Размещено на http://www.allbest.ru/

99

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ і науки, молоді та спорту УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

А.М. Куц

В.М. Кошова

Технологія бродильних виробництв

Конспект лекцій

з дисципліни «Загальні технології харчової промисловості»

для студентів денної та заочної форм навчання

напряму підготовки 6.051701 “Харчові технології та інженерія”

Куц А.М., Кошова В.М.

Київ НУХТ 2011

Куц А.М., Кошова В.М. Технологія бродильних виробництв: Конспект лекцій з дисц. «Загальні технології харчової промисловості» для студ. ден. та заоч. форм навчання напряму підготовки 6.051701 “Харчові технології та інженерія”. - К.: НУХТ, 2011. - 157 с.

бродильний солод пиво горілчаний

Рецензент Білько М.В., канд. техн. наук, доц.

Куц А.М.,

Кошова В.М., кандидати техн. наук

© Куц А.М., Кошова В.М.,2011

© НУХТ, 2011

Зміст

1. Загальна характеристика бродильних виробництв

1.1 Технологія бродильних виробництв як наука

1.2 Загальна характеристика бродильних виробництв

1.3 Предмет і мета дисципліни, її місце і роль у навчальному процесі

Запитання для самоперевірки

2. Сировина, основні та допоміжні матеріали бродильних виробництв

2.1 Вода та основні способи водопідготовки

2.2 Зернові культури

2.3 Хміль і хмелепродукти

2.4 Виноград

2.5 Дріжджі

2.6 Основні і допоміжні матеріали

Запитання для самоперевірки

3. Технологія солоду

3.1 Види солоду та їх застосування в харчовій промисловості

3.2 Принципова технологічна схема виробництва світлого ячмінного пивоварного солоду та характеристика основних технологічних операцій

3.3 Виробництво солоду сумісним способом

3.4 Особливості технології спеціальних пивоварних солодів (барвний, карамельний, палений, пшеничний та ін.)

3.5 Особливості технології житнього неферментованого та ферментованого солодів

3.6 Особливості технології пшеничного солоду

3.7 Особливості технології солоду для спиртового виробництва

3.8 Вихід солоду, відходи його виробництва та їх використання

Запитання для самоперевірки

4. Технологія пива

4.1 Характеристика пива як напою, його класифікація та вимоги до якості

4.2 Принципова технологічна схема виробництва пива та характеристика основних технологічних операцій

4.3 Відходи пивовареного виробництва та їх використання

Запитання для самоперевірки

5. Технологія спирту

5.1 Види спирту, їх характеристика та застосування у суспільному господарстві

5.2 Сировина, основні та допоміжні матеріали спиртового виробництва

5.3 Принципова технологічна схема виробництва спирту із крохмалевмісної сировини та характеристика основних технологічних операцій

5.4 Особливості технології спирту з меляси

5.5 Особливості технології біоетанолу

5.5 Вихід, облік та зберігання спирту

Запитання для самоперевірки

6. Технологія горілок та лікеро-горілчаних напоїв

6.1 Класифікація та характеристика горілок і лікеро-горілчаних напоїв

6.2 Основні і допоміжні матеріали для виробництва горілок і лікеро-горілчаних напоїв

6.3 Принципова технологічна схема виробництва горілок та характеристика основних технологічних операцій

6.4 Принципова технологічна схема виробництва лікеро-горілчаних напоїв та характеристика основних технологічних операцій

Запитання для самоперевірки

7. Технологія вина

7.1 Класифікація виноградного вина та оцінка його якості

7.2 Основні технологічні процеси виноробства

7.3 Принципова технологічна схема виробництва столового вина за “білим” способом та характеристика основних технологічних операцій

7.4 Особливості червоного вина за “червоним” способом

7.5 Особливості технології міцних i десертних вин

7.6 Особливості технології ігристих i газованого вин

7.7 Особливості технології газованого вина

Запитання для самоперевірки

8. Технологія коньяку

8.1 Історія виробництва коньяку

8.2 Класифікація та характеристика коньяку

8.3 Принципова технологічна схема і характеристика основних технологічних операцій виробництва коньячних спиртів і коньяків

8.4 Відходи коньячного виробництва та їх використання

Запитання для самоперевірки

9. Рекомендована література

1. Загальна характеристика бродильних виробництв

1.1 Технологія бродильних виробництв як наука

Технологія бродильних виробництв - наука про методи й процеси переробки різних видів сировини в продукти бродіння. Основним і загальним процесом у технології бродильних виробництв є бродіння.

Під бродінням в широкому сенсі цього слова розуміють процес обміну речовин, під час якого в органічному субстраті під дією ферментів мікроорганізмів відбувається розкладання більш складних сполук на менш складні (дисиміляція) з виділенням законсервованої в них енергії.

Розрізняють два типи бродіння: анаеробное й аеробне. Анаеробным бродінням називається ферментативний процес глибокого розпаду складних органічних сполук (переважно цукрів) на більш прості речовини, що йде без участі молекулярного кисню. До анаеробному типу відносяться спиртове, ацетоно-бутилове і молочнокисле бродіння. Аеробне бродіння являє собою таку форму розпаду цукрів, що вимагає присутності вільного кисню. До аеробного типу належать оцтовокисле і лимоннокисле бродіння. Існує багато різних видів бродіння, але найбільш поширеними з них у промисловому виробництві є спиртове, молочнокисле, оцтовокисле, лимоннокисле й ацетоно-бутилове.

Виробництва, засновані на бродінні, пов'язані між собою спільністю застосованої сировини та характером протікаючих технологічних процесів.

У бродильних виробництвах застосовують різні мікроорганізми: дріжджі, бактерії й плісняві гриби. Ці мікроорганізми розрізняються за будовою, розмірами, способом розмноження, реакції з вільним киснем, умовам росту, здатністю впливати на різні субстрати. Але вони подібні в тому, що активно розвиваються й містять біохімічні каталізатори - ферменти, за допомогою яких і каталізують викликувані ними реакції.

Живі клітки мікроорганізмів продукують велику кількість різних ферментів, які поділяються на два типи: екзоферменти й ендоферменти. Экзоферменти виділяються клітками й діють поза клітинами на органічні речовини середовища - білки, вуглеводи й жири. Эндоферменты утворяться й залишаються усередині живих кліток і каталізують зміну або розкладання (дисиміляцію) органічних речовин усередині клітини. Утворені продукти розкладання можуть входити до складу клітинної протоплазми або виділятися через оболонку клітки у поживне середовище.

Мікроорганізми бродіння знайшли широке технічне застосування завдяки тому, що вони легко культивуються, швидко розвиваються в сприятливих поживних середовищах, синтезують велику кількість ферментів, що викликають відповідні хімічні зміни складних органічних речовин у порівняно простих виробничих умовах, і зберігають у цих умовах фізіологічну сталість.

Продукти, що утворяться в результаті каталітичної дії ферментів мікроорганізмів на органічні речовини, використовуються для практичних цілей. Так, всі названі види бродіння широко використовують для виробництва етилового спирту ректифікованого й технічного, пива, вина, квасу, хлібопекарських дріжджів, гліцерину, ацетону, бутилового спирту й органічних кислот.

Розрізняють три основні групи бродильних виробництв.

I. Виробництва, засновані на застосуванні дріжджів: виробництво етилового спирту, гліцерину, хлібопекарських і кормових дріжджів, вина, пива й квасу.

II. Виробництва, засновані на застосуванні бактерій: виробництво етилового спирту, органічних розчинників - ацетону й бутилового спирту, оцтової, молочної, масляної, пропіонової кислот.

ІІІ. Виробництва, засновані на застосуванні пліснявих грибів: виробництво лимонної, глюконової, ітаконової, фумарової кислот.

Виробництва першої групи відносяться до бродильної промисловості, а виробництва другої й третьої груп - до мікробіологічної промисловості. До бродильної промисловості відноситься також виробництво лікеро-горілчаних і безалкогольних напоїв, у яких при обробці плодово-ягідних соків застосовують ферментні препарати й етиловий спирт. До того ж етиловий спирт - основна сировина лікерно-горілочного виробництва. До бродильної промисловості також належать виробництва різних типів солоду, полісолодових і водно-спиртових екстрактів. За характером застосованої сировини й використовуваному технологічному обладнанню ці виробництва схожі із бродильними виробництвами.

1.2 Загальна характеристика бродильних виробництв

Для більш повного подання змісту дисципліни зробимо коротку характеристику основних бродильних виробництв.

Виноробство - найбільш древнє виробництво, засноване на спиртовому бродінні. До основних стадій приготування вина належать: одержання виноградного або плодово-ягідного сусла (соку) або м'язги, їх зброджування, отримання виноматеріалів, їх обробка й витримка молодого вина.

У результаті подрібнення винограду й пресування роздавлених ягід утворюється сік (сусло), який після освітлювання шляхом відстоювання та обробкою різними сорбентами надходить на бродіння. Для зброджування виноградного сусла в нього вводять чисту культуру дріжджів. Бродіння протікає при 15-25° С і триває 6-8 діб. По закінченні бродіння утворюється молоде вино, що знімається із дріжджів (відділяється від них) і перекачується у підвал на зберігання. Під час зберігання вино піддають спеціальній обробці: доливанню, переливанню, освітленню, купажуванню. Для покращення якісних показників вино може бути витриманим у дубовій тарі (бочках, бутах). Залежно від типу вина витримка його триває від декількох місяців до декількох років.

Пивоваріння - одне із древніх виробництв, заснованих на спиртовому бродінні. Основною сировиною для виробництва пива служить ячмінь, з якого спочатку готують солод. Для цієї мети ячмінь замочують у воді й по досягненні певної вологості пророщують протягом 7-9 діб. Пророщений ячмінь, називається свіжопророслим солодом, який висушують на спеціальних сушарках, а потім звільняють від паростків.

Для приготування пивного сусла сухий солод подрібнюють на валкових дробарках і солод змішують із водою. Ця технологічна операція називається затиранням, далі помел дробленого солоду змішують з водою і отримують затір. При затиранні в результаті ферментативного гідролізу частина сухих речовин затору переходить у розчин. Ці розчинні сухі речовини називаються екстрактивними речовинами, а водний розчин екстрактивних речовин - суслом. Після ферментативного гідролізу затір фільтрують для відділення сусла від нерозчинних речовин солоду. Отримане прозоре сусло кип'ятять із хмелем, чим досягається його упарювання, ароматизація, стерилізація й освітлення. Потім сусло відокремлюють від хмелю, охолоджують до температури бродіння і зброджують спеціальними расами культурних дріжджів.

Бродіння в пивоварстві ділиться на дві стадії: головне бродіння й доброджування. Перша стадія - головне бродіння характеризується інтенсивністю процесу і зброджуванням основної частини цукру. Його проводять в закритому або відкритому бродильному апаратах при температурі 5-10° С і залежно від концентрації сусла воно триває 6-10 діб. По закінченні головного бродіння утворюється молоде пиво, яке ще не придатне до вживання. Молоде пиво перекачують для доброджування й дозрівання в закриті бродильні апарати, що перебувають у відділенні доброджування. Температура під час доброджування й дозрівання пива біля 1-2° С, тривалість від 21 до 90 діб. Можливе також об'єднання процесів бродіння, доброджування й дозрівання в одному бродильному апараті. Готове пиво фільтрують і розливають в ізобаричних умовах в пляшки, кеги або іншу тару.

Виробництво етилового спирту з моменту виникнення і до початку ХХ ст. у промисловому масштабі здійснювалось винятково біохімічним способом, а саме за допомогою бродіння. За останні роки розроблений і успішно застосовується в промисловості синтетичний спосіб одержання спирту.

Біохімічним способом переробляють різноманітну сировину:

цукровмісну - цукробурякова, рафінадна і тростинна меляса, цукровий буряк тощо;

крохмалевмісну - картопля, кукурудза, пшениця, жито, овес, ячмінь та інші зернові культури;

матеріали, що містять клітковину й продукти її розкладання (тирса, тріска, сульфітні луги) і рослинні відходи сільського господарства й масложирової промисловості (солома, соняшникова лузга, бавовняна лушпайка тощо).

Незважаючи на розмаїтість сировини, що переробляється, технологія спирту підрозділяється всього на три основні стадії: підготовка сировини до бродіння, бродіння з утворенням бражки, що містить спирт, виділення спирту із бражки та його ректифікацію.

Найбільш прості підготовчі операції при переробці цукровмісної сировини - цукробурякової меляси. Мелясу розбавляють водою приблизно в 3 рази, підкисляють сірчаною або соляною кислотою і зброджують дріжджами. Збродження мелясного сусла здійснюється безперервним способом. Зброджена рідина містить 8-14 об.% спирту й називається зрілою бражкою.

Технологічна схема безперервного виробництва спирту з картоплі або зерна значно складніше, ніж з меляси. Картоплю спочатку миють у картоплемиючій машині, а зерно очищають від домішок і пилу на повітряно-ситовому й магнітному сепараторах. Потім зерно подрібнюють на молотковій дробарці, змішують із водою й одержують заміс, який піддають термоферментативній обробці у варильному агрегаті безперервної дії при температурах 80-170^о С. В останні роки використовують, в основному, низькотемпературну термоферментативную обробку при температурах 80-90^о С із використанням термостабільної Ь-амілази для зниження в'язкості отриманого замісу. Після охолодження обробленого замісу його оцукрюють і зброджують для отримання зрілої бражки. Сучасна технологія спирту поєднує процеси оцукрення сусла та його зброджування.

Ректифікований етиловий спирт отримують на брагоректифікаційних установках (БРУ) безперервної дії, до складу яких входить три основні колони: бражна, на якій шляхом перегонки спирт виділяється із бражки. Із нижньої частини колони виводиться звільна від спирту барда, а із верхньої частини - бражний дистилят міцністю 35-55% об.; епюраційна, на якій із бражного дистиляту виділяють головні низьколеткі домішки етилового спирту (альдегіди, складні естери). Вони виводяться із конденсатора колони у вигляді спирту етилового головної фракції міцністю 92% об. Із нижньої частини колони в ректифікаційну надходить епюрат міцністю 35-45% об.; ректифікаційна або спиртова, на якій із епюрату видаляють проміжні і хвостові високолеткі домішки етилового спирту (вищі спирти, органічні кислота та ін.). Із верхньої частини виводять ректифікований етиловий спирт. Також із колони виводять сивушне масло міцністю 88% об. та лютерну воду.

Крім основних колон, БРУ може бути оснащена додатковими колонами для покращення якості ректифікованого спирту або збільшення його виходу.

1.3 Предмет і мета дисципліни, її місце і роль у навчальному процесі

Технологія бродильних виробництв є складовою частою дисципліни «Загальні технології харчової промисловості». Її предметом є загальна характеристика бродильних виробництв України, шляхи їх розвитку, основні закони, принципи і правила технологій продуктів бродіння основних груп, принципові технологічні схеми, технологічні режими та способи відповідних технологій, шляхи їх регулювання, удосконалення та оптимізації, технічна документація.

Метою навчальної дисципліни є отримання студентами теоретичних знань про сукупність процесів та технологічних операцій, які забезпечують одержання продуктів бродіння заданої якості, ознайомлення їх із закономірностями і процесами, які є спільними для технологій різних харчових виробництв, доведення необхідності використання комплексного підходу до удосконалення різних технологій та набуття практичних навичок, необхідних для майбутньої виробничої діяльності.

Місце дисципліни у навчальному процесі полягає у тому, що вона є однією з основних у комплексі професійної та практичної підготовки бакалаврів. Дисципліна базується на знаннях, отриманих студентами під час вивчення фундаментальних та загально-інженерних дисциплін. Особливе значення для її вивчення мають такі дисципліни, як «Фізика», «Органічна хімія», «Фізична та колоїдна хімія», «Біохімія», «Технічна мікробіологія», «Процеси і апарати харчових виробництв», «Інформаційні технології в інженерних розрахунках», «Теплотехніка» та ін. Водночас вона є базовою для дисциплін: "Технологія галузі", "Технологічне обладнання галузі", "Мікробіологія галузі", "Технохімічний контроль у галузі", «Обладнання галузі».

Роль дисципліни у навчальному процесі полягає у підготовці фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр, а також до виконання ними курсових і дипломного проектів та магістерської роботи.

Внаслідок опанування дисципліни студент повинен:

знати: поняття, визначення, основні терміни технології бродильних виробництв;

принципи, теорії, закони, що використовуються для вивчення технології бродильних виробництв;

сучасний стан та перспективи розвитку технології бродильних виробництв України;

загальні процеси технології бродильних виробництв, зв`язок між різними галузями харчової промисловості, спрямований на безвідходне виробництво та вирішення екологічних проблем;

принципові технологічні схеми виробництва основних груп продуктів бродіння, технологічні режими та способи їх регулювання;

способи виробництва продуктів основного асортименту продуктів бродіння, лабораторні методи оцінки їх якості;

методики розрахунку виходу товарної продукції, витрат і втрат виробництва та інших технологічних характеристик технології бродильних виробництв;

вимоги нормативних документів до сировини, напівфабрикатів, товарної продукції і відходів виробництва;

методики визначення хімічного складу сировини, напівфабрикатів, товарної продукції і відходів виробництва;

уміти: використовувати нормативну документацію на продукти бродіння, проводити інформаційний пошук в науковій літературі та інших джерелах науково-технічної інформації;

аналізувати одержані відомості стосовно протікання технологічних процесів та давати рекомендації щодо їх удосконалення;

виконувати технологічні розрахунки щодо виходу основного та побічного продукту, витрат сировини, води, допоміжних матеріалів та інших технологічних характеристик відповідних технологій;

креслити принципові технологічні схеми виробництва основних груп продуктів бродіння та характеризувати технологічні процеси і режими їх здійснення;

оформлювати результати дослідів і розрахунків з подальшим їх аналізом та узагальненням;

визначати хімічний склад сировини, напівфабрикатів, товарної продукції і відходів виробництва, проводити відповідні розрахунки та статистичну обробку отриманих даних, оформлювати та аналізувати отримані результати;

застосовувати інформаційні технології в практичній діяльності;

приймати самостійні рішення в подальшій професійній діяльності;

мати навички: використання нормативно-правових документів, навчально-методичної, наукової та іншої літератури щодо вивчення відповідної технології, характеристик технологічних процесів, технологічних режимів та вимог до якості сировини, напівфабрикатів, товарної продукції і відходів виробництва;

аналізу відомостей щодо протікання технологічних процесів та надання рекомендації щодо їх удосконалення;

визначення хімічного складу та інших показників сировини, напівфабрикатів, товарної продукції і відходів виробництва, проведення відповідних розрахунків та статистичної обробки отриманих даних, оформлення та аналізу отриманих результатів.

застосовування персонального комп'ютера та інформаційних технологій в практичній діяльності для рішення практичних задач і креслення схем.

Запитання для самоперевірки до розділу 1

1. Загальна характеристика аеробного і анаеробного бродіння.

2. Які види бродіння найбільше застосовують у виробничій діяльності?

3. Які мікроорганізми використовують в бродильних виробництвах?

4. Назвіть основні групи бродильних виробництв та які з них відносяться до бродильної і мікробіологічної промисловості?

5. Коротка характеристика виноробства.

6. Коротка характеристика пивоваріння.

7. Коротка характеристика виробництва етилового спирту.

8. Що є предметом дисципліни «Технологія бродильних виробництв» та її місце в навчальному процесі?

9. Що повинен знати студент внаслідок вивчення дисципліни «Технологія бродильних виробництв»?

10. Що повинен уміти студент внаслідок вивчення дисципліни «Технологія бродильних виробництв»?

11. Які навички повинен набути студент внаслідок вивчення дисципліни «Технологія бродильних виробництв»?

2. Сировина, основні та допоміжні матеріали бродильних виробництв

2.1 Вода та основні способи водопідготовки

Вода найбільш розповсюджена та важлива речовина на Землі. Загальні запаси води на планеті складають 1338000 км³.

Із цієї кількості 96,5% приходиться на частку світового океану, 1,7% - складають підземні води, 1,74% - льодовики і постійні сніги.

Загальні запаси прісної води складають всього лише 2,53% від загальних запасів. Люди зневажливо ставляться до води, не цінують її, а вода це мати життя, і вона заслуговує на нашу величезну пошану і любов, подяку за те, що дає нам життя.

Вода також є важливою сировиною для виробництва пива, безалкогольних і слабоалкогольних напоїв, квасу, спирту, горілок, горілок особливих, та лікеро-горілчаних напоїв.

Вимоги до технологічної води, яка використовується в бродильній промисловості більші, ніж до питної води.

Хімічний склад та основні властивості води

Вода - найпоширеніша на перший погляд проста, але насправді складна і не до кінця вивчена сировина. Молекула води складається з двох атомів водню і атома кисню (найпростіша формула Н₂О). Їй відповідає молекулярна маса 18.

Вода здатна створювати асоціативні молекули, вона є найбільш аномальною речовиною у природі. Тільки вода при звичайних температурах і тиску може знаходитися водночас у трьох агрегатних станах: газоподібному, рідкому і твердому.

Із усіх відомих в природі речовин вода має найбільш високу теплоту випаровування. Це означає, що після нагрівання води до кипіння, потрібно ще витратити значну кількість теплоти, щоб зруйнувати водневі зв'язки. Крім того, це забезпечує можливість використовувати теплоту, що виділяється під час конденсації вторинної або відпрацьованої пари в різних виробничих процесах.

Вода має найбільшу теплоємність порівняно з усіма твердими і рідинними речовинами, крім аміаку. У технологічних процесах ця властивість використовується як термостатичний ефект, тобто забезпечує здатність підтримувати температуру в апаратах у необхідних межах. Цьому сприяє і найвища теплопровідність води.

Вода серед усіх рідин, крім ртуті, має найбільший поверхневий натяг і найбільший рівень змочування.

Вода має найбільшу діелектричну проникність з усіх рідин, завдяки чому вона найбільш універсальний розчинник газів, рідин і твердих сполук. Вода при дії на неї магнітного поля набуває нових властивостей, при цьому, збільшується концентрація водневих іонів і поверхневий натяг. Магнітне поле впливає на швидкість і характер кристалоутворення розчинних у воді солей, зменшує утворення накипу в парових котлах, змінює температуру кипіння, ступінь в'язкості, збільшує швидкість зсідання суспензії і фільтрування та розчинність газів. Вода, оброблена магнітним полем, стимулює біологічні процеси у живих організмах.

Таким чином, існують реальні можливості модифікування структури води і направленого регулювання її властивостей фізико-хімічним впливом для вдосконалення та інтенсифікації технологічних процесів.

Завдяки своїй колосальній можливості розчинювати різноманітні речовини природна вода ніколи не буває хімічно чистою, а завжди являє собою сильно розбавлені розчини різних солей, деяких газів, які утримують у вигляді суспензії органічні і неорганічні речовини, а не рідко й мікроорганізми.

Чиста вода прозора й не має ні запаху, ні смаку, у тонкому шарі безбарвна, а в товстому має голубувато-зелений відтінок. Інші відтінки свідчать про наявність у ній різноманітних розчинених і завислих домішок, тобто поява відтінків кольору води свідчить про її забрудненість.

Залежно від кількості і співвідношення різноманітних іонів вода має певні властивості. Солі кальцію і магнію різних кислот зумовлюють, так звану, загальну жорсткість води, яка складається із тимчасової і постійної.

Тимчасова жорсткість зумовлена присутністю бікарбонатів кальцію і магнію. Під час кип`ятіння води тимчасова жорсткість майже повністю видаляється в наслідок розкладання бікарбонатів (карбонати випадають в осад):

Ca²⁺+ 2HCO₃- = CaCO₃ v +H₂O + CO₂ (2.1)

Mg²⁺+2HCO₃- = MgCO₃ v + H₂O + CO₂ (2.2)

Постійна жорсткість зумовлена присутністю кальцію і магнію всіх інших кислот, крім вугільної.

Жорсткість води вимірюється в ммоль/дм³, за одиницю жорсткості приймається 20,04 мг іонів кальцію або 16,14 мг іонів магнію.

Залежно від загальної жорсткості воду поділяють на такі типи:

дуже м`яка - 0-15ммоль/дм³

м`яка - 1,5-3,0 ммоль/дм³

помірно жорстка - 3,0-6,0 ммоль/дм³

жорстка - 6,0-10,0 ммоль/дм³

дуже жорстка понад 10 ммоль/дм³

Хімічні сполуки які містяться в воді можуть негативно впливати на протікання технологічних процесів приготування пива, безалкогольних і слабоалкогольних напоїв, горілок. До таких хімічних сполук відносяться солі жорсткості та лужності, залізо, хлорид, сульфати та ін.

Вимоги до якості води питної та технологічної

Воду, яку використовують при виробництві продуктів бродіння, за призначенням поділяють на технологічну і технічну.

До води технологічного призначення відноситься вода, котра є незамінною сировиною і входить до складу багатьох харчових продуктів і напоїв, а також вода, яка безпосередньо контактує з харчовою сировиною і напівпродуктами в технологічному процесі.

До води технічного призначення відноситься вода, що використовується для забезпечення технологічного процесу на всіх стадіях виробництва харчових продуктів і функціонування підприємства в цілому. Така вода не має безпосереднього контакту з сировиною, напівпродуктами і готовою продукцією, а використовується головним чином для охолоджування напівфабрикатів та продуктів, миття виробничих й інших приміщень тощо.

Основні вимоги до води технологічного призначення наведено в табл. 2.1.

В процесі затирання та приготування пивного сусла за необхідністю проводиться реагентне корегування окремих показників води (рН, лужність і жорсткість).

В процесі приготування безалкогольних напоїв можливе корегування окремих показників води (рН, лужність) безпосередньо в ході технологічного процесу.

Для приготування окремих сортів пива та безалкогольних напоїв допускається використовувати воду з іншим співвідношенням солей, обумовленим нормативно-технічною документацією на конкретний вид продукції.

За мікробіологічними показниками вода повинна бути бактеріально чистою. У питній і технологічній воді, загальна кількість бактерій в 1 см³ не повинна перевищувати 100.

Колі-індекс повинен бути не більше 3 тобто в 1 дм³ води не повинно бути більше 3 кишкових паличок. А колі-титр не менше 300 см³ (не більше 1 кишкової палички на 300 см³ води).

У воді поряд з неорганічними сполуками присутні більш складні органічні речовини. Вони можуть знаходитись у воді в розчинному, колоїдному, або завислому стані і також відіграють важливу роль. У зв'язку в різноманітністю цих речовин кількісно їх оцінюють за ступенем окиснення води, тобто кількість кисню, що потрібна для окиснення домішок у даному об`ємі, або еквівалентною кількістю іншого окислювача. Найчастіше, на практиці окислюваність визначають обробкою дослідної води, марганцевокислим калієм (перманганатне окислення).

Вимоги до води у пивоварінні є більш складними і специфічними, ніж до звичайної питної води. Вода є не тільки основною складовою частиною цільового продукту виробництва, але і середовищем, де відбуваються надзвичайно різноманітні хімічні реакції, які зумовлюють потрібний перебіг технологічних процесів. Від складу і стану іонів різних хімічних елементів у воді залежать навіть сортові особливості певних типів пива.

Таблиця 2.1. Основні вимоги до якості води технологічного призначення

Виробництво	Загальна жорсткість, ммоль/дм3, не більше	рН	Сухий залишок, мг/ дм3, не більше	Ступінь окислення, мг О2/ дм3, не більше	Особливі вимоги
Безалкогольні напої та концентрати безалкогольних напоїв	1,5	6,0-7,0	600-850	1,5-2,0	Вміст, мг/дм3, не більше: заліза - 0,1; марганцю - 0,05; міді - 0,1; цинку - 1,0; нітратів - 3,0; фенольних сполук - 0,0001. Загальна кількість мікроорганізмів - більше 75 шт. в 1 дм3, не допускається вміст хвороботворних мікроорганізмів
Пиво,квас	Світле пиво - 1-2, темне пиво і квас - 5-6	6,8-7,3	600-850	1,0-2,0	Вміст, мг/дм3, не більше: заліза 0,2; марганцю - 0,05; нітратів - 25,0. Вміст іонів калію, натрію, сульфатів і хлоридів не повинен перевершувати порогів рівень, коли вони впливають на смак пива. Показник лужності (відношення кальцієвої жорсткості до загальної лужності) повинен бути не менше 1
Етиловий спирт	7,8	5,5-7,0	600-800	1,0-2,0	Вміст гіпсу не більше 0,5 г/дм3. Не допускається вміст сірководню, аміаку і фенолу
Горілки і лікеро-горілчані напої	0,2-1,0	6,8-7,3	100-500	2,0	Вміст, мг/дм3, не більше: заліза 0,1; натрію+калію - 100; марганцю - 0,1; сульфатів - 100,0; хлоридів - 80,0; гідрокарбонатів - 244; силікатів - 7,0; фосфатів - 0,1; міді - 0,1, амонію - 0,1; нітратів - 40,0. Для миття пляшок дозволяється використовувати воду із жорсткістю до 1,8 ммоль/дм3
Хлібопекарські дріжджі	7,0	5,5-6,8	500-700	4,0	Вміст, мг/дм3, не більше: марганцю - 0,1, заліза 0,2. Не допускається вміст нітратів.
Солод	4,0-7,0	5,5-6,8	500-700	1,0-2,0	Вміст, мг/дм3, не більше: заліза 0,1; марганцю - 0,05
Коньяк	0,36-1,0	-	-	-	-

Загальною вимогою до вмісту заліза у воді для виробництва пива є те, що він не повинен перевищувати 0,3 мг/дм³. Тому у методі визначення цього елемента бажано, щоб забарвлення при змішуванні аналізованого розчину води з реактивом-індикатором було відсутнє, або тільки дуже слабко-жовтувато-рожеве. Завеликий вміст заліза може спричинити погіршення смаку і зниження стійкості пива.

У винах концентрація заліза не повинна перевищувати 15 мг/дм³, але бути меншою за 2-3 мг/дм³. Залізо входить до складу ферментів, вітамінів, приймає активну участь як каталізатор в окисно-відновних процесах при визріванні вина. Підвищені дози заліза приводять до утворення залізного, ферофосфатного та оксидазного касів.

Головним показником для оцінки технологічних властивостей води для виробництва пива є співвідношення тих іонів, які найбільше впливають на активну кислотність середовища. Величина рН складної буферної системи ячмінно-солодового затору формується завдяки, в основному, вмісту фосфат-іонів Н₂РО₄^-, НРО₄^-, РО₄^-, які переходять в розчин із сировини. Зміни рН відбуваються, якщо порушується іонна рівновага внаслідок дії катіонів та аніонів води на фосфат-іони.

Іони кальцію реагують з фосфат-іонами згідно з рівнянням:

ЗСа₂⁺ + 2НРО₄^2- > Са₃(РО₄)₂ + 2Н⁺ (2.3)

Третинний фосфат кальцію випадає в осад, а іонна рівновага зміщується в бік іонів водню і пониження рН. Магній діє аналогічно, але його фосфати, як вторинні, так і третинні є розчинними, а тому вплив магнію на рН вдвічі слабкіший за вплив кальцію.

Іони води НСО₃^-, СО_З підвищують рН внаслідок зв'язування іонів Н⁺: Н⁺ + НСО₃^-, Н₂О + СО_2.

Так само діють безпосередньо іони ОН-, що надходять з лугами води. Причому рівновага реакцій зміщується праворуч внаслідок виводу з середовища іонів СО₂, при нагріві, а також утворення практично майже не дисоційованої води.

Таким чином, активна кислотність середовища (затору) формується взаємодією солей, які визначаються як жорсткість і як загальна лужність води.

Проведеними прикладними дослідженнями на кафедрі бродильних виробництв Київського технологічного інституту харчової промисловості (Т. І.Семенова, М.М.Голобородько та ін.) було встановлено, що найбільш об'єктивним критерієм технологічної оцінки води для пивоваріння є співвідношення концентрації іонів кальцію (кальцієва жорсткість Ж_са) і загальної лужності води (Л_заг).

Таке співвідношення назване показником лужності Пл і значення його повинно дорівнювати:

(2.4)

Якщо показник лужності води не відповідає значенню Пл?1, рекомендується додавати у затір іони кальцію в формі сульфату, хлориду або додавати кислоту(переважно молочну) для нейтралізації лужних іонів.

Для виробництва горілок і лікеро-горілчаних напоїв завод повинен бути забезпечений водою, яка б відповідала вимогам СОУ 15.9-37-237:2005 “Вода підготовлена для лікеро-горілчаного виробництва”, які наведені в табл. 2.2 і 2.3. Вихідна вода повинна бути безбарвною, прозорою, без стороннього смаку і запаху.

Таблиця 2.2. Органолептичні показники підготовленої води

Найменування показника, одиниця вимірювання	Значення показника для виробництва	Метод контролю
	горілок, горілок особливих і лікеро-горілчаних напоїв із спирту	слабоалкогольних напоїв
	Екстра, Люкс, Пшенична сльоза	вищої очистки, високоякісний із меляси
Запах при 20° С і під час нагрівання води до 60°С,бал	0	0	0	Згідно з ГОСТ 3351
Смак та присмак при 20° С,бал	0	0	0	Те саме
Забарвленість, градус	Не більше 2	Не більше 5	Не більше 5	-``-
Мутність, мг?дмі	Не більше 0,2	Не більше 0,5	Не більше 0,5	-``-

Таблиця 2.3. Фізико-хімічні показники підготовленої води

Найменування показника, одиниця вимірювання	Значення показника для виробництва	Метод контролю
	горілок, горілок особливих і лікеро-горілчаних напоїв із спирту	слабоалкогольних напоїв
	Екстра, Люкс, Пшенична сльоза	вищої очистки, високоякісного із меляси
Жорсткість загальна, ммоль/дм3	не більше 0,1	не більше 0,1	не більше 0,3	Згідно з ГОСТ 4151 ДСТУ ISO 6059
Лужність загальна, ммоль/дм3	не більше 2,0	не більше 4,0	не більше 2,0	Згідно з ISO 9963-1
Лужність вільна, ммоль/дм3	не допускається	не допускається	не допускається	Згідно з ISO 9963-2
Окислюваність перманганатна, мг О2/дм3	не більше 2,0	не більше 2,0	не більше 2,0	Згідно з ГОСТ 23268.12 ISO 8467
			Продовження табл. 2.3
1	2	3	4	5
Сухий залишок, мг /дм3	не більше 350,0	не більше 550,0	не більше 550,0	Згідно з ГОСТ 18164
Масова концентрація натрію+калію, мг /дм3	не більше 150,0	не більше 250,0	не більше 250,0	Згідно з ГОСТ 23268.6
Масова концентрація заліза (Fe, сумарно), мг /дм3	не більше 0,05	не більше 0,05	не більше 0,05	Згідно з ГОСТ 4011, ГОСТ 26928
Масова концентрація марганцю, мг /дм3	не більше 0,05	не більше 0,05	не більше 0,05	Згідно з ГОСТ 4974
Масова концентрація сульфатів, мг /дм3	не більше 50,0	не більше 80,0	не більше 100,0	Згідно з ГОСТ 4389
Масова концентрація хлоридів, мг /дм3	не більше 60,0	не більше 80,0	не більше 80,0	Згідно з ДСТУ 4089 ГОСТ 4245
Масова концентрація силікатів, мг /дм3	не більше 5,0	не більше 5,0	не більше 7,0	Згідно з ГОСТ 4389
Масова концентрація ортофосфатів, мг /дм3	не більше 0,05	не більше 0,05	не більше 0,05	Згідно з ГОСТ 18309
Масова концентрація поліфосфатів, мг /дм3	не більше 0,05	не більше 0,05	не більше 0,05	Згідно з ГОСТ 18309
Масова концентрація нітритів (за NO2-), мг /дм3	не більше 0,1	не більше 0,1	не більше 0,1	Згідно з ГОСТ 4192
Масова концентрація аміаку (за азотом), мг /дм3	не допускається	не допускається	не допускається	Згідно з ГОСТ 4192
Масова концентрація хлору залишкового вільного, мг /дм3	не допускається	не допускається	не допускається	Згідно з ГОСТ 18190
Масова концентрація сірководню, мг /дм3	не допускається	не допускається	не допускається	Згідно з ISO 1053

Основні способи водопідготовки

У бродильних виробництвах вода є основною сировиною, оскільки має сильний вплив на органолептичні властивості та стійкість товарної продукції.

Якщо вода не задовольняє технологічних вимог для виробництва продуктів бродіння, то залежно від її складу застосовують такі способи підготовки: термічний, іонообмінний, зворотно-осмотичний, електродіалізний та ін. Крім того, у виробництві пива практикують декарбонізацію води вапном, нейтралізацію бікарбонатів, а при виготовленні безалкогольних напоїв - відстоювання, коагуляцію, фільтрування, а також вапняно-содовий спосіб пом'якшення. У виробництві горілок і лікеро-горілчаний напоїв проводять знезалізнення, дезодорацію та купажування води. При виробництві коньяків воду відстоюють та поямкшують.

Відстоювання і коагуляція. Якщо вода містить суспендовані неорганічні та органічні речовини, то перед наступною обробкою її відстоюють. Під дією сили тяжіння завислі часточки осаджуються. Згідно із законом Стокса швидкість осадження завислих часточок (м/с) можна визначити за формулою:

(2.5)

де - густина часточок і рідкого середовища, кг/м³; м - динамічний коефіцієнт в'язкості рідкого середовища, ПаЧс; d - діаметр часточки, м; g - прискорення вільного падіння, м/с².

Освітлюють воду у відстійниках періодичної чи безперервної дії. У випадках коли домішки, наприклад гумінові речовини, кремнієва кислота та її солі, знаходяться в колоїдно-дисперсному стані, при додаванні відповідної хімічної сполуки відбувається коагуляція колоїдних частинок і осадження пластівців, що утворюються. Як коагулянти використовують сульфат алюмінію (глинозем) Al₂(SO₄)₃Ч18Н₂О, сульфат заліза Fе₂(S0₄)₃Ч9Н₂0 або залізний купорос FеS0₄Ч7Н₂O вапном.

Малорозчинний гідроксид алюмінію являє собою позитивно заряджені частинки, які адсорбують частинки з негативним зарядом. Утворені великі зависі при осіданні захоплюють інші завислі речовини, завдяки чому вода освітлюється.

Іон водню, що звільнився згідно наведеним рівнянням, реагує з гідрокарбонат іоном із утворенням води та оксиду вуглецю. Під час гідролізу сульфату алюмінію утворюється сірчана кислота, яка розщеплює бікарбонати з утворенням сульфату, води, діоксиду вуглецю. Таким чином, під час коагуляції частина тимчасової твердості (0,7-1,0 ммоль/дм³) переходить у постійну. Гідроксид алюмінію при рН менше 4 має вигляд дрібних пластівців, вище 4 - великих пластівців, оптимальний показник рН 7,5-7,8, а при рН більше 8 утворюється не гідроксид, а алюмінат. Тому вода не освітлюється.

Використання як коагулянту сульфату заліза прискорює процес освітлення, особливо при рН 8,2-8,5. Дозу коагулянтів визначають у лабораторії. Вона коливається в межах від 50 до 150 г на 1 м³ води.

До обладнання для очищення води за цим способом входять збірник, обладнаний мішалкою або системою перфорованих труб для подачі стисненого повітря і призначений для розчинення коагулянту, дозатор, змішувач та збірники для розчинення. Розчин коагулянту приблизно 5%-ної концентрації після ретельного перемішування мішалкою або стисненим повітрям із збірника через дозатор передають у змішувач, а потім у збірник для розчинення, де протягом 6-8 год. осаджують завислі часточки.

Фільтрування води. З метою видалення завислих часточок воду фільтрують на пісочних і вугільно-пісочних фільтрах.

Керамічні фільтри та фільтрпреси використовують, в основному, для біологічного очищення.

Пісочний фільтр - це сталевий циліндричний корпус, всередині якого закріплена решітка з отворами діаметром 1 мм. На решітку укладений шар крупного піску завтовшки 5,0 мм, потім шар (500 мм) середнього (з розміром піщинок 2,0-2,5мм) і шар (400 мм) дрібного піску.

Найвищу затримуючу здатність має кварцовий пісок із вмістом близько 100% кремнезему, з середнім діаметром частинок 0,6-1,0 мм. Насипна маса 1,5 т/м^З.

Для фільтрування води використовують закриті фільтри, до яких рідина подається насосом або із закритих напірних збірників під тиском.

Воду подають у фільтр через розподільну головку. Вона проходить зверху до низу через шар піску, фільтрується і виводиться через патрубок. До патрубка прикріплений повітряний клапан для видалення повітря при заповненні фільтра водою. З метою забезпечення припливу води її під постійним тиском подають на фільтр через редуктор або з водонапірного збірника.

Внаслідок накопичення великої кількості осадів на фільтруючому шарі швидкість фільтрування знижується. Тому 1-2 рази на місяць фільтр промивають, пропускають через фільтруючий шар воду з великою швидкістю у напрямку, зворотньому фільтруванню.

Вугільно-пісочні фільтри використовують для очищення води з неприємним запахом, підвищеним вмістом хлору й незадовільним кольором. Фільтруючі матеріали представлені 4 шарами, см: гравій 10, пісок 35, активоване вугілля 15, гравій 10. Шари відокремлюють один від одного мідними лудженими сітками. Вугільні колонки засовують з тією ж метою, тільки вугілля в них вкладають щільним шаром, щоб запобігти спливанню.

Керамічні фільтри використовують не тільки для відокремлення зависі, а й частково з метою біологічного очищення за типом мембранних фільтрів. Керамічний фільтр має герметичний корпус із щільно закритою кришкою та решіткою всередині, на якій закріплено пустотілі керамічні свічки з розмірами пор близько 1,5 мкм.

Вода під тиском надходить у фільтр і через пори проникає до їхньої внутрішньої частини. Дрібні зависі й мікроорганізми затримуються на зовнішній поверхні. З свічок вода направляється до верхньої частини корпуса і через штуцер виходить у збірник чистої води.

При зниженні пропускної здатності керамічні фільтри необхідно перезаряджувати регенерованими свічками. З метою регенерації їх обробляють 2%-ним розчином соляної кислоти і 2%-ним розчином лугу з подальшим промиванням дистильованою водою.

Для пом'якшення води користуються такими способами.

Термічний спосіб. Воду пом'якшують нагріванням. При температурі вище 60^о С розщеплюються бікарбонати з утворенням майже нерозчинних у холодній воді карбонатів і виділенням діоксиду вуглецю. Від застосування цього способу одержують позитивний ефект у разі переважання у воді вмісту іонів магнію і кальцію над бікарбонат-іонами. Ефект пом'якшення і витрата пари залежить від складу води. Вода з переважною тимчасовою кальцієвою та низькою магнієвою жорсткістю декарбонізується при нетривалому кип'ятінні. Цей метод є енергоємним і тому його застосовують рідко.

Декарбонізація вапном. Обробку води проводять гідроксидом кальцію, одержаним із свіжообпаленого вапна після його гасіння. Гідроксид кальцію при звичайних температурах (без нагрівання) реагує з солями тимчасової жорсткості й оксидом вуглецю. При взаємодії бікарбонату магнію утворюється легкорозчинна сіль і лише наступна реакція його з гідроксидом кальцію дає можливість одержати важкорозчинні сполуки карбонат кальцію і гідроксид магнію. Таким чином, повніше видалення бікарбонату магнію потребує подвійної дози вапна, тому даний спосіб ефективний для обробки води з високою кальцієвою та низькою магнієвою жорсткістю.

Вапняно-содовий спосіб. Для усунення тимчасової жорсткості воду обробляють вапном, а постійної (некарбонатної) - кальцинованою содою (карбонатом натрію). Установки для пом'якшення води містять запасні резервуари для води, змішувачі, відстійники, фільтри та збірники. Змішувачі і відстійники мають конічне днище із засувкою для видалення осаду, а також обладнані мішалками.

Нейтралізація бікарбонатів. Для пом'якшення води з жорсткістю понад 10 ммоль/дм^З та із загальною мінералізацією 1г/дм^З у деяких країнах дозволено застосовувати кислоти. З неорганічних кислот частіше використовують сірчану, з органічних -- молочну. В результаті реакції бікарбонатів із неорганічними кислотами утворюється нейтральна сіль й тимчасова жорсткість переходить у постійну. При взаємодії молочної кислоти з бікарбонатами утворюються нерозчинні лактати кальцію та магнію.

Іонообмінний спосіб. При цьому способі для пом'якшення води використовують іоніти. Такі з них, як штучний цеоліт-пермутит і природний фероалюмосилікатглауконіт, у практиці не поширені, а переважають високоефективні штучні іоніти. Синтетичні смоли являють собою високополімерні, нерозчинні у воді органічні речовини. У воді активні групи іонітів дисоціюють на нерухомі, зв'язані з матрицею іони та рухомі протиіони.

Залежно від знака заряду протиіону іоніти поділяють на катіони, аніоніти та амфоліти. Катіоніти застосовують, в основному, для пом'якшення води і видалення інших катіонів, що містяться у невеликих кількостях, аніонітами видаляють із води кислоти й кислотні залишки. З метою пом'якшення води використовують Н- і Na-катіоніти, у яких катіони водню або натрію обмінюються на катіони кальцію та магнію солей жорсткості.

Вже досить тривалий час для покращення води в технології бродильних виробництв застосовують іонообмінники, за допомогою яких з води видаляються катіони і тим самим істотно зменшується її жорсткість. Такі катіонообмінники дозволяють при поганій якості води в особливих випадках попередньо підключати вапняний декарбонізатор для свого роду передочищення води і тим самим економити хімічні реактиви для регенерації. За допомогою аніонообмінника можна видаляти аніони неорганічних кислот після проходження катіонообмінника і, таким чином, отримати практично повністю знесолену воду, що не відрізняється від тієї, що дистилює.

У цій установці іонообмінники змонтовані попарно, і коли один регенерується, інший працює, тобто таким чином забезпечується безперервне функціонування установки. Щоб уникнути корозії не слід прагнути до абсолютного обезсолення води (за винятком води для парових котлів). Тому доцільно в кінці водопідготовки підключати регулюючий пристрій для надання воді бажаної залишкової карбонатної жорсткості.

Елекродіалізний спосіб. Електродіаліз являє собою перенесення іонів через іонітові мембрани під дією підведеного до них електричного поля. Для підвищення механічної міцності подрібнений іоніт змішують з інертним зв'язуючим матеріалом (поліетилен, полістирол та ін.), мембрани виготовляють у вигляді тонких, гнучких, прямокутних листів і рулонів. Іонітові мембрани завдяки наявності в них іоногенних груп електрохімічноактивні й мають іонну селективність. Іоногенні групи основного характеру дають змогу розглянути мембрану як нерухомий полікатіон, дифузійний шар якого насичений рухомими аніонами. Катіонітові та аніонітові мембрани переміщаються в електродіалізному апараті, утворюючи знесолюючі й концентруюючі камери. Відомі електродіалізні апарати, що відрізняються між собою конструкцією та принципом дії.

Зворотньо-осмотичний спосіб. Зворотній осмос - фільтрування розчинів через напівпроникні мембрани під тиском, який перевищує осмотичний. Мембрани ацетилцелюлози та інших полімерів характеризуються селективністю, пропускаючи молекули води та затримуючи молекули або іони розчинених речовин. Опріснення води здійснюють у мембранному апараті з плоско камерними або трубчастими фільтруючими елементами і мембранами у вигляді порожнистих волокон. Процес зворотнього осмосу з метою демінералізації води є перспективним, його широко практикують в промисловості. Розроблені сучасні мембрани типу МГА з робочим тиском 10 МПа дають можливість відокремлювати 70-97,5% солей при водопроникності близько 1000 м^З/м² за добу. Основними умовами ефективної роботи зворотно-осмотичних апаратів є щільність пакування мембран, невисока металомісткість, простота виготовлення і монтажу, ступінь очищення вихідної води перед мембранною обробкою. Опріснення води як способом електродіалізу, так і зворотнього осмосу на 10-40% дешевше за дистиляцію. Зворотній осмос порівняно з іншими способами має також інші переваги: ефективне видалення мікроорганізмів та органічних речовин, можливість застосування для води з різним вмістом солей, повна автоматизація процесу.

Знезараження води. Для видалення хвороботворних бактерій, що містяться у воді, її знезаражують спеціальними засобами. Дезинфекцію технологічної води для виробництва продуктів бродіння здійснюють фільтруванням через керамічні знезаражувальні фільтри, хлоруванням, рідше озонуванням, дією ультрафіолетовими променями, обробкою іонами срібла тощо.

Керамічний фільтр являє собою циліндричну місткість із сферичним днищем і кришкою. Між корпусом і кришкою закріплена решітка, на якій закріплені фільтруючі елементи - патрони із сферичним дном з пористої кераміки, розмір пор яких не повинен перевищувати 1,57 мкм. Фільтруючі елементи щоденно очищають зворотним током води при надлишковому тиску 0,03 МПа і через два тижні дезінфікують розчином перманганату калію. Дезінфікуючий розчин витримують 10-12 год.

Хлорування води - цей хімічний спосіб знезараження води ґрунтується на бактерицидній дії активного хлору. Для хлорування використовують газопобіний хлор або водний розчин хлорного вапна. Доза хлору залежить від кількості мікроорганізмів, а також від показника рН, жорсткості води та вмісту в ній органічних речовин і коливається у межах від 0,33 до 2 мг хлору на 1 дм³ води. Тривалість контакту хлору із знезаражуваною водою повинен становити не менше однієї години. Дозу хлору та тривалість обробки води збільшують при наявності спорових мікроорганізмів. У практиці підготовки води ефективним є поєднання пом'якшення і знезараження води.

Для збагачення води іонами срібла використовують іонізатори, в яких закріплені срібні електроди під напругою постійного електричного струму. Утворені завдяки електролізу іони срібла надходять у технологічну воду, що протікає через іонізатор.

Ефективним способом біологічного очищення технологічної води є фотохімічна та ультрафіолетова дія бактерицидного опромінення на протоплазму і ферменти клітин бактерій, що зумовлює повну її стерилізацію.

Знезараження ультрафіолетом. Даний спосіб екологічно чистий і надійний, проте витрати на апаратуру великі, але результат не великий. Товщина опромінюваного шару має бути невеликою, причому помутніння і зависі зменшують ефект опромінення, а тому при високій каламутності доводиться використовувати високу дозу опромінення. Ультрафіолетові лампи слід періодично міняти, а їх роботу необхідно контролювати.

Знезараження озоном. Озон отримують з кисню повітря за допомогою електричного розряду. Озон діє як окислювач, руйнуючи тим самим кліткові мембрани. Даний спосіб надійний і аналогічно чистий, але потрібні на нього витрати досить великі. Обидва способи (обробка ультрафіолетом і озонування) можуть застосовуватися також в поєднанні.