Оцінка фінансового стану підприємства

Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи перевищують короткострокові зобов'язання.

Підприємство може бути ліквідним в більшій або меншій мірі, або у нього взагалі може бути відсутня ліквідність. Для оцінки реального ступеня ліквідності підприємства спочатку необхідно здійснити аналіз ліквідності балансу.

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки з кожної групи активів і пасивів. Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються умови:

А1 ? П1; А2 ? П2; А3 ? П3; А4 ? П4.

Якщо виконуються перші три нерівності, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується остання нерівність. Це означає наявність у підприємства власних оборотних коштів, тобто дотримується мінімальна умова фінансової його стійкості.

Недотримання будь-якої із перших трьох нерівностей означає, шо ліквідність балансу більшою або меншою мірою відрізняється від абсолютної.

Зіставлення найбільш ліквідних засобів і швидко реалізованих активів з найбільш строковими зобов'язаннями і короткостроковими пасивами дає змогу виявити поточну (на найближчий час) ліквідність і платоспроможність.

Якщо ступінь ліквідності балансу настільки великий, що після погашення найбільш строкових зобов'язань залишаються надлишкові засоби, то можливо прискорити розрахунки з банком, постачальниками, іншими контрагентами.

Перспективну ліквідність можна визначити порівнянням повільно реалізованих активів з довгостроковими пасивами.

Баланси ліквідності за декілька періодів дають змогу отримати інформацію про тенденції щодо зміни фінансового стану підприємства.

Баланс ліквідності є одним із джерел інформації для складання фінансового плану.

Наступним кроком проаналізуємо показникив ліквідності.

При аналізі ліквідності підприємства використовують такі відносні показники: [39]

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кал). Визначається відношенням найбільш ліквідних активів (А1) до поточних зобов'язань підприємства (П1 + П2):

Kал = А1 / (П1 + П2) (3.12)

В чисельнику знаходяться суми грошових коштів та їх еквівалентів, а також поточних фінансових інвестицій (ряд. 220 + ряд. 230 + ряд. 240 розділу II активу балансу), в знаменнику -- підсумок розділу IV пасиву балансу.

Калп= 411,4 / 22373,7 = 0,02

Калк = 2234,4 / 28673,9 = 0,08

Цей коефіцієнт є найбільш жорстким критерієм платоспроможності та ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокової заборгованості воно може погасити в поточний момент або найближчим часом. Теоретично достатнім вважається, якщо Кал вище 0,2--0,35. Це означає, що на 20--35% підприємство може в поточний момент погасити всі свої короткострокові борги і платоспроможність вважається нормальною.

Такий показник називають ще коефіцієнтом платоспроможності.

Коефіцієнт швидкої (проміжної, суворої) ліквідності, або коефіцієнт кислотного тесту (Кшл). Обчислюється відношенням суми грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень і дебіторської заборгованості (А1+А2) до поточних зобов'язань (П1 + П2):

Кшл = (А1 + А2)/(П1 + П2) (3.13)

В чисельнику знаходяться суми грошових коштів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості, інших оборотних активів (суми ряд. 150--250 розділу II активу балансу), в знаменнику - підсумок розділу IV пасиву балансу.

Кшлп = 12843,3 / 22373,7 = 0,57

Кшлк = 19508,5 / 28673,9 = 0,68

Коефіцієнт швидкої ліквідності допомагає оцінити можливість погашення підприємством короткострокових зобов'язань у випадку його критичного стану. Теоретичне найнижче значення цього показника 1, найвище - 2.

Узагальнюючим показником ліквідності є коефіцієнт поточної ліквідності (Кпл) (коефіцієнт загальної ліквідності, коефіцієнт покриття, коефіцієнт загальної платоспроможності). Він розраховується відношенням поточних активів (А1+А2+А3) до поточних зобов'язань (П1 + П2):

Кпл = (А1 + А2 + А3)/(П1 + П2) (3.14)

В чисельнику знаходиться підсумок розділу II активу балансу, в знаменнику - підсумок розділу IV пасиву балансу.

Кплп = 29679,5 / 22373,7 = 1,33

Кплк = 35731,2 / 28673,9 = 1,25

Він вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні зобов'язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов'язань. Теоретичне значення цього показника 1,5-2,5.

Орієнтовне значення показника може встановлювати і підприємство, виходячи з конкретних умов господарювання і залежно від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах.

Якщо цей показник дуже високий, то це може бути пов'язано із надлишковими виробничими запасами, надплановою завантаженістю готової продукції на складах, невиправданим зростанням дебіторської заборгованості, тобто із уповільненням обертання капіталу. Постійне зниження коефіцієнта означає зростаючий ризик неплатоспроможності.

Наприклад, у підприємства накопичені великі матеріальні запаси, їх важко реалізувати, але воно вважається платоспроможним.

В такому разі розраховують коефіцієнт критичної ліквідності (проміжний коефіцієнт покриття) як відношення поточних активів за мінусом виробничих запасів і затрат до поточних пасивів. В даному випадку до ліквідів відносяться і готова продукція, і відвантажені товари:

де; Ккл -- коефіцієнт критичної ліквідності; ВЗ -- виробничі запаси; З --затрати.

Ккл = (А1 + А2 + А3 - ВЗ - З)/(П1 + П2)(3.15)

Кклп = 21489,4 / 22373,7 = 0,96

Кклк = 26180,9 / 28673,9 = 0,91

Теоретично достатнім вважається Ккл на рівні 0,7--0,8. Дослідження вказаних вище показників в динаміці можуть бути використані для визначення перспективної платоспроможності.

3.5 Аналіз фінансової стійкості підприємства

Аналіз фінансової стійкості підприємства -- одна з найважливіших характеристик його діяльності та фінансово-економічного добробуту. Вона характеризує результат його поточного, інвестиційного та фінансового розвитку, містить необхідну інформацію для інвесторів, а також відображає здатність підприємства відповідати за свої борги й зобов'язання і нарощувати економічний потенціал. В ринковій економіці фінансова стійкість виступає головною умовою життєдіяльності і основою стабільності стану підприємства. Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном і його використанням.

Фінансова стійкість відображає постійне стабільне перевищення доходів над витратами, вільне маневрування грошовими коштами підприємства, здатність шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес виробництва і реалізації продукції, а також затрати на його розширення і оновлення. Тобто, фінансова стійкість -- це такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес виробничо-торгівельної діяльності, а також затрати на його розширення і оновлення.

Недостатня фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності підприємства і відсутності у нього коштів для розвитку виробництва і взагалі діяльності господарюючого суб'єкта. Надлишкова фінансова стійкість також негативно впливає на виробничо-господарську діяльність, оскільки виступає гальмом її розвитку, збільшуючи затрати підприємства надлишковими запасами і резервами.

Фінансова стійкість повинна характеризуватися таким станом фінансових ресурсів, який би відповідав вимогам ринку і водночас задовольняв потреби розвитку підприємства.

Значення і сутність фінансової стійкості яскраво відображаються в її показниках. Розрізняють абсолютні і відносні показники фінансової стійкості. До абсолютних показників фінансової стійкості відносяться такі групи показників:

1) Показники які характеризують джерела формування запасів і затрат, що відображають різний ступінь охоплення різних видів джерел [39]:

Наявність власних оборотних коштів (Кво). Він характеризує чистий оборотний капітал. Наявність власних оборотних коштів за формою балансу розраховується як різниця між оборотними активами та поточними зобов'язаннями, тобто від підсумку розділу II активу балансу (II р. АБ) треба відняти підсумок розділу IV пасиву балансу (IV р. ПБ).

Кво = ІІ р.АБ-ІV р. ПБ(3.16)

Квоп = 29679,5 - 22373,7 = 7305,8

Квок = 35731,2 - 28673,9 = 7057,3

Наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат (Кмп). Отримується шляхом додавання до власних оборотних коштів величини довгострокових пасивів (III розділ пасиву балансу).

Квдп = Кво+ІІІр.ПБ(3.17)

Квдпп = 7305,8 + 0 = 7305,8

Квдпк = 7057,3 + 493,7 = 7551

Загальна величина основних джерел формування запасів і затрат (Кзаг). Розраховується додаванням до власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат суми короткострокових кредитів і позикових коштів (за виключенням позик, не погашених у термін);

де Ккпк -- короткострокові кредити і позикові кошти (за виключенням позик, не погашених у термін).

Кзаг = Квдп + Ккпк(3.18)

Кзагп = 7305,8 +4465,7 = 22915,1

Кзагк = 7551 + 3837,8 = 1388,8

2) Показники забезпеченості запасів і затрат джерелами їх формування:

Надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних коштів (ДКво):

де 33 --запаси і затрати (сума рядків 100-- 140 розділу II активу балансу).

ДКво = Кво - ЗЗ(3.18)

ДКвоп = 7305,8 - 16836,2 = - 9530,4

ДКвок = 7057,3 - 16222,7 = - 9165,4

Надлишок (+) або нестача (-) власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат (ДКвдп):

ДКвдп = Квдп-ЗЗ(3.19)

ДКвдпп = 7305,8 - 16836,2 = - 9530,4

ДКвдпк = 7551 - 16222,7 = - 8671,7

Надлишок (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел формування запасів (ДКзаг):

ДКзаг = Кзаг - ЗЗ(3.20)

Дкзаг = 22915,1 - 16836,2 = 6078,9

Дкзаг = 1388,8 - 16222,7 = - 14833,9

Для нормальної життєдіяльності підприємство повинно обов'язково мати власні оборотні кошти. При цьому, відповідно до забезпеченості запасів згаданими вище варіантами фінансування можливі чотири типи фінансової стійкості:

1)Абсолютна стійкість - для забезпечення запасів і затрат достатньо власних обігових коштів; платоспроможність підприємства гарантована:

ЗЗ < Кво (3.21)

2) Нормальна стійкість--для забезпечення запасів і затрат, крім власних обігових коштів, залучаються довгострокові кредити та позики; платоспроможність підприємства гарантована:

де, Кдп -- довгострокові кредити та позики.

ЗЗ < Кво + Кдп(3.22)

3) Нестійкий фінансовий стан -- для забезпечення запасів і затрат, крім власних обігових коштів і довгострокових кредитів та позик, залучаються короткострокові кредити і позики; платоспроможність підприємства порушена, але її можна відновити:

де, Ккк -- короткострокові кредити і позики.

ЗЗ < Кво + Квдп + Ккк(3.23)

4. Кризовий фінансовий стан -- для забезпечення запасів і затрат не вистачає джерел їх формування; підприємству загрожує банкрутство. Керівництву підприємства необхідно негайно з'ясовувати причини такого стану, розробляти заходи щодо відтворення фінансової стійкості:

ЗЗ > Кво + Квдп + Ккк (3.24)



Згідно з розрахунками можемо зробити висновок, що підприємство має нормальну стійкість.

Аналіз відносних показників фінансової стійкості

Поряд з абсолютними показниками фінансової стійкості доцільно розраховувати також сукупність відносних аналітичних показників -- коефіцієнтів фінансової стійкості [39].

1) Коефіцієнт забезпечення запасів власними коштами розраховується відношенням суми власних оборотних коштів до матеріальних запасів.

За формою балансу в чисельнику буде різниця між розділом II активу балансу та розділом IV пасиву балансу, в знаменнику -- сума рядків 100--140 розділу II активу балансу, тобто:

Кмз = Укво / ЗЗ = (II р.АБ - ІV ПБ) / (У рядків 100-140 ІІ р. АБ)(3.25)

Кмзп = 7305,8 / 16836,2 = 0,43

Кмзк = 7057,3 / 16222,7 = 0,43

де: Кмз -- коефіцієнт забезпечення матеріальних запасів власними коштами; Кмз - сума власних оборотних коштів; 33 -- запаси і затрати.

Кмз показує, якою мірою запаси і затрати покриті власними коштами і не потребують залучення позикових.

Даний коефіцієнт необхідно розглядати у взаємозв'язку із станом виробничих запасів. Якщо на підприємстві значні надлишкові запаси, то власні оборотні кошти не покриють їх повністю, тому коефіцієнт буде набагато менше одиниці.

За умови нестачі запасів для проведення нормальної виробничо-господарської діяльності підприємства коефіцієнт буде більше одиниці, але це не свідчить про стійкість фінансового стану. Нормальним явищем є рівень коефіцієнта 0,6-0,8. Деякі автори називають нижню критичну величину - 0,5.

2) Коефіцієнт маневреності власного капіталу (власних коштів) розраховується як відношення власних оборотних коштів до власного капіталу: в чисельнику буде річниця між розділом II активу балансу та розділом IV пасиву балансу, в знаменнику - підсумок розділу І пасиву балансу, тобто:

де Кмвк-- коефіцієнт маневреності власного капіталу; ВК -- власний капітал (підсумок розділу І пасиву балансу).

Кмвк = Укво / ВК = (II р.АБ - ІVр. ПБ) / І р. ПБ(3.26)

Кмвкп = 7305,8 / 23313,5 = 0,31

Кмвк к = 7057,3 / 25823,4 = 0,27

З фінансової точки зору, чим вище цей коефіцієнт, тим краще. Він характеризує ступінь мобілізації власного капіталу, показує, яка частина власного капіталу знаходиться в обігу для фінансування поточної діяльності підприємства, тобто в тій формі, яка дає змогу вільно маневрувати цими засобами. Чим вище показник, тим краще фінансовий стан підприємства, забезчується більш достатня гнучкість у використанні власних коштів господарюючого суб'єкта. Оптимальне значення дорівнює 0,5, на думку деяких авторів, -- більше 0,3.

3) Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів розраховується як відношення суми довгострокових залучених коштів до величини довгострокового капіталу:

де: Кдзк -- коефіцієнт довгострокового залучення коштів;

УДЗК -- сума довгострокових залучених коштів (Ф. № 1 р. 430 + р. 480);

ДК - довгостроковий капітал (Ф. № 1 р.380 + р. 430 + р. 480).

Кмз = УДЗК / ДК (3.27)

Кмз п = 0 / 23313,5 = 0

Кмз к = 493,7 / 26317,1 = 0,02

Характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника є негативною тенденцією, яка означає, що підприємство починає все більше залежати від зовнішніх інвесторів.

Коефіцієнт стабільності структури оборотних коштів розраховується як відношення суми власних оборотних коштів до всієї сукупності оборотних коштів: в чисельнику буде різниця між розділом II активу балансу та розділом IV пасиву балансу, в знаменнику -- підсумок розділу ІІ активу балансу, тобто:

де: Кссок -- коефіцієнт стабільності структури оборотних коштів;

ОК - оборотний капітал.

Кссок = Укво / ОК = (II р.АБ - ІVр. ПБ) / (ІІ р. АБ)(3.28)

Кссок п = 7305,8 / 29679,5 = 0,25

Кссок к = 7057,3 / 35731,2 = 0,19

Використовується для оцінки власних оборотних коштів. Зростання цього показника є позитивною тенденцією.

Коефіцієнт виробничих фондів визначається відношенням вартості виробничих фондів (основних засобів, виробничих запасів та незавершеного виробництва) до валюти балансу:

Квф = ВФ / ВБ (3.29)

Квф п = 28664,1 / 45687,2 = 0,63

Квф к = 39962,9 / 54991 = 0,60

Вважається, що нормальне значення цього показника дорівнює 0,5--0,65. Якщо показник менший від нормального значення, слід вжити заходів щодо поповнення майна виробничого призначення.

Індекс постійного активу розраховується як відношення основного капіталу до власного капіталу:

де: Іпа - індекс постійного активу;

ОсК -- основний капітал.

Іпа = ОсК / ВК = І р. АБ / І р. ПБ(3.30)

Іпа п = 15997,7 / 23313,5 = 0,68

Іпа к = 19249,1 / 25823,4 = 0,74

Використовується для характеристики стану основного капіталу, показує питому вагу основних засобів і позаоборотних активів у джерелах власних засобів.

7. Коефіцієнт накопичення амортизації розраховується як відношення суми амортизації (зносу) основних засобів і нематеріальних активів до первісної вартості основних засобів і нематеріальних активів, що амортизується:

де: Кам - коефіцієнт накопичення амортизації;

АМ -- сума амортизації (зносу) основних засобів і нематеріальних активів;

ПВарг -- первісна вартість основних засобів і нематеріальних активів.

Кам = АМ / Пвар (3.31)

Кам п = 14,5 / 142,5 = 0,1

Кам к = 32,1 / 157,8 = 0,2

Цей коефіцієнт показує інтенсивність накопичення коштів для оновлення основного капіталу. Його величина залежить від терміну експлуатації основних засобів: чим він більший, тим вищий коефіцієнт. При оцінюванні накопичення амортизації слід визначати технічний стан засобів, який погіршується у міру продовження терміну експлуатації. Необхідно також встановити, чи не є швидке зростання Кнам результатом прискореної амортизації. Необхідно оцінювати і достатність накопичення амортизації для відновлювання і заміни основних засобів. При цьому зіставляється сума накопиченої амортизації з необхідною, розрахованою за даними про сучасну вартість основних засобів, що підлягають відновленню і заміні.

Коефіцієнт реальної вартості основних засобів розраховується як відношення залишкової вартості основних засобів до сукупності усіх активів підприємства:

де: К рвоз -- коефіцієнт реальної вартості основних засобів;

ЗВОЗ -- залишкова вартість основних засобів;

АП -- сума активів підприємства.

Крвоз = ЗВОЗ / АП (3.32)

Крвоз п = 11827,9 / 45687,2 = 0,25

Крвоз к = 16739,7 / 54991 = 0,30

Відображає питому вагу основних засобів у загальному капіталі підприємства.

Коефіцієнт мобільності розраховують як відношення оборотних активів підприємства до його необоротних активів:

Кмоб = ОбА / НА = ІІ р. АБ / І р. АБ(3.33)

Кмоб п = 29679,5 / 15997,7 = 1,85

Кмоб к = 35731,2 / 19249,1 = 1,85

Важливе значення для оцінки фінансової стійкості мають показники, що характеризують структуру капіталу підприємства:

коефіцієнт фінансової незалежності (автономії, власності, концентрації власного капіталу);

коефіцієнт фінансової залежності;

коефіцієнт фінансової стабільності;

коефіцієнт фінансового ризику.

Зростання коефіцієнта автономії означає зростання фінансової незалежності і підвищення ринкової стійкості підприємства.

Збільшення в динаміці коефіцієнта співвідношення позикових і власних коштів призводитиме до підвищення фінансового ризику, до посилення залежності підприємства від залученого капіталу і зниження його фінансової незалежності. Спадатиме його фінансова стійкість. Але зростання цього показника не слід розглядати лише як постійне втрачання фінансової незалежності, оскільки таке становище сприяє і зростанню прибутковості власного капіталу. Важливо намагатися досягти оптимального рівня співвідношення власного і позикового капіталу.

Поєднання аналізу всіх наведених вище абсолютних і відносних показників фінансової стійкості допоможе об'єктивно відобразити реальну фінансову ситуацію, що склалася на підприємстві.

3.6 Алгоритм формування погоджених балансів

Постановка задачі. Задача відомості балансів по продуктах і ресурсам є, як відзначалося вище, однієї з найбільше що часто зустрічаються в розглянутих процедурах задач. Це, наприклад, перевірка й відомість балансів потужності, енергії, палива, капіталовкладень. Математично ця задача зводиться до знаходження припустимого рішення системи рівнянь або нерівностей, що описують балансові умови. Таке рішення формально може бути отримано будь-яким стандартним методом. Однак переважна більшість таких методів, зручних для реалізації на ЕОМ, не задовольняє перерахованим вище вимогам, пропонованим практичними процедурами. Задача ускладнюється також у зв'язку з необхідністю обліку ряду особливостей цих процедур, з яких відзначимо наступні. Для розподілених процедур типової є ситуація, коли в знаходженні припустимого рішення бере участь кілька осіб, що формують рішення, причому кожне ОФРР (особа, що формує рішення) готовить пропозицію з обліком свого р-го обмеження (балансу палива, енергії, капіталовкладень і т.п.) і потім погодить його з іншими ОФР. Дослідник, вирішуючи складну задачу в режимі діалогу, також звичайно працює з обмеженнями послідовно. У зв'язку із цим виникає потреба в ітераційному алгоритмі, що дозволяє працювати з обмеженнями автономно й забезпечуючим збіжність до рішення х*, припустимому по всіх обмеженнях. Оскільки відомість одного приватного балансу, як правило, приводить до неузгодженості інших, необхідно мати умови, що перевіряють легко, узгодження приватних балансів і збіжності алгоритму. Однак ці умови повинні залишати по можливості більшу волю дії ОФР при формуванні кожної частки р-го балансу. Можливі різні підходи до побудови таких алгоритмів. Обмежимося ілюстрацією ідеї одного з них на простому прикладі двох балансових обмежень, що задають системою лінійних рівнянь

(3.34)

(3.35)

Тут xi = 1, 2, ..., n, -- значення змінних, наприклад потужність і-ї технології; аi1, ai2 -- питомі витрати ресурсів першого й другого типу (наприклад, палива й капіталовкладень); B1, B2 -- наявна кількість ресурсів першого й другого типу. Необхідно знайти припустиме рішення х*, що задовольняє обом обмеженням, причому алгоритм формування рішень повинен задовольняти перерахованим вище вимогам.

Схема алгоритму. Розглянемо кілька модифікацій алгоритму, в основу якого покладена схема формального ітераційного алгоритму рішення системи лінійних рівнянь методом проектування. Цей метод полягає в послідовному проектуванні чергового k-го наближеного рішення на чергову площину, що відповідає обмеженню, що балансує (на мал. 3.6. 1 крапка х(0) відповідному вихідному наближенню рішення, проектується на площину 1; крапка, що вийшла, х(1) ) (перше наближення) - на площину 2).

Такий алгоритм сходиться досить швидко (зі швидкістю геометричної прогресії) до припустимого рішення ( до крапки х*), (Додаток)

На кожній к-й ітерації алгоритму, до -- 0, 2, 4, ..., чергове наближення рішення виходить при коректуванні перед наближення, що прямує, по простих формулах:

Де - дефіцити,

бi (k)-- коефіцієнти розверстки дефіцитів

, i = 1, 2, … , n,(3.36)

, i = 1, 2, … , n,(3.37)

Алгоритм: Нехай є (наприклад, по даним минулого планового періоду або попередніх етапів процедури) початковий варіант рішення х(0).

Крок 1. Формується рішення х(1) припустиме по першому балансовому обмеженню (рис 3.6. 1). Для цього спочатку визначається кількість ресурсу першого типу B1(0) , необхідне для реалізації рішення х(0): B1(0) = і дефіцит цього ресурсу ?B1(0) = B1(0) - B1, де B1 - дефіцит цього ресурсу (рис 3.6. 1). Якщо дефіциту немає (тобто ?B1(0)? е, де е - необхідна точність), те рішення не коректується. Якщо дефіцит є, то воно коректується відповідно до формул (3.36) і (3.37) шляхом розподілу («розверстки») дефіциту по компонентах пропорційно коефіцієнтам розверстки бi(k). Ці коефіцієнти в розглянутому методі проектування відповідають нормованим питомим витратам дефіцитного ресурсу бi (1) = бi1 / .

Відповідно в умовах дефіциту коректування значення xi(1) початкового варіанта потужності кожної i-й технології виробляється по наступному вирішальному правилу: воно «урізується» тим більше, чим більше в даної технологи питома витрата аi1 балансуємого дефіцитного ресурсу. Коректування за таким правилом (3.36) і (3.37) гарантує допустимість рішення x(1) (усунення дефіциту) по відповідний] балансовій умові.

Крок 2. Формується рішення х(2) припустиме по другому обмеженню (3.36). Для цього виконуються всі дії кроку 1, але стосовно до другого типу ресурсу. Як початкове наближення беруться значення xi(1) , отримані на кроці 1: визначається запит другого ресурсу аналізується дефіцит , що розгортається по компонент там xi(1) пропорційно коефіцієнтам

Далі кроки 1 і 2 повторюються до одержання прийнятного рішення з дефіцитами, що не перевершують заданого рівня е. Така інтерпретація алгоритму зрозуміла ОФР. Алгоритм у цій формі може використатися для регламентації процедури рішення підзавдання відомості балансів вручну або з регульованим ступенем автоматизації ( мал. 3.36). Найбільше раціонально алгоритм такого типу використати в режимі, коли ЕОМ формує варіант рішення автоматично, але ОФР може його проконтролювати на кожній ітерації, а при необхідності й по операціям.

Однак, як відзначалося вище, для практики більше типовим є випадок, коли на кожній ітерації при відомості різних приватних балансів використаються різні вирішальні правила, враховуючі цілі й знання ОФР, результати попередніх ітерацій і т.д. У зв'язку із цим користувачеві необхідно мати можливість відмовитися від жорстоко нав'язуваного йому з боку ЕОМ вирішального правила. Виникає питання: чи не можна організувати збіжну процедуру послідовної відомості балансів, залишивши при цьому достатню волю вибору для користувача (ОФР або ОПР)?

Розглянемо дві відповідні модифікації алгоритму, засновані на використанні достатніх умов збіжності наступного типу. З додатку М видно, що збіжність описаного вище алгоритму пов'язана з тим, що для одержуваного на кожній ітерації чергового наближення рішення (x(1)), x(2), x(3) і т.д.) убуває його відстань до шуканого припустимого рішення х*. Одночасно в середньому від циклу до циклу зменшується дефіцитність ?B1(2) наприклад при черговій проекції x(2), x(3) на площину 1.

Очевидно, що ця відстань буде убувати швидше й збіжність покращиться, якщо на кроці 2 як чергове наближення взяти не крапку х(2), а кожну більше близьку до х* крапку на відрізку [х(2), х*] додатоку М. Приналежність відрізку [х(2), х*], потім відрізку [х(3), х*] і т.д. і є в даному прикладі достатня умова збіжності алгоритму. Точніше, достатньою умовою є приналежність крапки чергового наближення, наприклад, х(4), конусу припустимих напрямків. В додаткуМ цей конус для другої ітерації (трикутник х(1) х(2) х* виділений штрихуванням). Достатньою умовою є приналежність рішення до виділеного штрихуванням треугольнику.

Тоді кожне ОФР для одержання припустимого по його обмеженню [Додаток М] може використати будь-який розумний у даній ситуації й звичний йому евристичний алгоритм, що дає можливість ураховувати в діалоговій процедурі його неформальні міркування й переваги.

Збіжність забезпечується перевіркою (її робить ЕОМ) достатніх умов. У випадку якщо ця умова виконується, то рішення ОФР не коректується. Якщо ж умова збіжності не виконується, то пропозиція ОФР х(p) коректується до значення, найближчого до х(p) але задовольняючої умови збіжності. Наприклад [Додаток М], якщо запропонований ОФР варіант (крапка х(2)) лежить поза виділеним штрихуванням припустимого конуса, то вона заміняється на крапку х(2) на границі цього конуса й т.д.

Інший варіант достатніх умов збіжності -- скорочення від циклу до циклу дефіцитів по кожному з видів ресурсів (нев'язань по кожному рівнянню). Схема використання такої умови аналогічна попередньої. На кожній ітерації ОФР спочатку автономно (без обліку інших балансових співвідношень) формує рішення з урахуванням вимог свого приватного балансу. При цьому не потрібно одержувати збалансованого рішення навіть по його власному приватному балансі, досить лише, щоб по ньому був отриманий дефіцит, менший, чим на попередньому циклі. Потім, як і в алгоритмі, оцінюється дефіцит рішення х(4) сформованого на даному циклі, по першому виді ресурсу ?B1(х(2)) на попередньому циклі. Якщо умова збіжності (зменшення дефіциту не менш чим на е (?B1(х(2)) ? ?B1(х(2)) + е) виконано, те х(4) приймається за чергове наближення. Якщо не виконано, то обчислюється порушення умови збіжності

д1 = ?B1(х(4)) -- ?B1(х(2)) - е і пропонується, щоб ОФР заради гарантії одержання погодженого рішення скорегувало своє приватне рішення х(4) на х1(4) так, щоб його дефіцитність по першому ресурсі зменшилася на д1. Це легко зробити, розверстав цей дефіцит д1 по компонентах хi(4) автоматично або в діалоговому режимі. Для цього можна використати описаний вище алгоритм.

Розглянемо модифікацію алгоритму, що дозволяє в розподіленій системі вирішувати задачі відомості приватних балансів паралельно. Ідею такого лгоритму ілюструє додаток М. У цьому випадку, починаючи з першої ітерації, проектування крапки вихідного наближення х(1) виробляється відразу на всі обмеження (у цьому випадку на обоє) -- це крапок х1(1) і х2(1) . Потім незалежно друг від друга особи, відповідальні за ці обмеження, коректують рішення х1(1) і х2(1) (або погоджуються з ними). Далі на основі отриманих даних про х1(1) і х2(1) будується нове рішення х(2) (наприклад, як на мал. 3.6. 1), рівновіддалені (по ступені дефіцитності) від обох обмежень, х(1), х(2), х(3) і т.д. Змістовно це відповідає формуванню послідовності не припустимих дорівнює напружених рішень, але з однаковим ступенем дефіцитності, що монотонно знижується від ітерації до ітерації.

Проектування виробляється по тим ж формулам [Додаток Н], [Додаток П]. Відмінність полягає в тому, що в блок-схемі алгоритму додатку Н виключається блок 3 і додається блок формування рішення

х(к) з наближень х1(к) і х2(к) , наприклад, по формулі х(к) = 0,5 х1(к) + 0,5 х2(к), де 0,5 - пріоритети евристичних рішень локальних задач відомості приватних балансів, що враховує при побудові дорівнює напруженого рішення.

Тоді блок-схема розподіленого алгоритму має вигляд, представлений на додатку Н та додатку П

Цей алгоритм допускає істотно прискорювальну збіжність модифікацію (при тій же блок-схемі). Відмінність полягає у формулі побудови х(к) по х1(к) і х2(к):

де х(k) = 0,5х1(к) +0,5х2(к)

(3.38)

Процедури формування збалансованого рішення для багаторівневої ієрархічної структури містять у собі ітераційні взаємодії процедур рішення типових локальних задач - формування збалансованих рішень для дворівневих структур.

Висновок

Діяльність промислових підприємств є важливим ринкоутворюючим чинником економіки. Особливе, виняткове значення діяльність підприємств має у перехідний період до ринкової економіки, який історично і логічно був об'єктивною передумовою створення ринкового середовища, відігравав структуроутворюючу роль в історії становлення економіки ринкового типу. Саме цей сектор економіки стимулює конкуренцію, сприяє послабленню монополізму, впливає на структуру економіки та на якісну характеристику валового внутрішнього продукту, розширяє сферу свободи ринкового вибору, характеризується раціональними формами управління, забезпечує більш швидку реалізацію інновацій.

Також діяльність промислових підприємств важливим чинником, передумовою формування середнього класу, який складає соціальну базу економічної реформи, забезпечує стабільність суспільства і гарантії незворотності руху до ринку. На жаль, як свідчить практика, модель реформ, яка обрана, виявилась вбивчою для становлення середнього класу. Визначальною умовою для становлення демократії, для формування засад громадянського суспільства є формування достатньо стійкого середовища середнього класу. По великому рахунку, розвиток громадянського суспільства та формування середнього класу - не тотожні процеси.

Економічною основою малого підприємництва є приватна власність в різних її формах та різновидах. Але, знов таки, хоча наголошується про необхідність суттєвого зміцнення позицій середньої та малої власності, але і в даному випадку все обмежується лише деклараціями: відчутного руху вперед немає. І це не випадково, в межах моделі, яка реалізується, місця для відповідної власності не передбачено. Тому вона може стверджуватись лише за умов своєї віртуальності, реалізації значної частки доходів лише через тіньові (неформальні) відносини.

Важливою інституціональною передумовою економічного зростання є наявність в країні розвиненого конкурентного середовища. Про слабкість конкурентного порядку та недостатню ефективність конкурентної політики в Україні за 10 років засвідчує незадовільний стан розвитку малого бізнесу. Про це свідчать, зокрема, інтегровані показники стану малого бізнесу в Україні.

Недооцінка ролі і значення малого бізнесу також небезпечна як і його абсолютизація. Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішим компонентом ринкової економіки є існування та взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Найбільш динамічним елементом розвитку економіки є мале підприємництво. Тому без всебічного розвитку цього сектора економіки Україні практично неможливо вийти з економічної кризи та забезпечити економічне зростання.

На жаль, недосконала державна політика, а в багатьох випадках її відсутність, не сприяє в повній мірі реалізації головних соціально-економічних функцій малого підприємництва, забезпеченню підприємницької безпеки.

Повільність та суперечливість просування України шляхом ринкових реформ значною мірою обумовлені саме недооцінкою ролі та значення малого підприємництва.

Це неминуче призводить до негативних явищ у процесі становлення цього сектора економіки, зокрема, малий бізнес:

не виконує ролі провідного сектора ринкової економіки України та не є ринкоутворюючим чинником, як це має місце в інших країнах;

недостатньо зростає кількісно, а отже - повільно забезпечує додатковими робочими місцями;

не формує в достатній мірі новий соціальний прошарок підприємців-власників, які повинні стати основою формування середнього класу як соціальної бази ринкових реформ.

Як наслідок - процес становлення малого підприємництва в Україні проходить уповільнено та не рівнозначно.

По-перше, спостерігається уповільнення темпів зростання кількості малих підприємств. Найбільш інтенсивно підприємництво розвивалося у 1992 році, тобто після ухвалення Законів України „Про підприємництво”, „Про підприємства в Україні” та інших, які спонукали підприємливих людей на законних підставах започатковувати свою справу, спробувати себе в бізнесі. Сприяли цьому і пільги в оподаткуванні новоутворених малих підприємств.

По-друге, малий бізнес зорієнтований переважно на діяльність в сфері торгівлі та громадського харчування, що пов'язано з відносно незначними витратами та створення таких підприємств та швидким обігом вкладеного капіталу. Насторожує той факт, що не відбуваються тенденції до росту питомої ваги кількості малих підприємств, які спеціалізуються на виробничій діяльності.

По-третє, відбувається нерівномірний розвиток суб'єктів підприємництва на регіональному рівні. Серед регіонів України найбільша кількість малих підприємств зосереджена у Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Львівській, Луганській, Запорізькій, областях, у місті Києві та Автономній Республіці Крим.

По-четверте, не використовуються в повній мірі потенційні можливості малого бізнесу щодо створення нових робочих місць та вирішені проблем безробіття. В ряді регіонів, в яких мале підприємництво не набуло належного розвитку (рівень зайнятості на малих підприємствах нижчий загальнодержавного), спостерігається високий рівень безробіття. До таких регіонів відносяться Чернігівська, Житомирська, Рівненська та Волинська область. Це є свідченням відсутності дієвої та ефективної регіональної політики щодо розвитку малого підприємництва, що значно сприятиме формуванню підприємницьких структур.

Незважаючи на досить складні умови, які поки що існують в нашій країні щодо прискореного розвитку малого підприємництва, поки що досить невеликі темпи розвитку малого та середнього бізнесу, ми можемо відзначити на прикладі реально діючого малого ремонтно-монтажного підприємства і за підсумками розгляду показників його діяльності, а також з огляду на державну законодавчу і місцеву нормативно-правову бази, що діють, поступове покращення умов ведення підприємницької діяльності в Україні. Подальше сприяння з боку держави розвитку малого та середнього бізнесу безумовно покращить підприємницьке середовище, сприятиме підвищенню зайнятості населення, надалі підвищуватиме якість послуг та виконання робіт та в цілому конкурентноздатність нашої економіки.

Перелік використаної літератури

1. Анализ хозяйственной деятельности в промышленности: Учебник / Н.А. Русак, В.И. Стражев О.Ф. Мигун и др. -- Мн.: Высш. шк., 1998.-- 398 с.

2. Аналіз вигід і витрат: Практ. посібник / Секретаріат Ради Скарбниці Канади; Пер. з англ. -- К.: Основи. 1999. -- 175 с.

3. Андрейчиков А.В., Андрейчикова О.Н. Анализ, синтез, планирование решений в экономике. -- М.: Финансы и статистика. 2000. -- 368 с.

4. Баканов М.И. Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: Учебник. -- 4-е изд., доп. и перераб. -- М.: Финансы и статистика. 2002.-- 416 с.

5. Басовский Л.Е. Теория экономического анализа: Учебное пособие. -- М.: ИНФРА-М, 2001. -- 222 с.

6. Бердникова Т.Б. Анализ и диагностика финансово-хозяйственной деятельности предприятия. Учебное пособие. -- М.: ИНФРА-М, 2001. - 486с.

7. Бернстайн Л.А. Анализ финансовой отчетности: теория, практика и интерпретация: пер. с англ. /Науч. ред. перевода чл.-корр. РАН И.И.Елисеева: гл. редактор серии проф. Я.В.Соколов. -- М.: Финансы и статистика, 1996. -- 624 с.

8. Бирман Г. Шмидт С. Экономический анализ инвестиционных проектов: Пер. с англ. -- М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1997. -- 631 с.

9. Богатко А.Н. Основы экономического анализа хозяйствующего субъекта. -- М.: Финансы и статистика, 1999. -- 208 с.

10. Бороненкова С.А. Управленческий анализ: Учеб. пособие. -- М.: Финансы и статистика. 2002. -- 384 с.

11. Бутинець Ф.Ф., Жиглей І.В., Пархоменко В.М. Облік і аналіз зовнішньекономічної діяльності. -- 2-е вид., перероб. і доп. -- Житомир: ПП «Рута». 2001. -- 544 с.

12. Бутинець Ф.Ф., Мних Є.В., Олійник О.В. Економічний аналіз. Практикум: Навчальний посібник для студентів вузів. -- Житомир: ЖІТI. 2000.- 416 с.

13. Ван Хорн, Джеймс, К., Вахович мл., Джон М. Основы финансового менеджмента, 11-е издание.: Пер. с англ. - М.: Издательский дом «Вильяме», 2001.

14. . Герасимчук В.Г. Стратегічне управління підприємством: Графічне моделювання: Навч.посібник. -- К.: КНЕУ. 2000. -- 360 с.

15. Голов С. Проблемы и перспективы реформирования бухгалтерского учета в Украине // Бухгалтерский учет и аудит. -- 2000. --№11. --С. 15-23.

16. Голов С.Ф. Управленческий бухгалтерский учет. -- К.: СКАРБИ,1998. --382 с.

17. Донцова Л.В., Никифорова Н.А. Комплексный анализ бухгалтерской отчетности. -- 4-е изд. перераб. и доп. -- И.: Изд-во «Дело и сервис», 2001. -- 304 с.

18. Економічний аналіз: Навч. посібник / М.А. Болюха, В.З. Бучевський, М.І. Горбаток; за ред. Акад. НАНУ. проф. М.Г. Чумаченка. -- К.: КНЕУ, 2001. -- 540 с.

19. Економічний аналіз: Навч. посіб. / За ред. Чумаченко. - К. Кнеу, 2001. - 392 с.

20. Економіка підприємства. Підручник за заг. ред. С.Ф. Покропивного. -- К.: КНЕУ, 2000. -- 528 с.

21. Ефимова О.В. Как анализировать финансовое положение предприятия. Практ. пособие. -- М.: АО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», 1993. - 82 с.

22. 30. Івахненко В.М., Горбатюк М.І., Льовочкін В.С. Економічний аналіз: Навч.-мет. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 1999.-- 176 с.

23. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність»

24. Ізмайлова К.В. Сучасні технології фінансового аналізу: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2003. - 148с.

25. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. -- К.: МАУП, 2000. - 52с.

26. Ириков В.А., Тренев В.Н. Распределительные системы принятия решений. Теория и приложения. - М. Наука. Физмат лит, 2000 - 288

27. Ковалев В.В. Финансовый анализ. Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. -- М.: Финансы и статистика, 2000.

28. Комаринський Я., Яремчук І. Фінансово-інвестиційний аналіз. -- К.: «Українська енциклопедія», 1996. -- 300 с.

29. Кононенко „Аналіз фінансової звітності” 3-тє вид., перероб. і доп.- Х: Фактор, 2005. - 156

30. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посіб. -- 3-тє вид., перероб. і доп. -- К.: Т-во "Знання", КОО, 2002.

31. Костенко Т.Д., Панков В.А., Рыжиков В.С. Экономико-финансовый анализ деятельности предприятия. Учебное пособие. Краматорск: ДГМА, 2002.

32. Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз і планування. - Дніпропетровськ: Видавництво ДАУБП, 2001.

33. Лахтіонова Л .А. Фінансовий аналіз суб'єктів господарювання: Монографія. - К.: КНЕУ, 2001.

34. Любушин Н.П., Лещева В.Б., Дьякова В.Г. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия: Учеб. пособие для вузов/ Под ред. проф. Н.П. Любушина. -- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999.-- 471 с.

35. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч.посібник. -- К\: КНЕУ, 1999. -- 132 с.

36. Мних Є.В. Буряк П.Ю. Економічний аналіз на промисловому підприємстві: Навч.посібник. -- Львів: Світ, 1998. -- 208 с.

37. Мних Є.В., Ференц І.Д. Економічний аналіз: Навчальний посібник. -- Львів: «Армія України». 2000. -- 144 с.

38. Павловська О.В., Мритуляк Н.М., Невмержицька Н.Ю. Фінансовий аналіз: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2002.

39. Петряєва З.Ф. Фінансовий аналіз. Навч. посіб. -- Харків: вид. ХДЕУ, 2000.

40. Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб'єктів господарювання. Підручник. -- Тернопіль: Економічна думка, 2001. - 286 с.

41. Прилуцкий Л.Н. Финансовый лизинг. Правовые основы, экономика, практика. -- М.: Издательство «Ось-89», 1997. -- 272 с.

42. Примостка Л.О. Фінансові деривативи: аналітичні та облікові аспекти. -- К.: КНЕУ, 2001. -- 263 с.

43. Прокопенко І.Ф., Ганін В.І., Петряєва З.Ф. „Курс економічного аналізу: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ ” - Харків: Легас, 2004. - 384

44. Положение (стандарт) бухгалтерського учета 2 «Баланс»

45. Положение (стандарт) бухгалтерського учета 3 «отче о финансовых результатах»

46. Руденко Л.В. та ін. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства: Навч. посібник -- К.: Укоопспілка. 2000. -- 422 с.

47. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. -- Учеб. пособие. -- 7-е изд. испр. -- Мн.: Новое знание. 2002. 2002. -- 704 с.

48. Сорокина Е.М. Анализ движения денежных средств организации по данным бухгалтерской отчетности // Все для бухгалтера. -- 2002. -- №10 (82). -- С. 51.

49. Табурчак П.П., Викуленко А.Е., Овчинникова Л.А. и др. Анализ и диагностика финансово-хозяйственной деятельности предприятия: Учеб. пособие для вузов / Под ред. П. П. Табурчака, В.М. Тумина и М.С. Сапрыкина. -- Ростов н/Д.: Феникс, 2002. - 386 с.

50. Теория анализа хозяйственной деятельности: Учебник / .В. Осмоловский, Л.И. Кравченко, Н.А. Русак и др.; под общ. ред. В.В. Осмоловского. -- Мн.: Новое знание, 2001. -- 318 с.

51. Фаріон І.Д., ЗахарківТ.Д. Фінансовий аналіз. Навчальний посібник. -- Тернопіль, 2000.

52. Фінанси підприємств: Підручник/ Керівник авт. кол. і наук, ред. проф. А.М. Поддєрьогін. 3-тє вид. перероб. та доп. -- К.: КНЕУ, 2000.

53. Францева Е.Ф. Лизинг. Справочное пособие. М.: Изд-во «ПРИОР», 1998. -- 208 с.

54. Чернелевський Л.М., Михайленко О.В. Економічний аналіз на підприємствах харчової промисловості. Навч. посібник -- К., 2000.

55. Чечевицына Л.Н. Экономический анализ: Учебное пособие. Ростов н/Д: Изд-во «Феникс», 2001. -- 448 с.

56. Шарапов О.Д. та ін. Системний аналіз: Навчальний посібник /О.Д. Шарапов, Л.Л. Терехов. С.П. Сіднєв. -- К.: Вища шк., 1993.-- 303 с.

57. Шеремет А.Д., Негашев Е.В. Методика финансового анализа: Учеб. пособие. - М.: ИНФРА-М, 1999.

58. Шеремет О.О. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник. - К., 2005.

59. Шуремов Е.Л., Умнова З.А., Воропаева Т.В. Автоматизированные информационные системы бухгалтерского учета, анализа, аудита: Учеб. пособ. для вузов. -- М.: Перспектива, 2001. -- 363 с.

60. Украинский деловой журнал «Эксперт», 16-22 января 2006 №1-2(53)

61. Плюта В. Сравнительный многомерный анализ в эконометрическом моделировании/ пер. с польс. В.В. Иванова.- М.: Финансы и статистика, 1989.- 175 с.;

Размещено на Allbest.ru