але таке розуміння дещо умовне, якщо зважити на те, що облікові роботи, які передують калькулюванню організуються з передбаченням заключних робіт з визначення собівартості як всієї товарної продукції, так і окремих її видів. Тому під калькулюванням собівартості деякі економісти справедливо розуміють сукупність прийомів визначення собівартості як всієї товарної продукції, так і її окремих видів. Зв'язок між обліком і калькулюванням собівартості продукції зображено на рис. 4.1.

Об'єктами калькулювання є продукція, що виробляється на підприємстві. У більшості галузей промисловості об'єкти обліку витрат не співпадають з об'єктами калькулювання.

Процес калькуляції є розрахунком собівартості продукції з використанням прийомів обліку витрат на виробництво. Результатом калькуляції як процесу є складання калькуляції, що є розрахунком витрат на одиницю виробленої продукції.

Калькуляцію використовують для досягнення таких цілей:

· встановлення рівня беззбитковості ціни, тобто яку ціну на продукцію або послуги потрібно встановити, щоб підприємство могло відшкодувати понесені витрати;

· контроль витрат у виробництві, тобто який підрозділ використовує ресурси найефективніше;

· розрахунок прибутковості, рентабельності й прибутковості носіїв витрат.

Наприклад, якщо облік носіїв витрат здійснюється за окремими замовниками, то який замовник приносить підприємству найбільшу частку прибутку.

Від структури калькуляції залежить порядок калькуляційного обліку, система планових розрахунків і характеристика одержуваної в результаті інформації про собівартість продукту. При цьому ступінь розкриття витрат у калькуляції залежить від точності виділення в ній окремої статті.

Існують такі варіанти побудови калькуляцій:

· за економічними елементами витрат (що витрачено);

· за статтями собівартості (куди витрачено);

· комбінований, включає групування витрат за елементами і статтями собівартості.



Рисунок 4.1 - Схема взаємозв'язку обліку витрат і калькулювання

На сьогоднішній день відповідно до П(С)БО 16 «Витрати» замість калькулювання повної собівартості продукції проводиться калькулювання виробничої собівартості продукції (тобто без урахування адміністративних і збутових витрат).

При калькуляції собівартості за економічними елементами застосовують п'ять комплексних статей:

· матеріальні витрати (за вирахуванням зворотних відходів і попутної продукції) - вартість сировини і матеріалів, напівфабрикатів, робіт виробничого характеру, палива та енергії;

· витрати на оплату праці - основна і додаткова заробітна плата;

· відрахування на соціальні заходи - відрахування на соціальне і пенсійне страхування;

· амортизація основних засобів і нематеріальних активів;

· інші витрати - орендна плата, обов'язкові страхові платежі, відсотки по кредитах банків, податки, що включаються в собівартість продукції, ремонт основних засобів і т.ін.

Якщо для побудови калькуляції використовують статті собівартості, то калькуляційний лист складатиметься з 10-12 елементів:

1) сировина та основні матеріали;

2) напівфабрикати власного виробництва;

3) попутна продукція і зворотні відходи (віднімається);

4) допоміжні й таропакувальні матеріали;

5) паливо та енергія на технологічні цілі;

6) основна заробітна плата виробничих робітників;

7) додаткова заробітна плата виробничих робітників;

8) відрахування на соціальні заходи;

9) амортизація;

10) витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування;

11) загальновиробничі витрати.

Цей перелік не є вичерпним і може бути доповнений, виходячи із специфіки галузі.

Загальне уявлення про склад методів обліку витрат і калькулювання дає рис. 4.2.



Рисунок 4.2 - Класифікація методів обліку витрат та калькулювання собівартості

2. Визначення об'єктів витрат, центрів витрат та центрів відповідальності

Під центром відповідальності розуміють структурний підрозділ організації, на чолі якого стоїть керівник (менеджер), що контролює у цьому підрозділі рівень витрат, доходів і засоби, що інвестуються в цей сегмент бізнесу.

Організація обліку за центрами відповідальності дозволяє:

· використовувати специфічні методи управління витратами з урахуванням особливостей діяльності кожного підрозділу підприємства;

· пов'язувати управління витратами з організаційною структурою підприємства;

· децентралізувати управління витратами;

· спостерігати за формуванням витрат на всіх рівнях управління;

· встановлювати відповідальних за виникнення витрат, виручки (доходу) і прибутку;

· підвищувати економічну ефективність господарювання.

Характерні особливості системи обліку витрат за центрами відповідальності полягають у такому:

· визначення сфери повноважень і відповідальності кожного менеджера (керівника), тобто він відповідає тільки за ті показники, які може контролювати;

· персоналізація документів внутрішньої звітності, тобто встановлення відповідальних за заповнення і надання вищому керівництву звітності, що характеризує результати роботи центру відповідальності;

· участь менеджерів центрів відповідальності в підготовці звітів за минулий період і плануванні діяльності на майбутній період.

Вибір способу розподілу підприємства на центри відповідальності визначається специфікою діяльності окремого підприємства, але при цьому повинні враховуватися такі принципи:

· у кожному центрі повинні бути виділені показник для вимірювання обсягу його діяльності і база для розподілу витрат;

· на чолі кожного центру повинна бути відповідальна особа - менеджер (керівник);

· необхідно чітко визначити сферу повноважень і відповідальності менеджера (керівника) кожного центру відповідальності;

· ступінь децентралізації повинен бути достатнім для аналізу, але не надмірним, щоб ведення обліку не було занадто трудомістким;

· бажано, щоб для будь-якого виду витрат підприємства існував такий центр витрат, для якого ці витрати були б прямими;

· оскільки розподіл підприємства на центри відповідальності дуже впливає на мотивацію керівників відповідних центрів, необхідно враховувати соціально-психологічні чинники.

При побудові на підприємстві управлінського обліку на основі виділення центрів відповідальності необхідно враховувати принцип делегування повноважень і відповідальності окремим менеджерам (керівникам).

Існує два види відповідальності:

· за понесені витрати;

· у сфері продажу (виручка, дохід, витрати).

При встановленні відповідальності за понесені витрати в першу чергу треба визначити принцип її розмежування між окремими керівниками.

Відмінність між відповідальністю за понесені витрати і відповідальністю у сфері продажу полягає в тому, що менеджер (керівник), відповідальний за збут, несе відповідальність безпосередньо за обсяг реалізації і торгові витрати, а менеджер, відповідальний за понесені витрати, - за витрати виробництва.

Виділяють дві основні класифікаційні ознаки центрів відповідальності:

· за обсягом повноважень та обов'язків менеджерів;

· за функціональною ознакою.

Залежно від обсягу повноважень та обов'язків менеджерів (керівників) виділяють такі види центрів відповідальності:

· витрат;

· доходів;

· прибутку;

· інвестицій.

Центри витрат - це підрозділи всередині підприємства, керівник яких відповідає тільки за виробничі витрати, а система управлінського обліку націлена на вимірювання і фіксацію витрат з метою спостереження, контролю і управління витратами виробничих ресурсів, а також оцінки їх використання. При цьому результати діяльності центрів витрат (обсяг виробництва, наданих послуг, виконаних робіт) не оцінюються.

Центри доходів - це центр відповідальності, менеджер якого відповідає за отримання доходів, але не несе відповідальності за витрати.

Центри інвестицій - це сегменти підприємства, менеджери яких контролюють не тільки витрати і доходи своїх підрозділів, але і стежать за ефективністю використання інвестованих у них (ними) засобів.

За цією ознакою розрізняють основні й обслуговуючі (допоміжні) центри відповідальності.

Основні центри відповідальності безпосередньо виготовляють продукцію, виконують роботи, надають послуги споживачам. Їх витрати прямо відносяться на собівартість продукції, робіт, послуг. Прикладами таких центрів можуть бути: виробничі підрозділи, цехи, відділи збуту, адміністрація.

Обслуговуючі центри відповідальності беруть участь у виробництві побічно, надаючи послуги, виконуючи роботи або виготовляючи продукцію, призначену не для споживача, а для основних центрів відповідальності.

3. Облік витрат і калькулювання собівартості продукції за об'єктами обліку

У вітчизняній практиці, де традиційно ведеться облік повних витрат, для чого застосовуються позамовний, попередільний і попроцесний (простий) методи.

Зокрема, сутність позамовного методу полягає в тому, що всі прямі основні витрати обліковують в розрізі встановлених статей за окремими виробничими замовленнями, які видають на заздалегідь визначену кількість цього виду продукції. Решту витрат обліковують за місцями їх виникнення і включають у собівартість окремих замовлень відповідно до встановленої бази їх розподілу.

Отже, об'єктом обліку витрат та об'єктом калькулювання при цьому методі є окреме виробниче замовлення. Його фактична собівартість визначається після виконання замовлення. До повного виконання замовлення всі витрати, які відносяться до нього, вважаються незавершеним виробництвом.

Позамовний метод застосовують як в основному виробництві при виготовленні складної продукції (автомобілів, літаків, кораблів тощо), так і в допоміжних цехах - при виготовленні ремонтних робіт і т. ін. Цей метод застосовується також у дрібносерійному виробництві при випуску заздалегідь визначеної кількості продукції.

Фактичну собівартість окремих видів продукції (замовлення) визначають, як правило, після закриття (виконання) замовлення. Якщо ж виникає необхідність визначити собівартість частини виготовленої за замовленням продукції, застосовують умовну її оцінку. Зокрема, частковий випуск продукції може бути оцінений за плановою собівартістю цієї продукції або за фактичною собівартістю аналогічної продукції, яка випускалась раніше (рис. 4.3).

Рисунок 4.3 - Облік витрат в умовах калькулювання за замовленнями

Попередільний метод застосовується на підприємствах з однорідною за вихідною сировиною і характером технології масовою продукцією, яка виготовляється в ряді послідовних процесів, кожний з яких (або група яких) становить окремий самостійний переділ (фазу, стадію) виробництва. Сюди належать такі галузі промисловості, як нафтопереробна, металургійна, хімічна, м'ясна, молочна тощо.

Сутність попередільного методу полягає в тому, що всі або деякі прямі витрати відображають в поточному обліку не за видами продукції, що виготовляється, а за переділами виробництва (навіть якщо з одного переділу можна отримати кілька видів продукції). У зв'язку з тим, що у таких виробництвах процес створення готової продукції складається з кількох послідовних технологічно закінчених переділів, виникає необхідність визначення собівартості не тільки готового продукту, а і напівфабрикатів, особливо за умови, коли частина їх має бути реалізована на сторону.

У багатьох галузях промисловості, які застосовують попередільний метод, виробничі витрати обліковують у кожному переділі, включаючи, як правило, собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому переділі. У зв'язку з цим калькулюють фактичну собівартість напівфабрикатів кожного переділу. Відповідно напівфабрикати власного виробництва входять у собівартість окремих видів продукції комплексною статтею, тобто собівартість продукції кожного наступного переділу складається із здійснених ним витрат і собівартості отриманих напівфабрикатів.

При цьому в багатьох випадках передача напівфабрикатів з переділу на переділ або на склад знаходить відображення на рахунках бухгалтерського обліку за фактичною собівартістю. Відповідно витрати у незавершеному виробництві відображаються за місцями їх знаходження. Такий варіант попередільного методу отримав назву напівфабрикатного (рис. 4.5).

У деяких галузях промисловості, незважаючи на те, що облік витрат ведуть за переділами, собівартість кінцевої (готової) продукції визначають по виробництву в цілому, тобто без калькулювання собівартості проміжної продукції (напівфабрикатів). Це в основному стосується виробництв, де напівфабрикати використовуються лише всередині підприємства і на сторону не реалізуються.

Відповідно передача напівфабрикатів з переділу на переділ здійснюється без списання (передачі) витрат, пов'язаних з їх виробництвом, у системі бухгалтерських рахунків. Такий варіант попередільного методу отримав назву безнапівфабрикатного.

Одним із різновидів попередільного методу є простий або однопередільний метод.

Сутність цього методу полягає в тому, що фактичні витрати обліковують за встановленими статтями витрат на весь випуск продукції. У зв'язку з цим середню собівартість одиниці продукції визначають діленням усіх виробничих витрат (витрат за кожною статтею) на кількість готової продукції. Такий порядок обліку витрат і визначення собівартості одиниці продукції можливий у масових виробництвах, які випускають просту однорідну продукцію, що не має складових або напівфабрикатів, а залишки незавершеного виробництва вкрай незначні або стабільні чи їх взагалі немає

Рисунок 4.5 - Схема обліку витрат і калькулювання попередільним методом (напівфабрикатний варіант)

Цей метод застосовується на більшості підприємств добувної і в деяких галузях обробної промисловості, які виготовляють (добувають) один вид продукції (підприємства з добування нафти, вугілля, газу, рудної і нерудної сировини, гідроелектростанції, а також у ряді допоміжних виробництв підприємств будь-яких галузей з виробництва електроенергії, пари, холоду тощо).

Відповідно неодмінними умовами застосування простого методу є однорідність і водночас масовість продукції, що добувається або виготовляється, можливість не розділяти витрати на прямі і непрямі, оскільки всі вони пов'язані з випуском одного виду продукції (через відсутність або стабільність залишків незавершеного виробництва).

У деяких галузях, для яких характерний випуск одного виду продукції, сировина до того як стати готовою продукцією проходить кілька стадій виробництва, напівфабрикати яких не вимагають визначення їх собівартості (наприклад, підприємства цегляної або шиферної промисловості).

На таких підприємствах облік витрат організовують безпосередньо за переділами (наприклад, на цегляних заводах облік ведуть за такими переділами (процесами), як добування сирцю, формовка і сушка сирцю, обпалювання цегли), але без калькулювання собівартості напівфабрикатів кожного продукту, тобто собівартість товарної цегли та її калькуляційної одиниці (1 тис. шт. цегли) визначають як складові витрат кожного переділу в розмірі, який припадає на фактичний випуск готової продукції. Такий варіант простого методу визначають іноді як попроцесний або однопередільний.

Наведена характеристика позамовного і попередільного методів (з усіма варіантами останнього) відповідає характеристиці систем калькулювання за замовленнями і за процесами, яка наводиться в літературі, де описується зарубіжний досвід обліку повних витрат.

ЛЕКЦІЯ 5. ОБЛІК І КАЛЬКУЛЮВАННЯ ЗА ПОВНИМИ ВИТРАТАМИ

1. Облік витрат і калькулювання собівартості продукції за повнотою врахування витрат

Собівартість - це виражена у грошовому вимірнику величина ресурсів, використаних у певних цілях. Таке визначення включає три важливих положення:

· витрати визначаються обсягом використаних ресурсів (матеріалів, праці, основних засобів тощо);

· величина використаних ресурсів визначається у грошовому вимірнику;

· показник собівартості завжди відноситься до конкретного об'єкта (виду продукції, завдання, проекту, замовлення тощо).

Обчислення собівартості називають калькуляцією.

Залежно від часу складання, методики розрахунку та вихідних даних калькуляції поділяють на планові, нормативні, провізорні, фактичні.

Планові калькуляції складають перед початком виробничого процесу на підставі планових норм витрат та планового виходу продукції і протягом виробничого процесу не змінюють.

Нормативні калькуляції складають на кожен наступний робочий період, вид або цикл робіт за нормами, скоригованими з урахуванням умов, що склалися на цей момент. При зміні умов виробництва нормативи витрат переглядаються та уточнюються.

Провізорні (попередні) калькуляції складаються за деякий час до закінчення звітного періоду на підставі фактичних даних про витрати і вихід продукції за минулий час з початку періоду та очікуваних витрат і виходу продукції до кінця звітного періоду. Її використовують для визначення очікуваних фінансових результатів та для планування на наступний період.

Звітна (фактична) калькуляція складається після закінчення звітного періоду на підставі облікових даних про фактичні витрати і вихід продукції.

2. Облік витрат і калькулювання собівартості продукції за ступенем нормованості витрат

Метод стандарт-косту полягає в тому, що для прийняття рішень краще мати інформацію про нормативні витрати, ніж про фактичні, оскільки перші є майбутніми, цільовими витратами, а другі - минулими витратами, на які вже не можна вплинути.

Загальна схема функціонування системи калькуляції собівартості за нормативними витратами наведена на рис. 5.1.

Рисунок 5.1- Загальна схема обліку нормативних витрат за методом стандарт-кост

Нормування витрат здійснюється таким чином, щоб можна було розрахувати нормативну собівартість кожного виду продукції і виявити загальну суму нормативних витрат по кожному центру відповідальності (ЦВ), який бере участь у виробництві цих видів продукції. Таким центром може бути цех, дільниця, бригада тощо.

При цьому нормативні витрати визначаються шляхом простої комбінації нормативних витрат за тими операціями, які потрібні для виробництва певного продукту.

3. Існуючі підходи до обліку і розподілу виробничих накладних витрат

Одним з найскладніших моментів при здійсненні калькуляції собівартості є розподіл накладних витрат на відповідні види продукції або замовлення.

Одним з основних видів накладних витрат, що виникають у процесі виробництва продукції, є загальновиробничі витрати. У міжнародній практиці управлінського обліку розподіл виробничих накладних витрат здійснюють у декілька етапів:

1) розподіл виробничих накладних витрат між основними виробничими та обслуговуючими підрозділами з використанням вибраних баз розподілу;

2) перерозподіл виробничих накладних витрат обслуговуючих підрозділів на виробничі цехи;

3) вибір методу розподілу виробничих накладних витрат підрозділів, а також розрахунок ставок розподілу виробничих накладних витрат між виробами або замовленнями.

Усі прямі витрати (матеріалів, оплати праці та ін.) безпосередньо відносяться на ті об'єкти, для яких вони здійснюються, тобто у бухгалтерському обліку такі витрати відносять на дебет рахунку «Виробництво». У зв'язку з цим їх включення до собівартості виробленої продукції ніяких сумнівів та непорозумінь не викликає.

У той же час непрямі витрати у момент їх здійснення неможливо прямо віднести до конкретного об'єкта обліку витрат (наприклад, амортизацію будівлі цеху, в якому виготовляють різні види виробів). Тому такі витрати обліковують на окремих накопичувально-розподільних рахунках і періодично (як правило, у кінці звітного періоду) розподіляють і списують на об'єкти обліку витрат пропорційно до попередньо встановленої бази розподілу.

Змішане калькулювання (характерне для західних облікових систем) передбачає врахування прямих витрат за фактичними даними, а непрямих (накладних) - за плановим коефіцієнтом розподілу (як правило, середньорічним).

Базу розподілу непрямих витрат кожне підприємство обирає самостійно, орієнтуючись на загальноприйняту практику та рекомендації відповідного міністерства. Як бази розподілу непрямих витрат можуть бути використані:

· прямі витрати праці у людино-годинах;

· прямі витрати на оплату праці в грошовому вимірнику;

· відпрацьовані машино-години (машино-зміни і т. ін.) на виготовленні окремих видів продукції;

· усі основні витрати;

· прямі витрати сировини та матеріалів;

· усі основні витрати за мінусом вартості сировини і матеріалів та інші.

Рисунок 5.2. - Класифікація калькуляційних систем

В умовах переважно ручних робіт при розподілі непрямих витрат перевагу віддають такій базі розподілу як прямі витрати праці та заробітної плати. В умовах широкого використання автоматизованих та напівавтоматизованих виробничих систем перевага надається витратам машинного часу на виготовлення окремих видів продукції. У тих виробництвах, де висока питома вага витрат на матеріали і сировину (переробна, харчова та ін. галузі промисловості), перевагу надають розподілу непрямих витрат пропорційно масі або вартості використаної сировини.

До витрат, що підлягають розподілу, відносять, в першу чергу, витрати на роботу допоміжних виробництв, утримання та експлуатацію машин, обладнання, організацію та управління виробництвом на рівні виробничих підрозділів, інші загальновиробничі витрати.

Витрати на утримання допоміжних виробництв (ремонтного, інструментального, тарного, модельного, котельні, насосної, електрогосподарства, внутрішньозаводського транспорту та ін.) розподіляють пропорційно обсягу наданих послуг для окремих підрозділів у натуральних або умовних вимірниках (тоннах, літрах, кілокалоріях тощо). Деякі з цих витрат можуть бути прямо віднесені на виробництво окремих видів продукції, але більшість з них відносяться до загальновиробничих витрат підрозділу.

Ускладнення виникають тоді, коли допоміжні виробництва надають послуги одне одному, а не лише основним виробничим підрозділам. У таких випадках можуть бути використані різні методичні підходи до розподілу витрат допоміжних виробництв: методи прямого або послідовного розподілу, врахування взаємних послуг, одночасного розподілу та різні комбінації цих методів.

Метод прямого розподілу передбачає, що витрати допоміжних підрозділів розподіляють і списують на витрати лише основних підрозділів, а взаємні послуги допоміжних виробництв до уваги не беруться і не враховуються. Розглянемо такий умовний приклад (табл. 5.1).

Таблиця 5.1 - Вихідні дані для розподілу послуг допоміжних виробництв

Показник	Допоміжні підрозділи	Усього
	ДП 1	ДП 2	ДП 3
Сума накладних витрат на кінець пероду (до моменту розподілу), грн.	80000	96000	64000	240000
Обсяг наданих послуг, %:
- основним підрозділам: ОП 1	40	40	30
ОП 2	30	40	50
- допоміжним підрозділам: ДП 1	х	10	15
ДП 2	10	х	5
ДП 3	20	10	х

При використанні методу прямого розподілу розрахунки виконують у наступному порядку: витрати допоміжного підрозділу ДП ₁ будуть списані на основні підрозділи ОП ₁ і ОП ₂ у співвідношенні 40/70 і 30/70, а підрозділу ДП ₂ відповідно як 40/80 і 40/80 та для підрозділу ДП ₂ відповідно 30/80; 50/80 (табл.5.2).

Таблиця 5.2 - Списання витрат допоміжних виробництв методом прямого розподілу

Показник	Допоміжні підрозділи	Основні підрозділи
	ДП 1	ДП 2	ДП 3	ОП 1	ОП 2
Сума накладних витрат, грн.	80000	96000	64000	-	-
Розподіл витрат допоміжних підрозділів:
ДП 1	(80000)	-	-	45714,3	34285,7
ДП 2	-	(96000)	-	48000	48000
ДП 3	-	-	(64000)	24000	40000
Разом	-	-	-	117714,3	122285,7

Метод послідовного розподілу передбачає, що витрати кожного допоміжного підрозділу розподіляються послідовно на всі підрозділи (як основні, так і допоміжні), крім тих, витрати яких розподілені раніше (першими). При цьому першими розподіляють витрати того допоміжного підрозділу, який надає найбільше послуг іншим допоміжним підрозділам, а сам одержує мінімальну кількість таких послуг. Підрозділ, витрати якого розподілені першими, не бере участі у розподілі витрат інших підрозділів. Так само поступають з рештою допоміжних підрозділів (табл. 5.3).

Таблиця 5.3 - Списання витрат допоміжних виробництв методом послідовного розподілу

Показник	Допоміжні підрозділи	Основні підрозділи
	ДП 1	ДП 2	ДП 3	ОП 1	ОП 2
Сума накладних витрат, грн.	80000	96000	64000	-	-
Розподіл витрат допоміжних виробництв:

Подобные документы

• Управлінський облік на підприємстві

  Призначення управлінського обліку, його методи та способи. Проблеми управлінського обліку в Україні. Організація управлінського обліку на прикладі підприємства ПАТ "Комсомолець". Проблеми вдосконалення управлінського обліку та аналізу на підприємствах.
  
  курсовая работа [240,7 K], добавлен 28.05.2013
  

• Управлінський облік адміністративних витрат

  Сутність управлінського обліку, його роль та місце в системі облікової інформації. Міжнародний розвиток управлінського обліку. Економічна природа та склад адміністративних витрат, дослідження їх методики обліку та організації на прикладі ТОВ "Смарагд".
  
  курсовая работа [512,6 K], добавлен 05.05.2011
  

• Еволюція управлінського (господарського) обліку

  Сутність поняття "управлінський облік" - системи обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішнього користування у процесі управління. Історія зародження, передумови формування та етапи розвитку системи управлінського обліку.
  
  реферат [30,3 K], добавлен 06.12.2010
  

• Сучасні моделі управлінського обліку

  Місце обліку у системі забезпечення керівництва інформацією для прийняття ефективних рішень. Класифікація моделей управлінського обліку: взаємозв'язок фінансового та управлінського обліку, повнота включення витрат до собівартості, ступінь нормування.
  
  реферат [15,4 K], добавлен 24.10.2009
  

• Управлінський облік, його суть та етапи розвитку

  Управлінський облік як самостійна частина фінансового обліку. Визначення поняття, мета, основні принципи, головні об'єкти та критерії організації обліку. Поняття та функції розрахункових операцій. Складові частини та етапи розвитку управлінського обліку.
  
  реферат [13,4 K], добавлен 07.03.2011
  

• Фінансовий, управлінський і виробничий облік. Характеристика, основні відміності

  Дослідження сутності управлінського обліку - керування економічним суб'єктом через планування, контроль і регулювання управлінською діяльністю і процесом ухвалення рішення. Порівняльна характеристика фінансового, управлінського та виробничого обліку.
  
  реферат [37,0 K], добавлен 17.09.2010
  

• Наказ про організацію внутрішньогосподарського (управлінського обліку) ВАТ "Криворізький хлібокомбінат №1"

  Мета ведення управлінського обліку на підприємстві: аналіз, підготовка та інтерпретація інформації для планування, оцінки i контролю всередині організації та підзвітного використання ресурсів. Затвердження плану рахунків бухгалтерського обліку активів.
  
  контрольная работа [32,4 K], добавлен 15.06.2011
  

• Роль обліку в управлінні підприємством

  Три взаємопов'язаних елементи підприємницької діяльності. Управлінський облік як система бухгалтерського обліку, що забезпечує потреби управління в інформації. Роль бухгалтера в процесі контролю. Взаємозв'язок фінансового і управлінського обліку.
  
  доклад [16,7 K], добавлен 09.10.2009
  

• Управлінські інформаційні системи в аналізі і аудиті

  Удосконалення системи обліку, аудиту і аналізу в умовах використання ЕОМ. Організація технології вирішення завдань фінансового обліку в умовах функціонування інформаційної системи обліку: облік матеріальних запасів та облік праці і заробітної плати.
  
  контрольная работа [735,4 K], добавлен 20.07.2011
  

• Характеристика фінансового та управлінського обліку

  Фінансовий, управлінський облік: поняття, порівняльна характеристика. Облікові завдання реалізації готової продукції, послуг. Зміст поняття "господарський сегмент". Склад зобов'язань звітного сегмента. Визначення суми залишків на початок звітного періоду.
  
  контрольная работа [210,2 K], добавлен 24.05.2015
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам