Формування та оцінювання потенціалу підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

41

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Конспект лекцій

для студентів спеціальності “Економіка підприємства”

Потенціал підприємства: формування та оцінювання

ЛУЦЬК 2009

ЗМІСТ

ВСТУП

ТЕМА 1. ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

1.1 Економічна сутність потенціалу підприємства

1.2 Структура потенціалу підприємства

1.3 Графоаналітична модель потенціалу підприємства

ТЕМА 2. ЗАГАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Процес формування потенціалу підприємства

2.2 Загальні підходи формування потенціалу підприємства

2.3 Оптимізація структури потенціалу підприємства

ТЕМА 3. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Оцінка потенціалу підприємства: основні цілі та сфери застосування

3.2 Поняття вартості та її модифікації

3.3 Принципи оцінки потенціалу підприємства

ТЕМА 4. МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

4.1 Методологія визначення вартості потенціалу підприємства

4.2 Витратна концепція оцінки потенціалу підприємства

4.3 Порівняльний підхід до оцінки потенціалу підприємства

4.4 Результатний підхід оцінки вартості потенціалу підприємства

4.5 Інші методи оцінки потенціалу підприємства

ТЕМА 5. ОЦІНКА ВАРТОСТІ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ, БУДІВЕЛЬ І СПОРУД

5.1 Теоретичні аспекти визнання земельних ділянок та інших об'єктів складовими потенціалу підприємства

5.2 Особливості оцінки земельної ділянки, будівель і споруд

5.3 Методичні основи оцінки вартості земельних ділянок, будівель і споруд

5.4 Оцінка вартості будівель і споруд

ТЕМА 6. ОЦІНКА РИНКОВОЇ ВАРТОСТІ МАШИН І ОБЛАДНАННЯ

6.1 Об'єкт, цілі та особливості оцінки машин і обладнання

6.2 Класифікація й ідентифікація машин та обладнання

6.3 Вплив зносу на вартість машин та обладнання

6.4 Методичні особливості оцінки машин та обладнання

ТЕМА 7. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

7.1 Конкурентоспроможність потенціалу підприємства та її рівні

7.2 Методи оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства

7.3 Стратегічний аналіз конкурентоспроможності потенціалу підприємства

ТЕМА 8. КАДРОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЙОГО ОЦІНКА

8.1 Сутність та характеристика кадрового потенціалу підприємства.

8.2 Оцінка кадрового потенціалу підприємства

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Динамічність розвитку підприємств і нестабільність сучасних ринків вимагають перегляду традиційних підходів до управління. Передумовою ефективної діяльності суб'єкта господарювання є відповідність внутрішніх можливостей його потенціалу. Основою успішного довгострокового функціонування виробничих соціально-економічних систем є орієнтація на зростання їх вартості у відповідності з якісними вимогами ринкового середовища.

Навчальна дисципліна “Потенціал підприємства: формування та оцінювання” - це поєднання вітчизняного й зарубіжного досвіду вартісного обґрунтування господарських рішень, з урахуванням внутрішніх компетенцій та зовнішніх можливостей підприємства.

Метою дисципліни “Потенціал підприємства: формування та оцінювання” є засвоєння основних підходів до управління потенціалом підприємства, глибоких теоретичних знань з питань вивчення закономірностей, принципів і особливостей розвитку та оцінки потенціалу підприємства.

Завдання курсу - виробити практичні навички щодо прийомів та процедур, які застосовуються в процесі оцінки вартості підприємства як основної характеристики управління його потенціалом.

ТЕМА 1. ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

1.1 Економічна сутність потенціалу підприємства

Діяльність будь-якої організації направлена на досягнення певних результатів. Проте одні з них досягають цілей своєї діяльності, а інші працюють менш успішно, що обумовлено перш за все, неефективним використанням потенціалу підприємства.

Термін «потенціал» у своєму етимологічному значенні походить від латинського слова «роtепcіа» й означає «приховані можливості», які в господарській практиці завдяки праці можуть стати реальністю.

У вітчизняній економічній літературі цей термін у широкому розумінні трактують як можливості, наявні сили, запаси, засоби, які можуть бути використані, або як рівень потужності у будь-якому відношенні, сукупність засобів, необхідних для чого-небудь. Тлумачний словник української мови також під цим терміном розуміє «приховані здатності, сили для якої-небудь діяльності, що можуть виявитися за певних умов».

Таким чином, терміни «потенціал», «потенційний» означають наявність у кого-небудь (будь-то окремо взята людина, первинний робочий колектив, суспільство в цілому) прихованих можливостей, які ще не виявилися, або здатності діяти у відповідних сферах.

У розвитку сучасних уявлень про потенціал можна виділити наступні напрямки.

Представники першого ресурсного підходу (Д. Черников, С. Бєлова, Є. Фігурнов та інші) стверджують, що потенціал -- це сукупність необхідних для функціонування або розвитку системи різних видів ресурсів.

Визначаючи категорію, що досліджується, необхідно взяти до уваги положення акад. Л.І. Абалкіна про те, що поняття «потенціал» і «ресурси» не слід протиставляти. Потенціал (економічний, підприємницький, виробничий) -- це «узагальнена, збірна характеристика ресурсів», прив'язана до місця та часу. У літературі трактування поняття «потенціал» як певної сукупності ресурсів, головним чином економічних, безпосередньо пов'язаних із функціонуванням виробництва та прискоренням науково-технічного прогресу, знаходить все більше прихильників. Так, наприклад, В.М. Архангельський під потенціалом розуміє засоби, запаси, джерела, які є в наявності і можуть бути мобілізовані для досягнення певної мети або розв'язання певної задачі, тобто сукупність реальних нагромаджених ресурсів. До складових потенціалу в цьому розумінні відносять відповідні трудові, матеріальні, фінансові та інформаційні ресурси, які залучаються у сферу вдосконалення виробництва. Сюди ж включають і сукупність ресурсів, яка забезпечує необхідний рівень організації виробництва та управління, ресурси сфери освіти і перепідготовки кадрів. «Ресурсне» розуміння потенціалу має важливе значення для планування та управління виробничою діяльністю, але не вичерпує найістотніших його характеристик.

Друга група авторів уявляє потенціал як систему матеріальних та трудових факторів (умов, складових), що забезпечують досягнення мети виробництва.

Основою для такого підходу є висловлювання К. Маркса про те, що засоби праці, предмет праці та робоча сила як фактори виробництва та елементи утворення нового продукту виступають як можливості, що підкреслює їхній потенційний характер. Для перетворення цієї можливості на дійсність «вони мають з'єднатися». Це положення є принципово важливим для аналізу і розроблення методів вимірювання потенціалу, тому що екстенсивний динамізм розвитку виробництва в деяких випадках послабив увагу дослідників до питань поліпшення використання вже нагромаджених ресурсів. М.А. Іванов, Ю.Г. Одегов, К.Л. Андреєв та інші стверджують, що дослідження ефективності розвитку економіки мають базуватися не на досягнутому рівні використання ресурсів, а на потенційних можливостях виробництва. Зі збільшенням масштабів виробничого апарату зростає значення задач, пов'язаних зі всебічним і найраціональнішим використанням внутрішніх можливостей розвитку виробництва.

Учені третього напрямку розглядають потенціал як здатність комплексу ресурсів економічної системи виконувати поставлені перед нею завдання.

Потенціал, на їхню думку, -- це цілісне уявлення про єдність структури і функції об'єкта, вияв їх взаємозв'язку. На цій основі робиться висновок про сукупні можливості колективу виконувати певні завдання -- що вдаліше склалася структура об'єкта, що більше відповідають одні одним його структурні та функціональні елементи, то вищими будуть його потенціал і ефективність.

Зважаючи на вищерозглянуте, під потенціалом підприємства будемо розуміти максимальні можливості підприємства ефективно використовувати всі види ресурсів з урахуванням факторів впливу для досягнення поставлений цілей.

Рівень, потенціалу підприємства визначається об'ємом і якістю накопичених ресурсів, вся сукупність яких підрозділяється на наступні види:

1) технічні ресурси (виробниче устаткування, матеріали);

2) технологічні ресурси (технології і їх динамічність, наявність конкурентоздатних ідей, наукові розробки і т.п.);

3) кадрові ресурси (кваліфікаційний і демографічний склади працівників, здатність персоналу адаптуватися до зміни цілей підприємства і т.п.);

4) просторові ресурси (характер виробничих приміщень і території підприємства, наявність і якість комунікацій, можливість розширення виробництва і т.д.);

5) ресурси організаційної структури управління (характер і гнучкість системи управління, швидкість управлінських дій і т.п.);

6) інформаційні ресурси (інформація про внутрішні можливості підприємства і про зовнішнє середовище);

7) фінансові ресурси (стан активів, рівень ліквідності, можливість і об'єми отримання кредитів і т.п.).

Зміст потенціалу підприємства визначається такими чинниками:

- об'єктивні чинники (сукупність матеріальних і нематеріальних ресурсів, зокрема природних, як залучених, так і не залучених у виробництво, але які мають реальну можливість в майбутньому брати участь в ньому);

- суб'єктивні чинники (здатність працівників до використання ресурсів і створення матеріальних благ (послуг) і здатність управлінського апарату до оптимального використання наявних ресурсів).

З огляду на зміст наведеного визначення, а також на те, що компетенції та ресурси, зумовлюючи внутрішні можливості підприємства, повинні забезпечити його конкурентні переваги в ринковому середовищі, що визначає можливості попиту, модель потенціалу підприємства може мати таке графічне зображення (рис. 1.1):

1.2 Структура потенціалу підприємства

Розглядаючи потенціал підприємства як систему, в якості його складових елементів можна виділити формуючі його потенціали нижчого рівня. Таким чином, структуру потенціалу підприємства можна представити наступним чином (рис.1.2.):

1. Економічний потенціал - максимально можлива здатність підприємства забезпечувати своє довгострокове функціонування і досягнення стратегічний цілей на основі використання системи наявних ресурсів.

2. Виробничий потенціал - можливість забезпечення якісний та кількісних характеристик розвитку виробництва шляхом найбільш раціонального використання усіх видів ресурсів для задоволення потреб споживачів.

3. Природний потенціал - максимально можлива здатність залучати у виробництво та раціонально використовувати природні ресурси.

4. Кадровий потенціал - потенційна здатність персоналу підприємства до продуктивної професійної діяльності, результатом якої є новостворені матеріальні та нематеріальні цінності.

5. Інноваційний (науково-технічний) потенціал - максимальна здатність підприємства використання фундаментальних досліджень, прикладних розробок та впровадження досягнень науки та техніки у виробництво.

6. Інвестиційний потенціал - максимально можлива здатність залучати на підприємство та ефективно використовувати інвестиційні ресурси.

7. Матеріально-технічний потенціал - здатність підприємства ефективно залучати та використовувати матеріально-технічні ресурси у виробничому процесі.

6. Інформаційний потенціал - наявні обсяги інформаційних ресурсів, інформаційної техніки і технологій та інших засобів і можливостей створювати, збирати, накопичувати, обробляти та використовувати різноманітні форми інформації для задоволення інформаційних потреб суспільства.

7. Експортний потенціал підприємства -- здатність виготовляти максимальну кількість конкурентоспроможних товарів на світовий ринок.

Рис. 1.2 Структура потенціалу підприємства

1.3 Графоаналітична модель потенціалу підприємства

У 1998 році в наукових працях І.М. Рєпіної вперше запропоновано графоаналітичний метод діагностики підприємницького потенціалу підприємства, названий автором «Квадрат потенціалу». Такий метод дає можливість системно встановити кількісні та якісні зв'язки між окремими елементами потенціалу, рівень його розвитку та конкурентоспроможності і на підставі цього обґрунтувати та своєчасно реалізувати управлінські рішення щодо підвищення ефективності функціонування підприємства. Метод має кілька теоретичних аспектів, які необхідно враховувати за обґрунтування управлінських рішень.



Рис. 1.3. Графоаналітична модель аналізу потенціалу підприємства

У найзагальнішому вигляді графічна модель потенціалу, призначена для проведення діагностики можливостей підприємства, має форму сфери, Така форма репрезентує всі напрямки діяльності підприємства і тим самим розкриває діалектику його потенціалу. Але на практиці важко користуватися сферичною формою для оцінки потенціалу підприємства.

Тому пропонуємо спростити графічну модель до форми кола чи до іншої фігури залежно від вибору кількості напрямків діагностики потенційних можливостей підприємства (рис. 1.3).

Узагальнюючи наявний досвід у практиці діагностики, приходимо до висновку, що діагностику потенціалу підприємства доцільно проводити методом порівняльної комплексної рейтингової оцінки за допомогою системи показників за такими функціональними блоками (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Розподіл діяльності підприємства за функціональними блоками для оцінювання його потенціалу

За першим блоком -- «Виробництво, розподіл та збут продукції» -- необхідно проаналізувати: обсяг, структуру та темпи виробництва; фонди виробництва; наявний парк обладнання і рівень його використання; місцезнаходження виробництва та наявність інфраструктури; стан продажу.

За другим блоком -- «Організаційна структура та менеджмент» -- розглядається: організація і система управління; кількісний і якісний склад робітників; рівень менеджменту; фірмова культура.

Наступний, третій блок -- «Маркетинг» -- передбачає дослідження: ринку, товару та каналів збуту; нововведень; комунікаційних зв'язків, інформації та реклами; маркетингових планів і програм.

I останній, четвертий блок -- «Фінанси» -- потребує аналізу фінансового стану підприємства за допомогою коефіцієнтів рентабельності, ефективності, ділової активності, ринкової стійкості, ліквідності тощо.

Перелік показників повинен задовольняти такі вимоги: якнайповніше охоплення усіх сторін виробничо-господарської, фінансової та інших видів діяльності підприємства; простота збирання показників; брак дублювання показників.

В основу розрахунку кінцевої рейтингової оцінки покладається порівнювання підприємств за кожним показником з чотирьох названих функціональних блоків з умовним еталонним підприємством або з реальним підприємством, що має найліпші результати на ринку. Таким чином, базою для рейтингової оцінки стану та рівня використання підприємницького потенціалу є не суб'єктивні думки експертів, притаманні більшості інших методик оцінювання, а найвищі результати, досягнуті в реальній конкурентній боротьбі.

Цей підхід відповідає практиці ринкової конкуренції, де кожний самостійний товаровиробник намагається за всіма показниками діяльності бути ліпшим за свого конкурента.

Алгоритм графоаналітичного методу оцінки потенціалу підприємства «Квадрат потенціалу»:

1. Вихідні дані подаються у вигляді матриці (Аіо), тобто таблиці, де в рядках записані номери показників (і= 1, 2, 3, ..., п), а в стовпцях-- назви підприємств, потенціал яких аналізують (о= 1,2, 3,..., т).

2. Для кожного показника знаходять його найліпше значення з урахуванням коефіцієнта чутливості і проводять ранжирування підприємств з визначенням відповідного місця.

3. Для кожного підприємства знаходять суму місць (Ро), отриманих у процесі ранжирування за формулою:

(1.1)

4. Трансформуємо отриману в ході ранжирування суму місць (Ро) у довжину вектора, що створює квадрат потенціалу підприємства (рис. 1.5). Квадрат потенціалу підприємства має чотири зони відповідно до розділів, які застосовані у розглянутій системі показників, та чотири вектори (В), що створюють його.

Отже, довжину вектора, що створює квадрат потенціалу підприємства (Вк, де к= 1, 2, 3, 4), знаходимо за допомогою формули:

(1.2)

де п - сума коефіцієнтів чутливості по кожній з досліджуваних груп.



Размещено на http://www.allbest.ru/

41

Рис. 1.5. Квадрат потенціалу підприємства

5. Визначивши довжину всіх векторів, накреслюємо квадрат потенціалу підприємства і робимо відповідні висновки.

Графоаналітичний метод аналізу «Квадрат потенціалу» має кілька особливих теоретичних аспектів, які необхідно враховувати при його використанні.

1. Форма квадрата потенціалу може бути двох типів. Перший тип має правильну форму квадрата (тобто вектори, що створюють його, є однаковими або наближаються до цього). Таке підприємство матиме збалансований потенціал, що є запорукою успіху його діяльності. Другий тип має спотворену форму квадрата з таких причин: або один вектор розвинутий більше за інші («хворобливий» вектор), або всі вектори розвинуті по-різному (дисгармонія векторів). Якщо квадрат потенціалу підприємства наближається до другого типу, то підприємницький потенціал потребує негайних перетворень у напрямку поліпшення збалансованості його елементів.

2. Потенціали підприємств можна класифікувати за розміром як великі, середні та малі. Великий потенціал мають підприємства, коли довжина векторів перебуває в межах 70--100; середній -- у межах 30--70; малий -- до 30 умовних одиниць.

3. Зовнішній контур квадрата окреслює можливості підприємства щодо досягнення оптимальних параметрів потенціалу.

4. Другий та третій вектори квадрата потенціалу («Організаційна структура та менеджмент» і «Маркетинг») свідчать про наявність передумов дальшого розвитку потенціалу підприємства.

5. Четвертий вектор -- «Фінанси» -- є результативним і характеризує успішність функціонування підприємства.

Існує зв'язок між формою та розміром квадрата потенціалу підприємства і його життєвим циклом (рис. 1.6).

Размещено на http://www.allbest.ru/

41

Рис. 1.6. Зв'язок форми та розміру квадрата потенціалу з життєвим циклом підприємства

3 рис. 1.6. бачимо, що на першій стадії - «стадії розвитку» - перебувають підприємства з формою потенціалу другого типу і можливостями його перетворення від малого до середнього за час проходження стадії. На другій стадії - «стадії успіху» - розташовані підприємства, форма потенціалу яких належить до першого типу й існує можливість перетворення його із середнього на велике. Стадія занепаду свідчить про негативні явища, що відбуваються з потенціалом підприємства, тобто про перехід до другої форми потенціалу та зменшення його розміру від великого до середнього, а потім і до малого.

ТЕМА 2. ЗАГАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Процес формування потенціалу підприємства

Формування потенціалу підприємства - це процес ідентифікації та створення спектру підприємницьких можливостей його систематизації та побудови певних організаційних форм задля стабільного розвитку та ефективного відтворення. Процес формування потенціалу підприємства повинен відбуватися з урахуванням тільки йому певними властивостями.

Таблиця 2.1. Властивості потенціалу підприємства

Цілісність	Система - це цілісність, властивості якої виявляються лише за взаємодії її елементів
Поліструктурність	Система складається із певної кількості частин
Складність	Економічна система визначається неоднорідністю складових, різнохарактерними та ієрархічними взаємозв'язками між ними
Нестаціонарність	Система має постійно мінливі параметри та характеризується стохастичністю поведінки
Унікальність	У будь-який час система має притаманні тільки їй ресурси та організаційні можливості
Адаптивність	Передбачає адаптацію параметрів системи до умов, що постійно змінюються
Синергічність	Цілеспрямованість дії елементів системи посилює ефективність її функціонування
Мультиплікативність	Геометрична залежність виявлення позитивних і негативних ефектів функціонування елементів системи
Граничність	Елементи економічної системи мають граничний характер, що обумовлює її форму
Протиентропійність	Можливість протидіяти руйнувальним тенденціям

Процес формування потенціалу підприємства повинен відбуватись з дотриманням певних постулатів:

1) потенціал підприємства -- це складна система пересічних характеристик його елементів, причому останні можуть тою чи іншою мірою заміщати один одного, тобто вони альтернативні;

2) потенціал підприємства неможливо сформувати на базі механічного додавання складових елементів, оскільки це -- динамічна структура;

3) потенціал підприємства у вищих формах свого прояву може самостійно трансформуватися з появою нових складових елементів;

4) елементи потенціалу підприємства повинні функціонувати одночасно і в сукупності, оскільки закономірності розвитку можливостей підприємства не можуть бути розкриті окремо, а тільки в їх поєднанні, що потребує досягнення збалансованого оптимального співвідношення між елементами;

5) усі елементи потенціалу об'єктивно пов'язані з функціонуванням і розвитком підприємства, тобто з одного боку -- підлягають фізичному та техніко-економічному старінню, а з іншого -- вони чутливі до досягнень науково-технічного прогресу;

6) складові елементи потенціалу підприємства повинні бути адекватними характеристикам продукції і послуг, що виробляються на підприємстві;

7) при формуванні потенціалу підприємства діє закон синергії йогоелементів.

Закон синергії стверджує, що для будь-якої системи (підприємства, організації, фірми) існує таких набір елементів за якою її потенціал завжди буде значно більшим ніж проста сума елементів потенціалу, що до неї входять.

Синергія може давати двояку користь (пряму і опосередковану).

Пряма - це збільшення чистих грошових потоків від якнайповнішого використання потенціалу підприємства. Вона має місце за операційної, управлінської та фінансової синергії.

Операційна синергія - це економія на операційних витратах за рахунок взаємодії маркетингового, фінансового та логістичного потенціалів.

Управлінська синергія - економія за рахунок оптимального формування потенціалу організаційної структури управління.

Фінансова синергія - це економія за рахунок оптимального формування фінансового потенціалу підприємства.

Опосередкована користь - збільшення вартості потенціалу підприємства.

У системі потенціалу підприємства можна виділити два типи закономірностей:

формувальні - закономірності розвитку, які спричиняють перехід системи в інший якісний стан;

регулювальні - закономірності функціонування, які сприяють стабілізації наявного рівня якості системи.

2.2 Загальні підходи щодо формування потенціалу підприємства

Процес формування потенціалу підприємства передбачає створення й організацію системи ресурсів і компетенцій таким чином, щоб результат їхньої взаємодії був фактором успіху в досягненні стратегічних, тактичних і оперативних цілей діяльності підприємства. При цьому використовуються такі основні наукові підходи:

1. Системний підхід є одним з основних у процесі формування потенціалу підприємства. При його застосуванні на основі маркетингових досліджень спочатку формуються параметри виходу - товару або послуги, що робити, з якими показниками якості, з якими витратами, для кого, у які терміни, за якою ціною? Параметри виходу повинні бути конкурентоспроможними.

Потім визначаються параметри входу: які потрібні ресурси й інформація для реалізації внутрішніх бізнес-процесів? Потреба в ресурсах і інформації прогнозується після вивчення вимог до організаційно-технічного потенціалу підприємства та параметрів зовнішнього середовища (економічного, технологічного, соціально-демографічного, культурного середовища країни й інфраструктури даного регіону).

Зворотний комунікаційний зв'язок між постачальниками (входом), клієнтами (виходом), зовнішнім оточенням і потенціалом підприємства необхідний для адаптації потенціалу як системи до зміни вимог клієнтів до продукції, параметрів ринку, появі організаційно-технічних новинок.

Для забезпечення високої якості кінцевого результату реалізації потенціалу (виходу системи) спочатку необхідно забезпечити високу якість ресурсів і інформації на вході, а потім високу якість реалізації процесу та взаємодії з зовнішнім середовищем.

2.Маркетинговий підхід передбачає орієнтацію формування можливостей підприємства на споживача. Це означає, що формування будь-якого елемента потенціалу повинне ґрунтуватися на аналізі та прогнозуванні ринкових потреб, аналізі та прогнозуванні конкурентоспроможності та конкурентних переваг і т. д. При застосуванні маркетингового підходу пріоритетами вибору критеріїв формування потенціалу підприємства є:

підвищення якості кінцевого результату реалізації потенціалу (виходу системи) відповідно до потреб споживачів;

економія ресурсів у споживачів за рахунок підвищення якості всіх елементів потенціалу та, як наслідок, підвищення якості кінцевої продукції або послуги.

3. Функціональний підхід передбачає пошук зовсім нових, оригінальних технічних рішень для задоволення існуючих або потенційних потреб. Потреба в цьому випадку розглядається як сукупність функцій, які потрібно виконати для її задоволення. Після визначення функцій (наприклад, маркетингові, наукові дослідження, постачання, виробництво, фінансування і т. д) визначається кілька альтернативних варіантів формування потенціалу для їхнього виконання та вибирається той з них, що забезпечує максимальну ефективність сукупних витрат. Застосування даного підходу, дозволяє найбільш повно задовольняти нові потреби, з одного боку, і забезпечувати стійку конкурентну перевагу, з іншого.

Відтворювальний підхід орієнтований на постійне поновлення виробництва продукції з меншої ресурсоємністю та вищою якістю порівняно з аналогічною продукцією на даному ринку для задоволення потреб клієнтів. Це означає, що основним елементом даного підходу є обов'язкове застосування бази порівняння в процесі планування відтворювального процесу.

Інноваційний підхід орієнтований на активізацію інноваційної діяльності, засобами якої повинні бути фактори виробництва й інвестиції.

6.Нормативний підхід полягає у встановленні для найважливіших елементів потенціалу нормативів:

якості та ресурсоємності продукції, завантаженості технічних об'єктів, параметрів ринку і т. д.;

ефективності використання ресурсного потенціалу;

* щодо розробки й ухвалення управлінських рішень.

Слід зазначити, що встановлені нормативи повинні відповідати вимогам обґрунтованості, комплексності, ефективності та перспективності застосування.

7. Комплексний підхід передбачає необхідність урахування технічних, екологічних, економічних, організаційних, соціальних, психологічних і інших аспектів діяльності підприємства. Якщо навіть один з аспектів залишити поза увагою, то проблема не буде цілком вирішена.

Інтеграційний підхід у процесі формування потенціалу підприємства націлений на дослідження посилення взаємозв'язків, об'єднання та посилення взаємодії між окремими його елементами.

Динамічний підхід пов'язаний з необхідністю розгляду потенціалу в діалектичному розвитку, у встановленні причинно наслідкових зв'язків і співпідпорядкованості на основі проведення ретроспективного аналізу поведінки аналогічних систем на деякому тимчасовому відрізку.

Оптимізаційний підхід реалізується через визначення кількісних оцінок і встановлення залежності між окремими елементами потенціалу за допомогою економіко-математичних і статистичних методів обробки інформації.

Адміністративний підхід передбачає регламентацію функцій, прав, обов'язків, нормативів якості, витрат, пов'язаних з реалізацією елементів потенціалу, у нормативних актах за допомогою методів примушування.

Поведінковий підхід ґрунтується на підвищенні ефективності сукупного потенціалу за рахунок підвищення ефективності його кадрової складової.

Ситуаційний підхід заснований на альтернативності досягнення цілей і забезпеченні максимальної адаптації до умов конкретної ситуації в процесі формування потенціалу підприємства.

Структурний підхід у процесі формуванні потенціалу заснований на його структуризації і визначенні значимості, пріоритетів серед елементів потенціалу з метою встановлення раціональності співвідношення і підвищення обґрунтованості розподілу ресурсів між ними.

2.3 Фази оптимізації структури потенціалу підприємства

Процес оптимізації структури потенціалу підприємства слід проводити за наступними етапами

1. Підготовчі заходи.

На підготовчому етапі намічаються загальні контури проекту: формулюються цілі, визначаються необхідні процедури і вносяться відповідні зміни в організацію проекту. Одним з найважливіших чинників успіху при реалізації проекту оптимізації структури потенціалу підприємства є уміла організація. Слід створити спеціальний комітет, який здійснюватиме управління над проектом. Звичайно результати проекту систематично оцінюються, а потім підсумовуються проектною групою, що співробітничає з відділом інформаційних систем або відповідним організаційним підрозділом.

2. Стратегічне планування.

Оптимізація структури потенціалу підприємства починається з визначення стратегічних установок підприємства. Бізнес-процеси слід будувати так, щоб вони сприяли досягненню стратегічних корпоративних цілей. Для визначення стратегічних установок можуть використовуватися моделі продуктів і виходів, а також цільові діаграми, що охоплюють ключові напрями діяльності підприємства в сукупності з продуктами і послугами, які виробляються та надаються, категоріями клієнтів. Моделюються критичні чинники успіху і ієрархія корпоративних цілей. Проводиться аналіз стратегічних установок з конкретизацією цілей оптимізації структури потенціалу підприємства.

Цілі можуть носити як кількісний, так і якісний характер (підвищення якості продукції, гнучкості або якості обслуговування). Цілі проекту представляються у вигляді цільової діаграми.

3. Поточний аналіз

Аналіз починається з «інвентаризації» структури потенціалу підприємства. Створюється опис інфраструктури, де основні бізнес-процеси представляються у вигляді ланцюжків доданої вартості. Це уявлення служить основою для докладнішого опису процесів за допомогою дієвих діаграм процесів. На додаток до цього існуюча ієрархічна організація представляється у вигляді органіграми, найважливіші інформаційні об'єкти -- у вигляді діаграм бізнес-термінів, а існуючі прикладні системи -- у вигляді діаграм прикладних систем. Моделювання структури потенціалу підприємства забезпечує прозорість, виявляючи, таким чином, їх слабкі місця і потенційні можливості оптимізації. Поточні бізнес-процеси оцінюються з погляду їх відповідності цілям оптимізації структури потенціалу підприємства. Критеріями оцінки структури потенціалу підприємства, які дозволяють визначити можливі області оптимізації, служать час циклу виконання процесу (час обробки, періоди відладки, затримки, час транспортування), вартість процесу, організаційне наповнення (кількість суб'єктів відповідальності, що беруть участь в процесі), системне наповнення (кількість інформаційних систем, що беруть участь в процесі), динаміка середовища (кількість переходів з комп'ютеризованої обробки на ручну і навпаки), надмірність даних і наявність вузьких місць при виконанні окремих операцій. Оцінка структури потенціалу підприємства і моделювання потенційних можливостей їх оптимізації є ключовими моментами цільової концепції реінжинірінга.

4. Цільова концепція.

У цільовій концепції описуються альтернативні варіанти цільових процесів. Опис починається з аналізу слабких місць в існуючих бізнес-процесах. При інжинірингу структури потенціалу підприємства можна також звертатися до моделей-прототипів, що містять процеси і організаційні структури, типові для різних вертикальних ринків. Моделі-прототипи засновані на досвіді і знаннях, придбаних в результаті реалізації аналогічних проектів. Використовування моделей-прототипів дозволяє прискорити проектування цільових процесів за рахунок запозичення великих фрагментів структур-прототипів. При цьому вивільняються ресурси, які можна зосередити на інших ділянках корпоративних процесів. Розроблені цільові процеси оцінюються з погляду їх відповідності поставленим цілям. Інструменти імітаційного моделювання і післяопераційного обчислення вартості, пропоновані програмами ПК, полегшують таку оцінку, показуючи, як зміни в бізнес-процесі впливають на вартість процесу, його продуктивність, ступінь використання машинних ресурсів і т.д. Потім на підставі нових цільових процесів будується органіграмма відповідній організаційній ієрархії. Слід також визначити організаційні заходи по забезпеченню нових цільових процесів. У комплекс таких заходів може входити планування майбутніх потреб в людських ресурсах або встановлення необхідних кваліфікаційних вимог.

5. Специфікація проекту.

Фаза специфікації проекту пов'язана з плануванням упровадження цільових структури потенціалу підприємства засобами новітніх досягнень інформаційних технологій. Спочатку визначаються додаткові процеси, які планується упровадити на кожній ділянці окремого процесу. Вибір додаткових процесів залежить від вимог бізнесу, сформульованих в цільовій концепції і підкріплених оцінками прибутковості, а також від того, наскільки ефективно дані процеси можна інтегрувати в корпоративну інфраструктуру інформаційних технологій. Специфікація проекту пов'язує бізнес-процеси, прикладні системи і інфраструктуру інформаційних технологій в єдине ціле.

Після складання специфікацій розробляється план реалізації і поетапного переходу. Цей план служить основою для упровадження структури потенціалу підприємства.

6. Реалізація.

Етап реалізації припускає упровадження рішень інформаційних технологій на різних ділянках. На цьому етапі паралельно здійснюється ряд підпроектів, в ході яких раніше певні цільові процеси піддаються подальшій деталізації, а потім упроваджуються в інформаційні системи. Створення прототипів програмного забезпечення дозволяє завчасно з'ясувати, наскільки вдало процеси вписуються у відповідні програмні рішення. Це допомагає заручитися схваленням користувачів цих систем впродовж всього проекту і підвищити їх психологічну готовність до ухвалення нововведень.

7. Регулярний моніторинг і безперервне вдосконалення процесів.

Вслід за реалізацією структури потенціалу підприємства і упровадженням інформаційних систем наступає фаза контролю і оптимізації. Тепер цільові процеси і інформаційна система знов розглядаються і аналізуються з погляду відповідності цілям оптимізації структури потенціалу підприємства. Джерелом базових даних для їх оцінки можуть служити безпосередньо інформаційні системи. Регулярний моніторинг продуктивності дозволяє намічати заходи по адаптації структури потенціалу підприємства і відповідних програмних рішень до конкретних ситуацій. При цьому постійно передбачається безперервне вдосконалення процесів.

Не дивлячись на велику різноманітність можливих способів оптимізації структури потенціалу підприємства, ключову роль в проектах оптимізації структури потенціалу підприємства виконують добре відпрацьовані процедури і застосування відповідних методів і інструментальних засобів.

ТЕМА 3. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Оцінка потенціалу підприємства: основні цілі та сфери застосування

Оцінка - це результат визначення та аналізу цілісних і кількісних характеристик об'єкта, що ним управляють (керують), а також самого процесу управління ним. Оцінка дає можливість установити, як працює підприємство, чи досягаються поставлені цілі, як зміни й удосконалення в процесі управління впливають на повноту використання потенціалу підприємства, його ефективність.

У наукових працях з проблем формування і реалізації потенціалу підприємств зазвичай недостатньо розроблено питання вимірювання його величини і рівня ефективності використання. Безліч найрізноманітніших думок висловлюється щодо підходів до оцінки потенціалу підприємства, особливо щодо засадничого принципу оцінки: за допомогою загального (глобального) показника чи системи показників?

Деякі економісти вважають, що існує єдиний синтетичний (інтегральний) показник. Поділяючи в цілому цю думку, багато науковців, з-поміж яких можна назвати, припускають, що наявність часткових показників не суперечить існуванню загального. При цьому, на їхній погляд, обов'язковою умовою має бути зведення часткових показників до загального. Але існують ще й інші погляди, що вказують на недоліки інтегральних показників і їхню неефективність за практичного використання.

Для оцінки потенціалу підприємства потрібна всеосяжна система показників, причому в основу конструювання такої системи має бути покладена структурна модель, що враховує не тільки фактичну динаміку, а й теоретичні передумови. На наш погляд, структурна модель системи показників концептуально має враховувати такі вимоги до її формування:

- загальнотеоретична інтерпретація, взаємозв'язок і цілеспрямування як окремих показників, їхніх груп, так і всієї системи в цілому;

- забезпечення порівнянності, єдиної спрямованості показників груп, усієї системи;

- наявність у системі показників, що виступають як основні регулювальні параметри, опорні категорії;

- можливість регулювання значень величин показників залеж-но від рівня використання ресурсів, що витрачаються, і ефективності результату;

- можливість одержання прогнозу про спрямованість динаміки показників.

Слід зазначити, що сукупність оцінних принципів, показників, критеріїв і методів становить методологію оцінки. У загальному вигляді методологію оцінки можна подати як послідовність таких дій: формування категорій, розробка показників, установлення критерію порівняння; вибір способу оцінки, одержання результату оцінки.

Базуючись на визначенні розглянутого нами поняття потенціалу підприємства, оцінку його величини можна визначити як суму фактичних значень складових. Але при цьому постає питання: в яких показниках вимірювати ці складові? Використання натуральних показників є надто складним, оскільки елементи потенціалу значно відрізняються один від одного за змістом і формою. У зв'язку з цим відрізняються й натуральні одиниці, що їх характеризують. Тому багато які дослідники вважають найліпшим вимірювання значень елементів потенціалу за допомогою одного показника-еквівалента. Наприклад, аграрний потенціал пропонується вимірювати вартістю відтворених ресурсів, при цьому виробничі фонди враховуються за їхніми відтвореними оцінками, а трудові й природні -- за оцінками, відповідно до яких одиниця невідтвореного ресурсу замінюється певною кількістю виробничих фондів¹. Дехто рекомендує оцінювати фізичний обсяг елементів потенціалу підприємства через чисельність промислово-виробничого персоналу. Але більшість дослідників вважає, що найуніверсальнішим вимірювачем елементів потенціалу підприємства є вартісні одиниці. У такому разі сума вартості елементів характеризуватиме розмір усього потенціалу підприємства. Отже, визначення розміру потенціалу промислового підприємства пов'язане з оцінкою вартості його елементів. Проте і цей метод не такий універсальний, як видається на перший погляд. Визначити вартість основних виробничих фондів і оборотних фондів досить легко, але дати вартісну оцінку трудових ресурсів можна лише непрямим способом і великою мірою умовності, оскільки для живої праці визначальне значення мають її якісні характеристики. Якість праці або рівень її складності визначаються знаннями, практичними навичками й іншими людськими особливостями, такими як спритність, спроможність виконувати складні операції, що прямо не піддаються вимірюванню.

Отож, ми вважаємо, що потенціал підприємства доцільно характеризувати не одним, а сукупністю показників, причому залежно від природи самого показника, застосовувати чи то вартісну оцінку, чи то натуральну, чи то зовсім іншу -- евристичну. Методологічною основою їх визначення є співвідношення результату з масою ресурсу, використаного для його досягнення. При цьому показники рівня використання елементів потенціалу мають уможливлювати порівняльну оцінку як ефективності використання різноманітних елементів потенціалу одного підприємства, так і різних виробничих систем.

Оцінка вартості потенціалу підприємства -- це упорядкований, цілеспрямований процес визначення в грошовому виразі вартості об'єкта з урахуванням потенційного і реального доходу, який має місце в певний проміжок часу за умов конкретного ринку.

В оцінці потенціалу підприємства заінтересовані: кредитори; інвестори; держава; акціонери; управлінці; постачальники; страхові фірми. Вони бажають реалізувати свої економічні інтереси і визначають головні цілі оцінки, а саме:

- підвищення ефективності поточного управління підприємством або фірмою;

- визначення вартості цінних паперів у разі купівлі-продажу акцій підприємства на фондовому ринку;

- визначення вартості підприємства у разі його купівлі-продажу цілком або частинами;

- реструктуризація підприємства;

- розроблення плану розвитку;

- визначення кредитоспроможності підприємства і вартості застави за кредитування;

- укладення страхової угоди, в процесі якого виникає необхідність визначення вартості активів;

- установлення бази оподаткування;

- прийняття обґрунтованих управлінських рішень (зокрема усунення впливу інфляційних процесів);

- здійснення інвестиційного проекту розвитку бізнесу.

1. Оцінка вартості майна проводиться за:

а) продажу певної частки нерухомості;

б) отримання кредиту під заставу частини нерухомості;

в) страхування нерухомого майна і визначення у зв'язку з цим його вартості;

г) передавання нерухомості в оренду;

д) оформлення частини нерухомості як внеску до статутного фонду новостворюваного підприємства;

е) оцінки нерухомого майна як окремого етапу в загальній оцінці вартості підприємства.

2. Оцінка вартості машин і обладнання проводиться в таких випадках:

а) продаж окремих одиниць обладнання;

б) оформлення застави;

в) страхування рухомого майна;

г) передавання машин, обладнання в оренду;

д) організація лізингу машин, обладнання; е) визначення амортизаційних відрахувань; є) оформлення машин і обладнання як внеску до статутного фонду іншого підприємства;

ж) за реалізації інвестиційного проекту.

3. Оцінка вартості гудвілу проводиться за:

а) передання або продажу іншому підприємству;

б) надання франшизи іншим компаньйонам;

в) визначення збитку, який було завдано діловій репутації підприємства незаконними діями інших підприємств;

г) використання гудвілу як внеску до статутного капіталу;

д) за визначення вартості всіх нематеріальних активів для оцінки вартості підприємства.

3.2 Поняття вартості та її модифікації

Вартість -- це гроші чи грошовий еквівалент, який покупець готовий обміняти на який-небудь предмет чи об'єкт. Незважаючи на явну близькість, в теорії оцінки заведено розрізняти поняття вартості, витрат і ціни.

Вартість -- це міра того, скільки гіпотетичний покупець готовий заплатити за оцінювану вартість.

Витрати --- це міра затрат, необхідних для того, щоб створити об'єкт, подібний до оцінюваного. Витрати впливають на ринкову вартість, але однозначно її не визначають.

Ціна -- це історичний факт, який відображає витрати на купівлю подібних об'єктів за колишніми угодами, а також теперішній факт відображення ціни пропонування продавця. Відповідно до операційних потреб і функціонального призначення існують різні модифікації вартості. Як видно з рис. 3.1, вартість поділяється на дві широкі категорії: вартість в обміні та вартість у користуванні.

Вартість в обміні -- це ціна, яка переважає на вільному, відкритому конкурентному ринку. Вона визначається на основі реальних економічних факторів, тому її називають об'єктивною вартістю. Найпоширенішою формою об'єктивної вартості є саме ринкова вартість, яка є наріжним каменем теорії оцінки. Під ринковою вартістю розуміють найвищу грошову суму (ціну), за яку передається майно в результаті комерційної угоди між добровільним покупцем і продавцем на дійсну дату оцінки за дотримання таких умов:

- відкритості та конкурентоспроможності ринку, на якому вільно взаємодіє достатня кількість контрагентів, пов'язаних з продажем і купівлею аналогічних об'єктів власності;

- покупець і продавець оцінюваної власності точно поінформовані про основні характеристики нерухомості та стан ринку, діють розважливо, зі знанням справи і без примусу;

- термін експозиції об'єкта власності на ринку має бути достатнім для залучення необхідної кількості потенційних покупців, які утворюють даний сегмент ринку.

Рис.3.1. Принципи оцінки ринкової вартості потенціалу підприємства та їх взаємозв'язок

Ринкова вартість як ідеальний стандарт не завжди може бути досяжною, тому реальна ринкова ціна угоди часто суттєво відрізняється від ринкової вартості.

Особливим випадком застосування як бази оцінки є ринкова вартість об'єкта за умови існуючого використання, тобто за припущення, що дальше використання об'єкта відбуватиметься в той самий спосіб, що і на дату оцінки.

3 урахуванням міри ринкової вартості об'єкта виокремлюють неринкову вартість і неринкову нормативно-розрахункову вартість, які формуються на основі методик і нормативів, затверджених відповідними державними установами.

Ліквідаційна вартість -- це грошова сума, яку реально можна отримати від продажу оцінюваної власності, коли бракує часу для проведення адекватного маркетингу і визначення її ринкової вартості.

Заставна вартість -- це оцінка за ринковою вартістю майна, що передаються як гарантія забезпечення боргових чи інших зобов'язань.

Страхова вартість -- базується на вартості заміщення (відтворення) об'єкта оцінки в цілому чи окремих його елементів, найпіддатливіших до руйнування (знищення). На основі страхової вартості визначаються страхові суми, страхові виплати та страхові відсотки.

Орендна вартість -- розрахункова величина вартості об'єкта оцінки, яка використовується для визначення нормативу орендної плати. За базу орендної вартості беруть переважно ринкову вартість об'єкта нерухомості за умови дальшого його використання в такий самий спосіб, що і на дату оцінки.

Вартість у користуванні -- це міра цінності власності окремого користувача або групи користувачів, що є складовою діючого підприємства без урахування найбільш ефективного її використання і величини грошового еквівалента від можливого продажу. Оскільки вартість власності в користуванні задовольняє потреби конкретного користувача, то її часто називають суб'єктивною вартістю.

Найбільш поширеним проявом вартості у користуванні є інвестиційна вартість. Під нею розуміють вартість об'єкта нерухомості, визначену за конкретних умов, мети та результативності інвестування.

Балансова вартість -- відображена в бухгалтерській звітності первинна вартість активів, проіндексована на дату останньої переоцінки і зменшена на суму амортизаційних відрахувань.

Податкова вартість -- вартість, розрахована згідно з порядком, визначеним законодавством про оподаткування власності.

Вартість заміщення -- сукупність витрат у поточних ринкових цінах на створення нового функціонального аналога, який має еквівалентну з оцінюваним об'єктом корисність.

Вартість відтворення -- сукупність витрат на створення точної копії об'єкта оцінки з урахуванням існуючих ринкових цін на дату оцінки.

Залишкова вартість заміщення-- сумарна величина ринкової вартості земельної ділянки за її дальшого такого самого використання та вартості заміщення розташованих на ділянці будинків і споруд з урахуванням усіх видів їх зносу (знецінення). Цей різновид вартості заміщення використовується як база оцінки об'єктів нерухомості спеціального призначення, які не мають ринкового попиту.

Утилізаційна вартість -- грошовий еквівалент, який розраховують отримати від продажу вибулих матеріальних активів чи їх складових для альтернативного використання. Цю вартість також називають остаточною ліквідаційною вартістю.

Скрапова вартість -- вторинна вартість сукупності матеріалів, яку можна отримати у разі розбирання (ліквідації) об'єкта оцінки.

Митна вартість -- еквівалент вартості імпортованих об'єктів що використовується для розрахунків мита, зборів та інших митних і пов'язаних з ними платежів.

Кожен із перелічених видів вартості чи то в обміні чи то в користуванні має певну галузь застосування та обмеження. Вибір тієї чи Іншої модифікації вартості залежить від особливостей об'єкта, поставленої мети та порядку оцінки.

3.3 Принципи та основні етапи оцінки потенціалу підприємства

Теоретико-методологічною базою оцінки ринкової вартості потенціалу підприємства є сукупність взаємозв'язаних принципів, в основу формування яких покладено багаторічний досвід зарубіжних експертів-оцінювачів і вітчизняну практику оцінювання майнових комплексів промислових підприємств. Загальновживана класифікація принципів оцінки виокремлює такі їх групи:

1) принципи, які базуються на уявленнях користувача;

2) принципи, які пов'язані із землею, будинками і спорудами;

3) принципи, які пов'язані з ринковим середовищем;

4) принцип найліпшого і найефективнішого використання.

Незважаючи на те, що залежно від конкретної ситуації для кожного окремо взятого об'єкта оцінки можуть бути використані найбільш значущі принципи й реалізація того чи іншого принципу відбудеться не в повному обсязі, між принципами як системним утворенням існують тісні взаємозв'язки (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Ознаки поділу та види прав власності

До складу принципів, які базуються на уявленні користувача, включають: корисність, заміщення та очікування.

Принцип корисності базується на постулаті, що будь-яке підприємство має вартість, якщо воно корисне потенційному власнику для реалізації певної економічної функції протягом певного періоду.

Принцип заміщення передбачає, що максимальна ринкова вартість підприємства визначається найменшою вартістю іншого підприємства з еквівалентною корисністю. Інакше кажучи, покупець не сплатить за підприємство суму більшу, ніж мінімальна ціна іншого об'єкта з адекватною корисністю.

Принцип очікування ґрунтується на тому, що вартість підприємства, котре оцінюється, визначається розміром чистого доходу, який очікує покупець від володіння ним з урахуванням можливого чистого доходу від його перепродажу.

До складу принципів другої групи відносять: залишкову продуктивність; внесок; віддачу; збалансованість; оптимальний розмір; поділ і поєднання пакета прав власності.

Залишкова продуктивність. Згідно з економічною теорією земля має вартість або взагалі яку-небудь цінність тільки тоді, коли є залишок чистого доходу після компенсації всіх інших факторів виробництва. Цей механізм розподілу доходу пов'язаний з тим, що земля фізично нерухома, і щоб розпочати будь-яку економічну діяльність, до неї слід приєднати працю, капітал і підприємницький менеджмент. Саме ці доходоутворювальні фактори компенсуються першочергово, а залишок доходу виплачується власникові землі як рента.