Методи та моделі оцінки і прогнозування фінансового стану підприємств

Експертно-статистичний метод побудови агрегатного показника передбачає (за допомогою експертів) уточнення виду функції, яка використовується для розрахунку рейтингової оцінки, визначення параметрів обраної функції, оцінки якості підбору функції та її параметрів. Основним недоліком цього класу методів за працею[101] є відсутність на даний час у нашій країні соціально-економічних умов для можливості існування незалежної та об'єктивної експертної оцінки тих процесів, які пов'язані з фінансовими інтересами.

Можна сказати, що решта методів, запропонованих їх авторами, являють собою модифікації запропонованих вище методів визначення агрегатної оцінки інвестиційної привабливості підприємств.

У процесі розрахунку рейтингу фінансового стану треба отримати такий узагальнюючий показник, за яким підприємства можна ранжирувати. Вихідні дані для розрахунку цього показника необхідно обирати за однаковими правилами. Таким вимогам відповідає сукупність відносних аналітичних показників фінансового стану, які можна обчислити за даними стандартів фінансової звітності: рентабельністю, оборотністю активів, ринковою стійкістю, фінансовою незалежністю. І нарешті, оскільки є об'єктивна потреба у постійній актуалізації результатів рейтингу підприємств, методика розрахунку рейтингової оцінки має бути формалізована і запрограмована.

Існують різни методи і критерії для визначення рейтингової оцінки, яким задовольняють усі наведені вимоги. Спільним у них є те, що, насамперед, треба визначити перелік фінансових показників як чинників, що впливають на узагальнюючу оцінку [46].

3.1 Методика рейтингового оцінювання підприємств за методом сум

Ідеться про простіший спосіб визначення рейтингу підприємств за їх фінансовим станом. Спочатку розраховуються фінансові показники за вихідними даними фінансової звітності підприємства. Далі одержані результати заносять до узагальнюючої форми (табл. 3.1). Спочатку визначають місце, яке посідає j-е підприємство () з і-го показника (). На основі цих даних підбивають підсумок значень місць, отриманих підприємством за всіма аналізованими показниками. Підприємство з мінімальною сумою місць посяде у рейтингу першу позицію [46].

Таблиця 3.1 Визначення рейтингу підприємств за критерієм "сума місць"

Відносні аналітичні показники фінансового стану,	Підприємства,
	1	…	j	…	m
1.
…
і
…
Сума за j
Місце, яке посіло підприємство

Наведену методику можна використовувати для визначення рейтингу будь-яких підприємств. Перевагою її є простота. Недоліком є те, що метод підсумовування місць не враховує можливість суттєвої різниці чисельних значень показників підприємств, що мають близькі номери за рейтингом, але відрізняються, наприклад, на порядок і більше за значенням показників. І навпаки, підприємства, що мають однакові значення показників, але різні номери рейтингу, опиняються у нерівноцінному положенні.

Розглянемо методику [116], за допомогою якої можна одержати об'єктивну, науково обґрунтовану комплексну оцінку фінансового стану підприємства. Послідовність її застосування така:

1 Для кожного і-го показника фіксується його найкраще значення серед значень, отриманих різними підприємствами. Обмежень щодо кількості аналізованих показників і підприємств немає.

2 Обчислюється ступінь відхилення показника конкретного підприємства від найкращого значення для групи підприємств:

3 Визначається рейтингова оцінка для кожного підприємства. При цьому можна використовувати різні формули, спільне в яких - поняття середньоквадратичного відхилення:

де - вагові коефіцієнти і-го показника, які задає експерт;



4 Підприємства ранжирують відповідно до рейтингової оцінки.

При визначенні рейтингової оцінки за показниками та ранжирування відбувається у порядку від меншої оцінки до більшої; якщо ж оцінка визначається за показниками та , підприємства ранжируються у порядку від більшої рейтингової оцінки до меншої.

Завдяки формалізації розрахунків та стандартизації вихідних даних фінансової звітності є підстави для розробки комп'ютерної програми з метою визначення рейтингу підприємств і постійної актуалізації одержаних результатів.

3.2 Побудова рейтингу інвестиційної привабливості фінансового стану підприємств

Різновидом рейтингів фінансового стану можна вважати рейтинги інвестиційної привабливості. Під інвестиційною привабливістю, у даному випадку, розуміється певний набір (сукупність) показників, на основі яких будується ряд, що підлягає ранжируванню.

Вище наведено перелік методів рейтингового оцінювання фінансового стану підприємств. Незважаючи на те, що дані методи є досить простими у розрахунках, вони у той же час не дозволяють проаналізувати, наскільки вірогідно були обрані показники, чи усі вони можуть бути використані для аналізу стану досліджуваних об'єктів. Цими методами не можна також встановити, чи достатньо з'ясовані між собою обрані показники, або збільшення значення одного з них, як правило, призводить до зменшення значення іншого. Тому групу розглянутих вище методів не можна використовувати для розрахунку інтегрального показника інвестиційної привабливості підприємств. Побудову комплексної оцінки інвестиційної привабливості підприємств слід проводити, використовуючи методи факторного аналізу.

У роботі [69] запропоновано застосування методів факторного аналізу для побудови рейтингу інвестиційної привабливості підприємств. Найбільш інформативним для інвесторів було б уявлення даних з інвестиційної привабливості підприємств у формі рейтингу фінансового стану.

Проблема рейтингового оцінювання, як було показано раніше, спирається на проблему отримання деякої агрегатної оцінки, яка розраховується на підставі вихідних показників. Вирішення даної задачі потребує наявності певного алгоритму, який відображено на рисунку 3. 1.

Алгоритм розрахунку рейтингових оцінок містить такі етапи.

1 етап. Формування сукупності показників аналізу фінансового стану підприємств:

де Хj - вихідний показник;

n - кількість вихідних показників.

2 етап. Підготовка матриці вихідних ознак латентного показника:

де - елементи матриці;

k - кількість підприємств-суб'єктів аналізу.

3 етап. Статистична стандартизація вихідних ознак забезпечує можливість їх зіставлення між собою і отримання стандартизованих значень показників:



де - значення стандартизованих вихідних показників;

- функція статистичної стандартизації j-го показника.

Питання стандартизації вихідних показників для забезпечення їх зіставлення в агрегатному показнику традиційно вирішується шляхом використання статистично стандартизованих показників, які мають нульове середнє та одиничну дисперсію.

Під час застосування методів факторного аналізу процедура стандартизації частіше всього обчислюється за формулою

де - середнє арифметичне значення і-го вихідного показника;

- середньоквадратичне відхилення і-го вихідного показника.

4 етап. Розрахунок кореляційної матриці r між стандартизованими вихідними ознаками:

де - середнє значення стандартизованого показника з номером а;

- середньоквадратичне відхилення стандартизованого показника з номерами а і b відповідно.

Розмірність матриці парних коефіцієнтів кореляції визначається кількістю вихідних показників. Враховуючи те, що всі показники є статистично стандартизованими, дана матриця повністю збігається з матрицею парних коефіцієнтів коваріацій, завдяки чому підчас застосування методів факторного аналізу не виникає проблеми, яку з матриць використовувати.

Размещено на http://www.allbest.ru/

5 етап. Побудова кореляційної матриці rh базується на апріорному встановленні оцінок спільностей, які потім проставляються на головній діагоналі кореляційної матриці r.

де - редукована кореляційна матриця вихідних ознак зі спільностями на головній діагоналі;

- діагональна матриця коефіцієнтів за характерних факторів.

У багатьох працях, присвячених факторному аналізу, вказується [12, 33, 38, 45, 85], що знаходження оцінок спільностей складають першу проблему факторного аналізу. За визначенням [45], спільності мають значення від нуля до одиниці. За відомої кореляційної матриці цю область можна обмежити ще більше:

де - квадрат коефіцієнта множинної кореляції k-ї вихідної ознаки;

- надійність k-ї вихідної ознаки.

На даний час у літературі з факторного аналізу відома досить велика кількість методів попередньої оцінки спільностей [12]. Найбільш популярними серед них виступають такі методи: максимального коефіцієнта парної кореляції, середнього коефіцієнта парної кореляції, першого центроїдного фактора, квадрата парної кореляції. Більш докладно дані методи розглянуті у праці [45].

Слід зазначити, що на практиці під час визначення спільностей у кожному конкретному випадку теоретичне обґрунтування методу вибору оцінок спільностей має другорядне значення [33]. Як свідчить досвід багатьох праць у даній сфері, за великої кількості вихідних ознак (> 10) достатньо лише приблизних оцінок спільностей, які задовольнять умови нерівності (3.10). У даній ситуації, як показано у праці [33], недоліки в оцінці спільностей більшою мірою не впливають на фінальне факторне рішення.

У нашому випадку оцінку спільностей слід проводити за квадратом множинної кореляції. Даний метод є самим розповсюдженим серед способів оцінки спільностей, до того ж, як зазначено у працях [45, 121], величина коефіцієнта множинної кореляції служить у кореляційно-регресійному аналізі мірою мультиколінеарності k-ї вихідної ознаки, тобто показником лінійної залежності його від усіх інших. За своїм статистичним значенням мультиколінеарність ознаки найбільшою мірою відповідає поняттю спільності, яке використовується під час зазначення спільних факторів.

6 етап. Для отримання матриці факторних навантажень А слід використовувати метод головних осей (головних факторів) з урахуванням його фундаментального значення у факторному аналізі та метод максимальної правдоподібності, використання якого дозволяє зробити обґрунтовану статистичну перевірку значущості числа зазначених спільних факторів.

7 етап. Після того, як була отримана матриця факторних навантажень, виникає запитання, яку кількість факторів слід зазначати? Зараз єдиного узагальнюючого методу визначення кількості факторів, які підлягають зазначенню, не існує.

Взагалі, відрізняють два підходи до вирішення даної задачі [121]:

Алгебраїчний підхід, який передбачає визначення рангу кореляційної матриці вихідних ознак.

Психометричний підхід, за яким досягають узагальнення на сукупність усіх змінних.

Кожен з цих підходів та їх можливі комбінації визначають множину створених обчислювальних процедур, які можна знайти у працях [12, 45, 85].

Для знаходження кількості зазначених загальних факторів користуються перевіркою статистичних гіпотез. Даний підхід, запропонований Д.Лоулі, полягає в тому, що після того, як було отримано перші загальні фактори, необхідно з'ясувати, чи слід продовжувати процес їх подальшого зазначення. Доведено, що в умовах справедливості нульової гіпотези:

де - відтворена кореляційна матриця, яка отримана після находження факторних навантажень.

Як бачимо, нульовій гіпотезі (3.11) відповідає уява про те, що кількість зазначених факторів достатньо для відтворення кореляційної матриці, і процес факторизації можна припинити.

Можлива також альтернативна ситуація:

Альтернативі (3.12) відповідає гіпотеза про те, що кількість зазначених факторів є недостатньою для відтворення кореляційної матриці, і процес факторизації необхідно продовжити. При цьому перевірка нульової гіпотези здійснюється згідно із загальною схемою випробування статистичних гіпотез в її традиційному або сучасному варіантах [121].

Після того, як була отримана матриця факторних навантажень А та зазначено q перших загальних факторів, слід мати на увазі, що стовпчики матриці А ортогональні і займають повільну позицію у відношенні до вихідних ознак, що визначаються обраним методом зазначення загальних факторів. Можлива велика кількість матриць А, які будуть однаково добре відтворювати матрицю гh. З них за допомогою процедури обертання системи координат знаходять одну матрицю факторних навантажень, яка найбільш змістовно пояснює сукупність вихідних показників. У працях з факторного аналізу вказується, що така матриця може бути знайдена тільки з точністю до довільного ортогонального перетворення. Ця ситуація є наслідком незалежності конфігурації векторів вихідних ознак (яка суворо закріплена у кореляційній матриці) від системи координат загальних факторів.

Накладення системи координат на конфігурацію векторів вихідних ознак повинно підпорядковуватися вимогам найбільш простого (економічного) їх тлумачення за допомогою загальних факторів. Даний принцип носить назву принципу простої структури, реалізація якого на практиці означає необхідність прагнути отримати таку матрицю факторних навантажень, елементи якої були б близькими до 0 або до ±1.

Докладно процедуру обертання у факторному аналізі ілюструють праці [33, 45, 85, 121].

Процедуру обертання доцільно провести для отримання більш змістовного, спрощеного трактування зазначених загальних факторів та збільшення частки загальної варіації вихідних ознак, яка пояснюється зазначеними латентними змінними.

8 етап. Процедура вимірювання значень отриманих загальних факторів для кожного підприємства, що досліджується у компонентному аналізі, є досить простою і точною [33]. На відміну від методу головних компонент вимірювання загальних факторів ускладнюється тим, що у факторній моделі поряд з загальними оцінюються також і характерні фактори. Спеціальна модель факторного аналізу передбачає існування кореляційного зв'язку між загальними факторами та вихідними ознаками, який моделюється за допомогою методу найменших квадратів у формі стандартних процедур кореляційно-регресійного аналізу [12].

Для окремого і-го підприємства значення зазначених загальних факторів розраховується за виразом



де - розрахункове (за рівнянням регресії) значення -го загального фактора для і-го об'єкта;

--ий стандартизований коефіцієнт у -му рівнянні регресії (- коефіцієнт).

Застосування методу найменших квадратів та стандартних процедур кореляційно-регресійного аналізу для знаходження значень зазначених загальних та характерних факторів за формулою (3.14) свідчить про те, що точно визначити значення невідомих параметрів не можна, можливо лише отримати їх приблизне значення [85].

Для оцінки точності отриманих значень загальних факторів можна використовувати коефіцієнти множинної детермінації даного регресійного рівняння [121]. Вони розраховуються за формулою

Величина змінюється від 0 до 1 і зазвичай обчислюється у відсотках. Вона показує частку дисперсії L-го загального фактора, яка пояснюється вихідними ознаками. Внесок окремих змінних у величину коефіцієнта множинної детермінації визначається відповідними доданками правої частини (3.15).

9 етап. Після того, як були зазначені латентні показники інвестиційної привабливості, дана їх економічна інтерпретація та обчислено їх значення для кожного досліджуваного підприємства, слід перейти до процедури ранжирування підприємств. Ранжирування підприємств відбувається у порядку зменшення величини отриманого латентного показника [69].

Запропонований вище алгоритм є узагальнюючим та досить тонким інструментом для оцінювання інвестиційної привабливості фінансового стану підприємств.

3.3 Визначення класу фінансового стану підприємств металургійного комплексу

У роботі [73] пропонується провести рейтингову оцінку фінансового стану підприємств у два етапи з відповідними доповненнями:

1-й етап - обчислення значень показників, які характеризують фінансовий стан підприємства по групах:

I група - попередня оцінка.

II група - показники платоспроможності.

III група - показники фінансової стійкості.

IV група - показники рентабельності.

Під час аналізу фінансового стану підприємства дають його попередню оцінку за наступними показниками (І група).

Період функціонування підприємства (ФП) кількість років з моменту отримання державної реєстрації підприємства. ФП набуває значення, яке дорівнює кількості років функціонування підприємства (числове значення може бути з десятковими знаками). У разі функціонування підприємства п'ять і більше років ФП набуває значення 5. По підприємствах, які функціонують менше одного року, - ФП=0,5.

Наявність бізнес-плану (БП) характеризує перспективу розвитку підприємства.

БП=1 - при наявності бізнес-плану;

БП=0 - при відсутності бізнес-плану.

Прибуткова діяльність (ПД) свідчить про рентабельну діяльність підприємства.

ПД=1 - прибуткова діяльність;

ПД=0 - відсутність прибулі.

Погашення позик у минулому (ПП) характеризує наявність або відсутність фактів неповернення або невчасного повернення кредитів;

ПП=1 - кредит, погашений без проблем;

ПП= 0,7 - кредит, погашений після відстрочення;

ПП=0,1 - кредит прострочений;

ПП=0 - підприємство ухиляється від відповідальності.

Якщо підприємство не користувалося кредитами у минулому - ПП=0,1.

Сплата відсотків за користування кредитом (СВ) характеризує наявність або відсутність фактів оплати або невчасної оплати процентів за користування кредитом.

СВ=1- нараховані відсотки, сплачені своєчасно;

СВ=0,7 - відсотки, сплачені із затримкою платежу;

СВ=0,1 - відсотки прострочені;

СВ=0 - підприємство ухиляється від відповідальності.

Якщо підприємство не користувалося кредитами у минулому, то СВ=0,1.

До показників II групи (показників платоспроможності) відносяться:

1. Коефіцієнт загальної ліквідності (Кзл).

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності (Кшл).

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Ка).

4. Співвідношення короткострокової дебіторської і кредиторської заборгованості (Кд/к).

Фінансова стійкість (III група показників) підприємства характеризується наступними коефіцієнтами:

1. Коефіцієнт фінансової стійкості (Кфс).

2. Коефіцієнт фінансової незалежності (Кфн).

3. Коефіцієнт автономності (Кав).

4. Коефіцієнт оборотності балансу (Коб).

5. Коефіцієнт маневреності власних засобів (Км.).

6. Коефіцієнт забезпечення оборотних активів власними коштами (Кзвк).

7. Показник фінансового леверіджу (Кфл).

8. Коефіцієнт концентрації позикового капиталу (Ккпк).

IV група - коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (Кодз).

V група - показник мобільності активів (Км).

До показників VI групи (рентабельності) відносяться:

1. Рентабельність активів з прибутку від звичайної діяльності (Rзд).

2. Рентабельність реалізованої продукції з прибутку від реалізації (RQ).

3. Рентабельність реалізованої продукції з прибутку від операційної діяльності (RQод).

2-й етап - оцінка і узагальнення показників і визначення класу надійності підприємства.

Залежно від стану платоспроможності, фінансовій стійкості, солідності та можливості виконувати свої зобов'язання перед банком підприємство повинне бути віднесене до одного з 5 класів, які характеризують його надійність:

Клас А - підприємство з дуже стійким фінансовим станом.

Клас Б - підприємство із стійким фінансовим станом.

Клас В - підприємство з напруженим фінансовим станом.

Клас Г - підприємство підвищеного ризику.

Клас Д - підприємство з незадовільним фінансовим станом.

Для встановлення класу підприємства знаходиться інтегрований показник його фінансового стану, який розраховується на підставі наведених вище коефіцієнтів, як сума бальних оцінок за всіма групами.

Потім визначається безпосередньо клас підприємства, використовуючи рейтингову шкалу (табл. 3.2), обчислену для підприємств металургійної галузі.

Таблиця 3.2 Рейтингова шкала для визначення класу підприємства

Клас	Значення інтегрованого показника
А	> 20,79
Б	16.91 - 20.79
В	14.27 - 16.91
Г	11.63 - 14.27
Д	< 11.63

Показники ринкової оцінки для конкретного підприємства, розраховані за показниками I групи, наведені у таблиці 3.3. По завершенні здійснюється розрахунок інтегрованого показника і визначення класу фінансової надійності підприємства з урахуванням даних таблиці 3.2 і 3.3. При цьому запропонована зручніша форма подання розрахункових показників, що забезпечує відповідність або невідповідність їх значень, які встановлені нормативним діапазонам (1 або 0).

Таблиця 3.3 Показники попередньої оцінки металургійного підприємства

Назва показника	Теоретичне значення показника	Необхідна інформація (на початок 2000 року)	Необхідна інформація (на кінець 2000 року)	Бальна оцінка коефіцієнтів на початок 2000	Бальна оцінка коефіцієнтів на кінець 2000
І група - попередня оцінка
1	Період функціонування підприємства, ФП	0,5-5	25	25	5	5
2	Наявність бізнес-плану, БП	0-1	Да	Да	1	1
3	Прибуткова діяльність, ПД	0-1	1	1	1	1
4	Погашення боргів, ПП	0-1	Погашення після відстрочення	Вчасно	0,7	1
5	Сплата процентів, СВ		Вчасно	Вчасно	1
Усього по групі І	8,7	9

Запропонований варіант фінансового аналізу може бути рекомендований для оцінки фінансового стану підприємств металургійного комплексу.

3.4 Комплексна рейтингова оцінка фінансового стану на приладі машинобудівних підприємств

Використовуючи методику комплексної рейтингової оцінки, що розглянута в пункті 3.2, можна оцінити рівень фінансового стану через інтегральний показник. Складові етапи методики комплексної рейтингової оцінки зображено на рисунку 3.2.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розрахунок рейтингової оцінки фінансового стану наводиться авторами монографії на прикладі фінансових показників роботи двох машинобудівних підприємств м. Краматорська Донецької області: закритого акціонерного товариства «Новокраматорський машзавод» (НКМЗ) та відкритого акціонерного товариства «Старокраматорський машзавод» (СКМЗ). Для аналізу було відібрано фінансові показники роботи підприємств за 2000-2005 рр.

Підсумкова рейтингова оцінка повинна враховувати всі найважливіші параметри фінансового стану підприємства. Тому першим етапом методики комплексної рейтингової оцінки є правильний вибір відповідних показників.

Для рейтингової оцінки фінансового стану машинобудівних підприємств в економічній літературі [114-117] наводяться такі показники (табл. 3.5), що побудовані на основі фінансових показників з аналітичного балансу досліджуваних підприємств (табл. 3.4).

Таблиця 3.4 Показники з аналітичного балансу для побудови рейтингової оцінки фінансового стану машинобудівних підприємств

Показники	Умовні позначення	Формула для розрахунку
Джерела власних засобів	Іс
Валюта балансу	В
Позичені засоби	Із	Із = КТ+Кt+Rp
Мобільні засоби	Ra	Ra = Z+ra+d+Д
Імобільні засоби	F
Власні оборотні засоби	Ес
Запаси і витрати	Z
Довгострокові пасиви	КT
Грошові кошти	d

Другим етапом комплексної рейтингової оцінки є встановлення напряму змін кожного з показників і визначення оптимального їх значення.

При встановленні напряму зміни показників треба розглянути, збільшення значень яких показників негативно впливає на рівень фінансового стану, а яких - позитивно. Наприклад, для покращення рівня фінансового стану підприємства темп зростання джерел власних засобів повинен перевищувати темп зростання валюти балансу и т.д. Напрям зміни кожного з фінансових показників наведено у табл. 3.5.

Таблиця 3.5 Фінансові коефіцієнти, що використовуються для побудови рейтингової оцінки фінансового стану машинобудівних підприємств

Назва коефіцієнта	Формула розрахунку	Напрямок зміни
1	2	3
Коефіцієнт автономії	Ка = Іс/В	Повинен збільшуватися
Коефіцієнт співвідношення позичених і власних засобів	Кз/с = Із/ Іс	Повинен зменшуватися
Коефіцієнт співвідношення мобільних й імобільних засобів	Км/и = Rа/ F	Повинен збільшуватися
Коефіцієнт маневрування	Км = Ес/ Іс	Повинен збільшуватися
Коефіцієнт мобільності всіх засобів підприємства	Кмс = Ra/В	Повинен збільшуватися
Коефіцієнт мобільності оборотних коштів	Кмо =d/ Ra	Повинен збільшуватися
Коефіцієнт забезпечення запасів власними джерелами	Ко = Ес/ Z	Повинен збільшуватися
Гранична вага позиченого капіталу	Кгв = Із/В	Повинен зменшуватися
Коефіцієнт забезпечення основних фондів власними джерелами	Кзоф = F/ Іс	Повинен зменшуватися
Коефіцієнт структури довгострокових вкладень	Ксдв = КT/ F	Повинен зменшуватися
Коефіцієнт співвідношення власних оборотних коштів та вкладеного капіталу	Ксов = Ес/В	Повинен збільшуватися
Коефіцієнт маневреності функціонуючого капіталу	Ккф = d/ Ес	Повинен збільшуватися

Для визначення оптимального значення наведених коефіцієнтів треба враховувати те, що оптимальним є відповідно мінімальне чи максимальне значення показника за період, що аналізується. Для аналізу було відібрано п'ять періодів (2000 - 2005 рр.), тому і вибір робили за п'ятьма фінансовими показниками.

Третім етапом комплексної оцінки є стандартизація показників відносно оптимальних. Якщо напрям зміни даного показника встановлюється у бік його максимізації, то стандартизоване значення визначається за формулою



де - стандартизований і-й показник.

У випадку напряму зміни коефіцієнтів у бік мінімізації стандартизоване значення визначається за формулою

де - стандартизований і-й показник.

Слід також відзначити, що оптимальними показниками можуть виступати нормативні їх значення, величина яких встановлюється експертним шляхом.

Виходячи з формули розрахунку стандартизованих показників, можна дійти висновку, що у разі збігу показників з оптимальними його значення буде дорівнювати 1. Чим більше відхилення даного показника від оптимального, тим більше його стандартизоване значення відрізнятиметься від 1. Розрахунок загальної рейтингової оцінки фінансового стану здійснюється за формулою

де - рейтингова оцінка підприємства;

-

стандартизовані максимальні (мінімальні) показники.

Якщо значення , зростає, то це свідчить про погіршення фінансового стану підприємства, а у випадку зменшення - про його поліпшення.

Нами були отримані значення для досліджуваних машинобудівних підприємств (табл. 3.6).

Таблиця 3.6 Значення загальної рейтингової оцінки фінансового стану машинобудівних підприємств у 2000 - 2005 роках

Роки	Новокраматорський машинобудівний завод	Старокраматорський машинобудівний завод
2000	0,793	0,964
2001	0,482	0,856
2002	0,386	0,885
2003	0,424	0,844
2004	0,254	0,756
2005	0,229	0,8

Размещено на http://www.allbest.ru/

З отриманих даних (рис. 3.3) можна зробити висновок, що з 2000 по 2005 роки відбувається поступове покращення рівня фінансового стану досліджуваних підприємств. Водночас фінансовий стан Новокраматорського машинобудівного заводу покращується більш швидкими темпами. Але ці висновки носять поки що попередній характер. Це пов'язано з тим, що нам необхідно ще оцінити вплив кожного з використовуваних показників на значення величини загальної рейтингової оцінки. Річ у тому, що на величину останньої впливає відносність відхилення кожного з показників від оптимального. Може виникнути така ситуація, коли значне коливання одного з показників зумовлює майже повністю величину всієї рейтингової оцінки. Звичайно, це буде фактично викривленням реальної ситуації. З метою уникнення цього необхідно детально проаналізувати: відхилення від яких саме оптимальних показників, і яким чином вони вплинули на отримані значення рейтингової оцінки. Для цього робитися такий розрахунок: значення рейтингової оцінки у кожному періоді та по кожному підприємству візьмемо за 100 % і визначимо питому вагу коефіцієнтів у загальному підсумку.

Величини розрахованих рейтингових оцінок дозволяють побачити загальні тенденції у зміні фінансового стану підприємств, що аналізуються. При використанні такої методики можна значно точніше виявити фактори, які вплинуть на зміну фінансового стану, і вжити необхідних заходів для забезпечення його стабільності.

4. Моделі оцінки фінансового стану підприємства з використанням єдиного інтегрального показника

Окрім ранжирування фінансових показників, при побудові комплексного показника оцінки фінансового стану підприємств, застосовується розрахунок інтегрального показника, що найчастіше використовується для оцінки вірогідності банкрутства досліджуваного підприємства. Вироблення таких показників є результатом досліджень можливості здійснення комплексної оцінки фінансового стану за допомогою багатофакторного дискримінантного аналізу.

4.1 Моделі оцінки ймовірності банкрутства українських підприємств

У світовій практиці для оцінки ймовірності банкрутства на підприємствах дуже часто використовують дискримінантний аналіз. Він ґрунтується на емпірично-індуктивному способі дослідження фінансових показників із широким застосуванням елементів економетричного моделювання. Він має дві фази: фазу виведення дискримінантної функції та фазу класифікації (групування об'єктів відповідно до значення інтегрального показника). Отже, головне завдання багатофакторного дискримінантного аналізу в контексті оцінки фінансового стану підприємств зводиться до побудови оптимальної дискримінантної функції (моделі), завдяки якій можна з достатньо високим ступенем імовірності здійснювати класифікацію аналізованих підприємств за рівнем їх фінансового стану.

В економічній літературі розглядаються моделі: Альтмана, Спрінгейта, Тафлера, Тішоу, Ліса, Конана, Гольдера та інші [58].

Едвард Альтман застосував багатомірний дискримінантний факторний аналіз статистики банкрутств підприємств для побудови кореляційно-регресійної функції, яка визначає схильність до фінансової неспроможності. Сьогодні відомі дві його моделі: Z-рахунок (1968 р.) та ZЕТА- модель (1977 р.).

Будується функція-дискримінант аналізу банкрутства:

Z=3.3*X1+1.0*X2+0,6*X3+1.4*X4+1.2*X5,

де X1 - співвідношення суми прибутку до сплати відсотків та податків до сплати відсотків до величини всіх активів підприємства;

Х2 - співвідношення виручки від реалізації продукції до величини всіх активів підприємства;

Х3 - співвідношення власного капіталу (ринкова оцінка) до величини запозиченого капіталу;

X4 - співвідношення нерозподіленого прибутку до величини всіх активів підприємства;

X5 - співвідношення власних оборотних коштів до величини всіх активів підприємства.

Якщо після розрахунку значення Z < 1,81, імовірність банкрутства дуже висока, при Z> 3 - імовірність настання банкрутства дуже мала. Тому, чим більша імовірність банкрутства фірми, тим дискримінант-розрахунок буде меншим.

Роман Лис перетворив Z-рахунок Альтмана для Великобританії [58]:

Z=0.063*X1+0.092*X2+0.057*X3+0.001*X4,

де X1 - оборотний капітал/сума активів;

X2 - операційний прибуток/сума активів;

X3 - нерозподілений прибуток/сума активів;

X4 - виручка/запозичений капітал;

Граничне значення Z-рахунку - 0,037.

Тафлер розрахував значення Z для своєї країни [58]:

Z=0.53*X1+0.13*X2+0.18*X3+0,16*X4,

де X1 - операційний прибуток /короткострокові зобов'язання;

X2 - оборотний капітал /сума зобов'язань;

X3 - короткострокові зобов'язання /сума активів;

X4 - виручка/ сума активів;

У даному випадку граничне значення - 0,25.

Більшість вітчизняних та російських економістів, серед яких: Г. Савицька [99], І. Бланк [13], Н. Русак, В. Русак [98], О. Терещенко [105], - визнають неможливість застосування таких моделей до вітчизняних умов.

Основними недоліками визначених моделей є те, що:

1) при застосуванні більшості з них не враховуються галузеві особливості розвитку підприємств;

2) не дають відповідь на запитання, які фактори вплинули на визначений рівень фінансової стійкості;

3) відсутня поглиблена класифікація фінансової стійкості досліджуваного суб'єкта господарювання (за більшістю розглянутих моделей визначається три-чотири рівні ймовірності банкрутства);

4) за результатами застосування моделей не можна отримати інформацію про додаткові шанси (можливості розвитку) підприємства;

5) запропоновані граничні значення часто недосяжні для вітчизняних підприємств.

Наявність значної кількості недоліків свідчить про неможливість застосування таких моделей у вітчизняній аналітичній практиці. Тому стала актуальною проблема розробки вітчизняних моделей із застосуванням єдиного інтегрованого показника.

Р.С. Сайфулін та Г.Г. Кадиков [58] для розробки своєї дискримінантної моделі використали метод, запропонований Альтманом. Ці дві моделі можуть бути використані на вітчизняних підприємствах:

R=2*Ко+0,1*Ктл+0,08*Кі+0,45*Км+Кпр,

де Ко - коефіцієнт забезпечення власними коштами (за нормативом >0.1),

Ктл - коефіцієнт поточної ліквідності (за нормативом >2),

Кі - інтенсивність оберту авансованого капіталу (норма>2,5),

Км - коефіцієнт менеджменту (повинен бути>(n-1)/r, r - облікова ставка НБУ),

Кпр - рентабельність власного капіталу (норма>2).

При повій відповідності значень фінансових коефіцієнтів мінімальним нормативним рівнем буде R=1. Фінансовий стан підприємства при R<1 характеризується як незадовільний.

Ця модель враховує специфіку вітчизняної економіки, але не виправляє всіх інших перелічених вище недоліків подібних моделей.

Економістом О. Терещенком [105] також була зроблена спроба розв'язати проблеми неможливості застосування моделей багатофакторного дискримінантного аналізу на практиці та розроблено алгоритм дискримінантного аналізу для вітчизняних умов господарювання.

Інструментарій побудови економетричної моделі оцінки ймовірності банкрутства на основі дискримінантного аналізу Терещенко О. застосовував у процесі опрацювання емпіричних даних про фінансовий стан 850 вітчизняних підприємств усіх галузей виробництва та видів економічної діяльності.

Успішному застосуванню методології дискримінантного аналізу для прогнозування банкрутства вітчизняних підприємств перешкоджає серйозна проблема, пов'язана з тим, що деякі показники фінансової звітності суб'єктів господарювання є викривленими (проблематика "подвійної бухгалтерії"). Це стосується перш за все показників затрат, прибутковості, рентабельності. Прагнення підприємств приховати реальні доходи від оподаткування призводить до того, що реальні показники не мають нічого спільного з тими, які випливають з фінансової звітності. Саме тому вирішальним критерієм добору системи фінансових показників для здійснення дискримінантного аналізу має бути їх об'єктивність. Слід враховувати ті показники фінансової звітності, значення яких найбільш реальні, тобто ймовірність маніпуляцій якими є мінімальною.

У результаті дослідження груп показників фінансового стану підприємств на предмет дотримання зазначених критеріїв економістом Терещенком було виведено дискримінантну функцію з 6 змінними:

Z = a1*X1 + a2*X2 + a3*X3 + a4*X4 + a5*X5 + a6*X6,

де а1, ..., а6 - параметри дискримінантної функції, вагомість показників;

а0 - вільний член дискримінантної функції;

Х1 - коефіцієнт покриття;

X2 - коефіцієнт фінансової автономії;

X3 - коефіцієнт оборотності капіталу (активів);

X4 - коефіцієнт рентабельності операційних продажів за Cash-flow;

X5 - коефіцієнт рентабельності активів за Cash-flow;

X6 - коефіцієнт оборотності позичкового капіталу.

Було розроблено сім алгоритмів оцінювання фінансового стану. Групування досліджуваних підприємств здійснено за принципом наближеності середніх значень показників, у результаті чого зазначено 7 груп підприємств за видами економічної діяльності.

Ця модель має значні переваги перед традиційними методиками:

1) враховуються галузеві особливості діяльності;

2) розробка моделі відбувається на основі вітчизняної статистики;

3) за рахунок застосування семи різних модифікацій базової моделі до підприємств різних видів діяльності вирішується проблема критичних значень показників;

4) враховується сучасна міжнародна практика оцінювання;

5) модель є зручною у використанні.

Але цей метод також має і недоліки:

1) необхідність коригування коефіцієнта покриття до значень шкали коригування, що дещо спотворює реальний фінансовий стан досліджуваного підприємства;

2) відсутність поглибленої класифікації стійкості фінансового стану підприємств, є тільки дві характеристики - задовільний та незадовільний фінансовий стан;

4) отримання значень показників у межах від -0,90 до 0,90 зобов'язує фінансового аналітика проводити додатковий аналіз для ідентифікації стійкості фінансового стану. Інтервал є дещо завеликий, унаслідок чого значна кількість підприємств потребуватиме такого аналізу.

Беручі до уваги все згадане вище можна дійти висновку, що на сьогодні не існує методу або моделі, які б давали достовірні результати оцінки можливості банкрутства підприємства.

Більш того, відомо, що використовуючи ті чи інші методики оцінки, можна одержати протилежні судження про рівень кризового стану на підприємстві або можливість його банкрутства [23] (рис. 4.1).

У роботі [4] Андрущак Є.М. пропонує модель оцінки ймовірності банкрутства українських підприємств, засновану на порівнянні фактичних значень фінансових показників конкретного підприємства з їхніми нормативними значеннями. Вона має такий вигляд:

де - інтегральний показник для визначення рівня загрози банкрутства;

- відношення і-го показника фінансового стану до його нормативного значення;

п - кількість показників (у даній моделі 3);

- коефіцієнт абсолютної ліквідності, поділений на його нормативне значення -- 0,2;

- коефіцієнт концентрації власного капіталу, поділений на його нормативне значення -- 0,5;

- показник рентабельності власного капіталу, поділений на його нормативне значення, яке можна розрахувати так: 0,1+1,1b3 (b -- річний темп інфляції).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Модель дає можливість на підставі визначення відхилень відповідних показників від нормативного рівня розрахувати показник Z і встановити рівень загрози банкрутства суб'єкта господарювання. Причому відхилення у кращий бік має зменшувати показник Z, а у гірший -- збільшувати його. Врахувати знак дає змогу функція:

Вочевидь, якщо всі показники фінансового стану підприємства, які входять до моделі, виявляться на нормативному рівні і кращими за нього, то підкореневий вираз у розрахунку Z буде від'ємним. Тому вводиться додаткова умова. Нехай де

Вибір показників фінансового стану для визначення рівня загрози банкрутства невипадковий. Як відомо, існує чотири основні групи показників, які дають змогу зробити всебічний аналіз фінансового стану підприємства: 1) показники рентабельності; 2) показники ліквідності і платоспроможності; 3) показники фінансової стійкості; 4) показники ділової активності. З перших трьох груп було обрано показники, які дають найважливішу характеристику фінансового стану підприємства. До останньої групи входять показники оборотності. Однак, враховуючи відмінності у тривалості ділового циклу на різних підприємствах, яка залежить від специфіки їх діяльності, важко встановити універсальний нормативний рівень для цих показників. Тому вони до розрахунку Z не включені.

Першу групу представляє показник рентабельності власного капіталу, який дає можливість визначити скільки прибутку отримано на 1 грн. власного капіталу, тобто ефективність його використання. Теоретично він не обмежений ні зверху, ні знизу, оскільки як прибуток, так і збитки не є обмеженими (табл. 4.1).

Група показників ліквідності і платоспроможності, яка тісно пов'язана з показниками фінансової стійкості, представлена коефіцієнтом абсолютної ліквідності як найжорсткішим критерієм ліквідності (він відображає обсяг реальних грошових ресурсів, що є у розпорядженні підприємства), а також коефіцієнтом концентрації власного капіталу, який ще називається загальним коефіцієнтом платоспроможності (або коефіцієнтом автономії з групи показників фінансової стійкості) і відображає частку власного капіталу підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Перший коефіцієнт змінюється від 0, коли у підприємства немає абсолютно ліквідних активів; до ? - коли їх обсяг безмежно зростає (теоретичний випадок). Другий коефіцієнт змінюється від 0, коли у підприємства немає власного капіталу (теоретичний випадок), до 1 - коли власники самі фінансують своє підприємство (див. табл. 4. 1).

Таблиця 4.1 Показники фінансового стану підприємства, що використовуються для визначення рівня загрози банкрутства

Показник	Порядок розрахунку	Найгірше значення показника	Нормативне значення показника	Напрям оптимізації показника
Коефіцієнт абсолютної ліквідності		0	0,2	> ?
Коефіцієнт концентрації власного капіталу		0	0,5	> ?
Рентабельність власного капіталу (+ чистий прибуток; -- збиток)		> - ?	0,1+1,1*b	> ?

Виходячи з меж коливань фінансових показників, включених до розрахунку: Z є (0; ?). Коли всі показники на нормативному рівні і кращі за нього, Z = 0. Більшому значенню Z відповідає вищий імовірнісний рівень загрози банкрутства (Р). Коли перші два показники мають найгірше значення, яке дорівнює 0, і рентабельність власного капіталу дорівнює 0, тобто підприємство не отримує прибутку, тоді Z = 1,7, і рівень загрози банкрутства такого підприємства може бути оцінений як високий. Визначення показника Z дасть змогу:

дійти висновку про фінансову стабільність підприємства, проаналізувавши ступінь віддаленості Z від 0;

визначити, якими тенденціями характеризуються зміни у фінансовому стані підприємства, якщо розрахувати Z для кількох періодів;

порівняти підприємства між собою, наприклад, з метою визначення доцільності їх санації, якщо розрахувати показник Z для кожного з них.

Ті фінансові показники, для яких (1- Nі) < 0, сигналізують про наявні резерви виходу підприємства з кризи. Якщо (1-- N1) < 0, то підприємство має резерв часу, оскільки може розрахуватися за поточними зобов'язаннями, а потім зосередитися на стратегічних завданнях. Якщо (1-- N2) < 0, то резерв підприємства - у його відносній фінансовій незалежності. Якщо (1-- N3) < 0, це означає, що прибуткова діяльність підприємства дасть йому можливість вийти з кризи.

Для визначення формули залежності Z від Р, знаходиться параметр а, що визначає стрімкість зростання функції при зростанні аргументу. Економічний сенс цього параметра у тому, що він відображає рівень залежності ймовірності банкрутства підприємства від його фінансового стану. Отже, параметр а враховує лише ті ризики, які генеруються всередині самого підприємства за певних макроекономічних умов. Зміни у макросередовищі призведуть до зміни параметра а.

Для визначення параметра можна використати метод найменших квадратів з попередньою лінеаризацією залежності. З формули



Після замін

отримуємо лінійну залежність між t та Z.

Андрущак Є.М. у результаті низки математичних перетворень отримує таку формулу залежності Z від Р

4.2 Моделі інтегральної оцінки фінансового стану підприємств на основі визначення вагомості фінансових коефіцієнтів

Альтернативу багатомірному дискримінантному аналізу можуть складати моделі інтегральної оцінки фінансового стану підприємств на основі визначення вагомості фінансових коефіцієнтів.

Для проведення інтегральної оцінки фінансового стану підприємства пропонується методика [11, 67, 86], якою передбачається декілька етапів.

Перший етап - визначення основних напрямів оцінки. До таких напрямів доцільно віднести платоспроможність підприємства, його фінансову незалежність і якість активів, оскільки вони у сукупності з різних точок зору характеризують фінансовий стан підприємства. Як відомо, за платоспроможністю можна оцінювати здатність підприємства виконувати свої фінансові зобов'язання. Фінансова незалежність характеризує, яким чином, за рахунок яких джерел і в якому співвідношенні підприємство формує свої ресурси, і дає змогу оцінити якість пасивів. Якість активів свідчить про ступінь раціональності використання підприємством коштів.

Другий етап - вибір окремих фінансових коефіцієнтів за кожним з аналітичних напрямів. За рівнем платоспроможності має оцінюватися можливість виконання підприємством своїх поточних фінансових зобов'язань за рахунок різних щодо ліквідності видів активів. Для цього використовують такі показники: коефіцієнт покриття, коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Для оцінки фінансової незалежності підприємства використовуються коефіцієнт автономії, фінансової стабільності й маневреності капіталу. Вони характеризують здатність підприємства фінансувати свою діяльність за рахунок власних джерел.

Найважливішою характеристикою фінансової незалежності підприємства є оцінка співвідношення власного і запозиченого капіталу. Прийнятним для такої характеристики може бути такий набір коефіцієнтів: автономії, фінансової стабільності та маневреності власного капіталу.

Велике значення при оцінці фінансової стійкості підприємства має якість його активів. Рівень ліквідності активів підприємства характеризується часткою високоліквідних активів. Якість оборотних активів з урахуванням джерел їх фінансування оцінюється за допомогою коефіцієнта чистих оборотних активів. У зв'язку з великою дебіторською заборгованістю у багатьох вітчизняних підприємств доцільно оцінювати її якість. Із цією метою до складу показників слід включити «коефіцієнт якості дебіторської заборгованості».

Третій етап - визначення для кожного із коефіцієнтів критичного (нормативного) значення (додаток А (табл. А7)).

Четвертий етап - визначення вагомості окремих коефіцієнтів. Рівень вагомості, який характеризує важливість окремого коефіцієнта для об'єктивної оцінки фінансового стану, може суттєво відрізнятися залежно від виду діяльності підприємства та інших його особливостей.

Зауважимо, що на п'ятому етапі узагальнюючі показники розробляються за кожним із напрямів з урахуванням відібраних на другому етапі окремих коефіцієнтів та їх вагомості. Для формування комплексного узагальнюючого показника за кожним із окремих коефіцієнтів визначається ступінь досягнення критичного рівня як відношення фактичного значення критичного. Усі узагальнюючі показники розраховуються за єдиною методикою. При цьому можливе використання двох методів їх розрахунку: як середня геометрична величина ступеня досягнення коефіцієнтами їх критичних значень, що характеризує окремий напрям оцінки, (4.11) або як середня арифметична не зважена (4.12):

де КФi, КНi - відповідно фактичне й критичне значення і-го коефіцієнта, - вагомість і-го коефіцієнта.

На шостому етапі відбувається формування інтегрального показника фінансового стану підприємства з урахуванням усіх аналітичних напрямів. Інтегральний показник залежить від рівня платоспроможності, рівня фінансової незалежності й рівня якості активів підприємства і визначається як їхня середня геометрична. Цей показник може також набирати фактичного і нормативного виду залежно від того, які види узагальнюючих показників використовуються при його обчисленні. У першому випадку його верхній граничний рівень не обмежується, у другому він не перевищуватиме одиниці.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інтегральний показник фінансової стійкості розраховується за формулами (4.13) або (4.14):



де І - фінансова стійкість підприємства;

РП - рівень платоспроможності підприємства;

ФН - рівень фінансової незалежності підприємства;

РА - рівень якості активів;

- коефіцієнти вагомості відповідних узагальнюючих показників.

Запропонований підхід дає змогу комплексно оцінювати фінансовий стан підприємства за допомогою одного інтегрального показника. Залежно від цілей аналізу можуть розраховуватися та аналізуватися один або обидва показники.

У тому разі, коли виконується аналіз щодо відхилень, достатньо розглянути нормативний інтегральний показник. Якщо він дорівнює одиниці, будь-які відхилення у значеннях фінансових коефіцієнтів відсутні й подальший аналіз недоцільний. Якщо ж нормативний інтегральний показник має значення менше за одиницю, слід проаналізувати узагальнюючі показники: рівень платоспроможності, рівень фінансової незалежності й рівень якості активів.

У разі, коли слід, окрім оцінки досягнення критичних значень, установити фактичний рівень фінансової стійкості, використовуються обидва показники. Аналіз при цьому проводиться за такою методикою.

1 Якщо фактичний інтегральний показник більший за одиницю або дорівнює одиниці, а нормативний інтегральний показник дорівнює одиниці, фінансова стійкість підприємства перебуває на нормальному рівні й усі нормативи виконуються. Чим більший фактичний інтегральний показник, тим вищий рівень фінансової стійкості підприємства.

2 Якщо фактичний інтегральний показник більший за одиницю або дорівнює одиниці, а нормативний інтегральний показник нижчий за одиницю, фінансова стійкість підприємства не може вважатися бездоганною, бо воно має проблеми з виконанням окремих нормативів. У цьому разі слід проаналізувати кожний з узагальнюючих показників, а також окремі коефіцієнти, які формують узагальнюючі показники, нижчі за одиницю.

3 Якщо і фактичний, і нормативний інтегральні показники не перевищують одиниці, фінансова стійкість підприємства перебуває на незадовільному рівні. Необхідно на основі поглибленого аналізу виявити больові місця й розробити антикризову програму [11].

Не зважаючи на явні переваги, інтегральний метод має ряд недоліків. По-перше, побудова інтегрального показника потребує визначення для кожного із коефіцієнтів критичного (нормативного) значення. Для більшості коефіцієнтів, які характеризують фінансовий стан підприємства, немає та й не може бути загально рекомендованих нормативів. Наведені у літературі критичні значення деяких коефіцієнтів платоспроможності й фінансової незалежності (коефіцієнт покриття - 2,0; коефіцієнт абсолютної ліквідності - 0,2 тощо) - дуже умовні орієнтири. Тому для забезпечення точності інтегральної оцінки критичні значення (нормативи) фінансових коефіцієнтів для конкретного підприємства в усіх напрямах мають розроблятися з урахуванням його галузевої належності й специфіки діяльності. По-друге, визначення рівня вагомості, який характеризує важливість окремого коефіцієнта для об'єктивної оцінки фінансового стану, може суттєво відрізнятися залежно від виду діяльності підприємства та інших його особливостей. Більш того, для одного й того ж підприємства у різні періоди вагомість окремих коефіцієнтів може змінюватися.

Альтернативою моделі інтегральної оцінки на основі визначення вагомості фінансових коефіцієнтів може виступати оцінка на основі індексів фінансових коефіцієнтів, що запропонована Кручок С.І. [67]. Ця модель вигідно відрізняється від попередньої тим, що не потребує визначення рівня вагомості коефіцієнтів.

Відбір коефіцієнтів відбувався при дослідженні щільності зв'язку між значеннями десяти фінансових коефіцієнтів і станом кредиторської заборгованості кожного із 80 підприємств.

Результати аналізу щільності зв'язку між значеннями фінансових показників і станом кредиторської заборгованості кожного з 80 підприємств були такими: для шести фінансових показників із десяти щільність зв'язку виявилася статистичне достовірною. Це коефіцієнт абсолютної ліквідності Х1, коефіцієнт поточної ліквідності Х2, коефіцієнт покриття балансу Х3, коефіцієнт співвідношення між ліквідними й низьколіквідними активами Х4, коефіцієнт забезпечення власним капіталом Х5, коефіцієнт співвідношення між власними і позиковими коштами Х6.

Залежно від значення інтегрального показника фінансового стану кожне підприємство - потенційний позичальник - належить до тієї чи іншої групи ризику: мінімального (І > 0,9), помірного (0,8 < І < 0,9), середнього (0,7 < І < 0,8), граничного (0,6 < І < 0,7) чи недопустимого (І < 0,6).

Оскільки нормативні значення шести коефіцієнтів, на основі яких визначається інтегральний показник, суттєво відрізняються (від х1 0,25 до х32), вони безпосередньо між собою зіставлятися не можуть, а тому подані у вигляді індексів (табл. 4.2).