Цивільний захист населення і територій

– створення і підтримання у готовності системи оповіщення;

– накопичення фонду захисних споруд і підтримання їх у готовності до використання;

– планування заходів по евакуації;

– накопичення засобів індивідуального захисту та організація їх зберігання;

– підготовка до проведення рятувальних та інших невідкладних робіт;

– морально-психологічна підготовка робітників та службовців.

Інверсія - такий стан приземного шару повітря, при якому температура поверхні грунту менша за температуру повітря на висоті 2 м від поверхні.

Ізотермія - такий стан приземного шару повітря, при якому температура поверхні ґрунту орієнтовно рівна температурі повітря на висоті 2 м від поверхні.

Конвекція - такий стан приземного шару повітря, прн якому температура поверхні грунту більша за температуру повітря на висоті 2 м від поверхні.

Хмарність визначається в балах:

відсутня (ясно) - 0-2;середня (напівясно) - 3-7;суцільна (хмарно) - 8-10.

Тема 6. Планування заходів захисту в зонах радіоактивного, хімічного та біологічного зараження

1. Протирадіаційний та протихімічний захист населення і територій

2.Використання засобів індивідуального та колективного захисту персоналу

3. Розрахунок укриття виробничого персоналу в захисних спорудах

4. Медичний захист в зонах біологічного зараження

6.1 Протирадіаційний та протихімічний захист населення і територій

Режими радіаційного захисту та евакуація населення.

Під режимом радіаційного захисту розуміється порядок дій людей, застосування засобів і способів захисту в зонах радіоактивного забруднення, який передбачає максимальне зменшення можливих доз опромінення.

Режим радіаційного захисту визначає послідовність і тривалість використання захисних споруд (сховищ, ПРУ), захисних властивостей житлових і виробничих приміщень, обмеження перебування людей на відкритій місцевості, використання засобів індивідуального захисту, протирадіаційних препаратів і здійснення контролю опромінення.

Режим радіаційного захисту включає час безперервного перебування людей в захисних спорудах, тривалість короткочасного виходу з них (обмеження перебування їх на відкритій місцевості після виходу із захисних споруд або при проведенні рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження).

Тривалість безперервного перебування людей в захисних спорудах і в цілому, тривалість дотримування режиму захисту залежить від ряду факторів, визначальними з яких є: рівень радіації на місцевості, захисні властивості сховищ, протирадіаційних укриттів, виробничих і житлових будівель, а також встановлені (допустимі) дози опромінення.

З урахуванням всіх цих факторів розробляються режими радіаційного захисту населення, робітників і службовців об"єктів господарської діяльності, особового складу формувань цивільного захисту.

Для непрацюючого населення, що мешкає в населених пунктах, розроблені і рекомендуються для використання у воєнний час типові режими радіаційного захисту №І-3.

Для захисту робітників і службовців підприємств, що продовжуватимуть виробничу діяльність в умовах радіоактивного забруднення місцевості, прийняті типові режими №4-7.

Для захисту особового складу формувань під час проведення РНР в осередках радіоактивного забруднення застосовується режим №8.

Порядок вибору і введення в дію режимів радіаційного захисту

Режими радіаційного захисту робітників і службовців ОГД виконуються в три етапи:

І етап - час безперервного перебування виробничого персоналу у захисній споруді (час тимчасового припинення виробничого процесу);

П етап - тривалість роботи ОГД з використанням для відпочинку робочих змін захисних споруд;

ІІІ етап - тривалість роботи ОГД з обмеженим перебуванням людей на

відкритій місцевості.

Режим захисту робітників і службовців вводиться в дію за розпорядженням начальника ЦЗ- керівника підприємства на основі рівнів радіації, виміряних за допомогою дозиметричних приладів на території ОГД.

Режими захисту населення у випадку ускладнення радіаційного становища при аварії на АЕС:

І. ПОТУЖНІСТЬ ЕКСПОЗИЦІЙНОЇ ДОЗИ 0,1ч 0,3мР/год.

Режимні заходи по захисту населення:

Укриття дітей, герметизація приміщень, укриття і упаковка продуктів харчування. Обмеження часу перебування на відкритій місцевості дорослих, улаштування санітарних бар"єрів на входах у квартири.

2. ПОТУЖНІСТЬ ЕКСПОЗИЦІЙНОЇ ДОЗИ 0,3 ч 1,5 мР/год.

Режимні заходи по захисту населення:

Ті ж заходи, плюс йодна профілактика дітей, обмеження часу перебування на відкритій місцевості всіх контингентів населення. Улаштування санітарних бар"єрів на входах в будинки.

3. ПОТУЖНІСТЬ ЕКСПОЗИЦІЙНОЇ ДОЗИ 1,5 ч 15 мР/год.

Режимні заходи по захисту населення:

Ті ж заходи, плюс йодна профілактика всього населення, часткова евакуація дітей і вагітних жінок.

4. ПОТУЖНІСТЬ ЕКСПОЗИЦІЙНОЇ ДОЗИ 15 ч 100 мР/год.

Режимні заходи по захисту населення:

І+2+3; евакуація населення, окрім контингенту, задіяного в аварійно-рятувальних роботах.

5. ПОТУЖНІСТЬ ЕКСПОЗИЦІЙНОЇ ДОЗИ БІЛЬШЕ 100 мР/год.

Повна евакуація населення.

Примітка

Похідні нормативи визначені, виходячи з розрахунку одержання населенням дози в 75 бер за час після аварії на АЕС або 250 ч 400 бер на щитовидну залозу.

Дезактиваційні роботи на об'єктах, населених пунктах і дорогах

Під дезактивацією розуміється вилучення радіоактивних речовин із забруднених будинків, споруд, рослинності, подвір'їв, парків, садів, доріг і різних середовищ (води, продовольства), одягу, взуття, техніки, транспортних засобів, обладнання або зниження їх активності і блокування перенесення під дією вітру, води, а також на техніці, одязі, взутті. Мета дезактивації - звести до мінімуму кількість опромінених людей, а також можливу дозу опромінення. Ефективність дезактивації залежать від форми зв'язку радіоактивних речовин з конкретною поверхнею, яка визначається фізико-хімічними процесами, що сприяють забрудненню і визначають спосіб їх дезактивації. Ефективність дезактивації оцінюється коефіцієнтом дезактивації, який характеризує досягнуте зменшення радіоактивного забруднення.

Дезактиваційні роботи виконуються після вимірювання рівнів радіації на місцевості та ступеня забруднення поверхні будівель, ґрунту, рослинності, джерел водопостачання і прийняття рішення щодо дезактивації. Для планування і організації роботи на кожному об'єкті у кожному населеному пункті проводиться обстеження з метою визначення переліку будов, які підлягають (або не підлягають) дезактивації і обсягу робіт щодо оброблення прилеглих до них дільниць місцевості доріг і рослинності.

На основі даних санітарно-дозиметричного контролю і обстеження місцевості визначається комплекс заходів, порядок і способи проведення (обробки) населеного пункту в цілому і розробляється технологічний проект дезактивації;

– проводиться розрахунок сил і засобів, необхідних для виконання дезактива-ційних робіт у встановлені терміни відповідно до діючих нормативів;

– обираються місця захоронення і маршрути вивозу забрудненого грунту та інших матеріалів відповідно до основного положення про дезактивацію, порядок підвезення води до місця робіт.

Дезактивація об'єктів і населених пунктів проводиться відповідно до технологічного проекту у такій послідовності:

– знеструмлюються всі зовнішні електричні мережі з урахуванням готовності обробки окремих вулиць і будинків;

– викликаються (за необхідності) представники місцевих органів виконавчої влади для узгодження обсягу робіт щодо зносу старих будинків, огороджень;

– прибирається сміття, старі будинки та все, що не підлягає дезактивації;

– обробляються всі пилоутворюючі ділянки місцевості й доріг, якими передбачується рух транспорту під час дезактивації, і надалі, при забезпеченні життєдіяльності населення.

Радіоактивне забруднення ґрунтових доріг і майданчиків на об'єктах і в населених пунктах, якими передбачається рух техніки, не повинно перевищувати встановлених норм (природний фон 16-18 мкР/год).Проїжджа частина, узбіччя і ґрунтові майданчики повинні бути оброблені з метою попередження пилоутворення.

Перед початком дезактивації всі грунтові дороги необхідно змити водою, зняти верхній шар вологого грунту товщиною 2-5 см, відпрофілювати полотно грейдером. Для покращення покриття дороги і зниження пилоутворення полотно засипають шаром гравію (щебенем) товщиною 5-6 см, і по можливості, зміцнюють цементом або асфальтують. У зоні кюветів, очищених від забрудненого фунту, проводять додаткове закріплення грунту, для чого використовуються різні полімерні матеріали, мазут, трави, армовані сітки тощо.

На в'їзді і виїзді з об'єкта і населеного пункту організовується комендантська служба. Швидкість руху на маршрутах обмежується, забороняється з'їзд з полотна дороги і зупинка на узбіччі. Маршрути, які не використовуються, закриваються.

Для покращення організації руху в населеному пункті між різними зонами і місцями робіт рекомендується встановлювати додаткові тимчасові об'їзні дороги. При руйнуванні полотна дороги, узбіччя, кюветів закріплення проводиться вдруге.

Усі будинки і споруди підлягають дезактивації, яка полягає у змиві їх струменем води або дезактиваційним розчином. При можливості і сильному забрудненні попередньо проводиться обробка з використанням брандспойтів і щіток.

Перед обробкою кожної будівлі навкруги неї на відстані 1-1,5 м від зовнішньої стіни улаштовується канава глибиною 50 см і шириною 25 см з відводом, до найнижчого місця, де влаштовується приймальна яма глибиною 1-1,5 м. Обробку починають проводити з верха покрівлі з використанням драбин, автовишок. Старі дерев'яні, шиферні покрівлі не дезактивують, вони підлягають заміні.

Будівлі, ступінь забруднення яких перевищує нормативний рівень після трьох-разової промивки, підлягають розбиранню і захороненню. По закінченню робіт стічні канави і ями засипаються чистим ґрунтом, після чого приступають до дезактивації подвір'я і садиби. Дезактивація внутрішніх приміщень будівлі проводиться до або одночасно з дезактивацією зовнішніх поверхонь. При її проведенні використовують різні методи: пилеусмоктування; протирання вологими щітками чи віником на довгому ціпку, змочування дезактиваційним розчином або водою, повне видалення оздоблення (штукатурка, шпалери, підлога тощо). Особлива увага приділяється обробці входів у приміщення, віконних прорізів і вентиляційних улаштувань.Порядок обробки: від стелі - до підлоги, від далеких приміщень - до виходу.

Після проведення дезактивації приміщень необхідно провести дозиметричний контроль. Якщо рівень радіації усе ще перевищує допустимі норми -дезактивацію варто повторити.

Радіоактивне забруднення поверхні ґрунту на подвір'ях, у садках, скверах і парках після їх дезактивації не повинно перевищувати встановлених норм. Забруднення дерев і кущів не нормується, але вони не повинні створювати рівні радіації, які перевищують норми для даної місцевості.

Забруднені дерева, кущі миються чистою водою, особливо забруднені гілки вилучаються. Спалювання забороняється. Забруднена рослинність на подвір'ях, у скверах і парках зрізується лопатою разом із шаром ґрунту завтовшки до 5 см. Усе вивозиться до місць захоронення, земля перекопується з повним перевертанням пласта без розбивання грудок. Дільниця засівається травою або закріплюється полімерним матеріалом.

Для запобігання ураження шкіри, особи, які працюють на дільницях, забезпечуються засобами індивідуального захисту залежно від виду робіт.

Заходи захисту при проведенні дезактиваційних робіт

При організації та проведенні робіт з дезактивації необхідно:

– усунути можливість взаємного забруднення робочих місць шляхом правильного врахування напрямку вітру, інтервалів і дистанцій між об'єктами, які підлягають обробці;

– забезпечити особовий склад необхідними засобами індивідуального захисту та приладами дозиметричного контролю;

– не допускати великого скупчення відпрацьованих розчинів на робочих майданчиках, переповнення збірних колодязів;

– своєчасно засипати збірні колодязі;

– проводити періодичне очищення збірних колодязів від забрудненого мулу, сорбентів та інших забруднюючих речовин;

– після закінчення роботи організувати дезактивацію своєї техніки, обладнання і засобів захисту;

– у ході робіт вести постійне спостереження за рівнем радіації на робочих місцях, оскільки за цими даними розраховується середня доза опромінення;

– на робочих місцях, відведених для обробки дуже забрудненої техніки або інших об'єктів, особовий склад додатково забезпечити спеціальними засобами індивідуального захисту і дози метричного контролю.

Під час роботи особовий склад зобов'язаний:

– постійно слідкувати за справністю засобів індивідуального захисту, не знімати їх до закінчення робіт, а після їх закінчення обробити дезактиваційним розчином;

– у процесі роботи не допускати вибризкування, зайвих витрат дезактивуючого розчину, потрапляння його на відкриті ділянки шкіри;

– використані для дезактивації матеріали зібрати для захоронення.

При проведенні дезактивації забороняється:

– сідати на забруднену місцевість або предмети;

– знімати засоби індивідуального захисту;

– вживати їжу, пити, палити і відпочивати на робочих майданчиках;

– ставити на землю дозиметричні прилади.

Робота взимку вимагає вжиття заходів щодо запобігання обмороження особового складу: вдягати теплі шкарпетки і онучі, підкладати теплі устілки, одягати під захисний одяг ватну куртку і штани, а на голову під капюшон захисного костюма-підшолом.

З метою зниження доз опромінення при виконанні робіт з дезактивації, необхідно уникати дотикання до забрудненої поверхні, збільшувати довжину брандсбойту зі щіткою до 1,5-2 м, не залишати межі робочого місця, коли немає об'єкта, який необхідно обробляти.

Організація евакуаційних заходів

Евакуація - це комплекс заходів щодо організованого вивезення(виведення) населення з районів (місць), зон можливого впливу наслідків надзвичайних ситуацій і розміщення його у безпечних районах (місцях) у разі виникнення безпосередньої загрози життю та заподіяння шкоди здоров'ю людей.

В умовах неповного забезпечення захисними спорудами у містах та інших населених пунктах, які мають об'єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час, основним способом захисту населення є евакуація і розташування його у позаміській зоні.

Залежно від становища, яке склалася на час НС, може бути проведена загальна або часткова евакуація населення тимчасового або безповоротного характеру. Загальна евакуація проводиться в окремих регіонах за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення. Часткова евакуація здійснюється, як правило, в умовах переведення за рішенням Кабінету Міністрів України системи захисту населення і територій на воєнний період , а в мирний час -- у разі загрози або виникнення стихійного лиха,аварії, катастрофи. Під час проведення часткової евакуації завчасно вивозиться незайняте у виробництві і сфері обслуговування населення: студенти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих будинків, пенсіонери та інваліди, які утримуються у будинках для осіб похилого віку,обслуговуючий персонал і члени їхніх сімей.

У мирний час евакуація населення планується на випадок:

– загальної аварії на атомній електростанції;

– усіх видів аварій з викидом небезпечних хімічних речовин;

– загрози катастрофічного затоплення місцевості;

– великих лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам.

Евакуаційні заходи при загрозі та виникненні НС здійснюються за рішенням місцевих органів виконавчої влади,уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захистунаселення відповідного рівня.

Евакуація населення здійснюється комбінованим способом, який передбачає у мирний час вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявного транспорту, а у воєнний час -- транспортом, який не передається до складу Збройних Сил України, у поєднанні з виведенням найбільш витривалої частини населення пішки. Автомобільний транспорт, що призначений для евакуації населення, формується в автомобільні колони, які закріплюються за маршрутами. При цьому не допускаються автомобільні евакоперевезення на великі відстані,особливо на тих напрямах, де достатньо розвинуті залізничні або водні шляхи сполучення.

Значна частина населення може виводитись пішки. Пішим порядком, як правило, евакуація планується на відстань добового переходу (30--40 км). Виведення населення пішки організовується колонами по дорогах, які не використовуються для інших перевезень, або за позначеними маршрутами і колонними шляхами.

Чисельність піших колон коливається від 500 до 1000 осіб. Швидкість руху колон на маршруті складає в межах 4--5 км/год., а дистанція між колонами -- до 500 м. Під час проходження маршу через кожні 1 --1,5 год. руху роблять невеликі привали тривалістю 10--15 хв., а на початку другої половини добового переходу влаштовують великий привал на 1--2 год.. Для населення, райони розміщення якого розташовані на великій відстані, передбачаються проміжні пункти евакуації (ППЕ).

На ППЕ організовується реєстрація прибулих (як правило, пішим порядком), тимчасове їх розміщення,забезпечення їжею, водою, укриття в захисних спорудах та подальшу відправку транспортом до районів постійного розміщення.

Закінченням евакуації вважається час виведення (вивезення) за межі зон можливих сильних руйнувань, зон забруднення і зон затоплення усього населення, за виключенням працюючих змін, які продовжують роботу в містах. Для проведення евакозаходів у стислі терміни розробляються спеціальні графіки, які забезпечують максимальне використання можливостей усіх видів транспорту і які передбачають початок вивезення населення з будь-якої години доби.

Для проведення евакуації населення на допомогу штабам цивільного захисту створюються евакуаційні органи.До них належать:

– обласні, міські, районні та об'єктові евакокомісії;

– евакуаційні комісії міністерств, відомств, організацій та установ;

– збірні евакуаційні пункти (ЗЕП);

– приймальні евакокомісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти(ПЕП);

– пункти посадки і висадки, а також проміжні пункти евакуації (ППЕ);

Склад комісії призначається органами державної влади всіх рівнів, а на об'єктах -- наказами і розпорядженнями їх керівників. Евакуаційні та евакоприймальні комісії очолюють заступники держадміністрацій, а на об'єктах -- заступники керівників. ЗЕП призначені для збору, реєстрації населення, що евакуюється і для відправлення його на пункти посадки. Вони розгортаються поблизу залізничних станцій, платформ, портів, пристаней у місцях, які забезпечують умови зібрання підготовки і посадження людей на транспорт. Кожному збірному евакопункту привласнюється порядковий номер, до нього приписують найближчі об'єкти, установи та організації, а також населення житлово-експлуатаційних контор.

Для організації приймання і розміщення міського населення, що евакуюється, а також постачання його усім необхідним, створюються приймальні евакуаційні комісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) сільських районів.

На ПЕП покладається: зустріч населення, що прибуває на пункти висадки та організоване відправлення людей до місць розквартирування. Евакуаційні заходи у різних НС мають свої особливості. Так, наприклад, при хімічних аваріях збірні евакопункти не розгортаються. Евакуація здійснюється згідно інформації, отриманої із системи оповіщення в напрямку, перпендикулярному до напряму вітру. При аварії на АЕС ППЕ розгортаються на межі 30-км зони, де проходить дезактивація та санітарна обробка. Коли рівень забруднення стає допустимим, то продовжується евакуація на чисті території у чистих автомобілях і автобусах. Також при радіаційних аваріях евакуація проходить тільки транспортом. Збірні евакопункти не розгортаються, а автобуси під»їжджають під житлові будинки і виробничі будівлі.

Таким чином, правильна оцінка становища, що склалося у надзвичайній ситуації, суворе дотримування режимів радіаційного захисту, своєчасне забезпечення населення засобами індивідуального захисту чи вчасно проведена евакуація можуть суттєво знизити втрати людей в осередках ураження, що виникають у різних надзвичайних ситуаціях.

6.2 Використання засобів індивідуального та колективного захисту персоналу

До засобів індивідуального захисту відносяться фільтруючі і ізолюючі протигази, респіратори, протипорохові матер'яні маски ПТМ-1, ватно-марлеві пов'язки, спеціальна ізолююча захисна одежа і пристосований одяг та медичні засоби захисту.

Засоби захисту органів дихання.

Фільтруючі протигази призначені для захисту органів дихання, очей і обличчя від отруйних речовин, радіоактивних речовин, аерозолів, біологічних засобів і гарантують відносно безпечне перебування на зараженій місцевості при умові їх правильного підбору. Фільтруючі протигази є основним засобом індивідуального захисту населення. У системі ЦЗ для дорослого населення використовуються фільтруючі протигази ГП-5, ГП-5м; останнім часом протигаз ГП-5 замінюється протигазом ГП-7. Для дітей використовуються протигази ПДФ-д, ПДФ-ш, а також камера захисна дитяча КЗД-4 (КЗД-6).

У системі ЦЗ найбільш широко використовуються респіратори Р-2. Респіратори призначені для захисту органів дихання від радіоактивного пороху і бактерійних аерозолів. Р-2 представляє собою фільтруючу півмаску, яка має два клапани вдихання і один клапан видихання, металевий носовий притискач і лямки для кріплення до голови.

Для захисту органів дихання від радіоактивного пороху, біологічних аерозолів можуть використовуватись і промислові респіратори.

Протипорохова тканинна маска ПТМ-1 та ватно-марлева пов 'язка призначені для захисту органів дихання людей від радіоактивного пороху. Респіратори, протипорохові тканинні маски і ватно-марлеві пов'язки від отруйних речовин не захищають.

На підприємствах, діяльність яких пов'язана з виробництвом, використанням і транспортуванням НХР, при аваріях, стихійному лихові можливі випадки зараження великих територій високими концентраціями небезпечних речовин на довгий час. Все це створює великі труднощі при проведенні рятувальних і інших невідкладних робіт тому, що треба забезпечити надійний захист органів дихання людей, які працюють в осередку ураження. Використання протигазів фільтруючого типу, як цивільних так і промислових, при високих концентраціях НХР, а також при нестачі кисню недопустиме.

У таких випадках використовують ізолюючі протигази ІП-46м, ІП-4, ІП-5, які забезпечують захист органів дихання, очей, шкіри обличчя від будь-яких НХР незалежно від особливостей і концентрації. Вони дозволяють працювати навіть там, де повністю відсутній кисень в повітрі. Використовувати протигази ІП-46м при легких навантаженнях або в стані відносного спокою можна до 3 год. Перебувати в ізолюючих протигазах зі зміною регенеративних патронів допускається 8 год.

При температурі 40°С час роботи в ізолюючому протигазі визначається не запасом кисню в регенеративному патроні, а загальним станом людини і при важкому навантаженні буде 30 хв, при середньому -- 45 хв. Протигази ІП-46, ІП-46м надійно працюють в інтервалі температур від -20°С до +40°С, а протигази ІП-4 і ІП-5 від -40°С до +40°С.

Зберігаються ізолюючі протигази в спеціальних запломбованих мішках. ІП-46 і ІП-46м зберігаються без приєднаної шолом-маски. У процесі зберігання протигази підлягають періодичному технічному обслуговуванню.

Засоби захисту шкіри.

Засоби захисту шкіри призначені для захисту усього тіла людини в умовах зараження місцевості отруйними речовинами, біологічними засобами, радіоактивного зараження. Вони також використовуються при роботі з НХР, при проведенні дегазаційних, дезинфекційних і дезактиваційних робіт.

Такими засобами є: найпростіші засоби захисту шкіри, легкий захисний костюм Л-1; комплект захисного фільтруючого одягу (ЗФО);

Найпростіші засоби захисту шкіри від отруйних речовин, біологічних аерозолів і радіоактивного зараження -- це звичайний одяг і взуття. Плащі і накидки із прогумованої тканини, хлорвінілу, пальта із драпу, шкіри, грубого сукна добре захищають від радіоактивного пороху і біологічних засобів.

Для захисту ніг використовують гумові чоботи, боти, валянки з галошами, взуття із шкіри і шкірозамінників. Для захисту рук використовують гумові або шкіряні рукавиці. Для захисту голови і шиї пропонується використовувати капюшони.

Звичайний одяг, оброблений мильно-масляною емульсією, може захистити від пари отруйних речовин. Для того, щоб змочити один комплект одягу (комбінезон, спортивний костюм і т.п.) потрібно у 2 л води розчинити 300 г мила, додати 0,5 л олії або мінерального масла. Цей розчин нагріти, просочити ним одяг і висушити на повітрі. Загальновійськовий захисний комплект разом з протигазом використовується формуваннями ЦЗ і військами при проведенні рятувальних і інших невідкладних робіт в осередках хімічного, біологічного і радіоактивного уражень.

Загальновійськовий захисний комплект складається із захисного плаща, захисних панчіх і рукавиць. Його можна використовувати як накидку, одягати "в рукави" і носити як комбінезон.

У комплект Л-1(легкий захисний костюм) входить сорочка з капюшоном, штани, які зшиті разом з панчохами, двопалі рукавиці і підшоломники. Для просочування ЗФО(захисного фільтруючого одягу) є два рецепти: перший- поглинає пару ОР за рахунок абсорбції (розчину пари ОР), другий -- нейтралізує ОР за рахунок хемосорбції.

До медичних засобів захисту відносять: аптечку індивідуальну (АІ-2), індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8), пакет перев'язочний індивідуальний (ППІ-1)

Організація забезпечення засобами індивідуального захисту працівників та інших категорій населення

Забезпечення населення, робітників і службовців ОГД здійснюється централізовано через Управління цивільного захисту та штаби цивільної оборони. Засоби індивідуального захисту надходять на обласні склади спецмайиа, де розподіляються між районними і обласними службами ЦЗ. Об'єкти господарської діяльності накопичують ЗІЗ за нормами постачання, встановленими МНС країни по безготівковому розрахунку. Витрати на потреби ЦЗ включаються в загальний фінансовий план об'єкту.

Видача ЗІЗ населенню проводиться у випадку виробничих аварій і катастроф, пов'язаних із забрудненням навколишнього середовища радіоактивними, отруйними речовинами і бактеріальними засобами у відповідності з планами видачі ЗІЗ на ОГД, а також у воєнний час.

Робітникам і службовцям ОГД видаються;

-протигаз ГП-5 (ГП-7);

-аптечка індивідуальна АІ-2 ;

-індивідуальний протихІмічний пакет ІПП-8 ;

- пакет перев'язочний індивідуальний ППІ;

- ватно-марлева пов'язка ВМП (додатково).

Особовому складу формувань ЦО видаються:

-протигаз ГП-5 (ГП-5М), ГІІ-7 (ГІІ-7В), ІД-4 ;

-респіратор Р-2, РПГ-67РУ-60, 'Пелюсток' і ін.;

-аптечка індивідуальна АІ-2;

-індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8;

- пакет перев'язочний індивідуальний ППІ;

- засоби захисту шкіри: костюм Л-І, ЗФО.

Населенню видаються:

-протигаз ГД-5 /ГП-7/, ПДФ-2Д, ПДФ-2Ш ;

-камера захисна дитяча КЗД-4/6/ ;

-ватно-марлева пов'язка ВИД /протипилова тканинна маска ПТМ--І/.

Черговість видачі ЗІЗ на ОГД:

- особовий склад формувань ЦЗ підвищенної готовності (спеціалі-

зованих формувань);

- робітники і службовці ОГД ;

- члени сімей робітників і службовців, інші категорії населення.

Особовий склад формувань ЦЗ, робітники і службовці ОГД забезпечуються ЗІЗ через пункти видачі, які розгортаються на об'єктах, виходячи з розрахунку - один пункт видачі ЗІЗ на 180-200 чоловік.

Всі інші категорії населення забезпечуються засобами індивідуального захисту через ЖЕКи за місцем мешкання.

Колективні засоби захисту персоналу.

Досвідом підтверджено, що укриття людей в захисних спорудах у поєднанні з іншими способами захисту забезпечує ефективне зниження ступеню ураження від можливих уражаючих чинників надзвичайних ситуацій.

Обсяг та характер захисних засобів визначається при урахуванні особливостей окремих районів та об'єктів господарської діяльності.

Завчасне накопиченні фонду захисних споруд вирішується на підставі будівельних норм і правил з урахуванням розвитку засобів ураження та економічних можливостей держави.

Внаслідок реалізації інженерно-технічних заходів в країні створено значний фонд захисних споруд цивільного захисту. Ці споруди створюють необхідні умови для збереження життя і здоров'я людини не тільки в особливий період, але і у надзвичайних ситуаціях природного та техногенного характеру.

Класифікація захисних споруд та об'ємно-планувальні рішення сховищ

Захисні споруди - це інженерні споруди, які спеціально призначені для захисту населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного та природного характеру, зброї масового ураження, а також від впливу її можливих вторинних уражаючих факторів та застосуванні звичайних засобів ураження.

Захисні споруди класифікуються за такими ознаками:

а) за захисними властивостями:

-сховище;

-протирадіаційне укриття (ПРУ);

-прості укриття.

б) за призначенням:

-для захисту населення;

-для розміщення органів управління.

в) за місцем розташування:

-вбудовані (в підвальному або напівпідвальному приміщенні);

-окремо розташовані.

г) за термінами будівництва:

-завчасно збудовані (до надзвичайної ситуації);

-швидко споруджені (під час надзвичайної ситуації).

Сховище - інженерна споруда, герметичного типу, яка забезпечує захист людей від дії уражаючих речовин, наслідків аварій та катастроф техногенного і природного характеру.

Встановлено певний порядок використання захисних споруд цивільного захисту.

В режимі повсякденного функціонування єдиної системи цивільного захисту вони можуть бути використаними для потреб підприємств, установ і організацій, а також для обслуговування населення.

Підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності, на балансі яких є захисті споруди цивільного захисту, забезпечують охорону конструкцій і обладнання, а також утримання їх в стані, який забезпечує приведення в готовність до використання за призначенням в термін до 12 годин.

Захисні споруди на атомних електричних станціях, інших потенційно небезпечних об'єктах утримуються в постійній готовності до використання за прямим призначенням. Для повного забезпечення населення міст спорудами їх виникненням загрози надзвичайної ситуації.

Сховище складається з основних та допоміжних приміщень.

До основних приміщень відносяться:

-приміщення для укриття людей;

-медичний пункт;

-пункт управління.

До допоміжних приміщень відносяться:

-фільтровентиляційні приміщення (ФВП);

-приміщення під дизельні електростанції (ДЕС);

-санітарні вузли;

-електрощитова;

-аварійний вихід;

-приміщення для зберігання продуктів харчування;

-тамбури і тамбур шлюзи та інші.

Системи життєзабезпечення захисних споруд.

Для забезпечення тривалого перебування людей у сховищі (мінімальний термін 2 доби), останнє обладнується наступними системами життєзабезпечення:

-повітропостачання;

-водопостачання;

-водовідведення (каналізації);

-опалення;

-електропостачання;

-зв'язку.

У сховищі також мають бути дозиметричні й хімічні прилади розвідки, засоби індивідуального захисту, засоби гасіння пожеж, аварійний запас інструментів, засоби аварійного освітлення, запас медичних засобів, продуктів і води.

Система повітропостачання.

Система вентиляції (повітрозабезпечення) дозволяє забезпечити необхідний температурно-вологісний режим і газовий склад повітря в сховищі. Повітрозабезпечення сховищ здійснюється за рахунок зовнішнього повітря. Система вентиляції не тільки подає в сховище необхідну кількість повітря, але і забезпечує захист від попадання всередину споруди радіоактивного пилу, хімічно-небезпечних речовин, бактеріологічних речовин і продуктів горіння при пожежі.

Система повітрозабезпечення складається з:

- повітрозабірника;

- протипилових фільтрів;

- фільтрів-поглиначів;

- вентиляторів;

- повітропроводів;

- повітрорегулюючого обладнання;

- регенеративного обладнання (в сховищах з режимом повної ізоляції).

Постачання сховища зовнішнім повітрям повинно забезпечуватися у двох режимах: у режимі чистої вентиляції та у режимі фільтровентиляції. У сховищах, розташованих у пожежо-небезпечних районах, у зонах катастрофічного затоплення, на радіаційно- та хімічно-небезпечних об'єктах, передбачений третій режим -- режим регенерації повітря, яке міститься усередині сховища, по замкнутому циклу.

Кількість зовнішнього повітря, яке подається в сховище у режимі чистої вентиляції, встановлюється в залежності від температури цього повітря в межах 8-13 м³/год на людину. Розрахунковий період роботи системи в цьому режимі - 48 годин.

У режимі чистої вентиляції зовнішнє повітря очищається від пилу, у тому числі і від радіоактивного, а в режимі фільтровентиляції -- від радіоактивного пилу, хімічно-небезпечних речовин (НХР) і біологічних засобів. Норма подачі повітря в цьому режимі - 2 м³/год на одну людину (5 м³/год на одну людину, що знаходиться в пункті управління). Розрахунковий період роботи системи в цьому режимі - 12 годин.

Для очищення повітря від радіоактивного пилу використовуються протипилові фільтри різної конструкції, зокрема масляний сітчастий. Він являє собою набір металевих сіток, зібраних у пакет розміром 520 х 520 х 80 мм. Сітки просочуються веретенним маслом. При проходженні повітря через фільтр пил, що міститься в повітрі, прилипає до масляної плівки на сітці. Продуктивність однієї комірки масляного фільтра 1000-1300 м³/год при аеродинамічному опорі від 3 до 8 мм водяного стовпчика.

Протипилові фільтри встановлюють у приміщенні (камері), яке відділене від основних приміщень сховища капітальною стіною. Це забезпечує захист людей, які укриваються від впливу іонізуючих випромінювань радіоактивних речовин, що накопичуються у фільтрах.

Очищення повітря від НХР і бактеріальних засобів здійснюється у фільтрах-поглиначах типу ФП-100, ФП-200, ФП-300 й ін., встановлюваних у фільтровентиляційній камері. Працює фільтр-поглинач за принципом фільтруючого протигаза. Зовнішнє повітря надходить у фільтр через один з центральних отворів, проходить через картонний фільтр і шар вугілля-каталізатора, де очищається від НХР і бактеріальних засобів, та виходить через бічний отвір.

Подача зовнішнього повітря в сховище здійснюється з допомогою вентиляторів різних систем -- з ручним і (або) з електричним приводом.

Третій режим вентиляції -- регенерація внутрішнього повітря в сховищі по замкнутому циклу -- може здійснюватись за допомогою регенеративних патронів типу РП-100 або регенеративних установок РУ-150. Розрахунковий період роботи системи в цьому режимі - 6 годин.

Регенеративний патрон РП-100 служить для поглинання вуглекислого газу, який утворився при диханні людей в ізольованому приміщенні і який вступає в реакцію з хімічним поглиначем, що містить гідрат окису кальцію. Реакція відбувається з виділенням водяної пари і тепла. Регенеративні патрони з таким хімічним поглиначем тільки поглинають вуглекислий газ, тому в дихальній суміші з часом буде зменшуватися процентний вміст кисню. Його нестача заповнюється з кисневих балонів через понижуючий редуктор.

Регенеративні патрони монтуються у стовпчики у фільтровентиляційній камері і приєднуються до всмоктувальної магістралі вентиляційної системи. Запасні кисневі балони встановлюються в окремому приміщенні із захисно-герметичними дверима, які відкриваються усередину.

Потужність засобів регенерації визначають, виходячи з тривалості їх роботи протягом розрахункового терміну при нормах витрати кисню 25 л/год і поглинання вуглекислого газу 20 л/год на одну людину.

Більш досконалими засобами є РУ-150, регенеративна речовина яких забезпечує одночасне поглинання вуглекислого газу і виділення кисню.

При розрахунках системи повітропостачання необхідно врахувати, що одна людина, яка знаходиться у сховищі, за годину видаляє 100 ккал тепла, 80 г вологи, 20 л вуглекислого газу, (СО₂) і поглинає 25 л кисню (О₂).

Система водопостачання і каналізації.

Водопостачання і каналізація сховищ здійснюються на базі міських і об'єктових водопровідних та каналізаційних мереж. Однак на випадок їх руйнування в сховищі повинні створюватися аварійні запаси води і приймачі фекальних вод. Для зберігання аварійного запасу води використовуються проточні напірні резервуари або безнапірні баки, обладнані знімними кришками, клапанами і покажчиками рівня води.

У великих сховищах (або на групу сховищ) може вбудовуватись водопостачання з артезіанських свердловин.

Мінімальний запас води в проточних ємностях повинен бути для пиття, 6 л для санітарно-гігієнічних потреб -- 4 л на людину на весь розрахунковий термін перебування, а в сховищах місткістю 600 чол. і більше -- додатково для цілей пожежогасіння 4,5 м³.

Проточні ємності звичайно встановлюють у санітарних вузлах під стелею, а безнапірні баки -- у спеціальних приміщеннях. Для знезаражування води в сховищі слід мати запас хлорного вапна чи дві третини основної солі гіпохлориту кальцію (ДТС-ГК). Для хлорування 1 м³ води потрібно 8-10 г хлорного вапна або 4-5 г ДТС-ГК.

Санітарний вузол у сховищі влаштовується окремо для чоловіків і жінок з випуском змивних вод в існуючу каналізаційну мережу. Крім того, передбачаються аварійні ємності для збору нечистот. На трубопроводах водопостачання, каналізації й інших систем установлюється запірна арматура (крани, вентилі, засуви) для відключення при ушкодженні зовнішніх мереж.

Система опалення.

У сховищі передбачається опалення від загальної опалювальної системи будинку (теплоцентралі об'єкта). При розрахунку системи опалення температуру приміщень сховищ у холодний час приймають +10 °С, якщо за умовами експлуатації їх у мирний час не потрібно вищих температур.

Система електропостачання.

Електропостачання сховищ здійснюється від зовнішньої електричної мережі міста (об'єкта). При необхідності в сховищі обладнується дизельна електростанція. В сховищах, які не мають ДЕС необхідно передбачити освітлення від акумуляторних батарей, електричних ліхтарів, велогенераторів.

Система зв'язку.

Кожне сховище обладнується телефонним зв'язком з пунктом управління об'єкта і репродуктором, підключеним до міської і місцевої радіотрансляційної мережі. На пункті управління, крім того, повинні бути засоби сповіщення ЦО об'єкту і радіозв'язок з місцевим штабом ЦО.

В сховищах повинні бути прилади, за допомогою яких можна визначити основні параметри повітря (температуру і вологість), газовий склад (наявність СО₂, наявність НХР і окису вуглецю), а також ступені радіоактивного зараження місцевості, де розміщене сховище: термометр, психрометр, витратомір повітря, тискомір, ВПХР, ДП-5В та аварійний запас інструментів, захисний одяг, засоби гасіння пожежі, запас продуктів.

Трубопроводи різних систем життєзабезпечення усередині сховища забарвлюються у відповідні кольори: білий -- повітрозабірні труби режиму чистої вентиляції; жовтий -- повітрозабірні труби режиму фільтровентиляції; червоний -- трубопроводи режиму вентиляції по замкнутому циклу; чорний -- труби електропроводки; зелені -- водопровідні труби; коричневі -- труби системи опалення.

На повітрозабірних трубах, на трубах водопроводу і опалення в місцях їх введення стрілками вказують напрямок руху повітря чи води.

6.3 Розрахунок укриття виробничого персоналу в захисних спорудах

Надійність інженерного захисту забезпечується при наявності таких умов:

– загальна вмістимість захисних споруд на об'єкті господарської діяльності (ОГД) - дозволяє укрити найбільшу працюючу зміну;

– захисні властивості споруд відповідають вимогам, тобто забезпечують захист від іонізуючих випромінювань;

– система життєзабезпечення захисних споруд забезпечує неперервне перебування в них не менше двох діб;

– розміщення (віддалення) захисних споруд відносно місць робіт дозволяє людям сховатися після сигналу-повідомлення цивільної оборони (ЦО) за встановлений час;

– сховища своєчасно приводяться до готовності для приймання людей (протягом 12 год після введення надзвичайного стану);

– робітники і службовці навчені правильним діям після сигналу-повідомлення ЦО;

– система повідомлень діє оперативно і надійно.

Оцінка місткості та захисних властивостей захисної споруди.

Вмістимість захисної споруди повинна забезпечувати укриття найбільшої зміни працівників і визначається сумою місць для сидіння і лежання. Норми об'ємно - планових рішень:

а) площа підлоги:

-0,5 м²/людину при двоярусному розміщені ліжок;

-0,4 м²/людину при триярусному розміщені ліжок;

б) внутрішній об'єм приміщень не менше 1,5 м³/людину;

в) висота приміщень не більше 3,5 м:

– при висоті від 2,15 до 2,9 м встановлюються двоярусні ліжка;

– при висоті 2,9 м і більше встановлюються триярусні;

г) кількість місць для лежання становить 20% при двоярусному і 30% при триярусному розміщені;

д) на основі директиви начальника ЦО України в екстремальних ситуаціях, коли терміново необхідно укрити виробничий персонал, дозволяється переущільнення захисних споруд на 20%.

Оцінка систем життєзабезпечення сховища

До систем життєзабезпечення належать: повітропостачання, водопостачання, теплопостачання, каналізація, електропостачання і звя'зок. Під час оцінки систем забезпечення сховищ визначається можливість всіх систем забезпечити безперервне перебування людей в сховищах не менше двох діб. Як правило розглядається оцінка тільки повітропостачання, як однієї з основних та найбільш вразливих систем життєзабезпечення людей.

Норми зовнішнього повітря, що подається в захисну споруду в залежності від температури зовнішнього середовища:

а) за режимом І - 8, 10, 11, 13 м³/год/людину - відповідно до 20° С (І кліматична зона), 20 - 25° С (II зона), 25 - 30° С (III зона), більше 30° С (IV зона).

б) за режимом ІІ - 2 м³/год/людину і 5 м³/год/людину - що працює на пункті управління.

В даний час вітчизняною промисловістю виготовляються фільтровентиляційні комплекси ФВК-І і ФВК-ІІ, які застосовують в І - II кліматичних зонах в сховищах вмістимістю до 600 чоловік, III - IV кліматичних зонах в сховищах вмістимістю до 450, 300 чоловік.

У сховищах великої вмістимості, крім цих комплексів встановлюють електроручні вентилятори типу ЕРВ-72-2, ЕРВ-72-3 з фільтрами ФП-100 і ПФП-1000, які працюють тільки в режимі І.

Продуктивність фільтровентиляційних комплексів ФВК-І і ФВК-ІІ в режимі І - 1200 м³/год, в режимі II - 300 м³/год; ЕРВ-72-2 і ЕРВ-72-3 відповідно 900 - 1300 та 1300 - 1800 м³/год. ФВК-ІІ, крім цього, забезпечує роботу в режимі IІІ. За режимом III регенерація повітря забезпечується регенеративною установкою типу РУ-150/6 з фільтрами ФГ-70.

6.4 Медичний захист в зонах біологічного зараження

Серед способів захисту населення у НС особливе місце займає медичний захист. Виходячи з досвіду, надзвичайні ситуації, як правило, призводять до масової загибелі людей та їх ураження. Для зменшення ступеня ураження необхідна приймати невідкладні заходи щодо надання медичної допомоги потерпілим. Наданням цієї допомоги займається медична служба ЦЗ, яка є спеціальною організацією в системі охорони здоров'я і призначена для медичного забезпечення населення, що постраждало внаслідок стихійного лиха, аварій та катастроф. Вона виконує наступні основні завдання:

– своєчасне надання потерпілому населенню усіх видів медичної допомог та лікування потерпілих з метою їх повного одужання;

– попередження виникнення і розповсюдження серед населення масових інфекційних захворювань;

– забезпечення санітарного благополуччя населення та виключення несприятливих санітарних наслідків виробничих аварій, стихійних лих або використання ворогом сучасних засобів ураження.

Ці завдання органи охорони здоров'я та медичні служби вирішують шляхом проведення комплексу організаційних, лікувально-профілактичних, лікувально евакуаційних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів. Основними з них є:

– підготовка органів та установ охорони здоров'я до роботи в умовах великих виробничих аварій та стихійних лих;

– організація і підготовка пересувних медичних формувань для проведення рятувальних робіт, а також підготовка медичних установ до лікування потерпілих і хворих;

– організація і проведення лікарняно-евакуаційних, санітарно-гігієнічних т протиепідемічних заходів в осередках ураження і на етапах медичної евакуації

– навчання медичного персоналу з медичних питань;

– розробка планів підготовки органів і об'єктів охорони здоров'я до виконання заходів ЦЗ;

– організація забезпечення формувань та установ медичної служби медичним, господарським і спеціальним майном;

– підготовка населення для надання само- та взаємодопомоги при отримані різних травм.

Для вирішення своїх завдань медична служба ЦЗ має відповідну структуру, яка забезпечує можливість їх виконання.

Медична служба цивільного захисту організовується за територіально-виробничим принципом. Начальниками служби є: на об'єкті -- старший медичний працівник об'єкта; у сільському районі -- головний лікар центральної районної лікарні; у міському районі, місті, області -- завідувачі відповідними відділами охорони здоров'я. Начальником медичної служби цивільного захисту держави є Міністр охорони здоров'я.

Начальник медичної служби ЦЗ несе відповідальність за підготовку всіх медичних формувань.

До медичних установ ЦЗ відносяться:

– лікарняні установи -- профільовані лікарні (ПЛ), головні лікарні (ГЛ), сортувально-евакуаційні шпиталі (СЕШ);

– протиепідемічні установи медичної служби ЦЗ -- санітарно-епідеміологічні станції;

– установи медичного забезпечення та служби крові -- аптеки, склади медичного майна, станції та відділення переливання крові.

Організація медичної допомоги постраждалим та їх евакуація із осередків ураження здійснюється за принципом двоетапної системи лікарняно-евакуаційного забезпечення. Суть цієї системи полягає у розподілі медичної допомоги за її видами і проведення послідовних заходів у поєднанні з евакуацією постраждалих з осередків ураження у профільовані медичні установи.

Медична допомога поділяється за видами:

– перша медична допомога має на меті підтримання життєдіяльності організму, боротьбу з ускладненнями ураження і підготовку уражених до евакуації з осередку ураження (надається у перші ЗО хвилин після ураження);

– перша лікарська допомога, мета якої є профілактика і боротьба з ускладненнями уражень, поповнення і підтримання пошкоджених життєвих функцій організму та підготовка до евакуації у лікарняні заклади для надання спеціалізованої медичної допомоги (надається за 6--8 годин після ураження);

– спеціалізована медична допомога є найвищою формою медичної допомоги, під час якої проводяться медичні заходи відповідно до характеру ураження (оптимально надається протягом 2 діб з моменту ураження).

Спеціалізована медична допомога поєднується з наступним стаціонарним лікуванням до закінчення лікування.

Згідно з прийнятою системою перша медична допомога в осередках ураження надається санітарними постами та дружинами, загонами санітарних дружин, а також населенням у порядку само- та взаємодопомоги. Не слід забувати, що надання цього виду допомоги має вирішальне значення для рятування потерпілих.

Першу лікарську допомогу надають загони першої медичної допомоги (ЗПМД), медичні підрозділи військових частин ЦЗ, які розгортаються в осередках ураження, або біля кордонів осередку.

Спеціалізована медична допомога надається в умовах стаціонарних лікарень. Санітарні пости створюються на всіх ОГД та у житловому секторі з розрахунку -- один на 150--200 працюючих. Санітарний пост складається з 4 осіб і оснащується згідно з табелем.

Санітарні дружини (СД) є основним масовим формуванням, яке створюється на ОГД (одна на 2000 осіб населення). Санітарна дружина складається з 24 осіб та має 5 носилкових ланок по 4 особи. Загони санітарних дружин (ЗСД) формуються на великих ОГД, де є не менше 5 санітарних дружин.

Перша медична допомога безпосередньо у районах стихійних лих і виробничих аварій повинна надаватись безперервно. Обсяг цієї допомоги і послідовність її надання визначаються в кожному окремому випадку залежно від обставин, кількості уражених і ступеня ураження, наявності сил та засобів. До першої медичної допомоги відносяться:

– тимчасова зупинка кровотечі;

– накладання первинних пов'язок при ураженнях та опіках;

– іммобілізація при переломах кісток та значних пошкодженнях м'яких тканин;

– протишокові заходи;

– проведення штучного дихання;

– відновлення серцевої діяльності.

Після надання першої медичної допомоги уражених переносять до місця посадки на транспорт. Перенесення здійснюють носильні ланки, які надаються із рятувальних формувань. Перевезення здійснюється транспортом загонів першої меддопомоги та інших формувань, які діють в осередку ураження .

До основних засобів медичного захисту для населення належать аптечки індивідуальні (АІ-2), що містять медичні засоби, призначені для профілактики та надання першої допомоги при радіаційному опроміненні, ураженні отруйними і бактеріальними засобами індивідуальні протихімічні пакети (ІПП-8), які мають закритий посуд з дегазуючим розчином і марлеві серветки. Він призначений для усунення і знезараження отруйних речовин та бактеріальних засобів. Крім аптечки та пакету особовому складу формувань видається індивідуальний перев'язочний пакет (ІПП) для накладання пов'язок. Крім табельних засобів для надання само- та взаємодопомоги можливе використання підручних засобів.

Особливе місце в роботі медичної служби займає захист населення від інфекційних хвороб. Інфекційними називаються такі хвороби, які передаються від людини до людини або від тварин до людини через повітря або через безпосередній контакт. До інфекційних захворювань відносяться чума, холера, віспа, тиф, дизентерія, кір, грип та інші. Особливістю інфекційних захворювань є те, що збудників хвороби -- мікробів людина не може бачити, а ознаки хвороби з'являються тільки після інкубаційного періоду, який може тривати від однієї до кількох десятків діб.