Економіка торгівлі
Економіка торгівлі як галузева економічна наука. Місце торгівлі в розвитку товарно-грошових відносин у період функціонування ринку. Проблеми становлення національного ринку. Баланси ресурсів товарів споживання, їх роль у плануванні внутрішнього ринку.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | учебное пособие |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 24.05.2012 |
| Размер файла | 1,2 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Державна торгівля здійснюється різними торговими системами, які відрізняються своєю організаційною структурою, характером торгової діяльності, обслуговуючими контингентами покупців.
Державна роздрібна торгівля здійснюється:
1) системою об'єднань промислових підприємств і транспорту;
2) системою торгових організацій непромислових міністерств і відомств АПК, Військторгами;
3) фірмовою торговельною мережею промислових підприємств.
Провідне місце в державній роздрібній торгівлі належить торгівлі об'єднань торгових підприємств і транспорту. В цій системі розрізняють торгові організації республіканського і місцевого підпорядкування. Торговельні організації республіканського підпорядкування здійснюють свою діяльність на території або всієї республіки, або окремих її частин.
Організаційні форми торгівлі тісно пов'язані з ознаками спеціалізації й універсалізації торгової діяльності. У зв'язку з цим розрізняють: форми торгівлі змішаними товарами, де торгують усіма товарами, форми торгівлі універсальними продовольчими і непродовольчими товарами, форми торгівлі спеціальними продовольчими і спеціальними непродовольчими вузькоспеціалізованими товарами.
Окремо виділяється торгова мережа на транспорті (залізничному, водному) і торгівля на території військових формувань. Існує торгова мережа на окремих великих промислових підприємствах. Самостійною формою торгового обслуговування є забезпечення всім необхідним геологічних експедицій, морських мандрівок тощо.
Окремою формою торгівлі є торгівля Міністерства зв'язку з допомогою відділень пошти, а також торгівля газетами, журналами, книжковою продукцією. Така торгівля здійснюється через розгорнуту систему кіосків, палаток.
Слід виділити також окрему організаційну форму державної торгівлі Міністерства охорони здоров'я. Воно торгує через систему державних аптек, оптових магазинів медтехніки, медкниги, предметів гігієни, оптики тощо.
Можуть мати свою роздрібну торговельну мережу окремі видавництва книжкової продукції, наприклад "Кбльос", "Атлас" або виробники канцелярсько-письмових приналежностей ("Школяр").
У великих містах свою роздрібну торговельну мережу може мати трест зеленого насадження, який відкриває спеціалізовані магазини "Квіти", "Троянда".
За останні роки у зв'язку зі створенням виробничих об'єднань отримали розвиток фірмові магазини, як державні, так і колективні. Це "Прикарпатвино", Львівський лікеро-горілчаний завод, тютюнова фабрика "Львівський тютюн", "Райдуга" тощо.
Свою торговельну мережу має "Електрон", "Прогрес", "Львівський м'ясокомбінат".
Вивчення організаційної структури державної торгівлі показує, що торгове обслуговування населення здійснюється різноманітними формами, потрібно також відзначити їх сфери обслуговування.
Важливе місце в ринкових відносинах займає кооперативна та приватна форма торгівлі. Про них буде окрема розмова як про самостійні організаційні форми торгівлі.
3. Функції торгівлі й товарного обертання
Під поняттям "функція '' слід розуміти коло питань, які відносять до господарської діяльності, що вирішуються тільки цією галуззю народного господарства. Функції торгівлі й товарного обігу в цілому розкриті різними економістами досить глибоко.
Перш за все, тут виділяють функцію з реалізації вартості, потім функцію з продовження процесу виробництва в сфері товарного обертання. Деякі економісти ділять функції на притаманні їй і не притаманні. До притаманних, перш за все, відносять зміну форми вартості (товарну на грошову) і зміну форми власності. До непритаманних функцій відносять продовження процесу виробництва у сфері обігу (сортування, комплектування, пакування). Проміжне місце займає функція збереження і транспортування товарів. Ці функції часто називають чужими або гетерогенними.
Найбільш складні форми прояву мають притаманні функції торгівлі й товарного обертання.
Оскільки сам товар поєднує вартість і суспільну споживчу вартість, з допомогою якої задовольняється потреба в товарі, виділяється конкретна і абстрактна праця. Абстрактна праця створює вартість товару, а конкретна праця--споживчу вартість. У зв'язку з цим функції товарного обертання і торгівлі роздвоюються. По-перше, проходить задоволення індивідуальних потреб, які виступають у формі платоспроможного попиту окремих споживачів з допомогою обміну товару на гроші, тобто реалізації товарів, а саме реалізащї виготовленої продукції як споживчої вартості. До цієї функції можна також віднести вивчення купівельного попиту, рекламу товарів, вплив на постачальників з метою виробництва необхідних товарів, формування товарного асортименту з урахуванням особливостей попиту населення.
По-друге, здійснюється зміна форм вартості, тобто при обміні відшкодовуються затрати суспільної праці. Це здійснюється внаслідок реалізації виготовлених товарів як вартостей. До цієї функції можна віднести такі операції: встановлення цін на товари, касові операції, перевірку правильності оплати товарів, здійснення обліку тощо.
Коли товар є єдністю споживчої вартості й вартості, ці функції товарного обертання здійснюються в загальній єдності. Однак з появою грошей відбувається виокремлення цих функцій як самостійних.
З виокремленням торгівлі як галузі її основною функцією є найбільш повне задоволення наявних потреб (як індивідуальних, так і колективних). Потреби при наявності товарно-грошових відносин виступають у вигляді попиту, а виробництво--у вигляді пропозиції.
Таким чином, зв'язок між попитом і пропозицією, в якому попит виступає як мета, а пропозиція--як засіб досягнення цієї мети, є конкретною формою дії основного економічного закону в сфері обігу. Функції торгівлі не можуть бути визначені без урахування цих особливостей.
Другою функцією торгівлі, пов'язаною з відшкодованістю, що знаходить своє відображення в законі вартості, є компенсація суспільно необхідних затрат на виробництво товарів. Вона служить засобом досягнення мети як у торгівлі, так і у виробництві, оскільки метою виробництва в ринкових умовах стає реалізація продукції.
Функції торгівлі й товарного обертання завжди мають, крім економічного, ще й великий соціальний зміст. Як економічні, так і соціальні особливості функцій торгівлі обумовлені виробничими взаєминами суспільного ладу. А тому, коли йде мова про функції торгівлі, треба звернути увагу на їх специфічні особливості, які обумовлені ринковими умовами.
Слід відзначити, що у функціях торгівлі реалізуються розподільчі відносини . Суспільство за в жди здійснює дві форми розподілу--платну і безоплатну. Саме платна форма розподілу притаманна торгівлі. Якщо розглядати фонд споживання, то близько 90 % його розподільчої частини припадає на торгівлю. У функціях товарного обігу й торгівлі знаходять своє відображення економічні інтереси як виробничника, так і споживача.
Товарний обіг повинен відшкодовувати затрати виробництва на випуск товарів. Це можливо, якщо виготовлена продукція відповідає конкретним потребам, і затрати на її виготовлення не перевищують суспільно необхідних, тобто дотримуються інтереси споживачів.
Суспільству необхідно задовольнити потреби людей відповідно до їх грошових доходів і відшкодування затрат для забезпечення безперервності суспільного відтворення. Складність цих процесів полягає в тому, що інтереси виробничників і споживачів не завжди збігаються. Матеріальна зацікавленість породжує прагнення при менших затратах отримувати більші прибутки, і виробники іноді надають перевагу вартості у шкоду споживчій вартості.
Споживачі зацікавлені в найбільш повному задоволенні своїх потреб при найменших затратах. Таким чином, економічні інтереси виробничників і споживачів часто не співпадають. Виходячи з цього, важливим завданням торгівлі є врахування цих обставин і забезпечення поєднання інтересів як однієї, так й іншої сторони. Може виникнути питання, які інтереси є більш вагомими, важливими. Безперечно, інтереси споживача, оскільки він визначає доцільність виробництва. У ринкових умовах уся система управління повинна бути спрямована на більш повне задоволення потреб споживача. Це пов'язано з тим, що без задоволення інтересів споживача неможливо відшкодовувати здійснені затрати, тобто задоволення інтересів виробничника.
Функціонування торгівлі ускладнюється ще тим, що як самостійна галузь господарювання вона повинна здійснювати діяльність рентабельно. Між величиною затрат на організацію товарного обігу і рівнем виконання функцій торгівлі існує пряма залежність. Це породжує протиріччя між господарськими інтересами торгівлі й інтересами суспільства.
Важливою функцією торгівлі є забезпечення тісного зв'язку виробництва і розподілу, з одного боку, і доведення товарів (обмін) і забезпечення потреб (споживання)--з іншого. Для успішного виконання цих функцій торгівля вивчає попит населення, закладає його в основу складання замовлень для виробництва.
Доведення товарів від виробництва до споживача пов'язано з такими процесами, як транспортування товарів, зберігання, комплектування асортименту, доробка тощо. Хоча всі ці процеси мають місце в торгівлі, їх не можна вважати невід'ємною частиною функції доведення товарів до споживача. Зі зростанням товарного обігу і поглибленням суспільного розподілу праці виникає потреба частину перелічених видів роботи здійснювати не в торгівлі. В першу чергу, це стосується транспортування, пакування, сортування, розфасовування. Виконання цих робіт за місцем виробництва дає можливість зекономити суспільну працю в народному господарстві.
Таким чином, торгівля, виконуючи свої функції, виступає важливою ланкою ринкових відносин, є не тільки товаропровідним механізмом, але водночас і споживачем відповідної частини сукупного суспільного продукту, і посідає провідне місце в народногосподарському комплексі держави.
Підтема 3. Вплив торгівлі на розвиток виробництва в ринкових умовах господарювання
1. Торгівля -- зв'язкова ланка між виробництвом і споживанням
Орієнтація економіки на ринкові умови розвитку об'єктивно вимагає посилення узгодженості всіх стадій розвитку й особливо розвитку виробництва і споживання. Це можливо лише за допомогою торгівлі, яка здатна забезпечити відповідність обсягів і структури продукції, що виготовляється, попиту населення. З економічних позицій важливо домогтися не тільки збільшення виробництва товарів народного споживання та покращення їх асортименту й якості, але й суспільного визнання випущеної продукції, більш повного задоволення нею потреб як людей зокрема, так і народного господарства загалом.
У ринкових умовах зростає роль торгівлі в економічному житті держави, посилюється її вплив на виробництво. Задоволення платоспроможного попиту населення виступає в якості основної суспільної необхідності, яка, в свою чергу, впливає як на розвиток виробництва, так і торгівлі.
Збалансування виробництва товарів і попиту споживачів значною мірою залежить не тільки від того, як торгівля вивчає і на скільки вона знає попит населення, але й від того, якою мірою і на скільки ефективно вона впливає на виробництво, використовуючи господарський механізм, економічні важелі. В широкому розумінні завдання впливу торгівлі на виробництво полягає не тільки в тому, щоб збалансувати купівельні фонди і товарні ресурси, але й у тому, щоб запропонувати споживачам різноманітні, високої якості, модні товари, що відповідають запитам споживачів.
А тому зараз найактуальнішим, найважчим народногосподарським завданням є узгодження товарного виробництва з потребами ринку. Якщо виробництво товарів не відповідає попиту населення--виникає питання щодо доцільності такого виробництва взагалі.
Зростання масштабів виробництва, систематичне розширення асортименту випуску продукції ускладнює господарські зв'язки між промисловістю і торгівлею, підвищує взаємну залежність між ними. З рівнем насичення ринку на перший план виступає асортимент і якість товарів, випуск принципово нових виробів.
Такі процеси є наслідком не тільки технічного прогресу, але й вираженням соціальної політики держави. Більш повне задоволення потреб, збалансування виробництва товарів і платоспроможного попиту значною мірою залежать від того, як торгові організації вивчають і наскільки знають попит населення, якою мірою вони впливають на виробництво. У результаті злагодженості взаємовідносин торгівлі і виробництва нормалізується ринкова кон'юнктура, збільшується маневреність цін з метою переключення попиту з одних товарів на інші без зміни загального індексу цін і без зменшення купівельної спроможності населення.
Велика відповідальність у нормалізації зв'язків торгівлі й виробництва в першу чергу лягає на торгівлю. Виходячи з мети виробництва, слід суттєво посилити позиції торгівлі у зворотному впливу на виробника. Практично це означає, що планування розвитку торгівлі повинно відігравати активнішу роль у формуванні розвитку промисловості. Торгівля повинна заздалегідь, на стадії розробок прогнозів, формувати товарне надходження в торгівлю. Такий вплив повинен здійснюватися через систему попередніх замовлень.
Торгівля здійснює вплив і на споживача, формуючи в нього купівельний попит, виховує смаки, забезпечує можливості задоволення їх запитів. Водночас, зростання розвитку виробництва викликає збільшення товарної маси, яка призначена для задоволення потреб населення.
В умовах переходу до ринку особливо гостро постає вимога прояву гнучкості й оперативності в управлінні виробництвом, маневреності ресурсами, швидкому реагуванню промисловості на запити населення, які зростають. Як свідчить інформація останніх років, виробництво товарів недостатньо задовольняє потреби споживачів. А тому доцільно було б при оцінці роботи промислових підприємств, що випускають товари народного споживання, ввести показник відповідності асортименту, кількості запитам споживачів. Для цього вимагається повна узгодженість роботи торгівлі та промисловості. Зараз серед товарів, що постачаються, багато виробів застарілих моделей, фасонів вузького асортименту, низької якості, частина таких товарів в умовах підвищених вимог покупців осідає в торговій мережі й вимагає зниження ціни.
У вирішенні завдання постійного задоволення зростаючих потреб населення, крім організацій і підприємств торгівлі, повинні брати активну участь усі підприємства промисловості, які пов'язані з виробництвом товарів народного споживання. Все це висуває на перший план проблеми взаємовідносин торгівлі з промисловістю. Торгові організації ще недостатньо використовують економічні важелі впливу на виробництво. Як свідчать матеріали органів господарського суду, встановлені законом санкції застосовуються лише на одне з десяти допущених порушень договорів. Торгові організації не тільки мають право, але вони і зобов'язані пред'являти санкції на кожне порушення договору. Значною мірою це результат слабкого контролю за виконанням договорів особливо щодо асортименту, моделей, сезону.
Взаємозалежність усіх галузей народного господарства значно підвищує роль державної, планової, фінансової, договірної дисципліни, вимагає безперечного виконання зобов'язань щодо поставок продукції споживачам. Варто було б відновити укладення господарських договорів з промисловістю, де зазначати, що товари, які не відповідають пунктам договору, можуть бути прийняті без зарахування у виконання договору постачання. Треба відійти від практики взаємовідносин торгівлі "що пропонують, те і беремо", а безпосередньо впливати і формувати процес виробництва необхідних товарів. Торгівля з пасивного партнера повинна перетворитися на активного захисника інтересів споживача.
2. Удосконалення взаємовідносин торгівлі з виробництвом
У ринкових умовах господарювання важливо, щоб пропозиція споживчих товарів відповідною мірою випереджувала платоспроможний попит населення. Попит і пропозиція --система динамічна, вона постійно коливається. Значним відхиленням можна запобігти лише за допомогою постійного відносного перевиробництва. При цьому, з одного боку, основної продукції виготовляється на відому кількість більше, ніж це потрібно, а з іншого, --створюється запас сировини, матеріалів понад необхідну потребу цього періоду. Особливо це стосується предметів першої необхідності. Такий вид перевиробництва рівнозначний контролю суспільства над матеріальними засобами його власного виробництва. Відносне перевиробництво потрібне для пропорційного розвитку економіки, своєчасного виконання основних завдань, постійного задоволення потреб людей. При цьому таке перевиробництво повинно не тільки забезпечувати задоволення потреб усіх членів суспільства, але й викликати до життя нові потреби, водночас створюючи можливість для їх задоволення. Вирішення цього завдання залежить від прискорення виробництва товарів, максимального їх наближення до купівельного попиту, включаючи виробництво нових товарів, які можуть формувати новий попит.
Для цього потрібно, щоб значна частина товарних запасів зберігалася не у вигляді готових товарів, а у формі напівфабрикатів чи сировини на виробничих підприємствах. У цьому випадку виробничник з мінімальною перебудовою виробництва може випускати продукцію, яка буде відповідати вимогам покупців у кожний конкретний період. Водночас скоротиться кількість товарів, виготовлених про запас, які швидко морально старіють і поповнюють кількість неходових товарів.
Важливим є і те, що зберігати сировину значно дешевше, ніж готову продукцію. Таким чином, з огляду на інтереси виробничника, споживача і суспільства вигідніше, коли частково в запасах виробників осідає сировина, з якої виготовляють товари, а не готова продукція. Наукою доведено, що зберігання готового одягу на 10 млн гривень обходиться в 3,5 раза дорожче, ніж зберігати на цю ж суму вихідний матеріал для виготовлення цього ж одягу. Для взуття це співвідношення становить 3,8 рази.
Перехід до інтенсивних методів розвитку економіки ставить і більш складні завдання в сфері управління. Є потреба в покращенні планування, вмілого застосування економічних важелів, суворого дотримання режиму господарського розрахунку.
В умовах переходу до ринку потрібно розробити конкретні форми і види відповідальності різних ланок органів господарського керівництва за кінцеві результати діяльності.
Вдосконалення взаємовідносин торгівлі з виробництвом, господарських відносин, механізму господарювання ставить на перший план забезпечення оптимального співвідношення між асортиментною структурою пропозиції і попитом у межах допустимих відхилень. У сучасних умовах господарювання невідповідність попиту на товари і послуги їх пропозиції не можна розглядати по-іншому, як невідповідність роботи господарського механізму вимогам ринку. В зв'язку з цим як перед наукою, так і перед практикою постає завдання вдосконалення зв'язків торгівлі з виробництвом. Це буде сприяти підвищенню ефективності функціонування системи ''виробництво-торгівля-споживач", забезпечить оптимізацію співвідношення структури попиту і пропозиції в межах оптимального варіанта. Успіх роботи в цьому напрямі значною мірою буде залежати також від дотримання прав і обов'язків управлінських ланок, взаємозв'язків й узгодженості відповідальності виробничих і торгових підрозділів за кінцеві результати.
Важливе місце у взаємовідносинах торгівлі і виробництва займає гарантія на товар, видана промисловим підприємством. Справа в тому, що виробники і споживачі по-різному розуміють гарантію. Для споживача-- це ознака, що виробник гарантує йому якість товару, належну роботу протягом вказаного терміну. Причому забезпечення такої гарантії якості дає можливість відшкодовувати промисловості економічні витрати споживача. Покупець, оплачуючи цю гарантію якості, а ці витрати входять у заводську собівартість виробу і через неї в роздрібну піну, сам сплачує за гарантію додатково.
Промисловість під гарантією розуміє, перш за все, встановлення відповідного терміну безплатного ремонту виробу, а точніше оплату такого ремонту, оскільки в калькуляцію собівартості вже включена середня вартість ремонту в майстернях побутового обслуговування. Тоді виходить, що, навіть якщо всі вироби протягом гарантійного терміну потраплять у ремонт, тобто підприємство випустить 100 % браку, то і тоді воно не несе жодних збитків, адже покупець за цей ремонт заплатив у ціні товару; до того ж авансом. Слід також врахувати і те, що вартість повернутого виробничнику товару довгий час знаходиться на балансі торгової організації, що веде до відволікання її обігових коштів.
Часто працівники торгівлі, використовуючи свої права, вдаються до різних методів впливу на виробничника. Вони повертають йому забракований товар, знімають штраф, переводять постачальника на особливий режим прийому й оплати товарів, а іноді зовсім припиняють купівлю продукції такого підприємства, яке не цінує свою репутацію. Однак і такі заходи не завжди допомагають, до того ж вони неефективні для торгівлі. Існує помилкова думка, що штрафи є джерелом додаткових доходів торгових організацій, і цим викликана підвищена вимогливість до постачальника. Насправді це не так, існуюча система застосування штрафних санкцій, особливо у роздрібній ланці, економічно не зацікавлює в посиленні контролю за якістю товарів.
Необхідно вирішити питання про те, чи завжди виправдано повернення забракованих товарів виробнику, оскільки особливо нераціональним це є для опту, тому що в оптовій ланці витрачається час на прийом товарів за кількістю й якістю, на пакування і повернення постачальнику. Незважаючи на те, що витрати з відправки товарів відшкодовує виробник, перед оптовою базою виникає загроза невиконання своїх зобов'язань перед роздрібними торговими підприємствами. Іноді окремі фабрики домагаються для себе так званого вигідного торгового партнера, який не висуває високих вимог до якості товарів, які йому постачають, а тим, хто посилює вимоги відповідно до попиту населення, товари або зовсім не відвантажують, або відвантажують з порушенням термінів. Можна навести багато фактів, які свідчать про те, що постачальники сплачують штрафи за неповну поставку, але витримують "характер" і відпускають товар "вигідному '' покупцеві.
Деякі постачальники вміло ухиляються від відповідальності. Потрібно налагодити такі взаємовідносини, щоб кожен працівник, кожен колектив орієнтувався на кінцевого споживача своєї продукції і для цього максимально використовував усі резерви для випуску саме продукції, яка потрібна споживачу.
3. Роль торгівлі у формуванні розумних потреб споживачів
Потреби як економічна категорія тісно пов'язані зі способом життя. Вивчення та вдосконалення способу життя є завданням великого значення. Знання основних рис та закономірностей розвитку способу життя необхідне для ефективного планування й управління суспільними процесами, перспективного прогнозування розвитку економіки й народного господарства. Визначення характеристик і тенденцій розвитку способу життя набирає зараз особливого значення в боротьбі за державний суверенітет, людську гідність, демократичність суспільства. Важливе місце в удосконаленні способу життя належить торгівлі, яка забезпечує задоволення потреб людей.
Вже з перших кроків свого існування торгівля виступала як суспільно організований і соціально спрямований механізм, який безпосередньо бере участь в системі державотворення. Повсякденне життя людини вимагає від торгівлі наявності широкого асортименту товарі в. відсутність яких має негативні наслідки для всієї життєдіяльності людини. Саме тому подальший розвиток і покращення торгівлі є важливою умовою здійснення широкої соціальної програми розвитку життєвого рівня людей. Важка і відповідальна роль торгівлі в здійсненні цієї програми призводить до виникнення питання про формування і розвиток розумних потреб членів суспільства.
Роль торгівлі у формуванні розумних потреб не тільки в її участі у процесах задоволення потреб людей шляхом зростання загального обсягу роздрібного товарообороту, але й у формуванні його структури з позиції соціального значення товару. Товар як продукт суспільної праці несе в собі не тільки економічний, але й соціально-естетичний зміст у тому розумінні, що він є формою вираження духовної і матеріальної культури суспільства.
Формування розумних потреб передбачає постійне зростання духовних цінностей у житті людини. Однак цей процес не завжди забезпечується торгівлею, оскільки не всі духовні цінності мають товарний характер і підлягають купівлі-продажу. Багато цінностей є народним надбанням і служать засобом залучення людей до творчості, мистецтва. Одним із показників культури народу є обсяг реалізації газет, книг, журналів. З огляду на формування потреби важливе значення має рівень споживання й величина задоволення потреб членів суспільства.
Подальше вдосконалення попиту людей, зростання вільного часу значною мірою залежить від виробництва і споживання товарів культурно-побутового призначення. Ці вироби представляють собою матеріально-технічну базу вдосконалення побутових умов життя. Вони дають змогу не тільки механізувати й електрифікувати широке коло домашніх робіт, але й водночас вносять у кожну сім'ю елементи культури через соціально-політичну і наукову інформацію, залучають кожного члена суспільства до світової літератури, науки, музики. Саме тому вдосконалення побуту ставить перед промисловістю і торгівлею серйозні завдання щодо підвищення якості товарів, розробки науково обгрунтованого асортименту цих виробів, випуску нових предметів, необхідних для скорочення витраченого часу і полегшення домашньої праці, підвищення культури дозвілля, фізичного і морального виховання людей.
Споживаючи куплені товари через торгівлю, люди задовольняють свої особисті потреби, водночас відтворюючи свою здатність до праці -- робочу силу, яка є головною продуктивною силою суспільства.
Підприємства, реалізуючи через торгівлю виготовлені товари, відшкодовують у грошовій формі затрати на виробництво, забезпечують реалізацію сукупної суспільної праці, отримують можливість для подальшого продовження виробничої діяльності. Виконуючи цю роль, торгівля забезпечує провідні напрями розвитку потреб. Домагаючись відповідності пропозиції попиту і створюючи тим самим умови для безперешкодної реалізації товарів, торгівля виступає одним із головних чинників вирішення важливої соціальної задачі, а саме підвищення реальних доходів населення.
Важливим елементом у формуванні розумних потреб є матеріальна зацікавленість у праці, в формуванні якої велика роль належить торгівлі. Зростання грошових доходів ще не означає реального підвищення рівня життя. Принцип матеріального стимулювання праці порушується тоді, коли структура товарообігу не відповідає структурі платоспроможного попиту.
Роль торгівлі у формуванні розумних потреб визначається також взаємозв'язками торгівлі з грошовим обігом. У ринкових умовах важливе стимулююче значення має саме грошова оплата праці, економічні стимули. У зв'язку з цим потрібно забезпечити стійкий грошовий обіг, нормальне функціонування стабільності цін. У вирішенні цих завдань важливу роль відіграє торгівля. Чим менше часу обертається товар, чим більше товарна маса відповідає попиту ринку, тим стійкіший грошовий обіг, тим більш стимулююча роль грошової оплати праці. З розширенням масштабів товарообороту роль торгівлі у формуванні розумних потреб збільшується.
Зі збільшенням рівня споживання матеріальних благ зростає величина вільного від роботи часу, протягом якого є можливість підвищувати свою кваліфікацію, культурно-освітній рівень. У розвитку цих потреб торгівлі також належить значна роль. Важливе місце належить торгівлі в економії і правильному використанні структури вільного часу. Зростаюча роль торгівлі у формуванні й організації вільного часу пов'язана з сучасними умовами, покращенням обслуговування населення, розширенням системи додаткових послуг. Створення максимуму зручності покупцям, скорочення часу на придбання товарів--усе це сприяє повнішому задоволенню потреб споживача.
Вирішення проблеми формування розумних потреб проходить через скорочення витрат споживача, тобто тих затрат часу, які витрачає населення на придбання товарів і підготовку їх до безпосереднього споживання. Підвищення культури торгівлі, розвиток рівня обслуговування тісно пов'язані з будівництвом, раціональним розміщенням торгових підприємств та їх технічною оснащеністю.
Зараз все більшого значення набуває будівництво великих сучасних торгових підприємств з універсальним та спеціалізованим асортиментом товарів. Таке будівництво розширює радіус обслуговування, що іноді збільшує затрати часу на перебування покупця в дорозі. З раціонального погляду важливо запроваджувати лише малі підприємства, які будуть максимально наближені до споживача, саме товарами повсякденного попиту. Це дозволить покупцям суттєво економити затрати часу на дорогу.
Важко переоцінити можливості торгівлі активно впливати на формування купівельного попиту і виховання естетичних смаків населення. У цій важливій справі торгівля володіє широким арсеналом засобів і прийомів. Говорячи про соціальне значення і вплив торгівлі на формування потреб споживачів, слід визначити її активну участь у формуванні розумних потреб. Особливу роль у цьому процесі повинна відіграти реклама.
Зміст реклами повинен базуватися на повазі до покупця. Через рекламу повинна здійснюватися пропаганда не тільки товарів, але й норм способу життя. Витрати на рекламу різко зростають. Можливості реклами у справі формування нових потреб, розширення ємності внутрішнього ринку ще далеко не вичерпані. Особливо великого значення набуває визначення рівня і структури як поточного, так і перспективного попиту населення, територіальних і національних особливостей його формування і розвитку. Зростання обсягів і структури пропозиції вимагає тісного зв'язку з попитом, а це можливо через торгівлю. В умовах ринку це досягається через явну і приховану конкуренцію.
Проблема відповідності попиту і пропозиції набуває виключного значення в умовах необхідності економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Неповне задоволення платоспроможного попиту через невідповідність купівельної спроможності окремих груп населення веде до збільшення ресурсних затрат, гальмує розвиток суспільного виробництва, знижує його ефективність. Відставання виробництва предметів народного споживання від платоспроможного попиту викликає диспропорції в наявності товарів і грошей, порушує нормальний процес купівлі-продажу, сприяє штучному збільшенню попиту, підвищенню цін, послаблює дію заробітної плати як міри праці і міри споживання.
Таким чином, розглядаючи роль торгівлі у формуванні розумних потреб споживачів, треба розглядати ЇЇ як фактор не тільки економічного, але й соціального розвитку.
Вплив торгівлі на вирішення ряду важливих завдань значно зростає в період переходу до ринку, коли проблеми формування розумних потреб висуваються на передній план. Плануючи розвиток торгівлі на близьку і віддалену перспективу, потрібно передбачити не тільки підвищення її економічної ефективності, але й збільшення значення реалізації цілої низки соціальних завдань з формування людини в ринкових умовах.
Тема 2. Споживчий ринок товарів і послуг
Підтема 1. Ринок товарів народного споживання та особливості його розвитку в сучасних умовах
1. Товарні ринки як економічна категорія
Дослідження сутності та механізму функціонування ринку є одним з найважливіших завдань в економічній науці, оскільки ринок--це середовище, в якому відбуваються господарські процеси. Ринок--це категорія товарного господарства, як всередині держави, так і за її межами.
У зв'язку з цим розрізняють внутрішній товарний ринок і зовнішній. Внутрішній товарний ринок з'являється тоді, коли є товарне господарство, а ступінь суспільного розподілу праці визначає рівень його розвитку.
Ринок товарів як економічне явище існує в певних, конкретних соціально-економічних умовах, які залежать від форми власності на засоби виробництва. Місце та роль товарних ринків в економічній системі, закономірності їх функціонування визначаються, насамперед, суспільним характером виробництва та відповідною йому формою розподілу життєвих благ між членами суспільства. Специфіка суспільного ладу, політичний устрій та режим відображаються у характері ринкових відносин -в економічній науці та практиці щодо цих ознак розрізняють економіку перехідного періоду і ринково орієнтовану систему господарювання.
Залежно від того, що є предметом купівлі-продажу, розрізняють такі види ринків:
1) засобів виробництва або капіталу;
2) товарів народного споживання;
3) послуг;
4) робочої сили;
5) інтелектуальної власності;
6) інформації.
При всій рівнозначності цих ринків є серед них і головний. Це ринок споживчих товарів і послуг або предметів споживання. Саме для нього працюють і від нього залежать всі інші ринки. Розгляд та аналіз ринку товарів народного споживання представляє собою комплекс дій, спрямованих на більш повне дослідження процесів, що розвиваються у сфері товарного обігу, і факторів, які впливають на формування попиту і пропозиції, визначають економічні відносини між виробниками та споживачами.
Для розкриття ролі та місця ринку в будь-якій системі господарювання потрібно, насамперед, дати характеристику його соціально-економічної суті. Виходячи з різних трактувань поняття ринку, можна виділити такі основні характеристики споживчого ринку.
Перше це сфера прояву певних економічних відносин, де відбувається розподіл та перерозподіл споживаної частини суспільного продукту, його реалізація шляхом обміну грошових доходів населення на товари.
Друге--це сфера прояву відносин між виробниками і споживачами товарів, а також між вартістю і споживчою вартістю товарів.
Третє--ринок товарів народного споживання виконує роль з'єднувальної ланки між виробництвом та розподілом, з одного боку, та особистим споживанням--з іншого. Завдяки цій властивості ринок товарів народного споживання забезпечує відшкодування відповідної частини сукупного продукту у сфері споживання.
У сучасній економічній системі споживчий ринок виконує такі основні функції:
1) визначає вартість товарів та послуг, перетворює продукт праці на товар і доводить його до кінцевого споживача;
2) забезпечує безперервність процесу суспільного відтворення через зв'язок між виробництвом і споживанням, формує цілісність національної системи та її зв'язок з іншими національними економіками в масштабі світового ринку;
3) спонукає виробників товарів та послуг знижувати індивідуальні затрати, підвищувати суспільну корисність товарів та послуг, їх якість та споживчі властивості, посилює конкуренцію між виробниками;
4) створює матеріальні стимули до праці, оскільки на ринку в процесі обміну грошей на товари споживач отримує частину матеріальних благ, потрібних для продовження життєдіяльності;
5) регулює вплив на економіку в цілому.
Як об'єкт управління споживчий ринок характеризується такими параметрами як місткість (ємність), рівень збалансованості попиту і пропозиції, умови реалізації.
Місткість споживчого ринку визначається загальним обсягом платоспроможного попиту населення, а також попиту підприємств і організацій на товари для колективного споживання. Співвідношення між попитом і пропозицією є основною пропорцією ринку. Для оптимального функціонування економіки треба забезпечити максимально можливу відповідність між ними, до того ж не тільки кількісну, але й структурно-якісну. Проте в умовах ринку покупця (споживача), який характеризується широким асортиментом товарів, задовольняючи найрізноманітніші потреби, пропозиція завжди повинна перевищувати попит. Ситуація абсолютної рівноваги між попитом і пропозицією на споживчому ринку є абстрактною і на практиці трапляється дуже рідко (коли є цільове замовлення певного споживача).
2. Характеристика ринку товарних ресурсів в Україні
В умовах ринкової економіки надходження товарів до торговельного підприємства здійснюється шляхом вільного вибору на ринку товарних ресурсів.
Товарні ринки формуються з товарних ресурсів. Товарні ресурси предметів народного споживання -- це вся маса продукції, яка використовується для споживання, а також спрямовується на експорт. Джерелами утворення товарних ресурсів є виробництво товарів та імпорт. Зараз на товарні ринки впливають негативні явища, які обумовлені критичним станом економіки в цілому. Заданими Держкомстату України, починаючи з 2002 р, відбувається стабілізація та незначне підвищення основних соціально-економічних показників у державі. В цілому відбувається зростання, яке становить від 3,5 до 8 % щорічного валового внутрішнього продукту. Це сприятливо впливає на характеристику ринку товарних ресурсів.
Виробництво продукції промисловості за 2002 р. порівняно з 2000 р. збільшилося на 4,8 %, а виробництво товарів народного споживання-- на 7,2 %, виробництво продукції сільського господарства зросло на 6,4 %. Якщо порівнювати виробництво 2002 р. з 1990 р., то ще спостерігається значний спад. Такий спад виробничої діяльності обумовлений низкою різних факторів. Водночас споживчий ринок України наповнюється товарами імпортного виробництва, які дуже часто мають низьку якість. У роздрібному товарообороті України імпортні товари займають серед непродовольчих товарів 75 %, а серед продовольчих близько 38 %, хоча за офіційними даними надходження імпорту в 2002 р. зменшилося порівняно з 2000 р. на 8,6 %.
Збільшення частки імпортного товару значною мірою пов'язане з існуванням так званого тіньового обороту і його складової--нелегального імпорту. Обсяги тіньової економіки можна визначити через сукупність позабанківського обігу готівкових коштів. Так, якщо у 1994 р. частка неконтрольованої грошової маси в Україні становила 24,7 %, то в 2000 р. цей показник дорівнював уже 44,4 % і складав близько 8,7 млрд грн. У 2002 р. ця частка дійшла до 50 %. Такий стан негативно впливає на власне виробництво споживчих товарів і заподіює значну шкоду економіці України.
Характеристика ринку товарних ресурсів буде неповною, якщо не розглянути його структури. Основою аналізу структури ринку товарних ресурсів можуть виступати різні критерії. По-перше, залежно від того, до якої групи належить товар, виділяють ринок товарів продовольчої і ринок товарів непродовольчої групи. Використовуючи класифікацію товарів, можна вивчати ринок за внутрішньо-груповим асортиментом. Наприклад, ринок м'яса і м'ясопродуктів, ринок макаронних виробів, ринок взуття, одягу тощо. По-друге, за географічною ознакою розрізняють ринок області, регіону, держави. По-третє, за джерелами формування виділяють ринок продукції промисловості (легкої та харчової), ринок сільськогосподарської продукції. Окремо розрізняють ринок товарів вітчизняного виробництва та ринок імпортних товарів.
У науковому розумінні розрізняють макро- та мікроструктуру ринку. Макроструктура ринку--це відображення співвідношення попиту та пропозиції за товарними групами, які об'єднані за окремим споживчим призначенням. Мікроструктура ринку -- це більш детальне відображення потреби в товарах та їх пропозиції.
Аналізуючи ринок непродовольчих товарів у його розширених межах, потрібно розглядати не тільки кінцеві продукти виробництва, що реалізуються населенню, але й ті елементи, які є його складовою частиною --сировину, матеріали, напівфабрикати. Не можна, наприклад, обмежувати ринок тканин лише тими тканинами, які продаються безпосередньо населенню. Тканини, які використовуються у швейній промисловості для виготовлення одягу, також є складовою частиною цього ринку, тим більше, що населення купує переважно готовий одяг, а не тканини. З цієї причини до ринку тканин слід віднести і ту частину, яка використовується для виробництва взуття, меблів, легкових автомобілів та інших товарів.
Важливою особливістю ринку непродовольчих товарів є більш висока динаміка впровадження на ньому нових предметів, в тому числі виготовлених із нових видів сировини, порівняно з ринком продовольчих товарів. Цей ринок має великі резерви впровадження нових розробок, які створюються в результаті науково-технічного прогресу. Це, зокрема, товари культурно-побутового призначення та господарського вжитку (радіотовари, товари зв'язку, електропобутові машини, тканини тощо).
На відміну від продовольчих товарів, промислове виробництво непродовольчих товарів базується не тільки на ресурсах сільськогосподарської сировини, але й на ресурсах сировини промислового походження.
До того ж з розвитком науково-технічного прогресу питома вага останніх займатиме досить вагому частину. Для виробництва таких товарів широко використовується також вторинна сировина текстильна та паперова, макулатура, металобрухт,.
Виходячи з визначеної суті ринку товарних ресурсів, його місця й ролі в економічному розвитку держави, слід підкреслити важливість комплексного підходу до управління ним державними структурами. Слід відзначити, що формування товарних ресурсів предметів народного споживання відбувається здебільшого стихійно, значною мірою за рахунок імпорту, що не відповідає меті економічної політики нашої держави та руйнує її власний народногосподарський комплекс.
Наявність ринку товарів народного споживання, збалансованість його за кількістю, структурою, якістю та ціновою ознакою з урахуванням потреб населення повинно стати основою відродження вітчизняного виробництва, а також впровадження економічно вигідних для нашої країни законів.
3. Проблеми становлення національного ринку
Розглядаючи проблеми становлення національного ринку, потрібно приділити увагу різним аспектам політичного, соціально-економічного життя держави. Перехід від старих структур та методів управління не міг автоматично призвести до формування та дії ринкового механізму і тим самим забезпечити його позитивний вплив на плин соціально-економічного розвитку. Тяжка спадщина минулого зумовлює непідготовленість економічного мислення і значною мірою накладає відбиток на ринкові перетворення. Розрізнений, не комплексний підхід, непослідовність дій затримують реалізацію багатьох конкретних рішень і призводять до виникнення додаткових труднощів у становлення ринкової економіки.
Проблема становлення національного ринку розкривається шляхом втілення основної мети ринкових перетворень. Це, перш за все, зростання добробуту широких верств населення і забезпечення гідного цивілізованого життя. Становлення національного ринку зводиться до поліпшення стану справ в економіці та підвищення життєвого рівня людей. Коли внаслідок здійснення ринкових перетворень справи в економіці погіршуються, то слід замислитися, чи правильним шляхом ідемо до поставленої мети. Можуть здійснюватися псевдореформи або реформи, які не наближають економіку держави до позитивних перетворень. Може бути поставлена неправильна, помилкова мета, а саме--збагачення невеликої групи людей, хоча це декларується як формування так званих ринкових структур і досягається за рахунок зубожіння переважної більшості людей та розвалу економіки держави.
Досягнення мети переходу до ринку повинно супроводжуватися втіленням принципів соціально-економічної політики. Основними повинні бути національні інтереси, захищений внутрішній ринок, здійснення державою підтримки приватної власності. Національний ринок діє ефективно лише тоді, коли є умови для раціональної структури економіки, але ринковий механізм не може цілеспрямовано формувати цю структуру самостійно, без втручання держави. Якщо структура економіки нераціональна, то ринковий механізм починає її знищувати і тим самим спричиняє кризові явища.
У ринковому середовищі основною рушійною силою є власний інтерес, в глобальному масштабі він переростає у стратегію розширення ринку.
Важливою проблемою становлення ринкової економіки є вміле використання планових засад, а не спирання на волю стихії ринку. Якщо відкинути різні застереження, то можна дійти висновку, що характер економічної системи визначається базисними економічними відносинами, суть яких тільки в одному--чи вирішує сам товаровиробник що, як, скільки і для кого виготовляти, чи за нього це робить хтось інший. Якщо визначальним є перший підхід, тоді економіка є ринковою, якщо другий-- то ця економіка має командні засади. Отож, суть проблеми полягає в тому, чи дійсно економічно самостійною є первинна виробнича ланка у вирішенні питань господарської діяльності, чи вона такої самостійності позбавлена.
Регулятивна функція держави повинна розглядатися в контексті мобілізації не тільки власних ресурсів, але й залучення коштів приватного капіталу, який також зацікавлений у суспільній стабілізації. Державне регулювання економікою, в першу чергу, повинно передбачати наявність ефективного законодавства, що забезпечувало б розвиток легального вітчизняного підприємництва. Зміцнення ролі держави в умовах переходу до ринку багато в чому залежить від стану легального національного ринку. Важливим напрямом становлення національного ринку є зовнішньоекономічне його спрямування. Воно не повинно бути кабальним. Для цього слід створити комплекс умов, що сприятимуть залученню закордонних інвестицій від міжнародних фінансових організацій, окремих компаній. Такими основними умовами є стабільність законодавства з регулювання діяльності підприємств за участю іноземних інвестицій, досконалість податкової системи, поліпшення участі іноземних інвестицій у процесі роздержавлення і приватизації.
Важливою проблемою становлення ринкової економіки є гроші, ціни і податки. Навколо цих проблем тривають зацікавлені обговорення, але, як і раніше, вони не узгоджуються з єдиною ідеєю ринку. Так, фінансисти і банкіри стурбовані проблемою фінансового оздоровлення і стабілізацією грошового обігу, ціновики роками вирішують проблему наближення ціни до суспільно необхідних затрат праці. Міністерство фінансів бореться за створення жорсткої системи податкообкладання в умовах функціонування ринку. В свою чергу, ринок як цілісна система економічних відносин у сфері обміну жорстко диктує свої вимоги щодо грошового обігу, механізму ціноутворення й податкообкладання.
Ринковій економіці притаманні ринкові ціни. Це означає, що держава повністю втрачає свої функції у сфері ціноутворення. Відповідне державне регулювання обмеженого кола цін зберігається, але воно повинно відповідати законам ринку.
Ключовим завданням у вирішенні проблеми становлення національного ринку є відродження вітчизняного виробництва і захист внутрішнього ринку. Для відродження і створення конкурентоспроможного виробництва потрібно розробити промислову політику з опорою, насамперед, на власні сили та з орієнтацією на інтеграцію науки і техніки, на міжгалузевий розподіл праці та внутрішню конкуренцію.
На основі розвитку вітчизняного виробництва слід здійснювати соціальний захист населення, який дозволить зменшити кількість економічних та кримінальних злочинів.
Визначальною стратегією зовнішньоекономічної діяльності є захист державою з допомогою економічних методів внутрішнього ринку від іноземної конкуренції з використанням митних, акцизних зборів, доплат на ті товари і послуги, які можна виробити в Україні.
Оздоровлення економічної системи слід розуміти як значне прискорення у русі до регульованого ринкового господарського механізму, в якому кожен учасник економічних відносин живе за результатами своєї праці і витрачає тільки зароблене.
Проблеми становлення ринкової економіки будуть активно вирішуватися тоді, коли належним чином буде оцінено інтелектуальну працю.
Незалежність держави визначається також позиціями в науці, наявності висококваліфікованих учених, у здатності народу і, насамперед, інтелігенції засвоювати нові знання, впроваджувати наукові винаходи у виробництво.
Проблеми становлення національного ринку можуть бути вирішені тільки завдяки розумному втручанню держави у розвиток ринкових відносин.
Підтема 2. Споживання і купівельна спроможність населення
1. Споживач -- центральна фігура у ринкових відносинах. Споживання і потреби, їх суть і економічна характеристика
Питання ринку і споживача, відносини між ними вимагають глибокого економічного осмислення, де слід виділити спільність і розбіжність інтересів, їх обумовленість і взаємозалежність. Всі ці питання зводяться до визначення місця споживача в ринкових відносинах. Про те, що наш споживач значною мірою безправний, свідчать дані роздрібного товарообороту на душу населення і фізичний обсяг продажу предметів народного споживання, який становить зараз близько 45 % фізіологічних та раціональних норм споживання. Ринкові відносини між виробництвом і споживанням вдосконалюються саме у сфері виробництва і залежать від тих важелів і заходів, які спрямовуватимуться на його розширення і правильне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, скерованих на кінцевого споживача--людину, оскільки вона є центральною фігурою у ринкових відносинах. Від того, що ми купили, як нас обслужили, безпосередньо залежить не тільки задоволення наших потреб, але й настрій і душевний стан.
Проблема споживача в цілому, його місця в ринкових відносинах, захист його прав має одночасно економічний, соціальний і політичний аспект. Слід відзначити, що економіка промислово розвинутих держав чітко спрямована на врахування думок споживачів, а не виробників, бо саме їхні запити становлять основу і орієнтують на кінцеву мету -- задоволення запитів споживачів (конс'юмеризм).
Споживання -- це процес задоволення потреб матеріальними і духовними благами. Саме споживання породжує мотивацію до праці. Воно передбачає використання суспільного продукту для задоволення певних потреб і є кінцевою ознакою суспільного відтворення.
Залежно від характеру задоволення потреб розрізняють виробниче і невиробниче споживання. Виробниче споживання -- використання засобів виробництва у процесі виготовлення продукції. Невиробниче складається із суспільного і особистого (індивідуального).
Особисте споживання -- це використання людьми різних благ і послуг для задоволення власних (особистих) потреб. їх обсяг і структура визначаються, з одного боку, обсягом виробництва предметів споживання та послуг, і з іншого--наявністю в населення коштів для їх придбання.
Суспільне споживання є складовою частиною невиробничого споживання, витрати на яке здійснюють організації та заклади невиробничої сфери за рахунок національного доходу. Основною особою у споживанні є людина (колектив).
Первинним у споживанні є людська нужда. Вона багатогранна і складна, охоплює фізіологічні, економічні та соціальні аспекти. Наприклад, потреба в їжі, одязі, теплі -- це фізіологічна нужда. Якщо виразити її у вартісному вимірі, то вона набуде економічного чи соціально-економічного змісту. Наприклад, якщо велика кількість людей або окремих груп постійно недоїдає, то це--соціальна проблема.
Подобные документы
Особливості розвитку ринку товарів і послуг. Аналіз структури споживання товарів. Аналіз сучасних торговельних систем та мереж. Організаційно-економічні засади розвитку культури споживання. Стратегічні орієнтири в діяльності підприємств торгівлі.
научная работа [369,5 K], добавлен 18.01.2014Сутність ринку. Ознаки ринку і умови його функціонування. Інфраструктура ринкового господарства та механізм функціонування ринку. Механізм функціонування ринку. Ринкова інфраструктура України в сучасних умовах. Задачі розвитку міжбіржової торгівлі.
курсовая работа [139,4 K], добавлен 03.06.2007Історія становлення грошової системи в Україні: структура, сутність. Особливості функціонування Національного банку. Аналіз кон’юнктури товарно-грошових відносин. Особливості інтеграції України у світову економіку. Позиції у світовій організації торгівлі.
дипломная работа [108,9 K], добавлен 08.02.2010Економічна сутність внутрішньої торгівлі. Передумови розвитку торгівлі в Донецькій області. Рівень розвитку торгівлі в Донецькій області. Регіональні особливості продовольчих та непродовольчих товарів. Територіальні відмінності в розміщенні торгівлі.
курсовая работа [1,0 M], добавлен 15.10.2011Виникнення і суть ринку, його структура, функції і умови формування, державні і недержавні методи регулювання. Умови, необхідні для нормального функціонування реального ринку. Особливості становлення ринкових відносин в Україні. Моделі ринкової економіки.
реферат [410,5 K], добавлен 21.10.2012Сутність міжнародної торгівлі та її види, головний зміст існуючих теорій та методи регулювання. Україна на шляху до СОТ. Шляхи вдосконалення та перспективи розвитку міжнародної торгівлі держави: потенційні переваги, факторні передумови та етапи розвитку.
курсовая работа [1,2 M], добавлен 20.09.2013Історія виникнення ринку, його основні поняття та функції. Класифікація кризових явищ економіки. Необхідність та роль державного контролю у системі ринкових відносин. Проблеми становлення ринку в Україні в умовах переходу до ринкової економіки.
курсовая работа [1,0 M], добавлен 27.12.2010Мета створення ринку засобів виробництва: перехід від фондового розподілу матеріальних ресурсів до застосування широкого спектру товарно-грошових відносин. Функції ринку засобів виробництва. Вивчення ринку матеріальних ресурсів та його інфраструктура.
реферат [52,5 K], добавлен 24.02.2011Основні макроекономічні показники. Фактори, динаміка і стратегія економічного розвитку. Галузева структура економіки Росії: первинний, вторинний і третинний сектори. Місце Росії в світовому господарстві. Структура зовнішньої торгівлі, іноземні інвестиції.
курсовая работа [46,0 K], добавлен 17.03.2015Особливості збору та аналізу статистики зовнішньої торгівлі. Форми обліку експорту-імпорту товарів на Україні. Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності. Способи обчислення вартісних показників. Грошове вираження інтернаціональної вартості.
реферат [34,8 K], добавлен 21.12.2008
