Народногосподарське завдання лісівництва та класифікація рубок

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

1. НАРОДНОГОСПОДАРСЬКЕ ЗАВДАННЯ ЛІСІВНИЦТВА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ РУБОК

1.1 Загальні поняття

1.2 Поділ лісів на групи

1.2.1 Перша група

1.2.1 Друга група

1.2.3 Види користування лісом та види рубок

1.3. Рубки головного користування

1.3.1 Загальні положення

1.3.2 Класифікація способів рубок головного користування

2. ГОЛОВНЕ КОРИСТУВАННЯ ЛІСОМ. ВИДИ РУБОК

2.1 Теорія вибіркових рубок

2.1.1 Способи вибіркових рубок

2.2 Суцільно лісосічні рубки

2.2.1 Поява та особливості суцільних рубок

2.2.2 Суцільно лісосічні рубки

2.2.3 Основні організаційно-технічні показники суцільно лісосічних рубок

2.2.4 Застосування суцільно лісосічних рубок та їх оцінка

2.3 Концентровані й умовно-суцільні рубки

2.3.1 Поява, розвиток і характер концентрованих рубок

2.3.2 Основні організаційно-технічні показники концентрованих рубок

2.3.3 Процес природного поновлення лісу і заходи, що йому сприяють

2.3.4 Умовно-суцільні рубки

2.4 Поступові рубки

2.4.1 Особливості й класифікація поступових рубок

2.4.2 Рівномірні поступові рубки

2.4.3 Спрощені рівномірні поступові рубки та їх застосування

2.4.4 Оцінка рівномірних поступових рубок

2.5 Нерівномірні поступові рубки та інші способи головних рубок

2.5.1 Групово-вибіркові рубки

2.5.2 Групово-поступові рубки

2.5.3 Застосування й оцінка групово-вибіркових і групово-поступових рубок

2.5.4 Сучасні тенденції у застосуванні рубок у країнах Центральної Європи та в Україні

3. ТЕХНОЛОГІЯ РУБОК ГОЛОВНОГО КОРИСТУВАННЯ І ПОНОВЛЕННЯ ЛІСУ

3.1 Загальні положення

3.2 Технологія головних рубок і поновлення лісу у рівнинних умовах

3.3 Технологія головних рубок у гірських лісах

3.4 Сучасні технології головних рубок у лісах України та перспективи їх вдосконалення

3.5 Заходи сприяння природному поновленню лісу

4. ОЧИСТКА МІСЦЬ РУБОК

4.1 Лісівницьке значення очистки місць рубок

4.2 Способи та технологія очистки місць рубок

4.3 Очистка лісосік у країнах Північної Америки та Європи

1. НАРОДНОГОСПОДАРСЬКЕ ЗАВДАННЯ ЛІСІВНИЦТВА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ РУБОК

1.1 Загальні поняття

Лісівництво, за визначенням М.О. Ткаченка, - це теорія вирощування лісів і систем рубок, які покращують деревостани. Класик лісівництва Г.Ф. Морозов визнавав за необхідне, щоб "закони життя лісу перетворились у закони доброго господарства".

Серед неспеціалістів поняття "лісівництво" часто ототожнюється з лісовим господарством. Для спеціаліста "лісівництво" асоціюється з лісовирощуванням, насамперед з вирощуванням лісу для одержання деревини, а також для захисних, водоохоронних та інших цілей. На практиці неможливо успішно вирішити жодне питання, пов'язане з посівом, посадкою лісу чи захисних насаджень, природним поновленням лісу, з подальшим формуванням насаджень при лісовирощуванні та з заготівлею деревини, не спираючись на закони життя і розвитку лісових насаджень.

Ліс на відміну від корисних копалин - нафти, газу, торфу - належить до відтворюваних ресурсів. Тому всяка вирубка лісу повинна супроводжуватися його відновленням. На сучасному етапі ведення лісового господарства в Україні зводиться до безперервного (постійного), невиснажливого і раціонального користування лісом з метою задоволення потреб народного господарства і населення у деревині та іншій продукції лісу, а також для рекреаційних цілей. Практичним лісівництвом вирішується цілий комплекс не тільки біологічних, а й економічних питань: задоволення потреб народного господарства у деревині та інших продуктах лісу; зниження собівартості лісової продукції у результаті механізації та автоматизації виробничих процесів; збереження корисних функцій лісу при раціональному користуванні; підвищення продуктивності лісу; збільшення виходу товарної продукції з одиниці площі та ін.

Як бачимо, лісівництво є основою лісового господарства. На базі законів життя лісу, а також узагальнення результатів господарської діяльності людини у лісі, розробляються методи активного впливу на ліс з метою покращання використання лісових ресурсів, підвищення продуктивності й якості лісів. Деревина залишається головним продуктом лісу. Україна належить до лісодефіцитних країн. Господарство у лісах ведеться інтенсивно, воно відображає специфіку українських лісів, вимагає комплексного підходу до розв'язання багатьох господарських питань. Виснаження запасів деревини, придатної до експлуатації, потребує дуже дбайливого підходу до лісокористування. В останні десятиріччя помітно зросла соціальна роль лісу. Бурхливе зростання міст і промислових центрів вимагає посилення рекреаційного освоєння приміських лісів, оскільки більшість таких лісів виявилися непристосованими для відпочинку людей. Це потребує специфічних рубок на лісівницькій основі.

У минулому лісозаготівлі, які велися ручним способом, а деревина з лісу вивозилася кіньми, рідко коли завдавали помітної шкоди лісу. Винятком були непродумані способи рубки. У другій половини XX ст. на лісозаготівлях почала використовуватися техніка, яка, з одного боку, дозволяє збільшити обсяг заготівлі деревини, а з другого - завдає великої шкоди природі лісу, бо ущільнює фунт, призводить до ерозійних процесів тощо. Виникло протиріччя між лісоексплуатацією і лісівництвом, між механізацією процесів лісозаготівлі та поновленням лісу. Розв'язання цих протиріч - у пошуку компромісних підходів на основі єдиних природоохоронних цілей.

1.2 Поділ лісів на групи

У зв'язку з великою неоднорідністю лісів нашої країни, неоднаковим економічним розвитком окремих регіонів виявилося неможливим виробити й успішно застосовувати єдині технічні правила, прийоми ведення лісового господарства. Заходи, що провадяться у лісовому господарстві, мають бути узгоджені з природними та економічними умовами того чи іншого району, зони. Так поступово розвинулися різні системи лісогосподарського виробництва: інтенсивна у густонаселених районах, гірська -у гірських лісах.

Важливим кроком на шляху вдосконалення ведення лісового господарства було прийняття рішення про поділ лісів на групи за їх народногосподарським значенням.

1.2.1 Перша група

До першої групи віднесені ліси, які виконують переважно такі функції:

водоохоронні (заборонні смуги лісів по берегах рік, озер, водосховищ та інших водних об'єктів, включаючи смуги, що захищають нерестовища цінних промислових риб);

захисні (протиерозійні ліси, у тому числі ділянки лісу на стрімких схилах, державні захисні лісові смуги, степові переліски і байрачні ліси, захисні смуги лісів вздовж залізниць, автомобільних шляхів, особливо цінні лісові масиви);

- санітарно-гігієнічні та оздоровчі (міські ліси зелених зон навколо міст, інших населених пунктів та промислових підприємств, ліси охоронних зон санітарної охорони джерел водопостачання та округів санітарної охорони курортів).

Крім того, до неї віднесені також ліси заповідників, національних та природних парків, заповідні лісові ділянки, ліси, що мають наукове або історичне значення, природні пам'ятники, лісопарки, ліси горіхопромислових зон, лісоплодові насадження та субальпійські ліси.

1.2.2 Друга група

До другої групи віднесені ліси районів з високою щільністю населення й розвиненою мережею транспортних шляхів, що мають захисне й обмежене експлуатаційне значення, а також ліси з недостатніми лісосировинними ресурсами, для збереження захисних функцій яких необхідний більш суворий режим лісокористування. До цієї групи належать також колишні колгоспні ліси, які не увійшли до першої групи.

У лісах першої та другої груп і у гірських лісах усіх груп виділяються особливо захисні ділянки з обмеженим режимом лісокористування.

Крім цього, ліси також поділяють на рівнинні й гірські, відносять до степової, лісостепової зон, зони мішаних лісів.

В Україні питома вага лісів першої групи становить 49%, другої -51%. Залежно від групи лісів встановлюється порядок ведення господарства в них. Так, у лісах першої групи ведуться рубки, які спрямовані на оздоровлення лісових насаджень, у лісах другої групи рубка стиглого лісу обмежується величиною середнього річного приросту деревини.

1.2.3 Види користування лісом та види рубок

Люди здавна використовують ліс у найрізноманітніших цілях. Зараз у лісах нашої країни дозволяється заготівля деревини, живиці, другорядних лісових матеріалів (пеньків, лубу, кори тощо), випас худоби, заготівля сіна, плодів, горіхів, ягід, грибів, лікарських рослин, розміщення вуликів і пасік тощо. Крім цього, дозволяється використання лісу у науково-дослідних, культурно-оздоровчих цілях, для потреб мисливського господарства та ін.

Лісівництво базується на двох основних видах користування лісом - головному та побічному. Головне користування - вирубують стиглі деревостани для одержання деревини. Побічне користування пов'язане з використанням недеревних продуктів лісу.

Крім названих видів, останнім часом набувають великого значення рекреаційне користування лісом, яке передбачає використання лісу як місця відпочинку, курортно-санаторне і бальнеологічне користування та деякі інші.

Головне та проміжне користування лісом пов'язані з рубкою дерев. Так, головне користування - це проведення рубок головного користування, або головних рубок. Крім них, проводять рубки догляду за лісом, що спрямовані на забезпечення кращих умов зростання головних порід у насадженнях, на підвищення стійкості насаджень до дії негативних факторів. Ці рубки мають виховний характер, але при їх проведенні також одержують деревину. Санітарні рубки передбачають рубку уражених хворобами та пошкоджених шкідниками, а також усохлих дерев, деревина яких ще не втратила технічних якостей. Проводять ще й так звані інші рубки, коли, наприклад, потрібно розширити просіки, прорубати трасу для будівництва дороги, лінії електропередачі або трасу газопроводу чи нафтопроводу, розчистити сінокіс та ін. На жаль, при прокладанні трас вирубують деревостани незалежно від їх віку. Іноді, якщо деревостан різноманітний, практикують проведення комплексних рубок. Вони поєднують головні рубки і рубки догляду за лісом, тобто стиглу частину деревостану вирубують головною рубкою, а молоду - певним видом рубок догляду. Останнім часом проводять реконструктивні рубки. їх частіше застосовують у молодих насадженнях, де головна порода частково або повністю змінюється на другорядну. Мета таких рубок - підвищення питомої ваги цінних порід у складі деревостану. Іноді такі рубки супроводжуються введенням у прорубані коридори лісокультурними методами цінних порід. Зрештою, реконструктивні рубки повинні привести до підвищення повноти і цінності деревостану. Слід відмітити, що у лісопарках практикують також рубки формування ландшафтів, або ландшафтні рубки, з метою покращання краєвиду.

1.3 Рубки головного користування

1.3.1 Загальні положення

Як уже зазначалося, рубки головного користування проводять у стиглих або перестійних деревостанах з метою одержання деревини для задоволення потреб народного господарства або заміни старих, часто розладнаних насаджень, а також заміни малоцінних деревних порід на породи господарсько цінні. Наприкінці 80-х років Україна одержувала за рахунок головних рубок лише 40,1% деревини, а решту - за рахунок рубок догляду, санітарних та інших рубок. Рубка стиглого лісу - активна форма впливу на ліс, яка помітно змінює його природу, що, насамперед, порушує нормальний хід поновлювальних процесів, бо змінюється навколишнє середовище внаслідок зміни світлового і теплового режимів, режиму зволоження ґрунту тощо. У свою чергу, все це впливає на надґрунтовий покрив, гідрологічні умови і, у цілому, на водоохоронні, ґрунтозахисні та інші функції лісу. Особливо глибокі такі зміни при суцільному вирубуванні дерев на лісовій площі. Це вимагає від лісівників розробляти певну систему рубок, яка б зменшувала їх негативний вплив на ліс.

За двовікову історію рубок лісу поступово склалося поняття "спосіб рубки", причому у лісівництві воно відрізняється від такого ж поняття у лісоексплуатації. Саме у лісівництві під способом рубки розуміють певний порядок вирубування насаджень або їх частини на відведеній площі за певний час, який пов'язаний з поновленням лісу. Крім зазначеного, потрібно запам'ятати ще кілька понять. Так, частину насадження, намічену під рубку і відмежовану візирами, називають лісосікою. Після зрубування усіх дерев на лісосіці цю площу називають зрубом, або вирубкою. Якщо на лісосіці зрубані не всі дерева, а лише певна частина, то після проведення рубки кажуть: "насадження пройдене рубкою". Неправильно називати вирубку лісосікою.

1.3.2 Класифікація способів рубок головного користування

Протягом останніх двох століть велися пошуки таких способів рубки, які одночасно з рубкою деревостанів забезпечували б їх поновлення. За цей час у світовій практиці було запропоновано понад 100 способів рубок головного користування. Серед тих, хто вів пошуки доцільних способів головних рубок, слід відзначити О.Ю. Теплоухова, О.Ф. Рудзького, М.К. Турського, В.Я. Добровлянського, Д.М. Кравчинського, Г.Ф. Морозова, Гартига, К. Тайєра, Борггреве, Вагнера та ін. У першій половині XX ст. розробляли та вивчали способи рубок М.О. Ткаченко, М.М. Орлов, Є.В. Алєксєєв, Бланкмейстер, Троуп та ін.

Велика кількість запропонованих способів головних рубок вимагала їх систематизації. Слід відзначити, що до праць Г.Ф. Морозова у лісівницький літературі не було жодної класифікації способів головних рубок, за винятком систематизації К. Гайєра, в основі якої була залежність від джерела поновлення лісу після зрубування деревостану.

Г.Ф. Морозов усі способи головних рубок поділив на рубки попереднього поновлення та рубки наступного поновлення. У першому випадку забезпечувалась поява необхідної кількості якісного підросту до зрубування дерев на лісосіці. У другому випадку лісопоновлення забезпечувалось після зрубування і видалення головної маси дерев з лісосіки. Такий самий підхід до класифікації способів головних рубок використав учень Г.Ф. Морозова - проф. В.В. Гуман, але його класифікація була повнішою. На початку 20-х років минулого століття класифікації способів головних рубок були запропоновані також Ебергардом, Троупом та ін.

На сучасному етапі розвитку лісівницької науки подібні за організаційно-технічними показниками та іншими особливостями способи головних рубок почали об'єднувати у системи. Системи рубок відрізняються одна від одної терміном проведення рубки та характером лісопоновлення. Зараз ми маємо три основні системи головних рубок: вибіркові, суцільні та поступові.

Класифікація способів головних рубок

Система рубок	Спосіб рубок
Вибіркові	Підневільно-вибірковий Підшуковий
	Добровільно-вибірковий Рубки системи Дауервальд
	Промислово-вибірковий
Суцільні	Суцільнолісосічний з різною шириною лісосіки
	Концентрований
	Умовно-суцільний
Поступові	Рівномірно-поступові:
	за класичною чотириприйомною схемою
	спрощені дво-, або триприйомні
	спрощені рубки Кравчинського
	довготривало-поступові
	Побєдінського
	двоциклові Кайрюкштіса
	Нерівномірно-поступові
	Групово-вибіркові
	Групово-поступові Бузулукського бору
Комбіновані	Каймові рубки Вагнера
	Клиновидні рубки Ебергарда
	Вибірково-поступові рубки Орлова
	Вузькострічкові рубки Каутца
	Вибірково-лісосічні рубки Лейбундгута
	Механізовані улоговинні рубки Львівського ЛТІ

Така різноманітність способів рубок головного користування зумовлена широким діапазоном економічних умов, великою географічною мінливістю лісів, особливістю їх будови.

Застосовувати той чи інший спосіб головної рубки необхідно з урахуванням народногосподарського значення лісу.

Тривалий час продовжувалися пошуки універсальної системи рубки лісу, яку можливо було б застосувати у будь-яких умовах. Але система рубки лісу, яка давала позитивні результати за певних конкретних умов, вдало поєднувала інтереси лісоексплуатації і лісівництва, була зовсім непридатною за інших умов, особливо при її шаблонному застосуванні. Поступово були вироблені загальні правила застосування головних рубок.

Кожен спосіб головних рубок повинен відповідати певним лісівницьким і лісоексплуатаційним вимогам. До перших належать: забезпечення лісовідновлення на вирубках; збереження насаджень, які ростуть поряд з тими, що вирубуються; збереження і покращання корисних функцій лісу; підвищення продуктивності лісів. До лісоексплуатаційних вимог належать: забезпечення умов для застосування на лісосічних роботах і транспортуванні деревини сучасних машин і механізмів; зменшення витрат на заготівлю і вивезення деревини. Лісівницькі і лісоексплуатаційні вимоги часто бувають несумісними. Тому в різних умовах надається перевага або лісівницьким, або лісоексплуатаційним вимогам. Поступово склалися загальні підходи до вибору способу рубки у сучасних умовах. Так, у лісах першої групи вибір способу рубки цілком підпорядковують лісівницьким вимогам. Лісоексплуатаційні вимоги тут можуть бути враховані лише у тому випадку, якщо вони не суперечать лісівницьким. У лісах другої групи при виборі способу головної рубки враховують обидва типи вимог, але перевагу надають лісівницьким.

Оскільки ліси України за своїм призначенням та розташуванням виконують переважно екологічні функції і мають обмежене експлуатаційне значення, то проведення головних рубок у них потребує продуманого застосування способів рубок.

Правила рубок головного користування у лісах України (1995) регламентують застосування способів рубки залежно від групи лісів, категорії захисту, лісорослинних умов, біологічних властивостей деревних порід, типу лісу, вікової структури лісостану, ступеня стійкості проти ерозії ґрунту, стрімкості схилу та інших особливостей лісостанів.

2. ГОЛОВНЕ КОРИСТУВАННЯ ЛІСОМ. ВИДИ РУБОК

2.1 Теорія вибіркових рубок

Вибірковою називають таку рубку, при якій у насадженні періодично вирубують частину дерев певного віку, розміру, якості. Вибіркову рубку звичайно проводять на ділянці лісу, де зімкнутість крон не менше 0,4-0,5. При дотриманні цієї вимоги ліс не втрачає своїх захисних функцій. Вважається, що вибіркові рубки сприяють природному поновленню таких деревних порід, як ялина, ялиця, бук та ін.

Окремі способи вибіркових рубок почали застосовувати раніше за інші, незважаючи на дуже складну техніку їх проведення. Тому систему вибіркових рубок слід вважати найстарішою. Теоретично обґрунтувати необхідність вибіркових рубок намагався німецький вчений Еттельд, він припускав, що всі незаймані ліси - різновікові, що найтовстіші дерева у них є і найстарішими, а тонкі - молодими. Тому вирубка товстих дерев омолоджує насадження. Таким чином, вибіркові рубки у різновікових насадженнях не запобігають старінню і відмиранню дерев, даючи необхідний простір для росту молодих і створюючи сприятливі умови для поновлення лісових насаджень. Це характерно для лісів, де налічується кілька поколінь деревних порід, особливо тіньовитривалих. Ось чому довгий час вважалося, що вибіркові рубки цілком відповідають природі лісу.

Відомо, що вибіркові рубки проводились уже у XVIII ст. (у соснових лісах європейської Півночі і у деяких дібровах півдня Росії). На основі уявлення про різновіковість незайманих лісів було введене поняття про оборот господарства, тобто відрізок часу, протягом якого дерева, що мали найменші збутові розміри, досягали максимальних розмірів.

Однак уже в кінці XIX ст. теорія абсолютної різновіковості незайманих лісів стосовно сосняків Півночі почала викликати сумніви. М.О. Ткаченко, П.П. Серебреников, І.С. Мелехов, П.В. Воропанов виявили, що незаймані соснові ліси Півночі були одновіковими. З'ясувалось, що ці ліси, а частково і ялинові, поновлювалися після лісових пожеж, тому й були одновіковими. Саме цим можна було пояснити той факт, що при вибіркових рубках після вирубування товстих дерев, майже не лишалося тонкомірних. Вибіркова рубка нагадувала суцільну.

Різновіковість більш властива гірським лісам із ялини, ялиці, бука. Тому потрібен диференційований підхід до застосування вибіркових рубок з урахуванням як технічних, так і економічних можливостей.

2.1.1 Способи вибіркових рубок

Практика виробила кілька способів вибіркових рубок. Спочатку з'явилися підневільно-вибіркові й підшукові способи рубок. Пізніше перший з названих способів трансформувався у промислово-вибіркові та інтенсивно-вибіркові. У районах інтенсивного ведення лісового господарства виникли добровільно-вибіркові рубки.

Підшукові рубки. Вони відомі вже кілька віків і з'явилися тоді, коли споживання деревини було обмеженим. Людина приїздила у ліс, підшукувала собі дерева, що найбільше відповідали її потребам, і зрубувала їх. Потрібна частина дерева вивозилась, а решта - залишалася у лісі. Для будівництва рубали сосну, дуб, ялину, а на дрова - найчастіше березу. Підшукові рубки практикувались у державних лісах до XIX ст., а в общинних - і до початку XX ст. Пізніше за допомогою підшукових рубок здійснювалася заготівля деяких спеціальних сортиментів деревини: фанерного і лижного кряжів, рушничної болванки, резонансової ялинової деревини та ін. Це потребувало зрубування окремих дерев, які мали особливі якості. При підшукових рубках з 1 га площі лісу вирубувалось іноді кілька дерев, зрідка десяток-два, тому ці рубки називали ще рубками за якістю.

У сучасний період підшукові рубки застосовуються дуже рідко. Якщо потрібні спец асортименти, наприклад резонансова деревина, то найчастіше їх заготовляють при суцільних рубках, але до проведення рубки підшукують необхідні дерева, позначають їх фарбою, а після зрубування вивозять окремо від інших і використовують за призначенням. Це так звана супутня заготівля спец асортиментів.

Підневільно-вибіркові рубки. Вони з'явилися у XVIII ст., коли почала відчуватися потреба у деревині для будівництва флоту. Цінувалися високоякісні, великих розмірів колоди з сосни та дуба, які заготовляли у так званих корабельних лісах. Подальший розвиток промисловості та залізниць вимагав багато пиляного лісу, шпал, інших сортиментів. їх заготівля проводилася "вимушено", тобто не за бажанням лісівників. Звідси і назва рубок - підневільно-вибіркові. Іноді такі рубки називали ще рубками "з вершка" (від слова "вершок" - міра довжини, яка дорівнює 4,445 см). У другій половині XIX ст. вирубали тільки ті дерева, з яких можна було отримати колоду довжиною 10 аршин (7,1 м) і товщиною у верхньому відрізі 7 вершків (31 см). Як правило, зі зрубаного дерева брали лише окоренкову колоду, а решту дерева залишали у лісі. Ялинову деревину не заготовляли - не було збуту. У кінці XIX ст. доступні ресурси деревини було вичерпано, розміри колод за товщиною поступово зменшувалися і досягли 16 см у верхньому відрізку. Вирубка усіх дерев, які мали товщину 16 см і більше, призводила до вибирання 55-60% запасу стовбурної деревини. Такі рубки викликали незворотні зміни у насадженнях - вони знецінювалися і руйнувалися під дією вітру. Пізніше інтенсивні підневільно-вибіркові рубки стали називати умовно-суцільними. ліс рубка заготівля деревина

Наслідки підневільно-вибіркових рубок для лісових насаджень були різними, але найчастіше - негативними. Після такої рубки залишилися відсталі у рості дерева, які починали страждати від занадто сильного освітлення. Значна частина таких дерев поступово гинула. Незначною була їх роль і як насінників, оскільки їх крони були недорозвиненими, давали мало насіння. Вирубки заселялися породами-піонерами - осикою та березою. У різновікових деревостанах негативні наслідки рубок менш відчутні.

З розвитком целюлозно-паперової промисловості (кінець XIX ст.) підневільно-вибіркові рубки почали застосовувати і у ялинниках. При заготівлі балансів залишали товсті фаутні дерева ялини, молодняк, а також березу й осику. Як правило, після рубки відбувалася зміна порід, у кращому випадку з'являлося мішане ялиново-березове насадження. Усе це знецінювало ліс, призводило до втрати його водоохоронно-захисних властивостей. Ялинники витримують вибіркову рубку тільки слабкої інтенсивності і лише на добре дренованих ґрунтах.

У сучасний період підневільно-вибіркові рубки проводять у лісах Індії, Шрі-Ланки, Канади, США. У Росії ці рубки замінили промислово вибірковими. С.В. Бєлов вважає, що їх потрібно проводити лише на добре дренованих ґрунтах. Такі рубки з одночасним вилученням з деревостану перестійних дерев вирішують і деякі лісівницькі питання, пов'язані зі збереженням захисних функцій, зменшенням пожежної небезпеки, покращанням санітарного стану, зниженням пошкодження від вітровалу, бурелому та ін. Інтенсивність промислово-вибіркових рубок обмежується 50% стовбурного запасу.

Застосування промислово-вибіркових рубок виявило цілий ряд їх недоліків. Так, при проведенні дослідних рубок на невеликих ділянках (1,0-1,5 га) різновікових старих сосняків Карелії результати були задовільні, тому що ділянки захищали насадження, які їх оточують. Як тільки механізовані промислово-вибіркові рубки застосували на значних площах (до 3700 га щорічно), результати виявилися незадовільними: залишена частина деревостану за кілька років знищувалася вітром. Задовільні результати одержані лише у тих випадках, коли після проведеної рубки на 1 га залишалось до 400 екземплярів здорового тонкоміру сосни та ялини, а також не менше 1000 шт. високорослого підросту.

Вивчення промислово-вибіркових рубок у ялинниках Архангельської обл. (С.В. Алексєєв, О.О. Молчанов) показало, що 130-річні одновікові насадження добре переносять рубки інтенсивністю до 30%, а старіші - реагують негативно. У них з'являється вітровал, і, зрештою, вони гинуть. Позитивні результати дали промислово-вибіркові рубки у різновікових ялинниках північних областей Росії. На практиці доведено, що оптимальною є вибірка 45-50% запасу, після чого на 1 га залишається до 500 шт. молодих дерев. Повторення вибіркової рубки можливе через 25-30 років.

Інтенсивно-вибіркові рубки. Це повна вирубка у різновікових ялинниках усієї частини деревостану, яку складає старше покоління дерев. Тонкомірні дерева діаметром до 16 см залишаються на корені. Запас, що вибирається, становить 75-80% загального. Встановлено, що з врахуванням пошкоджень після вирубки на площі у 1 га залишається 300-400 шт та тонкомірних дерев і до 3 тис. шт. та ялинового підросту. Через 5 років у результаті різкої зміни освітлення і мікрокліматичних умов ще 20% дерев гине, але й тих, що лишилися, досить для формування нового насадження. Найчастіше воно формується як ялиново-листяне. Інтенсивно-вибіркові рубки, в основі яких лежить використання могутніх сил природи по відновленню лісу, з урахуванням лісівницьких вимог будуть давати позитивні результати при значно менших, ніж звичайні, витратах на поновлення лісу.

Добровільно-вибіркові рубки. Вони склалися у лісах, де велось інтенсивне господарство, а також у гірських умовах, де сильно зріджувати деревостан недоцільно через втрату ґрунтозахисних та інших захисних властивостей. У густонаселенних районах забезпечувався повний збут деревини, тому при добровільно-вибіркових рубках вирубалися дерева з фаутними й дефектними стовбурами, перестійні дерева і такі, що відставали у рості. Рубки дозволяли використати деревину, яка згодом могла бути відпадом, тобто оздоровлювали ліс. При цьому з'являлася можливість посиленого приросту кращих дерев і забезпечувалося поновлення лісу. Якщо узагальнювати всі вимоги до призначених до рубки дерев, то їх можна об'єднати у такі групи:

1) дерева, які необхідно зрубати з метою оздоровлення насадження;

2) дерева, приріст яких зменшився;

3) дерева, які заважають росту молодого покоління;

4) найбільш стиглі дерева;

5) частина дерев небажаних порід.

Таким чином, добровільно-вибіркові рубки підтримують ліс у здоровому стані й одночасно дозволяють використати найкрупнішу, а іноді - й найціннішу деревину.

Добровільно-вибіркові рубки поділяють на два види: слабкої та сильної інтенсивності. У першому випадку кожного разу вирубують 10-15% запасу, а рубку повторюють через 5-10 років. Цей варіант добровільно-вибіркової рубки доцільно застосовувати у особливо захисних лісах. При рубках сильної інтенсивності у перші два прийоми вирубують по 10-35% запасу, але інтервал між прийомами становить 15-30 років. Тут діє принцип: чим більш вибирають маси, тим довшим повинен бути інтервал. Якщо деревостан за два прийоми рубки вдалося омолодити, то інтенсивність вибірки у наступні прийоми зменшують, одночасно скорочуючи і терміни їх повторюваності. Другий варіант добровільно-вибіркових рубок доцільно застосовувати у різновікових деревостанах. Існує ще одна лісівницька вимога: після проведення рубки зімкнутість пологу насадження не повинна бути меншою за 0,5. За А.В. Побєдінським, зімкнутість менше 0,5 призводить до різкого погіршення фізичних властивостей фунтів, а це, у свою чергу, викликає ерозійні процеси і порушення водорегулюючої здатності лісу. Посилений доступ світла під полог викликає на багатих фунтах розростання трав'яної рослинності й підліску, що створює несприятливі умови для поновлення лісу.

Як бачимо, добровільно-вибіркові рубки майже не порушують екологічний баланс лісу: захищений від ерозії ґрунт постійно задовольняє ліс у поживних речовинах, посилюються захисні властивості насадження, безперервно відбувається лісопоновлення природним шляхом, а східчаста зімкнутість пологу дозволяє ефективніше використовувати світловий фактор. Слід також відзначити, що за допомогою добровільно-вибіркових рубок можна покращувати лісові ландшафти, а це важливо для окремих категорій приміських лісів. Рубки забезпечують безперервність користування лісом, майже у 2 рази підвищують вихід крупних сортиментів деревини. Усі зазначені позитивні властивості добровільно-вибіркових рубок, на жаль, часто не реалізуються у широких масштабах через складні умови для застосування механізмів і машин.

Незважаючи на певні труднощі добровільно-вибіркові рубки рекомендовані Правилами головних рубок для застосування, наприклад, в лісах (деяких категорій) першої групи рівнинної частини України, у гірських лісах Українських Карпат, де лісова площа мусить бути постійно покрита насадженнями.

Ідея добровільно-вибіркових рубок закладена в основу системи Дауервальд, що означає безперервно продукуючий ліс. Метод був запропонований німецьким професором з Еберсвальдської академії Меллером наприкінці XIX ст. На практиці його застосував Калітш у сосняках Німеччини. Ідея системи Дауервальд виникла тоді, коли німецькі лісівники звернули увагу на негативні процеси поновлення лісу після застосування суцільних рубок. У той час був кинутий заклик "назад до природи", тобто до проведення вибіркових та інших способів рубок з природним поновленням лісу.

Основні принципи ведення господарства за системою Дауервальд, як свідчить проф. В.В. Гуман, зводилися ось до чого. До 20 років у насадженні проводилась рубка по розрідженню молодняка, а порубкові залишки розкидалися по всій площі для подальшого перегнивання. Протягом кількох років ці залишки перетворювалися на лісову підстилку і перегнивали. До 50 років верхній полог підтримували у розімкнутому стані за рахунок 3-4 розріджувань через кожні 10 років. Дерева вибирали у певній послідовності, а саме: мертві; дерева, що відмирають; дерева, що захворіли; дерева з різко виявленою неправильністю росту; ті що, за товщиною досягли необхідних розмірів; "умовно стиглі" дерева, які заважають нормальному зростанню підросту інших, більш цінних порід.

Вести господарство за системою Дауервальд краще у мішаному, а особливо у складному за формою і різновіковому лісі. Перевірка наслідків рубок показала високу ефективність системи Дауервальд, яка виявилася у надійному лісовідновленні та збільшенні запасу до 40%. Високу оцінку рубкам дав проф. М.М. Орлов, який застосував принципи Дауервальд у одному з господарств Ленінградської області. У майбутньому ці принципи повинні знайти широке застосування при веденні господарства у лісах зелених зон.

Оцінка вибіркових рубок. Вибіркові рубки дають неоднакові результати у. різних природно-економічних умовах. їх успіх залежить від природи лісу. До позитивних сторін таких рубок слід віднести:

збереження природи лісових насаджень, що склалася;

одержання більшої кількості крупних сортиментів деревини;

збереження лісом його захисних, естетичних і рекреаційних властивостей;

успішність природного поновлення багатьох деревних порід, у тому числі тих, які чутливі до крайніх температур;

- менша небезпека сніговалу і сніголому. Недоліки вибіркових рубок:

труднощі механізації лісосічних робіт, що веде до подорожчання заготівлі деревини, й відсутність спеціальної техніки для вибіркових рубок;

неповне використання зрубаної деревини у районах з обмеженим її збутом;

сильне пошкодження частини деревостану, що залишається, а також високорослого підросту;

екстенсивні вибіркові рубки погіршують якість майбутніх насаджень унаслідок негативної селекції, а також викликають збільшення сучкуватості дерев, ексцентриситету стовбурів та ін.;

посилюють небезпеку вітровалу і бурелому в сирих лісорослинних умовах, у старих деревостанах та при нерегульованій рубці;

труднощі у поновленні світлолюбних порід;

складність організації та технології вибіркових рубок.

Останнім часом у світовій практиці спостерігається тенденція до розширення застосування несуцільних, у тому числі й вибіркових рубок. Промислово розвинені країни прагнуть мати покриті лісом землі, надаючи особливого значення багатофункціональному призначенню лісів. Все це збільшує питому вагу вибіркових рубок.

За результатами широкомасштабних досліджень, А.С. Тихонов рекомендує впроваджувати добровільно-вибіркові рубки у ялинниках зелених зон, у захисних смугах вздовж доріг та річок, у двоярусних ялиново-листяних деревостанах з участю хвойних порід на рівні 3-4 одиниць у складі. Недоцільні рубки у деревостанах ялини, які сильно уражені кореневою губкою.

2.2 Суцільно лісосічні рубки

2.2.1 Поява та особливості суцільних рубок

Тривалий час попит на деревину задовольнявся за рахунок підневільно-вибіркових рубок, але вже у другій половині XIX ст. цієї кількості деревини перестало вистачати. Вимоги промисловості зростали, і потрібна була деревина вже не тільки великих розмірів, але й дрібна. За таких умов почали вирубувати на певній площі усі дерева підряд, що дозволило одержувати необхідну деревину просто і швидко. Таку рубку проводили у короткий термін, як правило, упродовж одного року. На лісосіці не вирубувався тільки підріст. Суцільні рубки виявилися більш раціональною і закінченою формою експлуатації лісів порівняно з підневільно-вибірковими. Вони краще підходять до одновікових насаджень, а після їх проведення знову формується одновіковий чи умовно-одновіковий ліс.

Але з'ясувалося, що забезпечити поновлення лісу на вирубці після суцільних рубок дуже складно через різкі зміни у лісовому середовищі: під впливом повного освітлення і під дією вітру на площі, де були вирубані дерева, швидко розкладається лісова підстилка. При цьому швидко вимиваються поживні речовини, а поверхня ґрунту ущільнюється під дією крапель дощу. Все це різко змінює властивості ґрунту й гідрологічні умови, що, у свою чергу, веде до зміни рослинності. Типові лісові рослини поступаються місцем бур'янам, злакам, а при такому рослинному покриві ускладнюється процес поновлення лісу. Подальша зміна бур'янів лучними травами призводить до появи дернини, яка утруднює попадання насіння на поверхню ґрунту і перешкоджає укоріненню сходів.

Дослідженнями Д.І. Товстоліса та В.Д. Огієвського встановлено, що через 2-3 роки після суцільного вирубання деревостану вирубка може покритися товстим шаром відмерлої трави, що може повністю припинити поновлення такої породи, як сосна. Саме різка зміна екологічної обстановки після суцільних рубок викликала різку негативну їх оцінку з боку видатного німецького лісівника К. Гайера, який називав суцільні рубки "постійним кровопусканням" для лісу. Саме тоді серед німецьких лісівників поширилося гасло "Назад до природи", що було також направлене й проти лісів штучного походження.

Але, незважаючи на всі вади, спосіб суцільних рубок швидко поширювався. У Росії суцільні рубки вели ще у середні віки, але не для заготівлі деревини, а щоб розчистити землі під сільгоспкористування. Поступово технологія суцільних рубок і методи поновлення лісу на вирубках удосконалилася. У наш час у зоні інтенсивного ведення лісового господарства на суцільних вирубках поновлення лісу, як правило, здійснюється або штучним, або комбінованим шляхом.

2.2.2 Суцільно лісосічні рубки

Суцільно лісосічні рубки - найстаріший спосіб суцільних рубок. Це рубка лісу на невеликих площах - лісосіках. При їх проведенні суворо дотримуються правил, що забезпечують природне поновлення лісу, або створюють умови для штучного поновлення вирубок. Лісосіки у незайманому рубками таксаційному кварталі розміщують уздовж однієї з просік у вигляді стрічки (смуги), довжина якої часто дорівнює довжині кварталу (рис. 43). На практиці застосували також лісосіки квадратної форми, які розташували у шахматному порядку, лісосіки клиновидної форми, бухтоподібні та інших видів, а також лісосіки, що включають невеликі за площею таксаційні виділи. Найбільше поширення набули суцільно лісосічні рубки вузькими смугами.

Із впровадженням у практику суцільно лісосічних рубок найголовнішим питанням, що постало перед лісівниками, було поновлення лісу на вирубках. Спочатку зусилля вчених зводилися до забезпечення природного поновлення, і лише набагато пізніше почали застосовувати штучне та комбіноване поновлення. Процес природного поновлення лісу складається з кількох етапів, що включають плодоношення, засівання площі насінням, появу сходів і їх закріплення, перетворення у самосів, а потім - у підріст. Закінчується процес зімкненням крон молодняка. Джерелом насіння при суцільних рубках є переважно стіни лісу, які межують з вирубкою. Наліт насіння не завжди буває своєчасним. Це залежить від багатьох причин: наявності насіння у певний період, деревної породи, напрямку вітру. Багато насіння буває тільки у насіннєвий рік, тому в проміжках між такими роками, коли насіння засіває площу недостатньо, можливе заростання вирубки небажаною рослинністю, або вона починає заболочуватися на мокрих місцях. Усе це ускладнює поновлення лісу.

Процес поновлення лісу на вирубках також залежить від деревних порід, які ростуть у материнському насадженні. Якщо з хвойними породами ростуть береза і осика, то ці породи здатні щорічно засівати площу на велику відстань, бо їхнє насіння дрібне, легке і має спеціальне пристосування для переносу вітром на далекі відстані, у 1 і більше кілометрів. Насіння сосни, ялини, ялиці, модрини більш масивне і, хоча має крилатки, не розноситься вітром далі 200-250 м. Важке насіння дуба, бука, кедра не має крилаток і не розноситься вітром, тому воно при опаданні не розповсюджується далі 20-25 м. У зв'язку з цим на практиці суцільні вирубки поновлюються не головною породою, а березою і осикою, тобто у процесі рубки проходить зміна порід, що небажано. Засівання вирубок насінням дерев, що їх оточують, вивчали багато провідних вчених-лісівників, професори О.Г. Марченко, А.П. Тольський, О.В. Тюрін та ін.

Для поновлення лісу на вирубках насіння, насамперед, повинно успішно прорости. Для цього потрібна волога, певний рівень тепла і вільний доступ повітря. Ці умови на суцільних вирубках, як правило, існують. Однак для зростання сходів умови, на жаль, не завжди сприятливі. На відміну від площі, яка покрита лісом, на суцільній вирубці режим освітлення інший, відкрита сонцю поверхня ґрунту влітку іноді нагрівається до 60°С, а це призводить до масової загибелі сходів. У нічні часи навесні та восени сходи можуть побиватися заморозками. Під впливом сонця і вітру верхній шар ґрунту на вирубці сильно висушується, що призводить до загибелі недостатньо укорінених сходів. Часто для сходів виявляється згубною конкуренція з боку трав'яної та іншої рослинності. Особливо сильна конкуренція трав на відносно багатих і багатих ґрунтах.

Як бачимо, процес поновлення лісу на суцільних вирубках пов'язаний з великими труднощами, його нормальний хід не так просто забезпечити. Одним із заходів, який допомагає у конкурентній боротьбі, є забезпечення появи густих куртин самосіву головної породи. Ці куртини більш здатні до виживання порівняно з поодинокими рослинами. Якщо на суцільній вирубці залишився підріст, що його вдалося зберегти у процесі рубки, він знаходиться у перші роки у хворобливому стані через різку зміну зовнішнього середовища. Частково такий підріст гине, частково пристосовується до нових умов і починає нормально рости. Для цієї частини підросту умови суцільної вирубки виявляються найбільш сприятливими для росту. Але все ж таки найбільш стійким до умов суцільної вирубки буде підріст, який сформувався із самосіву, що з'явився після рубки.

Таким чином, процес поновлення лісу на суцільних вирубках потребує від лісівника продуманих дій, які враховують цілий ряд екологічних змін, більшість з яких відбувається не на користь процесові поновлення лісу.

Для сприяння успішному процесу поновлення лісівники почали залишати на площі вирубки природні насінники, кращі за формою стовбури, здорові дерева головної породи з добре розвиненою кроною. Після адаптації до умов відкритого простору через кілька років такі дерева починали рясно плодоносити і краще засівати площу. Кількість насінників змінюється від 10 до 30-40 шт та залежно від зони. Вітровальні породи, наприклад ялину, слід залишати не поодинокими деревами, а куртинами з кількох сот дерев, модрину - групами з кількох дерев. У цьому випадку запилення модрини поліпшується, насіння визріває більш доброякісним. Після змикання пологу молодого покоління насінники вирубуються.

Були запропоновані й інші заходи сприяння природному поновленню лісу: спеціальне поранення поверхні ґрунту, догляд за підростом головних порід і т.п.

Поступово ліс на суцільних вирубках почали поновлювати штучно або комбіновано, тобто висаджувати головну породу і використовувати природне поновлення супутніх порід та кущів. Такий метод лісопоновлення поступово витіснив природне поновлення, особливо в умовах, де воно утруднюється. За умов інтенсивного ведення лісового господарства штучне поновлення на суцільних вирубках стало основним.

2.2.3 Основні організаційно-технічні показники суцільно лісосічних рубок

Труднощі природного поновлення лісу на суцільних вирубках зумовили необхідність дотримання певних правил проведення суцільно лісосічних рубок. За Г.Ф. Морозовим, ці правила називали елементами, а у теперішній час - основними організаційно-технічними показниками суцільно лісосічних рубок. Крім джерел засівання, які залишилися на вирубках, до основних показників відносять: напрямок лісосіки; напрямок рубки; ширину і розмір лісосіки; термін примикання; спосіб примикання; довжину лісосічного ряду або кількість зарубів у кварталі.

Під напрямком лісосіки розуміють напрямок довшої сторони відносно сторін світу. Напрямок лісосіки впливає на засівання вирубки, стійкість стіни лісу до вітровалу, а на виражених формах рельєфу - на розвиток процесів ерозії ґрунту, тому до цього показника не можна ставитися байдуже. За даними В.Д. Огієвського, напрямок лісосіки створює різні умови освітлення вирубок, що впливає на хід поновлення лісу на них. Наприклад, якщо лісосіка витягнута з заходу на схід, то вирубка примикатиме до стіни незрубаного лісу таким чином, що буде захищена від сонця опівдні. Навпаки, якщо вирубка буде спрямована з півночі на південь, то у полудневі години на неї потраплятиме найбільша кількість тепла. Ці особливості враховуються при розміщенні лісосік у різних регіонах. Так, у лісах, де відчувається брак тепла, лісосіку доцільно розміщувати у напрямку з півночі на південь. У південних районах, навпаки, її доцільніше розміщувати довгою стороною з заходу на схід. Урахування конкретних умов і відповідне розміщення лісосіки дозволяє створити на вирубці сприятливий мікроклімат, а значить, і забезпечити краще лісопоновлення. Із загальної схеми можуть бути винятки. Наприклад, у гірських лісах, де дозволені суцільно лісосічні рубки, доцільніше розміщувати лісосіку довгою стороною упоперек схилу.

Встановлено, що екологічний вплив стіни не зрубаного лісу на вирубках посилиться, якщо її довша сторона буде розміщена перпендикулярно напрямку переважаючих вітрів. Оскільки у більшості випадків таксаційні квартали створені просіками, які тягнуться з півночі на південь і з заходу на схід, то найчастіше лісосіки розміщують паралельно якійсь із просік. При цьому південно-західні, західні і північно-західні вітри вважаються домінуючими вітрами західного напрямку, і тому лісосіки спрямовують з півночі на південь. Стіна лісу краще захищатиме вирубку від несприятливих факторів, якщо вона буде розташована з підвітряного боку. Сама вона у даному випадку буде захищена від дії вітру і можливого вітровалу. У зв'язку з цим не байдуже, з якого боку вирубки буде розташована наступна лісосіка.

Напрямок рубки у лісівництві відрізняється від цього поняття у лісоексплуатації. У лісівництві - це напрямок, у якому розміщується чергова лісосіка відносно попередньої. У лісівництві завжди існувало золоте правило, згідно з яким напрямок рубки повинен бути протилежним напрямку переважаючих вітрів. Воно було основане на припущенні, що у цьому випадку вирубка буде краще засіватися насінням дерев, що утворюють стіну лісу. Однак таке припущення не зовсім правильне, тому що у момент випадання насіння більшості порід дмуть вітри не переважаючого напрямку. Наприклад, при випаданні насіння сосни у лісах України, Білорусі спостерігаються південно-східні вітри, а не переважаючі західні. Сухий вітер цього напрямку сприяє швидкому розкриванню шишок і випаданню насіння. Екологічний вплив стіни лісу на рубку буде сильнішим, якщо вирубку спрямувати назустріч переважаючим вітрам. Та й сама стіна лісу буде менше пошкоджуватися вітром. Але із загального правила є винятки: якщо рубка ведеться вузькими лісосіками - до 50 м і якщо встановлено, що затінюючий вплив стіни лісу буде корисним для лісовідновлення, то напрям рубки краще визначити з півночі на південь; у районах з шкідливими, наприклад, південно-східними сухими вітрами, напрям рубки може бути спрямований назустріч їм; для збереження лісом захисних функцій у гірських умовах напрям рубки встановлюється знизу вверх вздовж схилу; напрям рубки у заплавах рік встановлюється проти течії ріки.

Як довго треба чекати з розміщенням наступної лісосіки після проведення рубки на попередній? Саксонський лісівник Юдейх з метою гарантії лісопоновлення на вирубці довів, що наступну лісосіку не можна рубати до того часу, поки на попередній вирубці не оновиться ліс. Так був установлений термін примикання лісосік, який не може бути меншим за період поновлення лісу. Термін примикання лісосік - це інтервал часу, після якого рубалась лісосіка, що примикає до вирубки, не враховуючи року рубки на попередній лісосіці. Ясно, що термін примикання різний для різних порід, бо у них неоднакова частота насіннєвих років. Так, сосна рясно насіннєносить через 4, ялина - через 4-5 років, а береза і осика плодоносять щорічно. Але насіннєві роки бувають і через більші інтервали, тому вирубка може оновитися через 8-10 років, а це не тільки гальмує темпи заготівлі деревини, але й негативно впливає на стан стиглих насаджень, які плануються до рубки. У них розвиваються процеси старіння, відбувається знецінювання деревостанів.

З розширенням методу штучного поновлення лісу на вирубках переглянуто і правило про термін примикання лісосік. Тепер дозволяється чергову лісосіку розміщувати через половину терміну повного поновлення лісу на попередній вирубці. Вважається, що коли молоде покоління лісу на вирубці ввійшло у стадію часткового змикання пологу, то можна рубати чергову лісосіку. При цьому ширина лісосіки зменшується проти розрахункової удвічі. У такому випадку під захистом стіни лісу буде не одна, а дві вирубки, на першій з яких молоде покоління лісу вже зімкнулося, а на другій - ще не перейшло у стадію змикання. Правила головних рубок встановлюють термін примикання лісосік відповідно до породного складу лісу. У рівнинних умовах України для соснових лісів встановлений термін примикання лісосік у 4 роки, для дубових - у 3, в інших насадженнях - у 2 роки. При поновленні лісу на вирубках шляхом створення лісових культур необхідно дотримуватися термінів примикання, виходячи з екологічних міркувань: молоде покоління лісу краще буде приживатися, рости і формувати свій полог під позитивним впливом стіни незрубаного лісу.

Теорією і практикою вироблений певний порядок розміщення наступної лісосіки відносно попередньої. Лісосіку можна розмістити безпосередньо поряд з попередньою або на певній відстані від неї. Порядок розміщення чергових лісосік у межах таксаційного кварталу називають способом примикання лісосік. Поступово склалися три основні способи примикання лісосік: безпосередній, черезсмужний і кулісний. При безпосередньому способі чергова лісосіка розміщується поряд з попередньою, а наступна - третя - поряд з другою і т.д. Таке примикання лісосік забезпечує планомірний рух з рубкою стиглого деревостану в таксаційному кварталі і найчастіше застосовується на практиці. У цьому випадку рубки називають суцільно лісосічними з безпосереднім примиканням.

При черезсмужному примиканні чергову лісосіку в таксаційному кварталі розміщують не поряд з посередньою, а через смугу лісу такої ж самої ширини. Причому чергову лісосіку рубають на наступний рік після закінчення рубки на попередній. У цьому разі лісосіку в таксаційному кварталі можна рубати щорічно. Встановлено, що нарізані лісосіки і залишені смуги лісу повинні бути зрубані за 10-річний ревізійний період. Здійснюючи такі рубки, вважали, що вони не тільки забезпечують швидше вирубування стиглих насаджень, а й поліпшують поновлення на вирубках, бо кожна з них засівається насінням дерев з двох стін лісу. Часто так воно і було при першій вирубці у кварталі. Коли ж вирубувалася друга черга лісосік, на їх місці поновлення лісу часто зовсім не відбувалося, бо попереднє поновлення не з'являлося, і після вирубки площа виявлялась оточеною з обох боків молодняками. Крім цього, розрізані вирубками смуги лісу руйнувалися вітром, під пологом смуг з'являлась злакова рослинність, на ліс нападали шкідники і т.д. У наслідок черезсмужних рубок ліс втрачає звичне внутрішнє середовище, а значить, і стійкість до впливу негативних факторів. У ялинових лісах черезсмужні рубки призводять до великомасштабного вітровалу. У цілому черезсмужні рубки дуже рідко мають позитивні результати, тому й рідко застосовуються на практиці.