Размещено на http://www.allbest.ru/

2

КУРСОВА РОБОТА

Вдосконалення процесу кредитування підприємств

ЗМІСТ

• Вступ 3
• 1 Механізм грошово-кредитного регулювання 6
• 1.1 Сутність, види та принципи банківського кредитування 6
• 1.2 Організація кредитної діяльності банку 14
• 1.3 Кредитна політика і механізми її реалізації 15
• 1.4 Стандарти кредитування 20
• 1.5 Механізм грошово-кредитного мультиплікатора 25
• 2 Організація процесу кредитування підприємств 28
• 2.1 Грошово-кредитна політика Національного банку України 28
• 2.2 Процедура видачі кредиту і контроль за його використанням 35
• 2.3 Способи забезпечення повернення позик 51
• 3 Вдосконалення процесу кредитування підприємств 63
• 3.1 Вдосконалення процесу отримання кредитів малими підприємствами 63
• 3.2 Розвиток методів кредитування і форм забезпечення повернення позик 73
• Висновки 91
• Список використаних джерел 96

Вступ

Під час проведення кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів.

Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами.

Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймається колегіально (Правлінням банку, Кредитним комітетом, Комісією і таке інше) більшістю голосів і оформляється протоколом.

У разі надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу («великі кредити»), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банку.

Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банків.

Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку. З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених Національним банком України економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

Укладення кредитних договорів між банком і суб'єктом господарської діяльності.

Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форм власності у разі наявності в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування кредитом. Для отримання кредиту позичальник звертається в банк. Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. В документах зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, то він надає в банк установчі документи з зазначенням юридичної адреси, картку із зразками підписів, завірену банком та довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками. Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.

У разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника.

Для кредитів, що надаються в іноземній валюті необхідно враховувати також відсоткові ставки, які діють на міжнародних ринках капіталів.

Позичальник, що отримує одноразовий кредит на придбання товарів або на оплату товарно-матеріальних цінностей у межах чинного законодавства за контрактами, угодами, надає в банк копії цих контрактів і угод та інші документи, які стосуються заходу, надходженнями від якого передбачається погашення кредиту.

Позичальник, що звертається в банк за отриманням кредиту на спорудження об'єктів для зберігання та переробки сільськогосподарської продукції, виробництва товарів народного споживання і таке інше, подає в банк проект будівництва (реконструкції) підприємства, що відповідає встановленим законодавством санітарно-гігієнічним, екологічним та іншим нормам, а також висновки експертів щодо проектно-кошторисної документації, які підтверджують дотримання встановлених норм, та інші документи (контракт з будівельною організацією, техніко-економічне обгрунтування, графіки виконання робіт), які необхідні для кредитування.

Позичальник, що отримує кредит на витрати, які не перекриваються надходженнями протягом календарного року, надає прогнозні розрахунки необхідності в короткостроковому кредиті на рік з поквартальною розбивкою.

Комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту.

1 Механізм грошово-кредитного регулювання

1.1 Сутність, види та принципи банківського кредитування

На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання. Незважаючи на те, що кризові явища в економічній системі практично підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслідок чого різко скоротилась кількість надійних фірм-позичальників (на фоні падіння прибутковості банківських операцій), кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів. Так, станом на 01.04.99 кредитні вкладення становили 64% загальної суми робочих активів українських банків.

Кредит (від лат. сreditium -- позика, борг) -- одна з найскладніших економічних категорій, характер об'єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого -- такою специфікою її прояву, як поворотний рух вартості. Оскільки падання кредиту є специфічною, відокремленою формою грошових відносин, воно має власні особливості, пов'язані з обслуговуванням усього процесу розширеного відтворення та забезпеченням його безперервності. У цьому плані база функціонування кредитних відносин -- тимчасове вивільнення грошових коштів та поява тимчасової потреби в них.

Об'єктивні відхилення фактичної потреби господарюючих суб'єктів у фінансуванні їх господарської діяльності від наявності (надлишку або нестачі) вільних ресурсів залежать від багатьох факторів, серед яких: капіталомісткість виробничої діяльності; сезонність виробництва; співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю обігу продукції, коливання цін на неї; оберненість дебіторської заборгованості та ін. У зв'язку з цим з'являється можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів одних господарюючих суб'єктів за рахунок тимчасового надлишку коштів інших. Очевидно, що для реалізації цієї можливості необхідні відповідні економіко-правові умови.

З одного боку, сама природа кредитної угоди зумовлює необхідність майнової відповідальності її учасників за виконання прийнятих на себе зобов'язань. З іншого, обов'язкова умова виникнення кредитних відносин -- це збігання інтересів кредитора і позичальника. Вирішальне значення при цьому має узгодження таких характеристик, як забезпеченість позики, термін кредитування, рівень процентної ставки, наявність альтернативних варіантів фінансування та розміщення коштів.

Таким чином, як економічна категорія кредит -- це сукупність відповідних економічних відносин між кредитором та позичальником з приводу поворотного руху вартості. Суб'єктами кредитної угоди можуть виступати будь-які юридичне самостійні господарюючі одиниці, що вступають у відносини тимчасового запозичення вартості в грошовій або товарній формі. Об'єкт кредитної угоди -- позикова вартість, відокремлення якої пов'язано з характером руху від кредитора до позичальника та від позичальника до кредитора. Необхідність повернення позикової вартості позичальником зумовлюється збереженням права власності на неї кредитора, а забезпечення повернення досягається в процесі використання позикової вартості в господарській діяльності позичальника. При цьому основними стимулюючими мотивами кредитних угод з боку кредитора є одержання доходу у вигляді позикового процента, а з боку позичальника -- покриття нестачі власних ресурсів і отримання доходу Із результаті використання позикової вартості.

Кредит як самостійна економічна категорія виконує важливі функції в економіці. Визначення і трактування окремих функцій кредиту залежить від методологічних підходів до аналізу кредитних відносин. Так, на макроекономічному рівні виділяються перерозподільча функція та функція заміщення готівкових коштів кредитними засобами.

Очевидно, що ринковий механізм перерозподілу кредитних ресурсів мас цілу низку переваг перед іншими способами розміщення грошових коштів. По-перше, обсяг кредитних ресурсів за своїм потенціалом значно перевищує, наприклад, обсяг ресурсів, які розподіляються через бюджетну сферу. По-друге, поверненість кредиту дозволяє надавати ресурси в позику багатократно, що також розширює можливості функції перерозподілу. Нарешті, не можна не виділити перевагу оперативності ринкового розподілу кредитних ресурсів порівняно з тією ж бюджетною сферою.

Багато спеціалістів визнають важливу роль функції заміщення. На сьогодні функціонування кредитних засобів обігу вже не носить характеру тимчасового заміщення реальних грошей: перманентні процесії кредитування в результаті приводять до істотної економії суспільних витрат грошового обігу в цілому.

При більш детальному розгляді кредитних відносин можна обґрунтувати виділення більшої кількості функцій, зокрема:

-- акумуляцію тимчасово вільних ресурсів;

-- розподілення залучених коштів між позичальниками;

-- емісійну;

-- контрольну та ін.

Не менш важливе значення має виділення меж кредиту як економічного явища, в яких він об'єктивно зберігає свою сутнісну специфіку. У протилежному разі надлишкове кредитування, як і недостатність кредитних вкладень (тобто порушення економічно обґрунтованих меж) спричиняє негативний вплив на суспільно-економічні відносини в цілому. Виділяють зовнішні та внутрішні межі кредиту. Зовнішні межі відображають межі відносин стосовно акумуляції та розміщення кредитних ресурсів у цілому. Вони залежать в основному від таких факторів:

-- рівня розвитку виробництва;

-- обсягу і структури кредитних ресурсів;

-- соціально-економічної політики;

-- системи ціноутворення і рівня цін;

-- форми кредитних відносин;

-- структури кредитної системи;

-- фінансового стану суб'єктів господарювання.

Внутрішні межі відображають припустиму міру розвитку окремих форм кредиту в його зовнішніх межах, що обумовлено специфікою прояву різних типів кредитних відносин.

З точки зору виконання основних функцій кредиту виділяються такі функціональні межі: перерозподільча та емісійна. Перша є не що інше, як об'єктивно обґрунтований обсяг кредитних ресурсів. Фактично вона підкреслює глибокий зв'язок операцій із залучення ресурсів і активних операцій банків. Друга межа визначає емісійні кредити, які виділяються під наступні витрати, під ще не вироблену продукцію, справляючи в результаті вплив на сукупну кількість грошей в обігу. Вона залежить від співвідношення між попитом суспільства на додаткові платіжні засоби та можливостями банківської системи щодо випуску кредитних грошей в обіг.

Практичні засади кредитних відносин в Україні, форми і види кредитів, принципи та умови банківського кредитування визначаються відповідними нормативними актами Національного банку України. Так, згідно з Положенням НБУ «Про кредитування», затвердженим постановою Правління НБУ № 246 від 28 вересня 1995 р., кредит -- це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Банківські кредити поділяються на види за такими ознаками:

-- строки користування;

-- забезпечення;

-- ступінь ризику;

-- методи надання кредиту;

-- строки погашення.

Відповідно до строків користування виділяють короткострокові, середньострокові та довгострокові кредити.

Короткострокові кредити надаються банками на термін до 1 року в разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у підприємств у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпеченими надходженнями коштів у відповідному періоді. Середньострокові кредити надаються терміном до З років на оплату підприємствами обладнання, поточні витрати, фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити (понад 3 роки) можуть надаватись для формування основних фондів, здійснення витрат на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію тощо.

За забезпеченням кредити поділяються на забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи), з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації) та незабезпечені (бланкові).

За ступенем ризику розрізняють стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком.

За методами надання -- кредити, що надаються у разовому порядку; відповідно до відкритої кредитної лінії; гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання).

За строками погашення -- кредити, що погашають водночас; у розстрочку; достроково; з регресією платежів; після закінчення обумовленого періоду.

Основними умовами надання банками кредитів суб'єктам господарювання є забезпеченість, поверненість, строковість, платність та цільова спрямованість.

Принцип забезпеченості означає наявність у банку права та можливостей захисту своїх інтересів у вигляді одержання відповідних засобів забезпечення наданого кредиту (застава, гарантія, поручительство тощо).

Принцип поверненості, строковості та платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений строк зі сплатою відповідного процента за користування ним.

Цільовий характер кредитування передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Юридичні особи -- резиденти України можуть одержувати кредити як в національній, так і в іноземній валюті для здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами.

Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у безготівковій формі, шляхом безпосередньої оплати платіжних документів або шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника, а також у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції. Погашення кредиту і нарахованих за ним процентів здійснюється позичальником з поточного рахунка.

Фізичні особи -- резиденти України можуть одержувати в комерційних банках споживчі кредити на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг, але тільки в національній валюті. Банки надають споживчі кредити розміром, що визначається, виходячи з вартості товарів і послуг -- об'єктів кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення повернення кредиту фізичною особою, та сумою поточних доходів позичальника. Строк споживчого кредиту визначається залежно від мети кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, але він не повинен перевищувати 10 років з дня його надання.

Національний банк України встановлює певні вимоги щодо здійснення комерційними банками кредитних операцій.

Так, кожне рішення щодо надання кредитів, незалежно від розміру та терміну запрошуваного кредиту, повинно прийматися колегіальне -- Правлінням банку, Кредитним комітетом, кредитною комісією тощо. Кредитування позичальників здійснюється банками за умови дотримання відповідних економічних нормативів банківської діяльності. До нормативів, що регулюють кредитну діяльність банків, належать:

-- максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н8);

-- норматив «великих» кредитних ризиків (Н9);

-- максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н10);

-- максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н11);

-- максимальний розмір наданих міжбанківських позик (Н12).

Норматив (Н8) обмежує максимальний розмір банківських ресурсів та гарантій, що можуть бути надані одному позичальнику. Він розраховується за формулою

(1.1)

банківське кредитування грошова позика

де З_г -- сукупна заборгованість за кредитами одного позичальника та 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих щодо цього позичальника;

К -- капітал банку.

Нормативне значення нормативу Н8 не повинне перевищувати 25%, тобто загальна сума зобов'язань будь-якого позичальника перед банком за наданими йому кредитами, гарантіями та поручительствами повинна бути не більше 25% капіталу банку.

Норматив Н9 встановлюється як співвідношення сукупного розміру «великих» кредитів' та капіталу банку і розраховується за формулою

 (1.2)

де С_к -- сукупний розмір «великих» кредитів, наданих комерційним банком з урахуванням 100% позабалансових зобов'язань банку.

Максимальне значення нормативу Н9 не повинне перевищувати 8-кратний розмір капіталу банку.

Норматив НІ0 розраховується за формулою

(1.3)

де Р_к1 -- сукупний розмір наданих банком позик та 100% суми позабалансових зобов'язань щодо одного інсайдера комерційного банку. Максимальне значення нормативу НІ0 не має перевищувати 5%.

Норматив Н11 розраховується за формулою

(1.4)

де РК -- сукупний розмір наданих банком кредитів та 100% суми позабалансових зобов'язань щодо всіх інсайдерів комерційного банку. Максимальне значення нормативу Н11 не повинне перевищувати 40%.

Норматив Н12 обмежує максимальний розмір всіх міжбанків-ських кредитів, які можуть бути надані банком іншим комерційним банкам. Він розраховується за формулою

(1.5)

де МБ_м -- загальна сума наданих комерційним банком міжбанківських кредитів.

Максимальне значення нормативу не повинне перевищувати 200%.

Крім цього, Національний банк України забороняє комерційним банкам надавати кредити для покриття збитків господарської діяльності позичальників, формування та збільшення статутного фонду банків та інших господарських товариств, придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

1.2 Організація кредитної діяльності банку

Незаперечним є твердження, що правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності й ринкової стійкості комерційних банків (враховуючи те визначальне місце, яке посідають кредитні операції в портфелі банківських активів).

У сучасних умовах з метою забезпечення організації ефективної кредитної діяльності комерційні банки розробляють власну внутрішню кредитну політику та впроваджують практичні механізми її реалізації.

Кредитна політика банку визначає завдання й пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації власне кредитного процесу. Кредитна політика створює основу організації процесу банківського кредитування відповідно до загальної ринкової стратегії діяльності банку та повинна чітко визначати цілі кредитування, відповідне документально-методичне забезпечення та правила їх реалізації.

Кредитна політика розробляється з урахуванням стратегії і тактики банку в галузі управління активними операціями та визначає основні напрямки кредитної діяльності:

-- стандарти і критерії діяльності банківських працівників, що відповідають за видачу кредитів;

-- основні дії менеджерів, що приймають стратегічні рішення щодо кредитування;

-- принципи оцінки та контролю за якістю управління кредитною діяльністю у банку.

1.3 Кредитна політика і механізми її реалізації

Кредитна політика визначає задачі і пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації кредитного процесу. Кредитна політика створить основу організації кредитної роботи банку відповідно до стратегії їх діяльності; будучи необхідною умовою розробки системи документів, що регламентують процес кредитування. Кредитна політика повинна:

* являти собою директивні вказівки або короткі формулювання, а не інструкцію;

* чітко і недвозначно визначати мету кредитування;

* містити кілька правил реалізації конкретних цілей;

* бути підкріпленою документами, що містять стандарти й інструкції, що представляють собою методичне забезпечення її реалізації.

Ретельно розроблена кредитна політика, схвалена і цілком підтримувана усім вищим керівництвом банку, донесена до всіх службовців, які задіяні у кредитні діяльності, є найважливішим чинником успішного функціонування системи керування кредитним ризиком.

Відповідальність за розробку й удосконалювання кредитної політики лягає на директорів і вище керівництво. Вони ж відповідають за розвиток культури кредитування в банку і забезпечення виконання цілей кредитування. Тому кредитна політика не тільки встановлює основні правила й орієнтири кредитної діяльності, але і сприяє формуванню культури кредитування.

Кредитна політика розробляється з урахуванням стратегії банку, його політики в області керування ризиками. Вона визначає наступні основні напрямки кредитної діяльності:

* об'єктивні стандарти і критерії, якими повинні керуватися банківські працівники, що відповідають за видачу кредитів і керування кредитним портфелем;

* основні дії осіб, що приймають стратегічні рішення в області кредитування;

* принципи контролю за якістю керування кредитною діяльністю в банку і роботою служб внутрішнього і зовнішнього аудита.

Кредитна політика необхідна для забезпечення послідовності дій, диверсифікованості діяльності банку; делегування повноваженні і визначення посадових обов'язків кредитних працівників. Не маючи розробленої кредитної політики і встановленого порядку її реалізації, неможливо ввести в практику єдині правила кредитування, яким випливали б усі співробітники банку. Тому викладена в письмовому виді кредитна політика і відповідні правила її реалізації складають ту основу, на якій будується весь кредитний процес. В ідеалі відповідальність за розробку кредитної політики і відповідних стандартів, інструкцій і нормативів варто покласти на комітет із кредитної політики, спеціально формований при раді директорів.

Кредитна політика базується на умінні співробітників банку правильно й обґрунтовано вибрати: сектор економіки, що доцільно кредитувати в даний момент часу, а також "свого клієнта" виходячи з його кредитоспроможності й інших факторів, що мають першорядне значення для банку при рішенні питання про можливість надання кредиту. Кредитна політика визначається також тими кредитними продуктами, якими володіє банк сьогодні чи припускає впровадити завтра. Наприклад, стосовно до підприємств це можуть бути короткострокові кредити (на поповнення оборотних коштів) і довгострокові інвестиційні кредити (на розширення, модернізацію, технічне переозброєння виробництва, упровадження науково-технічних інновацій).

Важливим елементом кредитної політики є організація контролю в банку (контролю за правильним застосуванням кредитних стандартів при рішенні питання про можливість кредитування потенційного позичальника; контролю за дотриманням повноважень окремими кредитними працівниками; загального контролю за станом кредитного портфеля банку і, зокрема, за проблемними кредитами).

Розробка кредитної політики

Розробка внутрішньої кредитної політики вимагає, щоб керівництво банку сформулювало цілі кредитування і визначило, наскільки ці мети збігаються з загальною задачею і стратегічними цілями банку. Після визначення цілей кредитування на їхній основі розробляють кредитну політику банку і паралельно стандарти кредитування і кредитних інструкцій, що дозволяють службовцем виконувати необхідні кредитні операції, випливаючи єдиній кредитній політиці банку.

По закінченні початкового етапу розробки кредитної політики, стандартів і інструкцій перша редакція цих документів повинна передаватися на експертизу досвідченим працівникам, що оцінюють передані їм документи з погляду чіткості викладу, логічності і практичності. Після аналізу рекомендацій і пропозицій, внесених експертами, комітет із кредитної політики (чи рада директорів, кредитна комітет) затверджує політику і відповідні інструкції.

і доповнюватися, для того щоб відображати як внутрішні зміни в даному банку, так і зміни в банківській системі в цілому. Тому зміст кредитної політики і відповідних стандартів і інструкцій коректується з урахуванням змін ринкової кон'юнктури. Кредитна політика може включати ліміти кредитування, порядок і іноді навіть окремі правила по кредитуванню, але насамперед вона містить директиви загального характеру, загальну стратегію кредитування, прийняту в даному банку. Наприклад, у кредитній політиці визначаються внутрішні ліміти ризику на один чи позичальника може бути обговорене правило, відповідно до якого надаються позички позичальникам. Так, у кредитній політиці можна передбачити, щоб усі кредити видавалися винятково на досягнення чітко сформульованої і реалістичної мети, що повинна бути зазначена в кредитній документації, на основі якої приймається рішення про надання позички. У кредитній політиці може бути також обговорено, що кредити, призначені для фінансування ризикових операцій чи напрямків, не зв'язаних з основною діяльністю позичальників, видаються у виняткових випадках і вимагають особливого узгодження.

Ознайомлення співробітників банку з кредитною політикою, навчання їхній відповідним положенням і інструкціям є основним елементом упровадження кредитної політики в банку.

Кредитна політика визначає основні напрямки кредитної діяльності. Їх, у свою чергу, можна трактувати як систему реалізації прийнятих напрямків кредитної політики. Кредитна політика повинна відображати наступні ключові моменти:

* організація кредитної діяльності;

* керування кредитним портфелем;

* контроль над кредитуванням;

* принципи розподілу повноважень;

* загальні критерії добору кредитів;

* ліміти за окремими напрямками кредитування.

* принципи поточної роботи з кредитами (супроводу кредитних договорів);

* резервування на випадок втрат по кредитах.

У розділі "Організація процесу кредитування" визначаються повноваження співробітників підрозділів, що здійснюють кредитування. Так, основні обов'язки співробітника кредитного відділу укладаються в оформленні кредитного договору, зборі необхідної інформації, підготовці кредитної документації, визначенні ступеня ризику (рейтингу) і поточне обслуговування -- супровід позички до її остаточного погашення. У розділ про кредитний портфель варто включити ліміти і нормативи, що визначають гранично припустимі розміри кредитного ризику на один позичальника в залежності від його рейтингу. Чим вище рейтинг, тим менше загальна сума кредиту, що може бути надана даному позичальнику. Крім того, банк може обмежити загальну суму кредитів, видаваних приватним позичальникам, визначивши цю суму стосовно власного капіталу банку. Роздягнула "Поточна робота з кредитами" повинний бути присвячений порядку оформлення кредитної документації і картотеки позичальника, розрахунку рейтингу -- ступеня ризику, роботі по відбудові нефункціонуючих кредитів, по яких припинене нарахування відсотків, і безнадійних кредитів, списаних з балансу. У розділі "Класифікація резервів" визначаються характеристики позичок, що вимагають формування резервів на покриття можливих утрат. У "Кредитній політиці" обмовляються рамки можливих відступів від кредитної політики. У такий спосіб організується процес кредитування, задача якого -- сформувати стабільний, ефективно керований кредитний портфель банку.

Форми реалізації кредитної політики

Прийоми, способи і методи реалізації кредитної політики

на практиці з'являються у формалізованому виді -- у виді ряду і відповідних документів:

1. Кредитна політика

2. Стандарти кредитування

3. Кредитні інструкції

Дані три документи можна об'єднати в особливому документі "Посібник із кредитної політики". Тоді як кредитна політика визначає загальні напрямки й орієнтири, стандарти кредитування і кредитні інструкції більш детально регламентують діяльність працівників підрозділів, що здійснюють кредитування. Вони відповідають вимогам кредитної політики і служать для працівників банку більш докладним керівництвом до дії.

1.4 Стандарти кредитування

Стандарти кредитування не є кредитними інструкціями. Для тих банків, організаційна структура яких традиційно продовжує будуватися по функціональному принципі, стандарти кредитування закріплюються до положеннях про відповідні структурні підрозділи, що реалізує ті чи інші функції в рамках кредитної діяльності. Те ж справедливо і для стандартів інших напрямків банківської діяльності. Тому при переході від функціональної до організаційної структури, орієнтованої на банківські продукти і послуги, пропоновані на ринку, як перший крок стандарти здійснення того чи іншого напрямку діяльності необхідно виділити в окремий документ. У стандарти кредитування доцільно включити зразки документів, що використовуються кредитними працівниками, анкети для одержання фінансової інформації в реальних і потенційних позичальників, перелік дій, що починають співробітники банку, відповідальні за кредитування, у процесі висновку кредитного договору, і перелік видів кредитів, що вимагають особливої уваги. Таким чином, стандарти кредитування -- це документ більш докладний у порівнянні з кредитною політикою, але не такий конкретний, як інструкція. Його задача -- визначити дії по реалізації кредитної політики.

Стандарти кредитування являє собою документ, яким керуються всі працівники, що здійснюють даний вид діяльності в банку.

У стандартах кредитування повинні бути відбиті наступні ключові моменти:

* порядок збору й аналізу фінансової інформації;

* вимоги до забезпечення, гарантіям і поручительствам;

* адміністративні стандарти і правила організації кредитного процесу;

* порядок аналізу кредитоспроможності позичальника;

* вимоги до оформлення документації;

* правила по особливих видах кредитування (наприклад, по іпотечному чи споживчому кредитуванню).

Зразки документів можуть входити в стандарти кредитування з метою стандартизації документообігу по всьому банку. Так, зразки документів можуть включати: кредитний договір, договір застави, договір поручительства і т.п.

Зміст і структура стандартів кредитування різний для різних банків, але, як правило, у документах такого роду повинні бути присутнім наступні основні моменти: Ф опис системи кредитних повноважень, прийнятої в банку;

* перелік видів позичок, видачу яких керівництво банку вважає бажаної, а також опис небажаних кредитів. Наприклад, банк може рекомендувати видачу персональних позичок під заставу нерухомості, але утримуватися від розширення обсягів кредитування під забезпечення пакетом цінних паперів позичальника і т.д.;

* географічні райони, де бажаний кредитна експансія банку. Наприклад, банк може обмежити сферу своєї кредитної політики містом, де він розташований, чи районом у сільській місцевості. Великий банк може орієнтуватися у своїй діяльності на розвиток кредитних відносин із клієнтами не тільки на національному, але і на міжнародному рівні;

* правила про порядок видачі позичок службовцем банку, про процедуру стягнення простроченої заборгованості, про овердрафт і т.д. Стандарти кредитування містять лише загальні рекомендації, що не повинні сковувати ініціативу практичних працівників. Наприклад, усупереч забороні видавати кредит підприємствам з хитливим фінансовим положенням кредитний працівник може дати кредит дрібній фірмі під додаткове забезпечення у виді особистої власності, що належить главі фірми (під заставу його квартири і т.п.), що дозволить гарантувати повернення позички. Стандарти кредитування встановлюють оптимальні, з погляду банку, параметри організації кредитної діяльності, персональну відповідальність і т.п.

Іншу складову методичного забезпечення процесу реалізації кредитної політики складає сукупність кредитних інструкцій. Кредитна інструкція являє собою опис послідовних дій (кроків), що закріплюють загальний алгоритм реалізації кредитної процедури. Іншими словами, вона відноситься тільки до одного конкретного напрямку кредитної діяльності, але є в більшій мері вказівкою на визначені практичні дії, ніж детальний опис того, як вони повинні здійснюватися. Інструкція, що відповідає визначеній кредитній процедурі, може бути представлена схематично описом послідовності взаємозалежних кроків із указівкою відповідальних виконавців і їхніх повноважень.

Наприклад, інструкції можуть указувати, які повинні бути етапи процедури оформлення кредитної документації, які необхідно почати кроки по моніторингу кредитів, чи, що необхідно почати для складання звітів по відстеженню проблемних кредитів.

Отже, порядок кредитування, закріплений у банківських інструкціях, визначає конкретні етапи кредитного процесу і забезпечує його здійснення відповідно до вимог кредитної політики.

Кредитна політика вимагає постійного спостереження за всіма кредитами, тобто систематичного обліку погашення основної суми боргу і відсотків. В інструкції може бути зазначено, що інформацію про погашення позичальником поточної заборгованості варто одержувати щомісяця, після чого неї аналізують з погляду своєчасності платежів. При виявленні порушень поточна категорія ризику позичальника переглядається. У кредитних інструкціях викладаються конкретні міри контролю за станом кредитів, наданих відповідно до загальної кредитної політики.

Банківська практика останнього років (російська і закордонна) підтверджує, що розробка кредитної політики повинна включати: визначення стратегії, затверджуваної радою директорів (правлінням), і підготовку докладного Посібника з кредитної політики, покликаного забезпечити реалізацію стратегічних напрямків діяльності банку в даній сфері. Підготовкою такого документа повинний займатися комітет із кредитної політики, у чиї функціональні обов'язки входить і контроль за виконанням вимог даного документа. Вищезгадане Керівництво є конфіденційним документом, тому що воно містить стратегію і методи банківської кредитної політики, і навіть усередині банку доводиться до зведення лише тих службовців, що беруть участь у кредитному процесі. У цілому, у Посібнику з кредитної політики знаходять висвітлення всі етапи кредитного процесу починаючи зі збору інформації й аналізу кредитоспроможності позичальників до кредитного аналізу й аудита, включаючи процес відшкодування втрат по позичках.

Посібник із кредитної політики -- це найбільш ефективний інструмент реалізації кредитної політики. Воно:

* є основою для контролю і спостереження за організацією процесу кредитування в банку;

* є довідковим матеріалом і інструкцією для співробітників підрозділів, що здійснюють кредитування по всіх його аспектах;

* служить інструментом контролю за виконанням вимог кредитних інструкцій для керівників кредитних відділів;

* визначає вимоги, на основі яких здійснюються перевірки працівниками відділу кредитного аналізу й аудита;

* спрощує внесення коректив у поточну кредитну політику і порядок се реалізації.

Особлива увага і додатковий контроль у процесі реалізації кредитної політики комерційного банку повинні приділятися роботі з проблемними позичками. Співробітники банку зобов'язані насамперед опанувати матеріалами по сигналах раннього попередження можливих втрат у майбутньому і приймати визначені рішення по обслуговуванню проблемних кредитів у рамках розробленої кредитної політики. У випадках, коли проблеми стають очевидними і їхнє рішення назріло, працівники кредитного відділу, спираючи на посібник із кредитної політики, повинні намітити шляху виходу з кризи шляхом чи реабілітації ліквідації конкретної позички.

Кредитна політика комерційного банку окреслює коло його клієнтури шляхом визначення того, які ризики й у яких обсягах прийнятні і неприйнятні для банку. Одним з центральних питань мінімізації ризиків є оцінка якості і ступеня ризикованості активних операцій банку й у першу чергу кредитного ризику.

Кредитна документація і методи організації роботи з кредитною інформацією

Співробітники банку, відповідальні за кредитування, повинні бути ознайомлені з вимогами по заповненню і веденню документації. Добре організована система з чітким веденням реєстрації і бухгалтерії має вирішальне значення. У цьому зв'язку особлива увага повинна приділятися веденню картотеки кредитної інформації, що є внутрішньою, хронологічною і всеосяжною реєстрацією взаємин банку з клієнтами. Зміст картотеки звичайно виходить за рамки чисто кредитних взаємин і торкається реєстрації усіх видів діяльності між контрагентами (крім взаємин, що носять довірчий характер). Усеосяжний характер такої картотеки необхідний для визначення чи рентабельності ризику комплексного обслуговування клієнта. Для російських банків уведення комплексного обслуговування клієнтів усе ще залишається перспективою, хоча вже накопичений досвід складання кредитних справ і кредитних історій потенційних позичальників. Якщо перші містять документи про попередні операціях банку з даними позичальниками, те другі є результатом пошуково-аналітичної роботи і містять інформацію про відносини клієнта з іншими кредитними організаціями. Проте варто акцентувати увага на необхідності впровадження в Росії загальноприйнятих світових стандартів у частині комплексного банківського обслуговування приватних клієнтів. Зміст картотеки кредитної інформації може включати:

* копії всієї кореспонденції між клієнтом і банком;

* усі записи, підготовлені персоналом банку як детальний звіт про свої контакти з клієнтом;

* копії всіх документів про проведений кредитний аналіз і твердження позичок, підготовлених працівниками банку, що містять підписи співробітників, що затверджували, і у випадку відмовлення на прохання про видачу кредиту причини цього відмовлення;

* копії всіх кредитних договорів, інших договорів і угод, обмежень одержання інвалюти і всієї іншої документації, що відноситься до взаємин із клієнтом;

* копії звітів за результатами аналізу прибутковості взаємин із клієнтом.

За умовами конфіденційності доступ банківських працівників до картотеки обмежений. Картотека кредитного аналізу звичайно знаходиться у відповідному відділі, і працівники банку можуть одержати до неї доступ у міру необхідності.

1.5 Механізм грошово-кредитного мультиплікатора

Банківська система бере участь у розкручуванні інфляції. Це пояснюється спроможністю банків мультиплікувати грошову масу (тобто збільшувати в декілька разів).

Цей механізм спрощено виглядає так.

Наприклад, якщо банк, що одержав депозити (внески), повинен мати обов'язкові резерви, рівні 10% від суми депозитів, то 90% отриманої готівки він може витрачати на позички. Якщо клієнти, що одержали позички, використовують отримані гроші для оплати своїх боргів або покупки товарів, то ці гроші перейдуть у руки інших осіб, що збільшать свої внески в банках. Банки, у свою чергу, отримавши 10% у вигляді резервів витрачають отримані кошти на нові активи, що приносять прибуток.

Таким чином, хоча кожний банк дав у борг тільки 90% грошей, отриманих від клієнтів, усі банки, зрештою, розширили свої позички на суму, що у 9 разів перевищує суму вихідного депозиту і додали до своїх резервів 10% від отриманої суми депозиту.

Процес грошового мультиплікатора або депозитної експансії не мав би меж зростання грошової маси, якби не було об'єктивних і суб'єктивних обмежень його зростання.

Об'єктивні обмеження:

* вимоги до банків дотримувати у своїй діяльності принцип ліквідності, тобто необхідності скорочення розмірів позичок, що видаються за рахунок збереження частини одержуваних депозитів у якості ліквідних резервів;

* рівень вилучення депозитних коштів у готівку, тобто схильність суб'єктів економічно підтримувати визначений рівень коштів у вигляді готівки.

Суб'єктивні обмеження: грошово-кредитна політика уряду, одним з інструментів якої є розмір обов'язкових резервів, необхідних для дотримання ліквідності банківської системи і розміру облікової процентної ставки.

Значення грошового мультиплікатора (Y), тобто ролі банківської системи в створенні грошової маси, визначається співвідношенням двох її агрегатів: суми готівки і депозитів до запитання (МІ) та суми готівки і розміру банківських резервів (Mh)

Y=Ml/Mh,

де Mh являє собою ефективні гроші або грошову базу.

Для того щоб регулювати процес збільшення грошової маси в обігу, НБУ і Уряду необхідно домагатися зниження значення розміру грошового мультиплікатора до одиниці Ml = Y * Mh, звідки при Y = 1, Ml = Mh, тобто приріст розміру ефективних грошей цілком відповідає приросту грошової маси агрегату МІ, що дозволяє контролювати розширення грошової маси в економіці (наприклад, при підвищенні резервування з 2 до 20%, значення мультиплікатора знижується з 50 до 5, тобто в 10 разів). Це різко скорочує участь комерційних банків у створенні безготівкової грошової маси, а значить скорочує до мінімуму процес неконтрольованого НБУ приросту грошової маси.

2 Організація процесу кредитування підприємств

2.1 Грошово-кредитна політика Національного банку України

Основні засади грошово-кредитної політики грунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Щорічно Національний банк інформує Верховну Раду України про напрями грошово-кредитної і валютної політики, розробленої Національним банком на наступний рік і на більш тривалий період.

Автори класичних підручників із макроекономіки та банківської справи серед стратегічних цілей грошово-кредитної політики ключовими визначають три:

економічне зростання;

висока зайнятість;

стабілізація цін.

Є всі підстави стверджувати, що стабілізація цін та грошей як стратегічна ціль монетарної політики 1994 року була обрана правильно; реалізуючи її, ми отримали позитивні результати, хоча й доклали величезних зусиль.

Правильність вибору стратегічної мети підтверджується зокрема тим, що вона не була продуктом кабінетних теоретизувань групи "монетаристів" -- її продиктувала сама дійсність. Стабілізаційна за метою нинішня монетарна політика становила єдину альтернативу тій, що проводилася у 1991--1993 рр. Як відомо, попередня політика стратегічно спрямовувалася на підтримку вітчизняного виробника, а отже -- зростання виробництва. Проте її наслідком стали нечувана за мирних умов гіперінфляція (понад 10000% за 1993 рік) та катастрофічне падіння виробництва. Сьогодні навіть важко уявити, що сталося б з Україною, якби в 1994 році монетарну політику не переорієнтували на стабілізацію.

Досвід грошово-кредитної політики, яку проводили в Україні у 1991--1993 та 1994--1998 рр. (етапи, як бачимо, відрізняються), дає підстави для висновку про те, що ефективність вжитих в умовах слабо трансформованої перехідної економіки монетарних заходів виявилась вкрай низькою: не тільки експансійна, а й рестрикційна політика як така не забезпечила очікуваного економічного зростання.

Отже, власний досвід переконливо підтверджує, що причини хронічної економічної кризи слід шукати не в монетарній, а в загальноекономічній політиці держави, яка не забезпечила адекватної ринковій трансформації реальної економіки і насамперед належної структурної її перебудови. Стабілізаційну мету монетарної політики, яку проводив НБУ з 1994 року, було визначено правильно. Забезпечення стабільності грошової одиниці у статті 99 Конституції України визнано основною функцією Національного банку України. Більше того, із цим завданням він в основному впорався: за відносно короткий строк переборено гіперінфляцію, а в подальшому її доведено до прийнятного для перехідної економіки рівня (10% у 1997 році); стабілізовано курс гривні щодо ВКВ; ліквідовано товарний дефіцит; сформовано економічні механізми регулювання грошового ринку та принципово новий механізм монетизації бюджетного дефіциту; лібералізовані валютні відносини тощо. І сьогодні немає підстав стверджувати, що НБУ не виконав свого основного завдання чи не досягнув стратегічної мети своєї монетарної політики

Втім, це не означає, що взагалі немає підстав для критики політики НБУ. Під час підготовки та проведення грошової реформи у вересні 1996 року НБУ надто переоцінював такі її риси, як прозорість, неконфіскаційність, високу організованість тощо. Складалося враження, що успіхи реформи визначилися лише вдалими діями керівництва монетарних органів держави. А відтак випливало, що такими діями можна й надалі підтримувати стабільність грошей. Насправді ж успіхи реформи визначили передусім економічні фактори, у тому числі й конфіскація заощаджень населення, проведена ще до реформи, -- внаслідок гіперінфляції. Ігнорування нього факту призвело у подальшому до того, що стабілізація гривні тісно співіснувала з такими негативними явищами, як зростання заборгованості держави за виплатами населенню, бартеризація господарських зв'язків, платіжна криза. НБУ робив вигляд, ніби між ними не існує взаємозв'язку, що не сприяло виявленню справжніх причин цих явищ.

У своїй рестрикційній монетарній політиці НБУ переважно використовував інструменти, які впливають на обсяг грошової маси. Стабілізаційного монетарного ефекту такими інструментами в сучасних умовах можна досягнути, не впливаючи на стан реальної економіки, зокрема на стимулювання виробництва. Зміни грошової маси позначалися переважно на певних сегментах грошового ринку (фондовому, валютному, ринку МБК). Викликані там серйозні пертурбації лише ускладнювали завдання стабілізації гривні. Оминаючи зазначені сегменти грошового ринку та спрямовуючи емісійні ресурси безпосередньо до кінцевих споживачів, можна було зменшити цей ефект. Проте адекватних інструментів для вирішення цього завдання не знайшли.

Втім, ці зауваження стосуються швидше характеру ведення монетарної політики НБУ, а не її цілей. Нині єдино правильною стратегічною метою є забезпечення стабільності гривні. Ця мета має стосуватися і середньостроко-вої перспективи, якщо ми справді хочемо вивести економіку з хронічної кризи і забезпечити зростання суспільного виробництва. Проте мало надіятися лише на стабільні гроші. Слід негайно задіяти всі механізми структурної політики, в тому числі форсування розвитку малого й середнього бізнесу.

Основна мета грошово-кредитної політики НБУ в 2000 році була пов'язана з необхідністю подолання кризових явищ у грошово-кредитній сфері, забезпечення стабільності національної валюти, внутрішніх цін та стабільності грошово-кредитного ринку. Пріоритетними сферами грошово-кредитної політики НБУ можна визначити:

кредитну політику;

регулювання грошової маси;

валютну політику;

банківський нагляд і контроль.

Грошово-кредитна політика НБУ передбачає:

здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси;

забезпечення рівня купівельної спроможності національної валюти, який би дав змогу збалансувати інтереси держави та інших суб'єктів господарської діяльності;

стимулювання процесів збільшення обсягів вкладів населення в банківську систему;

збільшення обсягів кредитування вітчизняних виробників через інтенсифікацію кредитної активності комерційних банків;

підтримання НБУ ліквідності комерційних банків через систему рефінансування, а також через здійснення банківського нагляду й контролю.

Кредитний ринок є похідною грошового ринку, тому будь-яка активізація на грошовому ринку, збільшення обсягів грошової маси, зміна її структури автоматично призводять до відповідних змін на кредитному ринку. За 2000 рік грошова маса збільшилася на 40 %, грошова база -- на 39 % , а готівка в обігу -- на 34 %.

Для 2000 року характерним було зростанням кредитної активності НБУ. Збільшення кредитних вкладень НБУ відбувалося в основному за рахунок кредитів, наданих в іноземній валюті. Стратегія такого кредитування не тільки активізувала кредитний ринок, а й одночасно підтримувала його стійкість та сприяла стабільності національної грошової одиниці. Кредитні вкладення НБУ в національній та іноземній валюті (без урахування рефінансування комерційних банків) за три квартали 2000р. становили 9 млрд. грн., з яких 39,7 % -- кредитні вкладення в національній валюті, а 60,3 % -- в іноземній. Таке співвідношення є наслідком того, що з початку року заборгованість за позичками в іноземній валюті зросла на 30,3 % , але таке зростання зумовлене лише зниженням обмінного курсу гривні щодо долара США, тоді як реальні кредитні вкладення скоротилися на 0,1 %.

Значні зусилля НБУ було спрямовано на зростання обсягів залучення грошових коштів населення і підприємницьких структур. Значимість такого напряму в політиці НБУ зумовлюється зростанням частки грошової маси, що перебуває в межах контролю банківської системи. Станом на 01.01.2001 депозити підприємств, організацій та населення в комерційних банках становили 12 156 млн. грн., із них 5326 млн. грн. (43,8 %) -- еквівалент валютних депозитів. Головним фактором, який впливає на зростання обсягів ринку вкладів та депозитів, є стабільність фінансово-кредитної системи, зрозумілість та прозорість грошово-кредитної політики НБУ для потенційних клієнтів.