Етюди з "Короткого етимологічного словника топонімів України"

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 81'373.6+21

Етюди з "Короткого етимологічного словника топонімів України"

Лучик В.В.

Українська ономастика потребує фундаментальних етимологічних словників з різних класів пропріальної лексики. Однак це справа віддаленої перспективи навіть для академічних інститутів, тому для задоволення нагальних потреб науковців, освітян і пересічних читачів доцільно створювати авторські наукові словники відповідного типу. Одним з таких видань буде «Короткий етимологічний словник топонімів України», обґрунтування й частину якого (Взмуть-В'язовиця) подано в статті.

Ключові слова: етимологія, словник, етимологічний, топонім, походження, апелятив, власна назва.

Ukrainian onomastics needs fundamental etymological dictionaries of various proper lexis classes. However, it is a distant prospect's affair even for academic institutes that's why it is expediently to create author's scientific dictionaries of the appropriate type for satisfying the scientists', educational workers ' and common readers 'needs. The “Short etymological dictionary of Ukraine's toponyms” will be an edition of the mentioned type. Substantiation of the dictionary and its beginning part (Взмуть - В'язовйця) are given in the article.

Keywords: etymology, dictionary, etymological, toponym, origin, appellative, proper name.

У сучасній ономастиці продуктивно розвиваються всі основні напрями й методи мовознавства. Однак специфіка власних назв, зокрема їхня висока стійкість і здатність акумулювати багатовікову лінгвальну та екстралінгвальну інформацію, а також кількісна невизначеність і несистематизованість у вітчизняному мовознавстві зумовлюють першочерговість і тривалість історико-етимологічного вивчення пропріальної лексики. З огляду на це таке завдання є надзвичайно громіздким і може бути розв'язаним у відносно повному обсязі лише великим колективом спеціально підготовлених дослідників не одного покоління. Водночас суспільство давно потребує кваліфікованих видань з етимології власних назв, і коли офіційна наука з будь-яких причин не задовольняє цих потреб, з'являються кон'юнктурні праці сумнівної якості, які ґрунтуються на непереконливих аргументах, надуманих версіях або й цілковитих фантазіях, в основі яких лежить здебільшого далека від науки народна етимологія [16]. Зарадити такій ситуації може видання окремими компаративістами коротких загальнонаціональних або повних регіональних етимологічних словників різних класів і розрядів власних назв, якими, наприклад, є словники В. Вербича, П. Чучки, В. Шульгача (див. Умовні скорочення джерел фактичного матеріалу). Таким за суттю буде і завершений у рукописі «Короткий етимологічний словник топонімів України», запропоновані фрагменти якого дадуть відносно повне уявлення про характер усієї праці.

Взмуть - річка, п. Сейму л. Десни л. Дніпра в Чернігів. обл.; Взмуть (1913) [СГУ, с. 100]. Гідронім виник за допомогою суф.*-'ь у субстант. функції від дієсл. взмутити «скаламутити»; пор. муть від мутити «каламутити» < псл. *mQtiti «мутити» [ЕСУМ 3, с. 541-542], рос. діал. взмутъ, взмутка «дія того, хто колотить, мутить рідину» від взмутить «робити мутним, мутити рідину; збовтувати, збивати» [Даль 1, с. 199].

Витівка - річка, пр. Ужа п. Прип'яті п. Дніпра; Виговка (1913), Vigovka (1968); пор. там же с. Вигів Коростен. р-ну Житомир. обл. [СГУ, с. 100]. Гідронім виник за допомогою суф. -к(а) в релят. функції від ойконіма Вигів, що являє собою посесив на -ів від незасвідченого антро- поніма *Виг. Ойконім Виговъ, який лежить в основі прізв. Виговський /Вигівський, зафіксовано у документах XVII ст., а з XV ст. ця назва стосується, очевидно, урочища, в межах якого постало поселення [12, с. 41-42]; пор. відан- тпропонімну назву с. Вигівка в Галиц. р-ні Івано- Франків. обл. [АТП, 189].

Вигода - 1) селище міського типу, Долин. р-н Івано-Франків. обл. [АТП, с. 191]; засн. 1883 р. [ГЕУ 1, с. 170]; 2) гора, у смт Вигода [Габорак, 68]. Ойконім виник семант. способом від апелятива втода «те, що дає якийсь прибуток, зручність у чомусь, сприятливі умови» [СУМ 1, с. 375], пов'язаного з псл. *godъ < і.є. *ghedh- /*ghodh- «відповідний, стосовний, добрий» [ЕСУМ 1, с. 544-545]. Такі назви надавали поселенням або об'єктам, які стояли в зручних для прибуткової діяльності місцях [1, с. 57], а також вигідним для людей природним місцям; пор. Вигода - 1) ліс, де росте багато ягід і грибів, Львів. обл.; 2) район, у якому будинки побудовано у вигідному місці, Львів. обл.; 3) хутір, розташований у вигідному місці, Рівн. обл.; 4) село на Берестейщині; 5) урочище на Волині [СММПЗУ 1, с. 111]; 6) населені пункти (11) в різних областях України [АТП, с. 598]. Оронім Вигода постав унаслідок трансонімізації суміж. ойконіма.

Видриця - річка, п. Десни (нижче Остра) л. Дніпра в Київ. обл.; Выдрица, Выдра (1913) [СГУ, с. 101]. Гідронім виник за допомогою суф. -иц(я) в релят.-демін. функції від варіанта гідроніма Видра або безпосередньо від апелятива видра в геогр. значенні (< псл. *vydra < vydrati), збереженого переважно в поліс. говорах сх.- і зх.слов. мов: пор. блр. выдра «глибоко, але грубо оброблена земля»; рос. діал. выдра «заглибина в дереві, паз, жолоб»; пол. діал. wydra «бородавка на обличчі» [28, с. 318]. Мотиваційна ознака гідронімів з різним ступенем вокалізації псл. *der- / *dw- / *dъг- «дерти, бити; роздирати на частини; здирати і т. ін.» [ЕСУМ 2, с. 40-41; ЭССЯ 5, с. 218] відбилася в численних слов. утвореннях зі спорідненими основами Дор-, Дран-, Здор-, Здр-, Здер-, Здир- та ін. [15, с. 158-160]; пор. ще демін. утворення Видринка в бас. Прип'яті та Видриічка в бас. Тиси [СГУ, с. 101]. За народною етимологією топоніми з основою Видр- часто пов'язують з відповідними водяними тваринами, які не завжди водяться у відповідних місцях: пор. хутір Видра, с., куток нп, вул., поле та інші об'єкти на суші, які мають назву Виїдранка в пн.-зх. частині України [СММПЗУ 1, с. 112]. Поодинокі доісторичні гідроніми можуть бути реліктами семант. утворень від апелятива видра «водяна тварина» (< псл. *vydra < і.є. *^га, *иЛт- «той, що живе у воді» від кореня *^d- / -иd«вода» [ЕСУМ 1, с. 371]), зумовлене культовим поклонінням язичників відповідним звіркам.

Видубичі - узгір'я, м. Київ; Выдобычи (1096), «на Выдобычи» (1070), «надъ Выдобичемъ» (1096), Выдобичь (1097), Выдобычь (1097), «на Выдобичъ» (1097), Выдыбичи, Выдубичи (б. д.), як с. Видубычъ (1647) [ЕСЛГНПР, с. 38]. Припускають, що первинною була назва Выдобычь, що виникла як посесив на *-](ь) від антропоніма *Видобытъ з основами *vid- «вид, форма; лице» (< і.є. *rnid-, *wd- «дивитися, знати» [ЕСУМ 1, с. 370]) і -быт- (< *byti «бути») [7, с. 38]. Суч. форма, яка також відома ще з літоп. джерел, постала під впливом мн. геогр. об'єктів (горбів) або продуктивних у топонімії віпатронімних утворень на -ичі.

Вйжниця - місто, Чернівец. обл. [АТП, с. 519]; відоме з кін. XV ст. [ГЕУ 1, с. 171], Вижница (1981) [СЭС, с. 221]. Ойконім виник за допомогою суф. -иц(я) в топонімній функції від місц. важний «верхній, горішній» як похідного від основи вис- (високий), паралельного до wyzej «вище», wyz «височина» і под. [ЕСУМ 1, с. 372]. Топоніми з основою Вижн- функціонують переважно на Буковині та в Прикарпатті [Габорак, с. 68-70; СГУ, с. 101]; пор. назви рр. Виїженка п. Черемошу п. Пруту л. Дунаю, яка є демінутивом від Виїжниця [13, с. 109], Виїжівка на Поліссі, ороніми та гідроніми з компонентами Вижна, Вижне, Виїжній, Виїжня [Габорак, с. 68-70; СГУ, с. 101], Виїжницькаулоговина [ГЕУ 1, с. 171].

Визниця - річка, п. Латориці л. Бадрогу п. Тиси л. Дунаю; Вызниц'а (1972), Ріка, Рімсіва, Bystri, Bistri, Вызницкая Phm, Выницкш Поток, РЪмава (1929), Vyznice, Візниця (1935); пор.

у бас. річки нп Верхня Визниця Мукачів. р-ну Закарпат. обл. [СГУ, с. 101-102]. Гідронім виник за допомогою суф. -иц(я) в топонімній функції від відн. прикм. *визний з основою апелятива виз «білуга Acipenser huso L.», який є запозиченням із зх.слов. мов [ЕСУМ 1, с. 372]. Ойконім Верхня Визниця утворено синтакс. способом унаслідок приєднання означення Верхня, яке вказує на відповідну частину річки, до трансонімізованого гідроніма, який входить до типологічного ряду на зразок риба - рибний - Рибниця (укр. назва міста в Молдові). Імовірним є етимологічний зв'язок назви з гідронімом Візня (див.).

Паралельна назва Ріка, яка продуктивна в Закарпатті та Прикарпатті [СГУ, с. 463-464], має прозору етимологію, як і істор. назва Bystri (< бистрий).

Ще один істор. гідронім Рімава постав за допомогою архаїч. форманта -ава в релят.-атрибут. функції від збереженого в рос. діалектах апелятива рема «заплавні кущі та ліс у річковій долині» [Фас- мер 3, с. 467].

Виїла - численні назви балок, річок, струмків, ярів, сінокосів, боліт, кутків нп, доріг, лісів, урочищ та інших геогр. об'єктів [СГУ, с. 102; СММПЗУ 1, с. 114-115; Черепанова, с. 59], які виникли семант. способом від апелятива вила, вили (псл. *vidlo, мн. *vidly «вила; що-небудь роздвоєне; пристосування для намотування» < *viti «вити» < і.є. иеі- «вити, намотувати» [ЕСУМ 1, с. 374], який розвинув у слов. мовах геогр. значення: пор. укр. діал. вили «розгалуження русла річки», «місце злиття двох річок», «місце з'єднання двох доріг», пол. діал. widly «кут між двома річками, що з'єднуються» та ін. [28, с. 310]. Фонет. варіантом топоніма є назва р. Виїля в бас. Тиси поблизу Ужгорода [СГУ, с. 102], якщо це не семант. утворення від дієприкм. форми зі спорідненою основою вил- (псл. *vil-) дієсл. вити «скручувати», що могла відбитися і в інших гідронімах; пор. виляти [ЕСУМ 1, с. 375].

Вйлкове - місто, Кілій. р-н Одес. обл.; уперше згадується в істор. матеріалах 1762 р. [АТП, с. 320; с. 328], Вилково (1981) [СЭС, с. 223]; за іншими джерелами, місто засн. 1746 р. на лівому березі Дунаю, де річка поділяється на три відноги, старовірами [ЕУ 1, с. 248] під назвою Липованське, пізніше Вилків [ГЕУ 1, с. 173]. Ойконім, очевидно, є посесивом на -ов(е) від гіпокористики *Вилко пд.слов. імені Виличко [Чучка, с. 117] або іншого незафіксованого антропоніма *Вилок, занесеного в бас. Дунаю рос. старовірами, в основі якого апелятив вилок «качан, кочень капусти», мн. вилки [Даль 1, с. 204]. Імовірне також утворення ойконіма за допомогою суф. -ов(е) в релят. функції від демін. вилка, вилки в геогр. значенні, яке може відбивати три відноги річки, де лежить поселення; пор. рос. діал. вилки «межиріччя», укр. вила «підвищення, що має три кінці, з яких один довший від двох інших» [Мурзаев, с. 122].

Істор. назва Липованське постала як субстант. відн. прикм. на -ське, утворений від групової назви старообрядців липовани.

Вилок - селище міського типу, Виноградів. р-н Закарпат. обл. [АТП, с. 158]; засн. 1304 р. [ГЕУ 1, с. 173]; Вілок, Уйлак [Галас, с. 82]. Суч. назва Вилок, Вілок являє собою українізовану форму (можливо, під впливом асоціативного зв'язку з вила / віла, демін. *вилок) угор. за походженням композита Уйлак, в основі якого сло- восп. щ lak «нове село», що пройшло складний шлях фонет. адаптації: Ujlak > Вуйлок > Вуйлок (у говірках селища -о- в закритому складі перед -і- дало -у-) > Вулок > Вілок як штучне утворення від народного Вулок [6, с. 82] (див. Вилкове).

Винарка - річка, п. Ірпеня л. Дніпра в Житомир. обл.; Винарка (1864), Winarka, Winiarka, Крив- нянка (1864, 1892), Krywarka, Krywianka (1893), Кривинка (1913), Кривенка (1920) [СГУ, с. 102]. Гідронім виник за допомогою суф. -к(а) в релят. функції від апелятива винсір «власник винної крамниці» [СУМ 1, с. 439], «винороб», «торговець вином», «винокур» [Чучка, с. 117] або винарня «винна крамниця; пивниця» [СУМ 1, с. 439].

Паралельний гідронім Кривенка та його варіанти походять від назви с. Криве, через яке протікає річка [СГУ, с. 102], хоч можлива спільна мотивація ойконіма та гідроніма прикм. кривий за відповідною ознакою місцевості з нерівними, вигнутими, покрученими геогр. об'єктами.

Винники - місто, Червоноармійська р/р м. Львова [АТП, с. 273]; засн. у 2-й пол. ХІІІ ст. [ГЕУ 1, с. 173], Winniki (1893) [SGKP 13, с. 560], Винники (1981) [СЭС, с. 225]. Ойконім виник унаслідок трансонімізації родової назви людей на прізв. Винник, в основі якого апелятив винник «винокур» [Грінч. 1, с. 173], «той, хто виготовляв горілку і спирт» [СУМ 1, с. 441]; пор. похідну від цього антропоніма назву б. Винникова в бас. Сіверськ. Дінця [СГУ, с. 102].

Виноградів - місто, Закарпат. обл. [АТП, с. 158]; засн. у ІХ ст., до 1946 р. - Севлюш [ГЕУ 1, с. 174], Виноградов (1981) [СЭС, с. 226], з Х по ХІІІ ст. - Угочей [Янко, с. 79], Nugacha (1332-1337), Vgosa, Угоча, Ugocsa [Галас, с. 205]. Суч. ойконім виник як калька угор. Севлюш, букв. «виноградне» [Янко, с. 79], за допомогою суф. -ів у релят. функції від назви рослини виноград, яка займає важливе місце в господарському й культурному житті

Закарпаття та інших виноробних регіонів України; пор. поширені у переважно таких областях ойконіми Виноград, Виноградар, Виноградівка, Виноградне, Виноградний, Виноградове та ін. [АТП, с. 598], гідроніми Виноградівка, Виноградна (2), Виноградний [СГУ, с. 102].

Походження назви Угоча (Ugocsa) пов'язують з двома версіями: 1) від *u + Cost + ja, де Cost «гість» (Е. Моор, Я. Станіслав); 2) Угоча < Угодча < Угодьча, яке є посесивом на *-ja від антропоніма Угодь [Галас, с. 205].

Виноградне - селище міського типу, Ялт. (Чеховська) с/р у Криму [АТП, с. 255], рос. Виноградное. Ойконім виник способом субстантивації та онімізації форми серед. роду відн. прикм. виноградний, утвореного за допомогою суф. -н(ий) від назви рослини виноград; пор. численні ойконіми Виноградне переважно на півдні України [АТП, с. 598], назви бб. Виноградна, руч. Виноградний [СГУ, с. 102] (див. Виноградів).

Вир - річки, їхні частини, ручаї тощо в різних регіонах України та в інших слов. країнах [СГУ, с. 103; СММПЗУ 1, с. 116; Іліаді, с. 318; Черепанова, с. 59-60]. Назви походять від загаль- нослов. ГТ вир, що має в укр. мові кілька значень: «водоверть, ковбаня» [Грінч. 1, с. 180], «крутий прямовисний берег», «заглиблення на місці водойми», «глибока яма» [Мурзаев, с. 133] та ін. Вихідне псл. *virb «вир» пов'язане іншим ступенем вокалізації з дієсл. *vb^ti «кипіти, клекотіти» [ЕСУМ 1, с. 379]. Шляхом метонімії від гідронімів або безпосередньо від ГТ вир виникли переважно на Поліссі малочисельні ойконіми Вир, Вири, Вирівка, Вирка [АТП, с. 598-599]; пор. ще літоп. м. й р. Вирь в Черні- гівськ. землі, що фіксується з ХІ ст. [ЕСЛГНПР, с. 31], гідроніми Вирка (3) на Рівненщині та Закарпатті [СГУ, с. 103].

Вирва - річки: 1) л. Тетерева п. Дніпра; Вырва (1864), Вирва (1955); пор. с. Вирва Малин. р-ну Житомир. обл.; 2) п. Вігору (В'яру) п. Сяну п. Вісли; Вирва (1957); Olchowiec (у верхів'ї), Werwa (1895), Вьірва (1960), Warwa (1965); 3) ручай, бас. Стиру п. Прип'яті п. Дніпра на Волині [СГУ, с. 103]. Гідроніми виникли семант. способом унаслідок онімізації ГТ вирва «вибита ким-, чим-небудь, вирвана силою вибуху яма; вибитий, вирваний отвір», «глибока яма у дні річки, ставка» [СУМ 1, с. 467], «яр, утворений дією вод», «калюжа», «місце де вода збирається після дощів», «місце, де вода зникає під землею», «крутий схил гори, круча» [СНГТК, с. 42], поширеного також у пол. мові [28, с. 319]. Походження твірного вйрва (< псл. *vyrbva) пов'язане з префіксальним *vyrbvati «вирвати», основа якого в гідронімах указує на характер дії води та її наслідок; пор. укр. діал. (нижньонаддніпр.) вїірвач «острів, що утворився із відірваної від берега ділянки землі» [Чабаненко 1, с. 162]. Варіант Warwa постав або під впливом відомого пол. топоніма Варва, який пов'язують з warowac «зміцнювати, обороняти», або є самостійним утворенням від псл. *var-, спорідненого з *vir- /*vbr- [24, с. 68-71]; пор. похідні від ГТ вир або його форм гідроніми Виревідва (< Виреводи), Вириіще, Вирівка, Вирка, Вирок [СГУ, с. 103].

Вирвихвіст - річки: 1) л. Протоки л. Росі п. Дніпра; Вырвихвость (1900); 2) пр. Гирмана л. рук. Дніпра; Вырвыхвость (1850); 3) пр. Ромна п. Сули л. Дніпра; Вырвихвость (1785); 4) пр. Хоролу л. Псла л. Дніпра; Вырвихвость (1848); 5) у нп Саварка і Лютері Богуслав. р-ну Київ. обл.; пор. ще р. Вирвихвоста л. Дніпра в Семенів. р-ні Полтав. обл. [СГУ, с. 103]. Гідроніми виникли семант. способом від апелятива вирвихвіст «грузьке болото на дорозі» [Грінч. 1, с. 181], «багно, трясовина (з іржавою водою)» [Желєзняк, с. 30], первісна образна семантика якого (< вирви + хвіст) утрачається внаслідок термінологізації юкстапозита. Чітка локалізація гідронімів Вирвихвіст від середньонаддніпр. говірок в Україні до бас. Дону в Росії, де фіксується форма Урвихвост [Стрижак, с. 39], може свідчити про зародження твірного апелятива в укр. козацькому середовищі, де особливо продуктивними були образні композити з основою дієслова наказового способу, і поширення його разом з переселенням козаків на Кубань.

Високе - селище міського типу, Совєтська р/р м. Макіївки Донец. обл. [АТП, с. 101]; засн. 1957 р. у зв'язку з будівництвом шахти [Янко, с. 80]. Ойконім виник способом субстантивації та онімі- зації форми серед. роду прикм. виткий «який має велику відстань знизу вгору», «який знаходиться на далекій або значній віддалі від землі, від якої- небудь поверхні» [СУМ 1, с. 493], що характеризує місцевий рельєф; пор. ще 25 аналогічних назв нп в Україні [АТП, с. 599] та їхню непродуктивність у гідронімії й оронімії [див. СГУ, с. 104; Габорак, с. 72] у зв'язку з відсутністю протічних вод і гірських об'єктів, які б позначалися номенкл. іменем серед. роду, поширені у гідронімії та оро- німії назви з компонентами Витка, Виткий [СГУ, с. 104; Габорак, с. 71-72], які узгоджуються із співвідносними ГТ.

Високий - селище міського типу, Харків. р-н і обл. [АТП, с. 455]; засн. 1903 р. [ГЕУ 1, с. 177], Высокий (1981) [СЭС, с. 262]. Ойконім виник способом субстантивації та онімізації прикм. виткий, який характеризує підвищену місцевість, де був заснований хутір, можливо, рос. поселок, на що вказує форма чол. роду (див. Високе); пор. відсутність інших аналогічних ойконімів через занепад таких поселень, як хутір, але поширеність мікрогі- дронімів та оронімів у формі Високий [СГУ, с. 104; Габорак, с. 72], що характеризують яри, береги, горби, верхи тощо за їх віддаленням від низини.

Високий Камінь - комплексна пам'ятка природи держ. значення, Воловец. р-ну Закарпат. обл.; Гора Високий Камінь [ГЕУ 1, с. 177]. Топонім виник унаслідок трансонімізації ороніма, утвореного способом лексикалізації та онімізації словосп. високий камінь з прозорою етимологією компонентів; пор. с. Високий Камінь у Коростишів. р-ні Житомир. обл [АТП, с. 139].

Високогірний дендропарк - пам'ятка садово-паркового мистецтва держ. значення [ГЕУ 1, с. 177]. Назва виникла внаслідок лексикалізації та онімізації словосп. з опорним ГТ дендропсірк «великий парк, у якому вирощується багато видів деревних і кущових рослин як місцевої флори, так і інших біогеографічних областей» [СУМ 2, с. 242] й означенням високогірний «який міститься, розташований, росте високо в горах» [СУМ 1, с. 494].

Високопілля - селище міського типу, Херсон. обл. [АТП, с. 465]; засн. 1869 р., до 1915 - Кронау [ГЕУ 1, с. 177]. Ойконім утворено складно-суф. способом на основі словосп. витке тле за допомогою суф. *-(а) в просторовому значенні, який викликав подовження кінцевого -л- у твірному ГТ; пор. нп Високопілля на Донеччині й Харківщині, Високопіль на Дніпропетровщині, Тернопілля на Львівщині, Тернопіль [АТП, с. 599; с. 733].

Істор. назва Кронау нім. походження. Вона постала за допомогою суф. -ау (< -au) в топонім- ній функції від нім. Krone «корона (дерева); корона», в основі якого лат. corona «вінок, вінець; край, кінець, межа»; пор. укр. крона «верхня частина дерева», що є запозиченням з нім. мови [ЕСУМ 3, с. 103].

Висоцький заказник - лісовий заказник держ. значення, Дубровиц. р-ну Рівн. обл. [ГЕУ 1, с.178]. Назва виникла внаслідок лексикалізації та онімізації словосп. з опорним ГТ заказник й означенням у формі відн. прикм. на -цький, утвореного від суміж. ойконіма Висоцьк [АТП, с.375].

Висунь - річка, п. Інгульця п. Дніпра; Isun (1936), Высунь, Висунъ (1913), Вулсунь (1890), Висунь (1957), Исунъ (1913), Исунь (1863), Висунь (1850), Wysun (1948); пор. нп Висунь й Висунськ на річці в Миколаїв. обл. [СГУ, с. 104]. Гідронім виник за допомогою псл. суф. *-ипъ / *-ипь у релят.-агент. функції (пор. назви рр. Бігунька, Грунь, Грунька, Родунька та ін. [СГУ, с. 52; с. 159; с. 467]) від псл. основи *vis- «рідина; розливатися, текти», що відбита в гідронімії старожитніх слов. земель з річками, які характеризуються низинними берегами, розливами, заплавами й відповідною якістю води та флорою [15, с. 32] (див. назву р. Велика Вись, неподалік якої бере початок р. Висунь). Суч. Висунь з початковим Ви- сформувалося внаслідок ствердіння губних в укр. мові. Існує кілька версій щодо неслов. походження гідроніма, автори яких відзначають їхню фонет. або лекс. непереконливість: від тюрк. usun «довгий»; з огляду на варіанти Добрая Исунъ, Исунъ Добрая від сумнівного тюрк. іуі «добрий» (?) і su(n) «вода, річка» (В. Лобода); від *vicun або *vicun «водопій, місце для напування худоби» з основою д.тюрк. *іс «пити» й формантом -ип (І. Желєзняк); від монг. u-sun (суч. usan) «вода», що нашарувалося на давню гідрооснову з тюрк. коренем су «вода, ручай, річка, озерце» (О. Карпенко) [15, с. 30-31] (останню етимологію автор переглянула і стверджує сх.слов. утворення *visтъ з продуктивним суф. -ипъ [12, с. 49-50]). Такий різнобій тюрк. етимологій свідчить про відсутність надійних аргументів у них, зокрема щодо природи компонента Ви- / Ві-, який має нехарактерний для тюрк. мов початковий В-, щодо відсутності сингармонізму в найдавніших фіксаціях Висунь, Исунь (< Visunb), щодо наголосу на першому складі тощо. Пояснення цьому криється в адаптації псл. * Visum різними тюрк. племенами: у VI-VII ст. аварами, після занепаду Київської Русі, у складі якої найпослідовніше підтримували вживання автохтонного *Visum, Висунь уличі, печенігами, половцями, татаро-монголами, турками, які закріпили в місц. мовленні варіанти Исунъ, Исунь.

Висяча - карстова печера у Гірсько-Кримській карстовій області, на Ай-Петринській яйлі [ГЕУ 1, с.179]. Спелеонім виник унаслідок субстантивації та онімізації форми жін. роду діє- прикм. висячий «який висить, звисає» [СУМ 1, с. 507]; пор. відгелонімну назву гідрологічної пам'ятки природи держ. значення Висяче, Болото Висяче у Верховин. р-ні Івано-Франків. обл., яка відбиває аналогічну мотиваційну ознаку об'єкта - наявність так званих висячих боліт на схилі Полонинського хребта висотою 1500 м [ГЕУ 1, с. 179].

Витачів - село, Обухів. р-н Київ. обл. [АТП, с. 221]; м. Витичєвъ Київськ. землі біля гирла р. Віти; пор. бродъ Витичєвъ біля м. Витичєвъ (1151); за Костянтином Багрянородним (Х ст.) впеДвп, Вятичи, Витичи (поч. XVI ст.), Вита- чев (XVII ст.) [ЕСЛГНПР, с. 31-32]. Ойконім виник як посесив на -євъ, утворений від патроніма Витичь, в основі якого гіпокористика Витъ від повного особ. імені Витославъ [7, с. 32] або Витомиръ, Добровитъ, Гостевитъ [Чучка, с. 119]. Варіант XVI ст. Вятичи сформувався за аналогією до етноніма вятичи, який не має стосунку до мотивації топоніма. Суч. форма Вита- чів постала в XVII ст. унаслідок фонет. трансформації основи патроніма Витич-, можливо, під впливом пол. witac «вітати». Імовірним є походження топоніма як посесива на -євъ від катойконіма або етноніма *витичи «ті, що живуть на узбережжі р. Віта», біля гирла якої лежить село: пор. дреговичі < дрегва «грузька, болотиста місцевість», угличі (< *qg^itje) < Угълъ (< *qg^b) [15, с. 132-133] (див. Інгул).

Витвиця - річка, л. Свічі п. Дніпра; Вітвиця (1957), Витвица (1917), Witwica (1890); пор. с. Витвиця Долин. р-ну Івано-Франків. обл. [СГУ, с. 104]. Гідронім виник за допомогою суф. -иц(я) в релят. функції від діал. витва (бот.) «верба прутовидна, лоза», що зводиться до псл.*г/'ґг-, пов'язаного з *vіtъ, *vetb «гілка» (< і. є. *иеіЧ, *mi-f) «прут, лоза», похідного від *иеі- «вити, крутити» [ЕСУМ 1, с. 383; с. 406407]. Можлива мотивація назви тією ж основою витв- (< *vitv-) з архаїч. значенням «та, що в'ється», яке імпліцитно наявне в похідному «верба прутовидна, лоза».

Витекла - річка, л. Сновиди л. Пд. Бугу (1967); «у верху Вытеклои» (1614), Вытекла (1889), Wytekla (1895), Витхла (1957), Samiec (1889) [СГУ, с. 104]. Гідронім виник унаслідок субстантивації та онімізації форми жін. роду дієприкм. вїітеклий з основою дієсл. витекти від текти «перемістити свої води в певному напрямку (про річку, струмок і т ін.)» [СУМ 10, с. 58].

Паралельна назва Витхла, якщо це не граф. помилка, постала таким самим способом від форми жін. роду дієприкм. виїтхлий «такий, що видохся» [Грінч. 1, с. 195], тобто «випарувався, дуже ослаб (про воду)».

Гідронім кін. ХІХ ст. Samiec є семант. похідним від апелятива самець «щось, хтось одинокий, окремішній, відокремлений» або ж утворенням із суф. -ець у топонімній функції від сам, самий; пор. численні гідроніми Самець на старожитніх укр. землях [СГУ, с. 485-486].

Вихриця - річка, п. Ірпеня п. Дніпра в Київ. обл.; Вихрицьа (1634), Выхрица (1664) [СГУ, с. 104]. Гідронім виник за допомогою суф. -иц(я) в релят.-атрибут, функції від апелятива вихор у гідрографічному значенні: пор. рос. вихоръ «вир, пучина, водоверть» [Даль 1, с. 208], що зводиться до псл. *vixn>, пов'язаного з *vixati < і.є. *иеі- «крутити, гнути» [ЕСУМ 1, с. 386].

Вичівський заказник - ботанічний заказник держ. значення, Зарічн. р-ну Рівн. обл. [ГЕУ 1, с. 179]. Назва виникла внаслідок лексикалізації та онімізації словосп. з опорним ГТ заказник й означенням у формі відн. прикм. на -ський, утвореного від суміж. ойконіма Вичівка [АТП, с. 376].

Вишгород - місто, Києво-Святошин. р-н Київ. обл. [АТП, с. 206]; «идета ... Бышегороду», Вышегородъ (946), «у ... Вышегородъ (980), «приде ... Вышегороду» (1015), «из Вышегорода» (1150), «до Вышьгорода» (1206), «под Вышегородьмъ» (1173), «въ Вышегороде» (1078), «за Вышегородомъ» (1088), Вышгородъ (1155), у Костянтина Багрянородного Воиоєурабє (Х ст.), Wyzgrod (XVII ст.), як с. Виж-город (1729-31) [ЕСЛГНПР, с. 38-39]. З огляду на повторюваність назви на різних слов. землях припускають функціонування ГТ вышьгородъ «акрополь, верхній замок, кремль, детинець», «місто на згірку, частіше над річкою», «високе місто, замок, укріплення на високому місці», від якого семант. способом утворено ойконім [ЕСЛГНПР, с. 39; Никонов, с. 91]. Імовірне виникнення назви як композита безпосередньо від основ порівняльного ступеня выш- (< высокъ) і ГТ городъ «місто» за ознакою «верхнє місто; огорожа, паркан, фортеця, місто на високому місці» [ЕСУМ 1, с. 570-571], що входять до структури апелятива вышьгородъ.

Вишкове - селище міського типу, Хуст. р-н Закарпат. обл.; відоме з 1271 р. [ГЕУ 1, с. 180]. Ойконім постав як посесив на -ове від антропо- німа Вишко або Вишек, що є гіпокористикою композитів типу Vyseborb, VysemirV; пор. пол. Wyszek, Wyszk, Wyszko [Rymut 2, с. 711], ст.укр. с. Вышьково в Берестейськ. землі [ССУМ 1, с. 226], суч. с. Вишків у Долин. р-ні Івано-Франків. обл., нп Вишківка в Житомир. обл., відойконімне Вишківське на Київщині, відкатойконімне Вишківці у Вінниц. обл. [АТП, с. 599].

Вишнева Гора - ботанічний заказник держ. значення, Рівн. р-ну і обл. [ГЕУ 1, с. 180]. Назва виникла внаслідок лексикалізації та онімізації словосп. з опорним ГТ гора й означенням у формі жін. роду відн. прикм. виштвий «стос. до вишня» (заказник являє собою крейдяну гору, де зростає близько 100 рідкісних рослин, з яких значне місце посідає вишня степова [ГЕУ 1, с. 180]). Можливе посередництво ороніма в походженні назви заказника.

Вишневе - 1) місто, Києво-Святошин. р-н Київ. обл. [АТП, с. 217]; засн. 1960 [ГЕУ 1, с. 180]; 2) селище міського типу, П'ятихатк. р-н Дніпропетров. обл. [АТП, с. 90]; засн. 1926 р.; до 1961 - Ерастівка [ГЕУ 1, с. 180]; 3) селище міського типу, Селидів. м/р Донец. обл. [АТП, с. 110]. Ойконіми виникли способом субстантивації та онімізації форми серед. роду відн. прикм. вишневий «стос. до вишня». За відношенням до поширеного в Україні плодоягідного дерева постало близько півсотні ойконімів у формі Вишневе, яка узгоджується з категорією роду номенкл. імені село, і лише поодинокі назви поселень жін. (Вишнева) і чол. (Вишневий) роду [АТП, с. 599]. Окремі ойконіми у формі серед. роду, імовірно, утворено за допомогою суф. -ев(е) в релят.-посес. функції від антропоніма Вишня: пор. назви нп Вишнів у Волин. та Івано- Франків. обл. [АТП, с. 599], хоч і вони можуть зводитися до короткої форми прикм. вишнів від вишневий [ЕСУМ 1, с. 387].

Істор. назва пос. Ерастівка на Дніпропетровщині виникла за допомогою суф. -івк(а) в релят.- посес. функції від імені землевласника Ераста Бродського [29, с. 80].

Вишневецька - балка, л. Нагольної л. Міусу, впадає в Азовське море (1957); Вышневецькая, Вишневецькая (1780), Вишневецькій Буеракъ (1854); як р. Вешнивецкая (1853); пор. нп Вишне- вецкій (80-90 рр. XIX ст.) [СГУ, с. 105]; як р. Вишневецька [ГЕУ 1, с. 180]. Гідронім, як і істор. ойконім Вишневецкій, виник унаслідок субстантивації та онімізації відн. прикм. із суф. -ецьк-, похідного від суміж. назви с. Вишневе [АТП, с. 61], або із суф. -ськ- / -цьк-, приєднаного до незафіксованого Вишневець (див. Вишнівець).

Вишмівечіь - селище міського типу, Збараз. р-н Тернопіл. обл. [АТП, с. 418]; відоме з 1395 р. [ГЕУ 1, с. 181]; Вишнєвєць, Вишнквєць, Вишнєв'кць (1463), Вишнівець (1482) [ССУМ 1, с. 177]. Ойконім виник за допомогою суф. -ець у релят.-демін. функції від вишнів «вишневий» або від топоніма Вишнів, який є семант. похідним від вишнів чи посесивом на -ів від антропоніма Вишня (див. Вишневе); пор. діал. вїішнів- град «вишник», де вишнів від вишневий [ЕСУМ 1, с. 387]. Можливе утворення ойконіма від діал. вишнівки «порічки, Rives rubrum L.» [ЕСУМ 1, с. 387] за допомогою -ець.

Вишнівка - населені пункти (12) [АТП, с. 599], балка, річки (3) [СГУ, с. 105]. Топоніми виникли за допомогою суф. -к(а) в релят. функції від вишневий «стос. до вишня», в якому чергування -е- / -і- зумовлене закритим складом похідного, або приєднанням продуктивного в топонімії суф. -івк(а) з тим самим значенням до назви плодового дерева вишня. Окремі ойконіми могли утворитися за допомогою -івк(а) у релят.-посес. функції від антропоніма Вишня (див. Вишневе, Вишнівець).

Вишня - річки (4) [СГУ, 105], населені пункти (2) [АТП, с. 599]. Назви виникли внаслідок субстантивації та онімізації форми жін. роду відн. прикм. вишній «який знаходиться, міститься на великій відстані від землі» [СУМ 1, с. 544]; пор. у гідронімії переважно Пд.-Зх. України демінутиви Вишенька (3), складені назви з компонентом Вишній (7), потік Вишні Ями [СГУ, с. 104-105], ойконіми Червона Вишня на Хмельниччині, Судова Вишня (див.) [Бучко, с. 309] і мікрогідронім Вїшнїця на Львівщині [СГУ, с. 104]. Твірний прикм. вишня, вишній поширений у більшості слов. мов [2, с. 17].

Вища Бургунка - річка, п. Дніпра в його гирлі нижче м. Берислав Херсон. обл.; Burhunka (1931), Боргунка Высшая (1720), Верхняя-Бур- гунка (1890), Бургунскій, Бургунка (1913) [СГУ, с. 105-106]. Гідронім виник синтаксичним способом унаслідок приєднання означення Вища, яке вказує на місце знаходження об'єкта порівняно з р. Нижня Бургунка (пор. там само с. Бургунка Берислав. р-ну Херсон. обл.) [СГУ, с. 389], до слов'янізованого за допомогою суф. -к(а) в релят. функції гідроніма тур. походження Бур- гун, що виник від тур. *burgun «той, що бурлить; круговерть» (див. Бургунка).

Вібчина, Вібчинка - близько двох десятків гір і хребет у Карпатах на Івано-Франківщині [Габорак, с. 73-74]. Ороніми виникли семант. способом від карпат. ГТ вібчина, віпчина «малий перевал між двома горами» або його демін. форми вібчинка, віпчинка з основою апелятива вібча, вібче «спільна громадська земля, угіддя» [5, с. 73-74]; пор. потік у бас. Тиси Вібчинський, ур. Віпчина на Закарпатті [СГУ, с. 106].

Вігор - річка, п. Сяну п. Вісли; В'яр (1957), Wiar, Wihor, Strywihor (1893), Вигор (2-а пол. ХХ ст.), «по Вагру» (1097), «над р^кою Вягромъ» (1152), Wiar (1448), Vyar (1496), Wyar (1565), род. відм. Вягра (1848), род. відм. Вигоря (Вяра) (1979), Въгоръ (1884) [СГУ, с. 106]; у монографії З. Бабіка всі варіанти й паралельні назви подано латиницею з поодинокими незначними відхиленнями, зокрема, найдавніша фіксація 1097 р. «po Viagru» вказує на м'якість губного V- на відміну від кириличного «по Вагру» [30, с. 302]. Гідронім належить до давніх утворень балтослов. або псл. походження з балт. та герм. зв'язками і зводиться до праформи *Vegn, в основі якої суфіксальне псл. *veg-n «крутий», рефлекси якого майже не збереглися; пор. пол. wakronic «блукати», нім. wanken «коливатися, хитатися», лит. vingrus «той, що крутиться» [Bruckner, с. 61], «звивистий», гідроніми Vingra, Vingre, Vingris, Vingrys, Vingrius [Ванагас, с. 17], які вказують на вихідне іє. *ueng- / *uang-. Назва виникла в зх. частині протосх.слов. діал. масиву, де етимологічне -е- давало паралельно з -а- (пор. варіанти з основою Вягр-) звук -і-, що характерно для зх.поліс. говорів: пор. укр. лімнонім Вгчмеро, який зводиться до псл. антропоніма *Ґ%сетёгъ / *Ґ%сетігь [28, с. 309]. Поширення форми В'яр, Wiar, яка закріпилася в пол. мові, пов'язане з полонізацією в XIV ст. перемишльських земель занепалої Київської Русі: укр. Вягор унаслідок зміни наголосу в пол. мовленні зазнало редукції вставного (неетимологічного) -о- і стягнення в такій позиції слабкого фарингального (гортанного) -г-: псл. *V$grb > друс. Вягорь > укр. Вягор > пол. Wiahr > Wiar [30, с. 303]; пор. варіант Strywihor і омонімічну назву р. Стривігор (л. Дністра) зі спорідненою другою основою -вігор [2, с. 75-77].

Віднога - балки, річки, рукав річки, гора та ін. [СГУ, с. 106; Габорак, с. 74]. Як окрема назва або компонент складеного топоніма походить від переважно сх.слов. ГТ віднога «кожна частина розгалуження (дороги, ствола дерева)», «рукав річки», «відріг гори» [Грінч. 1, с. 221], «відгалуження гірського хребта, його відріг; відгалуження долини; рукав річки, її притока; вузька затока озера; початок, витік річки» [Мур- заев, с. 422]. В основі твірного апелятива назва кінцівки нога, асоціативний зв'язок з якою як з відгалуженням від основної частини тіла спричинився до її продуктивності в геогр. термінології: пор. занога, нога, підніжжя [Мурзаев, с. 422], що відбилися в різних класах топонімів. Утвореним від віднога за допомогою -ин(а) є ГТ відножина «віднога» [Грінч. 1, с. 221], від якого семант. способом виникло кілька назв бб. Відножина в бас. Сіверськ. Дінця (3) і на Запоріжжі [СГУ, с. 106], що свідчить про його діал. (пд.-сх.) характер в укр. мові.

Відрадне - селище міського типу, Ялт. м/р в Криму [АТП, с. 255], рос. Отрадное; пор. у Росії м. Отрадное, м. Отрадный (1981) [СЭС, с. 960]. Ойконім виник унаслідок субстантивації та онімізації форми сер. роду прикм. відрадний «який несе відраду, втіху, задоволення, радість» [СУМ 1, с. 626], що було пов'язано з продуктивністю в ойконімії, особливо кол. СРСР, т. зв. естетичних утворень.

Віжомля - річка, л. Скла п. Сяну п. Вісли; Віжомля (ІІ пол. ХХ ст.), Ожомля (1957), Шчан', Віжомл'а (1979), Ozomla, Szczan (у нижній течії) (1886); пор. у бас. річки нп Віжомля Яворів. р-ну Львів. обл. [СГУ, с. 107]. Гідронім ізольований в укр. і слов. топонімії, його етимологія неясна. Можливо, він є посесивом на -j(a) від антропоніма *Віжом < Ожомь, в основі якого незасвідчена діє- прикм. форма псл. походження *о(Ь)їеть «вижатий, вичавлений, стиснутий» < псл. *o(b)zqti, *o(b) гъто < *z$ti, *2ъто «жати; м'яти, бгати» [ЕСУМ 2, с. 189]; пор. жом від жати. Суч. Віжомля сформувалося приєднанням протетичного В- до Ожомля, після чого відбувся перехід -о- в -і- за аналогією до відбитих у топонімії ГТ віднога, вікно тощо.

Паралельна назва Шчан', Szczan пол. походження; її основу пов'язують з германізованим антропонімом Stans, Stansz, Stensz, але певної етимології не пропонують [31, с. 379].

Ві'зня - річка, п. Ірші л. Тетерева п. Дніпра; Возня (1864), Вузня (1900), Візня (1952), Возня (1957) [СГУ, с. 107]; пор. суміж. с. Візня в Малин. р-ні Житомир. обл. [АТП, 142], р. Візнянка в Кіровоград. обл. [СГУ, с. 107]. Етимологія гідроніма й суміж. ойконіма затемнена. Вони мають поодинокі паралелі в інших європ. мовах; пор. відомі з XI-XII ст. місцевість і м. Vizna, Wizna в гирлі Бобра притоки Нарви, там само похідну назву р. Wiznica [30, 318]. Дослідники топоніма переважно визнають його балт. походження. Більшість схиляється до того, що назва Vizna / Wizna є слов'янізованою, похідною від ст.прус. wizene «трава» [31, с. 429], «розмарин», в основі якого *wise «лука», що може бути спорідненим з нім. Wiese(n) «лука» (огляд версій див. [30, с. 318]). Рідше топонім Vizna, Wizna пов'язують з лит. гідронімами на Vyz- або припускають імовірність існування псл. *Vizbna, *Vizna [30, с. 318]; пор. рос. діал. видзъ «сінокісна земля; лука» [Мурзаев, с. 122]. У разі первинності форми Візня, варіанти Возня, Вузня могли постати під впливом похідних від дієсл. везти, возити [ЕСУМ 1, с. 344-345]. Імовірним є етимологічний зв'язок з гідроніном Вїізніїця (див.).

Візовська - карстова порожнина (шахта) в Гірсько-Кримській карстовій обл., на Карабі- яйлі [ГЕУ 1, с. 184]. Спелеонім постав унаслідок субстантивації та онімізації форми жін. роду відн. прикм. на -съкий, похідного від незафіксо- ваної топооснови Візов-.

Війтівці - селище міського типу, Волочиськ. р-н Хмельниц. обл. [АТП, с. 477]; відоме з XVI ст., Wojtowce (1755), Wojtowe (1789), Войтовцы (1886), Вайтовцы (1899), Війтівці (1925) [Торч.- Торч., с. 109]. Ойконім виник унаслідок онімізації групової назви людей війтівці «підлеглі або нащадки війта», в основі якої поширений через пол. посередництво с.в.нім. війт «сільський староста» [ЕСУМ 1, с. 397]; пор. ще с. Війтівці у Липовец. р-ні на Вінничині [АТП, с. 20], яка теж тривалий час була полонізована.

Вікно, Вікна, Вікнина - назви численних водних об'єктів [СГУ, с. 107], які виникли семант. способом від ГТ вікно та похідного вікнина: пор. укр. вікно «водоверть; ковбаня; джерело», «річка, яка бере початок з відкритої ділянки болота», «відкрите місце на болоті та озері, яке не заросло рослинністю» [Мурзаев, с. 410], вікнина «місце на болоті, яке не заросло водоростями», «воронка водоверті» [Грінч. 1, с. 237]. ГТ вікно, який постав метафоричним способом від апелятива вікно «отвір для світла й повітря в стіні приміщення...», відомий у різних слов. мовах, що свідчить про його псл. походження (псл. *о^по < *oko). Він поширився в рум. й молд. мови і відбився в їхній топонімії [Мурзаев, с. 410-411; Никонов, 306; Шульгач, с. 189]; пор. ще похідні гідроніми Вікниця, Вікняна, Вікнянка [СГУ, с. 107], а також утворені семант. способом від ГТ або відповідних назв водних об'єктів ойконіми Вікнина, Вікнине, Вікнини, Вікно, Вікняне [АТП, с. 600].

Вілія - річки, 1) л. Горині п. Прип'яті п. Дніпра (1957); Вилія, Вилля (1913), Wilia (1893), WiliaDnieprowa (1886), Вилія (1212), «переидетъ р^ку Велью» (1231); пор. с. Вилья «при р. Вилъ'Ь» (1888-1903), нп Вілія у Рівн. і Тернопіл. обл.; 2) л. Случі л. Горині п. Припяті п. Дніпра; Вилія (1888); 3) п. Тетерева п. Дніпра; Вилія (1646), Виллія (1913), Виленка (1892), Дубовецъ (1897); пор. нп Вільня, Віленка, Вільнянка [СГУ, с. 107108]. Існує кілька етимологій відомого ще з д.рус. пам'яток гідроніма [7, с. 40; 18, с. 82-83]. Найпоширенішим є запропоноване ще А. Кочу- бинським і Т. Лер-Сплавінським балто-слов. пояснення назви з внутрішньою формою «звивиста» [18, с. 83]. Як псл. утворення його аргументував В. П. Шульгач: *Vilbja < *vilbja «звивиста» < *vil- + -ь/(a) < *vi- + детермінатив -l- < іє. *(s)w- / *(s)Hei- // *(s)uou «вити» [28, с. 310311]. Можливо, гідронім виник на основі балто- слов. адстрату в бас. Прип'яті, але відсутність його відповідника, крім притоки Неману, на інших теренах істор. поширення балт. мов на тлі трьох поліс. назв рр. Вілія в бас. Горині й Тетерева та кількох похідних у цьому регіоні (р. Вілиця п. Вілії, р. Вілля в бас. Прип'яті, р. Вілька, Вълька п. Ірпеня Дніпра на Поліссі [СГУ, с. 107108], з яких Вілля є фонет. варіантом форми Вілія, а інші - її демінутивами, свідчить про визначальний псл. компонент у формуванні топоніма, основа якого поширилася із Середньої Наддніпрянщини на північ; пор. похідний від назви р. Вілія в бас. Неману ойконім Вільнюс.

Вільна - річка, п. Дніпра в Дніпропетров. обл.; Wilniow (1899-1910), Вольная (1913) [СГУ, с. 108]. Гідронім виник унаслідок субстантивації та онімізації форми жін. роду прикм. вільний у просторовому (такий, що не має тісноти; широкий, просторий, безкраїй) або в соціальному (ніким не гноблений, не поневолюваний; незалежний, самостійний; розкріпачений) значенні [СУМ 1, с. 673]. У формі серед. роду назва Вільне, яка узгоджується з номенкл. іменем село, високопродуктивна в ойконімії - близько півсотні одиниць [АТП, с. 600], де переважає суспільно-політична мотивація.

Вільногірськ - місто, Верхньодніпровськ. р-н Дніпропетров. обл. [АТП, с. 81]; засн. 1964 р. [ГЕУ 1, с. 184], Вольногорск (1981) [СЭС, с. 246]. Ойконім виник як релятив на -ськ складно-суф. способом на основі словосп. з означенням вільний (див. Вільна) та опорним ГТ гора. Можливе його безафіксне утворення від Верхньогірський (басейн, район тощо).

Вільнянка - річки: 1) л. Дніпра у Вільнянськ. р-ні Запоріз. обл. (1957); Волнянка, Вольненька (1913), Вольнянка (1782), Волненка, Волненька (1782), Вольненькая (1850), Wolnenka Fl. (1739), Wolenka R. (1760); пор. пороги Верхній Вільний і Нижній Вільний (Вольний) проти гирла річки (1858), с. Вільнянка Вільнянськ. р-ну; 2) п. Самари л. Дніпра (1957); Вольнянка (1850), Вильна (1805), Вольная (1782), Волная (1775), Волненка (1743), Вольненька (б. р.), Вилнянка (1778), Волнянка (1880), Вольненькая (1850); пор. с. Вільне Новомосковськ. р-ну Дніпропетров. обл. [СГУ, с. 108]. Суч. гідроніми виникли за допомогою суф. -янк(а) в релят. функції від топооснови Вільн- / Вольн-, відбитої у варіантах Вольная, Вильна або в назвах порогів Вільний, Вольний.

Вільнянськ - місто, Запоріз. обл. [АТП, с. 173]; засн. 1840 р.; Софіївка (до 1935), Черво- ноармійське (1935-1966) [ГЕУ 1, с. 184], Воль- нянск (1981) [СЭС, с. 246]. Ойконім виник за допомогою суф. -ськ у релят. функції від назви р. Вільнянка (див.), на якій лежить місто.

Попередня назва Червоноармійське постала як меморіальна внаслідок субстантивації складно- суф. відн. прикм. з прозорою етимологією.

Первинний ойконім постав як дериват на -івка від жін. імені Софія.

Вільхівка - балки, річки, рукави річок, селище міського типу в Донец. обл., села [СГУ, с. 108; АТП, с. 110; с. 601]. Топоніми постали за допомогою суф. -к(а) в релят. функції від відн. прикм. вільховий «стос. до вільха» або за допомогою -івк(а) з тим самим значенням від загально- слов. назви дерева вільха «листяне вологолюбне дерево або кущ родини березових» [СУМ 1, с. 675], що зводиться до псл. *jelbxa / *olbxa «вільха» з іє. *elis- / *alis- «вільха» з можливим коренем *el- / *ol- «червоний, жовтий» (вільхове дерево червоне всередині) [ЕСУМ 1, с. 400]. За відношенням до цієї рослини виникли численні гідроніми, ойконіми, ороніми Вільха, Вільхи, Вільхівчик, Вільховсі, Вільхові;, Вільховець, Вільховий, Вільхуватий, Вільхуватка та ін. [СГУ, с. 108-110; АТП, с. 600-601; Габорак, с. 75]. Кілька топонімів у формі Вільхівці [АТП, с. 601; СГУ, с. 108] утворено семант. способом від групової назви людей вільхівці «поселенці або вихідці з вільхових місць» чи «вихідці з Вільхового».

Вільхівщинський заказник - ландшафтний заказник держ. значення, Полтав. р-ну і обл. [ГЕУ 1, с. 185]. Назва виникла внаслідок лексикалізації та онімізації словосп. з опорним ГТ заказник й означенням у формі відн. прикм. на -ський, похідного від суміж. ойконіма Вільхів- щина [АТП, с. 352].

Вільча - 1) селище міського типу, Поліс. р-н Київ. обл. [АТП, с. 222]; засноване у 1927 р. [ГЕУ 1, с. 185]; пор. суміж. р. Вільча [СГУ, с. 110]; 2) гора, с. Хотимир Тлумац. р-ну Івано-Франків. обл.; Wilczej gory [Габорак, с. 75]. Ойконім постав унаслідок трансонімізації суміж. гідроніма Вільча, що виник, як і прикарпат. оронім, у пол. мовному середовищі як посесив на -ja від апеля- тива wUk «вовк» за наявністю в місцевості відповідних звірів; пор. численні укр. відповідники Вовча, Вовче, Вовчий у гідронімії, оронімії, ойко- німії [СГУ, с. 113-115; Габорак, с. 77; АТП, с. 602].

Вільшана - річки (7), ручай, населені пункти (5), з-поміж яких селище міського типу в Городищ. р-ні Черкас. обл. [СГУ, с. 110; АТП, с. 500, с. 601]. Назви виникли внаслідок субстантивації та онімізації форми жін. роду відн. прикм. вільшаний «те саме, що вільховий» [СУМ 1, с. 676] (див. Вільхівка).

Вільшанії - 1) селище міського типу, Дергач. р-н Харків. обл.; засн. у 50-х рр. XVII ст. [ГЕУ 1, с. 185]; 2) села в Луган., Закарпат. і Хмельниц. обл. [АТП, с. 444, с. 601]; 3) потік, бас. Тиси в Міжгір. р-ні Закарпат. обл. [СГУ, с. 110]. Топоніми виникли семант. способом від групової назви людей вільшани «поселенці або вихідці з вільхових (вільшаних) місць».

Вільшанка - численні річки (29), струмок, населені пункти (18) [СГУ, 1, с. 110-111; АТП, с. 235, с. 601], з-поміж яких селище міського типу в Кіровоград. обл., засн. в кін. XVII - на поч. XVIII ст. [ГЕУ 1, с. 185]; Ольшанка (Мас- лово), Олешки (Богатырка) (2-а пол. ХІХ ст.) [ВТКР]. Назви виникли за допомогою суф. -к(а) в релят. функції від основи відн. прикм.

вільшаний «те саме, що вільховий» або від топо- основи Вільшан- (див. Вільшана), наявної в інших ойконімах, гідронімах, оронімах [АТП, с. 601; СГУ, с. 110-111; Габорак, с. 75].

Істор. ойконімМаслово, Маслове утворено як посесив на -ов- від прізв. Масло, що належало засновникові поселення із запороз. козаків.