Облік, аналіз і контроль кредитів, наданих фізичним особам

3

ВСТУП

З переходом країни на ринкові відносини та із зростанням конкуренції стає все більш актуальним народне прислів'я - "Хочеш жити - умій крутитися", або простіше кажучи, займись справою. Але організувати свою справу у вирі ринкових відносин - задум не простий. Щоб започаткована справа була успішною і прибутковою, самого бажання, як ми розуміємо, мало. Знання діючого законодавства є запорукою успіху в умовах мінливої нормативної бази вітчизняного ринку, а також наявність необхідних фінансових ресурсів для нормального функціонування підприємства.

Розвиток фінансового ринку як механізму накопичення та інвестування капіталів - необхідна умова подолання кризових явищ в економіці України. Особливим сегментом фінансового ринку є ринок банківських послуг, який впливає не лише на перерозподіл власності, а й на рух вільних коштів між підприємствами різних видів економічної діяльності. Ринок банківських послуг також дає можливість інвесторам отримувати доходи не тільки від вкладання коштів безпосередньо у виробництво, а й від надання грошей у користування. Саме в цьому і полягає основна мета кредитної діяльності банків - отримання прибутку від надання в платне користування вільних грошових ресурсів.

За період командно-адміністративної системи в економічній науці сформувався погляд на банківську сферу як на об'єкт, відірваний від реального виробництва. Але за останні 10-15 років ситуація змінилася зовсім на протилежну. Слова „банк”, „кредит” та інші увійшли в повсякденне життя більшості людей. Зміцнення економіки і сприятливі зміни у законодавчо-нормативній базі здатні активізувати подальший розвиток, і без того, досить розвинутої на даний час, банківської сфери та вдосконалити механізми її роботи.

Саме опираючись на діюче законодавство необхідно знати, які існують кредити, яким є нормативно-правове забезпечення кредитування фізичних осіб, а також порядок і документальне оформлення видачі споживчих кредитів.

Дана тема в сьогоднішніх умовах є актуальною, оскільки з кожним днем зростає кількість людей, які користуються кредитом

Метою магістерської дипломної роботи є дослідження та розкриття теоретичних і практичних підходів до організації і методики обліку, аналізу і контролю кредитів, наданих фізичним особам на матеріалах ЗФ ВАТ "Електрон Банк".

Для досягнення мети нами поставлені наступні завдання, які будуть висвітлені у чотирьох розділах даної дипломної роботи:

ознайомитися з теоретичними засадами кредитування фізичних осіб та їх нормативно-правовим забезпеченням;

вивчити і висвітлити організаційно-методичні підходи до обліку операцій з видачі кредитів фізичним особам;

здійснити аналіз кредитних операцій банку;

розкрити організаційно-методологічні засади здійснення контролю кредитних операцій комерційних банків.

Структура роботи складається з вступу, чотирьох розділів, які в свою чергу включають підрозділи, висновки до кожного розділу, загальні висновки та додатки.

У вступі поставлена проблема, яка визначає актуальність, мету, завдання, зміст, характеристику об'єкта дослідження.

У першому розділі розглянуто питання сутності кредиту та його класифікації, нормативно-правове забезпечення кредитування фізичних осіб, а також завдання обліку, аналізу і контролю споживчих кредитів.

Другий розділ висвітлює питання, що стосуються порядку та документального оформлення видачі споживчих кредитів: короткострокових споживчих кредитів та іпотечних кредитів.

У третьому розділі, на основі даних ЗФ ВАТ "Електрон Банк" здійснено аналіз динаміки кредитних вкладень банку та структури кредитного портфеля.

Четвертий розділ розкриває сутність та види контролю за діяльністю комерційного банку, стандарти внутрішнього аудиту в банківській сфері та внутрішній аудит кредитної діяльності банку.

У висновках до дипломної роботи наводяться основні концептуальні моменти роботи та пропозиції щодо покращення кредитної діяльності ВАТ „Електрон Банк” то підвищення її ефективності.

РОЗДІЛ 1. Основи кредитування фізичних осіб

1.1 Сутність кредиту та його класифікація

Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства. Спершу, як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками - коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. Виникла потреба в передачі продавцем покупцеві товару з відтермінуванням платежу, тобто у кредит. Що стосується необхідності кредиту в сучасному вигляді, то його необхідність викликана існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність вільних коштів у суб'єктів економічних відносин та наявність поточних або майбутніх доходів у позичальників. Конкретні причини, що зумовлюють необхідність кредиту, -- коливання потреби в обігових коштах суб'єктів ринку, а також виникнення потреби у створенні та відтворенні основного капіталу.

Кредит (від латинського „creditum” - позика, борг) -- це економічні відносини між суб'єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненості, строковості і платності.

Рушійним мотивом такого перерозподілу є отримання додаткового доходу кожним із суб'єктів кредитних відносин.

Отже, кредит - це :

1) специфічний вид економічних відносин

2) грунтується на мобілізації і нагромадженні тимчасово вільних коштів і формуванні з них позичкового капіталу

3) виступає у формі передачі кредитором певної суми капіталу в тимчасове користування позичальнику на умовах поверненості, строковості і платності.

Банківські кредити можна класифікувати по-різному. Найбільш прагматичною можна вважати класифікацію, в основу якої покладено такі ознаки банківських кредитів:

термін використання;

забезпечення;

ступінь ризику;

метод надання;

спосіб повернення;

строк повернення;

характер визначення процента;

спосіб сплати процента;

кількість кредиторів;

призначення.

Існують також банківські послуги кредитного характеру. За терміном використання розрізняють кредити:

--короткострокові;

--середньострокові;
-- довгострокові.

Короткострокові кредити надаються на строк до одного року. В українській банківській практиці вони є найпоширенішими.
Середньострокові кредити надаються на період від одного до трьох років, а довгострокові -- понад три роки. Суттєвої різниці між середньостроковими і довгостроковими кредитами немає, тому банки України не виділяють їх окремо, хоча в країнах Заходу існує певне їх відокремлення.

Короткострокові кредити відрізняються від середньо і довгострокових не тільки терміном використання, а й об'єктами вкладення і джерелами повернення.

3 участю короткострокового кредиту формується, в основному, оборотний капітал товаровиробника (підприємця). Він опосередковує переважно поточну діяльність позичальника, а джерелом його повернення є кошти, які вивільнилися з обороту внаслідок реалізації об'єкта (проекта), що був прокредитований, тобто; поточні грошові надходження.

З участю довгострокового кредиту здійснюється відтворення основного капіталу й опосередковується інвестиційна діяльність позичальника. Джерелом повернення такого кредиту є прибуток від упровадження заходів, що прокредитовані, тобто їх економічний ефект,

Згідно з критерієм забезпечення розрізняють кредити забезпечені, або ломбардні, і незабезпечені, або бланкові.

Більшість банківських кредитів надається під певне забезпечення. Забезпеченість -- один з принципів банківського кредитування. Формами забезпечення банківських кредитів в основному є рухоме і нерухоме майно позичальника.

Незабезпечені (бланкові) кредити становлять невелику частку у позичковому портфелі банків. Вони можуть надаватися при високому ступені довіри банку до позичальника. їх розмір, як правило, обмежується власним капіталом банку. Найчастіше бланковий кредит надається інсайдерам банку, причому його розмір обмежується певною часткою банківських акцій, що належать інсайдеру.

За ступенем ризику розрізняють дві групи банківських кредитів -- стандартні і з підвищеним ризиком.

До стандартних кредитів належать кредити, надані позичальникам, що мають належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне і повне повернення раніше отриманих позик і сплату процентів за ними.

Кредити з підвищеним ризиком -- це ті, які не мають забезпечення, а також числяться за клієнтами з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих позичок і сплати процентів за ними.

За методом надання розрізняють банківські позички, які клієнти одержують: одноразово; перманентно; гарантовано. Одноразові позички -- це позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позичкою на підставі заяви та інших документів клієнта.

Перманентні позички надаються банками у міру виникнення у клієнтів потреби в межах розміру відкритої кредитної лінії. Позички надаються, як правило, шляхом безпосередньої оплати з позичкового рахунку розрахункових документів клієнта (доручень, чеків та інших) без погодження з банком розміру окремих позичок і документального їх оформлення.

Гарантовані позички бувають двох видів:

з попередньо обумовленою датою видачі;

з видачею у міру виникнення в ній потреби.

Сутність гарантованої позичкової операції полягає у наданні банком зобов'язання надати клієнту кредит при виникненні у нього потреби у визначеному розмірі протягом обумовленого терміну (як правило, кварталу).

Щодо способу повернення розрізняють позички, що повертаються:

поступово (в розстрочку);

водночас, тобто одноразовим платежем після закінчення строку;

відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах;

на вимогу кредитора;

з регресією платежів.

Поступовий порядок погашення (в розстрочку) встановлюється щодо довгострокових кредитів, а також тих, які надаються перманентно відповідно до встановленої позичальником кредитної лінії.

Одноразовим платежем здійснюється повернення одноразових короткострокових позичок, які опосередковують поточну виробничу діяльність підприємця. Для банківської практики У країни це найпоширеніший спосіб розрахунків щодо боргів банкам.

Особливі умови повернення передбачаються при застосуванні окремих видів кредиту, зокрема контокорентного, за овердрафтом, під заставу векселів тощо. Особливість тут полягає в тому, що повернення позички здійснюється за ініціативою не позичальника, що є загальною нормою, а банку шляхом зарахування поточних надходжень коштів безпосередньо на позичковий рахунок.

На вимогу кредитора стягуються позички у тих випадках, коли клієнт порушує принципи кредитування, зокрема цільовий характер, строковість або не виконує умови кредитної угоди щодо звітності та іншої обов'язкової інформації, що має надаватися банку.

З регресією платежів повертаються кредити, які видані під гарантію, поручительство або інше боргове зобов'язання третьої особи.

За строком повернення банківські позички поділяються на:

строкові;

до запитання;

прострочені;

відстрочені (пролонговані).

Строкові позички надаються банком на строк, зафіксований у кредитній угоді. До строкових належить переважна більшість банківських кредитів (додаток А).

Позички до запитання, або безстрокові, надаються банками на невизначений строк. Клієнт зобов'язаний повернути таку позичку на першу вимогу банку. Якщо ж банк не вимагає повернення, то позичка сплачується на розсуд клієнта.

Простроченими вважаються позички, за якими закінчилися строки повернення, встановлені в кредитних угодах між банком і позичальником, а кошти банку не повернені. Такі позички враховуються на окремому рахунку, і за ними клієнт мусить сплачувати підвищену процентну плату.

Відстрочені, або пролонговані, -- це такі позички, за якими банком перенесені строки повернення на пізніший час. Для цього необхідне обґрунтоване клопотання позичальника. Пролонгація позички оформляється додатковою кредитною угодою і супроводжується встановленням вищої процентної ставки.

За характером визначення процента банківські позички бувають:

з фіксованою процентною ставкою;

з плаваючою процентною ставкою.

Фіксована процентна ставка застосовується за згодою сторін (банку і позичальника) і притаманна стабільній економіці та короткостроковим кредитам.

Плаваюча процентна ставка є засобом зменшення ризику банківських втрат в умовах нестабільної економіки, значних темпів інфляції і при довгостроковому кредитуванні. У цих ситуаціях відповідно до кредитної угоди процентна ставка періодично переглядається і прив'язується, як правило, до облікової ставки центрального банку з урахуванням ситуації на кредитному ринку.

За способом сплати процента розрізняються банківські позички:

з виплатою процентів у міру використання позичкових коштів (звичайний кредит);

з виплатою процента одночасно з одержанням позичкових коштів (дисконтний кредит).

За переважною більшістю банківських кредитів процент сплачується через певний час після видачі (як правило, через місяць). Це -- звичайні позички. На відміну від них надання дисконтного кредиту передбачає утримання процента (дисконту) одночасно з видачею позички. Прикладом такого кредиту є обліковий кредит, який надається шляхом купівлі банком переказних векселів у клієнтів-векселедержателів.

За кількістю кредиторів банківські позички поділяються на такі, які:

надаються одним банком;

є синдикованими (або консорціальними);

є паралельними.

Найпоширенішими є позички, які надаються одним банком.

Синдиковані позички надаються банківським консорціумом, в якому один з банків виконує роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, складає з позичальником кредитну угоду і надає позичку. Банк-менеджер розподіляє також процентний дохід від кредитної операції між банками -- учасниками консорціуму. За операції, що пов'язані з таким кредитуванням, банк-менеджер отримує відповідну грошову винагороду.

Паралельні позички передбачають участь у їх наданні декількох банків, але кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на однакових погоджених умовах.

Розрізняють також кредити за критеріями суб'єктного й об'єктного призначення.

До кредитів суб'єктного призначення належать позички:

торговельно-промисловим підприємцям;

сільськогосподарським підприємцям;

міжбанківські;

небанківським фінансово-кредитним установам;

органам влади.

Серед позичок об'єктного призначення розрізняють кредити:

іпотечний;

споживчий;

контокорентний;

під цінні папери;

пов'язані з вексельним обігом.

До банківських послуг, що мають кредитний характер, належать:

акцептний кредит;

авальний кредит;

обліковий кредит;

факторинг;

форфейтинг.

Що стосується ЗФ ВАТ „Електрон Банк”, який є об'єктом нашого дослідження, то він надає всю різноманітність банківських послуг, які сьогодні присутні на ринку. Щодо динаміки кредитної діяльності ЗФ ВАТ „Електрон Банк”, то тут спостерігається позитивна тенденція. Зокрема, обсяг кредитування 2006 року в національній валюті перевищив на 56 % обсяг 2005 року, а обсяги кредитування в іноземній валюті зросли ще більше - від 55 % до 60 % в залежності від виду іноземної валюти. В загальній структурі кредитних вкладень на кінець 2006 року частка кредитів, наданих фізичним особам збільшилась (їх обсяги зросли майже в 3 рази).

Все вищевикладене свідчить про економічне зростання та посилення позицій ЗФ ВАТ „Електрон Банк” на ринку банківських послуг, а, зокрема на ринку кредитів, на протязі 2006 року.

Облік і контроль кредитних операцій у банку базується на таких нормативно-інструктивних документах:

Положення Національного банку України «Про кредитування», затвердженого постановою Правління НБУ від 28.09.95 р. № 246 зі змінами та доповненнями;

Правила організації фінансової та статистичної звітності банків України, затверджене постановою Правління НБУ від 12.12.97 р. № 436 зі змінами та доповненнями;

Порядок бухгалтерського обліку формування і використання резервів, списання та повернення раніше списаних безнадійних активів у комерційних банках України» та «Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків», затверджені постановою Національного банку України від 16.12.98 р. № 520;

Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», затверджене постановою Національного банку України від 06.07.2000 р. № 279;

Правила бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів і витрат банків», затверджені постановою Правління Національного банку України від 25.09.97 р. № 316 зі змінами та доповненнями;

Про затвердження змін до деяких нормативно-правових актів Національного банк}' України», затверджені постановою Правління Національного банку України від 7.12.2000 р. № 471;

Методичні вказівки про ведення параметрів аналітичного обліку», затверджені постановою Правління Національного банку України від 17.06.97 р. № 191;

облікова політика банку;

внутрішні нормативно-методичні документи, зокрема «Положення про проведення оцінки фінансового стану позичальника», «Рекомендації щодо оцінки кредитного ризику», «Положення про порядок визнання і списання безнадійної заборгованості за кредитами», «Рекомендації щодо оцінки нерухомого і рухомого майна», «Порядок пролонгації кредитів» та ін.

1.2 Завдання обліку, аналізу і контролю споживчих кредитів

Організація контролю за кредитними операціями має забезпечити дотримання банком вимог нормативно-правових актів Національного банку України, чинного законодавства та внутрішніх положень банку окремо з кредитування суб'єктів господарської діяльності, фізичних осіб та працівників банку.

При виконанні кредитних операцій банку необхідно забезпечити організацію контролю за їх здійсненням на всіх етапах, контролю повноважень щодо здійснених операцій та обробки даних, тобто вжити необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах та регістрах бухгалтерського обліку.

Система контролю в комерційному банку має забезпечити перевірку наявності первинних документів, дотримання вимог правильності їх оформлення і наявності інших документів, передбачених правилами кредитування, а також забезпечити перевірку дотримання технології здійснення кредитних операцій, правильності відображення їх за рахунками бухгалтерського обліку, своєчасності віднесення їх на рахунки прострочених, пролонгованих заборгованостей та дотримання порядку зберігання документів за виданими кредитами.

Комерційні банки самостійно визначають процедури перевірки даних за проведеними кредитними операціями, їх відображенням у бухгалтерському обліку в звітному періоді за рахунками аналітичного обліку, а також виявляють тотожність цих даних балансовим та позабалансовим рахункам синтетичного обліку й дотримання методів і процедур оцінки активів, визначених обліковою політикою банку.

Процедури бухгалтерського контролю виключають можливість здійснення операцій взаємозаліку кредитів та іншої кредиторської заборгованості (крім випадків, передбачених чинним законодавством) різних суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб, або одних і тих же клієнтів, кошти яких ураховуються в різних валютах та з різними строками погашення.

Бухгалтерський контроль допомагає визначити продуктивність системи документообороту, причини порушень правил здійснення кредитних операцій, ведення бухгалтерського обліку та надає можливість упевнитися в тому, що розпорядження кредитними ресурсами (активами) здійснюється лише в межах установлених повноважень, а система аналітичного обліку дає змогу відстежувати використання коштів банку, рух активів банку та забезпечення кредитних ризиків.

Для забезпечення повноти, своєчасності та ефективності контролю за використанням і погашенням кредиту значна увага приділяється організації руху інформаційних потоків про кредитну угоду між підрозділами, які беруть участь у її виконанні, де особливе місце посідають взаємовідносини між бухгалтерією та структурними підрозділами, які займаються кредитними операціями.

Контрольні функції банку мають забезпечити належне супроводження виданих кредитів та своєчасність проведення в разі необхідності відповідної претензійно-позовної роботи з позичальниками або гарантами.

Погашення прострочених кредитів може здійснюватися через:

звернення стягнення на заставлене майно;

стягнення боргу з позичальника в судовому порядку, в тому числі і через звернення стягнення на інше майно позичальника;

стягнення боргу з гаранта чи поручителя;

продаж боргу з дисконтом:

списання боргу за рахунок резерв} на відшкодування можливих втрат за кредитами.

Особлива увага приділяється контролю за операціями з надання пільгових кредитів та кредитів цільового призначення. Контроль за цільовим використанням кредиту складається:

з попереднього контролю, який виконується на стадії оплати розрахункових документів;

з наступного контролю, який здійснюється на підставі даних про дату та суму наданого кредиту, строк його погашення, мету спрямування кредитних коштів, що має підтверджуватися первинними документами (договорами купівлі-продажу, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками-фактурами, графіками виконаних робіт та ін).

При встановленні факту нецільового використання кредиту застосовуються санкції, передбачені кредитним договором.

Організація контролю за кредитними операціями передбачає контроль за розміщенням кредитних ресурсів у межах термінів, лімітів і процентних ставок, що встановлюються правлінням банку, за проведенням нарахування процентних доходів згідно з обліковою політикою банку на поточний рік.

Контроль за наявністю і станом зберігання заставленого майна здійснюється на підставі договору застави (додаток Б), даних складського обліку та даних бухгалтерського обліку. Такий контроль здійснюється безпосередньо у позичальника (на місці утримання майна) не рідше одного разу в квартал. При цьому обов'язковим є виконання таких умов:

наявність документів, що засвідчують право власності на майно;

місцезнаходження майна згідно з договором;

сума щоденного залишку товарів в обороті має бути не меншою від суми застави.

За результатом перевірки складається акт, в якому зазначається можливість забезпечення заставленим майном зобов'язань позичальника за одержаним кредитом та процентів за ним.

Для забезпечення мінімізації існуючих кредитних та валютних ризиків і надання достовірної звітності контролю підлягають операції з формування резервів на покриття можливих втрат від ризиків, пов'язаних з кредитами. Робочі процедури структурного підрозділу щодо проведеної інвентаризації заборгованості банку та класифікації кредитного портфеля оформляються протоколами засідань кредитних комітетів (кредитних комісій), які підлягають контролю з боку керівництва банку щодо правильності відображеної інформації.

Одночасно контролю підлягають сформовані резерви на суму нарахованих доходів, які визнані сумнівними щодо отримання, списання їх за рахунок сформованих резервів та здійснення подальшого обліку списаних безнадійних нарахованих доходів за позабалансовими рахунками до закінчення строку позовної давності.

Загальний контроль за додержанням вимог щодо оформлення, надання та своєчасного погашення кредиту і сплати процентів покладається на керівника установи банку.

Висновки до розділу 1

Що стосується ЗФ ВАТ „Електрон Банк”, який є об'єктом нашого дослідження, то він надає всю різноманітність банківських послуг, які сьогодні присутні на ринку. Щодо динаміки кредитної діяльності ЗФ ВАТ „Електрон Банк”, то тут спостерігається позитивна тенденція. Зокрема, обсяг кредитування фізичних осіб 2006 року в національній валюті перевищив на 56 % обсяг 2005 року, а обсяги кредитування фізичних осіб в іноземній валюті зросли ще більше - від 55 % до 600 % в залежності від виду іноземної валюти. В загальній структурі кредитних вкладень на кінець 2006 року частка кредитів, наданих фізичним особам збільшилась (їх обсяги зросли майже в 3 рази).

Все вищевикладене свідчить про економічне зростання та посилення позицій ЗФ ВАТ „Електрон Банк” на ринку банківських послуг, а, зокрема на ринку кредитів, на протязі 2006 року.

Таким чином, в ЗФ ВАТ "Електрон Банк" надаються короткострокові, середньострокові і довгострокові кредити згідно діючого законодавства. Система контролю в комерційному банку забезпечує перевірку наявності первинних документів, дотримання вимог правильності їх оформлення і наявності інших документів, передбачених правилами кредитування, а також забезпечити перевірку дотримання технології здійснення кредитних операцій, правильності відображення їх за рахунками бухгалтерського обліку, своєчасності віднесення їх на рахунки прострочених, пролонгованих заборгованостей та дотримання порядку зберігання документів за виданими кредитами. Значна увага приділяється організації руху інформаційних потоків про кредитну угоду між підрозділами, які беруть участь у її виконання, де особливе місце посідають взаємовідносини між бухгалтерією та структурними підрозділами, які займаються кредитними операціями.

РОЗДІЛ 2. Облік операцій з видачі кредитів фізичним особам

2.1 Порядок і документальне оформлення видачі споживчих кредитів

З метою забезпечення правильного та своєчасного оформлення розрахунково-грошових документів, що надходять від клієнтів (контрагентів) банку та упорядкування руху і своєчасного одержання їх для записів у бухгалтерському обліку банк установлює графік документообороту, в якому визначається час проходження документів на всіх етапах обробки інформації структурними підрозділами банку.

При здійсненні кредитної операції, кожний структурний підрозділ банку подає документи, які стосуються сфери його діяльності, за графіком документообороту для відображення в обліку за відповідними рахунками.

Етапи документообігу включають в себе перевірку змісту і правильності оформлення первинних документів, що надійшли; визначення можливості виконання операції; перевірку або оформлення бухгалтерського запису в документах; передання документів для автоматизованої обробки; використання документів для перевірки правильності відображення операцій за рахунком та їх збереження.

У процесі супроводження кредиту формується кредитна справа за кожним позичальником або кредитна історія, яка зберігається в металевих або вогнестійких шафах, сейфах під відповідальністю посадової особи.

Кредитна справа за кожним позичальником в обов'язковому порядку має містити такі дані (додаток В):

назву клієнта, його місцезнаходження (місце проживання);

номер основного поточного, додаткового поточного та позичкового рахунків;

письмове клопотання (заявка) про надання кредиту та техніко-економічне обґрунтування потреби в кредиті на відповідні цілі;

кредитну угоду та зміни до неї;

--угоду про заставу (забезпечення) та зміни до неї;

--дату видачі та погашення кредиту (за угодою);

початкову суму кредиту в гривнях або гривневому еквіваленті та код валюти (у разі видачі кредиту в іноземній валюті);

процентну ставку, про всі її зміни та на звітну дату:

--фінансову звітність позичальника (контрагента), що подається до банку-кредитора;

--інформацію про результати оцінювання фінансового стану
позичальника (контрагента);

--документи, що свідчать про перенесення суми боргу за кредитною операцією на рахунки пролонгованої (із зазначенням номерів рахунків, сум і термінів кожної пролонгації), простроченої чи сумнівної заборгованості (із зазначенням номерів рахунків, дати, суми);

--дату прийнятого рішення про визнання заборгованості безнадійною із зазначенням суми основного боргу та суми відсотків, відповідну виписку з протоколу засідання кредитного комітету банку;

-- інформацію про стан погашення заборгованості із зазначенням дат і сум;

--суму забезпечення, що береться до розрахунку резерву.

Обов'язковому зберіганню в металевих шафах, сейфах, ящиках у приміщеннях, що охороняються, підлягають:

картотеки діючих рахунків;

відомості по нарахуванню відсотків;

касові документи.

При виникненні простроченої заборгованості за наданими кредитами чи відсотками, банк має вжити заходів щодо їх погашення шляхом подання позовів, оскарження неправильних рішень судів, одержання виконавчих листів, направлення виконавчих листів судовим виконавцям та ін.

У разі наявності в заставі майна та прийняття рішення про відчуження та реалізацію цього майна банк здійснює організаційні та практичні заходи щодо його реалізації та погашення простроченої (сумнівної) заборгованості.

Усі первинні документи, які пов'язані з листуванням з позичальником, акти перевірки цільового використання кредиту за групами ризику зберігаються в кредитній справі, а всі бухгалтерські документи формуються та підшиваються за кожний робочий день в окремі папки відповідно до встановленого порядку формування та зберігання первинних документів, облікових регістрів і звітів.

Банки зобов'язані зберігати протоколи засідань кредитних комітетів (кредитних комісій), інформацію про здійснення кредитної операції, класифікацію кредитного портфеля і формування резервів не менше п'яти років з часу закінчення дії кредитної угоди, а також подавати ці документи уповноваженим працівникам Національного банку па їх запит.

Усі документи бухгалтерського обліку за попередні місяці до здавання їх в архів установи банку зберігаються в поточному архіві бухгалтерії, обладнаному стелажами, металевими шафами, терміни зберігання яких визначаються установою банк) самостійно. Відповідальність за зберігання документів у поточному архіві за розпорядженням керівника установи банку покладається на спеціально виділеного працівника.

На основі даних бухгалтерського обліку складається фінансова та інша звітність, яка задовольняє потреби окремих користувачів (НБУ, податкові органи, органи статистики, керівництво банку).

Порядок надання форми фінансової звітності та основні вимоги до її складання визначаються "Правилами організації фінансової та статистичної звітності банків України", які затверджені постановою НБУ від 12.12.97 р. № 436 зі змінами і доповненнями та внутрішньобанківськими вимогами.

Щомісячно за всіма балансовими та позабалансовими рахунками складається перевірна відомість залишків на 1-ше число місяця.

Виявлені помилкові записи після складання оборотно-сальдового та місячного балансу виправляються за допомогою коригуючих проведень з відома головного бухгалтера установи банку із зазначенням підстав для внесення змін, дати та підпису особи, що їх здійснила.

Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між банками і клієнтами мають принципи банківського кредитування. Банківське кредитування здійснюється за такими принципами: строковість повернення, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту.

Принцип строковості повернення означає, що позичка має бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час.

Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить можливість надання нових позичок, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. Порушення цього принципу кредитування призводить до перетворення строкової заборгованості за позичками у прострочену. При порушенні строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити, як правило, не надається.

Цільовий характер кредитування припускає вкладання позичкових коштів у конкретні господарські процеси, проекти, заходи. Кредит надається позичальнику, як правило, на конкретну ціль, а не тому що у нього виникла нагальна потреба в коштах. Від дотримання цього принципу багато в чому залежить своєчасність повернення позички, тому що тільки реалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу.

Принцип забезпеченості позичок має захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Він означає, що проти заборгованості за позичками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно (товари або цінні папери), яке враховується в активі його балансу або зобов'язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо).

Деякі кредити можуть надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду.

Відсутність забезпечення може бути викликана як об'єктивними причинами, коли економічна природа кредиту не передбачає вкладення коштів у матеріальні цінності (наприклад, кредити на виплату заробітної плати, на виставлення акредитивів тощо), так і суб'єктивними, коли банк іде на це свідомо, страхуючи свій підвищений ризик високими позичковими процентами.

У процесі кредитування клієнтів банк вимагає не тільки повернення одержаної позички, а й сплати процента за користування нею. В умовах ринкових відносин процент є об'єктивним супутником кредиту, його складовою ланкою, оскільки кредитна операція -- це акт комерційного продажу на певний час грошових коштів. За рахунок процентів банки покривають свої витрати і одержують прибуток. Процент є також одним із засобів управління сукупним грошовим оборотом, що застосовується центральним банком країни.

Здійснення кредитних операцій комерційних банків має відповідати певним вимогам і умовам.

Кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, що є в розпорядженні банку. Про кожний випадок надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу (великі кредити), комерційний банк мусить повідомити Національний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, врахованими векселями та 100 % суми позабалансових зобов'язань, виданих одному позичальнику, не може перевищувати 25 % власних коштів комерційного банку.

Загальний розмір кредитів, наданих банком, стосовно всіх позичальників, з урахуванням 100 % позабалансових зобов'язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Кредитування позичальників має здійснюватися з додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

Позички надаються всім суб'єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, або фізичною особою.

Рішення про надання кредиту приймаються колегіально (кредитним комітетом (комісією) банку, відділення, філії) й оформляється протоколом.

Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку, які включають: пріоритетні напрями в кредитуванні; обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля; граничні розміри кредиту на одного позичальника; методику оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника; рівень процентної ставки тощо.

Кредити надаються тільки на комерційних засадах з додержанням таких умов:

-- оцінки установою банку кредитоспроможності позичальника, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;

кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;

позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансуванні об'єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу.

Банки можуть надавати бланкові кредити (незабезпечені майном та іншими формами), але тільки в межах власних коштів і лише клієнтам зі стійким фінансовим станом та інсайдерам банку в сумі, що не перевищує 50 % номінальної вартості акцій банку, що перебувають в їхній власності.

Банки не можуть надавати кредити: на покриття збитків господарської діяльності позичальника; на формування та збільшення статутного фонду клієнта; на внесення клієнтом платежів у бюджет і позабюджетні фонди (за винятком кредитування по контокорентному рахунку); підприємствам, проти яких порушено справу про банкрутство; підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від непоставок товарно-матеріальних цінностей; підприємствам, які мають прострочену заборгованість за раніше отриманими позичками і несплаченими процентами. Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з кредитною заявкою, до складу якої входить певний пакет документів. Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції, і для різних клієнтів він може бути різним. Кредити надаються на підставі укладеної між банком і позичальником кредитної угоди (договору). До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, здійснити експертизу проекту чи господарської операції, що пропонується для кредитування, визначити ступінь ризику для банку та структуру майбутньої позички (сума, строк, процентна ставка тощо). У кредитному договорі передбачаються: мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту, форма забезпечення зобов'язань позичальника, процентна ставка, порядок і форма сплати процентів й основного боргу, права, зобов'язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів, перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для кредитування, періодичність їх подання банку, можливість проведення банком перевірок на місці, наявності і стану зберігання заставного майна тощо. Зміст кредитного договору визначається сторонами залежно від конкретної кредитної операції. При виникненні у позичальника тимчасових фінансових труднощів з об'єктивних причин та неможливості у зв'язку з цим погашення кредиту у строк, установлений кредитним договором, банк може в окремих випадках надати позичальнику відстрочку (пролонгацію) погашення боргу зі зміною кінцевого строку погашення кредиту. Пролонгація кредиту оформляється додатковою угодою до кредитного договору. Банківське кредитування здійснюється із застосуванням таких позичкових рахунків: простий, спеціальний, контокорентний. Простий позичковий рахунок є найпоширенішою формою банківського строкового кредитування. На ньому може бути тільки активне (дебетове) сальдо, кожний факт видачі і погашення кредиту оформляється відповідними документами клієнта або банку (платіжне доручення, розпорядження кредитного відділу банку операційному відділу тощо).

Спеціальний позичковий рахунок застосовується банком в окремих випадках, наприклад при кредитуванні позичальника під заставу векселів.

Він є формою обліку позичок до запитання. Якщо на цьому рахунку виникає кредитове сальдо, воно в той самий день має бути зараховане на поточний рахунок позичальника. Погашення кредиту може здійснюватися як за платіжними дорученнями позичальника, так і шляхом зарахування коштів, які надходять на користь позичальника від боржників за векселями, в кредит спеціального позичкового рахунку. Банк має право стягнути заборгованість за спеціальним позичковим рахунком у будь-який час без попередження клієнта, але це має бути передбачено кредитною угодою. Контокорентний рахунок -- це активно-пасивний рахунок, на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом. На ньому відбивають, з одного боку (за дебетом), заборгованість банку і всі платежі з рахунку за дорученням клієнта, а з іншого (за кредитом) -- надходження коштів у банк від платників, у вигляді вкладів, повернення позичок тощо. Контокорентний рахунок поєднує в собі позичковий рахунок з поточним і може мати дебетове або кредитове сальдо. Операції на ньому здійснюються за допомогою письмових доручень клієнта.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням і сплатою процентів за ним. При виникненні певних порушень умов кредитного договору з боку позичальника банк має право застосовувати економічні і правові санкції. У разі погіршення економічного стану позичальника використання ним кредиту не за цільовим призначенням, ухилення від контролю банку, надання недостовірної звітності й запущеності бухгалтерського обліку, несвоєчасного повернення кредиту, а також у випадку, коли наданий кредит виявляється незабезпеченим, банк має право пред'явити вимогу про дострокове стягнення кредиту і процентів за ним, у тому числі шляхом спрямування стягнення на забезпечення в установленому законодавством порядку. Якщо виявлені факти використання кредиту не за цільовим призначенням, банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором. При несвоєчасному погашенні боргу за кредитами та процентами і ненаданні банком пролонгації погашення кредиту він має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених кредитним договором. У разі відмови позичальника від оплати боргів за позичками банк стягує борги в претензійно-позовному порядку.

Якщо позичальник систематично не виконує зобов'язань щодо сплати боргу відповідно до кредитної угоди, банк може звернутися у передбаченому законом порядку із заявою про порушення справи про банкрутство.

З метою прискорення розрахунків за простроченими кредитами банк може використовувати такі форми, як відступлення права вимоги та переведення боргу. Згідно зі статтею 197 Цивільного кодексу України в період дії зобов'язань може відбуватися заміна кредитора або боржника. Кредитор (банк) може передавати свої права за зобов'язаннями іншій особі, оформивши це угодою про відступлення права вимоги. Відступлення права вимоги оформляється письмовою угодою з повідомленням про це боржника.

Переведення боргу оформляється письмовою угодою між первинним боржником і новим боржником. Укладення угоди про переведення боргу можливе тільки за згодою комерційного банку, який видав позику первинному боржнику.

2.2 Облік короткострокових споживчих кредитів

Відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку в комерційних банках України банк самостійно розробляє внутрішній план аналітичних рахунків, визначає порядок відкриття рахунків та їх закриття. Постійне супроводження внутрішнього плану аналітичних рахунків здійснюється централізовано.

Детальна інформація про кожну кредитну операцію та контрагента банку фіксується банком на рівні відкритих аналітичних рахунків, які містять обов'язкові параметри: загальні та спеціальні.

Загальними обов'язковими параметрами є:

номер аналітичного рахунку;

номер балансового рахунку;

- код валюти або банківського металу;

- код контрагента;

- характеристика аналітичного рахунку;

- додаткові обов'язкові параметри рахунків, установлені банком самостійно.

До спеціальних обов'язкових параметрів для кредитних рахунків належать:

--вид кредиту: строковий, револьверний, кредит у межах кредитної лінії, овердрафт, субординований борг, інші кредити;

--цільове спрямування кредиту: за шифром відповідно до
"Номенклатури звітності за кредитами банків України";

--вид забезпечення: забезпечений, незабезпечений;

--дата видачі кредиту;

--дата повернення: вказується дата повернення з урахуванням пролонгації;

--початковий строк розміщення: вказується початковий строк
розміщення кредиту без урахування пролонгацій;

--кількість пролонгацій;

--категорія ризику: категорія ризику може набирати значення: стандартний, нестандартний, сумнівний, незабезпечений. безнадійний;

--шифр неплатежів: вказується шифр неплатежів відповідно до "Номенклатури статистичної звітності за кредитами банків України".

До окремих груп аналітичних рахунків за кредитними операціями, залежно від їх економічного змісту банк застосовує спеціальні параметри нарахування процентів.

При проведенні кредитних операцій банк самостійно визначає порядок установлення рівня процентних ставок за кредитами, які надаються клієнтам банку, залежно від кредитного ризику, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки, виду забезпечення та інших факторів.

Кредитні операції банку за своєю класифікацією можуть бути активними і пасивними

Пасивні кредитні операції банк здійснює на міжбанківському ринку на рахунках першого класу за такими групами:

№ 131 "Короткострокові кредити, отримані від Національного банку України";

№ 132 «Довгострокові кредити, отримані від Національного банку України";

№ 162 "Кредити, отримані від інших банків".

Активні кредитні операції з банками відображаються в бухгалтерському обліку на рахунках першого класу за такими групами:

№ 121 "Строкові депозити в Національному банку України";

№ 151 "Строкові депозити, які розміщені в інших банках";

№ 152 "Кредити, які надані іншим банкам". Активні кредитні операції з клієнтами банку відображаються на рахунках другою класу за такими розділами:

№ 20 "Кредити, які надані суб'єктам господарської діяльності":

№ 21 "Кредити, які надані органам загального державного управління";

№ 22 "Кредити, які надані фізичним особам".

Нараховані та отримані процентні доходи за кредитами обліковуються на рахунках шостого класу за такими групами:

№ 600 "Процентні доходи за коштами, розміщеними в Національному банку України";

№ 602 "Процентні доходи за кредитами суб'єктам господарської діяльності";

№ 603 "Процентні доходи за кредитами органам загального державного управління";

№ 604 "Процентні доходи за кредитами фізичним особам".

Нараховані та сплачені процентні витрати за кредитами обліковуються на рахунках сьомого класу за такими групами:

№ 700 "Процентні витрати за коштами, отриманими від Національного банку України";

№ 701 «Процентні витрати за коштами, отриманими від інших банків».

Усі види забезпечення кредитних ризиків банку обліковуються на рахунках дев'ятого класу за такими групами:

№ 901 «Гарантії, отримані від банків»;

№ 903 «Гарантії, що отримані від клієнтів»;

№ 909 «Сумнівні гарантії та поручительства»;

№ 911 «Зобов'язання з кредитування, які отримані від банків»;

№ 950 «Отримана застава».

Зобов'язання банку з кредитування, за якими банк зазнає ризику, обліковуються за такими групами рахунків:

№ 900 «Гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банкам»;

№ 902 «Гарантії, надані клієнтам»;

№ 910 «Зобов'язання з кредитування, які надані банкам»:

№ 912 «Зобов'язання з кредитування, які надані клієнтам»;

№ 951 «Надана застава».

Ефективна система контролю за здійсненням кредитних операцій при виникненні простроченої заборгованості за наданими кредитами чи процентами дає змогу своєчасно вживати заходи щодо повного повернення боргів, у тому числі і за рахунок звернення стягнення на заставлене майно.

Процедури банківського контролю мають забезпечити дотримання чинного законодавства, нормативних документів Національного банку України та внутрішніх положень банку та достовірність і повноту інформації.

Протягом усього строку дії кредитного договору банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням.

З метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) банком розробляються методичні рекомендації щодо оцінювання кредитних ризиків за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, відкритими в інших банках як в національній, так і в іноземній валюті.

Методика оцінювання кредитного ризику має передбачати поєднання об'єктивних даних, сформованих на основі бухгалтерської звітності, та суб'єктивних даних, що визначаються на підставі інформації, якою вже володіє банк щодо фінансово-майнового стану позичальників та вартості застави, в межах чинного законодавства.

Кожним банком самостійно встановлюються критерії оцінки фінансового стану позичальників з урахуванням вимог Національного банку України для належного контролю за кредитними ризиками, які банк повинен здійснювати не рідше, ніж один раз на три місяці -- по клієнтах -- суб'єктах господарської діяльності і фізичних особах, а по банках -- не рідше, ніж один раз на місяць.

Залежно від змін в оцінці фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості за основним боргом і процентів за нею та спроможності позичальника надалі погашати цей борг, а також рівня забезпечення кредитної заборгованості, проводиться аналіз кредитного портфелю. Кредитні операції банку класифікуються як «стандартні», «під контролем», «субстандартні», «сумнівні», «безнадійні».

На підставі класифікації валового кредитного ризику та врахування прийнятого забезпечення банк визначає чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування:

Категорія кредитної операції	Коефіцієнт резервування (за ступенем ризику), %
«Стандартна»	2
«Під контролем»	5
«Субстандартна»	20
«Сумнівна»	50
«Безнадійна»	100

Критерії, що використовуються банками при аналізі кредитного портфеля, а також у процедурах прийняття і виконання рішень щодо формування та використання резерву під кредитні ризики, обов'язково відображаються у відповідних документах банку, які визначають його кредитну політику.

Банки самостійно встановлюють форму документа, в якій фіксують результати аналізу якості кредитного портфеля. При цьому банк має забезпечити збереження бази даних цієї форми за станом на перше число кожного місяця.

На підставі інформації про результати оцінювання фінансового стану позичальника (контрагента) за отриманою формою здійснюється перенесення суми боргу за кредитною операцією на рахунки пролонгованої, простроченої чи сумнівної заборгованості. Заборгованість, яка визнана безнадійною, оформляється випискою з протоколу засідання кредитного комітету банку і обліковується на рахунках сумнівної заборгованості до часу її погашення або списання за рахунок резервів.

Уся інформація про здійснення кредитної операції, класифікацію кредитного портфеля і формування резервів, протоколи засідань кредитних комітетів (кредитних комісій) зберігаються банками не менше п'яти років з моменту закінчення дії кредитної угоди.

Створення резервів під втрати за кредитними операціями передбачає поступове перенесення на рахунок витрат сумнівних та безнадійних активів.

Організація обліку формування та використання резервів на покриття можливих втрат від кредитних операцій здійснюється з урахуванням вимог: «Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 р. № 279; змін і доповнень до «Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків», та «Порядку бухгалтерського обліку формування і використання резервів, списання та повернення раніше списаних безнадійних активів у комерційних банках України», затверджених постановою Правління Національного банку України від 16.12.98 року № 520 та внутрішньо-банківських нормативних документів.