Цивільний захист населення і територій

У воєнний час інфекційні хвороби використовуються як засіб виводу з ладу провідної сили ворога. В результаті розповсюдження інфекції утворюється зона бактеріологічного зараження, в межах якої може виникнути один або декілька осередків ураження.

Осередком бактеріологічного ураження називається територія, в межах якої сталося масове ураження (захворювання) людей та тварин. Межі осередку бактеріологічного ураження встановлюються протиепідемічними установами медичної служби ЦЗ і службою захисту тварин та рослин на підставі узагальнених даних, отриманих від постів радіаційно-хімічного спостереження, розвідувальних ланок і груп, метеорологічних і санітарно-епідеміологічних станцій.

Для запобігання розповсюдження інфекційних захворювань в осередку ураження встановлюється режим карантину, а у прилеглих районах вводиться режим обсервації.

Карантин --- система протиепідемічних та режимно-обмежувальних заходів, які спрямовані на повну ізоляцію усього осередку ураження і ліквідацію в ньому інфекційних захворювань. Він передбачає:

– повну ізоляцію осередку ураження;

– встановлення на зовнішніх кордонах охорони;

– заборону виходу людей, тварин та вивезення майна;

– дозвіл в'їзду лише спеціальним формуванням;

– заборону транзитного проїзду;

– розподіл населення на маленькі групи і доставку харчування, води у квартири, окремі будинки;

– припинення роботи всіх підприємств та установ, крім тих, які мають особливе значення для господарства;

– проведення профілактичного лікування населення, а також санітарна обробка, дезінфекція, дезінсекція і дератизація;

– використання засобів індивідуального захисту.

Об'єкти, які продовжують роботу у зонах карантину переходять на особливий режим праці:

– робітники та службовці переводяться на казарменний стан з виконанням

протиепідемічних заходів;

– зміни розподіляються на окремі групи (можливо, меншої чисельності), контакті між ними та вихід з приміщень забороняється;

– харчування та відпочинок організується по групах у спеціально відведених приміщеннях.

Коли вид збудника не належить до групи особливо небезпечних, замість карантину вводиться режим обсервації.

Обсервація -- це спеціальні заходи, які попереджають розповсюдженням інфекції в інші райони. При обсервації проводяться менш суворі ізоляційно обмежувальні заходи, а саме :

– максимально обмежується в'їзд та виїзд;

– вивезення з осередку майна дозволяється після знезараження;

– посилюється медичний контроль;

– обмежуються масові культурно-просвітницькі заходи та інше.

Терміни карантину та обсервації встановлюються, виходячи з максимального

інкубаційного періоду захворювання. Його обчислюють з моменту госпіталізації останнього хворого та закінчення дезінфекції.

Сигнал «Бактеріологічне зараження» подають по радіотрансляційній мережі,якщо виявлені бактерійні носії. Сигнал попереджає населення заражених районів про вигляд збудника, способи захисту і порядок дій. При виявленні в якому-небудь районі інфекційних захворювань вводять карантин. Територія, на якій його оголошують, називається карантинною зоною. Її повністю ізолюють, захищають спеціальними знаками і оточують озброєною охороною. В'їзд до карантинної зони і виїзду з неї забороняються. У зоні організовують комендантську службу, що забезпечує встановлений режим поведінки громадян. Тривалість карантину залежить від характеру захворювання. Карантин знімають після ліквідації вогнища зараження і унеможливлення подальшого виникнення захворювань.

Якщо виявлено менш небезпечний збудник, у вогнищах зараження карантин замінюють обсервацією, яка передбачає посилене медичне спостереження за людьми, що знаходяться у вогнищі зараження, виявлення і ізоляцію хворих, негайне проведення запобіжних щеплень, обмеження спілкування груп населення між собою. Дозвіл на вхід в зону обсервації і вихід з неї дають таким, що лише працює на важливих промислових об'єктах і тим, кому зроблені запобіжні щеплення. При виході із зони обсервації всі громадяни проходять повну санітарну обробку. Вихід із зони обсервації людей, підозрюваних в захворюванні, категорично забороняється. Населення у вогнищі бактеріологічного зараження повинне строго виконувати всі вимоги медичної служби цивільного захисту.

При значних аваріях та катастрофах виникає невідповідність між потребами в санітарному транспорті та можливостями їх забезпечити: тому використовується виділений транспорт загального призначення (пристосований транспорт), а також будь-який транспорт, зупинений та направлений до осередку ураження працівниками державної автоінспекції (ДАІ);

При розрахунках необхідності в транспортних засобах враховується, що середня швидкість їх пересування не повинна перевищувати 30-40 км/год, навіть хорошими шляхами. За добу санітарний автомобіль може, з урахуванням посадки і висадки, санітарної обробки, пройти шлях від 200 до 300 км. Для транспорту загального призначення повторні рейси не враховуються, а ведеться тільки облік машино-рейсів. Розрахунок необхідності у транспорті проводять за формулою: Т, = КС/РЕ, де Т,- потреба в санітарних (транспортних) автомобілях: К-коефіцієнт необхідності в евакуації на санітарному транспорті (0,5-0,6); С-санітарні втрати; Р - можлива кількість рейсів за добу; Е - евакомісткість одного автомобіля. Стосовно транспорту загального призначення можна використати формулу: Т_т = (1-К)С/Е;

Постраждалих з важкими ураженнями необхідно евакуювати на санітарному (спеціально обладнаному) транспорті у супроводі лікаря (фельдшера, медичної сестри) з можливістю надання медичної допомоги підчас евакуації. Вважається, що санітарним транспортом евакуюють 50-60 % уражених;

При наданні медичної допомоги постраждалим, що винесені з осередку ураження НХР, радіоактивними речовинами та бактеріологічними засобами, медичний персонал і рятувальники у пунктах (місцях) збору та під час евакуації потерпілих повинні перебувати у засобах індивідуального захисту. Після доставлення уражених повинна проводитись санітарна обробка медичного персоналу та (спеціальна) обробка транспорту.

Тема 7. Методи розрахунку зон ураження від техногенних вибухів і пожеж та противибуховий і протипожежний захист ОГ

1.Класифікація вибухо-, пожежонебезпечних зон. Характеристика ступенів руйнування

2.Оцінка масштабу і характеру (виду) пожежі, прогнозування її розвитку, швидкості та напрямку поширення, площі зон задимлення і часу зберігання диму

3.Визначення категорій приміщень, будинків і споруд за вибухопожежною та пожежною небезпекою

4.Оцінка стійкості роботи ОГ внаслідок вибуху газоповітряної суміші

5. Методи розрахунку характеристик зон ураження (радіусів зон руйнувань) при вибухах конденсованих речовин, газоповітряних, паливно-повітряних сумішей у відкритому та замкнутому просторі

6.Противибуховий та протипожежний захист ОГ, основні заходи захисту від техногенних вибухів та пожеж

7.1 Класифікація вибухо-, пожежонебезпечних зон. Характеристика ступенів руйнування

Пожежа - неконтрольований процес горіння, що супроводжується знищенням матеріальних цінностей і створює небезпеку для життя людей. Вторинними наслідками пожеж можуть бути вибухи і витоки отруйних або забруднюючих речовин у навколишнє середовище; крім того, великих збитків приміщенням і предметам, яких не торкнувся вогонь, може завдати вода, яка застосовується для гасіння пожежі.

За масштабами і інтенсивністю пожежі підрозділяються на окремі, суцільні, масові і вогняні шторми.

Окрема пожежа -- пожежа, що виникла в окремому будинку чи споруді. Пересування людей і техніки по забудованій території між окремими пожежами можливе без засобів захисту від теплового впливу.

Суцільна пожежа - одночасне інтенсивне горіння переважної кількості будинків і споруд на даній ділянці забудови. Пересування людей і техніки через ділянку суцільної пожежі неможливе без засобів захисту від теплового випромінювання.

Масова пожежа - сукупність окремих і суцільних пожеж.

Вогняний шторм - особлива форма суцільної пожежі, яка швидко поширюється і характерними ознаками якої є: наявність висхідного потоку продуктів згоряння і нагрітого повітря, приплив свіжого повітря з усіх боків зі швидкістю не менше 50 км/год у напрямку до межі вогняного шторму.

Інтенсивність пожежі багато в чому залежить від вогнестійкості об'єктів та їх складових частин, а також від пожежної безпеки технологічних процесів виробництва в місці її виникнення.

Вогнестійкість будинку - здатність чинити опір впливу високих температур при збереженні своїх експлуатаційних властивостей. Вогнестійкість будинків залежить від меж вогнестійкості її основних конструктивних частин.

Межа вогнестійкості конструкції - це час у годинах, протягом якого конструкція виконує свої функції в умовах пожежі ( тобто не згоряє, не тріскається, не деформується або поки температура на протилежній загорянню стороні не стане понад 140 °С). Залежить від поперечного перерізу, товщини захисного шару, займистості будівельних матеріалів (будівельні й інші матеріали бувають неспалимі, важкоспалимі і спалимі), від здатності зберігати свої властивості при впливі високих температур.

За ступенем вогнестійкості будинки і споруди поділяють на 5 груп:

І і II група - неспалимі (будівлі І групи мають підвищену вогнестійкість несучих конструкцій); при загорянні предметів усередині будинку він охоплюється вогнем не раніше, ніж через 3-4 год;

III - група - неспалимі будинки зі спалимими перекриттями і перебірками; охоплюються вогнем через 2-3 год.;

IV група - дерев'яні, оштукатурені будинки; охоплюються вогнем через 1,5 год.;

V група - дерев'яні, неоштукатурені; охоплюються вогнем через 0,5 год.

Пожежонебезпечний об'єкт (ПНО) -- об'єкт, на якому виробляються, зберігаються чи транспортуються продукти, що набувають при певних умовах (аваріях, ініціюванні і т.п.) здатність до загоряння.

До пожежонебезпечних відносяться об'єкти нафтової, газової, хімічної, металургійної, лісової, деревообробної, текстильної, хлібопекарської промисловості та ін.

Особливу небезпеку з погляду можливих втрат і збитків становлять вибухи.

Вибух - це звільнення великої кількості енергії в обмеженому об'ємі за короткий проміжок часу. Він призводить до утворення сильно нагрітого газу (плазми) з високим тиском, що при моментальному розширенні здійснює ударний механічний вплив на навколишні тіла. Основними вражаючими факторами вибуху є:

-повітряна ударна хвиля, що виникає при ядерних вибухах, вибухах речовин, які ініціюють і детонують, при вибухових перетвореннях хмар паливно-повітряних сумішей, вибухах резервуарів з перегрітою рідиною і резервуарів під тиском;

– осколкові поля, створювані уламками різного роду предметів технологічного устаткування, будівельних деталей тощо.

Вибухонебезпечний об'єкт (ВНО) - об'єкт, на якому зберігаються, використовуються, виробляються, транспортуються речовини, що набувають при певних умовах здатність до вибуху.

До ВНО відносяться: підприємства оборонної, нафтовидобувної, нафтопереробної, нафтохімічної, хімічної, газової, хлібопродуктової, текстильної і фармацевтичної промисловості, склади легкозаймистих і горючих рідин, зріджених газів.

Згідно зі стандартами ОНТП 24-86, у залежності від характеристики використовуваних чи одержуваних у виробництві речовин і їх кількості, виробничі будівлі і склади за вибуховою, вибухопожежною і пожежною небезпекою підрозділяються на 6 категорій.

Категорія «А» (вибухонебезпечні виробництва) включає виробництва, які використовують горючі гази з нижньою концентраційною межею загоряння в повітрі 10% (об'ємних) і менше, рідини з температурою спалаху парів 28 °С і нижче (при цьому гази і рідини можуть утворювати вибухонебезпечні суміші об'ємом, який перевищує 5% об'єму повітря в приміщенні), а також речовини, здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря чи одна з одною. Це виробництва, де застосовуються металічні натрій і калій, ацетон, сірковуглець, ефір і спирти, а також фарбувальні цехи, об'єкти де є зріджені гази.

Категорія «Б» - вибухопожежні виробництва, пов'язані із застосуванням горючих газів, нижня межа загоряння (НМЗ) яких понад 10% до обсягу повітря, рідин з температурою спалаху від 28 до 61 °С включно; рідин, нагрітих в умовах виробництва до температури спалаху і вище; горючого пилу чи волокон, НМЗ 65 г/м³ і менше, за умови, що ці гази, рідини і пил можуть утворювати вибухонебезпечні суміші об'ємом, що перевищує 5% об'єму приміщення. До цієї категорії відносяться насосні станції для перекачування рідин з температурою спалаху від 28 до 61 °С, установки з аміаком тощо.

Категорія «В» -- пожежонебезпечні виробництва, пов'язані із застосуванням рідин з температурою спалаху парів вище 61 ^оС, горючого пилу чи волокон, НМЗ яких понад 65 г/м³; речовин, здатних тільки горіти при взаємодії з водою, киснем чи одна з одною, твердих горючих речовин і матеріалів. До даної категорії відносяться виробництва з обробки деревини, торфу, вугілля і гуми, склади горючих і мастильних матеріалів.

Категорія «Г» -- виробництва, пов'язані з обробкою негорючих речовин і матеріалів у гарячому, розпеченому чи розтопленому стані, яка супроводжується виділенням променистого полум'я, твердих, рідких і газоподібних речовин, що спалюються чи утилізуються як паливо. До них відносяться цехи з горячої обробки металу, склозаводи, газогенераторні станції, котельні.

Категорія «Д» -- виробництва, пов'язані з обробкою негорючих речовин і матеріалів у холодному стані. Це ділянки холодної обробки металів і т.п.

Категорія «Е» -- вибухонебезпечні виробництва, пов'язані із застосуванням горючих газів без рідкої фази і вибухонебезпечного пилу у такій кількості, що вони можуть утворити вибухонебезпечні суміші об'ємом, що перевищує 5% об'єму приміщення, у якому за умовами технологічного процесу можливий тільки вибух (без наступного горіння); речовин, здатних вибухати (без наступного горіння) при взаємодії з водою, киснем повітря.

Інженерна обстановка характеризується ступенем руйнування будівель, споруд, комунально-енергетичних мереж, обладнання на об'єкті або території внаслідок дії таких вражаючих факторів надзвичайних ситуацій, як ударна хвиля при вибухах, сейсмічні хвилі при землетрусах, гідравлічна хвиля при повені, швидкісний натиск при ураганах, тепловий вплив при пожежі і т. п.

Ударна хвиля -- зона стиснутого повітря, яка поширюється у всі сторони від центру вибуху зі швидкістю, вище швидкості звуку.

Основний параметр ударної хвилі -- надлишковий тиск у фронті ударної хвилі (ДР_ф):

ДР_ф = Р_ф - Р₀ (кПа), (1)

де Р_ф -- максимальний тиск у фронті ударної хвилі при вибуху;

Р₀ -- атмосферний тиск (при розрахунках приймають 100 кПа)

Надлишковий тиск у будь-якій точці залежить від відстані до центра вибуху і маси продуктів вибуху. Ударна хвиля руйнує інженерні споруди, комунікації, дерева, завдає людям травм різного ступеня важкості (Додаток, табл.. 4, 5).

Основними уражаючими факторами при пожежі є: вплив високої температури горючих матеріалів, задимленість і загазованість, вплив токсичних газів процесу горіння.

Світловий імпульс -- це кількість світлової енергії, яка падає на 1м² поверхні, що освітлюється. Вимірюється світловий імпульс в Дж/м² (кДж/м²) або в кал/см² (Додаток, табл. 2.,).

7.2 Оцінка масштабу і характеру (виду) пожежі, прогнозування її розвитку, швидкості та напрямку поширення, площі зон задимлення

Основні поняття і критерії при оцінці пожежної обстановки

Техногенні пожежі, які виникають на пожежонебезпечних об'єктах, призводять до виникнення таких факторів ураження, як теплове випромінювання, конвективний перенос тепла, дія продуктів згоряння (задимлення, загазованність). Масштаби і характер пожеж залежать об'ємів займання, характеристик забудови, пожежної небезпеки об'єктів, метеорологічних умов та ін. Мінімальним розрахунковим світловим імпульсом, який викликає загоряння і пожежі, може бути імпульс в 100ч150 кДж/м². При виникненні пожежі на об'єкті господарювання, особливо на промисловому об'єкті, поширення пожежі здійснюється часто за рахунок теплового випромінювання.

Пожежна небезпека виробництва, в основному, визначається щільністю забудови, технологічним процесом і властивостями готової продукції.

Щільність забудови оцінюється відносною величиною Щ:

Щ=S_п/S_T * 100%, (2)

де S_п-- сумарна площа, яку займають всі споруди ОГД;

S_T --сумарна площа території ОГД.

При Щ до 7% пожежі практично не розповсюджуються. При Щ від 7% до 20% можуть розповсюджуватися окремі пожежі, а більше 20% -- виникають суцільні пожежі. Під пожежною обстановкою треба розуміти масштаби ураження пожежами населених пунктів, об'єктів і прилягаючих до них лісових масивів, що впливає на роботу об'єктів господарської діяльності, життєдіяльність населення, а також на організацію і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт. Попередня оцінка (прогнозування) пожежної обстановки має на меті виявити можливі осередки виникнення пожеж. При оперативній оцінці пожежної обстановки визначають зони суцільних пожеж, протяжність фронту вогню в осередках ураження і кількість протипожежних сил, необхідних для ліквідації пожежі. Аналіз пожежної небезпеки і захисту технологічних процесів виробництв здійснюється поетапно. Він містить у собі вивчення технологій виробництв, оцінку пожежонебезпечних властивостей речовин, виявлення можливих причин виникнення і запобігання пожеж.

Для прогнозування пожежної обстановки необхідно провести такі заходи:

- визначити вид, масштаб і характер можливої пожежі; провести аналіз впливу пожежі на стійкість роботи окремих елементів і об'єктів у цілому, а також на життєдіяльність населення; вибрати найбільш доцільні дії пожежних підрозділів та формувань ЦО з локалізації і гасіння пожежі, евакуації при необхідності людей і матеріальних цінностей із зони пожежі.

Вихідні дані для прогнозування пожежної обстановки:

- відомості про найбільш ймовірні стихійні лиха, аварії, катастрофи;

- дані про пожежонебезпеку та вибухонебезпечність об'єкта і його елементів, навколишнього середовища, особливо лісів і населених пунктів;

- метеоумови і рельєф місцевості, наявність різних перешкод, водойм тощо;

7.3 Визначення категорій приміщень, будинків і споруд за вибухопожежною та пожежною небезпекою

При оцінці обстановки, що виникає при аварії на об'єкті, який використовує вибухопожежонебезпечні речовини, важливо розрізняти випадки, коли аварія виникає в приміщенні, чи поза приміщенням. Горючі суміші газів (парів) з повітрям в обмежених об'ємах технологічної апаратури й приміщеннях, спалахуючи, приводять до багаторазового відбиття ударних хвиль і їхньому посиленню. При цьому вибухи в приміщеннях приводять до більш важких руйнацій, тому що частка участі горючої речовини у вибуху значно більша. При вибухах у приміщеннях смертельну небезпеку для персоналу становить не стільки безпосередній вплив ударної хвилі, скільки вторинні впливи при руйнуванні об'єктів.

Розрахунок критеріїв вибухопожежної небезпеки приміщень.

1. При визначенні критеріїв вибухопожежної небезпеки як розрахунковий слід вибирати найбільш несприятливий варіант аварії або період нормальної роботи апаратів, при якому у вибуху бере участь найбільша кількість речовин чи матеріалів, які є найнебезпечнішими щодо наслідків такого вибуху.

2. Кількість речовин, що надійшли у приміщення, які здатні утворювати вибухонебезпечні газоповітряні або пароповітряні суміші, визначається виходячи з таких передумов:

а) виникає розрахункова аварія одного з апаратів згідно з пунктом 1;

б) увесь вміст апарата надходить у приміщення;

в) виникає одночасно витік речовин з трубопроводів, які живлять апарат по прямому і зворотному потоках протягом часу, що необхідний для відключення трубопроводів.

Розрахунковий час відключення трубопроводів визначається у кожному конкретному випадку, виходячи з реальної обстановки, і повинен бути мінімальним з урахуванням паспортних даних на запірні пристрої, характеру технологічного процесу і виду розрахункової аварії. Розрахунковий час відключення трубопроводів слід приймати рівним:

- часу спрацювання системи автоматики відключення трубопроводів

- згідно з паспортними даними установки, якщо ймовірність відмови системи автоматики не перевищує 10^-6 на рік або забезпечено резервування її елементів (але не більше 3 с);

- 120 с, якщо ймовірність відмови системи автоматики перевищує 10^-6 на рік і не забезпечено резервування її елементів;

-300 с у разі ручного відключення.

Не допускається використання технічних засобів для відключення трубопроводів, для яких час відключення перевищує вищенаведені значення.

Під часом спрацювання і часом відключення слід розуміти проміжок часу від початку можливого надходження горючої речовини з трубопроводу (перфорація, розрив, зміна номінального тиску тощо) до повного припинення надходження газу або рідини у приміщення. Швидкодійні клапани-відсікачі повинні автоматично перекрити подачу газу чи рідини в разі порушення електропостачання.

У виняткових випадках у встановленому порядку допускається перевищення наведених значень часу відключення трубопроводів спеціальним рішенням відповідних міністерств та відомств при узгодженні з органами Держнаглядохоронпраці України.

г) виникає випаровування з поверхні рідини, що розлилася. Площа випаровування при розливі на підлогу визначається (в разі відсутності довідкових даних), виходячи з розрахунку, що 1 л сумішей і розчинів, які містять 70%, та менше (за масою) розчинників, розливається на площі 0,5 м², а решта рідин - на 1 м² підлоги приміщення;

д) виникає випаровування рідини з ємностей, які експлуатуються з відкритим дзеркалом рідини, та із свіжопофарбованих поверхонь;

е) тривалість випаровування рідини приймається рівною часу її повного випаровування, але не більше 3600 с.

3. Кількість пилу, який може утворювати вибухонебезпечну суміш, визначається з таких передумов:

а) розрахунковій аварії передувало пилонакопичення у виробничому приміщенні, що виникає в умовах нормального режиму роботи (наприклад, внаслідок пиловиділення з негерметичного виробничого обладнання);

б) під час розрахункової аварії виникла планова (ремонтні роботи) або раптова розгерметизація одного з технологічних апаратів, через що стався аварійний викид у приміщення усього пилу, що був в апараті.

4. Вільний об'єм приміщення визначається як різниця між об'ємом приміщення та об'ємом, що займає технологічне обладнання. Якщо вільний об'єм приміщення визначити неможливо, його допустимо умовно приймати 80% геометричного об'єму приміщення.

7.4 Оцінка стійкості роботи ОГД внаслідок вибуху газоповітряної суміші

В ході досліджень необхідно, керуватися наступними положеннями:

а) оцінка стійкості елементів об'єкта проводиться до дії кожного уражаючого фактора окремо;

б) всі елементи об'єкта підлягають дії, вражаючих факторів одночасно і в однаковій мірі;

в) дослідження доцільно проводити для найнесприятливіших умов.

Це дозволяє визначити максимальні значення параметрів вражаючих факторів та доцільну межу підвищення стійкості роботи ОГД. Розглянемо методику оцінки стійкості до кожного уражаючого фактора.

Методика оцінки стійкості об'єкту (цеху) до дії світлового (теплового) випромінювання

Як показник стійкості об'єкта до дії світлового випромінювання приймається максимальне значення світлового імпульсу, при якому ще не починається запалювання елементів об'єкту і виникнення пожеж. Це значення світлового імпульсу і вважається межею стійкості об'єкту до світлового випромінювання - І_lim (кДж/м²).

Послідовність оцінки стійкості ОГД до світлового випромінювання:

-визначається максимальне значення очікуваного світлового (теплового) імпульсу;

-визначаються ступінь вогнестійкості будівель і споруд з врахуванням їх характеристики;

-визначаємо категорію пожежонебезпечності цеху;

-визначаєм пожежну обстановку в цеху, тобто при яких світлових імпульсах можливе спалахування окремих елементів цеху ;

-визначаєм межу стійкості цеху (І lim) для найбільш уразливих елементів цеху, у якого мінімальна межа стійкості;

-порівнюємо межу стійкості цеху з максимальним значенням очікуваного світлового імпульса.

Якщо І_lim ? І_max то цех (об'єкт) стійкий до світлового випромінювання.

Якщо І_lim ‹ І_max то цех (об'єкт) не стійкий до світлового випромінювання.

З результатів досліджень і оцінки пожежної обстановки робляться висновки і пропозиції з підвищенням стійкості об'єкту до світлового випромінювання.

У висновках вказуються:

- межа стійкості об'єкту до світлового (теплового) випромінювання;

-очікуваний на об'єкті максимальний світловий (теплового) імпульс.

- найбільш небезпечні в пожежному значенні елементи об'єкту

і можлива пожежна обстановка на об'єкті .

На основі зроблених висновків розробляються конкретні заходи щодо підвищення протипожежної стійкості об'єкту .

Методика оцінки стійкості до дії ударної хвилі

Як показник стійкості інженерно-технічного комплексу до дії ударної хвилі приймається таке значення надлишкового тиску, при якому будівлі, споруди і обладнання зберігається або отримають такі руйнування, які можливо відновити в короткі терміни. Це значення надлишкового тиску прийнято вважати межею стійкості об'єкту до впливу ударної хвилі - ДP_Фlim, кПа.

Послідовність оцінки:

-визначається ДP_Фmax, кПа - максимальне очікуване значення надлишкового тиску;

-знаючи характеристику основних елементів об'єкту /цеху, дільниць/, від яких залежить випуск запланованої продукції, починають дослідження стійкості кожного елемента;

всі основні елементи кожного цеху, дільниці або окремої споруди заносять в спеціальну таблицю;

на основі вивчення проектно-будівельної та технологічної документації складають і заносять в ту ж таблицю коротку характеристику кожного досліджуваного елемента;

-визначаються при яких значеннях надлишкового тиску (ДP_Ф) досліджувані елементи отримають слабкі, середні, сильні та повні руйнування;

- аналізуючи заповнену таблицю, визначимо межу стійкості найбільш уразливого елемента цеху;

-порівнюємо загальну межу стійкості цеху ДP lim з максимальним значенням очікуваного надлишкового тиску ДP_Фmax;

Якщо ДP_Фlim ? ДP_Фmax, то цех (об'єкт) стійкий до ударної хвилі.

Якщо ДP_Фlim ‹ ДP_Фmax, то цех (об'єкт) не стійкий .

На основі аналізу результатів оцінки стійкості по кожному цеху, дільниці, системі і об'єкту в цілому робляться висновки і заходи, в яких вказуються:

- межу стійкості об'єкту;

- найбільш уразливі елементи цеху (об'єкту);

- характер і ступінь руйнувань, очікуваних на об'єкті від ударної хвилі при ДP_Фmax і можливі збитки;

- межу доцільного підвищення стійкості найбільш уразливих елементів цеху (об'єкту);

- заходи із підвищення межі стійкості об'єкту до дії ударної хвилі.

7.5 Методи розрахунку характеристик зон ураження (радіусів зон руйнувань) при вибухах конденсованих речовин, газоповітряних, паливно-повітряних сумішей у відкритому та замкнутому просторі

Однією із причин виробничих аварій і катастроф є вибухи, які на промислових підприємствах супроводжуються обвалом і деформаціями споруд, пожежами, виходами з ладу енергосистем.

Найчастіше спостерігаються вибухи котлів в котельнях, газів, апаратів, продукції і напівфабрикатів на хімічних підприємствах, парів бензину і інших складових палива, лако-фарбовових розчинників, нерідкі випадки вибуху побутового газу.

Причинами вибухів газу, промислового (вугільного, дерев'яного пилу, газоповітряних сумішей) є відкритий вогонь, електрична іскра, в тому числі від статичної електрики.

Уражаючим фактором любого вибуху є ударна хвиля. Дія ударної хвилі на елементи споруд характеризуються складним комплексом навантажень: прямий тиск, тиск відбиття, тиск обтікання, тиск затікання, навантаження від сейсмовибухових хвиль.

Дію ударної хвилі прийнято оцінювати надлишковим тиском у фронті ударної хвилі Р (кПа).

Як відомо, аварії на об'єктах з вибухонебезпечними технологіями можуть призвести до витікання в атмосферу газоподібних або розріджених вуглеводневих продуктів. При змішуванні вуглеводневих продуктів з повітрям утворюються вибухо- або пожежонебезпечні суміші - газоповітряні суміші (ГПС). Найбільш вибухо- і пожежонебезпечними є суміші з повітрям вуглеводневих газів: метану (СН₄) пропану (С₃Н₈), бутану (С₄Н₁₀) та ін. Розрахунок точного значення надлишкового тиску при вибуху газоповітряної суміші (ГПС) в цьому випадку є надзвичайно складний. Це пов'язано з невизначинністю багатьох факторів, які впливають на утворення хмари суміші, це - напрямок і швидкість руху повітря при даній щільності забудови, стан турбулентності атмосфери, температура і вологість повітря і т.п. Тому можна говорити лише про оціночний характер розрахунків.

Одна з методик полягає у оцінці значення надлишкового тиску вибухової хвилі, яка виникає при вибуху суміші повітря з вуглеводневими газами: метаном, пропаном, бутаном, етиленом, пропіленом і т.п.

При вибуху газоповітряної суміші виділяють три зони (див. рис. 1. у Додатку):

1. Зона детонаційної хвилі з постійним значенням надлишкового тиску ДР_І = 1700 кПа і радіусом

м, (13)

де m - маса газу, що вибухнув (т);

2. Зона дії продуктів вибуху з радіусом

м, (14)

надлишковий тиск в межах зони визначається згідно формули:

кПа, (15)

де r - відстань від епіцентру вибуху до даного об'єкту, що розташований у зоні. Надлишковий тиск у цій зоні змінюється в межах: від 1350 кПа до 300кПа.

3. Зона повітряної ударної хвилі (ПУХ). Значення надлишкового тиску у цій зоні визначається з наступних формул:

при Ш ? 2 , кПа, (16)

при Ш > 2 , кПа, (17)

де - допоміжний коефіцієнт (18)

Дана методика придатна для розрахунку значення надлишкового тиску в першій та другій зонах при вибуху газоповітряної суміші з масою газу, що перевищує 100 т. При меншій масі газу рекомендується використовувати формули для звичайних тротилових зарядів, або графічну залежність L(м) від маси продукту Q(т) (Додаток, рис.1 ).

Для визначення надлишкового тиску у фронті ударної хвилі при вибуху тротилу рекомендується використовувати формулу академіка М.А.Садовського

, кПа (19)

де m - маса тротилового заряда.

Очевидно, що дану формулу можна використовувати і при вибуху конденсованих вибухових речовин типу тротила.

Від впливу ударної хвилі на будови і споруди можуть утворитися різні ступені руйнувань. В залежності від величини надмірного тиску можуть виникнути повні, сильні, середні та слабкі руйнування, характеристика яких відображена у таблиці (Додаток, табл.6.).

Для більш детального прогнозування пошкоджень окремих об'єктів або їх елементів треба користуватися таблицею (Додаток, табл.4 ). Людина також зазнає ушкоджень від впливу ударної хвилі ((Додаток, табл.5 ).

7.6 Противибуховий та протипожежний захист ОГ, основні заходи захисту від техногенних вибухів та пожеж

Пожежі і вибухи призводять до значних матеріальних втрат, часто викликають тяжкі травми, а іноді і смерть людей. Тому в усіх розвинутих країнах існує система державних заходів боротьби з вогнем, яка здійснюється на стадії проектування, будівництва і експлуатації будівель і споруд. При розробці генеральних планів промислових підприємств поряд із забезпеченням найбільш сприятливих умов для виробничого процесу на підприємстві, раціонального використання земельних ділянок і найбільшої ефективності капіталовкладень необхідно:

-витримати безпечні відстані від промислових підприємств до житлових і громадських будівель;

-витримати розриви між будівлями і спорудами, які передбачені протипожежними нормами;

-об'єднати в окремі комплекси (зони) споріднені за функціональним призначенням або ознакою пожежної небезпеки виробничі будівлі і споруди;

-розташувати будівлі з урахуванням рельєфу місцевості і напрямку вітрів;

-забезпечити територію підприємства дорогами і необхідною кількістю в'їздів.

Розробляючи генеральні плани населених пунктів, поряд із створенням сприятливих умов для праці і побуту людей, необхідно передбачити:

-забезпечення санітарних і протипожежних розривів від промислових підприємств і великих складів;

-дотримання мінімально допустимих відстаней між житловими і громадськими будівлями;

-забезпечення проїздів і під'їздів для пожежних автомобілів до будівель і споруд, до водосховищ та гідрантів;

-розміщувати депо, виходячи з умов своєчасного прибуття пожежних частин для гасіння пожеж до всіх будівель і споруд у місті.

Тема 8. Оцінка інженерного стану та соціально-економічних наслідків НС

1. Характеристика небезпечних геологічних процесів і явищ, заходи щодо запобігання їх виникнення та інженерна підготовка території

2. Гідродинамічні аварії. Методика оцінки інженерного cтану при них і заходи захисту населення та території

3. Оцінка збитків від наслідків НС

Інженерний стан при надзвичайних ситуаціях - сукупність наслідків дії уражальних чинників НС, у результаті яких мають місце руйнування різних об'єктів (будівель, споруд, комунально-енергетичних мереж, засобів зв'язку і транспорту, мостів, гребель, аеродромів тощо), особливо важливих для життєдіяльності людей.

8.1 Характеристика небезпечних геологічних процесів і явищ, заходи щодо запобігання їх виникнення та інженерна підготовка території

Природні та техногенні зміни, які проходять в геологічному середовищі, збільшення техногенного навантаження супроводжуються різким посиленням небезпечних геологічних процесів.

В межах території України найбільш інтенсивний розвиток мають екзогенні геологічні процеси, що пов'язані з дією сили тяжіння (зсуви, обвали, осипи, лавини), пов'язані з дією поверхневих і підземних вод (схиловий змив, ерозія, селі, карст, суфозія, просадка лесових порід), а також багатофакторні процеси (вивітрювання). Ці процеси характеризуються такими параметрами, як швидкість, повторюваність, об'єм, інтенсивність, площа, амплітуда.

Кількість НС геологічного характеру, що виникли у 2010 році, збільшилася порівняно з 2009 р. на 71, 4 %. Всього виникло 12 НС геологічного характеру, з них: 6 НС спричинені підтопленням, 3 НС - зсувами, 1 - обвалом (карст). В цілому внаслідок цих НС протягом 2010 р. було завдано збитків близько 157 млн. грн.

8.1.1 Характеристика небезпечних геологічних процесів і явищ

В умовах збільшення техногенного навантаження та значної зношеності основних фондів в Україні збільшуються ризики, пов'язані із небезпечним впливом землетрусів, що, у свою чергу, підвищує рівень техногенної небезпеки в різних галузях народного господарства. Супроводжувані зсувами, обвалами, селями, цунамі та іншими вторинними небезпечними явищами землетруси можуть спричинити тяжкі матеріальні та соціальні наслідки.

Імовірність виникнення землетрусів називається сейсмічністю. Землетруси - це різкі підземні поштовхи і коливання земної кори, що загрожують життю і діяльності людини. Умови будівництва споруд в сейсмічних районах є особливими, специфічними, вони регламентуються спеціальними будівельними нормами і правилами. Сучасні землетруси пов'язані головним чином з геологічними структурами, що підлягають новітнім рухам. За існуючими уявленнями такі структури приурочені до регіональних тектонічних зон розломів - активним рухомим поясам Землі, що розділяють великі геоблоки Землі - континенти і океани. Великим тектонічно активним поясом Землі є Євроазіатський, з яким пов'язані Карпати, Південний Крим, Кавказ.

Землетруси в межах України мають розвиток у Карпатах та Криму. Основною причиною землетрусів є розвиток деформацій в глибоких горизонтах земної кори внаслідок переміщення літосферних плит. При цьому по глибині гіпоцентрів виділяються глибокі землетруси (глибиною більше 100 км), середні землетруси - 50-25 км, неглибокі землетруси - глибиною 10-5 км. Кожен сейсмічний поштовх в межах тектонічно активної території регіону обумовлює сприятливі умови для активного розвитку зсувного процесу.

Так, наприклад, після землетрусу силою 6 балів в березні 1977 р. через 2 роки (квітень 1979 р.) після аномального зволоження (80-100 мм за 2 доби) пройшла масова активізація зсувів (більше 560 зсувів) на території південно-східного Передкарпаття. В цей же період були створені передумови для активізації зсувів в межах Карпатської гірськоскладчастої області (зсув Косівська Поляна, Гребенів та ін.).

Територію України на півдні і південному заході охоплено впливом потужного сейсмоактивного поясу планети. Вплив наявних у поясі напружень охоплює західні області України, Буковину, південно-західну частину Одеської області, південь Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей і територію Автономної Республіки Крим (АРК). Пояс включає Карпатську дугу з сильними підкоровими землетрусами в зоні Вранча, великі підкорові землетруси якої з магнітудою 6,8-7,8 здатні спричинити відчутні сейсмічні коливання ґрунту і споруд практично на всій території України.

Найбільш небезпечними на території України екзогенними геологічними процессами є зсуви.

Зсувом називають масу гірських порід, що сповзає або сповзла вниз по схилу або відкосу (штучний схил) під впливом сили ваги, гідродинамічного тиску, сейсмічних і деяких інших сил. Зсуви руйнують схили і відкоси, змінюють їх риси, створюють специфічний зсувний рельєф. Кожен зсув має ту чи іншу ступінь стійкості. Коли маси гірських порід сповзли і причини, що викликали зміщення, повністю чи тимчасово знешкоджені, зсув стійкий. Коли причини лише частково знешкоджені, зсув нестійкий. При проектуванні, будівництві і експлуатації споруд важливо не лише виявити розповсюдження зсувів, прогнозувати можливість їх утворення, але і оцінювати ступінь їх стійкості.

В залежності від глибини захвату порід зсувними деформаціями зсуви розрізняють: поверхневі - до 1 м, неглибокі - до 5 м, глибокі - до 20 м та дуже глибокі - більше 20 м.

Зсуви мають значне поширення на території країни, що зумовлено геологічною будовою та геоморфологічними умовами, наявністю деформуючих горизонтів тощо. Їх кількість складає близько 23 тисячі одиниць і постійно змінюється за рахунок ліквідації (зрізання, зчищення) чи формування нових під впливом природних і техногенних факторів. Кількість зсувів, порівняно із 80-тими роками минулого століття, збільшилася майже на 45%, а площа поширення - на 28,8%.

Активна господарська діяльність без проведенная необхідних інженерно-захисних заходів викликала поширення зсувних процесів на території майже 200 міст і селищ міського типу АРК, Вінницької, Дніпропетровської, Донецької, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Луганської, Львівської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської та Чернівецької областей, що являє постійну загрозу виникнення надзвичайних ситуацій.

Площа поширення зсувонебезпечних ділянок у межах міських територій становить понад 42 тисячі гектарів. Найбільшого масштабу зсувні процеси набули на Південному березі Криму, морському узбережжі в Одеській області, правобережжі Дніпра та його правих притоках, Закарпатті та Прикарпатті.

Найбільшу небезпеку становлять зсуви, що відбуваються на забудованих територіях, які можуть виникати миттєво, тому їх важко спрогнозувати. Вплив господарської діяльності на розвиток зсувів пов'язаний із додатковим навантаженням та підрізкою схилів під час будівельних та гірничо-видобувних робіт, створення динамічних навантажень на схили, додатковим обводненням зсувононебезпечних територій, спричиненим надмірним зрошенням, підпиранням рівнів грунтових вод водосховищами та іншими водоймищами, витоками води з водних споруд та комунікацій тощо.

Часто саме розташування інженерних об'єктів на схилах чи поблизу них є провокуючим чинником, який викликає порушення рівноваги в масиві порід. У межах розміщення лінійних об'єктів виникнення процесу, крім вищезгаданих факторів, провокується вібрацією від транспорту.

Зсуви можуть виникати на всіх схилах, починаючи із нахилу в 19°, але на глинистих грунтах та ґрунтах з тріщинами зсуви можуть виникнути і при нахилу схилу 5-7°.

Зсуви формуються переважно на ділянках зволожених ґрунтів, коли сила тяжіння накопичених на схилах продуктів руйнування гірських порід перевищує силу зчеплення ґрунтів. Вони можуть сходити в будь-яку пору року, але в різних районах зсувні явища можна віднести до певного сезону.

За швидкістю руху по схилу зсуви можуть бути: винятково швидкі (3 м/с), дуже швидкі (0,3 м/хв.), швидкі (1,5 м за добу), помірні (1,5 м за місяць), дуже повільні (1,5 м на рік), винятково повільні (0,06 м на рік).

Зсуви, спричинені змінами природних умов, як правило, не виникають раптово. Первинною ознакою зсувних переміщень є поява тріщин на поверхні землі, розрив дороги і берегових укріплень, зміщення дерев тощо.

В окрему групу необхідно виділити зсуви штучних земляних споруд - залізничні насипи, терикони і відвали гірських порід.

Штучними причинами утворення зсувів є руйнування схилів дорожніми канавами, надмірним виносом грунту, вирубкою лісів та інше. Згідно з міжнародною статистикою, до 80% сучасних зсувів пов'язано з діяльністю людини.

Інженерно-геологічна оцінка стійкості зсувів повинна бути комплексною (якісною і кількісною), базуватися на даних вивчення:

– морфології, будови (структури) зсуву, обводненості складових порід і їх фізико-механічних властивостей і попутних геологічних процесів і явищ,

– динаміці розвитку зсувних явищ і співвідношенні зусиль, що визначають рівновагу мас гірських порід, що складають зсув.

При інженерно-геологічній оцінці загрози виникнення зсувів важливо звертати увагу на величину площі, що займає зсув, його розміри, тобто масштаб явища.

Завданням протизсувних заходів є захист території від руйнування зсувами, надання їм і розташованим на них спорудам і угіддям стійкості і забезпечення нормальних умов експлуатації.

Заходи боротьби зі зсувами, виникнення яких обумовлено різними чинниками, наведено у табл. 8.1.

Таблиця 8.1. Заходи боротьби зі зсувами

Активні причини зсувів	Заходи боротьби
	Мета заходів	Способи
Зміни напруженого стану глинистих порід	Зменшення стрімкості схилів і підкосів	Підрізка земляних мас у верхній частині схилу і викладання їх біля підніжжя для довантаження в місці очікуваного випирання
Підземні води	Перехоплення підземних вод вище зсуву	Горизонтальний і вертикальний дренаж, суцільна прорізь, дренажна галерея, горизонтальні свердловини - дрени.
Поверхневі води	Захист берегів від абразії	Хвилеподібні стінки, хвилеломи, хвилерізи
Атмосферні води	Регулювання поверхневого стоку	Планування поверхні, лотки, кювети, канали
Вивітрювання	Захист ґрунтів поверхневих схилів	Посів трав, заміна ґрунту, заліснення схилів
Сукупність ряду активних причин	Механічний опір руху земляних мас. Зміни фізико-технічних властивостей ґрунтів	Підпорні стінки, свайні ряди, шпунти, контрбанкети. Підсушка і випалювання глинястих ґрунтів, електрохімічне закріплення ґрунтів
Деякі види діяльності	Спеціальний режим у зоні зсуву	Зберігання схилів у сталому стані. Заборона будівництва.
Витік водопровідних і каналізаційних вод	Забезпечення надійності мереж	Улаштування водопроводів із міцних труб або в «сорочці».

Протизсувні заходи:

· регулювання поверхневого стоку: планування поверхні зсуву і прилеглої до нього території (зрізка різноманітних виступів, валів, западин), влаштування системи поверхневих водовідводів, лісомеліоративні роботи;

· дренаж обводнених гірських порід: перехват і відвід підземних вод від зсувної ділянки або зниження їх напорів в межах зсуву;

· перерозподіл мас гірських порід: зрізка порід в активній частині зсуву;

· захист від підмиву і розмиву берегів та схилів;

· закріплення мас гірських порід підпірними і анкерними спорудами;

· штучне поліпшення властивостей гірських порід;

· лісомеліоративні роботи;

· профілактичні заходи: спостереження за динамікою зсувних посувань, збереженням і стійкістю споруд на зсувній ділянці з ціллю попередження аварій, встановлення охоронних зон на зсувній ділянці, спостереження за збереженням і станом роботи протизсувних споруд і їх ремонт, будівництво споруд у відповідності з наступними стадіями розвитку зсувного процесу.

Зсувні процеси можна прогнозувати. Моніторингові спостереження за розвитком сучасних екзогенних процесів надають об'єктивні дані, необхідні для діяльності в галузі захисту від небезпечних екзогенних геологічних процесів (ЕГП), районування їх для оцінки можливості виникнення надзвичайних ситуацій.

Головним виконавцем робіт із вивчення сучасних інженерно-геологічних процесів на державному та регіональному рівнях є Міністерство охорони навколишнього природного середовища та НАК "Надра України".

Іноді великі об'єми гірських порід переміщуються зі швидкістю потяга. За таких умов їх називають обвалами.

Обвал - це відокремлення великого блоку від масиву гірських порід на стрімкому, обривистому схилі, який виникає внаслідок втрати стійкості під впливом різних чинників і спричиняє обвалювання та скатування глибово-щебеневої маси. Це результат послаблення зв'язаності гірських порід унаслідок процесів вивітрювання, підмиву, розчинення та дії сили тяжіння.

Карстом називають всі поверхневі і підземні форми рельєфу, що утворилися при розчиненні і вилуговуванні поверхневими і підземними водами вапняків, доломітів, крейди, мергелей, гіпсу, кам'яної солі. При цьому на поверхні землі утворюються воронки, провали і інші форми рельєфу, а в товщі гірських порід - різноманітні пустоти, канали, печери.

Наявність карсту в тому чи іншому районі, завжди вказує на можливе порушення монолітності і стійкості порід. Тому проектування і будівництво різноманітних споруд в карстових районах і господарське засвоєння територій завжди повинні грунтуватися на результатах більш детальних інженерно- геологічних досліджень. В матеріалах досліджень зі ступенем детальності, що відповідає стадії інженерних вишукувань і проектування, повинні отримати характеристику і оцінку наступні питання:

· глибина залягання розчинних гірських порід від поверхні землі, рельєф їх поверхні, потужність, склад і властивості покриваючих відкладів;

· потужність розчинних порід, ступінь їх закарстованості, вплив на стійкість території;

· активна зона споруд, що проектується, величина розповсюдження її в межі закарстованих порід;

· водопроникність і водонасиченість закарстованих порід, глибина залягання рівня карстових вод, їх напір при проектуванні споруд глибокого закладання;

· інтенсивність розвитку карсту, види, форми і частота його проявлення, причини і умови, що сприяють його розвитку;

· принципи і методи, що застосовуються при будівництві споруд для забезпечення їх стійкості на основі узагальнення досвіду будівництва і експлуатації споруд.

Оцінка ступеня закарстованості гірських порід - це ступінь порушеності їх монолітності в результаті утворення різноманітних пустот і порожнин при вилуговуванні і розчиненні. Кількісно закарстованість порід можна оцінювати відносним об'ємом карстових пустот і порожнин в досліджуваному об'ємі гірських порід, тобто за формулою (1):

3 = ( v / V ) Ч 100, (1)

де: 3 - показник закарстованості порід, долі одиниці, або %;

v - об'єм пустот у об'ємі порід, що вивчається ;

V - об'єм порід, в межах якого виміряно об'єм карстових пустот.

Карст є особливо небезпечним процесом через те, що його раптова активізація може призводити до виникнення миттєвих провалів чи осідання земної поверхні. Активація карсту на глибинах від 100 до 800 м. викликана розробкою родовищ корисних копалин шахтним способом, яка супроводжується ростом потужності зони інтенсивного водообміну та зниження базису ерозії. У гірських районах Карпат і Криму карстовий процес поширюється на великі глибини: сотні та тисяч метрів, що пов'язано з переміщенням базисів карстування в процесі неотектоннічних і сейсмічних рухів.

За даними спостережень, поширення підземних і поверхневих карстопроявів відмічається на всій території України. Їх кількість становить понад 24 тисячі. Найбільш інтенсивно активізація карстового процесу відбувається під впливом техногенної діяльності (будівництво та експлуатація зрошувальних систем, каналів, розробка родовищ корисних копалин тощо), що підтверджується щільністю поверхневих карстопроявів.

Особливого розвитку карст набув у районах видобутку солей (Солотвинське, Калузьке, Стебніцьке, Ново-Карфагенське родовища), що розташовані у Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській та Донецькій областях та сірки (Немирівське, Язівське, Роздольське, Гуменецьке та Тлумачівське родовища) у Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях.

Селями називають повені, що відбуваються на гірських річках і тимчасових водотоках, які несуть багато уламкового матеріалу (глиб, щебеню, валунів, гальки, піску) і глинистого дрібнозему. Вони відносяться до гравітаційних процесів. Селі несподівані і короткочасні, відбуваються з великими і порівняно великими швидкостями, проходять за 3-5 годин. В залежності від переважаючого складу твердого матеріалу селі можуть бути водокам'яними, грязекам'яними і грязьовими.

На території України понад 30 міст, сіл та сільських населених пунктів у Криму, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій і Львівській областях піддаються впливу селевих потоків. В Карпатах виявлено понад 290 селевих водозаборів. Найбільшою активністю характеризуються басейни річок Дністра, Тиси, Пруту.