Аналіз оборотності позик доцільно починати з порівняння дебетових та кредитових оборотів за позиковими рахунками. У наведеному прикладі (див. табл.) дебетовий оборот перевищував кредитовий у 2,3 раза:

К_спів = оборот дебетовий / оборот кредитовий = 138671,3 / 59549,3 =2,3.

У розрізі короткострокових та довгострокових кредитів зберігається така сама тенденція. Якщо дебетовий оборот значно перевищує кредитовий, то це свідчить про небезпечну політику банку з нарощування видачі позик в умовах несвоєчасного їх повернення. Якщо така тенденція спостерігається протягом кількох років, це неминуче приведе банк до значних фінансових труднощів, і політику в галузі кредитної діяльності доведеться докорінно змінювати.

Поняття оборотності позик базується на загальному понятті оборотності оборотних коштів, яке розраховується як відношення виручки від реалізації (оборот за певний період) до середніх залишків оборотних коштів.

Кредитний оборот оцінюється за якийсь певний період, а залишки позик фіксуються на певну дату. Для порівнянності розраховуються середні залишки позик.

Якщо є дані на дві дати, для розрахунку середніх залишків застосовується формула простої арифметичної:

П= П_поч+П_кін / 2, (3.5)

де П -- середній залишок заборгованості за позиками;

П_поч, П_кін -- залишок заборгованості за позиками відповідно на початок та кінець періоду.

За наявності даних більше, ніж на дві дати, для розрахунку середньої величини застосовується середня хронологічна моментного ряду за формулою:

_ Іп_{1 +} п_{2 +} ...+іп„

П=21--, (3.6.)

и-1

де п -- кількість дат, на які є заборгованість за позиками.

На зменшення тривалості одного обороту (тобто прискорення оборотності кредитів) впливають зниження сум заборгованості за позиками, збільшення сум погашення позик та зміна середньої процентної") ставки за кредитами. (Методика розрахунку обороту ґрунтується на основі визначення доходу від кредитних операцій з урахуванням суми сплачених процентів за ними.)

Додаткове звільнення кредитних ресурсів або, навпаки, додаткове їх залучення розраховується як різниця в тривалості одного обороту помножується на базисний одноденний оборот позик. При цьому оборот позик розраховується як дохід від кредитних операцій або як сума повернених позик разом з процентами. У свою чергу, на розмір кредитного обороту впливають такі фактори, як розмір процентної ставки, обсяг кредитних вкладень, неповернення позик або несвоєчасне повернення позик тощо. Розглянемо методику розрахунку цих показників на основі додатку Д.

Як видно з даних аналізу оборотності позик ЗФ ВАТ "Електрон банк" , кількість оборотів позикових коштів у звітному періоді порівняно з базисним періодом зменшилася з 2,77 раза на рік до 1,46 раза, тобто тривалість одного обороту позик у базисному періоді становила 132 дні, а в звітному -- 250 днів.

Це обумовлено, по-перше, погіршенням погашення виданих позик. По-друге, кредитний оборот знизився внаслідок зменшення середньої процентної ставки за кредит з 30 до 28 %.

Підвищення тривалості одного обороту на 118 днів було обумовлене такими факторами:

а) збільшення середніх кредитних залишків з 44 899,7 тис. грн у базисному періоді до 65 245,2 тис. грн у звітному, тобто на 20 345,5 тис. грн

б) погіршення повернення позик і зменшення обсягів виданих кредитів підвищило тривалість одного обороту на 53,5 дня;

в) зменшення середньої процентної ставки за кредит підвищило тривалість обороту на 4,8 дня.

Загальне відхилення тривалості одного обороту кредитних ресурсів становило +118,2 дня.

Як свідчать наведені розрахунки, всі фактори негативно вплинули на тривалість одного обороту. При цьому найбільше вплинуло на зниження оборотності позик збільшення середніх кредитних залишків (+59,9 дня), що може бути обумовлено, по-перше, погіршенням погашення позик та, по-друге, розширенням кредитної діяльності за недосконалого контролю за станом їх повернення. Зміна обсягів виданих кредитів залежить від попиту на кредитні ресурси, ефективності управління активами банку, від активності депозитної політики банку. Тобто даний показник частково не залежить від зусиль самого банку. Останній же фактор -- середня процентна ставка за кредит -- в більшості випадків залежить від зовнішніх причин: політика НБУ, співвідношення попиту та пропонування кредиту на ринку позикових капіталів, конкуренція між банками, стабільність економічної ситуації. Внутрішні чинники (ризик позики, її забезпечення, розмір та термін погашення тощо) менше впливають на зміну середньої процентної ставки, але теж мають місце.

Додаткове умовне залучення кредитних коштів унаслідок підвищення тривалості одного обороту на 118,2 дня становило 40 259,1 тис. грн (+118,2 * 340,6).

Однією з головних проблем кредитної діяльності банків у сучасних умовах є несвоєчасне погашення наданих позик. У процесі аналізу своєчасності повернення кредитів треба:

визначити загальну суму простроченої заборгованості за позиками банку і процентів за ними;

проаналізувати зміни цієї суми в динаміці;

розглянути структуру простроченої заборгованості у розподілі клієнтів;

проаналізувати давність її виникнення;

з'ясувати причини виникнення простроченої заборгованості у кожному випадку;

визначити суму і частку кредитів, погашених через рахунок прострочених позик у загальній сумі кредитів;

проаналізувати заходи, яких вживає банк для стягнення простроченої заборгованості і процентів.

Аналіз погашення позик проводиться за обсягом прострочених позик, переоформлених кредитів, резервів на покриття сумнівних боргів за кредитами та фактами списання безнадійних позик. Структура «кредитного портфеля» банку може вважатися задовільною у тому разі, якщо питома вага кредитів без забезпечення, сумнівних до повернення, прострочених і пролонгованих становить не більше 30 %. За вищої частки «проблемних» кредитів кредитна діяльність банку оцінюється як «ризикована».

Найбільшу увагу у процесі аналізу погашення позик слід приділяти такій групі кредитів, як «прострочені». Обсяг та тривалість простроченої заборгованості аналізуються залежно від терміну її виникнення та частки кожної групи в загальній сумі прострочених кредитів. Прострочені кредити доцільно групувати за термінами прострочення: від 1 до 30 днів; від 31 до 90 днів; від 91 до 180 днів; понад 181 день. Збільшення частки прострочених кредитів понад 181 день свідчить про підвищення вірогідності втрати цих коштів.

З аналізу простроченої кредитної заборгованості за строками її виникнення ЗФ ВАТ "Електрон Банк" (додаток Е) видно, що питома вага простроченої заборгованості в загальній сумі позикової заборгованості банку зросла з 5,5 % на початок періоду до 6,9 % на кінець року. Абсолютний приріст простроченої кредитної заборгованості становив 5845,7 тис. грн. У тому числі на кінець звітного періоду питома вага заборгованості від 1 до 30 днів становила 4,1 % від 31 до 60 днів -- 1,2 %, від 61 до 180 днів -- 0,9 %, понад 180 днів -- 0,7 %. При цьому структура прострочених кредитів за строками виникнення заборгованості явно погіршилась. Збільшення частки прострочених кредитів понад 181 день свідчить про підвищення вірогідності втрати цих коштів.

З метою недопущення виникнення простроченої заборгованості банки повинні проводити оперативний аналіз поточної (непростроченої) заборгованості. Контроль за термінами погашення позик ведеться в розрізі окремих позичальників за їх кредитними справами.

Контроль та оперативність при стягненні боргу передбачає обов'язок банку підтримувати з позичальником контакти протягом усього терміну користування позикою. Банк повинен уважно стежити за станом справ у клієнта і в разі виникнення у нього проблемних ситуацій, які можуть привести до несплати боргу, вжити відповідних заходів до захисту своїх інтересів.

Страхування кредитних операцій, як спосіб захисту від кредитного ризику, означає, що банки повинні створювати страхові резерви як на мікро-, так і на макрорівні, а також страхувати окремі високоризиковані кредитні угоди в спеціалізованих страхових організаціях.

Далі в процесі аналізу необхідно вивчити факти списання безнадійних позик за рахунок резерву на покриття втрат від кредитів, з'ясувати підстави для списання та визначити питому вагу списання кредитів у загальному обсязі прострочених позик, частку списаних кредитів у загальному обсязі позик та питому вагу цих кредитів у сумі створеного резерву.

Частка списаних позик показує ефективність роботи банку з безнадійними кредитами і впливає на підвищення якості кредитного портфеля банку, звільняючи його від ризиків, зменшує частку прострочених позик, підвищує надійність повернення страхових кредитів.

З аналізу списаних кредитів (додаток Є) видно, що банк списує безнадійні позики за рахунок резерву на покриття втрат від кредитних ризиків. Це дало змогу банку списати 6,2 % позикової заборгованості, 32,3 % усієї простроченої та сумнівної до повернення заборгованості і тим самим підвищити якість свого кредитного портфеля. За аналізований період обсяг списаних кредитів збільшився на 5239,5 тис. грн. Питома вага списаних кредитів у загальному обсязі виданих кредитів збільшилася з 4,9 % на початок періоду до 6,2 % на кінець періоду, тобто на 1,3 процентного пункту. Це свідчить про погіршення якості кредитного портфеля. Дані аналізу показують, що в банку створено достатній резерв на покриття можливих втрат від неповернення кредитів. Сума списаних (збиткових) кредитів була в межах створеного резерву і становила лише 48,5 % від його розміру. Зменшення частки списаних кредитів з суми прострочених та сумнівних до повернення кредитів може розцінюватись як поліпшення роботи працівників банку щодо повернення проблемних позик.

Необхідно також проаналізувати залишки заборгованості за поточними позиками за термінами погашення, що залишилися, та визначити частку позик зі строком погашення до одного місяця, від одного до шести місяців, від шести місяців до одного року, понад рік. Метою такого аналізу є визначення строків надання кредитів для коригування політики банку в цьому напрямі.

Дані аналізу свідчать, що найбільша частина кредитної заборгованості має тривалість від одного до шести місяців (72 %) і тільки 21 % кожної заборгованості -- тривалістю до одного місяця, більше шести місяців має тільки 6 % позикових зобов'язань та більше одного року -- 1 % зобов'язань. Водночас на початок року строкова заборгованість тривалістю до одного місяця становила 34 %, від одного до шести місяців -- 58 %, від шести місяців до одного року -- 7 %, більше одного року -- 1 %. Тобто в аналізованому періоді має місце погіршення показників за рахунок збільшення тривалості поточної заборгованості.

Загальний висновок, який випливає з наведених даних, -- це погіршення стану погашених кредитів банку. Питома вага прострочених та пролонгованих кредитів збільшується, середня тривалість поточної заборгованості зростає, збільшилася частка списаних кредитів. Банку слід вести обережнішу політику щодо надання кредитів, проводити активну роботу з контролю за їх поверненням, ретельно оцінювати кредитоспроможність позичальників.

З метою зниження ризику втрат потрібен більш глибокий аналіз кредитного портфеля з погляду диверсифікації кредитних вкладень.

Диверсифікація позик як засіб захисту від кредитного ризику буває портфельною, географічною та галузевою.

Портфельна диверсифікація являє собою розподіл позикових грошових коштів між різними суб'єктами (юридичними та фізичними особами). Чим більшій кількості позичальників буде надано для тимчасового використання позиковий капітал конкретного банку, за інших рівних умов, тим меншим буде ступінь ризику неповернення боргу, оскільки ймовірність банкрутства багатьох позичальників значно нижча ймовірності банкрутства одного чи кількох позичальників.

Аналіз портфельної диверсифікації кредитних вкладень здійснюється на основі нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), нормативу великих кредитних ризиків (Н8), питомої ваги великих кредитів у загальній сумі заборгованості, кількості великих кредитів та їх середнього розміру. Національний банк України пропонує розраховувати норматив максимального кредитного ризику на одного контрагента за такою формулою:

Н7= сума балансових та позабалансових вимог банку до одного контрагента / капітал банку .

Значення цього показника не повинно перевищувати 25 %. Якщо сума на одного контрагента перевищує 10 % власних коштів банку, то такий кредит вважається «великим». Загальний залишок заборгованості за всіма великими кредитами, виданими банком з урахуванням позабалансових зобов'язань, не повинен перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку. Це співвідношення контролюється за допомогою нормативу великих кредитних ризиків (Н8) за такою формулою:

Н8= сума великих кредитів / капітал банку .

Якщо сума всіх великих кредитів перевищує восьмикратний розмір власних коштів не більше ніж на 50%, то вимоги до платоспроможності подвоюються (16%), а якщо вони перевищують цей розмір більш ніж на 50%, то вимоги потроюються (24%).

Аналіз дає змогу зробити такі висновки про рівень диверсифікації кредитних вкладень. Поліпшення диверсифікації характеризується збільшенням кількості великих кредитів за зниження їх питомої ваги в загальній сумі кредитних вкладень і зменшенням середнього розміру великого кредиту. Зниження кількості великих кредитів за незмінної або зростаючої питомої ваги їх фактичної величини а також середнього розміру говорить про недостатню роботу банку щодо диверсифікації кредитних вкладень, збільшує ризик неповернення позики і можливості виникнення дефіциту ліквідних засобів. З метою підвищення ліквідності слід дотримуватись відмінного від нормального рівня граничної суми великих кредитів. При цьому треба виходити з того, що заборгованість за великими кредитами не повинна перевищувати 50% фактичних кредитних вкладень.

Розглянемо рівень диверсифікації кредитних вкладень в додатку З .

Розрахунки свідчать, що аналізований банк дотримується нормативних значень максимального ризику по всіх контрагентах (та їх рівень не перевищує 25% від суми капіталу).

При цьому банк має достатню кількість великих кредитів. Використовуючи дані можна зробити висновок, що питома вага великих кредитів зменшилась на 2 процентні пункти (до 12,5% проти 14,5% у попередньому періоді).

Взагалі показники диверсифікації кредитних вкладень поліпшилися. Про це свідчить збільшення кількості великих кредитів ( з 8 до 11) і зменшення середнього розміру великого кредиту на 405 тис. грн.

Динаміка розглянутих показників свідчить про поліпшення управління кредитним портфелем у напрямі зниження кредитного ризику. Проте занадто велика диверсифікація кредитних вкладень має свої вади, ускладнює управління кредитним портфелем банку.

Сама по собі портфельна диверсифікація кредитів за окремими контрагентами не приведе до зниження ризику. Тут важливо суворо дотримуватись галузевої диверсифікації: не надавати кредит кільком підприємствам однієї галузі, оскільки погіршення становища в цілому по галузі тільки посилює ймовірність банкрутства; не надавати кредит підприємствам різних галузей, але пов'язаних одне з одним технологічним процесом (наприклад, виробництво цукрового буряку, заводи з перероблення цукрового буряку, кондитерська промисловість, реалізація продукції); піддавати детальному аналізу техніко-економічне обґрунтування на кредит (розрахунок окупності кредитних вкладень). Для зниження кредитного ризику також необхідно враховувати вплив географічної диверсифікації, яка являє собою розподілення кредитів у різних географічних зонах. Контроль за дотриманням цих принципів зниження кредитного ризику здійснюється за допомогою подальшого аналізу структури кредитного портфеля.

3.2 Аналіз структури кредитного портфеля

Кредитний портфель являє собою сукупність виданих позик, які класифікуються на основі різних критеріїв, пов'язаних з різними чинниками кредитного ризику або зі способами захисту від нього.

Управління кредитним портфелем дає змогу балансувати та стримувати ризик усього портфеля, контролювати ризик, притаманний тим чи іншим ринкам, клієнтам, позиковим інструментам, кредитам та умовам діяльності. Управління кредитними ризиками вимагає систематичного кількісного та якісного аналізу кредитного портфеля та роботи з проблемними кредитами.

Аналіз кредитного портфеля потребує дослідження його структури в розрізі груп ризику, ступеня забезпеченості, галузевої структури, форм власності позичальників і т. п., а також вивчення динаміки кожної групи, сегментації кредитного портфеля.

Особливу увагу, як уже зазначалося, приділяють якості кредитного портфеля, захищеності його від кредитного ризику. З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників комерційних банків постановою Правління Національного банку України № 279 від 6.07.2000 р. затверджене Положення про порядок розрахунку резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Комерційні банки зобов'язані створювати резерви для відшкодування можливих витрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, у тому числі за наданими депозитами, кредитами іншим банкам, суб'єктами господарювання (овердрафт, ураховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), наданими гарантіями та поручительствами.

Резерв використовується на покриття безнадійної заборгованості, яка виникла від кредитної діяльності банку.

Резерв під кредитні ризики розподіляється на резерв під стандартну заборгованість за кредитами та резерв під нестандартну заборгованість за кредитами (кредити під контролем, субстандартні, а також безнадійні, сумнівні кредити).

З метою нарахування резерву й оцінки якості кредитного портфеля комерційні банки здійснюють класифікацію виданих кредитів та оцінку кредитних ризиків з урахуванням таких критеріїв:

- оцінка фінансового стану позичальника;

- погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею.

Для оцінки фінансового стану позичальника -- юридичної особи використовуються такі показники:

коефіцієнт абсолютної ліквідності;

проміжний коефіцієнт покриття (проміжний коефіцієнт ліквідності);

коефіцієнт загальної ліквідності;

коефіцієнт автономії;

коефіцієнт фінансового важеля; » коефіцієнт маневреності;

коефіцієнт фінансової стійкості;

коефіцієнт забезпеченості запасів та витрат;

обсяг реалізації та прибутку;

показники прибутковості;

склад та динаміка дебіторо-кредиторської заборгованості;

грошові потоки позичальника.

Також мають бути враховані фактори суб'єктивного характеру:

ефективність управління позичальника;

ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі;

наявність державних замовлень та державна підтримка позичальника тощо;

погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому;

професіоналізм керівництва.

Оцінювання фінансового стану позичальника -- комерційного банку здійснюється на підставі таких критеріїв :

дотримання обов'язкових економічних нормативів;

аналіз прибутків та збитків;

аналіз якості активів та пасивів;

створення резерву;

виконання зобов'язань комерційним банком у минулому;

якість банківського менеджменту.

Під час оцінювання фінансового стану позичальника -- фізичної особи мають бути враховані:

соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів тощо, постійної роботи, сімейний стан;

наявність реальної застави;

вік та здоров'я клієнта;

загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;

інтенсивність користування банківськими позиками у минулому та своєчасність їх погашення і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

зв'язки клієнта у діловому світі тощо.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити відносяться до таких категорій:

Клас "А" - фінансова діяльність добра і дає змогу своєчасно погашати кредит та проценти за ним в установлені строки; економічні показники в межах установлених значень; вище керівництво позичальника має бездоганну ділову репутацію; кредитна історія - бездоганна.

Клас "Б" - фінансова діяльність позичальника близька за характеристиками до класу "А", але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою.

Клас "В" - фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення.

Клас "Г" - фінансова діяльність погана, і спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів.

Клас "Д" - фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що ні основна сума кредиту, ні проценти за нею не можуть бути сплачені.

Виходячи з погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею погашення є:

добрим - якщо заборгованість за кредитом та відсотки за ним сплачуються в установлені строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

слабким - якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять не більше 90 днів, чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;

недостатнім - якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днів та відсотки не сплачуються.

Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за такими групами:

Таблиця 3.1. Критерії кредитного портфеля

Погашення заборгованості, фінансовий стан (клас)	Обслуговування боргу позичальником
	добре	слабке	незадовільне
А	стандартна	під контролем	субстандартна
Б	стандартна	субстандартна	субстандартна
В	субстандартна	субстандартна	сумнівна
Г	сумнівна	сумнівна	безнадійна
Д	сумнівна	безнадійна	безнадійна

На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів.

Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют.

Таблиця 3.2 Кредитна заборгованість за групами ризику

Групи кредитів	Рівень резерву (ступінь ризику), %
-- стандартні	1
-- під контролем	5
-- субстандартні	20
-- сумнівні	50
-- безнадійні	100

Комерційний банк формує резерв під стандартну заборгованість за кредитами щоквартально.

Під нестандартну заборгованість за кредитами, віднесеними до категорії «під контролем», «субстандартні», «безнадійні», комерційний банк формує резерв у повному обсязі також щоквартально.

За ступенем ризику позики або ступенем надійності клієнта кредити поділяються на п'ять груп: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні кредити.

Розглянемо структуру кредитного портфеля банку за групами ризику, яка склалася за останні два роки (додаток І ).

В додатку І видно, що за аналізований період структура кредитного портфеля дещо погіршилася. Так, питома вага ризикованих та високоризикованих кредитів збільшилась на 5,3 процентного пункту (з 19,7 % у 2005 р. до 25 % у 2006 р.). При цьому значно зросла частка сумнівних кредитів (на 5,2 процентного пункту, або на 5280 тис. грн). Частка безнадійних кредитів зросла на 0,9 процентного пункту, або на 290 тис. грн. Це свідчить про те, що в банку проводиться досить високоризикована кредитна політика.

З огляду на таке становище аналіз треба деталізувати в напрямі виявлення причин збільшення питомої ваги небезпечних та безнадійних (збиткових) кредитів і проаналізувати можливі наслідки та заходи щодо їх усунення.

Аналіз галузевої структури кредитів дає змогу визначити галузеву диверсифікацію кредитів порівняно з попередньою звітною датою. Для цього розраховується питома вага вкладених в окремі галузі позик у цілому за короткостроковими та довгостроковими позиками, а також у динаміці. Галузева диверсифікація кредитних вкладень повинна сприяти розвитку пріоритетних галузей народного господарства.

Структурний аналіз проводиться для визначення надмірної концентрації кредитних операцій в одному сегменті, що підвищує ступінь кредитного ризику. Проте надмірна диверсифікація кредитного портфеля створює певні труднощі в управлінні позиковими операціями та може стати причиною банкрутства банку,

тому зарубіжні комерційні банки визначають для себе межі вкладення ресурсів у певний сегмент, тобто застосовують метод лімітування. Ці межі враховують у своїй діяльності кредитний комітет та керівники вищого рівня.

Як видно з даних додатку І , банк визначається нераціональною структурою кредитних вкладень, основна їх частка була вкладена в торговельно-посередницьку діяльність -- 47,5 %. Це зумовлено великим попитом на кредитні ресурси саме в цій галузі. Заінтересованість банку вкладати саме в цю галузь обумовлена високою оборотністю цих позик.

Проте порівняно з попереднім періодом диверсифікація кредитних вкладень дещо поліпшилась. З'явилися вкладення в транспортну галузь (24.4 %), збільшилася частка кредитних вкладень у сільське господарство та промисловість.

Отже, незважаючи на відносне поліпшення галузевої структури кредитного портфеля банку, все ж слід з метою зниження ризику продовжувати політику подальшого збільшення кредитних вкладень у промисловість, будівництво, сільське господарство, споживчі позики і зменшувати кредитування інших, не основних галузей народного господарства, де розташована головна зона кредитного ризику банку. Останньому слід розробити обґрунтовані ліміти кредитування різних галузей народного господарства.

За строком використання позики поділяються на:

строкові;

безстрокові (до запитання).

Строкові -- це позики надані на визначений у договорі термін. У свою чергу вони бувають короткострокові (терміном до одного року), середньострокові (терміном від одного до трьох років), довгострокові (терміном понад три роки). Строк кредиту, а також проценти за користування ним (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) визначаються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позикового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та процентів за користування ним. Короткострокові кредити можуть надаватися банком у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді. Аналізуючи структуру короткострокових кредитів, потрібно виділяти такі групи кредитів:

до 1 місяця;

від 1 до 3 місяців;

від 3 до 6 місяців;

від 6 місяців до 1 року.

Середньострокові кредити можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень. У свою чергу, вони поділяються на:

кредити зі строком від 1 до 2 років;

кредити зі строком використання понад 2 роки.

Довгострокові кредити можуть надаватися для формування основних фондів, об'єктом кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше, і видаються строком понад три роки.

Слід відзначити, що у плані рахунків банку є лише рахунки для короткострокових та довгострокових кредитів, а середньострокові відносять до групи довгострокових кредитів.

Кредити до запитання (безстрокові) -- це кредити, які видаються на невизначений термін і які на вимогу кредитодавця мають бути погашені у визначений ним час. Якщо кредитодавець не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений самостійно.

За фінансовою дисципліною позичальника виділяють такі

групи кредитів:

стандартні;

пролонговані;

прострочені;

безнадійні.

Стандартні -- це кредити, за якими проценти та сума основного боргу сплачуються вчасно, без прострочки платежу.

Пролонговані, або відстрочені, кредити -- це кредити стосовно яких на основі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній термін.

Прострочені кредити -- це кредити, щодо яких строк погашення, установлений кредитним договором, минув, а позикові кошти не повернені позичальником.

При аналізі кредитного портфеля в розрізі строків використання необхідно особливу увагу звернути на питому вагу прострочених та пролонгованих позик. Розглянемо структуру кредитів, що склалася за строками використання (додат. Й).

Наведені дані свідчать, що за аналізований період структура кредитів за строками використання майже не змінилася. Питома вага короткострокових позик у звітному періоді становила 74,9 %. У попередньому періоді вона дорівнювала 75,4 %. Довгострокові кредити були надані згідно з державною цільовою програмою конверсії на переозброєння виробництва та на споживчі цілі фізичним особам. Причому порушення строків погашення спостерігалося не за довгостроковими кредитами, а за короткостроковими. Частка пролонгованих та прострочених кредитів майже не змінилась і в аналізованому періоді становила-- 11,1 %. Дещо збільшилася питома вага прострочених кредитів (на 0,9 процентного пункту).

У структурі короткострокових кредитів найбільша частка кредитів терміном використання від одного до трьох місяців (32,6 %) та від трьох до шести місяців (28,5 %), така ж тенденція спостерігалась і в попередньому періоді. Але там короткострокових кредитів з терміном використання до 1 місяця видавалося вдвічі більше.

Така структура кредитного портфеля з огляду на строк використання цілком закономірна. Як зазначалося, банк здебільшого видає кредити, спрямовані на торговельно-посередницькі цілі, які не потребують ресурсів на великий термін. Більш обережна політика банку стосовно довгострокових кредитів як найбільш ризикованих цілком виправдана. Хоча в даному разі проблеми повернення кредитів мали місце не з довгостроковими кредитами, а, навпаки, з короткостроковими, що пояснюється недостатньою роботою банку щодо оцінювання кредитоспроможності позичальників.

Кредити фізичним особам посідають незначне місце в структурі кредитного портфеля і мають тенденцію до зниження.

Одним із заходів контролю за кредитним ризиком є забезпечення кредитів. Забезпечення -- це запасний метод отримання невиплаченого боргу (основної суми та процентів) у разі неплатоспроможності позичальника.

Залежно від наявності і характеру забезпечення виділяють:

забезпечені (ломбардні) позики;

незабезпечені (бланкові) позики.

Основна частина банківських кредитів видається під забезпечення, що є одним з принципів банківського кредитування.

Формами забезпечення зобов'язань щодо повернення кредиту можуть бути: застава майна позичальника; гарантія або поручительство; договір страхування кредитів; товарні документи; цінні папери; поліси страхування життя; передання на користь банку контрактів; вимог та рахунків позичальників третій особі; дорогоцінні метали тощо.

Аналізуючи структуру кредитного портфеля в цьому напрямі, особливу увагу треба звернути на питому вагу незабезпечених позик у загальних позиках.

З даних додатку Л видно, що в аналізованому періоді питома вага незабезпечених кредитів була незначною -- 5,7 %. На такому самому рівні вона була й у попередньому періоді. Незважаючи на певний ризик неповернення бланкового кредиту, як показують дані аналізу, до безнадійних та збиткових кредитів були віднесені саме найбільш забезпечені кредити, а бланкові погашалися своєчасно та в повному обсязі.

Аналіз можна продовжувати в напрямі більш глибокого вивчення структури за видами забезпечення (застава майна позичальника, гарантія або поручительство, договір страхування тощо).

Так, з даних аналізу видно, що найбільш поширеним видом забезпечення кредитів є застава товарно-матеріальних цінностей. У базисному періоді їх частка становила 38,2 %, а у звітному -- 36,7 %. Високою є частка таких видів забезпечення, як нерухомість (19,1 %) та застава транспортних засобів (20,9 %). Приблизно така сама тенденція була й у звітному періоді. Частка кредитів без забезпечення була незначною (6,1 % у базисному періоді та 5,7 % -- у звітному) і надавалися клієнтам даного банку на виплату заробітної плати.

Аналіз структури кредитного портфеля можна продовжувати за іншими класифікаційними ознаками (за методами надання позик, способами їх погашення, за цілями кредитування тощо).

Після вивчення структури кредитних вкладень їх слід проаналізувати з якісної; а саме: з погляду ступеня кредитного ризику, рівня забезпеченості кредитів та ефективності кредитної діяльності в цілому.

Висновки до розділу 3

Отже, аналіз кредитних операцій банку з погляду ступеня ризику, забезпеченості та дохідності лежить в основі аналізу якості активів, що, у свою чергу є важливим напрямом рейтингової оцінки діяльності банку.

В ЗФ ВАТ "Електрон Банк" аналіз кредитних операцій проводяться в чіткій послідовності:

аналізуються масштаби кредитної діяльності банку порівняно з попередніми періодами;

аналізується рух кредитів;

розраховується оборотність кредитів;

визначається рівень диверсифікації кредитних вкладень, який дає змогу максимально знизити ризик неповернення позики;

оцінюється повернення позик;

проводиться кількісне оцінювання структури кредитного портфеля залежно від різноманітних класифікаційних ознак;

виявляється якість кредитного портфеля з погляду ризику і ступеня забезпеченості кредитів;

аналізується дохідність та ефективність кредитних операцій.

Особливу увагу в ЗФ ВАТ "Електрон Банк" приділяють якості кредитного портфеля, захищеності його від кредитного ризику. В даному банку створено резерви для відшкодування можливих витрат за основним боргом за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах. З даних аналізу структури кредитного портфеля за видами забезпечення видно, що найбільш поширеним видом забезпечення кредитів є застава товарно-матеріальних цінностей.

Отже, за результатами проведеного аналізу кредитної діяльності ЗФ ВАТ „Електрон Банк” можна зробити висновок про досить ефективну роботу банку в цій сфері. Єдиним і основним недоліком роботи банку в процесі кредитування є погіршення стану повернення позик, тобто зростання частки позик, які, з різних причин, були списані за рахунок створених банком резервів. На нашу думку, саме в цьому напрямку, в майбутньому, працівникам банку слід зосередити свої зусилля для виправлення такої ситуації.

РОЗДІЛ 4. Контроль кредитних операцій комерційних банків

4.1 Сутність та види контролю за діяльністю комерційного банку

Контроль у широкому розумінні - це процес логічного, систематичного, інформаційного обслуговування управління. Під контролем також розуміють процес організації ефективного функціонування господарюючого суб'єкта з метою забезпечення схоронності майна і грошових коштів, оптимізації витрачання грошових, матеріальних і трудових ресурсів. Система контролю за банками - це сукупність видів контролю діяльності банків, для кожного з яких притаманна своя процедура проведення. Контроль за діяльністю банків здійснюється як ззовні, так і з середини. Зовнішній контроль поділяється на банківський нагляд та зовнішній аудит (рис.4.1.). Банки, на відміну від підприємств, підпадають під більш жорстке державне регулювання та нагляд.

Рис.4.1. Види контролю діяльності комерційних банків

Відповідно до консультативного листа Базельського Комітету з банківського регулювання ефективний нагляд за діяльністю кредитних організацій є невід'ємним компонентом стабільної економіки, в якій банківська система відіграє головну роль, а саме здійснює розрахунки, мобілізує і розподіляє грошові кошти. До завдань банківського нагляду належать: забезпечення надійності і раціональності банківських операцій, акумулювання банками капіталів і резервування коштів, достатніх для управління ризиками. Відомо, що стабільна економіка не може існувати виключно за допомогою ринкових важелів і, разом з ефективною економічно політикою, нагляд є важливою умовою фінансової стабільності в кожній окремій країні.

Основна мета нагляду - мінімізація ризику фінансових втрат вкладників і інших кредиторів, а також підтримка надійної банківської системи.

Згідно з Законом України "Про Національний банк України" банківський нагляд - це система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими фінансово-кредитними установами у процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів з метою забезпечення стабільності банківської системи захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Необхідність застосування активних впорядкованих дій обумовлена такими чинниками:

особливим статутом комерційних банків у суспільстві, адже вони "двічі" оперують суспільними грошима: з одного боку, при формуванні власного капіталу, а з іншого - при залучення ресурсів своїх клієнтів. Відповідно до статті 22 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки є і головними кредиторами, і учасниками платіжної системи, і провідниками монетарної політики держави;

роллю банків у господарському житті суспільства, які активно впливають на обсяги грошової маси та формування загальної економічної кон'юнктури;

специфічним характером відносин між комерційними банками та їх клієнтами. За умов відсутності повної довіри останніх банківська система не в змозі відповідним чином виконувати покладені на неї функції щодо залучення і перерозподілу тимчасово вільних коштів, а самі банки недоотримають частину прибутків;

наявністю різноманітних ризиків, що притаманні банківській діяльності, адже вони потенційно спроможні у найкоротший термін вивести ринок зі стану рівноваги;

можливістю лише на державному рівні забезпечити впровадження низки заходів щодо підтримки стабільності на грошовому ринку.

Банківський нагляд існує в різних формах понад 100 років. Вперше банківський нагляд був запроваджений у Сполучених Штатах Америки, а згодом - у країнах Західної Європи. Останнім часом практика банківського нагляду почала широко застосовуватись і в країнах, що розвиваються. Кожна держава будує систему нагляду та контролю діяльності комерційних банків за власним сценарієм, покладаючи виконання наглядових функцій на один із зазначених органів: центральний банк країн, міністерство фінансів, незалежне агентство.

У першому випадку головним елементом системи нагляду є центральний банк країни, який забезпечує стабільність фінансової системи. Як правило, такий принцип організації системи нагляду розповсюджений переважно у країнах, що будують ринкову економіку, а саме в Україні, Росії та інших.

У другому випадку нагляд за діяльністю банків здійснює міністерство фінансів. Такий підхід використовується в Канаді, Австрії, Норвегії.

За третім варіантом банківський нагляд здійснюється незалежним агентством, яке підзвітне парламенту чи президенту. У деяких країнах повноваження щодо нагляду за банківською діяльністю покладаються на корпорацію зі страхування депозитів.

У США нагляд за діяльністю банків здійснюється з боку кількох органів: Федеральної резервної системи (яка виконує функції центрального банку), міністерства фінансів (контролера грошового обігу) і незалежного агентства (Федерального комітету зі страхування депозитів).

Незалежно від організаційної форм побудови нагляд за комерційними банками здійснюється на загальних принципах Базельської конвенції.

Контроль за ознакою належності від організації ( у тому числі і від банку) може бути зовнішнім (контролери не є його працівниками) і внутрішнім (контролери є штатними працівниками банку).

Разом з банківським наглядом зовнішній контроль за банками здійснюється за допомогою зовнішнього аудиту.

"Аудит - це процес, за допомогою якого компетентний незалежний працівник накопичує й оцінює свідоцтва про інформацію, яка піддається кількісній оцінці і відноситься до специфічної господарської системи, щоб визначити у своєму висновку ступінь відповідності цієї інформації встановленим критеріям."

Згідно з Законом України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993р., аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо стану фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою вивчення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Так вже історично склалося, що під терміном "аудит" мається на увазі перш за усе зовнішній аудит, який проводиться незалежними від організації особами і має за мету підтвердження фінансової звітності.

Зовнішній аудитор зосереджує свою увагу на таких аспектах, як:

дотримання правил бухгалтерського обліку та звітності по операціях, що здійснює банк;

стан внутрішнього контролю в банках та його оцінка;

дотримання банком положень законодавчих та нормативних актів України;

виконання економічних нормативів, встановлених Національним банком України.

Аудитор - латинське слово, яке означає "слухач". Отже не випадково будь-яка аудиторська перевірка починається з попереднього опитування.

Аудит з'явився в результаті інституційних змін, які виникли історично, коли розвиток економіки досяг певного рівня:

функції управління організацією перейшли від власників до професійних менеджерів і в управлінців з'явилася потреба у незалежному контролі фінансової діяльності організації;

акціонування як інструмент концентрації капіталу, розвиток ринку цінних паперів обумовили необхідність незалежної фінансової експертизи публічної звітності.

У своєму розвитку аудит пройшов три етапи:

1.Аудит підтверджуючий.

Цей вид аудиту започатковував розвиток аудиторської діяльності. Перші випадки застосування аудиту зареєстровані у Великобританії, точніше у Шотландії. Різні джерела наводять різноманітні дати і події, пов'язані з початком аудиту, але достовірно відомо, що всі вони відбувалися наприкінці XVIII століття. Відомий навіть історичний факт про те, що Джордж Ватсон, відставний бухгалтер, перевірив бухгалтерські книги своїх родичів, які велися з самого початку їх вікового бізнесу, і виявив чималу переплату за податками. Таким чином, підтверджуючий аудит зводився до процедури складання аудитором суцільних паралельних бухгалтерських записів вже відображених подій. Підтвердження надавалося тоді, коли записи аудитора збігалися з реальними, тобто робився висновок щодо їх правомірності або неправомірності.

2.Системний аудит.

Значний вплив на розвиток аудиторської професії здійснило прийняття у 1862 році у Великобританії закону про компанії, в якому як обов'язкова була затверджена перевірка рахунків і звітів спеціалістами з бухгалтерського обліку і фінансового контролю не менше як один раз на рік. Це було пов'язано з переходом від локального до глобального бізнесу, з виникненням перших акціонерних товариств, у яких проводилися перевірки систем бухгалтерського обліку, документації, контролю, роботи менеджерів.

Важливою складовою системного аудиту є аналіз відображення діяльності банку у фінансовій та бухгалтерській звітності. Завдання цього типу аудиту - виявити, чи є підстави для висновку про те, що діяльність здійснюється без порушення чинного законодавства і економічний стан банку на момент перевірки дозволяє йому функціонувати нормально і в подальшому.

3.Упереджувальний аудит має за мету не лише підтвердити правдивість інформації, зазначеної в звітності, законність проведених банком операцій, а й проаналізувати перспективи розвитку банку, запобігти можливим втратам, зробити неможливим виникнення порушень, оцінити стратегічні аспекти діяльності банку.

Система ефективного внутрішнього контролю - це важлива складова управління комерційним банком, яка є основою безперебійного його функціонування. Дієві заходи внутрішнього контролю сприяють виконанню головних задач банку, досягненню ним стратегічних та оперативних цілей. Така система спонукає співробітників банку дотримуватися чинного законодавства та нормативних актів, а також розробленої банком політики, планів, внутрішніх правил та процедур, вчасно виявляти та знижувати ризик непередбачених витрат чи втрати репутації банку. Підвищений інтерес до внутрішнього контролю в банківській системі України сьогодні посилюється у зв'язку з чисельними банкрутствами банків.

З метою забезпечення надійності, законності, ефективності, а також безпеки банківських операцій та діяльності кожен комерційний банк повинен мати внутрішній механізм, який захищає від потенційних помилок, втрат та різноманітних порушень. Саме цю роль виконує внутрішній контроль банку у вигляді акціонерного, внутрішньотехнологічного контролю та внутрішнього аудиту.

Внутрішній контроль банку здійснюють:

спостережна рада;

ревізійна комісія;

правління (рада директорів);

функціональні підрозділи;

служба внутрішнього аудиту;

Акціонери здійснюють прямий контроль за діяльністю банку шляхом отримання необхідної інформації від його керівництва про результати діяльності установи за звітний період. Рада банку контролює діяльність правління, а ревізійна комісія - фінансово-господарську діяльність банку.

Ревізійна комісія:

контролює дотримання банком законодавства України і нормативно-правових актів Національного банку України;

отримує для попереднього розгляду звіти внутрішніх та зовнішніх аудиторів;

виносить на загальні збори акціонерів або засідання спостережної ради банку пропозиції щодо будь-яких питань, з компетенції ревізійної комісії, які стосуються фінансової безпеки і стабільності банку та захисту інтересів клієнтів.

Ревізійна комісія за дорученням загальних зборів акціонерів, ради банку або на вимогу учасника (учасників), які володіють у сукупності більше 10% голосів, перевіряє фінансово-господарську діяльність банку. Вона має право залучати до ревізій та перевірок як зовнішніх, так і внутрішніх експертів та аудиторів.

Ревізійна комісія складає акти щодо перевірки звітів і балансів банку і доповідає про результати ревізій та перевірок загальним зборам акціонерів чи спостережній раді банку. Без висновку ревізійної комісії загальні збори учасників (акціонерів) не мають права затверджувати фінансовий звіт банку.

Крім того, діяльність банку контролюється з боку правління (ради директорів) банку та його функціональних підрозділів. Цей контроль називається внутрішньотехнологічним. Його постійно здійснює головний бухгалтер щодо правильності та законності відображення в обліку всіх банківських операцій, при цьому такий контроль входить до посадових обов'язків його співробітників - відповідальних виконавців та керівників підрозділу.

Внутрішньотехнологічний контроль - це сукупність процедур, що забезпечують дотримання положень внутрішніх і зовнішніх нормативних актів при здійсненні операцій банку та достовірність і повноту інформації. Він поділяється на бухгалтерський, адміністративний, фінансовий, правовий та контроль за видами діяльності.

Система внутрішньотехнологічного контролю, як і всі інші процедури банку, має бути чітко регламентована. Документація за процедурами такого контролю (у паперовій або електронній формі) повинна бути доступною для користування працівниками банку.

Бухгалтерський контроль - це сукупність процедур (деталізований опис здійснення конкретних банківських операцій), що забезпечують збереження активів банку та достовірність звітності, що складається службою бухгалтерського обліку на основі даних, отриманих від функціональних підрозділів. Такий контроль включає в себе:

заходи щодо забезпечення безпомилкового відображення операцій відповідно до їх економічної сутності;

продуктивність системи документообороту;

наявність операційних процедур, елементами яких є:

опис операцій;

встановлення відповідальності осіб, які їх здійснюють;

розподіл обов'язків між виконавцями в процесі проведення банківської операції;

ухвала, запис та контроль за здійсненням операцій;

внутрішні перевірки до моменту виконання операцій автоматизованого контролю тощо.

Бухгалтерський контроль може бути первинним та подальшим, тобто таким, що здійснюється після відображення операції в обліку і повинен надати можливість впевнитися в тому, що:

операції проведені тільки за загальним та/або спеціальним дозволом керівництва банку;

операції відображені та оцінені згідно з вимогами облікової політики банку;

система аналітичного обліку дає змогу відстежувати використання ресурсів та активів банку;

розпорядження активами здійснюється лише у межах встановлених повноважень;

інвентаризація активів та зобов'язань (балансових та позабалансових) здійснюється з певною регулярністю, а виявлені недоліки усуваються належним чином.

Порядок проведення первинного та подальшого контролю визначається службою бухгалтерського обліку банку самостійно, тобто банк встановлює перелік операцій, які вимагають додаткового контролю, визначає обсяг та частоту перевірок окремих ділянок роботи працівників бухгалтерської служби, порядок здійснення логічного та арифметичного контролю за достовірністю звітності.

Первинний контроль здійснює працівник банку, який, виходячи зі змісту документів, наданих в електронному або паперовому вигляді, перевіряє правильність їх оформлення і наявність порушень процедур бухгалтерського обліку. Після здійснення перевірки документ підписується працівником банку.

Працівники банку, які підписали будь-який розрахунковий документ не маючи на це права, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. Таку ж саме відповідальність несуть працівники банку, які мають право підпису у разі перевищення ними своїх повноважень.

Якщо ж операції за рахунками підлягають додатковому контролю, то виконавець передає необхідні документи іншому працівнику банку, на якого покладені повноваження щодо здійснення контролю. Працівник, що контролює перевіривши правильність оформлення операції, підписує документи і передає виконавцю для відображення операції за відповідними рахунками.

Головні бухгалтери банків, їх заступники, начальники відділів та інші працівники, на яких покладено обов'язки подальшого контролю, повинні систематично перевіряти стан обліково-операційної роботи.

У процесі перевірок з'ясовуються причини порушень правил здійснення операцій і ведення бухгалтерського обліку. За результатами перевірок вживаються заходи щодо усунення виявлених порушень та їх недопущення в майбутньому.

Працівників, які залучаються до проведення подальших перевірок (крім працівників, що здійснюють первинний контроль, заступника головного бухгалтера і начальників відділів) призначає головний бухгалтер, виходячи з обсягу операцій у банку.

Адміністративний контроль це сукупність процедур, які дозволяють визначити законність здійснюваних операцій, ступінь виконання стратегічних і поточних планів, ефективність залучення і використання ресурсів. Його мета - забезпечення відповідної стандартизації внутрішньобанківських процесів, координація дій підрозділів, удосконалення організаційної структури управління, проведення комплексного аналізу тощо. Адміністративний контроль дозволяє виявити ризики і вжити ефективних заходів щодо їх мінімізації.