УПРАВЛІНСЬКИЙ ОБЛІК І АНАЛІЗ ВИТРАТ З ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА ТА УПРАВЛІННЯ (НА ПРИКЛАДІ ВАТ «ЕЛЕКТРОТЕХНОЛОГІЯ»)

Реферат

Об'єкт вивчення - Відкрите акціонерне товариство «Електротехнологія».

Ціль роботи - на основі дослідження витрат, управлінського обліку і управлінського аналізу діяльності підприємства виявити резерви і внести пропозиції по поліпшенню його фінансового стану.

Методи вивчення: описовий, порівняльний, економіко-статистичний метод.

Інформаційна база: річна і поточна звітність підприємства.

Облік на підприємстві організований відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996 - ХІV, Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в Україні з застосуванням нового плану рахунків і наказом про облікову політику підприємства.

Основною задачею діяльності підприємства є виробництво спеціального технологічного обладнання для механізації та автоматизації технологічних процесів на підприємствах Міністерства електротехнічної промисловості, а також отримання прибутку в інтересах учасників.

Вірогідність і правильність ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності підтверджується щорічним проведенням аудиту. З метою подальшого поліпшення фінансово-господарської діяльності запропонований ряд заходів.

УПРАВЛІНСЬКИЙ ОБЛІК, СОБІВАРТІСТЬ, КАЛЬКУЛЮВАННЯ, ВИТРАТИ, ЗАГАЛЬНОВИРОБНИЧІ ВИТРАТИ, АДМІНІСТРАТИВНІ ВИТРАТИ, ВИТРАТИ НА ЗБУТ.

Зміст

• Вступ
• Розділ 1 Економічна характеристика та класифікація витрат підприємтва
• 1.1 Поняття та необхідність обліку витрат
• 1.2 Класифікація витрат в управлінському обліку
• 1.3 Методи вивчення поведінки витрат та розподіл витрат на виробництво
• Розділ 2 Управлінський облік витрат та управління ним
• 2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства
• 2.2 Системи калькулювання й облік собівартості продукції
• 2.3 Облік загальновиробничих витрат. Облік адміністративних витрат. Облік витрат на збут
• 2.4 Особливості визначення витрат в податковому законодавстві
• Розділ 3 Аналіз витрат з організації виробництва та управління на підприємстві ВАТ «Електротехнологія»
• 3.1 Оцінка обґрунтованості планового рівня собівартості товарної продукції
• 3.2 Аналіз загальної суми собівартості товарної продукції
• 3.3 Аналіз собівартості одиниці продукції
• Висновки
• Список використаних джерел
• Вступ
• Одна з найбільше «болючих» проблем українських компаній - відсутність точного знання того, як працює фірма: який відділ витрачає, а який - додає в загальну скарбничку, хто з менеджерів ефективний, а хто марнотратний. Вести бізнес наосліп неможливо. Важливо знати, яка продукція краще розходиться, у скільки обходиться її випуск, який доход приносить її продаж. Цю інформацію фіксують усі фірми без винятку. Одні - у звичайних шкільних зошитах, інші - у таблицях на базі комп'ютерної програми типу Excel. Треті йдуть далі і впроваджують системи управлінського обліку, що дозволяють автоматизувати збір даних і в будь-який момент одержати цілісну картину діяльності підприємства в цифрах. Вирішити інформаційну проблему дозволяє управлінський облік, що доповнює традиційний бухгалтерський аналіз аналізом діяльності з економічної точки зору. Управлінський облік, розвинутий на Заході, одержує усе більше поширення в українському бізнесі.
• Управлінський облік у компанії - це система, що забезпечує керівну ланку фірми інформацією, необхідною для прийняття рішень і ефективного управління.
• Адже одна з найважливіших і тих, що найчастіше зустрічаються причин недостатньо успішного розвитку компанії полягає в тому, що її керівники просто не знають, який з видів чи діяльності відділів найбільш прибутковий і, що найважливіше, чому.
• Правильно поставлений управлінський облік дозволяє одержати інформацію, необхідну для розміщення пріоритетів у діяльності фірми і планування подальшої роботи, надає базу для оцінки перспективності можливостей, що відкриваються, і постачає механізмами контролю за виконанням прийнятих рішень.
• Інформація управлінського обліку звичайно являє собою комерційну таємницю підприємства, не підлягає публікації. Адміністрація фірми самостійно встановлює склад, терміни і періодичність представлення внутрішньої - управлінської - звітності. Ця облікова система мало регламентується законодавством.
• Актуальність теми. Перехід до ринкових відносин в економіці України ставить по-новому і розширює можливості діяльності підприємства, як основної її ланки. У нових умовах істотно змінилися правові, фінансово-економічні і соціальні відносини як у середині підприємства, так і в зовнішнім середовищі. Склалося різноманіття форм власності, істотно змінилися відносини підприємств із державою й іншими суб'єктами ринку. Економічна свобода, як умова і наслідок ринкових відносин, пред'являє більш високі вимоги до рівня господарювання й економічної діяльності підприємства.
• Мета і задачі дипломної роботи. Метою даної дипломної роботи є вивчення питання організації управлінського обліку і аналізу витрат з організації виробництва та управління діяльності ВАТ «Електротехнологія». Для досягнення цієї мети нами були поставлені наступні завдання:
• визначити сутність витрат та калькулювання в управлінському обліку;
• ознайомитись з особливостями бухгалтерських проведень з обліку витрат та калькулювання;
• забезпечити зв'язок реформування бухгалтерського обліку з основними тенденціями гармонізації стандартів на міжнародному рівні і станом економічно - правового середовища і ринкових відносин в Україні;
• виявити резерви і внести пропозиції по поліпшенню результатів діяльності, фінансового стану підприємства.
• Об'єкт дослідження - ВАТ «Електротехнологія».
• Предметом дослідження виступає діяльність підприємства по виробництву спеціального технологічного обладнання для механізації та автоматизації технологічних процесів на підприємствах Міністерства електротехнічної промисловості, при мінімальному рівні витрат й одержання досить високого рівня прибутку.
• Методи дослідження. Методологічною основою дипломної роботи є системний підхід до вивчення управлінського обліку і аналізу витрат з організації виробництва та управління. Для цього в дипломній роботі були використані різноманітні методи, серед яких метод аналізу і синтезу, статистичний, описовий, абстрактно-логічний,економіко-математичний.

Розділ 1. Економічна характеристика та класифікація витрат підприємства

1.1 Поняття та необхідність обліку витрат

Процес праці - це поєднання трьох обов'язкових елементів: доцільної діяльності людей (живої праці), предметів та знарядь праці. Два останніх елементи є матеріальними умовами праці - засобами виробництва, створеними раніше затраченою (уречевленою) працею. Сукупні витрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції складають дійсні витрати виробництва. Вони вимірюються часом, необхідним для виробництва продукту в певних організаційно-технічних та економічних умовах. В такому найбільш абстрактному розумінні витрати виробництва однаково притаманні всім суспільно-економічним формаціям.

Національний стандарт бухгалтерського обліку П(С)БО визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Для управління менеджерам потрібні не просто витрати, а інформація про об'єкт витрат - продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

За натурально-речовим складом витрати виробництва представляють собою витрати засобів виробництва і засобів існування працівників виробництва. Для відтворення процесу виробництва необхідно відновити обов'язкові елементи процесу праці. Затрачені засоби виробництва відновлюються за рахунок знов створеного продукту в натурі. Жива праця не відновлюється, а витрачається заново в новому циклі виробництва. Із знов створеного продукту виділяють кошти на відновлення робочої сили, які і представляють необхідний елемент натурально-речових витрат виробництва.

В умовах товарного виробництва відправним пунктом є витрати капіталу на засоби виробництва (с) та робочу силу (). Ці первинні витрати капіталу і є по суті витратами виробництва. Вартість як загальна категорія товарного виробництва визначається загальною сумою уречевленої в товарі праці. Різниця між цією сумою та витратами виробництва складає додану вартість (т). Таким чином, загальна формула дійсних витрат виробництва наступна

(с + + т).

Вартість продукту поділяється на перенесену вартість (с) та знов І створену вартість

( + т),

яка, в свою чергу, складається з вартості необхідного () та додаткового продукту (т). Знов створена вартість складає чисту продукцію, що поділяється на фонд заробітної плати та прибуток.

Метою обліку витрат на виробництво є визначені. розміру витрат, які припадають на кожну окрему операцію або кожен окремий продукт. Це необхідно д». оцінки запасів і визначення прибутку. В даній лекції основна увага приділяється обліку витрат на виробництво. Крім того, розглядається питання про те, які необхідні корегування, щоб акумульовані дані про прямі витрати могли використовуватись для прийняття рішень.

Завдання обліку витрат на виробництво полягає в накопиченні даних для розрахунку собівартості одиниці продукції. Мета зведення даних в системі накопичення витрат - встановити величину витрат по двох головних об'єктах - по продукту (для оцінки вартості запасу) і за центрами відповідальності (з метою контролю за рівнем витрат). Таким чином, система накопичення витрат - це сумування витрат за центрами відповідальності і розподіл цих витрат на калькуляційну одиницю. Другий етап називається калькуляцією собівартості продукції.

Безпосередньо виробнича діяльність виражає основну мету підприємства - випуск продукту, який буде реалізований, і принесе прибуток. Виробничі процеси - другий етап виробництва. Характерною особливістю цього етапу, як центрального у виробничій системі, є формування витрат на виробництво продуктів.

Стан виробництва характеризується його ефективністю, технологічними параметрами, ступенем використання досягнень науково-технічного прогресу, місцем і роллю працівника у виробничих процесах. Обмеження ресурсів і досягнення планової ефективності потребують постійного зіставлення витрат і отриманих результатів. Ця проблема посилюється під впливом інфляції, коли дані про виробничі витрати необхідно повсякденно звіряти з даними майбутніх витрат, що залежать значною мірою від впливу зовнішнього середовища. Крім того, адміністрація з метою управління витратами і доходами спостерігає за ефективністю управління, за отриманими результатами від виробництва кожного виду продукту.

В цілому механізм господарювання підприємства визначається управлінням витратами. На рис. 1.1 зображені основні елементи системи управління витратами на виробництво.

Рис. 1.1 Елементи системи управління витратами та їх взаємозв'язок

Вимоги управління визначають окреме вивчення методики витрат виробничої діяльності і необхідність розробки для підприємств системи контролю за собівартістю продукції виробничих підрозділів на основі розширення аналітичності застосованих в обліку групувань витрат.

Нагадаємо, що до витрат виробничої сфери діяльності управлінський облік витрат відносяться витрати, обумовлені технологією виробництва, яка в залежності від обсягу випуску продукції складає суттєву основу випущеного продукту. Облік витрат виробництва є визначальним в загальній системі бухгалтерського обліку. Управлінський облік не обмежується тільки обліком витрат на виробництво у вартісних показниках, регламентованих в нормативних документах. Його зміст значно ширший і складається з:

- відображення виробничих процесів у кількісному вимірі з метою управління ними і визначення прибутку;

- вибору об'єктів обліку господарських процесів і пов'язаних з ними витрат;

- обмеження суб'єкту обліку рамками підприємства;

- системного використання елементів методу управління (планування, нормування, виміру, реєстрації, оцінки, групування, аналізу, контролю) у відображенні ходу виробничого процесу в нерозривному зв'язку з процесом нарощування витрат;

- класифікації витрат відповідно до цілей їх управління для значення собівартості продукції і отриманого прибутку, прийняття рішень будування, здійснення процесу контролю і регулювання;

- формування внутрішньої звітності по рівнях управління виробничими процесами, використовуючи при цьому принципи управління, прийняті на підприємстві, і необхідність перетворення показників їхньої звітності в показники зовнішньої звітності.

Облік витрат - це сукупність свідомих дій, спрямованих на відображення операцій, що відбуваються на підприємстві протягом певного тимчасового періоду процесів постачання, виробництва і реалізації продуктів його праці за допомогою їх (процесів) кількісного вимірюванням натуральних і вартісних показниках, реєстрації, групування і аналізу в розрізах, що формують собівартість готової продукції.

Таке відображення забезпечує отримання вичерпної інформації необхідної для того, щоб управляти підприємством і оцінювати його діяльність шляхом виведення фінансових результатів.

Проте визначення сутності обліку витрат на виробництво, технічної сторони, повинно охоплювати різноманітність способів підходів організації управлінського обліку виробничої діяльності або трансформації обліку витрат на виробництво. Таким чином, визначення змісту створює реальні передумови моделювання його організації на виробництвах. Саме облік, як інформаційний потік, обернений процесу виробництва буде не лише відображати дійсність, але й готувати інформацію управління, моделювання економіки підприємства в майбутньому.

Якщо розглядати облік витрат на виробництво як процес відображення використання витрат і результатів минулої, поточної та майбутньої виробничої діяльності відповідної моделі управління, що орієнтується на досягнення основної мети підприємства, то така система обліку буде відповідати основним задачам управління собівартістю. До основних завдань обліку витрат на виробництво витрат відносно конкретного підприємства відносяться:

- інформаційне забезпечення адміністрації підприємства для прийняття управлінських рішень з врахуванням їх економічних наслідків;

- нагляд та контроль за фактичним рівнем витрат у співвідношенні з їх нормативами і плановими розмірами з метою виявлення відхилень і формування економічної стратегії на майбутнє;

- обчислення собівартості продукції, що випускається, для оцінки готової продукції і розрахунку фінансових результатів;

- виявлення і оцінка економічних результатів виробничої діяльності структурних підрозділів;

- систематизація інформації управлінського обліку виробничої діяльності для прийняття рішень, які мають довгостроковий характер: окупність виробничих і технологічних програм, рентабельність асортименту продукції, що реалізується на внутрішньому та зовнішньому ринках, ефективність капітальних вкладень тощо.

Отже, основне призначення обліку витрат на виробництво - контроль за виробничою діяльністю і управління витратами на її здійснення.

1.2 Класифікація витрат в управлінському обліку

Головним об'єктом аналізу в процесі управління є витрата. Тому класифікація витрат дуже важлива для розуміння того, як ними управляти. Можна виділити три напрямки класифікації витрат, в основу якої покладено принцип: різні витрати для різних цілей.

Вичерпані та не вичерпані витрати.

Для визначення фінансових результатів підприємства слід розуміти різницю між вичерпаними та невичерпаними витратами. Як відомо, фінансовий результат (прибуток або збиток) - це різниця між доходами і витратами звітного періоду. Виникає питання: які витрати відносяться до звітного періоду?

Припустимо, підприємство витратило гроші на придбання товарів та устаткування. Чи є це витрати звітного періоду? Безумовно ні, оскільки має місце лише обмін грошей, тобто одного виду активів на інші види активів (товари та устаткування).

Отже, витрачені кошти - це невичерпані (ще не спожиті) витрати, які принесуть користь у майбутньому.

Тепер припустимо, що ми реалізували товари і ввели в експлуатацію устаткування. Отже, замість товарів ми отримали доход (у вигляді грошей або зобов'язань кредиторів), і для отримання цього доходу була спожита якась частка устаткування (у вигляді амортизації). Тому собівартість реалізованих товарів та амортизаційні відрахування - це вичерпані (спожиті) витрати. Якщо частіша товарів було втрачено внаслідок пожежі або іншого випадку, то це означає збитки, оскільки товари не були обміняні ні на які інші речі і не дали жодної користі.

Але витрати можуть не збігатися в часі з реальними витратами активів. Наприклад, нарахована заробітна плата за січень, яку буде виплачено на початку лютого. Чи є ця зарплата витратами за січень чи вона буде витратами лютого, коли буде сплачено гроші робітникам і службовцям?

Оскільки праця робітників і службовців була використана в січні, а зарплата є грошовою формою витрат на оплату праці, то зрозуміло, що ці витрати пов'язані з виникненням зобов'язань, для погашення яких пізніше буде передано активи.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що вичерпані (спожиті) витрати - це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.

У свою чергу невичерпані (неспожиті) витрати - це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах.

Невичерпані витрати відображаються її активі балансу, а вичерпані витрати - у звіті про фінансові результати (звіті про прибуток).

На практиці не всі витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом або з придбанням товарів. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію - це витрати, пов'язані з виробництвом або з придбанням товарів для реалізації. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація верстатів тощо), пов'язані з функцією виробництва продукції.

У торговельному підприємстві витратами на продукцію с чиста вартість придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду - це втрати, що не включаються у собівартість запасів і розглядаються, як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

Підприємства, що виробляють продукцію, до таких витрат відносять витрати на здійснення всіх інших функцій (управління, маркетинг, дослідження, розробки тощо) вартісного ланцюжка.

У торговельних підприємствах витратами періоду є витрати обігу.

У звіті про прибуток витрати періоду звичайно включають до складу операційних витрат.

Такий підхід до витрат є цілком обґрунтованим, оскільки, наприклад, витрати на оренду слід сплачувати незалежно від кількості придбаних або реалізованих товарів. Але витрати на придбання товарів будуть вичерпані лише тоді, коли ці товари реалізують і отримають доход.

Вичерпані витрати на продукцію (товари) відображаються у звіті про прибуток, як собівартість реалізованої продукції (товарів).

Собівартість реалізованої продукції або товарів визначається з урахуванням зміни залишків запасів. У сфері виробництва попередньо слід визначити собівартість готової продукції. Для цього слід узяти до уваги зміну залишків незавершеного виробництва.

Важливою рисою витрат як у виробничій, так і в невиробничій сфері є характер їхнього зв'язку з певним об'єктом: продуктом, підрозділом, проектом тощо. Залежно від характеру цього зв'язку витрати поділяють на прямі та непрямі.

Прямі витрати - це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом.

Відповідно, непрямі витрати - це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом.

Вираз «економічно можливим шляхом» означає, що при вирішенні питання про віднесення витрат до певного об'єкта слід керуватися принципом співвідношення втрат і вигод. Так, наприклад, якщо витрати на віднесення вартості цвяхів до кожного конкретного виготовленого стільця перевищують саму вартість цвяхів, то доцільніше і дешевше розподіляти ці матеріали між виробами непрямим шляхом, тобто пропорційно до прямих витрат.

Віднесення витрат до прямих або непрямих залежить від того, що є об'єктом витрат.

Наприклад, амортизація верстатів та опалення цеху є прямими витратами.

Отже одні й ті самі витрати можуть бути одночасно прямими і непрямими щодо різних об'єктів.

У підприємствах виробничої сфери витрати на продукцію називають виробничими витратами, а витрати періоду - невиробничими витратами.

Виробничі витрати традиційно поділяють на основні та накладні витрати.

Основні витрати - це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. У зарубіжній практиці основні витрати поділяють на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

Прямі матеріальні витрати - це вартість витрачених матеріалів, які стають часткою готової продукції і можуть бути віднесені до певного виробу економічно можливим шляхом.

Прикладом прямих матеріальних витрат є деревина у виробництві меблів, тканина, що використовується для виготовлення одягу тощо.

В деяких випадках певні види матеріалів, які є частиною виробленої продукції, не включають до складу прямих витрат.

Прикладом таких матеріалів є цвяхи у виробництві меблів, нитки у виробництві одягу тощо.

Такі матеріали розглядають як допоміжні (непрямі) і, виходячи з принципу економічної доцільності, включають до складу виробничих накладних витрат.

Прямі витрату на оплату праці - заробітна плата робітників, яка може бути включена у собівартість певних виробів економічно можливим шляхом.

Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (допоміжний персонал тощо) і зарплату робітників, що не може бути прямо піднесена на продукцію (оплата простою, додаткові виплати тощо), розглядають як непряму зарплату і включають до складу виробничих накладних витрат.

Інші прямі витрати - всі інші прямі витрати, крім прямих матеріальних витрат та прямих витрат на оплату праці.

Прикладом таких втрат є амортизація або оренда спеціального устаткування, оплата послуг контрагентів, придбання спеціального інструменту, виплати (роялті) за отриману ліцензію на виробництва продукції тощо.

На практиці ці витрати не завжди мають місце, тому і в літературі досить часто основні витрати обмежують прямими матеріалами та прямими витратами на оплату праці.

Виробничі накладні витрати - це витрати, пов'язані з процесом виробництва, які не можуть бути віднесені до певних виробів економічно можливим шляхом.

Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, непряма зарплата, витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація і страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг тощо.

Виробничі накладні витрати розподіляються між виробами пропорційно до обраної бази.

Прямі витрати на оплату праці та виробничі накладні витрати в сумі складають конверсійні витрати.

Конверсійні витрати - це витрати на обробку сировини для перетворення її на готовий продукт.

У багатьох сучасних автоматизованих виробництвах прямі витрати на оплату праці доволі часто не перевищують 5% виробничих витрат. Тому їх включають до складу виробничих накладних витрат.

В результаті в таких підприємствах виробничі витрати мають тільки два елементи: прямі матеріальні витрати та виробничі накладні витрати.

Невиробничі витрати включають: витрати на управління, дослідження і розробки, збут продукції та інші функції бізнесу.

Найчастіше вони представлені витратами на збут та управління (загальні та адміністративні витрати).

До витрат на збут належать:

- платня і комісійні продавцям, торговим агентам, працівникам відділу збуту та складів, водіям тощо;

- витрати на рекламу та дослідження ринку;

- витрати на відрядження;

- оренда, податки, страхування, амортизація, ремонт та утримання приміщень і обладнання відділу збуту, складів, транспортних засобів, демонстраційних залів тощо;

- пакувальні матеріалі та ремонт тари;

- фрахт та інші витрати, пов'язані з транспортуванням продукції;

- безнадійні борги та витрати на інкасацію дебіторської заборгованості;

- надання знижок (дисконт) покупцям;

- післяпродажне обслуговування клієнтів.

Загальні та адміністративні витрати включають:

- загальні та корпоративні витрати (реєстрація акцій, річні збори, винагорода директорам, доброчинні внески тощо);

- витрати на персонал офісу (платня, страхування, додаткові виплати, навчання тощо);

- витрати на утримання приміщень та обладнаних офісу (оренда, податки, страхування, амортизація, ремонт, комунальні послуги);

- гонорари за професіональні послуги (юридичні, аудиторські, медичні тощо);

- витрати на зв'язок (поштові, телефонні, телекс, факс тощо);

- амортизація нематеріальних активів;

- інші загальні витрати.

Розглянута концепція витрат використовується для складання фінансової звітності, призначеної для прийняття рішень.

Релевантні та нерелевантні витрати

Для прийняття управлінських рішень конче необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати і доходи.

Релевантні витрати - це витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення, а нерелевантні витрати - це витрати, що не залежать від прийняття рішення.

Наприклад, ви розглядаєте питання - придбати комп'ютер для ведення бухгалтерського обліку чи орендувати його.

У цьому випадку вартість комп'ютера та орендна плата є релевантними витратами, а от вартість програмного забезпечення є нерелевантними витратами, оскільки вони матимуть місце в обох випадках.

Витрати, що складають різницю між альтернативними рішеннями, називають диференціальними витратами.

У нашому прикладі диференціальні витрати - це різниця між вартістю комп'ютера і сумою орендної плати за період його експлуатації.

Щоб управляти витратами, важливо знати, як вони поводяться, тобто є вони змінними чи постійними щодо певної діяльності.

Дійсні та можливі витрати

Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень слід враховувати не лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати).

Дійсні витрати - це витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів.

Ці витрати відображаються в бухгалтерських реєстрах в міру їх виникнення.

Можливі витрати (втрати) - це вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитися від альтернативного рішення.

Наприклад, підприємство розглядає альтернативу використання вільних коштів: покласти їх у банк на депозит або придбати комп'ютер і здати його в оренду.

Можливі витрати не відображають в облікових реєстрах і беруть до уваги тільки в разі використання обмежених ресурсів.

Маржинальні та середні витрати

Маржинальні витрати - це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

Залежно від ситуації менеджера можуть цікавити як маржинальні, так і середні витрати. Наприклад, менеджер приватного коледжу може вивчати можливість додаткового набору, виходячи з маржинальних витрат та розглядати середні витрати та методичне забезпечення студентів для складання бюджету.

Контрольовані та неконтрольовані витрати

Для контролю діяльності окремих підрозділів та оцінки роботи їх керівників виділяють контрольовані та неконтрольовані витрати.

Контрольовані витрати - це втрати; які менеджер може безпосередньо контролювати або може здійснювати на них значний вплив.

Відповідно, неконтрольовані витрати - це витрати, які менеджер не може контролювати або не може на них впливати.

Практичний розподіл витрат на контрольовані та неконтрольовані залежать від сфери повноважень менеджера.

Одні й ті самі витрати можуть бути контрольовані з боку начальника цеху одного підприємства та неконтрольовані для начальника цеху іншого підприємства.

Прикладом традиційно контрольованих витрат і позиції начальника цеху є основні матеріальні витрати і основна зарплата, а неконтрольованих - амортизація верстатів.

Класифікація витрат на контрольовані та неконтрольовані лежить в основі системи обліку по центрах відповідальності.

1.3 Методи вивчення поведінки витрат та розподіл витрат на виробництво

Витрати мають властивість поводитися по-різному. Під поведінкою витрат розуміють характер реагування витрат на зміни в діяльності підприємства.

Зміни у складі та величині витрат відбуваються під впливом певних подій та операцій, що мають місце в процесі господарської діяльності. Тому діяльність, яка впливає на витрати, називають фактором витрат.

Приклади факторів витрат наведено в табл. 1.1.

Розуміти взаємозв'язок між витратами та певними факторами дуже важливо, оскільки це дозволяє передбачити майбутні релевантні витрати, що необхідно для прийняття управлінських рішень. Для опису «поведінки» витрат в літературі традиційно використовують терміни: «змінні витрати» і «постійні витрати», а також «напівзмінні витрати» і «напівпостійні витрати». При цьому, як основний фактор витрат, звичайно розглядають обсяг діяльності (виробництва або реалізації).

Таблиця 1.1 - Приклади факторів витрат для різних функцій бізнесу

Функція бізнесу	Фактори витрат
Дослідження і розробки	Кількість проектів Технічна складність проектів
Проектування продукції, послуг і процесів	Кількість виробів Кількість складових частин виробу
Виробництво	Обсяг виробництва Кількість переналадок обладнання Основна зарплата
Маркетинг	Кількість рекламних оголошень Кількість продавців Виручка
Доставка	Кількість замовників Вага вантажників Відстань перевезень
Обслуговування клієнтів	Кількість замовлень Час обслуговування
Управління	Кількість замовлень Кількість персоналу

Вивчення поведінки витрат дозволяє зробити оцінку витрат і побудувати їх функцію.

Оцінка витрат - це процес обчислення поведінки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв'язку між витратами та різними чинниками на підставі дослідження минулої діяльності.

Функція витрат - це математичний опис взаємозв'язку витрат та їх фактора.

У спрощеному вигляді функція витрат може бути описана так:

Y = а + bх,

де: Y - загальні витрати;

а - загальні постійні витрати;

b - змінні витрати на одиницю діяльності;

х - значення фактора (чинника) витрат.

На практиці витрати, як правило, залежать від декількох факторів витрат, але для побудови функції витрат, здебільшого, обирають один чи два найвпливовіші фактори.

Функція витрат полегшує передбачення витрат, тобто прогнозування майбутніх витрат для різних рівнів (умов діяльності).

Побудувати функцію витрат можна будь-яким із запропонованих нижче способів:

1. Технологічний аналіз - це системний аналіз функцій діяльності задля визначення технологічного взаємозв'язку між витратами ресурсів та результатом діяльності.

Такий аналіз потребує детального вивчення всіх операцій, їх доцільності, визначення необхідних операцій, потреби ресурсів та оцінки адекватності їх використання. Це своєрідний функціонально-вартісний аналіз діяльності.

Перевагою такого аналізу є те, що він орієнтований на майбутні операції, а не на вивчення минулої діяльності. Проте він потребує значних витрат часу і коштів.

2. Метод аналізу облікових даних. Цей метод передбачає розподіл витрат на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі даних з рахунків бухгалтерського обліку.

Метод аналізу облікових даних досить широко використовується в практиці. Але слід враховувати, що він значною мірою базується на досвіді та інтуїції менеджера і аналізі минулих подій. Через те його вадою є певна суб'єктивність та можливість суттєвих відмінностей між минулими та майбутніми умовами діяльності. Певною мірою уникнути зазначених вад можна за допомогою серії спостережень взаємозв'язку між фактором витрат та витратами.

3. Метод вищої - нижчої точки. Цей метод передбачає визначення функції витрат на основі припущення, що змінні витрати - це різниця між загальними витратами при найвищому та найнижчому рівнях діяльності.

4. Графічне відображення функції витрат. Цей метод дозволяє уникнути ризику помилки, який пов'язаний із застосуванням методу вищої-нижчої точки.

При використанні даного методу лінія функції витрат проводиться через вищу й нижчу точки графіка, ігноруючи всі інші точки. Але, якщо всі інші точки не мають тісного взаємозв'язку з вищою та нижчою точками, то функція витрат не відображатиме реальної залежності між витратами та їх фактором.

5. Метод візуального пристосування. Метод візуального пристосування - це графічний підхід до визначення функції витрат, при якому аналітик візуально проводить пряму лінію, беручи до уваги всі точки витрат.

Метод візуального пристосування дозволяє уникнути вад методу вищої-нижчої точки, але не уникнути суб'єктивності, оскільки результати розрахунків суттєво залежать від точності ока та несхибності руки аналітика.

Розділ 2. Управлінський облік витрат та управління ним

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

Відкрите акціонерне товариство «Електротехнологія» утворене на базі Запорізького заводу спеціального технологічного обладнання, створеного восени 1972 року, з метою концентрації і розвитку виробництва спеціального технологічного обладнання для механізації і автоматизації технологічних процесів на підприємствах Міністерства електротехнічної промисловості.

ВАТ «Електротехнологія» призначене для організації виробництва і виготовлення різного технологічного обладнання.

Підприємством освоєний випуск великої номенклатури спеціального технологічного обладнання, необхідного підприємствам, що налагоджують виробництво продукції, що відноситься до різних галузей.

Основні види технологічного обладнання:

- гама автоматичних ліній подовжнього, поперечного, і сполученого розрізу сталі різних типорозмірів;

- комплекс обладнання для заготовчих і ремонтних ділянок:

а) ножиці гільйотини,

б) ножівково-відрізні верстати,

в) сортогибочні верстати,

г) вальці правильні,

д) установки подовжнього розкрою пластин,

е) верстати різання пластин ізоляційних матеріалів ;

- преси універсальні брикетів для брикетування торфу, деревних і сільськогосподарських відходів ;

- роботизовані складські комплекси ;

- установки для виготовлення ґрунтоблоків і шлакоблоків ;

- установки вакуумного напилення алюмінію ;

- устаткування для виробництва трансформаторів і конденсаторів ;

- устаткування для металургійних, коксохімічних і феросплавних заводів, нестандартне устаткування для інших галузей.

Підприємство виробляє товари народного споживання, а також послуги стороннім організаціям по виготовленню окремих деталей (валів з термообробкою, шестерень, шліцьових валів, і втулок, великогабаритних деталей), а також вузлів-електрошаф, сейфів та ін., запчастин устаткування і машин.

На лініях поперечного і сполученого розрізу пластини укладаються в стопи. Потребу у вказаних лініях випробовують підприємства самих різних галузей. Починаючи від їх традиційних споживачів-підприємств електротехнічної, металургійної і металообробної промисловості, споживачами ліній стали також виробники тари, підприємства консервної і хімічної промисловості.

Враховуючи потреби великого числа малих підприємств, що займаються виробництвом різних металоконструкцій, а також постійно існуючу потребу заготовчих ділянок заводів, ремонтних майстерень промисловості і агросервісу як на території України, так і в країнах СНД, підприємство освоїло виробництво потрібного їм устаткування першої необхідності.

В умовах енергетичної кризи широке застосування знаходять освоєні підприємством спільно з Московським НДІ торф'яної промисловості преси універсальні брикетів, призначені для брикетування:

деревних відходів: тирси, стружки, кори, дрібної щепи, опалого листя ;

сільськогосподарських відходів: соломи, лушпиння, рису, гречки і ін. зернових культур, багаття льону, подрібнених стебел соняшнику і очерету ;

Орієнтуючись на потребу будувати швидко та з дешевих матеріалів підприємство освоїло та запропонувало ринку мобільні та високовиробничі установки для виготовлення будівельних блоків з ґрунту та установки шлакоблоків.

Підприємством освоєна установка вакуумна призначена для нанесення технічного і декоративного алюмінієвого покриття на полімерну або паперову основу. Одержуваний при цьому рулонний матеріал знаходить широке застосування в електротехнічній, фармацевтичній, харчовій і поліграфічних областях промисловості, а також для виробів культурно-побутового призначення.

Підприємством освоєне виготовлення повного комплексу устаткування для трансформаторобудування.

Освоєне устаткування, вживане у виробництві конденсаторів.

Продукція ВАТ «Електротехнологія» має найбільший попит на ринку СНД у зв'язку з розвитком нових виробництв різних форм власності, пов'язаних з розкроєм металу. Основними географічними ринками є такі промислово-розвинені райони, як Південний Схід України, Центральний і уральський регіони Росії, Азіатський регіон СНД, промислові регіони Африки, що є споживачами устаткування для розкрою рулонної і листової сталі, у зв'язку з великими об'ємами переробки металу.

Основними ринками устаткування трансформаторобудування є Україна, Білорусь, Центральний регіон Росії, електротехнічні комплекси держав Середньої Азії (Курган-Тюбе, Майлі-Сай і ін. ).

Устаткування для заготовчих ділянок купують не тільки підприємства, що вже мають заготовчі ділянки, і ремонтні ділянки, але і новостворювані малі підприємства, оскільки воно може використовуватися як міні цех по випуску заготівок для будь-якої галузі.

Преси брикети застосовуються в агропромислових комплексах; на підприємствах, які використовують деревину у великих кількостях; торфорозробляючими підприємствами, житлово-комунальними службами і ін.

Наявність у ВАТ «Електротехнологія» великого парку металоріжучого устаткування, зокрема для обробки великогабаритних деталей і вузлів, а також площ на зварювальних і складальних ділянках, значний досвід виробництва нестандартного устаткування дозволив освоїти випуск необхідного заводам устаткування.

Щоб повніше завантажити наявний верстатний парк ВАТ «Електротехнологія» засвоїло випуск світлосигнальної арматури, що призначеної для світлової сигналізації роботи устаткування, котра раніше випускалась в Тбілісі, сейфів для банків і комерційних структур, а також цілий ряд товарів народного споживання (санки, візки господарські, тази пральні, ящики для овочів і ін.). Ведеться робота по вивченню ринку з метою освоєння нових видів товарів народного споживання, що мають попит у населення.

Широка номенклатура освоєного випуску продукції дозволяє ВАТ «Електротехнологія» маневрувати в умовах нестабільного ринку збуту забезпечувати платоспроможні підприємства необхідним устаткуванням.

Структура управління виробництвом ВАТ «Електротехнологія» в даний час відповідає вимогам ринку і є оптимальною в умовах нашого виробництва.

Структура управління складається з:

- зовнішньоекономічної маркетингової фірми;

- трьох основних виробництв і ділянки на правах цеху;

- чотирьох допоміжних цехів і ділянок на правах цехів;

- п'яти управлінь;

- семи відділів;

- непромислової групи.

Таким чином основна частина технологічного устаткування, ВАТ «Електротехнологія», що випускається і що наміченого до випуску, направлені в пріоритетні області економіки України, позначені в законі України «Про державну програма заохочення іноземних інвестицій в Україні», таких як : розвиток енергетичного комплексу; виробництво нестандартного устаткування для житлово-комунального господарства; виробництво ефективних видів прокату, зокрема із захисним покриттям; виробництво алюмінієвих труб; будівництво і модернізація трубопроводів тощо.

2.2 Системи калькулювання й облік собівартості продукції

Калькулювання - це процес визначення собівартості певного об'єкту витрат.

Під об'єктами витрат розуміють сегменти діяльності підприємства, які потребують вимірювання пов'язаних з ними витрат.

Інформація про собівартість об'єктів витрат дає змогу визначити: яку ціну на виріб або послуги слід встановити; який процес є найекономічнішим; який підрозділ використовує ресурси найефективніше; який замовник забезпечує найбільший внесок у прибуток компанії тощо.

Собівартість об'єктів витрат визначається за допомогою системи виробничого обліку.

Система виробничого обліку - це система обліку, яка забезпечує калькулювання і контроль собівартості об'єктів витрат.

У загальному вигляді система виробничого обліку має дві стадії (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Система виробничого обліку

На першій стадії витрати об'єднуються за однорідними елементами: матеріали, зарплата тощо.

Потім вони відносяться до певних об'єктів витрат. При цьому прямі витрати можуть бути простежені до відповідних об'єктів витрат на основі первинних документів, а непрямі витрати розподіляються між об'єктами витрат пропорційно до величини певного чинника (пряма зарплата, машино-години тощо).

Порядок віднесення витрат залежить від кількості та взаємозв'язку об'єктів.

На промислових підприємствах втрати звичайно спочатку відносяться до відповідних підрозділів, а потім - до певних видів продукції (послуг), що виробляються відповідними підрозділами.

Вибір системи виробничого обліку залежить від технології та організації виробництва.

Тому різні підприємства використовують різні системи виробничого обліку.

Однак впровадження будь-якої системи виробничого обліку передбачає:

- побудову організаційної структури підприємства;

- проектування документопотоків;

- вибір відповідної системи калькулювання продукції;

- підхід до постійних виробничих витрат;

- вибір відповідного методу контролю витрат.

Організаційна структура підприємства визначає функції окремих підрозділів і відповідальність їх керівників. Тому саме організаційна структура підприємства є відправною точкою для побудови системи виробничого обліку, оскільки вона визначає контрольованість витрат та порядок їх групування по центрах відповідальності.

Організаційна структура, у свою чергу, впливає на документопотік всередині підприємства і забезпечує кодування документів, що важливо для автоматизованої обробки інформації.

Наступним етапом впровадження виробничого обліку є вибір системи калькулювання продукції.

Система калькулювання визначається характером продукції. Найчастіше у спеціальній літературі виділяють дві системи калькулювання: по окремих замовленнях (контрактах, роботах, партіях) та по процесах виробництва, які постійно повторюються.

В рамках кожної а цих систем калькулювання може здійснюватися за повними виробничими витратами або тільки за змінними витратами.

Нарешті важливим елементом системи виробничого обліку є контроль витрат.

Такий контроль забезпечується через порівняння бюджетних та фактичних витрат окремих підрозділів.

Проте ефективнішим є встановлення норм (стандартів) витрат на рівні конкретних видів продукції та оперативний контроль виявлення й аналізу відхилень.

Оскільки для складання фінансової звітності підприємства застосовується система калькулювання повних витрат, то логічно саме з неї почати детальніший розгляд систем калькулювання продукції.

Калькулювання повних витрат - це метод калькулювання, що передбачає включення у собівартість усіх (змінних і постійних) виробничих витрат.

В індивідуальних та дрібносерійних виробництвах (кораблебудування, авіаційна промисловість, будівництво, друкарні, виробництво меблів тощо) традиційно застосовують калькулювання по замовленнях.

Калькулювання по замовленнях - система калькулювання продукції на основі обліку витрат по кожному індивідуальному виробу або окремій партії виробів.

При цьому методі калькулювання об'єктом обліку є окреме замовлення на виготовлення одного виробу, партії виробів чи на виконання певного обсягу робіт (послуг).

На основі замовлення клієнта бухгалтерія підприємства відкриває виробниче замовлення, тобто замовлення певним виробничим підрозділам на виконання відповідних операцій або їх стадій. Кожному замовленню присвоюється свій код, який вказується у всіх документах, пов'язаних з виконанням робіт та витрачанням ресурсів.

Для узагальнення витрат та калькулювання собівартості використовується відомість (картка) обліку витрат. У цьому обліковому реєстрі накопичується всі фактичні витрати, пов'язані з виконанням замовлення.

Матеріали, що були витрачені для виконання замовлення, відображаються у відомості на підставі вимог або накладних.

Пряма заробітна плата переноситься у відомість з нарядів чи карток обліку робочого часу.

Накладні витраті розподіляють між замовленнями щомісяця пропорційно до встановленої бази розподілу (до прямої зарплати, машино-годин тощо).

Після завершення замовлення на підставі даних відомості обліку витрат визначається його собівартість.

Фактична собівартість замовлення розраховується шляхом підсумовування всіх витрат, здійснених з моменту початку робіт.

У свою чергу незавершене виробництво визначається сумою фактичних витрат по кожному незакінченому замовленню.

Калькулювання по процесах - система калькулювання продукції на основі групування витрат в межах окремих процесів або стадій виробництва.

Ця система характерна для масового та серійного виробництва. Сферою її застосування звичайно є такі галузі, як хімічна, нафтопереробна, текстильна, металургійна, фармацевтична, вугільна, взуттєва промисловість тощо.

Складність калькулювання по процесах залежить від кількості процесів та технології обробки, наявності і величини незавершеного виробництва.

Простий метод калькулювання може бути застосований підприємствами, що здійснюють виробництво однорідної продукції (гідроелектростанцій, видобуток нафти, газу, вугілля тощо).

У цих підприємствах немає незавершеного виробництва або його величина така незначна, що дозволяє не враховувати його в процесі калькулювання.

Тому в цих виробництвах облік витрат ведеться по підприємству загалом, а фактична собівартість продукції визначається сумою всіх витрат звітного періоду (місяця).

Процес калькулювання ускладнюється в умовах, коли підприємство виготовляє різні види продукції і постійно має значний обсяг незавершеного виробництва.

В такому разі облік організовується по кожному виду продукції (або групі однорідних видів продукції), а калькулювання собівартості кожного виду продукції здійснюється з урахуванням залишків незавершеного виробництва.

Тобто,

Залишок незавершеного виробництва визначається інвентаризацією або за даними оперативного обліку і оцінюється за плановою (нормативною) собівартістю або за собівартістю еквівалентної одиниці продукції.

В Україні для складання звітності (балансу) передбачено оцінку незавершеного виробництва, виходячи з повної фактичної або планової виробничої собівартості або за прямими статтями витрат, або тільки за вартістю сировини, матеріалів та напівфабрикатів.

Найскладнішим є калькулювання в умовах, коли технологічний процес виробництва остаточної продукції складається з окремій стадій обробки, що можуть здійснюватись послідовно або паралельно.

Прикладом послідовної обробки є процес виробництва на підприємствах чорної металургії, а паралельної - виробництво взуття.

У міжнародній практиці калькулювання по процесах здійснюється за допомогою еквівалентних одиниць готової продукції.

Еквівалентна одиниця готової продукції - це вимір продукції, обробленої за звітний період.

Кількість еквівалентних одиниць готової продукції визначається множенням кількості оброблених виробів на відсоток їх готовності.

Тобто, якщо підприємство виготовило за місяць 9000 одиниць продукції, а ще 2000 одиниць оброблено наполовину, то витрати підприємства еквівалентні витратам на виготовлення 10000 одиниць готової продукції: 9000 + ((2000 х 50%) : 100) = 10000 одиниць

Калькулювання по процесах при такому підході включає:

- розрахунок кількості еквівалентних одиниць;

- визначення виробничих витрат;

- калькулювання собівартості еквівалентної одиниці продукції;

- калькулювання собівартості готової продукції та незавершеного виробництва.

При цьому розрахунок кількості еквівалентних одиниць та калькулювання їхньої собівартості залежить від методу оцінки, що його використовує підприємство.

Калькулювання по процесах з використанням середньозваженої собівартості. При цьому методі не враховують незавершеного виробництва на початок місяця, оскільки припускають, що вироби, незавершені обробкою на початок звітного періоду, були завершені і включені до складу готової продукції під час звітного періоду.

Калькулювання по процесах з використанням методу ФАЙФО. Цей метод побудований на припущені, що витрати поточного місяця пов'язані насамперед із завершенням виробництва тієї продукції, що на початок місяця залишилась остаточно не оброблена. У свою чергу незавершене виробництво на початок місяця вираховується при визначенні кількості еквівалентних одиниць готової продукції, оскільки цю частину продукції було оброблено в попередньому місяці.

Головною проблемою віднесення витрат до відповідних видів продукції або замовлень є накладні витрати. Ці витрати не можуть бути прямо включені у собівартість продукції або замовлення.

Тому в практиці вони звичайно розподіляються між виробами або замовленнями пропорційно до певної бази.

Такою базою може бути:

- кількість продукції;

- години праці робітників;

- машино-години;

- пряма заробітна плата;

- матеріальні витрати;

- основні витрати.

На підставі обраної бази розраховується ставка розподілу накладних витрат.

Ставка розподілу накладних витрат - це сума накладних витрат до загальної бази їх розподілу.

Ставка розподілу накладних витрат може бути єдиною для всіх підрозділів підприємства або встановлюється окрема для кожного діючого підрозділу (цеху).

В умовах різної складності праці у різних цехах доцільніше застосовувати ставку розподілу накладних витрат для кожного виробничого підрозділу.

Для розподілу накладних витрат між підрозділами, звичайно для кожної статті або групи статей, визначається база розподілу.

При цьому частина накладних витрат, наприклад, зарплата, допоміжні матеріали, амортизація можуть бути прямо віднесені на витрати відповідного підрозділу.

Після того, як усі накладні витрати розподілено між підрозділами, здійснюється розподіл витрат обслуговуючих підрозділів між виробничими підрозділами на основі наданих послуг.

Розподіл накладних витрат обслуговуючих підрозділи ускладнюється, якщо вони надають послуги один одному, а не тільки виробничим підрозділам.

В цьому разі можуть бути застосовані різні методи розподілу витрат:

Метод прямого розподілу. При цьому методі витрати обслуговуючих підрозділів списуються безпосередньо на витрати виробничих підрозділів. Тобто, взаємні послуги обслуговуючих підрозділів не беруться до уваги.

Метод послідовного розподілу. В умовах застосування цього методу витрати кожного обслуговуючого підрозділу розподіляються послідовно відносно до виробничих підрозділів та до інших обслуговуючих підрозділів.