Цивільний захист населення і територій

– укладених між усіма суб'єктами системи моніторингу угод про спільну

– діяльність під час здійснення моніторингу довкілля на відповідному рівні.

До складу виконавців зазначених програм суб'єкти системи моніторингу можуть залучати підприємства, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Суб'єкти системи моніторингу - центральні органи виконавчої влади погоджують з Мінекоресурсів розроблені ними проекти нормативно-правових актів та нормативних документів з питань проведення моніторингу довкілля.

Методологічне забезпечення об'єднання складових і компонентів системи моніторингу покладається на Мінекоресурсів із залученням суб'єктів цієї системи, а також Національної Академії наук, Української аграрної академії наук, Національного космічного агентства України, Мінтрансзв'язку тощо. Воно здійснюється на основі:

-єдиної науково-методичної бази щодо вимірювання параметрів і визначення показників стану довкілля, біоти і джерел антропогенного впливу на них;

-впровадження уніфікованих методів аналізу і прогнозування властивостей довкілля, комп'ютеризації процесів діяльності й інформаційної комунікації;

-загальних правил створення і ведення розподілених баз, банків даних і знань, картування і картографування екологічної інформації, стандартних технологій з використанням географічних інформаційних систем.

Метрологічне забезпечення об'єднання складових і компонентів системи моніторингу покладається на Мінекоресурсів із залученням суб'єктів цієї системи та органів Держстандарту. Воно здійснюється на основі:

– єдиної науково-технічної політики щодо стандартизації, метрології та сертифікації вимірювального, комп'ютерного і комунікаційного обладнання;

– єдиної нормативно-методичної бази, що забезпечує достовірність і порівнянність вимірювань і результатів оброблення екологічної інформації в усіх складових частинах цієї системи.

Суб'єкти системи моніторингу, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, повинні здійснювати:

– розробку й узгодження з органами Мінекоресурсів та МНС планів здійснення заходів з метою спостереження за станом екологічно небезпечних об'єктів, запобігання екологічно небезпечній виробничій, господарській та іншій діяльності;

– захист зареєстрованих у системі моніторингу постів (пунктів, станцій) спостережень за об'єктами довкілля від пошкодження та несанкціонованого перенесення;

– виділення в установленому порядку земельних ділянок під улаштування нових постів спостережень на підставі затверджених програм удосконалення і розвитку складових частин системи моніторингу.

Інфраструктура системи моніторингу, її складові, системоутворюючі та уніфіковані компоненти створюються на підставі відповідних технічних завдань і проектів, затверджених у встановленому порядку. Такі технічні завдання і проекти підлягають реєстрації в Мінекоресурсів.

2.4 Територіальний моніторинг НС

Органи виконавчої влади України і місцевого самоврядування з метою запобігання НС здійснюють такі заходи:

– визначають найважливіші напрямки у сфері запобігання НС, які вимагають розробки нормативно-правових актів та внесення змін і доповнень до існуючих документів4

– організовують моніторинг і прогнозування НС, аналіз та управління ризиком НС природного і техногенного характеру, розробку паспортів безпеки територій, потенційно небезпечних об'єктів (ПНО);

– створюють і здійснюють підготовку та утримання в готовності органів управління сил і засобів до дій у НС;

– організовують розробку і реалізацію комплексу превентивних заходів за всіма напрямками запобігання НС;

– організовують підготовку керівного складу органів управління і населення до дій у разі загрози і виникнення НС;

– організовують систему оповіщення та інформування населення у НС;

– організовують взаємодію органів управління підсистем єдиної системи ЦЗ;

– створюють резерви фінансових і матеріальних ресурсів для запобігання і та ліквідації наслідків НС;

– організовують і здійснюють державний нагляд і контроль у сфері ЦЗ.

Мережа спостереження і контролю уражальних чинників техногенних НС

З метою своєчасного захисту населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання та реагування на них відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади відповідно до статей 9 та 15 Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" (1809-14) і постанови Кабінету Міністрів У країни від 3 серпня 1998 р. № 1198 (1198-98 - п) "Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру" наказом МНС за № 186 від 06.08.2002 р. була введена в дію "Методика спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки".

Ця методика визначає єдиний порядок спостережень щодо оцінки радіаційної обстановки та хімічної обстановки у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У межах цієї Методики введені такі терміни:

– зона відповідальності - це визначена територія, на якій здійснюється радіаційне та хімічне спостереження відповідно до встановлених завдань регламенту;

– пост радіаційного та хімічного спостереження (ПРХС) - позаштатне спеціалізоване формування (від 2 до 4 осіб), яке здійснює періодичне або постійне радіаційне та хімічне спостереження відповідно до встановлених завдань та регламенту;

– диспетчерська служба - передбачений штатним розписом підприємства, організації або установи в разі потреби (виробничої, службової тощо) підрозділ, який здійснює цілодобове чергування силами однієї або декількох осіб (далі - черговий об'єкта);

– радіаційне та хімічне спостереження - комплекс заходів щодо збирання, обробляння, передавання, збереження та аналізу інформації про стан радіаційної та хімічної обстановки для прийняття рішень про своєчасне реагування на негативні зміни стану довкілля у разі виникнення надзвичайної ситуації або інших подій з радіоактивними і хімічними речовинами;

– розрахунково-аналітична група (РАГ) - позаштатне спеціалізоване формування, яке здійснює збирання, оброблення, передавання і збереження інформації про стан радіаційного та хімічного становища.

Для ПРХС відповідно до конкретних завдань, які уточнюються на період спостережень, завчасно визначаються місця розташування або зони відповідальності.

Для виконання окремих завдань ПРХС за рахунок суб'єкта можуть оснащуватися автомобілями, у тому числі спеціально обладнаними.

З метою збирання та обробки великого обсягу інформації, яка надходить від диспетчерських служб і ПРХС у період посилення роботи у режимах підвищеної готовності та діяльності у надзвичайних ситуаціях, за рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій для роботи в Центрах управління в надзвичайних ситуаціях Автономної Республіки Крим, областей, сільських районів, міст і міських районів у порядку, відзначеному у пункті 17 Положення про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного походження, створюються РАГ.

Для роботи у РАГ залучаються спеціалісти, які мають відповідну кваліфікацію (викладачі, математики, хіміки, креслярі, оператори ПК , зв'язківці, тощо).

Для ведення радіаційного та хімічного спостереження використовуються:

– прилади радіаційної розвідки - для спостереження за радіаційною обстановкою (стаціонарні), з граничним рівнем інформації 0,05 мР/год (0,5 мкЗв/год), і визначення потужності експозиційної (поглинутої) дози в діапазоні від фонових значень до значень не менше 100 Р\год (1 Зв/год) (переносні);

– спеціальні прилади хімічної розвідки - для визначення типу або виду небезпечної хімічної речовини ( переносні автоматичні або ручні);

Усі прилади повинні бути в робочому стані та регулярно перевірятися у встановлений для них термін.

За періодичне обстеження приладів та підтримку їх у робочому стані з числа працівників об'єкта призначаються відповідальні особи.

На випадок виходу з ладу приладів радіаційного та хімічного контролю на об'єкті може створюватися запас таких приладів, які теж підлягають повірці в установлені терміни.

Методика якісного аналізу небезпек

Основні критерії, за якими здійснюється якісна оцінка потенційних наслідків для кожного небезпечного стану ОГ, наступні:

-клас 1 - безпечний: не спричиняє незворотних наслідків, пошкодження обладнання та нещасних випадків з людьми;

-клас 2 - граничний: призводить до порушень в роботі, може бути компенсованим або взятим під контроль без ушкодження обладнання або нещасних випадків з персоналом;

-клас 3 - критичний - призводить до великих порушень у роботі, ушкодження обладнання або створення небезпечної ситуації, яка потребує негайних заходів для порятунку персоналу;

-клас 4 - катастрофічний - призводить до втрати обладнання та (чи) загибелі без масового травмування персоналу.

Ця методика якісного аналізу ризиків пропонує реалізовувати його за відповідними етапами, а саме, через попередній аналіз небезпек, виявлення послідовності небезпечних ситуацій, аналіз наслідків.

Попередній аналіз небезпек - це аналіз загальних груп небезпек, присутніх в будь-якій системі, їх розвитку та рекомендацій щодо контролю.

2.5 Паспортизація та реєстрація об'єктів підвищеної небезпеки

Потенційно небезпечний об'єкт (ПНО) - це об'єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об'єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії.

ПНО вважається об'єктом підвищеної небезпеки (ОПН) відповідного класу у випадку, якщо у ньому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються одна або кілька небезпечних речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення НС.

Нормативи порогових мас небезпечних речовин встановлюються Кабінетом міністрів України.

Ідентифікацію ОПН проводить ОГД, у власності або користуванні яких є хоча б один ОПН або які мають намір почати будівництво такого об'єкту. У процесі ідентифікації для кожного ПНО розраховується сумарна маса будь-якої небезпечної речовини з вказаних в нормативах порогових мас індивідуальних небезпечних речовин.

Держгірпромнагляд веде Державний реєстр ОПН і видає свідоцтво про державну реєстрацію ОПН.

Основні характеристики ризику об'єктів і територій відображаються в паспортах ризику. Ведення паспортів ризику потенційно небезпечних об'єктів, розміщених на визначений території та території в цілому, дозволяє враховувати всі джерела виникнення надзвичайних ситуацій і вторинних вражаючих факторів, оцінювати можливі втрати й збитки в результаті надзвичайних ситуацій і приймати ефективні превентивні й оперативні заходи з метою протидії їм.

Таким чином, паспорт ризику підприємства (об'єкта), що відображає поточний ступінь небезпеки об'єкта, формується з використанням ретроспективних і поточних даних та результатів їх аналізу. Його основна мета - підготовка всіх необхідних даних для складання ефективних превентивних і оперативних планів протидії надзвичайним ситуаціям на об'єктивному рівні.

Паспортизація ПНО - це процедура підготовки і представлення паспорта ПНО відповідно до вимог положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів, затвердженого наказом МНС.

Паспортизація ПНО здійснюється відповідно до переліків ПНО, затверджених комісіями із питань ТЕБ та НС, які складаються на підставі результатів ідентифікації ПНО.

Паспорт ПНО - документ певної форми, який містить структуровані дані про окремий ПНО. Форма паспорта ПНО повинна відповідати виду господарської діяльності окремого об'єкту (1НС - підприємство, 2НС - вугільна шахта, 3НС - гідротехнічний об'єкт і т.п.). Форми паспортів потенційно небезпечних об'єктів розміщуються на офіційному сайті МНС України.

Паспорт ПНО підлягає переоформленню кожні п'ять років.

Розташовані на території України ПНО підлягають реєстрації, тобто внесенню до Державного реєстру потенційно небезпечних об'єктів (далі - Реєстр), який веде Державний департамент страхового фонду документації. Реєстрація обов'язкова для всіх ПНО незалежно від форми власності і підпорядкування. Не підлягають реєстрації в цьому Реєстрі залізничні, морські, повітряні та інші транспортні засоби, які перевозять небезпечні речовини.

ОГ, який містить у своєму складі кілька джерел небезпеки, розташованих за однією адресою, реєструється як один ПНО, а ОГ, який містить у своєму складі кілька джерел небезпеки за різними адресами, реєструється як кілька окремих ПНО.

Під час реєстрації Державний департамент страхового фонду документації надає кожному ПНО окремий реєстраційний номер, який зберігається у Реєстрі до повної ліквідації небезпечного об'єкта, а також свідоцтво про його реєстрацію.

Виключення ПНО з реєстру проводиться у разі отримання Держаним департаментом страхового фонду документації від осіб, які зареєстрували небезпечні об'єкти, акта про їх ліквідацію.

Паспорт ПНО надає комплекс даних, який містить систему показників виробничої діяльності промислового підприємства. Паспорт складається із 21 розділу, розташованих у такій послідовності:

1. Довідкові дані - (назва потенційно небезпечного об'єкта, код за ЄДРПО України, галузь промисловості, відомча належність, вид діяльності, форма власності, адреса, телефон, факс, керівник (прізвище, ім'я, по батькові) тобто загальні відомості про підприємство та його реквізити.

2. Природні умови - особливості природно-кліматичних умов району, місце розташування, які можуть створювати потенційно небезпечний стан і виникнення НС, а саме:

2.1. Геологічні явища - землетруси, виверження вулканів, зсуви, обвали, осипи, просідання лісових порід, просідання (провалля) земної поверхні, карстові провалля;

2.2. Гідрологічні явища - високі рівні води (повінь), паводок, дощові паводки, селі, лавини, затори, вітрові нагони, низькі рівні води, ранній льодостав та поява криги на судноплавних водоймах і річках, підвищення рівня ґрунтових вод (підтоплення);

2.3. Морські небезпечні явища - сильні хвилі у морі та водосховищах, зміни рівня моря, тягун у портах, ранній кригостав або припай, відрив при берегової криги;

2.4. Метеорологічні небезпечні явища - буревії, смерчі, шквали, сильний вітер, град, сильні дощі (зливи), снігопад, ожеледь, хуртовина, мороз, спека, туман, засуха, заморозки;

2.5. Природні пожежі -лісові, степові, польові, торф'яні, підземні пожежі горючих копалин;

3. Загальні дані - площа підприємства (тис.кв.м)., вартість основних фондів підприємства, млн. грн.;

-загальна чисельність працівників, осіб;

-найбільша зміна, число осіб;

-санітарно-захисна зона, м;

-категорія з ЦЗ;

-ступінь хімічної небезпеки.

4. Небезпечна сировина, продукція, допоміжні матеріали - перелік сировини, продукції, допоміжних матеріалів, які відносяться до шкідливих чи небезпечних речовин;

-фактична добова кількість небезпечних речовин (тонн) надається порівняно з її програмним значенням.

5. Небезпечні технологічні процеси виробництва - перелік усіх технологічних процесів виробництва, технологічного обладнання, пов'язаного з ними, стан обладнання, перевищення терміну його експлуатації, режим роботи з точки зору перевантаження, небезпечні параметри ведення технологічних процесів (тиск і температура, що різко відрізняються від навколишнього середовища, підвищена вібрація, корозійна агресивність тощо).

6. Основні виробничі будівлі і споруди - перелік будівель, споруд з характеристикою їх загального стану, ступінь вогнестійкості споруд, а також категорія вибухо- та пожежонебезпеки виробництв, які розташовані в цих будівлях, ступінь зношеності основного обладнання.

7. Основні технологічні трубопроводи та інженерні мережі - перелік трубопроводів, якими транспортуються небезпечні речовини, а також інженерних мереж з вказанням їх основних параметрів (діаметр, довжина, тиск, температура) і загального стану трубопроводів, порушень правил експлуатації.

8. Склади небезпечних речовин -- перелік складів з вказанням небезпечних речовин, що зберігаються, максимальна добова кількість небезпечних речовин; умови зберігання;

9. Ємності з небезпечними речовинами -- перелік стаціонарних і пересувних ємностей, кількість небезпечних речовин у них, параметри та умови зберігання

10. Технологічні викиди шкідливих речовин -- якісні та кількісні показники складу речовини, які викидаються (скидаються) підприємством в атмосферу і водойми та забруднюють довкілля, фактична кількість і дозволена з посиланням на нормативний документ;

11. Відходи виробництва - заповнюється при наявності відходів виробництва; переробка або знищення їх, складування на території підприємства, чи транспортування на полігони за межами підприємства; їх фізико-хімічна характеристика, клас небезпеки;

12. Захисні споруди цивільної оборони, їх характеристика -- інформація шодо захисних споруд цивільної оборони, їх технічна характеристика.

Додаткова інформація -- про інші небезпечні або шкідливі виробничі фактори та їх джерела, які не увійшли до розділів паспорта, проте можуть спричинити виникнення аварії або НС.

Відповідальні особи -- підписи фахівців підприємства, відповідальних за повний обсяг і достовірність інформації, занесеної до цього паспорта, їх посади, прізвища, дата заповнення паспорта.

При складанні паспорта ризику території (області) необхідно послідовне виконання наступних робіт:

1. Виявлення і формування переліку джерел ризику у регіоні, що враховує впливзовнішніх чинників на підвищення ризику, в тому числі можливих комбінаційнадзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

2. Аналіз кожного виду ризику й розрахунок імовірності виникнення надзвичайної ситуації певного виду в розглянутий період часу на основі конкретних умові вихідних даних.

3. Підготовка інформації для формування регіональних сценаріїв розвитку надзвичайних ситуацій .у регіоні (на основі аналізу даних про реалізацію різних видів ризику і розробки планів дій місцевих органів управління у різних ситуаціях).

4. Оцінка ймовірних людських і матеріальних втрат та впливу на навколишнє середовище можливих надзвичайних ситуацій (розраховуються кількісні характеристики людських втрат І можливий збиток від надзвичайних ситуацій; розглядаються можливі причини і варіанти розвитку надзвичайних ситуацій, їх вплив на навколишнє середовище і відповідні збитки).

5. Створення паспорта ризику території (області) і практичних рекомендацій із протидії надзвичайним ситуаціям.

Типовий паспорт ПНО складається з розділів, в яких подається наступна інформація:

1. Загальні положення. Характеристика регіону та виробничого комплексу.

2. Характеристика техногенної безпеки. Небезпечні об'єкти, що створюють екологічні проблеми. Небезпечні об'єкти, пов'язані з небезпекою виробництва та експлуатації ( хімічні, радіаційні, пожежні, вибухові, гідродинамічні, об'єкти енергетики, свердловини і трубопроводи , комунально-господарські об'єкти, мости).

3. Характеристика небезпечних природних явищ. Небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні процеси.

4. Стан аварійності будинків, що постраждали від небезпечних природних явищ.

5. Перелік керівників небезпечних об'єктів, які наведені в паспорті.

6. Розподіл за групами ризику небезпечних об'єктів, які наведені в паспорті.

2.6 Зонування територій за ступенем небезпеки

З метою диференційованого підходу до планування запобіжних заходів здійснюється зонування територій країни, регіонів, міст і населених пунктів за територіями природного і техногенного ризиків.

Територія міста з урахуванням переважного функціонального призначення поділяється на селітебну, виробничу і ландшафтно-рекреаційну.

Селітебна територія має таке призначення: розміщення житлового фонду, громадських будівель і споруд (в т.ч. науково-дослідних комплексів), а також окремих комунальних і промислових об'єктів, які не вимагають утворення санітарно-захисних зон; будівництво шляхів міського сполучення, вулиць, площ, парків, бульварів та інших місць загального користування.

Виробничу територію призначено для розміщення промислових підприємств і пов'язаних з ними об'єктів, комплексів наукових установ з дослідними виробництвами, комунально-складських об'єктів, споруд зовнішнього та приміського транспорту.

Ландшафтно-рекреаційна територія включає міські ліси, лісопарки, лісозахисні зони, водойми, сільськогосподарські угіддя, які разом з парками і скверами селітебної території формують систему відкритого простору.

Крім того, на територіях виділяються небезпечні зони.

Зона можливого небезпечного землетрусу - територія, в межах якої інтенсивність сейсмічного впливу становить сім і більше балів ( визначається за картами сейсмічного районування відповідно до ДБН).

Зона вірогідного затоплення - територія, межі якої можуть бути вкриті водою внаслідок стихійного лиха або руйнування гідротехнічних споруд.

Зона вірогідного катастрофічного затоплення - територія, на якій можлива загибель людей, сільськогосподарських тварин і рослин пошкодження або знищення матеріальних цінностей ( в першу чергу будівель і споруд), а також збитки навколишньому середовищу.

Зона можливих небезпечних геологічних явищ - територія, у межах якої передбачається виникнення небезпечних геологічних явищ, що становлять загрозу життю і здоров'ю людей, завдають збитків економіці.

Зона можливого радіоактивного забруднення - територія або акваторія, на якій є можливим забруднення поверхні ґрунту, будівель і споруд, атмосфери, води. продуктів харчування радіоактивними речовинами, яке може викликати перевищення нижнього критичного значення доз опромінення населення.

Зона можливого хімічного зараження - територія. В межах якої внаслідок пошкодження або руйнування ємностей з хімічно небезпечними речовинами можливий викид в довкілля цих речовин в концентраціях або кількостях, які становлять загрозу для людей , тварин і рослин впродовж певного періоду.

Зона можливих руйнувань - територія міст. Інших населених пунктів і ОГ, на якій можливе виникнення надмірного тиску у фронті повітряної ударної хвилі, який складає 30 кПа і більше, а також сейсмічний вплив, що спричиняє руйнування будівель, споруд, комунікацій.

Зона можливого утворення завалів - частина зони можливих руйнувань, яка включає ділянки розташування будівель і споруд з прилеглою до них місцевістю, де слід очікувати обвалення будівельних конструкцій та утворення завалів.

Позаміська зона - територія, розташована за межами зон можливих руйнувань, можливого радіоактивного та хімічного забруднення, вірогідного кас трофічного затоплення, і може бути використана для евакуації населення.

Можливе часткове або повне накладання двох і більше зон можливої небезпеки. На такі території запобіжні заходи проводяться від усіх видів небезпек відповідно до накладених зон.

Основні етапи прогнозування наслідків НС на ОГ

Для виявлення характеру і ступеня втрат на ОГ при НС і завчасного проведення заходів, які включають або обмежують масштаби уражень і руйнувань проводиться моделювання уразливості об'єкта та його елементів до дії вражаючих факторів як при аварії на самому об'єкті, так і на інших об'єктах, розташованих поблизу. Прогнозування можливого становища на об'єкті проводиться в такій послідовності:

1) Виявляються всі можливі джерела уражень: внутрішні і зовнішні. Внутрішні є на самому підприємстві, наприклад склади нафтопродуктів і паливо-мастильних матеріалів, склади вибухонебезпечних речовин, вибухонебезпечні технологічні установки, перекриття будівель, які руйнуються при певному надлишковому тиску у фронті ударної хвилі та інші.

Зовнішні джерела розташовуються за межею об'єкта, наприклад, хімічні та нафтопереробні заводи, греблі ГЕС, АЕС, нафтобази та інші.

2) Визначається відстань від об'єкту до кожного можливого джерела ураження. Відстань визначається вимірюванням безпосередньо на місцевості або на карті (плані місцевості і об'єкта).

3) Визначається характер вражаючої дії (пожежа, затоплення, зараження, надлишковий тиск).

4) Визначається тривалість вражаючої дії кожного фактора і можливі збитки та втрати.

Початкові дані для проведення розрахунків:

-місцезнаходження об'єкту відносно джерела небезпеки;

-потужність аварійного реактора, а у воєнний час - потужність ядерного боєприпасу і виду вибуху; кількість НХР на об'єкті та умови зберігання;

-метеорологічні умови (середній вітер, напрям, швидкість, стан вертикальної стійкості атмосфери);

-склад і характеристика об'єкту (цеху);

-кількість сховищ та їх місткість;

-чисельність найбільшої працюючої зміни;

-забезпеченість засобами індивідуального захисту;

-знання робітників та службовців правил дій по забезпеченню діяльності у надзвичайних ситуаціях,

-встановлена доза опромінення.

Прогнозування можливого становища на ОГ дозволить ефективніше розробити заходи по захисту персоналу.

Тема 3. Забезпечення заходів і дій в межах єдиної системи цивільного захисту

1. Небезпеки і загрози техногенного характеру та забезпечення техногенної безпеки на ОГ, як складова частина цивільного захисту

2. Суть стійкості роботи ОГ та організація і проведення дослідження стійкості його роботи

3. Методика оцінки стійкості роботи ОГ

4. Шляхи і способи підвищення стійкості роботи ОГ

5. Резервування матеріальних та фінансових ресурсів

3.1 Небезпеки і загрози техногенного характеру та забезпечення техногенної безпеки на ОГ як складової частини ЦЗ

Людство відчуло і усвідомило техногенні небезпеки та загрози пізніше, ніж природні. Лише з розвитком техносфери у його життя увійшло техногенне лихо, джерелом якого с аварії і техногенні катастрофи.

Слід відзначити, що за ступенем потенційної і реалізованої небезпеки об'єкти поділяються на наступні групи:

-оборонного комплексу;

-об'єкти ядерної енергетики і ядерного циклу;

-атомні реактори (стаціонарні енергетичні, транспортні, дослідницькі);

-ракетно - космічні комплекси;

-нафтогазові комплекси;

-хімічні та біотехнологічні комплекси із значними запасами небезпечних речовин:

-об'єкти енергетики;

-виробничі установки і транспортуючі комплекси;

-металургійні комплекси;

-об'єкти транспортних комплексів (наземні, надводні, повітряні);

-магістральні газо -, нафто-, продуктопроводи;

-унікальні інженерні споруди ( мости, греблі, галереї, стадіони);

-гірничодобувні комплекси;

-крупні об'єкти цивільного будівництва і промисловості;

-системи зв'язку, управління і оповіщення.

Найбільшу небезпеку на сьогодні у техносфері України становлять транспортні аварії, вибухи і пожежі, радіаційні аварії, аварії з викиданням хімічно і біологічно небезпечних речовин, гідродинамічні аварії, аварії на енергосистемах і очисних спорудах.

Всі види транспорту набули інтенсивного розвитку у XX столітті, коли значні території, особливо розвинених країн, вкрилися густою мережею автострад, залізниць, значною кількістю аеродромів, а рух транспортних засобів досяг високої інтенсивності. Водночас зросла небезпека транспортних аварій, яка на сьогодні є найбільш високою не тільки в Україні, а й у світі.

Приведений вище короткий аналіз небезпек та загроз техногенного характеру дозволяє зробити висновок, що основними джерелами техногенної небезпеки, як правило є:

- господарча діяльність людини, спрямована на одержання енергії, розвиток енергетичних, промислових, транспортних та інших комплексів;

- об'єктивне зростання складності виробництва із застосуванням нових технологій, які вимагають концентрації енергії, небезпечних для життя людини і довкілля речовин;

- втрачена надійність виробничого обладнання, транспортних засобів, недосконалість і застарілість технологій, зниження рівня технологічної і трудової дисципліни;

-небезпечні природні процеси і явища, здатні викликати аварії і катастрофи.

До числа джерел техногенної небезпеки слід також віднести:

- зупинку ряду виробництв, що потягло за собою порушення господарських зв'язків, збої в технологічних ланцюгах тощо;

- накопичення відходів виробництв шкідливих речовин;

- зниження вимогливості і ефективності роботи наглядових органів та державних інспекцій;

- відсутність або недостатній рівень превентивних заходів щодо зменшення масштабів надзвичайних ситуацій та зниження ризику їх виникнення.

Захист життя та здоров'я населення в умова НС та під час ліквідації її наслідків є загальнодержавним завданням обов'язковим для вирішення усіма територіальними, відомчими та функціональними органами управління і регулювання, службами та формуваннями ЦЗ, а також підсистемами та структурними підрозділами, що входять до ЄСЦЗ.

Держава, як гарант цього права створила систему ЦЗ, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій та катастроф, забезпечення техногенної безпеки на підприємствах, установах та організаціях.

Створена ЄСЦЗ ставить за мету :

· утворення національної структури ЦЗ;

· приведення системи захисту населення і територій від НС у відповідності з нормами міжнародного права, стандартів ЄС і реальним економічним можливостям Держави.

ЄСЦЗ визначаються:

· основні принципи, напрями та завдання державної політики у сфері ЦЗ;

· режими функціонування системи ЦЗ;

· регулювання питання взаємодії між державними органами виконавчої влади в повсякденній діяльності та під час ліквідації наслідків НС;

· система управління, структура і повноваження її органів на всіх рівнях побудови;

· сутність і організація системи ЦЗ, структурні ланки якої об'єднуються єдиною вертикаллю управління від міністерства до району включно.

Захист населення у НС та забезпечення техногенної безпеки передбачає підготовку до захисту і сам захист, а саме :

· раціональним розміщенням об'єктів підвищеної небезпеки;

· улаштуванням систем раннього виявлення НС та оповіщенням людей у разі виникнення НС;

· удосконаленням технологічних процесів;

· своєчасним оновленням виробничих фондів;

· підвищенням надійності технологічного обладнання, систем контролю, діагностики, виробничих процесів та технологічного обладнання;

· своєчасним оновленням виробничих фондів;

· раціональним плануванням та забудовою міст, інших населених пунктів, будівництвом споруд стійких до НС;

· організацією і проведення навчання населення діям у НС згідно з ДСТУ 5058;

· періодичним проведенням досліджень стійкості роботи ОГ.

Окремо хотілось би привернути увагу до проблеми просторового розвитку територій, веденням містобудування, функціонуванню потенційно-небезпечних об'єктів (ПНО).

У 2010 році згідно з Національним стандартом ДСТУ БА. 2.2.-2010, передбачений обов'язків розділ інженерно-технічних заходів ЦЗ у складі проектної документації об'єктів.

Передбачається спорудження будинків будівель, споруд, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки та надійності.

Передбачена організація будівництва протизсувних, протиповеневих, протиселевих, протилавинних, протиерозійних інженерних споруд спеціального призначення.

Таким чином передбачається створення необхідної інфраструктури організаційних та технічних заходів, що дають змогу протидіяти техногенній небезпеці та ефективно проводити ліквідацію наслідків аварій, захищати персонал та населення.

3.2 Суть стійкості роботи ОГ та організація і проведення дослідження стійкості його роботи

Одним із основних завдань забезпечення життєдіяльності у надзвичайних ситуаціях є проведення заходів, скерованих на підвищення стійкості роботи об'єкту у надзвичайних ситуаціях.

Під стійкістю роботи промислового об'єкту розуміють здатність його у надзвичайних ситуаціях випускати продукцію в запланованому об'ємі та номенклатурі, а при отриманні пошкоджень, руйнувань або порушенні зв'язків по кооперації, відновлювати виробництво в мінімальні терміни.

Під стійкістю роботи об'єктів, які безпосередньо не виробляють матеріальні цінності, розуміють здатність виконувати свої функції у надзвичайних ситуаціях.

Стійкість промислового підприємства складається з:

а) стійкості інженерно-технічного комплексу (будівель, споруд, систем енерго-газо- та водопостачання і каналізації, технологічного обладнання) до дій сил стихійних явищ природи, аварій та катастроф, а у воєнний час - вражаючих факторів зброї масового ураження;

б) стійкості виробничої діяльності об'єкту (захист виробничого персоналу, надійність систем управління, постачання, спроможність відновлення роботи в короткі терміни.

Чинники, які впливають на стійкість роботи ОГ в умовах надзвичайних ситуацій:

– розташування ОГ відносно джерела руйнівного (вражаючого) впливу: хімічно небезпечний об'єкт, об'єкт атомної енергетики, склади НХР, район, який загрожує катастрофічним затопленням, селевим потоком і ін.;

– підготовленість об'єкту (розробка плану заходів) на випадок аварії, катастрофи, стихійних лих, характерних для даного району;

– надійність захисту робітників і службовців;

– здатність інженерно-технічного комплексу протистояти в певній мірі діям сил стихійних явищ природи, аварій та катастроф, а у воєнний час вражаючих факторів зброї масового ураження;

– надійність систем постачання об'єкту всім необхідним для виробництва продукції (сировиною, паливом, водою, газом, комплектуючими виробами і т.д.)

– стійкість і неперервність управління виробництвом, силами і засобами забезпечення життєдіяльності у надзвичайних ситуаціях;

– підготовленість об'єкту до ведення рятувальних та інших невідкладних робіт по відновленню пошкодженого виробництва.

З перерахованих чинників випливають наступні шляхи і способи підвищення стійкості роботи галузей господарської діяльності та територій:

1) Обмеження подальшого росту великих промислових міст і розосередження виробничих сил на території країни;

2) нагромадження фонду захисних споруд та засобів індивідуального захисту (ЗІЗ);

3) будівництво найважливіших ОГ за межами зон можливих руйнувань

4) будівництво підприємств-дублерів;

5) розширення шляхів сполучення і розвиток всіх видів транспорту;

6) підсилення та дублювання енергетичних потужностей;

7) розширення міжгалузевих і міжоб'єктових зв'язків;

8) створення матеріально-технічних резервів;

9) підтримування сил забезпечення життєдіяльності у надзвичайних ситуаціях у постійній готовності;

10) навчання населення правилам дій по сигналах оповіщення, використанню засобів захисту, наданню самозахисту і взаємодопомоги.

Таким чином, підвищення стійкості роботи об'єкту народного господарської діяльності у надзвичайних ситуаціях досягається завчасним проведенням комплексу організаційних заходів, інженерно-технічних та технологічних, скерованих на максимальне зниження впливу сил стихійних явищ природи, аварій та катастроф, а у воєнний час вражаючих факторів зброї масового ураження.

3.2.1 Норми проектування інженерно-технічних заходів цивільного захисту

Нормативна база проектування - це система міжнародних, державних та відомчих офіційно прийнятих документів, які регламентують основні правила і обмеження у діяльності архітекторів, будівельників, технологів та інших спеціалістів, які розробляють проектну документацію якою визначаються містобудівні, об'ємно планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, технологічні вирішення, а також кошториси об'єктів будівництва. Таку систему складають документи різних ієрархічних рівнів. До вищого відносяться міжнародні та державні правові акти, які нормують концептуальні положення.

Нижчі рівні - це нормативно-технічна документація: графічні й текстові конструктивні та технологічні матеріали, які встановлюють обов'язкові, або рекомендовані правила і норми, що використовуємо при проектуванні, виготовленні, випробуванні, експлуатації або ремонті споруд або обладнання.

В галузі будівництва нормативно-технічна документація систематизується ієрархічними ступенями:

на державному рівні - Національні Держстандарти (ДСТУ), державні будівельні норми (ДБН), правила щодо проектування та будівництва, керівні документи щодо будівництва;

на регіональному рівні - регіональні і місцеві правила забудови, на рівні галузей, підприємств і об'єднань - стандарти підприємств будкомплексу (СПБ), стандарти об'єднань (СТО), відомчі будівельні норми (ВБН). документи нижчого рівня спираються на концептуальні або методичні положення відповідних вищестоящих організацій та Інша подібна документація.

Державні стандарти, норми та правила встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують розробку і реалізацію містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів з урахуванням соціальних, природно - кліматичних, гідрогеологічних, екологічних та інших умов і спрямовані на забезпечення формування повноцінного життєвого середовища.

При розробці та реалізації містобудівної документації суб'єкти містобудівної діяльності зобов'язані дотримуватись основних завдань та заходів щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів та екологічної безпеки територій.

Структура нормативних документів охоплює всі аспекти, які повинні врахувати інвестори і розробники проектів будь-якого підприємства, будинку або споруди. У теперішній час серед цих аспектів особливе значення надається виконанню вимог введеного в дію ДБН В. 1.2-4-2006 "Інженерно-технічні заходи цивільного захисту (цивільної оборони)".

Апогеєм нормативної документації є поява Національного стандарту ДСТУ БА.2.2.-7: 2010 «Проектування. Розділ інженерно-технічних заходів цивільного захисту (цивільної оборони) у складі проектної документації об'єктів. Основні положення».

Інженерно-технічні заходи цивільного захисту (цивільної оборони) - сукупність реалізованих при будівництві проектних рішень, спрямованих на забезпечення захисту населення і територій та зниження матеріальних збитків від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, від небезпек, що виникають при веденні воєнних дій або внаслідок цих дій, а також диверсіях.

Інженерно-технічні заходи цивільного захисту (цивільної оборони) виконують одночасно три суміжні задачі.

· По-перше, вони підвищують захищеність об'єкта який проектується, його виробничі фонди, технологічні процеси, адміністративні та житлові будинки, а також працівників, та населення на прилеглих територіях від дій природних, техногенних та воєнних загроз.

· По-друге, зменшують небезпеку та наслідки таких дій на населення і територію у районі майбутнього об'єкту, можливі втрати людей та матеріальні збитки, терміни виконання аварійно-рятувальних та інших робіт і витрати на них.

· По-третє, ці заходи в тій чи іншій формі підвищують надійність повсякденної експлуатації підприємства, яке проектується.

Обов'язкова реалізація вимог інженерно технічних заходів з ЦЗ позитивно впливатиме на стан захисту населення і територій, готовності ЄСЦЗ до можливих НС.

3.2.2 Основні вимоги інженерно-технічних заходів цивільного захисту

Здійснення основних заходів інженерного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, а саме: розробка генеральних планів забудови населених пунктів, проектів детального планування, проектів забудови території мікрорайонів, кварталів містобудівних комплексів або груп громадських будівель та споруд, проектів планування промислових зон (районів) міст, містобудівного обґрунтування розташування об'єкта, проектно-кошторисної документації на нове будівництво, розширення, реконструкцію та технічне переоснащення підприємств, будівель та споруд І раціональне розміщення об'єктів підвищеної небезпеки; спорудження будинків, будівель, споруд, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівними безпеки та надійності визначається законами України "Про планування і забудову територій", "Про основи містобудування".

Інженерний захист населення і територій - це комплекс інженерно-технічних заходів, який проводиться завчасно та в оперативному порядку, спрямований на попередження або максимальне зниження втрат населення та матеріальних збитків при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Інженерні заходи охоплюють значне коло заходів, пов'язаних з інженерним забезпеченням аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у ході ліквідації надзвичайних ситуацій, життєзабезпеченням потерпілого населення, сталої роботи об'єктів економіки в кризових ситуаціях. застосовуються при проектуванні запобіжних заходів цивільного захисту від наслідків надзвичайних ситуацій.

Загроза можливої дії засобів масового ураження, їх супутніх уражальних факторів, а також від характеру і масштабів можливих аварій та катастроф техногенного характеру потребує передбачення та завчасного проведення заходів цивільного захисту, які спрямовані на підвищення стійкості функціонування економіки.

Такі заходи необхідно здійснювати в усіх містах, населених пунктах та на кожному об'єкті економіки.

Знизити ураженість об'єктів економіки та інфраструктури, дати можливість ефективно проводити аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи в осередку ураження дозволяє, перш за все, здійснювати правильне планування і забудову міст, з урахуванням вимог Норм проектування інженерно-технічних заходів цивільного захисту (цивільної оборони).

Проблема ця дуже актуальна, так як у теперішній час у містах та інших населених пунктах ведеться масове будівництво житлових будинків, об'єктів виробничої та соціальної сфери.

Міські та сільські поселення проектуються на основі: містобудівних прогнозів, програм розвитку того чи іншого населеного пункту, Генеральної схеми планування території України, державних програм розвитку видів економічної діяльності, схем планування територій Автономної Республіки Крим, областей, районів, генеральних планів населених пунктів. Планування територій здійснюється на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях та здійснюється відповідними органами держаної влади та органами місцевого самоврядування.

Інженерно-технічні заходи цивільного захисту (цивільної оборони) згідно з вимогами ДБН В. 1.2-4-2006 повинні передбачатись:

· при розробленні схем планування територій Автономної Республіки Крим, областей, районів;

· при розробленні проектів планування та забудови міських і сільських поселень (генеральних планів, проектів детального планування, проектів забудови території мікрорайонів, кварталів, містобудівних комплексів або груп громадських будівель та споруд;

· при розробленні проектів планування промислових зон (районів) міст;

· при розробленні містобудівного обґрунтування розташування об'єкта;

· при розробленні проектно-кошторисної документації на нове будівництво, розширення, реконструкцію та технічне переоснащення підприємств, будівель та споруд.

Проектування інженерно-технічних заходів цивільного захисту (цивільної оборони) на діючих (закінчених будівництвом) підприємствах також здійснюється у відповідності з вимогами ДБН В. 1.2-4-2006.

Інженерно-технічні заходи цивільного захисту (цивільної оборони) розробляються і включаються у відповідні види проектної документації і зводяться в систематизованому вигляді з необхідними обґрунтуваннями в окремому розділі, а також можуть виконуватись окремим проектом.

Витрати, пов'язані із впровадженням інженерно-технічних заходів цивільного захисту (цивільної оборони) для проектування нових, тих, що реконструюються, міських і сільських поселень, підприємств, будівель та споруд, а також технічно-переоснащених підприємств та споруд, слід включати, крім витрат на заходи (роботи), які виконуються після надзвичайної ситуації або в особливий період, у кошторисі окремих будівель та споруд і в загальну суму витрат до відповідних розділів зведеного кошторису.

У міських і сільських поселеннях, а також на діючих, закінчених будівництвом, і таких, що не підлягають реконструкції (розширенню) підприємствах інженерно-технічні заходи цивільного захисту (цивільної оборони) повинні виконуватись на основі окремо розроблюваних розділів цих заходів до проектів планування та забудови указаних міських та сільських поселень, проектів (робочих проектів) підприємств, будівель та споруд, затверджених у порядку, встановленому спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань будівництва і архітектури.

Підприємства, що будуються і мають затверджену проектну документацію, у якій інженерно-технічні заходи цивільного захисту (цивільної оборони) не були передбачені, повинні розробляти такі розділи окремо, затверджених у порядку, який встановлений спеціально уповноваженим центрального органу виконавчої влади з питань будівництва і архітектури.

Завдання на розроблення інженерно-технічних заходів цивільного захисту (цивільної оборони) є складовою частиною завдань на розроблення документів при плануванні забудови територій.

Окремі види інженерно-технічних заходів цивільного захисту (цивільної оборони) можуть міститись у спеціальних державних програмах і розроблятись за окремими вимогами.

Інженерно-технічні заходи ЦЗ поширюються:

· на категорійовані міста та окремо розташовані об'єкти особливої важливості і першої категорії;

· на об'єкти, розташовані в категорійованих містах та території, що прилягають до цих міст;

· на всю територію країни, в частині, що стосується захисту населення від радіоактивного зараження місцевості.

Згідно з законом “Про цивільну оборону України” Кабінет Мінстрів України в залежності від економічного, та оборонного значення розподіляє міста за групами (особлива, 1, 2 і 3 ), а підприємства - за категоріями (особливо важлива, 1 і П) щодо заходів цивільної оборони. Разом, зазначені міста і підприємства називаються категорійованими.

Норми проектування Інженерно-технічних заходів забезпечення життєдіяльності у надзвичайних ситуаціях включають наступні основні заходи, які повинні враховуватись під час планування та будівництва ОГ, будівель і споруд, комунально-енергетичних мереж:

1. Розосередження всіх основних життєвоважливих елементів промислового та міського господарства і розселення основних мас населення на великих площах, при цьому вирішальне значення повинні мати найбільш доцільна забудова населених пунктів та промислових об'єктів.

2. Дубльоване виконання важливих елементів життєвих систем ОГ в двох-трьох і більше видах, здатних в потрібний момент своїм виробничо-технічними можливостями замінити один одного.

3. Об'єднання комунікацій промислового та міського господарства в систему для безперебійного використання резервів у випадку руйнування одного з елементів будь - якої системи.

4. Безпосередній захист населення, робітників і службовців, які продовжують свою діяльність у надзвичайних ситуаціях.

Вимоги, які ставлять до будівництва населених пунктів:

1. Забудова міста окремими житловими масивами, мікрорайонами зменшує можливість поширення пожеж і сприяє більш ефективному проведенню рятувальних робіт. Межами мікрорайонів є парки, смуги зелених насаджень, широкі магістралі, водоймища.

2. Створення ділянок і смуг зелених насаджень (захист від вогню).

3. Створення штучних водоймищ.

4. Будівництво широких магістралей і створення необхідної транспортної сітки.

5. Міжміські автомобільні дороги прокладаються в обхід міста.

6. Створення лісопаркового поясу навколо міста (баз відпочинку для можливої евакуації).

Втілення в життя проектування інженерно-технічних заходів забезпечення життєдіяльності у НС підвищать рівень інженерного захисту наших міст і об'єктів господарювання від стихійних лих, катастроф і аварій, а у воєнний час - від зброї масового ураження.

При виборі місця будівництва промислового об'єкту повинні враховуватись:

· географічне положення: рельєф місцевості і його захисні властивості; наявність великих водоймищ і можливість затоплення об'єкту при руйнуванні гідротехнічних споруд;

· метереологічні умови: напрям домінуючого вітру та можливість зараження території об"єкту радіоактивними речовинами під час аварії на об'єктах атомної енергетики, розміщених поблизу категорійованого міста; можливість і періодичність злив;

· транспортні зв'язки: наявність залізниць та автомобільних доріг.

Розміщення об'єктів, які будуються, повинно здійснюватися на основі сейсмічного районування території, а також визначення районів, які найбільш схильні до впливу інших НС.

При розміщенні потенційно-небезпечних об'єктів враховується розміщення міст і населених пунктів, де збираються будувати ПНО.

Стосовно хімічно і радіаційно небезпечних об'єктів місце будівництва повинно вибиратися з урахуванням напрямків домінуючих вітрів і глибини поширення можливих зон забруднення при максимальній за проектній аварії. Запроектна аварія- аварія яка непередбачена при проектуванні об'єкта , на якому як наслідок, вісутні відповідні системи безпеки для її локалізації

У зонах можливих катастрофічних затоплень будівництво потенційно-небезпечних об'єктів не допускається, або обмежується .

При плануванні просторового розвитку території необхідно будувати об'єкти і споруди, які спеціально призначені для запобігання виникнення НС (регулювання стоку річок, закріплення зсувних ділянок, утворення протипожежних смуг у лісових масивах, тощо.)

Вимоги, які ставляться до проектування та забудови промислового об'єкта, зонування території об'єкта:

· вся територія повинна бути чітко розділена на: адміністративну, виробничу і складську;

· найбільш доцільною забудовою промислового об'єкту є блочна забудова одноповерховими цехами з наявністю розривів між ними не менше: