Облік, аналіз та контроль операцій з основними засобами на ДП "Житомирський лікеро-горілчаний завод. Чуднівська філія"

В ході аналізу ефективності використання основних засобів важливого значення набуває аналіз виробничої потужності. Виробнича потужність підприємства - максимально можливий випуск продукції при досягнутому або наміченому рівні техніки, технології та організації виробництва.

При визначенні виробничої потужності використовують максимально можливий фонд роботи обладнання, який:

1) в умовах безперервного виробництва визначається як добуток календарних днів року і тривалості доби без урахування часу, який потрібний для проведення ремонту і технічних зупинок, якщо ці зупинки не входять до норми роботи техніки;

2) в інших випадках визначається як можливий плановий фонд роботи обладнання з урахуванням режиму роботи, тривалості ремонтів, вихідних, святкових днів тощо[543, с.52].

Аналіз використання виробничої потужності ДП "ЖЛГЗ Чуднівська філія"наведено в таблиці 3.7.

Таблиця 3.7. Аналіз використання виробничої потужності ДП "ЖЛГЗ Чуднівська філія"

№ з.п	Показник	Од. виміру	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Відхилення
						+,-	%
1.	Виробництво продукції	тис.грн	37661	53007	59086	6079	11,5
2.	Виробнича потужність	тис.грн	38500	53900	60000	6100	11,3
3.	Рівень використання потужності	%	97,8	98,3	98,4	0,1	Х

За даними таблиці 3.7 можна зробити висновок, що виробнича потужність у 2009 році в порівнянні з 2008 роком збільшилась на 11,3% або на 6100 тис. грн. Причиною цього може бути модернізація виробництва, що має позитивний вплив на збільшення виробничої потужності. Підвищення рівня даного показника сприяє збільшенню виробництва продукції і зменшенню її собівартості.

В процесі здійснення економічного аналізу важливого значення набуває його організація. Організація аналізу на підприємстві охоплює велике коло питань, які включають в себе організацію аналітичної служби; організацію технології аналітичного процесу; розробку загальних засад та порядку проведення аналізу; організаційне, методичне, матеріально-технічне забезпечення; загальне керівництво та прийом виконаних аналітичних робіт; розвиток та удосконалення економічного аналізу на підприємстві з метою поліпшення якості управління тощо [123].

Організація аналітичної служби полягає у виборі форми організації аналізу та типу організаційної структури відділу (служби, підрозділу), що передбачає підпорядкованість працівників, побудову взаємозв'язків як між окремими працівниками, так і іншими відділами [117].

Питання організації аналізу на підприємстві належать до компетенції його власників (засновників) або уповноваженого органу чи посадової особи, відповідно до регламентуючих документів підприємства.

Для забезпечення проведення аналізу господарської діяльності підприємство самостійно обирає форми його організації. Сьогодні виділяють дві форми організації аналізу: централізовану і децентралізовану.

При централізованій організаційній формі передбачається утворення спеціалізованого відділу (служби, підрозділу) економічного аналізу. Така організаційна форма допомагає забезпечити єдність методологічного забезпечення аналізу та чіткий розподіл роботи аналітиків. Але, разом з тим, зумовлює відірваність аналітичного процесу від загального процесу управління. У децентралізованій формі весь комплекс аналітичних робіт розподіляють по загальний структурі управління. Тобто, кожен відділ (служба, підрозділ) здійснює певний комплекс аналітичних робіт відповідно до свого призначання на підприємстві [45].

Оскільки на ДП "ЖЛГЗ Чуднівська філія" не має окремого структурного підрозділу, який би займався економічним аналізом, функції його здійснення покладені на економіста та головного бухгалтера. На нашу думку, такий рівень економічної роботи є незадовільним. Тому, враховуючи розмір підприємства та структуру управління, організаційну форму аналізу можна запропонувати у наступному вигляді ( див. табл. 3.8).



Таблиця 3.8. Розподіл аналітичних робіт на підприємстві за суб'єктами

Суб'єкти аналізу	Зміст аналітичних робіт
1	2
Бухгалтерська служба	- дослідження основних показників господарської діяльності( в т.ч. ефективність використання основних засобів); - аналіз витрат на виробництво продукції ; - визначення собівартості продукції; - аналіз виробництва готової продукції тощо.
Економічний Відділ	- організація та методичне керівництво роботою відділів з питань аналізу; -розробка плану аналітичної роботи і контроль за його виконанням; - узагальнення результатів аналізу підприємства; - розробка заходів за результатами аналізу.
Виробничий відділ	-аналіз виконання плану випуску продукції за обсягом, асортиментом, якістю; - аналіз тривалості технологічного циклу; ритмічності роботи виробничих потужностей; - аналіз витрачання матеріальних ресурсів.
Відділ збуту	-аналіз виконання договірних зобов'язань щодо поставок продукції споживачам за обсягом, якістю, строками; - дослідження та оцінка альтернативних ринків збуту.
Інженерно-технічна служба	-аналіз стану експлуатації транспортних засобів, техніки та виробничого обладнання; - аналіз виконання графіків ремонту техніки; - аналіз ефективності та раціональності використання техніки;

Така структура передбачає, що керівники окремих відділів (підвідділів, секторів, груп) знаходяться у підпорядкуванні керівника підприємства. У свою чергу, працівники даних відділів, безпосередньо, виконують розпорядження і звітуються перед керівниками відділів. Організація економічного аналізу за даною формою об'єднує аналітичний процес з процесом управління та виступає його окремим етапом.

Комплексність та системність організації аналітичних робіт забезпечується через планування, що полягає в складанні комплексного плану організації всієї аналітичної роботи на підприємстві та складанні планів для окремого виду аналізу, передбаченого в комплексному плані. Реалізації заходів, передбачених у плані аналізу щодо проведення аналітичних робіт, здійснюється в певні послідовності. Кількість етапів, що передбачають здійснення окремих послідовних процедур, різна. На нашу думку, необхідно виділяти три основних етапи аналітичної роботи здійснення аналізу основних засобів: підготовчий, основний (аналітичний), підсумковий (заключний) ( див. рис.3.5).

Рис. 3.5. Етапи аналітичної роботи

Отже, на першому - підготовчому - етапі необхідно скласти програму аналізу ефективності використання основних засобів; визначити виконавців та розподілити між ними функції; вибирати методику аналізу (конкретні методи (способи, прийоми) дослідження; систему аналітичних та синтетичних показників; фактори, які впливають на зміну показників; порядок формування висновків за результатами аналізу); визначити джерела інформації та вирішити інші питання щодо організації та забезпечення проведення аналізу.

На другому - основному - етапі безпосередньо проводиться аналітична робота, в процесі якої реалізовується методика економічного аналізу основних засобів. Він включає в себе систематизацію отриманої інформації, перевірку достовірності даних, аналітичне опрацювання та створення додаткової аналітичної інформації, вивчення напрямків та причини відхилень. На даному етапі також відбувається ознайомлення з показниками роботи підприємства, складаються аналітичні таблиці, проводяться розрахунки основних показників, розраховується вплив факторів і розкриваються причинно-наслідкові взаємозв'язки та взаємозалежності між ними тощо.

Третій - підсумковий - етап - це систематизація та узагальнення результатів аналізу. На даному етапі дають оцінку стану та ефективності використання основних засобів підприємства, розробляють рекомендації, висновки та пропозиції щодо підвищення ефективності використання основних засобів.

Виділення окремих етапів проведення аналізу допоможе не лише організувати та якісно провести аналіз, а й сприятиме контролю над якістю та ефективністю виконання аналітичних процедур.

Отже, основними завданнями аналізу ефективності використання основних засобів є визначення рівня фондовіддачі, її динаміки, вивчення впливу зміни розміру основних засобів і фондовіддачі на обсяг робіт; виявлення резервів підвищення фондовіддачі, поліпшення використання техніки; визначення шляхів зниження витрат на утримання та експлуатацію машин і механізмів; оцінка виявлених резервів і розробка заходів щодо поліпшення використання активної частини основних засобів.

Особливість аналізу основних засобів - його багаторівневий характер. Важливо виділити рівень впливу факторів і відповідно до цього вибрати моделі і способи аналізу. Кінцевою метою аналізу використання основних засобів незалежно від галузі діяльності підприємства є можливість розширення обсягів випуску і реалізації без додаткового залучення ресурсів або визначення потреби у відновленні або розширенні виробничого потенціалу.

На нашу думку, на ДП "ЖЛГЗ Чуднівська філія" доцільно застосовувати децентралізовану форму організації економічного аналізу, тобто, кожен відділ служба, підрозділ) здійснює певний комплекс аналітичних робіт повідно до свого призначання на підприємстві. Це дозволить враховувати всі особливості виробництва, та швидше реагувати на зміни у зовнішньому та внутрішньому середовищі підприємства.



Висновки до 3-го розділу

В ході проведеного дослідження встановлено, що при організації контролю основних засобів на підприємстві, необхідно:

- ознайомитися з обліковою політикою підприємства у частині організації обліку необоротних активів;

- уточнити дати проведення останньої інвентаризації основних засобів та її результатів;

- ознайомитися з матеріалами переоцінки основних засобів станом на 1 січня та їх відображенням в обліку;

- перевірити наявність наказів (розпоряджень) про створення на підприємстві постійно діючої комісії щодо списання необоротних активів, про осіб, відповідальних за зберігання необоротних активів з місцями їх експлуатації, а також з'ясування умов укладених з ними договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність;

- ознайомитися з договорами на оренду необоротних активів, укладеними з юридичними та фізичними особами;

- перевірити наявність картотеки основних засобів за місцями їх експлуатації у матеріально відповідальних осіб.

При встановленні достовірності відображення в обліку основних засобів контролеру слід визначити відповідність залишків на синтетичних рахунках, відображених у Головній книзі, аналогічним даним аналітичного обліку та бухгалтерського балансу.

Особливість контролю операцій з ліквідації основних засобів полягає в тому, що контролер повинен переконатись у правильності списання виявленого фінансового результату від ліквідації недоамортизованої частини основних засобів.

Мета контролю амортизації основних засобів за бухгалтерським обліком - встановити дотримання підприємством вимог П(С)БО 7 "Основні засоби" щодо нарахування та відображення в обліку амортизації.

Мета контролю амортизації основних засобів за податковим обліком - встановити дотримання підприємством порядку нарахування амортизації відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (ст. 8) від 22 травня 1997 р. №283-97 ВР із змінами та доповненнями.

ДП "ЖЛГЗ Чуднівська філія" при організації та здійсненні контролю основних засобів, на нашу думку потрібно неухильно виконувати такі умови:

- чітко координувати зусилля всіх підрозділів та служб підприємства для рішення встановлених завдань;

- складати плани поточного контролю, щоб протягом кожного місяця систематично контролювати господарські операції та процеси;

- забезпечувати не тільки своєчасність контролю, але й повноту всіх операцій і процесів, а також розробити внутрішні стандарти контролю.

- залучати до проведення перевірок фінансово-господарської діяльності, в тому числі правильності та достовірності ведення обліку основних засобів, аудиторів.

Аналіз наявності і стану основних засобів підприємства дає можливість розраховувати показники та шляхи підвищення ефективності їхнього використання, прогнозувати необхідність залучення коштів для придбання нових основних засобів у зв'язку з фізичним зношенням наявних. Вивчення основних засобів підприємства дуже важливе для аналізу та пошуку шляхів підвищення ефективності виробництва. Для оцінки ефективності використання основних засобів доцільно використовувати систему показників, яка буде в повному обсязі оцінювати її стан на підприємстві. В той же час система показників повинна давати можливість сформувати реальні обґрунтовані висновки по підвищенню ефективності використання основних засобів підприємства. чітка організація аналітичного процесу на підприємстві є умовою успішного проведення економічного аналізу.

Охоплюючи всі сторони діяльності підприємства, економічний аналіз має бути постійною складовою економічної роботи в цілому. Для проведення ефективного та якісного аналізу ефективності використання основних засобів на ДП "ЖЛГЗ. Чуднівська філія" необхідно:

- забезпечити ефективне функціонування та взаємозв'язок між всіма відділами підприємства, до компетенції яких належить здійснення економічного аналізу;

- дотримуватись основних принципів аналізу (системності та комплексності) та послідовного виконання певних процедур, що зменшить дублювання показників та виконання однотипних розрахунків, сприятиме дотриманню з року в рік єдиної методології аналізу, що зумовлює оперативність та якість аналітичних висновків.

- використовувати ЕОМ, що підвищує вірогідність аналітичних висновків, дає змогу зекономити час, працю, затрати і на цій основі підвищує ефективність даної роботи.



Розділ 4. Охорона праці

4.1 Особливості функціонування системи охорони праці в Україні

У 1992 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про охорону праці", остання редакція якого прийнята у 2002 р. Цим законом визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності. Закон також регулює, за участю відповідних державних органів, відносини між власником підприємства, установи й організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Посередником у регулюванні відносин між роботодавцем і працівником у справі охорони праці виступають держава, профспілки та інші офіційні об'єднання громадян.

Законодавство про охорону праці базується на положеннях Конституції України, зокрема на статтях 43, 45, 46, 49, 50, 53, 56 і 64, якими гарантуються права громадян на працю, відпочинок, охорону здоров'я, медичну допомогу, страхування тощо.

Загалом правове і нормативне регулювання охорони праці здійснюється, крім Конституції України та Закону "Про охорону праці", Кодексом законів про працю (КЗпП), який визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами нашої держави правом розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює трудові стосунки працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, та Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (від 23.09.1999 р. №1105-XIV). Крім глави XI ("Охорона праці"), у КЗпП ці питання містяться у главах "Трудовий договір", "Робочий час", "Час відпочинку", "Праця жінок", "Професійні спілки", "Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю". Є ряд інших нормативно-правових документів, які тісно переплітаються із Законом "Про охорону праці".

Закон України "Про підприємства в Україні" (ст. 25) визначає, що підприємство зобов'язане забезпечити своїм працівникам всі безпечні та нешкідливі умови праці й несе відповідальність у встановленому законодавством порядку за шкоду, заподіяну їх здоров'ю [31].

Законом України "Про колективні договори і угоди" (ст. 7) передбачено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо охорони праці, а ст. 8 визначає, що в угодах на державному, галузевому та регіональному рівнях регулюються основні принципи та норми реалізації соціально-економічної політики, зокрема щодо охорони праці.

Питання охорони праці та безпеки життєдіяльності закладені також у законах України "Про охорону навколишнього природного середовища" та "Основи законодавства України про охорону здоров'я".

Охорона праці, - наголошується в законі, - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності [30]. Тут йдеться про охорону праці як соціальну категорію, як засіб збереження найціннішого - життя і здоров'я людини. Дія закону "Про охорону праці" поширюється на всі підприємства, установи й організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності, на усіх працюючих громадян України, а також на іноземців, які працюють па українських підприємствах .

Коли міжнародними договорами або угодами, в яких бере участь Україна, встановлено більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, що передбачено законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору або угоди.

Державна політика в галузі охорони праці базується на наступних принципах Закону (ст. 4):

- пріоритет життя та здоров'я працівників, повна відповідальність роботодавця за створення належних безпечних і здорових умов праці;

- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництва, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

- комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

- соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств і суб'єктів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності та видів їх діяльності;

- адаптація трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

- використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

- забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій та об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

- використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва [22, c. 40].

Нормативна база, передбачена законодавством з охорони праці, включає вимоги до проектування виробничих об'єктів, їх функціонування колективного та індивідуального захисту працюючих, суворого контролю виробництв.

Законом передбачене широке впровадження економічних методів управління охороною праці на зміну адміністративно-командним.

Спеціальними законодавчими актами є нормативно-правові акти про охорону праці - правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання.

Перелік чинних в Україні нормативних документів з охорони праці наведено в "Державному реєстрі міжгалузевих актів про охорону праці", який діє з 1995 р. і включає близько 2000 нормативних актів (правил, норм, положень, інструкцій тощо), а також 350 міждержавних стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБТ) і близько 40 державних стандартів України (ДСТУ). Усі ці документи створюють єдине правове поле охорони праці в нашій державі.

Сьогодні широкого характеру набуває міжнародне співробітництво з охорони праці, особливо в рамках Міжнародної Організації Праці (МОП), яка зокрема опікується такими проблемами як використання дитячої праці, запобігання нещасним випадкам на виробництві, забезпечення роботи без аварій на хімічних підприємствах, рівності щодо умов праці різних категорій працівників, поширенням досвіду щодо створення безпечних умов праці у різних країнах тощо. Наприклад, Конвенція №115 стосується захисту працівників від іонізуючих радіацій, Конвенція №119 - про забезпечення машин захисними пристроями тощо. Вищим органом МОП є міжнародна конфедерація праці. Її ще називають Всесвітнім Парламентом праці. МОП у 1964 р. за свою діяльність отримала Нобелівську Премію Миру. До неї зараз входить 173 країни. [10, с. 10-13]

Управління охороною праці - це підготовка, прийняття та реалізація рішень по здійсненню організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення здоров'я та працездатності людини в процесі праці. Система управління охороною праці (СУОП) є складовою частиною загальної системи керування підприємством, установою. При автоматизованих системах управління, управління охороною праці є її складовою частиною або підсистемою. Управління охороною праці передбачає участь у цьому процесі майже всіх служб та підрозділів підприємства, установи, організації, діяльність яких визначається Положенням про службу охорони праці. Об'єктом управління є діяльність структурних підрозділів, яка спрямована на створення безпечних і здорових умов праці. Управління охороною праці підприємства або установи в цілому здійснює роботодавець, а в підрозділах (цехах, відділах, службах) керівники або головні фахівці. Координує всю цю діяльність служба охорони праці. Завдання служби охорони праці та її функції викладені в Типовому положенні про службу охорони праці.

Служба охорони праці створюється на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності та виду діяльності для виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аварій в процесі праці.

Для реалізації перелічених вище цілей служба охорони праці повинна вирішувати такі завдання:

а) здійснювати контроль за безпекою виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;

б) забезпечувати працюючих засобами індивідуального та колективного захисту;

в) забезпечувати професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників із питань охорони праці, вести пропаганду безпечних методів праці;

г) забезпечувати оптимальні режими праці і відпочинку працюючих;

д) вимагати професійного добору виконавців для визначених видів робіт.

Служба охорони праці створюється на підприємствах, установах та організаціях із кількістю працюючих 50 і більше осіб. В організаціях із чисельністю до 50 працюючих цю службу може представляти інженер, призначений за сумісництвом. При чисельності до 20 працюючих для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку. На підприємстві, де працює 50 осіб і більше, чисельність служби охорони праці визначається згідно Рекомендації щодо структури та чисельності служби охорони праці, що є доповненням до Типового положення про службу охорони праці. Працівники служби охорони праці повинні мати вищу спеціальну освіту з охорони праці, а також практичний досвід роботи у відповідній галузі виробництва. По важливості діяльності та оплати праці вони прирівнюються до працівників провідних відділів та служб підприємства або установи. Підпорядковується служба охорони праці безпосередньо власнику. Система управління охороною праці підприємства (СУОП) включає службу охорони праці та керівництво підприємства і керується у своїй діяльності законодавством України про охорону праці і про працю, міжгалузевими і галузевими нормативними актами з охорони праці і Положенням про службу охорони праці [61, c. 48].

Основними функціями управління охороною праці, що розробляє і втілює служба охорони праці, є :

1. Створення ефективної системи управління (СУОП), яка б сприяла удосконаленню діяльності кожного структурного підрозділу.

Здійснення оперативно-методичного керівництва роботою з охорони праці.

Розробка разом із структурними підрозділами заходів по забезпеченню норм безпеки, гігієни праці та виробничого середовища або їх підвищення (якщо вони досягнуті), а також підготовка розділу "Охорона праці" колективного договору.

Розробка змісту та методики проведення інструктажу з питань охорони праці.

Забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами.

Проведення паспортизації цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам безпеки.

Здійснення оперативного та поточного контролю за станом охорони праці на підприємстві.

8. Розслідування, облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також розрахунок шкоди від них.

9. Участь у підготовці та складанні статистичних звітів підприємства з питань охорони праці.

Розробка перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці.

Планування та контроль витрат коштів на охорону праці.

12.Пропаганда та агітація безпечних і нешкідливих умов праці шляхом проведення консультацій, конкурсів, бесід, лекцій, наочної агітації та методичної роботи кабінету охорони праці.

13. Організація навчання, підвищення кваліфікації та перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб.

14. Участь у роботі комісії з питань охорони праці підприємства, допомога в опрацюванні необхідних матеріалів та реалізації рекомендацій.

15. Участь у комісіях по введенню в дію цехів, дільниць, нового устаткування або після капітального ремонту.

16. Забезпечення працюючих колективними та індивідуальними засобами захисту від шкідливих та небезпечних чинників виробництва, лікувально-профілактичним харчуванням, миючими засобами, санітарно-побутовими приміщеннями, надання передбачених законодавством пільг і компенсацій, пов'язаних із важкими і шкідливими умовами праці.

Контроль за дотриманням вимог трудового законодавства щодо використання праці неповнолітніх, інвалідів та жінок, про ходженням попередніх, періодичних, щорічних обов'язкових та інших, передбачених відповідними документами, медичних оглядів працівниками підприємства.

Контроль за дотриманням чинного законодавства, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів, виконанням посадових інструкцій, проведенням інструктажів на робочому місці, виконанням приписів органів державного нагляду, наказів, розпоряджень, а також заходів по усуненню причин нещасних випадків і аварій, відзначених в актах розслідувань.

Контроль за відповідністю нормативним актам про охорону праці машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, технологічних процесів, засобів протиаварійного колективного та індивідуального захисту працюючих, наявністю технологічної документації на робочих місцях [54, c. 63].

Для виконання перелічених вище функцій служба охорони праці повинна мати відповідну інформаційну базу, засоби зв'язку, сучасну оргтехніку, комп'ютерне забезпечення і висококваліфікований інженерний штат працівників. Крім того, служба охорони праці повинна мати засоби впливу на виробничу діяльність підприємства, що передбачається Положенням про службу охорони праці. Так, працівники служби охорони праці мають право видавати роботодавцям, керівним органам підприємств, установ, організацій та їх підрозділам обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків (припис спеціаліста з охорони праці, у тому числі про зупинення робіт, може скасувати в письмовій формі лише посадова особа, якій підпорядкована служба охорони праці); вимагати від посадових осіб усунення від роботи працівників, які не пройшли медичний огляд, навчання, інструктаж, перевірку знань з охорони праці, або не мають допуску до відповідних робіт, чи порушують нормативні акти про охорону праці; надсилати керівнику підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, що порушують вимоги з охорони праці.

Окрім адміністративних заходів рекомендується принцип матеріального заохочення працівників, які сумлінно ставляться до виконання виробничих обов'язків і беруть активну участь у підвищенні безпеки та поліпшенні умов праці.

Положення про матеріальне заохочення розробляється службою охорони праці, погоджується з профспілкою (колективом найманих працівників) і затверджується власником.

Працівники служби охорони праці не можуть залучатися до виконання функцій, не передбачених Законом "Про охорону праці" і Типовим положенням про службу охорони праці.

Окрім служби охорони праці підприємства можуть створюватися служби охорони праці при корпораціях, концернах та інших об'єднаннях підприємств (надалі об'єднань), створених за галузевим принципом, яким делегуються функції служб охорони праці підприємств. Підпорядковуються ці служби безпосередньо керівнику об'єднання. Служба охорони праці об'єднання бере на себе виконання функцій управління, що викладені в вищенаведених пунктах (1, 2, 3, 8, 10, 11, 13, 18), а також деяких інших функцій більш широкого аспекту діяльності, ніж ті, що виконують служби охорони праці підприємства, наприклад: вивчення зарубіжного та вітчизняного досвіду організації охорони праці і впровадження його в об'єднанні, координація роботи міжгалузевих лабораторій охорони праці, контроль за діяльністю служб охорони праці підприємств та інші.

Служба охорони праці міністерства, державного комітету, концерну, корпорації та іншого об'єднання підприємств, створених за галузевим принципом створюється при міністерствах, державних комітетах та інших великих об'єднаннях підприємств, поєднаних на галузевій основі для здійснення методичного керівництва діяльністю підприємств, об'єднань галузі з питань охорони праці, підготовки матеріалів для щорічного підбиття підсумків роботи по створенню безпечних і нешкідливих умов праці, розгляду найважливіших питань охорони праці на засіданнях колегії, нарадах, семінарах тощо.

Служба здійснює координацію науково-дослідної і проектно-конструкторської роботи з питань охорони праці, розробляє комплексні заходи щодо поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. Ця служба виконує ще ряд функцій управління охороною праці, викладених у Типовому положенні про службу охорони праці [75, c. 52-56].

В апараті обласних, міських та районних органів державної виконавчої влади створюється служба охорони праці. Її основною функцією є опрацювання та внесення на затвердження органів державної виконавчої влади пропозицій щодо забезпечення реалізації державної політики з питань охорони праці в межах відповідної території. Формує за участю підприємств і профспілок регіональну програму заходів із поліпшення безпеки праці, гігієни праці виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення. Надає підприємствам регіону оперативну інформацію про причини великих аварій, групових і смертельних нещасних випадків на виробництві. Здійснює на підприємствах (в першу чергу тих, що не мають вищестоящої господарської організації) контроль за станом охорони праці, а також виконує інші управлінські і контрольні функції, передбачені Типовим положенням про службу охорони праці.

Працівники служби охорони праці підприємств, об'єднань, міністерств, інших центральних та місцевих органів державної виконавчої влади несуть персональну відповідальність за :

а) невідповідність прийнятих ними рішень вимогам діючого законодавства з охорони праці;

б) невиконання своїх функціональних обов'язків, передбачених Положенням про службу охорони праці та посадовими інструкціями;

в) недостовірність та несвоєчасність підготовки статистичних звітів з охорони праці;

г) низьку якість проведеного ними розслідування нещасних випадків на виробництві.

Планування організаційно-технічних заходів з охорони праці - одна з провідних функцій управління охорони праці. Перед плануванням обов'язково визначається фактичний стан охорони праці і його прогнозування на майбутнє.

Планування робіт по охороні праці буває перспективним (на тривалий відрізок часу), поточним (на рік) і оперативним (квартал, місяць, декаду).

До перспективних планів належить комплексний план покращення умов праці і санітарно-оздоровчих заходів, що передбачає створення, відповідно до нормативних актів з охорони праці, умов праці, пов'язаних з перспективними змінами підприємства. Таке планування, як правило, розраховане на термін від 2 до 5 років. Реалізація цих планів забезпечується через річні плани номенклатурних заходів по охороні праці, які вносяться до угоди, що є невід'ємною частиною колективного договору.

Поточні плани передбачають реалізацію заходів із покращення умов праці, створення кращих побутових і соціальних умов на виробництві. Ці плани обов'язково забезпечуються фінансуванням згідно з розробленими кошторисами.

Питання охорони праці можуть віддзеркалюватися в інших поточних планах, які підприємства та організації можуть складати на вимогу трудових колективів: план соціального розвитку колективу; наукової організації праці; механізації важких і ручних робіт; охорони праці жінок; підготовки підприємства до робіт в осінньо-зимовий період; підвищення культури виробництва та ін.

Оперативні плани складаються для швидкого виправлення виявлених в процесі державного, відомчого і громадського контролю недоліків в стані охорони праці, а також для ліквідації наслідків аварій або стихійного лиха.

Фінансування робіт з охорони праці здійснюється роботодавцем. Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавних, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається здійснювати за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, що виділяються окремим рядком, та за рахунок інших джерел фінансування, визначених законодавством.

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5% від суми реалізованої продукції.

Для підприємств, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2% від фонду оплати праці.

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, затвердженим Кабінетом Міністрів України [79, c. 59.]

Державним Комітетом України по нагляду за охороною праці розроблена та узгоджена з міністерствами статистики, праці і охорони здоров'я, і затверджена наказом від 31 березня 1994р. №27 Єдина державна система показників обліку умов і безпеки праці. Система показників налічує 6 розділів:

1. Стан умов праці.

2. Стан безпеки праці.

3. Пільги та компенсації за роботу в шкідливих умовах праці.

4. Суми відрахувань за шкідливі умови праці.

5. Забезпеченість засобами індивідуального захисту.

6. Санітарно-побутове забезпечення.

Згідно з цим наказом міністерства, Державні комітети України, концерни, корпорації, інші об'єднання підприємств, що створені за галузевим принципом, а також обласні адміністрації, Рада Міністрів Республіки Крим, Київська та Севастопольська міські держадміністрації повинні до 1 березня наступного за звітним року подати в Держнаглядохоронпраці звіт по узагальненій Єдиній системі показників обліку умов і безпеки праці (6 розділів).

Всі підприємства і організації незалежно від форми власності і підлеглості звітують по стану і умовам праці за минулий календарний рік (на 31 січня наступного року) за двома формами звітності:

1) форма №1-ПВ "Звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу в шкідливих умовах за____ рік". Ця форма надсилається до обласного (районного, міського) органу державної статистики за їх вказівкою; до вищої за ієрархією організації (при її відсутності - до обласної, міської, районної держадміністрації); до територіального управління Держнаглядохоронпраці (за їх вказівкою). Ця форма містить тільки два розділи: "Стан умов праці" та "Пільги та компенсації за роботу в шкідливих умовах";

2) форма №1-УБ (відомча) "Звіт про стан умов та безпеки праці за рік". Вона надсилається на ті ж самі адреси, що і форма №1-ПВ, за винятком обласного чи районного органу державної влади. Замість цієї адреси надсилається на адресу районної або міської санітарно-епідеміологічної служби (за їх вказівкою). Форма містить чотири розділи: "Стан умов і безпеки праці"; "Забезпечення засобами індивідуального захисту"; "Санітарно-побутове забезпечення"; "Суми відрахувань за шкідливі умови праці".

Показники єдиної державної системи використовуються при вивченні стану умов праці і безпеки праці, опрацюванні комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці.

Єдина державна система показників обліку і безпеки праці не містить показників травматизму, профзахворювань та медичних оглядів, бо вони викладені в окремому документі [111, с. 3].

4.2 Організація охорони праці бухгалтера

Комп'ютерна техніка широко використовується в усіх галузях людської діяльності, в тому числі і для ведення бухгалтерського обліку. Бухгалтер, який працює з комп'ютером, постійно перебуває під впливом небезпечних і шкідливих виробничих факторів: електромагнітних полів (діапазон радіочастот: 34, УВЧ, СВЧ), інфрачервоного та іонізуючого випромінювань, шуму й вібрації, статистичної електрики тощо. Крім цього, оператор піддається значному розумовому і психоемоційному навантаженню, високій напрузі зорової та м'язової (робота з клавіатурою ЕОМ) діяльності.

У 60-70 роках минулого століття спочатку в світовій пресі, а згодом і в наукових публікаціях появилися численні повідомлення про шкідливий вплив комп'ютерів на організм людини, який проявляється в дискомфорті, швидкій втомі та зниженні працездатності, порушеннях фізіологічних функцій.

Тому для зменшення ризику захворювань необхідно проводити комплекс медико-гігієнічних, адміністративно-технічних й ергономічних заходів. До них передовсім повинні входити:

- контроль за конструкцією, добрим станом і функціонуванням комп'ютера;

- відповідність місця праці рекомендаціям ергономіки та гігієни;

- раціональний режим праці;

- особиста участь працівника у догляді за своїм здоров'ям.

Зупинимося коротко на характеристиці комп'ютерів та умовах праці з ними.

Відеодистанційний термінал (ВДТ). Є пристроєм для візуальної подачі інформації, що зберігається електронним способом. Він складається з дисплейного екрана з пристроєм обробки виведеної на екран інформації та клавіатури.

Класифікація ВДТ стосовно впливу на здоров'я базується головним чином на конструкторських особливостях і окремих параметрах самого дисплею, наприклад можливості отримання багатоколірного, позитивного або негативного зображення. Залежно від призначення та сфери застосування ВДТ поділяють на групи:

Група А - кольорові монітори для демонстрації цілей у навчальному процесі, використання у гральних апаратах, тренажерах, пультах тощо.

Група Б - кольорові монітори для персональної роботи користувачів у навчальному процесі та господарській діяльності, де не потрібно постійної обробки тексту, що містить 80 і більше символів у рядку.

Група В - кольорові монітори для професійної роботи з текстовими документами і насиченими графічними зображеннями у вищих і спеціальних навчальних закладах, ПТУ, спецшколах, на підприємствах, в офісах тощо.

Група Г - монохромні монітори для забезпечення шкільних комплексів навчальної обчислювальної техніки (старші класи), професійної текстової обробки тощо.

Виробничі приміщення для роботи з ВДТ мають відповідати СниП 2.09.02-85 "Производственные здания", СниП.01.02-85 "Противопожарные нормативи". ДНАОП 0.00-131-99, Дсан ПіН 3.3.2-007-98 [23, c. 42].

Розглянемо вимоги до освітлення приміщень, де встановлені комп'ютери, насамперед, яке має бути забарвлення стін і підлоги:

Вікна орієнтовані на південь: стіни зеленувато-голубого кольору; підлога - зелена.

Вікна орієнтовані на північ - стіни світло-помаранчевого або помаранчево-жовтого кольору; підлога - червонувато-помаранчева.

Вікна орієнтовані на схід - стіни жовто-зеленого кольору; підлога - зелена або червонувато-помаранчева.

Вікна орієнтовані на захід - стіни жовтувато-зеленого або голубувато-зеленого кольору; підлога зеленого або червонувато-оранжевого.

Освітлення обчислювальних центрів має бути змішаним.

При виконанні робіт категорії високої зорової точності (найменший розмір об'єкта розпізнання 0,3-0,5 мм) величина коефіцієнта природного освітлення (КПО) має бути не нижче 1,5%, а при зоровій роботі середньої точності (найменший розмір об'єкта розпізнання 0,5-1,0 мм) КПО має бути не нижче 1,0%. В якості штучного освітлення в основному використовують люмінесцентні лампи типу ЛБ або ДРЛ.

Вимоги до освітлення у приміщеннях, де встановлені комп'ютери, мають специфічний характер. Якщо комп'ютери не працюють, то у робочих приміщеннях треба створити такий же високий рівень освітлення, як і в інших службових приміщеннях, тобто 800-1200 лк. Однак коли комп'ютери працюють, то їхні користувачі, звичайно, багаторазово переносять погляд з екрана в навколишнє середовище і назад, а тому очі вимагають то світлової, то темнової адаптації. Часта тривала адаптація прискорює втому м'язів ока. Крім того, слід врахувати, що чим вищий рівень освітлення в приміщенні, тим більше має бути контрастність фону і об'єктів, що розглядаються на екрані. Враховуючи ці особливості вважають, що рівень освітлення в приміщенні при роботі комп'ютера не повинен перевищувати 400-600 лк.

Доцільно для освітлення використовувати лампи денного (білого) світла в комбінації з лампами теплого білого світла (жовтого, рожевого), що разом імітує колірну гаму, яка відповідає спектральному складу природного світла в сонячний день.

За потреби робочий стіл облаштовують настільною лампою, весь світловий потік якої спрямований лише на робоче місце, а створюване тут освітлення може бути мінімальним для виконуваної праці. Щоб уникнути потрапляння яскравих променів відбитого світла на екран або в очі користувача, рекомендують, аби кольори апаратури, меблів, одягу персоналу не були світлих тонів (білого, світло-жовтого, світло-рожевого). Відстань від екрану до шкіри обличчя і рук користувача має бути не менше 50 см.

Обчислювальна техніка є джерелом суттєвого тепловиділення, що може зумовити суттєве підвищення температури і пониження вологості повітря у приміщенні. Відповідно до Дсан ПіН 3-3.2-007-98 у виробничих приміщеннях і на робочих місцях ВДТ та ПК мають забезпечуватися оптимальні значення параметру мікроклімату.

Для забезпечення оптимальних мікрокліматичних умов у приміщеннях з ВДТ використовують системи вентиляції та кондиціювання повітря, а також природне провітрювання.

Об'єм приміщень, в яких розташовані працівники обчислювальних центрів, не має бути меншим 19,5 м³/людину з врахуванням максимальної кількості одночасно працюючих у зміну.

Під впливом ВДТ на робочих місцях впродовж зміни відбувається трансформація іонного складу повітря. Якщо в 1 см³ чистого зовнішнього повітря налічується 1000 негативних і позитивних іонів, то вже через 5 хв роботи концентрація летких (позитивно діють на організм людини) знижується у 8 разів, а через 3 год вона близька до нуля. Зате за цей час, як свідчать дослідження, позитивні іони заповнюють робоче приміщення. А як відомо, їхня висока концентрація в повітрі негативно впливає на розумову і фізичну працездатність, діяльність серцево-судинної системи, бронхолегеневого апарату, кровотворення, вегетативної нервової системи. ДНАОП 0.03-3.06.-80 "Санітарно-гігієнічні допустимі рівні іонізації повітря виробничих та громадських приміщень" регламентує рівні іонізації повітря приміщень під час роботи за ВДТ та ПК [10, c. 43].

Необхідної концентрації позитивних і негативних іонів у повітрі робочих зон можна досягти шляхом застосування:

- генераторів негативних іонів;

- установок штучного зволоження повітря;

- кондиціонерів;

- примусової вентиляції;

- захисних екранів і заземлень.

У приміщеннях з ВДТ спостерігається підвищення рівня забруднення повітря. Наприклад, якщо в чистому повітрі концентрація СО2 становить 0,03%, то в повітрі робочої зони вона досягає від 0,12-0,13 до 0,19%. Існують дані про те, що на робочих місцях операторів ВДТ виявлені діоксин та уран, що викликають ракові захворювання.

Особливо велику небезпеку здоров'ю людей представляє підвищена концентрація озону, який вважається не лише подразнюючою, але і канцерогенною речовиною. Відповідно до ГОСТ 12.1. 005-88 вміст озону в повітрі робочої зони не повинен перевищувати 0,1 мг/м³; вміст окислів азоту - 5 мг/м³, вміст пилу - 4 мг/м³.

Одним із основних засобів боротьби з шумами є облицювання стін, а іноді й стелі шумопоглинальними матеріалами, що мають максимальний коефіцієнт звукопоглинання в межах частот 31,5-8000 Гц і дозволені для оздоблення приміщень органами санітарно-епідеміологічного нагляду. Рівень вібрації у приміщеннях обчислювальних центрів можна знизити, встановивши обладнання на спеціальні фундаменти та віброізолятори.

Більшість вчених вважають, що як короткотривалий, так і довготривалий вплив всіх видів випромінювання від екрана монітора не є небезпечним для здоров'я персоналу, які обслуговують комп'ютери.

Однак вичерпних даних стосовно небезпеки впливу випромінювання від моніторів на працюючих з комп'ютерами не існує і дослідження в цьому напрямі продовжується.

З метою профілактики несприятливого впливу електромагнітного випромінювання від ВДТ на користувача рекомендують:

- встановити на робочому місці відеотермінал, що відповідає сучасним вимогам щодо захисту від випромінювань (МРК II або ТСО-95);

- ВДТ старої конструкції (випуск до 1998 р.) обладнати заземленим фільтром;

- не переобтяжувати приміщення значною кількістю робочих місць з ВДТ;

- не концентрувати на робочому місці великої кількості радіоелектронних пристроїв;

- вимикати ВДТ, якщо на ньому не працюють, хоча люди перебувають неподалік від нього.

ВДТ є джерелом електростатичних зарядів. Тривале перебування в електричному полі, створеному цими зарядами, негативно впливає на здоров'я працюючих: бронхо-легеневі захворювання, порушення серцево-судинної та нервової систем, ураження шкіри тощо.

Відповідно до ДНАОП 0.00-1.31-99 поверхневий електростатичний потенціал не повинен перевищувати 500 В.

Щоб уникнути значної напруженості поля та захистити від статичної електрики, рекомендують:

- встановити нейтралізатори статичної електрики;

- підтримувати в приміщенні з ВДТ відносну вологість повітря не нижче 45-50% (чим сухіше повітря, тим більше електростатичних зарядів); можна для цього використовувати навіть побутове зволоження;

- застелити підлогу в приміщеннях з ВДТ антистатичним лінолеумом і проводити щоденне вологе прибирання;

- протирати екран та робоче місце антистатичною серветкою або зволоженою тканиною:

- користувачам бажано носити одяг, особливо першого шару, з натуральних матеріалів;

- для зняття статичного заряду бажано кілька разів на день мити руки й обличчя, або час від часу торкатися, наприклад, батареї центрального опалення.

Для зниження впливів перелічених видів випромінювання на операторів комп'ютерів рекомендується використовувати монітори з пониженою випромінювальною здатністю, встановлювати захисні екрани, а також дотримуватися регламентованих режимів праці та відпочинку.

Важливо також раціонально організовувати робоче місце користувача ВДТ. Організація робочого місця передбачає:

а) правильне розміщення робочого місця у виробничому приміщенні;

б) вибір ергономічно-обґрунтованого положення тіла з врахуванням його індивідуальних характеристик;

в) вибір ергономічно-обґрунтованих меблів;

г) раціональну розстановку обладнання на робочому місці;

д) урахування характеру та особливостей трудової діяльності. ДНАОП 0.00-1.31-99 регламентує вимоги до організації робочого місця користувача ВДТ. Рекомендується робочі місця розставляти рядами, намагаючись розвернути відносно вікон так, щоб природне світло падало збоку, переважно зліва. Таке розташування усуне дзеркальне відбиття на екрані джерел природного світла та потрапляння в поле зору користувача.

Робоче місце користувача складається зі стола, крісла і підніжки, які дають змогу зберігати раціональну робочу позу впродовж усього робочого дня. Промисловість виробляє робочі столи для користувача комп'ютером [61, c. 45-48].

Існують такі вимоги до організації робочого місця користувача:

- висота стола з клавіатурою має становити 62-88 см; висота екрана (над підлогою - 90-118 см);

- відстань від екрана до краю стола - 40-115 см;

- нахил екрана - від 15 до 25° стосовно його положення;

- положення стінки крісла має забезпечувати нахил тіла назад від 97 - 121°.

Клавіатуру варто відділяти від екрана і робити її рухомою. Зусилля нажиму на клавіатуру має знаходитися в межах 0,25-1,5 Н, а хід клавішів - 1-5 мм. Важливо для належної продуктивності та якісної роботи враховувати розміри знаків, щільність їх розміщення, контраст і співвідношення яскравості символів і фону екрана. Якщо відстань від ока оператора до екрана дисплея 60-80 см, то висота знака має бути не менше 3 мм, оптимальне співвідношення ширини і висоти знака становить 3:4, а відстань між знаками 15-20% їхньої висоти. Співвідношення яскравості фону екрана і символів від 1:2-1:5 до 1:10-1:15.

Вважають, що при виведенні на екран тільки тексту можна рекомендувати одноколірне зображення. Багатоколірне має перевагу лише в тому випадку, коли оригінал (наприклад рисунок) виконані багатоколірно. Тексти, як свідчать дослідження, краще сприймаються у режимі "чорне на білому".

Перед початком роботи за комп'ютером необхідно пройти обстеження у лікаря-окуліста і, якщо є потреба, скоректувати рефракцію (окуляри, контактні лінзи). Медичне обстеження зору необхідно періодично повторювати, щоб не допустити розвиток зниження зору.

Під час роботи слід дотримуватися таких правил.

1. Коліна мають бути на достатній відстані одне від одного.

2. Необхідно, щоб ступні ніг добре опиралися на підлогу чи під ніжку.

3. Сидіння не повинні стискати стегон.

4. Під час сидіння слід випростатися, витягнутися вгору, перевірити позу: спинка має бути встановлена так, аби можна було сидіти в правильній позі без зусиль або з мінімальними зусиллями.