Методи та моделі оцінки і прогнозування фінансового стану підприємств

Ет = (Іс + Кт) - F,

де Ет - наявність власних оборотних коштів і довгострокових позикових джерел засобів;

Кт - довгострокові кредити і позикові засоби.

3 Загальна величина основних джерел засобів для формування запасів і витрат, рівна сумі власних оборотних коштів, довгострокових і короткострокових кредитів і позик:

Е = (Іс + Кт + Кt) - F,

де Е - загальна величина основних джерел засобів для формування запасів і витрат;

Кт - короткострокові кредити і позикові засоби без прострочених позичок.

Трьом показникам наявності джерел засобів для формування запасів і витрат відповідають три показники забезпеченості запасів і витрат:

надлишок (+) чи нестача (-) власних оборотних коштів:

Е =Е - Z,

де Z - запаси і витрати;

надлишок (+) чи нестача (-) власних оборотних коштів і довгострокових позикових засобів:

Ет = Ет - Z = (Ес + Кт) - Z;

надлишок (+) чи нестача (-) загальної величини основних джерел засобів для формування запасів і витрат:

Е = Е - Z = (Ес + Кт + Кt) - Z.

Обчислення трьох показників забезпеченості запасів і витрат джерелами засобів для їхнього формування дозволяє класифікувати фінансові ситуації за ступенем їхньої стійкості. При визначенні типу фінансової ситуації використовується тривимірний (трикомпонентний) показник, рекомендований в економічній літературі [115]:

= S1(EC), S2(ET), S3(E),

де функція визначається у такий спосіб:

1, якщо x 0;

S(x)

0, якщо x<0.

Користуючись цими формулами, можна зазначити чотири типи фінансових ситуацій (рис. 2.1).

Абсолютна і нормальна стійкість характеризується відсутністю неплатежів і причин їхнього виникнення, тобто робота високо чи нормально рентабельна, відсутні порушення внутрішньої і зовнішньої фінансової дисципліни.

Нестійкий фінансовий стан характеризується порушенням фінансової дисципліни (затримки з оплати праці, використання тимчасово вільних засобів резервного фонду і фондів фінансово-економічного стимулювання та інше), перебоями у надходженні грошей на розрахункові рахунки і платежі, хитливою рентабельністю, невиконанням фінансового плану, у тому числі прибутку.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кризовий стан характеризується, крім вище вказаних ознак хитливого фінансового становища, наявністю регулярних неплатежів, за якими кризовий стан класифікується:

а) перший ступінь - наявність прострочених позичок банкам;

б) другий ступінь - наявність простроченої заборгованості постачальникам за товари;

в) третій ступінь - наявність недоїмок у бюджети, що межує з банкрутством.

Підхід до ідентифікації типу фінансової стійкості залежно від джерел покриття запасів не втратив своєї актуальності, проте слід застосовувати уточнення, що стосуються, по-перше, порівняння величини запасів з показником «чисті оборотні активи», по-друге, диференціації нестійкого фінансового стану з погляду на його припустимість або неприпустимість.

Як було згадано вище, загальними характеристиками фінансового стану підприємства є фінансова стійкість, платоспроможність і ліквідність. У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану виступає його ліквідність і платоспроможність. Термін «ліквідний» передбачає безперешкодне перетворення майна у кошти платежу. Чим менше час, необхідний для перетворення окремого виду активів, тим вища його ліквідність. Таким чином, ліквідність підприємства - це здатність перетворити свої активи у кошти платежу для погашення короткострокових зобов'язань.

Можливість підприємства відповідати (платити) за своїми зобов'язаннями у конкретний період часу визначається платоспроможністю підприємства. У міжнародній практиці вважається, якщо підприємство не може відповідати за своїми обов'язками на конкретний термін, то воно неплатоспроможне. У цьому зв'язку виконується оцінка його потенційної платоспроможності, тобто погашення зобов'язань. У противному випадку підприємство визнається банкрутом у судовому порядку. Під платоспроможністю заведено розуміти наявність і достатність коштів і їх еквівалентів для своєчасного погашення зобов'язань у міру настання строку їх оплати. Оцінка платоспроможності проводиться на конкретну дату [99, С. 293-294].

Поняття ліквідності більш широке. Від ступеня ліквідності балансу залежить платоспроможність підприємства. У той же час, ліквідність характеризує не тільки поточний стан активів, але й перспективний.

Для оцінки ліквідності й платоспроможності підприємства використовують як кількісну, так і якісну оцінку. При цьому, якісні оцінки розглядаються як необхідні умови гарантовані ліквідності і платоспроможності. Під якісною оцінкою ліквідності розуміють аналіз ліквідності балансу, що дозволяє зафіксувати ліквідність або неліквідність балансу підприємства.

Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні коштів за активами, згрупованих за ступенем їхньої ліквідності й розташованих у порядку зменшення їхньої ліквідності, із зобов'язаннями за пасивами, згрупованих за строками їхнього погашення й розташовані у порядку погашення їх строків.

Залежно від ступеня ліквідності, тобто строків перетворення у кошти, активи підприємства під час аналізу ліквідності балансу розподіляються на такі групи:

А 1) найбільш ліквідні активи - кошти і їх еквіваленти, а також короткострокові фінансові інвестиції;

А 2) швидко реалізовані активи - дебіторська заборгованість та інші поточні активи;

А 3) повільно реалізовані активи - товароматеріальні запаси, а також довгострокові фінансові вкладення;

А 4) важко реалізовані активи - статті першого розділу активу балансу за винятком статей, що увійшли до попередньої групи.

Пасиви балансу групуються за ступенем терміновості їхньої оплати. При проведенні зовнішнього аналізу, під час якого використовуються тільки дані балансу підприємства, зобов'язання групуються відповідно до передбачених строків погашення. При проведенні внутрішнього аналізу таке угрупування можна зробити більш точним. Зобов'язання підприємства групуються у такий спосіб:

П 1) найбільш термінові зобов'язання - кредиторська заборгованість, а також кредити і позики, не погашені у строк;

П 2) короткострокові пасиви - короткострокові кредити й позикові кошти. Також до цієї групи належить частина пасивів, поданих у розділі «Забезпечення майбутніх витрат і платежів» (суми, що заплановані до виплати протягом 12 місяців, починаючи з дати балансу, або протягом одного операційного циклу, якщо він не перевищує 12 місяців), а також прибутки майбутніх періодів, що належать до поточних зобов'язань;

П 3) довгострокові пасиви - довгострокові кредити й позикові кошти, а також забезпечення майбутніх витрат і платежів, що не належать до поточних зобов'язань;

П 4) постійні пасиви - статті першого розділу пасиву. Для збереження балансу активу і пасиву підсумок даної групи варто зменшити на суму витрат майбутніх періодів.

Для визначення ліквідності балансу треба порівняти підсумки наведених груп за активом та пасивом. Баланс можна вважати абсолютно ліквідним, якщо мають місце співвідношення:

У випадку, якщо одна або кілька нерівностей мають знак, протилежний тому, що був зафіксований у оптимальному варіанті, ліквідність балансу більш- менш відрізняється від абсолютної. При цьому недоїмок коштів за однією групою активів компенсується їх надлишком за іншою, хоча компенсація при цьому має місце лише за вартісною величиною, оскільки у реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні [116].

2.2 Метод коефіцієнтного аналізу

Ще одним методичним підходом щодо оцінювання фінансового стану підприємств є коефіцієнтний аналіз.

Сутність аналізу фінансового стану за коефіцієнтним методом полягає у розрахунку відносних показників як співвідношення абсолютних показників активу і пасиву балансу.

Відповідно до класифікації [116], відносні показники фінансового стану поділяють на коефіцієнти розподілу та коефіцієнти координації.

Коефіцієнти розподілу застосовуються у тих випадках, коли треба визначити, яку частину той або інший абсолютний показник фінансового стану складає від підсумку групи абсолютних показників, до якої він належить.

Коефіцієнти координації використовуються для відображення співвідношень різних абсолютних показників фінансового стану або їх лінійних комбінацій, що мають різний економічний сенс.

На основі огляду літературних джерел з питань коефіцієнтного аналізу [81, 82, 96, 97] авторами було розроблено схему аналізу фінансового стану за коефіцієнтним методом (рис. 2.2).

За кожним напрямом коефіцієнтного методу (рис. 2.2) аналізу фінансового стану підприємства розраховується визначена кількість відносних показників (додаток, табл. 1…6).

Аналіз фінансових коефіцієнтів полягає у порівнянні їхніх значень з базисними величинами, а також у вивченні їхньої динаміки за звітний період і за кілька років. Як базисні величини можуть бути використані значення показників даного підприємства за минулий рік, средньогалузевi значення показників, значення показників найбільш перспективних підприємств. Крім того, як бази порівняння можуть бути теоретично обґрунтовані чи отримані у результаті експертних оцінок величини, що характеризують оптимальні чи критичні (граничні), з погляду стійкості фінансового стану, значення показників (додаток, табл. 7).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Існує велика кількість праць [81, 82, 96, 97] щодо коефіцієнтного аналізу фінансового стану підприємств. У них пропонується розрахунок певної кількості фінансових коефіцієнтів за визначений період роботи підприємства, з наступним порівнянням значень цих коефіцієнтів з аналогічними коефіцієнтами інших підприємств або з критичними значеннями цих коефіцієнтів Але аналітичні методи, що були апробовані та довели практичну цінність на мікрорівні, не завжди можливо чи доцільно застосовувати для аналізу узагальненої інформації. Якщо досліднику достатньо знати, як змінювалися показники фінансового стану підприємства потягом певного періоду або у порівнянні з конкурентами, то в державі завдання для аналізу фінансового стану підприємств на регіональному рівні набагато складніші та ширші. Для цього потрібно, по-перше, мати невелику за кількістю комплексну систему показників, які відображають головні характеристики фінансового стану підприємства й дають змогу своєчасно визначити зміни у загальних тенденціях розвитку. По-друге, розробити методику визначення базових значень цих показників, яку можна використовувати для порівняння певних сукупностей підприємств, об'єднаних за певними критеріями (вид діяльності, регіон, форма власності тощо).

Аналіз наукової літератури [11, 63, 96, 97] свідчить, що існують різні погляди щодо побудови системи фінансових коефіцієнтів, її структури і типології. Залежно від мети фінансового аналізу автори використовують різні підходи щодо групування та класифікації коефіцієнтів. Так у праці [98] економістів з Білорусі наводиться групування коефіцієнтів за ефективністю використання капіталу, фінансової стійкості та платоспроможності підприємства. Інший погляд фінансових аналітиків з Канади [84]: вони зазначають коефіцієнти та показники за такими групами як ліквідність, активність, заборгованість та прибутковість. У класичному підручнику американських фінансових аналітиків, що перекладений російською мовою [49], фінансові показники розподіляються на коефіцієнти ліквідності, левереджу та прибутковості. У публікаціях вітчизняних авторів [86, 103, 118] наведено групування фінансових коефіцієнтів за такими напрямами як коефіцієнти ділової активності, рентабельності, структури капіталу та ліквідності й платоспроможності. У той же час, у підручнику з фінансового аналізу підприємств [110], фінансові коефіцієнти розподіляються на показники оцінки фінансового стану, ліквідності та платоспроможності, фінансової стійкості, майнового стану і прибутковості підприємства.

Багато авторів [21, 26, 32] підкреслюють недосконалість коефіцієнтного аналізу фінансового стану. Серед недоліків відокремлюють:

наявність тісного взаємозв'язку між показниками;

недосконалість розрахунку самих коефіцієнтів;

статичний характер коефіцієнтів, що розраховуються;

відсутність якихось відмінностей у значеннях коефіцієнтів у галузевому розрізі, тобто склад фінансових показників у значній мірі залежить, зокрема, від виду економічної діяльності, для оцінки підприємств якого вони були призначені.

Аналіз економічної літератури з питань коефіцієнтного аналізу [88, 98, 99] дозволив нам зробити висновок, що на даний момент не розроблені підходи щодо вибору і практичних розрахунків відповідних коефіцієнтів для аналізу фінансового стану на державному рівні у цілому, різних галузей (видів економічної діяльності), регіонів, форм власності тощо.

2.3 Методика комплексного аналізу фінансового стану підприємства

Комплексний аналіз фінансового стану підприємства передбачає визначення фінансово-економічного потенціалу суб'єкта господарювання або, іншими словами, вона дає змогу забезпечити ідентифікацію його місця в економічному середовищі. Оцінка майнового та фінансово-економічного стану підприємства створює необхідну інформаційну базу для прийняття різноманітних управлінських та фінансових рішень щодо проблемних питань купівлі та продажу бізнесу, напрямів виробничого розвитку, залучення чи здійснення інвестицій тощо. Структурна модель комплексного фінансового аналізу зображена на рисунку 2.3.

Комплексний фінансовий аналіз використовується власниками для обґрунтування рішень стратегічного характеру, менеджерами підприємств -- для інформаційного забезпечення потреб оперативного фінансового планування. Такий аналіз є складовою інструментарію антикризового управління та методологічною базою провадження справи про банкрутство. Результативні показники комплексного аналізу потенційним інвесторам підприємства необхідні для розроблення інвестиційних проектів та прийняття рішень щодо фінансування, кредиторам -- для обґрунтування рішень про надання кредиту, його обсягів та умов. Вважається, що цей вид аналізу, який уможливлює проведення як ретроспективної, так і перспективної оцінки фінансового стану підприємства, оптимально відповідає вимогам виконання таких завдань:

залучення фінансових ресурсів;

пошук високорентабельних проектів;

оцінка надійності партнерів;

оцінка доцільності інвестування;

оптимізація фінансової діяльності підприємства;

комплексне фінансове оздоровлення суб'єкта господарювання.

Сутнісна характеристика перелічених вище завдань висуває низку вимог до організації процесу проведення комплексного фінансового аналізу підприємства. Серед них можна зазначити такі.

По-перше, методологічна база комплексного аналізу повинна базуватись на таких методиках, які давали б змогу в обмежені строки оцінити фінансовий стан суб'єкта господарювання. Слід відзначити, що за тривалістю процедура проведення комплексного аналізу серед інших видів фінансового аналізу підприємства посідає друге місце, поступаючись лише експрес-аналізу. Якщо за допомогою використання експрес-аналізу протягом одного - двох днів на основі даних фінансової звітності можна виявити та ідентифікувати проблемні напрями фінансово-господарської діяльності підприємства, то за допомогою використання комплексного фінансового аналізу протягом двох - трьох тижнів проведення процедури оцінки фінансового стану підприємства можна не тільки ідентифікувати проблемні елементи, а й зробити обґрунтовані висновки щодо розвитку тенденції зміни фінансового стану суб'єкта господарювання у цілому, використовуючи форми фінансової звітності, дані аналітичного обліку, аудиторського звіту та інші наявні та доступні джерела інформації.

Размещено на http://www.allbest.ru/

По-друге, на основі практичних результатів проведення комплексного фінансового аналізу аналітиками було напрацьовано досить ефективний метод організації аналізу фінансових звітів -- порівняльний аналіз. Він являє собою внутрішньогосподарський аналіз зведених показників фінансової звітності за окремими напрямами діяльності самого підприємства та його дочірніх підприємств або міжгосподарський аналіз показників даної фірми у порівнянні з відповідними показниками конкурентів, середньогалузевими чи середніми показниками. Залежно від поставленого завдання щодо організації комплексного фінансового аналізу конкретного об'єкта - підприємства - необхідно, насамперед, визначитись з оптимальною базою для порівняння значень аналітичних індикаторів - значень фінансових показників. Так, базою для забезпечення порівняльного аналізу можуть слугувати такі системи:

середньогалузеві значення показників;

показники фінансово-господарської діяльності підприємств, що є лідерами у галузі, до якої належить об'єкт дослідження;

певні нормативні значення фінансових показників відповідно до законодавчих та/або внутрішніх нормативних документів, рекомендацій науковців;

цільові значення фінансових показників, визначені потенційними інвесторами або замовниками дослідження;

оптимальні та/або критичні значення фінансових показників, розраховані аналітиками для підприємства, яке аналізується, враховуючи специфіку та особливості його фінансово-господарської діяльності;

усереднені за часом значення фінансових показників, обчислені за даними фінансово-господарської діяльності підприємства у більш сприятливі періоди його функціонування.

По-третє, для здійснення комплексного аналізу необхідно забезпечити формування групи показників, які б у своїй сукупності відповідали вимогам комплексної характеристики поточного стану підприємства та перспектив його подальшого розвитку. При цьому слід пам'ятати, що використання надлишкової кількості фінансових коефіцієнтів може спричинити втрату часу на математичне та аналітичне забезпечення дослідження функціонально взаємозалежних між собою показників (наприклад, індекс постійного активу та коефіцієнт маневреності власних коштів). Це, у свою чергу, значно знизить оперативність комплексного аналізу, яка є критичною характеристикою його ефективності. Наповненість цільової сукупності тими чи іншими фінансовими показниками залежатиме від завдань, які поставлені перед аналізом його замовниками у кожному конкретному випадку. Серед таких вимог, що висуваються до потенційних показників, можна зазначити невелику сукупність критичних значень.

По-четверте, ефективність комплексного аналізу значною мірою залежить від можливості побудови адекватної системи однозначності інтерпретації результатів математичної та аналітичної обробки визначеної групи цільових показників з метою попередження та уникнення двозначності висновків, протиріч у поглядах окремих експертів щодо ідентифікації становища об'єкта дослідження.

У сучасній практиці фінансового аналізу загалом та комплексного аналізу зокрема поширеним засобом досягнення визначеної вище мети є розроблення системи ранжирування, відповідно до якої кожному значенню цільового показника відповідає однозначно визначений ранг, а сума рангів, отриманих даним підприємством за результатами аналізу, є підставою для однозначної характеристики його фінансового стану, розвитку тенденцій його зміни та перспектив подальшого функціонування. Таким чином, відособлена оцінка окремих сторін фінансово-господарської діяльності підприємства на основі математичного моделювання органічно компонується в єдиному інтегральному фінансовому показнику. Отриманий у результаті комплексного аналізу інтегральний показник є характеристикою об'єкта аналізу - підприємства - щодо його відповідності поточним ринковим умовам. Отримані за допомогою розрахунку інтегрального показника результати аналізу фінансового стану є інформаційною основою для виконання поставленого управлінського завдання та дають змогу зробити обґрунтовані висновки про фінансовий стан підприємства у цілому.

Певним критеріям має відповідати інформаційна база комплексного аналізу. Вхідні дані, на основі яких у результаті математичної та аналітичної обробки буде визначено абсолютне значення цільового інтегрального показника, мають відповідати сукупності критеріїв, застосування яких забезпечується такими правилами:

проведення комплексного аналізу здійснюється на основі системи фінансових показників та коефіцієнтів відповідно до обраної методики оцінки фінансового стану об'єкта дослідження;

вхідна інформація щодо фінансово-господарської діяльності підприємства - об'єкта дослідження, - яка надається для подальшої її обробки, має бути повною та достовірною;

цільові показники обраної методики, як і вхідна фінансова інформація, мають бути наведені до зіставних одиниць виміру, що забезпечує можливість їх адекватної математичної та аналітичної обробки;

кожен із сукупності фінансових показників та коефіцієнтів, яка закладається в інформаційну основу моделювання цільового фінансового показника, має бути максимально інформативним;

обґрунтування вибору методів статистичного, математичного та аналітичного моделювання з метою адекватної консолідації вхідних інформаційних ресурсів та подальшої ідентифікації на їх основі цільового показника системи комплексного фінансового аналізу;

формування оцінки рівня стійкості фінансового стану підприємства на основі визначення цільового фінансового показника як результуючого відносно сукупності відособлених фінансових показників, які характеризують окремі сторони фінансово-господарської діяльності підприємства -- об'єкта дослідження;

здійснення порівняльного аналізу системи інтегральних показників, отриманих у результаті математичної та аналітичної обробки первинної вхідної інформації у динаміці, а також порівняння з іншими показниками, взятими за орієнтири.

Ключовим елементом процедури комплексного аналізу фінансового стану підприємства є модель обробки вхідної інформаційної бази. Вона являє собою обґрунтовані (відповідно до специфічних характеристик конкретного випадку) процедури комплексного аналізу, органічний синтез математичних, статистичних та аналітичних методів дослідження. Загальна структура моделі обробки вхідної інформаційної бази може бути відображена за такою схемою (рис. 2.4).

Склад наведених етапів організації процесу комплексного фінансового аналізу може відрізнятися залежно від потреб аналізу, виконуючи при цьому аналогічні функції.

На першому етапі відбувається формування цільової функції моделі обробки вхідної інформаційної бази. Адекватна постановка цільової функції має сформувати чітке розуміння мети комплексного аналізу в окремо взятому випадку, а також специфіки цього випадку.

Таким чином, до виконавців дослідження підприємства доводиться цільова функція комплексного фінансового аналізу, яка передбачає такі елементи:

об'єкт дослідження та його специфіка (зокрема, галузева приналежність, форма власності, величина підприємства, ринкова позиція та рівень монополізації галузі тощо);

інформаційна база та її часові лаги (насамперед, фінансова звітність за зіставні часові проміжки);

мета та завдання проведення дослідження (зокрема, ідентифікація ділової надійності, оцінка кредитоспроможності, прогнозування банкрутства тощо);

сукупність напрямів аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства - об'єкта дослідження, які є складовими узагальнюючого інтегрального показника (ефективність підприємницької діяльності, ризикованість діяльності, довгострокові та короткострокові перспективи платоспроможності, ефективність управління підприємством - об'єктом дослідження тощо);

Размещено на http://www.allbest.ru/

форма подання кінцевої (вихідної) інформації (визначення абсолютної величини інтегрального показника, формування порівняльної таблиці тощо);

методика формування пропозиції щодо провадження заходів з метою забезпечення досягнення мети комплексного фінансового аналізу.

На відміну від першого етапу, який полягає у формування методологічної основи моделі обробки вхідної інформаційної бази, на другому етапі передбачається обґрунтування процедур та проведення первинної обробки, узагальнення та консолідації вхідної фінансової інформації. Практична реалізація такої первинної обробки інформації має відповідати критеріям оперативності формування та отримання готової для подальшої математичної обробки фінансової інформації.

Отже, для забезпечення виконання завдань, які ставляться на другому етапі моделі, що розглядається, реалізується така сукупність ітерацій:

групування інформаційних джерел відповідно до визначених напрямів дослідження фінансового стану об'єкта аналізу та формування об'єктів спостереження (зокрема, платоспроможність, ділова активність, фінансові результати, майно підприємства тощо);

формування відповідно до специфіки цільової функції сукупності фінансових показників та коефіцієнтів як форми узагальнення даних за згрупованими інформаційними джерелами;

обґрунтування вибору форм обробки вхідної інформації відповідно до визначеної сукупності показників.

Третій етап моделі обробки вхідної інформаційної бази передбачає забезпечення технічної реалізації методичних засад, визначених на першому етапі моделі, на основі обґрунтованої на другому етапі сукупності сфер аналізу та об'єктів дослідження. При цьому забезпечується вибір необхідної методики (поєднання математичних, статистичних та/або аналітичних моделей) консолідації результатів первинної обробки вхідної інформації за певними напрямами дослідження, визначення структури та порядку формування цільового інтегрального показника як вихідної інформації комплексного фінансового аналізу. Ефективність комплексного фінансового аналізу та адекватність кінцевих результатів поставленим завданням не в останню чергу забезпечується доцільністю вибору інструментарію, що здійснюється на даному етапі, та обґрунтованістю такого вибору.

Інструментарій, що може бути використаний виконавцем комплексного аналізу для обробки вхідної фінансової інформації, поданий у літературі з питань фінансового аналізу [46, 89, 117] цілим рядом формалізованих методик, які, відповідно до специфіки їх загальних характеристик, можна об'єднати у три групи:

ранжирування фінансових показників та коефіцієнтів;

розрахунок інтегрального показника фінансового стану підприємства - об'єкта дослідження;

порівняння розрахункових показників з еталонними величинами.

Отримання формалізованих даних математичного, статистичного та аналітичного узагальнення вхідної фінансової інформації щодо підприємства - об'єкта дослідження - не завершує процедури комплексного фінансового аналізу, оскільки вони потребують відповідної інтерпретації та пояснення, яке відбувається на четвертому етапі моделі обробки вхідної інформаційної бази. Інтерпретація результатів обробки фінансової інформації має здійснюватися, виходячи зі сталої однозначної системи критеріїв, що відповідають напрямам комплексного аналізу та запитам замовників дослідження.

При цьому формулювання висновків щодо об'єкта дослідження на підставі проведених розрахунків не тільки дає можливість замовникам комплексного аналізу одержати відповіді на поставлені ними питання, а й є основою прогнозування зміни економічного потенціалу об'єкта дослідження. Таким чином, органічним доповненням до попереднього етапу комплексного аналізу є процес формування сценаріїв майбутнього тренду фінансово-господарської діяльності підприємства, що має місце на останньому - п'ятому етапі [89].

2.4 Економіко-математичні методи та моделі фінансового аналізу

У загальному складі методів фінансового аналізу важливе місце посідають економіко-математичні методи. Аналіз економічних видань [24, 38, 48, 58] дозволив авторам розробити таку схему економіко-математичних методів (рис. 2.5).

У сучасній економічній теорії заведено зазначати такі економіко-математичні методи, які можливо використовувати для аналітичних досліджень.

До першої групи відносяться методи мікроекономічного аналізу (балансовий метод, метод відсоткових чисел, методи факторного аналізу: методи ланцюгових підстановок, арифметичних різниць, пошуку ізольованого впливу факторів, диференціальний, логарифмічний, інтегральний). Балансовий метод використовується при аналізі доцільності розміщення та використання коштів та джерел їх формування. Методи факторного аналізу дозволяють оцінити вплив того чи іншого фактора на результативний показник.

До другої групи належать методи математичної статистики (дисперсійний, кореляційний, регресійний, багатомірний статистичний та інші види аналізу). Використовуються для рішення багатьох аналітичних задач. Так, кореляційний аналіз є методом встановлення зв'язку та виміру його тісноти між спостереженнями. Регресійний аналіз - це метод пошуку аналітичного виразу стохастичної залежності між ознаками, що досліджуються. Дисперсійний аналіз є методом, що дозволяє підтвердити чи спростувати гіпотезу про те, що дві вибірки даних належать до однієї генеральної сукупності. Зараз найбільш поширеним у фінансовому аналізі із математико-статистичних методів є кореляційний аналіз.

До третьої групи відносяться математичної економіки та економетрики (матричні балансові моделі, метод аналізу «витрати-випуск» та ін.) базуються на синтезі трьох областей знань: економіки, математики і статистики. Частіше при використанні цього метода створюються складні економічні моделі, що адекватно відображають залежності між досліджуваними явищами та процесами.

Четверта група являє собою методи прийняття оптимальних рішень, що включають до себе методи математичного програмування та методи дослідження операції:

методи математичного програмування (лінійне, блочне, нелінійне та динамічне програмування), використовуються в основному для рішення задач оптимізації виробничо-фінансової діяльності та оцінки напруженості планових завдань;

методи дослідження операцій (керування запасами; розрахунки оптимальної заміни устаткування; теорія ігор; теорія масового обслуговування; сіткове планування) використовуються у фінансово-економічному аналізі для розробки методів цілеспрямованих дій (операцій), кількісної оцінки прийнятих рішень та вибору ліпшого з них.

До евристичних методів (п'ята група) відносять зазвичай низку методів генерації варіантів розв'язання проблеми на основі притаманної людині здатності до творчої діяльності. Їх застосовують тоді, коли звичайні рутинні методи, засновані на аналізі минулого досвіду та теперішніх умов, не дають змоги вибрати спосіб рішення. Особливо широко ці методи використовують у стратегічному аналізі для прогнозування розвитку економічної ситуації.

Усі евристичні методи поділяються на дві великі групи - методи ненаправленого пошуку («мозкового штурму», «експертних оцінок», «колективного блокнота», «контрольних питань», «асоціацій та аналогій», ділові ігри та ситуації, кібернетичні наради) та методи направленого пошуку (морфологічний метод, алгоритм розв'язання винахідницьких задач АРВЗ).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Найбільш поширеним та типовим є метод «мозкового штурму», який широко застосовується для генерації нових ідей унаслідок творчої співпраці групи спеціалістів. Працюючи як єдине ціле, група спеціалістів намагається «штурмом» подолати труднощі, які заважають розв'язати проблему, що досліджується. «Мозковий штурм» як метод активізації творчого мислення потребує передусім створення належної творчої атмосфери, коли навіть «найбезглуздіші», на перший погляд, ідеї розглядаються уважно і серйозно. Доцільно, щоб в обговоренні брали участь різні фахівці (бухгалтери, фінансисти, менеджери, конструктори, технологи, працівники служб збуту), причому з різним рівнем досвіду. Зрозуміло, що вони мають бути ознайомленні з проблемою, але детальне її знання є необов'язковим. Небажано, щоб до групи потрапляли начальники та їх підлеглі.

Основний ефект «мозкового штурму» досягається унаслідок розмежування за часом висунення ідеї та їх обговорення: кількість висунутих у такий спосіб ідей за одиницю часу є вдвічі більшою, ніж за традиційними способами.

Однак не будь-яке завдання можна розв'язати цим методом. Він ефективний здебільшого для розв'язування не дуже складних проблем загального (особливо організаційного) характеру, коли учасники засідання мають достатню інформацію про них.

Метод експертних оцінок - це спосіб прогнозування та оцінки майбутніх результатів дій на підставі передбачень спеціалістів. Цей метод набув широкого застосування у стратегічному та функціонально-вартісному аналізі. Його сутність пролягає в тому, що спеціалісти висловлюють свою думку про важливі та реальні цілі об'єкта, його функції, про найліпші способи досягнення цих цілей, про значущість або вагомість факторів (властивостей, вимог) та ймовірні терміни виконання заходів, про критерії вибору найліпшого проектного рішення. Для отримання найбільш якісного судження до участі в експертизі залучаються спеціалісти, які мають високий професійний рівень та великий практичний досвід у галузі поставленої проблеми, володіють здатністю адекватного відображення тенденцій розвитку та цікавляться поставленою проблемою.

Інформація, отримана від експертів, обробляється за допомогою спеціальних логічних та математичних методів і процедур для перетворення у найзручнішу для вибору найдосконалішого варіанта рішення форму.

У процесі відбору експертів та організації їхньої спільної роботи враховують індивідуальні особливості розумової діяльності людей: схильність одних до образного, інших - до словесно-логічного мислення. До групи включають особистостей з обома типами мислення, що збільшує шанси на успішне розв'язання проблеми.

Існують рекомендації щодо кількості експертів: як правило, заведено обмежуватися 5-7 спеціалістами, а крім того, до групи включають кількох соціологів, психологів, математиків. Розрізняють індивідуальні та групові методи опитування спеціалістів-експертів: інтерв'ю, аналітичні експертні оцінки (за індивідуальним) та методи комісій (за колективним опитуванням).

Одним із різновидів евристичних методів колективної творчості є так звана конференція ідей. Від «мозкового штурму» вона відрізняється темпом проведення нарад та дозволеною доброзичливою критикою у формі коротких реплік та коментарів. Критика у такій формі може навіть підвищити цінність запропонованих ідей. Заохочується фантазування та комбінування ідей. Усі запропоновані ідеї фіксують у протоколі без зазначення авторства.

До «конференції ідей» залучаються керівники та звичайні співробітники, причому як ті, що постійно стикаються з даною проблемою, так і неспеціалісти у цій галузі, які зазвичай висувають нові, свіжі ідеї, оскільки на них не тиснуть традиції. Не варто запрошувати на конференції осіб, які скептично ставляться до можливості позитивного розв'язання проблеми, та вузьких спеціалістів, які «все знають ліпше за інших».

Методи асоціацій та аналогій передбачають активізацію асоціативного мислення людини. Сутність цих методів полягає в тому, що нові ідеї та пропозиції виникають на основі зіставлення з іншими більш-менш аналогічними об'єктами. Частіше застосовується особиста аналогія - метод, за допомогою якого людина ототожнює себе з об'єктом, що аналізується. Це дає можливість глибше зрозуміти завдання, що стоїть перед аналітиком.

До таких методів належать метод «фокальних об'єктів», «синергетика», «метод низки випадковостей та асоціацій».

Сутність методу «фокальних об'єктів» полягає у перенесенні ознак випадково вибраних об'єктів на об'єкт, що вдосконалюється. У результаті можна знайти кілька цілком несподіваних варіантів рішення проблеми. Метод фокальних об'єктів дає добрі результати у пошуку нових модифікацій відомих пристроїв та способів, може використовуватися для тренування уяви (наприклад, потрібно придумати фантастичний механізм, інструмент тощо).

«Синектика» - комплексний метод стимулювання творчої діяльності, що використовує методи та принципи як «мозкового штурму», так і методу аналогій та асоціацій. Слово «Синектика» - це неологізм, що означає об'єднання різнорідних елементів. До основи методу покладено пошук потрібного рішення за рахунок подолання психологічної інерції, яка полягає у намаганні розв'язати проблему традиційним шляхом. Синектика уможливлює вихід за межі будь-якого конкретного способу мислення (дії) та значно розширює діапазон пошуку нових ідей унаслідок зображення звичного у незвичному вигляді та навпаки.

Прихильники цього методу вважають, що розумова діяльність людини є більш продуктивною у новому, незнайомому середовищі. Користування методом синтетики для розв'язання проблеми потребує створення групи спеціалістів різних професій. Бажано, щоб члени синектичної групи (крім її керівника) перед початком роботи не знали суті проблеми, що розглядається. Це дає їм змогу абстрагуватися від звичних стереотипів мислення.

На синектичних засіданнях широко використовується також особиста аналогія (емпатія). За допомогою такого методу людина мислено втілюється в образ об'єкта, що розглядається, тобто «ототожнює» себе з ним та аналізує відчуття, що виникають. Нині емпатія успішно використовують для розв'язування особливо складних проблем, а також для перевірки можливості практичного використання різних ідей.

Метод контрольних запитань застосовується для психологічної активізації творчого процесу. Його мета - за допомогою навідних запитань підвести до розв'язання проблеми.

Фінансові розрахунки пов'язані з ідентифікацією фінансового положення підприємства; пошуком змін у фінансовому стані у просторово-часовому розрізі; ідентифікацією та оцінкою основних факторів, що викликають зміни у фінансовому стані і т.ін. Для проведення розрахунків використовуються не тільки перелічені вище методи аналізу фінансового стану підприємства, а й моделі.

Моделювання є важливим способом розв'язання багатьох економічних завдань. Це один з методів фінансового аналізу, при якому створюється умовна факторна модель, що описує залежність результативного показника і факторів, що впливають на нього. Модель - це умовний об'єкт дослідження, тобто матеріальне чи образне відображення реального об'єкта, процесу його функціонування у конкретному середовищі. Модель конструюється суб'єктом аналізу таким чином, щоб вона відобразила всі основні характеристики об'єкту - його ознаки, взаємозв'язки, структурні та функціональні параметри та інше. У фінансовому аналізі використовують головним чином математичні моделі, які описують явище або процес за допомогою рівнянь, функцій та інших математичних засобів.

Використання методу моделювання у процесі фінансового аналізу передбачає послідовність виконання таких операцій (рис. 2.6).

Ці аналітичні операції об'єднують у три етапи:

аналіз теоретичних закономірностей, притаманних явищу або процесу, що вивчається;

визначення методів, за допомогою яких можливе вирішення задачі;

аналіз отриманих результатів.

Основним завданням першою етапу моделювання є формування цілі побудови моделі, а також визначення критерію, за яким можливе порівняння різних варіантів рішення аналітичної задачі. Такими критеріями можуть бути: найбільша сума прибутку, найменша сума витрат виробництва, максимальне завантаження обладнання, продуктивність праці та інше. При побудові математичної моделі фінансово-економічного явища або процесу треба мати на увазі, що надмірна деталізація моделі ускладнює її побудову, а надмірне укрупнення моделі веде до втрати суттєвою економічної інформації і навіть до неадекватного відображення реальних умов.

Размещено на http://www.allbest.ru/

На другому етапі процесу моделювання економічних процесів відбувається вибір найбільш раціонального математичного методу для рішення задачі. При цьому враховується характер моделі та особливості математичного методу з позицій можливості отримання найбільш точних економічних оцінок.

Третій етап моделювання передбачає всебічний аналіз результатів, що одержані при вивченні фінансово-економічного явища або процесу. На цьому етапі дається оцінка достовірності і якості розробленої моделі. Критерієм такої оцінки є практика, тобто тотожність одержаних результатів та висновків реальним умовам виробництва, економічна змістовність отриманих оцінок. Якщо отримані результати не відповідають реальним умовам виробництва, необхідно провести аналіз причин невідповідності. Такими причинами можуть бути: недостатня достовірність інформації, невідповідність використаних математичних засобів особливостям сутності фінансово-економічного об'єкта. Після того, як причина визначена, слід внести корективи до математичної моделі фінансово-економічного явища або процесу.

Фінансовий аналіз проводиться за допомогою різного типу моделей, що дозволяють структурувати та ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Можна зазначити три основних типи моделей: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Дескриптивні моделі (описового характеру) є основними для оцінювання фінансового стану підприємства. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансових звітів у різноманітних аналітичних розрізах; вертикальний і горизонтальний аналізи звітності; трендовий аналіз; аналіз відносних показників і коефіцієнтів; порівняльний або просторовий аналіз; факторний аналіз; система аналітичних коефіцієнтів. Дескриптивні моделі засновані на використанні інформації з бухгалтерської звітності [55, С. 59--61].

Предикативні моделі -- це моделі прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та витрат підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найпоширеніші з них:

розрахунки точки критичного обсягу продажу (аналіз беззбитковості);

побудова прогностичних фінансових звітів;

моделі динамічного аналізу (жорстко детерміновані факторні моделі і регресійні моделі);

моделі ситуаційного аналізу.

Нормативні моделі -- це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства з нормативними. Ці моделі використовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі. Їх сутність полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат для відповідних технологічних процесів, видів виробів та з'ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

Наведеними моделями не вичерпується їх різноманіття. Наприклад, у традиційному факторному аналізі широко застосовують детерміновані та стохастичні моделі.

Детерміноване моделювання застосовується для оцінки впливу факторів, що пов'язані з результативним показником прямим або зворотним функціональним зв'язком.

Детерміновані моделі факторного аналізу мають достатньо широке розповсюдження, особливо у рамках традиційного ретроспективного аналізу. Аналіз за допомогою цих моделей має ряд особливостей.

По-перше, при детермінованому підході факторна модель повністю замикається на ту систему чинників, які піддаються об'єднанню у дану модель. Межею складання такої моделі є довжина безперервного ланцюга прямих зв'язків. По-друге, даний підхід не дозволяє розділити результати впливу чинників, що одночасно діють, які не піддаються об'єднанню в одній моделі. Таким чином, дослідник умовно абстрагується від дії інших чинників, а всі зміни результативного показника повністю приписуються впливу чинників, що включені до моделі. По-третє, детермінований аналіз може виконуватися для одиничного об'єкта у відсутності сукупності спостережень.

Існують такі види моделей детермінованого аналізу:

адитивна модель, тобто модель, до якої фактори входять у вигляді алгебраїчної суми;

мультиплікативна модель, тобто модель, до якої фактори входять у вигляді множення;

кратна модель;

змішана модель, тобто модель, до якої фактори входять у різних комбінаціях.

Детерміноване моделювання має наступну послідовність процедур:

Побудова економічно обґрунтованої (з позиції факторного аналізу) детермінованої факторної моделі.

Вибір прийому факторного аналізу та підготовка умов для його виконання.

Реалізація розрахункових процедур аналізу моделі, включаючи перевірку.

Формування висновків та рекомендацій за результатами аналізу.

Істотним недоліком детермінованого моделювання є неможливість включення до моделі довільного набору чинників.

Стохастичне моделювання застосовується для аналізу факторних моделей, у яких залежність між результативним показником і факторами носить вірогідний характер.

Такий тип моделювання є певною мірою доповненням і поглибленням детермінованого факторного аналізу. У факторному аналізі стохастичні моделі використовують з такими цілями:

дослідити вплив факторів, за якими неможливо побудувати детерміновану модель;

необхідно дослідити вплив факторів, які не піддаються об'єднанню в одній і тій же детермінованій моделі.

Використання стохастичного моделювання вимагає деяких обов'язкових передумов, які формують притаманні стохастичному аналізу суттєві особливості.

Обов'язковою передумовою стохастичного моделювання є можливість повторного вимірювання параметрів одного й того ж явища або процесу у різних умовах. Стохастичне моделювання факторних систем взаємозв'язків окремих сторін господарської діяльності спирається на узагальнення закономірностей змін значень економічних показників - кількісних характеристик факторів та результатів господарської діяльності. Кількісні параметри зв'язків вивчаються на основі зіставлення величини показників у сукупності господарських об'єктів або періодів.

Другою передумовою використання стохастичного аналізу є наявність якісно однорідної сукупності. Іншими словами, для побудови реальної моделі стохастичної залежності факторів необхідний збіг кількісних характеристик зв'язків між факторами за всіма спостереженнями.

Третьою передумовою стохастичного аналізу є наявність достатньої чисельності сукупності спостережень, яка дозволяє з достатнім ступенем вірогідності та надійності виявити закономірності змін факторів та їх співвідношення. Особливістю багатьох економічних явищ та процесів є те, що закономірність змін економічних показників виступає у неявному вигляді. Вона переплітається із випадковими компонентами варіації показників. Тому згідно з законом великих чисел, тільки у великій сукупності спостережень закономірний зв'язок є більш очевидним.

Четвертою передумовою стохастичного підходу до моделювання зв'язків економічних показників є наявність методів, які дозволяють виявити кількісні параметри зв'язків економічних показників із даних масиву спостережень. Ці математичні методи вимагають дотримання специфічних умов до вхідної інформації. Виконання цих умов також є необхідною умовою достовірності результатів стохастичного аналізу.

Основною особливістю стохастичного факторного аналізу є той факт, що факторна модель будується на основі кількісного (а не якісного, як при детермінованому аналізі) аналізу вихідних даних.

Побудова стохастичної моделі проводиться у декілька етапів:

Якісний аналіз (постановка мети аналізу, визначення сукупності, визначення результативних і факторних ознак, вибір періоду, за який проводиться аналіз, вибір методу аналізу).

Попередній аналіз сукупності (перевірка однорідності сукупності, виключення аномальних спостережень, уточнення необхідного об'єму вибірки, встановлення законів розподілу показників, що вивчаються).

Побудова стохастичної (регресійної) моделі (уточнення переліку чинників, розрахунок оцінок параметрів рівнянь регресії, перебір конкуруючих варіантів моделей).

Оцінка адекватності моделі (перевірка статистичної істотності рівняння у цілому і його окремих параметрів, перевірка відповідності формальних властивостей оцінок завданням дослідження).

Економічна інтерпретація і практичне використання моделі (визначення просторово-часової стійкості побудованої залежності, оцінка практичних властивостей моделі).

Детерміновані та стохастичні моделі мають свої переваги та недоліки. Проте між ними є одна принципова відмінність. Факторний аналіз можна розуміти двояко: у широкому сенсі - це виявлення і оцінка впливу чинників; у вузькому сенсі - оцінка впливу заздалегідь відособлених чинників. Стохастичне моделювання дозволяє реалізовувати факторний аналіз у широкому сенсі, а жорстко детерміноване моделювання - лише у вузькому сенсі.

Дійсно, проводячи факторний аналіз за допомогою регресійної моделі, можна (принаймні теоретично) включити до розгляду практично будь-яку кількість чинників, якщо дозволяє об'єм сукупності. У статистиці розроблені методи, що дозволяють відсіювати незначущі чинники, завдяки чому в моделі залишаються лише ті чинники, які істотним чином впливають на результативний показник. Іншими словами, у цьому випадку дійсно має місце пошук чинників з подальшою оцінкою ступеня їх впливу.

У випадку з детермінованою моделлю кількість чинників спочатку обмежена, при цьому всі чинники, що не підлягають включенню до моделі, відкидаються, які б значущі (з позиції логіки) вони не були.

Для одержання узагальнюючих комплексних оцінок фінансового стану підприємств можна застосовувати різні методи зведення показників до єдиного інтегрального показника. Одним з таких методів є рейтингова оцінка.

3. Методи рейтингового оцінювання підприємств за їх фінансовим станом

Оцінка фінансового стану визначає місце підприємства у конкурентному середовищі. У процесі фінансового аналізу виникає необхідність комплексного показника, який би дозволив порівнювати фінансовій стан різних підприємств з найменшими витратами часу.

Рейтинг (оцінка, віднесення до класу, розряду, категорії) - це оцінка позиції досліджуваного об'єкта, яка подана на шкалі показників [101].

Питання рейтингового оцінювання фінансового стану підприємств висвітлювались у працях російських учених: М.І. Баканова, А.Д. Шеремета, Р.С. Сайфуліна [115, 116]; білоруських учених: Г.В. Савицької [99], Н.А. Русак і В.А. Русак [98]; вітчизняних учених: В.І. Ляшенко, А.А. Садекова і Н.А. Лисової [101] та рядом інших науковців.

У літературі [101, 119] автори зазначають три основні групи об'єктів рейтингового оцінювання:

рейтинги фінансових позицій учасників ринку;

рейтинги цінних паперів (фондові або кредитні рейтинги);

рейтинги бізнес-планів інвестиційних проектів.

Перші два види рейтингів фінансових позицій підприємств більше підходять для оцінки інвестиційних компаній та фірм. Нас цікавить процедура розрахунку рейтингів фінансового стану підприємств.

Проблема рейтингового оцінювання розв'язується шляхом отримання агрегатного показника на базі набору вихідних окремих і подальшим ранжируванням за значенням агрегованого показника.

Аналіз літературних джерел [99, 101, 115] відносно методів розрахунків агрегованого показника виявив, що найбільш часто у наукових працях висвітлюються такі методи: метод геометричної середньої, метод коефіцієнтів, метод підсумовування місць, метод відстаней та експертно-статистичний метод.

Але дані методи мають цілий ряд суттєвих недоліків:

Метод геометричної середньої та метод коефіцієнтів можуть бути застосовані тільки для відносних показників, значення яких менше одиниці, тобто для невеликої кількості показників. Крім того, обернення на нуль хоча б одного із співмножників одразу робить комплексну оцінку, яка дорівнює нулю.

Метод відстаней використовує абсолютну рівнозначність показників. Умовою нормування показників служить відношення до підприємства-еталона, але при цьому не враховується важливість від'ємності між чисельними значеннями нормованих показників у разі різних варіантів групування. До того ж, у даному методі відсутня можливість безпосередньої побудови агрегатного показника, а ранжирування забезпечується тільки співвідношенням з деяким абстрактним еталоном.