Цивільний захист населення і територій

-мінімальні розміри відшкодування (страхових сум).

Страхова сума визначається за кожним конкретним об'єктом підвищеної небезпеки відповідно до категорії небезпеки. Перелік груп об'єктів підвищеної небезпеки за категорією небезпек наведений в Додатку № 4 лекції.

4.4.1 Порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання та ліквідації НС

З метою забезпечення запобігання ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків в державі створюється матеріальний резерв.

Постановою КМУ № 308 від 29 березня 2001р. «Про Порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків» затверджений порядок створення і використання матеріального резерву.

Цей порядок розроблено відповідно до Положення Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру".

Матеріальними резервами є будівельні матеріали, пальне, медикаменти продовольство, техніка, технічні засоби та інші матеріально-технічні цінності, призначені для проведення невідкладних відновних робіт і заходів, спрямованих на запобігання, ліквідацію надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків.

Номенклатура, норми накопичення місця розміщення матеріальних резервів, що використовуються для запобігання ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків, створюються:

· Кабінетом Міністрів України - державний резерв (стратегічний резерв) для проведення першочергових робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та надання термінової допомоги постраждалому населенню;

· МНС - оперативний резерв для оперативного реагування на надзвичайні ситуації та надання термінової невідкладної допомоги постраждалому населенню;

· Профільними міністерствами і відомствами - відомчий резерв (за специфікою діяльності) для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного і природного характеру та ліквідації їх наслідків;

· Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями та виконкомами рад міст обласного значення - регіональний та місцевий резерви для виконання заходів, спрямованих на запобігання, ліквідацію надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків, і надання термінової допомоги постраждалому населенню;

· суб'єктами господарської діяльності, у власності (управлінні) або у користуванні яких є об'єкт (об'єкти) підвищеної небезпеки - об'єктовий запас для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків, проведення невідкладних відновних робіт.

Резерви створюються заздалегідь з метою використання їх у разі загрози виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, ліквідації цих надзвичайних ситуацій та їх наслідків. Номенклатура та норми накопичення запасів резервів у складі державного резерву затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Резерви створюються виходячи з максимальної гіпотетичної (прогнозованої) надзвичайної ситуації, характерної для конкретної території, галузі, об'єкта, а також передбаченого обсягу робіт з ліквідації її наслідків.

Відпуск матеріально-технічних цінностей з резервів здійснюється за рішенням керівників відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконкомів рад міст обласного значення та керівників підприємств.

Відповідальність за створення та накопичення резервів, контроль за їх наявністю, станом та використанням покладається на керівників відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконкомів рад міст обласного значення та керівників підприємств.

МНС здійснює методичне керівництво і контроль за створенням, зберіганням, використанням та поповненням оперативних, відомчих, регіональних, місцевих та об'єктових резервів для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків.

4.5 Організація роботи щодо проведення нагляду та здійснення контролю за обстановкою на ПНО

Державний нагляд і контроль у сфері діяльності, пов'язаної з ПНО, здійснюють уповноважені органами влади, в т. ч. спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади та їх відповідні територіальні органи, до відання яких згідно з законом віднесені питання: охорона праці; забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища; захист населення і території від НС техногенного та природного, характеру; пожежна безпека; санітарно - епідеміологічна безпека; містобудування.

Важливою проблемою у системі правового управління НС є проблема правового режиму потенційно небезпечних об'єктів. Законодавство України розрізняє правові режими об'єктів підвищеної небезпеки, ПНО, хімічно небезпечних об'єктів, радіаційно небезпечних об'єктів, пожежо-небезпечних об'єктів, вибухонебезпечних об'єктів, об'єктів гідродинамічної небезпеки, об'єкти підвищеного ризику тощо. При чому, правові режими вищезазначених об'єктів не є чітко розмежованими: вони часто перетинаються один з одним, що вносить плутанину у практику застосування екологічного законодавства. Найбільш чітко виражений правовий режим мають об'єкти підвищеної небезпеки і ПНО. Правовий режим ПНО безпосередньо стосується правового управління НС.

Ст. 66 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає загальні засади правового режиму екологічно небезпечних об'єктів. На таких об'єктах має систематично проводитися перевірка їх стану та виконання вимог щодо їх безпечної експлуатації. Незважаючи на певні термінологічні і правові неузгодженості, вважаємо, що правовий режим екологічно небезпечних об'єктів згідно з вищезазначеним Законом є застосовним і до об'єктів підвищеної небезпеки, і до ПНО згідно з законодавством про цивільний захист, і до об'єктів, що входять до Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року № 554.

ПНО визначається ст. 1 Закону «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 року як об'єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об'єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії. Однак, у цьому Законі правовий режим ПНО визначається для потреб ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки, а тому цей правовий режим не зовсім збігається з правовим режимом ПНО, що передбачається законодавством про цивільний захист.

Визначення правового режиму ПНО здійснюється відповідно до Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів, затвердженого наказом МНС від 18 грудня 2000 року № 338. Паспортизація здійснюється для створення загальнодержавного реєстру ПНО як складової частини ЄДС. Незважаючи на те, що визначення ПНО, що подається у цьому Положенні, практично збігається з визначенням ПНО, поданому у Законі «Про об'єкти підвищеної небезпеки», Положення конкретизує механізм ідентифікації ПНО. Перевагою Положення є те, що воно не покладає цей обов'язок на власників ПНО, як це має місце у законодавстві про об'єкти підвищеної небезпеки: весь тягар ідентифікації ПНО лежить на органах ЄДС. З точки зору власників господарських об'єктів, вони не зв'язані жодними обов'язками, які накладає правовий режим ПНО, до моменту отримання повідомлення органів Державного департаменту страхового фонду документації про необхідність ідентифікації ПНО.

Визначення переліків ПНО здійснюється комісіями з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій обласних державних адміністрацій. Переліки ПНО з усіх областей передаються до Головного управління планування та дій у надзвичайних ситуаціях МНС, який формує зведений перелік ПНО по всій Україні і передає його до Науково-дослідного, проектно-конструкторського та технологічного інституту мігрографії Державного департаменту страхового фонду документації. Останній займається розсилкою форм паспортів ПНО, збором і аналізом отриманих даних. цивільний захист зараження надзвичайний

Відповідно до Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року № 1288, Державний реєстр ПНО є автоматизованою інформаційно-довідковою системою обліку та обробки інформації щодо ПНО. Реєстр ведеться Державним департаментом страхового фонду документації для забезпечення підготовки управлінських рішень щодо запобігання та ліквідації наслідків НЕС, а також для потреб страхового фонду документації. З моменту реєстрації на об'єкт у повному обсязі поширюється правовий режим ПНО.

Положення про організацію оповіщення і зв'язку у надзвичайних ситуаціях 1999 року предебачає, що на ПНО мають бути у постійній готовності локальні системи виявлення загрози виникнення НС і локальні системи оповіщення населення та персоналу ПНО. Такі системи повинні створюватися і підтримуватися за рахунок власників ПНО. Відповідно до п. 29 Положення про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, ПНО повинні мати свої аварійні формування чи підрозділи

1. Загальні відомості про об'єкт (об'єкти) підвищеної небезпеки:

-результати ідентифікації із зазначенням найменування та сумарної маси небезпечних речовин, за якими проводилася ідентифікація об'єкта;

-зареєстровані види діяльності, пов'язані з експлуатацією об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки із зазначенням коду згідно з КВЕД;

-вид, номер, дата видачі ліцензій на зареєстровані види діяльності, пов'язаної з експлуатацією об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки, передбачених законодавством;

-вид, номер, дата видачі дозволів уповноважених органів виконавчої влади на початок роботи або види діяльності, пов'язаної з експлуатацією об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки, передбачених законодавством;

-основний вид виконуваних на об'єкті (об'єктах) підвищеної небезпеки робіт;

-склад об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки і перелік основних технологічних процесів та регламентів, пов'язаних з небезпечними речовинами;

-умови приймання і зберігання сировини;

-умови зберігання та відвантаження продукції;

-загальна чисельність персоналу та працівників найбільшої зміни об'єкта (об'єктів) під час експлуатації;

-розташування об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки на місцевості та відстань до міста (міст), інших населених пунктів, місць великого скупчення людей (житлові масиви, стадіони, кінотеатри, лікарні, школи тощо), транспортних магістралей, промислових об'єктів, природоохоронних об'єктів, цивільних об'єктів;

-межі заборонних, охоронних і санітарно-захисних зон.

2. Заходи щодо забезпечення безпеки об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки та локалізації і ліквідації наслідків аварій.

3. Результати аналізу ступеня небезпеки та оцінки рівня ризику.

4. Дані про розробника декларації безпеки (у разі розроблення іншим суб'єктом господарської діяльності).

5. Розрахунково-пояснювальна частина.

6. Висновок (узагальнена оцінка ступеня небезпеки та рівня ризику виникнення аварій на об'єкті (об'єктах) підвищеної небезпеки).

Декларацію безпеки склав (посада, підпис, ініціали та прізвище)

Початковим етапом для розробки декларації безпеки небезпечного об'єкту є його ідентифікація. Мета ідентифікації - виявлення у складі суб'єктів господарської діяльності, що експлуатують об'єкти, найбільш небезпечних об'єктів, які підлягають декларуванню стану безпеки.

Ідентифікація небезпечних об'єктів здійснюється на основі критеріїв, що враховують:

кількість і вид (категорію) небезпечних речовин, що застосовуються на об'єкті;

умови (температуру і тиск), при яких ці речовини використовуються або зберігаються;

порогову (граничну) кількість небезпечної речовини;

особливості розташування об'єкту.

Основні критерії ідентифікації об'єктів, що підлягають декларуванню, наведені в Законі України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18.01.01 р. № 2245-НІ і постанові Кабінету Міністрів України від 11.07.02 р. № 956 «Про ідентифікацію і декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки» . Вказані критерії ґрунтуються на положеннях Конвенції ООН про трансграничну дію промислових аварій .

До категорії об'єктів підвищеного класу небезпеки згідно з «Порядком ідентифікації і обліку об'єктів підвищеної небезпеки» належать усі суб'єкти господарської діяльності, у власності або в користуванні яких є об'єкти, де використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються, транспортуються небезпечні речовини в кількостях :

що не перевищують або дорівнюють встановленому нормативу порогових мас ;

які не перевищують нормативи порогових мас, але при відстанях від об'єкту до місць великого зосередження людей, транспортних магістралей, промислових, природоохоронних і життєво важливих цивільних об'єктів менше ніж 500 м (для 1 і 2 груп небезпечних речовин) і 1000 м (для 3 групи).

Відповідно до пп. 1,3 «Порядку декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки» встановлюється обов'язковість розробки декларацій безпеки небезпечних об'єктів 1 чи 2 класів . Декларація безпеки - документ, що визначає комплекс заходів, які використовуються суб'єктом господарської діяльності з метою запобігання аваріям, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації аварій і їх наслідків.

Зміст декларації складається з декількох розділів:

Загальні відомості про об'єкт підвищеної небезпеки.

Заходи щодо забезпечення безпеки об'єкту підвищеної небезпеки і локалізації наслідків аварій.

Результати аналізу ступеня небезпеки і оцінки рівня ризику.

Дані про розробника декларації безпеки.

Розрахунково-пояснювальна частина.

Список використаних джерел.

Висновок.

Розділ декларації «Розрахунково-пояснювальна частина» містить:

-дані про технологію (включаючи характеристики небезпечних речовин, описи принципових технологічних схем, плани розміщення устаткування, перелік основного устаткування, дані про розподіл небезпечних речовин і т.д.);

-аналіз рівня ризику виникнення аварій (включаючи відомості про аварії, аналіз основних причин і чинників виникнення аварій, оцінку можливих негативних наслідків для певних об'єктів «турботи» суспільства тощо).

Аналіз рівня ризику виникнення аварій - найважливіший і, як вже показали результати, найважчий для розробки. На жаль, у більшій частині розроблених декларацій у цей розділ вписується зміст ГОСТів, методик, технологічних регламентів, інструкцій без конкретного застосування до декларованих об'єктів. Для розробки декларації об'єкта підвищеної небезпеки 1 класу потрібне виконання «Методики визначення ризиків і їх прийнятних рівнів для декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки» в повному обсязі, для 2 класу небезпеки вимоги обмежуються виконанням пункту 17 (визначення масштабів наслідків аварій, включаючи аналіз можливих впливів на людей, майно і навколишнє середовище) . Висока якість декларацій, що розробляються, підвищує готовність до дій у надзвичайних ситуаціях на промислових об'єктах.

Таким чином, при розробці декларації основну увагу слід приділяти якісному аналізу можливих сценаріїв виникнення і розвитку аварій. Необхідно навести детальний опис можливих наслідків аварій для персоналу, населення, матеріальних об'єктів, навколишнього середовища, розрахувавши вірогідність розвитку даного сценарію.

Аналіз якості декларацій виявив проблему участі в декларуванні безпеки некваліфікованих фахівців і організацій. Таке положення призвело до формалізму при проведенні декларування.

При оцінці якості декларації важливо знати не тільки, якими методами оцінені ризики, але і яка кваліфікація експерта, що їх оцінював.

Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню:

Відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:

1) банківська діяльність;

2) професійна діяльність на ринку цінних паперів;

3) із надання фінансових послуг;

4) зовнішньоекономічна діяльність;

5) діяльність у галузі телебачення і радіомовлення;

6) діяльність у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії;

7) діяльність у сфері освіти;

8) діяльність у сфері інтелектуальної власності;

9) виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами;

10) діяльність у сфері телекомунікацій;

11) будівельна діяльність.

Відповідно до цього Закону з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори" ліцензуванню підлягає діяльність з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Крім цього, ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:

1) виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду;

2) виробництво вибухових матеріалів промислового призначення (згідно з переліком, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці та державного гірничого нагляду);

3) виробництво особливо небезпечних хімічних речовин; операції у сфері поводження з небезпечними відходами, збирання і заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини (згідно з переліками, що визначаються Кабінетом Міністрів України);

4) видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;

5) виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами;

6) виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами;

7) торгівля пестицидами та агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин);

8) виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продаж;

9) розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отримання інформації, торгівля спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв'язку, іншими засобами негласного отримання інформації;

10) надання послуг у галузі криптографічного захисту інформації (крім послуг електронного цифрового підпису), торгівля криптосистемами і засобами криптографічного захисту інформації (згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України);

11) впровадження, ввезення, вивезення голографічних захисних елементів;

12) надання послуг у галузі технічного захисту інформації (згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України);

13) виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності (згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України);

14) транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами та їх розподіл;

15) постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим та нерегульованим тарифом;

16) зберігання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ в обсягах, що перевищують рівень, встановлений ліцензійними умовами;

17) централізоване водопостачання та водовідведення;

18) розроблення, випробування, виробництво, експлуатація ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових частин, наземного комплексу управління космічними апаратами та його складових частин;

19) культивування рослин, включених до таблиці I Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Кабінетом Міністрів України, розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, реалізація (відпуск), ввезення на територію України, вивезення з території України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до зазначеного Переліку;

20) медична практика;

21) переробка донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів, крім діяльності банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини;

22) діяльність банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини згідно з переліком, затвердженим Міністерством охорони здоров'я України (діяльність банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини);

23) ветеринарна практика;

24) випуск та проведення лотерей;

25) надання послуг з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів, багажу повітряним, річковим, морським, автомобільним, залізничним транспортом;

26) заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів;

27) збирання, первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;

28) надання послуг і виконання робіт протипожежного призначення;

29) надання послуг з охорони власності та громадян;

30) туроператорська діяльність;

31) діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

32) посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном;

33) проведення робіт із землеустрою, землеоціночних робіт та земельних торгів;

34) діяльність, пов'язана з промисловим виловом риби, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств;

35) діяльність митного брокера;

36) виробництво, експорт та імпорт дисків для лазерних систем зчитування, матриць;

37) торгівля племінними (генетичними) ресурсами, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин;

38) проведення фумігації (знезараження) об'єктів регулювання, визначених Законом України "Про карантин рослин", які переміщуються через державний кордон України та карантинні зони;

39) діяльність, пов'язана з виробництвом, торгівлею піротехнічними засобами;

40) діяльність, пов'язана з наданням послуг стрільбищами невійськового призначення та функціонуванням мисливських стендів;

41) розроблення, виготовлення, реалізація, ремонт, модернізація та утилізація озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї;

42) виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії;

43) збирання та використання інформації, яка складає кредитну історію;

44) генетично-інженерна діяльність у замкненій системі;

45) торгівля рідким паливом з біомаси та біогазом.

Тема 5. Прогнозування обстановки в зонах хімічного зараження

1. Аварії на хімічно-небезпечних об'єктах та характеристика зон хімічного зараження

2. Аварійне та довгострокове прогнозування хімічної обстановки

3. Розв'язування типових завдань з оцінки хімічної обстановки

4. Превентивні заходи щодо зниження масштабів хімічного впливу на об'єкти і території

Хімічно небезпечним об'єктом (ХНО) вважається об'єкт господарювання, при аваріях і руйнуваннях якого можуть відбутися масові ураження людей, тварин і рослин небезпечними хімічними речовинами.

До ХНО відносяться:

– підприємства хімічної галузі промисловості, які виробляють чи використовують НХР;

– підприємства з переробки нафтопродуктів;

– підприємства інших галузей промисловості, які використовують НХР;

– підприємства, які мають на оснащенні холодильники, водонапірні станції, очисні споруди, що використовують хлор і аміак;

– залізничні станції і порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах розміщення СДОР;

– транспортні засоби, контейнери і наливні потяги, автоцистерни, річкові і морські танкери, які перевозять хімічно небезпечні продукти;

– склади і бази, на яких зберігаються запаси речовин для дезактивації, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки.

– В зонах можливого хімічного зараження в Україні проживає близько 20 млн. чоловік, що становить 38,5% населення, яких потрібно захистити у випадку можливих аварій.

5.1 Аварії на хімічно-небезпечних об'єктах та характеристика зон хімічного зараження

В обігу на хімічно-небезпечних підприємствах перебуває велика кількість різноманітних небезпечних хімічних речовин. Небезпечні хімічні речовини (НХР) - це токсичні хімічні речовини, що застосовуються в господарських цілях і здатні при витіканні зі зруйнованих чи ушкоджених технологічних ємностей, сховищ і устаткування, викликати масові ураження людей.

За своїми вражаючими властивостями НХР поділяються на групи:

– речовини з переважно задушливої дії (хлор, фосген, хлорпікрин та ін.);

– речовини переважно загальноотруйної дії (окис вуглецю, ціаністий водень та ін.);

– речовини задушливої та загальноотруйної дії (аміак, акрилонітрол, азотна кислота й окисли азоту, сірчистий ангідрид, фтористий водень);

– речовини, які діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу;

– нейротропні отрути (сірковуглець, тетра- етилсвинець, фосфорорганічні сполуки й ін.);

– речовини задушливої і нейротропної дії (аміак, гептил, гідрозин та ін.);

– метаболічні отрути (окис етилену, дихлоретан та ін.).

До надзвичайно і високотоксичних НХР відносяться сполуки миш'яку, ртуті, кадмію,талію, свинцю, цинку, нікелю, заліза, фосфору, хлору, брому, синильної кислоти і деякі інші сполуки.

До сильнотоксичних хімічних речовин відносяться сірчана, азотна, соляна, ортофосфорна, оцтова й ін. кислоти, луги (аміак, їдкий калій, натрій, хлористий і бромистий метил), деякі сильнодіючі сполуки (гідроз, нітротолуол, нітробензол).

Основною характеристикою НХР є токсичність. Токсичність -- це здатність отруйної речовини уражати живий організм. Ступінь її залежить від фізико-хімічних властивостей НХР і визначається токсодозою (токсичною дозою).

Токсодоза -- кількість речовини (в одиницях ваги), віднесена до одиниці об'єму і до одиниці часу (мг/л·хв.). Токсодоза характеризує кількість токсичної речовини, поглинутої організмом за певний інтервал часу.

Території, які потрапили під вплив НХР у результаті на аварії ХНО, поділяють на зони:

Зона смертельних токсодоз (надзвичайно небезпечного зараження) - зона, на зовнішній межі якої 50% людей одержують смертельні ураження.

Зона вражаючих токсодоз (небезпечного зараження) - на зовнішній межі якої 50% людей втрачають працездатність або їм потрібна медична допомога чи навіть госпіталізація.

Дискомфортна (гранична) зона - зона, на зовнішні межі якої люди відчувають дискомфорт, у них починаються загострення хронічних захворювань або з'являються перші ознаки інтоксикації.

Масштаби і тривалість зараження НХР при аварії на ХНО обумовлюються:

– фізико-хімічними властивостями НХР;

– кількістю НХР, викинутих на місцевість, в атмосферу, у воду;

– метеорологічними умовами;

– оперативністю оповіщення і вживання заходів;

– підготовленістю обслуговуючого персоналу до ліквідації наслідків розливу НХР;

– характеристиками об'єктів зараження:

для повітря - наявністю і характером рослинного покриву, місцями можливого застою повітря;

для води - площею поверхні, глибиною, швидкістю течії, наявністю ґрунтових вод, характеристикою прибережних ґрунтів;

для населення - ступенем захищеності від ураження НХР, характером діяльності;

для матеріальних об'єктів - характеристикою матеріалів, які потрапили під зараження, у тому числі пористістю, наявністю і складом лакофарбових покриттів).

Тривалість хімічного зараження приземного шару повітря парами і тонкодисперсними аерозолями НХР, при їх відсутності на місцевості в рідкому чи твердому стані, може коливатися від кількох десятків хвилин до декількох діб.

Тривалість зараження місцевості, техніки й інших матеріальних об'єктів НХР у грубодисперсному аерозольному, краплинному, рідкому станах може виявитися в межах від декількох годин до декількох місяців.

Ураження людей і тварин відбувається унаслідок вдихання зараженого повітря (інгаляційно), контакту із зараженими поверхнями (контактно-резорбтивно), через шлунково-кишковий тракт (орально) у результаті вживання заражених продуктів харчування і води.

Масштаб, тривалість та небезпека -- основні характеристики хімічного ураження. Масштаб хімічного ураження характеризує просторові межі виявлених наслідків.

Тривалість дії хімічного ураження -- елемент, що характеризує межі виявлених вражаючих факторів отруйних речовин; зумовлюється тривалістю зараження НХР на різних поверхнях і зберігає свої вражаючі дії на незахищене населення. Тривалість дії OP на місцевості залежить від типу ОР, швидкості вітру, температури, вологості, структури ґрунту та наявності на ньому рослинності.

Оцінка хімічної обстановки - розв'язання завдань і формулювання висновків з аналізу наслідків і ступеня впливу хімічного забруднення на життєдіяльність людей регіону, об'єкти господарювання та визначення заходів щодо їхнього захисту.

Хімічна обстановка -- це сукупність умов, які виникають на території міста, району або ОГД внаслідок аварії на хімічно-небезпечному об'єкті (ХНО) і потребують прийняття відповідних заходів захисту.

При прогнозуванні масштабів зараження НХР визначаються розміри зон можливого і прогнозованого хімічного зараження.

Зона можливого хімічного зараження (ЗМХЗ) - територія, у межах якої внаслідок зміни напрямку вітру може переміщатися хмара НХР з вражаючими концентраціями.

Прогнозована зона хімічного зараження (ПЗХЗ) - розрахункова зона в межах ЗМХЗ, параметри якої приблизно визначаються за формулою еліпса.

Хімічно небезпечна адміністративно-територіальна одиниця (ХАТО) - адміністративно-територіальна одиниця до якої зараховуються області, райони а також будь-які населені пункти областей, які потрапляють в ЗМХЗ при аваріях на ХНО.

Небезпечна хімічна речовина (НХР) - хімічна речовина, безпосередня чи опосередкована дія якої може спричинити загибель, гостре чи хронічне захворювання або отруєння людей і завдати шкоди довкіллю.

Зображення на топографічних картах ПЗХЗ у вигляді еліпса відповідає її розмірам на фіксований момент часу N.

На топографічних картах ЗМХЗ зображається у вигляді сектора, форма і розміри якого залежать від швидкості та напрямку вітру.

Еквівалентна кількість НХР -- це така кількість хлору , масштаб зараження яким в умовах інверсії еквівалентний масштабу зараження кількістю даної речовини при даних погодних умовах.

На масштаби зараження, глибину поширення хмари зараженого повітря істотно впливають метеорологічні умови. Вони формують стан вертикальної стійкості атмосфери.

Вертикальна стійкість атмосфери має три стани:

Інверсія -- зростання температури повітря з висотою. Такий стан приземного шару атмосфери перешкоджає розсіюванню зараженого повітря по висоті і створює найбільш сприятливі умови для збереження високих концентрацій СДОР.

Ізотермія -- характеризується стабільною рівновагою повітря. Це також сприяє тривалому застою парів СДОР на місцевості, в лісі, в житлових кварталах міст і населених пунктів.

Конвекція -- зниження температури повітря з висотою. Спостерігаються висхідні потоки повітря, що сприяє швидкому розсіюванню хмари зараженого повітря і зменшенню уражаючої дії НХР.

Хмара НХР - суміш пари і дрібних крапель НХР із повітрям в обсягах (концентраціях), небезпечних для довкілля (уражаючих концентраціях). Розрізняють первинну і вторинну хмару забрудненого повітря.

Первинна хмара НХР - це пароподібна частина НХР, яка є в будь-якій ємності над поверхнею зрідженої НХР і яка виходить в атмосферу безпосередньо при руйнуванні ємності (за 1-2 хв) без випару з підстильної поверхні.

Вторинна хмара НХР - це хмара НХР, яка виникає протягом певного часу внаслідок випарювання НХР із підстильної поверхні (для легко летючих речовин час розвитку вторинної хмари після закінчення дії первинної хмари відсутній, для інших речовин він залежить від властивостей НХР, стану обвалування та температури повітря).

Особливості ліквідації наслідків хімічної аварії

Внаслідок аварії на хімічно небезпечному об'єкті може статися порушення технологічних процесів у виробництві, пошкодження трубопроводів, ємностей, сховищ, транспортних засобів, які призводять до викиду небезпечних хімічних речовин (НХР) в атмосферу у кількостях, які можуть викликати масове ураження людей, тварин, а також хімічне зараження води, грунту тощо. При цьому утворюється зона хімічного зараження - територія, в межах якої в приземному шарі повітря міститься НХР у кількостях, які становлять небезпеку для життя і здоров'я людей, для сільськогосподарських тварин і рослин упродовж певного часу.

Залежно від фізико-хімічних властивостей НХР, умов їх зберігання і транспортування у разі аварій на хімічно небезпечних об'єктах можуть виникнути надзвичайні ситуації з хімічною обстановкою чотирьох основних типів.

Перший тип - розгерметизація (вибух) ємностей або технологічного обладнання, які містять газоподібні, (під тиском), кріогенні, перегріті, скраплені НХР. При цьому утворюється первинна газопарова або аерозольна хмара з високою концентрацією НХР, яка поширюється за вітром.

Другий тип - аварійні викиди або пролив скраплених отруйних газів (аміак, хлор тощо); перегрітих летючих токсичних рідин з температурою кипіння нижчу за температуру навколишнього середовища (окис етилену, фосген, окисли азоту, сірчаний ангідрит, синильна кислота тощо).

Третій тип - пролив у піддон (обвалування) або на поверхню значної кількості скраплених або рідких НХР з температурою кипіння нижчою або близькою до температури навколишнього середовища (фосген тощо), а також у разі горіння великої кількості добрив (нітрофоски) або сірки.

Четвертий тип - аварійний викид (проливання) значної кількості мало летючих АХНР рідких або твердих (несиметричний диметілгідразин, фенол, сірчаний вуглевод, діоксин, солі синильної кислоти).

Основним уражуючим чинником надзвичайних ситуацій, пов'язаних з хімічною обстановкою першого типу, є інгаляційний вплив на людей і тварин високих (смертельних) концентрацій парів АХНР. Масштаби ураження при цьому залежать від кількості АХНР, які викинуто, розмірів хмари, концентрації отруйної речовини, швидкості вітру, стану приземного шару атмосфери (інверсія, конвекція, ізотермія), щільності парів АХНР, часу доби, характеру місцевості і щільності населення.

Уражуючі чинники надзвичайних ситуацій другого типу проявляють себе інгаляційним впливом на людей і тварин смертельних концентрацій первинної хмари (короткочасне) і тривалого впливу вторинної хмари з вражуючими концентраціями парів. Крім того, внаслідок виливу НХР може бути заражений грунт і вода.

У разі надзвичайних ситуацій третього типу утворюється вторинна хмара НХР з уражуючими концентраціями, яка може поширюватися на значну відстань."

Уражуючими чинниками надзвичайних ситуацій четвертого типу є небезпечні наслідки зараження людей і тварин у разі тривалого перебування їх на зараженій місцевості.

Локалізація і знезаражування джерел хімічного зараження має за мету заглушити або знизити до мінімально можливого рівня вплив шкідливих і небезпечних чинників, які становлять загрозу для життя і здоров'я людей, екології, а також ускладнюють ведення рятувальних та інших невідкладних робіт на аварійному об'єкті і в зоні хімічного зараження за його межами.

Локалізація і знезаражування джерел хімічного зараження (з урахуванням можливих типів хімічної обстановки) може включати наступні основні операції:

– локалізацію протигазової фази первинних і вторинних хмар НХР;

– знезаражування первинних і вторинних хмар НХР;

– локалізацію виливів НХР;

– знезаражування (нейтралізацію) виливів НХР.

Основними способами локалізації і знезаражування джерел хімічного зараження, з урахуванням виду НХР є:

– постановка водяних, а також рідинних завіс з використанням нейтралізуючих розчинів;

– розсіювання хмар за допомогою теплових та повітряно-газових потоків,

– обвалування району виливу, збір рідинної фази НХР у приямки,

– засипання місця виливу сорбентами,

– зниження інтенсивності випарювання покриттям дзеркала виливу полімерною плівкою,

– розбавлення речовини виливу водою з введенням нейтралізаторів,

– засипання нейтралізуючими речовинами і твердими сорбентами, випалювання, згущення і вивіз.

Вибір технологій локалізації і знезаражування джерел хімічного зараження проводиться з урахуванням типу хімічної обстановки, характеристики і стану НХР.

Керівник ліквідації наслідків хімічної аварії у разі надходження даних про виникнення аварій оцінює масштаби можливого зараження і визначає кількість населення, яке проживає у них, і якому загрожує небезпека, завдання хімічній і медичній розвідкам, видає необхідні розпорядження щодо проведення заходів захисту населення, і організовує аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи в осередку ураження.

На підставі оцінки обстановки приймається рішення на ліквідацію наслідків хімічної аварії, у якому визначається:

– райони і наслідки руйнування хімічно небезпечних об'єктів;

– об'єм рятувальних робіт і порядок їх проведення;

– сили і засоби, які залучаються до проведення рятувальних та інших невідкладних робіт і їхні завдання;

– напрями (ділянки, об'єкти) зосередження основних зусиль;

– заходи з безпеки під час проведення рятувальних робіт;

– маршрути і місця евакуації постраждалих і населення із районів хімічного зараження;

– порядок взаємодії і заходи щодо забезпечення дій сил цивільного захисту;

– склад і район розташування резерву;

– порядок доведення завдань до підпорядкованих підрозділів і формувань та звітності про проведені заходи.

До ліквідації наслідків аварії, в першу чергу залучається особовий склад штатної газорятувальної служби об'єкта. Головне завдання цієї служби - виконання рятувальних робіт, евакуація працюючих з небезпечних місць, надання постраждалим першої медичної допомоги. Особовий склад газорятувальної служби виконує складні аварійні роботи в газонебезпечних місцях, де є необхідність обов'язкового використання ізолюючих (кисневих) протигазів.

Аварійно-рятувальні формування локалізують і ліквідовують аварії, які призводять до утворення осередків зараження НХР. Порядок дій піл час локалізації осередків з НХР у кожному конкретному випадку залежить від виду отруйної речовини, характеру пошкоджень або руйнувань, технологічної схеми виробництва та інших умов.

Після локалізації осередків зараження проводиться їх знезаражування.

В першу чергу дегазуються під'їзні шляхи і внутрішні об'єктові дороги (двори житлових будинків), потім знезаражують ділянки місцевості і об'єкти, які можуть бути джерелами зараження повітря. Отруйні речовини знезаражують шляхом поливу дегазуючими розчинами, для чого використовують парк комунальної техніки, автоцистерни, мотопомпи, пожежні автомобілі та інші машини і механізми, які пристосовані для розливу рідини.

Для надання допомоги ураженим в осередок ураження вводяться підрозділи радіаційного, хімічного, біологічного і медичного захисту, рятувальні підрозділи і сили для проведення ліквідації наслідків хімічної аварії. Їх основні зусилля спрямовуються на надання негайної медичної допомоги ураженим та їх евакуацію в чисту місцевість, а також на проведення знезаражування виливів НХР. Ці сили виконують свої завдання у тісній взаємодії з газорятувальною службою об'єктів. У вторинному осередку зараження основні зусилля зосереджуються на локалізації джерел зараження.

Тривалість роботи особового складу однієї зміни в осередку хімічного ураження залежить від часу допустимого безперервного перебування в засобах індивідуального захисту (при температурі повітря від +24° до +20"С - 40-50 хвилин, від +і9°до+15°С-2 години, при температурі нижче +15 С - 3 години і більше).

Після завершення робіт в районі збору мають бути проведені заходи щодо спеціальної обробки техніки і санітарної - особового складу формувань.

Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, органи управління МНС повинні знати потенційно хімічно небезпечні об'єкти на підвідомчій території, тип і кількість НХР на цих об'єктах, мати прогноз утворення можливих зон хімічного зараження у разі аварій, організовувати моніторинг потенційно небезпечних об'єктів, передбачати в планах дій щодо запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій необхідні заходи з ліквідації наслідків можливих хімічних аварій.

Методика прогнозування та оцінка хімічної обстановки заснована на тому, що при руйнуванні ємності, в якій зберігається НХР у рідкому чи газоподібному стані, утворюється первинна і/або вторинна хмара, за якими визначається сумарна глибина прогнозованої зони хімічного забруднення, Гпзхз.

5.2 Аварійне та довгострокове прогнозування хімічної обстановки

Параметри зони хімічного забруднення залежать від кількості НХР, що перейшла в первинну і/або вторинну хмару, умов зберігання НХР (ємності обваловані, не обваловані), метеоумов, характеру місцевості та ін.

При "вільному" виливі НХР висота шару (h) вважається такою, що не перевищує 0,05 м, при виливі "у піддон" (обваловану місцевість) висота шару приймається h = Н - 0,2 м, де Н - висота обвалування, м.

Прогнозування й оцінка хімічної обстановки під час аварій на хімічно небезпечних об'єктах (ХНО) і транспорті (автомобільному, річковому, залізничному, трубопровідному, морському) здійснюються для визначення можливих наслідків аварій, порядку дій у зоні можливого забруднення й уживання заходів для захисту людей (аварійне прогнозування), а також для визначення ступеня хімічної небезпеки об'єктів, які зберігають або використовують НХР, і адміністративно-територіальних одиниць (АТО), в межах яких живе населення, яке може бути уражене НХР (довгострокове прогнозування) .

Аварійне прогнозування здійснюється під час виникнення аварії за даними розвідки для визначення можливих наслідків аварії і порядку дій в зоні можливого забруднення.

Вихідними даними при аварійному прогнозуванні є:

– тип і кількість НХР на об'єкті Q, т;

– умови зберігання НХР: у ємностях (обваловані, не обваловані), трубопроводах;

– висота обвалування ємності Н, м;

– метеоумови: напрямок (азимут А) і швидкість вітру (V, м/с), температура повітря (°С) ступінь вертикальної стійкості повітря (СВСП): інверсія, ізотермія, конвекція (визначається за часом доби (ніч, день) і хмарністю);

– характер місцевості: відкрита, закрита (довжина забудови, лісового масиву, км);

– кількість людей на об'єкті (у населеному пункті), що може опинитися в зоні можливого забруднення;

– забезпеченість населення засобами захисту, %.

Прогнозування й оцінка хімічної обстановки здійснюється з використанням таблиць і розрахунків. Усі розрахунки виконуються на термін не більше 4 годин після початку аварії (taв = 4 год) - тривалість збереження сталих метеоумов. Після цього прогноз має бути уточненим.

Довгострокове прогнозування здійснюється заздалегідь для визначення можливих масштабів забруднення, сил і засобів, які залучатимуться для ліквідації наслідків аварії, складання планів роботи та інших довгострокових (довідкових) матеріалів. Для довгострокового (оперативного) прогнозування використовуються такі дані:

– загальна кількість НХР для об'єктів, які розташовані в небезпечних районах (на воєнний час та для сейсмонебезпечних районів тощо). У цьому разі приймається розлив НХР "вільно";

– кількість НХР в одиничній найбільшій технологічній ємності для інших об'єктів. У цьому разі приймається розлив НХР "у піддон" або "вільно" залежно від умов зберігання НХР;

– метеорологічні дані: швидкість вітру в приземному шарі - 1 м/с, температура повітря 20°С, ступінь вертикальної стійкості повітря (СВСП) - інверсія, напрямок вітру не враховується (тобто завжди передбачається, що вітер в сторону об'єкта, відносно якого визначається обстановка), а розповсюдження хмари забрудненого повітря приймається у колі 360 град.;

– середня щільність населення для цієї місцевості;

– ступінь заповнення ємності (ємностей) приймається 70% від паспортного об'єму ємності;

– ємності з НХР при аваріях руйнуються повністю;

– при аваріях на продуктопроводах (аміакопроводах тощо) кількість НХР, що може бути викинута, приймається за її кількість між відсікачами (для продуктопроводів об'єм НХР приймається 300- 500 т);

– заходи щодо захисту населення детальніше плануються на глибину зони можливого хімічного забруднення, яка утворюється протягом перших 4 годин після початку аварії.

При цьому визначаються:

· Глибина прогнозованої зони хімічного забруднення, Гпзхз, км.

· Ширина прогнозованої зони хімічного забруднення, Шпзхз, км.

· Площа прогнозованої зони забруднення, Sпзхз, км2.

· Площа зони можливого хімічного забруднення Sзмхз, км2.

· Час підходу хмари зараженого повітря до заданого об'єкта (населеного пункту), tпідх, год (хв).

· Час уражаючої дії фактора забруднення НХР, typ, год.

· Можливі втрати людей в осередку хімічного ураження, В, осіб.

Результати розрахунків щодо оцінки хімічної обстановки необхідно звести до підсумкової таблиці. На карту наносяться межі прогнозованої зони забруднення, аналізуються результати і робляться висновки та пропозиції щодо захисту працівників об'єкта господарювання (населеного пункту), який може опинитись у зоні хімічного забруднення. Після закінченні розрахунків визначається ступінь хімічної небезпеки для кожного об'єкта, а також для адміністративно-територіальної одиниці (АТО) .

У висновках з оцінки ХО відзначається:

1.Чи може опинитись об'єкт у зоні хімічного забруднення (опиниться, якщо RO<Гпзхз, а напрямок вітру збігається з напрямком на об'єкт господарювання щодо ХНО, де R0 -віддаль до ХНО).

2.Можливі наслідки в осередку хімічного ураження (можливі ураження виробничого персоналу i населення та очікувані втрати).

3.Визначається вплив НХР на виробництво, матеріали та сировину.

4.Заходи щодо захисту людей (оповіщення, використання засобів індивідуального захисту (ЗІЗ), будівель і захисних споруд (ЗС), евакуація).

5.Визначаються можливості герметизації виробничих будівель та інших приміщень, де працюють люди, а також можливість продовжувати виробничий процес у засобах індивідуального захисту.

Порядок нанесення зон хімічного забруднення на картографічну схему

Зона можливого хімічного забруднення (ЗМХЗ) хмарою НХР на картах і схемах обмежена колом, півколом або сектором, який має певні кутові розміри Ц (рис.1) і радіус, рівний глибині прогнозованої зони забруднення Гпзхз. Центр кола, півкола або сектора співпадає з джерелом забруднення.

Прогнозована зона хімічного забруднення (ПЗХЗ), що має форму еліпса включається у зону можливого забруднення. На топографічних картах і схемах зона можливого забруднення має вигляд (рис.2):

Порядок нанесення зон забруднення на карту або схему наступний:

На координатах позначають центр аварії і наносять площу району аварії (суцільною лінією) діаметром До приблизно рівним ј Шпзхз.

Біля кола роблять пояснюючий напис (у чисельнику - вид НХР і кількість, а у знаменнику - час, дата розливу).

Від центру аварії в орієнтованому напрямку вітру проводять вісь прогнозованої зони забруднення.

Наносять зону можливого забруднення радіусом рівним Гпзхз формою, що визначається швидкістю вітру (значенням Ц) (пунктирними лініями).

5.4 Превентивні заходи щодо зниження масштабів хімічного впливу на об'єкти і території

Організаційні:

Установка локальних (місцевих) автоматизованих систем виявлення зараження небезпечними речовинами навколишнього середовища і оповіщення про виникнення надзвичайної ситуації (НС) виробничого персоналу і населення, яке проживає в зонах можливого хімічного зараження й доведення до них інформації про порядок дій по сигналах оповіщення.

Завчасне прогнозування зон заражень, руйнувань, пожеж при можливих метеоумовах і створення запасів по матеріально-технічному забезпеченню заходів по захисту й евакуації населення на випадок аварії.

Постійно діючий контроль за викидами НХР в атмосферу, скидами у водойми отруйних відходів, за концентрацією парів небезпечних речовин у повітрі робочих приміщень.

Забезпечення виробничого персоналу засобами індивідуального захисту й зберігання їх на робочих місцях співробітників у постійній готовності до використання.

Навчання виробничого персоналу правилам, засобам і прийомам захисту, само- і взаємодопомоги при можливих ураженнях і його періодичне тренування.

Розробка інструкцій керівництву, черговим і командам ліквідаторів з викладенням їх обов`язків при НС, а також плану дій при НС.

Інженерно-технічні:

Обладнання ємностей, комунікацій і виробничих установок із НХР автоматичними та ручними пристроями, які запобігають витіканню НХР у випадку аварії (запобіжні клапани, клапани-відсікачі, терморегулятори, перепускні або скидаючі пристрої, тощо).

Підсилення конструкцій ємностей і комунікацій із НХР або влаштування над ними огорожі для захисту від пошкоджень уламками будівельних конструкцій при аварії (особливо на пожежо- і вибухонебезпечних об'єктах).

Розміщення (будівництво) під сховищами із НХР аварійних резервуарів, чаш, пасток і направлених стоків.

Будівництво під сховищами з особливо небезпечними НХР підземних резервуарів з водою для розчинення (зменшення концентрації) при аварійних витоках.

Розосередження запасів НХР, будівництво для них заглиблених або напівзаглиблених сховищ.

Виготовлення розчинів НХР за межами основних цехів;

Створення запасів нейтралізуючих речовин в цехах де використовуються СДОР;

Обладнання приміщень і промислових майданчиків системами виявлення аварій, засобами метеоспостереження і аварійною сигналізацією.

Майданчики для перевалки НХР, причали, залізничні колії повинні бути віддалені від житлових будівель та інших об'єктів не менш ніж на 250 м, а також обладнані пристроями для встановлення водяних завіс та системою локального оповіщення.

Заходи по захисту працівників.

Крім заходів загальнодержавного масштабу на об'єктах господарської діяльності також проводяться заходи, які дозволяють зменшити наслідки від НС, як природного, так і техногеного характеру, особливо дію вторинних факторів ураження. На першому місці повинні бути питання захисту працівників та службовців, який можна забезпечити виконанням таких заходів: