Проведення міжнародних військових операцій з підтримання миру і безпеки

? необхідність наявності санкції ООН на проведення операції;

? безпосереднє управління операціями відповідними органами ООН;

? згода сторін на проведення міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки;

? спеціально підібраний склад контингенту з держав, що знаходяться поза регіоном конфлікту;

? нейтральність та безпристрасність;

? відсутність у національного контингенту важкого озброєння та обмеження застосування сили.[76, с. 142]

Була проведена чітка межа між операціями з підтримки миру та примусовими діями. Більшість конфліктів цього періоду було пов'язано з колоніальною політикою окремих країн та національно-визвольними рухами, які мали підтримку з боку суспільства і ООН у тому ж числі.

У період з кінця 1980 років почалися дебати стосовно питання можливості поєднання “класичної” миротворчості та примусових дій, використовуючи традиційні доктрини ведення війни. Передумовою виникнення цього питання стало те, що була поставлена під сумнів ефективність та здатність ООН у проведенні операцій з підтримання миру і безпеки. Для цього було ряд об'єктивних причин. В той час, коли об'єктивна необхідність у миротворчій діяльності зросла, її фінансування та здатність у плануванні залишилась на попередньому рівні. Кризове регулювання потребувало рішучих негайних дій, а багатонаціональні миротворчі сили на практиці направлялись до району конфлікту з великим запізненням, причому рівень підготовки деяких національних контингентів абсолютно не відповідав вимогам, що до них висувались. Окрім того уряди держав у будь - який час мали можливість відкликати контингенти з місій і в ряді випадків так і робили.[49]

Більш за все спеціалістів у сфері миротворчості почало турбувати те, що сама система миротворчості ООН стала не здатна попереджувати кризи. За думкою ряду експертів, ООН вже потребує постійних збройних сил. Основною причиною цього стала зміна в характері загроз стабільності у світі. Участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки почала розглядатися державами як складова частина системи своєї національної безпеки. В цей період формується концепція “багатонаціональних операцій з підтримання миру і безпеки другого покоління” або “коаліційних операцій з підтримання миру і безпеки”. Ключовими моментами цієї концепції є три положення:

? можливість відсутності згоди сторін для введення міжнародних національних контингентів;

? зменшення обмежень по застосуванню сили;

? відмова від обов'язкового керівництва місією відповідними органами ООН.

Розвиток цієї концепції ставить під сумнів традиційно створені принципи забезпечення міжнародної безпеки. Таким чином, втручання без врахування фактору згоди конфліктуючих сторін або офіційного уряду країни обов'язково призведе до дискредитації самого принципу миротворчості та знищення головної якісної ознаки держави - національно- державного суверенітету.

Сутністю проблеми операцій з підтримання миру і безпеки останнього покоління (Ірак, Югославія), на наш погляд, є те, що міфотворці усвідомлено або не усвідомлено стають фактично ще однією стороною конфлікту зі своїми інтересами та зазіханнями в регіоні проведення операції.

Україні потрібно дуже обережно відноситись до пропозицій щодо участі в операціях другого покоління під егідою окремих держав у складі коаліцій.

На даному етапі ООН переосмислює існуючу систему попередження конфліктів, проводить реорганізацію цієї системи. Прогнозується, що ООН стане проводити операції іншого типу, але головним повинно залишатися те, що лише ООН має право на проведення таких операцій і лише міжнародні операції з підтримання миру і безпеки під егідою ООН будуть сприйматися легітимно світовим суспільством.

1.3 Класифікація операцій з підтримання миру і безпеки, що здійснюються на підставі Статуту Організації Об'єднаних Націй

Правову базу, яка забезпечує участь в міжнародних миротворчих операціях Збройних Сих України на даному етапі, можна охарактеризувати як дієве поєднання міжнародних норм права, що імплементовані у національне законодавство шляхом підписання Україною міждержавних угод і міжнародних конвенцій та безпосередньо національних законодавчих актів.

Необхідність цього, в першу чергу, пов'язана з відсутністю в керівних документах Збройних Сил України, безпосередньо в статутах, регламентації проведення операцій з підтримання миру і безпеки на відміну, наприклад, від США, Великобританії, де в статутах передбачені розділи ведення операцій.

На порівняння в США в статуті FM 100-5 введені поняття “операції інші, ніж війна”, які включали операції по підтримці миру (не бойові) та операції по примусу до миру (бойові). В 1994 році в польовому статуті FM 100-23. “Операції по підтримці миру” ці підходи були конкретизовані. В подальшому ці положення були розширені в новому польовому статуті FM 3-0 (2001 рік), що знімає протиріччя між законодавчо встановленими завданнями Збройних Сил та практично виконуваними діями.[2,83]

У британських нормативних військових документах підвищена увага почала приділятися міжнародним миротворчим операціям з 1988 року, коли був прийнятий польовий статут “Миротворчі операції” (Army Field Manual, Volume V Part 1, Peacekeeping Operations). В подальшому, після завершення “Холодної війни” виникла необхідність у розробці нової концепції миротворчих операцій, яка знайшла своє відображення в польовому статуті “Розширена підтримка миру” (Army Field Manual, Volume V Part 2, Wider Peacekeeping).[78]

Якщо ми звернемося до національного законодавства, то безпосередньо там не передбачена участь в операціях по примушенню до миру. Ми побачимо розбіжності між класифікаціями операцій НАТО, завданнями національних контингентів України та діями, що виконуються миротворцями. Такі завдання, як захист організацій, що надають гуманітарну допомогу, гарантування свободи пересування, встановлення зон під захистом миротворців, що виконувались миротворчими контингентами України підпадають під класифікацію “примус до миру” за термінологією США. Ці розбіжності викликають ряд ускладнень при організації взаємодії та при проведенні операцій між миротворчими підрозділами.

Розглянемо основні принципові розбіжності в термінології та підходах до засобів досягнення мети в багатонаціональних миротворчих контингентах.

Підтримка дипломатії з боку Збройних Сил включає:

? проведення навчань у мирний час;

? міжнародні контакти між Збройних Сил;

? програми взаємодопомоги в сфері забезпечення безпеки;

? демонстрація сили;

? контроль за проведенням виборів;

? роззброєння та демобілізація.

В останній час все більшого значення одержує підтримка дипломатичних зусиль за допомогою застосування силових структур в західних країнах. Ця підтримка включає в себе такі елементи, як миротворчість, заходи по зміцненню миру, а також превентивну дипломатію. Яскравим прикладом цих дій може бути операція сил ООН в Камбоджі в 1992-1993 роках. [85, c.43]

У межах понять “миротворча операція” та “миротворча місія” в сучасній літературі вживаються терміни “операція з підтримки миру”, “операція з примушення до миру”, “операція з постконфліктного врегулювання” та “операції щодо загального керівництва врегулювання конфлікту”. 3алежно від мети кожної та умов проведення такі операції додатково позначаються відповідними прикметниками (превентивні, верифікаційні, спостережні та інші).

Проте, незважаючи на унікальність кожної операції з підтримання миру і безпеки, можна провести певний узагальнюючий аналіз їх призначення та форм і способів їх проведення.

Аналіз практики застосування національних континентів Збройних Сил України, що проведений аналітиками НЦВБ ОТ і ВБ , є вихідним фактором для формування методики проведення підготовки контингентів до застосування.[53]

За результатами аналізу та узагальнення вище визначених показників виконання завдань на різних етапах операції з підтримки миру можна зробити висновки, що на етапі припинення вогню ефективність виконання завдань залежить від таких основних чинників:

? можливостей національного контингенту (необхідної чисельності особового складу та оснащення технікою для виконання комплексу завдань, наявності в складі контингенту відповідних фахівців, здатності оперативного реагування на ситуації, що вимагають термінового втручання в події на території воєнного конфлікту тощо);

? можливостей міжнародних організацій або окремих держав з надання миротворчому контингенту допомоги в критичних ситуаціях (підсилення особовим складом на окремих небезпечних ділянках, проведення евакуації у разі необхідності, створення сприятливих умов для виконання окремих завдань тощо).

Деякі із завдань на етапі припинення вогню можуть виникати раптово і мати непередбачуваний характер (виникнення стихійних лих, техногенні та технологічні катастрофи тощо). Це накладає на миротворчий контингент додаткове “навантаження” щодо перерозподілу сил і засобів при виконанні подібних завдань. Це може негативно вплинути на конфліктогенну ситуацію в районі воєнного конфлікту і стати причиною підвищення рівня конфліктності. Крім того, на етапі припинення вогню ризик поновлення бойових дій є досить значним. В цих умовах національний контингент мусить бути готовим до застосування збройної сили з метою самозахисту.

Виконання гуманітарних місій (транспортування та супроводження гуманітарної допомоги та її розподіл, надання медичної допомоги населенню тощо) на цьому етапі незначним чином впливають на виконання головної цілі - припинення вогню та забезпечення підготовки до наступного етапу - розведення конфліктуючих сторін.

На етапі розведення конфліктуючих сторін ефективність виконання завдань залежить, в основному, від можливостей щодо підсилення підрозділів національного контингенту для виконання таких масштабних завдань, як проведення процесу роззброєння та виведення техніки з району воєнного конфлікту. Частина нових завдань вимагає залучення нових підрозділів та ряду фахівців, що не задіяні на етапі припинення вогню (фахівці у взаємодії з цивільним населенням, спеціалісти з цивільного адміністрування та управління тощо). Однак чисельність національного контингенту не буде потребувати значного скорочення через ризик поновлення бойових дій.

На етапі політичного врегулювання і встановлення миру ефективність виконання завдань залежить, в основному, від здатності підрозділів національного контингенту брати участь у виконанні ряду нових завдань щодо формування політичної системи в районі воєнного конфлікту. В цьому випадку роль використання військової сили національного контингенту для виконання завдань з роззброєння, розведення конфліктуючих сторін, виведення техніки, захисту ключових підприємств буде суттєво послаблена.

Більш значну роль почнуть відігравати такі завдання, як надання гуманітарної допомоги, взаємодія з цивільною адміністрацією, виконання функцій поліції в деяких районах на території воєнного конфлікту тощо. Політичне врегулювання передбачає завершення процесу розподілу влади на території воєнного конфлікту. Зацікавлені держави будуть формувати владу та цивільну адміністрацію таким чином, щоб досягти своїх цілей і сформувати лояльний уряд та адміністрацію. Протиріччя між інтересами окремих груп населення або конфліктуючих сторін може зірвати переговорний процес, що, в свою чергу, може повернути до стану посилення напруженості і відновлення бойових дій в окремих районах території воєнного конфлікту.

Тому найбільш важливим є ефективне виконання таких завдань, як формування місцевої адміністрації та влади на місцях, виважений підхід до питань представництва в органах місцевої влади, вирішення окремих питань, що були причиною конфлікту. Такі завдання потребують від персоналу національного контингенту відповідної підготовки та досвіду з цивільно- військових відносин у розв'язанні етнічних, територіальних, соціальних, релігійних та інших питань.

На етапі будівництва миру ефективність виконання завдань залежить, в основному, від можливості національного контингенту забезпечити відбудову економіки у районі конфлікту, поновлення інфраструктури,налагодження мирного життя і повного виключення продовження бойових і дій. Роль військових підрозділів національних контингентів буде значним чином зменшено, тому частина підрозділів може бути виведена з району конфлікту. Остаточне виведення всіх підрозділів національного контингенту можливе лише за умови остаточного політичного врегулювання в районі конфлікту.[75, с. 32]

Аналіз показує, що ефективність виконання завдань на всіх етапах операції на 70--80% залежить від можливостей національного контингенту (його оснащення, укомплектованості особовим складом відповідного рівня підготовки, ефективності управління в складних умовах збройного конфлікту тощо).

Отже, для українських національних контингентів під час проведення міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки найбільш важливими факторами, які впливають на рівень ефективності виконання миротворчих завдань, є: оснащення та комплектування (рівень підготовки особового складу контингентів).

Крім того, існує низка завдань, які вимагають постійної взаємодії, Удосконалення, обміну досвідом із збройними силами інших держав з окремих питань цивільно-військових відносин (наприклад, забезпечення проведення виборів, здійснення взаємодії з органами політичної влади в районі воєнного конфлікту, сприяння підтримання правопорядку тощо). Слід враховувати, що виконання цих завдань буде проходити в умовах складної воєнно-політичної обстановки, в умовах, коли більшість особового складу не знатиме місцевої мови, звичаїв, менталітету населення. В цих умовах здійснення активних дій національним контингентом на окремих територіях воєнних конфліктів буде значно ускладнена. Для національних контингентів України найбільш актуальним є питання підвищення ефективності виконання ряду завдань, які виникають під час зміни режимів функціонування та порогів реагування на ступінь конфліктності сторін.

Таким чином, ефективність виконання завдань у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки контингентами миротворчих сил залежить, головним чином, від можливостей контингенту (професіоналізм особового складу, наявність відповідної техніки та обладнання, укомплектованість фахівцями відповідної кваліфікації тощо). Звісно, що просування національних інтересів України в регіоні воєнного конфлікту вимагатиме виконання ряду специфічних завдань, які не обумовлені мандатом міжнародних організацій. До них відносяться:

? отримання та узагальнення інформації для ведення економічної, військової та інших видів діяльності України в регіоні воєнного конфлікту;

? оцінка можливостей використання постконфліктної ситуації для закріплення України на території держави (держав) регіону воєнного конфлікту та розширення її впливу;

? оцінка ситуації при проведенні ОПМ для прогнозування наслідків воєнного конфлікту для їх використання в інтересах України;

? залучення до роботи місцевого населення, як протягом конфлікту, так і після закінчення воєнного конфлікту.

Таким чином, проведений аналіз завдань національних контингентів в операціях з підтримки миру на кожному з її етапів дозволяє більш обґрунтовано визначити основні способи виконання завдань.

Сьогодні підготовка українських миротворчих підрозділів здійснюється у відповідності до Законів України та відомчих інструкцій. Ці документи визначають загальні положення щодо організації підготовки військових підрозділів Збройних Сил України. Але під час підготовки до участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки необхідно врахувати специфіку виконання військових завдань на кожному етапі, тривалість самих етапів, масштаби проведення операції та можливості держави.

Специфіка виконання військових завдань на кожному етапі визначається складністю та змістом цих завдань. Згідно зі змістом на кожному етапі операцій з підтримки миру завдання, що пов'язані з виконанням військових функцій (відстеження дотримання угод щодо припинення вогню та дотримання кордонів розподільчих ліній, встановлення постів для спостереження за сторонами конфлікту тощо), не вимагають спеціальної підготовки особового складу. Такі завдання, як відстеження зростання напруженості або підготовки до відновлення конфлікту, супроводження гуманітарних транспортів, визначення маршрутів для транспорту гуманітарної допомоги тощо вимагають попереднього вивчення району воєнного конфлікту та умов ведення операції з підтримки миру. Окремі завдання, такі, як створення єдиної комісії з представників узгоджувальних сторін для вирішення проблем щодо нормалізації обстановки, вимагають спеціальної підготовки особового складу, що задіяний для виконання цих завдань, насамперед мовної, дипломатичної тощо.

Особливу увагу слід приділяти питанням застосування зброї в критичних ситуаціях та в ситуаціях, що вимагають втручання збройних сил.

З метою збереження досвіду дій у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки та проведенні подальшої підготовки особового складу рекомендується створювати інформаційні довідники, в яких описана специфіка виконання завдань, проблемні питання та шляхи їх вирішення в кожній операції за зразком інших держав. Також доцільно окремо створювати такі довідники для описання специфіки проведення моніторингу рівня воєнної небезпеки на кожному етапі проведення операцій з підтримки миру.[86]

Тривалість самих етапів операції з підтримки миру та всієї операції в цілому суттєво впливає на підготовку та застосування Збройних Сил України. Як показує практика багатьох воєнних конфліктів сучасності, такі етапи операції з підтримки миру, як припинення вогню та розведення конфліктуючих сторін, можуть затягуватися на роки, і рівень воєнної небезпеки може залишатися на одній і тій же позначці або коливатися незначним чином. В цих умовах проведення операції з підтримки миру може також бути тривалим, і підготовка відповідних фахівців для виконання окремих завдань повинна бути організована таким чином, щоб протягом цього тривалого терміну замінювати особовий склад. Крім того, при проведенні декількох операцій одночасно в різних частинах Європи потреба у фахівцях для виконання специфічних завдань в операції з підтримки миру може стрімко зростати при виникненні певних ситуацій, наприклад, техногенних катастроф. У цьому випадку доцільним є створення підрозділів оперативного реагування в центрах підготовки міжнародних миротворчих сил на території України. Використання таких підрозділів в операції з підтримки миру можливе при виникненні наступних загроз: поширення воєнного конфлікту на територію України, нанесення значних економічних збитків економіці України, розповсюдження на територію України наслідків конфлікту, що можуть підірвати її незалежність і державність.

До складу сил оперативного реагування доцільно залучити підрозділи інженерних військ, військ зв'язку, авіаційні частини (транспортної та армійської авіації), підрозділи аеромобільних військ.

Завершальні етапи операції (політичне врегулювання та будівництво миру) дають змогу ширше залучати до її проведення цивільних фахівців на контрактній основі і виключити із системи підготовки Збройних Сил України Ряд специфічних питань.

Масштаби проведення операції з підтримки миру зумовлюють необхідність утримання чисельних військових контингентів на території (територій) воєнних конфліктів та наявності відповідної кількості фахівців. Однак, як свідчать результати аналізу, масштабність операції з підтримки миру незначним чином впливає на кількість фахівців, що потребують спеціальної підготовки. Виняток складають питання відвернення наслідків техногенних і технологічних катастроф. Для вирішення питання щодо поповнення особовим складом під час виникнення катастроф у районі воєнних конфліктів необхідно залучати резерви не тільки відповідних структур України, але й міжнародного співтовариства.

Практичну підготовку до спільних дій таких змішаних підрозділів доцільно здійснювати під час спільних міжнародних навчань, які повинні передувати проведенню операції з підтримки миру тими підрозділами, які можуть бути задіяні для виконання спільних завдань.[89]

Таким чином, підготовка військових підрозділів у сучасних умовах для

проведення операцій з підтримки миру може здійснюватись у межах існуючої в збройних силах системи. Однак, при виконанні завдань на етапах політичного врегулювання та будівництва миру необхідне більш широке залучення фахівців з окремих спеціальностей (політичний менеджмент, зв'язки із засобами масової інформації, цивільно-військові відносини тощо). З метою їх підготовки доцільно під час проведення операції з підтримки миру організовувати відповідні навчальні курси та залучати цивільних фахівців для виконання окремих складних завдань.

На думку експертів, операції з підтримання миру і безпеки відносяться до засобів забезпечення другої та третьої категорії національних інтересів СІІІА, і тому участь у них повинна кожного разу бути ретельно розрахована.

При цьому необхідно враховувати наступні важливі обставини. По-перше, дії військ США повинні диктувати хід і результат операції. По-друге, значні сили, що задіяні в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, вже не можуть бути задіяні в інших місцях для виконання першочергових завдань, покладених на збройні сили. В той же час вони не займаються бойовою підготовкою. Це викликає занепокоєння військових експертів, оскільки в результаті участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки боєздатність збройні сили може настільки деградувати, що вони не зможуть втілювати в життя національну військову стратегію. За результатами досліджень контрольно-фінансового управління США навіть підрозділи тактичного рівня після проведення миротворчої операції з підтримання миру і безпеки потребують до шести місяців для відновлення відповідного рівня бойової підготовки, а з'єднанням потрібно ще більше часу.[56]

Це означає, що в результаті участі 1 бронетанкової та 3 механізованої дивізії США в миротворчій операції в Боснії та Герцеговині ці з'єднання не будуть відповідати вимогам боєготовності протягом двох років. По-третє, військове втручання в межах міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки не повинно здійснюватись за рахунок сил, підготовлених для захисту життєво важливих інтересів.

Для Збройних Сил України ці висновки американських експертів мають дуже важливе значення. Рішення на участь в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, які приймаються на державному рівні, не враховують цієї сторони міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки. Як правило, Україна відправляє кращий кадровий склад Збройних Сил України для виконання міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки, знижуючи таким чином рівень обороноздатності держави.[84]

Розділ 2. Нормативно-правова база миротворчої діяльності збройних сил україни та застосування підрозділів в операціях з підтримання миру та безпеки

2.1 Концептуальні засади застосування підрозділів Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки

Участь України у миротворчих операціях під егідою ООН вкотре підтверджує її готовність разом з іншими країнами взяти на себе частину відповідальності за збереження миру і стабільності у світі.

Ситуація, що склалася на сході країни, поставила під загрозу територіальну цілісність нашої держави. У парламенті ставилося питання щодо невідкладного повернення наших миротворчих підрозділів для посилення військової спроможності. Сьогодні 648 військовослужбовців виконують миротворчі завдання у складі двох вертолітних загонів в Ліберії та Конго, а також спеціальної роти в Косові. Ці підрозділи не мають бойової техніки за винятком 7 бойових та 10 транспортних вертольотів, які за своїм технічним станом мають незначний залишок ресурсу та після повернення будуть потребувати технічного відновлення. Також необхідно зазначити, що виведення контингентів -- це тривалий процес, майже до півроку, який ще й вимагає значного фінансового ресурсу в розмірі 40-60 млн дол США. Бюджетом України такі витрати не передбачені. Крім того, досвід проведення антитерористичної операції ставить велике питання: наскільки підвищиться ефективність застосування підрозділів Збройних Сил за рахунок повернення контингентів. Оскільки застосування важкого озброєння та техніки не виправдане і дуже часто неможливе проти бандитів та так званого «живого щита» з місцевого населення.[93]

Питання повернення контингентів неодноразово вивчалося в Адміністрації Президента України, Раді національної безпеки і оборони України та Кабінеті Міністрів України.

За результатами ми можемо констатувати, що з огляду на існуючу воєнно-політичну обстановку, військову доцільність та наявні ресурси прийнято рішення про передчасність повернення контингентів. Як відомо, основна частина підрозділів Збройних Сил, що залучені до проведення АТО, -- це підрозділи десантних військ, які неодноразово брали участь у миротворчих операціях, зокрема в Косові та Іраку. Тобто можна впевнено сказати, що фахівці з досвідом участі у миротворчих операціях задіяні в АТО, а їхній досвід використовується в повному обсязі. Особливо це стосується вертолітників, оскільки вони за час виконання завдань у складі миротворчих операцій набули величезного досвіду.

Серед шляхів забезпечення захисту від зовнішньої агресії та підтримання обороноздатності країни в основному розглядався найбільш відомий та адекватний варіант приєднання до систем колективної безпеки. В той же час питання необхідності дотримання Україною позаблокового чи нейтрального статусу періодично піднімалося українським політикумом та суспільством або під час погіршення відносин України з сусідніми країнами, або під час президентських (парламентських) передвиборчих кампаній.

Україна оновила для себе так званий “стандартний” для країн-учасниць програми “Партнерство заради миру” набір варіантів співробітництва, додавши до нього нові сфери та проекти. Зокрема йдеться про впровадження широкого спектру сучасних стандартів практично у всі аспекти життєдіяльності Збройних Сил України. Також стороні НАТО запропоновано розглянути можливість розширення зони територіального охоплення зі 100 до 200 морських миль в ході реалізації програми з обміну даними про повітряну обстановку. Розширено спектр традиційних багатонаціональних навчань Збройних Сил України у дусі програми “Партнерство заради миру”, участь в операціях під проводом Альянсу. Вважаємо, що після агресії Російської Федерації, окупації Автономної Республіки Крим та подій, що сьогодні мають місце на Сході країни, наші відносини з Альянсом будуть суттєво скореговані. Наразі українськими фахівцями спільно з експертами НАТО проведено низку робочих зустрічей, в ході яких попередньо визначені перелік, обсяги та алгоритми отримання такої допомоги тощо.[76]

Недавно розпочалася чергова ротація миротворчого контингенту 18-го окремого вертолітного загону сил Місії ООН у ДР Конго. На черзі ротація 56-го ОВЗ у Ліберії. Ці підрозділи є кістяком української миротворчої діяльності, що проводиться під егідою ООН.

У зв'язку з вкрай складною соціально-економічною ситуацією, яка склалася в країні, та, як наслідок, обмеженим фінансуванням участі Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, питання про розширення участі поки що не стоїть. На сьогоднішній день Міністерство оборони України намагається зберегти наявну чисельність національних контингентів та персоналу, а також проводить роботу щодо залучення міжнародної фінансової допомоги від країн-партнерів з метою полегшення навантаження на свій бюджет. Безумовно, Міністерство оборони обов'язково повернеться до розгляду цього питання після подолання кризи в Україні та початку економічного зростання.[73]

Наскільки відомо, у наслідок інтенсивного скорочення Українського війська останніми роками виникли певні складнощі з добором кадрів у миротворчі підрозділи, особливо льотно-підйомного складу. Насамперед хочу сказати, що дійсно декілька років тому мали місце певні проблеми з добором кадрів у миротворчі підрозділи, особливо з льотно-підйомним складом. Але я хотів би, щоб усі правильно розуміли, що це не було пов'язано із плановим скороченням Збройних Сил України, оскільки підрозділи армійської авіації не скорочувались.

Так, на початку активного залучення авіаційних підрозділів до миротворчих операцій ми мали обмежену кількість льотчиків з нальотом більше 1000 годин. Також на певному етапі постало питання невідповідності грошового забезпечення українських миротворців у порівнянні з військовослужбовцями країн-партнерів по операціям. На цей час ми можемо впевнено сказати, що ситуація докорінно змінилася.

Так, за останні десять-дванадцять років участі в операціях наші льотчики отримали величезний досвід та, як наслідок, питання дефіциту льотчиків-тисячників на цей час не стоїть. Крім того, за цей час 43% від загальної кількості льотчиків армійської авіації було підготовлено на підвищення класної кваліфікації, з них 89 молодих льотчиків -- до рівня льотчиків 3-го класу. Крім того, керівництвом нашої держави своєчасно були прийняті рішення щодо суттєвого підвищення заробітної платні українських миротворців та їхнього соціального захисту. Тому можна стверджувати, що складнощі з комплектуванням миротворчих підрозділів залишилися у минулому.

Україна має достатній досвід у наданні підрозділів Збройних Сил України для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки та є однією з провідних держав Європи - контрибуторів національних контингентів.

Застосування підрозділів Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки аналізувався спеціалістами багатьох галузей (військовими, політиками, економістами, медиками, тощо).

Питання миротворчої діяльності постійно перебувають в центрі уваги нормотворчого процесу в Україні. Основні з них були викладені у Законі України “Про основи національної безпеки України” [43], у Законі України “Про участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки”[5], Стратегічного оборонного бюлетеня, Державної програми розвитку Збройних Сил України до 2017 року [8] та Стратегії міжнародної миротворчої діяльності України, схваленої рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 24 квітня 2009 року та уведеної в дію Указом Президента України від 5 червня 2009 року № 435/2009 [13]. Слід визнати такий підхід обґрунтованим враховуючі те, що за даними щорічного аналізу обсягів збройових угод Стокгольмського міжнародного інституту проблем світу, всього в світовому масштабі за 2013 рік зброї, озброєння та військової техніки було продано на $ 1750 млрд. І хоча світові обсяги збройових угод в 2013 році зменшилися на 1.9% щодо показників 2012 року, сталося це лише за рахунок країн Заходу [8].

Досвід проведення операцій з підтримання миру і безпеки показує, що це явище є досить складним та комплексним зі своїми позитивними та негативними сторонами. Аналіз наслідків проведення операцій з підтримання миру і безпеки, як позитивних так і негативних, поступово підводить нас до розуміння необхідності більш зваженого застосування Збройних Сил України для таких операцій.

Наявна законодавча база по регулюванню та проведенню операцій з підтримання миру і безпеки за участю підрозділів Збройних Сил України забезпечує механізм проведення операцій з підтримання миру і безпеки, але не відображає багатьох важливих аспектів, які мають дуже принципове значення, що в свою чергу вимагає створення концепції застосування Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Участь підрозділів Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки є одночасно як інструментом досягнення відповідного рівня національної безпеки так і з іншого боку є її загрозою. Це, па нашу думку, обумовлено наступними чинниками, які ми розглянемо.

Збройні Cили - це військове формування, на яке відповідно до Конституції покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості. На думку російських вчених збройні сили використовуються для забезпечення національної безпеки. На підтвердження цього можна також додати думку українських військових, які стверджують, що в міжнародних відносинах принципи силового балансу і силової взаємодії залишаються дозволеним інструментом зовнішньої політики. Цю задачу Збройних Сил України виконують шляхом підтримання на належному рівні бойової і мобілізаційної готовності та боєздатності у мирний час. У воєнний час Збройних Сил України виконують ці задачі шляхом ведення бойових дій.[42,7]

Сучасний загальновійськовий бій ведеться об'єднаними зусиллями всіх військ, які беруть в ньому участь, із застосуванням танків, БМП, артилерії, засобів ППО, літаків, гелікоптерів, іншого озброєння та техніки. В бою продумано застосовується авіація, артилерія, танкові підрозділи та сухопутні війська, що забезпечуються інженерними підрозділами та підрозділами хімічного захисту. Тобто армія - це організм, в якому гармонійно поєднано всі види збройних сил зі своїми специфічними задачами, що забезпечує виконання завдання шляхом взаємодії один з одним. При участі Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання міфу і безпеки до операцій залучаються окремі підрозділи сухопутних військ та окремі підрозділи родів військ.[42]

В різні періоди Україна відряджала до інших держав різні підрозділи Збройних Сил України. Батальйон радіаційного, хімічного та бактеріологічного захисту виконував функції по захисту дивізії від наслідків застосування противником хімічної, бактеріологічної зброї. Надіславши до Республіки Кувейт батальйон РХБЗ захисту, потенційно було залишено без РХБЗ захисту дивізію Сухопутних військ, що у разі ведення бойових дій перекриває по фронту 30-35 км місцевості. Це зазвичай негативно впливає на спроможність військового підрозділу вести бойові дії та є підривом боєготовності дивізії.[48]

За таким принципом розглядаємо і залучення до міжнародної операції з підтримання миру і безпеки інші частини такі, як авіаційні, механізовані, та інші.

Наявність боєздатних збройних сил. готових забезпечити захист залежності та територіальної цілісності держави, с основним силовим фактором національної безпеки.

Операції за участю Збройних Сил України в контексті загальної боєготовності Збройних Сил України можливі при наявності численних складових, однією з яких є боєздатність військ взагалі. Боєздатність це рівень готовності підрозділу до виконання прямих задач. Основним шляхом досягнення відповідного рівня боєздатності є проведення бойової підготовки в підрозділах, починаючи від одиночної підготовки і закінчуючи злагодженістю підрозділів при проведенні різних видів бою. Залучаючи підрозділи Збройних Сил України до виконання миротворчих задач ці підрозділи випадають з системи бойової підготовки військ. Для розуміння цього необхідно лише звернутися до принципів бойової підготовки військ будь-якої держави світу і України в тому ж числі.

На початковому етапі військовослужбовців навчають поводитись зі зброєю та правилам дій на полі бою. Даті вчать діяти у складі відділень, взводів, і завершальним етапом бойової підготовки є навчання підрозділів з бойовою стрільбою на яких відпрацьовується та перевіряється готовність підрозділів вести бойові дії у взаємодії один з одним.

Для проведення повноцінного циклу бойової підготовки необхідна відповідна матеріальна база - стрільбища та полігони, а також визначені матеріальні затрати на паливо для водіння машин, боєприпаси на проведення стрільб та іншого. При виконанні операцій з підтримання миру і безпеки матеріальна база недостатня - кошти на бойову підготовку не виділяються, отримання полігону на проведення навчань діям у складі взводів, рот та відпрацювання злагодженості підрозділів необхідно підписувати угоди з керівництвом держави та сплачувати кошти за оренду полігонів. Для введення цих навчань необхідно або закупити паливо та боєприпаси на місці або доставити їх з території України.

Як перший так і другий варіант є економічно невигідним та неприйнятним для Збройних Сил України з огляду на рівень матеріально - технічного забезпечення військ на даний період, а кошти на проведення бойової підготовки підрозділами, що виконують миротворчі завдання ООН не виділяються.

Період виконання завдань в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, як правило, складає шість місяців, а це рівно половина строку служби для військовослужбовців в Україні. За цей період військовослужбовці повинні навчитися вести бойові дії у складі підрозділів, що най головніше і безпосередньо впливає на бойову готовність підрозділів та військ загалом. Спеціалісти США зазначають, що після застосування бригади Збройних Сил США в операції на Балканах її рівень боєздатності та боєготовності знизився до такої міри, що на відновлення необхідно майже два роки.[76]

З іншого боку при застосуванні гелікоптерних підрозділів в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки пілоти отримують більшу практику пілотування бойових машин порівняно з пілотами, що знаходяться на території України. При проведенні операцій з підтримання миру і безпеки екіпажі підіймаються у повітря практично кожен день, виконуючи різноманітні завдання, у той час, коли підйом у повітря для українського пілота є святом. Це пов'язано, в першу чергу, з економічним фактором, і навіть, якщо його не враховувати, то програмою бойової підготовки пілотів України відведено менше часу на рік на польоти ніж підіймаються у повітря пілоти у операціях з підтримання миру і безпеки за період проведення місії.

Отже, участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки щодо бойової підготовки підрозділів та військ є питання проблемне. Враховуючи досвід проведення операцій з підтримання миру і безпеки стверджуємо, що підрозділи збройних сил займаються виконанням не типових їм задач, не займаються бойовою підготовкою через що втрачають певну кваліфікацію та здатність виконувати головну покладену на них задачу захист батьківщини від зовнішньої загрози. Саме через це до операцій з підтримання миру і безпеки, ті ж Сполучені штати Америки намагаються управляти якнайменше підрозділів своїх збройних сил, а практикують залучення до міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки особового складу резервних компонентів (Національна гвардія тощо).

Необхідно зважено підходити до направлення миротворців до інших країн, враховуючи географічне положення місця проведення операцій, різниця у кліматичних умовах між Україною та. наприклад. Африкою с дуже великою. Ця зміна клімату дуже негативно впливає на здоров'я військовослужбовців української армії. Серед особового складу, учасників операції з підтримання миру і безпеки в Сієра - Леоне виявилося, що 99% особового складу перехворіло на малярію. Після повернення на Україну ці військовослужбовці вже неодноразово звертатися до шпиталів зі скаргами на повторне виникнення симптомів хвороби. Побічним підтвердженням цієї проблеми є вихід наказу МОУ № 166, що стосується проблем підбору кандидатів для проходження служби в міжнародних миротворчих контингентах. В цьому наказі висунуто підвищені вимоги до стану здоров'я військовослужбовців та підвищені вимоги до самої системи підбору кандидатів для участі в операціях з підтримання міфу і безпеки за станом здоров'я.[27]

Окрім того, все це негативно впливає на моральний, фізичний та психологічний стан військовослужбовців в період виконання ними повсякденних задач. Лікування цих хвороб, що не характерні для нашого регіону, потребують значних матеріальних затрат, яких у військовослужбовців немає. На законодавчому рівні не передбачено механізму вирішення цих питань. А наші військові медики та керівництво Збройних сил йдуть по шляху підвищення вимог до стану здоров'я кандидатів для участі в операціях з підтримання миру і безпеки, то не вирішує принципових проблем.

Наступний негативний момент: військовослужбовці, що перехворіли на ці хвороби, майбутні батьки, а клінічні дослідження, щодо впливу цих хвороб на здоров'я майбутніх поколінь, відсутні. Це також є загрозою національній безпеці держави. Відповідно до Закону загрозою національній безпеці є також небезпечне погіршення стану здоров'я населення.

Відправляючи військовослужбовців до операцій з підтримання миру іі безпеки передбачаються, що вони після повернення продовжуватимуть службу в Об'єднаних силах швидкого реагування. Підрозділи об'єднаних силах швидкого реагування розташовані у визначених місцях і звичайно продовження служби військовослужбовця в цих підрозділах вимагає пошуку житла, нової роботи для дружини, місце навчання для дітей. Острах перед переходом на нове місце служби із-за ускладнень матеріально-побутових умов призводить до того, що досвід, отриманий військовослужбовцями в міжнародних миротворчих операціях, залишається не використаним.

Великі психологічні навантаження, отримані особовим складом під час виконання завдання, негативно впливають на здатність, по-перше, датуватися до звичайного життя, а по-друге - на якість виконання службових обов'язків. Невизначеність у законодавстві системи медичної та соціальної реабілітації миротворців негативно впливає на особовий склад.

Одним із аргументів при застосуванні підрозділів у операціях з підтримання миру і безпеки є економічний фактор. Наші миротворці налагоджують зв'язки з місцевими підприємцями та створюють базу для подальшої взаємної праці між нашими та місцевими підприємцями. Чимало було розмов з цього приводу при направлені наших підрозділів до Республіки Ірак. В результаті за весь період знаходження на території Іраку не підписано жодного бізнесового контракту. Проблема в цьому випадку в тому, що зв'язками з місцевими органами влади, місцевою елітою займаються спеціальні підрозділи CIVIC, які знаходяться у підпорядкуванні керівництва місією. Отже пріоритет щодо зв'язків з місцевим населенням належить командуванню місією.[43]

Аналіз міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки показує., що ні в одній операції українські спеціалісти не були достатньо допущені до планування та керування операціями. Таким чином, знаходячись на території іншої держави в якості миротворців, українці не мали до цього часу реальних можливостей використати результанти своє! присутності для економічній вигоди держави. У всіх операціях з підтримання миру і безпеки українські підрозділи діяли або у складі, або були підпорядковані підрозділам інших держав (Ірак, Югославія та інше).

Як висновок: у операціях з підтримання миру і безпеки підрозділи Збройних Сил України виконують “чорнову” роботу, а результатами, як політичними так і економічними, користуються країни, які мають домінуюче представництво в управлінських органах операцій з підтримання миру і безпеки.

Наявність економічних інтересів нашої держави в регіонах проведення операцій з підтримання миру і безпеки - питання також спірне, тому що ці регіони є політично та економічно нестабільними. Ні один підприємець не буде вкладати кошти в регіон, де відсутня стабільна економіка. Західні підприємці не ризикують вкладати інвестиції в Україну, обґрунтовуючи це тим, що в державі існує несприятливий інвестиційний клімат. Регіони проведення операцій з підтримання миру і безпеки більш небезпечні для бізнесу, ніж Україна. І тому, в більшості випадків, посилання на економічну привабливість діяльності підприємців з України це - один з аргументів щодо прийняття рішення на застосування підрозділів Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, яке є недостатньо обґрунтованим.

Рішення на застосування підрозділів Збройних Сил України приймаються згідно з чинним законодавством Президентом з наступним затвердженням Верховною Радою України. Подання Президента до Верховної Ради України має включати наявні дані про район дії національного контингенту чи національного персоналу, про їх завдання, загальну чисельність, про тип і склад озброєння, військової техніки, підпорядкованість, строки перебування та порядок їх продовження, порядок заміни та умови виведення, про гарантії і компенсації військовослужбовцям військових формувань, працівникам Збройних Сил України, інших військових формувань, працівникам органів внутрішніх справ, інших державних органів і цивільних установ України та членам їх сімей, а також інформацію про порядок фінансування втрат, пов'язаних з участю України в міжнародній операції з підтримання миру і безпеки.

Відсутність відомостей, що надаються Верховній Раді, для затвердження рішення на відправку національного контингенту -- економічних, політичних, медичних, соціальних, військових факторів та прогнозуючих наслідків застосування, призводять до політичних помилок та неусвідомленого прийняття рішення.

Аналізуючи досвід законодавчого забезпечення миротворчої діяльності інших держав, прийшли до висновку про необхідність створення концепції миротворчої діяльності Збройних Сил України. Ця концепція повинна базуватися на основі Закону “Про національну безпеку”, Законів про “Участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки”, “Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав” і закону “Про Збройні Сили України”.[4,6]

Основною функцією Концепції вбачаємо збалансування інтересів держави по розбудові Збройних Сил України та підтримання їх на відповідному рівні бойової готовності та зобов'язань перед світовим товариством в особі ООН, згідно з міжнародними договорами щодо надання підрозділів Збройних Сил України для участі в операціях з підтримання миру і безпеки. У концепції необхідно відобразити основні напрямки державної політики з питань участі Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, що забезпечить раціональне використання підрозділів в цих операціях.[89]

На нашу думку, в Концепції необхідно дати визначення:

? термінології;

? правовій основі застосування Збройних Сил України в міжнародних Граціях з підтримання миру і безпеки;

? принципів застосування Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки;

? пріоритету в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки Збройних Сил України;

? основних напрямків державної політики з питань участі Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки;

? повноважень суб'єктів забезпечення участі Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки;

? контролю за процесами участі України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки;

? критеріїв оцінки ефективності щодо участі Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Концепція має бути спрямована на прогнозування, своєчасне виявлення, попередження і нейтралізацію факторів міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки, що можуть нести загрозу національній безпеці, захисту суверенітету і територіальної цілісності України, безпеки її прикордонного простору, піднесенню економіки країни, забезпеченню особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини.

Для підтримання відповідного рівня дисципліни та законності в миротворчих підрозділах вважається за необхідне включати елементи служби військового правопорядку Збройних Сил України до складу національних контингентів. Для цього необхідно внести зміни до Закону України “Про військову службу правопорядку Збройних Сил України” в частині про місце діяльності служби. Положення Закону про те, що служба правопорядку призначена забезпечити правопорядок і військової дисципліни серед військовослужбовців у місцях дислокації військових частин, військових містечках не дозволяє залучати військову службу правопорядку До національних контингентів, що не мають своїх окремих містечок при проведенні міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки.[10]

Вважається за необхідне застосовувати інститут військово-польових судів в національних контингентах для наочної демонстрації невідворотності покарання для порушників закону, полегшеного доступу до свідків з місцевого населення та підвищення авторитету національного контингенту.

Застосування комплексу цих заходів для підтримання законності та дисциплінованості одночасно з розширенням повноважень командирів підрозділів повинен дати позитивний результат.

Для підвищення рівня соціальної захищеності військовослужбовців національних контингентів необхідно ввести в дію систему реабілітації, шляхом внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Також пропонується ввести індивідуальні програми медичного страхування миротворців. Поліси медичною страхування гарантують отримання кваліфікованої багато профільної медичної допомоги, причому суму медичних послуг можливо підвищити до загальноприйнятого рівня за рахунок інших статей бюджету.[34]

Для якісного підбору та підготовки кандидатів на участь в операціях з підтримання миру і безпеки необхідно заснувати п'яти рівневі систему підготовки та підбору кандидатів. Система повинна базуватися на принципах, що застосовувались при Радянському союзі, в частині профорієнтації, та відповідати вимогам кваліфікаційних характеристик ООН до національних контингентів.

Нормативно-правова база забезпечення операцій з підтримання миру і безпеки потребує удосконалення, вона повинна бути систематизована та включати в себе три групи документів:

? концептуально-правові документи по застосуванню Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки;

? закони;

? підзаконні нормативні акти;

? потребують доопрацювання наступні моменти в забезпеченні миротворчої діяльності;

? підстави участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки Збройних Сил України;

? питання соціального захисту миротворців;

? імплементація норм міжнародного гуманітарного права в нормативно-правових документах Міністерства оборони України.

Результатом удосконалення нормативно - правової бази, що регулює участь в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки повинно стати створення Концепції миротворчої діяльності. Основною функцією Концепції ми вбачаємо збалансування інтересів держави по розбудові Збройних Сил України та підтримання їх на відповідному рівні бойової підготовки та зобов'язаннями перед світовим суспільством в особі ООН, згідно міжнародних договорів по наданню підрозділів Збройних Сил України для участі в операціях з підтримання миру і безпеки. Концепція повинна відображати основні напрями державної політики з питань участі Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, що забезпечить раціональне використання Збройних Сил України, не порушуючи внутрішній баланс та не ставлячи під загрозу здатність виконувати Збройним Силам України своєї основної функції.[33]